ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри № 5
п-к Василь КРОТЮК
«____»____________2020 р.

ЛЕКЦІЯ
з навчальної дисципліни:
«ВІЙСЬКОВА ПЕДАГОГІКА ТА ПСИХОЛОГІЯ»
(у т.ч. лідерство)
Тема: ЗМ 1.1.1., Лекція 1. Педагогіка як наука та навчальна дисципліна.
Педагогічна характеристика процесу навчання військовослужбовців.
_____________________________________________________________________
(повне найменування теми лекції)
Навчальний потік____________________________________________________
(шифр потоку з урахуванням напряму, спеціальності та спеціалізації під-ки)

Час: 2год. Місце: лекційна аудиторія

(звичайна або спец. аудиторія з відповідним обладнанням)

Навчальна мета: ознайомити курсантів з лредметом і основними категоріями

педагогіки, особливостями військово-освітнього процесу та
основними концепціями навчання військовослужбовців у ході
розвитку ЗС України з використанням досвіду ООС (АТО).
Навчальні питання і розподіл часу:
Вступ…………………………………………………………………………...-10 хв.
1. Предмет та основні категорії військової педагогіки…………….……….-20 хв.
2. Особливості військово-освітнього процесу…..…………………………...-20 хв.
3. Теорія навчання – дидактика……………………………………………....-20 хв.
4. Сучасні концепції навчання………………………………………...….......-15 хв.
Висновки та відповіді на питання……………………………….......….....…..-5 хв.

Навчально-матеріальне забезпечення:
Мультимедійний проектор, презентація, слайди, навчальна література.
Навчальна література:

1. Шалімова І.М., Керницький О.М., Литвиновський Є.Ю. Військове

навчання та виховання. – Книга1. – Х: ХІВПС, 2002. – 80с.
2. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. пос. – Київ: «Либідь», -2002 – 560с.
3. Варій М.Й., Козяр М.М., Коваль М.С. Військова психологія і
педагогіка: Навч. посібник – Львів: «Сполом», -2003 – 624с.
4. Гончаренко Л.О., Дуб Е.П., Ліпатов І.І. Класична педагогіка:
Хрестоматія – Х.: ХУПС, 2005. – 168с.
5. Дуб Е.П. Основи військової педагогіки: навч.-метод. посібник – Х.:
ХУПС, 2009. – 354с.
 6. Військова психологія та педагогіка: інноваційний підхід: підручник: у
2 ч. Ч.1/ колектив авторів; за заг. ред. С.Д. Максименка. – К.: НУОУ,
2012.– 472 с.

І. Вступна частина заняття:

(Вступна промова та командирське інформування
щодо подій в Україні та зоні ООС).
ІІ. Основнана частина заняття:
І питання: ПРЕДМЕТ ТА ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ ВІЙСЬКОВОЇ
ПЕДАГОГІКИ

Підготовка офіцерських кадрів у вищих закладах військової освіти (ВЗВО)

являє собою складний соціальний, політичний і водночас військово-
педагогічний процес. Переформування Збройних Сил України, у тому числі й
навчально-виховного процесу у ВЗВО, ставить перед численною армією
курсантів, як майбутніх офіцерів, відповідальну задачу - освоєння нових
методик навчання, виховання, тих потреб, інтересів і цінностей, що
відображають одну з найважливіших вимог сучасності – бути всебічно
підготовленими до роботи з підлеглими в умовах ООС, навчання і виховання
військовослужбовців та військових колективів, їх підготовки до успішного
ведення бойових дій
Ці знання, уміння і навички можна отримати при вивченні такої науки як
педагогіка та її галузі – військової педагогіки.
1.1 Поняття педагогіки та етапи її розвитку
Слово «педагогіка» грецького походження. У дослівному перекладі
означає «детовожденіе».
У сучасному розумінні педагогіка являє собою сукупність знань і
умінь по навчанню і вихованню, ефективних способів передачі накопиченого
досвіду та оптимальної підготовки підростаючого покоління до життя і
діяльності.
Джерела розвитку педагогіки:
- Багатовіковий практичний досвід виховання, закріплений у способі
життя, традиціях, звичаях людей, народній педагогіці;
- Філософські, обществоведческие, педагогічні та психологічні праці;
- Поточна світова і вітчизняна практика виховання;
- Дані спеціально організованих педагогічних досліджень;
- Досвід педагогів-новаторів.
Витоком європейських систем виховання стала давньогрецька
філософія. Найвизначніші її представники: Демокріт, Сократ, Платон,
Аристотель. Своєрідним підсумком розвитку грецько-римської педагогічної
думки став твір «Освіта оратора» Марка Квінтіліана, давньоримського
філософа і педагога.
 Середньовічне освіту, затиснуте в лещатах теології і схоластики, багато
в чому втратило прогресивну спрямованість античних часів. На цьому
історичному етапі були утворені для свого часу філософи, що створили
великі педагогічні праці: Тертуліан, Августин, Аквінат.
Епоха Відродження дала цілу низку яскравих мислителів, педагогів-
гуманістів. Це Еразм Роттердамський, Вітторіно де Фельтре, Франсуа Рабле,
Мішель Монтень.
Виділення педагогіки з філософії та оформлення її у наукову систему
відбулося в XVII ст. і пов'язане з ім'ям чеського педагога Яна Амоса
Коменського. Запропоновані ним принципи, методи, форми навчання стали
основою педагогічної думки.
Англійський філософ і педагог Джон Локк зосередив головні зусилля
на теорії виховання («Думка про виховання»).
Французькі матеріалісти і просвітителі XVIII в. Д. Дідро, К. Гельвецій,
П. Гольбах, Ж.Ж. Руссо вели непримиренну боротьбу з догматизмом,
схоластикою і вербалізмом в педагогіці.
Діяльність французьких просвітителів в чому визначила творчість
швейцарського педагога Йоганна Песталоцці. Їм була запропонована
прогресивна теорія навчання і морального виховання учнів.
Світову славу російській педагогіці приніс К.Д. Ушинський.
Наприкінці XIX - початку XX ст. інтенсивні дослідження педагогічних
проблем розпочаті в США, куди поступово змішається центр педагогічної
думки. Були сформовані загальні принципи, виведені закономірності
людського виховання, розроблені і впроваджені ефективні технології освіти.
Найвизначніші представники американської педагогіки - Джон Дьюї та
Едвард Торндайк.
Активну участь у творчих шуканнях нової педагогіки післяжовтневого
періоду прийняв С.Т. Шацький.
Видатним вітчизняним педагогом по праву є А.С. Макаренко. Він
переосмислив класичне педагогічна спадщина, брав участь у педагогічних
дослідженнях 1920-1930 рр., Розробив ряд нових напрямків виховання.
Моральні проблеми виховання молоді досліджував В.А.
Сухомлинський. Його дидактичні поради зберігають своє значення і при
осмисленні сучасних шляхів педагогічної думки і школи.
Сучасний етап розвитку педагогіки заснований на саморозвитку
наукової галузі, що поєднує процеси інтеграції та диференціації із
взаємодією з іншими науками.
1.2 Об'єкт, предмет, завдання та функції педагогіки
Об'єкт педагогіки - це явища дійсності, які обумовлюють розвиток
людини, інакше кажучи, це освіта, вивченням якого займається цілий ряд
наук (філософія, психологія, соціологія та ін.). Педагогіка - це єдина
спеціальна наука про освіту в ряду наук, які можуть вивчати ті чи інші
сторони освітньої діяльності.
 Предметом педагогіки виступає освіта як реальний цілісний
педагогічний процес, цілеспрямовано організований в спеціальних
соціальних інститутах (сім'ї, освітніх та культурно-виховних закладах).
Педагогіка як наука вивчає сутність, закономірності, тенденції,
перспективи освіти і засоби розвитку людини протягом всього його життя.
На цій основі педагогіка розробляє теорію і технологію організації освітнього
процесу, форми і методи взаємодії педагога і учнів, а також стратегії і
способи їх взаємодії.
Педагогіка в першу чергу вивчає три основні складові освітнього
процесу:
- Цілі навчання (для чого вчити);
- Зміст навчання (чому вчити);
- Форми і методи навчання (як навчати).
Основні завдання педагогіки спрямовані на створення ефективної
педагогічної системи у всіх напрямках людського життя: громадської,
особистої, політичної і т. Д.
До таких завдань можна віднести:
- Виявлення і вивчення закономірностей в області виховання і
навчання, управління освітніми та виховними системами;
- Вивчення і поширення педагогічного досвіду;
- Прогнозування подальшого розвитку освітніх систем;
- Розробку нових методів, засобів і форм навчання і виховання;
- Впровадження результатів педагогічних досліджень у практику
освіти;
- Участь у міжнародних педагогічних проектах, обміні інформацією,
вивчення зарубіжного досвіду педагогічної роботи;
- Розробку систем функціонування педагогічних закладів та
підвищення їх ефективності. Педагогічна наука здійснює ті ж функції, що і
будь-яка інша наукова дисципліна: опис, пояснення і передбачення явищ
тієї ділянки дійсності, який вона вивчає. Але педагогічна наука, об'єкт якої
лежить в соціально-гуманітарній сфері, має свою специфіку. Педагогічна
дійсність не може обмежитися лише об'єктивним відображенням
досліджуваного. У ній поєднуються дві функції, які в інших наукових
областях зазвичай поділені між різними дисциплінами:
Науково-теоретична функція, яка реалізується на трьох рівнях:
- Описовому (вивчення передового, інноваційного педагогічного
досвіду);
- Діагностичному (виявлення стану педагогічних явищ, успішності та
ефективності спільної діяльності педагогів і учнів);
- Прогностичному (експериментальні дослідження педагогічного
процесу та побудова більш ефективних моделей цього процесу).
Конструктивно-технічна функція також реалізується на трьох рівнях:
- Проективної (розробка методичних матеріалів, навчальних планів,
навчальних посібників);
 - Перетворювальної (впровадження досягнень педагогічної науки в
практику);
- Рефлексивному і коректувальні (аналіз та оцінка впливу результатів
наукових досліджень на практику навчання і виховання).
1.3 Структура педагогіки та її зв'язок з іншими науками
Педагогіка, пройшовши тривалий шлях розвитку, перетворилася до
теперішнього часу в розгалужену систему наукових знань.
Розвиток виховання як суспільного явища, історію педагогічних
навчань досліджує історія педагогіки. Принцип історизму - найважливіший
принцип розвитку будь-якої науки. Дослідження того, що вже було,
зіставлення його з сьогоденням не тільки допомагають краще простежити
основні етапи розвитку сучасних явищ, а й застерігають від повторення
помилок минулого, роблять більш обгрунтованими прогностичні пропозиції,
спрямовані в майбутнє.
Загальна педагогіка - базова наукова дисципліна, що вивчає загальні
закономірності виховання людини, що розробляє загальні основи навчально-
виховного процесу у виховних закладах усіх типів. У загальній педагогіці
виділяються два рівні: теоретичний і прикладний (нормативний). Традиційно
загальна педагогіка містить чотири розділи:
- Загальні основи;
- Дидактику (теорія навчання);
- Теорію виховання;
- Школоведеніе.
Дошкільна та шкільна педагогіка становить підсистему вікової
педагогіки. Тут вивчаються закономірності виховання підростаючого
людини, що відображають специфіку навчально-виховної діяльності
всередині певних вікових груп. Вікова педагогіка, як вона склалася до
теперішнього часу, охоплює всю систему середньої освіти.
Предметом педагогіки вищої школи є закономірності навчально-
виховного процесу в умовах вищого навчального закладу, специфічні
проблеми здобуття вищої освіти. Педагогіка праці займається проблемами
підвищення кваліфікації, а також питаннями перекваліфікації працівників
різних галузей народного господарства, освоєння нових знань, придбання
нової професії в зрілому віці.
У підсистемі соціальної педагогіки виділяються такі галузі, як
сімейна педагогіка, перевиховання правопорушників та ін. Люди з
різними порушеннями і відхиленнями у розвитку потрапляють до сфери дії
спеціальної педагогіки. Питаннями навчання і виховання глухонімих і
глухих займається сурдопедагогика, сліпих - тифлопедагогика, розумово
відсталих - олігофренопедагогіка.
Порівняльна педагогіка досліджує закономірності функціонування і
розвитку освітніх систем в різних країнах.
Професійна педагогіка вивчає педагогічні процеси, орієнтовані на
конкретне професійне освіту людини.
 Педагогіка, як і кожна наука, розвивається в тісному зв'язку з
іншими науками. Філософія, будучи основою для осмислення цілей
виховання і освіти, відіграє важливу методологічну роль у процесі розробки
педагогічних теорій.
Анатомія і фізіологія складають базу для розуміння біологічної
сутності людини.
Особливе значення для педагогіки має її зв'язок з психологією:
педагогіка користується психологічними методами дослідження, будь-який
розділ педагогіки знаходить опору у відповідному розділі психології.
Очевидні зв'язку педагогіки з фізіологією, соціологією, історією,
літературою, екологією, економікою і т. д.
1.4. Cистема педагогічних наук. Предмет і задачі військової педагогіки
Педагогіка, що зародилася в надрах філософії як її частина, має в даний час
велике число відгалужень, що розвиваються як її галузі. Основні “гілки” дерева
педагогічної науки такі:
історія педагогіки (досліджує питання, пов'язані з історією педагогічних
знань);
загальна педагогіка (досліджує фундаментальні закони навчання і
виховання. Складовими частинами загальної педагогіки є: теорія навчання
(дидактика), теорія виховання, теорія організації і управління в системі освіти);
вікова педагогіка (досліджує особливості навчання і виховання на
різноманітних вікових етапах);
педагогіка вищої школи (досліджує теорію і методику навчання і виховання
в умовах вищої школи);
спеціальна педагогіка (досліджує особливості розвитку і закономірності
навчання та виховання аномальних дітей, що мають фізичні або психічні вади).
військова педагогіка (досліджує проблеми навчання і виховання воїнів).
Предмет військової педагогіки - дослідження закономірностей навчання і
виховання військовослужбовців та військових колективів, їх підготовки до
успішного ведення бойових дій та участі в АТО.
Для успішного навчання і виховання підлеглих командиру необхідно
вирішувати такі задачі:
-застосовувати в процесі навчання найбільш ефективні методи та форми
навчання;
-підкоряти навчання військовій доцільності й інтересам постійної бойової
готовності;
-розвивати в підлеглих здатність самостійно працювати, одержувати
професійні знання, уміння та навички;
-здійснювати постійний аналіз, контроль і оцінку засвоєних знань та
професійної майстерності.

ІІ питання: ОСОБЛИВОСТІ ВІЙСЬКОВО-ОСВІТНЬГО ПРОЦЕСУ

Серед усіх категорій педагогіки однією з базових основних є
„педагогічний процес” . Вона відбиває діяльнісний аспект і призначення
педагогічної науки. Не випадково педагогіку нерідко називають мистецтвом.
Мистецтвом руху педагога уперед разом зі своїми вихованнями з метою
досягнення якогось результату. А рух уперед є ні чим іншим як сукупність
послідовних дій, яка має процесуальний характер. Термін же процес є
необхідним від латинського processus – просування. Тому словосполучення
освітній (педагогічний) процес і означає виховний (навчальний) рух,
проходження, просування вперед.
Військово-освітній процес (ВОП) – це цілеспрямована, доцільно
організована та змістовно насичена навчально-виховна та службова
діяльність органів військового управління, командирів, штабів і структур з
гуманітарних питань по підготовці військових спеціалістів, підрозділів і
частин до дій за призначенням.
Основні завдання:
 професійна підготовка особового складу збройних сил, їх підрозділів і
частин до виконання службових завдань, які перед ними поставлені у мирний
і воєнний час;
 цілеспрямоване формування воїна як громадянина і патріота, глибоко
відданого своєму народові, який має високі морально-бойові психологічні та
інші соціальні якості, свідомо і бездоганно виконує вимоги військової
присяги ті військових статутів, готовий віддати всі сили, а якщо буде
потрібно, і життя в ім’я захисту Батьківщини;
 озброєння військовослужбовців такою системою військових знань,
умінь та навичок, професійних якостей і звичок, яка б забезпечувала їм
ефективні практичні дії у будь-якій обстановці службової діяльності;
 забезпечення цілеспрямованого розвитку духовної та психічної сфери
воїнів, їх інтелектуальних, моральних і фізичних сил;
 формування у особового складу психічної готовності до подолання
труднощів військової служби, до дій в екстремальній обстановці, умовах
сучасного бою і виконання спеціальних завдань у мирний час;
 розширення загального і культурного кругозору воїнів, прищеплення
їм необхідних естетичних поглядів і здорових смаків, правил етичної
поведінки;
 формування у військових колективах здорової морально-психологічної
атмосфери, статутних товариських взаємовідносин між воїнами
згуртованості, зміцнення військової дисципліни і правопорядку;
 здійснення бойового залагоджування бойових обслуг, екіпажів,
відділень, підрозділів і частин, підготовка їх до активних сумісних дій у
бойової обстановці, формування серед воїнів духу взаємодопомоги,
взаємопідтримки, військового товариства.
Суб’єкти ВОП – це органи військового управління, командири. Штаби,
служби, спеціалісти органів з гуманітарних питань, офіцери-фахівці,
військові колективи. Громадські організації. Роль кожного з них у військово-
педагогічному процесі різна.
 Об’єктом ВОП є всі воїни і військові колективи (підрозділи, частини).
Особливістю об’єктів є те, що поняття „воїни” є загальним свого роду
збиральним поняттям. Під ним розуміються і рядовий склад строкової
служби, і сержанти строкової служби, і воїни, що проходять службу за
контрактом, і прапорщики, і офіцери. Кожна з цих категорій відрізняється
своїм статусом, віком, освіченістю, обов’язками, що, безумовно, потребує
різних підходів до неї.
Особливості ВОП:
1. Він носить обов’язковий загальнодержавний характер.
2. Особлива циклічність функціонування військово-професійного
процесу.
3. Етапність підготовки особового складу.
4. Єдність ВОП зі службовою діяльність воїнів.
5. Здійснення ВОП в умовах постійної бойової готовності військ.
6. Військово-освітніий процес має яскраво виражений професійно-
педагогічний характер.
7. Висока напруженість ВОП.
8. Військово-освітній процес характеризується значною
багатоплановістю.
9. Організаторами ВОП не є професійні педагоги.
Результатом ВОПу є:
 професійна навченість особового складу що в підсумку складає їх
військову майстерність і проявляються в знаннях, уміннях і навичках,
професійних якостях і звичках;
 вихованість воїнів, основними характеристиками якої є ступінь
сформованості моральних, психологічних, бойових, інших соціальних
якостей, рівень свідомості, ідейних переконань, патріотизму, політичної
зрілості кожного військовослужбовця;
 розвиненість усіх сфер особистості воїна: інтелектуальної,
фізичної, психологічної, духовної тощо;
 психологічна готовність до виконання особовим складом
службових завдань як у мирний. Так і у воєнний час, особливо в складних, в
тому числі, екстремальних умовах, готовність до бойових дій, до
беззаперечного і негайного виконання усіх наказів і розпоряджень
командирів і начальників.
ІІІ питання: ТЕОРІЯ НАВЧАННЯ - ДИДАКТИКА
Практика життєдіяльності військ незалежної України свідчить про те, що
одним з основних видів їхньої підготовки є навчання воїнів. Саме навчання
допомагає воїнам засвоювати необхідні військово-професійні знання,
одержувати військово-спеціальні уміння і навички.
Теоретичні основи навчання розробляє особлива область педагогіки,
названа дидактикою.
Предметом дидактики є загальна теорія навчання всім предметам.
Особливості викладання окремих дисциплін вивчають методики конкретних
предметів.
Основоположником дидактики був Ян Амос Коменський. У його книзі
“Велика дидактика” (1632 ) ця область педагогіки визначається, як “загальне
мистецтво усіх учити всьому”. У XVIII сторіччі швейцарський педагог
І.Песталоцці обгрунтував систему принципів розвиваючого навчання. У XIX
сторіччі німецький педагог А.Дистервег у “Керівництві для німецьких вчителів”
запропонував цілий комплекс вимог, що активізують навчальний процес.
У вітчизняну дидактику XX сторіччя значний внесок внесли такі вчені-
педагоги:
Табл.1
Роки Прізвища вчених
20-і – 40-і рр. П.П.Блонський, А.С.Макаренко
50-і – 60-і рр. В.А.Сухомлинський
60-і – 80-і рр. Л.В.Занков, Г.С.Костюк, О.М.Арсеньєв,
О.М.Алексюк
80-і – 90-і рр. І.Д.Бех, С.Г.Гончаренко, Н.Г.Ничкало
Загальна характеристика військової дидактики
Розглядаючи військово-педагогічний процес, ми дійшли висновку, що
він є єдністю військового навчання та військового виховання. З цих двох
складових особливе місце посідає проблема військового навчання, бо
військова діяльність за своїм призначенням являє собою безперервну і
систематичну підготовку військ до успішних бойових дій в сучасній війні.
Йдеться про осолодіння кожним військовослужбовцем високою бойовою
майстерністю. Постійне вдосконалення професійних знань, умінь та навичок.
Для гарматної організації військового навчання слід добре знати його
сутність і зміст, вміло спиратися на його закономірності і принципи, методи і
форми. Засоби і прийоми, що досліджує теорія військового навчання
(військова дидактика). Саме це є предметом військової дидактики. Сам
процес військового навчання, як специфічний вид діяльності, спрямований на
підготовку військ для дій за призначенням, є об’єктом військової дидактики.
Військова дидактика – це галузь військової педагогіки, яка досліджує
закономірності навчального процесу у військових колективах, вивчає
принципи його організації, обґрунтовує цілі, завдання, зміст, методи. Засоби
і форми здійснення, а також виявляє порядок і механізми його впливу на
розвиток воїнів і формування в них необхідних якостей та готовності до
виконання службових завдань як у мирний, так і у воєнний час.
Військова дидактика досліджує, розробляє і обґрунтовує:
- мету підготовки військовослужбовців, військових підрозділів і
частин відповідно до їх призначення;
- зміст військового навчання;
- закономірності і принципи військово-навчального процесу;
- методи і форми організації військового навчання;
- закономірності, форми і методи навчально-пізнавальної діяльності
воїнів і шляхи її активізації;
 - дидактичні концепції і методичні системи ефективного навчання
військовослужбовців;
- методичне забезпечення навчального процесу у підрозділах і
частинах збройних сил;
- методи та засоби контролю. Критерії оцінки результативності
навчання окремих воїнів. цілих військових підрозділів і частин;
- шляхи й механізми підвищення педагогічної культури військових
керівників, вдосконалення їхньої педагогічної майстерності.
Основним призначенням військово-освітнього процесу є формування у
воїнів і підрозділів (частин) високої бойової майстерності, що здійснюється
послідовно, за певною схемою: знання, - первинні уміння, - навички, - складні
уміння. Поряд з цим у воїнів формуються професійні якості і звички.
Формування у воїнів бойової майстерності – складний, багатогранний і
комплексний процес, який має назву „Бойова підготовка”. Сформувати
бойову майстерність – це означає озброїти воїна певною системою
спеціальних знань, сформувати відповідні уміння і навички, розвити
професійні якості і звички.
Бойова майстерність – це така професійна підготовленість
особового складу, яка дозволяє найкращим чином використовувати сили і
засоби, що знаходяться в його розпорядженні, для якісного вирішення
службових завдань як у мирний, так і у воєнний час.
Серед військових вчених-дидактів слід відзначити А.В.Барабанщикова,
Я.В.Подоляка, Е. Я Лусса, Б.І. Фурманця.
Навчання воїнів, як один із найважливіших процесів їхньої навчально-
бойової підготовки, має цілий ряд специфічних особливостей, як-от:
-оволодіння комплексом фахових знань, умінь і навичок - обов'язок
кожного військовослужбовця;
-навчання особового складу здійснюється з метою підтримки постійної
боєздатності підрозділів і частин;
-навчання особового складу спрямоване на всебічну підготовку військових
спеціалістів, здатних вміло експлуатувати і застосовувати бойову техніку,
озброєння та особисту зброю;
-навчання особового складу повинно охоплює різноманітні види
підготовки: військову, технічну, спеціальну, психологічну та ін., і повинно
відповідати вимогам сучасної бойової підготовки.
ІV питання: СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ НАВЧАННЯ
Основні теорії навчання
Табл.2
Назва Мета навчання Об'єкт, на зміну Сфера Обмеження по
якого спрямоване найкращого застосуванню
навчання застосування
Теорія Формування Керування Середня Не
поетапного системи діючих знань,
навчально- освіта й етап розглядаєть
формування тривалих умінь і пізнавальним фундаментальної ся принцип
розумових дій навичок навчально- процесом шляхом підготовки взаємозв'язку
(Виготський Л.С., практичної діяльностічіткого поділу курсантів і навчання і
Гальперін П.Я., з урахуванням навчальної діяльностіслухачів практики, перехід
Тализіна Н. Ф.) психічних за етапами від пізнавальної
особливостей формування діяльності до
засвоєння розумових дій професійної
навчального
матеріалу
Диференційован Створення Орієнтація На всіх Припускає
е навчання. оптимальних умов для організації рівнях освіти сувору діагностику
Індивідуально- виявлення задатків, навчального процесу рівня знань, потреб,
диференційоване розвитку інтересів і на індивідуальні здібностей на
навчання (Ушинськийздібностей особливості. Зміна кожному етапі
К.Д., Бабанський змісту навчання навчання
Ю.К., Бібік А.Е.)
Програмоване Формування Керування На етапі Дефіцит
навчання (Скіннер знань, навичок і уміньпроцесом навчання формування спілкування, акцент
Б.Ф., Беспалько В.П., навчальної діяльностішляхом фундаментальних на репродуктивні
Ланда Л.Н.) програмування знань операції, алгоритми
дрібних доз
навчального
матеріалу
Навчання, що Розвиток і Побудова змісту Початковий Не одержало
розвиває реалізація за принципом етап навчання свого розвитку
(Давидов В.В., потенційних орієнтації на зону стосовно до
Занков Л.В.) можливостей і найближчого середньої і вищої
здібностей розвитку освіти
Проблемне Розвиток Переструктуру Всі рівні Не дає
навчання (Рубінштейнрозумових здібностей, вання змісту з позиційосвіти. Дисципліниспособів організації
С.Л., Лернер І.Я., творчої самостійностіпроблемного що легко власної діяльності.
Скаткін М.П.) уявлення і передачі піддаються Виконання
навчального проблемному проблемного
матеріалу викладу навчання
навчального обмежується
матеріалу характером
досліджувано го
матеріалу,
кваліфікацією
викладача
Контекстне Активізація тих, Жорстке Вуз, ФПК, Пред'являє
навчання кого навчають, за відображення середні професійнівисокі вимоги до
(ВербицькийА.А., допомогою насиченняпрофесійної навчальні закладивикладача як
Борисова Н.В.) навчального процесудіяльності в змісті, педагога і
контекстом формах і методах спеціаліста
професійної навчання одночасно
діяльності
Модульно- Забезпечення Учень Вуз, Необхідні
рейтингове навчання гнучкості змісту, самостійно може додаткове освіта спеціальні навички
(Рассел І.Д., пристосування до працювати за викладачів,
Карпов В.В.) індивідуаль них запропонованою йому видавнича база і
потреб особистості, індивідуальною зміни в режимі
рівня її базової навчальною навчальних занять
підготовки програмою, що
включає в себе
цільову програму дій,
банк інформації і
методичні вказівки
Активне Підвищення Активізація тих, Загальна Кваліфікація
навчання Вербицькийпізнавальної кого навчають, за середня, середня івикладачів
А.А., Бірштейн М.М.,активності допомогою особливоївища професійна,
Борисова Н.В.) організації взаємодії додаткова освіта
їх між собою і (або) з
викладачем
 ІІІ. Заключна частина заняття:

- загальні висновки з теми заняття;

- постановка завдань щодо самостійної підготовки;
- відповіді на запитання.

ЗАВДАННЯ НА САМОПІДГОТОВКУ:

1) Розписати детально в конспекті значення кожної особливості

військово-освітнього (військово-виховного) процесу.
2) Підготувати доповіді за теоріями навчання:
 Теорія поетапного формування розумових дій
(Виготський Л.С., Гальперін П.Я., Тализіна Н. Ф.)
 Індивідуально-диференційоване навчання
(Ушинський К.Д., Бабанський Ю.К., Бібік А.Е.)
 Програмоване навчання
(Скіннер Б.Ф., Беспалько В.П., Ланда Л.Н.)
 Розвиваюче навчання
(Давидов В.В., Занков Л.В.)
 Проблемне навчання
(Рубінштейн С.Л., Лернер І.Я., Скаткін М.П)
 Контекстне навчання
(ВербицькийА.А., Борисова Н.В.)
 Модульно-рейтингове навчання
(Рассел І.Д., Карпов В.В.)
 Активне навчання
(Вербицький А.А., Бірштейн М.М., Борисова Н.В.)
3) Виписати в конспект та вивчити поняття:
 освітньо-кваліфікаційний рівень навчання;
 бакалавр (молодший бакалавр);
 спеціаліст;
 магістр.

Розробив доцент кафедри психології та педагогіки,

кандидат психологічних наук,
Дмитро ПРИХОДЬКО

Методична розробка обговорена і схвалена на засіданні

кафедри психології та педагогіки ХНУПС
Протокол № 1 від 28 серпня 2020 р.