ВСТУП

Сучасне суспільство ставить перед закладом вищої освіти (ЗВО)

завдання підготовки компетентного фахівця, який має ґрунтовну теоретичну
підготовку, вміє творчо мислити та самостійно здобувати і застосовувати
здобуті знання на практиці. Отже, основною метою освітнього процесу у
ЗВО є набуття майбутніми фахівцями певної низки компетентностей, які
створюють базу для успішної професійної діяльності. Результати навчання є
відображенням того рівня компетентностей, якого досягла особа у процесі
навчання. Вони акумулюють в собі перевірені оцінюванням знання, навички
та особисті, соціальні здатності й уміння їх використовувати в робочих чи
навчальних ситуаціях і в професійному та особистісному розвитку.
Нагальною проблемою в Україні є підготовка вчителя фізики. За
останні роки дуже скоротилася кількість абітурієнтів, які виявляють бажання
у майбутньому пов’язати свою професійну діяльність з роботою педагога. А
ті, що все ж обирають педагогічний напрямок, не орієнтовані бути вчителями
фізики, хімії чи математики. Причинами цього є зниження престижності
професії вчителя, низький рівень заробітної плати тощо. На сьогодні у
більшості ЗВО маємо малокомплектні групи студентів з недостатнім рівнем
базової підготовки. Це не сприяє ефективному вирішенню проблеми
підготовки висококваліфікованих фахівців для освітніх потреб суспільства.
Актуальність теми зумовлює необхідністю значного підвищення
рейтингу природничо – наукового спрямування, а особливо фізико –
математичних наук. Тому, формування фахової компетентності майбутніх
вчителів фізики є актуальним, бо саме під час навчання закладаються основи
для професіоналізму, формуються вміння самостійної діяльності у вибраній
галузі. Створювані освітньо професійні програми направлені на підготовку
кваліфікованих фахівців у сфері середньої освіти, які володіють системою
знань з фізики та математики, педагогіки та методик навчання, у яких
сформовані загальні, спеціальні, професійні компетентності, що дозволяє
ефективно розв’язувати комплексні проблеми у професійній педагогічній
діяльності та навчати учнів на високому науково-методичному рівні,
поєднуючи традиційні та інноваційні технології та методики навчання, які
самі здатні до навчання і самовдосконалення протягом життя.
Аналіз науково-методичних джерел свідчить, що проблеми
вдосконалення змісту фізичної освіти у вищій педагогічній школі України та
різні аспекти фундаментальної підготовки майбутніх вчителів фізики є
об’єктом досліджень таких учених, як П. Атаманчук, Л. Благодаренко, І.
Богданов, О. Бугайов, С. Величко, С. Гончаренко, В. Заболотний, О.
Іваницький, А. Касперський, О. Коновал, Є. Коршак, О. Ляшенко, М.
Мартинюк, В. Мендерецький, І. Мороз, А. Павленко, Ю. Пасічник, В.
Савченко, М. Садовий, В. Сергієнко, В. Сиротюк, О. Сергєєв, Б. Сусь, І.
Тичина, В. Шарко, М. Шут та ін. Широкий спектр, глибина і системність
проведених досліджень є відображенням закономірного процесу
періодичного оновлення та безперервного вдосконалення змісту і методики
навчання фізики в педагогічному університеті.
Мета роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні Особливості
формування природничо-наукової компетентності та світогляду майбутніх
вчителів фізики.
Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:
1.Здійснити аналіз психолого-педагогічний та методичний аналіз
проблем запровадження компетентного підходу до навчання у закладах
вищої освіти.
2. На підставі визначення функцій навчальних моделей в освітньому
процесі розкрити освітнє середовище як основний елемент формування
природничо-наукової компетентності майбутнього учителя фізики
3. Теоретично обґрунтувати педагогічні умови використання
навчальних моделей у процесі формування природничо-наукової
компетентності та світогляду майбутнього учителя фізики.
 4. На основі розроблених критеріїв і методики перевірити ефективність
особливостей та прийомів реалізацій організаційної та змістової функції у
підручниках.
Об’єктом дослідження є процес професійних особливостей
формування природничо-наукової компетентності та світогляду майбутнього
вчителя фізики.
Предмет дослідження: педагогічні умови використання навчальних
моделей у процесі формування природничо-наукової компетентності та
світогляду майбутнього вчителя фізики.
Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів
дослідження полягає у тому що:
- уперше теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено
психолого – педагогічні особливості процесу формування природничо –
наукової та світогляду компетентності майбутнього педагога – фізики:
взаємозумовлене використання структурних і функціональних моделей що
породжують одна одну та органічно пов’язані між собою; використання
особливостей STEM-інтеграційних інновацій та їх вплив на формування
світогляду та природничо-наукової компетентності майбутнього педагога;
визначено і теоретично обґрунтовано освітнє середовище як основний
елемент формування природничо-наукової компетентності майбутнього
вчителя фізики;
- уточнено методологічні та теоретичні основи розробки методики
формування природничо-наукової компетентності майбутнього вчителя
фізики.
- подальшого розвитку набули теоретичні питання особливостей та
прийомів реалізацій організаційної та змістової функції у підручниках.
 РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ
ФОРМУВАННЯ ПРИРОДНИЧО-НАУКОВОЇ ТА СВІТОГЛЯДУ
КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА-ФІЗИКА

1.1. Психолого-педагогічний та методичний аналіз проблеми

запровадження компетентнісного підходу до навчання у закладах
вищої освіти
Загальновизнаним є твердження про те, що які ідеї, зміст і морально-
етичні норми сповідуються і реалізуються сьогодні освітою, таким буде
суспільство у недалекому майбутньому. Насамперед мова йде про те, що
оновлена освіта покликана формувати не лише носія певних знань, але й
творчу особистість, здатну використовувати отримані знання для
конкурентоспроможної ціленаправленої діяльності в будь-якій сфері
суспільного життя. Важливим є й те, що в постіндустріальному світі
змінюються взаємозв’язки та взаємовпливи між освітніми та іншими
суспільними інституціями, які відповідають за соціально-економічний та
культурний розвиток сучасних країн. Розвинені суспільства усвідомлено
прагнуть організувати навчально-виховний процес так, щоб якомога більша
частка їхньої спільноти отримала у процесі навчання статус творчої
особистості. Саме творча особистість, яка усвідомлено зреалізувала себе в
суспільній ієрархії та діяльністю якої задоволене суспільство, спроможна
активно і ефективно впливати на висхідний розвиток сучасних країн.
Суспільна потреба спонукає сучасну школу, її вчителів та педагогів-
науковців до пошуку нових педагогічних ідей, технологій, методів та
підходів, до поширення і запровадження передового педагогічного досвіду. В
той же час слід усвідомлювати, що освіта як суспільна інституція,
розвиваючись і самовдосконалюючись, змінює свою структуру та зміст,
відповідно до змін і відносин, які домінують в суспільстві на даному етапі
його історичного розвитку. Особливості розвитку сучасної освіти в
розвинених країнах визначаються і насамперед залежать від:
 векторів глобалізації;
  характеру трансформаційних процесів;
 особливостей інформаційних досягнень;
 вміння адекватно реагувати на зовнішні зміни;
 віддалями до постіндустріального суспільства;
 суспільного усвідомлення ролі і місця освіти в сучасному житті.
Сучасні країни, дбаючи про висхідний соціально-економічний
розвиток, повинні не тільки враховувати загальні тенденції та принципи
розвитку освіти на зламі століть, але й ефективно їх запроваджувати та
вдосконалювати відповідно до вимог часу. Саме освітянські тенденції
прогнозують контури майбутнього суспільства, а принципи – відповідають за
динаміку його модернізації. До основних освітніх тенденцій і
закономірностей сьогодні відносять:
 створення єдиного європейського освітнього простору;
 людиноцентриську парадигму навчально-виховного процесу;
 прагнення уніфікувати і стандартизувати всі освітні підходи;
 створення умов для освіти упродовж всього життя;
 неперервне зростання вартісних показників на розвиток і
функціонування освітніх інституцій.
Із вище наведеного переліку можна зробити загальний висновок про
наявність діалектичних протиріч в цих підходах. З одного боку, освіта
орієнтується на особистість та її особливі запити, а з іншого – вона змушена
підпорядковуватися законам стандартифікації і конвеєризації в навчанні і
вихованні, які визначають специфіку розвитку сучасного суспільства
загалом. Сьогоднішня європейська освіта базується на принципах:
 навчитися жити разом;
 навчитися отримувати знання;
 навчитися працювати;
 навчитися жити, які по суті, є глобальними компетентностями
особистості.
 На цьому загальному фоні слід виділити ознаки специфічних змін в
освіті на зламі століть:
 формування елітної системи освіти, яка переходить від «масового
конвеєрного» до «одиничного» виробництва;
 перехід від механічного засвоєння інформації до формування
компетентнісних якостей, необхідних для творчої діяльності.
Основним орієнтиром сучасної освіти є формування творчої
особистості, яка здатна саморозвиватися і самовдосконалюватися.
Громадянське суспільство, його демократичні принципи та цінності, на які
сьогодні орієнтується й українська спільнота, адекватно скеровують особу на
високу професійну компетентність, активну і принципову поведінку в усіх
життєво творчих процесах.
В цьому контексті прийнято виділяти три підходи до розвитку освіти
на сучасному етапі:
 з точки зору змісту освіти – знаннєвий підхід, для якого
важливими є знання, які учні здобувають в школі;
 з точки зору особливостей процесу навчання – важливими є
питання організації навчання, як учні вчаться, яку інформацію засвоюють, як
їх вчать учителі, як побудована пізнавальна діяльність. Головними
виступають питання – що вчити, як вчити, що засвоюється?;
 з точки зору отриманих результатів – компетентнісний підхід,
який націлює освіту на формування та розвиток базових і предметних
компетентностей (знань, умінь, навичок, ставлень тощо) якими мають
володіти учні після закінчення школи. Результатом такого процесу буде
формування загальної компетентності людини в тих, чи інших питаннях.
Під поняттям «компетентнісний підхід» розуміють спрямованість
освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових,
основних) і предметних компетентностей особистості. Компетентнісний
підхід скеровує освіту на формування цілого набору компетентностей (знань,
умінь, навичок, ставлень тощо), котрими мають оволодіти учні під час
навчання в школі. Традиційна система освіти акцентувала основні зусилля на
набуті знань, умінь і навичок, що догматично абсолютизувало знання і
формувало знаннєвий підхід до навчання. Основна увага при цьому
фокусується на самих знаннях, а те для чого вони потрібні, залишається поза
увагою. Компетентнісний підхід переміщує акценти з процесу накопичення
нормативно визначених знань, умінь і навичок в площину формування й
розвитку в учнів здатності практично діяти і творчо застосовувати набуті
знання і досвід у різних ситуаціях. При цьому школа формує у випускника
високу готовність до успішної діяльності в реальному житті.
В такій концептуальній схемі вчителі і учні апріорі орієнтуються на
особистісно орієнтовані і діяльнісні моделі навчання. Це вимагає від учителя
змістити акценти у своїй навчально-виховній діяльності із інформаційної до
організаційно-управлінської площини. У першому випадку учитель
відігравав роль «ретранслятора знань», а в другому – організатора освітньої
діяльності. Змінюється й модель поведінки учня – від пасивного засвоєння
знань, до дослідницько активної, самостійної та самоосвітньої діяльності.
Процес учіння наповнюється розвивальною функцією, яка стає інтегрованою
характеристикою навчання. Така характеристика має сформуватися в процесі
навчання і включає знання, вміння, навички, ставлення, досвід діяльності й
поведінкові моделі особистості.
В самому загальному випадку під компетентністю людини слід
розуміти спеціально структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень,
що їх набувають у процесі навчання. Загальні і фахові компетентності
людина використовує в різних сферах діяльності для виконання певних
завдань, вони також служать їй при виборі моделі поведінки в різних
ситуаціях.
Освітні системи сучасних розвинених країн, одним із шляхів оновлення
змісту освіти й навчальних технологій, узгодження їх із сучасними
потребами інтеграції до єдиного європейського освітнього простору
вважають орієнтацію навчальних програм на компетентнісний підхід та
створення ефективних механізмів його запровадження. Прийнято вважати,
що набуття життєво важливих компетентностей дозволяє людині вільно і
правильно орієнтуватися в сучасному інформаційному суспільстві та
адекватно реагувати на динаміку змін на конкурентному ринку праці.
Набуття молоддю знань, умінь і навичок спрямоване на вдосконалення їхньої
компетентності, сприяє інтелектуальному й культурному розвитку
особистості, формуванню в неї здатності адекватно реагувати на запити часу.
Компетентність – це інтегрована результативно-діяльнісна характеристика
освіти. В самому загальному випадку компетентнісний підхід націлює
людину на адекватні реакції в:
 сучасному суспільстві;
 інформаційному полі;
 орієнтаціях на ринку праці;
 подальшій освіті.
Набуття молоддю знань, умінь і навичок спрямоване на вдосконалення
їхньої компетентності, сприяє інтелектуальному й культурному розвитку
особистості, формуванню в неї здатності швидко реагувати на запити часу.
Надзвичайно актуальною ця теза постає для країн з перехідною економікою,
яким вкрай потрібні освічені, висококваліфіковані й професійно компетентні
кадри для всіх ланок народногосподарського комплексу.
Серед чисельних означень поняття компетентність перевагу варто надавати
офіційним, загальновизнаним дефініціям. Наведемо найбільш вживанні
міжнародні визначення поняття компетентності.
а) Освітня комісія Ради Європи:
- трактує компетентність, як здатність застосовувати набуті в процесі
учіння знання й вміння в різних ситуаціях;
б) ЮНЕСКО:
- поняття компетентності трактує як поєднання знань, умінь, цінностей
і ставлень, застосованих у повсякденні;
 в) Міжнародний департамент стандартів: поняття компетентність
визначає як спроможність кваліфіковано провадити діяльність, виконувати
завдання або роботу. Експерти програми «Визначення та відбір компетентно-
стей: теоретичні й концептуальні засади» зі скороченою назвою «DeSeCo»
(1997р.) визначають поняття компетентності (competency) як здатність
успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, діяти й виконувати
поставлені завдання. Кожна компетентність побудована на поєднанні
взаємовідповідних пізнавальних ставлень і практичних навичок, цінностей,
емоцій, поведінкових компонентів, знань і вмінь, всього того, що можна
мобілізувати для активної дії.
Відмітимо, що експерти країн Європейського Союзу визначають
поняття компетентностей як «здатність застосовувати знання і вміння»
(Eurydice, 2002), що забезпечує активне застосування навчальних досягнень у
нових ситуаціях. У публікаціях ЮНЕСКО поняття компетентності
трактується як поєднання знань, умінь, цінностей і ставлень, застосованих у
повсякденні (Rychen & Tiana, 2004). Це означає, що поняття компетентності
не однозначно трактується. У 2004 р. на конференції міжнародного рівня, що
відбулася за участі ЮНЕСКО, Міністерства освіти Норвегії (департаменту
технічної освіти та професійної підготовки), домовилися розглядати поняття
компетентності як здатність застосовувати знання та вміння ефективно й
творчо в міжособистісних відносинах, в ситуаціях, що передбачають
взаємодію з іншими людьми в соціальному контексті так само, як і в
професійних ситуаціях. Компетентність – поняття, що логічно походить від
ставлень до цінностей та від умінь до знань. Згідно з означенням
Міжнародного департаменту стандартів навчання, досягнення та освіти
(IBSTPI), поняття компетентності визначається як спроможність
кваліфіковано провадити діяльність, виконувати завдання або роботу. При
цьому поняття компетентності містить набір знань, навичок і ставлень, що
дають змогу особистості ефективно діяти або виконувати певні функції,
спрямовані на досягнення певних стандартів у професійній галузі або певній
діяльності. Для того щоб полегшити процес оцінювання компетентностей,
Департамент пропонує виділити з цього поняття такі індикатори, як набуті
знання, вміння, навички та навчальні досягнення.
Під поняттям компетентнісний підхід розуміється спрямованість
освітнього процесу на формування і розвиток ключових (базових, основних) і
предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу буде
формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових
компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості.
Система компетентностей в освіті має ієрархічну структуру, рівні якої
складають:
1. ключові компетентності (міжпредметні та надпредметні
компетентності) – здатність людини здійснювати складні поліфункціональні,
поліпредметні, культурнодоцільні види діяльності, ефективно розв’язуючи
актуальні індивідуальні та соціальні проблеми;
2. загально-галузеві компетентності – компетентності, які
формуються учнем впродовж засвоєння змісту тієї чи іншої освітньої галузі у
всіх класах середньої школи і які відбиваються у розумінні «способу
існування» відповідної галузі – тобто того місця, яке ця галузь займає у
суспільстві, а також вміння застосовувати їх на практиці у рамках
культурнодоцільної діяльності для розв’язку індивідуальних та соціальних
проблем;
3. предметні компетентності – складова загально-галузевих
компетентностей, яка стосується конкретного предмету.
Відмітимо, що в Україні останнім часом активізувалися дослідження
питання запровадження компетентнісних підходів в освіті. Все більше
педагогів-дослідників та освітян-практиків звертаються до ідей
компетентнісного підходу в освіті як одного з провідних напрямів
вдосконалення національної системи освіти. При цьому поняття
компетентності містять набір знань, умінь, навичок і ставлень, що дають
змогу особистості ефективно діяти або виконувати певні функції, спрямовані
на досягнення певних стандартів у професійній галузі або певній діяльності.
У критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної
середньої освіти компетентність визначається як «загальна здатність, що
базується на знаннях, уміннях, цінностях, здібностях, набутих завдяки
навчанню». Тут же підкреслюється, що навчальна діяльність у кінцевому
результаті повинна не просто дати людині суму знань, умінь, чи навичок, а
сформувати рівень компетенцій, тобто є націленою на формування творчої
особистості.
Притримуючись компетентнісного підходу можна стверджувати, що
вміє вчитися той учень, який:
1. усвідомлює мету освітньої діяльності;
2. мотивований до ефективної освітньої діяльності;
3. вміє організувати свою освітню діяльність;
4. вміє відібрати потрібні знання;
5. працює за обґрунтованим планом, який веде до поставленої мети;
6. вміє здійснювати моніторинг і самоконтроль освітньої діяльності;
7. усвідомлює свою освітню діяльність і прагне до її вдосконалення.
Відбір та індикатори розвитку компетенцій підпорядковані певним
закономірностям, їх визначають з врахуванням наступних умов:
 формування компетентностей є результатом взаємодії багатьох
різноманітних чинників;
 сучасне життя вимагає від людини набуття певного набору,
комплексу компетентностей, які називають ключовими;
 вибір ключових компетентностей має відбуватися на
фундаментальному рівні з врахуванням світоглядних ідей суспільства й
індивідуума та їх взаємодії;
 має враховуватися вплив культурного й інших контекстів того чи
іншого суспільства;
  на відбір та ідентифікацію компетентностей впливають
суб'єктивні чинники, пов'язані із самою особистістю: вік, стать, соціальний
статус тощо;
 визначення та відбір ключових компетенцій потребує широкого
обговорення серед фахівців та представників різних соціальних груп.
До основних ознак ключових компетенцій слід насамперед віднести:
 поліфункціональність: дають змогу вирішувати різноманітні
проблеми в різних сферах особистого й суспільного життя;
 надпредметність і міждисциплінарність: застосовні не тільки в
школі, а й на роботі, в сім’ї, у політичній сфері тощо;
 багатовимірність: охоплюють знання, розумові процеси,
інтелектуальні, навчальні та практичні вміння, творчі відкриття, стратегії,
технології, процедури, емоції, оцінки тощо;
 сфера розвитку особистості: її логічного, творчого та
критичного мислення, самопізнання, самовизначення, самооцінки,
самовиховання тощо.
Міжнародні експерти окреслюють засадничі критерії, які слід
використовувати для визначення та відбору ключових компетентностей:
 ключові компетентності сприяють результатам високого рівня, в
тому числі і соціального рівня на шляху до успішного життя та розвиненого
суспільства;
 ключові компетентності є відповідними засобами щодо
важливих, складних потреб та викликів часу в широкому контексті;
 ключові компетентності є важливими для особистості.
Прийнято вважати, що набуті особистістю ключові компетенції сприяють:
 участі в створенні демократичних засад суспільства;
 соціальному взаємопорозумінню та справедливості;
 дотриманню прав людини й автономії в супереч глобальній
нерівності та нерівним стартовим можливостям та стають концептуальною
базою для:
  автономної діяльності;
 інтерактивного використання засобів;
 вміння функціонувати в соціально гетерогенних групах.
компетенції повинні:
 бути вигідними як для окремої особистості, так і для суспільства
в цілому;
 надавати можливість інтегруватися особистості в суспільстві і
зберігати незалежність та індивідуальність;
 сприяти постійному удосконаленню знань, навичок та умінь.
Ключові компетентності Ради Європи, якими мають володіти молоді
європейці сьогодні:
 політичні та соціальні компетентності;
 компетентності для життя у багато культурному суспільстві;
 компетентності, що стосуються володіння усним та письмовим
спілкуванням;
 компетентності, пов’язані із розвитком інформаційного
суспільства;
 компетентності, що обумовлюють прагнення до навчання
упродовж всього життя.
Прийнято виділяти наступні ключові компетентності для сучасної
середньої школи:
 грамотність – читання, письмо та арифметика;
 загальні навички – комунікація, вміння вирішувати проблеми,
лідерство та здатність навчатися;
 особистісні компетентності – цікавість, вмотивованість,
креативність, самоповага, ініціативність, реалістичність;
 соціальні компетентності – повага до різноманіття культур і
традицій, підтримка професійних стосунків, громадянськість – активна
участь у громадському житті;
 ІКТ компетентності як ключ до діяльності у суспільстві знань;
  володіння іноземними мовами;
 наукова грамотність – компетентності з науки та технологій.
Вимоги до сьогоднішнього випускника української школи, з точки зору
компетентнісного підходу, можна сформувати наступним чином:
 бути гнучкими, мобільним, конкурентоспроможним, вміти
інтегруватись у динамічне суспільство, презентувати себе на ринку праці;
 використовувати знання як інструмент для розв'язання всіх
життєвих проблем;
 генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення й нести за
них відповідальність;
 володіти комунікативною культурою, уміти працювати в
команді;
 вміти запобігати та виходити з будь-яких конфліктних ситуацій;
 уміти здобувати, аналізувати інформацію, отриману з різних
джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення;
 дбайливо ставитись до свого здоров'я і здоров'я інших як
найвищої цінності;
 бути здатним до вибору серед численних альтернатив, що
пропонує сучасне життя;
 вміти неперервно аналізувати і корегувати свою діяльність.
Зрозуміло, що ці вимоги та реалізація компетентнісного підходу
скеровують на формування людини-громадянина, для якої громадянське
суспільство стане середовищем в якому вона сповна зреалізує свої права й
свободи, розкриє свої можливості і таланти і цим самим усвідомлено буде
задовільняти інтереси та потреби суспільства в цілому.
 1.2. Особливості STEM-інтеграційних інновацій та їх вплив на
формування світогляду та природничо-наукової компетентності
майбутнього педагога.
Одним із актуальних напрямів інноваційного розвитку природничо-
математичної освіти є STEM-орієнтований підхід до навчання.
STEM- освіта – це низка чи послідовність курсів або програм навчання,
яка готує учнів до успішного працевлаштування, до освіти після школи або
для того й іншого, вимагає різних і більш технічно складних навичок,
зокрема із застосуванням математичних знань і наукових понять.
Хоча єдиного розуміння цього поняття немає, навіть там, де зародилася
STEM-освіта - у США. Кожна країна визначає його самостійно. Загальним
розумінням у світі є те, що така система освіти навчає дитину жити у
реальному швидкоплинному світі, який постійно змінюється, вміти реагувати
на ці зміни, критично мислити, бути загально розвиненою творчою
особистістю. Діти, що проходять навчання за такою системою, беззаперечно
стають лідерами соціуму, легко адаптуються та знаходять своє місце в житті.
Акронім STEM вживається для позначення популярного напряму в
освіті, що охоплює природничі науки (Science),технології (Technology),
технічну творчість (Engineering) та математику (Mathematics). Це напрям в
освіті, при якому в навчальних програмах посилюється природничо-науковий
компонент у поєднанні з інноваційними технологіями [33, 50, 87, 89].
Технології використовують навіть у вивченні творчих, мистецьких
дисциплін. Наприклад, за кордоном музикантів навчають не тільки
музикувати, але і використовувати комп’ютерні програми для створення
музичних творів.
Сьогодні існує декілька варіантів цього терміну:
STEM=Science+Technology+Engineering+Mathemаtics (природничі
науки, технологія, інжиніринг, математика).
STEAM=Science+Technology+Engineering+Arts+Arts+Mathematics
(природничі науки, технологія, інжиніринг, мистецтво, математика).
STREAM=Science+Technology+Reading+wRiting+Engineering+Arts+Mathemati
cs (природничі науки, технологія, читання, письмо, інжиніринг, мистецтво,
математика).
 Взяті окремо чотири предмети STEM визначаються таким чином: -
наука є визначенням природного світу, у тому числі законів
природи, пов’язаних з фізикою, хімією, біологією, а також
оперуванням або застосуванням фактів, принципів, концепцій,
пов’язаних з цими дисциплінами;
 технологія включає в себе всю систему людей і організацій, знань,
процесів і пристроїв, які входять до створення та функціонування
технологічних артефактів, а також самі артефакти, тобто продукти
технологічної діяльності;
 інжиніринг є сукупність знань про дизайн та створення продуктів і
способу вирішення проблеми. Інжиніринг використовує поняття науки та
математики, а також технологічні процеси та інструменти;
 математика вивчає закономірності і взаємозв’язки між величинами,
цифрами та формами. Математика включає теоретичну математику і
прикладну математику.
Як бачимо, математична складова є невід’ємною в будь-якій STEM-
модифікації, а також помічаємо, що розпочатий рух впровадження STEM-
освіти в Україні не обмежується певними віковими рамками для учнів.
У Проекті Концепції STEM-освіти в Україні зазначається «STEM-
освіта-категорія, яка визначає відповідний педагогічний процес (технологію)
формування і розвиток розумово-пізнавальних і творчих якостей молоді,
рівень яких визначає конкурентну спроможність на сучасному ринку праці.
STEM- освіта здійснюється через міждисциплінарний підхід у побудові
навчальних програм закладів освіти різного рівня.»
На міжнародному рівні визначено наступні ключові заяви, з якими не
можуть не погодитися українські фахівці:
  STEM - освіта – має починатися з раннього дошкільного віку і
продовжуватися в студентські роки.
 Мова науки – англійська. Найбільш значимі наукові ресурси
публікуються англійською мовою, у 60 з 196 країн світу англійська має
статус офіційної мови.
 Гендерний підхід у навчанні: потрібні програми STEM-освіти для
дівчаток.
 STEM - освіта має будуватися на патріотизмі і любові до своєї
країни
 Наука повинна захоплювати, займатися наукою має бути цікаво,
доступно і радісно.
STEM - освіта в Україні здійснюється на трьох рівнях:
 формальна ;
 неформальна;
 інформальна.[66, 37, 90, с.34]
Структура STEM- освіти визначається Державним стандартом
загальної середньої, позашкільної, дошкільної, вищої освіти та
спеціалізованими стандартами STEM-освіти.
Основними ланками впровадження STEM-освіти в Україні є:
 початкова – здійснюється у дошкільних навчальних закладах,
початковій школі та закладах позашкільної освіти, які займаються
початковою науково-технічною творчістю;
 базова – включає в себе освіту учнів 5-9 класів у закладах різних
типів
 профільна – здійснюється на базі профільних класів та у
профільних навчальних закладах; закладах, що на експериментальному рівні
впроваджують STEM
 освітні програми через зміст інваріативної складової навчального
плану, її варіативного компоненту, позакласну, виховну роботу, організовані
проекти, конкурси, змагання та інші заходи, що не суперечать цілям і
завданням STEM- освіти;
 вища/професійна – підготовка фахівців різних STEM- професій
на базі вищих навчальних закладів;
 педагогічна – підготовка вчителів та інших членів педагогічних
колективів до викладання STEM-освітніх курсів.
В системі загальної середньої освіти виокремлюється 3 етапи реалізації
напряму STEM через певну інтеграцію традиційних навчальних предметів і
курсів математики, фізики, хімії, біології, географії, астрономії, технології на
кожному з етапів навчання.
1. Початкова школа. Основне завдання-стимулювання допитливості і
підтримки інтересу до навчання і пошуку знань, мотивація до самостійних
досліджень, створення простих приладів, конструкцій тощо. Шляхом
проведення навчальних екскурсій, днів науки, творчості, винахідництва,
впровадження проектного навчання має здійснюватися формування навичок
дослідницької діяльності, закладання основ обізнаності зі STEАM- галузями
професіями; стимулювання інтересу учнів до подальшого опанування курсів,
пов’язаних зі STEAM.
2.Середня школа. Основне завдання-викликати у дитини стійку
цікавість до природничо-математичних наук, дати сукупність практично
важливих знань, необхідних для подальшого життя людини у техносфері,
глибокого розуміння екології і природи в цілому. Залучення до
дослідництва, винахідництва, проведення інтегрованих уроків, тематичних
тижнів, навчальних практик, реалізація міждисциплінарних проектів, участь
у спеціалізованих гуртках, конкурсах, фестивалях, що дозволить збільшити
відсоток тих, хто стане талановитим ученим, дослідником Збільшується
поінформованість учнів зі STEM- предметів і професій, а також академічних
вимог у STEM- областях і професіях.
3.Старша школа. Основне завдання-сприяння свідомому вибору
подальшої освіти STEM профілю, поглиблена підготовка з груп предметів
STEM (профільне навчання), освоєння наукової методології, пропонуються
курси із конкретними освітніми проектами, реалізація яких включає в себе
використання STEM- компетентностей, які учень отримав в базовій школі;
готує учнівську молодь до успішної післяшкільної зайнятості та освіти.
Звичайно, STEM-технології доцільно реалізувати у класах із
природничо-математичним та технологічним профілями в старшій школі,
коли відбувається вибір учнями основного профілю навчання. При цьому ,
навчальний процес необхідно акцентувати на профорієнтаційній діяльності,
спрямованій на успішне застосування отриманих знань у визначених STEM-
галузях, створенні технологічних стартапів, що базуються на сучасних
технологіях, у тому числі, пов’язаних із програмуванням, робототехнікою
тощо.
STEM - підходи до навчання передбачають поступове нарощення
самостійної діяльності учнів:
 у 1-5 класах стимулювання учнів до проведення пошукової
роботи під керівництвом вчителя;
 у 6-8 класах спроби проведення дослідницьких робіт на основі
навчального матеріалу з програми (виконати всі етапи наукового
дослідження і самостійно отримати новий для них факт)
 у 8-9 класах самостійне дослідження теми, що виходить за межі
програмного матеріалу. Учні працюють самостійно і лише інколи радяться з
вчителем. Результат – написання і захист роботи на МАН, участь у творчих
конкурсах і фестивалях.
 у 9-12 класах наукове дослідження за обраною темою, досягнення
практичного результату, розробка Startup.
Реалізація ідей STEM-освіти потребує використання таких засобів, які
допоможуть краще засвоювати науково-технічні знання, розвиватимуть
навички критичного мислення, стимулюватимуть інтерес учнів до
інженерних і технічних спеціальностей.
 Засоби STEM-навчання – це сукупність обладнання, ідей, явищ і
способів дій, які забезпечують реалізацію дослідно-експериментальної,
конструкторської, винахідницької діяльності у освітньому процесі. Вони
виконують такі основні функції: інформаційну, практичну, креативну,
контрольну.
Види засобів STEM-навчання досить різноманітні, їх склад залежить
від рівня розвитку науки, техніки та інформаційних технологій;
 друковані методичні засоби: підручники, електронні підручники.
Навчальні посібники, картки-завдання, навчальні інструкції, навчальні
алгоритми;
 наочне приладдя: натуральне – обладнання, прилади,
інструменти, матеріали, зразки тощо; образне (зображувальне) – фотографії,
репродукції картин художників, плакати; знаково – символічне – знакові
моделі. Графіки, схем, таблиці;
 технічні засоби навчання: інформаційні – відеоапаратура
(комп’ютери, мультимедійні технології, кінопроектори, проекційні екрани
різноманітних моделей, слайдпроектори, інтерактивні дошки, проекційні
столики тощо) та контролюючі – тренажери, прилади для діагностики
процесів.
Використання засобів STEM-освіти дає можливість учням здійснювати
проектну та дослідницьку діяльність, засвоювати науково-технічні знання,
розвивати навички критичного мислення.
Найбільш поширені засоби, що використовуються у STEM- освіті:
конструктори, робото-технічні системи, електронні пристрої, відеоігри, 3D-
принтери, моделі, що використовуються у авіамоделюванні, лабораторні
прилади тощо.
Об’єктивна необхідність використання засобів STEM-освіти зумовлена
їх суттєвим впливом на процес розуміння і застосування інноваційних
технологій.
 Отже, завданням сучасної освіти є впровадження STEM- освіти та
створення педагогічних умов для розвитку творчого потенціалу особистості,
самостійного критичного мислення .
Впровадження в освітній процес методичних рішень STEM-освіти
дозволить поєднати науку зі шкільними знаннями, сформувати в учнів
найважливіші характеристики, які визначають компетентного фахівця
 уміння побачити проблему;
 уміння побачити в проблемі якомога більше можливих сторін і
зв’язків;
 уміння сформулювати дослідницьке запитання і шляхи його
вирішення;
 гнучкість як уміння зрозуміти нову точку зору і стійкість у
відстоюванні своєї позиції;
 оригінальність, відхід від шаблону;
 здатність до перегрупування ідей та зв’язків;
 здатність до абстрагування або аналізу;
 здатність до конкретизації або синтезу;
 відчуття гармонії в організації ідеї
Ми живемо у високотехнологічному суспільстві: у ньому дуже велике
значення має техніка та технології. Нині техніка полегшує життя, те, що ми
робили вчора дуже багато часу або взагалі не мали можливості зробити, зараз
можемо зробити за мить. Але техніка має і зворотній бік-іноді вона виходить
з-під контролю людини і може стати причиною техногенної катастрофи.
Тому важливо вже на уроках фізики навчати учнів грамотно користуватися
технікою, знати і виконувати правила техніки безпеки, вміти чітко і
зрозуміло розповісти іншим правила безпечного використання технічного
пристрою, знати ознаки неправильної роботи технічного пристрою та де
можна його полагодити. Тобто володіти основами інженерних знань, а ще
трішечки бути винахідником та дослідником.
 Нині культура користування технікою поступово стає важливою
складовою загальної культури людини: людина має знати як ефективно,
оптимально та доцільно використовувати техніку, не шкодячи ані собі, ані
іншим людям. Тож змалку навчаємо дітей безпечно користуватися технікою.
І вже не йдеться про фахівців певної галузі: сьогодні такими знаннями
має володіти кожний з нас, адже техніка є у кожній домівці і часто від того,
наскільки грамотно вона використовується залежить безпека (а іноді і життя)
не однієї людини.
Процес навчання фізики в основній школі спрямовується на розвиток
особистості учня, становлення його наукового світогляду й відповідного
стилю мислення, формування предметної, науково-природничої (як
галузевої) та ключових компетентностей.
Навчальний фізичний експеримент забезпечує формування в учнів
необхідних практичних умінь, дослідницьких навичок та особистісного
досвіду експериментальної діяльності. Завдяки цьому учні можуть у межах
набутих знань розв’язувати пізнавальні завдання засобами фізичного
експерименту. У шкільному навчанні ця форма роботи реалізується завдяки
демонстраційним і фронтальним експериментам, лабораторним роботам і
короткотривалим дослідам, навчальним проектам, спостереженням.
Можна пропонувати учням домашні практичні роботи з фізики.
Наприклад, при вивченні кристалізації речовин у 8 класі учні виконують таку
практичну домашню роботу, яка містить два завдання.
Завдання 1.
1.Налити в склянку 50 см кв. води і виміряти її температуру.
2.Насипати у воду кухонної солі і виміряти температуру розчину
Завдання 2.
1.Приготувати насичений розчин кухонної солі або мідного купоросу.
2.Профільтрувати розчин через вату.
3.Вилити розчин у чайне блюдце.
4.Дайте воді повільно випаруватися і стежте за випаданням кристалів.
 5.Розгляньте отримані кристали через лупу і замалюйте їхню форму.
Зробіть висновок.
Наведу декілька прикладів впровадження елементів STEM-освіти на
уроках фізики. Зокрема, метод «критичного читання тексту», для порівняння
величин або понять метод «Діаграма Ейлера-Вена» та «Асоціативний кущ»,
«Парад розумних думок», створення граф-схем з теми, цікаві запитання з
рубрики «Фізика навколо нас», короткі повідомлення або презентації з даної
теми тощо.
Однією з найважливіших ділянок роботи в системі навчання фізики в
школі є розв’язування задач. Задачі різних типів можна ефективно
використовувати на всіх етапах засвоєння фізичних знань. За вимогами
компетентнісного підходу задачі мають бути наближені до реальних умов
життєдіяльності людини, спонукати до використання фізичних знань у
життєвих ситуаціях.
Пропоную учням компетентнісні задачі, у яких чітко прослідковуються
міжпредметні зв’язки та прикладна спрямованість навчання фізики.
1.Задачі із життєвих ситуацій.
а). Людина провалилась під лід. Як треба діяти, спираючись на знання
про тиск, щоб урятувати її?
б). У вас вдома незвичайна ситуація. На кухні постійно капає вода з
крана. Визначте добову втрату води з цього крана, маючи годинник і
мензурку. Що потрібно зробити, щоб ліквідувати цю проблему?
в). Спробуйте порахувати, скільки електроенергії витрачається за
місяць (30 днів), якщо комп’ютер щодня працює 8 годин за напруги 220 В і
сили струму 10 А? (528 кВт*год).
2.Задачі виробничого характеру.
а). Скільки зерна перевезуть на тік за раз 6 автомобілів з об’ємом
кузова 5 м.кв., якщо його густина становить 700 кг/м???(21000 кг).
 б). Здійснюється механізований збір урожаю. З бункера комбайна зерно
висипають у кузов автомобіля. З якою швидкістю повинен рухатися
автомобіль? (Зі швидкістю комбайна).
в). Водій автобуса, що перевозив учнів до школи, недалеко помітив
перешкоду. Що треба зробити, щоб запобігти аварії: загальмувати чи
повернути вбік? (Ураховуючи те, що кожен автомобіль має свій гальмівний
шлях, потрібно повернути вбік).
Під час розв’язування задач завжди потрібно заохочувати учнів
знаходити інший спосіб, ніж той, що показано на дошці. Потрібно також
робити з школярами аналіз, у чому полягають сильні та слабкі сторони
кожного із запропонованих розв’язків.
Поряд із розрахунковими задачами велике значення мають якісні
задачі, які сприяють поглибленню та закріпленню теоретичних знань учнів.
Також вони слугують засобом перевірки знань учнів. Розв’язування якісних
задач потребує від школяра аналізу фізичної сутності явища, тому
правильний їх розв’язок свідчить про розуміння вивченого матеріалу.
В контексті компетентнісно - орієнтованого навчання з фізики
особливого значення набувають фото-задачі, задачі-оцінки, творчі-задачі.
Школярам не завжди легко вдається зрозуміти фізичні терміни, які
вони не бачать або не чують. Наприклад, тиск або розширення обсягу через
підвищення температури. У заняттях STEM вони, проводячи розважальні
експерименти, легко можуть зрозуміти ці терміни. Самостійне
експериментування учнів потрібно розширити домашніми експериментами
та спостереженнями, використовуючи саморобні або побутові прилади,
дотримуючись при цьому правил безпеки життєдіяльності.
Дитина завжди готова до практичної діяльності та спостережень.
Спостереження як метод навчання, вважається найефективнішим у вивченні
природних об’єктів, порівняно з наочним чи словесним методами.
Спостерігаючи за об’єктом або явищем, учень отримує якісні їх
характеристики, а у ході вимірювання-ще й кількісні. Можна цифровим
фотоапаратом фіксувати етапи роботи. Використати Інтернет, де можна
знайти однодумців, фахівців та безліч інформації, комп’ютери, на яких за
кілька годин можна зробити чудові презентації.
Можна учням запропонувати практичні завдання: визначити швидкість
іграшкового автомобіля, маючи секундомір і лінійку.
Один учень може проконтролювати іншого учня. Так, при вивченні
теми «Електричне коло» окремі учні складають кола за вказаними схемами,
інші перевіряють їх. У результаті учень контролює і себе, й іншого.
Проблемо-пошукове навчання також знаходить своє відображення і під
час написання науково-дослідницької діяльності школярів. Учні, які хоч раз
написали науково-дослідницьку роботу, «прожили» її від першого до
останнього слова, потім самостійно шукають теми, що їх зацікавили,
розв’язують дослідницькі задачі.
Оскільки дев’ятикласники вже починають визначатися щодо свого
подальшого навчання та майбутньої професії, то під час вивчення фізичного
матеріалу більше уваги приділяється профорієнтації. Тож під час вивчення
окремих тем учні знайомляться з професіями, що пов’язані з тією чи іншою
галуззю фізики. Наприклад, при вивченні теми «механічні та електромагнітні
хвилі» можна провести «парад професій», які пов’язані із застосуванням
засобів зв’язку. Перші зв’язківці з’явилися з зародженням електрики, появою
телефонного зв’язку. Із появою мобільного зв’язку й бездротових способів
передавання сигналів актуальність цього виду діяльності лише зросла й буде
затребувана, поки у людства є необхідність в обміні інформацією на відстані.
Виділяють кілька напрямів діяльності зв’язківці: інженер мережевих
зв’язків, спеціаліст із дротових технологій, зв’язківець бездротових
технологій, зв’язківець мобільних операторів.
На уроках фізики потрібно акцентувати увагу учнів на тому, що світ
навколо нас є складною системою зв’язків і взаємовпливів, тому
усвідомлення взаємопроникності явищ та цілісності світу-один із наріжних
каменів світогляду особистості. Щоб зрозуміти принцип STEM, необхідно
бачити не просто явище, а розуміти, які математично обумовлені фізичні,
хімічні, географічні закономірності призвели до його виникнення.
Способом формування ціннісного ставлення учнів до фізичного знання
є розкриття здобутків вітчизняної науки та висвітлення внеску українських
учених у розвиток природничих наук, оскільки конкретні приклади
досягнень українських учених, особливо світового рівня, мають вирішальне
значення в національному вихованні учнів, формуванні в них почуття
гордості за свою Батьківщину й український народ.
У процесі навчання фізики в основній школі показую на прикладі
життя й діяльності вчених-фізиків, що і як вони робили, аби досягти успіху в
певній галузі знання.
Професійному розвитку вчителів, реалізації та успішному засвоєнню
компетентностей, які покладені в основу концепції Нової української школи,
сприятиме впровадження засад STEM-освіти в освітній процес сучасного
навчального закладу. Інтеграція та науково-проектна діяльність є провідними
принципами STEM-освіти, які гармонійно переплітаються з орієнтаціями
Нової української школи. Використання STEM-технологій в умовах Нової
української школи сприяє розвитку учнів, які не лише здобувають знання у
школі, а й вчаться використовувати їх у повсякденному житті .
Розвиток дослідницької компетентності є важливою основою навчання
в школі, сприяє формуванню навичок узагальнення, аналізу, порівняння,
уміння робити висновки. Водночас є можливість для вчителів розвивати
професійну, компетентність у STEM-освіті. Є можливості для творчого
навчального процесу, пошуку перспективних наукових ідей, дослідницької
діяльності, експериментування, реалізації творчих проєктів та впровадження
інноваційних освітніх технологій.
Реалізація засад STEM-освіти в освітньому просторі Нової української
школи сприяє створенню принципово нової моделі освіти з новими
можливостями для вчителів та учнів. Використовуючи міждисциплінарний
підхід, інтеграцію шкільних предметів, практичну спрямованість,
дослідницьку та проектну діяльність під час занять, орієнтуючи свою
діяльність на концепцію Нової української школи та STEM, ми можемо
побудувати сучасну, економічно стабільну, високотехнологічного, розумного
та щасливе суспільство. Готовність педагогів до інноваційної педагогічної
діяльності сприяє формуванню STEM-компетентностей та вмінь.
Особливу увагу слід звернути на розвиток критичного мислення,
креативності, емоційного інтелекту, вміння працювати в команді, приймати
рішення, вміння ефективно взаємодіяти, вміння дискутувати тощо.
Створення умов освітнього середовища післядипломної педагогічної освіти
для формування професійної компетентності педагогів щодо використання
STEM-технологій в освітньому процесі. В умовах розвитку сучасної освіти
важливою і необхідною стає система знань і вмінь, навичок і способу
мислення, цінностей і особистісних якостей, які визначають здатність до
інноваційної діяльності педагога. Володіння ефективними способами і
засобами досягнення педагогічної мети, здатність до педагогічної творчості
та рефлексії.
1.3. Освітнє середовище як основний елемент формування природничо-
наукової компетентності майбутнього учителя фізики
У даному дослідженні до педагогічних умов можна віднести чинники,
які закономірно створюються у процесі професійної підготовки майбутніх
учителів фізики та забезпечують ефективне формування їх природничо -
наукової компетентності.
Особливістю виокремлення педагогічних умов формування
досліджуваного феномена є врахування впливу різновидів інноваційного
освітнього середовища університету, в якому здійснюється професійна
підготовка студентів.
У процесі дослідження запропоновано ряд педагогічних умов. Перша
умова – інтеграція та оновлення змісту природничої освіти (аспект упливу
навчального й виховного середовища). У процесі підготовки вчителів
природничих спеціальностей важливою є інтегрована, різнопланова освіта. З
метою впровадження ефективної роботи вчителю недостатньо
вузькоспеціальних знань із свого предмета, оскільки окрім освітніх, він
покликаний виконувати і виховні функції: формувати в учнів
загальнокультурні, загальнолюдські цінності, норми поведінки у природі та
соціумі тощо. Тому зрозуміло, що для формування компетентного вчителя
природничих спеціальностей, спроможного ефективно розв’язувати всі
складні й комплексні завдання майбутньої професійної діяльності,
концептуально важливим є організація процесу набуття студентами цілісних
знань.
На рівні викладання окремих дисциплін у педагогічному закладі вищої
освіти інтеграція навчального змісту передусім проявляється у системному
використанні міжпредметних зв’язків, що формують у студентів цілісну
систему знань і професійних умінь, сприяють озброєнню їх навичками
комплексного застосування набутих знань у майбутній педагогічній
діяльності адекватно професійній ситуації. Використання міжпредметних
зв’язків при вивченні природничих дисциплін дозволяє забезпечити
засвоєння змісту цього курсу в єдиній логіці з іншими гуманітарними та
соціально-економічними дисциплінами (зокрема – за часом, змістом,
формами і методами). Воно може здійснюватись за допомогою спеціальних
фрагментів навчального змісту міжпредметного характеру, що пропонуються
студентам на лекціях, або у процесі самостійної роботи.
Проте, найбільш важливим є безпосереднє залучення студентів до
активного оперування міжпредметним змістом. Проблема інтеграції змісту
пов’язана з його оновленням. Природничі науки на сучасному етапі
інтенсивно розвиваються. Фундаментальні дослідження руйнують усталені
погляди щодо виникнення і розвитку живої матерії, її організації на
молекулярному рівні, механізмів, способів збереження і передачі генетичної
інформації, функціювання геномів про- і еукаріот тощо. Це призводить до
необхідності оновлення змісту природничих дисциплін, розробки нових
навчальних курсів. Нові відкриття та напрямки дослідження ведуть до зміни
галузевих стандартів освіти, сутності предметів, навчальних планів та
програм. Потребують оновлення і підручники для професійної підготовки
вчителів, «оскільки знання про методи наукового пізнання належно в них не
висвітлені, домінує репродуктивний тип завдань. Ілюстративний матеріал
переважно представлений фотографіями та малюнками, недостатньо
класифікаційних схем, функціональних моделей, графічних зображень
біологічних процесів»
Отже, інтеграція і оновлення змісту біологічної освіти є однією з
перших умов для формування професійної компетентності майбутнього
вчителя.
Друга умова – інформаційне забезпечення процесу підготовки
майбутніх учителів до професійної діяльності (аспект упливу інформаційно-
освітнього середовища).
– Інформаційне забезпечення є важливою складовою професійної
підготовки майбутнього вчителя, сприяє підвищенню рівня теоретичних
знань та професійному самовдосконаленню. Під інформаційним
забезпеченням закладу вищої освіти розуміється надання відповідної
навчальної інформації і вільний доступ до неї студентів із метою задоволення
інформаційних потреб.
Перед вищою школою стоїть декілька завдань, що стосуються
інформатизації навчального процесу, а саме:
– створення локальної навчальної комп’ютерної мережі;
– постійний доступ студентів до навчальної мережевої системи з
використанням Wi-Fi зони, що повинна охоплювати навчальні приміщення,
бібліотеки, об’єкти рекреації, спортивні майданчики, гуртожитки тощо;
– розробка електронних навчальних посібників та підручників;
– організація дистанційного навчання студентів денної і заочної форм;
– створення модульного середовища, організація самостійної роботи,
умов для виконання творчих завдань, здійснення наукових досліджень;
– організація контролю якості знань (тематичний, модульний,
підсумковий тестовий контроль).
При використанні інформаційних освітніх систем автоматизованого
навчання удосконалюється професійна підготовка майбутніх учителів
природничих спеціальностей шляхом формування в них навичок самостійної
роботи, розвитку професійної мобільності та інтелектуального потенціалу. В
процесі інформаційно навчальної діяльності надзвичайно ефективною є
організація контролю рівня знань студентів із використанням комп’ютерних
(технічних і програмних) систем, бо вони забезпечують об’єктивність
оцінювання. Якість автоматизованої інформаційно-комп’ютерної навчальної
системи повинна гарантувати здобуття базових знань і подальший
саморозвиток в сучасних умовах інформаційного суспільства.
Отже, інформаційно-освітнє середовище виконує інформативну та
комунікативну функції; сприяє реалізації тих видів діяльності, що пов’язані з
використанням комп’ютера та засобів нових інформаційних технологій. В
умовах інформаційно-освітнього середовища кожен майбутній учитель може
вільно ознайомлюватись з усіма типами загальних та спеціальних знань
природничо наукових дисциплін, набуваючи при цьому необхідних для нього
практичних навичок шляхом організації різнобічних взаємодій, обміну
знаннями, безперервного процесу навчання.
Третя умова орієнтація навчального процесу на розвиток творчої
рефлексивної індивідуальності майбутнього вчителя (аспект упливу творчого
і рефлексивного середовища). Ураховуючи важливість розвитку майбутнього
вчителя природничих дисциплін як компетентного фахівця в процесі його
професійної підготовки необхідно зазначити: по-перше, успішність
навчальної діяльності може бути забезпечена різними особистісними
якостями й вмінням людини застосовувати переваги своєї індивідуальності
та нейтралізувати її вади; по-друге, освітній процес має створювати умови
для належного оволодіння цілісним досвідом професійної діяльності на рівні
творчої діяльності. Підтвердженням ідеї важливості індивідуально-творчого
рефлексивного розвитку у процесі формування професійної компетентності є
та обставина, що досвід творчої діяльності засвоюється на особистісному
рівні. Індивід стає особистістю лише усвідомивши власну унікальність як
суб’єкт діяльності й індивідуальності. Індивідуальність – це «спосіб
існування особистості в соціальному оточенні, що являє собою складне
інтегрування сукупності унікальних типологічних властивостей людини,
особистісних структур та їх проявів у індивідуально-специфічному стилі
діяльності та взаємодії»
Індивідуально-творчий розвиток студентів базується на особистісному
усвідомленні власної мотивації, прагнень, інтересів, потреб, мети. Розвиток
мотивів студентської молоді пов’язаний із дотриманням саме принципу
творчості та співтворчості у навчанні, «розвиток самого себе через творчу
діяльність», який перетворює навчання на особистісно зорієнтований
педагогічний процес, що надає змогу розширити можливості розвитку
індивідуальності студента, поглиблює його креативність. Тому інтегральною
особистісною якістю, яка суттєво впливає на формування творчої
індивідуальності студента, вважаємо саме професійну рефлексію як процес
«пізнання людиною себе: поведінки, дій і вчинків, психічних станів,
почуттів, здібностей, характеру та інших властивостей своєї особистості».
Неадекватна самооцінка, недостатнє усвідомлення власних можливостей
гальмують розвиток творчих здібностей людини.
У професійній підготовці майбутніх учителів природничих
спеціальностей потрібно звертати більше уваги формуванню професійної
рефлексії. Це досягається завдяки побудові самопізнання студентів на
підґрунті залучення їх до професійної діяльності, де обов’язково має бути
присутня творча практична рефлексивна діяльність, інакше людина не зможе
пізнати власні можливості. Природничі знання повинні стати підґрунтям для
формування в студентів загально-навчальних та спеціальних умінь, зокрема
таких важливих як уміння вести спостереження за природними об’єктами та
явищами, проводити експериментальні дослідження, самостійно отримувати
й критично аналізувати інформацію з різних джерельних баз тощо.
Творча діяльність має реалізуватись через проблемний характер
вивчення матеріалу у вищій школі. Спеціально сформульовані запитання та
завдання проблемного характеру, творчі роботи та дослідження студентів,
проекти міжпредметного змісту сприяють розумовій діяльності студентів,
виводячи її на вищий творчий рівень, дозволяють моделювати професійно
обізнану особистість, розширюють діапазон наукових знань студентів,
розвивають їх пізнавальну самостійність та ініціативу, призводять до
подальшого професійного самовдосконалення та компетентності. За цих
умов студент починає формуватися як справжній учитель, під час засвоєння
теоретичних знань проявляє активність і творчість, прагне виробити в собі
відповідні практичні вміння і навички.
Погоджуємося із твердженням М. Полані, що, з урахуванням діяльності
індивіда, кожний творить власний освітній простір. Науковець звертає увагу
на специфіку освітнього середовища – його залежність від діяльності, бо
остання виконує функцію специфічної проміжної змінної між особистістю та
середовищем. «Не все те, що оточує людину, є дійсно середовищем його
розвитку. Впливають на цей процес тільки ті умови, з якими вона вступає у
дієвий зв’язок. Середовище впливає на розвиток індивіда через його
діяльність» Отже, творча та рефлексивна діяльність майбутніх учителів
природничих спеціальностей детермінує створення їх творчого та
рефлексивного середовища.
Четверта умова – вдосконалення програмно методичного і
технологічного забезпечення підготовки майбутніх учителів природничих
спеціальностей до формування здорового способу життя (аспект упливу
здоров’я збережувального середовища). Соціально-оздоровча функція освіти
актуалізує проблему формування у майбутніх учителів здорового способу
життя.
Переорієнтація вектора виховання студентської молоді на здоров’я
збереження вимагає вдосконалення змістового наповнення природничої
компоненти професійної підготовки майбутнього вчителя. Контент-аналіз
змісту навчальних програм із підготовки вчителів природничих
спеціальностей засвідчує, що для висвітлення проблеми оздоровлення
людини надається близько 2% навчального матеріалу. Переусвідомлення
змісту природничої підготовки майбутнього вчителя вимагає сучасного
уявлення про здоров’я, яке базується на провідних теоретичних положеннях
про єдність організму з довкіллям, його адаптивні можливості, теорії
гомеостазу, теорії функціональних систем і даних біологічної кібернетики
про системи керування в живих об’єктах. Значне місце у формуванні
професійної компетентності майбутніх учителів природничих спеціальностей
відводиться навчально-методичному забезпеченню їх підготовки. Навчально-
методичне забезпечення, в першу чергу, залежить від викладача, який із
урахуванням галузевих стандартів освіти та навчальних планів вищих
навчальних закладів створює робочі навчальні програми з усіх нормативних і
вибіркових навчальних дисциплін, програми навчальної, польової,
виробничої та інших видів практик. Як науковець і фахівець своєї галузі
викладач повинен акцентувати увагу студентів на формуванні здорового
способу життя, розробляти підручники і навчальні посібники з оздоровчої
тематики, індивідуальні навчальні проблемні завдання, матеріали для
виконання творчих індивідуальних завдань, тематику курсових,
бакалаврських і магістерських робіт, спрямованих на оздоровлення та
здоров’я збереження. Варіативність програм та підручників повинна стати
нормою в навчальному процесі. Отже, потрібно сприяти розробці
оригінальних авторських програм, навчальних посібників, основ здоров’я, що
покращують систему теоретичної і практичної підготовки студентів до
здорового способу життя. За умови створення такого програмно-методичного
забезпечення професійної підготовки майбутніх учителів природничих
спеціальностей стане можливим розв’язання таких актуальних завдань як
повноцінне збереження та зміцнення здоров’я, формування здоров’я
збережувальної поведінки та культури здоров’я студентів. Значна роль у
вищій школі повинна відводитися і методико технологічному забезпеченню
навчально-виховного процесу – здоров’я збережувальним та інтерактивним
освітнім технологіям. Основними формами і методами роботи з формування
здорового способу життя майбутніх фахівців виступають: збалансоване
харчування, морально психологічний клімат у взаєминах суб’єктів освітнього
процесу, раціональна побудова розпорядку дня, гігієнічно обґрунтоване
дозування рухової активності та навчального навантаження, санітарно-
гігієнічний стан студентських гуртожитків, широке впровадження
інноваційних програм та технологій оздоровчого спрямування,
систематичний моніторинг стану здоров’я студентів, співпраця з родинами та
соціальними установами тощо.
Налагоджена належним чином співпраця викладачів і студентів сприяє
створенню здоров’я бережувального середовища вищого навчального
закладу, яке розуміємо як сприятливе середовище життя та діяльності
людини, складниками якого є суспільні, матеріальні, духовні та природні
фактори, що позитивно впливають на стан здоров’я особистості. Отже,
професійна підготовка майбутніх учителів природничих спеціальностей за
умови здоров’я збережувальної педагогіки вміщує у собі передачу знань,
умінь і навичок, які сприяють формуванню уяви про здоров’я збереження, що
допоможе студентам берегти власне здоров’я і здоров’я вихованців.
П’ята умова – організація безпосереднього контакту студентів із
навколишнім природним світом на всіх рівнях природничої освіти (аспект
упливу природного середовища). Незаперечним чинником підвищення
ефективності професійного навчання та гуманітарного виховання студентів є
всебічна екологізація освіти, що передбачає розширення та вдосконалення
системи природоохоронної діяльності. Головним її складником варто
вважати здатність учителів усвідомлювати та практично розв’язувати
проблеми антропогенного й техногенного впливів на довкілля. Серед
організаційних основ використання екологічної освіти й виховання, як
невід’ємного компонента процесу професійної підготовки, визначальне місце
належить створенню єдиної безперервної екологічної освіти, проведенню
відповідних наукових досліджень, комплексного екологічного моніторингу
наслідків антропогенного впливу на здоров’я населення, створенню
інформаційної системи щодо висвітлення питань стану довкілля.
Запровадження екологічної освіти на всіх рівнях природничої підготовки
призводить до формування екологічної свідомості, екологічної освіченості та
відповідальності за стан навколишнього середовища.
Створення безперервної системи екологічної освіти у процесі
професійної підготовки майбутніх учителів природничих спеціальностей
передбачає: запровадження у діяльність навчальних закладів елементів освіти
в галузі природоохоронної діяльності; використання як обов’язкових, так і
факультативних занять із проблем екологічного виховання; забезпечення
комплексної інтеграції діяльності кафедр навчальних закладів у проблемі
екологічної освіти й виховання. Проведення комплексних наукових
досліджень у галузі екологічної освіти та інформації сприяє: запровадженню
екологічного моніторингу стану навколишнього природного середовища
(передбачає спостереження за станом довкілля та прогнозування його змін
під час навчально-польових практик, забезпечення студентів систематичною
та оперативною інформацією про його стан); проведенню наукових
досліджень щодо екологічної та гігієнічної оцінки здоров’я населення різних
регіонів у зв’язку з впливом несприятливих або екстремальних чинників
довкілля; соціологічній оцінці екологічної освіти й інформації. Шоста умова
– оптимізація практичної підготовки майбутніх учителів природничих
дисциплін у процесі навчання і проходження різних видів практик (аспект
упливу соціального і професійного середовища).
Практична підготовка педагогів передбачає постійний розвиток
студентами вмінь і навичок основних функціональних напрямків
педагогічної діяльності, починаючи з тих, які не вимагають фундаментальної
підготовки з предмету викладання і можуть бути реалізовані на молодших
курсах: організаційні, комунікативні, дидактичні, діагностичні тощо. Отже,
уміння і навички майбутніх учителів природничих дисциплін реалізуються у
процесі проходження різних видів педагогічної практики. Після чого, на
основі отриманих практичних навичок формуються вміння, що необхідні для
функціювання учителя-предметника. Практику можна вважати адаптаційним
періодом майбутнього вчителя до роботи. Негаразди при проведенні
практики відштовхують студентів від майбутньої професії, нівелюють
бажання працювати за фахом. Тому студенти потребують індивідуальної
допомоги з боку методистів вищих навчальних закладів і вчителів шкіл, а
також покращення їх підготовки у вищих навчальних закладах на практичних
і семінарських заняттях. Відрив теоретичного навчання від програми
проведення педагогічної практики вимагає від викладачів її якісної
організації. Основне завдання викладача полягає у ґрунтовній підготовці
студентів до практики під час аудиторних семінарських і практичних занять.
Тільки поетапний перехід студентів від навчальної діяльності академічного
типу через квазі професійну (ділові та дидактичні ігри) під час практичних
занять до навчально професійної (педагогічна практика, стажування) дає
значний позитивний ефект і оптимізує процес підготовки майбутніх учителів.
Отже, на практичних заняттях відбувається підготовка майбутніх учителів до
практики шляхом моделювання різних професійних ситуацій, виконання
складних лабораторних робіт практичного спрямування тощо.
Навчальні і навчально-польові практики призначені для закріплення
теоретичних знань, оволодіння польовими й експериментальними методами
вивчення і дослідження флори й фауни, ґрунтового покриву, екологічних
факторів, їх змін в процесі антропогенного тиску. Навчально-польові
практики з основних навчальних природничих дисциплін проводяться на
спеціальних навчально-дослідних базах (біостанціях, стаціонарах), полях,
фермах, у ботанічних садах, дендропарках і зоопарках, у відповідних
наукових установах АН України, лабораторіях виробничих підприємств та
науково-дослідних установ аграрного й біологічного профілів, закладах
системи охорони природи й екологічного моніторингу, у природному
оточенні, наближеному до вищого навчального закладу та під час екскурсій і
виїзних експедицій. Різні види практик надають можливість студенту
розкритися як фахівцю, отримати якісну підготовку, адаптуватися до
майбутньої соціальної ролі вчителя та професійної діяльності.
Сьома умова – забезпечення диференційованого та комплексного
впливів на формування складових професійної компетентності майбутніх
учителів природничих спеціальностей шляхом упровадження новітніх
педагогічних технологій (аспект упливу розвивального середовища).
Оновлення освіти все складніше здійснювати традиційними педагогічними
технологіями. Одним із найбільш перспективних шляхів удосконалення
підготовки майбутніх учителів, озброєння їх необхідними знаннями,
вміннями і навичками є впровадження новітніх педагогічних технологій, які
допомагають викладачеві мотивувати студентів до навчання та ефективно
опановувати обрану професію. Технологічність стає сьогодні домінуючою
характеристикою діяльності вчителя і викладача, означає перехід на якісно
новий щабель ефективності, оптимальності, наукоємності освітнього
процесу.
 Технологічний підхід у навчанні передбачає чітку постановку
викладачем мети, підготовку навчальних матеріалів, організацію навчально-
виховного процесу та підвищення його результативності, інтенсивності,
інструментальної та технічної насиченості. Педагогічним технологіям
відводиться провідне місце в педагогічній системі, бо вони завжди мають
позитивний результат у процесі сумісної роботи викладачів та студентів.
Стратегія сучасної вищої освіти визначає розвиток і саморозвиток
майбутнього фахівця, здатного не лише використовувати традиційні підходи
до організації навчально-виховного процесу, але й виходити за межі
нормативної діяльності. Ця стратегія втілюється в принциповій
спрямованості змісту і форм навчального процесу вищої школи на пріоритет
таких новітніх технологій як кредитно-трансферна система навчання,
здоров’я збережувальні, інтерактивні, ігрові й інформаційні технології,
проблемне, ситуаційне та контекстне навчання тощо. Використання у вищій
школі новітніх освітніх технологій призводить до оволодіння майбутніми
учителями природничих спеціальностей уміннями ефективно застосувати їх
у майбутній професійній діяльності при викладанні природничих дисциплін
та у різних навчальних та життєвих ситуаціях.