Міністерство культури України

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Чернігівський інститут мистецтв та менеджменту культури

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Підготовка дітей до навчання у школі»

Студентки
ІІІ курсу
спеціальності «музичне мистецтво»
заочної форми навчання
Лєшок Світлани Іванівни
Керівник: к.п.н., професор
Скорик Т.В.
 2
Чернігів 2012
ЗМІСТ

ВСТУП .....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ ДІТЕЙ ДО ШКОЛИ ......6
1.1. Підготовка дітей до школи як педагогічна проблема ..................................6
1.2. Організація підготовки дітей до школи у вітчизняній
освітній практиці ..................................................................................................11
РОЗДІЛ 2. СКЛАДОВІ ПІДГОТОВКИ ДІТЕЙ ДО НАВЧАННЯ
У ШКОЛІ ...............................................................................................................15
2.1. Психологічна та фізіологічна готовність дитини
до шкільного навчання .........................................................................................15
2.2. Підготовка дошкільника до навчання в сім'ї ..............................................19
2.3. Педагогічна допомога дитячого саду у підготовці дитини
до шкільного навчання ........................................................................................23
2.4. Роль дидактичних занять та ігор у підготовці дітей до школи ................27
2.5. Психодіагностика дошкільників як засіб педагогічної
допомоги батькам .................................................................................................31
ВИСНОВКИ ..........................................................................................................34
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...........................................................36
ДОДАТКИ .............................................................................................................38
 3

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Становлення України як суверенної

держави, сучасні соціально-політичні процеси, гуманізація та демократизація
суспільства активізували модернізаційні процеси в системі освіти. Утілення в
практику Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті,
Законів України „Про освіту”, „Про дошкільну освіту”, Базового компонента
дошкільної освіти в Україні зумовили пошуки шляхів реалізації
неперервності освіти, забезпечення організаційної та змістовної єдності,
наступності та взаємозв’язку всіх її ланок, зокрема дошкільної й початкової.
Перехід від дошкільного до молодшого шкільного дитинства є одним із
найбільш відповідальних періодів у життєвому циклі людини. Тому пошук
інноваційних шляхів підготовки дітей до школи набуває в сучасних умовах
особливого значення. Підготовку дітей до школи розглядаємо як особистісне
становлення кожної дитини, її фізичний, психічний і соціальний розвиток
відповідно до індивідуальних можливостей, що зумовлює поступову
інтеграцію дошкільника у шкільне життя.
До проблеми дитинства як наукової категорії зверталися вчені
А.Богуш, В. Зеньковський, Д. Ельконін, В. Мухіна, В. Сухомлинський та
інші. Підготовка дітей до школи знайшла широке відображення у світовому і
вітчизняному історико-педагогічному досвіді (Г. Ващенко, П. Каптєрєв,
Я. Коменський, Я. Корчак, Ж. Піаже, Р. Оуен, С. Русова, К. Ушинський, Ф.
Фребель, С. Шацький та ін.).
Теоретико-методологічні засади гуманізації педагогічного процесу,
особистісно орієнтованої моделі розвитку дитини як суб’єкта власного життя
розроблялися вченими Ш. Амонашвілі, А. Бойко, І. Бехом, О. Захаренком, С.
Лисенковою, О. Савченко, О. Сухомлинською та ін.
Психологічні основи підготовки дітей до школи досліджувалися в
таких напрямах: загальні закономірності формування особистості дитини (Б.
 4
Ананьєв, Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та ін); спеціальна її
підготовка (Л. Божович, В. Давидов, Б. Ельконін, О. Запорожець, Г. Костюк,
Г. Люблінська та ін.); діагностика психологічної готовності до шкільного
навчання (О. Венгер, Ю. Гільбух, В. Дубровіна та ін.).
Педагогічних і методичних аспектів підготовки дітей до школи,
переважно їх традиційних моделей, торкалися вчені В. Аванесова, Ю.
Бабанський, З. Борисова, Р. Буре, Р. Жуковська, Т. Кондратенко, В. Котирло,
С. Ладивір, В. Ликова, Ф. Шохіна, Т. Тарунтаєва, К. Щербакова, проте
проблема організації підготовки дітей до школи в умовах навчально-
виховного комплексу ними не ставилася.
У системі неперервної освіти, що розбудовується в Україні, дошкілля
та початкова школа набувають високого соціального значення, є вихідними
ланками становлення й розвитку особистості повноправного громадянина
держави (Л. Артемова, І. Бех, А. Богуш, Н. Гавриш, Н. Глухова,
А. Гончаренко, Л. Долинська, О. Кононко, К. Крутій, С. Кулачківська,
С. Ладивір, М. Машовець, З. Плохій, Т. Поніманська, О. Савченко та ін.).
Відповідно до умов сьогодення одним з пріоритетних напрямів
розвитку дошкільної й початкової освіти є пошук шляхів оновлення змісту й
удосконалення технології організації навчально-виховного процесу,
підвищення його ефективності, забезпечення наступності, зокрема в
підготовці дітей до навчання в школі.
Мета дослідження – систематизувати теоретичні підходи та
узагальнити практичний досвід підготовки дітей до шкільного навчання.
Об’єкт дослідження – процес підготовки дітей дошкільного віку до
навчання в школі.
Предмет дослідження – теорія та практика підготовки дітей до школи
в історії вітчизняної педагогіки другої половини ХХ століття.
Відповідно до мети, об’єкта, та предмета дослідження визначено його
основні завдання:
 5
- висвітлити сутність підготовки дітей до школи як педагогічної
проблеми;
- охарактеризувати організацію підготовки дітей до школи у
вітчизняній освітній практиці;
- розкрити зміст психологічної та фізіологічної готовності дитини до
шкільного навчання;
- охарактеризувати підготовку дошкільника до навчання в сім'ї та
педагогічну допомогу дитячого саду в підготовці дитини до шкільного
навчання;
- розкрити роль дидактичних занять та ігор у підготовці дітей до
школи;
- визначити зміст психодіагностики дошкільників як засобу
педагогічної допомоги батькам.
Методологічними засадами дослідження є: теорія наукового
пізнання, положення про діалектичну єдність теорії і практики, історичного й
логічного, історичний підхід до аналізу процесів розвитку освіти, про
взаємообумовленість педагогічних і соціокультурних явищ і процесів та
необхідність їх вивчення у зв’язку з конкретно-історичними умовами
суспільного життя.
 6

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ ДІТЕЙ ДО ШКОЛИ

1.1. Підготовка дітей до школи як педагогічна проблема

Протягом останніх років у вітчизняній педагогіці і психології

спостерігається підвищений інтерес до проблеми переходу дитини-
дошкільника з дитячого саду до школи (або просто вступ до школи за умови
виховання у сім'ї) і тісно пов'язаного із цим поняття готовності до шкільного
навчання. Значення ступеня підготовленості, або так званої «шкільної
зрілості», важко переоцінити на даному етапі розвитку суспільства, коли все
більшу актуальність здобувають тези про систему безперервної освіти й
виховання людини, коли саме підготовка дітей, її ефективність визначає
успішність подальшого розвитку особистості, підвищення рівня навчання й
сприятливе професійне становлення.
Підготовка до школи – це комплекс педагогічних заходів, спрямованих
на загальний розвиток дитини (фізичний, психічний, розумовий, емоційний,
морально-вольовий, соціальний); створення передумов для формування
основ загальнонавчальних умінь та навичок (організаційних,
інтелектуальних, комунікативних), які забезпечили б дитині цілісний
особистісний розвиток як суб’єкта майбутньої навчальної діяльності.
Водночас результатом процесу підготовки ми вважаємо готовність дитини до
шкільного навчання [1,c.11].
Становлення пропедевтики початкового навчання в контексті світового
педагогічного досвіду було започатковано Я.А. Коменським. Плеяда
педагогів і просвітителів наступних часів (А. Дистервег, М. Монтессорі,
Р. Оуен, Й. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Фребель, С. Френе, Р. Штейнер та
ін.) продовжили теоретичну розробку та емпіричне дослідження загальних
педагогічних умов, змісту та форм підготовки дитини дошкільного віку до
систематичного навчання. У їхніх роботах знайшли відображення питання
виховання дитини в сім’ї, ролі батьків та педагога в становленні особистості
 7
дошкільника.
Вітчизняні педагоги та психологи першої половини ХХ століття
(Г. Ващенко, В. Верховинець, Л. Виготський, Є. Водовозова, Я. Мамонтов,
С. Русова, А. Симонович, Я. Симонович, Є. Тихеєва та ін.) розробили вікову
періодизацію психічного розвитку дошкільника, збагатили теорію й
методику підготовки дитини до шкільного навчання ідеями народності,
природо- та культуровідповідності освітньої роботи, провідної ролі рідної
мови в становленні духовності особистості, створили оригінальні методики
різнобічного розвитку дитини в грі [6, с.12]. У цей період вітчизняної історії
реформаційні зрушення в системі освіти, зокрема в її дошкільній та
початковій ланках, спричинювалися політичними та соціально-економічними
процесами в державі. Повоєнна відбудова народного господарства, подальше
нарощування темпів соціального-економічного розвитку радянського
суспільства, а також мілітаризація економіки періоду „холодної війни” та
пізніші намагання адміністративно-партійної верхівки часів „застою”
стримати стрімке падіння рівня життя народу вимагали інтенсифікації
освітнього процесу для прискореного відтворення людських трудових
ресурсів. З цим було пов’язане зниження віку початку систематичного
навчання в школі з семи замість восьми років, пізніше – з шести років.
Процеси перебудови, набуття Україною незалежності та пов’язані з цим
демократизація та гуманізація суспільного життя спричинили оновлення
методології навчально-виховного процесу на засадах дитиноцентризму [8,
с.21].
На сучасному етапі розвитку психології психологічна готовність до
навчання в школі розглядається як комплексна характеристика дитини, яка
розкриває рівні розвитку психологічних якостей, що є найбільш важливими
передумовами для нормального включення в нове соціальне середовище й
для формування навчальної діяльності.
У психологічному словнику поняття «готовність до шкільного
навчання» розглядається як сукупність морфо-фізіологічних особливостей
 8
дитини старшого дошкільного віку, що забезпечує успішний перехід до
систематичного, організованого шкільного навчання.
В.С.Мухіна стверджує, що готовність до шкільного навчання – це
бажання й усвідомлення необхідності вчитися, що виникає в результаті
соціального дозрівання дитини, появи у неї внутрішніх протиріч, що задають
мотивацію до навчальної діяльності [13, с. 72].
Д.Б.Ельконін вважає, що готовність дитини до шкільного навчання
припускає «врощення» соціального правила, тобто системи соціальних
відносин між дитиною і дорослим [23, с.73].
Найбільш повне поняття «готовність до школи» дається у визначенні
Л.А.Венгера, під яким він розумів певний набір знань й умінь, у якому
повинні бути присутні всі інші елементи, хоча рівень їхнього розвитку може
бути різний. Складовою цього набору насамперед є мотивація, особистісна
готовність, у яку входять «внутрішня позиція школяра», вольова й
інтелектуальна готовність [5,с.119]. У своїх дослідженнях Т.А.Нєжнова
вказує, що нова соціальна позиція й відповідна їй діяльність розвиваються
остільки, оскільки вони приймаються суб'єктом, тобто стають предметом
його власних потреб і прагнень, змістом його «внутрішньої позиції» [15, с.
150]. А.Н.Леонтьев вважає безпосередньо рушійною силою розвитку дитини
його реальну діяльність зі змінами в «внутрішній позиції» [11,с.30].
В останні роки все більша увага проблемі готовності до шкільного
навчання приділяється за кордоном. При рішенні цього питання ,як відзначає
Й. Ерасек, сполучаються теоретичні побудови, з одного боку, практичний
досвід, з іншої. Особливість досліджень полягає в тому, що в центрі цієї
проблеми знаходяться інтелектуальні можливості дітей. Це знаходить
висвітлення в тестах, що показують розвиток дитини в області мислення,
пам'яті, сприйняття й інших психічних процесів [3, с.217].
На думку С.Штребела, А.Керна, Й.Eрасека, дитина що надходить у
школу повинна мати певні ознаки школяра: бути зрілою у розумовому,
емоційному та соціальному відношеннях. До розумової сфери автори
 9
відносять здатність дитини до диференційованого сприйняття, довільній
увазі, аналітичному мисленню й так далі. Під емоційною зрілістю вони
розуміють емоційну стійкість і майже повну відсутність імпульсивних
реакцій дитини. Соціальна зрілість зв'язується ними з потребою дитини в
спілкуванні з дітьми, зі здатністю підкорятися інтересам і прийнятим
умовностям дитячих груп, а так само зі здатністю взяти на себе соціальну
роль школяра в суспільній ситуації шкільного навчання [8, с. 70].
Роблячи порівняльний аналіз закордонних і вітчизняних досліджень,
можна зробити висновок, що основна увага закордонних психологів
спрямовано на створення тестів і набагато в меншому ступені орієнтовано на
теорію питання.
Отже, у результаті аналізу психолого-педагогічної літератури можна
зробити висновок, що питання підготовки дітей до школи активно вивчалось
у різних аспектах, а саме: виявлення загальних психофізіологічних
особливостей розвитку дітей дошкільного віку як передумов навчання в
школі (Л. Божович, В. Давидов, О. Дусавицький, Д. Ельконін, О. Запорожець,
Г. Цукерман та ін.); визначення сутності та структури готовності дітей до
шкільного навчання (Л. Божович, О. Венгер, Н. Гуткіна, В. Котирло,
Є. Кравцова, О. Люблінська, В. Мухіна, К. Поліванова та ін.); уточнення мети
та розробка змісту підготовки дітей до систематичного навчання в школі
(Н. Бібік, М. Вашуленко, Е. Вільчковський, Р. Жуковська, Л. Кочина,
Н. Кудиніна, В. Нечаєва, О. Проскура, Є.Тихеєва та ін.); обґрунтування
змісту поняття «готовність до школи» та методів діагностики рівнів
загальної та спеціальної готовності дітей до навчання в школі (А. Антонова,
Г. Антонова, І. Антонова, О. Боговарова, Є. Бугрименко Л. Венгер,
Ю. Гільбух, Н. Гуткіна, Л. Кондратенко, С. Коробко, К. Поліванова,
О. Проскура та ін.).
Можна визначити чотири етапи становлення й розвитку підготовки
дітей до систематичного навчання в школі як історико-педагогічного
феномену:
 10
- перший (1950 – 1966 рр.) – етап становлення підготовки дітей до
навчання в школі на організованих заняттях у дошкільному закладі;
- другий (1966 – 1986 рр.) – етап активних пошуків нового змісту та
форм організації пропедевтики початкового навчання;
- третій (1986 – 1991 рр.) – етап розбудови пропедевтики початкового
навчання на засадах гуманізації та демократизації освітнього процесу;
- четвертий (1991 – 2000 рр.) – етап інноваційного розвитку підготовки
дітей до навчання в школі на засадах дитиноцентризму.
На першому етапі становлення підготовки дітей до школи перевага
віддавалась функціональному підходу, що виявився в усвідомленні
науковцями необхідності здійснювати цілеспрямовану пропедевтику
шкільного навчання, озброюючи дітей елементарними знаннями. На другому
етапі зміст підготовки дітей до школи збагатився та диференціювався за
напрямами (мовленнєва, природнича, художньо-естетична, математична,
навчання грамоти). Функціональний підхід реалізувався у межах спеціальної
підготовки, що передбачала озброєння дітей знаннями, уміннями й
навичками з основних предметів курсу початкової школи. Також виникла
загальна (фізична та психологічна) підготовка, що заклала підвалини
особистісного підходу. Повноцінна реалізація особистісного підходу
розпочалася на третьому етапі й ознаменувалася виокремленням
особистісного та соціального аспектів у межах загальної підготовки.
Особистісний підхід поширився також на спеціальну підготовку дітей і
виявився в індивідуалізації, гуманізації, демократизації пропедевтики
початкового навчання. На четвертому етапі акценти в підготовці дітей до
школи були перенесені на формування життєвої компетентності,
забезпечення особистісного розвитку дитини, було дещо відсунуто на другий
план завдання суто пропедевтики навчальної діяльності, набуття дітьми
знань, умінь і навичок.
 11
1.2. Організація підготовки дітей до школи у вітчизняній освітній
практиці

Розглянемо динаміку змісту підготовки до навчання у школі впродовж

визначених у попередньому параграфі етапів.
На першому етапі провідним було випереджальне формування
загальнонавчальних умінь і навичок дитини як об’єкта навчання у процесі
розумового розвитку; на другому етапі у масовій практиці визначилася
спеціальна підготовка (відповідно до основних предметів програми
початкового навчання – математична, мовленнєва, природнича, естетична
підготовка, підготовка до навчання грамоти та ін.), в експериментальному
навчанні в цей час кристалізувалися складники загальної (фізичної,
психологічної, моральної, вольової) готовності дитини до навчання в школі;
на третьому етапі розширювався спектр спеціальної підготовки, загальна
збагатилася соціальним, особистісним компонентом та формуванням уміння
вчитися; на четвертому етапі остаточно визначилися два напрями підготовки
дітей до шкільного навчання – спеціальний (предметний) та загальний
(особистісний).
Таким чином, зміщення пріоритетів та розширення змісту
спричинювали трансформацію форм організації процесу підготовки дітей до
школи в досліджуваний період. Так, суб’єкт-об’єктна побудова навчально-
виховного процесу на першому та другому етапах становлення підготовки
дітей до шкільного навчання протягом другої половини ХХ ст. зумовлювала
переважання фронтальних форм роботи (організоване заняття з групою в
дошкільному закладі, заняття в підготовчих класах при загальноосвітній
школі тощо). Подальша переорієнтація пропедевтики початкового навчання
(третій та четвертий етапи) на суб’єкт-суб’єктні взаємини учасників
освітнього процесу зініціювала виникнення особистісно-спрямованих
варіативних форм роботи: за контингентом учасників – заняття з елементами
інтерактивних методик, форми спільної роботи дошкільного
 12
(загальноосвітнього) навчального закладу та сім’ї вихованця, підготовчі
заняття при загальноосвітньому навчальному закладі з дітьми, не
охопленими дошкільною освітою тощо; за місцем проведення – навчально-
виховні комплекси, спеціальні центри підготовки дітей до школи, школи
раннього розвитку, групи короткотривалого перебування при дошкільних
закладах та ін.
Для індивідуалізації пропедевтики початкового навчання були
розроблені програми адаптивного розвитку дошкільників, процедури
моніторингу стану формування готовності дитини до шкільного навчання,
індивідуальні «Щоденники успіху» тощо (Є. Бугрименко, Ю. Гільбух,
Л. Кондратенко, Т. Свиридюк, Л. Федорович та ін.)
Однак, поряд з позитивним досвідом в організації та доборі методів і
прийомів підготовки до школи існувала і існує низка певних недоліків та
суперечливих позицій, а саме: виокремлення з контексту окремих фрагментів
досвіду педагогів-новаторів без урахування специфіки контингенту дітей та
навчального закладу, прагматичний підхід у процесі пропедевтики
початкового навчання з орієнтацією на вимоги школи, а не на індивідуальні
особливості дитини, її потреби та інтереси.
Розглянемо періодизацію підходів вітчизняної освітянської діяльності
щодо підготовки дітей до навчання у школі, виконану з точки зору
динаміки мети й завдань пропедевтики початкового навчання, що
детермінували відповідні трансформації в змісті та формах підготовки дітей
до навчання в школі.
Перший етап (1950 – 1966 рр.) характеризувався усвідомленням
прогресивним освітянським загалом необхідності здійснення
цілеспрямованої підготовки дітей дошкільного віку до подальшого навчання
в школі, становленням концептуальних ідей стосовно загальної мети такої
роботи та визнанням необхідності розробки критеріїв готовності дітей до
шкільного навчання.
 13
Другий етап (1966 – 1986 рр.) позначився конкретизацією мети й
завдань пропедевтики початкового навчання на основі результатів численних
психолого-педагогічних досліджень вікових пізнавальних можливостей
дітей, які засвідчили потенційні можливості дошкільників засвоювати основи
наукових знань, що стануть підґрунтям їхньої готовності до успішного
опанування навчальної програми початкових класів.
Третій етап (1986 – 1991 рр.) характеризувався розбудовою
пропедевтики початкового навчання на засадах гуманізації та демократизації
освітнього процесу, перенесенням акценту на соціалізацію дошкільника.
Четвертий етап (1991 – 2000 рр.) позначився інноваційним розвитком
підготовки дітей до навчання в школі на засадах дитиноцентризму,
визнанням дитини повноправним суб’єктом освітнього процесу з
пріоритетом особистісного розвитку дошкільника, метою пропедевтики
початкового навчання – формування готовності дитини до навчання в школі
як інтегративної якості її особистості.
Узагальнимо еволюцію пріоритетних напрямів роботи щодо
пропедевтики початкового навчання:
- на першому етапі – озброєння дитини як об’єкта навчання окремими
знаннями в процесі формування розумової готовності до навчання в школі;
зосередження уваги вчителів і батьків на необхідності підготовки дітей до
шкільного навчання;
- на другому етапі – забезпечення систематизованих знань, умінь і
навичок, виокремлення загальної (фізичної, психологічної, вольової) та
спеціальної (мовленнєвої, природничої, художньо-естетичної, математичної,
до навчання грамоти) підготовки;
- підвищення вимог до дитини як об’єкта навчання; започаткування
психолого-педагогічної просвіти вчителів і батьків щодо окремих аспектів
підготовки дітей до шкільного навчання;
- на третьому етапі – забезпечення систематизованих знань у процесі
загальної (фізичної, соціально-психологічної, мотиваційної, вольової,
 14
особистісної, уміння вчитися) та спеціальної (мовленнєвої, математичної,
природничої, художньо-естетичної та підготовки до навчання грамоти)
підготовки, спрямованої на особистісний розвиток дитини як суб’єкта
навчання; забезпечення вчителів і батьків необхідними психолого-
педагогічними знаннями щодо врахування індивідуальних особливостей
дітей у процесі пропедевтики шкільного навчання;
- на четвертому етапі – формування життєвих компетентностей у
процесі загальної (соціальної, фізичної, психологічної, мотиваційної,
вольової) та спеціальної (мовленнєвої, мовленнєво-творчої, логіко-
математичної, екологічної, природничої, художньо-естетичної та підготовки
до навчання грамоти) підготовки; включення вчителів і батьків до
особистісно-орієнтованого процесу пропедевтики початкового навчання на
основі суб’єкт-суб’єктних взаємин.
Отже, узагальнення теоретичних ідей і практики організації підготовки
дітей до школи в другій половині ХХ ст. дозволяють виокремити напрями
використання позитивного досвіду з означеної проблеми в сучасних
соціокультурних умовах: визнання пріоритетності соціального розвитку,
формування комунікативних умінь, стимулювання пізнавальної активності,
зміцнення здоров’я й підвищення розумової та фізичної працездатності дітей;
суб’єкт-суб’єктна взаємодія всіх учасників пропедевтики початкового
навчання; розширення мережі центрів підготовки до школи, що працюють за
індивідуалізованими програмами з урахуванням регіональних особливостей
та специфіки контингенту дітей, не охоплених дошкільною освітою;
цілеспрямована підготовка педагогів до роботи з пропедевтики початкового
навчання в системі неперервної освіти. Проблема готовності дітей до
навчання в школі - це не тільки наукова, але в першу чергу реально-
практичне, дуже життєве й гостре завдання, що ще не одержало свого
остаточного рішення. А від його рішення залежить багато чого, в
остаточному підсумку – доля дітей, їхнє сьогодення й майбутнє.
 15
РОЗДІЛ 2. СКЛАДОВІ ПІДГОТОВКИ ДІТЕЙ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ

2.1. Психологічна та фізіологічна готовність дитини до шкільного

навчання

Успішне рішення завдань розвитку особистості дитини, підвищення

ефективності навчання, сприятливе професійне становлення багато в чому
визначаються тим, наскільки вірно враховується рівень підготовленості дітей
до шкільного навчання. Тому готовність до навчання в школі розглядається
як комплексна характеристика дитини, у якій розкриваються рівні розвитку
психологічних якостей, що є найбільш важливими передумовами для
нормального включення в нове соціальне середовище й для формування
навчальної діяльності.
Упродовж усього періоду дошкільного дитинства (від трьох до семи
років) продовжується інтенсивне дозрівання організму дитини, що створює
необхідні передумови для більшої самостійності, засвоєння нових форм
соціального досвіду внаслідок виховання та навчання.
Дошкільник набуває власного досвіду і засвоює доступний йому досвід
інших, спілкуючись із дорослими, граючи в рольові ігри, виконуючи трудові
доручення тощо, тобто він постійно вчиться. Крім того, в цьому віці
розпочинається освоєння форм навчальної діяльності.
Сенсорний розвиток дошкільника включає дві взаємозв'язані сторони -
засвоєння уявлень про різноманітні властивості предметів та явищ і
оволодіння новими діями, які дають змогу повніше та більш
диференційовано сприймати світ. Ще в ранньому віці у дитини
накопичилося певне коло уявлень про ті чи інші властивості предметів, і
деякі з таких уявлень виконували роль зразків, з якими порівнювалися нові
предмети у процесі їх сприймання. Тепер же починається перехід від
предметних зразків, що базуються на узагальненні індивідуального досвіду
дитини, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів, тобто
 16
вироблених людством уявлень про основні різновиди властивостей і
відношень (кольору, форми, розмірів предметів, їх розташування у просторі,
висоти звуків, тривалості проміжків часу тощо).
Одним з найголовніших аспектів є психологічна готовність до школи.
Всередині цього аспекту виділяють три основні підходи до цієї проблеми.
До першого підходу можуть бути віднесені всі дослідження,
спрямовані на формування у дітей дошкільного віку певних умінь і навичок,
необхідних для навчання в школі. Встановлено, що діти 5-6 років мають
значно більші інтелектуальні, фізичні і психічні можливості, що дозволяє
перенести частину програми першого класу в підготовчу групу дитячого
саду. Дітей у цьому віці можна успішно навчати основам математики і
грамоти, чим значно поліпшити підготовку до шкільного навчання. Другий
підхід полягає в тому, що у дитини, що надходить до школи, має бути певний
рівень пізнавальних інтересів, готовність до зміни соціальної позиції,
бажання вчитися. Сукупність цих властивостей і складає психологічну
готовність до шкільного навчання. Суть третього підходу полягає в тому,
щоб дослідити походження окремих компонентів навчальної діяльності та
виявити шляхи їх формування на спеціально організованих навчальних
заняттях. Дослідження показали, що у дітей, що проходили
експериментальне навчання (малювання, ліплення, аплікація, конструювання
та ін.), сформувалися різні елементи навчальної діяльності, тобто
психологічна готовність до шкільного навчання [9 с.21].
Відбуваються подальші морфологічні зміни в будові головного мозку,
зростає його вага, посилюється регулятивний вплив кори великих півкуль на
функціонування підкірки, виникають складні умовні рефлекси, в яких
провідну роль відіграє слово, тобто інтенсивно формується друга сигнальна
система.
Отже, поняття «готовність дитини до школи» слід розглядати як
комплексне, багатогранне і таке, яке охоплює всі сфери життєдіяльності
 17
майбутнього першокласника. Перш за все це педагогічна і психологічна
готовність дитини до школи.
Педагогічна готовність – це запас знань, умінь і навичок, наявний у
дитини на момент вступу до школи. Під цим, як правило, мається на увазі
уміння читати, рахувати, переказувати, однак це не дає змоги спрогнозувати
успішність навчання навіть на найближчий час.
Психологічна готовність – це якісна своєрідність інтелектуального
розвитку дитини і деяких особливостей її особистості, без яких неможливо
успішно навчатися в масовій школі. Сформованість цього рівня, на наш
погляд, надзвичайно важлива.
В психології виділяють такі взаємопов'язані компоненти психологічної
готовності дитини до шкільного навчання: мотиваційна, фізіологічна,
інтелектуальна, емоційно-вольова та соціальна.
Мотиваційна готовність виявляється у настроях дитини, її прагненні,
бажанні йти до школи, яке поєднується з тим, як дитина уявляє вимоги
школи, наскільки готова змінити свою дошкільну, ігрову позицію.
Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви навчання, що
характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним
інтересом; і зовнішні, або соціальні, котрі виявляються в бажанні займатися
суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника
суспільства, авторитет якого є бездоганним.
Внутрішні та зовнішні мотиви навчання складають внутрішню позицію
школяра, яка є одним із основних показників психологічної готовності до
навчання.
Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:
- ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно,
навіть в умовах необов’язкового відвідування школи прагне до занять
специфічно шкільного змісту;
- проявляє особистий інтерес до нового, власне шкільного змісту
занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного
 18
типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про
підготовку до школи;
- відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації
діяльності та поведінки.
Фізіологічна готовність означає достатній рівень розвитку
психофізіологічних (рівень сформованості дрібної моторики), фізіологічних
(ріст, вага, кількість постійних зубів) й анатомо-морфологічних функцій і
структур дитячого організму, стан здоров'я (фізіологічна зрілість). Цей рівень
повинен забезпечити витримку дитиною відповідних навантажень і
стимулювати до подальшого розвитку. Важливою складовою даної
компоненти є соматичне і психічне здоров'я дитини, сформованість навичок
здорового способу життя.
Інтелектуальна готовність пов'язана з відповідним рівнем розвитку
пізнавальної сфери дитини. Але не лише з рівнем, який досягнуто: важливим
є фактор здатності цієї сфери до подальшого розвитку, утворення вищих
психічних функцій, нових між функціональних психологічних систем.
Емоційно-вольова готовність визначається рівнем сформованості
довільності основних психічних процесів та поведінки, само організованістю,
зосередженістю, умінням контролювати свої емоції.
Соціальна готовність означає адекватність дитини, її здатність жити і
розвиватися в соціальному оточенні, мати відповідні навички комунікації,
соціальну компетентність (вербальну активність, виконання вимог та
дотримування правил поведінки, відстоювання власної позиції, прийняття
рішень, орієнтація у просторі та часі) [ 16, c.35].
Непідготовленість до шкільного навчання виявляється у наступному:
1. Непідготовлений до школи дитина не може зосередитися на уроці,
часто відволікається, не може включитися в загальний режим роботи класу;
2. Слабкий розвиток зв'язного мовлення і розумових здібностей,
невміння задавати питання, порівнювати предмети, виділяти головне;
 19
3. Мало ініціативи, тяжіння до шаблонним дій і рішень, труднощі в
спілкуванні з дорослими й однолітками з приводу навчальних завдань.
Причини непідготовленості до шкільного навчання можна умовно
розділити на дві групи: органічні (відхилення у фізичному та нервово-
психічному розвитку дитини) і виховні, пов'язані з неефективною тактикою
педагогічного підходу до дітей в ранньому дошкільному віці.

2.2. Підготовка дошкільника до навчання в сім'ї

Однією з найважливіших складових підготовки дитини до школи є

сімейна підготовка дошкільника до навчання.
Сім'я значною мірою закладає ті основи, які стануть підґрунтям для
майбутнього дитини: тут створюється фундамент розвитку нахилів,
здібностей маленької людини, формування її моральних і розумових якостей,
здоров'я тощо. І відбувається все це безперервно, в кожну хвилину сімейного
буття, тому що виховання здійснюється не тільки за допомогою певних форм
і методів [18, с.300], "виховує сім'я в цілому — її загальний дух, культура
людських стосунків" [19, с.2]. Своєчасною є ідея великого педагога
В.О.Сухомлинського про те, що дитину необхідно виховувати, орієнтуючись
на майбутнє [19, с.8]. Якщо врахувати, що незабаром дошкільник має стати
школярем, то його успішність великою мірою може визначатися тим,
наскільки готовим він підійде до цієї нової і складної для нього діяльності.
Більшість дошкільників відвідує дитячі садки або підготовчі заняття
при школах, ліцеях, гімназіях, і батьки часто розраховують на те, що діти
будуть підготовлені до школи вихователями, вчителями. Проте, досвід
переконує, що ніякий найкращий дитячий заклад — ні дитячий садок, ні
початкова школа — не можуть повністю змінити сім'ю, сімейне виховання.
Вихователі дитячих садків і вчителі добре знають, в яких сім'ях
займаються з дітьми, а в яких ні. У дитячому садку на підготовчих заняттях
дітям прищеплюють багато корисних навичок, навчають малювання, усного
 20
рахунку, письма й читання. Але якщо заняттями дитини не цікавляться в
сім'ї, не надають їм належного значення, не заохочують до старанності,
дитина теж починає ставитися до них недбало, не прагне працювати краще,
виправляти свої помилки, долати труднощі в роботі. Деяких дітей така
неуважність батьків глибоко ображає, вони замикаються, перестають бути
щирими і відвертими. І навпаки, інтерес батьків до справ дошкільника й
першокласника надає особливе значення всім досягненням дитини. Допомога
у подоланні труднощів, яка виникає під час виконання будь-яких завдань,
приймається завжди з подякою і сприяє зближенню між батьками та
дітьми[16,с. 71].
Отже, головна вимога щодо сімейної підготовки майбутнього школяра
- це постійна співпраця дитини з іншими членами сім'ї.
Наступною умовою успішного виховання і розвитку є вироблення у
дитини вміння долати труднощі. Важливо привчити дітей розпочату справу
доводити до кінця. Багато батьків розуміють, наскільки важливо у дитини
бажання вчитися, тому вони розповідають дитині про школу, про вчителів і
про знання, які отримують у школі. Все це викликає бажання вчитися,
створює позитивне ставлення до школи. Далі потрібно підготувати
дошкільника до труднощів у навчанні. Усвідомлення цих труднощів
переборними допомагає дитині правильно поставитися до своїх можливих
невдач.
Батьки повинні розуміти, що основне значення в підготовці дитини до
школи має її власна діяльність. Тому роль батьків у підготовці дошкільника
до шкільного навчання не повинна зводитися до словесних вказівок; дорослі
повинні керувати, заохочувати, організовувати заняття, ігри, посильна праця
дитини [8, с.100].
Ще одна необхідна умова підготовки до школи та всебічного розвитку
дитини - переживання успіху. Дорослим потрібно створити дитині такі
умови діяльності, в яких вона обов’язково зустрінеться з успіхом. Але успіх
повинен бути реальним, а похвала – заслуженою.
 21
Особливе значення в психологічному розвитку школяра має збагачення
емоційно-вольової сфери, виховання почуттів, вміння орієнтуватися в своїй
поведінці на оточуючих. Зростання самосвідомості найяскравіше
проявляється у самооцінці, в тому, як дитина починає оцінювати свої
досягнення і невдачі, орієнтуючись на те, як оцінюють її поведінку інші. Це є
одним з показників психологічної готовності до шкільного навчання. На
основі правильної самооцінки виробляється адекватна реакція на осуд і
схвалення.
Формування пізнавальних інтересів, збагачення діяльності й емоційно-
вольової сфери - передумови успішного оволодіння дошкільниками певними
знаннями, вміннями, навичками. У свою чергу розвиток сприйняття,
мислення, пам'яті залежить від того, як володіє дитина способами отримання
знань та формування умінь і навичок, від спрямованості її інтересів, від
довільності поведінки, тобто вольових зусиль.
При підготовці до школи батьки вчать дитину порівнювати, зіставляти,
робити висновки і узагальнення. Для цього дошкільник повинний навчитися
уважно слухати читання книги, розповідь дорослого, правильно і послідовно
викладати свої думки, грамотно будувати речення. Після читання важливо
з'ясувати, що і як зрозуміла дитина. Це привчає дитину аналізувати зміст
прочитаного, формує моральні уявлення, а крім того, вчить зв'язному,
послідовному мовленню, закріплює у словнику нові слова. Адже чим більш
розвинуте мовлення дитини, тим успішніше буде її навчання у школі.
Також у формуванні культури мовлення дітей приклад батьків має велике
значення. Таким чином, у результаті зусиль батьків, з їх допомогою дитина
вчиться правильно говорити, а значить, вона готова до оволодіння читанням,
письмом у школі [8,с.101].
У дитини, що йде до школи, повинен бути розвинений і сформований
на належному рівні естетичний смак, і тут першочергова роль належить сім'ї.
Естетичний смак розвивається не тільки шляхом знайомства в творами
 22
мистецтва, а і в процесі залучення уваги дошкільника до явищ повсякденного
життя, до предметів побутового призначення.
Якісні зміни у психіці дитини викликає ігрова діяльність. Від рівня
розвитку гри значною мірою залежить розвиток мислення і мови.
Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших
школярів. К. Д. Ушинський писав: «Зробити серйозне заняття для дитини
цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина
потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших уроків
привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в їх
виконанні»[ 22, с. 213].
У грі розвивається процес заміщення, з яким дитина зустрінеться в
школі при вивченні математики, мови. Дитина, граючи, вчиться планувати
свої дії, і це вміння допоможе їй у майбутньому перейти до планування
навчальної діяльності.
Потрібно вчити також малювати, ліпити, вирізати, наклеювати,
конструювати. Виконуючи ці дії, дитина переживає радість творчості,
передає свої враження, свій емоційний стан. Малювання, конструювання,
ліплення відкривають можливості навчити дитину бачити, аналізувати
навколишні предмети, правильно сприймати їхній колір, форму, величину,
співвідношення частин, їх просторове співвідношення. Одночасно це дає
можливість навчити дитину діяти послідовно, планувати свої дії,
порівнювати результати з тим, що задано, задумано. Всі ці вміння теж
виявляться надзвичайно важливими в школі.
Виховуючи і навчаючи дитину, слід пам'ятати про те, що не можна
перетворювати заняття на щось монотонне, нудне, неприємне, нав'язане
дорослими і не потрібне самій дитині. Спілкування з батьками, у тому числі і
спільні заняття, повинні викликати дитини задоволення і радість.
У процесі підготовки дошкільника до навчання батькам важливо
здійснювати моніторинг сформованих вмінь та навичок дитини і визначати
ті аспекти підготовки до школи, які потребують корекції. Один з видів
 23
тестів для батьків щодо підготовленості дитини до школи наведений у
додатку 1.

2.3. Педагогічна допомога дитячого саду у підготовці дитини до

шкільного навчання

Серед функцій, які виконує дитячий садок у системі народного освіти,

крім всебічного розвитку дитини, велике місце займає підготовка дітей до
школи. Від того, наскільки якісно і вчасно буде підготовлений дошкільник,
багато в чому залежить успішність його подальшого навчання [ 6, с.27].
Підготовка дітей до школи у дитячому садку включає в себе два
основні завдання: всебічне виховання (фізичне, розумове, моральне,
естетичне) і спеціальну підготовку до засвоєння шкільних предметів.
Робота вихователя на заняттях з формування готовності до школи
включає в себе:
1. Вироблення у дітей уявлення про заняття як важливу діяльність для
придбання знань. На основі цього у дитини формується активна поведінка на
заняттях (ретельне виконання завдань, увага до слів вихователя);
2. Розвиток наполегливості, відповідальності, самостійності,
старанності. Їх сформованість проявляється у прагненні дитини оволодіти
знаннями, вміннями, докладати для цього достатні зусилля;
3. Виховання у дошкільника досвіду діяльності в колективі і
позитивного ставлення до однолітків; засвоєння способів активного впливу
на однолітків як учасників спільної діяльності (вміння надати допомогу,
справедливо оцінювати результати роботи однолітків, тактовно відзначати
недоліки);
4. Формування у дітей навичок організованої поведінки, навчальної
діяльності в умовах колективу. Наявність цих навичок надає істотний вплив
на загальний процес морального становлення особистості дитини, робить
 24
дошкільника більш самостійним у виборі занять, ігор, діяльності за
інтересами.
Виховання і навчання дітей у дитячому саду носить освітній характер і
враховує два напрями отримання дітьми знань та умінь: широке спілкування
дитини з дорослими й однолітками, і організований навчальний процес.
У процесі спілкування з дорослими й однолітками дитина отримує
різноманітні відомості, серед яких виділяють дві групи знань і вмінь.
Перша передбачає знання та вміння, якими діти можуть оволодіти в
повсякденному спілкуванні. Друга категорія включає знання і уміння, що
підлягають засвоєнню дітьми на заняттях. На заняттях вихователь враховує
як діти засвоюють програмний матеріал, виконують завдання; перевіряє
швидкість і раціональність їх дій, наявність різних вмінь і, нарешті, визначає
у них здатність дотримувати правильне поводження.
Сучасні психологи (А. А. Венгер, С. П. Проскура та ін) вважають, що
80% інтелекту формується до 8 років. Таке положення ставить високі вимоги
до організації виховання і навчання старших дошкільнят [ 5, с.37].
Пізнавальні завдання поєднуються із завданнями формування морально
- вольових якостей і рішення їх здійснюється в тісному взаємозв’язку:
пізнавальний інтерес спонукає дитину до активності, сприяє розвитку
допитливості, а вміння виявляти наполегливість, старанність, впливає на
якість діяльності, в результаті чого дошкільнята досить міцно засвоюють
навчальний матеріал.
Ще важливо виховати в дитині допитливість, довільну увагу, потреба в
самостійному пошуку відповідей на виникаючі питання. Адже дошкільник, у
якого недостатньо сформований інтерес до знань, буде пасивно поводитися
на уроці, йому буде важко направити зусилля і волю на виконання завдань,
опановувати знання, досягати позитивних результатів у навчанні.
Велике значення в підготовці дітей до школи має виховання в них
"Якостей громадськості", уміння жити і трудиться в колективі. Тому однією з
 25
умов формування дитячих позитивних взаємин є підтримка вихователем
природної потреби дітей у спілкуванні.
Спілкування має носити добровільний і доброзичливий характер.
Спілкування дітей – необхідний елемент підготовки до школи, а забезпечити
найбільшу можливість його реалізації може в першу чергу дитячий садок.
Серед широкого кола проблем, пов'язаних з підготовкою дітей до
школи особливе місце займає проблема взаємин вихователя і дошкільників.
Перш за все, вихователю у своїй роботі необхідно враховувати індивідуальні
особливості психіки кожної дитини. Візьмемо для прикладу пасивну дитину,
яка не відразу включаються в заняття, гру. Вихователь може обрати для неї
таку тактику поведінки: частіше давати доручення, що вимагають прояву
активності, що включають дитину до колективної праці; при спілкуванні
підбадьорювати дитину, своєчасно відмічати її досягнення. Таким чином,
виховання – двосторонній процес, діалог, який ведуть між собою дорослий і
дитина.
Мета виховання – об'єднати спільні зусилля, викликати у дошкільнят
зустрічне бажання навчатися, домагатися нових успіхів.
Особистісний підхід педагога до дошкільника у формуванні морально-
вольових якостей здійснюється в процесі всього виховного процесу і
методика його в різних видах діяльності має багато спільного. Однак,
визначається деяка специфіка шляхів індивідуального підходу до дитини в
побуті, грі, праці, навчальної діяльності. Наприклад, на заняттях з
конструювання діти повинні усвідомити, що для того щоб іграшка була
красивою, акуратною, потрібно постаратися дуже точно складати папір,
рівно змащувати згини клеєм. Іншими словами, вихователь повинен
знаходити переконливі докази, які спонукають дітей до напруження думки,
активної діяльності, подолання труднощів.
Погано, коли педагог проводить заняття без емоцій, за однією і тією ж
схемою. Активність дітей носить в основному репродуктивний,
відтворюючий характер: вихователь показав, пояснив – дитина повторила. У
 26
результаті такого підходу пізнавальні інтереси і активність дітей поступово
знижуються. Після занять дошкільнята не намагаються використовувати
отримані знання та вміння у практичній діяльності.
Розвиток активного мислення дошкільнят на занятті досягається
шляхом відбору відповідного змісту, методів і прийомів, форм організації
навчальної діяльності. Завдання вихователя – викликати у дітей інтерес до
заняття, створити в них стан захопленості, розумового напруження,
направити зусилля на усвідомлене освоєння знань, умінь, навичок. А треба це
для того, що інтерес до заняття пов'язаний з тим, чи розуміє дошкільник,
навіщо йому потрібні ті чи інші знання, чи бачить він можливість їх
застосувати.
Вихователь, працюючи з дітьми на заняттях, повинен враховувати
своєрідність кожної родини і давати батькам тактовні поради, педагогічно
просвіщаючи їх, залучати їх до участі в дитсадкових заходах; домогтися
взаєморозуміння, єдиного напрямку педагогічних впливів, спрямованих на
підготовку дитини до школи. Важливим є також зв'язок зі школою,
орієнтування на її програму і вимоги, які вона пред'являє до учнів.
В останній рік перебування дитини в дитячому садку, коли інтенсивно
ведеться її підготовка до школи, робота з сім'єю набуває особливого
значення та охоплює широке коло питань, що стосуються всіх сторін
розвитку та виховання дітей. У різноманітних формах спілкування з
батьками своїх вихованців педагог-вихователь визначає, яку допомогу
потрібно надати сім'ям, рекомендації і поради яких фахівців вони
потребують.
Таким чином, найбільш оптимальним варіантом формування у дитини
шкільної зрілості є тісна взаємодія сім'ї та дитячого садка, їх співпраця з усіх
аспектів питання підготовки дітей до шкільного навчання. Вихователь у
своїй роботі повинен спиратися на допомогу сім'ї, а батьки - узгоджувати
свої дії з роботою дитячого саду, з метою досягнення загального результату -
 27
правильної і повної підготовки дитини до школи, яка можлива тільки у
єдності і співпраці дитячого садка і сім'ї.

2.4. Роль дидактичних занять та ігор у підготовці дітей до школи

Значення сюжетно-рольових і дидактичних ігор у підготовці до школи

важко переоцінити. Особливості сюжетно-рольових і дидактичних ігор та їх
впливу на розвиток дитини досліджували Є. Тихеєва (ігри з лялькою,
іншими іграшками, з предметами побуту, природним матеріалом, ігри для
мовленнєвого розвитку), Ф. Блехер (ігри для математичного розвитку), Л.
Венгер (дидактичні ігри і вправи для сенсорного розвитку), А. Бондаренко
(роль словесних дидактичних ігор у розвитку самостійності й активності
мислення дитини).
Сюжетно-рольові ігри мають системний розвиваючий вплив на
особистість майбутнього школяра, а дидактичні ігри з правилами пов'язані з
майбутньою навчальною діяльністю і поведінкою учнів. В іграх відбувається
програвання дошкільником ситуацій і дій, значною мірою наближених до
майбутньої навчальної діяльності. Тобто в грі відбувається безпосередня
підготовка дитини до переходу на нову ступінь навчання – вступ до школи.
Вже молодших дошкільнят треба вчити робити вибір за зразком: перед
дитиною ставиться проблема з ряду однорідних предметів вибрати аналог за
зразком. Подібна гра несе в собі елемент класифікації. Так батьки та
вихователі підводять дитину до самостійних узагальнень: спираючись на
безпосередній чуттєвий досвід, розвивають у дитини на доступному
матеріалі елементи логічного мислення. Угрупування за зразком стає
передумовою виникнення у дітей понятійного мислення, що лежить в основі
всього шкільного навчання.
Систематичне засвоєння дітьми знань на заняттях в дитячому садку
складає основу оволодіння деякими елементами навчальної діяльності.
Наприклад, у підготовчій групі дітей навчають проводити центральну лінію
 28
при зображенні симетричних форм. Йде підготовка до того, щоб в першому
класі діти легко навчилися на уроці образотворчого мистецтва при побудові
малюнка застосовувати допоміжні лінії: вертикаль, горизонталь, похилу
дотичну, осі симетрії, промальовували невидиму частину предметів.
Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:
1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі
(самонавчанні) та самоорганізації дітей;
2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю,
який є її організатором. Під час гри-заняття діти засвоюють доступні знання,
у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси
(сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і
вмінь відбувається у практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і
запам'ятовування.
У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна
(пізнавальна) та ігрова (розважальна) сторони. Відповідно до цього
вихователь одночасно навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти граючись
навчаються. Здатність дидактичної гри навчати і розвивати дитину через
ігровий задум, дії і правила О. Усова визначає як автодидактизм [21,с.28].
Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних
завданнях, які педагог ставить перед дошкільниками не прямо, як на занятті,
а пов'язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета,
прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєння
пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових дій
(приховування і пошуку, загадування і відгадування, елементів змагання у
досягненні ігрового результату тощо).
Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не
пряма вказівка вихователя чи бажання дітей чогось навчитися, а природне
прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає
дошкільників до розумової активності, якої вимагають умови і правила гри
(краще сприймати об'єкти і явища навколишнього світу, уважніше
 29
вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, підбирати і
групувати предмети та ін.). Так у старшому дошкільному віці на основі
ігрових інтересів виникають і розвиваються інтелектуальні.
Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за
доступності дидактичних завдань для сприйняття дітьми, наявності у них
інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою чергу,
залежать від рівня ігрового досвіду. Такими є передумови використання
дошкільниками набутих знань про предмети і явища навколишнього світу.
Для того, щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і
задовольняли інтереси дітей, вихователь повинен добирати їх, відповідно до
програми дитячого садка, для кожної вікової групи, враховуючи
пізнавальний зміст, ступінь складності ігрових завдань і дій. Творче
ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового
ускладнення, розширення варіативності ігор. Якщо у дітей згасає інтерес до
гри, вихователь ініціює спільне придумування нових ігрових завдань,
ускладнення правил, включення до пізнавальної діяльності різних
аналізаторів і способів дій, активізацію всіх учасників гри.
Постійний розвиток самостійних дидактичних ігор неможливий без
наявності достатньої кількості ігрового матеріалу. В кожній групі мають бути
різних розмірів ляльки з комплектами одягу, посуд, меблі, транспорт, м'які
іграшки (тварини, птахи, комахи), настільно-друковані ігри (лото, доміно,
шашки, шахи), дидактичні іграшки (матрьошки, кубики, пірамідки та ін.),
набори з природного матеріалу, картинки про природу, життя сім'ї,
діяльність людей, предмети домашнього вжитку тощо [ 4,c.80].
Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток
сприймання. Наприклад, розбираючи і збираючи пірамідку, підбираючи
парні картинки, малюк вчиться розрізняти і називати ознаки (розмір, форму,
колір та ін.) предметів. Розвиток сенсорних здібностей у дидактичній грі
відбувається разом із розвитком логічного мислення і вміння виражати думки
словами, адже для розв'язання ігрового завдання дитині доводиться
 30
знаходити характерні ознаки предметів і явищ, порівнювати, групувати,
класифікувати їх, робити висновки, узагальнення. Виконання цікавих ігрових
дій і правил сприяє розвитку спостережливості, довільної уваги, швидкого і
тривалого запам'ятовування [ 10,c.32].
Розв'язання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне
виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до
чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки,
організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуванню
у дітей моральних уявлень і понять (про бережне ставлення до предметів як
продуктів праці дорослих, про норми поведінки, стосунки з однолітками і
дорослими тощо) [ 10,c.33].
Ігри з дидактичними іграшками, природним матеріалом, картинками
сприяють естетичному розвитку, оскільки, навчившись розрізняти кольори і
форми, дитина починає помічати, оцінювати їх. Цікава дидактична гра
викликає позитивні емоції, поліпшує самопочуття. В ній зміцнюються м'язи
рук, що сприяє підготовці дітей до письма, образотворчої діяльності тощо.
Отже, як і всі інші види ігор, дидактичні ігри стимулюють загальний
особистісний розвиток дошкільників. Поєднання в них готового навчального
змісту з ігровим задумом і діями вимагає від вихователя майстерного
педагогічного керівництва ними
Заняття з малювання, ліплення, аплікації сприяють підготовці до уроків
образотворчого мистецтва, математики, праці. При письмі та малюванні
формується навичка правильного положення корпусу, рук, уміння тримати
ручку, олівець. Завдання естетичного виховання в дитячому садку
різноманітні. Вони включають формування у дитини уявлень про світ
мистецтва, виховання естетичних почуттів і відносин, а також різноманітних
навичок художньої діяльності. На заняттях образотворчого мистецтва
здійснюється завдання всебічного розвитку особистості, формуються і
закріплюються вміння, навички, необхідні у навчальній діяльності:
дошкільники оволодівають уміннями слухати, запам'ятовувати і послідовно
 31
виконувати завдання; підпорядковувати свої дії правилами, що визначає
спосіб їх виконання; укладатися підчасу; оцінювати свою роботу; знаходити і
виправляти помилки, доводити роботу до кінця; тримати в порядку робоче
місце, інструменти, матеріали.
Особливе місце при роботі з дітьми в дитячому саду займає
повідомлення їм знань та формування навичок з грамоти та математики, що
традиційно вимагають особливої уваги при навчанні у початковій школі. На
виконання цього завдання спрямовані спеціальні заняття, основною метою
яких і є формування у дітей елементарних навичок читання, письма та
лічіння.

2.5. Психодіагностика дошкільників як засіб педагогічної

допомоги батькам

Дошкільний розвиток дітей перебігає виключно різноманітно, але

школа пред'являє до всіх однакові вимоги. Невідповідність цим вимогам,
відхилення від них у будь-яку сторону виявляються не бажаними, можуть
значно ускладнювати життя школяра. Індивідуальний підхід у навчанні
виявляється практично нереалізованим, і не тільки через те, що у класі
більше 30 учнів. Стандартність вимог закладена в тому, що існує єдина для
всього класу програма навчання, в рамках якої передбачається засвоєння
точно певного обсягу знань і виконання одних і тих же завдань усіма учнями.
Вимоги до рівня засвоєння і виконання, критерії оцінки, організація
навчальної діяльності, режим і форма проведення занять - також єдині для
всіх.
Важливе значення з точки зору вікової педагогіки має той факт, що
дуже різні дошкільнята, вступаючи в перший клас, потрапляють в однакові
умови, до них пред'являються єдині вимоги незалежно від їх індивідуальних
психологічних можливостей, вихідного рівня розвитку інтелектуальних
здібностей і сформованості початкових шкільних навичок.
 32
Таким чином, необхідне проведення комплексного психологічного
обстеження дітей під час вступу до першого класу. Такого роду
психодіагностика дозволяє зрозуміти індивідуальні можливості їхньої
дитини, скласти прогноз щодо майбутніх проблем, розробити рекомендації
для педагогів і батьків, виконуючи які вдається уникати ускладнень у
навчанні і розвитку молодших школярів.
Існують індивідуально-психологічні особливості дітей, які далеко не
завжди очевидні, часто з'ясовуються лише при спеціальній діагностиці, але
породжують проблеми в навчанні з першого дня приходу в школу, якщо не
проводити профілактичної корекційної роботи. До таких особливостей
відносяться: знижений рівень інтелекту дитини; дисгармонія інтелекту
дитини з недостатнім розвитком вербальних підструктур (крайні "візуали" і
"кінестетики"); наявність відхилень в емоційному і особистісному розвитку
дитини (елементи невротизму, аутизму, психопатії та ін.); недоліки зорово-
моторної координації тощо.
Виділяється декілька ключових питань, в ракурсі яких слід проводити
психологічну діагностику дітей, що вступають до першого класу:
1. Відповідність нервово-психічного і фізичного стану здоров'я
загальному режиму навчання.
2. Відповідність інтелекту першокласника типу навчальної програми.
3. Відповідність дошкільної підготовки дитини вимогам до шкільних
навичок, що містяться в ряді навчальних програм.
4. Відповідність емоційно-вольових, особистісних особливостей
дитини стилю спілкування і методу викладання конкретного вчителя.
5. Відповідність комунікативного досвіду дитини вимогам групової
взаємодії у класному колективі.
Одним з особливо важливих моментів діагностики є аналіз сімейної
ситуації, тому що від ставлення батьків до дитини залежить, які рекомендації
і якою мірою будуть використані ними для попередження і корекції проблем
у навчанні.
 33
Психодіагностика є не самоціллю, а лише засобом, за допомогою якого
забезпечується необхідна інформаційна база для планування подальшої
психологічної допомоги учням.
Відсутність комплексного психолого-педагогічного обстеження дітей
при вступі до школи призводить до того, що вчасно не виявлені дисгармонія
або легкі відхилення у розвитку породжують невиправні дефекти виховання
та навчання.
Отже, дошкільний вік є одним із початкових етапів у цілісному
ланцюжку онтогенезу людини. Для його діагностування можна
застосовувати (з певними обмеженнями) об'єктивні, суб'єктивні, проективні
діагностичні засоби. Найважливішими для розвитку дітей дошкільного віку є
моторна і пізнавальна сфери, мова і соціальна поведінка. У дослідженні їх
слід дотримуватися принципу природності поведінки дитини, що передбачає
мінімальне втручання експериментатора у звичні, повсякденні форми
поведінки дітей.
 34
ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило сформулювати такі висновки.

1. Підготовка до школи – одна з найважливіших проблем навчання та
виховання дітей дошкільного віку. Готовність до шкільного навчання – це
система психологічних характеристик дитини, необхідних для успішного
навчання в школі. Атмосфера шкільного життя якісно відрізняється від
попередніх інститутів соціалізації дитини і складається з сукупності
розумових, емоційних, фізичних навантажень. Це вимагає нового рівня
фізіологічного, соціального і психічного розвитку дитини.
2. На сьогодні дошкільна освіта в Україні, зберігаючи найкращі
досягнення вітчизняної педагогіки, продовжує набувати нових рис:
демократичності, особистісної зорієнтованості, гуманістичності. Реалізація
особистісно орієнтованого підходу до дітей дошкільного віку в освітньому
просторі дошкільного навчального закладу потребує від науковців та
педагогів варіативності у формуванні та впровадженні педагогічних
концепцій, пошуку ефективних методик і технологій виховання і навчання.
3. Психологічна готовність— це якісна своєрідність інтелектуального
розвитку дитини і деяких особливостей її особистості, без яких неможливо
успішно навчатися в масовій школі. Сформованість цього рівня, на наш
погляд, надзвичайно важлива. Фізіологічна готовність означає достатній
рівень розвитку психофізіологічних (рівень сформованості дрібної
моторики), фізіологічних (ріст, вага, кількість постійних зубів) й анатомо-
морфологічних функцій і структур дитячого організму, стан здоров'я
(фізіологічна зрілість).
4. Сім'я значною мірою закладає ті основи, які стануть підґрунтям для
майбутнього дитини: тут створюється фундамент розвитку нахилів,
здібностей дошкільників, формування її моральних і розумових якостей,
здоров'я тощо.
5. Успішність навчання в школі багато в чому забезпечують елементи
 35
навчальної діяльності, що формуються в процесі навчання на заняттях у
дошкільних закладах. А шкільне навчання має забезпечити взаємозв'язок,
розширення, поглиблення й удосконалення отриманих у дитячому садку
знань, умінь і навичок. Наявність внутрішнього зв'язку в змісті навчально-
виховної роботи, методах педагогічного керівництва, формах організації
діяльності у дитячому садку і молодших класах школи забезпечує цілісність
процесу розвитку, навчання і виховання дитини.
6. Дидактична гра сприяє: розвитку пізнавальних здібностей; отриманню
нових знань, їх узагальненню і закріпленню; збагаченню чуттєвого досвіду
дитини, розвиваючи при цьому її розумові здібності (уміння порівнювати,
класифікувати предмети та явища навколишнього світу, висловлювати свої
судження, робити умовиводи). У процесі гри засвоюють суспільно вироблені
засоби і способи розумової діяльності, що сприяє успішній адаптації до
шкільного навчання.
2.5. Психодіагностика дошкільників допомагає визначити готовність до
школи як індивідуальну характеристику особистості дитини, що виявляється
у процесі діагностування на основі критеріїв і показників – активності,
самостійності, творчості, що є свідченням фізичної, психічної й соціальної
розвиненості, життєвої компетентності, тобто наявності базових якостей
особистості як інтегрованого результату підготовки до школи на основі
спеціально організованої та педагогічно доцільної взаємодії сім’ї, дошкільної
установи і школи. Критерієм нормальної адаптованості дитини до шкільного
навчання є її позитивне ставлення до школи, розуміння пояснюваного
вчителем навчального матеріалу, самостійність, здатність зосереджувати
увагу при виконанні завдань, охоче виконання громадських обов'язків і
доброзичливе ставлення до однокласників. Усе це засвідчує належну
ефективність процесу соціальна-психологічної адаптації до школи —
активного пристосування дитини до класу, вчителя, свого місця у школі.
 36
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Авраменко М.К. Підготовка дитини до школи. М., 1982 - 48 с.

2.Агафонова І.Н. Психологічна готовність до школи в контексті
проблеми адаптації //Початкова школа. - 1999. - № 1. - с. 61-63
3.Бондаренко Т.М. Підготовка дитини до навчання в школі: сучасні
погляди та перспективи // Гуманізація навчально-виховного процесу:
Зб. наук. пр. – Вип. ХХХІV/ За заг. ред. проф. В.І. Сипченка. –
Слов’янськ: Вид. центр СДПУ, 2007. – С. 215 – 222.
4.Буре Р.С. Готовим детей к школе: Книга для воспитателя дет. сада. - М.:
Педагогика, 1987. - 196 с.
5.Венгер Л.А., Венгер A.Л. Домашняя школа. — М.: Знание , 1994. -240 с.
6.Дошкільна педагогічна психологія/ За ред. Д. Ф. Ніколенка. — К.: Вища
школа, 1987. – 270 с.
7.Дуткевич Т. В. Дошкільна психологія (курс лекцій і практикум):
Навчальний посібник. – Кам'янець-Подільський, ПП Буйницький
О.А, 2006. – 320 с.
8.Запорожець А.В. Підготовка дітей до школи. Основи дошкільної
педагогіки – К.: ЦУЛ, 2008. – 257 с.
9.Кравцова О. Є. Психологічні проблеми, готовності дітей до навчання в
школі. - М. - 1991 - 145 с.
10.Козлова С. А., Куликова Т. А. Дошкольная педагогика. — М.:
Пропект, 2007.- 290 с.
11.Леонтьев А.Н. Умственное развитие ребенка. - М.: Наука, 1977. – 280
с.
12.Маркосян A.A. Вопросы возрастной физиологии. - М.: Просвещение,
1974.-223 с.
13.Мухина B.C. Возрастная психология. - М.: Академия, 2011. - 608 с
14.Нежнова Т.А. Исследование эмоционального отношения к школе и
учению у детей шести и семи лет // Нов. исслед. в психoл.-1983.-№ 2.
 37
15.Нежнова, Т. А. Внутренняя позиция школьника: понятие и проблема /
Т. А. Нежнова // Журнал практического психолога. - 2008. - № 5. - С.
143-156.
16.Овчарова Р.В., Практическая психология в начальной школе. - М.:
Сфера, 1996 – 300 с.
17.Петроченко Г.Г. Развитие детей 6-7 лет и подготовка их к школе. –
Минск: «Вышейша школа», 1975. - 205 с.
18.Побірченко Н. Родинна педагогіка В.Сухомлинського про підготовку
дитини до школи // Наукові записки Тернопільського державного
педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.—
Тернопіль, 2002.-Вид.5.—С.300-303.
19. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка.— К.: Радянська школа,
1978.- 263 с.
20.Талызина Н.Ф. Управление процессом усвоения знаний: М. Изд-во
Московского университета. - 1975 г. - 345 с.
21.Усова А.В. Формирование у школьников научных понятий в процессе
обучения. - М.: Педагогика, 1986. -171с.
22.Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори - К.: “Радянська школа”,
1987. – 470 с.
23.Эльконин Д.Б. Психология игры, - М.: Педагогика, 1978.- 304 с.
 38
Додаток 1
Тест для батьків

1. Чи хоче ваша дитина йти до школи?

2. Чи приваблює вашу дитину в школі те, що вона там багато про що
довідається і їй буде цікаво вчитися?
3. Чи може ваша дитина самостійно займатися якою-небудь справою, що
вимагає зосередженості протягом 30 хвилин (наприклад, працювати з
конструктором)?
4. Ваша дитина в присутності незнайомих почувається вільно,
незакомлексовано?
5. Ваша дитина уміє складати за малюнком розповіді, не коротші п’яти
речень?
6. Чи може вона розповісти напам’ять кілька віршів?
7. Чи вміє змінювати іменники за числами?
8. Ваша дитина вміє читати по складах або, що краще, цілими словами?
9. Чи вміє вона рахувати до десяти і у зворотньому порядку?
10. Може вирішувати прості задачі на віднімання або додавання одиниці?
11. Має тверду руку (упевнено тримає олівця тощо)?
12. Любить малювати й розфарбовувати картинки?
13. Чи може ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад,
робити аплікації)?
14. Може зібрати розрізаний малюнок із п’яти частин за одну хвилину?
15. Знає назви диких та домашніх тварин?
16. Може узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом “овочі”
помідори, моркву, цибулю)?
17. Чи може ваша дитина працювати самостійно - малювати, збирати мозаїку
тощо?
18. Може розуміти й точно виконувати словесні інструкції?
Результат тестування залежить від кількості позитивних відповідей (“Так”)
на питання тесту.

Якщо їх:
15-18 балів - дитина цілком готова до школи;
10-14 балів - дитина багато чого вже вміє, та слід звернути увагу на зміст тих
питань, на які ви відповіли “Ні”. Саме він підкаже вам, над чим необхідно
попрацювати;
9 та менше балів - необхідно звернутися до спеціалістів, дитина потребує
значної уваги й роботи з нею.
 39