Процеси учіння та научіння реалізуються через такі навчально-інтелектуальні

та соціальні механізми:
—формування асоціацій (встановлення тимчасових зв’язків між окремими
фрагментами знання чи досвіду);
—наслідування (відтворення рухів, вчинків інших людей);
—розрізнення і узагальнення (об’єднання предметів і явищ за їх спільними
істотними ознаками), що пов’язані переважно з формуванням понять;
—здогад (безпосереднє сприймання нової інформації, чогось невідомого в уже
відомому, знайомому з минулого досвіду). Він (інсайт) є раціональною основою
для розвитку інтелекту дитини;
—творчість (створення нових знань, нових предметів, вироблення умінь і
навичок, не представлених у готовому вигляді для засвоєння через
наслідування);
— зворотний зв’язок (зворотна інформація про уміння і навченість: діагностика
і самодіагностика);
—підкріплення (фіксування індивідом своїх успіхів і невдач, створення різних
видів мотивацій учіння);
—закріплення (фіксація досвіду).
Для ефективного учіння та научіння важливо задіяти всі механізми. їх успіх
залежить від багатьох факторів, передусім від психологічних. Ними є:
мотивація учіння, довільність пізнавальних процесів, сприймання, пам’яті,
мислення, уяви, довільність уваги і мовлення, володіння необхідними
вольовими та іншими якостями особистості (наполегливість,
цілеспрямованість, відповідальність, дисциплінованість, свідомість, акуратність
та ін.), вміння взаємодіяти з людьми у спільній діяльності.
Учіння розвивається разом зі зміною типу, форми та інших характеристик
діяльності. Перетворення учіння на навчальну діяльність, а научіння – на
навчання зумовлене необхідністю підготовки людини до висококваліфікованої
праці. Адже способи використання нею знарядь не фіксуються і не передаються
механізмами біологічної спадковості. Тому учіння є і цілеспрямованим
засвоєнням індивідом історично сформованих способів діяльності, суспільного
досвіду.
Учіння, що відбуваються в умовах організованого навчання, набуває характеру
навчальної діяльності – цілеспрямованого навчання, в результаті якого
розвивається особистість, її інтелект, відбувається засвоєння знань, опанування
вміннями і навичками. Поза навчанням (спільною діяльністю вчителя та учня)
учіння та научіння є стихійними. Однак стихійне учіння та научіння також
можуть здійснюватися успішно, про це свідчать трудові династії різьбярів,
вишивальниць, столярів, автослюсарів, художників, музикантів та ін. В
окремих сім’ях створюється сприятливий емоційний фон для учіння (підтримка
успіхів, надання самостійності, створення умов для самореалізації, творчого
самовираження).
Позитивними чинниками научіння є відкритість досвіду, володіння
педагогічними задатками, доступні пояснення, вдале демонстрування способів
роботи, постійне позитивне підкріплення, створення сприятливого емоційного
фону. Наслідком несприятливого для особистості учіння є неоптимальне
підкріплення, перевага негативного, невротичні стосунки між дорослим і
дитиною, акцентування уваги на одній зі сторін учіння (наприклад, на
виробленні практичних умінь та навичок без засвоєння відповідних знань);
несистематичність знань дорослого; неоптимальність стилю його діяльності,
закритість досвіду тощо.
Учіння може відбуватися у процесі діяльності, яка мас іншу мету, (наприклад,
ігрової чи трудової). Його результатами, як правило, є розрізнені, безсистемні
знання, неоптимальні емпіричні уміння і навички, оскільки за цих умов людина
засвоює лише те, що стосується її актуальних потреб, інтересів і прагнень.
Учіння регулюється школярем, який складає програму оволодіння знаннями і
способами пізнання. Але воно хаотичне, непослідовне і непостійне, бо до нього
учень звертається несистематично, а тому не може визначати процес навчання.
Безперечно, учіння збагачує досвід дитини, є елементом навчальної діяльності,
підсилює її зміст і полегшує її.
Отже, учіння та научіння не завжди мають соціально організовану форму, на
відміну від навчальної діяльності, яка організовується у суспільних інститутах
(дитячому садку, школі, вищому навчальному закладі та ін.). Наприклад,
научіння матір’ю дівчинки шиттю, в’язанню, приготуванню їжі, оформленню
помешкання не є навчанням, а учіння дочки не може вважатися навчальною
діяльністю. Попри те що воно здійснюється під керівництвом дорослого, таке
научіння не має конкретної програми, яка офіційно схвалена відповідними
державними інститутами і підконтрольна їм.
Учіння с стійкою, доцільною зміною фізичної і психічної діяльності
(поведінки), що виникає завдяки попередній діяльності і не залежить від
вроджених фізіологічних реакцій організму. У ранньому віці дитина навчається
розрізняти кольори, звуки, форму предметів, здійснюючи сенсорне учіння, під
час якого формується розрізнення почуттєвих сигналів – процесів сприйняття,
спостереження, отримання інформації (маля навчається переходити вулицю на
зелене світло світлофора). Рано проявляється і моторне учіння: дитина вчиться
ходити, вимовляти звуки. Сенсомоторне учіння (синтез сенсорного і
моторного) забезпечує виконання складних дій під контролем сприймань і
уявлень (наприклад, читання вголос). Ці види учіння не зникають протягом
усього життя людини. Найвищий його рівень – інтелектуальне учіння
(розуміння та засвоєння понять, мислення).
Учіння може відбуватися і в інших видах діяльності. Його результатом можуть
бути використані як засіб полегшення цілеспрямованої діяльності, наприклад
навчальної.