ПІДХОДИ, МЕТОДИ І ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ

ЯК БАЗОВІ КАТЕГОРІЇ МЕТОДИКИ

ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

1. Основні базові категорії

методики навчання ІМ
2. Підхід до навчання ІМ
3. Методи навчання ІМ
4. Принципи навчання ІМ
5. Засоби навчання ІМ.
 ОСНОВНІ БАЗОВІ КАТЕГОРІЇ МЕТОДИКИ
ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Базові категорії – це вихідні положення методики викладання іноземних мов, вони складають зміст теоретичного
розділу курсу МНІМ і визначають його лінгводидактичні основи.

Підхід – базисна категорія, методики, яка визначає стратегію навчання іноземної мови і вибір методів навчання. Підхід
узагальнює точку зору та суть предмета, явища, процесу.

 Системний підхід – метод наукового підходу, в основі якого лежить розгляд об'єктів навчання як системи. За
системним підходом явища аналізуються як складна єдність, а не як проста сума елементів системи. Системний
підхід приходить на зміну поширеній у XVII-XVIII ст. концепції механіцизма. Методологічною основою
системного підходу є діалектико-матеріалістичний принцип системності.

 Метод навчання – (грец. methodos - це дослідження, спосіб, шлях досягнення мети) – у вузькому значенні -
найважливіший структурний компонент навчального процесу; у широкому значенні – спрямування у навчанні
іноземних мов, методична система, школа, що існувала на певному етапі історичного розвитку методики як науки,
досягнення якої застосовуються і нині.

 Прийоми: найменша навчальна одиниця в діяльності вчення, це – елементарний методичний поступок, який
спрямований на вирішення конкретної задачі вчителя на певному етапі навчання. Прийом є складовою частиною
метода навчання ( порівняння, співставлення, спостереження).

 Способи: група прийомів, які спрямовані на вирішення навчальних задач для засвоєння, закріплення, контролю
навчання; одна із психологічних операцій здійснення навчальної дії учнями; складовою частина змісту «метода
навчання».
 Мета навчання – ідеальне передбачення кінцевих результатів навчання; те, до чого прагнуть учитель і учні. Процес
навчання іноземної мови передбачає чотири основні групи взаємопов'язаних цілей:
практична – розвиток певного рівня іншомовної комунікативної компетенції;
освітня – озброєння учнів філологічними знаннями, спеціальними й загально навчальними вміннями,
навичками;
розвивальна – розвиток здібностей та психічних процесів, пізнавальних можливостей школярів (сприймання,
мислення, пам'яті, уяви, творчих здібностей у різних видах діяльності);
виховна – формування світогляду, моралі, культури тощо.

 Мовленнєві вміння – здатність здійснювати мовленнєву діяльність (говоріння, письмо, аудіювання, читання) в
умовах міжкультурного іншомовного спілкування на основі здобутих знань і навичок; вміння повністю
зосереджуватися на смислі висловлювання, а не на мовних засобах.
 Навичка – дія, яка досягла рівня автоматизму і характеризується цілісністю, відсутністю усвідомлення
функціонують в мовленнєвій діяльності, яка виникла у мовленнєвій дії і операції. Операції доведені до рівня
удосконалення – це мовленнєві навички: репродуктивна навичка - навичка добору і вживання мовного явища у
говорінні і письмі, відповідно до ситуації і мети спілкування; рецептивна навичка - навичка розпізнання і розуміння
мовного явища під час читання і аудіювання.

 Технологія навчання – технологія, що досліджує структуру процесу навчання, вивчає механізми пізнавальної
діяльності, процедуру вибору оптимальних стратегій навчання; розроблення наукових обґрунтувань і методів
запровадження до навчального процесу сучасних технічних засобів навчання, зокрема комп’ютерної техніки з
метою індивідуалізації та інтенсифікації навчального процесу.

 Форми навчання – способи організації навчання, які зумовлюють часовий і організаційний режими навчання,
місце його проведення, склад учнів, характер взаємодії і кореляції вчителя і учнів у процесі навчання, порядок
спілкування (безпосереднє чи опосередковане) суб'єктів навчального процесу.
 2. ПІДХІД ДО НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ
ЯК МЕТОДИЧНА ПРОБЛЕМА

Підхід до навчання - базисна категорія, складова системи навчання;

- методична основа навчання, яка представляє собою точку зору на суть предмета, якому
необхідно навчати.

 Підхід – загальна вихідна концептуальна позицію, яка є вирішальною у розгляді і визначенні інших
підпорядкованих концептуальних положень.
 Біхевіористичний підхід – … оволодіння іноземною мовою як сформованістю реакцій на іншомовні стимули.
 Інтуїтивно-свідомий підхід – … оволодіння іноземною мовою на основі моделей в інтенсивному режимі з
наступним усвідомленням їх значення і правил оперування ними .
 Свідомо-пізнавальний підхід – … засвоєння правил використання лексико-граматичних моделей, на основі яких
здійснюється свідоме конструювання висловлювань.
 Діяльнісно-орієнтований підхід – це підхід, що базується на діяльності, враховує когнітивні, емоційні та
вольові здібності, так само як і цілий ряд специфічних якостей, властивих індивіду і використовуваних ним у
ролі соціального агента.
 Комунікативний підхід - органічне поєднання свідомих і півсвідомих компонентів у процесі навчання
іноземної мови…
 Лінгвокраїнознавчий підхід – це процес навчання іноземної мови, який слід будувати як процес пізнання
учнями іншої культури, за якою відбувається зміщення акцентів у навчанні з розвитку лише мовленнєвих умінь
на формування соціокультурної компетенції, яка належить до іншомовної комунікативної компетенції і є
компонентом змісту навчання іноземної мови у загальноосвітніх навчальних закладах.
 … міжкультурний підхід до вивчення іноземної мови - є суттєвий елемент культури народу – носія цієї мови
і засіб передачі її іншим, який допомагає учням пізнати духовне багатство іншого народу, краще розуміти
власну культуру і культуру свого народу, підвищує рівень їхньої гуманітарної освіти, сприяє входженню у
світову спільноту [Програми…, с. 5].
МОВЛЕННЄВИЙ ПІДХІД (speech approach) орієнтує на навчання мовленню як способу формування думок за
допомогою засвоєних одиниць мови у процесі спілкування. Цей підхід виник на межі 20 століття та отримав
свій розвиток і продовження у рамках використання натуральних методів, а також таких сучасних методів –
аудіовізуального та аудіолінгвального методів навчання. Наукові засади такого підходу пов’язані з іменами
видатних методистів: М. Берліц (Германія), Ф. Гуєн, П. Ривана (Франція), Г. Суіта (Англія), Г. Фріз та Р.
Ладо (США), П. Губеріна (Югославія).

КОМУНІКАТИВНИЙ ПІДХІД (сommunicative approach) – підхід до навчання, що виник у 70-і рр. ХХ ст., коли
головною метою навчання стало оволодіння мовою як засобом спілкування. У лінгводидактиці система
складових, що входять до комунікативної компетенції, формування якої розглядається як кінцева мета
оволодіння іноземною мовою, включає такі компетенції: мовна, мовленнєва, соціокультурна, компенсаторна,
навчально-пізнавальна та інші.

СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПІДХІД (sociocultural approach) – один із підходів до навчання іноземних мов, відповідно до
якого заняття з іноземної мови проводяться в тісній взаємодії з вивченням історії. географії та культури
країни, мова якої вивчається.
 3. МЕТОДИ НАВЧАННЯ В ДИДАКТИЦІ ТА МЕТОДИЦІ
НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Метод у вузькому значенні – найважливіший структурний компонент

(дослідження, спосіб, шлях досягнення мети) -
навчального процесу;
у широкому значенні – напрямок (спрямування) у навчанні
іноземних мов, методична система, школа, що існувала на певному
етапі історичного розвитку методики як науки і досягнення якої
застосовуються і нині.

 Підходи до класифікації методів навчання (за класифікацією Ю. Бабанського)

Методи організації і здійснення  словесні: розповідь, бесіда, лекції

навчально-пізнавальної діяльності:
 наочні: ілюстрація, демонстрація
 практичні: лабораторні досліди, навчальні практикуми
 індуктивні-дедуктивні
 аналітичні-синтетичні, аналітико-синтетичні,
 репродуктивні
 проблемно-пошукові
 робота з книгою, письмові, лабораторні, самостійні, тощо.

Методи стимулювання і мотивації  інтересу: змагання, пізнавальні ігри, дискусії, ситуації переживань,
навчально-пізнавальної діяльності: зайнятості, пізнавальної новизни;
 обов'язку: заохочення, покорення, переконання у значущості
навчання.

Методи контролю  усний-письмовий, практичний, лабораторний, індивідуальний, опитування;

та самоконтролю  заліки, екзамени.
 Критерії для вибору певного методу:
 відповідність меті та завданням навчанню
 узгодженість із змістом навчання
 відповідність реальним можливостям учнів (віковим, психологічним, рівню підготовленості)
 відповідність дидактичним умовам та відведеному часу.
 підготовленість вчителя до реалізації обраного методу.

 Метод у широкому значенні – напрямок у навчанні іноземних мов, який визначає стратегію навчальної діяльності
Загальна стратегія навчання іноземних мов визначається потребами суспільства та рівнем розвитку лінгвістичних,
педагогічних, психологічних та суміжних наук. Ця стратегія включає в себе комунікативний підхід, який визначає
практичну мету навчання.

 Комунікативний  першочергова роль відводиться мовленнєвій практиці, практиці у мовленні;

метод, як  з прямими методами його зближає практична спрямованість у вивченні іноземної мови;
комбінований  як і групі свідомих методів для комунікативного методу характерно слідування
метод навчання: принципу свідомості.

 Особливості змісту комунікативного і соціокультурного методів полягають у наступному:

а) метою навчання є формування комунікативної компетенції,яка передбачає уміння використовувати іноземну мову як
засіб спілкування у різноманітних сферах життя.
б) організація мовного матеріалу орієнтована на його функціонування у мовленні.
в) лексична і граматична правильність іншомовного мовлення є другорядними щодо думки. Головний критерій
успішності - передавання або сприймання потрібної інформації.
г) комунікативно орієнтоване навчання має діяльнісний характер та здійснюється через певні дії в ігровій, імітаційній
формах в умовах реального спілкування у парах та групах.
ґ) навчання видів мовленнєвої діяльності відбувається інтегровано;
д) рідну мову використовують зрідка, за необхідності, коли це виправдано складною ситуацією;
е) у комунікативно орієнтованому навчанні моделюють усі характерні ознаки природної комунікації людей:
інформаційні прогалини, зворотний зв'язок, вибір і автентичність матеріалів.
 Соціокультурний  Тісна взаємодія мови і культури його носіїв. Результатом навчання є формування як
метод як складова комунікативної, так і соціокультурної компетенції, яка забезпечує використання мови в
комунікативного умовах культурного контексту на основі діалогу культур.
методу  Для соціокультурного методу характерні дві тенденції інтерпретації фактів мови і
культури в навчальних цілях: від фактів мови –до фактів культури;
від фактів культури – до фактів мови.

 Метод як система взаємопов'язаних дій вчителя/викладача і учня

Методи (дії викладача) Методи вивчення (дії учнів)

Показ Ознайомлення
Пояснення Осмислення
Організація тренування Участь у тренуванні
Організація використання Практика
Корекція Самокорекція
Оцінювання Самооцінка
 3.1. МЕТОД-НАПРЯМОК У НАВЧАННІ ІМ ТА ЙОГО ТИПОВІ
ОЗНАКИ

 Наявність провідної ідеї, яка визначає шляхи і способи досягнення мети навчання. Для свідомих методів
характерна стратегічна установка на свідоме оволодіння мовою, а для прямих методів – установка на інтуїтивне,
безпосереднє оволодіння ІМ.

 Спрямованість методу на досягнення певної мети: перекладно-граматичні методи – на оволодіння системою

мови з використанням перекладу як провідного засобу навчання; інтенсивні методі – на оволодіння мовними
зразками у процесі спілкування.
 Використання в якості теоретичної бази методу-напрямку лінгвістичної, психологічної, дидактичної концепції, які
визначають наукові засади методу: аудіовізуальний метод пов'язаний із структурним напрямком; в основі свідомо-
практичного методу є психологічна теорія діяльності; комунікативний метод навчання трактується з позицій
концепції комунікативної багатомовної освіти як розвиток індивідуума у контексті діалогу культур.

 Потреба у практичному оволодінні ІМ призвела до виникнення прямих методів, а потреба суспільства навчати
мови у короткі терміни – до розвитку інтенсивних методів.

 Проблема класифікації методів-напрямків у методиці навчання ІМ вирішується з позицій підходів до навчання і їх

визначення здійснюється за такими критеріями: метод базується на інтуїтивному чи свідомому оволодінні мовою;
метод передбачає чи виключає опору на рідну мову; оволодіння ІМ здійснюється з урахуванням взаємопов’язаного
чи послідовного оволодіння видами мовленнєвої діяльності.
 3.2. Прямий метод навчання
Метод навчання іноземним мовам, що виник на основі натурального методу.
Представники цього методу мали на меті навчити учнів практичному володінню мовою переважно в усній формі.
Відбір лексичного матеріалу регламентувався темами спілкування, стосовно граматики пропонувалося вивчати
тільки ті явища, що відповідали сучасній нормі.
Засновники вказаного методу рекомендували широко використовувати індукцію, тоб то спостереження за мовним
матеріалом, і самостійне виведення учнями правил, які в подальшому мали призводити до систематичного їх засвоєння.
Основна заслуга представників цього методу полягає у зверненні до живої розмовної мови, у створенні методики
навчання усного мовлення, розробці системи фонетичних вправ, що дозволило б ефективно опановувати звуковий
аспект мови; а також у використанні наочності як засобу семантизації іншомовного матеріалу.

3.3. Індуктивний метод навчання

Практичний метод навчання, який передбачає таке ознайомлення учнів з навчальним матеріалом, при якому в
результаті спостереження над фактами мови учнів підводять до узагальнень і висновків, а це є основою проблемного
навчання.

3.4. Дедуктивний метод навчання

Метод навчання, який передбачає повідомлення правил або узагальнень, які потім ілюструються прикладами їх
вживання у мові.
Цей метод широко використовується при роботі із свідомо-практичним методом навчання і за потреби введення
складного для засвоєння лексико-граматичного матеріалу.
 4. ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ, КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ЇХ
КЛАСИФІКАЦІЇ

Принципи навчання – це вихідні положення, які в своїй сукупності визначають:

 вимоги до навчального процесу  вимоги до його складових в цілому: до мети, завдань, методів, засобів,
в цілому; організаційних форм.

Принципи навчання – це базова категорія методики, які є відображенням і узагальненням закономірностей, які існують
в природі, навчанні.
  
4.1. ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

Загальнодидиктичні  Принципи виховного навчання

принципи, які  Принципи зв’язку навчання з життям
складають свого роду  Принцип свідомості навчання
дидактичну систему,  Принцип творчої активності
на основі якої  Принцип наочності
базується навчання  Принцип систематичності
всіх без виключення  Принцип міцності засвоєння знань
навчальних дисциплін  Принцип доступності
 Принцип урахування індивідуальних особливостей
 Принципи
навчання  Принципи комунікативної спрямованості
Методичні принципи  Принцип урахування особливостей рідної мови
навчання іноземних  Принцип домінуючої ролі вправ на всіх рівнях і в усіх сферах
мов оволодіння іноземною мовою
 Принцип взаємопов’язаного навчання видів мовленнєвої діяльності
 Принцип активності

 Принцип навчання ІМ на мовленнєвих зразках

Специфічні принципи  Принцип поєднання мовного тренування з мовленнєвою практикою
навчання іноземних  Принцип усного випередження
мов  Принцип апроксимації навчальної діяльності
 Принцип інтенсивності початкової стадії навчання ІМ
 Принцип апроксимації
МЕТОДИЧНІ ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ І ЇХ ЗМІСТ

Принципи Зміст принципу

Комунікативної 1. Визначає зміст навчання, які комунікативні уміння необхідно формувати, щоб учень зміг
спрямованості здійснити спілкування в усній і письмовій формах.
2. Визначає відбір і організацію учбового матеріалу; тематичну сферу спілкування, ситуації
спілкування. Тема регулює мовленнєву поведінку співрозмовників. Сфера спілкування
дозволяє установити, де, коли, між ким може проходити спілкування.
3. Визначає засоби навчання, за допомогою яких можна забезпечити оволодіння
комунікативною функцією мови, яка вивчається.
4. Навчальний процес з ІМ має бути організованим так, щоб в результаті навчання учні
оволоділи необхідним мінімумом умінь і навичок для користування ІМ як засобом
спілкування в рамках тематики, запропонованою програмою.
5. Використання комунікативних завдань і вправ, що призводить до формування практичних
навичок і вмінь.
6. Мовний матеріал, який вивчається, не може бути основним об’єктом і головною метою
навчання. Оволодіння мовним матеріалом лише етап, який завершується використанням
даного матеріалу в іншомовному мовленні.
7. Вимагає урахування його на всіх етапах роботи з мовним матеріалом, формування навичок
і вмінь.
Поради вчителю:
1. При введені нового матеріалу завжди при можливості запитайте: де вже зустрічалось це
явище?
2. Повторюючи матеріал, ускладнюйте, грайте.
3. Дайте можливість проявити кожному учню активність.
4. Створюйте ситуації для спілкування.
5. Будьте терплячі до помилок учнів.
6. Відзначайте успіхи, інтереси кожного – це мотивує їх мовленнєву діяльність.
 ОСОБЛИВОСТІ ЗМІСТУ ПРИНЦИПУ КОМУНІКАТИВНОСТІ

 Мова розглядається як засіб спілкування. Перевага віддається оволодінню поняттями та

функціями.
 Мова вивчається через особисту діяльність учнів. Вони є головними автономними суб'єктами
навчання, які володіють когнітивними й метакогнітивними стратегіями та прийомами
оволодіння мовою й іншомовним спілкуванням та відповідають за свої успіхи і невдачі.
 Основними цілями є комунікативна компетенція, соціальна відповідність та прийнятність.
 Урок іноземної мови розглядається як діяльність спілкування. Це означає відмову від
домінування на уроках формальних мовних вправ на користь діяльнісно- й інтелектуально-
орієнтованих завдань, які дають змогу вивчати іноземну мову як скарбницю культур та
соціокультурної інформації, як основний засіб міжкультурного спілкування в процесі цього
 Особливості
спілкування.
комунікативного
 Навчання видів мовленнєвої діяльності відбувається інтегровано.
принципу
 Типовими завданнями є заповнення інформаційних прогалин, розв'язання проблем, рольова
гра, симуляція тощо.
 Типовими формами інтерактивності є групова та парна робота.
 Змінюється роль учителя в процесі навчання. Учитель сприяє спілкуванню, допомагає
учням досягти автономності у визначенні цілей та шляхів вивчення іноземної мови,
оволодіти мовленнєвими, мовними й невербальними засобами комунікації.
 Змінюється ставлення до помилок. Вони неминучі й розглядаються як свідчення процесу
навчання.
 Рідна мова використовується зрідка, за необхідністю, коли це виправдано складною ситуацією.
 Принципи Зміст принципу
Принцип урахування При виборі змісту навчання – учбового матеріалу і його організації в самому навчальному
рідної мови процесі. При цьому повинні бути враховані і можливі труднощі в процесі навчання вимовній,
граматичній та лексичній аспектах мови, яка вивчається
Поради вчителю:
1. В процесі навчання необхідно показувати учням, як можна використовувати знання і
вміння з рідної мови при вивченні ІМ
2. Необхідно по – різному підходити в роботі над навчальним матеріалом і до формування
мовленнєвих умінь: не навчати тому, що знають, що уміють учні, що дозволить матеріалу і
формуванню навичок більше уваги і часу приділити новому
3. Більш цілеспрямовано використовувати організаційно – методичні уміння учнів з рідної
мови, як-то: робота з підручником, з граматичним довідником, словником

Принцип домінуючої Пояснення будь-якого мовного явища має закріплюватися вправами, які демонструють, як
ролі вправ їх явище, що виявляється, функціонує в мовленні, як воно використовується для вирішення
використання лише комунікативних задач. Використання вправ – це не безкінечне повторення одного і того ж:
проміжна мета а в слів, структури, які вивчаються, це засіб для побудови висловлювання, для розуміння змісту
цілому
 Принципи Зміст принципу
Принцип активності Активність кожного учасника навчального процесу: учня і вчителя.
Кожен учень має бути залученим до активної роботи протягом всього періоду навчання.
Розрізняють:
 Інтелектуальну активність, яка досягається завдяки постановці проблемних питань (чому?
кому? коли?).
 Емоційна активність, яка виникає від задоволення від роботи, яка виконується, якщо йому
подобається мова і організація її вивчення. Емоційна активність може бути внутрішньою і
зовнішньою.
 Мовленнєва активність виникає при усному спілкування і читанні і в значній мірі
визначається емоційною активністю, яка її «підпитує».
Принцип 1. Всі види мовленнєвої діяльності: говоріння, читання, аудіювання і письмо –
взаємопов’язаного взаємопов’язані один з одним, вони доповнюють і “підстраховують” один одного. Це
навчання всіх видів положення необхідно врахувати при навчанні.
мовленнєвої 2. Навчання говорінню не можливо без володіння аудіюванням. Навчання читанню не
діяльності можливо без володіння письмом.
3. Зв’язок всіх видів мовленнєвої діяльності доведено з позиції функціонування психічних
процесів.
4. Прийнятим підходом в чинних підручниках, починаючи з початкового етапу, є
комплексний підхід, проте на окремих етапах, відповідно до підручника, домінуючим
видом виступає читання та говоріння.
 ДЛЯ БІЛЬШ УСПІШНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ АКТИВНОСТІ
БАЖАНО ВИКОРИСТОВУВАТИ РІЗНІ РЕЖИМИ РОБОТИ
 Роботу хором Ця форма роботи використовується не лише на початковому етапі, але й на всіх інших етапах
при роботі з фонетикою, при читанні слів хором, при використанні звукозапису.

 Роботу в групі Це має місце при прослуховуванні тексту, при читанні тексту про себе, при виконанні
письмових завдань.

 Роботу в малих групах Парна робота: діада – 2 особи, тріада – 3 особи, круг – 4 особи, зірочка – 5 осіб. В
таких мікрогрупах виникають особливі міжособові стосунки, сприятливі для
формування мовних і мовленнєвих умінь і навичок. Найбільш поширена форма –
діада.

 Колективні форми роботи Колективна форма передбачає наявність єдиної мети, взаємодію і
взаємообумовленість учасників в вирішенні комунікативних завдань: читання,
прослуховування і обговорення, можливий поділ “ролей” між членами колективу,
наприклад, при проведенні уроку прес-конференції.
ПРИНЦИП НАОЧНОСТІ, ЯК ЗАГАЛЬНОДИДАКТИЧНИЙ ПРИНЦИП
І ЙОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ В МЕТОДИЦІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ
МОВИ

Види наочності, які

входять до змісту Зміст і призначення
принципу наочності
Слухова наочність Мовлення вчителя, аутентичні еталони в фонозапису, радіо, мовлення співрозмовників – це
все джерела аудіювання, як наочність мовлення. Слухова наочність може
супроводжуватися зоровою наочністю (тексти, малюнки, кіно, ілюстрації). Слухова
наочність домінує над іншими, вона дозволяє сформувати уміння говоріння, моделювання
ситуації з опорою на слухові взірці. Слухова наочність присутня, починаючи з навчання
звуків, з вимови слів, речень (за взірцем вчителя, з використанням аудитивних засобів).
Зорова наочність: Формування техніки читання, читання текстів. Ознайомлення з новими словами проходять
(вербальна, предметна, через набуту семантизацію, ознайомлення із звуко-буквеними відповідностями, мовні і
малюнки, ілюстративна, умовно – мовні вправи, розвиток комунікативних умінь здійснюється на базі зорової
графічна, схематична) наочності
 ПРИНЦИП СВІДОМОСТІ В НАВЧАННІ ІМ

Принцип свідомості є одним із провідних принципів в навчанні кожного предмету взагалі, в навчанні ІМ і
зокрема. Історично врахування чи ігнорування принципу свідомості у навчанні ІМ є наріжним каменем у визначенні
методичних концепцій – метод навчання з урахуванням свідомості, чи інтуїтивний метод.
Під свідомим підходом до практичного оволодіння ІМ розуміється така організація навчального процесу, коли
учні усвідомлюють структуру і зміст мовленнєвої діяльності, не користуючись багато чисельними порівняннями з
рідною мовою і нескінченними двомовними вправами. Для реалізації комунікативної мети у навчанні ІМ важливу роль
мають не лише вправи, тренування, але й свідоме розуміння особливостей мовних засобів.

 Основні напрямки  Розуміння мовних явищ, синтагм, речень на етапі презентації.

реалізації принципу  Засвоєння окремих правил вживання мовних одиниць.
свідомості  Написання,орфографічні правила, правила утворення дієслівних часів, правила
читання.
 Відбір змісту, цінного для реалізації комунікативної мети.
 Усвідомлене ставлення учнів до самого процесу навчання, до виконання вправ, до
роботи з текстами, з довідковою літературою, до усвідомлення ролі ІМ в особистому
становленні, в житті суспільства, до кінцевих цілей навчання ІМ, до всього, що
відбувається на поточному уроці, усвідомлення свого прагнення до вивчення ІМ.
 Свідома опора на рідну мову, як при поясненні нового матеріалу так і при організації
тренування.
 Свідомість передбачає активну опору на психічні процеси: аналізу, синтезу, індукції,
дедукції.
 ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
1. Принцип комунікативної спрямованості навчання – забезпечує таку організацію навчального процесу, який
веде до належного рівня практичного оволодіння іноземною мовою в усній і писемній формах.
2. Принципи ситуативності та тематичної організації навчального матеріалу – створюють умови для
адекватного здійснення ідеї комунікативності. За змістом оволодіння мовою відбувається у межах тем, визначених
програмою, а основною формою організації спілкування вважається мовленнєва ситуація.
3. Принцип домінуючою ролі вправ підкреслює специфіку іноземної мови як навчального предмета відповідно до
того, що основним має бути досягнення належного рівня сформованості навичок і вмінь шляхом організації
інтенсивної тренувальної діяльності. Відповідно до комунікативно орієнтованого підходу до навчання іноземних
мов пріоритет надається комунікативно спрямованим вправам, які забезпечують оволодіння мовою як засобом
спілкування. Проте це не означає, що у навчальному процесі ігноруються мовні вправи, що сприяють засвоєнню
нормативного мовлення у фонетичному, лексичному і граматичному відношеннях. Відповідно до чинних умов
навчання іноземної мови такі вправи відіграють допоміжну роль і, зазвичай, використовуються у контексті
комунікативними завданнями і підпорядковані їм.
4. Принцип урахування особливостей рідної мови, а також і досвід, набутий учнями у її вивченні, дозволяють
прогнозувати можливі труднощі у навчанні іноземної мови і таким чином раціоналізувати навчальний процес.
5. Принцип свідомості навчання розглядається як загально-методичний принцип, який враховує якісну своєрідність
оволодіння іноземною мовою. Передбачає не тільки усвідомлене використання мовних одиниць відповідно до їх
значення, форми і особливостей вживання у мовленні, але й до ситуацій спілкування та сфери мовленнєвих
функцій кожної мовної одиниці.
6. Принцип врахування особливостей учнів зумовлює відбір методичних підходів та змісту для спілкування на
кожному етапі навчання іноземної мови.

7. Принцип взаємопов'язання навчання видів мовленнєвої діяльності враховує спільні психологічні механізми,
спирається на використання максимуму відповідних аналізаторів для досягнення належного рівня сформованості
умінь і навичок, не суперечить ідеї усного вираження, оскільки генетично мовлення, насамперед, існує в усній
формі. Тривалість усного випередження залежить від конкретних умов і етапу навчання.
  Відтворюють комунікативну ситуацію, а саме: наявність учасників комунікації, канал
спілкування, засоби спілкування, умови, за яких відбувається комунікація;
 Моделюють інтерактивний характер спілкування, тобто участь комунікантів, ознак їх
взаєморозуміння і постійний зворотній зв'язок між ними;
 Сприяють відтворенню і використанню інформаційного пробілу і спонукають учнів
здобувати інформацію один в одного, цінити партнерів зі спілкування та
використовувати їх як ресурс необхідної нової інформації, думки чи досвіду;
 Відтворюють етапи породження і сприйняття повідомлення як логічно пов'язані і
взаємозалежні, що виконуються в хронологічній послідовності - якість виконання
Принцип
кожного наступного завдання залежить від успішності виконання попереднього, тому
інтерактивності,
важливою є єдність дотекстових, текстових і післятекстових форм роботи;
в контексті якого
 Допомагають узгоджувати навчальні і комунікативні дії, встановлювати і
завдання
підтримувати стосунки, обмінюватися особистісно-значимою інформацією,
співпрацювати в парах, невеличких групах, командах;
 Забезпечують використання ролей, зміну партнерів по спілкуванню та варіювання їх
кількості;
 Організовують ігрову діяльність як засіб спілкування за визначеними правилами, яка
стимулює участь учнів, забезпечує їх роль як рівноправних партнерів;
 Заохочують до співпраці і до створення колективу та комунікативної спільноти через
проекти, мозкові штурми, мовні, рольові, ділові ігри.
Принцип  Допомагають враховувати етнічну, національну, родову, вікову, класову, професійну,
індивідуалізації, територіальну належність учнів як учасників спілкування й особливості індивідуально-
завдання: когнітивних стилів вивчення іноземної мови, їх психологічні особливості, інтереси, типи
провідної діяльності на кожному з етапів розвитку дитини.

 Обмежують використання перекладу переважно абстрактною лексикою, яка

Принцип домінуючої вводиться поза контекстом вживання і значення якої важко розкрити за допомогою
ролі без перекладної візуальності, моторики, дефініцій тощо;
семантизації  Сприяють розумінню повідомлення чи висловлення на основі аналізу синонімів,
базується на антонімів, визначень, пояснень, контексту, вірогідного прогнозування;
завданнях, які:  Забезпечують рецептивне випередження і створюють рецептивний досвід - усний та
письмовий;
 Моделюють ситуацію занурення в іншомовне середовище;
 Допомагають накопиченню мовленнєвих зразків.

 Допомагають зіставляти, порівнювати, протиставляти форми і функції

мовленнєвих одиниць рідної мови і мови, що вивчається. Пояснення і контроль
знань про систему мови, що вивчається, і особливості її функціонування в
Принцип
порівнянні з рідною проводяться мовою, якою учні володіють на достатньому
урахування рідної
рівні для розуміння абстрактних понять і правил;
мови
 Використовують аналітичний досвід вивчення рідної мови;
базується на
 Сприяють використанню перекладу для розуміння відмінностей і подібностей
завданнях, які:
рідної мови та мови, що вивчається як іноземна, і отже для формування
самоконтролю;
 Формують мовленнєву впевненість і готовність до спілкування.
  Повністю або частково відтворюють реальну комунікативну ситуацію
 Створюють комунікативний контекст для мовних вправ;
 Особистісно-орієнтовані, оскільки усне чи письмове висловлювання завжди
глибоко індивідуальне;
Принцип домінуючої
 Сприяють парній, груповій та індивідуальній роботі як засобам активізації
ролі комунікативно-
колективу й особистості, яка навчається у колективі;
орієнтованих
 Поєднують мовленнєві і не мовленнєві дії як засоби досягнення
ситуації
комунікативних цілей, послідовну або одночасну роботу зі словами і
базується на
малюнками;
завданнях, які:
 Створюють комунікативну прогалину - нерівномірність володіння
інформацією;
 Сприяють мовленнєво-розумовій активності;
 Інтегрують різні комунікативні цілі.
 5. ЗАСОБИ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ ТА ЇХ ВИДИ.
Засоби навчання – знаряддя і матеріали навчального процесу, які допомагають учителю організувати ефективне
навчання іноземної мови, а учням – ефективно оволодіти нею.

У навчальному процесі використовують такі засоби навчання іноземних мов: навчально-методичний комплекс
(НМК) з іноземних мов, технічні засоби навчання, комп'ютерні технології навчання.

Засоби навчання мають відповідати таким вимогам:

 бути спрямованими на цілі навчання іноземної мови та сприяти їх досягненню;
Вимоги  слугувати реалізації методів і прийомів, що застосовують у процесі навчання;
до засобів
навчання  забезпечувати успішність керування навчально-пізнавальною діяльністю учня та
навчальною діяльністю учителя;
 відповідати сучасним досягненням методики викладання іноземних мов та забезпечувати
впровадження новітніх технологій навчання іноземних мов
КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ
 Підручник є основним компонентом навчально-методичного комплексу, який відображає методичну концепцію
автора, цілі, принципи та зміст навчання, визначаючи його стратегію і тактику. Існують нові підручники з іноземної
мови для певного ступеня (року) навчання, створені різними вітчизняними авторами, також відомі альтернативні
підручники, створені в країнах, мови яких вивчають. Учитель має право вибрати підручник, затверджений чи
рекомендований МОНУ, який відповідав би конкретним умовам навчання (тип навчального закладу, вікові та
індивідуальні особливості учнів, специфіка методичної підготовки вчителя, його менталітет) . Це вимагає від нього
розвитку професійно-методичного вміння оцінювати чинні підручники та НМК.

Критеріями для оцінювання підручника з іноземної мови є такі основні параметри:

 відповідність вимогам Державного освітнього стандарту і програми з іноземних мов для конкретного типу
навчального закладу;
 спрямованість на формування комунікативної компетенції учнів через діяльнісний, проблемний характер
навчання;
 відповідність навчального матеріалу віковим та психофізіологічним особливостям учнів;
 врахування усіх компонентів змісту навчання;
 взаємозв’язане навчання усіх видів мовленнєвої діяльності;
 забезпечення умов для самостійної роботи учнів;
 чітка структура підручника;
 сучасний дизайн підручника.