ЦІЛІ І ЗМІСТ

НАВЧАННЯ
ІНОЗЕМНИХ МОВ
В ЗАГАЛЬНОСТВІТНІХ
НАВЧАЛЬНИХ
ЗАКЛАДАХ

ЛЕКЦІЯ № 4
ПИТАННЯ ДЛЯ РОЗГЛЯДУ

1. Специфіка предмету «Іноземна

мова» у загальноосвітніх
навчальних закладах.
2. Цілі (мета) навчання іноземних
мов у загальноосвітніх
навчальних закладах.
3. Компетенції навчання ІМ і їх
тлумачення.
4. Сучасний підхід до визначення
складових мети навчання ІМ.
5. Зміст предмету «Іноземна мова»
в загальноосвітніх середніх
закладах.
Специфіка предмету «Іноземна мова»

Провідною технологією навчання іноземних мов визнано комунікативну, яка ґрунтується на таких положеннях:
а) метою навчання є формування комунікативної компетенції, яка передбачає уміння використовувати
іноземну мову як засіб спілкування у різноманітних сферах життя;
б) організація мовного матеріалу орієнтована на його функціонування у мовленні;
в) лексична і граматична правильність іншомовного мовлення є другорядними щодо думки. Головний критерій
успішності – передавання або сприймання потрібної інформації;
г) комунікативно орієнтоване навчання має діяльнісний характер та здійснюється через певні дії в ігровій,
імітаційній формах в умовах реального спілкування у парах та групах;
ґ) навчання видів мовленнєвої діяльності відбувається інтегровано;
д) рідну мову використовують зрідка, за необхідності, коли це виправдано складною ситуацією;
е) у комунікативно орієнтованому навчанні моделюють усі характерні ознаки природної комунікації людей:
інформаційні прогалини, зворотний зв'язок, вибір і автентичність матеріалів.

АВТЕНТИЧНІСТЬ МАТЕРІАЛІВ
ЗВОРОТНИЙ ЗВ'ЯЗОК

Спілкування іноземною мовою є водночас

МЕТОЮ І ЗАСОБОМ НАВЧАННЯ, кінцевим
результатом і шляхом до нього.
 ЦІЛІ (МЕТА) НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

 Цілі (мета) – категорія методики, яка не є постійною і яка видозмінюється в залежності від факторів об’єктивного
та суб’єктивного характеру. Під метою розуміється результат вирішення певної задачі, яка полягає в тому, щоб
привести учнів від незнання іноземної мови до визначеного рівня володіння нею (Г.В. Рогова).

Мета навчання – це пошук відповіді на запитання “для чого навчити”?

Віддалені, глобальні, темпорально-необмежені, наближеними до рівня оволодіння

 Цілі навчання іноземною мовою носіями мови
можуть бути Загальні
Обмежені часом Проміжні
Кінцеві

 Фактори, які впливають  Об’єктивні – замовлення суспільства.

на зміст і складові цілей  Домінуюча методична концепція у навчанні іноземних мов.
навчання іноземних мов  Тип навчального закладу.

 Мета навчання тісно пов’язана з такими категоріями

Зміст Методи навчання Засоби навчання

Чому навчити? Як навчити? За допомогою чого навчити?
 Мета навчання ІМ
Мета може бути Зовнішніх умов  Кількість годин, їх поділ відповідно до класів.
досягнута при  Наповненість групи.
наявності  Кваліфікація вчителя.
 Методична база навчального закладу.
Внутрішніх умов  Оволодіння мовним матеріалом(зміст навчання).
 Оволодіння навичками, уміннями (зміст навчання).
 Організація навчання (методи).
 Забезпеченість сучасними навчально-методичними
комплексами,сучасними технологічними засобами.

Мета – це результат який планується, в той же час мета – це лише передбачення в мисленні результату дійсності.
Невідповідність мети і результату – одне із протиріч, з яким зустрічаються педагоги. В житті також мета на співпадає з
результатом.

Загальна мета навчання ІМ – визначається запитом суспільства, її досягнення можливе лише за умови досягнення
часткових цілей, які визначають методисти, вчителі, які відображаються у змісті програм, підручників, навчальних
посібників.

Кінцева мета – вимоги програми, як державного документу, на кінець закінчення школи певного типу.

Проміжна мета (задачі) – це кінцеві результати відповідно до кожного класу.

 4 мети уроку ІМ
 Практична мета  Мовних  Мовних знань.
(комунікативна) навичок  Лінгвокраїнознавчих знань.
передбачає сформованих  Країнознавчих знань.
формування на основі
 Мовленнєвих  Вміння здійснювати усне спілкування в типових ситуаціях
навичок з ІМ навчально–трудової, побутової та культурної сфер
вчителя спілкування.
тобто  Вміння розуміти зі слуху основний зміст нескладних
аутентичних текстів.
 Вміння читати і розуміти нескладні аутентичні тексти різних
жанрів і видів з різним ступенем розуміння їх змісту.
 Вміння зафіксувати і передати елементарну письмову
інформацію.

 Освіта учнів засобами  Порівняння явищ іноземної мови з рідною мовою.

ІМ передбачає  Залучення до діалогу культур (іншомовної та рідної).
 Оволодіння знаннями про культуру, історію, реалії та традиції країни, мова
якої вивчається (лінгвокраїнознавство, краєзнавство).
 Вміння вчитися (працювати з книгою, підручником, довідковою
літературою, словником тощо).
 4 мети уроку ІМ
 Розвиток учнів реалізується у
процесі оволодіння основами
іншомовного мовлення і
передбачає формування в учнів
 Виховання школярів в
процесі оволодіння
основами іномовного
спілкування передбачає
виховання
 Мовленнєвих здібностей.
 Інтелектуальних і пізнавальних здібностей.
 Готовності вступати в іншомовне спілкування.
 Готовності до подальшої самоосвіти в галузі володіння ІМ.
 Культури спілкування, прийнятої в сучасному цивілізованому світі.
 Ціннісних орієнтирів, почуття та емоцій.
 Позитивного ставлення до іноземної мови, культури народу, який розмовляє
цією мовою.
 Розуміння важливості оволодіння іноземною мовою і потреби спілкування
нею як засобом спілкування.
 Таких рис характеру, як доброзичливість, колективізм, активність,
працьовитість.
Інший погляд на мету навчання ІМ
У процесі навчання іноземної мови реалізується також освітня, виховна і розвивальна цілі.

Освітня мета передбачає формування в учнів таких особистісних якостей як:

 усвідомлення функцій іноземної мови у навчальному процес і у суспільстві;
 усвідомлення значень мовних явищ, іншої системи понять, за допомогою якої сприймається дійсність;
 розуміння особливостей власного мислення;
 заставлення іноземної мови з рідню;
 оволодіння знаннями про культуру, історію, реалії та традиції країни, мова якої вивчається (країнознавство,
лінгвокраїнознавство);
 залучення учнів до діалогу культур (іншомовної та рідної);
 уміння використовувати у разі необхідності різноманітні стратегії для задоволення дидактичних потреб
(працювати з книжкою, підручником, словником, довідковою літературою, мультимедійними засобами,
тощо).

Виховання учнів здійснюється і реалізується через систему особистісних стосунків із новою культурою і
процесом оволодіння нею. Це сприяє виховання в учнів:
 позитивного ставлення до іноземної мови як засобу спілкування, поваги до народу, носія цієї мови,
толерантного ставлення до його культури, звичаїв і способу життя;
 культури спілкування, прийнятої в сучасному цивілізованому світі;
 емоційно-ціннісного ставлення до всього, що нас оточує;
 розуміння важливості оволодіння іноземною мовою і потреби користуватися нею як засобом спілкування.

Оволодіння іноземною мовою сприяє розвитку в учнів:

 мовних, інтелектуальних і пізнавальних здібностей;
 готовності брати участь в іншомовному спілкуванні;
 бажання до подальшого самовдосконалення у галузі володіння іноземною мовою;
 уміння переносу знань і навичок у нову ситуацію шляхом виконання проблемно-пошукової діяльності.
Термінологічний диктант
1. НАВЧАННЯ (studying) – процес передачі і засвоєння знань, навичок, умінь і способів пізнавальної діяльності
людини; двосторонній процес, складовими якого є навчання (викладання) – той, хто навчає, навчання (вчення) –
той, кого навчають, у їх спільній діяльності. У процесі навчання реалізуються такі цілі: практична,
загальноосвітня, розвиваюча, виховна.
2. МЕТА НАВЧАННЯ ІМ (aim of studying a foreign language) – це результат діяльності з оволодіння ІМ, який
заздалегідь планується і який реалізується (досягається) за допомогою використання методів, прийомів і засобів
навчання. У методиці навчання ІМ традиційно виділяють такі цілі: практичну (комунікативну), загальноосвітню,
розвиваючу і виховну, а в останні роки виділяють також і стратегічну, яка є відображенням соціального
замовлення суспільства.
3. ПРАКТИЧНА (КОМУНІКАТИВНА) МЕТА НАВЧАННЯ (practical (communicative) aim of studying) – одна з
провідних цілей навчання іноземної мови, яка спрямована на оволодіння мовою як засобом спілкування і набуття
вмінь, необхідних для успішного володіння мовою – уміння спілкуватися в усних (говоріння, аудіювання) та
писемних формах (читання, письмо, листування, робота з книгою, і т. д.).
4. ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ МЕТА (general aim of studying) – це мета, яка передбачає використання ІМ для розширення
загального світогляду, культури, знань про країну, мова якої вивчається, про оточуючий світ взагалі. Зазначена
мета навчання реалізується в процесі аналізу текстів, обговорення актуальних проблем. Досягнення
загальноосвітньої мети передбачає набуття учнями країнознавчих і лінгвокраїнознавчих знань.
5. РОЗВИВАЮЧА МЕТА (developing aim) проявляється в навчальній діяльності, спрямованій на формування мовних
здібностей учнів, культури мовленнєвої поведінки, зацікавленості у практичному використанні ІМ. У процесі
вивчення ІМ передбачається формування мовної здогадки, перенесення набутих раніше навичок, формування
мотивації до подальшого ознайомлення з культурою країни, мова якої вивчається та інше.
6. ВИХОВНА МЕТА (educative aim) реалізується завдяки формуванню в учня позитивного ставлення до мови, до носіїв
мови та їх іншомовної культури. Зазначена мета передбачає вирішення завдань, що забезпечують формування в
учнів розуміння важливості вивчення і оволодіння ІМ як засобом спілкування в умовах міжнародної співпраці.
7. СТРАТЕГІЧНА МЕТА НАВЧАННЯ (strategical aim of studying) – мета навчання, яка полягає у формуванні під час
вивчення мови вторинної мовної особистості, тобто формування такого рівня володіння мовою, який близький до
рівня носія мови (мовної особистості) з точки зору можливостей відображати засобами мови навколишню
дійсність (картину світу) у процесі спілкування і досягати певних цілей у мужкульторному спілкуванні.
Компетенції навчання ІМ і їх тлумачення
1. КОМПЕТЕНЦІЯ (competence) – це коло питань, в яких будь-хто добре обізнаний, володіє знаннями, досвідом.
2. КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНЦІЯ (communicative competence) – це здатність засобами ІМ здійснювати
мовленнєву діяльність відповідно до мети і ситуації спілкування в межах конкретної сфери спілкування.
Основу комунікативної компетенції складає комплекс умінь, які дозволяють брати участь у мовленнєвій
комунікації в її продуктивних і рецептивних видах. Комунікативна компетенція реалізується на базі
інших компетенцій.
3. ЗАГАЛЬНА КОМПЕТЕНЦІЯ (general competence) – сукупність знань, здібностей, умінь і навичок, які
обумовлюють пізнавальну активність людини при здійсненні мовленнєвої діяльності. Така компетенція
включає: декларативні знання; соціокультурні та міжкультурні знання; знання специфіки досліджуваної
мовної системи; індивідуально психологічні особливості особистості й інше.
4. СОЦІОКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНЦІЯ (sociocultural competence) – це знання учнями національно-
культурних особливостей соціальної і мовленнєвої поведінки носіїв мов: їх звичаїв, етикету, соціальних
стереотипів, історії й культури, а також засобів користування цими знаннями у процесі спілкування.
5. СОЦІОКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНЦІЯ УЧНЯ (student’s sociocultural competence) – це засвоєння і володіння
учнями особливостями культури носіїв мови, без яких участь у міжкультурній комунікації не є
адекватною.

 Комунікативна мовленнєва  це здатність вирішувати засобами іноземної мови актуальні для учня
компетенція (КМК) задачі спілкування в побутовому, навчальному і культурному житті;
 вміння учня користуватися фактами мови і мовлення для реалізації
мети спілкування.
Компетенції навчання ІМ і їх тлумачення

6. МІЖКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНЦІЯ (cross-cultural competence) – здатність особистості існувати в

полікультурному суспільстві, досягати успішного розуміння представників інших культур і
представників своєї культури. Така компетенція передбачає вміння адекватно розуміти й інтерпретувати
лінгвокультурні факти, ґрунтуючись на сформованих ціннісних орієнтирах і оцінках своєї і іншомовної
культури. В основі зазначеної компетенції є принципи толерантності, плюралізму, лінгвістичного
різноманіття.
7. МОВЛЕННЄВА КОМПЕТЕНЦІЯ (speech competence) – це знання способів формування і формулювання
думок за допомогою мови, які забезпечують можливість організовувати і здійснювати мовленнєву дію
(реалізовувати комунікативний намір), це також уміння користуватися фактами мови і мовлення для
реалізації цілей спілкування, здатність реалізовувати лінгвістичну компетенцію в різних ситуаціях
мовного спілкування.
8. ЛІНГВІСТИЧНА КОМПЕТЕНЦІЯ (МОВНА КОМПЕТЕНЦІЯ) (linguistic competence) – це володіння
знаннями про систему мови, про правила функціонування одиниць мови в м овленні і здатність за
допомогою цієї системи розуміти думки інших і висловлювати власні судження в усній та письмовій
формі.
9. ДИСКУРСИВНА КОМПЕТЕНЦІЯ (discourse competence) – це здатність учня використовувати певні
стратегії до конструювання та інтерпретації тексту. Поняття «дискурс» означає зв’язний текст,
понадфразову єдність. Різниця між текстом і дискурсом полягає у такому: текст – це певна абстрактно-
формальна конструкція, дискурс – мовленнєвий твір, який поряд з лінгвістичними характеристиками
містить екстралінгвістичні параметри, які відображають ситуацію спілкування й особливості її
учасників.
10. ПРАГМАТИЧНА КОМПЕТЕНЦІЯ (pragmatic competence) пов’язана з функціональним вживанням
лінгвістичних засобів: продукуванням мовних функцій, актів мовлення тощо; це також знання
користувача/учня про принципи, за якими висловлювання/повідомлення: організовуються,
структуруються та укладаються – «дискурсивна компетенція»; використовуються для здійснення
комунікативних функцій – «функціональна компетенція»; узгоджуються згідно з інтерактивними та
трансактивними схемами – «компетенція програмування мовлення».
Компетенції навчання ІМ і їх тлумачення

11. ЛЕКСИЧНА КОМПЕТЕНЦІЯ (lexical competence) – це знання і вміння використовувати в мовленні

словниковий запас, який включає лексичні та граматичні елементи.
12. ГРАМАТИЧНА КОМПЕТЕНЦІЯ (grammatical competence) – знання і здатність користуватися
граматичними ресурсами мови; це здатність розуміти й виражати значення, розпізнаючи ф рази та
речення, оформлені згідно з цими принципами і продукуючи їх.
13. ФОНОЛОГІЧНА КОМПЕТЕНЦІЯ (phonological competence) – це знання та навички перцепції і продукції:
звукових одиниць (фонем) мови та способів їх реалізації в певному контексті (алофонів) ; фонетичних
ознак розрізнення фонем (дистинктивних ознак, наприклад, сонорності, назальності, закритості,
лабіальності); фонетичного складу слів (складоподілу, фонетичних відрізків, словесного наголосу і
тону); фонетики речення/ просодії (наголосу і ритму фрази, інтонації); фонетичної редукції (вокалічної
редукції; сильних і слабких форм; асиміляції; елізії).
14. ОРФОГРАФІЧНА КОМПЕТЕНЦІЯ (spelling competence) – охоплює знання і навички перцепції та продукції
символів, з яких складаються письмові тексти, до яких у випадку алфавітних систем включають уміння
учнів сприймати та продукувати: форму як великих, так і малих літер у вигляді прямого шрифту й
курсиву; називання слів за літерами, у тому числі розрізнення злитих форм; пунктуаційні знаки і
випадки їх вживання; типографські засоби та варіанти друку; логографічні знаки загального вжитку
(напр., @, &, $, і т.д.).
15. ОРФОЕПІЧНА КОМПЕТЕНЦІЯ (orthoepical competence) – це знання правил передачі звуків при
написання; вміння користуватись словником та знання умовних позначень, що використовуються в
ньому для репрезентації вимови; знання правил застосування письмових позначок, зокрема, знаків
пунктуації для паузації та інтонації; здатність розуміти двозначність (омоніми, синтаксичні
двозначності і т.д.) залежно від контексту.
16. СТРАТЕГІЧНА КОМПЕТЕНЦІЯ (КОМПЕНСАТОРНА) (strategical competence) – це компетенція, за
допомогою якої учень може відтворити прогалини в знанні мови, а також у мовленнєвому й соціальному
досвіді спілкування в іншомовленнєвому оточенні.
Лінгвістична компетенція – це «знання і здатність використовувати формальні здібності, на основі яких можуть бути
породжені і сформульовані, добре оформленні, повнозначні висловлювання» (РРЄ, с. 109).Укладачі рекомендацій, не
претендуючи на абсолютність у визначенні складових лінгвістичної компетенції, розрізняють наступні компетенції у
складі КМК, і надають їм тлумачення, яке подається нижче.

Лексична компетенція – це знання і здатність використовувати мовний словниковий запас, який складається з
лексичних та граматичних елементів (РРЄ, с. 110-111). До лексичних елементів включають: стислі вирази,
фразеологізми, однослівні форми; до граматичних елементів віднесено: артиклі, кількісні займенники, особові
займенники, питальні слова та відносні займенники, присвійні займенники, прийменники, допоміжні слова, сполучники,
частки.

Граматична компетенція визначена як “знання та здатність користуватися граматичними ресурсами мови, це

“здатність розуміти і виражати значення, продукуючи і розпізнаючи правильно оформлені згідно з цими принципами
фрази і слова (що є протилежним заучуванню та відтворенню їх як стійких формул)” (РРЄ, с. 112-113).

Семантична компетенція розглядається як здатність учня усвідомлювати і контролювати організацію змісту

(РРЄ, с. 114) і до неї відноситься:
 Лексична семантика – зв’язок слова із загальним компонентом (відношення, конотація, експонування загальних
специфічних понять), внутрішньо-лексичні зв’язки (синоніми, антоніми, гіпонімія, колокація, відношення типу
«частина – ціле»), компонентний аналіз, еквівалентність при перекладі.
 Граматична семантика, яка розглядає знання граматичних елементів, категорій структур і процесів.
 Прагматична компетенція, яка розглядає мотиви зв’язків, таких як підрядність, прессупозиція, імплікативність і
т.д. (РРЄ, с. 115-116).
 Фонологічна компетенція включає знання та навички перцепції і продукції;
 Звукових одиниць (фонем) мови та способів їх реалізації у певному контексті (алофонів);
 Фонетичних ознак розрізнення фонем (напр., сонорності, назальності, закритості, лабіальності);
 Фонетичного складу слів (складоподілу, фонетичних відрізків, словесного наголосу і тону);
 Фонетики речення (просодії): наголосу і ритму фрази, інтонації;
 Фонетичної редукції: вокалічної редукції, сильних і слабких форм, асиміляції, елізії;

Орфографічна компетенція охоплює знання і навички перцепції та продукції символів, з яких складаються
письмові тексти. Писемні системи усіх європейських мов базуються на алфавітному принципі. У випадку алфавітних
систем учні повинні знати і вміти сприймати та продукувати: форму як великих так і малих літер у вигляді прямого
шрифту і курсиву, називання слів по літерах, у тому числі розрізнення злитих форм, пунктуаційні знаки і випадки їх
вживання, типографські засоби та варіанти їх друку і інше.
Орфоепічна компетенція – це вміння правильно озвучувати написане, коли необхідно читати вголос
підготовлений текст або використовувати в усному мовленні слова, що вперше зустрічаються у письмовій формі. До
орфоепічної компетенції включаються знання правил написання, вміння користуватись словником та знання умовних
позначень, зокрема, знаків пунктуації для паузації та інтонації; здатність розуміти двозначність (омоніми, синтаксичні
двозначності і т.д.) залежно від контексту.
Соціолінгвістична компетенція (СЛК). Ця компетенція (СЛК) стосується соціокультурних умов користування мовою і
включає знання , необхідні для здійснення соціального аспекту користування мовою (РРЄ, с. 113-118).
 Прагматична компетенція. Цей вид компетенції пов’язаний зі знаннями користувача/ учня про принципи, за
якими висловлювання/повідомлення:
а) організовуються, структуруються та укладаються (дискурсивна компетенція).
б) використовуються для здійснення комунікативних функцій (функціональна компетенція).
Як видно, складовими прагматичної компетенції виступають:

Дискурсивна компетенція, це є здатність користувача/учня пов’язувати речення логічно, з тим, щоб продукувати
зв’язні відрізки мовлення. Остання включає знання та вміння контролювати логічне складання речення з точки зору:
теми/реми; відомого/нового; причини/наслідку; природної зв’язності (напр., часової); здатність будувати і керувати
мовленням у плані тематичної організації, зв’язності та злитності, логічної організації, стилю та реєстру.

Побудова тексту – це є знання правил побудови мови певної спільності, знання про те, як структурується
інформація для здійснення різних макрофункцій (опису, розповіді, експозиції і т.д.), як будується аргументація (на суді,
у дебатах тощо), як оформлюються і розбиваються на параграфи письмові тексти (есе, офіційні листи і т.д.) (РРЄ, с. 123).

Функціональна компетенція – цей компонент пов’язаний з використанням у спілкування усного мовлення та

письмових текстів зі спеціальними функціональними цілями.
 К&K
КОМПЕТЕНЦІЯ
поняття стосується роботи, сфери
професійної діяльності, в якій людина є
компетентною
стандарти поведінки, які забезпечують цю
здатність
сукупність знань, умінь, навичок,
способів дії та ставлень особистості
стосовно певного предмета, галузі знань
коло питань, в яких людина добре
обізнана (або має певні повноваження)
об’єктивна категорія, суспільно визнаний
рівень знань, умінь, навичок, ставлень
тощо у певній сфері діяльності людини як
абстрактного носія
відчуженою, наперед заданою соціальною
вимогою (нормою) до освітньої підготовки
особи, необхідної для ефективного
здійснення продуктивної діяльності
КОМПЕТЕНТНІСТЬ
поняття стосується людини, воно
передбачає аспекти поведінки, що стоїть за
компетентним виконанням роботи
здатність особи вирішувати виробничі
завдання конкретної організації
інтегрована характеристика якості
особистості, результативний блок,
сформований через досвід, знання, вміння,
ставлення, поведінкові реакції
готовність до діяльності, що базується на
досвіді
інтегративне утворення особистості, яке є
результатом набуття компетенцій
компетентність – уже досягнута особистісна
якість
  Комунікативна компетенція і її змістовні лінії

Мовленнєва Мовна компетенція Соціокультурна

компетенція компетенція

Компетенція в Лексична компетенція Країнознавча

аудіюванні компетенція

Компетенція в Граматична компетенція Лінгвокраїнознавча

говорінні компетенція

Компетенція в Фонологічна компетенція

читанні

Компетенція в Орфографічна компетенція

письмі

Навчальна компетенція
Сучасний підхід до визначення складових
мети навчання ІМ

 Практична мета:
(комунікативна мета) зміст цієї мети зосереджена у терміні з більш широким сучасно
обумовленим
змістом «комунікативна компетенція» (складові якої представлені в
таблицях).

Практичне володіння ІМ означає
Реалізація практичної мети конкретизується:
формування певного рівня комунікативної компетенції, достатнього для
здійснення міжкультурного спілкування у чотирьох видах мовленнєвої
діяльності:  аудіюванні;
 говорінні;
 читанні;
 письмі;
 тематикою спілкування (сфери спілкування);
 мовним матеріалом – знання і мовні вміння;
 ступенем навчання;
 типом загальноосвітнього середнього закладу.
Сучасний підхід до визначення складових
мети навчання ІМ
 Освітня мета: реалізується за трьома напрямками
 Філологічний напрямок
який передбачає
здійснення наступних
процесів:
 Соціокультурний напрямок
формує такі процеси:
 отримання та засвоєння знань про побудову (систему) іноземної мови, її
особливості, відмінності від рідної мови;
 створення відповідної системи нових лінгвістичних понять, за
допомогою яких сприймають дійсність;
 формування вмінь спостереження за іншомовними явищами, вмінь
аналізу та порівняння іншомовних явищ із аналогічними явищами
рідної мови;
 усвідомлення ролі і функцій іноземної мови у навчальному процесі та
суспільстві.
 засвоєння учнями країнознавчих знань про культуру країни, мов у якої
вивчають (історія, географія, мистецтво, економіка, державна
символіка);
 засвоєння учнями лінгвокраїнознавчих знань про особливості
мовленнєвої та не мовленнєвої поведінки носіїв мови (сучасні кліше,
вирази, які є найуживанішими у типових ситуаціях, та норм поведінки);
 ознайомлення учнів із дитячою та молодіжною субкультурами країни,
мову якої вивчають (життєві ідеали іншомовних ровесників, їхні
інтереси, улюблені заняття та ігри, теми спілкування, уподобання в
музиці, одязі, літературі, і інші;
 усвідомлення національної культури власного народу, її ролі та вкладу
у світову культуру;
 зіставлення та порівняння національних культур і залучення учнів до
діалогу культур;
 формування вміння представляти культуру своєї країни засобами
іноземної мови, поводити себе адекватно до соціокультурних
особливостей чужої країни;
 задоволення особистісних інтересів учнів у різних сферах діяльності.
 Сучасний підхід до визначення
складових мети навчання ІМ
 Розвиваюча мета передбачає розвиток та удосконалення наступних психічних процесів і здібностей учнів:

 мовленнєвих здібностей учнів: гнучкість артикуляційного апарату, фонематичний слух, здатність до

імітації, мовний здогад, логічне викладення думок, відчуття мови та стилю;
 психічних процесів, пов'язаних із мовленнєвою діяльністю: обсяг довготривалої та оперативної пам'яті,
увага, уява, операції мислення;
 інтелектуальних здібностей учня: уміння здійснювати проблемно -пошукову діяльність, переносити знання,
навички, уміння перекладати з рідної мови на іноземну мову з одних видів мовленнєвої діяльності на інші;
 соціальних здібностей учнів: тобто здатності й готовності учнів до спілкування на міжкультурному рівні;
 навчальної мотивації школярів через усвідомлення актуальності й престижу вивчення іноземної
мови,важливості навчальної діяльності, через різноманітні активні методи і прийоми навчання,
комунікативних ситуацій, цікавий навчальний матеріал та його новизну, можливість застосування знань,
набутих раніше.

 Виховна мета навчання іноземної мови спрямована на

 формування учнів позитивних особистісних рис характеру змісту навчання. На уроках і при проведенні
позакласних заходів з ІМ вчитель може і має :виховувати в учнів:
 толерантність,
 відкритість,
 готовність до спілкування,
 повагу до народу, мову якого вивчають, та до його культури,
 позитивне ставлення до іноземної мови як елементу культури народу і засобу передавання її іншим,
 почуття патріотизму-любові до своєї Батьківщини,
 доброзичливість, привітність, ввічливість, увагу та повагу до співрозмовника як складові культури
спілкування, естетичні та художні смаки,
 загальнолюдські моральні цінності як-то:добробуту, гуманність, чуйність, порядність, старанність, волю,
дисциплінованість у праці.
 Сучасний підхід до визначення
складових мети навчання ІМ

Успішність формування зазначених цілей – практичної, освітньої, розвиваючої і виховної мети

обумовлюється і забезпечується наступним:

змістом навчання рівнем методичної, мовної підготовки вчителя, його

(підручник, додатковий матеріал) особистісними рисами характеру.

Методичною організацією уроку атмосферою уроку

поєднанням урочної і позакласної роботи методикою і прийомами навчання

Зміст предмету «Іноземна мова» у загально-
освітніх навчальних закладах

 Зміст навчання іноземних мов.

Зміст навчання іноземної мови у середній школі залежить від соціального замовлення суспільства і
визначається певним станом його історичного розвитку.
Програмою для середньої школи визначено той мінімум, яким мають оволодіти учні на кожному етапі
навчання: у початковій , основній школі, та старшій школі.
Етапи навчання характеризуються:
 різною тематикою для спілкування,
 різним обсягом навчального матеріалу, (мовного, мовленнєвого),
 різними методами,формами і видами роботи навчальної діяльності вчителя і учня.

 Проблема відбору змісту – одна із важливих проблем, яка знаходить свою реалізацію:
 у змісті навчально-методичних комплексів,
 у змісті додаткового матеріалу до НМКД (вербального і аудіовізуального),
 у відповідності до мети навчання,
 у критерії урахуванням етапності у навчанні ІМ.

 Принципи відбору змісту матеріалу наступні:

 принципи необхідності і достатності змісту для досягнення мети навчання;
 принцип доступності змісту для його засвоєння, що означає: врахування можливостей учнів для
засвоєння відібраного матеріалу; оскільки неможливість засвоєння програмового матеріалу негативно
відбивається на його засвоєнні і знижує рівень мотивації учнів до вивчення ІМ.
Зміст предмету «Іноземна мова» у загально-
освітніх навчальних закладах
 Зміст соціокультурного компонента місту навчання іноземній мові

Соціокультурний
компонент

Країнознавчі Лінгвокраїнознавчі ЗУН іншомовної

знання Знання, Уміння, Навички (ЗУН) культури

Мовні одиниці Норми вживання

Відомості про мовних одиниць Мовленнєва Не
країну поведінка мовленнєва
поведінка
Безеквівалентна Фонова Фразеологізми
лексика лексика Вербальна Невербальна
Географія
поведінка поведінка
Реалії Конотативна
Література, лексика Жести
мистецтво - традиції
Стриманість, Міміка
- звичаї,
Ввічливість,
- етикет, Сигнали
Наука Використання
- норми поедінки
стандартних Рух тіла
Характери мовних формул,
Табу Символ
и
Предмети одягу, кольори, числа,
Звичаї подарунки, прикраси, побутові
предмети, прикмети, зовнішність.
 Узагальнена схема змісту комунікативно-мовленнєвої компетенції і їх складових
за «Загальноєвропейськими рекомендаціями»:

Лексична Лексичні елементи

Граматичні елементи
Граматична Морфологічні
Лінгвістичні Синтактичні
компетенції Семантична Лексична
Фонологічна Граматична
Орфографічна
Орфоепічна

Лінгвістичні маркери
КМК Соціолінгвістична компетенція Правила ввічливості
Вирази народної мудрості
Діалект та акцент

Прагматична компетенція Дискурсивна

Функціональна
Плюрилінгвальна та плюрикультурна компетенція