ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

К.М. Ружин

МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ:
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ

Навчальний посібник у схемах і таблицях

для студентів факультету іноземної філології
освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

Затверджено
вченою радою ЗНУ
 Протокол № від

Запоріжжя 2012

2
УДК: 81-13’243 (075.8)
ББК: Ш 12/17 - 923

МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ

НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ: навчальний посібник у
схемах і таблицях для студентів факультету іноземної філології освітньо-
кваліфікаційного рівня «бакалавр» / Укладач: К.М. Ружин – Запоріжжя: ЗНУ,
2012. – 115 с.

Навчальний посібник містить структурно-логічні схеми і таблиці до курсу

«Методика навчання іноземних мов у загальноосвітніх навчальних закладах».
До змісту посібника включено теми: «Особливості процесу навчання
іноземних мов і місце курсу «Методика навчання іноземної мови у
загальноосвітніх навчальних закладах» у реалізації завдань навчанні іноземної
мови»; «Методика навчання як наука. Зв'язок методики викладання іноземних
мов з іншими науками»; «Підходи, методи і принципи навчання як базові
категорії методики викладання іноземних мов»; «Цілі і зміст навчання
іноземних мов в загальноосвітніх навчальних закладах».
Теми розкриті у формі структурно-логічних схем і таблиць, зміст яких
укладено відповідно до вимог програми з навчальної дисципліни і з
урахуванням сучасних концепцій в галузі методики викладання іноземних мов.
Посібник адресується студентам і може бути використаний на лекційних
заняттях в якості опорних конспектів, а також в процесі самопідготовки до
практичних занять, модульних контрольних робіт, поточного та державного
екзаменів.
Він може бути корисним для вчителів іноземних мов, для слухачів центру
післядипломної освіти і для всіх, хто має відношення до вивчення і навчання
іноземних мов.

Рецензент Н.Б. Бондаренко

Відповідальний за випуск К.М. Ружин

 ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА …………………………………………………………………….. 4

ТЕМА 1: …………………………………………………………………………… 5
Особливості процесу навчання іноземних мов і місце курсу «Методика
навчання іноземної мови у загальноосвітніх навчальних закладах» у
реалізації завдань навчанні іноземної мови.

ТЕМА 2: ………………………………………………………………….……….. 31
Методика навчання як наука. зв'язок методики викладання іноземних мов з
іншими науками.

ТЕМА 3: …………………………………………………………………………… 63
Підходи, методи і принципи навчання як базові категорії методики
викладання іноземних мов.

ТЕМА 4: …………………………………………………………………………… 83
Цілі і зміст навчання іноземних мов в загальноосвітніх навчальних закладах.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА ………...………………………………… 113

 ПЕРЕДМОВА

Курс «Методика навчання іноземних мов у загальноосвітніх навчальних

закладах» є однією із фахових дисциплін навчального плану підготовки
вчителів іноземної мови. Основне призначення даного курсу – озброїти
студентів знаннями про процес оволодіння іноземною мовою і сформувати
методичні уміння і навички навчання учнів практичного володіння іноземною
мовою.
Зміст посібника представлено у формі структурно-логічних схем опорних
конспектів до основних тем лекційного курсу методики. Зміст опорних
конспектів укладено відповідно до програмних вимов із урахуванням сучасних
підходів у навчанні іноземної мови в області мовної освіти.
Основна мета розкриття змісту лекцій у формі опорних структурно-
логічних схем і таблиць – інтенсифікувати процес читання лекцій і надати
студентам якомога більше фактичної інформації у концентрованій формі.
Використання подібного підходу в процесі проведення лекційних занять є
ефективним як для викладача так і для студентів, оскільки викладачеві це дає
можливість видати значно більше фактичної інформації, концентрувати увагу
студентів на більш значимих фактах і не відволікатись на індивідуальні уміння
студентів фіксувати основні положення, а студентам – ознайомитись із змістом
інформації з питання, яке розглядається, уважно слідкувати за логічною
структурою лекції в цілому і з конкретного питання, зокрема, вступати в
інтерактивну бесіду, не відволікатись на ведення конспекту.
Багаторічний досвід викладання курсу методики з використанням
опорних конспектів як під час читання лекцій, так і в процесі підготовки
студентів до семінарсько-практичних занять, до модульних контрольних робіт і
до екзаменів (поточного і державного) свідчить про їх ефективне використання.
До того ж, практичний досвід роботи свідчить, що використання подібних
схем-таблиць позитивно впливає на формування у студентів бажання самим
укладати подібні опорні конспекти при роботі з першоджерелами, при
підготовці відповіді з конкретного питання не лише з курсу методики, а й при
вивченні інших дисциплін навчального плану.
Опорні таблиці укладено таким чином, що в процесі прослуховування
лекції чи під час самостійної роботи студент може фіксувати свої певні нотатки
в тексті опорного конспекту. До курсу лекцій додається список використаної
літератури. В планах до семінарських занять, у завданнях для індивідуальної і
самостійної роботи надається список рекомендованої літератури.
 Навчальний посібник адресується студентам факультету іноземної
філології, слухачам центру післядипломної освіти, а також вчителям іноземних
мов.
Сподіваюсь, що використання даного посібника буде слугувати більш
ефективному оволодінню студентами курсом «Методики викладання іноземних
мов», як однієї із профілюючих дисциплін професійної підготовки сучасного
вчителя іноземних мов.
Автор к.п.н., доцент Ружин К.М.
 РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

ТЕМА 1: ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ І МІСЦЕ КУРСУ «МЕТОДИКА

НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ» У
РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАВДАНЬ НАВЧАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Питання для висвітлення

1. Система навчання і умови успішної реалізації навчального процесу з іноземної мови.
2. Іноземна мова як важлива галузь загальноосвітніх навчальних закладів.
3. Політика мовної освіти в Україні.
3.1. Структура загальної освіти.
3.2. Місце навчальної дисципліни«Іноземна мова» в структурі загальної освіти.
4. Професійна підготовка вчителя іноземної мови як складова системи навчання іноземної мови.
5. Методика навчання іноземних мов як дисципліна навчального плану підготовки вчителів іноземної мови.
 1. Система навчання і умови успішної реалізації навчального процесу з іноземної мови

Модель навчання ─ це свого роду узагальнення спостереження, досвіду, кожного фрагменту в цілому.
Визначення закономірностей процесу функціонування складових системи через її фрагменти
або в цілому складає теорію навчання предмету «Іноземна мова», тобто його методику.

Методика навчання іноземної мови як науки оформлюється з кінця XIX століття, що пов’язано і пояснюється
розвитком базових для методики наук: експериментальної психології, фонетики і філології.
В методиці навчання будь-якої дисципліни, в тому числі і іноземної мови, виділяють дві сторони
– теоретичну і практичну. Використання теорії методики на практиці є в значній мірі талантом,
який залежить від особистих якостей вчителя.

Проблеми пошуків шляхів удосконалення методики навчання іноземних мов (МНІМ) є в центрі уваги відповідних
інститутів України і таких інституцій як Рада з питань співпраці в галузі культури, Комітет з освіти, Відділ сучасних мов.
Названими інституціями вироблені Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання.
Певні досягнення в навчанні іноземних мов мають місце і в Україні. Одним із яскравих досягнень і результатів
реформи є визнання права вчителів на вільних вибір засобів навчання і методичних систем в рамках існуючих нині
концепцій,.

Синтез Наукового пошуку

Шкільної практики
 Концепції навчання – це
Свідчення про значне підвищення рівня науково – методичного забезпечення
викладання ІМ в українських школах
  Комунікативно-діяльнісний підхід до навчання іноземних мов (автори
 Основні методичні С.Ю. Ніколаєва, О.П. Таращук, Н.О. Бражник.)
концепції в рамках  Свідомо-практичний підхід (базовий, автор В. Плахотник)
сучасного  Комунікативно-функціональний (експериментальний, автор Т.А. Сірик )
 Інтенсивний метод (альтернативний, автор Н. Скляренко)
комунікативного
 Комунікативно-діяльнісний (новий, автор О. Вишневський)
підходу  Комунікативно-особистісний (новий, автор Л. Биркун)
 Системно-комунікативний (новий, автор Р. Мартинова)

 Навчання – це процес організований, який планується і який реалізується завдяки певній системі навчання.

 Процес навчання – послідовне і педагогічне обґрунтування взаємодії вчителя і учня, в ході якої досягається мета
навчання, освіти і розвитку учнів.

 Успішність процесу навчання залежить від:  професійних вмінь вчителя ІМ

 готовності і здібностей учнів до навчання
 ефективності навчальної програми і змісту навчальних
матеріалів, які використовуються в процесі навчання.

 Організований Передача лінгвокраїнознавчих знань.

процес Передача способів формування думок засобами іноземної мови.
навчання Передача знань про мову (лексику, граматику, фонетику), про способи змінювання слів,
іноземної мови про утворення словосполучень і речень.
Формування навичок та умінь, які здатні реалізувати комунікативні задачі.
 Система навчання сукупність основних компонентів  Відбір матеріалу для занять
навчального процесу, який визначає:  Форми його пред'явлення
 Методи і засоби навчання
 Способи його організації

 Систему навчання утворюють наступні компоненти, які є її базовими категоріями: *Підхід до навчання
*Принципи
* Методи
* Процес навчання
* Мета, задачі навчання
* Зміст
* Засоби навчання
* Організаційні форми

Провідне місце в системі навчання посідають:  Мета навчання

 Принципи
 Методи
 Зміст
 Засоби
 Спільна діяльність вчителя і учня як функціонуюча складова частина загальної системи навчання

Мета навчання

Діяльність вчителя Діяльність учня

Зміст навчального матеріалу

Методи навчання
Засоби навчання
Організаційні формування навчання

Результат навчання

2. Іноземна мова як важлива галузь загальної середньої освіти

 Статус «іноземної мови» за змістом Державного стандарту «Іноземні мови»

 Необхідність ІМ в різних сферах  Розширенням міжнародних зв’язків

діяльності людини зумовлюється  Зміною якості і характеру стосунків між країнами
 Інтернаціоналізацією усіх аспектів суспільного життя

 ІМ – це дійовий фактор  Соціально-економічного життя

  Науково-технічного прогресу
 Загальнокультурного життя

 Освітня галузь ІМ - ширше  Власне іноземна мова

ніж навчальний предмет, це  Мовленнєва діяльність
 Лінгвокраїнознавчі і країнознавчі знання,мовленнєві уміння

Говоріння Розуміння зі слуху (аудіювання) Читання Письмо

 забезпечує доступ до інших культур, до світової культури

Комунікативна функція ІМ  дає можливість подолати національний культуроегоцентрізм
 вносить вклад у підвищення загальної гуманітарної освіти

 Цілі та завдання мовної політика Ради Європи

(за змістом видання «Загальноєвропейські рекомендації з питань освіти: вивчення, викладання, оцінювання» С. 2-3)

 Багатий спадок рідних мов і культур Європи є цінним джерелом для

захисту і розвитку, і тому головним завданням вивчення є перетворення цієї
розмаїтості з перешкоди у спілкуванні на джерело взаємного збагачення і
спілкування.
 Основні принципи,
 Лише шляхом процесу володіння сучасними іноземними мовами можливо
яких дотримується
Рада Європи полегшити спілкування і взаємодію європейських мов з різними
іноземними мовами заради підтримки європейської мобільності,
 взаєморозуміння і співпраці, та подолати упередження і дискримінацію
однієї мови.
 Держави – члени РЄ, приймаючи або розвиваючи національну політику в
галузі викладання та вивчення іноземних мов, можуть досягти більшого
об’єднання на європейському рівні шляхом запровадження єдиних вимог
для подальшої співпраці та координації політики в галузі вивчення ІМ.

 Предмет «Іноземна мова» на сучасному етапі
(Таблиці укладено на основі змісту статті О.Є. Семенець «Предмет «Іноземна мова» на сучасному етапі» Вісник
Київського національного університету. Історія і філософські науки. Київ. Либідь. 1991р.)

 Знання  Необхідний елемент таким Має безпосереднє

іноземної
мови культурного розвитку людини чином відношення до проблеми
 Ознака цивілізованої людини знання ІМ національного відродження

 ІМ в необмеженому для себе оточенні використовується і в

 Статус іноземної мови інструментальній функції і обслуговує лише незначну частку теоретично
можливих сфер використання мови.
 Кількість носіїв тієї чи іншої ІМ у відповідному соціумі, як правило,
відносно незначна.
  Політичні умови, які впливають на зміну обсягу її функції.
 Культурний рівень соціуму і окремих осіб та їх спроможностей сприйняти
 Фактори, які визначають символічне значення мови і розуміти необхідність надання їй в суспільстві
статус іноземної мови гідного місця.
 Економічні можливості суспільства
 Зовнішні і внутрішньополітичні реалії, які ведуть до необхідності значних
змін в організації викладання іноземних мов;

Нове політичне Ідея про Відкритий характер Відкритий обмін Активізація науково-
мислення загальноєвропейський суспільства інформацією технічного та
дім культурного обміну


  Дисципліна «Іноземна мова» і шляхи навчання іноземній мові

Основна відмінна ознака дисципліни «Іноземна мова» від рідної – відсутність природного мовного середовища. В
навчальних цілях мовне середовище замінюється різноманітними засобами (підручниками, навчальними посібниками,
посібниками для читання, фоно- і відеограмами, комп’ютерними програмами). Мовне середовище на уроках створює
вчитель.

 Шляхи оволодіння ІМ:

1. Стихійний – спонтанний характер оволодіння ІМ завдяки безпосереднього контакту з носіями мови. В даному
випадку оволодіння ІМ відбувається за законами, подібними оволодінню рідної мови, тобто має характер
інтуїтивний і характер наслідування.
2. Організований процес навчання-навчання і засвоєння мовленнєвого досвіду вчителя.

 Особливості дисципліни «Іноземна мова»:

1. Вивчення ІМ проходить на базі уже сформованого певного мовленнєвого досвіду в рідній мові (тобто у віці 5-6
років ).
2. Вивчення ІМ можливо 2-ма шляхами: інтуїтивно і свідомо. Свідомий шлях, який в колі вчених і практиків
вважається більш доцільним, оскільки при цьому передбачається усвідомлення учнями способів формування
думки за допомогою засобів мови, яка вивчається, і правил, які визначають, як користуватися знаннями і
правилами для власних висловлювань і для розуміння висловлювань інших.
3. Оволодіння ІМ пов'язано з оволодінням новим мовним кодом, тобто новими способами вираження думок
нерідною мовою, що передбачає опору на принцип свідомості у навчанні.
4. Мета навчання «іноземної мови» полягає не стільки в набутті знань про сам предмет, тобто знань про мову,
скільки у формуванні навичок і умінь в різних видах мовленнєвої діяльності.
5. За критерієм співвідношення «знання-навички-уміння» ІМ займає проміжне місце між теоретичними
гуманітарно-природничими дисциплінами.
 6. ІМ як дисципліна практичної спрямованості передбачає використання значної кількості вправ для формування
мовленнєвих навичок і умінь.
7. ІМ як дисципліна практичної спрямованості передбачає засвоєння певного обсягу мовних знань у формі правил
і інструкцій. При цьому останні повинні мати практично спрямований характер і займати в загальній структурі
навчання ІМ досить обмежене місце.
8. ІМ є засобом для вираження власних думок і розуміння думок інших, які зафіксовані в письмових або усних
текстах. Іноземній мові як навчальній дисципліні характерна безмежність, тобто відсутність обмежень в
оволодінні мовою. Ця відмінність спонукає вчителя/викладача обмежувати обсяг мови, яка вивчається, який би
був достатнім для практичного його використання з урахуванням типу навчального закладу, кінцевої мети і
інші.
Так, володіння понад 2000 лексичних одиниць є цілком достатнім для розуміння 75% будь-якого іншомовного
тексту. В залежності від етапу і профілю навчання укладаються мовні мінімуми.

3. Політика лінгвістичної освіти в Україні

Соціальні та економічні фактори, бажання та необхідність інтеграції у Європейський простір обумовили

реалізацію дій, спрямованих на поліпшення рівня володіння учнями іноземними мовами, що знайшло своє відображення
в таких національних документах як:
 Національна освітня програма «Освіта ХХI століття»;
 Державний стандарт з іноземної мови;
 Програми з іноземної мови;
 Концепція вивчення іноземної мови;
 Концепція вивчення другої іноземної мови.

3.1. Структура пореформленої загальної освіти

Рівні освіти:
I – рівень – початкова школа (1-4кл.);
II – рівень – базова (основна школа) (5-9кл.);
III – рівень – старша школа (10-11кл.);

  Рівні профільного навчання

У зв'язку зі зміною терміну навчання у старшій школі (10-11кл.) навчання іноземних мов є профільним і
здійснюється за трьома рівнями (моделями): aрівень стандарту – 3 год. на тиждень;
aрівень академічний – 3 год. на тиждень;
aрівень профільний – 5 год. на тиждень.

Профільне – вид диференційованого навчання, який передбачає врахування освітніх потреб, нахилів і здібностей
навчання учнів і створення умов для навчання старшокласників відповідно до їхнього професійного
самовизначення, що забезпечується за рахунок змін у цілях, змісті, структурі та організації навчального
процесу.
Рівень стандарту забезпечує загальноосвітній рівень підготовки з ІМ і відповідає запропонованому рівні РРЄ. Цей
(перша модель) – рівень може бути досягнутий випускниками за раннього початку вивчення іноземної мови, тобто з 2
класу початкової школи. Досягнення певного порогового рівня є необхідною передумовою для
практичного використання іноземної мови в найпоширеніших ситуаціях міжособистісного та
міжкультурного спілкування з носіями цієї мови, а також обов'язковою умовою для продовження
освіти у ВНЗ. Отже, дана модель, не будучи профільною, не виключає разом з тим переходу окремих
школярів в інші типи шкіл/ класів і не закриває для них можливості подальшої освіти у ВНЗ.

Академічний рівень забезпечує академічний рівень підготовки з іноземної мови,який відповідає рівню РРЄ В1+. Це
(друга модель) – модель в основному буде реалізовуватися в класах гуманітарно-філологічного профілю (рідна мова
та література, історія, суспільствознавство).

Профільний рівень поглиблене вивчення ІМ розглядається як профільна мовна підготовка. У цій моделі планується
(третя модель) – досягнення рівнів навчання з ІМ рівню В2 загальноєвропейських рекомендацій,а рівень знань
прирівнюється з рівнем знань випускника. Досягнення цього рівня дозволяє випускникам, з одного
боку, продовжити освіту в лінгвістичному чи іншому спеціалізованому ВНЗ,з іншого боку –
 здійснювати трудову діяльність відразу після закінчення школи в обраній професіональній сфері – в
якості секретаря-референта, гіда-перекладача, працівника готельного, ресторанного бізнесу і ін.

3.2. Місце навчальної дисципліни в структурі навчальних закладів

Типи загальноосвітніх навчальних закладів

Загальноосвітні навчальні Спеціалізовані навчальні заклади Навчальні заклади нового

заклади (з поглибленим вивченням одного або типу
(передбачається обов'язкове кількох базових навчальних предметів) (передбачається викладання
викладання однієї іноземної мови) двох-трьох іноземних мов)

Початкова школа (1 ступінь) гімназії

(1-4 класи (викладання іноземної Спеціалізована школа
мови у 1/2-4 класи) (з поглибленим вивченням іноземної
мови (мов) 1-11-класи) ліцеї

колегіуми
Основа школа (2 ступінь)
(5-9 класи вводиться вивчення школи-інтернати
другої іноземної мови) зі
спеціалізованою
поглибленою
підготовкою з
різних напрямів
Старша школа (3 ступінь)
(10-11 класи за напрямками
профілізації)
 Загальноосвітня школа: 1 мова – 1(2)-11кл. - 3 год. на тиждень;
 Розподіл годин 2 мова – 5-11кл. - 2 год. на тиждень.
на вивчення 1 мова – 1-4кл. – по 3 год. на тиждень;
іноземної Спецшколи (мовні школи):   – 5-11кл. по 5 год. на тиждень;
2 мова – 5-11кл. по 3 год. на тиждень;
мови:
  – 9-11кл. по 5 год. на тиждень.

В школах України доступні для вивчення 6 іноземних мов. На даний час в Україні вивчають 4 іноземні мови:
англійська, німецька, французька та іспанська. Крім того, у деяких навчальних закладах доступна також китайська,
японська, арабська, корейська, польська і інші.
Найбільш популярною мовою є англійська – попит на її вивчення постійно зростає. За нею слідують німецька,
французька та інші. Дані на 2008-2009 навчальний рік:
a Англійську мову – 4. 048 551
Дані про кількість учнів, які вивчають:
a Німецьку мову – 737. 409
a Французьку мову – 257. 241
a Іспанську і інші –35. 750.


  Рівні володіння іноземною мовою на основі компетенції РРЄ

Рівні володіння іноземною мовою.

У відповідності до цілей тих,хто вивчає мови, розрізняють шість рівнів володіння іноземною мовою:
w інтродуктивний (або «формальне володіння», «відкриття»);
w середній (або «виживання»);
w рубіжний;
w просунутий (або «незалежний користувач»);
w автономний (або «ефективне володіння/компетенція», «адекватна операційна компетенція»);
w досконалий (або «глобальне володіння»).

Виділені шість рівнів є відповідно розширеною вгору та донизу інтерпретацією класичного поділу на базовий,
проміжний і просунутий рівні. Тому схема, що пропонується, укладена за принципом розгалуженого «гіпертексту» і
починається з початкового поділу на три головні рівні:

А В С
Елементарний користувач Незалежний користувач Досвідчений користувач.
А1 А2 В1 В2 С1 С2
(Інтродуктивний (Середній або (Рубіжний) (Просунутий) (Автономний) (Компетентний)
або «відкриття») «виживання»)
4 кл. 9 кл. 11 кл. 11 кл.
Спецшколи.
 Може розуміти основні ідеї тексту як на конкретну, так і на абстрактну тему, у тому
числі й технічні (спеціалізовані) дискусії за своїм фахом. Може нормально
Незалежний користувач

На кінець старшої спілкуватися з носіями мови з таким ступенем швидкості та спонтанності, який не
В2
школи (спецшколи) завдає труднощів жодній із сторін. Може чітко, детально висловлюватись на широке
коло тем, виражати свою думку з певної проблеми, наводячи різноманітні аргументи
за і проти.
Може розуміти основний зміст чіткого нормативного мовлення на теми, близькі і
часто вживані на роботі, при навчанні, під час дозвілля, тощо. Може, вирішити
На кінець старшої більшість питань під час перебування або подорожі у країні, мова якої вивчається.
В1
школи Може просто і зв'язно висловитись на знайомі теми або теми особистих інтересів.
Може описати досвід, події, сподівання, мрії та амбіції, навести стислі пояснення і
докази щодо точок зору та планів.
Може розуміти ізольовані фрази та широко вживані вирази, необхідні для
повсякденного спілкування у сферах особистого побуту, сімейного життя,
Елементарний користувач

На кінець основної здійснення покупок, місцевої географії, роботи. Може спілкуватись у простих і
А2
школи звичайних ситуаціях, де необхідний простий і прямий обмін інформацією на знайомі
та звичні теми. Може описати простими мовними засобами вигляд його/її оточення,
найближче середовище і все, що пов'язане зі сферою безпосередніх потреб.
Може розуміти і вживати побутові повсякденні вирази, а також елементарні речення,
необхідні для задоволення конкретних потреб. Може відрекомендуватись або
На кінець представити когось та може запитувати і відповідати на запитання про деталі
А1
початкової школи особистого життя, наприклад, де він/вона живе; про людей, яких він/вона знає; про
речі, які він/вона має. Може взаємодіяти на простому рівні, якщо співрозмовник
говорить повільно і чітко та готовий прийти на допомогу.
 Таким чином, відповідність рівнів РРЄ та рівнів володіння іноземною мовою учнями різних етапів
загальноосвітньої школи наступна:
 Початкова школа - рівень А1
 Основна школа - рівень А2
 Старша школа - рівень В1(В1+)
 Старша школа (спецшкола, гімназія, профільні класи) - рівень В2

4. Професійна підготовка вчителя іноземної мови як складова системи навчання іноземної мови

 Концепція  Визначення та наукове обґрунтування структури та складу системи

підготовки підготовки вчителів іноземної мови.
вчителя іноземної  Умови функціонування навчально-виховного процесу на педагогічних
мови включає факультетах

 Ступенева підготовка вчителя іноземної мови

 Основні принципи  Варіативність професійної, фундаментальної та гуманітарної підготовки

даної концепції  Чітка професійна спрямованість навчання
 Міжпредметні зв’язки навчально-виховного процесу
 Індивідуально – творчій підхід до учнів
 Гуманізація процесу навчання

Навчальні заклади для підготовки вчителів іноземної мови:

Підготовка вчителів здійснюється у:
 Педагогічних коледжах;
 Педагогічних університетах;
 Класичних університетах.

З року в рік збільшується потреба у вчителях ІМ, що обумовлено перш за все:

 Введенням дисципліни ІМ в початкових школах;
 Введенням другої іноземної мови з 5 кл.
 Збільшенням кількості годин тижневого навантаження.

За попередні 2 роки кількість вчителів англійської мови збільшилась на 30%.

Дисципліна навчального плану для підготовки фахівця – вчитель іноземної мови

1. Дисципліни, що формують 2. Дисципліни, що забезпечують 3. Дисципліни, що формують високу

світогляд, загальну культуру фундамент, теоретичну основу професійну майстерність вчителя
та культуру мовлення і підготовки фахівця в галузі навчання іноземної мови:
поведінки. Це предмети іноземних мов:  практика письмового і усного
суспільно – політичні і  теоретичні курси з лінгвістики мовлення
загально – освітні, які входять  теоретичні курси з педагогіки,  орієнтованість на шкільну програму
до групи дисциплін психології, методики викладання  практичні курси з педагогіки,
гуманітарної підготовки іноземних мов – це дисципліни психології та методики професійної
фундаментальної підготовки підготовки – дисципліни професійної
підготовки.
Дисципліни навчального плану  Гуманітарна (загальноосвітня) підготовка
діляться на 3 основні групи,  Фундаментальна (теоретико-лінгвістична) підготовка
метою яких є  Професійна (мовна і методична) підготовка
 Гуманістична підготовка
реалізується в основному протягом
перших років на базі:
 Фундаментальна підготовка – реалізується за рахунок вивчення теоретичних дисциплін лінгвістичного циклу
Мета теоретико-лінгвістичної
підготовки:
 Професійна підготовка –
 Зміст професійної
підготовки
передбачає
Основних курсів: основи філософії, історії літератури
Вибіркових (факультативних курсів, курсів вільної траєкторії)
переважно на 3-4 курсах.
Створити у студентів систему наукових знань про мову, сформувати певні
професійно-лінгвістичні вміння, що виступають основою професійно-методичної
компетенції вчителя іноземної мови: вміння пояснювати з історичних позицій
окремі граматичні, фонетичні, лексичні явища, а також з позицій соціокультурної
спрямованості змісту інше.
це організація практичної підготовки з урахуванням специфіки тієї діяльності, яку
студент має виконувати в школі, а саме: здійснення діяльності вчителя іноземної мови
у змодельованих умовах на базі таких дисциплін, як практика усного і письмового
мовлення з основної і (другої) іноземної мови:
¹ практична психологія і практична педагогіка.
¹ методика навчання іноземної мови
 Оволодіння лінгвістичною, лінгвокраїнознавчою, комунікативною, навчально-
пізнавальною і лінгво-методичною компетенцією – мовна практична підготовка
 Оволодіння базовими психологічними вміннями вчителя, як практичного
психолога і базовими професійно-педагогічними вміннями вчителя – психолого-
педагогічна підготовка
  Знання основ методики навчання іноземної мови у середній загальноосвітній
школі та володіння методичними вміннями – методична підготовка

 Мовна підготовка – реалізується на всіх курсах і готує майбутнього вчителя до професійної діяльності в головних
сферах спілкування ІМ, а саме в:

Сфері професійно-трудовій Сфері соціально-культурній:

 проведення уроків іноземної мови та позакласної робити  діяльність вчителя поза школою
 професійно – педагогічне удосконалення шляхом самоосвіти і навчання  спілкування з носіями мови
спеціальних курсах підвищення кваліфікації  робота перекладачем

Підготовка вчителя до діяльності в зазначених сферах передбачає володіння компетенціями.

Лінгвістичною Комунікативною Лінгвокраїнознавчою Навчально- Лінгвометодичною

пізнавальною

Це знання Це здатність Це знання про основні Це – оволодіння Це оволодіння мовою

системи мови та сприймати і особливості технологією на адаптивному рівні,
правил її іншомовні тексти соціокультурного навчання ІМ, що визначається
функціонування залежно від розвитку країни, мова формування у конкретною
комунікативної якої вивчається, та студентів способів педагогічною
ситуації вміння здійснювати самостійного ситуацією, а також
свою мовленнєву опанування знань і оволодіння вміннями
поведінку у розвитку педагогічного
відповідності до іншомовних навичок спілкування
вказаних особливостей і вмінь
 Комунікативний аспект У формуванні вищезазначених компонентів, які дозволяють студентам після
мовної підготовки закінчення факультету здійснювати всі функції, типові для вчителя ІМ:
практичної мети полягає комунікативно-навчаючу, виховну, конструктивно-плануючу, організаторську.

 Психологічна підготовка забезпечується на ІI-ІІІ курсах. Методична – на ІІІ-IV курсах при вивченні предметів
основної психології ,основи педагогіки, а також в процесі проведення педагогічних практик, під час яких студент:
 проводить спостереження за змістом навчально-виховного процесу в молодшій (4 курс), і старшій школі (5 курс);
 організують і проводять виховні заходи із учнями;
 проводять психологічні спостереження за класичним колективом (4 курс) і старшими учнями (5 курс);

 Методична підготовка – як важлива складова в структурі професійної підготовки, реалізується за рахунок

наступних дисциплін навчального плану:
Курс «Методика викладання іноземних мов у загальноосвітній школі» (3 курс);
Написання курсової роботи з методики викладання іноземної мови (3 курс);
Педагогічної практика з основної іноземної мови (4 курс);
Педагогічної практика в школі з другої і основної іноземних мов (5 курс);

 Професійна компетенція вчителя (викладача) іноземної мови і її складові

 Джерела формування професійної компетенції:

філософія, психологія, лінгвістика, педагогіка, методика,

культурологія, соціологія, література, іноземна мова, рідна мова,

курсові і дипломні роботи, педпрактика в школі, вищому навчальному закладі.
 Рівні професійної компетенції:  елементарний (підготовчий),
 базовий (рівень бакалавра),
 спеціалізуючий (рівень спеціаліста),
 поглиблений (рівень магістра).

 Вміння професійної компетенції:  конструктивні (стосуються організації навчального процесу);

 навчальні (стосуються проведення навчального процесу);
 гносеологічні (стосуються можливості правильно оцінювати
навчальну діяльність і індивідуально-психологічні особливості
учнів);
 рефлексивні (стосуються самооцінки своєї професійної
діяльності).

 Здібності до професійної діяльності:  комунікативні, мовленнєві;

 організаційні, авторитетні, прогностичні;
 дидактичні, професійні, перцептивні (здатність проникати у
внутрішній світ учня, психологічна спостережливість);

 Якості професійної діяльності:

ввічливість, добросовісність, об'єктивність, спроможність, доброзичливість,

чуйність, витримка, почуття особистої гідності, гнучкість, ініціативність,

спостережливість, винахідливість, педагогічне передбачення і інше.


 Професійно-педагогічні функції вчителя (викладача):

конструктивно-організаторська (планування уроку);

навчальна (характер діяльності вчителя, для навчання учнів оволодіння іноземною мовою;
інформаційна (виховна);
гностична (вивчення мовленнєвих здібностей учнів, їх інтересів, що дозволяє знайти оптимальні прийоми
навчання);
оцінююча (уміння оцінити рівень знань, умінь, які формуються);
мотиваційно-стимулююча (вміння зацікавити учнів до вивчення ІМ, стимулювати їх діяльність);
інструментальна (уміння вчителя використовувати засоби навчання, як компонент навчального процесу).

5. Методика навчання іноземних мов, як дисципліна навчального плану підготовки вчителів іноземної мови

 Методика, як галузь педагогічних наук і як самостійна наука, досліджує закономірності навчання будь –
якому предмету і включає в себе наступні складові:

Навчальний предмет Діяльність вчителя – навчання Діяльність учнів – вивчення

Зміст навчання Мета, зміст; прийоми, методи, Оволодіння знаннями і уміннями
Організація навчання засоби, форми роботи практично користуватись значними

 Завдання  Дослідити закономірності зв’язку між виділеними трьома складовими навчання

методики  На основі пізнаних закономірностей розробити вимоги

до навчальної дисципліни до діяльності вчителя до діяльності учнів

  Об’єктивні закономірності оволодіння іноземною
мовою в умовах класно-урочної системи.
Загальна методика  Раціональну побудову навчально-виховного процесу
вивчає з навчальної дисципліни «Іноземна мова» в умовах
 Види методик за
школи і вищого навчального закладу.
характером Спеціальна методика  Питання, які пов’язані з раціональною побудовою
проблем, які вивчає навчально-виховного процесу з конкретної іноземної
досліджуються мови з урахування особливостей її фонетики,
граматики, лексики та з урахуванням даних
співставлення з рідною мовою учнів

 Закони
 Мета
Загальна -  Зміст Навчання мовленнєвої діяльності
 Методи будь-якої іноземної мови
 Прийоми
 Задачі, які  Засоби
досліджують
і визначають  Відбір мовного матеріалу з мови, яка вивчається
методики  Визначення типологічних труднощів оволодіння конкретною ІМ
Спеціальна -  Організація мовного матеріалу для навчального процесу
 Вибір способів, прийомів і засобів навчання конкретної
іноземної мови
 В останні роки до виду «спеціальні методики» відносять, як їх різновид методики, в яких розглядаються:
1. Особливості навчання окремих аспектів, або видів мовленнєвої діяльності з певної ІМ: И.А. Зимняя
«Психологические аспекты обучения говорению на иностранном языке»; В.Л. Скалкин «Обучение
монологическому высказыванию», В.Л. Скалкин «Обучение диалогической речи».
2. Особливості використання сучасних технологій: С.И. Пассов «Коммуникативный метод обучения иностранному
языку», Г.А. Китайгородская «Методические основы обучения иностранным языкам».
3. Особливості навчання учнів певних вікових категорій: Г.В. Рогова, И.Н. Верещагина «Методика обучения
английскому языку на начальном этапе в средней школе» та інші.

Сукупність прийомів роботи вчителя, необхідних для реалізації мети.

Методика як Методика-прийоми роботи-синонімічно «технологія навчання», наукова організація
практична праці.
дисципліна: Технологія навчання: технології в навчанні,останнє поняття означає використання
вчителем технічних засобів на заняттях з іноземної мови.

 Визначення змісту даного предмету в системі освіти

 Визначення змісту дисципліни ІМ
 Наукове обґрунтування програм, підручників
 Зміст методики як  Визначення практичних, виховних, освітніх і розвиваючих цілей навчання ІМ
дисципліни  Установлення базових наук і їх використання в теорії навчання ІМ
практичної  Вироблення методів і організаційних форм навчання відповідно до мети і змісту
спрямованості  Визначення вимог до навчального комплексу з ІМ
складають:  Визначення і узагальнення передового досвіду
 Викладання ІМ в різних типах шкіл і на різних етапах
 Завдання курсу «Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах»

 Розкрити основні компоненти теорії сучасного навчання іноземних мов в середніх

навчальних закладах і націй основі навчити студентів використовувати теоретичні
знання при вирішенні питань, які відносяться до практики навчання
 Ознайомити студентів з сучасними провідними тенденціями у навчанні іноземних мов
як в нашій країні так і за кордоном
 Показати складові частини і засоби сучасної методики навчання як науки, мотивувати у
Основні задачі студентів творчий пошук в процесі навчання іноземних мов
навчального курсу  Познайомити студентів з сучасними позитивними досвідом роботи вчителів завдяки
залученню до змісту курсу даних із періодичної преси про новаторський досвід
педагогів
 Сформувати у студентів практичні вміння і навички використовувати одержані знання на
практиці завдяки підготовки фрагментів уроків, методичного обладнання, методичної
обробки аутентичних матеріалів
 Залучити студентів до читання спеціальної літератури шляхом включення до змісту
семінарських занять наукових статей відомих методистів нашої країни, країн
співдружності і країн, мова яких вивчається

 В результаті вивчення курсу МНІМ студенти мають знати:

 Основні базисні категорії методики, які утворюють систему навчання ІМ.

 Зміст і структуру системи навчання ІМ підходи мета, зміст, прийоми, методи, засоби, форми навчання.
 Особливості взаємодії методики з базисними для неї науками: педагогікою, лінгвістикою, психологією,
психолінгвістикою, лінгвокраїнознавством.
 Різні прийоми формування і розвитку мовних навичок (прийоми навчання, етапи становлення навичок, характер
вправ і інше)
 Різні і сучасні підходи до формування і розвитку комунікативних умінь з використанням різноманітних опор
(вербальних, невербальних)
 Сучасну структуру вивчення ІМ у середньо освітніх навчальних закладах, мету навчання ІМ на кожному етапі, зміст
профільного навчання учнів старшої школи .
 Сучасні вимоги до уроку ІМ як основної форми навчального процесу: зокрема суть комунікативної спрямованості
змісту, прийомів навчання, мотиваційної спрямованості уроку і інше.
 Кваліфікаційні вимоги до вчителя ІМ
 Сучасні тенденції у розвитку методики і основні документи в області мовної освіти в Україні в європейському
просторі, сучасні методи і технології навчання ІМ.
 Основні етапи розвитку методики навчання ІМ.

 В результаті вивчення курсу студенти мають уміти:

 Використовувати сучасні технології у навчанні ІМ.

 Практично використовувати ефективні прийоми і методи навчання ІМ.
 Підбирати, препарувати і готувати матеріали для занять з урахуванням етапу, профілю навчання аналізувати і
оцінювати індивідуально-психологічні особливості учнів і їх рівень володіння ІМ.
 Аналізувати, експериментувати сучасні підручники навчальні посібники з іноземної мови.
 Аналізувати досвід своїх колег (в т.ч. І узагальнений досвід на сторінках методичних видань), свій особистий досвід.
 Організовувати самостійну роботу учнів, залучаючи їх до виконання проектних завдань.
 Планувати і здійснювати самоосвіту, узагальнюючи данні в змісті методичного досьє.
 Планувати і проводити заняття і позакласні заходи, виховні заходи іноземною мовою.
 Постійно підбирати матеріал про роль і статус ІМ в сучасному суспільстві для проведення профорієнтаційної роботи
з учнями та їх батьками.
 Навчальний посібник містить структурно-логічні схеми і таблиці до основних розділів курсу "Методика навчання
іноземних мов у загальноосвітніх навчальних закладах»: «Теоретичні засади», «Формування іншомовної компетенції»,
«Методика формування мовленнєвої компетенції», «Методика формування мовленнєвої компетенції у рецептивних видах
мовленнєвої діяльності», «Організація процесу навчання іноземних мов у середніх загальноосвітніх навчальних закладах».
Зміст розділів посібника розкривається у відповідних темах:
Тема 1 Особливості процесу навчання іноземних мов і місце курсу методика навчання іноземних мов у реалізації
завдань навчання іноземної мови.
Тема 2 Методика іноземних мов як наука: методи дослідження і зв'язок з іншими науками.
Тема 3 Підходи, методи і принципи навчання іноземних мов як базові категорії МВІМ.
Тема 4 Цілі і зміст навчання іноземних мов на середньому етапі.
Тема 5 Вправи як складова навчального процесу, їх призначення і класифікація.
Тема 6 Формування фонетичних навичок на уроках іноземної мови.
Тема 7 Формування граматичних навичок на уроках іноземної мови.
Тема 8 Формування лексичних навичок на уроках іноземної мови.
Тема 9 Методика формування іншомовної мовленнєвої компетенції у говорінні.
Тема 10 Методика формування мовленнєвої компетенції у письмі.
Тема 11 Методика формування мовленнєвої компетенції в аудіюванні.
Тема 12 Методика формування мовленнєвої компетенції у читанні.
Тема 13 Шкільний курс «Іноземна мова» і особливості його вивченні на різних етапах.
Тема 14 Основні форми навчального процесу з іноземної мови. Урок, як основна форма навчання іноземної мови.
Тема 15 Планування навчання іноземної мови в загальноосвітній школі.
Тема 16 Контроль у навчанні іноземної мови як складова організації навчального процесу.
Зміст кожної теми розкрито у формі структурно-логічних схем і таблиць, зміст яких укладено відповідно до вимог
програми з навчальної дисципліни і з урахуванням сучасних концепцій в області методики викладання іноземних мов.
Посібник адресується студентам і може бути використаний на лекційних заняттях в якості опорних конспектів, а
також в процесі самопідготовки до практичних занять, модульних, контрольних робіт, курсового і державного екзаменів.
ТЕМА 2: МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ЯК НАУКА.
ЗВ'ЯЗОК МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ З ІНШИМИ НАУКАМИ

Питання для висвітлення

1. Методика навчання іноземних мов як наука.
2. Методи дослідження в методиці як науці.
2.1. Найважливіші методи дослідження.
2.2. Допоміжні методи дослідження.
3. Методика навчання іноземних мов як самостійна наука, її зв'язок з іншими науками.
3.1. Зв'язок методики іноземних мов з базовими науками
3.2. Використання Методикою навчання іноземних мов основних категорій філософії.
3.3. Методика навчання іноземної мови (ІМ) і педагогіка.
3.4. Зв'язок методики навчання іноземних мов з психологією.
3.5. Зв'язок методики навчання іноземних мов з лінгвістикою.
3.6. Психолінгвістика і методика викладання іноземних мов.
3.7. Методика викладання іноземних мов і лінгвокраїнознавство.
3.8. Методика викладання іноземних мов і інші науки.
1.
 2. Методика навчання іноземних мов як наука

Науковий синтез суміжних наук і визнання власних закономірностей.

Теоретичне обґрунтування цілей, змісту, принципів навчання ІМ.
Практична розробка ефективних методів, прийомів засобів та форм навчання з урахуванням конкретних умов
навчання та вікових особливостей учнів.
Перевірка на практиці ефективності створених нових прийомів і форм навчання.
Опора на суміжні науки, як важлива передумова існування методики як науки.

3. Методи дослідження в методиці як науці

Методи дослідження - це способи вивчення навчального процесу з метою підвищення його ефективності.

Використання методів  визначення об'єкта, предмета, проблеми дослідження

дослідження передбачає:  формування мети, гіпотези і конкретних завдань дослідження.

Об'єктом дослідження в
методиці та джерелом процес навчання ІМ який становить взаємопов’язану сутність учителя з колективом
практичного матеріалу є: учнів.

Предмет дослідження: конкретний аспект об'єкта, який потрібно теоретично інтерпретувати та апробувати на
практиці.

Об'єкт і предмет дослідження співвідносяться як загальне і часткове.

Проблема дослідження: характеризує суперечності між метою навчання і реальним станом предмета
дослідження і вимоги до нього, спрямовані на удосконалення предмета дослідження.

Мета дослідження: це шляхи розв'язання проблеми; мета конкретизується в основних завданнях дослідження.

Гіпотеза дослідження: припущення висунуте для позначення певних явищ,фактів,процесів,що містять не

перевірені наукою твердження, які можна перевірити відомими або новими методами,
запропонованим дослідником.

 Найважливіші методи дослідження  Вивчення і критичний аналіз літературних джерел.

 Вивчення і узагальнення позитивного досвіду роботи
вчителів.
 Наукове спостереження і самоспостереження.
 Пробне навчання.
 Експеримент.
Класифікація методів дослідження
 Метод спілкування  Анкетування
 Інтерв’ювання
 Бесіда.
 Тестування.
 Математичні методи обробки  Хронометрування
 Допоміжні методи дослідження даних
 Методи експертних оцінок
 2.1. Найважливіші методи дослідження

Пошук необхідної літератури,  Систематичні каталоги за галуззю знань.

укладання бібліографії з теми  Алфавітні каталоги.
дослідження  Предметний каталог з проблеми.
 Вивчення і  Посилання в підручниках, монографіях,
критичний енциклопедичних словниках.
аналіз  Internet – видання.
літературних Вивчення літератури зі  Монографії.
джерел спеціальності і її систематизація  Навчальні посібники.
 Періодичні видання.
 Література іноземною мовою.
 Нормативна література.

 Критерії передового педагогічного досвіду

 Новизна в діяльності вчителя, що проявляється в широкому діапазоні: від

розробки нових положень до ефективного втілення вже відомих досягнень
педагогічної науки та реалізація окремих сторін навчально-виховного процесу.
 Критерії методу  Висока результативність і ефективність якості знань, рівень володіння
вивчення і предметом, розвитком учнів.
узагальнення  Відповідність сучасних досягнень педагогічної науки та методики (досвід не є
передового передовим, якщо підвищення показників досягається за рахунок перевантаження
педагогічного учнів, збільшення годин і інше).
 Стабільність, тобто стійкість позитивних результатів при деяких перемінних
досвіду
умовах і під час певного відрізку часу.
  Можливість творчого застосування досвіду іншими педагогами, що свідчить про
відсутність впливу особливостей стилю роботи автора на позитивні результати.

І етап  Використання методів  Спостереження.

 Опитування.
 Вивчення документації.
 Основні етапи
 Класифікація провідних спостережень результатів, використання інших
вивчення і
ІІ етап методів.
узагальнення  Аналіз і осмислення одержаних матеріалів.
передового  Виявлення взаємодії різних сторін діяльності автора досвіду.
педагогічного  Встановлення причинно-наслідкових зв’язків і результатів дослідження.
досвіду ІІІ етап  Характеристика способів спільної роботи вчителя і учнів.
 Визначення основних ідей, які мають місце в роботі вчителя-новатора і
які можуть бути використані в роботі.

 Метод спостереження це цілеспрямоване  Безпосередньо з допомогою почуття спостерігача.

сприймання фактів,  Непрямим шляхом, які базуються на інформації,
процесів або явищ, одержаній від різноманітних пристроїв і засобів
які можуть спостереження, а також від осіб, які безпосередньо
здійснюватися проводять спостереження.

 Чітке виділення об’єкта.

 Постановка мети.
 Основні моменти організації спостереження  Визначення системи спостереження.
 Визначення засобів фіксації.
 Визначення термінів спостереження.
  За ознакою часу  Безперервні.
 Дискретні.
 Види спостережень  За обсягом  Широкі.
 Вузькоспеціальні.
 За типом зв’язку того, хто спостерігає, і  Невключені (відкриті).
того, за ким спостерігають  Включені (скриті).

 Засоби фіксації  Протокольні записи (фотографії процесу, який спостерігається).

спостережень, які  Фраґментарні записи окремих елементів уроку.
проводяться, і їх  Щоденники спостереження.
 Записи за допомогою схем, таблиць, матриць.
результатів

 Дослідження, побудоване переважно на ерудиції та педагогічній інтуїції вчителя,

який здійснює науковий пошук.
 Вчитель спирається на особистий досвід, здійснює пошук, завдяки якому
підтверджується або спростовується висунене припущення, яке спрямовано на
вдосконалення окремих аспектів процесу навчання ІМ.
 Пробне навчання  У пробному навчанні досліджується первинна робоча гіпотеза (евристичний
підхід).
 План дослідження та етапи його проведення визначаються за умов значного
скорочення добору можливих варіантів навчання.
 Це найбільш доступний метод дослідження для вчителів шкіл, оскільки він
простий в своїй реалізації, результати просто отримуються і легко обробляються
  Випереджати практику
 Експеримент як один із методів  Розробляти нові ефективні шляхи і засоби досягнення мети
дослідження має за мету  Перевіряти одержані дані досвідним шляхом
 Втілювати результати на практиці

 Експеримент Пропонує  Активне втручання в різні сторони об’єкта для вивчення

Представля  Науково-проведений досвід, пов’язаний зі спостереженням явищ,
є які досліджуються в умовах, які створюються і які контролюються

 Види експериментів Лабораторний  Широко використовується в точних науках.

(характерні риси):  Дослідник сам викликає явище, яке досліджує,
повторюючи його стільки, скільки потрібно.
Природний  Сам дослідник створює і змінює умови, при яких
це явище відбувається.
 Проводиться у звичайних умовах, до яких звикли
ті, кого досліджують.

Види експерименту в  Конкретний  Проводиться на початку дослідження і має на меті

залежності від  Перевіряючий визначити стан явища на момент початку
дослідницького  Контрольний експерименту
призначення
 Розвідувальний (попередній)
Додаткові види  Уточнюючий
експерименту  Дублюючий
 Контрольний клас Склад Відмінність за єдиним
 Основні (група) Вік показником, який належить
показники Успішність експериментальній
Обсяг знань
надійності Порівняння перевірці. Прийом роботи,
Кількість вправ
результатів Кількість уроків характер матеріалу,
експерименту Експериментальний Навчальний матеріал організація матеріалу – це і
клас (група) може складати гіпотезу
дослідження

2.2. Допоміжні методи дослідження

 Бесіда  Своєчасна фіксація одержаної

інформації.
Усна  Чітко поставлена мета.
форма Вимоги до їх  Чітке визначення основних і
проведення допоміжних питань.
 Створення сприятливого морально-
психологічного клімату і довіри.
 Інтерв’ю
 Метод  Можливість охопити велику кількість
опитування  Письмова відповідь на тих, кого опитують.
запитання бесіди або інтерв’ю  Цілеспрямований і аргументований
відбір питань, однакових для всіх.
Письмов  Можливість запропонував стандартні
а форма відповіді, взірці.
 Анкетне опитування, його  Відсутність необхідності особистого
контакту.
 особливості і переваги  Можливість використання математичних
методів обробки даних.

 Вимоги до анкетування  Використання як прямих так і непрямих питань

 Виключення підказок до сформульованих запитань
 Попередження подвійного розуміння змісту запитання
 Забезпеченість презентабельності одержаних висновків, які дозволяють
вважати одержану інформацію достатньої для конкретних умов

 Особливості використаних Суть цього методу полягає в тому, щоб з певної групою людей, думка яких
методів інтерв'ю вивчається, проводиться бесіда за попередньо розробленим планам.
Відповіді фіксуються, а потім порівнюються та аналізуються.

 Метод експертних оцінок Цей метод використовується у суперечливих ситуаціях, якщо при вивченні
певного об'єкту неможливо одержати відомості за допомогою об'єктивних
методів (за яким підручником навчати, як розподілити час на вивчення теми, які
засоби використовувати).

 Тестування В залежності від мети дослідження розрізняють тести: діагностичні, прогностичні, та змішані. В
методиці навчання іноземних мов сучасним і найпоширенішим є лінгводидактичні констатуючі
тести, які є складовими експерименту (перед експериментальний та після експериментальні
зрізи).

 Хронометрування Документальна фіксація визначеного етапу або процесу навчання. У методичному

дослідженні - це фіксовані зв'язки аудіо і відео засобів перебігу навчального процесу,
завдяки чому є можливі виміри усно мовленнєвої діяльності вчителя або учнів у зв'язку
 з розв'язанням навчальних завдань.

Жоден із розкритих вище методів не є універсальним і не поодинокі випадки, коли їх використання має одночасно
інтегроване використання або послідовне.
 4. Методика іноземних мов як самостійна наука, її зв'язок з іншими науками

В історії становлення методики іноземних мов(МІМ) як науки майже до 60 років ХХ століття проходила дискусія
про право МІМ на самостійність як науки. Одні вчені були прихильниками того, що методика іноземних мов не є
самостійною наукою, використовуючи наступні аргументи:

1). Методика опирається на мовознавство і є прикладною лінгвістикою.

Ця точка зору належить академіку Л.В. Щербі (1886-1944) і обґрунтована в його роботі «Преподавание иностранных
языков в средней школе» (1917). Ця позиція підтримана в роботах відомих вчених І.В. Рахманова, В.Д. Аракіна та
іншими.

2). Методика є прикладною психологією. Завдання психолога – допомогти методистам у науковій розробці основних
методів навчання іноземної мови і у дослідженні індивідуально-психологічних особливостей тих, хто вивчає ІМ.
Цю точку зору підтримував відомий психолог Б.В. Біляєв, який в книзі «Очерки по психологии обучения иностранным
язикам» (1965) обґрунтував концепцію свідомо-практичного методу, який і на сьогодні є одним із провідних методів у
навчанні ІМ. Прихильниками цього методу були: В.А. Артемов, Б.А. Бенідіктов, Г.В. Карпов і інші.

3). Методика – розділ педагогіки (часткова дидактика); вона опирається на дидактичні принципи, які розробляються в
цій області знань.
Прихильники цієї точки зору Ю.К. Бабанський, В.С. Цетлін, І.П. Шубін. Ця точка зору існувала майже до 60 років,
періоду виокремлення методики в самостійну науку.

Методика навчання іноземних мов – є самостійна наука, оскільки вона має вій предмет навчання – іноземна мова,
яка є метою і засобом навчання. Як мета – навчання іноземної мови передбачає практичне використання мови в усіх її
видах: усних – аудіювання, говоріння; письмових – письмо і читання. Як засіб - оволодіння мовного матеріалу і навчання
одного виду мовленнєвої діяльності на базі іншого.
  Свій предмет  МНІМ вивчає процес навчання і оволодіння мовленням.
дослідження, який  МНІМ досліджує і розробляє методи і прийоми іншої
суттєво відрізняється науки навчання, які забезпечують оволодіння
від предмету будь-якої іншомовним мовленням найбільш економічним і
іншої науки ефективним шляхом.
 Свій дослідницький  МНІМ поряд з використанням дослідницького апарату,
апарат характерного для педагогічних наук, використовує свої
інструментальні і статистичні прийоми, прийоми
моделювання і кібернетичного опису.
 МНІМ  Свої закони і  Закон вторинності, відповідно до якого іноземна мова
самостійна закономірності засвоюється в школі, коли учні вже володіють рідною
наука, мовою. Закон первинності засвоєння мови в звуковому
оскільки коді, тоді коли інші – вторинні або допоміжні.
 Закон катенації (catenation), відповідно до якого, якщо
вона має
нова лексична одиниця, яка вивчається, поєднується з
більшою кількістю уже відомих лексичних одиниць, то
вона засвоюється більш надійно та ефективно.
 Свою систему понять і  Типи словників – навчальний, словник – мінімум,
термінів, які потенційний словник, (в лексикографії: загальні,
відповідають законам і орфографічні, тлумачні, синонімічні та інші). Принципи
закономірностям відбору словників: синонімічний, словоутворюючої
цінності, багатозначності тощо. Поняття «виводимість»,
відповідно до якого до потенційного словника можуть
бути віднесені тільки ті слова, в структурі яких учням
уже відома основа, або інші структурні елементи.
Терміни «рецептивні», «репродуктивні» види мовлення,
 семантизація, система і типологія вправ і інше.

В розпорядженні тих, хто навчає іноземної мови, є словники методичних термінів, які, з одного боку, свідчать про
значну кількість методичних термінів, з іншого, дають можливість користуватись методичним апаратом в процесі
викладацької роботи.

3.1. Зв'язок методики іноземних мов з базовими науками

Однією із важливих аргументацій самостійності МІМ як науки є загальне визнання положення про її зв'язок з
іншими науками, про використання даних МІМ в інших науках, зокрема в лексикографії, оскільки виділяються словники
методичних термінів в області МІМ.

базові, тобто основні для методики: - філософія

- педагогіка
- психологія,
- педагогічна психологія
- лінгвістика
В числі наук, з якими методика має - психолінгвістика
тісні взаємозв'язки, розрізняють: - лінгвокультурологія
- соціолінгвістика

і інші науки: - математика

- лінгвістика
- інформатика
 3.2. Використання МНІМ основних категорій філософії

Категорії філософії Прояв діалектичних закономірностей з процесі навчання іноземних мов

1. Категорія Кожне часткове положення методики і мови, мовлення належить розглядати і реалізовувати таким
загального і чином, щоб воно представлялось не як деяка відокремлена сутність, а як частковий прояв загальної
особливого закономірності, розвиваючи його сутність у взаємозв’язку з загальними. Наприклад: при описі
роботи з лексикою необхідно враховувати те, при презентації усного конкретного явища
проявляється сутність слова як такого: єдність форми і змісту, узагальненість значення,
взаємозв’язок з іншими словами. Тому презентація нового слова повинна проводитися на прикладі
контексту.
2. Категорія Кожне явище повинно описуватися не як статичний факт, а у взаємозв’язку і взаємообумовленості
причини і наслідку причин, якою викликано це явище, і наслідку, який з неї випливає. Це положення вимагає, щоб через
розкриття причини і сутності методичних положень і методичних закономірностей у викладача
формувалось би глибоке їх розуміння, яке забезпечує їх творче застосування в різноманітних умовах
навчального процесу. Наприклад: приклад неусвідомленого тренування іноземної мови в процесі
навчання іноземної мови передбачає необхідність розкрити причину неефективності цього прийому:
відсутність семантичної пам’яті – причина, слово засвоюється неефективно – наслідок.
3. Категорія єдності Зміст кожного предмету утворює елементи, складові частини і процеси, які проходять в ньому. Ці
форм і змісту частини не входять до предмету як проста сума, а знаходяться в певних структурних відношеннях,
які утворюють його внутрішню форму. Наприклад: пояснення складових часових форм, виклад
змісту прочитаного з використання необхідної граматичної форми, лексики.
4. Категорія єдності Аналіз і синтез безпосередньо взаємодіють у використання мовного матеріалу, в поєднанні мовного
аналізу і синтезу правила і мовленнєвої дії. “Методологический и психологический синтез нельзя оторвать от
анализа. Лишь их единство обеспечивает успешность познания и обучения. Это относится и к
изучению иностранных языков, где наиболее разумно сочитать языковые правила с речевыми
действиями, аналитически осознанное владение навыками с елементами синтактического
подражания” (За посиланням Л.С. Андреєвскої-Левенстерн на роботу В.А. Артемова «Психология
 обучения иностранным языкам». – М.: Просвещение, 1969. - С. 163).

3.3. Методика навчання іноземних мов і педагогіка

Методика навчання іноземних мов насамперед базується на даних загальної педагогіки при вирішення таких
питань, як: цілі навчання, зміст навчання, організаційні форми роботи і інше.

Педагогіка Об’єкт дослідження Навчально-виховний процес

МНІМ Об’єкт дослідження Навчально-виховний процес стосовно предмету іноземних мов

Специфіка предмету «Іноземна мова» – Його комунікативна функція, яка визначає реалізацію освітньо-виховних задач:

 Формування у учнів (на відміну від рідної мови) нової мовної системи комунікації.
 Відсутність природного мовленнєвого середовища (на відміну від рідної мови) для формування і підтримання
сформованих на заняттях навичок і умінь іншомовного спілкування.

Основні напрямки використання провідних дидактичних принципів при навчанні іноземних мов

Принципи педагогіки Основні напрямки використання дидактичних принципів стосовно до МНІМ

Принцип науковості – який  Відбір мовного і мовленнєвого матеріалу, розкриття явищ, які вивчаються,
передбачає засвоєння знань в системі. понять та закономірностей проводиться в повній відповідності з вимогами
науки.
 Визначення змісту навчання відповідності до рівня сучасних знань про мову,
мовлення і мовленнєвої діяльності.
 Відбір прийомів, методів і засобів навчання з урахуванням сучасних досягнень
 методики і суміжних наук.
 Використання навчальних матеріалів, які мають наукове та практичне
значення.
Принципи педагогіки Основні напрямки використання дидактичних принципів стосовно до МНІМ
Принцип виховного навчання, який Будь-яке навчання у середній і вищій школі має виховний та розвиваючий
находить свою реалізацію у
характер. Виховання органічно входить до освіти.
формуванні світогляду учнів,
При навчанні іноземних мов найбільш яскраво виховний потенціал проявляється
оволодіння нормами моралі у
у підборі цінних в цьому відношенні текстів і вправ, в організації і проведенні
розвитку розумових здібностей і уроків і в позакласній роботі. Виховання іноземною мовою впливає на
фізичних сил, в усвідомленні
формування психічних процесів мислення, абстрагування, узагальнення, на
національної, соціально – економічної формування процесів аналізу і синтезу, висновків тощо.
політики країни, у формуванні
особистості.
Принцип свідомості і активності, При навчанні іноземних мов це має враховуватися:
який полягає в цілеспрямованому,  При проникненні в сутність мовних і мовленнєвих явищ.
активному сприйняттю явищ, які  При розкритті причинно-наслідкових зв’язків і взаємодії цих явищ.
вивчаються, в їх осмисленні,  При осмисленні єдності форми і змісту в їх відношенні до дійсності.
творчому опрацюванні і використанні.  При зверненні до рідної мови.
Управління активністю учнів  При опорі на розумову діяльності, на використання операцій аналізу і
проявляється в раціональному синтезу.
розподілі часу на рецептивні і
репродуктивні види мовлення, на
мовлення учня і вчителя.
Принцип наочності, теоретичну При навчанні іноземних мовах використовуються наступні види наочності:
основу якого складає чуттєве  Вербальна (зорова, аудитивна), країнознавчі тексти, слова, прислів’я.
сприйняття оточення.  Ситуації, фільми, магнітофонні записи, структурно – логічні схеми і інше.
  Презентація прийомів, дій, явищ.
 Презентація схематичної наочності (схеми, таблиці, плани, макети і інше).

Принципи педагогіки Основні напрямки використання дидактичних принципів стосовно до МНІМ

Принцип міцності засвоєння Набуття мовних знань і оволодіння мовленнєвими діями мають бути такої якості,
учнями знань, формування навичок і щоб забезпечити вільне користування ними для мети пізнавальної діяльності і
умінь, передбачає, що засвоєними здійснення комунікації в різних формах. При цьому знання мають бути переведені
знаннями, сформованими вміннями і в автоматичні мовні навички і уміння і мовленнєві уміння.
навичками можна користуватися лише
тоді, коли вони засвоєні міцно,
утримуються в пам’яті і
автоматизовані.
Принцип систематичності і Положення принципу систематичності передбачає повторення, узагальнення і
послідовності в навчанні складає систематизацію навчального матеріалу за темами і мовленнєвими діями, за
основу побудови навчальних програм, комунікативною метою. (Цикл уроків з теми, тематичний словник, граматичні
підручників, визначає систему роботи теми – від простого до більш складного).
вчителем і діяльність учнів
Принцип доступності. Матеріал, який вивчається, за змістом і обсягом має бути посильним для учнів
Принцип індивідуального підходу, Відбір прийомів, форм, темпу роботи, темпу мовлення має базуватися на основі
який передбачає урахування індивідуальних психічних особливостей учнів при навчанні іноземних мов:
психічних і вікових особливостей особливості пам’яті, уяви, мислення, комунікативність учнів.
учнів і диктується гуманізмом
національної освітньої доктрини.
 З урахуванням основних принципів дидактики організується процес навчання іноземній мові, розробляється теорія
уроку, вибираються методи контролю іншомовних навичок і умінь. Специфічні принципи навчання іноземних мов –
предмет окремого розгляду в темі “Зміст, принципи і методи навчання іноземних мов”
 3.4. Зв’язок методики навчання іноземних мов з психологією.

МНІМ опирається на психологію і її види  Загальну психологію

 Вікову психологію
 Психологію мовлення
 Психологію спілкування
 Психологію праці

 Зв’язок методики навчання іноземних мов з психологічними науками

Складові комплексу
взаємопов’язаних Основні об’єкти дослідження кожної із наук
психологічних наук
1. Загальна психологія Об’єктом дослідження цієї науки є вивчення загальних закономірностей психічної діяльності
дорослої людини. Вона є основою розуміння тих психічних процесів, які відбуваються при
вивченні іноземних мов
2. Вікова психологія Вивчає закономірності психічного розвитку людини, формування психічних процесів пам’яті,
мислення, уяви, почуттів і психічних властивостей особистості. Допомагає для навчання
визначити зміст, методи, прийоми роботи і організувати заняття з урахуванням віку учнів
3. Педагогічна психологія Педагогічна психологія допомагає виявити мотивацію діяльності учнів у процесі вивчення
іноземної мови, створити установку на практичне оволодіння іноземною мовою, визначити і
підтримувати інтерес до мови і до народу, який говорить цією мовою. Педагогічна психологія
має сформувати правильне ставлення учнів до оволодіння знаннями і до розвитку мовленнєвих
навичок і умінь. Знання і врахування вчителем положень педагогічної психології про інтерес,
увагу, запам’ятовування допомагає йому обирати і обґрунтувати раціональні методи навчання,

Складові науки комплексу
взаємопов’язаних
психологічних наук
4. Психологія мовлення
5. Психологія спілкування
6. Психологія праці
Психічний процес
Мислення  Визначає свідомий підхід до оволодіння мовним матеріалом, до формування мовних навичок
 Характерні такі індивідуальні особливості, як: самостійність, швидкість, мислення, глибина
управління розумовою діяльністю учнів
Основні об’єкти дослідження кожної із наук
Положення про процеси оволодіння і володіння мовленням, взаємозв’язок зовнішнього і
внутрішнього мовлення і внутрішнього прояву, положення про властивості вербальної пам’яті,
закономірності усного і письмового спілкування
Наука вивчає проблеми, пов’язані з тим, як людина спілкується. Вона вивчає засоби і види
спілкування, серед яких виділяються три основних: соціально-орієнтоване, предметно-
орієнтоване і особистісно-орієнтоване. Розрізнення цих видів спілкування є важливим для
методики навчання іноземних мов, зокрема для навчання монологічного та діалогічного
мовлення. Серед засобів спілкування розрізняють мовні та немовні засоби, які реалізуються в
процесі мовлення (наприклад: тексти, які характерні для кожної мови).
Положення цієї науки використовується для визначення шляхів ефективних контактів між
вчителем і учнем, що сприяє наукові організації навчання (співвідношення класної і домашньої
роботи, використання допустимого часу для роботи з технічними засобами і інше).
 Врахування психічних процесів при вивчення ІМ
Зміст технічного процесу і його врахування в методиці ІМ
і мовленнєвих умінь. Завдяки цьому навички і уміння формуються швидше і є більш
гнучкими і сталими.
розуміння навчального матеріалу.
  Учнів одного і того ж віку відрізняє співвідношення наочно-образних і словесно-логічних
компонентів, а також його продуктивності (абстрактне, конкретне мислення).
Вчитель має враховувати особливості мислення кожного учня шляхом диференційованого
відбору прийомів роботи

Психічний процес Зміст технічного процесу і його врахування в методиці ІМ

Пам’ять Короткотривала і довготривала пам’ять, мають велике значення для реалізації мовленнєвої
діяльності. Участь у мовленнєвій діяльності можлива, коли в довготривалій пам’яті зберігаються
мовні засоби. Під час мовлення ці засоби передаються до довготривалій пам’яті
Запам’ятовування Розрізняють запам’ятовування довільне, коли ставиться мета запам’ятати щось, і мимовільне, коли
спеціальна установка на запам’ятовування відсутня, а запам’ятовування відбувається в процесі
іншої діяльності. Саме мимовільне запам’ятовування має велике значення у навчанні: механічне
запам’ятовування граматичних форм, лексичних одиниць само по собі не може забезпечити участь
у спілкування. Необхідно не лише запам’ятовувати, але й вживати в комунікації. Для методики
навчання ІМ важливі наступні положення: свідоме використання дій та операцій з мовним
матеріалом не лише сприяє формуванню навичок, але й забезпечує краще запам’ятовування цього
матеріалу, вправляння стимулює інтерес в учнів, що досягається шляхом надання вправам
комунікативного характеру.
Зберігання у пам’яті Зберігання у пам’яті безпосередньо зв’язано з попереднім забування. Кількість повторень слів (від
15 до 20) для їх збереження в пам’яті залежить від: характеру слова і від періоду тривалості: 7
повторів протягом першого тижня, 3 повторення – на другому тижні, 3-4 – на четвертому тижні, а
решта – з будь – яким інтервалом у часі.
Типи пам’яті  Образна – запам’ятовування предметів, малюнків.
 Словесна (вербальна) – запам’ятовування слів.
За каналом  Зорова, слухова, допитлива, комбінована.
У більшості людей наявні всі види пам’яті але рівень їх розвитку і участь у запам’ятовуванні не
однакова. Вчитель має врахувати тип пам’яті учнів і навчання організовувати з використання
 наочності, вербальних засобів, рухливих ігор і інше. Для переважної більшості учнів характерно
комбінований тип пам’яті. Розвинути пам’ять кожного типу допомагає зацікавленість учнів, їх
мотивоване ставлення до матеріалу, який вивчається.

Психічний процес Зміст технічного процесу і його врахування в методиці ІМ

Сприймання Сприймання відображає предмет в цілому, в сукупності його ознак. Види сприймання в
залежності від провідного аналізатору: слухове, зорове, дотикове, кінетичне. Для методики
важливо врахування того, що слухове і кінетичне сприймання є провідним в навчанні звукового
мовлення, зорове сприймання і сприйняття, пов’язані з моторикою руки – в навчанні письмового
мовлення. В процесі навчання необхідно зберігати індивідуалізацію засобів і форм унаочнення,
вміле поєднання наочності і слова, опису і пояснення, конкретної характеристики і узагальнень
Увага – самостійно- Характерні параметри уваги: обсяг, розподіл, концентрація, стійкість і переключення. Залежно від
психічний процес активності людини щодо організації уваги розрізняють її два види: мимовільну та довільну.
Довільна увага формується на основі мимовільної, вона може перейти в мимовільну без особливих
додаткових зусиль. Довільна увага необхідна там, де не можна створити зацікавленості.
Мимовільна базується на зацікавленості Стійкість уваги, ступінь її концентрації, здатність
переключатися з одного об’єкту на інший буває різною. В залежності від рецептора виділяють
візуальну (зорову) і аудитивну (слухову) увагу, врахування яких має велике значення для навчання
іноземної мови. Встановлено, що зорова увага краще актуалізується ніж слухова. При навчанні
іноземної мови необхідно врахувати всі види уваги і створювати (завдяки вміло підібраних
прийомів умови для мимовільної уваги, для концентрації довільної уваги.

 Зв’язок методики з педагогічною психологією на основі формування мотивації

  Мотивація – це «пусковий механізм» будь-якої діяльності. Мотивація викликає цілеспрямовану активність,
стимулює вибір засобів і прийомів, їх упорядкування для досягнення мети.

 Зовнішня – яка знаходиться під впливом потреб суспільства і має два підвиди:
широкосоціальну і вузькоособисту.
 Внутрішня - яка зумовлена характером самої діяльності і її основним підвидом є мотивація
успішності.
 Види
 Внутрішня і зовнішня мотивація може бути: позитивною та негативною, дистантною
мотивації:
(віддаленою) і близькою (актуальною).
 Комунікативна мотивація – це бажання учнів спілкуватися іноземною мовою в усній і
письмовій формах.
 Лінгвопізнавальна мотивація – позитивне ставлення до самої мови, до реалій, пов’язаних
з країною, мова якої вивчається.
 Інструментальна мотивація – позитивне сприймання учнями певних форм роботи.

В процесі навчання іноземної мови вчитель має використовувати всі прийоми роботи, опиратись на зміст
навчального предмету, використовувати різноманітні форми роботи, щоб сформувати мотиваційне ставлення у учнів до
процесу оволодіння іноземною мовою.

 В якості зовнішніх мотивів вивчення ІМ виділяють наступні:

 Розповсюдженість мови у світі – вибір для вивчення англійської мови пояснюється його розповсюдженістю як
офіційної мови Об'єднаного Королівства Великобританії, Північної Ірландії,
США, Республіки Індії і 15 країн Африки. Цією мовою розмовляють понад
400 млн. жителів планети.

 Бажання долучитися до культури носіїв іноземної мови, що є часто стимулом до вибору мови і її вивчення.

 «Естетична цінність мови» мелодичність і краса її звучання, що є мотивом виникнення зацікавленості до

конкретної мови (це типово для французької мови з її мелодичністю і
музичністю).

 Уява про легкість – складність це суб'єктивно-психологічний фактор виникнення мотивів до вибору і

іноземної мови вивчення І.М. (іноді це труднощі фонетичного, граматичного плану і інші).

 Прагматичний мотив можливість використання володіння ІМ в практичній діяльності (комунікативні

або наукові потреби).

3.5. Зв’язок методики навчання іноземних мов з лінгвістикою

 Опирається на основні
положення лінгвістики
 Положення про соціальність мови, яке для методики навчання
іноземних мов є базовим: при навчанні іноземних мов необхідно
враховувати не лише положення рідної мови, але й іноземної.
 Положення про неподільність зв’язку мови і мовлення.
Урахування цього положення призводить до необхідності повного
усвідомлення матеріалу, який вивчається, і формування
усвідомлених орієнтирів для мовленнєвої діяльності на таких
МНІМ етапах, коли учні користуються вже не конкретною пам’яттю, а
абстрактною і переходять до абстрактної свідомої розумової
діяльності.
 Черпає із лінгвістики  Зміст навчання (тексти, ситуації).
 Мовний матеріал (лексику, граматику, фонетику), актуалізований в
усному і письмовому мовленні.
 Трактування мовних явищ.

 Лінгвістичні основи методики навчання іноземних мов

Методика вивчає  Проблеми навчання мови

 Проблеми розвитку мовлення у учнів

Методика використовує основні поняття і закономірності лінгвістики, які визначають специфіку об’єкту навчання
 Система мови  Структура мовлення  Функції мови і мислення  Бі і мультимовні контакти

Лінгвістичні основи

 Відбір мовного і мовленнєвого  Визначення типології труднощів  Організація мовного і мовленнєвого

матеріалу для навчання матеріалу

(Опорна схема запозичена із посібника М.Я. Дем’яненко та інших “Основы общей методики обучения
иностранным языкам” Киев: Высшая школа, 1976. – С. 34)

 Основні терміни лінгвістики, їх значення

 Основні терміни
лінгвістики, які релевантні Тлумачення терміна
для методики
1. Система мови Сукупність взаємообумовлених елементів мови, які об’єднані однією функцією.
Розрізняють рівні мови : фонетичну, морфологічну і синтаксичну (наприклад, форми
відмінків виконують функцію з’єднання слів одиниці мови: морфеми, фонеми, слова,
речення)
2. Структура мовлення Мовні системи різних рівнів, взаємодіючи в рамках структури даної мови, утворюють
загальну систему конкретної мови, яка втілюється в мовленні. Структура мови
представляється у звукових і друкованих текстах : структура мови залежить від форми
спілкування : монологічне, діалогічне ; усне, письмове.
Одиниця мовлення – це величина, яка виражає закінчене висловлення. У лінгвістиці
одиницею мовлення вважається текст. У двох з його значеннях: тексти в повному розумінні
цього слова – макротексти і тексти як понадфразова єдність – мікротексти (прикладом
другого значення є питально – відповідна єдність)
Основні терміни
лінгвістики, які релевантні Тлумачення терміна
для методики
3. Функції мовлення Мовлення функціонує за правилами мови, відображаючи його систему. Основні функції
мовлення: комунікативна - передача і засвоєння узагальненого досвіду, функція
формування думки в процесі мовленнєвої діяльності
4. Бі і мультимовні контакти Взаємодія двох і більше мов супроводжується появою таких термінів як білінгвізм і
полілінгвізм.
Білінгвізм – набуття індивідуумом або групою людей здатності користуватися одночасно
двома мовами, тобто здатністю користуватися сукупністю мовних засобів, до якої входять
елементи різних мовних схем. Співставлення двох мов виявляє подібність і відмінність в їх
 системах. Подібність – слугує для позитивного переносу при вивченні іноземної мови,
відмінність – негативний вплив – інтерференція, на подолання труднощів якої мають бути
спрямовані пояснення і відповідні мовні і умовно – мовленнєві вправи

 Зміст термінів «мова» і «мовлення» і їх врахування в МНІМ

 Мовлення  Складний процес переходу від мислення до вираження думки засобом мови
 Дія, діяльність, процес спілкування, які здійснюються за допомогою даної мови.

 Володіння мовою  Засвоєння сукупності кодових засобів даної мови і правил їх використання для
формування думок; передача уявного змісту і сприйняття думок, які виражені в
мовленнєвих посилках думок.
 Автоматизоване використання правил організацій мовних засобів для породження
мовленнєвої посилки і таке ж автоматизоване розпізнання значення слів і способів їх
поєднання в с вкладі мовленнєвих посилок.

 Мова  Система кодових позначень.

 Це система, яка створена даним народом в процесі його історичного розвитку, це перш за все набір
звукових засобів вираження уявного змісту і організації думки, представленої певним подібним
набором звуків і звукосполучень, які поєднуються в слова і словосполучення, і правила їх вживання.
Це закріплений в звуках і звукосполученнях, а потім і в буквеному написанні склад усної мови, його
слово утворюючих морфем і моделей, граматичних правил, які описують способи організації цих слів
і словосполучень в речення.

 Мова  Явище соціальне, незалежне від індивідуума. Мова – велика за обсягом складу лексичних одиниць.
  Одиниці мови: фонеми, морфеми, слова, речення, тобто одиниці відповідних мовних підсистем:
фонетичної, морфологічної, синтаксичної, лексичної.

 Мовлення Явище індивідуальне. Індивідуальний словник розрізняється за кількісним і якісним складом:

словник письменника до 15-20 тис. слів. Словник людини середнього рівня
загальнокультурного розвитку 2-3 тис слів
Макротекст
Одиниці мовлення ─ текст
Мікротекст

 Важливість  Для засвоєння одиниць мови дуже важливо знати її особливості, можливі
урахування труднощі для засвоєння
відмінностей між  Для навчання мовленнєвої діяльності важливо знати особливості одиниці
мовою і мовленням мовлення, що дає змогу провести відбір необхідного матеріалу із живого
для МНІМ мовлення.

 Дані лінгвістики використовуються при  Мета навчання – для чого навчити?

розв’язанні таких методичних проблем, як:  Зміст навчання – чому навчити?
 Технології навчання – як навчити?
 Допоміжні засоби – за допомогою чого навчити?
3.6. Психолінгвістика і МНІМ

 Психолінгвістика –  Закономірності мовленнєвої діяльності.

наука, яка вивчає  Мовленнєву поведінку людини.
 Процеси мислення, дії, які відбувають при слуханні і говорінні.
 Характер мовних одиниць і послідовність їх функціонування при кодуванні і
декодуванні процесів мовлення.
 Положення  Навчання мови передбачає навчання мовленнєвої діяльності
психолінгвістики,  Розуміння комунікативної функції мовлення, що створює необхідність створення
які використовує відповідних ситуацій мовлення, набуває особливого практичного значення
МНІМ  Вправи повинні мати диференційований характер в залежності від виду мовленнєвої
діяльності
 Формування вмінь іншомовного мовлення спирається на широке використання
мотивації
 Визначення мовленнєвої діяльності, як одного із об’єктів вивчення психолінгвістики

 Мовленнєва діяльність  Це самостійний вид діяльності людини, оскільки мовленнєвій діяльності

характерні потреби – комунікативно – пізнавальна і професійне втілення
(лектор, письменник).
 Це процес активної, цілеспрямованої діяльності – передачі або прийому
інформації (продукція або рецепція) – який опосередкований мовною системою
і обумовлений ситуацією спілкування.
 Основними видами мовленнєвої діяльності є мовлення, аудіювання, читання і
письмо.
 Мовленнєва діяльність може входить до іншої діяльності, наприклад: трудової,
суспільно-політичної, пізнавальної.

(Зміст опорної схеми запозичено із посібника «Психология обучения иностранным языкам в школе» автор
И.А. Зимняя. - М.: Просвещение, 1981. – С. 73-76)

 Положення психолінгвістики про поділ мовлення за певними критеріями.

Положення Канал
Вид
про поділ передачі Походження Канал рецептивний Канал репродуктивний
мовлення
мовлення за інформації
критеріями Усне Звуковий Первинне Аудіювання Говоріння
 Процес від форми до  Процес від змісту до
змісту форми
 Операції аналітично-  Операції синтетично-
синтетичні аналітичні
 Мовний матеріал:  Мовний матеріал, який
пасивний, потенційний необхідно знати і яким
володіти
Письмове Графічний Вторинне Читання Письмо
 Процес від форми до змісту  Процес – від змісту до
 Операції – аналітично- форми
синтетичні  Операції – синтетично-
 Мовний матеріал: аналітичні
пасивний, потенційний –  Мовний матеріал: активний
для розпізнання – для володіння


  Психолінгвістична природа мовлення

 Операції та дії за утворюючою функцією знаку  Операції і дії за пізнавальною функцією знаку

Породження мовлення Сприйняття мовлення

Психолінгвістична природа мовлення

 Відбір операцій і дій за  Визначення типології труднощів  Встановлення послідовності

лінгвістичними знаками оволодіння операціями і діями оволодіння операціями і діями

 Процес породження мовлення, його характеристика

(таблиця запозичена із посібника М.Я. Дем’яненко “Основы общей методики обучения иностранным языкам”. -
Киев: Высшая школа, 1976. – С. 34)

Породження мовлення Породження мовленнєвого повідомлення поділяється на три етапи за набором і

послідовністю операцій формування і формулювання думки у звуковому і графічному коді

І етап ІІ етап ІІІ етап

Програмування повідомлення, при
якому уточнюються мотиви і
завдання дій і формується зміст
повідомлень у образах, схемах,
поняттях.
Вербалізація програми повідомлення у Сформоване повідомлення втілюється
внутрішньому мовленні, при цьому у фонемах або графемах і орфограмах
думка укладається у граматичну у зовнішньому мовленні завдяки
структуру, а слова приймають відповідні артикуляції або руху руки, що пише.
морфологічні форми
  Процес сприйняття мовлення, його характеристика

 Сприйняття мовлення Психологічний процес, результатом якого є розуміння і подальша переробка

інформації. В основі сприйняття лежить впізнання, тобто співвідношення
образу предмета, що сприймається, з еталоном, що зберігається у
довготривалій пам’яті, через блок звірення кори головного мозку.

1-й – Це слухо-м’язові або зорово-м’язові відчуття, які викликані

 Етапи формування навичок і
умінь сприйняття на слух і при
читанні
артикулемами і графемами, які синтезуються в слова, і які
організовані за певною структурною схемою речення.
2-й – Слова співвідносяться з поняттями через їх значення,
встановлюються зв’язки між словами в реченні та визначаються їх
функції.
3-й етап – Виявляється зміст мовленнєвого повідомлення і
розкривається задум відправника мовлення.

 Психолінгвістичні передумови взаємозв’язку і взаємообумовленості в навчанні видів мовленнєвої діяльності

Канал усної комунікації

Говоріння Аудіювання

Продукція Рецепція
Продукція Рецепція
Породження Сприйняття

Письмо Читання
Канал письмової комунікації

  Характеристика зовнішнього мовлення

 Основні  Основні ознаки Озвученість

характерні спілкування зовнішнього Адекватність
риси мовлення Емоційне забарвлення
зовнішнього  Генетичний розвиток зовнішнього і внутрішнього мовлення
мовлення  Оволодіння іншомовною діяльністю йде від зовнішнього мовлення аудіювання, читання - до
внутрішнього - інтеріоризація мовлення. При говорінні і письмі навпаки – від внутрішнього
мовлення до зовнішнього – тобто має місце процес ектеріоризації мовлення.

 Цим видом мовлення людина користується, коли вона думає, втілює свої думки в
мовленнєві формули
 Цей вид мовлення не супроводжується озвученням , не має своєї граматичної і
стилістичної структури
 Внутрішнє мовлення характеризується еліптичністю, предикативністю, воно
будується за типом плану тексту,або навіть лише його назви
 Внутрішньому мовленню характерна згорнутість
 Внутрішнє  Внутрішнє мовлення може приймати більш розгорнуті форми і супроводжуватися
мовлення і його активністю мовленнєвих органів, діяльністю губ, язика, шепотом така форма
характерні риси внутрішнього мовлення називається промовлянням
 Внутрішнє мовлення пов’язано з мисленням, але не тотожне йому
 Воно супроводжує всі види мовленнєвої діяльності, але структура і техніка
змінюються в залежності від її функції в кожному вигляді мовленнєвої діяльності.
Найбільш схематичне і згорнуте внутрішнє промовляння – при аудіюванні і при
швидкому читанні; більш розгорнуте – при діалогічному спілкуванні, найбільш
розгорнуте – у письмовому мовленні. Проміжне положення займає усний монолог,
 який характеризується організованістю і повнотою не тільки окремих його частин, а
й всього монологу в цілому.

3.7. Методика викладання іноземних мов і лінгвокраїнознавство

 Лінгвокраєзнавство – лінгвістика країнознавчо-орієнтована (автор терміну Є.М. Верещагін і В.Г. Костомаров в

роботі "Язык и культура")
 у фр. мові - "language et civilisation",
синонімічні терміни  в англ. мові - "culture oriented of foreign language"
 у нім. мові - "kultur kunde".

 Проблеми  Лінгвістичного плану – аналіз лексичних одиниць з метою виявлення в них

лінгвокраїнознавства, національно-культурного знання, об'єктом вивчення є безеквівалентна лексика,
які враховуються у невербальні засоби спілкування(міміка,жести,відмінні від вживання у рідній
МНІМ. мові), фонові знання характерні для того,хто говорить рідною мовою, які
забезпечують мовленнєве спілкування цією мовою, афоризми і
фразеологізми,які містять в своєму змісті національно-психологічні особливості
носіїв мови.
 Методичного плану – це стосується вибору прийомів введення,закріплення і
активізації лексичних одиниць національно-культурного змісту,які
зустрічаються в текстах. Прийоми розуміння цієї лексики - одна із задач
навчання. Для позначення одиниць («Куликова битва», «Ілля Муромець»
використовується термін «логоепістема». В лінгвістиці вживається і інший
термін «концепт» - згусток культури у свідомості людини, який відображений у
слові. Для занять з використанням лінгвокраїнознавчої тематики видаються
спеціальні лінгвокраїнознавчі словники (вони є на всіх мовах, які вивчаються як
ІМ)
 3.8. Методика іноземних мов і інші науки

 Лінгвокультурологія - наука, яка вивчає мову як феномен культури, який відображає особливу
національну ментальність.

 Соціолінгвістика - наука про причинні зв'язки мови і мовлення, функціонування мови в різних
соціальних і професійних сферах її використання, а також зв'язок мовлення і
екстралінгвістичних факторів,характерних для носіїв мови.

 Соціолінгвістика – В МНІМ використовуються дані про

наука про причинні зв’язки мови і
мовлення.
 Математична лінгвістика –
галузь лінгвістики, яка вивчає
використання математичних методів в
процесі навчання мови і мовлення.
 Інформатика –
галузь науки, яка визначає структуру
властивостей загальної інформатики,
закономірності її створення,
переробки, передачі і використання в
різних сферах діяльності людини.
функціональне навантаження мови в різних
соціальних і професійних сфер його
використання, що слугує основою для вибору
об’єкту вивчення, а також екстралінгвістичні
фактори, які характерні для носіїв мови.
Дані математичної лінгвістики використовуються
в процесі проведення експериментів у МНІМ.
Дані інформатики дозволяють визначити
кількість даних в повідомленнях, функціональне
навантаження того чи іншого мовного матеріалу
в тому чи іншому виді мовленнєвої діяльності і
виявити причини втрати інформації при
мовленнєвому спілкуванні.
ТЕМА 3 ПІДХОДИ, МЕТОДИ І ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ ЯК БАЗОВІ КАТЕГОРІЇ МЕТОДИКИ
ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Питання для висвітлення

1. Основні базові категорії методики навчання іноземних мов.

1.1. Підхід до навчання іноземних мов як методична проблема.
1.2. Методи навчання в дидактиці та методиці викладання іноземних мов.
2. Принципи навчання, комплексний підхід до їх класифікації.
2.1. Принципи навчання іноземної мови, їх класифікація.
2.2. Методичні принципи навчання іноземної мови, її зміст.
2.3. Підхід до класифікації і визначення змісту методичних принципів (за змістом програми з іноземної мови і
підходами окремих авторів).
1.
 2. Основні базові категорії методики викладання іноземних мов

Базові категорії – це вихідні положення методики викладання іноземних мов, вони складають зміст теоретичного
розділу курсу МНІМ і визначають його лінгводидактичні основи.

Підхід – базисна категорія, методики, яка визначає стратегію навчання іноземної мови і вибір методів навчання. Підхід
узагальнює точку зору та суть предмета, явища, процесу.

 Системний підхід – метод наукового підходу, в основі якого лежить розгляд об'єктів навчання як системи. За
системним підходом явища аналізуються як складна єдність, а не як проста сума елементів системи. Системний
підхід приходить на зміну поширеній у XVII-XVIII ст. концепції механіцизма. Методологічною основою системного
підходу є діалектико-матеріалістичний принцип системності.

 Метод навчання – (грец. methodos - це дослідження, спосіб, шлях досягнення мети) – у вузькому значенні -
найважливіший структурний компонент навчального процесу; у широкому значенні – спрямування у навчанні
іноземних мов, методична система, школа, що існувала на певному етапі історичного розвитку методики як науки,
досягнення якої застосовуються і нині.

 Прийоми: найменша навчальна одиниця в діяльності вчення, це – елементарний методичний поступок, який
спрямований на вирішення конкретної задачі вчителя на певному етапі навчання. Прийом є складовою частиною
метода навчання ( порівняння, співставлення, спостереження).
 Способи: група прийомів, які спрямовані на вирішення навчальних задач для засвоєння, закріплення, контролю
навчання; одна із психологічних операцій здійснення навчальної дії учнями; складовою частина змісту «метода
навчання».

 Мета навчання – ідеальне передбачення кінцевих результатів навчання; те, до чого прагнуть учитель і учні.
Процес навчання іноземної мови передбачає чотири основні групи взаємопов'язаних цілей:
практична – розвиток певного рівня іншомовної комунікативної компетенції;
освітня – озброєння учнів філологічними знаннями, спеціальними й загально навчальними вміннями, навичками;
розвивальна – розвиток здібностей та психічних процесів, пізнавальних можливостей школярів (сприймання,
мислення, пам'яті, уяви, творчих здібностей у різних видах діяльності);
виховна – формування світогляду, моралі, культури тощо.

 Мовленнєві вміння – здатність здійснювати мовленнєву діяльність (говоріння, письмо, аудіювання, читання) в
умовах міжкультурного іншомовного спілкування на основі здобутих знань і навичок; вміння повністю
зосереджуватися на смислі висловлювання, а не на мовних засобах.

 Навичка – дія, яка досягла рівня автоматизму і характеризується цілісністю, відсутністю усвідомлення
функціонують в мовленнєвій діяльності, яка виникла у мовленнєвій дії і операції. Операції доведені до рівня
удосконалення – це мовленнєві навички: репродуктивна навичка - навичка добору і вживання мовного явища у
говорінні і письмі, відповідно до ситуації і мети спілкування; рецептивна навичка - навичка розпізнання і розуміння
мовного явища під час читання і аудіювання.

 Технологія навчання – технологія, що досліджує структуру процесу навчання, вивчає механізми пізнавальної
діяльності, процедуру вибору оптимальних стратегій навчання; розроблення наукових обґрунтувань і методів
запровадження до навчального процесу сучасних технічних засобів навчання, зокрема комп’ютерної техніки з метою
індивідуалізації та інтенсифікації навчального процесу.
 Форми навчання – способи організації навчання, які зумовлюють часовий і організаційний режими навчання,
місце його проведення, склад учнів, характер взаємодії і кореляції вчителя і учнів у процесі навчання, порядок
спілкування (безпосереднє чи опосередковане) суб'єктів навчального процесу.

 Профільне навчання – спеціалізація навчання в школі, зазвичай в старшій школі, яке організується в старших
класах (10-11кл.), з метою професійної орієнтації (гуманітарні класи, класи з поглибленим вивченням іноземних мов
та інші).

В програмі з іноземної мови для старших класів виділяють рівні:

- Стандартний рівень;
- Рівень академічний;
- Рівень профільний.

1.1. Підхід до навчання іноземних мов як методична проблема

Підхід до навчання - базисна категорія, складова системи навчання;

- методична основа навчання, яка представляє собою точку зору на суть предмета, якому
необхідно навчати.

 Підхід – загальна вихідна концептуальна позицію, яка є вирішальною у розгляді і визначенні інших
підпорядкованих концептуальних положень.
 Біхевіористичний підхід – … оволодіння іноземною мовою як сформованістю реакцій на іншомовні стимули.
 Інтуїтивно-свідомий підхід – … оволодіння іноземною мовою на основі моделей в інтенсивному режимі з
наступним усвідомленням їх значення і правил оперування ними .
 Свідомо-пізнавальний підхід – … засвоєння правил використання лексико-граматичних моделей, на основі яких
здійснюється свідоме конструювання висловлювань.
 Діяльнісно-орієнтований підхід – це підхід, що базується на діяльності, враховує когнітивні, емоційні та
вольові здібності, так само як і цілий ряд специфічних якостей, властивих індивіду і використовуваних ним у
ролі соціального агента.
 Комунікативний підхід - органічне поєднання свідомих і півсвідомих компонентів у процесі навчання
іноземної мови…
 Лінгвокраїнознавчий підхід – це процес навчання іноземної мови, який слід будувати як процес пізнання
учнями іншої культури, за якою відбувається зміщення акцентів у навчанні з розвитку лише мовленнєвих умінь
на формування соціокультурної компетенції, яка належить до іншомовної комунікативної компетенції і є
компонентом змісту навчання іноземної мови у загальноосвітніх навчальних закладах.
 … міжкультурний підхід до вивчення іноземної мови - є суттєвий елемент культури народу – носія цієї мови і
засіб передачі її іншим, який допомагає учням пізнати духовне багатство іншого народу, краще розуміти власну
культуру і культуру свого народу, підвищує рівень їхньої гуманітарної освіти, сприяє входженню у світову
спільноту [Програми…, с. 5].

З точки зору способу навчання виділяють:  прямий (інтуїтивний підхід);

 свідомий (когнітивний підхід);
 діяльнісний підхід (розроблений авторами С.Л. Рубинштейном,
А.Н. Леонтьевим, П.Я. Гальпериним), який реалізується в
комунікативному підході (Є.І. Пасов).
 1.2. Методи навчання в дидактиці та методиці викладання іноземних мов
Метод
(дослідження, спосіб, шлях досягнення мети) -
 Підходи до класифікації методів навчання (за класифікацією Ю. Бабанського)
Методи організації і здійснення
навчально-пізнавальної діяльності:
Методи стимулювання і мотивації
навчально-пізнавальної діяльності:
у вузькому значенні – найважливіший структурний компонент
навчального процесу;
у широкому значенні – напрямок (спрямування) у навчанні
іноземних мов, методична система, школа, що існувала на певному
етапі історичного розвитку методики як науки і досягнення якої
застосовуються і нині.
 словесні: розповідь, бесіда, лекції
 наочні: ілюстрація, демонстрація
 практичні: лабораторні досліди, навчальні
практикуми
 індуктивні-дедуктивні
 аналітичні-синтетичні, аналітико-
синтетичні,
 репродуктивні
 проблемно-пошукові
 робота з книгою, письмові, лабораторні,
самостійні, тощо.
 інтересу: змагання, пізнавальні ігри,
дискусії, ситуації переживань, зайнятості, пізнавальної новизни;
  обов'язку: заохочення, покорення,
переконання у значущості навчання.

Методи контролю  усний-письмовий, практичний, лабораторний,

та самоконтролю індивідуальний, опитування;
 заліки, екзамени.

У процесі навчання методи є взаємодоповнюючими при домінуючих окремих, відповідно до мети навчань.

 Критерії для вибору певного методу:
 відповідність меті та завданням навчанню
 узгодженість із змістом навчання
 відповідність реальним можливостям учнів (віковим, психологічним, рівню підготовленості)
 відповідність дидактичним умовам та відведеному часу.
 підготовленість вчителя до реалізації обраного методу.

 Метод у широкому значенні – напрямок у навчанні іноземних мов, який визначає стратегію навчальної
діяльності
Загальна стратегія навчання іноземних мов визначається потребами суспільства та рівнем розвитку лінгвістичних,
педагогічних, психологічних та суміжних наук. Ця стратегія включає в себе комунікативний підхід, який визначає
практичну мету навчання.

 Комунікативн  першочергова роль відводиться мовленнєвій практиці, практиці у мовленні;

ий метод, як  з прямими методами його зближає практична спрямованість у вивченні іноземної мови;
комбінований  як і групі свідомих методів для комунікативного методу характерно слідування
метод навчання: принципу свідомості.

 Особливості змісту комунікативного і соціокультурного підходів полягають у наступному:

а) метою навчання є формування комунікативної компетенції,яка передбачає уміння використовувати іноземну мову як
засіб спілкування у різноманітних сферах життя.
б) організація мовного матеріалу орієнтована на його функціонування у мовленні.
в) лексична і граматична правильність іншомовного мовлення є другорядними щодо думки. Головний критерій
успішності - передавання або сприймання потрібної інформації.
г) комунікативно орієнтоване навчання має діяльнісний характер та здійснюється через певні дії в ігровій, імітаційній
формах в умовах реального спілкування у парах та групах.
ґ) навчання видів мовленнєвої діяльності відбувається інтегровано;
д) рідну мову використовують зрідка, за необхідності, коли це виправдано складною ситуацією;
е) у комунікативно орієнтованому навчанні моделюють усі характерні ознаки природної комунікації людей:
інформаційні прогалини, зворотний зв'язок, вибір і автентичність матеріалів.

 Соціокультур  Тісна взаємодія мови і культури його носіїв. Результатом навчання є формування як
ний метод як комунікативної, так і соціокультурної компетенції, яка забезпечує використання мови в
складова умовах культурного контексту на основі діалогу культур.
комунікативного  Для соціокультурного методу характерні дві тенденції інтерпретації фактів мови і
методу культури в навчальних цілях: від фактів мови –до фактів культури;
від фактів культури – до фактів мови.

 Метод як система взаємопов'язаних дій вчителя/викладача і учня

Методи (дії викладача) Методи вивчення (дії учнів)

Показ Ознайомлення
Пояснення Осмислення
Організація тренування Участь у тренуванні
Організація використання Практика
Корекція Самокорекція
Оцінювання Самооцінка

2. Принципи навчання, комплексний підхід до їх класифікації

Принципи навчання – це вихідні положення, які в своїй сукупності визначають:

 вимоги до навчального процесу  вимоги до його складових в цілому: до мети, завдань, методів, засобів,
в цілому; організаційних форм.

Принципи навчання – це базова категорія методики, які є відображенням і узагальненням закономірностей, які існують
в природі, навчанні.
У підході до критеріїв виділених принципів не існує єдиного підходу (в різних роботах називають до 40 принципів).
Не існує і єдиної класифікації принципів.

2.1. Принципи навчання іноземної мови, їх класифікація

Специфіка навчання іноземної мови полягає в тому, що в процесі навчання головною метою є не накопичення знань,
як це має місце в інших предметах, а оволодіння діяльністю іншомовного мовлення, спілкування (за Ніколаєвою С.Ю.).
Принципи навчання ІМ визначаються специфікою предмета, цілями навчання

Загальнодидиктичні  Принципи виховного навчання

принципи, які
складають свого роду
дидактичну систему,
на основі якої
базується навчання
всіх без виключення
навчальних дисциплін
 Принцип
и Методичні принципи
навчання навчання іноземних
мов
 Принципи зв’язку навчання з життям
 Принцип свідомості навчання
 Принцип творчої активності
 Принцип наочності
 Принцип систематичності
 Принцип міцності засвоєння знань
 Принцип доступності
 Принцип урахування індивідуальних особливостей
 Принципи комунікативної спрямованості
 Принцип урахування особливостей рідної мови
 Принцип домінуючої ролі вправ на всіх рівнях і в усіх сферах
оволодіння іноземною мовою

Специфічні принципи
навчання іноземних
мов
 Принцип взаємопов’язаного навчання видів мовленнєвої діяльності
 Принцип активності
 Принцип навчання ІМ на мовленнєвих зразках
 Принцип поєднання мовного тренування з мовленнєвою практикою
 Принцип усного випередження
 Принцип апроксимації навчальної діяльності
 Принцип інтенсивності початкової стадії навчання ІМ
 Принцип апроксимації

2.2.  Методичні принципи навчання іноземної мови і їх зміст

Принципи Зміст принципу

Комунікативної 1. Визначає зміст навчання, які комунікативні уміння необхідно формувати, щоб учень зміг
спрямованості здійснити спілкування в усній і письмовій формах.
2. Визначає відбір і організацію учбового матеріалу; тематичну сферу спілкування, ситуації
спілкування. Тема регулює мовленнєву поведінку співрозмовників. Сфера спілкування
дозволяє установити, де, коли, між ким може проходити спілкування.
3. Визначає засоби навчання, за допомогою яких можна забезпечити оволодіння
комунікативною функцією мови, яка вивчається.
4. Навчальний процес з ІМ має бути організованим так, щоб в результаті навчання учні
оволоділи необхідним мінімумом умінь і навичок для користування ІМ як засобом
спілкування в рамках тематики, запропонованою програмою.
5. Використання комунікативних завдань і вправ, що призводить до формування практичних
навичок і вмінь.
6. Мовний матеріал, який вивчається, не може бути основним об’єктом і головною метою
навчання. Оволодіння мовним матеріалом лише етап, який завершується використанням
 даного матеріалу в іншомовному мовленні.
7. Вимагає урахування його на всіх етапах роботи з мовним матеріалом, формування навичок і
вмінь.
Поради вчителю:
1. При введені нового матеріалу завжди при можливості запитайте: де вже зустрічалось це
явище?
2. Повторюючи матеріал, ускладнюйте, грайте.
3. Дайте можливість проявити кожному учню активність.
4. Створюйте ситуації для спілкування.
5. Будьте терплячі до помилок учнів.
6. Відзначайте успіхи, інтереси кожного – це мотивує їх мовленнєву діяльність.
Принципи Зміст принципу
Принцип урахування При виборі змісту навчання – учбового матеріалу і його організації в самому навчальному
рідної мови процесі. При цьому повинні бути враховані і можливі труднощі в процесі навчання вимовній,
граматичній та лексичній аспектах мови, яка вивчається
Поради вчителю:
1. В процесі навчання необхідно показувати учням, як можна використовувати знання і вміння
з рідної мови при вивченні ІМ
2. Необхідно по – різному підходити в роботі над навчальним матеріалом і до формування
мовленнєвих умінь: не навчати тому, що знають, що уміють учні, що дозволить матеріалу і
формуванню навичок більше уваги і часу приділити новому
3. Більш цілеспрямовано використовувати організаційно – методичні уміння учнів з рідної
мови, як-то: робота з підручником, з граматичним довідником, словником
Принцип домінуючої Пояснення будь-якого мовного явища має закріплюватися вправами, які демонструють, як
ролі вправ їх явище, що виявляється, функціонує в мовленні, як воно використовується для вирішення
використання лише комунікативних задач. Використання вправ – це не безкінечне повторення одного і того ж: слів,
проміжна мета а в структури, які вивчаються, це засіб для побудови висловлювання, для розуміння змісту
цілому
Принцип 1. Всі види мовленнєвої діяльності: говоріння, читання, аудіювання і письмо –
взаємопов’язаного взаємопов’язані один з одним, вони доповнюють і “підстраховують” один одного. Це
навчання всіх видів положення необхідно врахувати при навчанні.
мовленнєвої діяльності 2. Навчання говорінню не можливо без володіння аудіюванням. Навчання читанню не
можливо без володіння письмом.
3. Зв’язок всіх видів мовленнєвої діяльності доведено з позиції функціонування психічних
процесів.
4. Прийнятим підходом в чинних підручниках, починаючи з початкового етапу, є комплексний
підхід, проте на окремих етапах, відповідно до підручника, домінуючим видом виступає
читання та говоріння.

Принципи Зміст принципу

Принцип активності Активність кожного учасника навчального процесу: учня і вчителя.
Кожен учень має бути залученим до активної роботи протягом всього періоду навчання.
Розрізняють:
 Інтелектуальну активність, яка досягається завдяки постановці проблемних питань (чому?
кому? коли?).
 Емоційна активність, яка виникає від задоволення від роботи, яка виконується, якщо йому
подобається мова і організація її вивчення. Емоційна активність може бути внутрішньою і
зовнішньою.
 Мовленнєва активність виникає при усному спілкування і читанні і в значній мірі
визначається емоційною активністю, яка її «підпитує».

 Для більш успішної реалізації принципу активності бажано використовувати різні режими роботи:
 Роботу хором Ця форма роботи використовується не лише на початковому етапі, але й на всіх інших етапах
при роботі з фонетикою, при читанні слів хором, при використанні звукозапису.

 Роботу в групі Це має місце при прослуховуванні тексту, при читанні тексту про себе, при виконанні
письмових завдань.

 Роботу в малих групах Парна робота: діада – 2 особи, тріада – 3 особи, круг – 4 особи, зірочка – 5 осіб. В
таких мікрогрупах виникають особливі міжособові стосунки, сприятливі для
формування мовних і мовленнєвих умінь і навичок. Найбільш поширена форма –
діада.

 Колективні форми роботи Колективна форма передбачає наявність єдиної мети, взаємодію і
взаємообумовленість учасників в вирішенні комунікативних завдань: читання,
прослуховування і обговорення, можливий поділ “ролей” між членами колективу,
наприклад, при проведенні уроку прес-конференції.
 Для підвищення мовленнєвої активності рекомендується:
1. Ставити перед учнями проблемні питання, щоб стимулювати їх інтелектуальну активність
2. Всемірно розвивати інтерес до предмету завдяки організації самого процесу його вивчення, щоб формувати
позитивну мотивацію
3. Ширше використовувати колективну роботу і взаємодію учнів, що має сприяти підвищенню активності кожного і
згуртуванню колективу в цілому.

 Особливості змісту принципу комунікативності

 Мова розглядається як засіб спілкування. Перевага віддається оволодінню поняттями та

функціями.
  Мова вивчається через особисту діяльність учнів. Вони є головними автономними суб'єктами
навчання, які володіють когнітивними й метакогнітивними стратегіями та прийомами оволодіння
мовою й іншомовним спілкуванням та відповідають за свої успіхи і невдачі.
 Основними цілями є комунікативна компетенція, соціальна відповідність та прийнятність.
 Урок іноземної мови розглядається як діяльність спілкування. Це означає відмову від
домінування на уроках формальних мовних вправ на користь діяльнісно- й інтелектуально-
орієнтованих завдань, які дають змогу вивчати іноземну мову як скарбницю культур та
соціокультурної інформації, як основний засіб міжкультурного спілкування в процесі цього
спілкування.
 Особливості  Навчання видів мовленнєвої діяльності відбувається інтегровано.
комунікативного  Типовими завданнями є заповнення інформаційних прогалин, розв'язання проблем, рольова
принципу гра, симуляція тощо.
 Типовими формами інтерактивності є групова та парна робота.
 Змінюється роль учителя в процесі навчання. Учитель сприяє спілкуванню, допомагає
учням досягти автономності у визначенні цілей та шляхів вивчення іноземної мови,
оволодіти мовленнєвими, мовними й невербальними засобами комунікації.
 Змінюється ставлення до помилок. Вони неминучі й розглядаються як свідчення процесу
навчання.
 Рідна мова використовується зрідка, за необхідністю, коли це виправдано складною ситуацією.
 Принцип наочності, як загальнодидактичний принцип і його функціонування в методиці навчання іноземної
мови

Наочність в методиці навчання ІМ створює умови для сприйняття почуттями, привносить реальну дійсність в
навчально-виховний процес. За ствердженням Бєляєва Б.В. принцип наочності розглядається не як допоміжний, а як
один із основних методичних принципів навчання ІМ, якщо це навчання переслідує практичні цілі

Види наочності, які Зміст і призначення

 входять до змісту
принципу наочності
Слухова наочність Мовлення вчителя, аутентичні еталони в фонозапису, радіо, мовлення співрозмовників – це
все джерела аудіювання, як наочність мовлення. Слухова наочність може супроводжуватися
зоровою наочністю (тексти, малюнки, кіно, ілюстрації). Слухова наочність домінує над
іншими, вона дозволяє сформувати уміння говоріння, моделювання ситуації з опорою на
слухові взірці. Слухова наочність присутня, починаючи з навчання звуків, з вимови слів,
речень (за взірцем вчителя, з використанням аудитивних засобів).
Зорова наочність: Формування техніки читання, читання текстів. Ознайомлення з новими словами проходять
(вербальна, предметна, через набуту семантизацію, ознайомлення із звуко-буквеними відповідностями, мовні і
малюнки, ілюстративна, умовно – мовні вправи, розвиток комунікативних умінь здійснюється на базі зорової
графічна, схематична) наочності

 Рекомендації вчителю стосовно використання наочності:

1. При навчанні ІМ необхідно обов’язково використовувати аудитивну наочність для формування розуміння мовлення на
слух.
2. Навчайте учнів користуватися звуковідтворюючими технічними засобами, щоб слухати в класі і вдома фонозаписи з
метою розвивати фонематичний слух.
3. Роботу з мовним матеріалом, формування мовленнєвих вмінь і навичок бажано проводити з широким використанням
різноманітної зорової наочності, яка, крім практичних цілей, реалізує і формування активності кожного учні і
мотиваційного ставлення до оволодіння ІМ.
4. Залучайте учнів до підбору малюнкової наочності до теми, за якою вони мають працювати, створюючи цим самим
індивідуальний підхід учнів до виконання різних практичних задач.
  Принцип свідомості в навчанні ІМ

Принцип свідомості є одним із провідних принципів в навчанні кожного предмету взагалі, в навчанні ІМ і
зокрема. Історично врахування чи ігнорування принципу свідомості у навчанні ІМ є наріжним каменем у визначенні
методичних концепцій – метод навчання з урахуванням свідомості, чи інтуїтивний метод.
Під свідомим підходом до практичного оволодіння ІМ розуміється така організація навчального процесу, коли учні
усвідомлюють структуру і зміст мовленнєвої діяльності, не користуючись багато чисельними порівняннями з рідною
мовою і нескінченними двомовними вправами. Для реалізації комунікативної мети у навчанні ІМ важливу роль мають
не лише вправи, тренування, але й свідоме розуміння особливостей мовних засобів.

 Основні напрямки  Розуміння мовних явищ, синтагм, речень на етапі презентації.

реалізації принципу  Засвоєння окремих правил вживання мовних одиниць.
свідомості  Написання,орфографічні правила, правила утворення дієслівних часів, правила
читання.
 Відбір змісту, цінного для реалізації комунікативної мети.
 Усвідомлене ставлення учнів до самого процесу навчання, до виконання вправ, до
роботи з текстами, з довідковою літературою, до усвідомлення ролі ІМ в особистому
становленні, в житті суспільства, до кінцевих цілей навчання ІМ, до всього, що
відбувається на поточному уроці, усвідомлення свого прагнення до вивчення ІМ.
 Свідома опора на рідну мову, як при поясненні нового матеріалу так і при організації
тренування.
 Свідомість передбачає активну опору на психічні процеси: аналізу, синтезу, індукції,
дедукції.
2.3. Підхід до класифікації принципів (за змістом програми з іноземної мови та за концепцією окремих авторів)
 Основні принципи навчання іноземної мови
За змістом «Програми з іноземної мови для загальноосвітніх навчальних закладів»

Навчально-виховний процес здійснюється з опорою на такі теоретичні положення (принципи).

1. Принцип комунікативної спрямованості навчання – забезпечує таку організацію навчального процесу, який веде
до належного рівня практичного оволодіння іноземною мовою в усній і писемній формах.

2. Принципи ситуативності та тематичної організації навчального матеріалу – створюють умови для

адекватного здійснення ідеї комунікативності. За змістом оволодіння мовою відбувається у межах тем, визначених
програмою, а основною формою організації спілкування вважається мовленнєва ситуація.

3. Принцип домінуючою ролі вправ підкреслює специфіку іноземної мови як навчального предмета відповідно до
того, що основним має бути досягнення належного рівня сформованості навичок і вмінь шляхом організації
інтенсивної тренувальної діяльності. Відповідно до комунікативно орієнтованого підходу до навчання іноземних
мов пріоритет надається комунікативно спрямованим вправам, які забезпечують оволодіння мовою як засобом
спілкування. Проте це не означає, що у навчальному процесі ігноруються мовні вправи, що сприяють засвоєнню
нормативного мовлення у фонетичному, лексичному і граматичному відношеннях. Відповідно до чинних умов
навчання іноземної мови такі вправи відіграють допоміжну роль і, зазвичай, використовуються у контексті
комунікативними завданнями і підпорядковані їм.

4. Принцип урахування особливостей рідної мови, а також і досвід, набутий учнями у її вивченні, дозволяють
прогнозувати можливі труднощі у навчанні іноземної мови і таким чином раціоналізувати навчальний процес.

5. Принцип свідомості навчання розглядається як загально-методичний принцип, який враховує якісну своєрідність
оволодіння іноземною мовою. Передбачає не тільки усвідомлене використання мовних одиниць відповідно до їх
 значення, форми і особливостей вживання у мовленні, але й до ситуацій спілкування та сфери мовленнєвих
функцій кожної мовної одиниці.
6. Принцип врахування особливостей учнів зумовлює відбір методичних підходів та змісту для спілкування на
кожному етапі навчання іноземної мови.

7. Принцип взаємопов'язання навчання видів мовленнєвої діяльності враховує спільні психологічні механізми,
спирається на використання максимуму відповідних аналізаторів для досягнення належного рівня сформованості
умінь і навичок, не суперечить ідеї усного вираження, оскільки генетично мовлення, насамперед, існує в усній
формі. Тривалість усного випередження залежить від конкретних умов і етапу навчання.

 Методичні принципи навчання іноземної мови

За змістом концепції ”Як сьогодні навчити іноземній мові” (автор Скляренко Н.К, журнал «ІМ», 1995. – №1. –
С. 59)

Принцип комунікативності Побудова процесу навчання ІМ, як моделі процесу реальної комунікації

Принцип домінуючої ролі вправ На уроках з іноземної мови перевага віддається не повідомленню знань,
а практиці їх використання, що досягається завдяки вправ

Принцип урахування рідної мови Засвоєння правил, використаних вправ з урахуванням спільності і
розбіжності двох мов

Принцип колективної взаємодії Для спілкування потрібні мовленнєві партнери, колективні форми роботи

Принцип всебічної індивідуалізації Цей принцип реалізується у чотирьох видах: регулюючої, мотивуючої,
навчального процесу розвиваючої та формуючої

  Зміст принципів, які відображають суть комунікативно-орієнтованого навчання іноземних мов
(із «Пояснювальної записки» до Програми навчання іноземних мов
для середніх загальноосвітніх шкіл автор Биркун Л.В.)

 Відтворюють комунікативну ситуацію, а саме: наявність учасників комунікації, канал

спілкування, засоби спілкування, умови, за яких відбувається комунікація;
 Моделюють інтерактивний характер спілкування, тобто участь комунікантів, ознак їх
взаєморозуміння і постійний зворотній зв'язок між ними;
 Сприяють відтворенню і використанню інформаційного пробілу і спонукають учнів
здобувати інформацію один в одного, цінити партнерів зі спілкування та
використовувати їх як ресурс необхідної нової інформації, думки чи досвіду;
Принцип  Відтворюють етапи породження і сприйняття повідомлення як логічно пов'язані і
взаємозалежні, що виконуються в хронологічній послідовності - якість виконання
інтерактивності,
кожного наступного завдання залежить від успішності виконання попереднього, тому
в контексті якого важливою є єдність дотекстових, текстових і післятекстових форм роботи;
завдання  Допомагають узгоджувати навчальні і комунікативні дії, встановлювати і
підтримувати стосунки, обмінюватися особистісно-значимою інформацією,
співпрацювати в парах, невеличких групах, командах;
 Забезпечують використання ролей, зміну партнерів по спілкуванню та варіювання їх
кількості;
 Організовують ігрову діяльність як засіб спілкування за визначеними правилами, яка
стимулює участь учнів, забезпечує їх роль як рівноправних партнерів;
 Заохочують до співпраці і до створення колективу та комунікативної спільноти через
проекти, мозкові штурми, мовні, рольові, ділові ігри.
Принцип  Допомагають враховувати етнічну, національну, родову, вікову, класову, професійну,
індивідуалізації, територіальну належність учнів як учасників спілкування й особливості індивідуально-
завдання: когнітивних стилів вивчення іноземної мови, їх психологічні особливості, інтереси, типи
провідної діяльності на кожному з етапів розвитку дитини.

 Обмежують використання перекладу переважно абстрактною лексикою, яка вводиться

Принцип домінуючої поза контекстом вживання і значення якої важко розкрити за допомогою візуальності,
ролі без перекладної моторики, дефініцій тощо;
семантизації  Сприяють розумінню повідомлення чи висловлення на основі аналізу синонімів,
базується на антонімів, визначень, пояснень, контексту, вірогідного прогнозування;
завданнях, які:  Забезпечують рецептивне випередження і створюють рецептивний досвід - усний та
письмовий;
 Моделюють ситуацію занурення в іншомовне середовище;
 Допомагають накопиченню мовленнєвих зразків.
  Допомагають зіставляти, порівнювати, протиставляти форми і функції
мовленнєвих одиниць рідної мови і мови, що вивчається. Пояснення і контроль
знань про систему мови, що вивчається, і особливості її функціонування в
Принцип урахування
порівнянні з рідною проводяться мовою, якою учні володіють на достатньому
рідної мови
рівні для розуміння абстрактних понять і правил;
базується на
 Використовують аналітичний досвід вивчення рідної мови;
завданнях, які:  Сприяють використанню перекладу для розуміння відмінностей і подібностей
рідної мови та мови, що вивчається як іноземна, і отже для формування
самоконтролю;
 Формують мовленнєву впевненість і готовність до спілкування.

 Повністю або частково відтворюють реальну комунікативну ситуацію

 Створюють комунікативний контекст для мовних вправ;
 Особистісно-орієнтовані, оскільки усне чи письмове висловлювання завжди
Принцип домінуючої глибоко індивідуальне;
 Сприяють парній, груповій та індивідуальній роботі як засобам активізації
ролі комунікативно-
колективу й особистості, яка навчається у колективі;
орієнтованих  Поєднують мовленнєві і не мовленнєві дії як засоби досягнення
ситуації комунікативних цілей, послідовну або одночасну роботу зі словами і
базується на малюнками;
завданнях, які:  Створюють комунікативну прогалину - нерівномірність володіння
інформацією;
 Сприяють мовленнєво-розумовій активності;
 Інтегрують різні комунікативні цілі.
ТЕМА 4: ЦІЛІ І ЗМІСТ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ В ЗАГАЛЬНОСТВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ
ЗАКЛАДАХ

Питання для розгляду.

1. Цілі навчання іноземних мов у загальноосвітніх навчальних закладах.
1.1. Цілі навчання іноземних мов як методична категорія.
1.2. Цілі навчання іноземних мов (за змістом Державного стандарту).
1.3. Сучасний підхід до визначення мети навчання за змістом Програми з іноземних мов (2010).
2. Зміст предмету «Іноземна мова» в загальноосвітніх середніх закладах.
2.1. Загальні питання проблеми «змісту навчання іноземних мов».
2.2. Зміст предмету «Іноземна мова» за підходом (професора С.Ю. Ніколаєвої)
2.3. Підхід до визначення складових «змісту навчання іноземної мови» (за методичним словником Е.С. Азимова і
А.Н. Щукіна).
2.4. Основний зміст освітньої галузі «Іноземна мова» - (за змістом Державного стандарту).
2.5. Зміст комунікативної компетенції за Загальноєвропейськими рекомендаціями з мовної освіти.
2.6. Мета і зміст навчання іноземної мови у профільній школі (10-11 клас).
 1. Цілі (мета) навчання іноземних мов у загальноосвітніх навчальних закладах

1.1. Цілі навчання іноземних мов як методична категорія

Цілі навчання іноземних мов

 Цілі (мета) – категорія методики, яка не є постійною і яка видозмінюється в залежності від факторів об’єктивного
та суб’єктивного характеру. Під метою розуміється результат вирішення певної задачі, яка полягає в тому, щоб
привести учнів від незнання іноземної мови до визначеного рівня володіння нею (Г.В. Рогова).

Мета навчання – це пошук відповіді на запитання “для чого навчити”?

Віддалені, глобальні, темпорально-необмежені, наближеними до рівня оволодіння

 Цілі навчання іноземною мовою носіями мови
можуть бути Загальні
Обмежені часом Проміжні
Кінцеві

 Фактори, які  Об’єктивні – замовлення суспільства.

впливають на зміст і  Домінуюча методична концепція у навчанні іноземних
складові цілей навчання мов.
іноземних мов  Тип навчального закладу.

 Мета навчання тісно пов’язана з такими категоріями

Зміст Методи навчання Засоби навчання

 Чому навчити? Як навчити? За допомогою чого навчити?

По відношенню до вказаних категорій мета є первинною, оскільки організована навчальна діяльність

розпочинається з розуміння мети навчання, оскільки саме мета є найбільш визначеною, вона спрямовує, регулює дії по
оволодінню іноземної мови.
Мета може бути Зовнішніх умов  Кількість годин, їх поділ відповідно до класів.
досягнута при  Наповненість групи.
наявності  Кваліфікація вчителя.
 Методична база навчального закладу.
Внутрішніх умов  Оволодіння мовним матеріалом(зміст навчання).
 Оволодіння навичками, уміннями (зміст навчання).
 Організація навчання (методи).
 Забезпеченість сучасними навчально-методичними
комплексами,сучасними технологічними засобами.

Мета – це результат який планується, в той же час мета – це лише передбачення в мисленні результату дійсності.
Невідповідність мети і результату – одне із протиріч, з яким зустрічаються педагоги. В житті також мета на співпадає з
результатом.

Загальна мета навчання ІМ – визначається запитом суспільства, її досягнення можливе лише за умови досягнення
часткових цілей, які визначають методисти, вчителі, які відображаються у змісті програм, підручників, навчальних
посібників.

Кінцева мета – вимоги програми, як державного документу, на кінець закінчення школи певного типу.
Проміжна мета (задачі) – це кінцеві результати відповідно до кожного класу.

Цілі навчання ІМ представлені в державних програмах з предмету «Іноземна мова», яких на сьогодні є чотири:
 1.2. Цілі вивчення іноземної мови (за змістом Державного стандарту).

Мета навчання ІМ Оволодіння учнями основами іншомовного

спілкування в процесі якого здійснюється

Виховання учнів Розвиток учнів Освіта учнів Використання учнями іноземної мови з
практичним наміром послідовності

 Практична мета  Мовних  Мовних знань.

(комунікативна) навичок  Лінгвокраїнознавчих знань.
передбачає сформованих  Країнознавчих знань.
формування на основі
 Мовленнєвих  Вміння здійснювати усне спілкування в типових ситуаціях
навичок з ІМ навчально–трудової, побутової та культурної сфер
вчителя спілкування.
тобто  Вміння розуміти зі слуху основний зміст нескладних
аутентичних текстів.
 Вміння читати і розуміти нескладні аутентичні тексти різних
жанрів і видів з різним ступенем розуміння їх змісту.
 Вміння зафіксувати і передати елементарну письмову
інформацію.

 Виховання школярів в  Культури спілкування, прийнятої в сучасному

процесі оволодіння цивілізованому світі.
основами іномовного  Ціннісних орієнтирів, почуття та емоцій.
спілкування передбачає  Позитивного ставлення до іноземної мови, культури
 виховання народу, який розмовляє цією мовою.
 Розуміння важливості оволодіння іноземною мовою
і потреби спілкування нею як засобом спілкування.
 Таких рис характеру, як доброзичливість,
колективізм, активність, працьовитість.

 Розвиток учнів реалізується у  Мовленнєвих здібностей.

процесі оволодіння основами
іншомовного мовлення і
передбачає формування в учнів
 Інтелектуальних і пізнавальних здібностей.
 Готовності вступати в іншомовне
спілкування.
 Готовності до подальшої самоосвіти в галузі
володіння ІМ.

 Освіта учнів засобами  Порівняння явищ іноземної мови з рідною мовою.

ІМ передбачає  Залучення до діалогу культур (іншомовної та рідної).
 Оволодіння знаннями про культуру, історію, реалії та
традиції країни, мова якої вивчається (лінгвокраїнознавство, краєзнавство).
 Вміння вчитися (працювати з книгою, підручником,
довідковою літературою, словником тощо).

Таким чином метою навчання іноземних мов у загальноосвітніх навчальних закладах є оволодіння учнями основами
іншомовного спілкування, в процесі якого здійснюються виховання, розвиток і освіта особистості. Оволодіння основами
іншомовного спілкування передбачає досягнення школярами мінімально достатнього рівня комунікативної компетенції,
яку складають мовленнєві вміння, сформовані на основі мовних, лінгвокраїнознавчих і країнознавчих знань та мовленнєвих
навичок:
 вміння здійснювати усне спілкування в типових ситуаціях навчально-трудової, побутової і культурної сфер
спілкування;
 вміння розуміти зі слуху основний зміст нескладних аутентичних текстів;
 вміння читати і розуміти нескладні аутентичні тексти різних жанрів та видів з різним ступенем розуміння їх змісту
(читання з розуміння основного змісту; читання з повним розумінням змісту);
 вміння зафіксувати і передати письмово елементарну інформацію,зміст тексту, написати текст прагматичного характеру.
 1.3. Сучасний підхід до визначення цілей навчання іноземних мов і їх змісту
(за Програмою з іноземних мов, 2010)

Сучасний підхід до визначення цілей навчання іноземної мови і їх зміст узагальнено і представлено у
«Пояснювальній записці» до Програми загальноосвітніх і для спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням
іноземних мов 1-11 класи. (Міністерство освіти і науки України, 2010).
Головна мета навчання іноземної мови у загальноосвітніх навчальних закладах полягає у формуванні в
учнів комунікативної компетенції, базою для якої є комунікативні уміння, сформовані на основі мовних знань і
навичок. Розвиток комунікативної компетенції залежить від соціокультурних знань, умінь і навичок, які
забезпечують входження особистості в інший соціум і сприяють її соціалізації в новому для неї суспільстві.

Основними комунікативними уміннями є:

 уміння здійснювати усно мовленнєве спілкування (у монологічній і діалогічній формах) у межах

визначених сфер і мовного матеріалу;
 уміння розуміти зі слуху зміст автентичних текстів, в основному побудованих на знайомому
тематичному матеріалі;
 уміння читати та розуміти автентичні тексти різних жанрів і видів із різним рівнем розуміння змісту,
розглядаючи їх як джерело різноманітної інформації і як засіб оволодіння нею;
 уміння здійснювати спілкування у писемній формі відповідно до поставлених завдань у межах
визначених сфер спілкування;
 уміння адекватно використовувати досвід, набутий у вивченні рідної мови, розглядаючи його як засіб
усвідомленого оволодіння мовою іноземною;
 уміння використовувати у разі необхідності невербальні засоби спілкування за умови дефіциту наявних
мовних засобів.
 Комунікативна компетенція формується на основі взаємопов'язаного мовленнєвого, соціокультурного,
соціолінгвістичного і мовного розвитку учнів відповідно до їхніх вікових особливостей та інтересів на кожному
етапі оволодіння іноземною мовою і складається з кількох видів:

 Мовної (лінгвістичної) компетенції, яка забезпечує оволодіння учнями мовним матеріалом з метою
використання його в усному і писемному мовленні.
 Мовленнєвої компетенції, яка пов’язана з формуванням в учнів і умінь навичок спілкування в чотирьох видах
мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння (монолог, діалог), читанні, письмі;
 Соціокультурної компетенції, яка передбачає засвоєння учнями знань соціокультурних особливостей країни,
мова якої вивчається, культурних цінностей та морально-етичних норм свого та інших народів, а також
формування умінь їх використовувати у практичній діяльності;
 Соціолінгвістичної компетенції, яка забезпечує формування умінь користуватися у процесі спілкування
мовленнєвими реаліями (зразками), особливими правилами мовленнєвої поведінки, характерними для країни,
мова, якої вивчається;
 Загальнонавчальних компетенцій, що сприяють оволодінню учнями стратегіями мовленнєвої діяльності,
спрямованої на розв’язання навчальних завдань і життєвих проблем.

У процесі навчання іноземної мови реалізується також освітня , виховна і розвивальна цілі .

Освітня мета передбачає формування в учнів таких особистісних якостей як:

 усвідомлення функцій іноземної мови у навчальному процес і у суспільстві;
 усвідомлення значень мовних явищ, іншої системи понять, за допомогою якої сприймається дійсність;
 розуміння особливостей власного мислення;
 заставлення іноземної мови з рідню;
  оволодіння знаннями про культуру, історію, реалії та традиції країни, мова якої вивчається
(країнознавство, лінгвокраїнознавство);
 залучення учнів до діалогу культур (іншомовної та рідної);
 уміння використовувати у разі необхідності різноманітні стратегії для задоволення дидактичних
потреб (працювати з книжкою, підручником, словником, довідковою літературою, мультимедійними
засобами, тощо).

Виховання учнів здійснюється і реалізується через систему особистісних стосунків із новою культурою і
процесом оволодіння нею. Це сприяє виховання в учнів:
 позитивного ставлення до іноземної мови як засобу спілкування, поваги до народу, носія цієї мови,
толерантного ставлення до його культури, звичаїв і способу життя;
 культури спілкування, прийнятої в сучасному цивілізованому світі;
 емоційно-ціннісного ставлення до всього, що нас оточує;
 розуміння важливості оволодіння іноземною мовою і потреби користуватися нею як засобом
спілкування.

Оволодіння іноземною мовою сприяє розвитку в учнів:

 мовних, інтелектуальних і пізнавальних здібностей;
 готовності брати участь в іншомовному спілкуванні;
 бажання до подальшого самовдосконалення у галузі володіння іноземною мовою;
 уміння переносу знань і навичок у нову ситуацію шляхом виконання проблемно-пошукової діяльності.

Усі цілі навчання досягаються у комплексі, підпорядковуються головній меті та реалізуються у процесі її
досягнення і сприяють таким чином різнобічному розвитку особистості учня.
 Оволодіння учнями іноземною мовою сприяє розвитку в них здібностей використовувати її як інструмент
спілкування в діалозі культур і цивілізацій сучасного світу, вона розглядається як засіб між особистісної взаємодії
в умовах багатонаціонального і полікультурного світового простору.
 У підході до визначення цілей навчання ІМ майже не існує розбіжностей

Як правило, у всіх зазначених вище державних документах виділяється 4 види цілей: s комунікативна,
s освітня,
s виховна,
s розвиваюча.
Певні розбіжності мають місце у змісті складових кожної із цілей, бо саме завдяки цих змін, уточнень
відбувається реакція на актуальні тенденції мовної політики в країні, на розвиток методики навчання іноземних
мов.
У запропонованій класифікації цілей навчання іноземних мов і змістовних кожної із цілей використано
підхід авторів Панової Л.С. і інших (Методика навчання іноземних мов у загальноосвітніх навчальних закладах,
К.2010), в якому інтегровані сучасні тенденції.

 Практична мета:
(комунікативна мета)
обумовленим
зміст цієї мети зосереджена у терміні з більш широким сучасно
змістом «комунікативна компетенція» (складові якої представлені в
таблицях).

Практичне володіння ІМ означає формування певного рівня комунікативної компетенції, достатнього для
здійснення міжкультурного спілкування у чотирьох видах мовленнєвої
діяльності: Ÿ аудіюванні;
Ÿ говорінні;
Ÿ читанні;
Ÿ письмі;
Реалізація практичної мети конкретизується: s тематикою спілкування (сфери спілкування);

 Освітня мета: реалізується за трьома напрямками
 Філологічний напрямок
який передбачає
здійснення наступних
процесів:
 Соціокультурний напрямок
формує такі процеси:
s мовним матеріалом – знання і мовні вміння;
s ступенем навчання;
s типом загальноосвітнього середнього закладу.
 отримання та засвоєння знань про побудову (систему) іноземної
мови, її особливості, відмінності від рідної мови;
 створення відповідної системи нових лінгвістичних понять, за
допомогою яких сприймають дійсність;
 формування вмінь спостереження за іншомовними явищами, вмінь
аналізу та порівняння іншомовних явищ із аналогічними явищами рідної
мови;
 усвідомлення ролі і функцій іноземної мови у навчальному процесі
та суспільстві.
 засвоєння учнями країнознавчих знань про культуру країни, мову
якої вивчають (історія, географія, мистецтво, економіка, державна
символіка);
 засвоєння учнями лінгвокраїнознавчих знань про особливості
мовленнєвої та не мовленнєвої поведінки носіїв мови (сучасні кліше,
вирази, які є найуживанішими у типових ситуаціях, та норм поведінки);
 ознайомлення учнів із дитячою та молодіжною субкультурами
країни, мову якої вивчають (життєві ідеали іншомовних ровесників, їхні
інтереси, улюблені заняття та ігри, теми спілкування, уподобання в
музиці, одязі, літературі, і інші;
 усвідомлення національної культури власного народу, її ролі та
вкладу у світову культуру;
  зіставлення та порівняння національних культур і залучення учнів
до діалогу культур;
 формування вміння представляти культуру своєї країни засобами
іноземної мови, поводити себе адекватно до соціокультурних
особливостей чужої країни;
 задоволення особистісних інтересів учнів у різних сферах
діяльності.

 Загальнонавчальний напрямок,  вміння самостійно працювати з різноманітними засобами

який дає можливість навчання (підручником, робочим зошитом, книжкою для читання,
формувати і розвивати у учнів: мультимедійними засобами, словниками і довідковою літературою);
 працювати з текстом;
 вести записи у словнику;
 працювати в різних режимах роботи та контролю.

Формування вмінь самостійної роботи над мовою відбувається спочатку під керівництвом вчителя на уроці,
згодом цей процес здійснюється у домашніх умовах. Так зростає автономія учня – здатність суб'єкта самостійно
здійснювати діяльність учня – свідомо і активно керувати нею.

 Розвиваюча мета передбачає розвиток та удосконалення наступних психічних процесів і здібностей учнів:

 мовленнєвих здібностей учнів: гнучкість артикуляційного апарату, фонематичний слух, здатність до

імітації, мовний здогад, логічне викладення думок, відчуття мови та стилю;
 психічних процесів, пов'язаних із мовленнєвою діяльністю: обсяг довготривалої та оперативної пам'яті,
увага, уява, операції мислення;
  інтелектуальних здібностей учня: уміння здійснювати проблемно-пошукову діяльність, переносити знання,
навички, уміння перекладати з рідної мови на іноземну мову з одних видів мовленнєвої діяльності на інші;
 соціальних здібностей учнів: тобто здатності й готовності учнів до спілкування на міжкультурному рівні;
 навчальної мотивації школярів через усвідомлення актуальності й престижу вивчення іноземної
мови,важливості навчальної діяльності, через різноманітні активні методи і прийоми навчання,
комунікативних ситуацій, цікавий навчальний матеріал та його новизну, можливість застосування знань,
набутих раніше.

Із набуттям позитивного досвіду у вивченні іноземної мови у школі в учнів виникає або розвивається
інтерес і бажання до самоосвіти в галузі іноземних мов та культури.

 Виховна мета навчання іноземної мови спрямована на

 формування учнів позитивних особистісних рис характеру змісту навчання. На уроках і при проведенні
позакласних заходів з ІМ вчитель може і має :виховувати в учнів:
 толерантність,
 відкритість,
 готовність до спілкування,
 повагу до народу, мову якого вивчають, та до його культури,
 позитивне ставлення до іноземної мови як елементу культури народу і засобу передавання її іншим,
 почуття патріотизму-любові до своєї Батьківщини,
 доброзичливість, привітність, ввічливість, увагу та повагу до співрозмовника як складові культури
спілкування, естетичні та художні смаки,
 загальнолюдські моральні цінності як-то:добробуту, гуманність, чуйність, порядність, старанність, волю,
дисциплінованість у праці.
 Успішність формування зазначених цілей – практичної, освітньої, розвиваючої і виховної мети
обумовлюється і забезпечується наступним:

змістом навчання рівнем методичної, мовної підготовки вчителя, його

(підручник, додатковий матеріал) особистісними рисами характеру.

Методичною організацією уроку атмосферою уроку

поєднанням урочної і позакласної роботи методикою і прийомами навчання

 2. Зміст предмету «Іноземна мова у загальноосвітніх навчальних закладах»

2.1. Загальні питання проблеми «змісту навчання іноземних мов»

 Зміст навчання іноземних мов.

Зміст навчання іноземної мови у середній школі залежить від соціального замовлення суспільства і
визначається певним станом його історичного розвитку.
Програмою для середньої школи визначено той мінімум, яким мають оволодіти учні на кожному етапі
навчання: у початковій , основній школі, та старшій школі.
Етапи навчання характеризуються:
 різною тематикою для спілкування,
 різним обсягом навчального матеріалу, (мовного, мовленнєвого),
 різними методами,формами і видами роботи навчальної діяльності вчителя і учня.

 Проблема відбору змісту – одна із важливих проблем, яка знаходить свою реалізацію:
 у змісті навчально-методичних комплексів,
 у змісті додаткового матеріалу до НМКД (вербального і аудіовізуального),
 у відповідності до мети навчання,
 у критерії урахуванням етапності у навчанні ІМ.

 Принципи відбору змісту матеріалу наступні:

 принципи необхідності і достатності змісту для досягнення мети навчання;
 принцип доступності змісту для його засвоєння, що означає: врахування можливостей учнів для
засвоєння відібраного матеріалу; оскільки неможливість засвоєння програмового матеріалу негативно
відбивається на його засвоєнні і знижує рівень мотивації учнів до вивчення ІМ.
 Обґрунтування принципів відбору змісту навчання ІМ
(за вимогами «Програми для загальноосвітніх навчальних закладів»)

Зміст матеріалу (сфери спілкування, поняття, граматичний, фонетичний і лексичний матеріал) відбирається на
наступних засадах:

Повторюваність Діапазон виразу для адекватної поведінки буде досягнутий учнем поступово, функції та
поняття повторюються щороку циклічно;

Поступове зростання складності Зміст, обраний для ранніх стадій, у цілому буде легшим, ніж для
наступних, складність зростатиме поступово;

Мотивація Пріоритет у виборі й послідовності віддається тим темам, які будуть найбільш необхідними учням
з урахуванням їх віку і інтересу.

2.2. Зміст предмету «Іноземна мова» за підручником «Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних
закладах під редакцією С.Ю. Ніколаєвої. - К.: Ленвіт, 2004р.

Сфери спілкування
1 компонент Теми
Зміст предмету Ситуації
«Іноземна мова» 2 компонент Мовний та мовленнєвий матеріал краєзнавчого та лінгвокраїнознавчого
характеру
3 компонент Знання, вміння, навички мовлення
 1-ий компонент - сфера спілкування, тема, ситуація

O Сфера спілкування:  Соціальна потреба

 Сімейна
 Професійно-трудова
 Соціально-культурна
 Сфера громадської діяльності
 Адміністративно-трудова
 Видовищно-масова

O Тема – це відрізок дійсності, яка відбивається в нашій свідомості, в методичному аспекті. Тема визначається як
імовірнісний згорнутий текст, поданий у вигляді короткої тези і який підлягає розгортанню у процесі
говоріння та вилучення інформації і згортанні при читання та аудіюванні. Тема має бути конкретною і
особистісно-спрямованою, наприклад «Дім, в якому я живу», «Моя школа/місто».
O Ситуація – комунікативно-мовленнєва ситуація – це динамічна система взаємодіючих конкретних факторів
об’єктивного і суб’єктивного плану, які залучають людину до мовленнєвого спілкування і визначають
поведінку людини в межах одного акту спілкування

 Фактори, які складають  Обставини дійсності, в якій відбувається ситуація

комунікативні ситуацію  Стосунки між комунікантами
 Мовленнєві наміри
 Реалізація самого акту спілкування

 Для ситуативного  Хто говорить

обумовленого  Про що йде мова
мовлення важливим є:  Кому адресується
 З якою метою
  За яких обставин ведеться мовлення
 Який передбачається результат спілкування

 Типові ситуації, які за критеріями схожості об’єднані у великі групи, складають сфери спілкування.
2-ий компонент – мовний і мовленнєвий матеріал

 Для посильного засвоєння у період навчання відбирається певна кількість мовного матеріалу, який упорядковується
певним чином. Цей матеріал має бути необхідним і достатнім для іншомовного спілкування.

фонетика
 Мовний мінімум складають: лексика
граматика

 Мовленнєвий  з мовленнєвих зразків різних рівнів (рівень словоформ, рівень слова)

матеріал  з рівня вільного словосполучення
складається  з рівня понад фразової єдності
 з рівня тексту (для висловлення власних думок в усній та письмовій формі)
 з текстів країнознавчої та лінгвокраїнознавчої спрямованості для аудіювання та читання

 Країнознавчій матеріал – це матеріал, який включає інформацію про культуру країни, мова якої вивчається
(інформація з історії, географії, економіки, державного устрою, з особливостей побуту, традицій та звичаїв).

 Лінгвокраїнознавчий матеріал – це матеріал, який дозволяє учням асоціювати з мовною одиницею ту ж інформацію,
яка асоціюється у носіїв мови і досягти у такий спосіб повноцінної комунікації.

  Зміст соціокультурного компонента місту навчання іноземній мові

Соціокультурний компонент

Країнознавчі Лінгвокраїнознавчі ЗУН іншомовної

знання Знання, Уміння, Навички (ЗУН) культури

Мовні одиниці Норми вживання

Відомості про мовних одиниць Мовленнєва Не
країну поведінка мовленнєва
Безеквівалентна Фонова Фразеологізми поведінка
лексика лексика Вербальна Невербальна
Географія
поведінка поведінка
Реалії Конотативна
Література, лексика Жести
мистецтво - традиції
Стриманість, Міміка
- звичаї,
Ввічливість,
- етикет, Сигнали
Наука Використання - норми поедінки
стандартних Рух тіла
Характери мовних формул, Символ
Табу
Предмети одягу, кольори, числа,
Звичаї подарунки, прикраси, побутові
предмети, прикмети, зовнішність.

  Прийоми роботи з матеріалом соціокультурної спрямованості

Прийоми роботи з СК матеріалом

Презентація матеріалу Семантизація матеріалу Активізація матеріалу

Тематичний Компаративний
Колажування
аналіз
(наочно-зорова
Розгадування
Філологічний презентація)
Паспортизація кросвордів

Коментар

Рольові та
Випереджаючий Комплексний проблемні
коментар коментар ігри

Навчальні
Посилюючий Конотативний таблиці
коментар коментар
 3-ий компонент – знання, навички, вміння мовлення

 Мовні знання – це знання правил виконання дій з мовним матеріалом – фонетичним, лексичним, граматичним.

Правила – е правила утворення мовних явищ, як важливої орієнтовної основи оволодіння мовленнєвими навичками і
вміннями іншомовного спілкування

 Лінгвокраїнознавчі знання – це знання певної лінгвокраїнознавчої інформації про країну, мова якої вивчається.

Слухо-вимовними
Лексичними
 Мовні навички – це оперування мовними знаннями Граматичними
Орфографічними
Графічними

 Мовленнєві вміння це вміння Говоріння

Уміння писати
Аудіювання

Узагальнена таблиця основних умінь і навички мовлення – ІІІ компонент

Уміння говоріння

(за підручником під ред. С.Ю. Ніколаєвої С. 63)

Уміння читати

Перцептивні навички (техніка читання)

Вимовн

Каліг
і (артикуляційні та інтонаційні) навички р
а
ф
і
ч
н
і
т
а

Уміння аудіювання
о
р
ф
о
г
р
а
ф
Слухові навички (фонематичний та інтонаційний слух) і
ч
н
і
н
а
в
и
 ч
к
и

(
Т
е
х
н
і
к
а

п
и
с
ь
м
а
)

2.3. Підхід до визначення складових базисної категорії «Зміст навчання іноземної мови»

за словником «Новый словарь методических терминов и понятий (теория и практика обучения языкам)» (автори
Е.Г. Азимов і А.Н. Щукін. М. : 2009)
 Зміст навчання (базисна категорія) – це сукупність того, що учень має засвоїти в процесі навчання, це історична
категорія, яка змінюється в залежності від мети навчання.

 Зміст навчання ІМ – принципово відрізняється від змісту навчання дисциплін, змістом яких є засвоєння понять,
набутих знань. При навчанні ІМ головне – це набуття мовленнєвих навичок і умінь, які забезпечують практичне
користування мовою.

 До питання про складові змісту навчання існує декілька підходів:

Більшість методистів до структури змісту навчання включають:
 Засоби навчання – підручник, навчальні посібники (граматичні, фонетичні, лексичні, мовленнєві,
країнознавчі).
 Комплекс знань, навичок, умінь, необхідних для практичного володіння в різноманітних сферах і ситуаціях.

 Мовленнєвий матеріал який включає: - - мовленнєві взірці;

- теми;
- ситуації спілкування;
- тексти.

 Існують різні точки зору і на принципи відбору змісту навчання. - принцип необхідності і достатності;
Найбільш узагальнений є наступний перелік принципів: - принцип доступності;
- принцип комунікативної потреби.
 З урахуванням різних точок зору на зміст навчання ІМ, узагальненими є наступні складові змісту навчання
ІМ:
1.) Знання про систему навчання мови і структурних одиниць, які до неї входять і які складають зміст
мовної компетенції.
2.) Знання про культуру носіїв мови які складають зміст соціокультурної компетенції.
3.) Правила користування засвоєним навчальним матеріалом в різних сферах спілкування.
4.) Мовленнєві навички і уміння.
5.) Здатність користуватися набутими і сформованими навичками і уміннями в різних ситуаціях спілкування
– комунікативна компетенція.
6.) Навчальні вміння, які забезпечують можливість ефективно навчатися.
7.) Мовленнєвий матеріал, який представлений в навчальному процесі у вигляді текстів, мовленнєвих зразків,
моделей речень, темах і ситуаціях.

2.4. Основний зміст освітньої галузі «Іноземна мова» - (за змістом Державного стандарту)

 Комунікативна компетенція має кілька складових, відповідно до яких можна визначити змістові лінії освітньої
галузі “іноземна мова”.
 Комунікативна компетенція складається з трьох основних видів компетенцій: мовленнєвої, мовної і
соціокультурної, які, в свою чергу, також включають цілий ряд компетенцій.
 Мовленнєва компетенція базується на чотирьох видах компетенцій, в аудіюванні, говорінні, читання та письмі,
тобто в учнів мають бути сформовані мовленнєві вміння у чотирьох перелічених видах мовленнєвої діяльності.
 Мовна компетенція інтегративна і включає ряд інших компетенцій: лексичну, граматичну, фонологічну та
орфографічну. Це означає, що учні мають одержати відповідні мовні знання і в них мають бути сформовані
необхідні мовленнєві навички
  Соціокультурна компетенція охоплює такі два види компетенцій як країнознавча і лінгвокраїнознавча, тобто
учні мають одержати певні країнознавчі і лінгвокраїнознавчі знання:
s Країнознавчі знання – це знання історії, географії, економіки, державного устрою та культури країни.
s Лінгвокраїнознавчі знання – це знання особливостей мовленнєвої та немовленнєвої поведінки носіїв мови в певних
ситуаціях спілкування. При цьому слід констатувати, що швидкість та якість формування комунікативної компетенції в
значній мірі залежить від рівня сформованості у учнів навчальних вмінь, тобто рівня сформованості навчальної
компетенції. Сказане представляється у вигляді схеми:

 Комунікативна компетенція і її змістовні лінії

Мовленнєва Мовна компетенція Соціокультурна

компетенція компетенція

Компетенція в Лексична компетенція Країнознавча

аудіюванні компетенція

Компетенція в Граматична компетенція Лінгвокраїнознавча

говорінні компетенція
 Компетенція в Фонологічна компетенція
читанні

Компетенція в Орфографічна компетенція

письмі

Навчальна компетенція

 Три вищезазначені основні змістові лінії взаємопов'язані, і відсутність однієї з них порушує єдність освітньої галузі
«іноземна мова», прирікаючи процес навчання на невдачу.
 Базовий рівень пред'явлення змісту освітньої галузі «іноземна мова» дається у відповідності до основних
змістових ліній.
 Зважаючи на те, що комунікативні вміння не залежать від конкретної іноземної мови, що вивчається, вони
подані у загальному вигляді.
 Мовний матеріал пропонується з чотирьох іноземних мов: англійської, німецької, французької. та іспанської.
Він є основою для формування слухо-вимовних, графічних, орфографічних, лексичних і граматичних навичок.
 Мовний матеріал ділиться на дві категорії:
1.) для рецептивного і продуктивного засвоєння;
2.) для рецептивного засвоєння.
  Комунікативна мовленнєва  це здатність вирішувати засобами іноземної мови актуальні для учня
компетенція (КМК)
задачі спілкування в побутовому, навчальному і культурному житті;
 вміння учня користуватися фактами мови і мовлення для реалізації
мети спілкування.

цілей
Комунікативна мовленнєва компетенція – це свого роду інтеграція змісту навчання
 цілі навчання реалізуються завдяки змісту навчання.
 зміст навчання відбирається відповідно до: § конкретної мети відповідно до етапу навчання;
§ в залежності від типу навчального закладу.

2.5. Зміст комунікативної компетенції за «Загальноєвропейськими рекомендаціями з мовної освіти»

Вихідним у трактуванні комунікативної компетенції є підхід до розкриття змісту КМК, який міститься в
Рекомендаціях Ради Європи з проблем вивчення іноземної мови і який з часом знайшов своє відображення в
державних документах:

 Державний стандарт з іноземної мови;

 Програма з іноземної мови ( основна, друга іноземна мова: спецшколи, профільні школи);
 Концепції з вивчення основної та другої іноземної мови.
Складові комунікативної мовленнєвої компетенції, зміст кожної із складових їх тлумачення наводяться за
змістом зазначеного документа.
Комунікативна мовленнєва компетенція (КМК), або просто комунікативна компетенція (КК) має у своєму складі
наступні компетенції: лінгвістичну, соціолінгвістичну та прагматичну.

Перша складова – Лінгвістична компетенція – це «знання і здатність використовувати формальні здібності, на основі
яких можуть бути породжені і сформульовані, добре оформленні, повнозначні висловлювання» (РРЄ, с. 109).Укладачі
рекомендацій, не претендуючи на абсолютність у визначенні складових лінгвістичної компетенції, розрізняють наступні
компетенції у складі КМК, і надають їм тлумачення, яке подається нижче.

Лексична компетенція – це знання і здатність використовувати мовний словниковий запас, який складається з
лексичних та граматичних елементів (РРЄ, с. 110-111). До лексичних елементів включають: стислі вирази,
фразеологізми, однослівні форми; до граматичних елементів віднесено: артиклі, кількісні займенники, особові
займенники, питальні слова та відносні займенники, присвійні займенники, прийменники, допоміжні слова, сполучники,
частки.

Граматична компетенція визначена як “знання та здатність користуватися граматичними ресурсами мови, це

“здатність розуміти і виражати значення, продукуючи і розпізнаючи правильно оформлені згідно з цими принципами
фрази і слова (що є протилежним заучуванню та відтворенню їх як стійких формул)” (РРЄ, с. 112-113).

Семантична компетенція розглядається як здатність учня усвідомлювати і контролювати організацію змісту

(РРЄ, с. 114) і до неї відноситься:
 Лексична семантика – зв’язок слова із загальним компонентом (відношення, конотація, експонування загальних
специфічних понять), внутрішньо-лексичні зв’язки (синоніми, антоніми, гіпонімія, колокація, відношення типу
«частина – ціле»), компонентний аналіз, еквівалентність при перекладі.
 Граматична семантика, яка розглядає знання граматичних елементів, категорій структур і процесів.
 Прагматична компетенція, яка розглядає мотиви зв’язків, таких як підрядність, прессупозиція, імплікативність і т.д.
(РРЄ, с. 115-116).
 Фонологічна компетенція включає знання та навички перцепції і продукції;
 Звукових одиниць (фонем) мови та способів їх реалізації у певному контексті (алофонів);
 Фонетичних ознак розрізнення фонем (напр., сонорності, назальності, закритості, лабіальності);
 Фонетичного складу слів (складоподілу, фонетичних відрізків, словесного наголосу і тону);
 Фонетики речення (просодії): наголосу і ритму фрази, інтонації;
 Фонетичної редукції: вокалічної редукції, сильних і слабких форм, асиміляції, елізії;

Орфографічна компетенція охоплює знання і навички перцепції та продукції символів, з яких складаються
письмові тексти. Писемні системи усіх європейських мов базуються на алфавітному принципі. У випадку алфавітних
систем учні повинні знати і вміти сприймати та продукувати: форму як великих так і малих літер у вигляді прямого
шрифту і курсиву, називання слів по літерах, у тому числі розрізнення злитих форм, пунктуаційні знаки і випадки їх
вживання, типографські засоби та варіанти їх друку і інше.

Орфоепічна компетенція – це вміння правильно озвучувати написане, коли необхідно читати вголос
підготовлений текст або використовувати в усному мовленні слова, що вперше зустрічаються у письмовій формі. До
орфоепічної компетенції включаються знання правил написання, вміння користуватись словником та знання умовних
позначень, зокрема, знаків пунктуації для паузації та інтонації; здатність розуміти двозначність (омоніми, синтаксичні
двозначності і т.д.) залежно від контексту.

Друга складова – Соціолінгвістична компетенція (СЛК). Ця компетенція (СЛК) стосується соціокультурних умов
користування мовою і включає знання , необхідні для здійснення соціального аспекту користування мовою (РРЄ, с. 113-
118).
До змісту СЛК укладачі Рекомендацій відносять:

1. Лінгвістичні матеріали соціальних стосунків, які дуже відрізняються у різних мовах та культурах в залежності від
таких чинників, як: відповідний статус, близькість стосунків, реєстр мовлення і т.д. До цих маркерів відносяться
реєстри, які не розглядаються як універсальні: вживання та вибір привітань, вживання та вибір форм звертання,
правила вступу до розмови, вживання та вибір вигуків.
2. Правила ввічливості, які є різні і варіюють від однієї культури до іншої: «позитивна», «негативна»,
ввічливість, неввічливість, правильні вживання: «будь ласка», «дякую».
3. Вирази народної мудрості, які представлені сталими формулами і які є важливим компонентом лінгвістичного
аспекту соціокультурної компетенції: прислів’я, допоміжні звороти, вислови, знайомі цитування (РРЄ, с. 119).
4. Реєстрові відмінності, які використовуються для позначення систематичних відмінностей між різними варіантами
мови при вживанні її у різних контекстах. Під цим кутом зору розглядаються наступні формальності: офіційний,
формальний, нейтральний, неформальний, фамільярний, інтимний.
5. Діалект та акцент. Соціолінгвістична компетенція включає здатність розрізняти лінгвістичні маркери, наприклад:
соціальних класів, регіонального і національного походження етнічної належності, професійної групи. До
діалектичних та аспектних маркерів відносяться: лексика, фонетика, граматика, вокальні характеристики,
паралінгвальні засоби тощо.

Третьою складовою комунікативної компетенції є Прагматична компетенція. Цей вид компетенції пов’язаний зі
знаннями користувача/ учня про принципи, за якими висловлювання/повідомлення:
а) організовуються, структуруються та укладаються (дискурсивна компетенція).
б) використовуються для здійснення комунікативних функцій (функціональна компетенція).
Як видно, складовими прагматичної компетенції виступають:

Дискурсивна компетенція, це є здатність користувача/учня пов’язувати речення логічно, з тим, щоб продукувати
зв’язні відрізки мовлення. Остання включає знання та вміння контролювати логічне складання речення з точки зору:
теми/реми; відомого/нового; причини/наслідку; природної зв’язності (напр., часової); здатність будувати і керувати
мовленням у плані тематичної організації, зв’язності та злитності, логічної організації, стилю та реєстру.

Побудова тексту – це є знання правил побудови мови певної спільності, знання про те, як структурується
інформація для здійснення різних макрофункцій (опису, розповіді, експозиції і т.д.), як будується аргументація (на суді, у
дебатах тощо), як оформлюються і розбиваються на параграфи письмові тексти (есе, офіційні листи і т.д.) (РРЄ, с. 123).

Функціональна компетенція – цей компонент пов’язаний з використанням у спілкування усного мовлення та

письмових текстів зі спеціальними функціональними цілями.
До змісту КМ включено і такий вид компетенції як – плюролінгвальна та плюрокультурна компетенція, яка
розглядається як здатність користуватися мовними і культурними цілями і брати участь у міжкультурному спілкуванні,
коли людина, що розглядається як соціальний аспект, має різні ступені володіння кількома мовами та досвід кількох
культур. Це розглядається не як надання переваги чи протиставлення різних компетенцій, але швидше, як існування
складної або навіть комплексної компетенції, яку може використовувати користувач (РРЄ, с. 168).

Узагальнена схема змісту комунікативно-мовленнєвої компетенції і їх складових

за «Загальноєвропейськими рекомендаціями»:

Лексична Лексичні елементи

Граматичні елементи
Граматична Морфологічні
Лінгвістичні Синтактичні
компетенції Семантична Лексична
Фонологічна Граматична
Орфографічна
Орфоепічна
 Лінгвістичні маркери
КМК Соціолінгвістична компетенція Правила ввічливості
Вирази народної мудрості
Діалект та акцент

Прагматична компетенція Дискурсивна

Функціональна
Плюрилінгвальна та плюрикультурна компетенція

2.6. Мета і зміст навчання іноземної мови 10-11 класів в профільній школі

 Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту», положень Концепції загальної середньої освіти (11-
річна школа), старша школа (10-11-ті класи) функціонує як профільна, якнайповніше реалізуючи принцип
особистісно-орієнтованого навчання, що сприяє розвитку в учнів можливостей для створення власної освітньої
траєкторії.

 Головна мета навчання іноземної мови у старшій (профільній) школі полягає у формуванні у учнів:
- комунікативної компетенції;
- умінь і навичок здійснювати спілкування в усній і писемній формі у межах сфер і тематики, визначених програмою
для кожного профілю, дотримуючись традицій і норм, прийнятих у країні, мова якої вивчається.

 Відповідно до Концепції профільного навчання в старшій школі для природничо-математичних, технологічних,

художньо-естетичних і спортивних напрямів для оволодіння іноземною мовою рекомендовано використовувати 2
години на тиждень – рівень стандарту. Учні продовжують вивчення іноземної мови, удосконалюючи досвід,
набутий у початковій (2-4-і класи) школі. Якість їхньої навчальної підготовленості у випускному класі має досягти
рівня В1 за шкалою, рекомендованою європейськими стандартами.
 Учні, що обрали профільними предмети суспільно-гуманітарного напрямку, продовжують оволодівати іноземною
мовою відповідно до навчального плану, яким передбачено 3 тижневих години на її вивчення – академічний рівень.

 Профільний рівень –профільне навчання іноземної мови передбачає поглиблене і професійно зорієнтоване
вивчення предмета.

 Навчання цього рівня має створити учням сприятливі умови для врахування їх індивідуальних особливостей,
інтересів, здібностей, нахилів, мотивів і потреб для формування чіткої орієнтації на певний вид майбутньої
професійної діяльності, пов'язаної з іноземною мовою.
 5 тижневих годин, відведених на іноземну мову у класах з поглибленим її вивченням, дозволяє глибше і ширше
оволодіти: - мовним матеріалом (лінгвістична компетенція),
- видами мовленнєвої діяльності (мовленнєва компетенція),
- інформацією про різноманітні особливості життєдіяльності країни, мова якої вивчається
   (соціокультурна компетенція).
 Якість досягнення учнів професійного рівня має досягати рівня В2 (як і випускників спецшкіл з поглибленим
вивченням іноземної мови).

У пояснювальній записці визначені цілі навчання, розкрито основний зміст компонентів комунікативної
компетенції, вказано на пріоритетні принципи і засоби оволодіння мовою відповідно до комунікативно орієнтованого
підходу.
Визначаються основні напрями профільного навчання іноземних мов.

Зміст навчання з метою чіткого його розуміння структуровано у кілька компонентів, розподілених в окремі графи.
 Усі дидактичні та методичні засади і зміст програми узгоджені з відповідною галуззю Державного стандарту
середньої освіти і відповідають основним положенням «Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти.
 Програми для кожного профільного напряму мають аналогічну структуру.
 Зміст навчання кожної іноземної мови структуровано за єдиною схемою, яка чітко ілюструє сфери й тематику
ситуативного спілкування, мовленнєві функції, засоби вираження, обсяг лінгвістичної, мовленнєвої, соціокультурної
та загально навчальної компетенцій, визначених для кожного профілю з урахуванням їхніх особливостей.

Успішна реалізація змісту навчання іноземної мови у профільній школі можлива за умови:

 раціонального застосування навчальних засобів як основних механізмів виконання мети і завдань;

 забезпечення основними засобами навчання, зокрема підручниками, підготовка яких здійснюється відповідно до
наукових засад, прийнятих у галузі підручникотворення;
 широкого використання інших засобів (робочі зошити, аудіо- та відеоматеріали, книжки для домашнього читання,
тестові завдання тощо);
 активного використання електронних носіїв інформації.
 ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Азимов Э. Г. Новый словарь методических терминов (теория и практика

обучения языкам) / Э. Г. Азимов, А. И. Щукин. – М. : «Икар», 2009. – 448 с.
2. Андреевская А. И. Методика обучения французскому языку /
А. И. Андреевская., А. С. Левенстерн. – М. : Просвещение, 1983. – 222 с.
3. Артемов В. А. Психология обучения иностранным языкам. Учеб пособие /
В. А. Артемов. – М. : Просвещение, 1969. – 279 с.
4. Берман И. М. Методика обучения английскому языку / И. М. Берман. – М. :
Просвещение, 1970. – 290 с.
5. Бим И. Л. Теория и практика обучения немецкому языку в средней школе:
Проблемы и перспективы / И. Л. Бим. – М. : Просвещение, 1988. – 256 с.
6. Бігич О.Б. Мета як вихідний компонент системи професійної підготовки
майбутнього вчителя іноземної мови для початкової школи у вищому закладі
освіти // Вісник КНЛУ, серія «Педагогіка та психологія». – Вид. центр КНЛУ,
2001. – Вип. 4. – С.18-22.
7. Бухбиндер В. А. Основы методики преподавания иностранных языков /
В.А. Бухбиндер, В. Ш. Штраус. – К. : Вища школа, 1986. – 329 с.
8. Демьяненко М. Я. Основы общей методики обучения иностранным языкам /
М. Я. Демьяненко, К. А. Лазаренко, С. В. Кислая. – Издательское
объединение “Вища школа”. – Киев : 1984. – 255 с.
9. Державний освітній стандарт з іноземної мови (загальна середня освіта) 5-9
класи / [керівн. автор. колективу С. Ю. Ніколаєва]. – К. : Ленвіт, 1998. – 32 с.
10.Державний стандарт базової і повної середньої освіти (іноземні мови) //
Іноземні мови. – 2004. – № 1. – С. 3-7.
11.Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання,
оцінювання / [наук. редактор українського видання пед. наук, проф.
Ніколаєва С. Ю]. – К. : Ленвіт, 2003. – 108 с.
12.Зимняя И. А. Педагогическая психология / И. А. Зимняя. – М. : Логос, 2000.
– С. 132-137.
13.Зимняя И. А. Психология обучения иностранным языкам в школе /
И. А. Зимняя. – М., 1991. – 222 c.
14.Леонтьев А. А. Язык, речь и речевая деятельность / А. А. Леонтьев – М. :
Просвещение, 1969. – 214с.
15.Маслыко Е. А. Настольная книга преподавателя иностранного языка /
Е. А. Маслыко, П. К. Бабинская, А. Ф. Будько. – Мн. : Высэйш. школа, 1996.
– 522 с.
16.Мастерство и личность учителя : На примере преподавания иностранного
языка / Е. И. Пассов, В. П. Кузовлев, Н. Е. Кузовлева и др. – М. : Флинта-
Наука, 2001. – С. 61-66, 86-60.
17.Методика навчання іноземних мов у загальноосвітніх навчальних закладах :
підручник / Л. С. Панова, І. Ф. Андрійко, С. В. Тезікова та інші. – К. : В.Ц.
«Академія»,2010. – 328 с.
18.Методика обучения иностранным языкам в средней школе : Учебник /
Н. И. Гез, М.В. Ляховицкий, A. A. Миролюбов и др. – М. : Высш. школа,
1982. – 373 с.
19.Миньяр-Белоручев Р. К. Методика обучения французкому языку /
Р. К. Миньяр-Белоручев. – М. : Просвещение, 1990. – 220 с.
20.Ніколаєва С. Ю. Ступенева система освіти в Україні та система навчання
іноземних мов / С. Ю. Ніколаєва, О. П. Петращук, Н. О. Бражник. – К. :
Ленвіт, 1996. – 90 с.
21.Общая методика обучения иностранным язикам : Хрестоматия / [сост.
А. А. Леонтьев] – М. : Рус. язык, 1991. – 360 с.
22.Общая методика обучения иностранным языкам в средней школе / [под ред.
А. А. Миролюбова]. – М. : Просвещение, 1967 – 505 с.
23.Основы методики преподавания иностранных языков: yчебник / [Под ред.
В. А. Бухбиндера, В. Штрауса]. – К. : Вища школа, 1986 – 335 с.
24.Програми для загальноосвітніх навчальних закладів та спеціалізованих шкіл
з поглибленим вивченням іноземних мов / [Кер. В. Г. Федько]. – К. : Перун,
2005. – 80 с.
25.Щерба Л. В. Преподавание иностранных языков в школе. Общие вопросы
методики. / Щерба Л. В. – М. : Высшая школа, 1974. – 112 с.
 Навчальне видання
(українською мовою)

Ружин Катерина Михайлівна

МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ:
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ

Навчальний посібник у схемах і таблицях

для студентів факультету іноземної філології
освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

Рецензент Н.Б. Бондаренко

Відповідальний за випуск К.М. Ружин

Коректор К.М. Ружин