Питання екзаменаційних білетів

Методологія науково-педагогічних досліджень

1. Понятійний апарат наукового дослідження:

* Об'єкт -Об'єктом педагогічного дослідження можуть виступати,
наприклад, процеси навчання, виховання або розвитку особистості
в особливих умовах (професійно-технічна школа, дошкільне
виховання, післядипломна освіта тощо), процеси становлення
нових освітніх і виховних систем, процеси формування певних
якостей особистості. Основними об'єктами педагогічних
досліджень є діяльність учителів і вихователів, дітей і учнів,
педагогічні стосунки (між суб'єктом і об'єктом навчання та
виховання, особистістю і колективом, навчанням і самоосвітою,
вихованням і самовихованням), організація чи управління
пізнавальною діяльністю дітей, навчально-виховним процесом чи
навчально-виховним закладом тощо.
* Предмет - Предметом досліджень можуть бути мета освіти чи
виховання, прогнозування, зміст, форми й методи організації й
проведення педагогічного процесу, характеристики діяльності учня й
учителя, суперечності в навчально-виховному процесі, шляхи його
вдосконалення, характер педагогічних вимог, впливів, педагогічні
умови, особливості, тенденції розвитку навчально-виховних явищ і
процесів, різні види педагогічних ситуацій.
*Мета – це обґрунтоване уявлення про загальні кінцеві або проміжні
результати наукового пошуку.Мета дослідження – це комплекс
результатів, які необхідно одержати в процесі дослідження. Вона вже
закладена у саму назву обраної для дослідження теми.
* Завдання -Це конкретизація загальної мети, цілей з урахуванням
предмета дослідження. Виділяються завдання, зорієнтовані на:
★ визначення етапів наукового пошуку;
★ виявлення найсуттєвіших ознак об’єкта дослідження;
★ визначення внутрішньої структури об’єкта дослідження;
★ обґрунтування системи засобів, необхідних для розв’язання
наукової проблеми;
★ всебічне вивчення практики вирішення даної проблеми, причин,
недоліків і труднощів у її розв’язанні;
★ експериментальну перевірку пропонованої системи засобів,
необхідних для розв’язання наукової проблеми;
★ розробку рекомендацій щодо практики використання результатів
дослідження.
Можна навести такий варіант завдань педагогічного дослідження:
★ вирішення теоретичних питань дослідження поставленої проблеми
(визначення змісту досліджуваних понять, конкретизація їх структури,
розробка критеріїв педагогічного діагностування та корекції);
★ вивчення наявних умов вирішення проблеми на практиці,
констатація та аналіз типових недоліків та їх причин;
★ обґрунтування необхідної методики для розв'язання визначеної
проблеми (тут основою є теоретичні дані, одержані дослідником
внаслідок першого завдання, та матеріали аналізу практичної
діяльності, добуті під час виконання наступного завдання);
★ дослідно-експериментальна перевірка запропонованої методичної
системи;
★ розробка методичних рекомендацій для тих, хто використовуватиме
результати дослідження на практиці (вчителів, вихователів,
методистів).
У магістерській роботі виділяють 3-4 основні завдання.
* Гіпотеза (з грец. – передбачення розв’язку) – спрямовуюча наукова
ідея, що потребує подальшої перевірки з точки зору якісних
характеристик. Це науково-обґрунтоване припущення про факт, що
знаходиться за межами безпосереднього спостереження або про
закономірні зв’язки і закономірний порядок явищ, не перевірені
науковими методами.
Доцільно змістову сторону гіпотези розглядати в єдності зі
схемою:"Якщо..., то..., тому що...", що дає можливість реалізувати
описову, пояснювальну і прогностичну функцію гіпотези. Гіпотеза
педагогічного дослідження має формулюватися так, щоб її можна було
перевірити експериментально.
* Наукова новизна - це ознака, наявність якої дає авторові підстави
використовувати поняття "вперше" при характеристиці одержаних ним
результатів і проведення дослідження загалом.
*Теоретичне значення результатів дослідження - є інтегральною
характеристикою впливу проведеного дослідження на ідеї та методи,
комплексним показником його перспективності, доказовості,
концептуальності.
*Практичне значення результатів дослідження та їх впровадження
-включає обґрунтування нової дидактичної чи методичної системи,
рекомендації, вимоги, пропозиції.
 Вона характеризує реальні зрушення, що досягнуті чи можуть бути
досягнутими через упровадження в практику результатів проведеного
дослідження.
Виділяють два можливі шляхи такого впровадження:
★ безпосередній, коли одержані результати прямо адресуються
навчальним закладам і викладачам для використання;
★ опосередкований, коли результати включаються в теорію і, як
складова цієї теорії, впливають на практику.

2Актуальність дослідження. Одним із найбільш поширених, популярних

видів художньої діяльності сучасної молоді є спів. Науковці вважають, що
здатність до співу є природною для кожної людини, і лише несприятливі
умови можуть перешкоджати самостійному оволодінню навичками вокальної
діяльності. Отже, музична педагогіка має забезпечити успішне вирішення
проблем щодо оволодіння школярами мистецтвом співу. Особливо
актуальним є питання формування навичок співу в дітей молодшого
шкільного віку, оскільки саме цей період, поряд із старшим дошкільним,
визначено як сенситивний для розвитку музичних здібностей дітей та
формування в них здатності до вокального інтонування (Л. Бочкарьов, О.
Готсдінер, О. Запорожець, Д. Кірнарська, О. Кочерега, Г. Стулова та ін.).

У сучасних дослідженнях спів розглядають як найбільш ефективний шлях

заохочення дітей до музичного мистецтва, як засіб збагачення художніх,
музичноестетичних вражень та почуттів, шлях до особистого, духовного,
інтелектуального й творчого становлення (Л. Бірюкова, Б. Брилін, В. Дряпіка,
О. Єременко, А. Козир, Г. Падалка, Р. Савченко, Ван Шанху, Чжоу Сяоянь,
Шень Сяну та ін.). Значну увагу питанням формування співочих навичок у
дітей молодшого шкільного віку на уроках музичного мистецтва приділено в
працях Л. Гавриленко, О. Лобової, Е. Печерської, Р. Слек, О. Ростовського,
Ю. Юцевича та ін.

У останні десятиріччя все більш популярним стає

залучення учнів молодшого шкільного віку до
регулярних індивідуальних вокальних занять, що
зумовлено масовим захопленням суспільства ідеєю
раннього інтелектуального та художнього розвитку
дітей, а також поширенням дитячих співочих шоу й
конкурсів. Це пояснює феномен стрімкого зростання
чисельності вокальних відділень дитячих музичних шкіл
та шкіл мистецтва, вокальних гуртках, що діють у різних
культурно-освітніх організаціях, приватних школах
вокалу, в яких діти навчаються, у першу чергу,
вокальному, більш рідко − народному та класичному
співу. У зв’язку з цим соціокультурним явищем
активізувалися в останній час дослідження, пов’язані з
формуванням виконавських навичок у галузі вокального
співу (А. Арутюнова,О. Бєлоброва, Е. Гавацко, О. Ізюрова,
О. Кліпп, Л. Михайлов, М. Мозговий, О. Сапожник, І.
Сахнова, Сет Ріггс, О. Старовойтова, І. Ул’єва, Хуан
Сяомен, Чжао Цзинь та ін.).
Натомість, зазначені вище дослідження стосуються передусім юнацтва та
школярів підліткового й старшого шкільного віку; проблеми формування
навичок вокального співу в учнів молодшого шкільного віку до цього часу
ще не ставали предметом всебічного наукового дослідження.

Предмет дослідження – особливості формування вокальних вмінь і навичок

молодших школярів на уроках музичного мистецтва.

Об’єкт дослідження – вокальні вміння та навички на уроках музичного

мистецтва.

Мета дослідження – дослідити особливості формування вокальних вмінь і

навичок молодших школярів на уроках музичного мистецтва.

З огляду на тему дослідження, можна виокремити наступні завдання:

• розглянути формування вокальних вмінь і навичок молодших школярів

як психолого-педагогічна проблема;

• проаналізувати формування вокальних вмінь і навичок молодших

школярів як засіб музичного розвитку дитини;

• визначити роль учителя у формуванні вокальних вмінь і навичок

молодших школярів;

• дослідити методику формування вокальних вмінь і навичок молодших

школярів на уроках музичного мистецтва;

• розробити практичні рекомендації щодо використання на уроках

мистецтва різних типів завдань, спрямованих на формування вокальних
вмінь і навичок молодших школярів.

Методи дослідження: описові, зіставні, аналітичні, педагогічні.

 2. Соціологічні методи науково-педагогічного дослідження.

Методи педагогічних досліджень - це шляхи, способи пізнання

педагогічної дійсності. За допомогою методів педагогіка здобуває
інформацію про те чи інше явище, процес, аналізує і обробляє одержані дані,
включає їх в систему відомих знань. Тому темп і рівень розвитку
педагогічної теорії залежить від того, які методи дослідження вона
використовує.
До традиційних методів соціальних наук, які використовує і соціальна
педагогіка, належать спостереження, опитування, вивчення документів,
соціально-педагогічний експеримент, тестування, моделювання,
соціометрична і референтометрична процедури, визначення рейтингу, та
інші.
Соціолого-педагогічні дослідження спрямовані на пошуки нових,
більш прогресивних і ефективних в умовах трансформації суспільства рішень
завдань навчання і виховання особистості. Тому формулюючи поняття
“проблема”, слід зазначити, що його сутність полягає у розриві між
фактичним і бажаним в об’єктивно існуючій суперечності.

3. Апробація та впровадження результатів дослідження.

Одним із важливих компонентів наукового дослідження є апробація його

результатів. Апробація дослівно означає “схвалення, затвердження,
встановлення якостей”.

В даний час під терміном Апробація розуміється критична оцінка з боку

наукового співтовариства наукових досліджень здобувача. Причому
оцінці піддаються не тільки кінцеві результати роботи, але і методики
дослідження, і проміжні результати роботи.
Апробація стимулює претендента на переосмислення своїх наукових
досліджень, більш глибоке їх доопрацювання, допомагає автору
підтвердити або зрозуміти необхідність перегляду наукових положень.

Впровадженням результатів наукових до сліджень є також їх

використання в навчальному процесі шляхом включення в навчальні,
навчально-методичні та методичні посібники та підручники.

Тобто впровадження це передача результатів дослідження споживачеві

наукової продукції в зручній для споживача формі, що забезпечує
підвищення ефективності роботи споживача, оформлене відповідними
документами.

4. Основні принципи діалектичного методу пізнання:

✓Принцип розвитку (або принцип історизму) виходить із того, що
любе явище, подія - це процес, у якому завжди є народження
(виникнення), становлення, загибель (знищення) і поява на старій
основі нової якості і так нескінченно. Принцип розвитку вимагає від
нас у пізнанні об'єкта відповісти, принаймні, на чотири питання.
*1). Генезис. Як, із чого, у силу яких причин виник даний об'єкт.
* 2). Минуле (історія об'єкта). Які етапи об'єкт пройшов у своєму
розвитку? Як ці етапи зв'язані між собою? Що на кожному з етапів
об'єкт втрачав і що здобував нового? Які можливості реалізовані в
розвитку об'єкта, які - ні?
*3). Сьогодення. Якщо об'єкт продовжує актуально існувати, то
необхідно відповісти на запитання: чим він є тепер?
*4). Майбутнє. Які основні тенденції розвитку об'єкта? Які існують
альтернативні шляхи реалізації цих тенденцій у майбутньому (прогноз,
як необхідний елемент принципу розвитку).
✓Принцип загального зв'язку, щоб зрозуміти суть об'єкта, необхідно
досліджувати різноманіття його зовнішніх і внутрішніх зв'язків;
виділити серед цього різноманіття закони, тобто суттєві, загальні,
необхідні, повторювані зв'язки. Зв'язок визначається як
взаємозумовленість існування явищ, розділених в просторі та часі. З
виявлення закономірних зв'язків починається наукове пізнання, для
філософського пізнання характерне вивчення універсальних зв'язків,
 наприклад, детермінізму - причинно - послідовного зв'язку. Основні
універсальні зв'язки є елементами в системі діалектики.
Застосовуючи принцип загального зв'язку до вивчення конкретного
об'єкта, необхідно знати, що зв'язки діляться на:
- внутрішні - зовнішні;
- суттєві - несуттєві (необхідні - випадкові);
- загальні - одиничні;
- жорстко детерміновані (динамічні) - імовірнісні, кореляційні
(статистичні);
- прямі - зворотні;
- зв'язки функціонування, розвитку або керування;
- зв'язки, що забезпечують перехід речовини, енергії або інформації.
✓Принцип протиріччя орієнтує нас при збагненні сутності об'єкта
проаналізувати його основні протиріччя. Із усього різноманіття зв'язків
виділяються основні суперечливі зв'язки, тому що вони з погляду
діалектики є джерелом розвитку об'єкта. Протиріччя - це взаємодія
протилежних, взаємовиключних сторін і тенденцій в об'єкті, які разом з
тим перебувають у внутрішній єдності і взаємопроникненні,
виступаючи джерелом саморозвитку буття.Протиріччя - це одночасно і
єдність, і боротьба протилежностей.
Для того щоб застосувати принцип протиріччя в пізнанні об'єкта,
необхідно:
- серед безлічі елементів в об'єкті знайти суттєві розходження -
протилежності;
- вивчити механізм взаємодії протилежностей;
- визначити стадію розвитку протиріччя (стадії протиріччя):
∙ 1. виникнення;
∙ 2. становлення і зрілість;
∙ 3. розв'язання; на третій стадії боротьба
протилежностей переважає над єдністю, наступає
період загострення протиріччя, що може закінчитися
або переходом системи знову в рівноважний стан, або
переходом її в нову якість, або загибеллю.

5. Дослідницький пошук.

Знання опублікованих (вторинних) джерел інформації з теми

дослідження - неодмінна умова забезпечення якості наукового
дослідження. Воно дає змогу глибше осмислити науковий матеріал, що
міститься в опублікованих працях інших учених, оскільки, основні
питання проблеми майже завжди викладено в більш ранніх
дослідженнях.

Пошук, обробка та аналіз опублікованих джерел дають змогу виявити

рівень дослідженості конкретної теми, підготувати огляд літератури з
теми, створити список використаних джерел (приблизно 200...250 назв).

Для складання списку джерел з вибраної теми доцільно

використовувати наявні в бібліотеках:

· систематичні каталоги, в яких назви творів розташовані за галузями

знань;

· абеткові каталоги, в яких картки на книжки розташовані в

алфавітному порядку прізвищ авторів чи назв;

· предметні каталоги, що містять назви творів із конкретних проблем і

питань;

· різноманітні бібліографічні й довідкові видання (посібники і

покажчики з окремих тем і розділів), виноски і посилання в
монографіях, підручниках, енциклопедіях, енциклопедичних словниках
та ін.Широке використання бібліографічних покажчиків, баз і банків
даних, а також Internet забезпечить повноту відбору опублікованих і
неопублікованих джерел з досліджуваної теми.

6. Поняття методології, методики та методу в наукових дослідженнях.

Методологія – наука про найбільш загальні принципи пізнання і
перетворення об’єктивної дійсності, шляхи і способи цього
процесу; це вчення про принципи побудови, форми і способи науково-
пізнавальної діяльності. Цей термін грецького походження, що
означає “вчення про метод”.
У широкому сенсі – це світоглядна позиція дослідника, представлена
системним підходом, який відображає загальний зв’язок й
взаємозумовленість явищ і процесів оточуючої дійсності.
Методологія науки дає характеристику компонентів наукового
дослідження – його об’єкта, предмета, мети, завдань, методів, засобів і
способів, необхідних для їх розв’язання. Методологія визначає
послідовність руху дослідника у процесі розв’язання наукової
проблеми.
Методологія - це вчення про систему наукових принципів і способів
дослідницької діяльності. Вона включає фундаментальні,
загальнонаукові принципи, що є її основою, конкретно наукові
принципи, що лежать в основі теорії тієї чи іншої дисципліни або
наукової галузі, і систему конкретних методів і технік, що
застосовуються для вирішення спеціальних дослідницьких завдань.
⚫Головна мета методології науки - вивчення і аналіз методів, засобів,
прийомів, за допомогою яких отримують нові знання в науці як на
емпіричному, так і теоретичному рівнях пізнання. Методологія - це
схема, план вирішення поставлених завдань наукового дослідження.
⚫Методологія наукового дослідження розглядає найбільш суттєві
особливості і ознаки методів дослідження, розкриває їх за спільністю і
глибиною аналізу. Наприклад, вивчаючи конкретні способи
проведення експерименту, спостережень, вимірювання, методологія
науки виділяє ті ознаки, які властиві будь-якому експерименту.
Найбільш важливим для методології науки є визначення
проблеми,побудова предмета дослідження і наукової теорії, перевірки
істинності результатів.
Методологія науки – це концептуальний виклад мети, змісту, методів
дослідження, які забезпечують одержання максимально об’єктивної,
точної, систематизованої інформації про досліджувані процеси і явища.
⚫ Основні функції методології:
1. Визначення способів одержання наукових знань, які відображають
педагогічну дійсність, що постійно змінюється.
2. Визначення основного шляху досягнення конкретної науково-
дослідної мети.
3. Забезпечення всебічного одержання інформації про процес чи явище,
що досліджуються.
Методика досліджень теми — це конкретизація прийомів і способів
виконання робіт відповідно до мети та плану дослідження.
Структура методики включає загальні положення, основну
частину і висновок.
⚫ Відповідно, терміном «методика» необхідно позначити конкретні
принципи, форми та засоби використання методів, за допомогою
яких здійснюється більш глибоке пізнання різноманітних
педагогічних проблем та їх розв'язання.
Методика відповідає на запитання: «Як, яким способом
організувати та провести дослідження?» її основна функція –
організація самої дослідницької діяльності.
 Термін «метод» походить від грецького metodos, що означає «шлях
дослідження, теорія, вчення». Метод – це засіб досягнення будь-якої
мети, вирішення конкретного завдання; сукупність прийомів або
операцій практичного чи теоретичного засвоєння (пізнання) дійсності.
В педагогіці під поняттям «науковий метод» розуміють систему
основних підходів і засобів дослідження, що відповідають предмету і
завданням цієї науки.
⚫ У філософських словниках "метод" визначається як спосіб
досягнення певної мети, сукупність прийомів або операцій
практичного або теоретичного освоєння дійсності. Метод є шлях
пізнання, що дослідник прокладає до свого предмета,
керуючись певною гіпотезою
⚫ Метод - це система принципів, вимог, правил, керуючись якими
дослідник може досягти поставленої мети.
⚫ Володіння методом означає для людини знання того, яким чином, в
якій послідовності здійснювати ті чи інші дії для вирішення тих чи
інших завдань.

7. Емпіричні методи дослідження.

Емпіричні методи застосовуються у дослідженнях разом із
загальнонауковими як специфічні методи конкретно-наукового
пізнання прикладного характеру. Це переважно методи чутливості –
відчуття, сприйняття і уявлення. Будучи сформованими на основі
загальнонаукових методів, вони відображають особливості тієї науки,
завдяки якій вони створені.
Назва методу Зміст методу наукового дослідження
Спостереження Метод апробації обґрунтування висунутих
гіпотез або проміжних результатів дослідження з
використанням аксіоматизованих знань про об’єкт,
а також практики його функціонування.
Експеримент Метод цілеспрямованого вивчення об’єкту,
явища, процесу при дослідницьких випробуваннях,
які можуть проводитись в природних, штучних
умовах, з метою виявлення раніше невідомих його
 властивостей (якостей) або перевірки теоретичних
положень. Цей метод дозволяє вивчити об’єкт,
явище у „чистому вигляді” за допомогою усунення
побічних чинників.
Вимірювання Операція, за допомогою якої визначають
відношення однієї величини до іншої, яку
приймають за одиницю.
Порівняння Метод зіставлення досліджуваних явищ та
встановлення їх подібності і відмінності.
Застосовується для порівняння якоїсь величини з
однойменною, прийнятою за еталон.
Опитування Метод, який забезпечує отримання фактичної
інформації або оціночних даних при заповненні
анкет. Опитування проводиться в усній або
письмовій формах.
Тестування Метод, який забезпечує виявлення суттєвих
ознак об’єкта, явища, процесу, засобів їх
функціонування. Тестування проводять двічі: на
початковому етапі дослідження (виконує
діагностичну функцію) і при завершенні
дослідження (виконує верифікаційну функцію).
Експертних оцінок Метод використовується для отримання
змінних емпіричних даних. Проводиться
опитуванням груп експертів (5-7 чоловік), які
визначають кількісні величини, необхідні для
оцінки досліджуваного завдання або питання.
Кореляційний Метод (процедура) визначення
аналіз співвідношення між незалежними змінними. Метод
дозволяє встановити тісноту зв’язків між
величинами шляхом обчислення коефіцієнта
 кореляції.
Факторний аналіз Метод дає можливість встановити багатомірні
зв’язки змінних величин за кількісними ознаками.
Метод дозволяє на основі парних кореляцій,
отриманих у результаті кореляційного аналізу,
одержати набір нових, укрупнених ознак –
факторів.
Імплікаційних шкал Метод виміру та оцінки отриманих даних, які
градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак.
У цьому методі використовують шкали, які
класифікуються за типами або рівнями виміру.
Контент – аналіз Метод допомагає надати відомості про зміст
інформації через кількісні показники. Застосовують
метод для дослідження текстового масиву
(вивчають частоту застосування в тексті положень,
смислових одиниць).
Впровадження Методичні прийоми реалізації результатів
результатів наукового дослідження у практичну діяльність
людей.

8. Сутність і класифікація педагогічних досліджень.

Педагогічне дослідження - спеціально організований науковий процес пізнання
педагогічного середовища, педагогічних явищ, фактів, суб'єктів та об'єктів
педагогічної взаємодії в умовах діяльності, а також зв'язків і відносин між ними.

Педагогічне дослідження - також результат наукової діяльності, спрямованої на

здобування нових знань про закономірності навчання й виховання, соціалізації і
професійної підготовки людей, про структуру і механізми, зміст, принципи і
технології цих знань. Педагогічне дослідження пояснює та прогнозує розвиток
окремих педагогічних явищ і фактів, а також тенденції та зміни в педагогічному
процесі.

За спрямованістю педагогічні дослідження можна поділити на фундаментальні,

прикладній розробки.

Метод науково-педагогічного дослідження — шлях вивчення й опанування складними психолого-

педагогічними процесами формування особистості, встановлення об'єктивної закономірності
виховання і навчання.
Методи педагогічного дослідження класифікуються на:

§ емпіричні методи;

§ теоретичні методи;

§ математичні і статистичні методи

9. Технологія підготовки магістерської роботи.

При підготовці магістерської роботи автор повинен уміти:

– формулювати мету і завдання дослідження, визначати його об’єкт і

предмет;

– складати план дослідження;

– вести бібліографічний пошук із застосуванням сучасних інформаційних

технологій;

– використовувати сучасні методи наукового дослідження, модифікувати

наявні та розробляти нові методи з урахуванням завдань конкретного
дослідження.

Рекомендується така структура роботи:

1) зміст;

2) перелік умовних позначень і спеціальних термінів;

3) вступ;

4) розділи основної частини;

5) висновки і пропозиції;

6) бібліографічний список;

7) додатки.

Вимоги до магістерської роботи

Виконання та захист магістерської роботи має відобразити основі рівні

досягнення навчальних цілей за відповідною магістерською програмою і,
зокрема, вміння:

– описати стан і рівень дослідження проблеми в спеціальній літературі,

висвітлити проблеми, що виникають у певній сфері діяльності;
– дати науково обґрунтовану інтерпретацію фактам, які виявлені в процесі
дослідження, порівняти характер підходів до розв’язання проблеми в
досліджуваній сфері діяльності з вітчизняними або світовими аналогами;

– висвітлити об’єктивні та суб’єктивні причини, котрі обумовили певний

стан, управлінську ситуацію, тощо;

– запропонувати вирішення проблем, визначити економічний і соціальний

ефект запропонованих рішень, використати зарубіжний і вітчизняний досвід,
адаптувати його до конкретних умов, завдань і функцій;

– дати оцінку фактам, законодавчій базі, нормативним документам,

проаналізувати інформаційну базу, викласти обґрунтовану точку зору на
існуючу практику певній сфері діяльності, показати власне бачення варіантів
розв’язання проблеми, розробити концепцію удосконалення діяльності та
запропонувати відповідні управлінські рішення, в т.ч. із застосуванням
сучасної комп’ютерної техніки.

10.Теоретичні методи наукового дослідження.

Загальнонаукові теоретичні методи використовуються також і в емпіричних

дослідженнях. До них належать аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і
моделювання, абстрагування і конкретизація, системний аналіз,
функціонально-вартісний аналіз.

Аналіз – метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за

допомогою уявного або практичного розчленування його на складові
елементи(частини об’єкта, його ознаки, властивості, відношення).

Синтез (від грец. synthesis – поєднання, з’єднання, складання) – метод

вивчення об’єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв’язку його
частин.

Індукція (від лат. induction – «наведення», «побудження») – метод

дослідження, при якому загальний висновок про ознаки множини елементів
виводиться на основі вивчення цих ознак у частини елементів однієї
множини.

Дедукція (від лат. deduction «виведення») – метод логічного висновку від

загального до окремого, тобто спочатку досліджують стан об’єкту в цілому, а
потім його складових елементів.
Аналогія – метод наукового дослідження, завдяки якому досягається
пізнання одних предметів і явищ на основі їх подібності з іншими.

Моделювання – метод, який ґрунтується на використанні моделі як засобу

дослідження явищ і процесів природи.

Моделі – це такі аналоги, подібність яких до оригіналу суттєва, а розбіжність

– несуттєва.

Абстрагування (від лат. аbstrahere «відволікати») — метод наукового

пізнання, який базується на формуванні образа реального об'єкта шляхом
уявного виокремлення певних ознак, властивостей, зв'язків і відношень, що
цікавлять дослідника, з одночасним ігноруванням багатьох інших
другорядних його властивостей.

Конкретизація (від лат. concretus «густий», «твердий») – метод дослідження

предметів у всій їх різнобічності, у якісній багатосторонності реального
існування на відміну від абстрактного вивчення предметів.

Системний аналіз – вивчення об’єкта дослідження як сукупності елементів,

що утворюють систему.

Ідеалізація – це конструювання подумки об’єктів, які не існують у дійсності

або практично не здійсненні (наприклад, абсолютно тверде тіло, абсолютно
чорне тіло, лінія, площина).

Гіпотеза та припущення. У становленні теорії як системи наукового знання

найважливішу роль відіграє гіпотеза.

Гіпотеза є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходу від

фактів до законів.

Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток

процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення
внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей та суперечностей.

11.Обробка та узагальнення результатів дослідження.

Результати наукового дослідження узагальнюються з метою перетворення їх у
джерело інформації. Формою узагальнення результатів дослідження може бути усний
виклад або друкована праця. Усний виклад являє собою повідомлення або виступ
перед аудиторією. Друкованою працею може бути реферат, стаття, науковий звіт,
дисертація, монографія. За результатами дослідження його автори також можуть
підготувати до друку навчальний чи методичний посібник.
 12.Методологічні принципи науково-педагогічного дослідження.

При проведенні науково-педагогічного дослідження необхідно

керуватися наступними принципами :
• виходити з об'єктивності і обумовленості педагогічних явищ: вони
існують і розвиваються в силу дії внутрішніх об'єктивних законів, протиріч,
причинно-наслідкових зв'язків;
• забезпечувати цілісний підхід у вивченні педагогічних явищ і
процесів;
• вивчати явища в їх розвитку;
• вивчати явища в їх зв'язках і взаємодії з іншими явищами;
• при виборі методів дослідження виходити з того, що для вирішення
будь-якої наукової проблеми використовується не один, а комплекс
взаємодоповнюючих методів;
• методи дослідження повинні бути адекватні суті досліджуваного
предмета;
• розглядати процес розвитку як саморух і саморозвиток, зумовлене
властивими йому внутрішніми протиріччями, які виступають як рушійна
сила і джерело розвитку;
• не проводити експеримент, що суперечить моральним нормам,
здатний завдати шкоди випробуваним, образовательновоспітательному
процесу.

13.Методи математичної обробки результатів дослідження.

Математичні методи мають широке застосування. Це зумовлене

декількома моментами:
1) математичні методи дають змогу зробити процес дослідження явищ
більш чітким, структурованим та раціональним;
 2) математичні методи необхідні для обробки великої кількості
емпіричних даних (їхніх кількісних виразників), для їх узагальнення та
організації в "емпіричну картину" дослідження.
Залежно від функціонального призначення цих методів та потреб науки
виділяють дві групи математичних методів, використання яких у
дослідженнях є найчастішим:
- перша - методи математичного моделювання Функціональне
призначення методів математичного моделювання частково було показано
вище. Цей тип методів застосовується: а) як засіб організації теоретичного
дослідження явищ через побудову моделей-аналогів досліджуваних явищ та
виявлення таким чином закономірностей функціонування та розвитку
змодельованої системи; б) як засіб побудови алгоритмів діяння людини в
різноманітних ситуаціях її пізнавальної та перетворюючої діяльності і
побудова на їх основі пояснюючих, розвиваючих, навчальних, ігрових та
інших комп'ютерних моделей.
- друга - методи математичної статистики (або статистичні методи).
Статистичні методи - це деякі методи прикладної математичної статистики,
які застосовуються для обробки експериментальних даних. Основна мета
застосування статистичних методів - підвищення обґрунтованості висновків
у дослідженнях за рахунок використання ймовірнісної логіки та
ймовірнісних моделей.
Кореляційний аналіз - це комплекс процедур статистичного
дослідження взаємозалежності змінних, що перебувають у кореляційних
відношеннях: при цьому переважає нелінійна їхня залежність, тобто
значенню будь-якої окремо взятої змінної може відповідати деяка кількість
значень змінної іншого ряду, що відхиляються від середнього в ту чи іншу
сторону. Кореляційний аналіз - це один з допоміжних методів вирішення
теоретичних завдань, що включає в себе комплекс статистичних процедур. У
прикладних дослідженнях кореляційний аналіз виступає одним з основних
методів статистичної обробки кількісного емпіричного матеріалу.
 Регресійний аналіз - це метод математичної статистики, який дає
змогу вивчати залежність середнього значення будь-якої величини від
варіацій іншої величини або декількох величин (у цьому випадку
використовується множинний регресійний аналіз). Поняття регресійного
аналізу ввів Ф. Гальтон, який установив факт визначеного співвідношення
між зростом батьків та їхніх дорослих дітей. Він помітив, що у батьків
найнижчого зросту діти виявляються дещо вищими, а у батьків найвищого
зросту - нижчими. Такого роду закономірність він назвав регресією.
Регресійний аналіз використовується переважно в емпіричних дослідженнях
для вирішення завдань, пов'язаних з оцінкою будь-якого впливу (наприклад,
впливу інтелектуальної обдарованості на успішність, мотивів - на поведінку
тощо), при конструюванні психологічних тестів.
Факторний аналіз - метод багатомірної математичної статистики, який
використовується у процесі дослідження статистично пов'язаних ознак з
метою виявлення деяких прихованих від безпосереднього спостереження
факторів. За допомогою факторного аналізу не просто встановлюється зв'язок
між змінними, що перебувають у стані перетворень, а визначається міра
цього зв'язку та виявляються основні фактори, що лежать в основі вказаних
перетворень. Особливо ефективним факторний аналіз може бути на
початкових стадіях дослідження, коли необхідно з'ясувати деякі попередні
закономірності в досліджуваній сфері. Це дасть змогу подальший
експеримент зробити більш досконалим порівняно з експериментом,
заснованим на змінних, обраних довільно або випадково.

14.Методологічні підходи як основа науково-педагогічних

досліджень.Системний підхід потребує реалізації єдності теорії,
експерименту і практики. Соціально-педагогічна практика є дієвим
критерієм істинності наукових знань, положень, які розробляються
теорією і частково перевіряються експериментом.

Системний підхід передбачає виділення в педагогічній системі та

особистості, що розвивається, перш за все, інтегративних інваріантних
системоутворюючих зв'язків і відношень, аналізу того, що в системі є
стійким, а що змінним, що головним, а що другорядним. Він передбачає
визначення внеску окремих компонентів‒процесів у розвитку особистості як
системного цілого. У цьому зв'язку він дуже тісно пов'язаний з особистісним
підходом, який означає орієнтацію при плануванні і здійсненні педагогічного
процесу на особистість як мету, суб'єкт, результат і головний критерій його
ефективності.
Діяльнісний підхід потребує переведення студента в позицію суб'єкта
пізнання, праці і спілкування. Це, в свою чергу, потребує реалізації
полісуб'єктного (діалогічного підходу, який випливає з того, що сутність
людини значно багатша, різнобічніша і складніша, ніж її діяльність. Цей
підхід заснований на вірі в позитивний потенціал людини, в її необмежені
творчі можливості постійного розвитку і самовдосконалення.

Діалогічний підхід в єдності з особистісним і діяльнісним є важливою

складовою методології гуманістичної педагогіки.
Концептульний підхід передбачає попередню розробку концепції
дослідження, тобто комплексу основних положень, які визначають загальну
спрямованість, послідовність та архітектоніку дослідження.

Аспектний підхід спирається на вибір певної грані проблеми за принципом

виділення у дослідженні найбільш значущих складових. Так наприклад,
проблема може мати історичний, соціально-педагогічний, психологічний,
освітній аспекти тощо.

Системний підхід відображає значно вищий рівень методології дослідження.

Він спирається на максимально можливе врахування всіх напрямків
розв'язання проблеми в їх взаємодії, виділення головного і суттєвого,
визначення характеру зв'язків між аспектами та їх властивостями.
За критерієм класу залежностей підхід може бути механічним або
діалектичним. Механічний підхід визначає лише причинно-наслідкові зв'язки
явищ, а діалектичний грунтується на зв'язках, породжених протиріччями.
Практичний досвід свідчить, що найефективнішим є діалектичний підхід, у
рамках якого знаходить реалізацію системний підхід, матеріалістичне
ставлення до істини, а також різні логічні основи проведення дослідження.
Спираючись на визначення об'єктивного характеру взаємозв'язків і взаємо-
обумовленості предметів та явищ, діалектика вимагає розглядати
досліджуваний об'єкт як певну ланку в колі існуючих зв'язків, вивчати
залежність одних явищ від інших. Діалектика спрямовує дослідника на те,
щоб предмет, який вивчається, розглядався не як щось стале і незмінне, а
тільки в процесі розвитку.
Головним засобом конкретизації загальних підходів є принципи дослідження.
До основних методологічних принципів дослідження належать: принципи
об'єктивності, науковості, розвитку та взаємодії, відносності, цілісності,
практичності та ін.
Принцип об'єктивності грунтується на поточному відображенні дійсності.
Він вимагає розгляду процесів та явищ такими, якими вони є, без
упередженості, у всьому розмаїтті їх сторін, зв'язків і відносин. Він знаходить
своє відображення у використанні фактичних даних, побудові гіпотез, оцінці
результатів досліджень.
Принцип науковості полягає у необхідності опису, пояснення та
передбачуваності подій та явищ. Науковість виявляється у можливості
передбачення подій та їхніх наслідків і на цій основі використання
результатів досліджень.
Принцип розвитку та взаємодії вимагає, щоб усі явища розглядалися у
динаміці з урахуванням різноманітності зв'язків І системності. Загальний
механізм та джерело розвитку ‒ це виникнення, єдність, боротьба, вирішення
протиріч Принцип розвитку та взаємодії дає можливість наукового
пояснення розвитку складних систем, зокрема, соціально-економічних
процесів.

Принцип відносності полягає у пошуку обмежень, порівнянні результатів,

визначенні умов їх застосування. Він дозволяє формулювати критерії відбору
або оцінокПринцип цілісності є необхідною умовою будь-якого дослідження.
Система існує тільки у рамках певної цілісності, яку потрібно визначити,
знайти межі того чи іншого явища безумовно, цілісність завжди відносна, її
неможливо абсолютизувати, але не можна її ігнорувати.
Принцип практичності орієнтує дослідника на практичну значущість
результатів дослідження. Ствердження, що практика є критерієм істини, ‒ це
реальність будь-якої дослідницької діяльності й один з найважливіших
принципів діалектичного підходу.
15.Класифікація методів науково-педагогічних досліджень.
Метод - певний систематизований комплекс прийомів, процедур, які
застосовуються дослідником для досягнення поставленої мети.
Метод розглядається також як сукупність прийомів практичного або теоретичного
засвоєння педагогічної дійсності.
У педагогічних дослідженнях застосовується, як правило, не один окремий метод,
а їх сукупність.
Існує ряд класифікацій методів наукового дослідження. Найбільш загальним є
поділ методів на дві групи:
1. Емпіричні методи, які використовуються для нагромадження фактичного
матеріалу за досліджуваною проблемою; вони служать для фіксації явищ, їх
опису, виявлення помітних зв’язків між досліджуваними явищами та процесами.
Донедавна всі автори об’єднували емпіричні методи в єдину групу. Останнім
часом у науковій літературі спираються на класифікацію В.І.Загвязінського, який
поділяє емпіричні методи на дві підгрупи:
1.1. Робочі, часткові методи, до яких відносять: вивчення літератури, документів
і результатів діяльності; спостереження; опитування (усне і письмове); метод
експертних оцінок; тестування.
1.2. Комплексні, загальні методи, які будуються на основі використання одного
чи кількох часткових методів: обстеження, моніторинг, вивчення результатів і
продуктів діяльності школярів, вивчення й узагальнення педагогічного досвіду,
дослідна педагогічна робота, педагогічний експеримент.
2. Теоретичні методи - спрямовані на створення теоретичних узагальнень та
формулювань закономірностей досліджуваних явищ. Група цих методів включає в
себе аналіз та синтез, індукцію та дедукцію, моделювання, узагальнення,
формалізацію, абстрагування та ін.
Відповідно до логіки педагогічного дослідження методи поділяють на такі три
основні групи:
· методи нагромадження фактів - призначені для збирання емпіричних даних
(вивчення літературних джерел, документів та продуктів діяльності,
спостереження, опитування тощо);
· методи узагальнення та осмислення зібраних фактів - аналіз та синтез,
порівняння та аналогія, моделювання та ін;
· методи перевірки та уточнення положень і попередніх висновків -
експериментальна робота як сукупність методів.

16.Вимоги до написання наукової статті.

У рукописі (загальний обсяг якого не менше 20000 знаків) обов’язковим є

наявність таких елементів:

1) індекс УДК

2) класифікатор JEL (не більше 3).

Індекс УДК та класифікатор JEL (Тіmes New Roman Суг, 14 пт, жирний)
подається у лівому верхньому кутку аркуша А 4, усі поля – 2 см.
Через один інтервал після авторського знака © посередині сторінки
вказується прізвище та ініціали автора з вказівкою року (через кому). У
наступному рядку також посередині сторінки вказується повна назва
організації та місто, де виконується робота (Тіmes New Roman Суг, 14 пт,
жирний, міжрядковий інтервал – 1).

Через один інтервал ПРОПИСНИМИ літерами по центру (Тіmes New Roman

Суг, 14 пт, жирний, міжрядковий інтервал – 1) вказується НАЗВА РОБОТИ
(5-9 слів, що розкривають зміст статті, конкретна, інформативна, без
словосполучень таких, як “Дослідження питання …”, “Деякі питання …”,
“Проблеми …”, Шляхи … “і т.д.; можна використовувати тільки
загальноприйняті скорочення).

Далі через один інтервал подається анотація українською мовою до 100 слів,
а з наступного рядочка подаються 3-10 ключових слів, слід уникати
загальних і багатозначних термінів (Тіmes New Roman Суг, 12 пт, курсив,
міжрядковий інтервал – 1).

Через один інтервал подається основний текст статті без використання

переносів, який починається з абзацного відступу 0,63 см, Times New Roman,
14 пт, міжрядковий інтервал – 1,5.

До друку приймаються лише наукові статті, які мають такі необхідні

елементи ( відповідно до п.3 Постанови ВАК України від 15.01.2003 № 7
05/1.):

1. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими

науковими чи практичними завданнями;

2. Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання

даної проблеми і на які спирається автор (ця частина має містити не лише
перелік авторів, а саме основні висновки їх праць, їх порівняльний аналіз);

3. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим

присвячується означена стаття;

4. Формулювання цілей статті (постановка завдання);

5. Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням
отриманих наукових результатів;

6. Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у

даному напрямку.

Після основного тексту, через один інтервал після заголовку Список

літератури (Тіmes New Roman Суг, 12 пт, жирний, міжрядковий інтервал – 1),
подається перелік використаних джерел у порядку згадування (цитування)
(Тіmes New Roman Суг, 12 пт, міжрядковий інтервал – 1).

Відомості про джерела, внесені до списку, необхідно давати відповідно до

вимог стандартів (ДСТУ 8302:2015 «Інформація та документація.
Бібліографічне посилання. Загальні вимоги та правила складання») .

На кожну позицію джерел у основному тексті має бути посилання, зроблене

за стандартними вимогами, наприклад: [2], [3; 7], [1-5], [3, с. 145].

Список літератури необхідно подавати на мові статті і в романському

алфавіті (латиниці) (References) в такій якості, щоб ці посилання могли бути
враховані при вивченні цитування публікацій авторів і журналів в
наукометричних базах даних (стандарт “Harvard”).

Автори повинні дотримуватися в своїх статтях наукової етики в аспекті

посилань на дослідження колег:

• посилання на джерела статистичних даних обов’язкові;

• посилань на підручники, навчальні посібники, газети та ненаукові журнали

– бажано не наводити;

• посилання на власні публікації допускаються тільки в разі крайньої

необхідності і в кількості не більше 3-х;

• роботи авторів, на прізвища яких є посилання в тексті, повинні бути в

списку літератури до статті.
Після списку літератури через два інтервали подається анотація до статті
російською та англійською мовами. Слово Аннотация, Summary посередині
(Тіmes New Roman Суг, 12 пт, жирний). У наступному рядку з
вирівнюванням по правому краю російською та англійською мовами
зазначається ім’я та прізвище автора (Тітеs New Rотап Суr, 12 пт, курсив,
нежирний). У наступному рядку ПРОПИСНИМИ літерами російською та
англійською мовами подається назва статті (Times New Roman Суг, 12 пт,
жирний, ПРОПИСНІ), після якої через один інтервал подається сама анотація
(Тіmes New Roman Суг, 12 пт, курсив, міжрядковий інтервал – 1).

Анотація англійською мовою повинна бути розширена (не менше 200 слів),
яка повинна містити квінтесенцію змісту статті, розкривати мету статті,
методику та результати дослідження, елементи наукової новизни, практичну
значущість та висновки.

Автори несуть відповідальність за точність наведених у статті термінів,

прізвищ, даних, цитат, статистичних матеріалів тощо. Скорочення слів і
словосполучень, окрім загальноприйнятих, не допускається.

Редакція може не включити статтю в збірник, якщо:

– оформлення статті не відповідає зазначеним вище вимогам;

– тематика статті не відповідає профілю видання;

– назва статті не відповідає змісту;

– стаття написана на низькому науковому рівні;

– матеріали повністю або частково публікувалась раніше в інших виданнях;

– стаття повністю або частково чужа (автор вчинив плагіат); матеріал

рекламного характеру.

Редколегія залишає за собою право скорочувати, правити текст і змінювати

назву статті.
17.Вимоги до написання тез.

У рукописі (загальний обсяг якого не менше 20000 знаків) обов’язковим є

наявність таких елементів:

1) індекс УДК

2) класифікатор JEL (не більше 3).

Індекс УДК та класифікатор JEL (Тіmes New Roman Суг, 14 пт, жирний)
подається у лівому верхньому кутку аркуша А 4, усі поля – 2 см.

Через один інтервал після авторського знака © посередині сторінки

вказується прізвище та ініціали автора з вказівкою року (через кому). У
наступному рядку також посередині сторінки вказується повна назва
організації та місто, де виконується робота (Тіmes New Roman Суг, 14 пт,
жирний, міжрядковий інтервал – 1).

Через один інтервал ПРОПИСНИМИ літерами по центру (Тіmes New Roman

Суг, 14 пт, жирний, міжрядковий інтервал – 1) вказується НАЗВА РОБОТИ
(5-9 слів, що розкривають зміст статті, конкретна, інформативна, без
словосполучень таких, як “Дослідження питання …”, “Деякі питання …”,
“Проблеми …”, Шляхи … “і т.д.; можна використовувати тільки
загальноприйняті скорочення).

Далі через один інтервал подається анотація українською мовою до 100 слів,
а з наступного рядочка подаються 3-10 ключових слів, слід уникати
загальних і багатозначних термінів (Тіmes New Roman Суг, 12 пт, курсив,
міжрядковий інтервал – 1).

Через один інтервал подається основний текст статті без використання

переносів, який починається з абзацного відступу 0,63 см, Times New Roman,
14 пт, міжрядковий інтервал – 1,5.
До друку приймаються лише наукові статті, які мають такі необхідні
елементи ( відповідно до п.3 Постанови ВАК України від 15.01.2003 № 7
05/1.):

1. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими

науковими чи практичними завданнями;

2. Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання

даної проблеми і на які спирається автор (ця частина має містити не лише
перелік авторів, а саме основні висновки їх праць, їх порівняльний аналіз);

3. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим

присвячується означена стаття;

4. Формулювання цілей статті (постановка завдання);

5. Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням

отриманих наукових результатів;

6. Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у

даному напрямку.

Після основного тексту, через один інтервал після заголовку Список

літератури (Тіmes New Roman Суг, 12 пт, жирний, міжрядковий інтервал – 1),
подається перелік використаних джерел у порядку згадування (цитування)
(Тіmes New Roman Суг, 12 пт, міжрядковий інтервал – 1).

Відомості про джерела, внесені до списку, необхідно давати відповідно до

вимог стандартів (ДСТУ 8302:2015 «Інформація та документація.
Бібліографічне посилання. Загальні вимоги та правила складання») .

На кожну позицію джерел у основному тексті має бути посилання, зроблене

за стандартними вимогами, наприклад: [2], [3; 7], [1-5], [3, с. 145].

Список літератури необхідно подавати на мові статті і в романському

алфавіті (латиниці) (References) в такій якості, щоб ці посилання могли бути
враховані при вивченні цитування публікацій авторів і журналів в
наукометричних базах даних (стандарт “Harvard”).

Автори повинні дотримуватися в своїх статтях наукової етики в аспекті

посилань на дослідження колег:

• посилання на джерела статистичних даних обов’язкові;

• посилань на підручники, навчальні посібники, газети та ненаукові журнали

– бажано не наводити;

• посилання на власні публікації допускаються тільки в разі крайньої

необхідності і в кількості не більше 3-х;

• роботи авторів, на прізвища яких є посилання в тексті, повинні бути в

списку літератури до статті.

Після списку літератури через два інтервали подається анотація до статті

російською та англійською мовами. Слово Аннотация, Summary посередині
(Тіmes New Roman Суг, 12 пт, жирний). У наступному рядку з
вирівнюванням по правому краю російською та англійською мовами
зазначається ім’я та прізвище автора (Тітеs New Rотап Суr, 12 пт, курсив,
нежирний). У наступному рядку ПРОПИСНИМИ літерами російською та
англійською мовами подається назва статті (Times New Roman Суг, 12 пт,
жирний, ПРОПИСНІ), після якої через один інтервал подається сама анотація
(Тіmes New Roman Суг, 12 пт, курсив, міжрядковий інтервал – 1).

Анотація англійською мовою повинна бути розширена (не менше 200 слів),
яка повинна містити квінтесенцію змісту статті, розкривати мету статті,
методику та результати дослідження, елементи наукової новизни, практичну
значущість та висновки.

Автори несуть відповідальність за точність наведених у статті термінів,

прізвищ, даних, цитат, статистичних матеріалів тощо. Скорочення слів і
словосполучень, окрім загальноприйнятих, не допускається.
Редакція може не включити статтю в збірник, якщо:

– оформлення статті не відповідає зазначеним вище вимогам;

– тематика статті не відповідає профілю видання;

– назва статті не відповідає змісту;

– стаття написана на низькому науковому рівні;

– матеріали повністю або частково публікувалась раніше в інших виданнях;

– стаття повністю або частково чужа (автор вчинив плагіат); матеріал

рекламного характеру.

Редколегія залишає за собою право скорочувати, правити текст і змінювати

назву статті.У рукописі (загальний обсяг якого не менше 20000 знаків)
обов’язковим є наявність таких елементів:

1) індекс УДК

2) класифікатор JEL (не більше 3).

Індекс УДК та класифікатор JEL (Тіmes New Roman Суг, 14 пт, жирний)
подається у лівому верхньому кутку аркуша А 4, усі поля – 2 см.

Через один інтервал після авторського знака © посередині сторінки

вказується прізвище та ініціали автора з вказівкою року (через кому). У
наступному рядку також посередині сторінки вказується повна назва
організації та місто, де виконується робота (Тіmes New Roman Суг, 14 пт,
жирний, міжрядковий інтервал – 1).

Через один інтервал ПРОПИСНИМИ літерами по центру (Тіmes New Roman

Суг, 14 пт, жирний, міжрядковий інтервал – 1) вказується НАЗВА РОБОТИ
(5-9 слів, що розкривають зміст статті, конкретна, інформативна, без
словосполучень таких, як “Дослідження питання …”, “Деякі питання …”,
“Проблеми …”, Шляхи … “і т.д.; можна використовувати тільки
загальноприйняті скорочення).
Далі через один інтервал подається анотація українською мовою до 100 слів,
а з наступного рядочка подаються 3-10 ключових слів, слід уникати
загальних і багатозначних термінів (Тіmes New Roman Суг, 12 пт, курсив,
міжрядковий інтервал – 1).

Через один інтервал подається основний текст статті без використання

переносів, який починається з абзацного відступу 0,63 см, Times New Roman,
14 пт, міжрядковий інтервал – 1,5.

До друку приймаються лише наукові статті, які мають такі необхідні

елементи ( відповідно до п.3 Постанови ВАК України від 15.01.2003 № 7
05/1.):

1. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими

науковими чи практичними завданнями;

2. Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання

даної проблеми і на які спирається автор (ця частина має містити не лише
перелік авторів, а саме основні висновки їх праць, їх порівняльний аналіз);

3. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим

присвячується означена стаття;

4. Формулювання цілей статті (постановка завдання);

5. Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням

отриманих наукових результатів;

6. Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у

даному напрямку.

Після основного тексту, через один інтервал після заголовку Список

літератури (Тіmes New Roman Суг, 12 пт, жирний, міжрядковий інтервал – 1),
подається перелік використаних джерел у порядку згадування (цитування)
(Тіmes New Roman Суг, 12 пт, міжрядковий інтервал – 1).
Відомості про джерела, внесені до списку, необхідно давати відповідно до
вимог стандартів (ДСТУ 8302:2015 «Інформація та документація.
Бібліографічне посилання. Загальні вимоги та правила складання») .

На кожну позицію джерел у основному тексті має бути посилання, зроблене

за стандартними вимогами, наприклад: [2], [3; 7], [1-5], [3, с. 145].

Список літератури необхідно подавати на мові статті і в романському

алфавіті (латиниці) (References) в такій якості, щоб ці посилання могли бути
враховані при вивченні цитування публікацій авторів і журналів в
наукометричних базах даних (стандарт “Harvard”).

Автори повинні дотримуватися в своїх статтях наукової етики в аспекті

посилань на дослідження колег:

• посилання на джерела статистичних даних обов’язкові;

• посилань на підручники, навчальні посібники, газети та ненаукові журнали

– бажано не наводити;

• посилання на власні публікації допускаються тільки в разі крайньої

необхідності і в кількості не більше 3-х;

• роботи авторів, на прізвища яких є посилання в тексті, повинні бути в

списку літератури до статті.

Після списку літератури через два інтервали подається анотація до статті

російською та англійською мовами. Слово Аннотация, Summary посередині
(Тіmes New Roman Суг, 12 пт, жирний). У наступному рядку з
вирівнюванням по правому краю російською та англійською мовами
зазначається ім’я та прізвище автора (Тітеs New Rотап Суr, 12 пт, курсив,
нежирний). У наступному рядку ПРОПИСНИМИ літерами російською та
англійською мовами подається назва статті (Times New Roman Суг, 12 пт,
жирний, ПРОПИСНІ), після якої через один інтервал подається сама анотація
(Тіmes New Roman Суг, 12 пт, курсив, міжрядковий інтервал – 1).
Анотація англійською мовою повинна бути розширена (не менше 200 слів),
яка повинна містити квінтесенцію змісту статті, розкривати мету статті,
методику та результати дослідження, елементи наукової новизни, практичну
значущість та висновки.

Автори несуть відповідальність за точність наведених у статті термінів,

прізвищ, даних, цитат, статистичних матеріалів тощо. Скорочення слів і
словосполучень, окрім загальноприйнятих, не допускається.

Редакція може не включити статтю в збірник, якщо:

– оформлення статті не відповідає зазначеним вище вимогам;

– тематика статті не відповідає профілю видання;

– назва статті не відповідає змісту;

– стаття написана на низькому науковому рівні;

– матеріали повністю або частково публікувалась раніше в інших виданнях;

– стаття повністю або частково чужа (автор вчинив плагіат); матеріал

рекламного характеру.

Редколегія залишає за собою право скорочувати, правити текст і змінювати

назву статті.