Практичне заняття № 2

Питання для обговорення.

1. Методологія і її призначення у науковій діяльності. Рівні
методології.
Слово-термін «методологія» (від грец. Methodos - дослідження і logos -
знання) позначає вчення про науковий метод пізнання, а також сукупність
методів, що застосовуються у будь-якій науці.
Методологія - це спосіб дослідження явищ, підхід до досліджуваних явищ,
планомірний шлях наукового пізнання і встановлення істини.
Методологія – це вчення про найбільш загальні принципи, структуру,
логічну організацію, методи та засоби пізнання і перетворення
навколишнього світу.
Рівні методології – це складна система, в рамках якої між ними існує певна
супідрядність: філософський рівень виступає як змістовна підстава всякого
методологічного знання, визначаючи світоглядні підходи до процесу
пізнання й перетворення дійсності.
Загальноприйнята в сучасній науці типологія виділяє наступні рівні
методології:
1-й рівень (вищий) - філософський рівень, або рівень філософської
методології. Він включає в себе загальні принципи пізнання і категоріальний
лад науки в цілому (структурні компоненти), а також всю систему
філософського знання (функціональні компоненти);
II-й рівень - загальнонаукова методологія, або рівень методології
загальнонаукових принципів дослідження. Цей рівень включає в себе всі
теоретичні концепції, що застосовуються до всіх або більшості наукових
дисциплін;
III-й рівень - конкретно-наукова методологія, або рівень конкретнонаукової
методології. Він являє сукупність методів, принципів дослідження і
процедур, що застосовуються у тій чи іншій спеціальній науковій дисципліні;
ІV-й рівень - технологічна методологія, або рівень методик і техніки
дослідження. Даний рівень становить сукупність методик і техніки
дослідження, тобто набір процедур, що забезпечують отримання
достовірного емпіричного матеріалу і його первинну обробку, після якої він
може включатися в масив наукового знання.
2. Методологічні підходи і принципи у педагогічному дослідженні.
Методологічний підхід – це сукупність ідей, що визначають загальну
наукову світоглядну позицію вченого, принципи, що становлять основу
стратегії дослідницької діяльності, а також способи, прийоми, процедури, що
забезпечують реалізацію обраної стратегії в практичній діяльності.
Системний підхід (Е. Юдін, В. Беспалько, В. Костюк, О. Маліновський,
А. Стогній, А. Уйомов та ін.) передбачає розгляд досліджуваного об’єкта як
цілісної динамічної системи, що входить на правах компонента до більшої
метасистеми, а кожен компонент, в свою чергу, може розглядатись як
підсистема. Основними принципами системного підходу до дослідження
проблеми формування профорієнтаційної компетентності майбутніх
педагогів є:
– принцип цілісності, який відображає структуру педагогічної системи в
різноманітті необхідних для її функціонування взаємопов’язаних,
взаємодіючих компонентів і реалізується при побудові моделі процесу
формування профорієнтаційної компетентності в умовах ЗВО; згідно з цим
принципом система володіє новою інтегративною якістю, що не зводиться до
суми якостей складових частин і являє собою здатність до здійснення
профорієнтаційної діяльності з учнями і здатність до професійного
саморозвитку;
– принцип комплексності – передбачає розгляд системи формування
профорієнтаційної компетентності у її зв’язках на рівні метасистеми та
підсистем з враховуванням зовнішніх і внутрішніх чинників, які впливають
на її функціонування;
– принцип системотвірних відносин – вимагає визначення тих компонентів і
взаємозв’язків, які забезпечують її існування і функціонування; в даному
випадку системотвірним компонентом можна вважати мету;
– принцип субординації – вимагає при дослідженні будувати ієрархію
компонентів і відносин, що впливають на формування профорієнтаційної
компетентності;
– принцип динамічності – передбачає розгляд компонентів процесу
формування профорієнтаційної компетентності як змінних;
– принцип випереджаючого відображення – забезпечує прогнозування стану
досліджуваного об’єкта в майбутньому.
Однак системний підхід, забезпечуючи загальний напрям дослідження, не
повністю розкриває особливостей діючих суб'єктів формування
профорієнтаційної компетентності.
Синергетичний підхід (Г. Хакен, В. Аршинов, В. Буданов, В. Кремень та
ін.), дозволяє розглядати педагога як самоорганізовану систему, здатну
реалізувати свій профорієнтаційний потенціал через самоорганізацію в
процесі освітньої та трудової діяльності; визначити сутність і зміст
профорієнтаційного саморозвитку особистості майбутніх педагогів в умовах
ЗВО, як стратегію розкриття їх професійного потенціалу; обґрунтовує роль
саморозвитку особистості майбутнього педагога в процесі формування його
профорієнтаційної компетентності.
В руслі синергетичного підходу основним є принцип саморозвитку
майбутніх педагогів у навчальній та творчій діяльності, в рамках якої
створюються умови для їх трансформації в суб'єктів освітньої діяльності - їх
поетапного переходу від репродуктивної до активної, ініціативної, творчої
освітньої діяльності в контексті саморозвитку особистості, на основі аналізу,
корекції і прогнозування шляхів розвитку попереднього навчально-
професійного досвіду.
В якості психологічного базису дослідження проблеми формування
профорієнтаційної компетентності педагога покладено особистісний підхід.
До основних особливостей особистісно орієнтованої підготовки майбутніх
вчителів належать: використання суб'єктного досвіду студентів; створення
ситуацій успіху; обмін думками, оцінками; дидактичний матеріал і його
різноманітність за змістом; активну роботу з навчальним матеріалом;
продумування можливості самоосвіти студентів; створення проблемних
ситуацій; гнучку організацію навчальної діяльності; Використання
різноманітного дидактичного матеріалу; активізацію суб'єктного досвіду;
організацію спілкування; виконання творчого завдання. В особистісно
орієнтованому навчанні основний акцент робиться не на результат засвоєння,
а на процес його досягнення; засвоєне суб'єктом перетворюється в стійке
особистісне утворення і вибірково використовується.
Гуманістичний підхід. Проблема організації освітнього процесу на засадах
гуманізму досліджувалась багатьма науковцями (В. Андущенко , Г. Балл , І.
Бех , О. Вовк , С. Гончаренко , М. Дубоскін , І. Зязюн , В. Кремень , Т.
Максимова , В. Пастушенко , М. Романенко , К Часова та ін.). Гуманізація
освіти покликана оптимізувати взаємодію особистості і соціуму,
забезпечувати їх найбільш ефективний розвиток. Якщо в недавньому
минулому акцент був в значній мірі зміщений в сторону домінуючої ролі
соціуму, то в даний час має місце явне домінування пріоритету особистості.
Гуманізація освіти передбачає створення умов, спрямованих на розкриття та
розвиток здібностей людини, її позитивну самореалізацію, в основі чого
лежить повага до людини, визначення цілей, змісту, організації і засобів її
життєдіяльності, а також характеру взаємодії з середовищем.
Процес гуманізації освіти спрямований на конструювання змісту, форм і
методів навчання і виховання, які забезпечують ефективний розвиток
індивідуальності здобувача, його пізнавальних інтересів та процесів,
професійно-особистісних якостей і створення таких умов, при яких він хоче і
може оволодівати педагогічною професією.
Мета гуманізації педагогічної освіти - забезпечення основних вимог,
спрямованих на формування у майбутніх педагогів гуманістичного
світогляду, здатності до реалізації освітнього процесу в гуманістичному
ключі.
Практико-орієнтованої тактикою дослідження виступає діяльнісний підхід
(П. Гальперін, В. Давидов, О. Леонтьєв, Н.Тализіна та ін.), сутність якого
полягає у визначенні тих видів діяльності, що забезпечують формування
профорієнтаційної компетентності. Цей підхід який дозволяє розглянути
структуру та особливості профорієнтаційної діяльності майбутніх педагогів;
створити умови для формування профорієнтаційної компетентності і
саморозвитку майбутніх педагогів за допомогою їх включення в різні види
діяльності (навчальна, творча, ігрова, дослідницька, проектна та ін.);
визначити зміст освіти, форми, методи для забезпечення активності
майбутніх педагогів у формуванні профорієнтаційної компетентності.
Аксіологічний підхід у педагогічній теорії відіграє важливу, визначальну
роль.
Аксіологія - вчення про цінності, філософська теорія цінностей, що з’ясовує
якості і властивості предметів, явищ, процесів, здатних задовольняти
потреби, інтереси і бажання людей. Цінності являють собою смислотворчі
засади людського буття, що визначають спрямованість життєвих домагань,
еталонів для оцінки минулого, проектування і прогнозування майбутнього.
Різні сторони педагогічної аксіології відображені у дослідженнях
В. Андрущенка, Ю.Бабанського, Н.Бібік, М. Євтуха, Б. Гершунського,
Г.Єльнікової, І. Зязюна, Ю.Мальованого, В.Олійника, О. Рогової, О.
Савченко, О. Сухомлинської, Т.Сущенко. В їх роботах наголошується, що
особистість постійно здійснює оцінку подій, цілей, результатів, засобів з
різних позицій (моральної, естетичної, утилітарної тощо).
Аксіологічний підхід реалізується через низку системі аксіологічних
принципів: принцип рівноправ’я філософських світоглядних позицій у межах
єдиної гуманістичної системи цінностей; принцип рівнозначності традицій і
новаторства, визнання необхідності творчого використання досягнень
минулого і зорієнтованості на духовні відкриття в теперішньому та
майбутньому часі; принцип екзистенціальної рівності людей,
соціокультурного прагматизму замість суперечок про підґрунтя цінностей.
Праксеологічний підхід у дослідженні процесу формування
профорієнтаційної компетентності майбутнього педагога.
«Основним завданням праксеології є характеристика реальних людських
можливостей, визначення об’єктивних і суб’єктивних дій, сприяння
становленню ідеалів і цінностей особистості, оптимізація життєдіяльності і
життєзабезпечення як в індивідуальному, так і суспільному контексті»
У межах праксеологічного підходу П. Зуєв зазначає, що праксеологія
спрямована на:1) виявлення чинників та умов, що дають змогу підвищити
ефективність діяльності особистості; 2) забезпечення соціально-діяльнісної
адаптації; 3) самовдосконалення суб’єкта діяльності; 4) поєднання теорії та
практики суб’єктів діяльності.
Дослідники П. Самойленко і С. Семенова визначили основні принципи
праксеології у навчанні, які можуть успішно використовуватись у
професійній підготовці майбутніх педагогів, зокрема і при формуванні
профорієнтаційної компетентності (діагностування цілей і результатів
навчальної діяльності; забезпечення мотивації до навчання з урахуванням
потреб та інтересів; добір адекватних меті ефективних методів, засобів і
форм діяльності у освітньому процесі; наступність, взаємозв’язок та логічна
взаємообумовленість етапів навчальної діяльності; значущості і
практичногое застосування результатів навчальної діяльності; створення
умов для реалізації індивідуального стилю пізнавальної діяльності
студентів).
3. Методи наукового пізнання. Послідовність застосування методів у
науковому дослідженні.
Метод – це певний спосіб дослідження якоїсь проблеми чи завдання, тобто
метод являє собою систему правил, принципів і прийомів підходу до
вивчення явищ і закономірностей розвитку природи, суспільства і мислення
або практичної перетворюючої діяльності людини.
Наукове пізнання — це форма процесу пізнання, головною функцією якого
є вироблення й теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність.
Передусім у структурі наукового пізнання виокремлюються емпіричний і
теоретичний рівні.

Методи Рівні Форми

Опис, вимірювання, порівняння, Емпіричний Факти, емпіричні

 поняття, емпіричні
експеримент, спостереження
правила

Моделювання, індукція, дедукція,

Проблема,
аналіз, синтез, пояснення, Теоретичний
концепція, гіпотеза
абстрагування, мислений експеримент

Сходження від абстрактного до

Система законів,
конкретного, аксіоматичний, Проміжний
теорія, ідея
системно-структурний

4. Методи емпіричного дослідження. Методи теоретичного

дослідження.
Емпіричному рівню пізнання відповідають методи спостереження,
експерименту, вимірювання, порівняння, опису.
Спостереження. Наукове спостереження на відміну від звичайного
споглядання має смисл, мету і засоби, за допомогою яких суб’єкт пізнання
переходить до предмета дослідження (явища, що спостерігається) і до
продукту (результату) дослідження у вигляді звіту про спостережуване. До
наукового спостереження ставляться суворі вимоги:
 чітка постановка мети;
 вибір методики і розробка плану;
 систематичність;
 контроль за коректністю і надійністю результатів;
 обробка, осмислення і тлумачення одержаного масиву даних.
Вимірювання — це спостереження, яке фіксує не тільки якісні, а й кількісні
характеристики об’єктів і явищ. Для цього необхідні деякі масштаби,
еталони, правила, пристрої вимірювання.
Вимірювання є процедурою встановлення однієї величини за допомогою
іншої, прийнятої за еталон. Спосіб вимірювання складається з трьох
компонентів: 1) вибору одиниці вимірювання й одержання набору
відповідних мір; 2) встановлення правил порівняння вимірювальної величини
з мірою і правил складання мір; 3) опис процедури вимірювання як
експериментальної дії.
Експеримент (від лат. experior — випробовую) — це таке спостереження,
за допомогою якого явища вивчають при доцільно обраних або штучно
створених умовах. Його проведення передбачає здійснення ряду
пізнавальних операцій:
 визначення мети експерименту на основі існуючих теоретичних
концепцій з урахуванням потреб практики і розвитку самої науки;
 теоретичне обґрунтування умов експерименту;
  розробка основних принципів, створення технічних засобів для
проведення експерименту;
 спостереження, вимірювання і фіксація виявлених у процесі
експерименту властивостей, зв’язків, тенденцій розвитку об’єкта
дослідження;
 статистична обробка результатів експерименту;
 попередня класифікація та порівняння статистичних даних.
Опис — це фіксація певними засобами суттєвих ознак об’єкта дослідження
або результатів спостереження, вимірювання, порівняння, експерименту.
Теоретичне дослідження з методологічної точки зору належить до
вищого рівня наукового знання. Воно розкриває і обґрунтовує більш
глибинні і суттєві сторони явищ, які вивчаються. На теоретичному рівні
дослідження використовуються такі загальнонаукові методи: • аналіз; •
синтез; • індукція; • дедукція; • порівняння; • формалізація; •
абстрагування; • моделювання.
Аналіз (з грецького – розкладання) – метод пізнання, який дозволяє
розчленовувати предмети дослідження на складові частини (звичайні
елементи об’єкта або його властивості і відношення).  Кожну із виділених
частин аналізують окремо у межах єдиного цілого. Наприклад, аналіз
продуктивності праці робітників провадять по підприємству - в цілому і по
кожному цеху зокрема. В загальному, розчленування цілого на складові
частини дає можливість виявити будову досліджуваного об’єкта, його
структуру; розчленування складного явища на більш прості елементи
дозволяє відокремити суттєве від несуттєвого, складне звести до простого.
Однією з форм аналізу вважається класифікація предметів і явищ (поділ на
класи, групи, типи і т.і.).
Синтез (з грец. - поєднання, з'єднання, складання) - метод вивчення об'єкта у
його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин, тобто, на
противагу аналізу, даний метод дає можливість з’єднувати окремі частини чи
сторони об’єкта в єдине ціле. У процесі наукових досліджень синтез тісно
пов'язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частини предмета,
розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як
єдине ціле (продуктивність праці виробничого об'єднання в цілому).
Отже, аналіз і синтез – у самому загальному значенні являють собою два
взаємопов’язаних процеси уявного чи фактичного розкладання цілого на
складові частини і об’єднання окремих частин у ціле. 
Аналіз і синтез бувають:
- прямий або емпіричний (застосовуються для виділення окремих частин
об’єкта, знаходження його властивостей, найпростіших вимірювань);
- зворотний або елементарно-теоретичний (базується на деяких теоретичних
міркуваннях причинно-наслідкового зв’язку різних явищ або дії якої-небудь
закономірності; при цьому виділяються і з’єднуються явища, які можна
вважати суттєвими, а другорядними знехтувати);
- структурно-генетичний (вимагає виділення в складному явищі таких
елементів, котрі чинять вирішальний вплив на всі інші сторони об’єкта). 
  Індукція – форма  наукового пізнання, логіка якого розгортається від
конкретного до загального. Тобто, загальне положення виводиться логічним
шляхом з одиничних суджень. При індуктивному методі дослідження для
одержання загальних знань про той чи інший клас предметів необхідно
вивчити, окремі складові цього класу та віднайти в них істотні ознаки,
властиві цьому класу предметів.
Дедукція – метод  логічного висновку від загального до часткового, тобто
спочатку досліджують стан об'єкта в цілому, а потім його складових
елементів. У навчально-дослідній практиці застосовують змістовне
доведення, представлене у вигляді звичайних логічних конструкцій, рівень
науковості яких відповідає потенціалу молодого дослідника.
Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових
положень при дослідженні конкретних явищ. Важливою передумовою
дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних задач до загальних і
перехід від розв’язання задачі у загальному вигляді до окремих її варіантів.
Індуктивні умовиводи дають лише вірогідні знання, тому що вони
ґрунтуються на емпіричних спостереженнях кінцевого числа об’єктів.
Дедуктивні умовиводи приводять до нового, достовірного знання, тому що їх
вихідні посилання дійсні. 
Порівняння  – це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою
встановлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження
загального, що може бути властивим двом чи декільком об’єктам
дослідження.
Метод порівняння буде плідним, якщо при його застосуванні виконуються
такі вимоги:
- порівнюватись можуть тільки такі явища, між якими може існувати певна
об’єктивна спільність;
- порівняння повинно здійснюватись за найбільш важливими, суттєвими (у
плані конкретного завдання) ознаками.
Порівняння завжди є важливою передумовою узагальнення. Різні об’єкти чи
явища можуть порівнюватись безпосередньо або опосередковано через їх
порівняння з яким-небудь третім об’єктом (еталоном). У першому випадку
звичайно одержують якісні результати (більше-менше, вище-нижче тощо).
Порівняння об’єктів з еталоном дає можливість одержати кількісні
характеристики. Таке порівняння називають вимірюванням. За допомогою
порівняння інформацію про об’єкт можна одержати двома шляхами:
- безпосередній результат порівняння (первинна інформація);
- результат опрацювання первинних даних (вторинна або похідна
інформація).
Формалізація – це  метод вивчення різних об'єктів, при якому основні
закономірності явищ і процесів відображаються в знаковій формі, за
допомогою формул або спеціальних символів. Формалізація забезпечує
спільність підходів до вирішення різних завдань, дозволяє формувати відомі
моделі предметів і явищ, встановлювати закономірності між фактами, що
вивчаються. Символіка штучної мови (хімія, математика, економіка)
дозволяє чітко і коротко фіксувати певні значення, не допускаючи різного
тлумачення, що неможливо при користуванні звичайною мовою.
Абстрагування (в перекладі з лат. означає відволікання) – це уявне
відволікання від неіснуючих властивостей предметів, зв’язків і відношень
між ними та виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника.
Процес абстрагування проходить два етапи:
- перший етап -  виділення найбільш важливого в явищах і встановлення
незалежності або дещо слабкої залежності досліджуваних явищ від певних
факторів (якщо об’єкт А не залежить безпосередньо від фактора Б, то можна
відволіктися від останнього як несуттєвого). 
 - другий етап - реалізація можливостей абстрагування. Він полягає у тому,
що один об’єкт замінюється іншим, більш простим, котрий виступає
«моделлю» першого.
Абстрагування може застосовуватись до реальних і абстрактних
об’єктів (таких, що вже раніше пройшли абстрагування). Багатоступінчасте
абстрагування приводить до абстракцій зростаючого ступеня узагальнення.
Моделювання – непрямий, опосередкований метод наукового дослідження
об’єктів пізнання (безпосереднє вивчення яких не можливе, ускладнене чи
недоцільне), який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу
дослідження. Під моделлю розуміють систему, що заміщує об’єкт пізнання і
являє собою джерело інформації про неї.
Моделі поділяються на такі види:
- інтуїтивні (виражені на папері);
- фізичні (макети, муляжі, що дозволяють наочно ілюструвати, саме ті
процеси,  які мають місце у природі. За допомогою таких моделей можна
вивчати вплив окремих параметрів на певний фізичний процес);
- математичні (дозволяють кількісно досліджувати явища, які
важко піддаються вивченню за допомогою фізичних моделей);
- знакові (вираженні мовою, алгоритмами, графічно, математично);
- функціональні (описують залежності між входом і виходом системи);
- структурні (описують оргструктури систем);
- природні (являють собою змінені за масштабом об‘єкти дослідження, що
дозволяє найбільш повно досліджувати процеси, які протікають за
природними умовами).
Отже, метод моделювання передбачає постановку мети, вибір або створення
моделі, дослідження на моделі об’єкта пізнання, перенесення знань з моделі
на оригінал завдяки суттєвій подібності і несуттєвій відмінності між ними.
Для того, щоб побудувати оптимальну модель, необхідно мати глибокі та
всебічні знання не лише за темою дослідження чи у суміжних галузях, але
й добре володіти практичними навичками з певних аспектів досліджуваної
задачі.
5. Методи математичної обробки результатів дослідження.
Найчастіше використовують у педагогічних дослідженнях такі загальні
математичні і статистичні методи: соціометрію, реєстрацію, ранжирування,
шкалювання; середнє арифметичне, дисперсію; факторний, регресивний,
кореляційний аналізи.
Термін "соціометрія" пов'язаний з ім'ям Дж. Морено. Таку процедуру також
називають соціометричним тестом. Соціометричний тест - це діагностика
емоційних зв'язків тобто взаємних симпатій і антипатій членів групи.
Призначення соціометричних процедур: а) зміна ступеня згуртованості або
роз'єднаності в групі; б) виявлення "соціометричних позицій", тобто
співвідносного авторитету членів групи за ознаками симпатії - антипатії; в)
вияв внутрішньогрупових підсистем. Надійність соціометричної процедури
залежить від правильного вибору критеріїв соціометрії, зумовлених
програмою дослідження, та попереднім ознайомленням зі специфікою групи.
Середнє арифметичне обчислюють за формулою:
Ряд із п числових значень хх, х2,... хп визначають як х. Крім того, середнє
арифметичне досить чутливе до маленьких або великих значень, що
відрізняються від загальних характеристик, які вимірюють. Наприклад,
дев'ять учителів мають ставку заробітної плати від 650 до 1150 грн на місяць.
Середній дохід становить 854 грн. Якщо до цієї групи вчителів додати
людину, яка має дохід 18 000 грн на місяць, то середня групи буде становити
вже 2569 грн. Але ніхто з усієї вибірки, крім однієї людини, реально не
одержує такої суми. Зрозуміло, що аналогічна різниця буде, якщо додати до
цієї групи людину з невисокою зарплатою. У зв'язку з цим крім середньої
арифметичної використовують інші характеристики "типових значень"
вибірок, такі як мода, медіана тощо.
Дисперсійний однофакторний аналіз розглядається як аналіз для
непов'язаних та пов'язаних вибірок. Перший метод використовується, якщо
досліджуються зміни результативної ознаки під впливом змін умов або
градацій фактора (за Н. Крускала-Волліса). Другий метод застосовується,
якщо досліджується вплив різних градацій фактора або різних умов на одну й
ту саму вибірку досліджуваних (критерій Фрі д мана).
Двофакторний дисперсійний аналіз дає змогу оцінювати не тільки вплив
кожного фактора частково, а й їх взаємодію. Двофакторний дисперсійний
аналіз для непов'язаних вибірок застосовується, коли досліджується
одночасно дія двох факторів на різні вибірки респондентів, тобто коли різні
вибірки респондентів перебувають під впливом різних синтезів двох
факторів. Двофакторний дисперсійний аналіз для пов'язаних вибірок
застосовується, коли досліджується дія двох факторів на одну вибірку
респондентів.
Регресивним аналізом називають встановлення форми залежності між
змінними, оцінювання функції регресії, невідомих значень (прогноз значень)
залежної змінної.
Кореляційний аналіз (від лат. - співвідношення, зв'язок)
використовується для перевірки гіпотези про статистичну залежність значень
двох або більше змінних у тому випадку, якщо дослідник може їх
регіструвати (змінювати), але не контролювати (змінювати). Необхідно
пам'ятати, що наявність кореляцій не є показником вираженості і
спрямованості причинно-дослідних відносин. Якщо підвищення однієї
змінної супроводжується підвищенням рівня другої, то доцільно
стверджувати, що кореляція позитивна. Негативна кореляція виникає тоді,
коли зростання однієї змінної відбувається при зниженні рівня іншої. За
відсутності зв'язків змінних ми маємо справу з нульовою кореляцією.
 6. Системний підхід у науковій роботі. Послідовність його
застосування у дослідженні.
До загальнонаукової методології слід віднести системний підхід,
застосування якого потребує кожний об’єкт наукового дослідження та займає
серед досліджень у галузі методології наукового пізнання важливе місце.
Він базується на ідеях загальної теорії систем і системного аналізу. Можна
виділити кілька аспектів його дослідження і використання: онтологічний (чи
є системним світ, в якому ми живемо?), онтологічно-гносеологічний (чи є
системним наше знання, наскільки воно адекватне системності світу?),
гносеологічний (чи є системним процес пізнання, чи існує межа процесу
системного пізнання світу?), праксеологічний (чи є системною людська
перетворювальна діяльність?).
Системний метод наукового пізнання і перетворення світу передбачає: по-
перше, розгляд об’єкта теоретичної і практичної діяльності (наприклад,
державної служби) як системи, тобто як відокремленої множини
взаємодіючих елементів; по-друге, визначення складу, структури та
організації елементів і частин системи, знаходження суттєвих взаємодій між
ними; по-третє, виявлення зовнішніх зв’язків системи, відокремлення серед
них головних; по-четверте, визначення функції системи та її ролі серед інших
систем; по-п’яте, аналіз структури і функцій системи; по-шосте, виявлення на
цій основі закономірностей і тенденцій розвитку системи.
Сутність системного підходу полягає в представленні об’єкта дослідження як
системи, тобто цілісної сукупності взаємозв’язаних елементів.
Основними принципами системного підходу є такі:
– принцип цілісності – зобов’язує розглядати систему як цілісний об’єкт,
якості якого не зводяться до властивостей окремих його елементів;
– принцип всебічності – вимагає враховувати всі внутрішні зв’язки і
відносини системи, усі фактори, які впливають на її функціонування;
– принцип системо утворюючих відносин – вимагає визначення саме тих
зв’язків між частинами (елементами) системи, які забезпечують її цілісність,
існування і розвиток;
– принцип субординації – вимагає при дослідженні будувати ієрархію
елементів і відносин за будь-якими чітко визначеними критеріями
(мобільність, адекватність, керованість тощо);
– принцип динамічності – згідно з цим принципом всі характеристики
системи необхідно розглядати не як постійні, а як змінні аж до прямо
протилежного значення порівняно з початковим;
– принцип випереджаючого відображення – передбачає наявність постійної
актуальної проблематики, тобто вимагає не констатації поточного стану
системи, а прогнозування її найімовірнішого стану в майбутньому.
На відміну від класичного системний підхід базується на послідовному
переході від загального до часткового, коли в основу розгляду покладено
кінцеву мету, заради якої і створюється система.
7. Метод моделювання у науковому дослідженні.
Методом моделювання називається такий загальнонауковий метод
дослідження, при якому вивчається не сам об`єкт пізнання, а його
зображення у вигляді так званої моделі, однак результат дослідження
переноситься з моделі на об`єкт. Моделювання як метод пізнання
використовується тоді, коли безпосереднє дослідження оригіналу неможливе
або естетично не рекомендоване. Під моделлю потрібно розуміти об`єкт,
який відповідає іншому об`єкту (оригіналу), замінює його при пізнанні і дає
про нього або про його частини інформацію. Моделі зазвичай бувають у
вигляді малюнків, креслень, схем, таблиць, матриць, символів або
описуються у вигляді тексту. В модель включають важливі з точки зору
пізнання риси і виключають несуттєві. Моделі в широкому розумінні повинні
відображати будь-що із об`єктів реального світу, що підлягає вивченню.
На ідеї моделювання, по суті, базується будь-який метод наукового
дослідження. Основні види моделювання — фізичне і математичне.
Характерною рисою розглядуваного методу є можливість відтворення
моделлю відповідно до завдань дослідження тих чи інших істотних
властивостей, структур досліджуваного об'єкта, взаємозв'язків і відносин між
його елементами. В процесі пізнання модель іде слідом за об'єктом, будучи
певною його копією, а у відтворенні, конструюванні, навпаки, об'єкт йде
слідом за моделлю, копіюючи її. Модель фіксує існуючий рівень пізнання
про досліджуваний об'єкт. Неможливо створити універсальну модель, котра
могла б відповісти на всі запитання, що викликають інтерес; кожна з них дає
лише наближений опис явища, причому в різних моделях знаходять
відображення різні його властивості. До моделювання звертаються тоді, коли
досліджувати реальний об'єкт з усією сукупністю його властивостей
недоцільно, незручно або неможливо.
8. Методи активного пошуку нових рішень та ідей.
Існує велика кількість методів пошуку нових ідей і рішень, які забезпечують
ефективну творчу діяльність. Ці методи служать надійним та ефективним
інструментом. Знати ці методи або, принаймні, мати про них уявлення.
Наведемо короткий опис, особливості та сфери застосування деяких
основних методів:
· Мозковий штурм і його різновиди;
· Конференція ідей;
· Синектика;
· Пул мозкової запису;
· Ідея Делфі;
· Опитування за допомогою карток;
· Ідейна інженерія;
· Метод колективного блокнота;
· Триггерная  техніка;
Мозковий штурм і його різновиди
Класичний мозковий штурм. Мозковий штурм (мозкова атака) - це
метод роботи групи, згідно з яким першочерговою метою є знаходження
нових альтернативних варіантів рішень в проблемній ситуації.
Анонімний мозковий штурм передбачає збір пропозицій та ідей до наради,
присвяченого вирішенню проблеми. У цьому випадку учасників просять
сформулювати і записати всі ідеї, що відносяться до проблеми, на листках
паперу, а потім передати їх керівнику наради. Керівник представляє одну
ідею за іншою (не називаючи при цьому її автора), а група намагається
розвинути її до досконалості.
При дидактичному мозковому штурмі на початку наради про точну
постановці проблеми відомо лише ведучому. Він поступово знайомить
учасників з проблемою: спочатку викладає її загальні аспекти, а потім
розглядає її особливі умови. Такий розгляд проблеми може тривати в ході
кількох засідань. Тільки до кінця серії засідань на основі численної
інформації учасники будуть мати повне уявлення про проблему. Таким
чином, завдяки застосуванню цього методу, учасники розглядають проблему
більш грунтовно, утримуючись від прийняття поспішних рішень без
урахування всіх її аспектів.
Техніка творчого співробітництва. Цей метод характеризується зміною
групової та індивідуальної роботи. Після відносно короткого (10-15 хв)
групового мозкового штурму учасники розходяться, щоб індивідуально
подумати над проблемою ще деякий час (5-10 хв), записати додаткові ідеї,
модифіковані або розширити вже існуючі.
Конференція ідей. Метод конференції ідей, як і попередні, можна вважати
модифікацією класичного мозкового штурму. Він відрізняється темпом
проведення наради висунення ідей та допущенням доброзичливої критики у
формі реплік та коментарів. У даному випадку критичні зауваження можуть
підвищити цінність висунутих ідей. Усі запропоновані ідеї фіксують у
протоколі без зазначення їх авторства.
Синектика. Одним з найбільш ефективних методів стимулювання творчої
діяльності є синектика. В її основу покладено принцип класичного мозкового
штурму, але цей штурм здійснює професійна чи напівпрофесійна група, яка
від одного штурму до іншого накопичує досвід вирішення завдань.
Пул мозкової запису. Згідно з методом пулу мозкової запису на засіданні 4-
8 учасників записують пропозиції за рішенням виявленої проблеми у
спеціальні формуляри, куди можна внести близько десяти пропозицій.
Ідейна інженерія. Ідейна інженерія - це метод, який враховує і обробляє в
письмовій формі ідеї співробітників будь-якого підприємства. Процес
застосування методу підрозділяється на п'ять етапів.
Метод колективного блокнота. Метод колективного блокнота подібний
методом ідейної інженерії. Всім опитуваним з проблеми видаються так звані
блокноти для ідей, що містять точний опис проблеми. Від кожного потрібно
щодня заносити в свій блокнот всі ідеї, що виникли в нього щодо даної
проблеми. Приблизно через місяць всі блокноти з ідеями здають
координатору, який впорядковує матеріал, резюмує його і витягує
принципові рішення. Результати цієї обробки можуть вивчати й
обговорювати всі учасники.
На кожне питання дати коротку відповідь (до 0,5 стор.).
Практичне завдання.
1. До теми магістерської роботи добрати методологічні підходи та
принципи, які забезпечують вивчення проблеми. Охарактеризувати
їх стосовно даної теми.
Тема магістерської роботи: «ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ
МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ: ЗМІСТ, ФОРМИ ТА МЕТОДИ
РЕАЛІЗАЦІЇ»
Принципи:
1) взаємозв’язок глобального, національного та краєзнавчого підходів;
2) принцип співпраці;
3) принцип єдності теорії і практики;
4) принцип прогностичності;
5) єдності інтелектуального й емоційного сприймання навколишньої
дійсності у практичній діяльності по її збереженню, догляду за нею і
поліпшенню її якісного та кількісного складу;
6) принцип безперервності.
Методи науково-педагогічного дослідження:
а) вивчення психолого-педагогічної літератури;
б) аналіз педагогічної практики;
в) вивчення шкільних документів;
г) спостереження;
д) інтерв’ювання;
е) педагогічний експеримент;
є) статистичні методи обробки даних

2. Виконати аналіз базових понять з теми дослідження ( не менше 10

термінів). До кожного з термінів дається не менше 2-х визначень.
Вказується автор визначення і джерело, з якого воно взяте.
Екологія - загальна наука про відносини організмів до навколишнього
середовища. (Е.Геккель)
На думку Н. І. Ващенко, за своєю сутністю екологічна культура є
своєрідним кодексом поведінки, що лежить в основі екологічної діяльності.
Екологічну культуру складають екологічні знання, пізнавальні та морально-
естетичні почуття і переживання, зумовлені взаємодією з природою,
екологічно доцільна поведінка у довкіллі.
На думку І. Звєрєва, Т. Юркової екологічна культура передбачає наявність
у людини певних знань та переконань, готовність до діяльності, а також її
практичних дій, які узгоджуються з вимогами дбайливого ставлення до
природи і повинні спиратися на знання про організацію, енергетику та
функціонування біосфери, взаємодію суспільства й окремої людини з
природою, про ціннісні екологічні орієнтації, систему норм і правил
ставлення до природи, вміння та навички щодо її вивчення та збереження.
Г. Платонов, вважає, що екологічна свідомість – це індивідуальна і
колективна (суспільна) здатність усвідомлювати нерозривний зв’язок кожної
окремої людини і всього людства загалом з цілісністю і відносною
незмінністю природного середовища існування людини, усвідомлення
необхідності використання цього розуміння у практичній діяльності, вміння і
звичка діяти стосовно природи, не порушуючи зв’язок і колообіг природного
середовища, сприяти їхньому поліпшенню для життя нинішнього і майбутніх
поколінь людей.
3. Визначити де у власному магістерському дослідженні може бути
використане моделювання. Побудувати схематичну модель.
Метод моделювання буде застосовуватись у практичній частині
магустерського дослідження.
Схематична модель:

Заміщення
Конструюван Дослідження
об'єкта
ня моделі моделі
моделлю

Аналіз
отриманих
Отримання
знань.
інформації
Побудова
висновків

4. Охарактеризувати які методи (теоретичні, емпіричні, статистичні)

будуть використані у магістерському дослідженні і на яких етапах.
Теоретичні методи:
Метод порівняння Як метод педагогічного дослідження порівняння полягає
в зіставленні отриманих результатів дослідження з наміченими цілями. У
процесі дослідження отримані результати порівнюють не тільки з цілями, а й
зі станом об'єкта до початку дослідження, що дає змогу простежити динаміку
досліджуваного явища.
Метод класифікації. Завданням її є логічний розподіл педагогічних фактів,
явищ, процесів за притаманною для певної групи ознакою.
Метод узагальнення. За своєю сутністю воно є логічною операцією, в
результаті якої відбувається перехід від одиничного до загального, від менш
загального до більш загального судження, знання, оцінки.
Статистичні методи:
Метод реєстрування. Цей метод передбачає виявлення певної якості в
явищах даного класу і обрахування за наявністю або відсутністю її.
Метод ранжування. Означає цей метод розміщення зафіксованих показників
у певній послідовності (зменшення чи збільшення), визначення місця в цьому
ряду об'єктів (наприклад, складання списку учнів залежно від рівня
успішності та ін.).
Емпіричні методи :
Спостереження — це цілеспрямоване сприйняття будь-якого педагогічного
явища, у процесі якого дослідник одержує конкретний фактичний матеріал.
При цьому ведуть записи (протоколи) спостережень. Спостереження
проводять звичайно за заздалегідь складеним планом з виділенням
конкретних об'єктів спостереження.
Бесіда — самостійний чи додатковий метод дослідження, застосовуваний з
метою одержання необхідної інформації для роз'яснення того, що не було
зрозуміло при спостереженні. Бесіду проводять за наміченим заздалегідь
планом з виділенням питань, що потребують з'ясування, у вільній формі без
запису відповідей співрозмовника.
Анкетування — вид опитування, але не усного, а письмового. Це метод
масового збирання матеріалу за допомогою анкети. Ті, кому адресовані
анкети, дають письмові відповіді на запитання.
Тестування — це метод виявлення визначених якостей особистості й
інтенсивності їх виразності за допомогою серії іспитів (питань, задач,
ситуацій тощо), тобто це спосіб психологічної діагностики, що використовує
стандартизовані запитання і завдання (тести), які мають визначену шкалу
значень.
Експеримент —спеціально організована перевірка того чи іншого методу,
прийому роботи для виявлення його педагогічної ефективності.