Другий модульний контроль з філософії.

Варіант №3
3.1.10. Виділіть три форми чуттєвого пізнання.
(д) Відчуття, сприйняття, представлення.
3.3.9. Для дослідження хвильової природи світла використовувалися знання про поширення
звукових хвиль. Для розуміння поширення звуку використовувалися знання про поширення
хвиль на воді. На який метод спиралися при цьому вчені?
(б) Аналізу
3.3.11. Як називається метод перекладу суджень про об'єкт із природної мови на яку-небудь
більш строгу та однозначну мову, метою якого є досягнення взаєморозуміння й практичного
результату?
а) Формалізації.
3.2.3. Що саме визначається в наступній дефініції: «. . . . . . . . . . . – це сукупність
процедур установлення істинності теорії або окремих тверджень шляхом їхньої емпіричної
перевірки, враховуючи, що засобами такого підтвердження можуть служити спостереження
над фактами, вимір, експеримент?»
в)верифікація.
3.2.5. Як науковий факт пов’язаний з науковою теорією:
д)а,б,г.
4.1.43. Які з термінів – а)«індивідуалізм», б)«егоїзм», в)«колективізм», г)«альтруїзм» –
характеризують відношення людини до суспільства, а не відношення до іншої людини?
2)в, г;
4.2.32. Що є рушійною силою історії з точки зору історичного матеріалізму: а)світовий дух,
б)робітничий клас, в)духовна еліта, г)провидіння.
5.1.17.Антропологія - напрямок філософської думки в центрі якого є:
а)індивід як родова істота,
5.2.18.Поняття «особистість» виражає:
в)сукупність соціальних ролей,
5.2.20.Що повинно бути метою суспільного розвитку в демократичному суспільстві:
в)інтереси нації,

Відкриті тести:
1. Які із критеріїв допомагають установити істинність знання?
КРИТЕРІЇ ІСТИНИ. .
- Критерій очевидності. Істина не потребує спеціального обґрунтування.
Спіноза стверджував, що істина критерій самої себе. Очевидність передбачалася і
«Ясними і виразними» ідеями Декарта. «Очевидний» недолік даного критерію в
тому, що різним людям і в різних умовах очевидно не одне і те ж.
- Критерій загальної значимості. Істинно те, що визнається таким колективним
(Або громадським) суб'єктом.
- Критерій конвенціональності. Вважають: правдиве, що «знаючі» люди
просто домовилися вважати істинним. Поки ця «конвенція» дозволяє вести міркування,
вона є загальнозначущої для тих, хто її прийняв. Цей критерій обмежує поняття істини
концепцією типу, на нього часто посилаються математики. Він невразливий для
критики, але, прийнявши його, ми відриваємо знання від практичних цілей, воно перестає
бути засобом
- Критерій корисності. Пропонується вважати істинними ті висловлювання
(Концепції, проекти і т.д.), які потім виявляються корисними. Між іншим,
помітне поширення цей критерій отримав в етиці. Тут на нього спираються ті, хто
ототожнює поняття добра і користі
- Критерій практичного підтвердження. Ми його обговорили в зв'язку з концепцією
прагматизму. Він «працює» далеко не завжди. Прагматичний критерій істини,
який все ж вважається більш надійним, ніж інші, має і ще одне «незручність»: він
направлений в майбутнє, може щось сказати про істинність тільки після, а не до
використання знання.
- Критерій простоти. З двох припущень слід вибрати те, яке, при
інших рівних умов, простіше. Швидше за все, саме воно виявиться істинним.
2. Що таке факт, закон?
Факт з точки зору філософії означає подію, те, що справді відбулося. Під словом
"факт" прийнято також розуміти судження або в інший спосіб визначений стан дійсності.
Численні словосполучення («факти підтвердилися», «факти не підтвердилися», «факти
спростовані») є нічим іншим, як звичайною плутаниною. Якщо це дійсний факт, тобто те, що
відбулося у житті, то він не може бути ні спростований, ні підтверджений.
У логіці й методології науки емпіричні факти виконують різноманітні призначення стосовно
теорії: є основою її виникнення, відіграють роль перевірки і підтвердження або
спростування здогадки. Наукова теорія в саморозгортанні створює можливість виникнення
нових фактів, описує і пояснює їх, виконує функцію передбачення. Таким чином, емпіричні
факти й теорія діалектично взаємозалежні в ході розвитку наукового знання. Протиставлення
або ототожнення їх веде до крайностей фактуалізму та теоретизму — протилежним підходам
до розуміння ролі фактів у саморусі наукового знання.
В останні десятиліття відбувається процес руйнування типу раціональності і теоретичності,
сформованих у науці і філософії Нового часу, намічається тенденція переосмислення
онтологічної й гносеологічної природи факту.
Специфічною формою знання є закони науки як відображення об’єктивних зв’язків,
відношень, що мають усталений характер за певних обставинах. Знання законів хімії, фізики,
біології дає можливість людині ефективно будувати свою практичну діяльність, і навіть
передбачити її наслідки. Так без знань законів фізики, механіки були б неможливими сучасні
космічні дослідження. Без знання законів фізіології людини була б неможливою сучасна
практична медицина тощо. На відміну від науки, особливо природознавства, філософія не
має емпіричних законів. Не має філософія і методів пізнання на зразок експериментальних
чи математичних.
Так само не володіє вона і специфічними конкретними засобами перевірки
вироблюваних нею тверджень: філософські проблеми, як правило, не мають єдиних
критеріїв розв’язання (особливо в рамках індивідуального життя окремої людини).
5. Якщо наука є формою пізнання об’єктивних, незалежних від діяльності людини,
інваріантних до неї структур матеріального світу, тобто спрямована на пізнання зовнішнього
стосовно людини світу, то філософія стає формою рефлексії людини, тобто спрямована на
вивчення внутрішнього досвіду розвитку її духовності. Рефлексія – специфічне явище у
сфері духовного опанування людиною світу, яке не співпадає з пізнанням. Предмет рефлексії
– відношення внутрішнього світу до зовнішнього. Філософія, таким чином, є
систематизованою, раціональною рефлексією людини щодо відображення загальних
підвалин людської діяльності. Філософія є вченням, яке узагальнює досвід розвитку
людської духовності. Філософія є особливим виміром людської духовності, для якого
невластиве оперування законами. Адже немає “законів” діяльності совісті людини,
оволодіння людиною світовою культурою та мистецтвом.
Зваживши на наведені вище факти і аргументи про співвідношення філософії та
науки, можна зробити висновок, що філософія постає безумовно своєрідною, особливою
формою людського світомислення, формою, яка не дублює інші напрями та форми
інтелектуальної діяльності. Її предметом є світ у цілому у своїх найзагальніших
закономірностях, що розглядається під кутом зору суб’єктно-об’єктного відношення. Інакше
кажучи, предметом філософії є відношення “людина – світ”. Тож філософія досліджу

3. Що таке «суб'єкт історії»?

Суб'є́кт з точки зору філософії — поняття, яке означає носій діяльності, що пізнає світ
навколо себе та впливає на нього; людина або група осіб, культура, суспільство або людство
в цілому на відміну від того, що вивчається або змінюється внаслідок дій.
Суб'єкт — це особа, організована група осіб, соціальна, етнічна та
політична спільнота, суспільство загалом, що здійснюють властиву їм діяльність,
спрямовану на практичне перетворення предметної дійсності, теоретичне й духовно-
практичне освоєння об'єктивної реальності; носій означених якостей, що уможливлюють
виконання ним суспільно значущих функцій. Суб'єкт це той, хто здійснює якусь дію, або від
кого направлена певна діяльність. І відповідно направлена ця діяльність на об'єкт.
Різні філософські течії по-різному дивляться на суб'єкт і відводять йому різне місце.
Так ідеалізм зводить суб'єкт до свідомості й заперечує його предметність.
Споглядальний матеріалізм не бере до уваги активність суб'єкта.
Суб'єкт є однією з основних категорій гносеології. В її рамках суб'єкт вступає у взаємодію
з об'єктом, намагаючись його пізнати, і перетворює його, створюючи корпус знань про
об'єкт.
Суб'єктивізм не визнає того факту, що об'єкт існує незалежно від суб'єкту. Крайнім його
проявом є соліпсизм, який стверджує, що не існує нічого поза межами власного Я тут і зараз.
Досліджуючи навколишній об'єктивний світ, суб'єкт змінюється і сам під його впливом у
межах культури, яку він сформував, а отже має виразну суспільно історичну природу.
Гносеологічний антропологізм заперечує таку його природу

Затверджено на засіданні кафедри філософії та методології науки ОНПУ

Протокол №1 від 29.08.2019 року.

Зав. кафедрою Жарких В.Ю. Екзаменатор Афанасьєв О.І.