САМОСТІЙНА РОБОТА №2

Методика наукового дослідження: методичні прийоми та процедури

наукових досліджень.
Методика наукового дослідження – це сукупність прийомів, які включають
техніку та послідовність дослідження, а також різноманітні операції з
фактичним матеріалом та даними, які реалізуються в ході дослідження і
спрямовані на розв’язання поставлених завдань.
Таким чином методика конкретизує заходи та способи виконання робіт у
науковому дослідженні шляхом доведення їх до інструкцій або алгоритмів
(наприклад, методика експерименту, методика розрахунку, методика оцінки,
методика розробки, методика вимірювання тощо).
Методика наукового дослідження може містити:
- опис організації робіт і процедур виконання дослідження;
- опис використання приладів;
- опис способів одержання первинних даних і форму їх представлення;
- опис способів обробки результатів дослідження;
- опис представлення результатів дослідження у формі звітів, статей,
дисертацій тощо.
Методи наукового
дослідження- сукупність методів встановлення параметрів, структури,
інших характеристик досліджуваних об'єктів.
Метод охоплює способи дослідження феноменів, систематизацію,
коригування нових і отриманих раніше знань. Висновки робляться за
допомогою правил і принципів міркування на основі емпіричних
(спостережуваних і вимірюваних) даних про об'єкт. Базою для отримання
даних є спостереження та експерименти. Для пояснення спостережуваних
фактів висуваються гіпотези і будуються теорії, на підставі яких
формулюються висновки та припущення. Отримані прогнози перевіряються
експериментом або збором нових фактів.
Важливою стороною наукового методу, його невід'ємною частиною для
будь-якої науки, є вимога об'єктивності, що виключає суб'єктивне тлумачення
результатів. Не повинні прийматися на віру будь-які твердження, навіть якщо
вони виходять від авторитетних учених. Для забезпечення незалежної
перевірки проводиться документування спостережень, забезпечується
доступність для інших вчених всіх вихідних даних, методик і результатів
досліджень. Це дозволяє не тільки отримати додаткове підтвердження шляхом
відтворення експериментів, але й критично оцінити ступінь адекватності
(валідності) експериментів і результатів по відношенню до перевіреної теорії.
 методи наукового дослідження — емпіричні
(експеримент, спостереження, опис) та теоретичні
(аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, кл
асифікація тощо), а також системний, функціональний, конкретно-
соціологічний.
Спеціальні методи дослідження ґрунтуються на вивченні конкретних
фізичних та хімічних властивостей речовини й фізичних властивостей та
параметрів фізичних полів. До них належать: формально-логічний,
порівняльно-правовий та інші методи наукового пізнання.
Кожна наука має певну сукупність методів проведення досліджень при
вивченні власного предмета, яку можна класифікувати на такі групи:
 методи накопичування фактів, що мають відношення до об'єкта
дослідження (спостереження, реєстрація, вимірювання);
 методи описування фактів або властивостей ідеалізованого об'єкта
дослідження та факторів, що відбивають ці властивості, а також явищ
(процесів), що досліджуються, розвиток яких визначається цими факторами;
 методи аналізу фактів, властивостей, факторів і явищ за різними
показниками і критеріями (оцінка, зіставлення, порівняння, класифікація,
впровадження, систематизація);
 методи обґрунтування наукових висновків, серед яких мають бути такі
методи: побудови (синтезу), доведення, оцінки достовірності;
 методи вибору і обґрунтування наукових рекомендацій, у тому числі
методи побудови (синтезу), оцінки й оптимізації;
 методи інтерпретації та експериментальної перевірки висновків і
рекомендацій;
 методи техніко-економічної оцінки рекомендацій.
У процесі розв'язання наукової проблеми вчений, як правило, самостійно
шукає методи та способи її розв'язання. Всі ухвалені методичні рішення
необхідно фіксувати у формі методик, які періодично переглядають.
Процедура наукового дослідження.
Нормативний процес наукового дослідження будується у такий спосіб.
Перший етап — це висування гіпотез, тобто тверджень, що описують ті чи
інші взаємозв'язки між двома або декількома явищами чи поняттями, що
можуть бути перевірені.
Первинні гіпотези часто називають концептуальними, бо вони формулюють
зв'язок між двома поняттями. Концептуальні гіпотези можуть бути
операціоналізовані у термінах умов того дослідження, яке планується для
їхньої перевірки тим чи іншим методом. Отже, гіпотеза — це ще не перевірені
припущення відносно можливих взаємозв'язків між різними явищами, які
вивчаються науковцями у даній конкретній галузі.
Після висування гіпотези йде етап планування конкретного дослідження,
тобто створення умов для того, щоб перевірити правомірність гіпотези.
Третій етап — проведення дослідження, після якого здійснюється
інтерпретація результатів, спростування чи прийняття гіпотези, якщо вона
виявляється підкріпленою відповідними емпіричними даними. Якщо гіпотеза
спростовується, формулюється нова. Ця схема свідчить про те, що в структурі
наукового дослідження зміст наукового знання є величиною змінною, а метод
представляє константу.
Учених об'єднує в науковому співтоваристві не те, що вони намагаються
дотримуватися єдності поглядів на якусь ідею чи теорію, а те, що вони
користуються одним методом отримання наукового знання. Нове знання
народжується у формі наукового передбачення, через призму якого і
проводиться інтерпретація отриманих даних. І висування гіпотези, і побудова
моделі реальності, і формулювання теорії — процеси творчі й інтуїтивні.
Отже, сучасна парадигма розвитку науки передбачає поєднання двох методів:
природничо-наукового (емпіричного) та гіпотетико-дедуктивного (методу
критичного раціоналізму).
Дослідження, які проводяться вченими, можуть бути фундаментальними,
тобто спрямованими на пізнання глибинних закономірностей, і прикладними,
які проводяться з метою отримання знання, що може бути використано для
конкретного практичного завдання.
Монодисциплінарні дослідження проводяться в рамках окремої науки,
міждисциплінарні — вимагають участі спеціалістів різних областей знань і
проводяться на межі декількох наукових дисциплін. До цієї групи можна
віднести, наприклад, генетичні дослідження в психології, в галузі інженерної
психофізіології, етнопсихології і соціології і т. ін. Виокремлюють також так
звані комплексні дослідження, які проводяться за допомогою системи методів
і методик, що дозволяють вченим охопити максимальну кількість значущих
параметрів реальності, яка вивчається, і однофакторні чи аналітичні
дослідження, спрямовані на виявлення одного найбільш суттєвого, на думку
дослідника, аспекту реальності.
Що стосується мети дослідження, то, як підкреслює В. Дружинін, на цій
підставі можна виокремити декілька типів досліджень. До першого типу
відносяться пошукові дослідження. Хоча назва звучить дещо тавтологічно, під
ними розуміються спроби вирішення проблеми, яка ще не вирішувалася
подібним методом. Другий тип — це критичні дослідження, які проводять з
метою перевірки існуючої теорії, моделі, гіпотези, закону. Вони проводяться у
галузях, де вже накопичений багатий теоретичний і емпіричний запас знань та
існують апробовані методики для здійснення експериментів. Більшість
досліджень, які проводяться в науці, належать до так званих уточнюючих. їх
мета — встановлення меж, в яких теорія передбачає факти й емпіричні
закономірності. Ще один розповсюджений тип дослідження — це
відтворюючі дослідження, метою яких є повторення попередніх досліджень
для оцінки достовірності результатів, перевірки надійності та об'єктивності
висновків. Результати будь-якого дослідження повинні повторюватися в ході
аналогічного дослідження, проведеного іншим науковим співробітником, який
має відповідну компетенцію і кваліфікацію.
Хоча у цьому розділі підручника ми підкреслювали, що експериментальна
психологія є наукою, яка в якості основного використовує експериментальний
метод, поширений у природничих науках, ми повинні враховувати і
специфічні особливості пояснення наукових даних у психології. Це не
звільняє психолога від необхідності дотримуватися загальних нормативів
методології експериментування. Один з основних нормативів стосується умов
встановлення як в психологічному, так і в природничо-науковому
експерименті закономірностей причинно-наслідкового зв'язку між
досліджуваними явищами. Встановлення такого зв'язку забезпечується
виконанням низки умов каузального висновку, основна з яких передбачає
здійснення функціонального контролю незалежних змінних. Друга ознака
причинного висновку полягає у включенні емпірично встановлених
закономірностей в систему дедуктивного висновку.
Як підкреслює автор російського підручника з експериментальної
психології Т. Корнілова, нормативи експериментального мислення як способу
міркувань в рамках експериментального підходу до перевірки гіпотез не є
усталеними формами: оволодіння ними дозволяє психологу здійснювати свою
професійну дослідницьку діяльність одночасно як упорядковану і творчу [29].
З точки зору нормативів міркувань, експериментальний метод виступає в
якості зразка гіпотетико-дедуктивного міркування. Хоча психологічний і
природничо-науковий експерименти, як ми підкреслювали, є подібними за
формами проведення наукового пошуку, психологічний експеримент
відрізняється від природничо-наукового тим, що в процесі його проведення
необхідно виконувати різні типи психологічних реконструкцій при
інтерпретації результатів. Ми не можемо в багатьох психологічних
експериментах, проведених за суворою схемою природничо-наукового
експерименту, отримати емпіричні дані (за винятком експериментів
поведінкового характеру), які доступні безпосередньому зовнішньому
сприйняттю і трактуванню. Психологічна реальність повинна відтворюватись і
моделюватись, виводитися з певних емпіричних спостережень. Вона не може
бути повністю репрезентована у показниках, які фіксуються за допомогою
застосованих методик. Психолог повинен реконструювати, тобто ментально
відтворити за тими показниками, які можна спостерігати та зафіксувати,
відповідні психологічні процеси, що самі по собі не доступні для
спостереження. Необхідно усвідомити цю відмінність і особливість
психологічного експерименту й цілеспрямовано оволодівати методами
реконструкції психологічної реальності. Фактично метод реконструкції
залежностей, які здебільшого не доступні безпосередньому спостереженню, є
основою психологічного експериментування. В експериментальному факті,
який ми отримуємо в психологічних експериментах, представлена реальність,
яка не очевидна, не доступна безпосередньому спостереженню і її необхідно
реконструювати.
Важливим нормативом у рамках психологічного наукового методу є
визначення дослідником своєї позиції в розумінні предмета дослідження. Це
включає положення про адекватність сформульованих психологічних понять
суб'єктивній реальності. Оскільки в якості суб'єктивної реальності виступає
психіка, важко уявити психологічну реальність як не залежну від
дослідницької позиції. Жан Піаже, один із авторів підручника з
експериментальної психології, виходить з постулату щодо онтологічного
статусу психічного, але вказує на можливість проектування різних
редукціоністських пояснень психологічної реальності. Отже, взаємозв'язок
способів отримання емпіричних даних і теоретичних реконструкцій в
психологічному експерименті означає реалізацію ставлення до психологічної
реальності як такої, яка відтворюється і моделюється у той чи інший спосіб в
експериментальній чи теоретичній моделі