ЮКонтрольна робота

Магістр 1 року навчання

Короленко Андрій

1.Предмет методології пізнання вивчає принципи, методи та засоби

пізнання як такого. Це наука, яка досліджує, як ми отримуємо знання про
світ, встановлює правила формулювання наукових теорій, та розробляє
методологічні підходи до дослідження.
Існує кілька основних методів та прийомів наукового пізнання:
1. Емпіричні методи: Основані на зборі та аналізі фактичних даних.
Експерименти, спостереження та вимірювання є складовими цих методів.
2. Теоретичні методи: Використовують логічні та математичні моделі для
формулювання теорій, які пояснюють явища та взаємодії.
3. Історичний метод: Дослідження подій та процесів в часі для виявлення
закономірностей і тенденцій.
4. Порівняльний метод: Аналіз схожих та відмінних аспектів різних явищ
для визначення загальних правил чи відмінностей.
5. Системний метод: Розгляд систем у їхній взаємодії та цілісності.
6. Моделювання: Використання моделей для спрощеного відображення
реальних об'єктів чи явищ.
7. Аналіз та синтез: Декомпозиція складних явищ на компоненти для
їхнього дослідження, або наоборот, об'єднання окремих елементів в
єдиний підхід.
Ці методи взаємодіють у процесі наукового дослідження, допомагаючи
зрозуміти, пояснити та передбачити явища у світі.

2. Герменевтика – це галузь філософії та методології, яка вивчає процес та

проблеми інтерпретації текстів чи символів культурних явищ та людського
досвіду. Вона підкреслює роль контексту, історії та особистого внеску в
процес розуміння. Основний акцент робиться на розумінні смислу та
значення, що виникають у взаємодії між текстом та читачем.
Проблеми інтерпретації виникають з різниці в контекстах, культурних
особливостях, мовних нюансах та інших факторах. Герменевтика
намагається вирішити ці проблеми, використовуючи різні методи, такі як
контекстуальний аналіз, дослідження історії та розгляд способів
сприйняття.
Важливою є ідея, що інтерпретація є активним процесом, в якому читач чи
інтерпретатор вносить свій власний досвід, уявлення та контекст у
розуміння тексту. Ця взаємодія може призводити до різних тлумачень, що
розширює можливості смислового розуміння.
Герменевтика також вивчає питання об’єктивності і суб’єктивності в
інтерпретації, а також розглядає питання передбачуваності та
неоднозначності в процесі розуміння текстів та культурних явищ. Ці
аспекти роблять герменевтику важливим інструментом у філософських,
літературних та соціокультурних дослідженнях.
Одним з засновників герменевтики можна вважати Вільгельма Дільтея, він
вніс вагомий внесок у герменевтичну традицію. Дільтей підкреслював
важливість розуміння людського життя через історичний та культурний
контекст. Він висловлював ідею «розуміння життя» (Verstehen), яке він
розглядав як основу герменевтичного методу.
Дільтей розвивав концепцію двох видів розуміння: «ерклярен»
(пояснююче) та «верштен» (розуміюче). Він вважав, що соціальні явища,
такі як мова, мистецтво та історія, потребують особливого методу
розуміння, відмінного від природничих наук.
Отже, філософія Дільтея в контексті герменевтики підкреслює роль
інтерпретації та розуміння в сфері гуманітарних наук, акцентуючи
важливість врахування контексту і історичних умов при аналізі людського
досвіду.
Висновок
Отже, обидві галузі взаємодіють, сприяючи глибшому та більш повному
розумінню світу. Методологія пізнання надає засобів для систематизації
знань, тоді як герменевтика вкладає акцент на інтерпретацію, що робить
процес пізнання більш гнучким та чутливим до контекстуальних аспектів
людського життя. Разом вони сприяють розвитку комплексного та
глибокого розуміння різних аспектів світу.