1

БАЗОВІ ПОНЯТТЯ ТЕОРІЇ СЛОВОТВОРУ.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПОСОБІВ

ТВОРЕННЯ СЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

1. Поняття про словотвір.

2. Зв՚язок словотвору з іншими лінгвістичними науками (лексикологією,
синтаксисом, морфемікою) (на практичних заняттях; самостійно).
3. Об՚єкт і завдання словотвору.
4. Похідне слово ‒ як основна одиниця словотвору:
 словотвірна структура похідного слова, словотвірна мотивація;
 твірна основа і словотворчий формат;
 словотвірне значення.

ЛІТЕРАТУРА
1. Білоусенко П. І., Німчук В. В. Нариси з історії українського словотворення. Київ,
2002. 206 с.
2. Вакарюк Л. О., Панцьо С. Є. Українська мова. Морфеміка і словотвір. Тернопіль:
Лілея, 1999. 220 с.
3. Вакарюк Л. О., Панцьо С. Є. Українська мова. Морфеміка і словотвір. Тернопіль:
Навчальна книга – Богдан, 2004. 183 с.
4. Вакарюк Л. О. Українська мова. Морфеміка і словотвір. Тернопіль. 2010. 200 с.
5. Вакарюк Л. О., Панцьо С. Є. Український словотвір у термінах. Словник-довідник.
Тернопіль: Джура, 2007. 260 с.
6. Горпинич В. О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір.
Морфонологія. Київ, 1999. 207 с.
7. Клименко Н. Ф. Як народжується слово. Київ: Рад. школа, 1991. С. 213‒259.
8. Словотвір сучасної української літературної мови. Київ: Наукова думка. 1979. 405 с.

Розділ мовознавства, що вивчає процеси творення слів, його механізми

(правила, способи, моделі), словотвірну структуру слова і словотвірну систему
мови, називають СЛОВОТВОРОМ, або ДЕРИВАТОЛОГІЄЮ (від лат.
Derivacio ‒ відгалуження, утворення).
У лінгвістиці терміном ДЕРИВАЦІЯ позначають процес творення одних
мовних одиниць (дериватів) від інших (вихідних).
Тому розрізняють деривацію СЕМАНТИЧНУ, ЛЕКСИЧНУ,
МОРФОЛОГІЧНУ, СЛОВОТВІРНУ і СИНТАКСИЧНУ. Уперше поняття
деривації було запроваджено польським мовознавцем Єжи Куриловичем у
30-х р. ХХ ст.
Словотвір відносно молода наукова дисципліна. На певних етепах
розвитку лінгвістики її зараховували до етимології, частіше до морфології,
лексикології. Словотвір почав формуватися в 40‒50-х роках ХХ ст. завдяки
 2

працям українських та рос. мовознавців Григорія Винокура, Олександра

Смирницького, Івана Ковалика. У 60‒70-х р. ХХ ст. словотвір уже
сформувався як самостійна наука, як вчення про мовний рівень, що перебуває в
системних зв՚язках з іншими мовними рівнями.
В українському мовознавстві самостійний статус науки про словотвір у
50-х роках обґрунтував Іван Іванович КОВАЛИК у праці „Вчення про
словотвір” (Вип. 1. Львів, 1958 р.; Вип. 2, 1969 р.).
NB!!

Словотвір сучасної української літературної мови / відп. ред.

М. А. Жовтобрюх. Київ: Наук. думка, 1979. 405 с.
Автори: І. І. Ковалик, Л. О. Родніна, А. П. Грищенко, Л. А. Юрчук,
Г. М. Гнатюк, В. М. Русанівський, К. Г. Городенська, Н. Ф. Клименко).
URL: http://www.inmo.org.ua/library.html
URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?
URL: https://www.studmed.ru/science/yazyki-i-yazykoznanie/ukrainskiy-yazyk/
grammatika/?page=2

У „Граматиці української мови” (1921 р.) Василь Сімович виокремив

питання про творення слів у розділ „Як творяться слова”. З-поміж цікавих
прикладів мовознавець наводить творення слова: поп-ов-ич-івн-а

3. Об՚єкт і завдання словотвору

Об՚єктом дослідження словотвору є ПОХІДНІ СЛОВА у їх відношеннях з
відповідними ТВІРНИМИ ОДИНИЦЯМИ й з іншими похідними,
однотипними за способом творення й за моделлю творення.
Наприклад: творення іменників на позначення абстрактної ознаки від
основ прикметників.
Духовн-ість ← духовн-ий
Щедр-ість ← щедр-ий
Мил-ість ← мил-ий
Мудр-ість ← мудр-ий
Горд-ість ← горд-ий

Окрім того, до одиниць дослідження у словотворі належать:

 мінімальні одиниці (словотворчі афікси та інші форманти, що
беруть участь у словотворенні);
 комплексні одиниці (словотвірні пари, словотвірні ланцюги,
словотвірні парадигми, словотвірні гнізда слів);
 словотвірні відношення (словотвірний тип, словотвірна категорія,
словотвірна модель).
 3

Основні завдання словотвору:

1) вивчення структури похідного слова, його складових частин та різних

взаємозв՚язків між ними.
Наприклад: думати → за-думати-ся (конфіксальне творення);
думати → за-дум-а-ти → задум-Ø (усічення).
2) вивчення способів словотворення.
Наприклад: за-думати-ся (конфіксальне творення) ‒ у творенні слова
беруть участь афікси (конфікс);
Майбутнє (прикметник) заняття // вірити у своє щасливе майбутнє
(іменник). Творення слова майбутнє способом субстантивації
(переходом прикметника в іменник).

Лежати горілиць (прислівник, виник на базі колишнього сполучення доГОРи

ЛИЦем);
3) виявлення основних закономірностей, що активно діють у словотворчих
процесах.

4. Похідне слово ‒ як основна одиниця словотвору

ПОХІДНЕ СЛОВО (вторинне слово, дериват) ‒ слово з похідною

основою, у структурі якої наявні твірна основа та словотворчий засіб.

Наприклад: дощ (твірне слово) → дощ-ов-ий (похідне слово).

Українська мова. Енциклопедія: похідні слова ‒ слова, що співвідносяться

з реаліями об՚єктивної дійсності й твірними словами.

Порівняно з твірними, ПОХІДНІ СЛОВА є семантично і формально

складнішими, бо передають поняття, залежні від поняття твірного, і мають у
структурі елементи, які їх виражають.

ОЗНАКИ ПОХІДНОГО СЛОВА.

Однією з головних ознак похідного слова є його словотвірна

мотивованість твірним словом.

Поняття МОТИВАЦІЇ є головним для словотворення.

Словотвірна мотивація ‒ це відношення між двома спільнокореневими

словами, значення одного із яких або визначається за допомогою іншого або
повністю збігається з ним.
 4

Мотиваційні відношення (мотивація словотвірна) ‒ взаємовідношення

між спільнокореневими словами, за якого форма і семантика похідного
(мотивованого) тлумачиться через форму і семантику його твірного
(мотивувального).

Напр.: плеч-ист-ий (похідне, мотивоване слово) ‘з великими плечима

(плечі ‒ мотивувальне слово, твірне)’.

Козак-уват-ий ← козак ‘схожий на козака за різними ознаками’.

Козак-ува-ти ← козак ‘бути козаком; парубкувати, жити як козак’.

Отже, ОЗНАКАМИ ПОХІДНОГО СЛОВА є:

1) наявність твірного (мотивувального слова);

2) похідне завжди може бути витлумачене за допомогою відсилання до

твірного слова (слів).
Для встановлення мотиваційних відношень часто використовують
принцип СЕМАНТИЧНОЇ ПЕРИФРАЗИ ‒ тлумачної формули, за допомогою
якої описуємо семантику похідного слова на базі семантики слова твірного.
Напр.: семантична перифраза до похідного слова вихов-а-тель ‘той, хто
виховує’ містить твірне слово виховувати → вихов-а-тель;
‘той, хто займається живописом’ ‒ живопис → живопис-ець;
‘той, хто мовч-ить’ ‒ мовч-а-ти → мовч-ун;
‘той, хто має щир-е серц-е’→ щир-О-серд-Н-ий;
3) між похідними і твірними словами існують подвійні ряди
співвідношень:
а) зі словами з тією ж основою (коренем) і
б) зі словами з тим самим афіксом (це структурний принцип
встановлення будови похідного слова).
Наприклад: стріль-б-ищ-е, с-хов-ищ-е, бой-ов-ищ-е, попел-ищ-е, род-ов-
ищ-е.
Слова із суфіксом -ищ(е) позначають ‘певну ознаку місця, пов՚язану з
дією, яка там відбувається чи наявністю чогось’.
 5

Порівняймо зі словами кот-ищ-е, хлоп-ч-ищ-е, у яких суфікс -ищ(е)

виражає інше словотвірне значення. У такому випадку простежуємо омонімію
афіксів.
Отже, між твірним (мотивувальним) та похідним (мотивованим)
словом існують формальні й смислові відношення.

Похідна основа формально більша (або менша) від твірної на один

словотворчий афікс; семантично мотивується твірною основою і
відрізняється або додатковими компонентами (модифікаційні типи творення
слів: оч-енят-а ← очі), або набуває нового значення (мутаційні типи
творення слів: при-добр-и-ти-ся ← добрий), або зберігає те саме значення
(транспозиційні типи творення: бороть-б-а ← боротися).

Похідне слово є носієм словотвірного (дериваційного) значення, яке

залежить від 1) семантичного співвідношення твірного й похідного слів; 2) від
значення словотворчого форманта (засобу); 3) від значення частини мови
твірного й похідного слів.

СЛОВОТВІРНЕ (ДЕРИВАЦІЙНЕ) ЗНАЧЕННЯ ‒ це узагальнене

категорійне значення слів певної словотвірної структури, що його
встановлюють на основі семантичного співвідношення похідних слів та їхніх
твірних і воно виражається за допомогою словотворчого форманта.

Словотвірне значення (СЗ) ‒ узагальнене значення ряду мотивованих

слів з одним і тим самим формантом, яке відрізняє їх від слів мотивувальних;
це спільне значення для певного лексико-семантичного розряду слів, що
виражене за допомогою певної словотвірної форми.
Наприклад, СЗ ‘найменування осіб’: Баян-іст ← баян
Піан-іст ← піаніно
Гітар-ист ← гітара
Бандур-ист ← бандура
Футбол-іст ← футбол
Хоке-їст ← хокей
 6

Гімназ-ист ← гімназія
Ліце-їст ← ліцей.
Розмежовують загальні й часткові СЗ.
У складних словах СЗ акумулює семантику твірних основ і словотворчого
афікса (якщо він з՚являється у процесі словотворення):
сонц-Е-сяй-н-ий, мов-н-О-стиль-ов-ий, крим-ськ-О-татар-ськ-ий.
Отже, усі похідні слова містять 2 основних елементи:
1) словотвірну (твірну) базу; 2) словотворчий формант (засіб).
Для встановлення похідності слова необхідно встановити структурні й
семантичні зв՚язки.
Розрізняють СТУПЕНІ ПОХІДНОСТІ СЛОВА.
Перший ступінь мають слова, що безпосередньо мотивовані непохідними
словами: ГОЛОВ-А (непохідне слово) → голів-оньк-а (перший ступінь
похідності ‒ І ст. пох.)
→ голов-ИЩ-е
→ голов-УВА-ти
→ голов-Н-ий
→ голов-АНЬ-Ø
ГОР-І-ТИ → ДО-горіти
→ ПЕРЕ-горіти
→ ВИ-горіти
→ ВІД-горіти
→ ПО-горіти
→НА-горіти.
Другий ступінь мають слова, утворені від першого ступеня похідності:
Голов-а → ГОЛОВ-УВА-ТИ (І ст. п.) → ВІД-голов-ува-ти (ІІ ст. п.)
→ голов-ува-НН-я (ІІ ст. п.).
Голов-а → ГОЛОВ-Н-ИЙ → голов-н-О.
Міш-а-ти (непохідне) → ДО-мішати (І супінь похідності) → до-міш-К-а (ІІ
супінь похідності).
 7

Існує єдина і подвійна мотивація.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПОСОБІВ ТВОРЕННЯ СЛІВ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

1. Поняття про спосіб словотворення. Критерії розмежування способів

словотворення.
2. Класифікація способів словотворення.
3. Морфологічний спосіб творення: загальна характеристика.
4. Словотвірний аналіз слова.

Домашнє завдання:
1. Опрацювати детально матеріал про абревіатури за такими працями:
Вакарюк Л. О., Панцьо С. Є. Український словотвір у термінах. Словник-
довідник. Тернопіль: Джура, 2007. С. 17‒20;
Нелюба А. Про „словотвірний” статус абревіатур. Актуальні проблеми
українського словотвору. Збірник статей. Івано-Франківськ, 2002. С. 131‒
140.
2. Повторити: Аброкорені (Українська мова: Енциклопедія. Київ: Вид-во
„Укр. енцикл.” ім. М. П. Бажана, 2004.
URL: http://izbornyk.org.ua/ukrmova/um.htm).
3. Продуктивні типи творення складних іменників. Словотвір іменників-
неологізмів, -оказіоналізмів. Правопис складних іменників української
мови.
4. Продуктивні типи творення складних прикметників. Правопис складних
прикметників української мови. (За Українським правописом 2019:
параграфи 36‒40 С. 32‒43. URL: https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-
serednya-osvita/navchalni-programi/ukrayinskij-pravopis-2019)
 8

Іван Огієнко: нових коренів в мові не прибуває, тому приріст лексики

здійснюється через словотворення, яке відображає мовну динаміку.
Іван Ковалик: способи словотвору ‒ це усі структурно різні шляхи й
прийоми творення нових слів; прийоми зміни твірного слова або
словосполучення (його морфологічної будови, звукового складу,
лексичного значення) внаслідок чого утворюється нова похідна одиниця.
Одним із перших способів, який детально було досліджено, став
МОРФОЛОГІЧНИЙ СПОСІБ ‒ прийом поєднання основ і афіксів в різних
комбінаціях як шлях творення нових слів.
81 % нових слів, зафіксованих з 1991‒2001 рр. є наслідком морфологічного
словотворення.
Утім, словотворча база є набагато ширшою, її складовими частинами
виступають не тільки морфологічні одиниці, а й лексичні, синтаксичні.
Часто нове слово з՚являється без зміни морфологічної будови вихідної
одиниці.
Проаналізуймо виділені слова у контексті: Не питай старого, а питай
бувалого.
До словотворчих ресурсів можуть належати НЕ ТІЛЬКИ АФІКСИ, але й
здатність слова змінювати свою лексико-семантичну структуру, з якої
виокремлюється нове слово: РОЗЩЕПЛЕННЯ БАГАТОЗНАЧНОГО СЛОВА
НА ОМОНІМИ. Наприклад:
Зашурувати1 ‒ техн. почати шурувати, перемішувати в топці паливо.
Зашурувати2 ‒ діал. Забруднити.
Обкидати1 ‒ кидати щось на когось з усіх боків.
Обкидати2 ‒ відкидати щось кругом; оточувати з усіх боків.
Отже, розрізнення способів словотворення враховує наступні чинники:
1) Словотворчі ресурси, використання морфологічних чи неморфологічних
одиниць; словотворчий формант.
2) Словотвірну базу і семантичне середовище , де створюється нове слово
(синтаксична одиниця; значення багатозначного слова).
 9

Традиційно в українському мовознавстві виділяють 9 способів

словотворення (такий підхід започаткував Віктор Виноградов, його
дотримувався Іван Ковалик).
1. Морфологічний.
2. Морфолого-синтаксичний.
3. Синтаксично-морфологічний (основоскладання і словоскладання)
4. Синтаксичний (лексико-синтаксичний).
5. Лексико-морфологічний.
6. Семантичний (лексико-семантичний)
7. Фонетико-морфологічний: вибир-а-ти → вибір
8. Фонетико-акцентуаційний: тепло ‒ тепло
9. Контамінація: грабувати

У сучасному мовознавстві Ніна Клименко виділяє ще й телескопію, яка

притаманна для творення наукових термінів, зокрема назв ліків:
[БЕЛадона+анАЛГІН]→белангін. Цей спосіб близький до контамінації.

У сучасному працях зі словотвору традиційно виділяють 4 способи

словотворення, беручи до уваги лексико-граматичний характер твірної бази і
словотворчі засоби:
1. Морфологічний спосіб.
2. Морфолого-синтаксичний спосіб.
3. Лексико-синтаксичний спосіб.
4. Лексико-семантичний спосіб.
 10

МОРФОЛОГІЧНИЙ СПОСІБ СЛОВОТВОРЕННЯ

АФІКСАЛЬНІ РІЗНОВИДИ
1. Особливості творення іменників морфологічним способом.
2. Афіксальне творення прикметників.
3. Особливості творення дієслів морфологічним способом.
4. Афіксальне творення прислівників.
5. Оказіональне творення морфологічним способом .
Літерату
1. Городенська Катерина. Нові явища та процеси в українському
словотворенні: динаміка чи деструкція словотвірних норм. Українська
мова. 2013, № 2. С. 3‒12. [Підготувати конспект].
2. Плющ М. Я. Граматика української мови. Морфеміка. Словотвір.
Морфологія: підручник. 2-ге вид., доповнене. Київ: Видавничий Дім
«Слово», 2010. 328 с.
URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0000663
URL: https://www.twirpx.com/file/232630/
3. Словотвір сучасної української літературної мови / відп. ред.
М. А. Жовтобрюх. Київ: Наук. думка, 1979. 405 с. (Автори: І.І.Ковалик,
Л.О.Родніна, А.П.Грищенко, Л.А.Юрчук, Г.М.Гнатюк,
В.М.Русанівський, К.Г.Городенська, Н.Ф.Клименко).
URL: http://www.inmo.org.ua/library.html
URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?
URL:
https://www.studmed.ru/science/yazyki-i-yazykoznanie/ukrainskiy-
yazyk/grammatika/?page=2
4. Тараненко О. О. Актуалізовані моделі в системі словотворення сучасної
української мови (кінець ХХ‒ХХІ ст.): Монографія Київ: Видавничий
дім Дмитра Бураго, 2015. 248 с. [Опрацювати С. 12‒23; 80‒82; 175‒179].

Д/З (доопрацювати за рекомендованими підручниками конфіксальне

творення дієслів, постфіксальне творення дієслів).

Законспектувати творення прикметників і прислівників морфологічним

способом.
 11

ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЕННЯ ІМЕННИКІВ

МОРФОЛОГІЧНИМ СПОСОБОМ
Суфіксальне словотворення
Іменники можуть утворюватися
1) від ІМЕННИКОВИХ основ. НАЗВИ ОСІБ за різними ознаками
кобза→кобз-ар, -ист-, -ик-, татар-ин, -ець-; вуса→вус-ань, вуха→вух-ань,
контроль→контрол-ер, ферма→ферм-ер;
Пестливі назви: мати→мат-ус-я, батько→бат-еньк-о;
2) від ДІЄСЛІВНИХ основ: боротися→ бор-ець, лікувати →лік-ар, пекти
→пек-ар, співати →спів-ець
→спів-ак, сій-а-ти →сій-ач, бігти → біг-ун,
палити → пал-ій, мислити → мисли-тель, верши-тель;
3) від ПРИКМЕТНИКОВИХ: сміливий→ смілив-ець, багатий → баг-ач,
дикий→ дик-ун, здоровий → здороа-ань.
1) Іменники – назви осіб за їх діяльністю, заняттям та іншими ознаками :
Творення іменників від іменникових основ:
-ник-: мовник, пасічник; -ер-: контролер, фермер;
-ар-: кобзар, шахтар, бджоляр; -ик-: історик;
-ець-: українець, естонець, -ит-: одесит;
чернігівець; -ин-: татарин, осетин, грузин;
-як-: подоляк, сибіряк; -ач-: бородач, вусач (можлива
-чик-(-щик-): валютчик; подвійна мотивація);
-ир-; бригадир; -ич- (-ович-): Лукич, Кузьмич,
-анин-: киянин, полтавчанин; Михайлович.
-ист-: бандурист, гітарист,
енциклопедист;

Творення іменників від дієслівних основ:

-ар-(-яр-): кресляр, маляр, лікар, -ач- (-яч-): сіяч, прохач,
пекар, бунтар; спостерігач;
-ець-: боєць, борець, співець, -ун-: бігун, співун, крикун;
знавець; -ій-: палій, водій;
-ник- (-івник-): танцівник, -ок-: знаток, їдок;
розвідник; -ор-; диктор, агітатор;
-альник-: шанувальник, -тель-:мислитель, вершитель.
в’язальник;

Творення іменників від прикметникових основ:

-ець-: сміливець,
-ак-(-як-): бідняк, дивак, чужак, добряк;
-ень-: красень, велетень;
-ач-: багач;
-ун-: дикун; -ань-: здоровань.
2) ІМЕННИКИ НА ПОЗНАЧЕННЯ НАЗВ НЕІСТОТ .
Назви конкретних предметів.
 12

Творення іменників від дієслівних основ:

-ник-: збудник; -ач-: програвач; -ець-:різець; -ок-: обрубок;
-к-: перевірка, виручка, нарізка, жатка;
-ак-: різак; -ат-: експонат; -анк-: стоянка; -альн-: читальня;
-арн-: пекарня; -ищ-: сховище, пасовище.

Творення іменників від іменникових та прикметникових основ

основ:
-ник-:годинник; -ак-(-як-): вітряк; кисляк; -ар-: буквар; -ок-: жовток.

НАЗВИ АБСТРАКТНИХ ПОНЯТЬ

Творення іменників на позначення абстактної опредметненої дії від

дієслівних основ:
-нн(я), -енн(я), -інн(я): чекання, креслення, буріння, хотіння;
-т(я): миття, виття;
-іт-: бренькіт, дзявкіт, стукіт;
-от(а): дрімота; -б(а): журба, косьба, мольба, ходьба;
-н(я): гризня; -анин(а): стрілянина, тяганина.

Творення абстрактних іменників від прикметникових основ:

-ість-: хитрість, радість;
-изн-: крутизна; -інь-: височінь, далечінь; -яв-: синява; -ств-: лукавство.

ТВОРЕННЯ АБСТРАКТНИХ ІМЕННИКІВ, ЩО ПОЗНАЧАЮТЬ

СУКУПНІСТЬ ОСІБ АБО ПРЕДМЕТІВ:
-
ств(о): студентство, -н(я): рідня;
козацтво, птаство; -в(а): грошва, мишва;
-ак-(-як-): вишняк, кругляк; -ур-: професура, агентура;
-ин(а): городина, садовина; -ат-(-іат-): старостат,
-инн(я): павутиння, секретаріат.
квасолиння;
-от(а): кіннота;

ТВОРЕННЯ ІМЕННИКІВ ВНАСЛІДОК НУЛЬОВОЇ СУФІКСАЦІЇ

 13

У процесі нульової суфіксації твірна основа може зазнавати фонетичних

змін. Найпоширенішими є такі зміни приголосних:
1) зворотне чергування (вислужити ‒ вислуга, кричати ‒ крик,
класти ‒ клад);
2) чергування приголосних [б / бл], [п / пл], [в / вл], [м / мл]: (травити ‒
травля, крапати — крапля);
3) пом’якшення кінцевого приголосного основи (гатити ‒ гать, падати
‒ падь, зав’язатися ‒ зав’язь, висіти ‒ вись);
Ці самі явища спостерігаємо в іменниках прикметникового
(дієприкметникового) походження; сухий ‒ суша, порослий ‒ поросль,
блакитний ‒ блакить, ламаний ‒ ламань.

Д/З (доопрацювати за рекомендованими підручниками)

ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЕННЯ ДІЄСЛІВ

МОРФОЛОГІЧНИМ СПОСОБОМ

ПРЕФІКСАЛЬНЕ СЛОВОТВОРЕННЯ
Є активним для творення дієслів, менш поширене для іменників,
прикметників, прислівників.
NB!! За допомогою цього різновиду утворюються слова тієї самої частини
мови.
День→перед-день Звичайний→над-звичайний
Горб→па-горб Пізно→за-пізно
Доля→не-доля Торік→поза-торік
Вічний→пра-вічний Далеко→не-далеко
Великий→за-велий, над-великий,
пре-великий

Соколова Світлана Олегівна. Префіксальний словотвір дієслів у сучасній

українській мові. Київ, 2003.
Значення дієслівних префіксів є більш абстрактним, ніж значення інших
префіксальних чи суфіксальних морфем.
До того ж дієслівні префікси багатозначні або ж омонімічні.
Питомі слов՚янські префікси розвинулися із прийменників. Тому існує
формальна подібність між ними.
 14

Багато префіксів виражають просторові (просторово спрямовані)

значення.
За-йти за будинок
До-бігти до хати
Віді-йти від будівлі.
Конкретно-просторове значення є основою інших значень префіксів Вони
виявляються у дієсловах зі значенням руху.
Віддалення від початкової точки: відлетіти, відсунутися, виїхати, зігнати
Наближення до кінцевої точки: до-повзти, при-блукати
Досягнення кінцевої точки: за-йти, за-тягти, від-нести
Рух униз: з-бігти, з-՚їхати Рух всередину: в-бігти, за-повзти
Рух угору: ви-лізти, з-летіти, з- Рух назовні: ви-котитися.
витися
До особливостей дієслівного словотвору належить подвійна і, рідше,
потрійна префіксація: ви-до-бути, по-при-чіплювати, по-на-с-кладати, попо-
їсти.
Дієслівна словотвірна парадигма
Й-ти (R-S)→при-йти (І ступінь похідності)
→за-йти
→віді-йти
→зі-йти
→ді-йти
→піді-йти.

СУФІКСАЛЬНЕ СЛОВОТВОРЕННЯ
Їх-а-ти ‒ непохідне
-а-(-ти): 1) від іменників: вечер-я→вечер-я-ти, квітк-а→ квітч-а-ти,
2) від прикметників: густіш-ий →густіш-а-ти, дужчи→дужч-а-ти;
3) від вигуків, звуконаслідувальних слів: ах→ ах-а-ти, ох → ох-а-ти,

-ува-(-юва-): зима→зим-ува-ти, товариш→товариш-ува-ти,

Гордий → горд-ува-ти;
-ірува- (-ирува, -ерува): плісе→ пліс-ирува-ти,
терор → терор-изува-ти, газ→ газ-ифікува-ти.

КОНФІКСАЛЬНЕ СЛОВОТВОРЕННЯ
Суфіксально-префіксальний різновид.
 15

Дієслова утворюються від іменних частин мови та від службових слів і

вигуків.
С-попел-и-ти У-повільн-и-ти
З-горб-и-ти У-загальн-и-ти
За-земл-и-ти Ви-о-креми-ти
За-тін-и-ти З-велич-и-ти
При-губ-и-ти Перебільш-и-ти
Про-масл-и-ти При-низ-и-ти
Зне-слав-и-ти Занехаяти
За-пан-і-ти Переінакшити
О-сирот-і-ти Засвоїти
Зне-сил-і-ти

Суфіксально-постфіксальний різновид
Твірними одиницями виступають основи дієслів, іменників та
прикметників.
Колос→колос-и-ти-ся, гніздо →гнізд-и-ти-ся, брат→брат-а-ти-ся;
Веселий →велитися, чужий → чужатися.

Префіксально-суфіксальний-постфіксальний різновид
Творяться дієслова від основ іменників, прикметників та службових слів.
Просльозитися, оздоровитися, збанкрутитися, змилостивитися,
утрадиційнитися.

АФІКСАЛЬНЕ ТВОРЕННЯ ПРИСЛІВНИКІВ

Суфіксальний різновид
У такий спосіб прислівники утворюються від прикметникових основ за
допомогою суфіксів -о, -е:
Гарячий → гаряче, тихий → тихо, ясний → ясно, теплий → тепло марний
→ марно, марне.
Основа прикметника +-о: швидк-ий → швидк-о, тепл-ий → тепл-о.
Основа прикметника +-е: гож-ий → гож-е, добр-ий → добр-е,
рішуч-ий →рішуч-е
Основа прикметника (на -ськ-) +-и: мистецький → мистецьк-и,
злорадницький → злорадницьк-и

Основа числівника +-ичі (-ічі): тр-и → тр-ичі, дв-а → дв-ічі

 16

Модифікаційні типи творення

Рано → ран-увато, брудно→ брудн-увато
Швидко → швид-енько, низько → низ-енько
Тихо → тих-есенько, близько → близ-есенько

Префіксальне творення
Близько → за-близько
Далеко → за-далеко
Вчора → поза-вчора
Бажано → не-бажано
Поперек → нав-поперек
 17

Постфіксальне творення
Де → де-сь, куди → куди-сь
Як → як-небудь, де → де-небудь
Конфіксальне творення (дискусійне питання). У шкільному курсі
словотвору до цього типу зараховують слова:
Материнський → по-материн-ськи, наш → по-наш-ому.

НЕМОРФОЛОГІЧНІ СПОСОБИ ТВОРЕННЯ СЛІВ

1. Морфолого-синтаксичний спосіб. Явище субстантивації,
адвербіалізації, ад’єктивації, препозиціоналізації, партикуляції,
кон’юнкціоналізації, інтер’єктивації в межах морфолого-
синтаксичного способу.
2. Лексико-синтаксичний спосіб словотворення.
3. Лексико-семантичний спосіб словотворення.

Література

1.
Вакарюк Л. О., Панцьо С. Є. Українська мова. Морфеміка і словотвір. Тернопіль: Навчальна
книга – Богдан, 2004. С. 169‒175.
2. Горпинич В. О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір.
Морфонологія. Київ: Вища школа, 1999. 208 с.
3. Редько Є. Словотвірна контамінація в сучасних інноваційних процесах. ХХ‒ХХІ століття:
жанрово-стильові й лінгвістичні метаморфози в українській мові і літературі:
колективна монографія / Гол. ред. А. Архангельська. Olomouc: VUP, 2016. С. 205‒229.
URL: https://www.researchgate.net/publication/
310459542_Slovotvirna_kontaminacia_v_sucasnih_innovacijnih_procesah (Законспектувати)

МОРФОЛОГО-СИНТАКСИЧНИЙ СПОСІБ
 18

У словотворенні особливе місце займає спосіб, при якому дериваційне

значення у похідних словах виражається за допомогою СПЕЦИФІЧНОГО
ПЕРЕТВОРЕННЯ ПАРАДИГМИ СЛОВОЗМІНИ ТВІРНОГО. Цей спосіб у мовознавчій
літературі називають морфолого-синтаксичний (за В. Виноградовим,
І. Коваликом);

семантико-морфологічний (за М. Шанським);

конверсія (за О. Смирницьким).

Морфолого-синтаксичний спосіб – це процес переходу слів з однієї

частини мови в інші БЕЗ ЗМІНИ ЇХ ЗОВНІШНЬОЇ ФОРМИ, але зі зміною значення
та граматичних особливостей.

Цей спосіб називають морфолого-синтаксичним тому, що у процесі його

реалізації новоутворене слово набуває нових морфологічних категорій і
виконує нові синтаксичні функції в реченні.

Цей спосіб прийнято називати ще конверсією.

Конверсія (від лат. conversio – „перетворення”, „зміна”, „видозміна”) –

спосіб словотворення, при якому словотворчим засобом виступає лише
парадигма слова: майбутнє, бідний, набережна, помаранчеві, братова.

Конверсію розглядають у вузькому розумінні як спосіб творення, що

базується на функції словозмінної парадигми – вживання слова у новій
синтаксичній функції супроводжується набуттям нового морфологічного
значення і зміною засобів його вираження.

За допомогою конверсії (морфолого-синтаксичного способу) творяться:

1) іменники на базі форм прикметників та займенників: ситий, черговий,

операційна, набережна, пальне, минуле, кожен, мій, усякий;

2) прикметники на базі форм ієприкметників: зрячий, зрілий.

 19

Перехід здійснюється, коли змінюється не лише синтаксична функція слова,

але і його семантичні та морфологічні ознаки.

У межах цього способу виділяють два різновиди : – семантично-граматичну

трансформацію і лексикалізацію окремих граматичних форм.

Семантико-граматичне перетворення парадигми слова

Слово однієї частини мови переходить в іншу, зазнаючи змін в семантиці і в

граматичних категоріях.

Наприклад, прикметник учительська (кімната) вказує на ознаку, має

категорію числа, роду, відмінка. Форма цього прикметника може змінюватися
зі зміною форм іменника.

Переходячи в іменник, прикметник учительська концентрує в собі

значення словосполучення учительська кімната і вже без іменника кімната
виражає значення предметності. Відповідно у слові учительська залежні
граматичні категорії (рід, число, відмінок) стають самостійними. Слово
учительська перебрало на себе всі ознаки іменника – узагальнену
предметність, граматичні категорії, синтаксичну роль (зайти в учительську, в
учительській проходить педрада).

У межах цього способу виділяють явища:

СУБСТАНТИВАЦІЇ, що полягає в переході слів (словоформ) з інших частин

мови в іменники.

Наприклад: до класу зайшов черговий, старі відпочивали, багато

безробітних, наше майбутнє, учений, поранений, пережите, домашні,
шампанське, уповноважений;

у терміносистемах: кропивові, красолеві, твердокрилі, дотична, крива,

пряма, відоме, шукане.
 20

Найчастіше субстантивуються слова іменних частин мови та

дієприприкметники: кошовий (отаман), наші прийшли, віруючий, повсталі;

рідше прислівники: одержати „відмінно”;

службові слова та вигуки: зважити всі за і проти, все було б добре, якби не
одне але, охи та ахи,голосне „ура”.

Морфолого-синтаксичним способом утворені назви військових посад і звань

у Січі: бунчужний, значковий, кошовий, обозний, хорунжий та ін.

Назви податків у староукраїнській мові: подимне, повозове, чопове.

Назви осіб за родом дільності: зодчий, голубничий, лісничий, карбівничий.

Слова переходять у розряд іменників у тій формі, в якій вони вживаються

поряд з означуваним іменником. Це, здебільшого, форма однини чоловічого
або жіночого роду, рідше множини та середнього роду.

Наприклад: Ситий голодного не розуміє. Не питай старого, а питай

бувалого. Лежачого не б'ють. Придане напоготові (придане – „посаг”).

Субстантивовані слова відмінюються за прикметниковим типом

(учительська, учительської, учительській).

Розрізняють повну субстантивацію і часткову. Про повну субстантивацію

говорять тоді, коли слово і семантично, і граматично, і структурно
сприймається як іменник. Такі слова в сучасній мові вживаються лише як
іменники. Це можуть бути назви просторових понять чи предметів
(набережна, накладна), а також географічні назви (Львів, Харків), прізвища
(Цемків).

Про часткову субстантивацію йдеться тоді, коли прикметники чи інші

частини мови можуть вживатися і в ролі іменника, і в ролі іншої частини мови.
Це – назви осіб за ознакою (полонений, рядовий, хворий), назви приміщень
 21

(прийомна, чайна), назви військових позицій (вогнева), назви страв (перше,

друге, холодне), назви тварин (Гнідий, Чалий), назви абстрактних понять
(колишнє, особисте), термінологічні назви (голосний, приголосний).

Крім субстантивованих прикметників, у мові, за аналогією до них,

утворилися слова на зразок бульйонна, бутербродна, варенична, ланкова.

АДВЕРБІАЛІЗАЦІЯ – полягає в переході в прислівник або вживанні у

прислівниковій функції інших частин мови.

Наприклад: приїхав весною, прийняв на віру, горою хвилю підійма, зимою,

бігом, гомоном, боком, галопом, смерком, вранці, спочатку, звечора.

Адвербіалізуються такі форми:

1) О. в. іменників:
Спостерігати за вовком (ким? О.в.).

Дивитися на когось вовком (як? Вороже, хижо).

2) Р. в. іменників: руба, сторчака, кружка.

3) Прийменниково-відмінкові форми (іменників, прикметників,
займенників, числівників): (на)весні, (в)літку, (в)зимку; вліво, вправо,
зверху, вниз; удвоє, надвоє, нащо, надто, потому.

АД’ЄКТИВАЦІЯ – полягає в переході слів з інших частин мови в прикметник.

Наприклад: третій сорт, перший у класі учень, своя людина, відкритий
характер, блискуча відповідь, знаючий (тобто досвідчений) педагог, тямущий
(тобто розумний) чоловік.
 22

АД’ЄКТИВАЦІЯ найбільше охоплює дієприкметники, значно менше

займенники й числівники: підкреслена увага, квашена капуста, мурований дім,
озброєний загін, підтоптаний парубок, співати другі партії.

Найчастіше ад’єктивуються пасивні дієприкметники на -н-ий (-ен-ий), -т-ий.

Ад’єктивовані активні дієприкметники на -ч-ий і -л-ий виступають здебільшого в
термінах: спляче очко.

Дієприкметники обов՚язково виражають зв՚язок із дією, яка пов՚язана з

часом (теп. чи майб.). Дієприкметник можна трансформувати в контрукцію з
особовим дієслово. Для прикметника такі зміни неможливо зробити.
Наприклад: відкритий (дієприкметник) доступ до інформації → можна
трансформувати у конструкцію доступ відкрили до інформації.

Порівняймо: відкритий характер (у людини): не можна сказати, що його

(характер) відкрили, тобто у цьому випадку відкритий ‒ це вже прикметник,
який має синоніми відвертий, щирий і т. ін.

Отож, якщо зв՚язок з дією втрачено й можлива заміна прикметниками-

синонімами, то це вказує на перехід дієприкметника в прикметник.

ПРОНОМІНАЛІЗАЦІЯ – полягає в переході слів з інших іменних частин мови

до класу займенників. Повна прономіналізація для укр. мови мало характерна.
Крім кількох слів, тепер уже ненормативних: другий (порядковий прикметник
має значення займенника) – інший.

Один (числівник у значенні займенника) чоловік розповідав (тобто якийсь),

цілий (прикметник у значенні займенника) день (весь день).

НУМЕРАЛІЗАЦІЯ – полягає в переході окремих прислівників та іменників у

числівники. У сучасній укр. мові немає спеціальної групи числівників зі
значенням неозначеної кількості. Для позначення загальних кількісних понять
 23

вживають слова інших лексико-граматичних класів. Це прислівники мало,

багато, немало, чимало, небагато та іменники безліч, купа, тьма, маса, сила,
хмара, море, океан (багато роботи, море народу, океан сліз, купа грошей).

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ – полягає в переході слів з інших частин мови до класу

дієслів. Для сучасної укр. мови вербалізація не характерна, але деякі слова
дитячої лексики набувають значення інфінітива (вигуки: Уже час люлі (спати)
або зберігають його в разі формальних видозмін слова (гулі – гуляти).

Певним аналогом вербалізації є синтаксичне вживання слів деяких

незмінних частин мови у функції дієслова присудка – вигуків,
звуконаслідувальних слів, часток, які в контексті сприймаються у значенні
певного способу (дійсного, наказового), часу, виду: Тричі тьху на твою землю;
А зараз тсс; Собака гав і в буду.

ПРЕПОЗИТИВАЦІЯ – перехід слів інших частин мови в прийменник.

Переходити можуть прислівники зі значенням місця (назустріч, довкола,
всередині, обіч, поруч, праворуч, ліворуч, осторонь, попереду), зі значенням
якості (просто, неподалік, уздовж).

Наприкдлад: Назустріч (Як? Куди? прислівник) дув вітер // Іду назустріч

(прийменник, тому що керує формою іменника) вітрові.

Навколо (де? прислівник) було зелено // Навколо (чого? прийменник)

будинку було зелено;

іменники (коло, круг, край, шлях): шляхом переговорів; До краю (до чого? ‒
іменник) ще далеко // Край (прийменник) дороги росте тополя; Накреслити
коло // Коло ставка зібралося чимало людей.

ПАРТИКУЛЯЦІЯ – перехід слів інших частин мови в частку. Партикулюються

займенники що, який, скільки, собі:
 24

Що (питальна частка), любі дітки, чи сподобалася казка? Ну що,

здавалося б, слова?

Який (підсилювальна частка) чудовий день!

Скільки (частка) тут квітів!

Полюбила собі (підсилювальна частка) хлопця!

прислівники вже, там, просто, рівно: Ми вже (прислівник) звільнилися //

Дуже вже (підсилювальна частка) ти перетрудився; Там (прислівник) під
горою тече річка // Чим там (підсилювальна частка) хвалитися, коли справу
ще не завершено; Рівно в’ється струмок // Потяг відходить рівно о шостій;

сполучники і, й (виконують роль видільних, підсилювальних часток):

Ти й тепер заперечуєш?! Ліс і взимку чудовий!

КОН’ЮНКЦІОНАЛІЗАЦІЯ – перехід слів інших частин мови в сполучники

шляхом набуття синтаксичних властивостей і категорійного значення
сполучника. Кон’юнкціоналізуються прислівники часові (поки, доки, коли,
скоро), просторові (де, куди, звідки), способу дії (як, так), причини (тому):

Коли ж і де просвіток я побачу (Граб.) // Вже була ніч, коли вони підходили
до вітряків;

займенники що, чим: Чи знаєш ти, що лежить на столі? // Чи знаєш ти,

що я їду до Києва? Чим ти здивуєш мене? // Чим далі в ліс, тим більше дров.

ІНТЕР’ЄКТИВАЦІЯ – полягає в переході у вигуки слів з різних частин мови.

Інтер’єктивуються іменники господи, горе, лихо жах, матінко, нене, боже,
леле: Господи! Леле! Який світ широкий; Ждали. Господи, як ждали. Боже, що
ти собі думаєш;
 25

дієслова даруй, пробач, прощай, прошу, диви, подумаєш, буде, бувайте.

давай, давайте: Прощай! Друга не забудь; Прощавайте! Ждіте волі!

сполучення: спасибі, добридень, добраніч, будь ласка, куди там, їй-бо, їй-
богу, їй-право!

У результаті інтер՚єктивації поповнюється лексичний склад похідних вигуків:

емоційних (Горе! Лихо! Жах!), спонукальних (Гляди! Диви! Пробачте!
Рятуйте!), етикетних (Даруй! Добридень! Пробачте! Будь ласка! На добраніч!
Прошу! Спасибі!).

Отже, морфолого-синтаксичне творення слів ‒ активне джерело словотвору.

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ СПОСІБ

Лексико-семантичним (семантичним) називають такий спосіб, при якому

звукова оболонка твірного слова залишається незмінною, набуває нового
значення і твірне слово внаслідок цього стає похідним. Наприклад: Поділля
(географічне окреслена територія) і „Поділля” (кав՚ярня); свобода (воля) і
„Свобода” (назва газети).

При лексико-семантичному способі не застосовуються спеціальні

словотворчі засоби, а формантом виступає зміна семантики (В. О.  Горпинич).

Більшість мовознавців дотримується думки, що суть цього способу – у

семантичному розщепленні полісемічного слова на два або більше ОМОНІМІВ
(В. Виноградов, М. Шанський, З. Потіха, І. Ковалик). Семантичний (лексико-
семантичний) спосіб словотвору заснований на тому, що з колишнього
багатозначного слова виділяється ОМОНІМ, який втрачає семантичний зв՚язок
зі значенням цього багатозначного слова і, у результаті додаткового
 26

навантаження, отримує нове лексичне значення. Наприклад: перо (1) – пір’їна,

перо (2) – знаряддя для писання.

Розрізняють три різновиди лексико-семантичного словотворення:

1) розщеплення полісемічного слова на омоніми.

2) концентрація значень фразеологічного звороту в одному опорному

слові і в пропуску залежних від нього слів: температура – підвищена (висока
температура), мороз (1) – явище природи, мороз (2) – великий мороз;

3) наявним у мові словам дається значення, не пов՚язане з основним

(умовна номінація) (Володимир Горпинич): „Україна”, „Галичина” (готелі),
„Дзвін”, „Сучасник” (журнали), „Муза”, „Зустріч”, „Планета” (заклади
харчування), „Промінь”, „Сонечко” (дитячі садки), „Прометей”, „Метеорит”,
„Дубок” (цукерки), „Горизонт”, „Електрон” (телевізори) та ін.

Цей різновид, на думку Галини Циганенко, є власне семантичним

словотворенням і досить поширений у сучасній мові. Тому ця обставина
підтверджує думку про те, що семантичне словотворення можна розглядати як
в плані діахронії, так і в плані синхронії.

Лексико-семантичний спосіб використовується в ономастиці: апелятив

вовк і прізвище Вовк, апелятив заздрість і назва села Заздрість, апелятив
буковина і власна географічна назва Буковина. Цей процес називають
ОНІМІЗАЦІЯ (від грецького onima ‒ ім՚я) ‒ перехід загальних назв у власні.

Зворотній процес ‒ АПЕЛЯТИВАЦІЯ (від апелятив ‒ загальна назва) ‒

перехід власних назв у загальні (ампер, галіфе, бостон та ін.).

Трансонімізація ‒ це перехід однієї власної назви в іншу („Буковина” ‒

назва краю, газети, готелю та ін.).
 27

При лексико-семантичному способі відбувається переосмислення значення

наявних лексичних одиниць. Це дало підставу деяким мовознавцям
розглядати цей спосіб як суто лексичне явище, пов՚язане з темами Полісемія,
Омонімія.

ЛЕКСИКО-СИНТАКСИЧНИЙ СПОСІБ

Лексико-синтаксичний спосіб – це спосіб творення слів шляхом злиття,

ЗРОЩЕННЯ в одному слові двох або більше лексичних одиниць (словосполучень).

Це дало підставу окремим мовознавцям (В. Виноградову, І. Ковалику)

називати цей спосіб синтаксичним. Іван Ковалик підкреслює, що синтаксичний
словотвір у мові трапляється дуже рідко, але все-таки є. Синтаксичний словотвір,
на думку вчених, проходить поза межами основного словникового фонду мови.

Лексико-синтаксичний спосіб (зрощення) – це такий спосіб, коли похідне

слово утворюється на базі синтаксично вільного словосполучення, компоненти
якого зливаються (зростаються) в єдину цілісну лексичну одиницю без жодних
формально-граматичних змін.

Наприклад: втридорога, натщесерце.

Похідні слова лексико-синтаксичного способу, а відтак і сам спосіб часто

називають ЗРОЩЕННЯМ. При лексико-синтаксичному способі не вико-
ристовуються спеціальні словотворчі засоби. Словосполучення кам՚яніє,
застигає і зливається в одне слово (Володимир Горпинич), наприклад: той рік
→торік, три ста →триста, пройди світ→пройдисвіт.

В одну лексичну одиницю найчастіше зливаються повнозначні слова, які

входять до синтагм (Галина Циганенко):

а) означення з означуваним словом: Білгород, Вишгород, сьогодні;

 28

б) прислівник з дієприкметником: вищевказаний, сильнодіючий,

дикоростучий;

в) форма наказового способу дієслова та іменник: зірвиголова, спасибі,

перекотиполе, пройдисвіт. Такі утворення є частинами в українських
(козацьких) прізвищах, наприклад: Замрикіт, Вернигір, Лупириба,
Дериведмідь, Палихата та ін.

Лексико-синтаксичним способом утворюються:

 іменники (Новгород, горицвіт, ломикамінь);

 прикметники (вічнозелений, малознайомий, нижчепідписаний);
 прислівники (босоніж, запанібрата, натщесерце);
 числівники (двісті, п՚ятсот, чотириста, 11-20, 30, 50-60).
Специфіка лексико-синтаксичного способу полягає в тому, що похідні слова
здебільшого зберігають значення твірних словосполучень. У складі похідного
спостерігаються фонетичні зміни, іноді похідні ускладнюються суфіксами (бог
зна що → бознащо, ні се ні те →нісенітниця).

Цей спосіб близький до складання, оскільки деривати також мають характер

складних слів. При складанні похідна лексема утворюється поєднанням слів,
основ (часто за допомогою інтерфіксів), а при лексико-синтаксичному способі
похідне слово виникає шляхом зрощення двох чи більше слів. Порівняйте,
наприклад: водопостачання, вівцеферма і не пий пиво → Непийпиво, на тоще
серце → натщесерце.