Elektrodynamika LP 2023

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ
імені ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО»
О. М. Купрій,
С. І. Пільтяй,
В. І. Найденко
ЕЛЕКТРОДИНАМІКА
ТА ПОШИРЕННЯ
РАДІОХВИЛЬ
ЛАБОРАТОРНИЙ ПРАКТИКУМ
Навчальний посібник
Рекомендовано Методичною радою КПІ ім. Ігоря Сікорського

як навчальний посібник для здобувачів ступеня бакалавра
за освітніми програмами «Інформаційна та комунікаційна радіоінженерія»,
«Інтелектуальні технології радіоелектронної техніки»,
«Радіотехнічні комп’ютеризовані системи»
спеціальності 172 Електронні комунікації та радіотехніка
Електронне мережне навчальне видання
Київ
КПІ ім. Ігоря Сікорського
2023
Електродинаміка та поширення радіохвиль. Лабораторний практикум. © O. М. Купрій та ін. 2023 р.
Рецензенти Нелін Є. А., д.т.н., професор

Мирончук О. Ю., PhD
КПІ ім. Ігоря Сікорського
Відповідальний
редактор Мартинюк С. Є., к.т.н., доцент
Гриф надано Методичною радою КПІ ім. Ігоря Сікорського

(протокол № 4 від 19.01.2023 р.)
за поданням Вченої ради радіотехнічного факультету
(протокол № 15/2022 від 19.12.2022 р.)
Посібник містить матеріали для проведення лабораторних робіт із навчальної дисципліни

«Електродинаміка та поширення радіохвиль». Метою посібника є поглиблення теоретичних знань із
окремих тем, а також набуття практичних навичок роботи з апаратурою діапазону надвисоких частот
і досвіду проведення експериментальних досліджень. Особливу увагу приділено вивченню
властивостей електромагнітних полів у вільному просторі, гіротропних середовищах, лініях передачі
та резонаторах.
Навчальний посібник буде корисним студентам радіотехнічних, радіофізичних та
телекомунікаційних спеціальностей при проведенні лабораторних робіт і експериментальних
досліджень у галузі прикладної електродинаміки.
Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
проспект Перемоги, 37, м. Київ, 03056
https://kpi.ua
 О. М. Купрій, С. І. Пільтяй, В. І. Найденко

 КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2023
2
ЗМІСТ
Лабораторна робота 1. Дослідження поляризації електромагнітних хвиль ..... 4
Лабораторна робота 2. Дослідження явищ, що виникають при поширенні

електромагнітних хвиль в анізотропних середовищах ..................................... 14
Лабораторна робота 3. Дослідження електромагнітних хвиль над провідною

площиною .............................................................................................................. 27
Лабораторна робота 4. Дослідження дисперсних характеристик основних

хвиль у прямокутному хвилеводі і коаксіальній лінії передачі ....................... 34
Лабораторна робота 5. Дослідження структури поля в металевих хвилеводах і

резонаторах ............................................................................................................ 46
Лабораторна робота 6. Дослідження дифракції електромагнітних хвиль ...... 63
Лабораторна робота 7. Дослідження випромінювання елементарних

випромінювачів електромагнітних хвиль ........................................................... 70
Рекомендована література .................................................................................... 92
Додаток. Порядок виконання лабораторних робіт і вимоги до оформлення

протоколів .............................................................................................................. 93
3
Лабораторна робота 1. Дослідження поляризації

електромагнітних хвиль
Мета роботи — сформувати та експериментально дослідити
електромагнітні хвилі з різними видами поляризації: еліптичною, коловою і
лінійною; ознайомитися з методами їх отримання.
Теоретичні відомості
Поляризація є просторово-часовою характеристикою електромагнітної
хвилі, яка визначається за видом траєкторії, що її описує кінець проекції

вектора E напруженості електричного поля на площині, перпендикулярній до
напрямку поширення хвилі. Окрім цього, поляризація електромагнітних хвиль
може додатково бути визначена як:
1. порушення симетрії в розподілі електричного і магнітного полів
електромагнітної хвилі в площині, перпендикулярній до напрямку її
поширення;
2. фізична характеристика електромагнітного випромінювання, яка описує
поперечну анізотропію електромагнітної хвилі, тобто нееквівалентність
різних напрямків в площині, перпендикулярній до напряму поширення.
Електромагнітні хвилі поділяються на поляризовані, неполяризовані і
частково поляризовані. Електромагнітна хвиля є поляризованою, якщо всі її
поляризаційні параметри носять детермінований характер. Це означає, що в

будь-який момент часу орієнтація вектора E в площині, перпендикулярній до
напрямку поширення хвилі однозначно визначена. Електромагнітна хвиля є
неполяризованою, якщо середнє за час спостереження значення квадрата
напруженості електричного поля має одну і ту саму величину для будь-якого
напрямку на площині, перпендикулярній до напрямку поширення хвилі.
Частково поляризована хвиля є результатом суперпозиції поляризованої і
неполяризованої хвиль і є загальним випадком поляризаційного стану хвилі.
Електромагнітні хвилі, випромінювані реальними антенами 
поляризовані, або частково поляризовані. Відомі три види траєкторій, що їх

описує кінець проекції вектора E на площині, перпендикулярній до напрямку
4
поширення електромагнітної хвилі: пряма, коло і еліпс. У зв'язку з цим

поляризовані електромагнітні хвилі діляться на хвилі з лінійною, коловою і
еліптичною поляризацією.
Серед хвиль з лінійною поляризацією розрізняють хвилі з вертикальною,
горизонтальною і нахиленою поляризацією. Хвиля з вертикальною

(горизонтальною) поляризацією - це хвиля, вектор E якої перпендикулярний
(паралельний) до обмеженого фрагмента поверхні Землі. У хвилі з лінійною

нахиленою поляризацією вектор E орієнтований під будь-яким кутом стосовно
обмеженого фрагменту Землі, але так, що він не дорівнює 0 і 900.
Хвилі з еліптичною і коловою поляризацією ділять на право і вліво
поляризовані. Право (вліво) поляризовані електромагнітні хвилі  це хвилі з

коловою чи еліптичною поляризацією, в яких вектор E обертається за (проти)
стрілкою годинника для спостерігача, який дивиться в напрямку поширення

хвилі. Повний оберт вектор E проходить за час, що дорівнює періоду Т=2π/ω,
де ω – колова частота електромагнітної хвилі. Хвилі з лінійною і коловою
поляризацією можна розглядати як окремі випадки хвиль з еліптичною
поляризацією. Тому для кількісної характеристики поляризації хвилі
користуються геометричними параметрами поляризаційного еліпса, який є
годографом вектора Е на площині, перпендикулярній до напрямку поширення
хвилі (рис. 1.1.).
Поляризаційний еліпс заданий
повністю, якщо відомі його форма,
орієнтація і напрямок обходу.
Форму цього еліпса характеризують
коефіцієнтом еліптичності:
b
r
a
де b і a  мала й велика півосі еліпса
Рис. 1
поляризації. Рис.1.1. Поляризаційний еліпс.
5
Електромагнітна хвиля із правою поляризацією має додатний коефіцієнт

еліптичності, а хвиля із лівою поляризацією — від'ємний. Оскільки |r| ≤ 1, то
доцільно ввести кут α = arctg r (–π/4 ≤ α ≤ π/4), який називають кутом
еліптичності. Цей кут дорівнює половині кута між діагоналями прямокутника,
сторони якого дотичні до еліпса поляризації і паралельні його осям. При
зазначених обмеженнях кута α його абсолютна величина однозначно визначає

форму еліпса, а знак показує напрямок обертання вектора E . Орієнтація
поляризаційного еліпса на площині, перпендикулярній до напрямку поширення
хвилі, визначається кутом β між великою віссю еліпса і віссю абсцис вибраної
прямокутної системи координат. Із умови однозначності визначення положення
еліпса поляризації випливає, що кут орієнтації β має бути в межах 0 ≤ β ≤ π.
Величини r, α і β називають поляризаційними параметрами електромагнітної
хвилі.
Для отримання еліпса поляризації і визначення на його основі параметрів
поляризації електромагнітної хвилі довільної поляризації відомо кілька
методів: метод поляризаційної діаграми; компенсаційний метод; метод
розкладання хвилі на ортогонально-поляризовані та ін.
Перший із зазначених методів застосований у даній лабораторній роботі.
Його суть полягає в тому, що за допомогою антени з лінійною поляризацією,
яку можна обертати навколо осі, збіжної з напрямком поширення хвилі,
знімають поляризаційну діаграму. Остання є геометричним місцем кінців

проекцій максимального значення вектора E на пряму, що обертається і весь
час збігається з поляризацією антени. За своїм зовнішнім виглядом
поляризаційні діаграми для хвиль з еліптичною, лінійною і коловою
поляризацією схожі відповідно на гантель, цифру вісім чи коло (рис. 1.2. а, b, с,
відповідно). На рис. 1.3 показана поляризаційна діаграма для хвилі з
еліптичною поляризацією (суцільна лінія) і на її основі побудовано еліпс
поляризації (штрихова лінія). Видно, що поляризаційні параметри
електромагнітної хвилі однозначно пов’язані з поляризаційною діаграмою.
6
Рис.2
Рис. 1.2. Поляризаційні діаграми. Рис.Рис.3
1.3. «Гантелеподібна»
поляризаційна діаграма
Електромагнітна хвиля довільної поляризації однозначно може бути
представлена суперпозицією двох ортогональних хвиль у лінійному або
коловому базисах (доведення подано далі). У лінійному базисі цими хвилями
будуть дві лінійно поляризовані хвилі, ортогональні в просторі, в коловому 
дві хвилі колової поляризації: правої і лівої. Тому два подальші методи
визначення параметрів поляризації ґрунтуються на вимірюванні амплітуд і
різниці фаз двох ортогональних лінійно поляризованих хвиль.
Доведемо твердження про те, що хвилю довільної поляризації можна
представити як суму двох ортогональних хвиль у лінійному базисі. Нехай дві
плоскі лінійно поляризовані хвилі поширюються вздовж осі Oz. За умови що
поля гармонічно залежать від часу, ці хвилі можна записати:
Ex  Ex 0 cos(t   z   x ) , (1)
Ey  Ey 0 cos(t   z   y ) , (2)
де β  коефіцієнт фази; φχ i φy  початкові фази лінійно поляризованих хвиль;

Ex 0 , E y 0 - амплітуди напруженості електричного поля хвиль, поляризованих
уздовж осі Х та Y відповідно.

Для визначення поляризації сумарної хвилі з (1) і (2) треба виключити
час. Для цього, наприклад, з (1) знаходимо ωt = arсcos(Ex/ Ex 0 ) + βz  φx і
Ex
підставляємо його в (2): E y  E y 0 cos( y   x  arccos( )) . Позначимо
Ex 0
 x   y   і скористаємося формулою для косинуса різниці кутів:

7
 E 
E y  E y 0 cos(arccos  x0    ) 
 Ex 
 E E 
 E y 0 cos(arccos( x0 )) cos   sin(arccos( x0 )) sin  
 Ex Ex 
Скористаємося тим, що
cos(arccos( x))  x,
cos(arcsin( x))  1  x 2
Знаходимо:
Ex E
Ey  Ey 0 ( 0
cos   1  ( x0 )2 sin  ) ,
Ex Ex
звідки отримуємо остаточно:
2
 Ex   E y 
2
Ex E y
 0    0   2 0 0 cos   sin 
2
(3)
 Ex   E y  Ex E y
Залежність (3) є рівнянням еліпса, яке при рівних амплітудах лінійно
поляризованих хвиль ( E x0  E 0y ) і різниці фаз між ними =(2n+1)π/2 , n =
0,1,2,... переходить у коло:

2 2
 Ex   E y 
      1, (4)
 E0   E0 
 x  y
а при синфазних чи протифазних лінійно поляризованих хвилях ( = q, q =0,
1, 2, …) переходить у прямі:
Ex Ey
  . (5)
E x0 E 0y
Отже, твердження доведено в лінійному базисі.
Аналогічно можна показати, що в результаті суперпозиції двох
ортогональних електромагнітних хвиль у коловому базисі з відповідними
амплітудами та початковими фазами можна отримати хвилю з лінійною,
коловою чи еліптичною поляризацією, оскільки хвиля з коловoю поляризацією
8
є суперпозицією двох ортогональних лінійно поляризованих хвиль з рівними

амплітудами і різницею фаз між ними π/2. Наведемо вирази, за якими можна
визначити амплітуди двох вихідних ортогональних лінійно поляризованих
хвиль Ex , Ey і різницю фаз між ними φ через поляризаційні параметри β і r , і

0 0
навпаки β і r через Ex , Ey та 
0 0
Ex 0  a cos 2   r 2 sin 2 
, (6)
E y 0  a sin 2   r 2 cos 2 
2r
  arctg ,
(1  r 2 ) sin( 2  )
1 2 E x E y cos
  arctg ,
2 E x2  E y2
 Ex0  sin 2   Ex 0 E y 0 sin 2 cos    E y0  cos2 

2 2
r
E  cos 2   Ex 0 E y 0 sin 2 cos    E y0  sin 2 
. (7)
0 0 2
x
Опис експериментальної установки

Лабораторний макет установки для отримання електромагнітної хвилі
довільної поляризації складається з передавальної та приймальної частин.
Функціональна схема установки показана на рис. 1.4. Передавальна частина
установки двоканальна.
Рис. 1.4. Експериментальна установка.
9
До її складу входять HBЧ генератор 1, подільник HBЧ потужності 2,

вентилі 3, 3а, поляризаційні атенюатори 4, 4а, скрутка на 90° 5, поляризаційний
фазозсувач 6, суматор HBЧ потужності 7, який виконаний разом з переходом
від хрестоподібного хвилеводу до колового, конічна рупорна антена 8. До
складу приймальної частини вимірювальної установки входять пірамідальна
рупорна антена 9, детекторна секція 10, регульований короткозамикач 11,
вимірювальний прилад 12. У приймальній частині вимірювальної установки
передбачена можливість обертати антену навколо осі, збіжної з напрямком
поширення електромагнітної хвилі.
Для отримання електромагнітної хвилі з певним видом поляризації
потрібно подати сигнал з генератора 1 за допомогою подільника 2 в канали 1 і 2
передавальної частини лабораторного макета установки. Потім,
використовуючи атенюатори 4, 4а, фазозсувач 6, скрутку 5, створити між ними
потрібні амплітудні, фазові співвідношення та ортогональність цих хвиль у
просторі. Внаслідок складання в 7 сигналів, які пройшли через канали 1 і 2
передавальної частини установки, на виході антени 8 отримаємо
електромагнітну хвилю з наперед визначеним видом поляризації.
Вид поляризації випромінюваної хвилі аналізується в приймальній частині
установки методом поляризаційної діаграми.
Порядок виконання роботи
1. Ознайомитися з інструкціями щодо експлуатації вимірювальних
приладів, що використовуються у роботі.
2. Ознайомитися зі схемою вимірювальної установки (рис. 4).
3. Включити HBЧ генератор, настроїти його на частоту близько 10 ГГц.
Подати сигнал через канал 1 передавальної частини установки на вхід конічної
рупорної антени 8 і визначити вид поляризації хвилі, що випромінюється
антеною 8. У каналі 2 при цьому ввести загасання 70 дБ за допомогою
атенюатора 4а.
4. Подати сигнал через канал 2 передавальної частини установки на вхід
антени 8 і визначити вид поляризації хвилі, що нею випромінюється. У цьому
10
разі в каналі І ввести загасання 70 дБ за допомогою атенюатора 4.

5. Подати сигнали через два канали на вхід антени 8 і отримати на її
виході сигнали з коловою і еліптичною поляризацією. Для отримання хвилі з
коловою поляризацією необхідно в канал 1 і канал 2 подати хвилі з однаковими
амплітудами і зсувом фаз між ними 900, а для отримання хвилі з еліптичною
поляризацією необхідно в канал 1 і 2 подати хвилі:
а) з однаковими амплітудами, та різницею фаз між ним, що не дорівнює 
 
б) з різними амплітудами, та різницею фаз між ними, що не дорівнює  .
Методичні вказівки
1. Для визначення виду поляризації, що випромінюється антеною 8,
потрібно зняти поляризаційну діаграму, яка є функціональною залежністю
напруги з детектора 10 від кута повороту приймальної антени 9 навколо осі,
збіжної з напрямком поширення електромагнітної хвилі, і за нею визначити
поляризаційні параметри хвилі r і β.
2. При малих сигналах детектор працює в квадратичному режимі, тому
при вимірюванні треба добувати квадратний корінь з показів вимірювального
приладу.
Опрацювання результатів вимірювання
1. Побудувати у відносних одиницях поляризаційні діаграми і еліпси
поляризації в полярній системі координат відповідно до пп. 3 – 6.
2. За визначеними відповідно до пп. 3 – 6 поляризаційними параметрами r і
β знайти амплітуди початкових вихідних ортогональних лінійно поляризованих
хвиль Εx , Ey, і різницю фаз між ними φ.
Зміст звіту
Звіт повинен мати функціональну схему вимірювань, поляризаційні
діаграми, знайдені поляризаційні параметри r і β випромінюваних
електромагнітних хвиль, параметри початкових лінійно поляризованих хвиль,
висновки, результати виконання домашнього завдання.
11
Домашнє завдання
1. Записати співвідношення між амплітудами та фазами двох
ортогональних лінійно поляризованих хвиль, при складанні яких сумарна
хвиля буде мати лінійну, колову або еліптичну поляризацію.
2. Довести, що рівняння (3) випливає із (1) і (2).
Контрольні запитання
1. Дайте визначення поляризації електромагнітної хвилі.
2. Які хвилі називають поздовжніми, а які поперечними? Для яких із них
застосовують поняття поляризації?
3. Що таке площина поляризації? Які вектори її задають?
4. Які хвилі є поляризованими, неполяризованими, частково поляризованими?
5. У якому випадку хвилі називають когерентними?
6. Які існують види поляризації електромагнітних хвиль? Які їх підвиди?
7. Що таке годограф вектора ? Зобразіть годографи для різних поляризацій.
8. Якими параметрами характеризують хвилю еліптичної поляризації?
9. Що таке коефіцієнт еліптичності?
10. Які є методи отримання поляризаційного еліпса?
11. Дайте визначення поляризаційної діаграми.
12. Чи відрізняється поляризаційна діаграма від годографа вектора і чому?
13. Якими формулами описуються поляризаційні діаграми для хвиль із
лінійною та коловою поляризаціями?
14. Зобразіть поляризаційні діаграми для хвиль із лінійною, еліптичною і
коловою поляризаціями.
15. Як перетворити хвилю з лінійною поляризацією у хвилю з коловою чи
еліптичною поляризацією?
16. Як зобразити хвилю з еліптичною поляризацією у вигляді двох
ортогональних хвиль у лінійному і коловому поляризаційних базисах?
12
17. При яких відношеннях між амплітудами та фазами двох електромагнітних

хвиль з ортогональними лінійними поляризаціями електромагнітна хвиля,
що є їх суперпозицією, матиме лінійну, колову або еліптичну поляризацію?
18. Які існують методи отримання електромагнітних хвиль з лінійною, коловою
та еліптичною поляризацією?
19. Які переваги мають системи із коловими поляризаціями?
20. У яких системах використовують хвилі з коловими поляризаціями?
13
Лабораторна робота 2. Дослідження явищ, що виникають при

поширенні електромагнітних хвиль в анізотропних середовищах
Мета роботи — експериментально дослідити явище повороту площини
поляризації електромагнітної хвилі, яка поширюється у хвилеводі колового
поперечного перерізу, всередині якого, співвісно з ним знаходиться вздовж
намагнічений тонкий феритовий стержень (ефект Фарадея); вивчити явища, що
виникають при поширенні плоских електромагнітних хвиль в анізотропних
середовищах.
Середовище називають анізотропним, якщо його властивості (принаймні
один з інтегральних параметрів: відносна магнітна проникність μ, відносна
діелектрична проникність ε чи питома провідність σ) залежать від напрямку
поля. У таких середовищах напрямок прикладеного поля не збігається з
напрямком збудженого цим полем відгуку. Анізотропні властивості середовищ
  
ураховують уведенням тензорів  ,  ,  . Тензор — це оператор, що ставить у
взаємно однозначну відповідність один вектор до іншого. До анізотропних
середовищ, які широко використовують в техніці HBЧ, відносяться
підмагнічені ферит і плазма. У першому з них напрями векторів напруженості
 
магнітного поля H і намагніченості M , у другому — напрями векторів
 
напруженості електричного поля E і поляризованості P не співпадають. Це

означає, що хоча б одна з проекцій вектора магнітної індукції B у першому

середовищі, чи вектора електричної індукції D у другому середовищі,
 
залежить як мінімум від двох проекцій вектора H чи вектора E відповідно. В
 
першому середовищі тензором є  , в другому —  .
При поширенні електромагнітних хвиль в анізотропних середовищах
можливі різні явища і серед них явища поздовжнього і поперечного
феромагнітного резонансів, подвійного променезаломлення та повороту
площини поляризації. Ці явища використовують в техніці HBЧ. Дослідження
цих явищ найзручніше проводити за допомогою рівнянь Максвела, але для
14
цього потрібно спочатку знайти тензорні інтегральні параметри середовища.

На прикладі фериту, коротко розглянемо фізичні процеси, що
відбуваються в ньому при підмагнічуванні, визначимо магнітну проникність
намагніченого фериту для змінного електромагнітного поля, з'ясуємо суть
явищ, які виникають при поширенні електромагнітних хвиль в намагніченому
фериті.
Фізичні процеси, що відбуваються в фериті. Відомо, що ферити  це
тверді розчини оксиду заліза Fe2O3 з оксидами двовалентних металів, таких як
нікель, марганець, магній, цинк з домішками оксидів Co, Li, Ti, Ca для
покрашення деяких електромагнітних параметрів.
Широке застосування феритів у техніці HBЧ пояснюється тим, що вони
мають досить великий питомий опір (106...108 Ом/см) порівняно з іншими
феромагнітними матеріалами, а тому мають і досить малі втрати на HBЧ (tg δ=
10-4). Відносна діелектрична проникність феритів на НВЧ ε = 5...15, відносна
магнітна проникність більша одиниці.
У будь-якій речовині, в тому числі і у фериті, елементарними носіями
магнетизму виступають електрони і ядра атомів.
Рух електрона по орбіті створює струм, який зумовлює появу

орбітального магнітного моменту електрона m0 . Електрон має також власний
 
момент імпульсу (спін) ls і власний магнітний момент ms (спіновий магнітний
момент). Власний момент імпульсу (спін) і власний магнітний момент є
внутрішніми властивостями електрона, такими як заряд і маса. Вони не
зв’язані з рухом електрона навколо ядра. Численні досліди показали, що
власний магнітний момент електрона удвічі більший за магнітний момент,
пов’язаний з орбітальним рухом електрона навколо ядра. До створення
квантової фізики спін і спіновий магнітний момент пов'язували з обертанням
електрона навколо «власної осі». В квантовій теорії ця класична модель не має
сили. Проте таке уявлення є зручним і ним часто користуються.
Магнітний момент ядра на три порядки менший за магнітний момент
15
електрона і його можна не враховувати при підрахунках сумарного магнітного

моменту атома. В першому «грубому» наближенні можна вважати, що явища
феромагнетизму зумовлені спіновим магнітним моментом електрона.
 
ms і ls зв'язані між собою співвідношенням
 e 
m s   l s   l s , (1)
m
де e і m  відповідно заряд і маса електрона.
У розмагніченому стані з точки зору електромагнетизму ферит постає
сукупністю невеликих областей (доменів), лінійний розмір яких приблизно
дорівнює 10–4 см [1]. У кожній із цих областей спінові магнітні моменти
електронів спрямовані в один і той же бік. Одиницю об'єму фериту кожного

окремо взятого домену характеризують намагніченістю M . Намагніченість –
 
це спіновий магнітний момент одиниці об'єму фериту M  nms / V , де n –

число електронів в об'ємі V домену. Загалом ненамагнічений ферит має M =0
через хаотичну орієнтацію магнітних моментів окремих доменів [1]. У
найпростішій моделі фериту одиниця об'єму кожного окремо взятого домену
 
має також механічний момент L  nls /V . При підмагнічуванні фериту
 
постійним магнітним полем H 0 з кожним вектором намагніченості M буде
зв’язаний обертаючий момент
 
  
Т  M  H0 . (2)

Коли б не було механічного моменту L , то магнітні моменти доменів під
 
дією обертаючого моменту Т зорієнтувалися б уздовж поля H 0 найкоротшим

шляхом. Але наявність L змушує магнітні моменти доменів у механічному
розумінні бути подібними до гіроскопа ("дзиґи"). Це означає, що система
  
векторів M і L під дією поля H 0 обертається (прецесує) навколо нього з
частотою ωp = ΨH0, яка називається частотою феромагнітного резонансу.
Зазначимо, що ωp при реально досяжних полях перебуває в діапазоні HBЧ.
Математичне доведення зазначеного явища можна знайти в будь-якому
16
підручнику з електродинаміки, наприклад, і має бути опрацьоване студентами

самостійно.
Коли б ферит не мав втрат, то прецесія магнітного моменту тривала б
 
нескінченно довго. Це означає, що кут α між M і H 0 , залишався б без зміни,

як показано на рис. 2.1. Але оскільки ферит має втрати, то прецесія векторів M

і L проходитиме за скрученою спіраллю (рис. 2.2) і через проміжок часу, якій
–8
 
становить τ = 10 c (час релаксації) вектори M і L зорієнтуються вздовж поля
 
H 0 . Зазначимо, що обертання вектора M відбувається завжди за стрілкою

годинника, якщо дивитись у напрямку поля H 0 . Це дає підставу вважати, що
прецесійні магнітні моменти будуть по-різному взаємодіяти із хвилями колової
поляризації лівого і правого напрямку обертання, як воно і є насправді. Відомо,
що магнітна проникність фериту для хвиль колової поляризації правого μ+ і
лівого μ– напрямків обертання різні. Їх залежності від Η0 для фериту без втрат
показані на рис. 2.3, а. Для фериту із втратами μ+ і μ–  комплексні величини,
уявні частини яких характеризують різні види магнітних втрат. Залежно від Η0
дійсні μ+ і μ– і уявні μ+ і μ–  частини μ+ і μ– змінюються так, як зображено на
рис. 2.3, б, в.
Рис.1
Рис. 2.1. Прецесія вектора
Рис.2
Рис. 2.2. Загасаюча прецесія вектора
намагніченості у фериті без втрат намагніченості у фериті із втратами
17
Рис.3відносної
Рис. 2.3. Дійсна та уявна складові ( нас магнітної проникності фериту.
Магнітна проникність намагніченого фериту для лінійно

поляризованого поля. Магнітна проникність фериту, коли в ньому
поширюється лінійно поляризована хвиля, не може бути виражена у вигляді
скалярної величини, а є тензором
 xx  xy 0
   yx  yy 0 ,
(3)
0 0  zz
де
  
 xx   yy  0 1  2 0 p 2    x ,
   
 p 
0
 xy   yx   j 0   ja,
 2   p2
 0
 zz  0 ; 0  M 0 ; a  0 , (3а)
0  2   p2

M0  модуль вектора намагніченості, наведеної полем H 0 .
Щоб довести, що магнітна проникність намагніченого фериту є тензором
виду (3), треба знайти зв'язок між напруженістю магнітного поля і магнітною
індукцією. Це можна зробити, розв'язавши рівняння руху сумарного магнітного
18
 
моменту одиниці об'єму M  під дією поля підмагнічування H  , яке дорівнює
   
сумі постійного поля H 0  ez H 0 і змінного H  e H me jt , орієнтованого

перпендикулярно до поля H 0 :

 
dM   
  M   H  , (4)
dt
    
де M   M 0  M , M 0 і M  постійна і змінна складові сумарного вектора
 
намагніченості, наведені полями H 0 і H відповідно.
Результати розв'язання рівняння (4), отримані у вигляді системи рівнянь
 
для проекцій векторів M і H  :
j M x    M y H 0  H y M 0  ,
j M y    H x M 0  M x H 0  , (5)
j M z  0.

Система рівнянь (5) дає можливість визначити проекції вектора M :
 0 p 
M x   0 H x  j 0 2 0 2 H y ;
 p
2 2
 p
 0 p (6)

M y  j 0 2 0 2 H x   0 2 H y.
 p    2p
Комплексна амплітуда змінної складової магнітної індукції визначається

рівнянням
  
B  M  0 H . (7)
Із (7) остаточно отримуємо залежність між проекціями векторів магнітної
індукції і напруженості магнітного поля:
 0 p  
Bx  0  1  2  H x  j 0 2 0 2 H y ;
    p2   p
 
0  0 p 
By  j 0 H   
0  1   H y ;
 2   p2 x   2   p2 
(8)
Bz  0 H z .

Отже, магнітна проникність намагніченого фериту  є тензор (3) з
19
компонентами (3а). Порівнюючи (8) із (3) і враховуючи (3а), маємо

 x  ja 0
  ja  x 0 .
0 0 0
Для фериту без втрат залежності μχ і a показані на рис. 2.4, а. Для фериту
з втратами μχ і a – комплексні величини, уявні частини яких характеризують
магнітні втрати на намагнічування та на гістерезис. Залежно від H0 дійсні μх , a
і уявні μх , a частини компонент тензора магнітної проникності фериту
змінюються так, як показано на рис. 2.4, б, в.
Рис.4відносної
Рис. 2.4. Дійсна та уявна складові н магнітної проникності фериту.
Ефект Фарадея. Розглянемо суть явищ, які виникають при поширенні

плоскої однорідної електромагнітної хвилі у фериті вздовж напрямку його
постійного підмагнічування, і в першу чергу – ефект Фарадея (явище повороту
площини поляризації електромагнітної хвилі).
 
Нехай ця хвиля, вектори E і H якої перебувають у площині xOy
(рис. 2.5), поширюється уздовж осі Oz.
Рис. 2.5. Орієнтація векторів поля у просторі.
20
  jt
Постійне підмагнічування H 0  ez H 0 , поля гармонічні (закон e ) і
 jz
змінюються вздовж координати Oz за законом e , γ  стала поширення
хвилі. Для середовища з втратами вона дорівнює β – jα (β, α  відповідно
коефіцієнти фази і втрат).
Рівняння Максвела в комплексній формі для розв'язуваної задачі мають вигляд
H y  a Ex ,
 H x  a E y ,
 E y   (  x H x  jaH y ),
Ex   ( jaH x   x H y ), (9)
Ez  0 ,
Hz  0.
З першого і другого рівнянь системи (9) виходить, що хвильовий опір
Ex Ey
Z    a  . (10)
Hy Hx
Iз третього і четвертого рівнянь системи (9), враховуючи (10), знаходимо
 1,2    a ( x  a). (11)

Після підставляння по черзі γ1 і γ2 в третє і четверте рівняння системи (9) і
врахування при цьому (10) отримаємо
H x1   jH y1 , H y 2   jH x 2 . (12)
На основі цих результатів робимо висновок, що розв'язок рівнянь Максвелла

для плоскої однорідної хвилі, яка поширюється в поздовжньо підмагніченому
фериті, має вигляд двох плоских хвиль колової поляризації (індекси 1 і 2
відповідно), які мають хвильові опори
x  a
Z1,2  ,
a
фазові швидкості для середовища без втрат
21
1
V1,2 
 a (  x  a)
і для середовища з втратами
V1, 2   / 1, 2 .
Аналітичні вирази для полів цих двох хвиль, враховуючи (12), запишемо
у вигляді
H x1  H m1e j 1z , H x 2  H m 2e j 2 z ,
 
 j ( 1 z  )  j ( 2 z  )
H y1  H m1e 2 , H y 2  H m2 e 2 ,
 
 j ( 1 z  )  j ( 2 z  )
E x1  Z1H m1e 2 , Ex 2  Z2 H m2 e 2 , (13)
E y1   Z1H m1e j 1z , E y 2   Z 2 H m 2e j 2 z .

Аналіз виразів (13) показує, що вони описують хвилі колової поляризації
лівого (з індексом 1) і правого (з індексом 2) напрямків обертання.
Суперпозицією цих хвиль є хвиля лінійної поляризації, сумарний вектор

напруженості магнітного поля якої H  як функція часу і координати z має
вигляд
   2 
H  H x2  H y2  2 H m cos  t  1 z . (14)
 2 
Його проекції на осі Ox і Oy
1   2   2 
H x  2 H m cos z cos  t  1 z ,
2  2 
  2    2  (15)
H y  2 H m sin 1 z cos  t  1 z .
2  2 
Вирази (14) і (15) отримані за умови Hm1 = Hm2 = Hm .


Кут нахилу вектора H  у будь-якій точці осі Oz
(рис. 2.6) визначається з (15):
Рис. 2.6. Кут нахилу
вектора H  .
22
Hy 1   2
tg   tg z,
Hx 2
звідки
1   2
 z.
2

Отже, кут нахилу вектора поля H  , а також кут нахилу площини
поляризації хвилі лінійної поляризації залежать від координати z. На кожну
одиницю довжини площина поляризації хвилі обертається за стрілкою
годинника на кут θ = (β1β2 )/2.
Розглянуте явище називають ефектом Фарадея, а θ  сталою Фарадея. Вона

залежить від властивостей фериту, величини поля підмагнічування H 0 ,
частоти. Середовища, в яких проявляється ефект Фарадея, називають
гіротропними, або обертальними. Хвилі в гіротропних середовищах не
підлягають принципу взаємності.
Явище поздовжнього феромагнітного резонансу. Розглянемо ще одне
явище, що виникає при поширенні електромагнітної хвилі у напрямі постійного
підмагнічування. Аналіз рис. 3, а, б, в і виразів для μ+=μx + a і μ– = μx  a
показує, що на частоті ω = ωp  хвиля колової поляризації правого напрямку
обертання зазнає резонансного поглинання  μ+ прямує в нескінченність (рис.
З, а), μ+ має максимум (рис. 3, в) на частоті ω = ωp. Хвиля колової поляризації
лівого напрямку обертання водночас поширюється з малими втратами –
залежності μ–, μ– від Η0 змінюються монотонно (рис. З, а, в). Якщо змінити
напрямок постійного поля намагнічування на протилежний, то резонансному
поглинанню буде підлягати хвиля лівого напрямку обертання. Розглянуте
резонансне поглинання електромагнітних хвиль називають явищем
поздовжнього феромагнітного резонансу.
Ефект Фарадея і явище поздовжнього феромагнітного резонансу
використовують в техніці HBЧ, наприклад, для створення циркуляторів,
вентилів, пристроїв керування орієнтацією площини поляризації хвилі.
23

Лабораторний макет установки для дослідження ефекту Фарадея,
функціональна схема якого зображена на рис. 2.7, складається з HBЧ
генератора 1, з'єднувальних кабелів і коаксіально-хвилеводних переходів 2, 3,
4, вентиля 5, переходу з хвилеводу прямокутного поперечного перерізу на
хвилевід колового поперечного перерізу 6, пристрою обертання площини
поляризації на хвилеводі колового поперечного перерізу 7 з феритом, блока
живлення 8 і пристрою, за допомогою якого визначають кут орієнтації
площини поляризації електромагнітної хвилі.
Рис. 2.7. Експериментальна установка

Цей пристрій створено на базі секції хвилеводу з коловим поперечним
перерізом 9. Секцію можна обертати навколо її осі. У двох ортогональних
площинах хвилеводу 9 вбудовані два хвилеводи прямокутного поперечного
перерізу з детекторними секціями 11 і 12, сигнали з яких подаються на
вимірювальні прилади 10 і 13. Пристрій обертання площини поляризації 7
також створено на базі хвилеводу колового поперечного перерізу, всередині
якого співвісно з ним розміщено поздовжньо підмагнічений тонкий феритовий
стержень. Для підмагнічування фериту на хвилевод, як на каркас, намотано
котушку підмагнічування.
24

1. Ознайомитися з інструкціями по експлуатації вимірювальних приладів,
які використовуються в роботі.
2. Ознайомитися з експериментальною установкою за функціональною
схемою (рис. 7).
3. Увімкнути HBЧ генератор, настроїти його на частоту близько 10 ГГц.
4. Розмагнітити феритовий стержень, для чого потрібно подати змінну
напругу 6,3 В з блоку живлення 8 на котушку підмагнічування пристрою 7
(перемикач П1 у положенні " ~ ") і за допомогою реостату плавно змінювати
величину струму підмагнічування від 0 до 100 мA і від 100 мА до 0.
Розмагнічування повторити кілька разів.
5. Подати на котушку підмагнічування сталу напругу з блоку живлення 8
(перемикач П1 в положенні " = "). Зняти залежність кута обертання площини
поляризації електромагнітної хвилі Ψ від значення і напрямку струму
підмагнічування. Силу струму підмагнічування змінювати послідовно від 0 до
100 мA, потім від 100 мА до 0; далі від 0 до –100 мА і від –100 мА до 0,
рухаючись тільки в один бік. Напрямок струму змінювати за допомогою
перемикача П2 (" + " або "  "). Кут обертання площини поляризації
відраховують по лімбу секції 9, яку обертають, стежачи за площиною
поляризації, і фіксують при мінімумі сигналу на вимірювальному приладі 10
(що краще) або при його максимумі на приладі 13.

Побудувати в прямокутній системі координат залежність   f I 0  .
Звіт має містити функціональну схему вимірювань (рис. 7), результати
вимірювань у вигляді графіка залежності   f I 0  , висновки, результати
виконання домашнього завдання.
Дати визначення ефекту Фарадея і навести приклади його використання в
техніці.
25
1. 1. Які середовища називають ізотропними?
2. Наведіть приклади ізотропних середовищ.
3. Дайте визначення анізотропного середовища.
4. Наведіть приклади анізотропних середовищ.
5. Який параметр середовища є тензором у намагніченій плазмі?
6. Які речовини відносять до феритів?
7. Який параметр є тензором у підмагніченому фериті?
8. Що таке вектор намагніченості речовини?
9. Запишіть електричні параметри феритів.
10. Зобразіть залежність відносної магнітної проникності фериту для
надвисокочастотного поля від величини постійного поля підмагнічування.
11. Поясніть фізичні процеси, які відбуваються під час намагнічування фериту.
12. Виведіть і запишіть тензор магнітної проникності підмагніченого фериту.
13. Поясніть особливості поширення електромагнітних хвиль у поздовжньо і
поперечно намагнічених феритах.
14. Дайте визначення і поясніть явища поздовжнього і поперечного
феромагнітних резонансів.
15. Наведіть приклади використання явищ поздовжнього і поперечного
феромагнітних резонансів у техніці.
16. Що таке площина поляризації? Які вектори її задають?
17. Дайте визначення і поясніть виникнення ефекту Фарадея.
18. Наведіть приклади використання ефекту Фарадея в техніці.
26
Лабораторна робота 3. Дослідження електромагнітних хвиль над

провідною площиною
Мета роботи — експериментально дослідити розподіл електромагнітного

поля на провідною площиною; вивчити властивості хвиль, що утворюються
внаслідок суперпозиції падаючої і відбитої хвиль над провідною площиною.
Площина з ідеальною провідністю є найпростішою спрямовуючою
структурою, що обмежує простір поширення електромагнітних хвиль.
Розглянемо явища, які відбуваються при похилому падінні плоскої однорідної
електромагнітної хвилі з безвтратного діелектрика з параметрами εa, μa на
плоску поверхню ідеального провідника. Незалежно від орієнтації векторів
поля падаючої хвилі її завжди можна розкласти на дві хвилі так, щоб одна

хвиля мала вектор напруженості електричного поля E , паралельний площині
падіння, а друга  перпендикулярний до площини падіння. Нагадаємо, що
площиною падіння називається площина, яка визначається падаючим променем
і перпендикуляром (нормаллю) до межі поділу двох середовищ у точці падіння.
Тоді перша хвиля буде поляризована паралельно площині падіння, а друга 
перпендикулярно до неї.
Якщо середовище має ідеальну провідність (    ), то електромагнітне
поле в ньому існувати не може. Тоді при падінні електромагнітної хвилі на
площину з ідеальною провідністю має утворитися відбита хвиля, яка
переносить всю енергію падаючої хвилі. При цьому кут відбиття дорівнює куту
падіння. Середні потоки енергії, пов'язані з падаючою і відбитою хвилями,
будуть також однаковими. Отже, згідно з рис. 3.1 по нормалі до площини
перенесення енергії не відбувається, вся енергія поширюється вздовж провідної
площини. Це означає, що електромагнітне поле має характер біжучої хвилі
вздовж провідної площини і стоячої хвилі — по нормалі до неї.
27
Рис. 3.1. Орієнтація у просторі хвильових векторів падаючої і відбитої хвиль.

Структура поля сумарної хвилі, що є суперпозицією падаючої і відбитої
хвиль, відрізняється від структури вихідної плоскої однорідної хвилі.
Розглянемо структуру поля для випадку перпендикулярної поляризації
(рис. 3.2).

В цьому випадку силові лінії E будуть паралельні осі у. Нехай в певний

момент часу падаюча хвиля на поверхні провідника має вектор E , напрямлений
вздовж осі у, а відбита  протилежний напрямку осі у, щоб виконувалась

гранична умова E  Eпад  Евідб  0 . Тоді силові лінії магнітного поля H
матимуть напрямок, вказаний на рис. 2.
Рис. 3.2. Структура поля при відбитті хвилі перпендикулярної поляризації

На рис. 3.2 тонкою суцільною лінією зображені силові лінії магнітного
поля падаючої хвилі. Це прямі, які лежать на площині фазового фронту.
Відстань між ними дорівнює λ/2. Переривчастою лінією зображені аналогічні
28
лінії для відбитої хвилі. Якщо в кожній точці простору знайти сумарний вектор

H і побудувати лінію так, щоб ці вектори були дотичними до неї, дістанемо
силову лінію магнітного поля, яка буде мати форму еліпса з півосями λz /2 і λx /2
(рис. 3.3).
x

nпад
 /2
 x/2
  nвідб
0/2  /2
z
z/2
Рис. 3.3. Довжина хвилі за різними напрямками.
Припустимо, що хвиля падає під кутом θ. Знайдемо значення λx і λz:
 
x  , z  ,
cos  sin 
тоді фазова швидкість хвилі, що поширюється вздовж провідної площини,
становитиме
V0
V z  ,
sin 
де λ і V  довжина хвилі і фазова швидкість Т-хвилі у середовищі з
параметрами εа, μа, тобто
1 c 0
V0   ;  ,
 a a    
де a = 0, a = 0, 0 = 1/36 109 Ф/м, 0 =4107 Гн/м, ,   відносні
діелектрична і магнітна проникності, с  швидкість хвилі у вакуумі, 0 
довжина хвилі у вакуумі.
Відзначимо особливості отриманої електромагнітної хвилі.
1. Це плоска неоднорідна хвиля. Площини рівних фаз (z=const) будуть
перпендикулярні до площин рівних амплітуд (x=const) На відміну від
однорідної падаючої хвилі неоднорідна характеризується змінною амплітудою
29
на площині фазового фронту по закону стоячої хвилі з хвильовим числом

2
x 
x
2. Неоднорідна хвиля має поздовжню складову магнітного поля.

3. Фазова швидкість і довжина цієї хвилі більші, ніж фазова швидкість і
довжина хвилі в середовищі з параметрами εа, μа.
4. Отримана сумарна хвиля дисперсії не має.
При зміні кута падіння змінюються фазова швидкість і довжина хвилі
неоднорідної сумарної хвилі. Якщо кут падіння наближається до нуля, то
фазова швидкість стає нескінченною. Швидкість переносу енергії (групова
швидкість), як видно із співвідношення VФ Vгр = V0 2 , наближається до нуля.
Електромагнітна хвиля вздовж площини не поширюється, а сама провідна
площина стає синфазною.
Якщо падаюча хвиля буде поляризована паралельно площині падіння, то
дістанемо структуру сумарного поля, показану на рис. 3.4.
Рис. 3.4. Структура поля при відбитті хвилі паралельної поляризації


Вектор E сумарного поля лежить на площині xOz і має дві складові Ex і Ez.
Силові лінії сумарного магнітного поля паралельні осі y. Фазова і групова
швидкості визначаються так, як і раніше.
У даній лабораторній роботі вимірюється довжина стоячої хвилі λx вздовж
нормалі до провідної площини при зміні кута падіння , тобто досліджується
неоднорідність сумарної хвилі. Структурна схема вимірювальної установки
30
показана на рис. 5.

Сигнал від генератора через рупорну антену випромінюється у вигляді
плоскої електромагнітної хвилі, яка під кутом θ падає на провідну площину.
Кут падіння можна змінювати, повертаючи передавальну рупорну антену.
Відлік кута падіння починається від нормалі до провідної площини. Довжина
стоячої хвилі λχ вимірюється як подвійна відстань між сусідніми вузлами
стоячої хвилі, що утворюється в напрямі нормалі до площини. Для
вимірювання довжини хвилі використовується зонд, який переміщується за
допомогою каретки. Наведена в зонді ЕРС пропорційна напруженості
електричного поля в даній точці. Після детектування сигнал надходить на
селективний підсилювач (або мілівольтметр). Надвисокочастотний сигнал
генератора модульований меандром частотою 1 кГц (перемикач "Род работы" в
положенні "Внутр. манип."), внаслідок цього детектор виділяє сигнал частотою
1 кГц, який потім подається на мілівольтметр або для підвищення чутливості,
на селективний підсилювач. Положення зонду визначається за шкалою.
Виконуючи вимірювання, потрібно користуватися правою частиною шкали
мілівольтметра.
1. Вивчити теорію відбиття плоских електромагнітних хвиль від площини з
ідеальною провідністю [1  4].
2. Розрахувати і побудувати криві Vф(),Vгр(), λх() на частоті f = 10 ΓГц,
кут  змінювати від 0 до 2.
3. Вивчити методику проведення експерименту.
31
Лабораторне завдання
1. Ознайомитися з інструкцією щодо експлуатації приладів, що
використовуються у даній роботі та вимірювальною установкою, структурна
схема якої наведена на рис. 5.
2. Зняти залежність λx від кута падіння θ на частоті 10 ГГц.
3. Експериментальні дані нанести на графік теоретичної залежності λx(θ),
розрахований у домашньому завданні.
4. Знайти похибку вимірювання.
1. Схема вимірювання.
2. Теоретичні залежності, отримані при виконанні домашнього завдання.
3. Результати вимірювань у вигляді точок на графіках теоретичних
залежностей.
4. Висновки, що пояснюють одержані результати.
1. 1. Запишіть граничні умови для складових електромагнітного поля на
поверхні поділу між діелектриком та ідеальним провідником.
2. Дайте визначення фронту хвилі. Які його види Вам відомі?
3. У якому випадку хвиля називається плоскою?
4. Яка електромагнітна хвиля називається однорідною?
5. Запишіть визначення вектора Пойнтинга. Який його фізичний зміст?
6. Що таке площина падіння електромагнітної хвилі?
7. Дайте визначення площини поляризації електромагнітної хвилі.
8. У яких трьох режимах може працювати лінія передачі залежно від її
навантаження? При яких навантаженнях виникає кожен із цих режимів?
9. Дайте визначення глибини проникнення хвилі в середовище. Який порядок
має глибина проникнення в метали у діапазоні надвисоких частот?
32
10. Який режим установлюється в напрямку вздовж провідної площини при

похилому падінні на неї плоскої електромагнітної хвилі?
11. Зобразіть вектори Пойнтинга падаючої і відбитої електромагнітних хвиль
при похилому падінні на провідну площину.
12. Який режим установлюється в напрямку нормалі до провідної площини
при похилому падінні на неї плоскої електромагнітної хвилі?
13. Зобразіть структуру поля сумарної електромагнітної хвилі над
провідною площиною при похилому падінні плоскої хвилі для випадків
перпендикулярної та паралельної поляризації.
14. Які властивості має електромагнітна хвиля, отримана внаслідок
інтерференції падаючої та відбитої хвиль?
33
Лабораторна робота 4. Дослідження дисперсних характеристик

основних хвиль у прямокутному хвилеводі і коаксіальній лінії
передачі
Мета роботи — експериментально дослідити розподіли
електромагнітного поля у вимірювальних лініях на основі прямокутного
хвилеводу та коаксіальної лінії передачі; вивчити властивості електромагнітних
хвиль, що поширюються у прямокутному хвилеводі та коаксіальній лінії.
Залежність фазової швидкості і затухання хвилі від частоти називають
дисперсією. Очевидно, що інші параметри хвилі також будуть змінюватися зі
зміною частоти. Середовище, або лінія передачі, в яких існує дисперсія,
називають дисперсними. Дисперсія буває нормальна і аномальна. Якщо з
підвищенням частоти фазова швидкість зменшується, то дисперсію називають
нормальною. І навпаки, коли фазова швидкість при підвищенні частоти зростає,
дисперсію називають аномальною. У дисперсній системі окремі частотні
складові поширюються з різними швидкостями і зазнають різного затухання.
Внаслідок цього порушуються амплітудно-фазові співвідношення в спектрі
сигналу і його форма на кінці лінії може значно відрізнятися від вхідної. В той
же час дисперсія обумовлює частотну вибірковість, що використовується в
багатьох пристроях.
Дисперсія може бути обумовлена частотною залежністю параметрів
середовища (a, a), а також типом лінії передачі (наприклад, прямокутний
хвилевід) навіть за відсутності дисперсії в матеріалах.
Розглянемо спочатку властивості електромагнітних хвиль у
прямокутному хвилеводі з перерізом a × b. Головна задача теорії хвилеводів 
 
визначення складових полів E і H у кожній точці хвилеводу. Для спрощення
розв’язання вважатимемо, що провідність металевих стінок є ідеальною
(м∞), а діелектрик  безвтратним. Нехай також поля з часом змінюються за
гармонічним законом і хвиля поширюється у напрямі осі z (рис. 4.1).
34
Рис. 4.1. Конфігурація полів основної хвилі у прямокутному хвилеводі.

Для визначення полів потрібно розв’язати векторні хвильові рівняння:
   
2 E  K 2 E  0 , 2 H  K 2 H  0 ,
де K   поперечний хвильовий коефіцієнт.
Визначається шість координатних складових – електричного та магнітного
полів. Але виявляється, що достатньо розв’язати рівняння лише для поздовжніх
складових напруженостей електричного і магнітного полів Ez і H .

z
Поперечні складові поля E і H  є однозначними функціями поздовжніх, як
це випливає з рівнянь Максвелла.
Розв’язавши хвильове рівняння з урахуванням граничних умов на стінках
ідеального хвилеводу, отримаємо для Hтп –хвиль:
ja n m n z
E  A cos x sin ye ;
x K 2
b mn a b

ja m m n z
E  A sin x cos ye ;
y K 2 a mn a b

E 0;
z
 m m n
H  A sin x cos yez ;
x K 2 a mn a b
 (2)
 n m n
H  A cos x sin ye z ;
y K 2 b mn a b

m n
H A cos x cos ye rz ;
z mn a b
і для Emn –хвиль:
35
 m m n z
E  2 B cos x sin ye ;
x K a mn a b

 n m n
E  2 B sin x cos ye z ;
y K a mn a b

m n z
E  B sin x sin ye ;
z mn a b (3)
j a n m n z
H  B sin x cos ye ;
x K 2 b mn a b

 j a m m n
Hy   2
Bmn cos x  cos y  e  Гz ;
K a a b

H Z  0;
m 2 n
K 2  ( )  ( ) 2 , m, n  0,1, 2, (4)
a b
  K  2  2 a a  K  2   2 . (5)
де Г  стала поширення у хвилеводі, а     a  a .

2 2
Аmn Bmn визначаються потужністю генератора. Критична довжина хвилі

визначається для обох типів хвиль формулою:
2 2ab
кр   . (6)
K (na )2  (mb )2
Розглянемо більш детально рівняння (5), його називають дисперсійним
рівнянням. Із рівняння (5) випливає, що при К = 0, стала поширення в лінії
передачі співпадає зі сталою поширення в діелектрику, яким заповнена лінія
передачі. І в разі відсутності дисперсії в матеріалах хвиля в лінії теж не має
дисперсії. Для хвиль, що мають поздовжні складові поля, К  0. В цьому
випадку стала поширення і довжина хвилі в лінії матиме вигляд
Г  j  a a 1  ( / кр )2 ,   1/( f  a a ) . (7)
При  > кр поширення хвилі в напрямку осі z неможливе, амплітуда поля
затухає за експонентою. При  < кр хвиля поширюється, затухання відсутнє.
Стала поширення і фазова швидкість залежать від частоти. Отже, Е- та Н-хвилі
36
мають дисперсію.
Якщо вважати для прямокутного хвилеводу, що а > b, то нижчим типом
буде хвиля Н10, для якої λкр= 2а. При  > 2а, поширення енергії в напрямі осі z
неможливе.
Хвиля H10 є основною в прямокутному хвилеводі, вона найчастіше
використовується в техніці HBЧ, тому що на даній частоті розміри хвилеводу
будуть найменшими.
Якщо у наведених формулах (2) покласти т = 1, n = 0, дістанемо складові
поля для хвилі H10:

H  H 0 cos x  ez ;
z a

H  j H 0  a a sin xez ;
x a
(8)

E  ja H 0 sin xez ;
a
y  a
E  H 0.
x y
Розподіл поля хвилі типу Н10 згідно з наведеними формулами показано на
рис.1.
Стала поширення хвилі Г визначається як
  
2
  j  a  a  1    . (9)
 2a 
Фазова і групова швидкості будуть відповідно становити
 
2
V
Vф  , Vгр  V 1    , (10)
 
2  2a 
1  
 2a 
а довжина хвилі у хвилеводі
37

хв  . (11)
  
2
1  
 2a 
Хвильовий опір хвилеводу
W
Z H10  . (12)
  
2
1  
 2a 
У наведених формулах λ, V, W  відповідно довжина хвилі, фазова
швидкість і хвильовий опір Т–хвилі в безвтратному діелектрику, що заповнює
хвилевід:
c 1 a
 , V , W ,
f  µ  a a a
де a, µ a  абсолютні діелектрична і магнітна проникності, a = 0, µ a = µ 0µ, ,

µ  відносні діелектрична і магнітна проникності.
З наведених формул виходить, що фазова і групова швидкості
електромагнітної хвилі в прямокутному хвилеводі залежать від частоти. На
рис. 4.2 показані частотні залежності Vф і VΓρ для хвилі H10 у хвилеводі з
прямокутним перерізом. Прямокутний хвилевід має нормальну дисперсію.
Рис. 4.2. Залежності фазової та групової швидкостей від частоти.

Отримані результати можна пояснити й іншим методом, який полягає в
поступовому переході від плоскої електромагнітної хвилі, що поширюється в
необмеженому просторі, до складніших хвиль у хвилеводах. При падінні
плоскої однорідної електромагнітної хвилі на поверхню ідеального провідника
внаслідок повного відбиття утворюється сумарна хвиля, що відрізняється від
38
вихідної. У лабораторній роботі № 3 на рис. 2 показана структура поля

сумарної хвилі для випадку, коли вектор напруженості електричного поля
перпендикулярний до площини падіння. Якщо на відстані від площини, що
дорівнює тλх/2, помістити ще одну площину з ідеального провідника, то
структура поля між площинами не зміниться, але електромагнітне поле буде
обмежене об’ємом між площинами. Іншими словами, між паралельними
площинами з ідеального провідника електромагнітна хвиля може
поширюватися лише за умови, що відстань між площинами а = тλх/2. де λх = λ
/ cos. При зміні частоти сигналу і за відсутності другої площини ця умова
порушується і приводить до зміни λх. Проте друга площина фіксує положення
вузлів стоячої хвилі. Тоді електромагнітна хвиля може поширюватися лише за
умови, якщо при зміні частоти f (а відповідно і λ) λх залишається незмінною, що
можливо при зміні кута падіння . Отже, кут падіння і відбиття
електромагнітної хвилі стають залежними від частоти, а отже, фазова і групова
швидкості також будуть функціями частоти, тому що
V
Vф  , Vгр  V sin . (13)
sin
Система стає дисперсною.
Припустимо, що m = 1, тоді з наведених формул дістанемо
 
2

cos  , sin  1    ,
2a  2a 
а відповідно фазова і групова швидкості становитимуть
 
2
V
Vф  , Vгр  V 1    (14)
 
2  2a 
1  
 2a 
Ці формули збігаються з (10).
Якщо електромагнітне поле обмежити ще однією парою провідних
площин, перпендикулярних до попередніх, структура поля не зміниться, бо не
порушаться граничні умови, і ми отримаємо хвилю Н10.
39
Структура поля електромагнітної хвилі для випадку m = 1 показана на

рис. 4.3.
Рис. 4.3. Структура електромагнітного поля хвилі з індексом m = 1.

Хвилю Н10 у прямокутному хвилеводі можна розглядати як суму плоских
хвиль, що поширюються внаслідок відбиття від вузьких стінок хвилеводу.
Дисперсію можна пояснити зміною кута падіння електромагнітної хвилі на
стінку хвилеводу при зміні частоти. При цьому критична довжина хвилі
набуває значення λ, при якому кут падіння θ = 0, а λх= λ, тобто при подальшому
зростанні λ кут падіння вже не може змінитися так, щоб λх залишилось
незмінним. Умова поширення електромагнітної хвилі порушується.
І на закінчення додамо, що при збудженні електромагнітних хвиль Н10 у
прямокутному хвилеводі навколо збуджуючого пристрою утворюється
циліндрична хвиля, яку можна розглядати як нескінченну суму плоских хвиль,
що поширюються під різними кутами (рис. 4.4). Якщо умови поширення на
даній частоті виконуються для пари хвиль, що падають під кутом θ1, то інші
хвилі швидко загасають. Зі зміною частоти умови поширення виконуються для
іншої пари хвиль і т. д.
Рис. 4.4. Падіння хвиль під різними кутами на стінки хвилеводу.
40
Коаксіальна лінія передачі складається із двох ізольованих провідників

радіусів R1 і R2. (рис. 4.5)
Рис. 4.5. Коаксіальна лінія передачі і циліндрична система координат.

Електромагнітна хвиля поширюється в просторі між провідниками. Якщо
вважати діелектрик безвтратним, а провідник  ідеальним, то в такій структурі
може поширюватися Т-хвиля, яка не має поздовжніх складових ні
електричного, ні магнітного полів. Ця умова потребує, щоб К = 0, тоді кр 
. За допомогою Т-хвилі в коаксіальній лінії можна передавати сигнали всіх
частот (від 0 до ). Ця хвиля є основною.
Структура полів Т-хвилі визначається розв’язком рівнянь Лапласа
 2  E  0 ,  2  H  0 з урахуванням граничних умов. Але відомо, що рівняння
Лапласа описують також поля, незалежні у часі. Звідси випливає, що розподіл

електричних і полів для хвилі Т буде співпадати з розподілом для
електростатичного і стаціонарного магнітного полів (рис. 4.6)
E0 z E
Er   e , H y  0  e z ,
r W r
де Е0  максимальне значення напруженості електричного поля на поверхні
внутрішнього провідника, W  a /  a  хвильовий опір середовища.
Рис. 4.6. Структура електромагнітного поля Т-хвилі в коаксіальній лінії.
41
Фазова швидкість і довжина хвилі в коаксіальній лінії співпадають з цими

характеристиками для хвилі у діелектрику, яким заповнена лінія
1 c Vф c
Vф   ;.   
 a  a   f f 
Отже, фазова швидкість, а також інші параметри хвилі не залежать від
частоти. Т-хвиля недисперсна, і групова швидкість в ній дорівнює фазовій.
Залежність фазової швидкості від частоти зумовлює і характерну для цього

випадку залежність довжини хвилі у хвилеводі від частоти. У цій лабораторній
роботі експериментально досліджуються залежності λхв(f), λк(f) де λхв і λк —
довжина хвилі відповідно в прямокутному хвилеводі і коаксіальній лінії. За
допомогою знятих залежностей можна побудувати залежність Vф(f) для
прямокутного хвилеводу і коаксіальної лінії передачі і зробити висновки
відносно дисперсних властивостей цих ліній передачі. Структурна схема
установки показана на рис. 4.7.

Сигнал від генераторів Г1 або Г2 , що працюють у діапазонах частот
8,3...12 ГГц і 11,8...17 ГГц відповідно, подається на механічний перемикач,
розв’язуючий вентиль і далі на напрямлений відгалужувач. Одне плече
відгалужувача з'єднується з хвилеводною вимірювальною лінією, інше  з
коаксіальною.
42
Хвилевідна, або коаксіальна вимірювальна лінія — це відрізок лінії з

вузькою поздовжньою щілиною, в якій переміщується приймальний зонд.
Щілина розмішена посередині широкої стінки хвилеводу, де немає поперечних
поверхневих струмів, тому щілина практично не вносить загасання в лінію. В
коаксіальній лінії більша сторона щілини розташована паралельно поверхневим
струмам. Зонд вимірювальної лінії переміщується вздовж щілини за допомогою
каретки. Хвилевідні вимірювальні лінії з ноніусною шкалою дають змогу
вимірювати переміщення зонда з похибками, не більшими за 0,05 мм. Щоб
зменшити похибку вимірювання, на кожній частоті зонд настроюється на
максимальну чутливість. Критерієм настроювання є максимальний
випрямлений струм у колі детектора. Наведена в зонді ЕРС пропорційна
напруженості електричного поля в точці розміщення зонда. Після детектування
сигнал подається на індикатор (мілівольтметр). Вимірювальні лінії мають
навантаження у вигляді короткого замикання, внаслідок чого в лініях
установлюється стійна хвиля. Довжина хвилі у хвилеводі (коаксіальній лінії)
вимірюється як подвійна відстань між сусідніми вузлами стійної хвилі,
положення котрих визначається за допомогою зонда.
1. Вивчити теорію хвилеводу з прямокутним перерізом і коаксіальної лінії,

використовуючи рекомендовану літературу.
2. Розрахувати і побудувати залежності λхв і λк як функції частоти. Переріз
хвилеводу  23 × 10 мм2. Прямокутний хвилевод і коаксіальна лінія передачі
заповнені повітрям. Параметрі повітря прирівняти до параметрів вакууму:
Гн 1 Ф
0  4  107 , 0   109 . Розрахунок виконати в діапазоні
м 36 м
частот 7,5...12,5 ГГц з кроком 0,5 ГГц.
3. Засвоїти методику проведення експерименту.
1. Ознайомитися з інструкцією щодо експлуатації приладів, що
використовуються у роботі.
43
2. Скласти схему для вимірювання згідно з рис. 4.7.

3. Зняти залежність довжини хвилі в прямокутному хвилеводі λхв і у
коаксіальній лінії λк від частоти в діапазоні 7,5...12,5 ГГц з кроком 0,5 ГГц.
4. Експериментальні дані нанести на графік теоретичної залежності λхв(f) і
λк(f) у вигляді окремих точок.
5. За експериментальними залежностямихв(f)і к(f) розрахувати і
побудувати залежність Vф(f) для прямокутного хвилеводу і коаксіальної лінії
передачі.
6. Проаналізувати отримані дані. Знайти похибку вимірювання.
1. Схема вимірювання.
2. Теоретичні залежності, отримані при виконанні домашнього завдання.
3. Результати вимірювань у вигляді точок на теоретичних залежностях.
4. Висновки, що пояснюють отримані результати.
1. Дайте визначення дисперсії.
2. Які є види дисперсії? Чим вони відрізняються?
3. У яких лініях передачі відсутня дисперсія, а в яких вона існує при роботі
на хвилі основного типу? Який тип цієї дисперсії?
4. Які особливості поширення хвиль у дисперсній лінії передачі?
5. У чому полягають поняття фазової і групової швидкості?
6. Що таке критична частота хвилеводу?
7. Яка хвиля називається основною хвилею лінії передачі?
8. Які види хвиль є основними у двопровідній, коаксіальній і смужковій
лініях передачі? Зобразіть структуру електромагнітного поля цих хвиль.
9. Як визначаються фазова і групова швидкості, довжина хвилі і хвильовий
опір для основної хвилі в коаксіальній лінії передачі?
10. Чи можливо передавати постійний струм прямокутним хвилеводом?
Поясніть Вашу відповідь.
44
11. Які типи хвиль є основними у прямокутному і круглому хвилеводах?

Зобразіть структуру електромагнітного поля і розподіл струмів для них.
12. Як визначаються фазова і групова швидкості, довжина хвилі і хвильовий
опір для основної хвилі у прямокутному хвилеводі?
45
Лабораторна робота 5. Дослідження структури поля в металевих

хвилеводах і резонаторах
Мета роботи — дослідити розподіл електромагнітного поля в
призматичних та циліндричних хвилеводах та резонаторах методом
електричного зонду.
Металеві хвилеводи широко застосовують у діапазоні НВЧ для передачі
електромагнітної енергії, а резонатори  як аналоги коливальних контурів.
Знання властивостей хвилеводів і резонаторів, а також структури
електромагнітного поля в них дають змогу правильно підійти до
конструювання та розрахунку електромагнітних полів в різних радіотехнічних
пристроях НВЧ діапазону, забезпечити досягнення їх найкращих технічних
характеристик та параметрів.
Хвилеводи. Спрямовані електромагнітні хвилі в хвилеводах діляться на
поперечні (Т), електричні (Е), магнітні (Н) та гібридні (ЕН, НЕ); хвилі типу Τ
існують у хвилеводах з 6агатозв’язним поперечним перерізом. Сталу
поширення γ = α + j β , де α  стала загасання, β  фазова стала, для хвиль типу
Τ у хвилеводі з однорідним діелектриком з параметрами: відносною
комплексною діелектричною проникністю ε = ε' jε", та відносною
комплексною магнітною проникністю μ = μ'  jμ" – знаходять через хвильове
число k   / c     j за формулою   jk  j  / c , де с = 3108
м/c  швидкість світла. Напрямок хвильового вектора у цьому разі збігається з

віссю хвилеводу. Отже, фазова швидкість і довжина хвилі типу Τ збігаються з
аналогічними значеннями для вільного простору з тими самими параметрами ε i
μ , що і для хвилеводу:
c Vф 0
хв      . (1)
f  f 
Структуру електромагнітного поля хвиль типу Τ знаходять як результат
розв’язання рівняння Лапласа  E  0 і 2 H  0 з крайовими умовами Eτ= 0 і

2
46
Hn= 0 на внутрішній поверхні провідника хвилеводу. Структуру поверхневого

струму на внутрішніх стінках хвилеводу визначають за формулою
JS  n  H .
На рис. 5.1 показана структура електромагнітного поля та струму для
коаксіального хвилеводу.
Рис. 5.1. Структура поля та струму для коаксіального хвилеводу.

Як бачимо з рис. 1, електромагнітні поля для хвилі типу Τ збігаються з
розподілом для електростатичного та стаціонарного магнітного полів і можуть
бути записані у такому вигляді:
E  e D e z ;
1
r r (2)
D 1  z
H e e
Zr

де D  амплітуда поля, Z  120  хвильовий опір середовища у

хвилеводі.
Хвилі типу Τ існують у хвилеводах з багатозв’язними перерізами у
діапазоні частот від 0 до ∞ . Хвилі типу Ε, Η та гібридні можуть існувати як у
хвилеводах з однозв’язним, так і багатозв’язними перерізами. Структуру полів
знаходять із хвильових рівнянь
2 E  ( 2  k 2 ) E  0;
x, y (3)
2 H  ( 2  k 2 ) H  0
x, y
з крайовими умовами на внутрішній поверхні хвилеводу (Eτ = 0, Hn = 0).
Для хвиль типу Е і Η  2x , y E  0 і  2x , y H  0 ,  2  k 2  0 . Вектор k
47
у цьому разі напрямлений під кутом до осі хвилеводу z.

Стала поширення
    j   jk  k 2  k 2 k 2  k 2 k 2 , (4)
z x y kp
де kкр
2
 k x2  k y2  поперечне хвильове число, згідно з (4) kкр
2
  2  k2.
Як видно з формули (4), умовою поширення електромагнітних хвиль при

0
α = 0 є k>kкр, λ<λкр,  kp , де λкр  критична довжина хвилі. Остання

залежить від геометрії та розмірів хвилеводу. Отже, хвилі типу Е і типу Η
c
існують у хвилеводах у діапазоні частот від f kp  до ∞. При f <
kp 
fкр хвильовий процес відсутній і амплітуда поля зменшується вздовж хвилеводу
за законом експоненти.
0
При f  f kp ,  kp електромагнітна хвиля поширюється

хвилеводом з фазовою швидкістю і довжиною хвилі
c
Vф  (5)
 2
 1 
2кр
0 (6)
хв  .
02
 1
kp2
Отже, навіть за відсутності дисперсії в середовищі, що заповнює хвилевод, в
останньому існує нормальна дисперсія: зі збільшенням частоти (зменшенням
довжини хвилі) фазова швидкість зменшується. Тому хвилі типу Е і Η
називають дисперсними.
Хвилевід прямокутного перерізу, найпоширеніший на практиці, показано
на рис. 5.2. Поле в хвилеводі знаходять як результат розв’язання хвильового
рівняння (3) з крайовими умовами Eτ =0 і Hn = 0 при х = 0, а та у = 0, b.
48
Структура поля є результатом суперпозиції хвиль, відбитих від стінок

хвилеводу (хвилі Бріллюена).
Рис. 5.2. Хвилевід прямокутного поперечного перерізу.

Інтерференція цих хвиль дає біжучу хвилю вздовж координати z з
фазовою сталою β і стоячі хвилі вздовж координат х та у з хвильовими числами
kx та ky. Крайові умови потребують, щоб у стоячій хвилі між стінками
хвилеводу було ціле число напівхвиль. Позначимо число напівхвиль за
координатою х через т = 0, 1, 2, 3,..., а за координатою у  через n = 0, 1, 2,
3,...Тоді хвильові числа за координатами x і у набувають дискретного ряду
значень:
m
k  ,
x a (7)
n
k  .
y b
Стала поширення при α = 0
 m   n 
2 2
  j  k x2  k y2  k 2      k ,
2 (8)
 a   b 
 m   n 
2 2
2
kkp   k x2  k y2      , (9)
kp  a   b 
звідки
2 (10)
kp  .
2 2
m n
   
 a  b
Отже, розподіл електромагнітного поля вздовж координати x можна
49
 m   m 
описати множником sin  x  або cos  x  , вздовж координати y —
 a   a 
 n 
множником sin n y  або cos  y  , залежно від граничних умов, а вздовж
 b   b 
координати z — множником e-jβz.

Тип хвилі Eтn має Еz ≠ 0 і Нz = 0, а тип Нтn має Нz ≠ 0 і Еz = 0.
Основний тип хвилі H10 (m = 1; n = 0) має найбільше значення λкр= 2a і
нaйчастішe використовується для передачі електромагнітної eнеpгiї
прямокутним хвилеводом.
Для неї
 
2
kх = π/а, k y  0 ,  10  j10     k2 .
a
Складові поля хвилі типу Η10

H z  jH 0 cos( x )e  j10 z ,
a
a 
H x  H 0 10 sin( x )e  j10 z , (11)
 a
a 
H y   H 00  sin( x )e  j10 z .
 a
Структура поля і струмів у стінках хвилеводу показана на рис. 3.
Структура поля деяких вищих типів хвиль зображена на рис. 4. Поперечні
 
складові полів E та H в перерізі синфазні (в режимі біжучої хвилі).
Рис. 5.3. Силові лінії компонент поля та поверхневі струми у хвилеводі.

50
Рис. 5.4. Структура полів для перших хвиль прямокутного хвилеводу.

Хвилевід круглого перерізу (рис. 5.5) використовується в основному в
поворотних з’єднаннях хвилеводів та в пристроях, що потребують повороту
площини поляризації електромагнітної хвилі та передачі хвиль довільної
поляризації.
Рис. 5.5. Круглий хвилевід.

Поле в хвилеводі визначається як розв’язок хвильового рівняння
 
2r , E  ( 2  k 2 ) E  0 ,
або
 
2r , H  ( 2  k 2 ) H  0 (12)
з крайовими умовами Еz = 0 і ∂Hz /∂r = 0 при r = R. Розв’язок дає стоячу хвилю
за координатами r (за законом функції Бессeля J n ( k 2   2 r ) ) і φ (за законом

cos (nφ + ψ)) і біжучу хвилю за координатою z (за законом e-γz).
51
Крайові умови при r = R потребують для хвиль типу Enl виконання умови
J n ( k 2   2 R)  0 , що дає значення k 2   2 R   nl , де νnl  l-й корінь функції
Бесселя порядку n (див. табл. 1.).

Таблиця 1
Значення коренів функції Бесселя νnl
l
n 1 2 3 4
0 2.405 5.520 8.654 11.792
1 3.832 7.016 10.173 13.324
2 5.136 8.417 11.620 14.796
3 6.380 9.761 13.015 16.223
4 7.588 11.065 14.373 17.616
Отже,
2
  nl 
2  2 
k       kкр
2 2 2
  , (13)
 
 R   кр 
звідки
2 R
  , (14)
kpE
nl  nl
а стала поширення при α = 0
 
2
  j nl   nl   k 2 . (15)
 R 
Для хвиль типу Hnl при r = R виконується умова J n ( k 2   2 R )  0 , що дає
значення k 2   2 R  nl , де nl – l-й корінь похідної функції Бесселя

порядку n (див. табл. 2).
52
Таблиця 2
Значення коренів похідних функції Бесселя nl
l
n 1 2 3
0 3.832 7.016 10.173
1 1.841 5.331 8.536
2 3.054 6.706 9.969
3 4.201 8.015 11.346
4 5.318 9.282 12.682
Отже
2
 nl 
2  2 
k  
2 2
  k 2
кр    . (16)
 R    
 кр 
Звідси для хвиль типу Hnl
2 R
  , (17)
kpH
nl nl
а стала поширення при α = 0
 
2
  j H nl   nl   k 2 . (18)
 R 
Індекс n  число варіацій поля за азимутом, індекс l  число варіацій поля
за радіусом хвилеводу.
Структура полів для деяких типів хвиль у круглому хвилеводі показана на
 
рис. 5.6. Поперечні складові полів E та H в перерізі синфазні.
Рис. 5.6. Структура полів для перших хвиль круглого хвилеводу.

53
Основним типом хвилі в круглому хвилеводі є хвиля типу Н11. Для неї
λкр = 3,41R. Далі йдуть вищі типи Ε01, з λкр= 2,62R, Н21 з λкр = 2,06R і два
вироджених типи Е11 і Н01 з λкр = 1,64R.
Хвиля типу Н01 порівняно з іншими типами хвиль круглого та
прямокутного хвилеводів має найменше згасання і застосовується для
хвилеводних ліній зв’язку.
Резонатори. Порожнисті металеві резонатори застосовують у техніці НВЧ
як коливальні системи досить високої добротності. Електромагнітне поле в
резонаторах знаходять як розв’язок хвильового рівняння з крайовими умовами
на всіх стінках резонатора. Іноді резонатором є відрізок хвилеводу довжиною l,
закорочений на обох кінцях плоскими провідними поверхнями. У цьому разі
стояча хвиля існує як поперек, так і вздовж резонатора. Для виконання
крайових умов довжина резонатора має бути кратною цілому числу напівхвиль
хв
lp , (19)
2
де p = 0, 1, 2, ...  натуральний ряд чисел. При заданій довжині крайові умови
виконуються для дискретного ряду резонансних частот або резонансних
довжин хвиль λp ,при яких
2l
хв  . (20)
p
Підставляючи значення λхв із (20) у формулу (6), знаходимо
1 c 2 c (21)
p    ,
1  p
2 f p   p 
  
kp
2
 2l 
звідки резонансна частота
2c 2c
2
1  p
P     (22)
P   kp  2l 
2
Порожнистий металевий прямокутний резонатор (рис. 5.7) складається із

відрізка прямокутного хвилеводу з металевими стінками на кінцях. Внаслідок
54
виконання крайових умов у резонаторі встановлюються стоячі хвилі за всіма

координатами з хвильовими числами kχ = mπ/а, ky = nπ/b і kz = pπ/l i законами
sin  m 
розподілу електромагнітного поля по осі x виду  x  , по осі y виду
cos  a 
sin  n  sin  p 
 y  і по осі z виду  z  залежно від граничних умов.
cos  b  cos  l 
Рис. 5.7. Порожнистий металевий прямокутний резонатор і система координат.

Для позначення типу коливань до назви типу електромагнітної хвилі в
прямокутному хвилеводі додається третій індекс p.
Прямокутний резонатор допускає довільний вибір координатної осі, по
якій поширюється електромагнітна хвиля, відбивання якої від стінок приводять
до утворення коливань. Якщо такою віссю є z, то можна види власних коливань
резонатора позначити як Emnp (при Ez ≠ 0 і Hz = 0) i Нmnp (при Hz ≠ 0 і Ez = 0).
Для всіх видів коливань
2 (23)
p  ,
2 2 2
m n  p
     
 a  b  l 
2 2 2
c  m   n   p 
         2 f p. (24)
p   a   b   l 
Найменша резонансна частота має місце при комбінаціях m, n, p, що
складають такі трійки 011, 101 або 110. Найнижчим (основним) видом
коливань є той, що має найменшу резонансну частоту.
Структура полів для деяких видів коливань прямокутного порожнистого
резонатора показана на рис. 5.8. На відміну від хвилеводу поперечні складові
55
 
полів E та H в резонаторах мають різницю фаз π/2, що приводить до зміщення
електричного поля відносно магнітного на λхв/4 вздовж осі z.
Рис. 5.8. Структура полів коливань прямокутного порожнистого резонатора.

Порожнистий металевий циліндричний резонатор складається з відрізка
круглого хвилеводу довжиною l , закороченого на кінцях металевими стінками
(рис. 5.9).
Рис. 5.9. Порожнистий металевий циліндричний резонатор.

Внаслідок виконання крайових умов у циліндричному резонаторі
встановлюються стоячі хвилі за всіма координатами з законами розподілу
електромагнітного поля за радіусом r виду J n ( k 2   2 r ) , за кутом φ  виду
sin(nφ  ψ-), за координатою z  виду sin(pπz/l) або cos(pπz/l).

Аналогічно прямокутному резонатору в циліндричному також існують
56
види коливань Еnlp і Hnlp, де n  число варіацій поля за кутом φ; l  число

варіацій поля за радіусом r; р  число варіацій поля за координатою z .
Резонансна частота резонатора для коливань виду Еnlp
  nl   p 
2 2
c
 p  2f      , (25)
  R   l 
а для коливань виду Hnlp
 nl   p 
2 2
c
 p  2f      . (26)
  R   l 
Найменшу резонансну частоту з коливань виду E має вид E010, а для
коливань виду Η  Н111. На рис. 5.10 показані структури поля для деяких видів
коливань циліндричного резонатора.
Рис. 5.10. Структура полів коливань Н111 та Е010 циліндричного резонатора.

На відміну від хвилеводу в резонаторах (в режимі стоячої хвилі) поперечні
 
складові полів E та H мають різницю фаз π/2, що приводить до зміщення
електричного поля відносно магнітного на λхв/4 вздовж осі z.
В електромагнітному полі резонатора при резонансі накопичується енергія
 0 E 2 0  H 2
W  dV   dV (27)
p V 2 V 2
Втрати енергії
Втрати енергії в стінках резонатора
 p 0 ст H 2 H
2
Pc   2 dS  RS  2 dS , (28)
2 S S
де μст  відносна магнітна проникність матеріалу стінки; σ  питома провідність

57
матеріалу стінки; Hτ  дотична складова магнітного поля на стінці резонатора;

S  внутрішня поверхня резонатора; RS – поверхневий опір матеріалу стінки.
Втрати енергії в діелектричному середовищі, що заповнює об’єм
резонатора,
1 1 2
p    E dV  P 0   tg e E dV .
2 (29)
д 2 2
V V
Втрати енергії на випромінювання через отвір площі So

Pв 
2S
 
1  
E  H  dS . (30)
0
Загальна потужність втрат електромагнітної енергії

P  Pc  Pд  Pв . (31)
Добротність резонатора
Q
PWP  PWP 
2

WP
. (32)
P Pc  Pд  Pb T Pc  Pд  Pb
Добротність, що визначається втратами в стінках і в діелектрику,
називається власною добротністю:
Q0 
 PWP  1
, (33)
Pc  Pд 1
tg e
QC
де QС  добротність, обумовлена лише втратами в стінках резонатора, tg δе 
тангенс кута діелектричних втрат середовища.
Добротність, обумовлена втратами енергії на випромінювання, називається
добротністю зв’язку, або зовнішньою добротністю:
PW
Q3  . (34)
Pb
Загальна /навантажена/ добротність
1 1 1
  . (35)
Q Q0 Q3
58
Власна добротність резонатора без діелектрика при μ = 1, ε = 1, μст= 1

 p 0  H dV H
2 2
dV
1 V
Q0  Qc  V
  (36)
RS  d  H 2 dS
2
H dS
де d  2 /( p0 )  товщина "скін" шару в стінці при μст = 1.
Для коливань типу Н101 у прямокутному резонаторі

1 abl (a 2 l 2 )
QC  . (37)
d a 3 (l  2b) l 3 (a  2b)
Для коливань типу Е010 у циліндричному резонаторі
1 Rl
QC  . (38)
d R l
Для коливань Е011
1 Rl
QC   (39)
d 2R  l
Для коливань Η111
3/ 2
1   2 R  
2

2
 p 1    11    
1   11  
  l  
QC  
d  2   a 2  2a    a  
2 (40)
2  11     1    
  l   l   l    
Для коливань Η011

1 Rl
QC   (41)
2 R  l    p   l
2
d
 2l 
При внесенні в електричне поле резонатора діелектрика з втратами

добротність резонатора зменшується.
При внесенні в електромагнітне поле резонатора збурюючого тіла
змінюється також резонансна частота резонатора. Ця зміна може бути знайдена
за виразом
59
 W ,
 (42)
P WP
де ΔW  зміна запасу електромагнітної енергії в резонаторі при внесенні в нього
збурюючого тіла; WР  електромагнітна енергія незбуреного резонатора.
Опис дослідної установки

Схема дослідження структури поля резонатора зображена на рис. 5.11.
Рис. 5.11. Схема дослідження структури поля резонатора.

Генератор НВЧ з атенюатором через петлю зв’язку збуджує резонатор.
Структура поля досліджується за допомогою електричного зонду з
детекторною головкою. Сигнал з детектора через підсилювач подається на
вимірювальний прилад. Внутрішні розміри резонаторів: рис. 8 – а = 200 мм, b =
90 мм, l = 290 мм; рис. 9 – R = 100 мм, l = 200 мм.
1. Засвоїти теоретичні відомості про розподіл електромагнітного поля у
хвилеводах та резонаторах.
2. Підготувати форму звіту про виконання лабораторної роботи.
3. Розрахувати резонансні частоти для коливань виду Н101, Н102, Е110
прямокутного резонатора та Е010, Н111, Н011 циліндричного резонатора.
4. Розрахувати та побудувати теоретичні криві розподілу поля за
координатами.
1. Ознайомитися з описом дослідного стенду для дослідження поля
в резонаторах.
2. Настроїти генератор на резонансну частоту кожного виду коливань
резонатора.
3. За допомогою зонда зняти та побудувати у відносних одиницях розподіл
60
електромагнітного поля за координатними осями, порівняти побудовані криві з

теоретичними.
4. Дослідити вплив орієнтації збуджуючої петлі на амплітуду поля в
резонаторі. Знайти положення петлі, при якому амплітуда поля буде
найбільшою.
5. Дослідити вплив збурюючих тіл на резонансну частоту резонатора.
Знайти зміщення резонансної частоти при положенні металевого стержня в
пучності електричного поля та в пучності магнітного поля.
Методична вказівка
У разі малих сигналів детектор працює в квадратичному режимі і напруга
з детектора пропорційна квадрату напруженості поля, тому добротність слід
визначати як відношення fp/2∆f на рівні 0,5 від резонансного значення, а
графіки будувати у відносних одиницях з вилученням кореня квадратного із
показів вимірювань. Конкретні види коливань для дослідження вказує
викладач.
Назва роботи; мета роботи; схема лабораторного стенду; теоретичні
розрахунки; дослідні дані; висновок.
1. Запишіть граничні умови для векторів і на межі поділу між
ідеальним діелектриком та ідеальним провідником.
2. Які існують методи розв’язання хвильових рівнянь?
3. Зобразіть структуру поля та розподіл струмів для хвиль типу Н10, Н20, Е11 у
прямокутному хвилеводі та хвиль типу Н11, Н01, Е01 у круглому хвилеводі.
4. Дайте визначення резонатора.
5. Які параметри характеризують роботу резонатора? Дайте їх визначення.
6. Який тип коливання резонатора називається основним?
7. Які коливання є основними у прямокутному і циліндричному резонаторах?
61
8. Зобразіть структуру поля та розподіл струмів для коливань Н101, Н102, Е110 у
прямокутному резонаторі та Е010, Е011, Н111 у циліндричному резонаторі.
9. Від чого залежать резонансна частота і добротність резонаторів?
10. Які є методи перестроювання резонансної частоти резонаторів?
11. Який фізичний зміст має добротність коливальної системи?
12. Яким чином можна підвищити добротність резонатора?
13. Виготовлені із яких металів резонатори мають найвищу добротність?
14. У яких пристроях застосовують резонатори? Яка їх функція?
62
Лабораторна робота 6. Дослідження дифракції

електромагнітних хвиль
Мета роботи — експериментально дослідити дифракцію електромагнітних
хвиль на круглому отворі в екрані та півплощині за допомогою зон Френеля.
Основними наближеними методами розв’язання задач електродинаміки у

квазіоптичній області (λ << L, де L  характерний розмір електродинамічної
системи) є метод геометричної (променевої) та метод фізичної (хвильової)
оптики.
У методі геометричної оптики припускають, що електромагнітна енергія
поширюється всередині променевих трубок і що між різними променевими
трубками ніякого обміну енергією не відбувається. Таким чином, задача
зводиться до визначення напрямку променів у середовищі з заданими
параметрами. Метод геометричної оптики застосовують при розв’язанні задач
поширення плоских електромагнітних хвиль в однорідному просторі або в
просторі, поділеному нескінченною плоскою межею поділу двох середовищ.
При падінні електромагнітної хвилі на обмежену чи криволінійну
поверхню методами геометричної оптики може бути знайдено розв’язок задачі
в освітленій області за умови, що кривина поверхні і фронт падаючої хвилі
мало змінюються на відстані, що дорівнює довжині хвилі. В зоні геометричної
тіні (рис. 6.1) наближення геометричної оптики дає значення поля, що дорівнює
нулю. На межі між освітленою областю і зоною тіні поле буде розривним.
Отже, метод геометричної оптики не враховує явища дифракції, завдяки
якому фізичгн поле існує в області тіні (рис. 6.2).
Метод фізичної оптики ґрунтується на принципі Гюйгенса. Згідно з цим
принципом кожна точка фронту хвилі може розглядатися як джерело вторинної
сферичної хвилі, а повне вторинне поле є результатом інтерференції хвиль, що
виходять з усіх точок фронту.
63
q p q p
Рис. 6.1. Промені в геометричній оптиці Рис. 6.2. Промені в фізичній оптиці
При інтерференції вторинних хвиль потрібно в точці спостереження

враховувати їх амплітуду і фазу. Очевидно, що найбільший внесок у сумарне
поле в точці спостереження дають частини простору, розміщені поблизу
прямої, що з'єднує точки випромінювання q і спостереження ρ. Областю
простору, істотною при поширенні радіохвиль, називають область, в якій
поширюється основна частина електромагнітної енергії.
Розмір і конфігурацію області, істотної при поширенні радіохвиль,
знаходять із принципу Гюйгенса за допомогою зон Френеля.
Припустимо, що передавач q і приймач р електромагнітної енергії
(рис. 6.3) розміщені на відстані r = r0’ + r0’’ >>λ.
4
r4
r1 r4 R1
r1
p q S2 S1
r0 r0 R2
R3
S R4
Рис. 6.3. Поширення променів від передавача до приймача.

Вторинні джерела електромагнітних хвиль розмістимо на площині S,
перпендикулярній до лінії pq. Розіб’ємо площину S на зони Френеля, межі яких
 концентричні кола. Радіуси зон Френеля знаходять за умови, що різниця
шляхів, які проходять хвилі від точки q до точки р через границі сусідніх зон,
відрізняється на половину довжини хвилі:
64
(r1 r1)  (r0  r0) 

,
2
 (1)
(r2  r2) (r0  r0)  2 ,
2
________________

(rn  r11
 ) (r0  r0)  n .
2
Тому фаза коливань поля в точці р від границь двох сусідніх зон відрізняється
на π рад, а амплітуда зменшується зі збільшенням номера зони:
A(1) n 1
En  cosn , (2)
r1 r1
де А  стала для даного випромінювача, φn – кут, утворюваний n
випромінюваним променем (з точки p) і n прийомним (у точці q).
Сумарна напруженість поля від усіх зон Френеля може бути записана у
вигляді знакозмінного ряду і для великого числа зон Френеля приблизно
дорівнює половині значення поля від першої зони Френеля:
 E
E   En  1 . (3)
n 1 2
Радіус першої зони Френеля
r0r0
R1  (4)
r0  r0
Зовнішні радіуси зон Френеля будь-якого номера
r0r0n .
Rn  (5)
r0  r0
Площі всіх зон Френеля приблизно однакові і становлять
r0r0 .
Scp  (6)
r0  r0
У площині поширення хвилі кожна із зон Френеля має форму еліпса з
полюсами в точках q і р. У просторі поверхня кожної зони Френеля — це
поверхня еліпсоїда обертання. Найбільший розмір перерізу еліпсоїдів дорівнює
65
r0n
Rnmax  . (7)
2
При λ→0 всі еліпсоїди перетворюються в пряму, що називається
променем.
В однорідному просторі наближення геометричної і фізичної оптики дають
однаковий результат. За наявності в середовищі неоднорідностей дифракцію
електромагнітних хвиль можна пояснити за допомогою зон Френеля.
Розглянемо дифракцію радіохвиль на круглому отворі у металевому екрані
і на металевій напівплощині.
Нехай на шляху поширення хвилі розміщено непрозорий екран з круглим
отвором, центр якого знаходиться на лінії рq (рис. 4). При збільшенні радіуса
отвору від R = 0 напруженість поля за екраном зростає, досягаючи максимуму
при R = R1, потім зменшується і, осцилюючи, наближається до величини поля у
вільному просторі Е0.
Ці загасаючі осциляції поля за екраном можуть бути пояснені почерговим
перекриванням непарних (максимум поля) і парних (мінімум поля) зон
Френеля. Переміщуючи екран уздовж лінії рq і одночасно змінюючи радіус
отвору в екрані таким чином, щоб поле за екраном залишалось сталим, можна
знайти конфігурацію зон Френеля.
Рис. 6.4. Екран із круглим отвором і електричне поле в точці прийому за ним.
Нехай на шляху поширення хвилі розміщена металева півплощина
(рис. 6.5). Віддаль від краю півплощини до лінії рq буде додатною, якщо
66
півплощина перекриває лінію рq і від’ємною в іншому випадку. При додатному

d, набагато більшому ніж радіус першої зони Френеля, поле за екраном у точці
Ρ
Рис. 6.5. Металева півплощина і електричне поле в точці прийому за нею.
практично відсутнє. При зменшенні d напруженість поля зростає і при d = 0

вона дорівнює половині напруженості поля у вільному просторі, оскільки
половина зон Френеля перекрита. При зміні d у бік від'ємних значень зміна
напруженості поля має осцилюючий характер, що пов’язано з почерговим
перекриттям парних і непарних зoн Френеля. Глибина осциляцій тут не така
велика, як у разі круглого отвору, бо основна площа зон Френеля вже відкрита.
Опис дослідної установки

Функціональна схема дослідної установки показана на рис. 6.6.
Рис. 6.6. Схема дослідної установки.

Електромагнітна хвиля від генератора 1 з довжиною хвилі λ = 8 мм через
антену 2 випромінюється на провідниковий екран і після дифракції на отворі
радіуса R або на півплощині з відстанню ± d від лінії, що з’єднує дві антени,
67
потрапляє в приймальну антену 3 і після детектора 4 реєструється

вимірювальним приладом 5. Діаметр отвору змінюється зміною діафрагми, а
величина d  зміщенням півплощини по лінійці. Діафрагма та півплощина
розміщуються на відстані r0′ = r0″ =185 мм від антен.
1. Засвоїти теоретичні відомості щодо дифракції електромагнітної хвилі,

застосовуючи метод зон Френеля.
2. Побудувати теоретичні графіки залежності поля в точці прийому від
діаметра отвору та відстані від півплощини.
1. Ознайомитись з дослідною установкою.

2. Перевірити виконання умови (1) і знайти радіус першої зони Френеля.
3. Зняти і побудувати залежність амплітуди поля за екраном від радіуса
отвору R/R1. Врахувати, що детектор працює в квадратичному режимі.
4. Зняти і побудувати залежність поля за екраном від величини d для
півплощини. Врахувати, як і вище, що детектор працює в квадратичному
режимі. Порівняти і теоретично пояснити отримані результати.
1. Дайте визначення дифракції.

2. При яких умовах спостерігається дифракція?
3. Яке середовище називається однорідним?
4. У чому полягає суть методу геометричної оптики?
5. У чому полягає суть методу фізичної оптики?
6. Яким чином визначають розміри і конфігурацію зон Френеля?
7. Якими тілами у просторі є зони Френеля?
8. Доведіть, що поперечні перерізи всіх зон Френеля мають однакові площі.
9. Виведіть вираз радіуса першої зони Френеля. Який його фізичний зміст?
68
10. Поясніть дифракцію електромагнітних хвиль на круглому отворі в екрані

та на провідній півплощині за допомогою зон Френеля.
11. Зобразіть конструкцію зонної пластинки Френеля відбиваючого типу.
12. Поясніть принцип роботи зонної пластинки Френеля відбиваючого типу.
69
Лабораторна робота 7. Дослідження випромінювання

елементарних випромінювачів електромагнітних хвиль
Мета роботи — ознайомитись з фізичними моделями найпростіших

випромінювачів електромагнітних хвиль і експериментально дослідити їх
основні характеристики.
Вивчення найпростіших (елементарних) випромінювачів
електромагнітних хвиль має важливе значення для розуміння процесу
випромінювання, оскільки поле випромінювання складної антенної системи на
основі принципу суперпозиції можна розглядати як суму полів деякої множини
елементарних випромінювачів.
Елементарний електричний випромінювач – відрізок лінійного провідника
довжиною l ( — довжина хвилі), яким тече змінний струм І, величина і
фаза якого за довжиною не змінюється. Такий струм, згідно з законом
збереження заряду, може текти провідником в тому разі, якщо на його кінцях
містяться точкові заряди +Q і –Q , які змінюються з часом. Струм
І = – dQ /dt. (1)
Фізичною моделлю елементарного електричного випромінювача є відрізок
провідника довжиною l << λ з металевими кулями на кінцях  диполь
(вібратор) Герца. Через те, що металеві кулі на кінцях провідника мають досить
значні ємності, які перезаряджаються зарядами ±Q, значення і фаза струму за
довжиною провідника практично залишаються незмінними.
Знайдемо поля, які збуджуються елементарним електричним
випромінювачем. Введемо сферичну систему координат r, θ, φ , одиничні орти
  
якої er , e , e . Полярна вісь Oz збігається з віссю випромінювача, а сам
випромінювач знаходиться в центрі системи координат (рис. 7.1).
70
Рис. 7.1. Випромінювач і сферична система координат.
Згідно з одним із методів, для знаходження полів такого випромінювача

потрібно:

а) визначити електродинамічний векторний потенціал A через лінійний
струм I, що тече вібратором;

б) за векторним потенціалом A із співвідношення
 1 
H rotA (2)
a

знайти вектор напруженості магнітного поля H , де a = 0, 0 = 410-7 Гн/м
— магнітна стала,  — відносна магнітна проникність.

в) за напруженістю магнітного поля H за умови, що струм провідності
дорівнює нулю, із першого рівняння Максвелла

 E
rotH   a (3)
t

визначити вектор напруженості електричного поля E , де величина a = 0,
 = 1/3610-9 [Ф/м]  електрична стала,   відносна діелектрична проникність.
У випадку, який розглядається, для будь-якої точки простору

електродинамічний векторний потенціал A має лише одну Az компоненту, яка
за умови l << може бути визначена за формулою.
71
r
I (t  )
 V 
A  a le
4r z , (4)
r r
де I (t  )  значення струму І в момент часу t  , V швидкість
V V
електромагнітної хвилі в середовищі, t  момент часу, в який визначають

 
вектор A , r  відстань від початку координат до точки, де визначають A .

Оскільки векторний потенціал A орієнтований уздовж полярної осі Oz, то
  
в сферичній системі координат його проекції на осі er , e , e будуть
мати вигляд
r
I (t  )
Ar  Az cos    a V l cos  ,
4r
r
I (t  )
A   Az sin    a V l sin  , (5)
4r
A  0
 
(кути між віссю Oz і ортами er і e відповідно дорівнюють  і +/2).

Напруженість магнітного поля H , збудженого елементарним електричним
випромінювачем, знайдемо з (2), використовуючи вираз для ротора у
сферичній системі координат:
  
er e e
r 2 sin r sin r
   
rotH  (5)
r   .
Ar rA r sin  A
Виконавши потрібні перетворення, отримаємо
72
H r  0; H  0;
l 1 r 1 r 
H   I ( t  )  I (t  )  sin  .
 4 Vr
(6)
V r
2 V 
Підставляючи (6) в перше рівняння Максвела у сферичній системі
координат і інтегруючи його за змінною t, дістанемо
l 1  r  1  r 
Er  I  t    Q t   cos ,
2a 
 Vr 2
 V  r 3
 V 
l  1  r 1  r 1  r 
E   I  t    2 I  t    3 Q t   sin  , (7)
4a V r  V  Vr  V  r  V
2

r
де Q  t  r  – значення заряду у момент часу t  .
 V V
Отже, елементарний електричний вібратор збуджує в просторі три

складові електромагнітного поля: H, Er і E. Цей результат можна було б
передбачити з фізичних міркувань, тому що лінійний струм вібратора,
орієнтований уздовж полярної осі Oz, може збуджувати лише колові магнітні
 
силові лінії H  He , які лежать у площинах, перпендикулярних до осі
вібратора (у площинах, паралельних екваторіальній площині). Силові лінії
електричного поля вертикально орієнтованого вібратора, збуджувані зарядами
 Q , мають лежати у вертикальних (меридіанних) площинах сферичної
системи координат. Подібне електричне поле характеризуватиметься
складовими Er і E.
Отримані вирази для складових поля елементарного електричного
випромінювача H, Er і E доцільно записати у конкретній формі, яка відповідає
найважливішому для практики випадку, коли струм у провіднику вібратора
змінюється за гармонічним законом.
Для цього випадку маємо
73
r j (t  r )  j  r jt
I (t  )  Ie V  Ie V e ;
V
r j (t  r )
I  (t  )  j Ie V .
(8)
V

j r
r j
Оскільки І = dQ /dt, то Q(t  )  Ie V e jt .
V 
Підставивши значення заряду і струму, а також їх похідних у вирази для
H, Er і E дістанемо вирази для напруженостей електричного та магнітного
  
полів у комплексній формі H  E r і E  :
Il  k 1   jkr
H   j  sin  e , (9)
4  r r 
2
k Il  1 j 
E r     cos  e  jkr (10)
a 2  r 2
kr 
3
k Il  k 1 j   jkr
E 
a 4  r r 2 kr 3  sin  e
j   (11)
 2
де k   .
V 
 
Взаємна орієнтація векторів E і H елементарного електричного
випромінювача показана на рис. 7.2.
z
Er
H
 y
E
x 
 
Рис. 7.2. Вектори E і H
74
1 1 1
З (9) – (11) видно, що окремі складові в них пропорційні , 2 , 3.
r r r
Це дає можливість записати простіші, але наближені формули для так
званих ближньої і дальньої зон.
Ближня зона, або зона індукції  це область, в якій члени, пропорційні
1 1  
2 або у виразах для E і H полів, мають перевагу над іншими членами.
r r3
Дальня зона, хвильова зона (зона випромінювання) або зона Фраунгофера
 
 це область, в якій у виразах для E і H полів переважають складові,
пропорційні 1/r. Неважко помітити, що межа ближньої і дальньої зон для
гармонічного процесу визначається частотою поля або довжиною хвилі. Коли r

<< у виразі для H поля переважатиме член, пропорційний 1/r2, а у виразі для

E поля – член, пропорційний 1/r3, при r >> переважатимуть члени,
пропорційні 1/r.
Ближня зона, або зона індукції
-jkr
Для неї r<< і kr<<1, тому множник e , який ураховує запізнення хвилі,
приблизно можна вважати таким, що дорівнює одиниці:
e jkr  e j 2r /   1 .
Це означає, що в ближній зоні запізненням можна знехтувати. Залишаючи
у виразах для Er і E лише найбільші складові, пропорційні 1/r3, а у виразі для
H складові, пропорційні 1/r2, отримуємо наближені формули для полів
елементарного електричного випромінювача в ближній зоні:
Il
H  sin  ;
4 r 2 (12)
 ZIl
Er   j cos  ; (13)
4 2 r 3
 ZIl
E   j sin  ; (14)
8 2 r 3
75
де Z  a /  a  хвильовий опір середовища з параметрами a, a.
Точність виразів (12)  (14) буде тим більшою, чим менше r порівняно з .
З порівняння (12) і (13), (14) випливає, що напруженість електричного поля
відстає за фазою (множник  j) від напруженості магнітного поля на . При
таких фазових співвідношеннях середнє за період значення вектора Пойнтинга

П (нагадуємо, що в даному випадку
 1 
 

П  Re E  H ) дорівнює нулю.
2
jI
З (8) випливає, що: Q  , тому (13) і (14) можна записати, як:

1 Q l
E r   cos , (13)
 a 2r 3
1 Q l
E   sin . (14)
 a 4r 3
Порівнюючи (12) і (13), (14), можна стверджувати, що у ближній зоні
напруженість магнітного поля H визначається струмом I , а напруженість
електричного поля – зарядами Q .
Зауважимо, що формули (12), (13), (14) можна отримати, якщо для
розрахунку полів, збуджуваних змінними струмами і зарядами елементарного
електричного випромінювача, скористатися законами сталих полів. Так, вираз
(12) є законом Біо-Савара, за яким можна визначити напруженість магнітного
поля, збуджуваного елементом постійного струму. Можна показати, що
формули (13), (14) збігаються з результатами розрахунку електричного поля за
формулами електростатики

E   grad ,
де
Ql
 cos  .
4 r 2 a
Отже, нехтуючи запізненням при r<<, приходимо до полів, які
визначаються законами Біо–Савара та електростатики. Іншими словами, закони
76
постійних полів для миттєвих значень змінних полів діють лише в тому разі,
якщо можна знехтувати запізненням. Це виконується тим точніше, чим
повільніше поле змінюється з часом. Так, у колах змінного струму з частотою f
= 50 Гц або довжиною хвилі =6106 м запізненням можна практично
знехтувати при дуже великих відстанях від джерела. На радіочастотах і тим
більше в діапазоні HBЧ, де довжини хвиль вимірюються сантиметрами і
міліметрами, межа ближньої зони настільки наближена до джерела, що весь
простір навколо джерела має розглядатися як дальня зона.
Дальня зона або зона випромінювання
Для неї r>> і kr>>1. Bсі особливості цієї зони пов'язані з запізненням.
 
Наближені вирази для E і H полів у цій зоні знаходимо, взявши з (9) – (11)
найвагоміші складові для цієї зони – пропорційні 1/r.
Отримаємо
k e jkr Il  jkr
H  j Il sin   j e sin  ; (15)
4 r r 2 r
a e jkr Il  jkr

E  j Il sin   jZ e sin  . (16)
4 r 2 r
Складова електричного поля Er у взятому нами наближенні може не

враховуватись, тому що вона пропорційна 1/r2:
Il  jkr z
Er  Z e cos  . (17)
2 r 2 П
Оскільки відношення амплітуд H

E
rm   E y
E
m r , то в дальній зоні можна

враховувати лише одну складову x
 
електричного поля Eθ. Рис. 7.3. Вектори E і H
У дальній зоні напруженості електричного і магнітного полів є
синфазними. На відміну від ближньої зони середнє за період значення вектора

Пойнтинга тут не дорівнює нулю. На рис. 7.3 показані напрями векторів E ,
77
 
H  і П . Останній з них є векторним добутком двох попередніх.
Випромінюване електромагнітне поле в дальній зоні є сферична поперечна

хвиля, електричний і магнітний вектори якої перпендикулярні до напрямку
поширення.
У сферичній хвилі, що випромінюється елементарним електричним
випромінювачем, вектор напруженості електричного поля спрямований по
дотичній до координатної лінії θ, а вектор напруженості магнітного поля  по
дотичній до координатної лінії φ.
Як видно із виразів (15) і (16), Εθ і Ηφ співвідносяться між собою як
E a
Z 
H a .
Напруженість випромінюваного електромагнітного поля залежить від кута
θ. Уздовж осі диполя (θ=0) випромінювання відсутнє.
Поле максимальне, якщо θ = π/2.
Залежності E / E max або H / H max від кутів θ і  зображуються у вигляді
діаграм поля випромінювання (діаграми направленої дії диполя). В них радіус-

вектор, відкладений у напрямі θ, – чисельно дорівнює Eθ/Εθmax або Ηφ/Ηφmax.
E
Діаграма поля випромінювання  sin для елементарного електричного
E max
випромінювача в площині електричного поля при  =const показана на рис. 7.4.
Рис. 7.4. Переріз діаграми спрямованості у площині електричного поля

Оскільки поле елементарного електричного випромінювача (диполя Герца)
не залежить від кута φ, то просторові діаграми поля випромінювання
78
зображуються у вигляді тіла, що утворюється при обертанні фігури (рис. 7.4)

навколо вертикальної осі.
Повну потужність P, випромінювану електричним диполем, знайдемо,

якщо візьмемо інтеграл від середнього значення вектора Пойнтінга П сер на
сфері довільного радіуса

 
P   П серdS ,
де dS  d S елемент сферичної поверхні,
dS  r 2 sindd .
Не складно показати, що
 Il  sin 
2 2
 cep Z  , (18)

 r  8
а
Z 2 2
P I l .
3 2 (19)
Потужність випромінювання також можна записати у вигляді

1 2
P I R, (19a)
2
де R  опір випромінювання.
Прирівнюючи (19) і (19а), знаходимо
2
2 l
R  Z   . (20)
3 
Для вільного простору Z = 120 Ом і опір випромінювання
l
R  80 (
2 2
) .
 (21)
Графічне зображення електричних силових ліній симетричного

електричного випромінювача розраховано і побудовано Герцем (рис. 7.5). Як
видно з рис. 5, поблизу диполя електричні силові лінії мають починатися і
закінчуватися на зарядах диполя. У дальній зоні електричні силові лінії
79
утворюють замкнуті криві, які лежать в меридіанних площинах. Магнітні

силові лінії є кола з центром на осі диполя. Ці замкнуті електричні і магнітні
силові лінії характеризують сферичну хвилю, яка поширюється від диполя у
радіальних напрямках із швидкістю світла.
t=Т/4
t=5T/8
T=3T/4
Рис. 7.5. Силові лінії електричного поля диполя Герца у різні моменти часу.
Елементарний магнітний випромінювач (диполь)
Перед тим як почати вивчення елементарного магнітного випромінювача,
повернімося до розгляду випромінювача електричного. Однією з можливих
моделей елементарного електричного випромінювача є елемент прямолінійного
провідника. Виберемо довжину такого елемента достатньо малою, лише в
кілька разів більшою за його діаметр, а провідник вважатимемо ідеально
провідним. Тоді струм I , що тече диполем, буде поверхневим і матиме густину
j I
L,
де L  периметр поперечного перерізу провідника.

На поверхні вібратора дотична складова вектора H не змінюється уздовж
його довжини і пов'язана з густиною струму співвідношенням
  

j  n  H , 

де n - перпендикуляр до поверхні провідника.
Звідси j  H , що дає можливість виразити збуджений струм I через
80
тангенціальну складову напруженості магнітного поля I= LHτ.

Із наведених співвідношень випливає, що на поверхні електричного

випромінювача силові лінії вектора H перпендикулярні силовим лініям

вектора j і мають вигляд кілець, що охоплюють випромінювач.
Таким чином, елементарний електричний випромінювач можна зобразити
у вигляді стержня, на поверхні якого задано розподіл дотичної складової

вектора H , тобто H.
На кінцях вібратора струм провідності переходить у струм зміщення,
якому відповідають силові лінії електричного поля, що виходять із його торців
(рис. 7.6).
Рис. 7.6. Електричний випромінювач, його сторонній струм і поля.

Оскільки дотична складова напруженості магнітного поля Ητ на поверхні
вібратора однозначно пов'язана зі струмом I, що її збуджує, то поле в просторі
навколо вібратора можна виразити через Ητ. Для цього у формулах (9), (10),
(11) потрібно замість струму I підставити вираз I=LΗτ:
LH l  k 1   jkr
H   j r  r 2  sin   e ;
4  
(22)
k LH l  1 j   jkr
Er     cos   e ;
 a 2 r 2 kr 3 (23)
 
81
k LH l  k 1 j   jkr
E   j r  2  3  sin   e .
 a 4  r kr  (24)
Тепер розглянемо систему, аналогічну описаній моделі елементарного

електричного вібратора, яка відрізняється від неї тим, що на поверхні вібратора
(тепер уже не обов'язково з металевою поверхнею) дотична складова вектора
 
H замінена дотичною складовою вектора E , яка не дорівнює нулю і не

змінюється за довжиною вібратора l, причому силові лінії вектора E мають
вигляд кілець, що охоплюють поверхню S (рис. 7.7). Іншими словами, ця
система відрізняється від розглянутої тим, що на поверхні S замість замкнутих
магнітних силових ліній задано розподіл електричних силових ліній, а
тангенціальне магнітне поле дорівнює нулю. Силові лінії магнітного поля
другої системи збіжні за формою із силовими лініями електричного поля
першої системи, але мають протилежний напрямок (ця особливість стане
зрозумілою після розгляду переставної двоїстості рівнянь Максвелла). За
аналогією з елементарним електричним диполем другу систему (рис. 7.7)
назвали елементарним магнітним диполем.
Рис. 7.7. Магнітний випромінювач, його сторонній струм і поля.

Фізичну модель елементарного магнітного випромінювача можна
отримати, якщо стержень виготовити з матеріалу з високою магнітною
проникністю (набагато більшою, ніж магнітна проникність навколишнього
середовища) і досить малою провідністю, наприклад із фериту, а
82
збуджувальним пристроєм взяти рамку, якою тече струм провідності (рис. 7.8).
Рис. 7.8. Фізична модель елементарного магнітного випромінювача.

 
Завдяки великому значенню μ стержня, потік вектора B  a  H пронизує
стержень, майже не відгалужуючись через бічну поверхню, тобто потік вектора
 
B рівномірний за довжиною стержня. Цьому потоку вектора B відповідають
 
замкнуті навколо стержня силові лінії вектора E . Рівномірний потік вектора B
зумовлює рівномірний розподіл Ετ на бічній поверхні магнітного
випромінювача. Практично, для того щоб розподіл Ετ на поверхні вібратора був
дійсно рівномірним, потрібно зробити аналогічно тому, що було зроблено
Герцем у випадку з електричним вібратором – використовувати стержень з
кулями чи з іншими кінцевими навантаженнями.
Елементарним магнітним вібратором можна вважати також будь-який
досить малий елемент довгого стержня, виготовленого з матеріалу з високою
магнітною проникністю і збудженого рамкою зі струмом. Більше того, якщо із
схеми (рис. 7.8) вилучити стержень, залишивши одну рамку, то характер
структури поля не зміниться. Така рамка є джерелом магнітних силових ліній,
що мають таку ж структуру, як і магнітні силові лінії, що виходять з описаного
магнітного випромінювача. Тому невеликих розмірів рамку, в порівнянні з
довжиною хвилі, якою тече струм, також можна вважати елементарним
магнітним випромінювачем.
Іншим важливим практичним варіантом магнітного диполя є щілинний
випромінювач, який може бути виконаний у вигляді щілини, прорізаної в стінці
резонатора або хвилеводу, орієнтованої таким чином, щоб вона перетинала
шлях струму провідності, що тече по стінках резонатора або хвилеводу. При
83
цьому в щілині виникає струм зміщення, що є продовженням струму

провідності. Струму зміщення відповідають електричні силові лінії, що
замикають кромки щілини.
Само собою зрозуміло, що струм зміщення існує не лише у площині
щілини, а і відгалужується у зовнішній простір.
Отже, порожнистий резонатор або хвилевід, у стінках якого прорізана
орієнтована певним чином щілина (система щілин), випромінює
електромагнітні хвилі в зовнішній простір. Обмежимося розглядом випадку
малого елементарного щілинного вібратора, прорізаною у безмежній площині
нескінченно тонкої, ідеально провідної поверхні. Припустимо, що вздовж усієї
довжини такої елементарної щілини напруженість електричного поля однакова
за величиною і фазою і дорівнює Ε0. Останнє може бути досягнуто за рахунок
виконання щілини аналогічно диполю Герца (рис. 7.9), або ж коли елементарна
щілина є елементом щілинного вібратора скінчених розмірів. Таким чином, на
поверхні щілини виникають умови, характерні для елементарного магнітного
вібратора. Різниця лише в тому, що електричні силові лінії біля поверхні
магнітного вібратора (рис. 7.7) замкнуті, а в розглянутому випадку електричні
силові лінії закінчуються на кромці щілини. Можна довести, що структура
поля, збуджена елементарним щілинним вібратором у кожному з обох
напівпросторів, прилеглих до металевої площини, в якій прорізано щілинний
вібратор, буде такою самою, як і структура поля, збуджена елементарним
магнітним вібратором.
js
E0
js
Рис. 7.9. Щілинний випромінювач у екрані.

84
Для знаходження поля, яке збуджується елементарним магнітним

вібратором (диполем), можна скористатися принципом переставної двоїстості
 
рівнянь Максвелла. Оскільки вектори E і H входять до рівнянь Максвелла на
   
однакових умовах, то заміна E на H , H на E , εa на – μa, μa на –εa (маються на
увазі комплексні амплітуди перелічених величин) перетворює перше рівняння
Максвелла на друге, а друге  на перше. Можливість такого перетворення дає
змогу зробити важливий висновок, а саме: нехай маємо дві електродинамічні
 
задачі, сформульовані таким чином, що всі умови для вектора E (або H ) однієї
 
задачі при зазначених замінах переходять в умови для вектора H (або E ) другої
задачі, а геометрична конфігурація області, на межі якої задані граничні умови, в
обох випадках однакова. Тоді, якщо одна із задач розв'язана, то розв'язок другої
задачі можна отримати безпосередньо із розв'язку першої шляхом простої заміни
всіх електричних величин на магнітні, і навпаки.
На основі викладеного знаходимо складові електричного і магнітного полів
у просторі навколо елементарного магнітного вібратора, використовуючи
вирази (22) – (24) і скориставшись принципом переставної двоїстості рівнянь
Максвелла:
LE l  k 1   jkr
E   j r  r 2  sin   e ;
4  
(25)
LE l  1 j 
k  jkr
Hr      cos   e ;
a 2 r 2 kr 3 (26)
 
k LE l  k 1 j   jkr
H   j  2  3  sin   e ;
a 4 r r kr (27)
 

де Е=Eτ  амплітуда дотичної складової вектора E на поверхні елементарного
магнітного випромінювача. Звернемо увагу на те, що добуток lL у виразах (25)

 (27) дорівнює площі поверхні, на якій дія дотична складова вектора E .
Як виходить із отриманих виразів (25) – (27), напруженість магнітного
85
поля елементарного магнітного вібратора має дві складові  Ηr і Hθ , а


напруженість електричного поля лише одну  Εφ. Це означає, що вектор E

лежить в азимутальній, а вектор H  у меридіанній площинах.
Як уже зазначалося, магнітним силовим лініям на поверхні електричного
вібратора відповідає поверхневий електричний струм зі щільністю j . У разі

магнітного вібратора можна формально за аналогією із співвідношеннями
  
  I

j  n  H , j  , I  LH
L
ввести магнітний струм IΜ, рівномірно розподілений на поверхні магнітного

вібратора з густиною j M , зв'язаний із вектором E на поверхні S
співвідношенням:
M  

j   n  E .  (28)

Потрібно зазначити, що силові лінії вектора H утворюють
правогвинтову систему з лініями повного електричного струму, а замкнуті

силові лінії вектора E утворюють лівогвинтову систему з лініями вектора
     
B t  ja H , який за аналогією з вектором D t  j a E (де D   a E )
можна назвати густиною магнітного струму зміщення. Тому при однакових
напрямках замкнутих електричних і магнітних силових ліній електричний
струм і магнітний струм IΜ повинні текти в протилежних напрямках. Цим і
пояснюється знак "–" у формулі (28). Оскільки за припущенням густина
поверхневого магнітного струму j M рівномірна за довжиною диполя, то

повний магнітний струм випромінювача
I M   LE (29)
Поняття магнітного струму є формальним, але його введення в деяких
випадках дає можливість істотно спростити аналіз структури поля складних
систем.
Підставивши (29) в (25) – (27), отримаємо формули, які визначають поля
86
елементарного магнітного випромінювача через магнітний струм IМ. Ці

формули можна також отримати з виразів для полів елементарного
електричного випромінювача, якщо в останніх використати перетворення, які
визначаються принципом переставної двоїстості рівнянь Максвелла і замінити
струм I на – IM :
I Ml  k 1   jkr
E    j r  r 2  sin   e ;
4  
(30)
k I Ml  1 j   jkr
Hr    2  3  cos   e ;
a 2  r kr  (31)
k I Ml  k 1 j   jkr
H   j r  2  3  sin   e . (32)
a 4  r kr 
У дальній зоні
I Ml  jkr
E   j sin   e ; (33)
2r 
I M l a  jkr
H  j sin   e . (34)
2r a
Із цих виразів виходить, що поля, збуджені елементарним магнітним
вібратором, у дальній зоні є сферичною хвилею, яка поширюється від вібратора

зі швидкістю світла. Вектори напруженості електричного і магнітного полів E і

H є синфазними, взаємно перпендикулярними і лежать у площині,
перпендикулярній до напрямку поширення хвилі. Відношення комплексних
амплітуд напруженості електричного і магнітного полів буде
E a
   Z ;
H a
де Z  хвильовий опір середовища.

Як і елементарний електричний вібратор, елементарний магнітний вібратор
має спрямовуючі властивості. Його випромінювання максимальне в
екваторіальній площині (θ =π/2). Уздовж своєї осі елементарний магнітний
87
вібратор не випромінює.
Діаграми випромінювання елементарного магнітного вібратора збігаються
з діаграмами випромінювання елементарного електричного вібратора (рис. 3).
Потужність випромінювання магнітного вібратора визначається аналогічно
тому, як це було виконано для електричного вібратора.
Для оцінки випромінювальної здатності магнітного вібратора краще
користуватися провідністю, а не опором випромінювання.
Формула для провідності випромінювання буде
2  l 
2
G   . (35)
3 Z 
Потужність випромінювання
1 M 2
P (I ) G .
2
Як зазначалося, досить малу рамку (виток провідника), радіус якої R << ,
якою тече змінний електричний струм із сталими значеннями величини та фази
за довжиною провідника, також можна розглядати як елементарний магнітний
вібратор.
j t
У цьому разі вібратор характеризується струмом у рамці I  I m e і її
площею S .
Не розглядаючи виведення формул для полів, які збуджуються рамкою із
струмом, підкреслимо, що формули, які описують поле магнітного вібратора,
переходять у формули для полів рамки зі струмом при замінах
I M l   ja I m S і LE l  ja IS . (36)

Можна показати, що рамка збуджує в дальній зоні такі самі за величиною
 
(але не за орієнтацією) поля векторів E і H , як і елементарний електричний
вібратор, якщо при однакових струмах у рамці і вібраторі величина hg=2πS/λ
дорівнює довжині l елементарного електричного вібратора. Тому параметр hg
називають діючою висотою рамки.
88

Структурна схема лабораторного макета установки для
експериментального дослідження діаграм направленості елементарних
випромінювачів, показана на рис. 10.
Рис. 7.10. Структурна схема експериментальної установки.
На рис. 7.10 позначено: 1– генератор; 2,7 – коаксіальні лінії передачі; 3 –

опорно-поворотний пристрій (ОПП); 4 – антена, що випромінює (антена №1); 5
– елементарний електричний чи магнітний випромінювач  (антена №2); 6 –
опорно-поворотний пристрій; 8 – приймач (аналізатор спектра С4-27).
Методичні вказівки
Для вимірювання діаграми направленості антени необхідно зібрати
вимірювальний стенд згідно зі структурною схемою, приведеною на рис. 10.
Відстань rд > 2L2/ , де rд  межа дальньої зони, L  максимальний розмір
антени №1 та №2,   довжина хвилі, на якій проводять вимірювання. Провести
калібрування вимірювального стенду. Для цього необхідно узгодити антени
№ 1 та № 2 за поляризацією, попередньо закріпивши їх на ОПП та
зорієнтувавши так, щоб повздовжні осі антен №1 та №2 співпадали і вони були
підняті на одну висоту. На екрані електронно-променевої трубки приймача
отримайте максимальний сигнал. Повертаючи вимірювальну антену на ± 180 0
за допомогою ОПП через 5...10°, зніміть залежність напруженості електричного
поля або густини потужності електромагнітного поля від кутових координат в Е
і Н площинах.
89

1. Ознайомитися з інструкціями по експлуатації вимірювальних приладів, які
використовуються в роботі.
2. Зібрати експериментальну установку згідно з структурною схемою рис. 9.
3. Згідно з методичними вказівками зняти діаграми направленості
елементарного електричного випромінювача в Е і Н площинах.

Побудувати в полярній системі координат нормовані діаграми
направленості Е/Еmax()|= const ; Е/Еmax()|= const і порівняти їх з
теоретичними.
Розрахувати та побудувати в полярній системі координат нормовані
діаграми направленості елементарного магнітного, елементарного
електричного та випромінювача Гюйгенса в Е та Н площинах.
1. Який випромінювач називають ізотропним? Чи існує він у реальності?

2. Чому важливо знати особливості випромінювання елементарних антен?
3. Сформулюйте принцип переставної двоїстості рівнянь Максвелла.
4. За якої умови електричний диполь можна вважати елементарним?
5. Навіщо на кінцях електричного диполя додають металеві кулі?
6. Які антени є еквівалентними магнітному диполю? Зобразіть їх конструкції.
7. Як знаходять поля елементарного електричного випромінювача?
8. Які складові електромагнітного поля випромінює електричний диполь?
9. Як відрізняються поля, випромінені електричним і магнітним диполями?
10. На які три області умовно розділяють простір навколо антени?
11. Які особливості має електромагнітне поле в ближній зоні?
12. Як залежать поля в дальній зоні від відстані до антени?
13. Дайте визначення діаграми спрямованості антени.
14. Чи випромінює елементарний диполь вздовж своєї осі? Поясніть чому.
90
15. Зобразіть діаграму спрямованості диполя Герца у площинах електричного і

магнітного полів. Якою формулою вона описується?
16. Намалюйте діаграму спрямованості елементу Гюйгенса у площинах
електричного і магнітного полів. Запишіть формулу цієї діаграми.
17. Яким чином розраховують потужність випромінювання антени?
18. Чому дорівнює потужність випромінювання диполя Герца?
19. Дайте визначення діючої висоти рамки зі струмом.
20. Який фізичний зміст опору випромінювання антени?
21. Назвіть області використання дипольних та інших всеспрямованих антен.
91
Рекомендована література
1. Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт з дисципліни
«Електродинаміка та поширення радіохвиль». Укладачі В. С. Вунтесмері,
О. М. Купрій, А. Ф. Левіна. Видання 2-ге, виправлене та доповнене. — Київ,
2011. — 68 с.
2. Найденко В. І. Конспект лекцій із курсу «Електродинаміка та поширення
радіохвиль». 2021. 692 с.
3. Електродинаміка та поширення радіохвиль. Ч. 1. Основи теорії електромагнітного
поля: Підручник для студентів ВНЗ / За заг. ред. В. М. Шокало та В. І. Правди. —
Харків: ХНУРЕ; Колегіум, 2009. — 286 с.
4. Електродинаміка та поширення радіохвиль. Ч. 2. Випромінювання та поширення
електромагнітних хвиль: Підручник для студентів ВНЗ / За заг. ред. В. М. Шокало
та В. І. Правди. — Харків: ХНУРЕ; Колегіум, 2010. — 435 с.
5. Прикладна електродинаміка інформаційних систем / А. С. Андрущак, З. Ю. Готра,
О. С. Кушнір. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2012. — 304 с.
6. Електродинаміка та поширення радіохвиль. Збірник задач: навчальний посібник
для студентів, які навчаються за спеціальністю 172 «Телекомунікації та
радіотехніка» / С. І. Пільтяй; Київ: КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2022. — 88 с.
7. Електродинаміка та поширення радіохвиль. Методичні вказівки та завдання
розрахунково-графічної роботи: навчальний посібник для студентів спеціальності
172 «Телекомунікації та радіотехніка» / О. М. Купрій, В. І. Найденко; Київ: КПІ
ім. Ігоря Сікорського, 2021. – 25 с.
8. Електродинаміка та поширення радіохвиль. Практикум: навчальний посібник для
студентів спеціальності 172 «Телекомунікації та радіотехніка» / С. І. Пільтяй;
Київ: КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2021. — 54 с.
9. Технічна електродинаміка. Конспект лекцій / Укл. В.В. Пілінський, П.В. Попович.
— К.: Національний Технічний Університет України “КПІ”, 2006. — 224 с.
10. Захарія Й. А. Методи прикладної електродинаміки. — Львів: «Бескид Біт», 2003.
— 352 с.
92
Додаток. Порядок виконання лабораторних робіт і вимоги до

оформлення протоколів
Цикл лабораторних робіт охоплює основні розділи лекційного курсу.
Термін виконання кожної роботи становить 3 години.
Під час підготовки до виконання лабораторних робіт студенту потрібно:
- усвідомити мету роботи, яка буде виконуватись, і якісно вивчити
теоретичний матеріал за рекомендованою літературою та конспектом лекцій;
- перевірити здобуті теоретичні знання, відповівши на всі контрольні
запитання, наведені в посібнику за темою роботи;
- особисто виконати домашнє завдання, побудувати необхідні графіки;
- підготувати індивідуальний протокол майбутньої лабораторної роботи в
зошиті або на окремих аркушах.
До протоколу обов’язково мають входити: титульний лист, назва і дата
виконання роботи, мета роботи, схема вимірювальної установки із описом
приладів, результати виконання домашнього завдання. Для побудови графіків
за результатами вимірювань протокол має містити сітки в декартовій чи
полярній системі координат. У процесі виконання лабораторної роботи до
протоколу вносяться результати експериментальних досліджень у вигляді
таблиць і графіків, пишуться висновки. У кінці заняття повністю оформлений
протокол про виконану лабораторну роботу подається викладачеві, що
проводить заняття, для перевірки і затвердження (заліку).
93

Elektrodynamika LP 2023

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Elektrodynamika LP 2023

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

Рекомендовано Методичною радою КПІ ім. Ігоря Сікорського

Електронне мережне навчальне видання

Рецензенти Нелін Є. А., д.т.н., професор

Гриф надано Методичною радою КПІ ім. Ігоря Сікорського

Посібник містить матеріали для проведення лабораторних робіт із навчальної дисципліни

Національний технічний університет України

 О. М. Купрій, С. І. Пільтяй, В. І. Найденко

Лабораторна робота 1. Дослідження поляризації електромагнітних хвиль ..... 4

Лабораторна робота 2. Дослідження явищ, що виникають при поширенні

Лабораторна робота 3. Дослідження електромагнітних хвиль над провідною

Лабораторна робота 4. Дослідження дисперсних характеристик основних

Лабораторна робота 5. Дослідження структури поля в металевих хвилеводах і

Лабораторна робота 6. Дослідження дифракції електромагнітних хвиль ...... 63

Лабораторна робота 7. Дослідження випромінювання елементарних

Рекомендована література .................................................................................... 92

Додаток. Порядок виконання лабораторних робіт і вимоги до оформлення

Лабораторна робота 1. Дослідження поляризації

поширення електромагнітної хвилі: пряма, коло і еліпс. У зв'язку з цим

Електромагнітна хвиля із правою поляризацією має додатний коефіцієнт

де β  коефіцієнт фази; φχ i φy  початкові фази лінійно поляризованих хвиль;

уздовж осі Х та Y відповідно.

 x   y   і скористаємося формулою для косинуса різниці кутів:

Залежність (3) є рівнянням еліпса, яке при рівних амплітудах лінійно

поляризованих хвиль ( E x0  E 0y ) і різниці фаз між ними =(2n+1)π/2 , n =

0,1,2,... переходить у коло:

є суперпозицією двох ортогональних лінійно поляризованих хвиль з рівними

хвиль Ex , Ey і різницю фаз між ними φ через поляризаційні параметри β і r , і

 Ex0  sin 2   Ex 0 E y 0 sin 2 cos    E y0  cos2 

Опис експериментальної установки

Рис. 1.4. Експериментальна установка.

До її складу входять HBЧ генератор 1, подільник HBЧ потужності 2,

разі в каналі І ввести загасання 70 дБ за допомогою атенюатора 4.

17. При яких відношеннях між амплітудами та фазами двох електромагнітних

Лабораторна робота 2. Дослідження явищ, що виникають при

цього потрібно спочатку знайти тензорні інтегральні параметри середовища.

електрона і його можна не враховувати при підрахунках сумарного магнітного

підручнику з електродинаміки, наприклад, і має бути опрацьоване студентами

Магнітна проникність намагніченого фериту для лінійно

Комплексна амплітуда змінної складової магнітної індукції визначається

компонентами (3а). Порівнюючи (8) із (3) і враховуючи (3а), маємо

Ефект Фарадея. Розглянемо суть явищ, які виникають при поширенні

Рис. 2.5. Орієнтація векторів поля у просторі.

Ex   ( jaH x   x H y ), (9)

Iз третього і четвертого рівнянь системи (9), враховуючи (10), знаходимо

 1,2    a ( x  a). (11)

На основі цих результатів робимо висновок, що розв'язок рівнянь Максвелла

E y1   Z1H m1e j 1z , E y 2   Z 2 H m 2e j 2 z .

Вирази (14) і (15) отримані за умови Hm1 = Hm2 = Hm .

Опис експериментальної установки

Рис. 2.7. Експериментальна установка

Порядок виконання роботи

Опрацювання результатів вимірювання

Лабораторна робота 3. Дослідження електромагнітних хвиль над

Мета роботи — експериментально дослідити розподіл електромагнітного

Рис. 3.1. Орієнтація у просторі хвильових векторів падаючої і відбитої хвиль.

Рис. 3.2. Структура поля при відбитті хвилі перпендикулярної поляризації

на площині фазового фронту по закону стоячої хвилі з хвильовим числом

2. Неоднорідна хвиля має поздовжню складову магнітного поля.

Рис. 3.4. Структура поля при відбитті хвилі паралельної поляризації

Рис. 3.5. Експериментальна установка.

10. Який режим установлюється в напрямку вздовж провідної площини при

Лабораторна робота 4. Дослідження дисперсних характеристик