Professional Documents
Culture Documents
Техническая электродинамика
Техническая электродинамика
ТЕХНІЧНА ЕЛЕКТРОДИНАМІКА
Конспект лекцій
КИЇВ 2006
Технічна електродинаміка. Конспект лекцій / Укл. В.В. Пілінський, П.В. Попович. – К.:
Національний Технічний Університет України “КПІ”, 2006. – 224с.
Рекомендовано
Кафедрою звукотехніки
та реєстрації інформації
Протокол № 9
від 13.03.2006
Завідувач кафедри
проф. М.П. Макаренко
2
ЗМІСТ
Стор.
Передмова………………………………………………………….……………………... 6
1. Електродинаміка - основа професіоналізму спеціаліста електрозв’язку…………….. 8
1.1. Предмет та задачі курсу…………………………………………………………... 8
1.2. Стисла історична довідка…………………………………………………………. 16
1.3. Розподіл радіохвиль за діапазонами……………………………………………... 17
1.4. Спрощена схема відеозв’язку…………………………………………………….. 19
1.4.1 Структурна схема відеозв’язку………………………………..………… 19
1.4.2 Структура та смуга частот телевізійного сигналу………………...……. 20
1.5. Висновки…………………………………………………………………………… 23
2. Електростатика…………………………………………………………………………… 24
2.1 Закон взаємодії електричних зарядів…………………………………………….. 24
2.2 Основні характеристики електричного поля…………………………………….. 25
2.3 Закон Гаусса-Остроградського…………………………………………………… 28
2.3.1 Закон Гаусса-Остроградського в інтегральній формі………………..… 28
2.3.2 Закон Гаусса-Остроградського в диференціальній формі……………... 30
2.3.3 Перетворення (теорема) Гаусса-Остроградського……………………... 33
2.4 Робота сил та потенціал електростатичного поля………………………………. 33
2.5 Еквіпотенціальні поверхні. Градієнт потенціалу……………………………….. 35
2.6 Рівняння Пуассона та Лапласа……………………………………………………. 37
2.7 Граничні умови електростатики………………………………………………….. 40
G G
2.7.1 Нормальні складові векторів D та E …………………………………………. 40
G G
2.7.2 Тангенціальні складові векторів D та E …………………………………….. 42
2.7.3 Граничні умови для потенціалу……………………………………......... 43
2.7.4 Граничні умови на поверхні ідеального провідника…………………... 44
2.8 Поняття електричної ємності. Енергія електростатичного поля……………... 45
2.9 Висновки…………………………………………………………………………… 46
3. Магнітне поле постійного струму………………………………………………………. 48
3.1 Магнітне поле постійного струму. Закон Біо-Савара…………………………... 48
3.2 Закон повного струму…………………………………………………………….. 52
3.2.1 Закон повного струму в інтегральній формі……………………………. 52
3.2.2 Закон повного струму в диференціальній формі………………….......... 54
3.2.3 Перетворення (теорема) Стокса………………………………………….. 57
3.3 Розв’язування прямої задачі магнітостатики в загальному вигляді…………... 57
3.4 Граничні умови магнітостатики………………………………………………….. 60
G G
3.4.1 Нормальні складові векторів B та H ………………………………… 60
G G
3.4.2 Тангенціальні складові векторів B та H ……………………….......... 61
3.4.3 Граничні умови на поверхні ідеального провідника…………………... 63
3.5 Поняття індуктивності. Енергія магнітного поля постійного струму ………… 63
3.6 Висновки…………………………………………………………………………... 64
4. Основні рівняння електродинаміки. Система рівнянь Максвелла…………………… 66
4.1 Закон збереження електричного заряду………………………………….…….... 67
4.2 Перше рівняння Максвелла (закон повного струму або коловий закон
Ампера)…………………………………………………………………………….. 69
4.3 Друге рівняння Максвелла ……………………………………………………….. 72
4.4 Повна система рівнянь Максвелла…………………………………..…………… 73
4.5 Рівняння Максвелла для монохромного коливання (у комплексній формі)..… 75
4.6 Класифікація середовищ за провідністю………………………………………… 77
4.7 Принцип переставної двоїстості…………………………………………………. 78
3
4.8 Електродинамічні потенціали, що запізнюються……………………………….. 79
4.9 Висновки…………………………………………………………………………… 85
5. Енергія електромагнітного поля………………………………………………………… 87
5.1 Теорема Пойнтінга для миттєвих значень векторів поля………………………. 87
5.2 Теорема Пойнтінга для гармонічних процесів (у комплексній формі)………... 90
5.3 Уявлення процесу передавання енергії………………………………………….. 92
5.4 Лема Лоренца……………………………………………………………………… 92
5.5 Висновки…………………………………………………………………………… 94
6. Поширення електромагнітних хвиль у різних середовищах………………………….. 95
6.1 Хвильові рівняння…………………………..…………………………..………… 95
6.2 Поняття про однорідні плоскі електромагнітні хвилі…………………………... 97
6.3 Поляризація однорідих плоских хвиль…………………………..……………..... 98
6.4 Хвильові рівняння однорідних плоских хвиль …………………………………. 100
6.5 Особливості поширення однорідних плоских хвиль в різних середовищах..… 102
6.5.1 Напівпровідне середовище (діелектрик з втратами)…………………... 102
6.5.2 Діелектрики та провідники………………………..……………………. 107
6.6 Поверхневий ефект у провідниках………………………..……………………… 108
6.7 Висновки…………………………..…………………………..…………………… 110
7. Основи випромінювання електромагнітних хвиль…………………………………….. 111
7.1 Елементарний електричний випромінювач (диполь Герца, електричний
вібратор)…………………………..…………………………..……………………. 111
7.1.1 Загальний випадок…………………………..……………………………. 111
7.1.2 Ближня зона (зона індукції)……………………………………………… 117
7.1.3 Дальня зона (зона випромінювання)……………………………………. 119
7.1.4 Проміжна зона…………………………..…………………………..……. 121
7.1.5 Діаграма спрямованості випромінювача………………………….…….. 123
7.1.6 Потужність та опір випромінювання диполя Герца…………………… 124
7.2 Магнітний елементарний випромінювач………………………………………... 126
7.2.1 Метод вирішення задач.………………………..……………………..…. 126
7.2.2 Ближня зона…………………………..…………………………..………. 127
7.2.3 Дальня зона…………………………..…………………………..……….. 128
7.2.4 Потужність та опір випромінювання елементарного магнітного
випромінювача…………………………..……………………………….. 129
7.3 Елементарний щілинний випромінювач……………………………………..….. 129
7.3.1 Метод вирішення задач…………………………………………………… 129
7.3.2 Потужність та опір випромінювання елементарного щілинного
випромінювача…………………………………………………………….. 130
7.4 Елемент Гюйгенса………………………………………………………………… 131
7.5 Висновки…………………………………………………………………………… 132
8. Хвильові явища на границі розподілу двох середовищ……………………………….. 134
8.1 Основні поняття та закони………………………………………………………... 134
8.1.1 Представлення процесів на границі розподілу двох середовищ………. 134
8.1.2 Закони Снелліуса………………………………………………………….. 135
8.2 Похиле падіння електромагнітної хвилі на границю розподілу двох
середовищ………………………………………………………………………..... 138
G
8.2.1 Вектор E розташований в площині, яка перпендикулярна до
площини падіння………………………………………………………….. 138
G
8.2.2 Вектор E розташований у площині падіння (або у площині,
паралельній до площини падіння)………………………………………... 139
8.3 Явище повного внутрішнього відбиття………………………………………….. 141
4
8.4 Явище повного проходження електромагнітної хвилі. Кут Брюстера………… 142
G
8.4.1 Вектор E розташований у площині падіння (паралельна поляризація) 142
G
8.4.2 Вектор E розташований у площині, що є перпендикулярною до
площини падіння…………………………………………………………. 144
8.5 Утворення невідбиваючого середовища………………………………………… 144
8.6 Висновки…………………………………………………………………………… 145
9. Поширення електромагнітних хвиль над плоскою ідеальною провідною
поверхнею………………………………………………………………………………… 147
9.1 Загальні поняття…………………………………………………………………… 147
9.1.1 Типи хвиль………………………………………………………………... 147
9.1.2 Поняття рухомої та стоячої хвилі……………………………………….. 148
9.1.3 Фазова та групова швидкості……………………………………………. 150
9.2 Структура електромагнітного поля над ідеальною провідною поверхнею…… 152
G
9.2.1 Вектор E , перпендикулярний до площини падіння…………………… 152
G
9.2.2 Вектор E ,паралельний площині падіння……………………………… 156
9.3 Висновки…………………………………………………………………………… 158
10. Електромагнітні хвилі у радіохвилеводах……………………………………………… 160
10.1 Необхідність застосування принципіально нової елементної бази в
діапазонах НВЧ та вище…………………………………………………………... 160
10.2 Хвилі у хвилеводах з поперечним перерізом прямокутної форми…………….. 162
10.2.1 Поздовжньо-магнітна хвиля – хвиля типу H………………………….. 162
10.2.2 Поздовжньо-електрична хвиля – хвиля типу E……………………….. 164
10.2.3 Структура струму в стінках і порожнині хвилеводу…………………. 165
10.2.4 Основні співвідношення для хвиль у хвилеводі……………………… 167
10.2.5 Середня потужність, що предається по хвилеводу…………………… 169
10.2.6 Хвиля основного типу. Хвилі вищих порядків……………………….. 170
10.2.7 Коефіціент поширення хвилі у хвилеводі……………………………... 171
10.2.8 Вибір поперечних розмірів хвилеводу з хвилею основного типу…… 172
10.3 Хвилеводи з круглим поперечним перерізом…………………………………… 173
10.4 Висновки…………………………………………………………………………… 175
11. Лінії передачі……………………………………………………………………………... 177
11.1 Теоретичні засади…………………………………………………………………. 177
11.2 Параметри ліній передачі…………………………………………………………. 180
11.3 Графічний метод визначення параметрів лінії передачі. Діаграма Сміта……... 182
11.4 Висновки…………………………………………………………………………… 189
12. Резонансні системи та інші засоби в діапазоні надвисоких частот…………………... 191
12.1 Порожнисті об’ємні резонатори………………………………………………….. 191
12.2 Коаксіальні об’ємні резонатори………………………………………………….. 195
12.3 Квазістаціонарні об’ємні резонатори…………………………………………….. 197
12.4 Інші пристрої тракту НВЧ………………………………………………………… 199
12.4.1 Елементи ліній передачі………………………………………………... 199
12.4.2 Феритові пристрої НВЧ………………………………………………… 206
12.4 Висновки…………………………………………………………………………… 212
Додаток А Деякі співвідношення корисні для вивчення курсу «Технічна 213
електродинаміка». Довідкова інформація……………………………………..
Додаток Б Деякі завдання для самостійної роботи з курсу “Технічна 220
електродинаміка”……………………………………………………………….
Література ……………………………………………………………………………………. 223
5
Передмова
“Технічна електродинаміка” - базова дисципліна бакалаврів, інженерів, магістрів за
напрямом підготовки “Телекомунікації”, спеціальності “Телекомунікаційні системи та мережі”.
Книга, яку Ви тримаєте в руках, складена за змістом навчальної та робочих програм
(відповідно до форм навчання) дисципліни, затверджених деканом факультету Електроніки
(ФЕЛ).
Цей матеріал має на меті допомогти студенту оволодіти базовими знаннями
електродинаміки. Наполеглива робота з ним створить надійний фундамент для подальшого
засвоєння курсу, вирішення практичних задач електродинаміки (прямої та зворотньої), інших
дисциплін за фахом. Цей матеріал, в більшості, складено з урахуванням конспектів лекцій
професора, д.т.н. В.О. Іванова, а також відповідної літератури та досвіду роботи лектора із
студентами кафедри Звукотехніки та реєстрації інформації факультету Електроніки НТУУ
“КПІ”, які навчаються за напрямом підготовки “Телекомунікації”.
У першому розділі наведені: основні поняття електродинаміки; історична довідка
накопичення знань з електротехніки, радіотехніки; розподіл радіохвиль за діапазонами частот та
довжинами хвиль; визначення смуги частот телевізійного сигналу.
У другому розділі наведена базова інформація з електростатики, основні поняття: вектор
напруженості електричного поля, вектор електричного зміщення, потенціал тощо; закони
електростатики; граничні умови та інше.
У третьому розділі сформульовані засади формування магнітного поля постійним
струмом, наведені основні поняття: вектор напруженості магнітного поля, вектор магнітної
індукції (густини магнітного потоку), векторний магнітний потенціал; закони магнітного поля,
граничні умови.
Четвертий розділ є базовим для розуміння подальших положень електродинаміки. В ньому
показано формування системи рівнянь Максвелла як узагальнення законів електродинаміки,
взаємозв’язок між електричним та магнітним полями як складовими єдиного електромагнітного
поля; обґрунтовано введення Максвеллом поняття “струм зміщення”, завдяки якому в
подальшому показано формування електромагнітних хвиль; з’ясовано поняття “потенціал, що
запізнюється”.
У п’ятому розділі на основі рівнянь Максвелла виведена теорема Пойнтінга; наведено
обґрунтування балансу потужностей (та енергії) стосовно електромагнітного поля;
сформульоване поняття вектора Пойнтінга, за якого визначають потужність електромагнітного
поля – носія інформації в навколишньому середовищі.
У шостому розділі на основі рівнянь Максвелла отримано хвильове рівняння, яке показує
зв’язок характеристик поля в часі і просторі з швидкістю поширення. Наведено розв’язок
хвильового рівняння; показані параметри, які характеризують процес поширення
електромагнітних хвиль в різних середовищах: ідеальному діелектричному, діелектричному з
втратами (напівпровідному), провідному.
У сьомому розділі наведена інформація щодо формування електромагнітних хвиль
елементарними (базовими) випромінювачами: електричним(диполь Герца), магнітним (рамка з
струмом), елементарним щілинним випромінювачем, елементом Гюйгенса, на основі яких в
подальшому сформульовані засади функціонування антен, обґрунтовані поняття зон: ближньої
(індукції) та дальньої (випромінення).
У восьмому розділі наведені основні поняття та закони хвильових явищ на границі
розподілу двох середовищ, розглянуті явища повного внутрішнього відбиття та явища повного
проходження електромагнітної хвилі, обґрунтовано особливості утворення невідбиваючого
середовища.
Дев’ятий розділ дає пояснення щодо особливостей поширення електромагнітних хвиль над
плоскою ідеальною провідною поверхнею. В розділі розглянуті основні типи хвиль, поняття
рухомої та стоячої хвилі, фазової та групової швидкості, а також наведена структура
6
електромагнітного поля над ідеальною провідною поверхнею, що створює основу для розуміння
побудови хвилеводів та інших спеціальних пристроїв.
У десятому розділі обґрунтовано необхідність застосування принципово нової елементної
бази в діапазонах надвисоких частот НВЧ та вище, розглянуті електромагнітні хвилі у
радіохвилеводах, наведено особливості хвилеводів з поперечним перерізом прямокутної форми
та у вигляді кола.
У одинадцятому розділі наведена інформація щодо ліній передач та їх параметрів.
Пояснено графічний метод визначення параметрів лінії передач, наведено порядок побудови та
використання діаграми Сміта.
Дванадцятий розділ є корисним для вивчення резонансних систем в області надвисоких
частот, в ньому розглянуті порожнисті, коаксіальні та квазістаціонарні об’ємні резонатори, а
також інші елементи техніки НВЧ.
В кінці кожного розділу наведені висновки, щоб допомогти студенту краще засвоїти
матеріал.
В оформленні цієї роботи приймали участь студенти кафедри ЗТ та РІ, особлива подяка
студентам: Бакіко В.М., Горичевській О.Е., Динді О.В., Дроб’язку А.А., Кир’янову П.Г.,
Крошку С.С., Харікову П.О.
7
“Немає кращого засобу повідомлення
розуму знань ніж метод викладання їх
в якомога різноманітніших формах”.
1 ЕЛЕКТРОДИНАМІКА – ОСНОВА
ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ СПЕЦІАЛІСТА ЕЛЕКТРОЗВ’ЯЗКУ
1.1 Предмет та задачі курсу
1.2 Стисла історична довідка
1.3 Розподіл радіохвиль за діапазонами
1.4 Спрощена схема відеозв’язку
1.4.1 Структурна схема відеозв’язку
1.4.2 Структура та смуга частот телевізійного сигналу
1.5 Висновки
8
Радіолінія – це сукупність передавальної, приймальної антен та середовища поширення
радіохвиль (на рис. 1.1 це 3–5).
Таким чином, процеси формування (збудження), випромінювання й поширення в різних
середовищах електромагнітної енергії за допомогою електромагнітних хвиль – носіїв інформації
є змістом курсу «Технічна електродинаміка». Задачі електродинаміки пов‘язані з діапазонами
частот, що використовуються сучасною радіотехнікою.
Наука має справу з матеріальними об’єктами. Не вдаючись до філософського визначення
матерії, можна стверджувати, що матерія – це нескінченна множина всіх існуючих в світі
об’єктів та систем. Вона містить в собі не тільки об’єкти і тіла природи, які вже відомі, але і ті,
які ще можуть бути відкриті в майбутньому завдяки вдосконаленню засобів спостереження та
експеримента.
Електродинаміка — це розділ фізики, що вивчає закони руху та взаємодії електричних
зарядів – наука про електромагнітні поля і електромагнітні хвилі, яка базується на хвильовому
уявленні електромагнітного поля. Електродинаміка надає інформацію щодо складних процесів,
які відбуваються в джерелах електромагнітного випромінення, хвилеводах, об’ємних
резонаторах, пристроях надвисокої частоти (НВЧ), антенах тощо. Цей курс спирається на
відповідні розділи фізики та математики й формує базу для вивчення дисциплін «Лінії передачі»,
«Електромагнітна сумісність радіозасобів» та інших фахових дисциплін.
Згідно з ДСТУ 2843-94 «Електротехніка. Основні поняття, терміни та визначення»:
Електромагнітне поле (ЕМП) – вид матерії, що визначається в усіх точках двома векторними
величинами, які характеризують дві його сторони, що називають відповідно «електричне поле»
та «магнітне поле», які чинять силовий вплив на заряджені частинки залежно від їх швидкості та
значення їх заряду.
Тобто можна стверджувати, що електромагнітне поле – це особливий вид матерії, що
характеризується всіма ознаками матерії – масою, кількістю руху, моментом кількості руху,
енергією та, що важливо для телекомунікації, здатністю поширювати електромагнітну енергію.
Складові електромагнітного поля були виявлені завдяки силовій взаємодії.
Силова взаємодія між двома електронами, яка має електричну природу, перевищує
відповідну силу гравітації в 4 ,17 ⋅ 10 42 разів.
Електромагнітне поле, як це випливає з назви, має дві складові.
Електричне поле - це одна з двох складових ЕМП, що обумовлена електричними зарядами
та змінним магнітним полем.
За ДСТУ 2843-94:
Електричне поле - це прояв електромагнітного поля, що характеризується впливом на
електрично заряджену частинку з силою, яка пропорційна заряду частинки і не залежить від її
швидкості.
Магнітне поле - це одна з двох складових ЕМП обумовлена рухомими електричними
зарядами (електричним струмом) та змінним електричним полем.
За ДСТУ 2843-94:
Магнітне поле - це прояв електромагнітного поля, що характеризує вплив на рухомі
електрично заряджені частинки з силою, пропорційною заряду частинки та її швидкості.
В основі електродинаміки лежать емпіричні закони електромагнетизму узагальнені
Джеймсом Кларком Максвеллом системою рівнянь та електромагнітна теорія Хендрика Антона
Лоренца.
Взагалі всі фізичні матеріальні об’єкти можна уявно розділити на два різновиди: речовину
та поле.
Речовина - це форма матерії, яка складається з частинок, що мають масу (масу спокою).
Фізичні поля - це форма матерії, яка зумовлена взаємодією частинок речовини і зв’язують їх
(частинки) між собою.
9
Тобто фізичні поля та речовина зв’язані між собою. Відкриття Альбертом Ейнштейном
закону, що зв’язує між собою масу та енергію, було сприйнято в свій час як криза у фізиці.
“Матерія зникає” - висловлювались деякі філософи. Але це свідчить про поглиблення знань
стосовно матерії. Речовина здатна переходити в іншу, в даній ситуації – електромагнітну форму
існування.
Розглянемо приклад.
Відоме рівняння Ейнштейна має вигляд:
E = mc 2 ,
де E - енергія поля,
m – маса,
с - швидкість поширення електромагнітної енергії (швидкість світла).
Звідси
m=E/c2,
або
m=(P·t)/c2.
Тоді, наприклад, для енергії, яку випромінює джерело потужністю P = 1000 кВт протягом
доби (86400 с) маса буде дорівнювати:
Це дуже мале значення, але, наприклад, квазар 3C 273, що знаходиться на відстані 1,5 млрд.
світових років від Землі, випромінює за 1 годину електромагнітне поле масою m = 8·1025 кг, що
перевищує масу Землі (6·1024 кг).
Об’єктивно існує єдине електромагнітне поле. Поділ його на електричні та магнітні
складові пов’язаний з постановкою дослідів в конкретних умовах. Наприклад, нерухомий заряд
для земного спостерігача створює електричне поле, а для позаземного - він рухається та створює
магнітне поле.
Для опису електромагнітних явищ необхідно використовувати досить складний
математичний апарат на базі відповідних знань.
Фізичні величини поділяють на дві групи: скалярні та векторні (рис.1.2).
Фізичні величини
Векторні
Скалярні (значення, напрям,
(значення) розташування в просторі)
grad [скаляр] ⇒ [вектор] div [вектор] ⇒ [скаляр]
rot [вектор] ⇒ [вектор]
10
Скалярні величини (маса, довжина, час, температура, сила струму, електричний заряд,
електричний потенціал, напруга, магнітний потік тощо) характеризують значенням та
градієнтом. Інтегрально скалярну величину визначає значення, а ії змінення за відстанню
характеризує диференціальна величина – градієнт (grad).
Векторні величини (сила, швидкість, напруженість електричного та магнітного полів,
G G
густина струму, елемент площини dS , елемент шляху dl , векторний магнітний потенціал A
тощо) характеризують значенням, напрямом та розташуванням у просторі. Інтегральні
характеристики - напрям та значення величини, а диференціальні характеристики описують
математичні операції дивергенція (div) та ротор (rot).
Таким чином, скалярні та векторні величини, які зв’язані між собою математичними
співвідношеннями, описують інтегральними та диференціальними характеристиками. Скалярні –
значенням, векторні – значенням і напрямом. Допоміжні величини, що характеризують скалярні
величини, є градієнт (grad), а векторні величини – дивергенція (div) та ротор (rot) (рис.1.2).
В найпростішому випадку формування електромагнітного поля в просторі можна умовно
показати за допомогою кола, що складається з джерела змінної напруги та конденсатора
(рис.1.3,а).
В ситуації, якщо геометричні розміри приладу або системи значно менше довжини хвилі
(λ), фазові співвідношення в той самий момент часу практично однакові. Тому для дослідження
електромагнітних процесів в цих умовах можна використовувати апарат теорії електричних кіл.
Із зменшенням λ (зростанням частоти f) фазові співвідношення відрізняються й апарат теорії
електричних кіл непридатний. Треба використовувати апарат електродинаміки. Умовно це
можна показати на прикладі.
Між обкладинками конденсатора створюється змінне електричне поле, яке в свою чергу
створює магнітне поле. Якщо обкладинки конденсатора розвести на деякий кут одну від одної, то
електричне поле “вийде” за межі конденсатора та створить у просторі магнітне поле, яке
створить електричне поле і т. д., тобто буде створено електромагнітну хвилю (рис.1.3,б).
Швидкість поширення електромагнітних хвиль визначають за формулою:
V = 1/ εμ м/c,
11
Нагадаємо визначення електродинамічних параметрів середовища з урахуванням
ДСТУ 2843-94.
Базова діелектрична проникність для вакууму або вільного простору - електрична стала (ε0)
– це стала, що дорівнює в Міжнародній Системі (System International – SI) SI величині, зворотній
до добутку магнітної сталої і квадрату швидкості світла у вакуумі:
1 1 Ф
ε0 = ; ε0 = ⋅ 10 −9 ≈ 8.854 ⋅10 −12 .
μ0c 2
36π м
εr = ε /ε0 .
Базова магнітна проникність для вакууму або вільного простору – магнітна стала (µ0) – це
стала, що характеризує середовище і дорівнює в Міжнародній Системі SI µ0= 4π ⋅10−7 Гн / м .
Абсолютна магнітна проникність – це величина, яка характеризує магнітні властивості
речовини та дорівнює відношенню модуля магнітної індукції до модуля напруженості
магнітного поля, вона скалярна для ізотропної речовини та тензорна для анізотропної.
Відносна магнітна проникність – це відношення абсолютної магнітної проникності до
магнітної сталої:
μr = μ / μ0 .
σ = σ Cиσ r ,
де σ r - відносна провідність; σ Cи = 5,7·107 См/м - питома провідність міді, яка прийнята за базову
величину.
12
Знання законів електродинаміки дозволяє визначити інтенсивність електромагнітної
енергії, яка поширюється в просторі, в конкретній точці, якщо відомі потужність передавача,
параметри середовища та тип антени.
Закони електродинаміки дають можливість з‘ясувати складні процеси, які відбуваються в
хвилеводах, об’ємних резонаторах (замкнуті металеві об’єми, в яких збуджується коливання
електромагнітної енергії) та в інших системах існування та поширення електромагнітної енергії.
В курсі електродинаміки використовують макроскопічну теорію електромагнітних полів на
відстанях значно більших за розміри атомів. Такий підхід справедливий для більшості задач
електрозв’язку. Застосування таких пристроїв, як напівпровідникові та квантові підсилювачі та
інші, вимагає відносного поєднання класичної та квантової теорій.
13
G Постійний струм створює магнітне поле, яке визначають напруженістю G магнітного поля
H , вектором густини магнітного потоку (вектором магнітної індукції) B . Для полегшення
вирішення прямої та зворотньої задач магнітостатики використовують допоміжну величину –
G
векторний магнітний потенціал A (рис. 1.4, б).
G
φ A
а б
Проявом електричного і магнітного полів є сила Лоренца, яка діє на точковий заряд:
G G G G
F = q( E + [ v × B ]) ,
G
v - вектор швидкості руху заряду в магнітному полі.
Поля залишаються статичними, доки параметри їх джерел не залежать від часу. Як тільки
значення, наприклад заряду й відповідно електричного поля починають змінюватися в часі,
з’явиться змінне в часі магнітне поле, яке в свою чергу створює змінне електричне поле і т. д.
Цей процес описують рівняння, які узагальнив Максвелл. Сукупність цих полів, що існують
одночасно, тобто нерозривно за умов їх зміни в часі, є електромагнітне поле. Їх причиною є
змінні у часі заряди та змінний електричний струм. Статичні поля можна розглядати, як частинні
прояви електромагнітного поля.
Спрощена модель взаємозв‘язку характеристик електромагнітного поля за змінних значень
q(t), і(t) представлена на рис. 1.5. На відміну від статичних режимів (рис. 1.4), де електричне й
магнітне поля існують окремо одне від іншого, за динамічних умов (тобто зміні в часі параметрів
поля) вони існують спільно та створюють одне одного (рис.1.5).
G G G G
q(t) E (t), D (t) B (t), H (t) i(t)
G
ϕ (t-r/v) A (t-r/v)
14
Різновиди електромагнітного поля представлені на рис.1.6.
Електромагнітне
поле
Квазігармонічне Широкополосне
Таким чином:
Мета дисципліни - сформувати основи принципів функціонування засобів радіозв’язку та
практичної реалізації радіолінії.
Задачі студентам:
- з’ясувати фізичні основи та засвоїти математичний апарат для опису
електростатичних, магнітостатичних та електромагнітних полів та явищ;
- оволодіти методами розв’язання прямої та зворотньої задач електродинаміки
(пряма задача: за характеристиками джерела поля визначити характеристики поля;
зворотна задача: за характеристиками поля визначити характеристики джерела);
- оволодіти математичним апаратом рівнянь Максвелла в інтегральній,
диференціальній, алгебраїчній [з оператором Гамільтона (оператор набла) - ∇ ] та
комплексній [для гармонічних (монохроматичних) процесів] формах, засвоїти їх
фізичний зміст;
- опанувати енергетичні характеристики електромагнітних полів;
- засвоїти природу формування хвильових процесів в різних провідних, діелектричних
та напівпровідних (діелектричних із втратами) середовищах;
- зрозуміти та засвоїти принципи роботи випромінювачів електромагнітних полів;
- вивчити особливості хвильових процесів на межі двох середовищ;
- вивчити особливості поширення електромагнітних хвиль над ідеальною провідною
поверхнею;
- засвоїти засади побудови і роботи фідерних трактів (хвилеводних систем);
- засвоїти засади побудови і роботи різних пристроїв і елементів радіотехнічних
систем.
15
1.2 Стисла історична довідка
Можливість використання електромагнітної енергії для перетворення та передачі
інформації була відкрита більше ніж 160 років тому, і як сучасну основу радіозв‘язку – більше
110 років тому. Нижче наведено хронологію відкриття й дослідження явищ розвитку
електромагнетизму та їх практичного застосування
1600 - Вільям Гільберт застосував поняття електрон (ηλεκτρον — бурштин) в книзі "Про
магнітні тіла та великий магніт Землю".
1729 - Відкрито явище електропровідності (Англія).
1773 - Генріх Кавендіш відкрив явище силової взаємодії зарядів.
1785 - Шарль Кулон описав явища силової взаємодії зарядів та сформулював закон, який
отримав назву за його ім'ям.
1791 - Луїджі Гальвані винайшов джерело струму яке отримало назву “гальванічний
елемент”.
1794 - Алессандро Вольта описав джерело постійного струму ("вольтів стовп").
1820 - Ганс Христіан Ерстед відкрив явище відхилення магнітної стрілки біля провідника, через
який проходив електричний струм.
1820 - Жан Батист Био та Фелікс Савар виміряли значення магнітного поля, створеного
провідником зі струмом.
1826 - Георг Сімон Ом сформулював експериментальний закон електричного кола (закон Ома).
1831 - Майкл Фарадей сформулював закон електромагнітної індукції (закон Фарадея).
1832 - Павло Шилінг встановив телеграфний зв'язок між Зимовим Палацом та Міністерством
шляхів в Росії.
1837 - Семюель Морзе запропонував телеграфний апарат, та розробив абетку для передачі
телеграфних сигналів.
1842 – Джозеф Генрі повідомив про приймання на відстані майже 10м сигналів від іскрового
передавача.
1845 - Густав Роберт Кірхгоф відкрив закономірності розподілення електричного струму в
розгалудженному колі та сформулював відповідні закони.
1861 - Філіп Райс вперше сформулював ідею телефона.
1870 - Побудована трансконтинентальна телеграфна лінія "Лондон - Варшава - Житомир -
Одеса - Тегеран - Бомбей".
1873 - Джеймс Кларк Максвелл опублікував трактати з узагальненням законів
електромагнетизму .
1876 - Запатентовано електромагнітний телефон (А. Белл, США).
1877 - Створено фонограф - пристрій для механічного запису та відтворення звуку
(США).
1881 - Почав діяти перший міський Київський телеграф.
1882 – Надрукована наукова стаття Уїльяма Крука із викладанням принципів радіозв’язку, які
були реалізовані у перші два десятиріччя ХХ століття.
1886 - Відкрита перша телефонна станція в Києві.
1888 - Генріх Герц експериментально довів існування електромагнітних хвиль (хвилі Герца).
1890 – Ед. Бранлі запропонував детектор із назвою радіоконтур, що започаткувало
використання терміну “радіо”.
1895 - Олександр Попов вперше продемонстрував сеанс радіозв‘язку.
1897 - Джон Томсон описав електрон:
заряд електрона: е = - 1.6021892 .10 -19 Кл,
маса електрона: те = 9.109534 .10 -31 кг.
1897 – Гульєльмо Марконі отримав патент на застосування електромагнітних хвиль для
16
безпровідного зв'язку. (Лауреат Нобелевської премії 1909 р.)
1901 – Г. Марконі здійснив зв'язок через Атлантичний океан.
1902 - 1907 - Здійснені перші в Україні пробні радіопередачі між Херсоном та Голою
пристанню.
1906 – Організована перша конференція з питань радіо (Берлін).
1907 - Винайдена телевізійна система з використанням осцилографічної трубки Брауна
(Росія).
1924 - 16 листопада - Започатковане регулярне радіомовлення в Україні. (День працівників
радіо, телебачення та зв‘язку України).
1929 - Винайдено кінескоп.
1936 - Розпочато телевізійне мовлення за системою електронної розгортки (США, Англія,
Франція).
1938 - Розпочато телевізійне мовлення в СРСР.
1947 - Винайдено транзистор (США).
1957 – Виведено на околоземну орбіту перший штучний супутник Землі з радіопередавачем
(СРСР).
1959 - Створено інтегральну мікросхему (США).
1965 - Створено першу систему міжнародного супутникового зв'язку «Intelsat».
1967 - Впроваджено в Києві радіотелефонний зв'язок системи "Алтай".
1969 - Створено мікропроцесор (США).
1979 - Запроваджено першу мережу стільникового радіозв'язку (Японія).
1993 - В Києві почала діяти перша в Україні мережа стільникового радіозв'язку.
1995 - Впроваджено систему IS95 CDMA (США).
1998 - Впроваджено глобальну супутникову систему Iridium.
2002 – Розпочато розгортання стільникових систем мобільного зв’язку третього покоління
IMT-2000.
17
(0,3 − 3) ⋅10 n Гц,
де n – номер діапазону.
Діапазон включає верхні значення границь.
18
Продовження таблиці 1.2
РАЗ радіоаматорський зв’язок
КЗ космічний зв’язок
ТБ телебачення
РЛ радіолокація
РРЗ радіорелейний зв’язок
АН астронавігація
КРЕ квантова радіоелектроніка
ВЗ військовий зв’язок
19
4 – відеопідсилювач;
5 – перетворювач сигналів (передавач);
6, 17 – генератор горизонтальної (рядкової) розгортки;
7, 16 – генератор вертикальної (кадрової) розгортки;
8 – генератор синхроімпульсів;
9 – середовище поширення електромагнітних хвиль;
10 – підсилювач звукового сигналу;
11 – звуковідтворювальна система;
12 – перетворювач прийнятого сигналу (приймач);
13 – підсилювач відеосигналу;
14 – телевізійна трубка;
15 – селектор синхроімпульсів.
Звуковий сигнал з мікрофона (1) після проходження через підсилювач звуку (2) подається
на перетворювач сигналів (5). Відеосигнал, сформований приймальною трубкою (3), через
відеопідсилювач (4) надходить до перетворювача сигналів (передавача) (5). Відеосигнал
формується завдяки генератору рядкової (6) та кадрової (7) розгорток, робота яких узгоджена
генератором синхроімпульсів (8). Після перетворення звуковий та телевізійний сигнали від
передавача (5) через антенно-фідерний тракт випромінюють в навколишній простір з
параметрами ε, µ, σ (9). Прийнятий сигнал через антенно–фідерний тракт надходить в
перетворювач (12), де він розділяється на звуковий та відео сигнали. Звуковий сигнал через
підсилювач (10) збуджує гучномовець (11). Сигнал зображення через підсилювач відеосигналу
(13) надходить на телевізійну трубку. Зображення формують генератори горизонтальної
(рядкової) (17) та вертикальної (кадрової) (16) розгорток синхронізовані імпульсами
синхронізації, які надходять з селектора синхроімпульсів (15).
20
Загальна кількість елементів розкладання зображення:
4
N = k ⋅ z2 = ⋅ 625 2 = 520000 ≈ 5 ⋅ 10 5 елементів.
3
Рис. 1.8. Зображення дискретних сусідніх точок за умов сигналу “шахова дошка”.
Таким чином спектр телевізійного відео сигналу охоплює смугу від 0 до 12,5 МГц.
Але передача сигналу з таким широким спектром пов’язана з технічними труднощами та
обмежує кількість каналів. Тому, щоб зменшити смугу частот сигналів, що передають,
застосовують черезрядкову розгортку, суть якої в тому, що кожен кадр ділиться на два півкадра
(або поля – парні та непарні), протягом яких передаються по 312,5 рядків, тобто в 2 рази менше,
ніж для рядковій розгортці. Тоді частота fmax = 6.25 МГц.
Повний телевізійний сигнал є суміш відеосигналу та синхросигналу. Для передачі цього
сигналу, а також сигналу звуку на відстань використовують носійні частоти, на яких здійснюють
поширення цих сигналів в просторі. Розрахунки показують, якщо ширина спектру
інформаційного каналу 6 МГц – мінімальна носійна частота повинна бути не менше 50 МГц;
тоді спектр телевізійного сигналу передаватиметься без спотворення.
В спеціальному пристрої – модуляторі реалізовано перетворення телевізійного сигналу.
21
В телебаченні для передачі зображення використовують амплітудну модуляцію, за якої
здійснюється вплив на амплітуду високочастотного сигналу носійної без зміни її частоти і фази.
У відповідності до правил амплітудної модуляції ширина спектру високочастотних
складових після модуляції подвоюється, бо з’являються нижня і верхня бічні смуги і загальна
дорівнюватиме 12,5 МГц. Але інформація про зображення міститься як у верхній, так і в нижній
бічних смугах, отже, нема необхідності передавати їх разом. Для відтворення зображень
достатньо передавати тільки одну бічну (верхню) смугу частот, носійну частоту і невеликій
“залишок” (1,25 МГц) від іншої смуги.
Для передачі звуку використовують частотну модуляцію носійної, і відповідну смугу (0,5
МГц) розташовують вище частотного спектру верхньої бокової cмуги сигналу зображення, на
відстань між носійними зображення і звуку, яка складає 6,5 МГц (незмінна на будь-якому
каналі).
Таким чином загальна смуга телевізійного сигналу складає (рис.1.9) 1,25+6,25+0,5=8 МГц.
В табл. 1.3 наведені смуги телевізійних сигналів деяких каналів. Перші три смуги
розташовані в діапазоні метрових хвиль, останні дві – в діапазоні дециметрових хвиль. За
стандартом в метровому діапазоні від 48,5 до 230 МГц розташовуються телевізійні канали з № 1
до № 12, у четвертій смузі (470 – 582 МГц) з № 21 до № 34 і в п‘ятій смузі (582 – 950) з № 35 до
№ 80.
К(f)
На рис. 1.10 наведено розташування на осі частот смуг першого та двадцять третього
телевізійних каналів.
K(f)
22
1.5 Висновки
1. Електродинаміка оперує з поняттями і законами формування, розподілу і поширення
електромагнітних полів в просторі та часі.
2. Курс складається з трьох основних частин:
- Електростатика та магнітне поле постійного струму;
- Електромагнітне поле, тобто електродинаміка;
- Застосування технічних засобів, формування та передавання електромагнітних
хвиль.
G
3. Для опису електромагнітного поля використовують 5 основних дескрипторів: Е , B / м ;
G G G G
D , Кл / м 2 ; H , A / м ; В , Тл ; J , A / м 2 , а також інші характеристики поля.
4. В електродинаміці вирішують задачі:
- пряма - за параметрами джерела визначають параметри поля;
- зворотна - за параметрами поля визначають параметри джерела.
5. Електродинаміка базується на системі рівнянь узагальнених Максвеллом, на підставі
експериментально отриманих законів й положень електромагнетизму, які сформовані
протягом достатньо великого інтервалу часу.
6. Задачі електродинаміки пов’язані із використанням різних діапазонів частот: з нульової
до оптичних. Але найчастіше ці задачі пов’язані з діапазонами ВЧ, ДВЧ, НВЧ, які
використовують в сучасних системах зв’язку. Частоти радіохвиль складають 12
діапазонів й лежать в межах від 3 Гц до 3 ТГц.
7. На формування та поширення електромагнітних полів суттєво впливають властивості і
параметри середовища. Електродинамічними параметрами середовища є діелектрична
проникність, магнітна проникність, питома провідність; у вакуумі (вільному просторі),
1
їх значення ε = ε 0 = ⋅ 10 −9 Ф / м ; μ = μ 0 = 4π ⋅ 10 −7 Гн / м ; σ = 0 .
36π
8. Знання курсу підтверджується вмінням вирішувати задачі електродинаміки для різних
теоретичних і практичних ситуацій.
23
2 ЕЛЕКТРОСТАТИКА
2.1 Закон взаємодії електричних зарядів
2.2 Основні характеристики електричного поля
2.3 Закон Гаусса-Остроградського
2.3.1 Закон Гаусса-Остроградського в інтегральній формі
2.3.2 Закон Гаусса-Остроградського в диференціальній формі
2.3.3 Перетворення (теорема) Гаусса-Остроградського
2.4 Робота сил та потенціал електростатичного поля
2.5 Еквіпотенціальні поверхні. Градієнт потенціалу
2.6 Рівняння Пуассона та Лапласа
2.7 Граничні умови електростатики
G G
2.7.1 Нормальні складові векторів D та E
G G
2.7.2 Тангенціальні складові векторів E та D
2.7.3 Граничні умови для потенціалу
2.7.4 Граничні умови на поверхні ідеального провідника
2.8 Поняття електричної ємності. Енергія електростатичного поля
2.9 Висновки
Значення сили взаємодії дорівнює добутку цих зарядів (кількості електрики в кожному з
них), обернено пропорційне квадрату відстані між зарядами r та залежить від електричних
властивостей середовища, що відображує коефіцієнт k :
G qq G qq G
F = k 1 2 2 1r = k 1 3 2 r , (2.1-1)
G r r
G
де r = r 1r ,
24
G
1r – одиничний вектор, напрям якого відповідає напряму сили, що діє на одиничний заряд q1 ,
який знаходиться в полі, яке створює заряд q2 ;
k – коефіцієнт пропорційності, в системі SI :
1
k= , (2.1-2)
4π ε
ε = ε 0 ε r - абсолютна діелектрична проникність, ε 0 = (1/ 36π ) ⋅10−9 ≈ 8,854 ⋅10−12 Ф / м - електрична
стала ( для вакууму), а ε r - відносна діелектрична проникність середовища, яка показує в скільки
разів сила взаємодії між електричними зарядами в даному середовищі менша ніж у вакуумі;
G q G
D= 1r . (2.2-2)
4π r 2
25
створюється додаткове електричне поле, яке накладається на первинне. При цьому сумарне
електричне поле буде відмінним від того, яким воно було у вакуумі.
Нагадаємо фізичну сутність параметра ε .
Розглянемо однорідне лінійне ізотропне середовище та монохромне поле. В цьому випадку
вектор поляризованості речовини:
G G
P = χe E , (2.2-4)
26
Dξ = ε 11 Eξ + ε 12 Eη + ε 13 Eζ ⎫
⎪
Dη = ε 21 Eξ + ε 22 Eη + ε 23 Eζ ⎬ , (2.2-8)
⎪
Dζ = ε 31 Eξ + ε 32 Eη + ε 33 Eζ ⎭
⎛ ε 11 ε 12 ε 13 ⎞
⎜ ⎟
де сукупність чисел (ε ) має назву тензор ⎜ ε 21 ε 22 ε 23 ⎟ . У скороченній формі:
⎜ε ε ε ⎟
⎝ 31 32 33 ⎠
G G
D = (ε )E . (2.2-9)
G G q 4π r 2 q
v∫s E ⋅ dS =N E = ES = E 4π r = 4πε r 2 = ε ,
2
(2.2-10)
G
потік вектора D
G G q
v∫ ⋅ dS =N D = DS = D4π r = 4π r 2 = q .
2
D (2.2-11)
s
4π r 2
27
2.3 Закон Гаусса-Остроградського
2.3.1 Закон Гаусса-Остроградського в інтегральній формі
G G
Нехай вектор D , створений зарядом q , перетинає нескінченно малу площину dS –
плоский елемент поверхні і характеризується орієнтацією в просторі. Тобто ця площина
характеризується значенням та напрямом, як векторна величина і має назву вектор-площадка.
G
Вектор dS перпендикулярний до поверхні, а його значення чисельно дорівнює dS .
G G
На рис. 2.3 показана довільна орієнтація векторів D та dS .
G G
Рисунок 2.3 Приклад орієнтації векторів dS та D .
G
Визначимо диференціал потоку вектора D :
G G G G G∧ G
dN D = D ⋅ dS = D dS cos( DdS ) . (2.3-1)
Нехай далі маємо замкнену поверхню будь-якої форми, яка оточує точковий заряд q .
G G q
Замінимо D через заряд за його визначенням (2.2-2) D = , тоді:
4π r 2
G∧ G
qdS cos( DdS )
dN D = , (2.3-2)
4π r 2
або
dΩ
dN D = q , (2.3-2а)
4π
де dΩ - елементарний тілесний кут, під яким можна побачити площину з точки розташування q
(рис 2.4)
G∧ G
dS cos( DdS )
dΩ = . (2.3-3)
r2
28
Рис. 2.4 До визначення поняття тілесний кут
4π
qdΩ
ND = ∫0
4π
=q. (2.3-4)
Нехай в об’ємі, який обмежує поверхню S , є безліч зарядів q1 , q 2 ,..., q n . Тоді згідно з
принципом суперпозиції для лінійних середовищ отримаємо результуючий вектор:
G G G G
D рез = D1 + D2 + ... + Dn , (2.3-5)
G G G
де D1 , D2 ,..., Dn вектори електричного зміщення, створені в точці спостереження відповідними
зарядами q1 , q 2 ,..., q n .
Таким чином результуючий потік вектора електричного зміщення:
G G G G G G
N ΣD = ∫ D1 ⋅ dS + ∫ D2 ⋅ dS + ... + ∫ Dn ⋅ dS , (2.3-6)
S S S
де i = 1,2,..., n .
Тоді
n
N ΣD = ∑ q i = q Σ , (2.3-7)
i =1
тобто
G G
v∫ D ⋅ dS = q Σ . (2.3-8)
29
алгебраїчній сумі зарядів, які знаходяться всередині об’єму, обмеженого цією поверхнею. За
цією формулою можна вирішувати пряму задачу електродинаміки – за відомими кількістю і
G G
значенням зарядів можна визначити характеристики поля E та D .
Але чи можливо вирішити зворотню задачу: визначити розподіл зарядів?
Відповідь негативна. Більш того, неможливо відповісти на питання: чи є взагалі заряди
всередині даного об’єму, тому що алгебраїчна сума зарядів може дорівнювати нулю за умов
однакового розташування зарядів протилежних знаків.
G
Необхідно мати співвідношення, яке пов’язує вектор D з зарядом в даній точці. Тобто
необхідно розглянути диференціальну форму закона Гаусса-Остроградського.
Для визначення цього інтегралу треба розкласти його на шість складових – відповідно
кожній грані куба:
30
G G
v∫ D ⋅ dS = ∫ + ∫ + ∫ + ∫ + ∫ + ∫
S 1234 5678 1584 2673 1563 4873
. (2.3-10)
Розглянемо детально перший інтеграл для фронтальної поверхні. Оскільки елемент поверхні
G
дуже малий, значення D можна вважати незмінним й тоді:
G G G G
∫
1234
⇒D1234 ⋅ ΔS1234 ⇒ D1234 ⋅ ΔyΔz 1x ⇒ Dx ,1234 ΔyΔz , (2.3-11)
∂Dx Δx
Dx ,1234 ⇒ Dax + , (2.3-12)
∂x 2
де Dax - значення в точці a ;
∂D x
частинна похідна визначає зміну D x по осі x .
∂x
Таким чином із (2.3-11) з урахуванням (2.3-12) маємо
∂Dx Δx
∫
1234
⇒( Dax +
∂x 2
)ΔyΔz . (2.3-13)
∂Dx Δx
Dx ,5678 = Dax − , (2.3-15)
∂x 2
Таким чином із (2.3-14) із урахуванням (2.3-15) маємо
∂Dx Δx
∫
5678
⇒(− Dax +
∂x 2
) Δy Δ z . (2.3-16)
∂Dx
1234
∫+∫ 5678
⇒
∂x
Δx Δ y Δ z . (2.3-17)
та
31
∂Dz
∫+∫
1562 4873
⇒
∂z
ΔxΔyΔz . (2.3-19)
G G ∂D ∂Dy ∂D
v∫S ⋅ dS ⇒ ( ∂xx + ∂y + ∂zz )ΔxΔyΔz ,
D (2.3-20)
або
G G ∂Dx ∂Dy ∂Dz
v∫S D ⋅ dS = q ⇒ (
∂x
+
∂y
+
∂z
)ΔV . (2.3-20,а)
Таким чином використано закон Гаусса-Остроградського для обмеженого простору, який оточує
елемент об’єму ΔV , і як результат маємо апроксимацію, яка стверджує, що заряд замкнений в
об’ємі ΔV дорівнює
G ∂ G ∂ G ∂
∇=i + j +k ,
∂x ∂y ∂z
G G G
де i , j , k - одиничні вектори (орти) вздовж координатних осей;
можна записати:
G G
divD = ∇ ⋅ D = ρ . (2.3-23)
32
2.3.3 Перетворення (теорема) Гаусса-Остроградського
та
q = ∫ ρ dV . (2.3-25)
V
33
G G G G G∧ G qq0 G∧ G qq0
dA = F ⋅ dl = F dl cos(rdl ) = dl cos( rdl )= dr . (2.4-2)
4πε r 2
4πε r 2
Звідки випливає, що робота сил електростатичного поля не залежить від форми шляху, а
визначається найкоротшою відстанню між початковою та кінцевими точками. Сили, робота яких
не залежить від шляху, називають консервативними.
G
Рисунок 2.7 Замкнутий контур переміщення заряду q0 в полі E .
Цей висновок для точкового заряду можна узагальнити для будь –якого електростатичного поля.
Розглянемо роботу сил електростатичного поля з переміщення заряду q0 по замкнутій траєкторії
G
abcd (рис 2.7). В даному випадку роботу розрахують інтегруванням E по замкнутому контуру l .
Проявом сили, яка здійснює роботу, є напруженість поля. В електричному полі цю силу
G
характеризує вектор E
G G A
A′ = v∫ E ⋅ dl , де A′ = (2.4-4)
l
q
G
- такий інтеграл називають циркуляцією вектора E . З рисунку 2.7
G G G G G G
A′ = v∫ E ⋅ dl = v∫ E ⋅ dl + v∫ E ⋅ dl = 0 . (2.4-5)
l abc cda
На ділянці abc поле витрачає енергію, а на cda навпаки заряд віддає енергію полю. Оскільки
робота не залежить від форми траєкторії, то можна стверджувати, що
34
G G G G
v∫ E ⋅ dl = − v∫ E ⋅ dl , (2.4-6)
abc cda
де abc i cda – відстані, що починаються і закінчуються в цих самих точках. Цей інтеграл в
енергетичному аспекті відповідає принципу збереження енергії.
Робота з перенесення заряду є тільки функцією відстані між початковою та кінцевими
точками, тому можливо ввести скалярні параметри поля, які називають потенціалами. Різниця
потенціалів між двома точками характеризує роботу сил електростатичного поля (взяту з
протилежним знаком) по перенесенню одиниці кількості електрики з однієї точки в іншу:
G Gb a
G G
ϕa − ϕb = ∫ E ⋅ dl = − ∫ E ⋅ dl . (2.4-7)
a b
G
Одиниця виміру потенціалу - вольт [B]. На відміну від напруженості поля E , яка є
функцією точки, потенціал визначається тільки різницею своїх значень в двох точках і є
скаляром. Уявімо, що точка знаходиться на нескінченно великій відстані, тобто потенціал в ній
дорівнює нулю; відстань до т. b → ∞ , то ϕb → 0 і тоді ϕ a характеризує роботу з переміщення
пробного заряду q0 із нескінченності в дану точку.
G G
ϕ = − ∫ E ⋅ dl + C , (2.4-8)
G G G G G G
ϕΣ = (− ∫ E1 ⋅ dl + C1 ) + (− ∫ E2 ⋅ dl + C2 ) +... + (− ∫ En ⋅ dl + Cn ) . (2.4 – 9)
G G
Для електростатичного поля v∫ E ⋅ dl = 0 . Таким чином електростатичне поле визначають
G G
векторними величинами E та D й скалярною величиною ϕ , яка є допоміжною величиною, й
характеризує електричне поле.
35
∂ϕ G
gradϕ = 1n , (2.5-1)
∂n
G
де 1n - одиничний вектор вздовж нормалі до поверхні.
Для визначення градієнту в ортогональній системі координат розглянемо спочатку
похідну потенціалу ϕ вздовж довільного напрямку (рис.2.8).
З рис.2.8. визначимо
Δn . (2.5-2)
Δl =
G∧G
cos(nl )
Візьмемо відношення приросту потенціалу до приросту l :
Δϕ Δϕ G∧G
= cos( nl ) , (2.5-3)
Δl Δn
∂ϕ
gradlϕ = . (2.5-4)
∂l
G
Якщо довільний напрямок l представити в прямокутній системі координат
G G G G
l = ilx + jl y + klz , то отримаємо :
G G G
grad ϕ = igrad xϕ + jgrad yϕ + k grad zϕ , (2.5-5)
або:
G ∂ϕ G ∂ϕ G ∂ϕ
gradϕ = i +j +k =∇ϕ . (2.5-6)
∂x ∂y ∂z
36
2 2 2
⎛ ∂ϕ ⎞ ⎛ ∂ϕ ⎞ ⎛ ∂ϕ ⎞
Модуль: grad ϕ = ⎜ ⎟ +⎜ ⎟ +⎜ ⎟ . (2.5-7)
⎝∂x⎠ ⎝∂y⎠ ⎝∂z ⎠
Для визначення зв’язку між напруженістю поля з потенціалом ϕ скористаємось
співвідношенням (2.4-7), в якому за умов зменшення ab в границі dϕ отримаємо:
G G
∂ ϕ = − E ⋅ dl . (2.5-8)
∂ϕ ∂ϕ ∂ϕ
Ex = − ; Ey = − ; Ez = − . (2.6-1)
∂x ∂y ∂z
G ∂D x ∂D y ∂D z
divD = + + =ρ.
∂x ∂y ∂z
G G
Підстановкою (2.6-1) в (2.3-22), з урахуванням першого матеріального рівняння D = ε E ,
отримаємо:
∂ 2ϕ ∂ 2ϕ ∂ 2ϕ ρ
+ + 2 =− . (2.6-2)
∂x 2
∂y 2
∂z ε
ρ
∇ 2ϕ = divgrad ϕ = − . (2.6-3)
ε
37
де r - поточна відстань між елементом dV та точкою спостереження.
Або після інтегрування отримаємо:
q
ϕ= (2.6-4а)
4πε r
Таким чином шлях вирішення прямої задачі: за (2.6-4) знайдемо потенціал, як функцію
розподілу зарядів відносно координат точки спостереження, а далі за відомим потенціалом
визначимо напруженість поля, як градієнт із протилежним знаком (2.5-9).
Якщо в об’ємі, що розглядають, заряди відсутні, то рівняння (2.6-2) та (2.6-3) є:
∂ 2ϕ ∂ 2ϕ ∂ 2ϕ
+ + = 0, (2.6-5)
∂x 2 ∂y 2 ∂z 2
∇ 2ϕ = divgradϕ = 0 (2.6-5а)
Формули (2.6-5), (2.6-5а) – це рівняння Лапласа. Їх визначають для розрахунку полів в області
простору вільній від зарядів.
Розв’язок рівняння Лапласа визначають як добуток функцій однієї змінної
ϕ ( x, y , z ) = X ( x )Y ( y ) Z ( z ) . (2.6-6)
∂2 X ∂ 2Y ∂2Z
YZ + XZ + XY = 0. (2.6-7)
∂ x2 ∂ y2 ∂ z2
Перетворимо (2.6-7) таким чином, щоб кожний доданок залежав тільки від однієї змінної:
1 ∂ 2 X 1 ∂ 2Y 1 ∂ 2 Z
+ + = 0. (2.6-8)
X ∂ x2 Y ∂ y 2 Z ∂ z 2
Тепер можна припустити, що останнє рівняння має розв’язок за умови, що кожний вхідний
в нього доданок є величина стала. Далі, для одержання з виразу (2.6-8) системи трьох рівнянь,
кожне з яких є функцією змінної, виконаємо такі дії:
- диференціюємо вираз (2.6-8) по x . Отриманий диференціал дорівнює нулю. Це означає,
що перший доданок у (2.6-8) є постійною величиною. Позначимо її через K x2 .
- диференціюємо вираз (2.6-8) по y та z . Зробимо висновки про те, що інші доданки в (2.6-
8) теж постійні величини, наприклад, K y2 та K z2 . Вони, відповідно до виразу (2.6-8), зв’язані
рівністю:
K x2 + K y2 + K z2 = 0 .
Таким чином, одержимо систему з трьох рівнянь, кожне з яких має лише одну невідому.
Перепишемо перше рівняння цієї системи з урахуванням виразу (2.6-8) у вигляді:
1 ∂2 X
= K x2 .
X ∂ x2
38
Та помножимо його на X :
∂2 X
− K x2 X = 0 .
∂x 2
Наведемо одержане рівняння в канонічному вигляді, за якого його розв’язок можна представити
через гармонічні функції. Оскільки позначення K x , K y , K z введені довільно, то змінимо їх знаки
на протилежні. Тоді останнє рівняння набуде вигляду:
∂2 X
+ K x2 X = 0 .
∂ x2
∂ 2Y
+ K y2 Y = 0 ,
∂y 2
∂2Z
+ K z2 Z = 0 ,
∂z 2
та їх розв’язки:
Y = B1 cos( K y y ) + B2 sin( K y y ) , (2.6-10)
де B1 , B2 , C1 , C 2 – відповідні сталі.
Підставимо вирази (2.6-9), (2.6-10) і (2.6-11) в (2.6-6) та розв’яжемо рівняння Лапласа. Для
цього із введених коефіцієнтів два будемо вибирати довільно, тоді третій буде зв’язаний з цим
вибором. Нехай K x2 та K y2 – позитивні натуральні числа. Тоді:
K z2 = −( K x2 + K y2 ) , (2.6-12)
або:
K z = j K x2 + K y2 (2.6-13)
39
Єдиному розв’язку конкретної задачі, із безлічі інших розв’язків, буде відповідати такий
розв’язок рівняння Лапласа, який водночас задовольняє як саме рівняння, так і граничні умови.
G
Рисунок 2.9 Вектор K та його проекції K n = K cos α , Kτ = K cos β .
G G
2.7.1 Нормальні складові векторів D та E
G
Щоб визначити нормальну складову доцільно вибирати вектор D як такий, що
характеризує потік.
40
G G
Нехай вектор D = ε E перетинає границю двох середовищ з параметрами ε1 та ε 2 , за умови,
що ця границя характеризується поверхневою густиною заряду:
ρ S = qΣ ΔS . (2.7-1)
У відповідності до закону Гаусса–Остроградського в інтегральній формі:
G G
∫ ⋅ dS = qΣ .
S
D (2.7-2)
Dn1 − Dn 2 = ρ S , (2.7-5)
G
тобто нормальна складова вектора D у випадку наявності поверхневої густини заряду зазнає
G
стрибок. Стосовно складових вектора E , запишемо:
G G
ε 1 En1 − ε 2 En 2 = ρ S , (2.7-6)
41
Dn1 = Dn 2 , (2.7-7)
ε2
En1 = En 2 . (2.7-7а)
ε1
G
Таким чином нормальна складова E зазнає стрибок.
G G
2.7.2 Тангенціальні складові векторів D та E
G
Для визначення тангенціальної складової доцільно скористастатися вектором E .
G
Нехай силова лінія E перетинає границю розділу двох середовищ з параметрами ε 1 та
G
ε 2 . Дослідимо напруженість на присутність вихору, тобто визначимо циркуляцію E . Як відомо,
від форми контуру циркуляція не залежить, виберемо для зручності контур прямокутної форми
abcd , сторони якого нескінченно малі, а напрямок обходу за годинниковою стрілкою (рис.2.11).
G
Циркуляція E характеризує роботу сил поля. За визначенням для електростатики
G G
∫ ⋅ dl = 0 ,
E
тобто:
G G G G G G G G
∫
ab
E ⋅ dl + ∫
bc
E ⋅ dl + ∫ E
cd
⋅ dl + ∫ ⋅ dl = 0 .
E
da
(2.7-8)
G G G G
Якщо наближувати контур до границі розподілу, то ∫ ⋅ dl , ∫ E ⋅ dl дорівнюють нулю. Тоді із
E
bc da
(2.7-8) маємо
G G G G
∫
ab
E ⋅ dl + ∫ ⋅ dl = 0 .
cd
E (2.7-8а)
42
G G G JJG ⎫
∫ ⋅ dl = E1 ⋅ ab, ⎪⎪
ab
E
⎬ (2.7-9)
G G G JJG ⎪
∫ E ⋅ dl = E2 ⋅ cd .⎪⎭
cd
G ∧JJG G ∧JJG
E1ab cos( E1 ab) − E2 cd cos( E2 cd ) = 0 . (2.7-10)
G ∧JJG G ∧JJG
E1 cos( E1 ab) − E2 cos( E2 cd ) = 0 . (2.7-10а)
G
Доданки (2.7-10) – це тангенціальні складові E , які не зазнають розриву.
Eτ1 = Eτ 2 . (2.7-11)
G
Для тангенціальних складових вектора D співвідношення таке:
ε1
Dτ 1 = Dτ 2 . (2.7-12)
ε2
G ∂ϕ G ∂ϕ G G
i +j = −iEx − jE y . (2.7-13)
∂x ∂y
Тобто
∂ϕ ⎫
Ex = −
∂ x ⎪⎪
⎬. (2.7-14)
∂ϕ ⎪
Ey = −
∂ y ⎪⎭
Оберемо координати таким чином, що вісь x направлена вздовж границі розділу двох
середовищ, а вісь y – співпадала з напрямком нормалі до границі (див.рис.2.12) . Тоді,
відповідно до (2.7-5) Dn1 − Dn 2 = ρ s та (2.7-11) отримаємо:
⎧⎪ E x1 = E x 2 , (2.7 - 15)
⎨
⎪⎩ε 1 E y1 − ε 2 E y 2 = ρ . (2.7 - 16)
43
З врахуванням, що x → τ , y → n :
∂ϕ
Eτ = − ; (2.7-17)
∂τ
∂ϕ
En = − . (2.7-18)
∂n
ε1
ε2
G
Рисунок 2.12 Складові вектора E на границі розподілу двох середовищ
∂ϕ 1 ∂ϕ 2
= . (2.7-19)
∂τ ∂τ
G
З цієї рівності на підставі граничних умов для тангенціальних складових вектора E , який
виражений через ϕ , отримаємо :
ϕ τ 1= ϕ τ 2| y =0 , (2.7-20)
(2.7-20) свідчить про те, що потенціал на границі розділу двох середовищ – неперервна функція.
G
Нормальні складові E , можливо виразити через ϕ , з врахуванням (2.7-17) та (2.7-18):
∂ϕ 1 ∂ϕ
−ε 1 + ε 2 2 = ρs . (2.7-21)
∂n ∂n
44
протилежній. Тоді всередині провідника утворюється поле, направлене назустріч по відношенню
до зовнішнього. Перерозподіл зарядів буде продовжуватися доки поле, яке знаходиться
всередині, не скомпенсує зовнішнє в межах об’єму провідника. Отже ідеальний провідник має
достатню кількість зарядів, щоб скомпенсувати зовнішнє поле в межах всього об’єму
провідника. Тому результуюче поле всередині ідеального провідника дорівнює 0. Для
тангенціальних складових на підставі (2.7-11), маємо всередині провідника поле скомпенсоване,
тоді:
Eτ 1 = Eτ 2 = 0 . (2.7-22)
G
Тобто E2 = 0 та складові Eτ 2 = 0 й En 2 = 0 . Для нормальних складових вектора E на підставі
(2.7-6), маємо:
ρS
En1 = . (2.7-23)
ε1
45
де R - радіус сфери. З цієї рівності бачимо, що ємність провідників залежить від їх
розмірів, форми, властивостей середовища.
Як будь-який заряджений провідник, конденсатор має енергію. Відомо, що для зарядження
ϕ
Cϕ 2
тіла від нульового потенціалу до ϕ необхідно виконати роботу: A = ∫ Cϕ dϕ = . Відповідно
0
2
енергія зарядженого конденсатора дорівнює тій роботі, яку необхідно виконати, щоб його
зарядити:
Cϕ 2
W= . (2.8 – 3)
2
2.9 Висновки
1. Електричне поле (статичне) створюють незмінні в часі нерухомі заряди.
G
2. Проявом взаємодії зарядів є так звана, Кулонівська сила F [ H ] , яка для електронів
значно перевищує гравітаційну.
3. Для визначення електричного характеру сили взаємодії зарядів використовують поняття
G G G
( )
вектор напруженості електричного поля E = F q = q 4πεr 2 1r , [ В м ] .
46
4. Для визначення характеристик електричного поля незалежного від параметрів
G G
середовища використовують поняття вектора електричного зміщення D = ε E , ⎡⎣ Кл м 2 ⎤⎦
який характеризує густину електричного заряду.
5. Для опису характеристик електричного поля використовують поняття: інтегральні –
значення, напрям, потік вектора електричного зміщення, циркуляція напруженості
електричного поля та диференціальні – градієнт, дивергенція та ротор.
G G
6. Потік вектора електричного зміщення визначає заряд який його створює v∫ D ⋅dS = q
G
(закон Гаусса-Остроградського в інтегральній формі); дивергенція вектора D визначає
G
густину заряду divD = ρ (закон Гаусса-Остроградського в диференціальній формі):
G
divD = ρ .
7. Для вирішення задач електродинаміки є корисним перетворення (теорема) Гаусса-
G G G
Остроградського ∫ D ⋅ dS = ∫ divDdV .
S V
47
3 МАГНІТНЕ ПОЛЕ ПОСТІЙНОГО СТРУМУ
3.1 Магнітне поле постійного струму. Закон Біо-Савара
3.2 Закон повного струму
3.2.1. Закон повного струму в інтегральній формі
3.2.2 Закон повного струму в диференціальній формі
3.2.3 Перетворення (теорема) Стокса
3.3 Розв’язування прямої задачі магнітостатики в загальному вигляді
3.4 Граничні умови магнітостатики
G G
3.4.1 Нормальні складові векторів B та H
G G
3.4.2 Тангенціальні складові векторів B та H
3.4.3 Граничні умови на поверхні ідеального провідника
3.5 Поняття індуктивності. Енергія магнітного поля постійного струму
3.6 Висновки
N S
q q м2
qm1м1 qm2
N S
N S
---------------------------
N S
а
б
Рисунок 3.1 Модель : а- магніту ;б- магнітної спиці
48
Для такої моделі магніту можна за аналогією скористатись законами та положеннями
електростатики. Аналогія закону Кулона для магнітної спиці:
→ q м1q м 2 →
Fм = lr, (3.1-1)
4πμ r 2
→ q →
E= lr,
4πεr 2
⎡ A⎤
Одиниця виміру H = ⎢ ⎥ .
⎣ м⎦
⎡ A ⎤ А ⋅ м ⋅ qм
Знайдемо одиниці виміру qм з формули (3.1 - 2): ⎢ ⎥ = , звідки [q м ] = [В ⋅ с ] = [Вб ] .
⎣ м⎦ с ⋅ В ⋅ м
2
→ →
В електростатиці вектор електричного зміщення (вектор електричної індукції) D = ε E
введено для того, щоб охарактеризувати електричне поле незалежно від середовища, в якому це
поле існує, за аналогією з електростатикою введемо поняття вектора магнітної індукції :
→ → qм →
B=μH = lr . (3.1-3)
4πr 2
→
Вектор B являє собою густину магнітного потоку .
Визначимо одиницю виміру вектора магнітної індукції.
⎡ → ⎤ ⎡ В ⋅ с ⎤ ⎡ Вб ⎤
⎢⎣ B ⎥⎦ = ⎢⎣ м 2 ⎥⎦ = ⎢⎣ м 2 ⎥⎦ = [Тл ] , 1Тл = 10 Гс .
4
→ → → → → → → →
B = μ 0 M + μ 0 H = μ 0 χ мr H + μ 0 H = μ 0 ( χ мr + 1) H = μ 0 μ r H = μ H . (3.1-5)
49
За ДСТУ 2843 магнітна сприйнятливість - це величина , яка характеризує властивість речовини
намагнічуватись у магнітному полі і яку визначають, як відношення модуля намагніченості до
модуля напруженості магнітного поля, вона скалярна для ізотропної речовини. Магнітна
→
проникність μ - величина, що показує, в скільки разів індукція B магнітного поля в
→
однорідному середовищі відрізняється від індукції B 0 магнітного поля в вакуумі. Для
діамагнетиків, тобто речовин, що послаблюють магнітну індукцію зовнішнього поля , μr <1 ( χ мr
<0). Для парамагнетиків , що підсилюють магнітну індукцію зовнішнього поля μr>1( χ мr >0) .Для
феромагнетиків, що мають власну намагніченість і внутрішнє магнітне поле у багато разів
перевищує зовнішнє поле, μr >>1. Для монохромного поля та неоднорідного лінійного
ізотропного середовища магнітна проникність в загальному випадку є функція узагальнених
криволінійних координат. ξ ,η , ζ .
Тоді маємо :
G G
B = μ (ξ ,η , ζ , ) H , (3.1-6)
⎯⎯→
→ Idl →
dH = × l r, (3.1-9)
4πr 2
⎯
⎯→ G
де Idl - елемент струму, що є вектором і визначає модуль і напрям елементу dH .
Закон Біо-Савара свідчить про те, що напруженість магнітного поля, яке створюється
елементом постійного струму Idl, прямо пропорційна значенню цього елемента, обернено
пропорційна квадрату відстані до точки спостереження і залежить від напряму на неї (рис.3.2).
50
G
Рисунок 3.2 До визначення напрямку вектора H : а- на площині; б- умовно в просторі
Визначимо модуль dH :
JJJG JJG G^G
G | Idl ||1r |sin( dl 1r )
| dH |= , (3.1 - 10)
4π r 2
G^G G
де sin(dl 1r ) = sin (φ), φ – кут між напрямом dl та одиничним вектором .
Загальне поле за принципом суперпозиції визначають в результаті інтегрування за всіма
елементами струму
Тоді рівняння для напруженості магнітного поля індукції має вигляд:
G Idl ∞ sin ϕ
| H |= ∫ r 2 dl .
4π −∞
(3.1 - 11)
Розглянемо приклад застосування закону Біо - Савара для нескінченно довгого тонкого
провідника l зі струмом I . На відстані R від провідника знаходиться точка спостереження A ,
через яку проходять силові лінії магнітного поля (рис 3.3) розглянемо ділянку провідника dl .
-∞
Рисунок 3.3 До визначення напруженості
магнітного поля.
Розглянемо (3.1 - 11). Інтеграл має нескінченні межі інтегрування. Для того, щоб ці межі
інтегрування були визначеними, скористаємося співвідношеннями із трикутників АВС, ВСD
відповідно:
51
dlψ = dl sin ϕ , (3.1-12)
dlψ = r sindψ ≈ rdψ . (3.1-13)
Після заміни dl sin ϕ (в 3.1-11) на rdψ (із 3.1-13) з урахуванням (3.1-12) та зміни границь
інтегрування, маємо
π
I 2
dψ
H=
4π ∫π r
. (3.1-14)
−
2
π
2
I
H=
4πR ∫π cosψdψ . (3.1-15)
−
2
Після інтегрування (3.1 - 15), отримаємо вираз для напруженості магнітного поля:
I
H= , (3.1-16)
2π R
G
Визначимо вектор H :
G I G
H= 1н ,
2π R
G G
де 1н - це вектор перпендикулярний до площини з провідником із струмом та вектором r .
Таким чином встановлено, що значення напруженості магнітного поля, яку створює
нескінченно довгий провідник зі струмом I , визначають за формулою (3.1-16), напрям вектора
G
H визначають за дотичною до концентричних кіл навколо провідника зі струмом.
Застосування закону Біо-Савара для аналізу провідника кінцевої довжини із визначеним
діаметром вимагає складного інтегрування, тому потрібен інший підхід до розрахунку
магнітного поля, на підставі закону повного струму.
52
Контур (рис.3.4) може охоплювати струм I , а може і не охоплювати. Вважаємо, що струм
G
I протікає в нескінченно тонкому і довгому провіднику. Вектор dl є дотичною до контуру,
G G G
вектор dlϕ - напрямлений в тому ж напрямку, що й вектор H , а dlr перпендикулярний до нього.
G
Напрям силових ліній вектора напруженості магнітного поля H визначають правилом
свердлика.
G G G G G G
v∫ H ⋅ dl = ∫ R ∫ ⋅ dlϕ .
H ⋅ dl + H (3.2-3)
G G
Розглянемо праву частину (3.2-3) Оскільки вектори dlR і H взаємно перпендикулярні , їх
G G
скалярний добуток дорівнює нулю ; напрями векторів dlϕ і H співпадають – добуток цих
векторів дорівнює добутку їх модулів. Тому відповідно маємо :
G G G^ G
H ⋅ dlR = HdlR cos( H dlR ) = 0,
G G JJG ^ G (3.2-4)
H ⋅ dl ϕ = Hdlϕ cos( H dl ϕ ) = Hdlϕ .
Тоді враховуючи, що
dlϕ ≅ R sin dϕ , (3.2-5)
2π
53
G G k
∫ ⋅ dl = ∑ I = IΣ .
l
H
n =1
(3.2-7)
Розглянемо іншу ситуацію, коли контур не охоплює провідник зі струмом. Проведемо дві
прямі, що дотикаються в точках 1 та 2 контура. Тоді контур розділений на дві траекторії 1а2 та
2b1:
G
В цьому випадку циркуляція вектора H , є сума двох інтегралів:
G G I
v∫l ⋅ dl = 2π [1∫a2 dϕ + 2∫b1 dϕ] = 0 .
H (3.2-8)
54
G
Розглянемо циркуляцію вектора H в околицях точки a , спочатку в площині xOy
(рис.3.5).
G G G G G G G G G G
v∫
1234
H ⋅ dl = ( H ⋅ Δl )12 + ( H ⋅ Δl ) 23 + ( H ⋅ Δl )34 + ( H ⋅ Δl ) 41. (3.2-10)
∂H y Δx
H y12 ⇒ H аy + , (3.2-11)
∂x 2
Тоді
G G ∂H y Δx
( H ⋅ Δl )12 = ( H аy + )Δy . (3.2-12)
∂x 2
G G ∂H x Δy
( H ⋅ Δl ) 23 ⇒ −( H аx + )Δx , (3.2-12а)
∂y 2
G G ∂H y Δx
( H ⋅ Δl )34 ⇒ −( H аy − ) Δy , (3.2-12б)
∂x 2
G G ∂H x Δy
( H ⋅ Δl ) 41 ⇒ ( H аx − )Δx . (3.2-12в)
∂y 2
G G ∂H y ∂H x ⎛ ∂H y ∂H x ⎞
v∫
1234
H ⋅ dl ⇒
∂x
Δx Δy −
∂y
Δx Δy = ⎜
⎝ ∂x
−
∂y ⎠
⎟ΔxΔy = J z ΔxΔy . (3.2 - 13)
Це закон повного струму, за контуром 1234 – в дужках маємо проекцію густини струму J z
(за напрямком z ). Аналогічно для площин zOx та yOz отримаємо:
G G ∂H x ∂H z
zOx : v∫ ⋅ dl = ( ∂z − ∂x )ΔxΔz = J y ΔxΔz ,
H (3.2-14)
G G ∂H z ∂H y
yOz : v∫ H ⋅ dl =(
∂y
−
∂z
)Δ x Δ z = J x Δ y Δ z , (3.2-15)
55
в дужках густина струму Jx (за напрямом x ).
Узагальнено:
G G
lim
v∫ H ⋅ dl G
= rotn H . (3.2-18)
ΔS n → 0 ΔS n
56
3.2.3 Перетворення (теорема) Стокса
G
З’ясуємо взаємозв’язок сумарного струму I в контурі l із густиною струмів J .
Перетворення Стокса пов’язує інтеграли різного порядку (на зразок перетворення
(теореми) Гаусса - Остроградського). Вона дозоляє переходити від лінійного інтеграла до
поверхневого, і навпаки, що в деяких ситуаціях суттєво полегшує розв’язування задач
електродинаміки.
Скористаємось підходом аналогічно п.2.3.3 для перетворення Гаусcа – Остроградського.
Розгляд почнемо зі струму I і скористаємось відомими формулами:
G G
I = v∫ H ⋅ dl ,
l
G G G G
I = ∫ J ⋅ dS = ∫ rotH ⋅ dS . (3.2-22)
s s
Отримуємо:
G G G G
v∫
l
H ⋅ dl = ∫ rotH
s
⋅ dS . (3.2-23)
G
Циркуляція H в довільному замкнутому контурі дорівнює потоку його ротора через
поверхню, обмежену цім контуром.
Тобто циркуляція вектора по довільному замкнутому контуру дорівнює потоку його
ротора через поверхню, обмежену цим контуром.
57
G G
∫ ⋅ dS = qм ,
s
B (3.3-3)
тобто потік вектора магнітної індукції дорівнює сумарному магнітному заряду в заданій області
простору. Але через те, що магнітні заряди завжди існують у вигляді диполів, сумарний заряд
дорівнює 0 й відповідно маємо, що інтеграл дорівнює 0 :
G G
∫ ⋅ dS = 0 - в інтегральній формі,
s
B (3.3-4)
G
divB = 0 - в диференціальній формі. (3.3-5)
G G G
Рисунок 3.6 До пояснення положення: якщо divL = ∇⋅ L = 0 то існує вектор M , ротор якого
G G G G
дорівнює L , rot M = ∇ × M = L
На основі цього твердження отримаємо ще одне рівняння:
G G
B = rotA , (3.3-6)
G
де A має назву векторний потенціал.
Визначимо одиницю виміру векторного потенціалу з (3.3-6).
⎡ Вс ⎤ ⎡ 1 Вс ⎤ G ⎡ В ⋅ c ⎤ ⎡ Вб ⎤
= ⋅ ,тобто [ A]= ⎢ = .
⎢⎣ м 2 ⎥⎦ ⎢⎣ м м ⎥⎦ ⎣ м ⎥⎦ ⎢⎣ м ⎥⎦
G 1 G
H = rotA . (3.3-7)
μ
G 1 G
rotH = rot rotA . (3.3-8)
μ
58
і тоді на підставі (3.3-1) маємо що:
G G
rot rotA = μ J . (3.3-9)
G
Нагадаємо положення з векторного аналізу: ротор ротора довільного вектора M дорівнює:
G G G
rot rotM = grad divM − ∇ 2 M .
G G G
Оскільки векторGB визначають через rotA (3.3 - 6) та rotA , величина, яка не дорівнює
нулю, тобто вектор A , має вихровий характер. В той же час відомо, що дивергенція вихору
G
дорівнює нулю, тоді в (3.3 - 10): grad divA = 0
Враховуючи це можемо записати:
G G
∇ 2 A = − μJ . (3.3-11)
В компактній формі :
G
G μ J
A=
4π ∫ r dV . (3.3-14а)
G G
Якщо визначити dV = dl ⋅ dS , то формулу (3.3-14а) можна записати інакше:
59
G
G μ Idl
A=
4π ∫ r . (3.3-14б)
На основі рівняння (3.3-7) із урахуванням (3.3-14а) отримаємо:
G
G 1 μ J
H = rot
μ 4π ∫ r dV . (3.3-15)
60
Магнітні заряди існують у вигляді диполів .Тому сумарний магнітний заряд qmΣ = 0 , а
отже аналог теореми Гаусса – Остроградського для магнітного поля має вигляд:
G G
v∫ B ⋅ dS = qmΣ = 0. (3.4-1)
G
Потік вектора B - це сума потоків
G G G G G G
v∫ B ⋅ dS + v∫ B ⋅ dS + v∫ B ⋅ dS = 0. (3.4-2)
ΔS1 ΔS2 ΔS бок
Оскільки заряд зосереджено на площадці ΔS ,то без втрати загального результату можна
спрямувати до нуля висоту циліндра, а отже і площу бічної поверхні ΔS бок . Тоді
G G G G
∫
ΔS1
B ⋅ dS + ∫ ⋅ dS = 0.
B
ΔS 2
(3.4-3)
Bn1 − Bn 2 = 0. (3.4-6)
μ 1 H n1 = μ 2 H n 2 = 0 . (3.4-7)
G G
3.4.2 Тангенціальні складові векторів B та H
G
Для визначення скористаємось вектором H . Нехай вектор напруженості магнітного поля
G
перетинає границю поділу двох середовищ. Знайдемо циркуляцію вектора H за контуром abcd
(рис.3.8) . Поняття циркуляції зручно застосовувати, адже вона не залежить від форми контуру,
тому виберемо для зручності контур прямокутної форми abcd , сторони якого нескінченно малі,
G
а напрямок обходу за годинниковою стрілкою (рис. 3.8). Циркуляція H характеризує роботу сил
G G
поля. За визначенням для магнітостатики ∫ H ⋅ dl = I Σ .
Тобто:
G G G G G G G G
∫ H ⋅ dl + ∫ H ⋅ dl + ∫ H ⋅ dl + ∫ H ⋅ dl
ab bc cd da
= IΣ . (3.4-8)
61
Рисунок 3.8 До визначення тангенціальних складових магнітного поля
G G G G
Якщо наближувати контур до границі розподілу, то ∫ H ⋅ dl , ∫ H ⋅ dl
bc da
дорівнюють нулю. Тоді із
(3.4-8) маємо
G G G G
∫
ab
H ⋅ dl + ∫ ⋅ dl = I Σ .
H
cd
(3.4-9)
⎧ G G G JJG
⎪ ∫ H ⋅ dl = H1 ⋅ ab,
⎪ ab
⎨ (3.4-10)
JJG
⎪ HG ⋅ dlG = HG ⋅ cd
⎪ ∫
⎩cd
2 .
G G JJG I
H1 cos( H1^ ab) − H 2 cos( H 2^ cd ) = Σ (3.4-11)
Δl
Тобто
IΣ
H 1τ − H 2τ = , (3.4-12)
Δl
або
H1τ − H 2τ = J пов , (3.4-13)
62
3.4.3 Граничні умови на поверхні ідеального провідника
В ідеальному провіднику магнітне поле відсутнє.
Для тангенціальних складових з рівності (3.4-13) за умови, що всередині ідеального провідника
поля немає, маємо (результуюче поле відсутнє)
H τ1 = J пов ≠ 0 ,
тобто на границі розподілу існує ненульова дотична складова вектора напруженості магнітного
поля.
Нормальну складову вектора напруженості магнітного поля знайдемо з рівності (3.4-4),
враховуючи що всередині провідника магнітне H n 2 відсутнє.
Тоді
H n1 = 0 ,
Тангенціальна G G Hτ 1 = J пов
τ ∫
l
H ⋅ dl = I Σ Hτ1 − Hτ 2 = Jпов ,
Hτ 2 =0
Ф = LI , (3.5-1)
Ф
де L = - індуктивність провідника. За одиницю індуктивності приймають індуктивність
I
такого контуру, магнітний потік самоіндукції якого при струмі в 1 А дорівнює 1 Вб. Ця одиниця
має назву генрі (Гн): 1 Гн= 1 Вб/А= 1 В·с/А=1 с·Ом.
Енергія магнітного поля дорівнює роботі, яка витрачається струмом на створення цього
поля. При зміні струму на dI , магнітний потік змінюється на величину dФ = LdI .
63
Для зміни магнітного потоку на величину dФ необхідно виконати роботу
Проінтегрувавши це рівняння, отримаємо формулу для роботи, яку необхідно виконати для
створення магнітного поля:
I
LI 2
A = ∫ LIdI = . (3.5-3)
o
2
LI 2
Відповідно енергія магнітного поля: W = .
2
Енергію магнітного поля можна представити як функцію величин, що характеризують це
поле в оточуючому середовищі. Розглянемо однорідне магнітне поле всередині довгого
N 2S
соленоїда з індуктивністю L = μ , де N - кількість витків. Тоді:
l
1 N 2I 2
W= μ S. (3.5-4)
2 l
Bl
Так як I = , а B = μ H згідно другого матеріального рівняння, тому :
μN
G G
B2 B⋅H
W= V= V, (3.5-5)
2μ 2
де V - об’єм соленоїда. В соленоїді поле однорідне, тому енергія поширюється в об’ємі
рівномірно. Відповідно в одиниці об’єму поля міститься енергія:
G G
W B⋅H
w= = . (3.5-6)
V 2
Відповідно:
G G
μH 2 H ⋅B
W =∫ dV = ∫ dV . (3.5-7)
2 2
3.6 Висновки
1. Протікання в провіднику постійного струму створює навколо нього магнітне поле.
G
2. Проявом магнітного поля є сила взаємодії умовних магнітних зарядів Fm ,[Н].
3. Для використання співвідношень отриманих в електростатиці розроблена
модель магнітного дротика (спиці) із зосередженим на кінцях умовними
магнітними зарядами qm , [B·с].
4. Для визначення магнітного характеру сили взаємодії рухомих зарядів
JG
JJG F м ⎡ А ⎤
використовують поняття вектор напруженості магнітного поля Н = , .
q м ⎢⎣ м ⎥⎦
5. Для визначення характеристик магнітного поля, незалежно від параметрів
середовища використовують поняття вектор магнітної індукції
G G ⎡ Вс Вб ⎤
B = μ H , ⎢ 2 = 2 = Тл ⎥ .
⎣м м ⎦
64
6. Для опису характеристик магнітного поля використовують поняття – потік вектора
магнітної індукції, циркуляція вектора напруженості магнітного поля, дивергенція та
ротор.
7. Співвідношення між напруженістю магнітного поля та його джерелом, електричним
струмом, визначає закон Біо-Савара.
8. Магнітне поле має вихровий характер, тому потік вектора та дивергенція магнітної
G JG
індукції дорівнюють нулю. v∫ B ⋅ d S = q м = 0.
9. Для визначення характеристик магнітного поля, яке створює струм в реальних
провідниках використовують закон повного струму (круговий закон Ампера)
G G G G
v∫ H ⋅ dl = I Σ - в інтегральній, та rotH = J - диференціальній формах.
10. Для вирішення задач електродинаміки є корисним перетворення (теорема) Стокса:
G G G JG
l
∫ H ⋅ dl = ∫ rotH ⋅ d S .
s
11. Розв’язку задач магнітного поля сприяє введення поняття векторного магнітного
JG 1 JJG
потенціала А = rot H .
μ
12. Векторний магнітний потенціал визначають із розв’язку аналога рівняння Пуассона
JG JG JG μ JG
4π r ∫
∇ 2 А = μ J , звідки А = JdV .
13. Існування магнітного поля в просторі параметри якого змінні вимагає розгляду
граничних умов:
G
- для нормальних складових використовують потік вектора B , ( Bn1 = Bn 2 ).
G
- для тангенціальних складових використовують циркуляцію вектора H ,
( Hτ1 − Hτ 2 = Jпов , ).
14. Велике практичне значення має ситуація, коли одне із середовищ є ідеальним
G
провідником. В цьому випадку силові лінії вектора H паралельні (дотичні) до
провідної поверхні .
15. Індуктивність - це фізична величина, яка характеризує можливість накопичення та
Ф
віддавання магнітної енергії L = .
I
LI 2
16. Магнітне поле є носієм енергії, яку можна визначити через індуктивність: Wн = ,
G G 2
μH 2 H ⋅B
W =∫ dV ;W = ∫ dV .
2 2
65
4 ОСНОВНІ РІВНЯННЯ ЕЛЕКТРОДИНАМІКИ.
СИСТЕМА РІВНЯНЬ МАКСВЕЛЛА
4.1 Закон збереження електричного заряду
4.2 Перше рівняння Максвелла (закон повного струму або коловий закон Ампера )
4.3 Друге рівняння Максвелла
4.4 Повна система рівнянь Максвелла
4.5 Рівняння Максвелла для монохромного коливання (у комплексній формі)
4.6 Класифікація середовищ за провідністю
4.7 Принцип переставної двоїстості
4.8 Електродинамічні потенціали, що запізнюються
4.9 Висновки
ϕ G
A
ε = ε 0ε r σ = σ Cиσ r μ = μr μ0
См
σ Cи = 5,7 ⋅ 10 7 ,
1 Ф м Гн
ε0 = ⋅ 10 −9 , μ 0 = 4π ⋅ 10 −7 ,
36π м Закон Ома в диференціальній м
Gформі:G
J пр = σE
G qq G G q q G
F = 1 2 2 1r ; Fм = м1 м 22 1r
4πε r 4πμ r
G q1q2 G →
F= r, G Idl G
4πε r 3
dH = 2 × 1r
G G r
де r = 1 r r
G G
G F G Fм
E= H=
q qм
G G G G
D =εE B = μH
G G G G
v∫ ⋅ dS = qΣ
D
v∫ B ⋅ dS = q м = 0
G G
divD = ρ divB = ρ м = 0
66
Продовження таблиці 4.1
G G G G
v∫ ⋅ Gdl = 0
E v∫ ⋅ Gdl =GI Σ
H
rotE = 0 rotH = J
G G 1 G
E = − gradϕ
G G H = rotA
ϕ = ∫ E ⋅ dl + C μ
G G G G G G G
v∫ D ⋅ dS = ∫ divDdV
V
∫ H ⋅ dl = ∫ rotH ⋅ dS
l S
ρ G G
∇ 2ϕ = − ∇ 2 A = − μJ
ε
G
1 ρ G μ J μ I G
4πε ∫ r
ϕ= dV A= ∫
4π r
dV =
4π ∫ r dl
Граничні умови
Eτ 1 = Eτ 2 H τ 1 − H τ 2 = J пов
Dn1 − Dn 2 = ρ s Bn1 = Bn 2
Граничні умови, якщо одне з середовищ – ідеальний провідник
( E2 = 0; H 2 = 0; D2 = 0; B2 = 0 )
Еτ1 = 0 Нτ1 ≠ 0
Еn1 ≠ 0 Нn1 = 0
Ємність Індуктивність
q ψ
C= L=
U I
Енергія
2
CU LI 2
WE = WH =
2 2
G G G G
E⋅D εE 2 H ⋅B μH 2
WE = ∫ dV = ∫ dV WH = ∫ dV = ∫ dV
V
2 V
2 V
2 V
2
dq
I =− . (4.1-1)
dt
67
Знак “–“ означає, що заряд із зростанням часу зменшується, тобто якщо t2–t1=Δt > 0, то q1–
q2=Δq < 0.
G dI G
J= 1n , (4.1-2)
G dS
де 1n - нормаль до площини dS.
На підставі (4.1-2) сила струму:
G G
I = ∫ J ⋅ dS . (4.1-3)
Формула (4.1-3) показує, що електричний струм можна трактувати як потік зарядів і тому
на основі (4.1-1) та (4.1-3) маємо:
G G dq
∫S ⋅ dS = − dt
J (4.1-4)
Формула (4.1-4) відображає закон збереження заряду в інтегральній формі: будь-яка зміна
заряду всередині деякого об’єму у часі супроводжується спливанням відповідної кількості
зарядів через поверхню, що обмежує цей об’єм.
Розглянемо ці ж процеси в конкретній точці об′єму V за умов змінення заряду.
Скористаємось перетворенням Гаусса-Остроградського (2.3-6) стосовно (4.1-4):
G G G
∫ J ⋅ dS = ∫ divJdV .
S V
(4.1-5)
G ∂
∫ divJdV = − ∂t ∫ ρdV .
V V
(4.1-6)
68
G ∂ρ
divJ = − . (4.1-7)
∂t
Рівняння (4.1-7) описує закон збереження заряду в диференціальній формі: дивергенція
густини потоку (струму) визначається похідною за часом густини заряду у конкретній точці, з
протилежним знаком.
Припустимо, що у (4.1-7), ρ = const , тоді
G
divJ = 0 . (4.1-8)
69
G
div rotH = 0 . (4.2-3)
Але з іншого боку маємо для змінного струму (4.1-7), враховуючи, що йдеться про струм
провідності:
G ∂ρ
divJ пр = − ≠ 0. (4.2-4)
∂t
Тобто на підставі формули (4.2-4) можна зробити висновок, що рівність (4.2-1) справедлива
лише для постійного струму.
Щоб цей вираз можна було застосовувати для змінного струму треба здійснити G
корегування, що реалізував Д. К. Максвелл. В праву частину (4.2-1) додамо деякий вектор X ,
такий, що в результаті загальний вектор дорівнює ротору вектора напруженості магнітного поля:
G G G
rotH = J пр + X , (4.2-5)
Виконаємо тепер ту ж саму операцію: знайдемо дивергенцію від обох частин рівняння
(4.2-5), та скористаємось тотожністю, що дивергенція ротора вектора напруженості магнітного
поля дорівнює нулю: G G G
div rotH = div (J пр + X ) = 0 . (4.2-6)
Звідки маємо
G
G ∂D
divX = div . (4.2-9)
∂t
G
Тобто невідомий вектор X має одиницю виміру [А/м2] й дорівнює:
G G
G ∂D ∂E G
X = =ε = J зм . (4.2-10)
∂t ∂t
G G
Таким чином величина X визначається похідною за часом вектора D , і має назву вектора
густини струму зміщення в діелектрику (введення поняття струму зміщення – велика заслуга
Максвелла).
Таким чином перше рівняння Максвелла в диференціальній формі записують у вигляді:
G G G
rotH = J пр + J зм . (4.2-11)
Перепишемо рівняння (4.2-11) інакше:
G
G G ∂E
rotH = σE + ε , (4.2-12)
∂t
70
де G G
σE = J пр , (4.2-13)
G
∂E G
ε = J зм . (4.2-13а)
∂t
G
G ∂E
rotH = ε . (4.2-14)
∂t
G G
З формули
G (4.2-12) можна визначити, що вектори E та H взаємно перпендикулярні.
G
Вектори E та rotH мають однаковий напрямок, а будь-який вектор та вектор його ротора
взаємно перпендикулярні. Додатково проілюструємо це на рис.4.2.
З використанням оператора Гамільтона (вектор ∇ – набла) операцію ротор записують:
G G
rotH = ∇ × H . (4.2-15)
71
G G G G
З використанням перетворення Стокса (3.2-23) ∫ rotH ⋅ dS = ∫ H ⋅ dl отримаємо:
S l
G G
v∫ ⋅ dl = I пр + I зм .
l
H (4.2-17)
∂Ф
e=− . (4.3-1)
∂t
Максвелл узагальнив цей закон для довільного контура. Тобто Максвелл припустив, що
рівняння (4.3-1) справедливе також і в тому випадку, якщо середовище не має провідних
властивостей.
G Магнітний потік Ф зв’язаний з величиною магнітної індукції (густиною магнітного потоку)
B співвідношенням:
G G
Ф = ∫ B ⋅ dS . (4.3-2)
⎡В ⋅с ⎤
Ф ⇒ ⎢ 2 ⋅ м 2 ⎥ = [ Вб ]
⎣ м ⎦ .
ψ = NФ ,
де N-кількість витків.
За фізичним змістом ЕРС – це робота з переміщення заряду з однієї точки в іншу крізь
джерело, але цю ж роботу можна уявити як різницю потенціалів, тобто ЕРС можна зв’язати з
параметрами електричного поля. G
Представимо ЕРС як характеристику роботи, тобто циркуляції вектора E по замкнутому
72
контуру l:
G G dФ
ϕ = v∫ E ⋅ dl = − . (4.3-4)
dt
∂t
= −∫
S
∂t
dS . (4.3-5)
G G G G
q(t) E (t), D (t) B (t), H (t) i(t)
G
ϕ (t*) A (t*)
r
де t*= t − – це параметр, який свідчить, що електричні та магнітні потенціали є такими, що
v
запізнюються(це положення доведено в розділі 4.8).
73
Струми, що створені зовнішніми джерелами (генераторами) і не залежать від
електромагнітного поля, що ними збуджується, називають сторонніми. Векторні поля густини
сторонніх струмів разом з густинами струмів провідності і зміщення повинні знаходитись в
правій частині формули закону повного струму. В таблиці 4.2 перше рівняння Максвелла
наведено з урахуванням сторонніх струмів.
Рівняння
1. Закон повного Закон повного струму – струми
струму або
G G G G G різної природи створюють
rotH = J пр (t ) + J зм (t ) +
коловий закон G ∫
v H ⋅ dl = I пр (t ) + I зм (t ) + вихрове магнітне поле.
Ампера (1-е + J стор (t ) l
Інтегральна форма свідчить, що
G
рівняння G G + Iстор (t ) циркуляція H дорівнює сумі
Максвелла) rotH (t ) = σE (t ) +
G струмів різної природи, які
∂E (t ) G G G G G охоплені цим контуром.
+ε
∂t
+ J стор (t ) v ∫ H (t ) ⋅ dl = ∫S σ E(t ) ⋅ dS + Змінне в часі електричне коло
G створює магнітне поле.
∂E(t) G G G
+∫ε dS + ∫ Jстор (t) ⋅ dS
S
∂t S
G G
2. Закон Фарадея G ∂B (t ) G dФ(t ) Магнітне поле, яке змінюється у
(2-е рівняння
Максвелла)
rotE (t ) = −
∂t
= v∫l E (t ) ⋅ dl = −
dt
= часі,
поле.
створює вихрове електричне
G G G
∂H (t ) ∂ ∫ B(t ) ⋅ dS
= −μ
∂t
=− S =
∂t
G G
∂ ∫ H (t ) ⋅ dS
= −μ S
∂t
G G G G
3. Закон Гаусса – divD(t ) = divεE (t ) = v∫ D (t ) ⋅ dS = q(t ) Заряд, що змінюється у часі,
Остроградського створює змінне електричне поле.
= ρ (t ) S G
(3-е рівняння Потік вектора D є заряд.
Максвелла)
G G G
4. Закон
неперервності
divB(t ) = 0
∫ B ( t ) ⋅ dS = qм± = 0 , Свідчить про те, що магнітне поле
є вихровим, тобто силові лінії не
S
силових ліній мають ні початку ні кінця, тому
магнітного поля; де qм – сумарний дивергенція цього поля дорівнює
аналог закона магнітний заряд, який за нулю. В природі вільні магнітні
Закон Гаусса – визначенням рівний заряди відсутні.
Остроградського нулю (розділ 3).
(4-е рівняння
Максвелла)
5. Перше
G G
матеріальне D(t ) = εE (t ) Ці рівняння зв’язують
рівняння (5-е напруженості електричного та
рівняння магнітного полів з вектором
Максвелла) електричного зміщення та
6. Друге магнітною індукцією, через
G G
матеріальне B(t ) = μH (t ) електродинамічні параметри
рівняння (6-е ( )
середовища ε , μ .
рівняння
Максвелла)
74
4.5 Рівняння Максвелла для монохромного коливання (в
комплексній формі)
Для здійснення операцій із гармонічними функціями зручно користуватися представленням
функцій в комплексній формі.
Нехай маємо гармонічну функцію
a(t ) = Am cos(2πft ± ψ ) . (4.5-1)
В цій формулі три параметра: амплітуда – Аm, частота – f (або колова частота ω = 2πf ,
2π
нагадаємо що ω = ), початкова фаза – ψ .
T
Звісно, виконувати операції з трьома параметрами складніше, ніж з меншою кількістю.
Спробуємо зменшити кількість параметрів.
Скористаємось перетворенням Ейлера
⎧• ⎫
a (t ) = Rе ⎨ a (t ) ⎬ . (4.5-4)
⎩ ⎭
Запишемо перше рівняння Максвелла, для гармонічного поля (4.2-12) (без сторонніх
струмів) в комплексній формі:
G•
G• jωt G• jωt ∂ Em e jωt G• G•
rot H m e = σ Em e + ε = σ Em e jωt + jωε Em e jωt . (4.5-5)
∂t
Скоротивши множники e jωt в рівнянні (4.5-6) маємо:
G• G• G•
rot H m = σ E m + jωε E m . (4.5-6)
75
G•
Якщо винести за дужки загальний множник Em та jω, рівняння (4.5-6) матиме такий
вигляд:
G• G• ⎛ σ ⎞
rot H m = jω Em ⎜⎜ + ε ⎟⎟ , (4.5-7)
⎝ jω ⎠
де вираз в дужках – це комплексна діелектрична проникність:
• σ
ε =ε − j . (4.5-8)
ω
σ ⎡ См ⋅ c ⎤ ⎡ Ф ⎤
Перевіримо одиницю виміру j ⇒ ⎢ = , тобто таж сама, як для діелектричної
ω ⎣ м ⎥⎦ ⎢⎣ м ⎥⎦
проникності.
Формула (4.5-8) – має глибокий фізичний зміст – в ній присутня складова, яка
⎛σ ⎞
характеризує провідні властивості ⎜ ⎟ , та складова, яка характеризує діелектричні властивості
⎝ω ⎠
середовища (ε ) й частота (ω ) . Значення частоти ω впливає на співвідношення доданків (ε ) та
G G
(σ ) , тобто вона визначає співвідношення між значеннями J пр та J зм . А це свідчить про те, що
навіть за умов незмінних електродинамічних параметрів одне і теж середовище, в залежності від
частоти може характеризуватися різними властивостями, тобто бути провідним, діелектричним
або напівпровідним (діелектриком з втратами) (див. п. 4.6).
На підставі (4.5-3) за аналогією перепишемо всі рівняння Максвелла у комплексному
представленні; для диференціальної форми – також з використанням оператора Гамільтона
(набла) (табл. 4.3):
друге G• G• G • G
rot E m = − jω Bm ,
G• G•
v∫
l
E m ⋅ dl = − jω Ф m ,
rot E m = − jωμ H m , •G G •G G
або v∫ E ∫
m ⋅ dl = − jω B m ⋅ dS ,
G• G• l
∇ × E m = − jωε H m •G G •G G
v∫
l
E ∫
m ⋅ dl = − jωμ H m ⋅ dS
третє G
• G
• •G G •
div D = divε E m = ρ m ,
∫ D m ⋅ dS = q m = 0 ,
або S
•
G• •
G •G qm
∇ ⋅ Dm = ρ m
∫
S
E m ⋅ dS = =0
ε
•G •G G
четверте
div B m = 0 ,
•G
∫ m ⋅ dS = 0
B
або ∇ ⋅ B m = 0
76
Продовження таблиці 4.3
•G •G
п‘яте
Dm = ε E m
шосте •G •G
Bm = μ H m
G• •G •G
rot H m = J m пр + J m зм . (4.6-3)
G• •G •G
rot H m = σ E m + jωε E m . (4.6-4)
•G
Після винесення за дужки jω E m маємо
G• •G
⎛σ ⎞
rot H m = jω E m ⎜ +ε ⎟ . (4.6-5)
⎝ jω ⎠
або
G• •G
⎛ σ⎞
rot H m = jω E m ⎜ ε − j ⎟ . (4.6-5а)
⎝ ω⎠
77
G
З першого рівняння Максвелла також випливає, що модуль просторового вектора J пр за
G G
фазою (на комплексній площині) співпадає з модулем просторового вектора E , а J зм зсунутий
на π/2 (рис.4.3).
Рисунок 4.3 Ілюстрація фізичного змісту тангенса кута діелектричних втрат. Модулі густини
струмів провідності та зміщення на комплексній площині.
J пр σE σ
tgδ = = = , (4.6-
J зм jωε E ωε
9)
G• G•
rot H m = jωε Em , (4.7-1)
G• •G
rot E m = − jωμ H m
•G •G
E m ⇔ H m , ε ⇔ −μ
78
Практичне значення принципу переставної двоїстості полягає в тому, що для вирішення
задач електродинаміки можливі відповідні заміни, тобто якщо відоме рішення будь-якої
електродинамічної задачі в одній формі перестановка дозволяє отримати рішення в іншій формі.
Принцип переставної двоїстості полягає в замінах:
E ⇔ H , ε ⇔ −μ
J ⇔ −J м , I ⇔ −I м (4.7-2)
ρ ⇔ − ρ м , J стор ⇔ − J стоp м
Прикладом використання принципу переставної двоїстості є отримання характеристик
електромагнітного поля магнітного елементарного випромінювача із характеристик
електричного елементарного випромінювача (див. п. 7.2).
Розглянемо більш докладно рис. 4.4. На рис. 4.4а показані магнітні силові лінії, що
виникають поблизу тонкої смуги шириною Δ, по якій протікає електричний струм Іел. Силові
лінії поблизу провідника дещо повторюють його контур, але в процесі віддалення вони
поступово деформуються та перетворюються в коло.
На рис. 4.4б зображена картина силових ліній електричного поля в системі з двох
заряджених металевих напівплощин, які розподілені зазором шириною Δ. З точністю до напряму
стрілок у верхньому та нижньому напівпросторах ця картина тотожна тій, що розглянута вище.
Схожість картин даних полів дозволяє формально припустити, що в зазорі протікає
гіпотетичний (фіктивний) струм Ім, який має назву магнітний струм з одиницею виміру – вольт
[B]. Таким чином обґрунтовано принцип переставної двоїстості.
1 ρ
4πε ∫ r
ϕ= dV , (4.8-1)
79
де r = x 2 + y 2 + z 2 , відстань від джерела до точки спостереження, в декартовій системі
координат.
Останні рівняння отримані в результаті розв’язування рівняння Пуассона для
електростатики та магнітного поля постійного струму відповідно:
ρ
∇ 2ϕ = − , (4.8-3)
ε
G G
∇ 2 A = − μJ пр , ( 4.8-4)
З іншого боку:
G
E = −∇ϕ = − gradϕ , (4.8-5)
G 1 G
H = rotA . (4.8-6)
μ
G
СпробуємоG визначити функцію A , якщо струм і заряд змінні в часі. Нагадаємо витоки
G
появи вектора A . З векторного аналізу відомо: якщо divB = 0 – існує деякий вектор, ротор якого
G G
дорівнює вихідному, тобто rotA = B (див. п. 3.3).
G G G
Таким чином, якщо відомі ϕ (4.8-1) та A (4.8-2), можна знайти E (4.8-5) та H (4.8-6)
відповідно. Визначимо напруженість електричного поля для випадку, коли ці процеси
змінюються у часі (для змінного джерела). На підставі другого рівняння Максвелла:
G
G ∂H (t )
rotE (t ) = − μ , (4.8-7)
∂t
80
G
G ∂A ( t )
E (t ) = − gradϕ (t ) − . (4.8-11)
∂t
∂ϕ (t ) G
εμ + divA(t ) = 0 . (4.8-15)
∂t
G
Звідки випливає, що векторний потенціал A визначається густиною струму.
G
∂A
До речі, якщо = 0 , то отримаємо рівняння для магнітного поля постійного струму (див.
∂t
(4.8-4), а раніше – (3.3-11) ).
Тепер встановимо зв’язок потенціалу ϕ з джерелом через густину заряду ρ .
Для цього в третє рівняння Максвелла (див. табл. 4.2):
G
divD(t ) = ρ (t ) , (4.8-17)
81
з урахуванням першого матеріального рівняння (п’яте – Максвелла : табл. 4.2) підставимо
значення із (4.8-11), й отримаємо:
G
⎛ ∂A(t ) ⎞ ρ (t )
div⎜ + gradϕ (t ) ⎟ = − . (4.8-18)
⎝ ∂t ⎠ ε
∂ G ρ (t )
divA + divgradϕ (t ) = − . (4.8-18а)
∂t ε
G ∂ϕ (t )
З урахуванням, що з (4.8-15) divA = −εμ , а також що за правилами використання оператора
∂t
Гамільтона div gradϕ (t ) = ∇ 2ϕ запишемо:
∂ 2ϕ (t ) ρ (t )
∇ ϕ (t ) − εμ
2
=− . (4.8-19)
∂t 2
ε
Формули (4.8-16) та (4.8-19) однакові за формою й мають назву – рівняння Даламбера.
Розв‘язок цього рівняння є найлегшим для випадку точкового заряду. За цих умов ϕ (t ) у
сферичній системі координат не залежить від кутів та визначається лише відстанню r від
точкового заряду до точки спостереження (для спрощення запису далі аргумент t не показуємо,
наприклад, замість ϕ (t ) ⇒ ϕ ).
Запишемо лапласіан для сферичної системи координат:
1 ∂ ⎛ 2 ∂ϕ ⎞ 1 ∂ ⎛ ∂ϕ ⎞ 1 1 ∂ 2ϕ
∇ 2ϕ = ⎜ r ⎟ + ⎜ sin θ ⎟ + ⋅ ⋅ .
r 2 ∂r ⎝ ∂r ⎠ r 2 sin θ ∂θ ⎝ ∂θ ⎠ r 2 sin 2 θ ∂φ 2
∂ 2ϕ 2 ∂ϕ ∂ 2ϕ ρ
+ ⋅ − εμ =− . (4.8-21)
∂r 2
r ∂r ∂t 2
ε
Перетворимо ліву частину цього рівняння, для чого введемо нову змінну н = rϕ .
Диференціюванням за r отримаємо:
∂ϕ 1 ∂н н
= − (4.8-22)
∂r r ∂r r 2
та
∂ 2ϕ 1 ∂ 2 н 2 ∂н н
= − 2 +2 3 . (4.8-23)
∂r 2
r ∂r 2
r ∂r r
82
∂ 2н ∂ 2н ρ
− εμ =− r. (4.8-24)
∂r 2
∂t 2
ε
∂ 2н ∂ 2н
− εμ =0. (4.8-25)
∂r 2 ∂t 2
⎛ r⎞ ⎛ r⎞
н(t ) = ϕ1 ⎜ t − ⎟ + ϕ 2 ⎜ t + ⎟ , (4.8-26)
⎝ v⎠ ⎝ v⎠
83
В нескінченому однорідному середовищі існують тільки хвилі, що поширюються від
випромінювача, так звані «хвилі, що падають» (або прямі, або первинні хвилі). Через це для
подальшого розгляду залишимо перший доданок:
⎛ r⎞
ϕ1 ⎜ t − ⎟
v⎠
ϕ (t ) = ⎝ , (4.8-28)
r
G⎛ r ⎞
G μ
J ⎜t − ⎟
A (t ) = ⎝ v ⎠ dV .
∫
4π V r
(4.8-33)
⎛ r⎞ ⎛ r⎞
ρ ⎜ t − ⎟ = ρ m cos ω ⎜ t − ⎟ .
⎝ v⎠ ⎝ v ⎠
84
У комплексному представленні:
•
⎛ r⎞ •
ρ ⎜ t − ⎟ = ρ m e − j β r ⋅ e jωt ,
⎝ v ⎠
2π
де β = – коефіцієнт фази, λ – довжина хвилі.
λ
•
• 1 ρ m e− jβ r
ϕm (t ) =
4πε ∫ r
dV , (4.8-34)
4.9 Висновки
1. Будь-яка зміна заряду у часі в середині будь якого об’єму супроводжується спливанням
саме такої кількості заряду через поверхню, яка обмежує цей об‘єм (принцип
збереження заряду).
2. Змінний струм, на відміну від постійного струму (який має вихровий характер) допускає
розрив кондуктивного кола (ланки).
3. Для опису процесів в діелектриках введено поняття струму зміщення.
4. Для складання чіткої системи рівнянь, на основі яких вирішуються всі задачі
електродинаміки використані базові закони та положення, які об’єднані в систему
рівнянь Максвелла.
5. В диференціальній та інтегральній формах перше рівняння Максвелла являє собою
закон повного струму для провідного і непровідного середовищ (коловий закон
Ампера), з якого випливає, що змінне електричне поле створює – змінне магнітне:
G
G G G G ∂E
– rotH = J пр ( t ) + J зм ( t ) = σ E + ε – диференціальна форма;
∂t
G G
– v∫ H ⋅ dl = I пр ( t ) + I зм ( t ) – інтегральна форма.
l
G
G ∂H (t )
6. Друге рівняння Максвелла rotE (t ) = − μ (диференціальна форма) – закон
∂t
G G ∂ G G
електромагнітної індукції Фарадея; ∫ E ⋅ dl = ∫ B ⋅ dS – інтегральна форма, з якого
∂t
випливає, що змінне магнітне поле створює змінне електричне.
G
7. Третє рівняння Максвелла divD (t ) = ρ (t ) (диференціальна форма) – закон Гаусса-
G G
Остроградського інтегральна форма – ∫ D ⋅ dS = q (t ) .
85
8. Четверте рівняння Максвелла показує, що магнітне поле має вихровий характер
(сумарний магнітний заряд дорівнює нулю).
G
– divB ( t ) = 0 – диференціальна форма,
G G
– ∫ B ( t ) ⋅ dS = 0 – інтегральна форма.
S
G G
9. Рівняння п’яте і шосте показують зв’язок векторів з параметрами середовища – D = ε E ,
G G
B = μ H , тобто це, так звані, перше та друге матеріальні рівняння.
G G
10. Рівняння Максвелла свідчать, що електричне E ( t ) і магнітне H ( t ) поля, існують у
взаємному зв’язку і утворюють єдине електромагнітне поле. Ці вектори у просторі
зсунуті на 90D (в однорідному ізотропному середовищі).
11. Якщо поле є гармонічним, зручно використовувати представлення величин, у
комплексній формі.
12. Якщо використовують комплексну форму представлення величин, із першого рівняння
Максвелла випливає величина – комплексна діелектрична проникність ε .
•
13. З аналізу величини ε випливає, що характер середовища залежить від частоти
електромагнітного поля, де ωгр=σ/ε:
14. Якщо ω 〈〈ω гр - середовище ближче до провідного; якщо ω >> ω гр – до діелектричного.
15. Для оцінки провідних та діелектричних властивостей середовищ використовують
поняття тангенс кута втрат: tgδ = σ / ωε .
16. З рівнянь Максвелла та порівняння картин поля можна сформулювати принцип
переставної двоїстості, який полягає у можливості заміни у відповідних системах
G G G G
рівнянь: E ⇔ H ; μ ⇔ −ε ; I м = − I ; ρ м = − ρ , J м = − J .
17. Розгляд електромагнітних процесів показує, що потенціали електричний ϕ ( t − r / v ) та
G
векторний магнітний A ( t − r / v ) запізнюються у часі відносно причини, яка їх створила.
Далі потрібно з’ясувати, яким чином можна визначити енергію електромагнітного поля, її
баланс, можливість розповсюдження в просторі, тощо.
86
5 ЕНЕРГІЯ ЕЛЕКТРОМАГНІТНОГО ПОЛЯ
5.1 Теорема Пойнтінга для миттєвих значень векторів поля
5.2 Теорема Пойнтінга для гармонічних процесів (у комплексній формі)
5.3 Уявлення процесу передавання енергії
5.4 Лема Лоренца
5.5 Висновки
Зауважимо, що в природі магнітний струм не існує, але задля одержання точної системи
всіх складових балансу потужності електромагнітного поля запишемо перше та друге рівняння
Максвелла у диференціальній формі у повному складі, тобто з урахуванням сторонніх струмів
G G
(електричного J стор й магнітного J стор. м ) електричних та магнітних втрат (див. табл. 4.2):
G
G G ∂E G
rotH = σ E + ε +J , (5.1-1)
∂t G стор
G G ∂H G
rotE = −σ м H − μ − J стор. м . (5.1-2)
∂t
G G
Домножимо скалярно ці рівняння: перше на E , друге на H та віднімемо (5.1.-1) від (5.1-2)
G G
G G G G G ∂H JG G G ∂E JG G
HrotE − ErotH = −σ м H − μ H
2
− J стор. м H − σ E − ε E
2
− J стор E . (5.1-3)
∂t ∂t
87
На підставі тотожності з векторного аналізу:
G G G G G G
BrotA − ArotB = div[ A × B ] ,
маємо: G G
G G G ∂H G G G ∂E G G
div[ E × H ] + σ м H + μH
2
+ J стор. м H + σE + εE
2
+ J стор E = 0 . (5.1-4)
∂t ∂t
V V
∂t V
∫ σE
2
dV ; ∫ σ м H 2 dV - друга група;
V V
G G
∂E G ∂H G
∫ ε ∂t EdV ; V∫ μ ∂t HdV - третя група;
V
G G G G G
( )
∫ E × H ⋅ dS = ∫ П ⋅ dS - особливий доданок.
S S
88
Друга група характеризує теплові втрати потужності , які зосереджені в об’ємі, електричні
та магнітні відповідно:
∫ σE dV ,
2
(5.1-9)
∫σ м H 2 dV . (5.1-9а)
11)
89
Після виконання аналогічної процедури з (5.1-10а), отримаємо:
μH 2
WH = ∫ dV . (5.1-15)
V
2
⎛ E2 H2 ⎞
W = W E + W H = ∫ ⎜⎜ ε +μ ⎟dV . (5.1-18)
V ⎝
2 2 ⎟⎠
G G G 1 ⎛ •G ∗G
⎞ ⎛ •G ∗G
⎞
П = E × H = ⎜ E m e jωt + E m e − jωt ⎟ × ⎜ H m e jωt + H m e − jωt ⎟ =
4⎝ ⎠ ⎝ ⎠
⎛ ⎞ (5.2-3)
1 ⎜ •G ∗G ∗G •G •G •G
2 j ωt
∗G ∗G
− 2 j ωt ⎟
= ⎜ E m× H m + E m× H m + E m× H m e + Em× H m e ⎟.
4⎜ ⎟
⎝ ⎠
G 1 ⎧⎪ •G ∗G ⎫ ⎧
⎪ 1 ⎪ •G •G ⎫
j 2ω t ⎪
П = Re ⎨ E m × H m ⎬ + Re ⎨ E m × H m e ⎬ . (5.2-4)
2 ⎪ 2 ⎪
⎩ ⎭⎪ ⎩ ⎪⎭
G 1 G
T
1 ⎧ •G ∗G
⎫
Псер = ∫ Пdt = Re ⎨ E m × H m ⎬ . (5.2-5)
T 0 2 ⎩ ⎭
G 1 ⎧ •G G• ⎫
Пкол = Re ⎨ E m × H m e j 2ωt ⎬ . (5.2-6)
2 ⎩ ⎭
Та має властивість:
G ⎧ •G ⎫
П сер = Re ⎨ П ⎬ (5.2-8)
⎩ ⎭
91
Пойнтінга є уявним, то це означає, що електромагнітний процес в середньому за період не
переносить потужність. Тобто уявному значенню комплексного вектора Пойнтінга аналогією є
реактивна потужність.
Існує також інша група сторонніх струмів, які створюють електромагнітне поле з
•G •G
напруженостями E m 2 , H m 2 , які задовольняють системі рівнянь Максвелла:
92
•G • •G •G
rot H m 2 = jω ε E m 2 + J m 2стор. , (5.4-3)
•G •G •G
rot E m 2 = − jωμ H m 2 − J m 2стор. м . (5.4-4)
G G
Помножимо скалярно (5.4-1) на E m 2 , та (5.4-4) на H m1 та віднімемо другу рівність від
першої. В результаті отримаємо
⎛ •G •G
⎞ • •G •G •G •G •G •G •G •G
− div⎜ E m 2 × H m1 ⎟ = jω ε E m1 E m 2 + jωμ H m1 H m 2 + J m1стор. E m 2 + J m 2 стор. м H m1 . (5.4-5)
⎝ ⎠
G •G •
Тепер помножимо скалярно (5.4-2) на H m 2 , та (5.4-3) на E m1 та віднімемо другу рівність від
першої. При цьому будемо мати наступне
⎛ •G •G
⎞ • •G •G •G •G •G •G •G •G
div⎜ E m1 × H m 2 ⎟ = − jω ε E m1 E m 2 − jωμ H m1 H m 2 − J m 2 стор. E m1 − J m1стор. м H m 2 . (5.4-6)
⎝ ⎠
⎛ •G •G
⎞ ⎛ •G •G
⎞ •G •G •G •G •G •G •G •G
div ⎜ E m1× H m 2 ⎟ − div ⎜ E m 2 × H m1 ⎟ = J m1стор. E m 2 + J m 2 стор. м H m1 − J m 2 стор. E m1 − J m1стор. м H m 2 , (5.4-7)
⎝ ⎠ ⎝ ⎠
⎡ •G •G •G •G
⎤ G ⎛ •G •G •G •G •G •G •G •G
⎞
∫S ⎣
⎢ E m1 × H m2 − E m2 × H m1 ⎥
⎦
dS = ∫
V⎝
⎜ J m1стор . E m2 + J m 2 стор . м H m1 − J m 2 стор . E m1 − J m1стор . м H m 2 ⎟ dV .(5.4-8)
⎠
Таким чином отримано співвідношення (5.4-7), (5.4-8), які й визначають взаємний зв’язок
потужностей електромагнітного поля, створеного двома незалежними джерелами.
93
5.5 Висновки
1. На основі першого та другого рівнянь Максвелла в диференціальній формі з
урахуванням сторонніх джерел електромагнітного поля та втрат в обмеженому об’ємі
отримано рівняння для балансу потужностей – теорему Пойнтінга для миттєвих
векторів поля в диференціальній формі.
2. Після інтегрування за об’ємом теореми Пойнтінга в диференціальній формі із
застосуванням перетворення Гаусса-Остроградського отримаємо формулу теореми
Пойнтінга в інтегральній формі.
G G G
3. Векторний добуток E × H – має назву вектор Пойнтінга П та характеризує густину
потужності електромагнітного поля, яке поширюється назовні з обмеженого об'єму V .
4. Баланс потужностей електромагнітного поля складають:
G G G G
- ∫ J стор EdV ; ∫ J стор. м HdV - потужність сторонніх джерел поля;
V V
- ∫ σE
2
dV ; ∫ σ м H 2 dV - потужність втрат;
V V
G G
∂E G ∂H G
- ∫ ε ∂t EdV ; V∫ μ ∂t HdV - потужність електромагнітних полів, що зосереджені в даному
V
об’ємі;
G G
- P = ∫ П ⋅ dS - потужність електромагнітного поля, яка виходить з об’єму.
S
G G
5. Площина, в якій розташовані вектори E та H , має назву фронт хвилі; вектор Пойнтінга
зорієнтований перпендикулярно до фронту хвилі.
6. Енергія електромагнітного поля в об’ємі V складається з енергії електричного та
магнітного полів:
εE 2 μH 2
WE = ∫ dV ; WH = ∫ dV
V
2 V
2
G
7. Якщо електромагнітне поле є гармонічним процесом, то вектор П можна виразити
•G •G
через комплексні амплітуди E m та H m .
8. Вектор Пойнтінга гармонічного електромагнітного поля характеризують двома
G G
складовими: середньою за період Псер та коливальною Пкол .
9. Вектор Пойнтінга дає уявлення про процес переносу енергії провідниками із струмом –
які формують електричне і магнітне поле та вказують шлях перенесення
електромагнітної енергії.
10. Лема Лоренца встановлює зв’язок між двома сторонніми струмами у двох різних точках
простору і електромагнітними полями, які збуджені цими джерелами.
94
6 ПОШИРЕННЯ ЕЛЕКТРОМАГНІТНИХ ХВИЛЬ У
РІЗНИХ СЕРЕДОВИЩАХ
6.1 Хвильові рівняння
6.2 Поняття про однорідні плоскі електромагнітні хвилі
6.3 Поляризація однорідних плоских хвиль
6.4 Хвильові рівняння однорідних плоских хвиль
6.5 Особливості поширення однорідних плоских хвиль в різних середовищах
6.5.1 Напівпровідне середовище (діелектрик з втратами)
6.5.2 Діелектрики і провідники
6.6 Поверхневий ефект у провідниках
6.7 Висновки
∂E
rotH = σ E + ε ; (6.1-1)
∂t
∂H
rotE = − μ . (6.1-2)
∂t
Здійснимо операцію rot над (6.1-2) та використаємо підстановку rotH із (6.1-1), тоді
отримаємо зі зміною порядку диференціювання:
⎛ ∂H ⎞ ∂⎛ ∂E ⎞
rotrotE = −rot ⎜ μ ⎟ = −μ ⎜ σ E + ε ⎟. (6.1-3)
⎝ ∂t ⎠ ∂t ⎝ ∂t ⎠
ρ
divE = ;
ε
∂2 E ρ ∂E
∇ 2 E − εμ = grad + μσ , (6.1-5)
∂t 2
ε ∂t
95
В цьому рівнянні є складові, які визначають процес у просторі й часі, а також є добуток εμ,
який пов'язаний із швидкістю поширення електромагнітних хвиль v = 1 εμ , тобто рівняння
(6.1-5) характеризує хвильовий процес.
Якщо аналогічно застосувати оператор ротор до обох частин першого рівняння Максвелла,
отримаємо хвильове рівняння для вектора напруженості магнітного поля:
∂2 H ∂H
∇ 2 H − εμ = μσ . (6.1-6)
∂t 2
∂t
Загальний вигляд хвильових рівнянь буде мати дещо інший вигляд, якщо їх записати для
гармонічних процесів в комплексній формі.
Отже, запишемо функцію, її першу та другу похідні:
• • ⎫
jωt
E (t ) = E m e , ⎪
• ⎪
∂E • ⎪⎪
= jω E m e jωt , ⎬ (6.1-7)
∂t ⎪
•
• ⎪
∂ E
2
jωt ⎪
= −ω E m e .
2
∂t ⎪⎭
•
Вираз в дужках (6.1-8) – комплексна діелектрична проникність ε (4.5-8).
З урахуванням цього визначення (6.1-8) матиме вигляд:
•
•
ρ• •
∇ 2 E m + ω 2 μ ε E m = grad m . (6.1-9)
ε
Аналогічним чином можна отримати комплексну форму хвильового рівняння для вектора
напруженості магнітного поля:
• • •
∇ H + ω μ ε H m = 0.
2 2
(6.1-10)
96
6.2 Поняття про однорідні плоскі електромагнітні хвилі
Припустимо, що джерело електромагнітного поля розташоване в початку декартової
системи координат, і хвиля поширюється в додатному напрямі осі Z. Звернемося до сферичного
фронту хвилі, фрагмент ΔS, що поширюється вздовж осі Z (на що вказує вектор Пойнтінга П )
(рис. 6.1). Хвиля, яка може бути представлена таким фронтом, має назву поперечна (плоска).
97
Таким чином, при великій відстані від джерела ділянку фронту хвилі ΔS можна вважати
плоскою, для якої Ez = 0 і Hz = 0, тобто – це хвиля типу Т, що має не шість, а тільки чотири
проекції Еx, Ey та Hx, Hy. Таке припущення суттєво спрощує опис хвилі.
За умов однорідного без втрат (σ⇒0) середовища, тобто ε = const та μ = const, вектори
напруженості електричного та магнітного полів у всіх точках простору ділянки ΔS не змінюють
значення та напрямку. Тоді, відповідні частинні похідні дорівнюють нулю:
∂Ex ∂Ex ∂E y ∂E y
⎫
= 0, = 0, = 0, = 0; ⎪
∂x ∂y ∂x ∂y ⎪
⎬ (6.2-1)
∂H x ∂H x ∂H y ∂H y
= 0, = 0, = 0, = 0.⎪
∂x ∂y ∂x ∂y ⎪⎭
98
Для хвилі, яку можна описати гармонічним процесом:
E = Ex2 + E y2 = Emx
2
+ Emy
2
cos(ωt + ϕ ) (6.3-2)
є функцією часу.
Кут поляризації від часу є незалежним :
⎛ Emy ⎞
θ = arctg ⎜ ⎟. (6.3-3)
⎝ Emx ⎠
Така поляризація має назву – лінійна поляризація.
π
2. Нехай ϕ1 − ϕ 2 = ± , Emx = Emy = Em . Тоді
2
θ = arctg(tgωt)=ωt. (6.3-6)
Тобто у цьому випадку довжина вектора незмінна, й він описує коло. Така поляризація має
назву – колова поляризація.
π
3. Нехай Emx ≠ Emy , 0 < ϕ1 − ϕ 2 < .
2
За цих умов модуль E та кут поляризації є величинами, що змінюються, кінець вектора
описує еліпс. Така поляризація має назву еліптична поляризація.
Таким чином, назву поляризації визначає геометрична фігура, яку описує за часом вектор
E в площині XOY.
Електромагнітні хвилі поширюються в конкретному середовищі. В підрозділі 4.6 показано,
що характер середовища (провідне, напівпровідне, або діелектрик з втратами, діелектричне)
визначають не тільки електродинамічними параметрами (діелектрична проникність ε, магнітна
проникність μ, питома електропровідність σ), а й частотою. Тобто одне й те саме середовище
може бути провідником, напівпровідником, діелектриком – з урахуванням значення частоти
електромагнітного поля.
99
6.4 Хвильові рівняння однорідних плоских хвиль
Розглянемо ситуації, якщо в просторі заряд відсутній. Тоді хвильове рівняння (6.1-9)
електричного поля буде мати вигляд:
• • •
∇ 2 E m + ω 2 ε μ E m = 0. (6.4-1)
•
Вектор E m визначають трьома проекціями:
• • • •
E m = i E mx + j E my + k E mz . (6.4-2)
• • • ⎪⎪
∇ 2 E my + ω 2 ε μ E my = 0, ⎬ (6.4-3)
• • • ⎪
∇ 2 E mz + ω 2 ε μ E mz = 0. ⎪
⎪⎭
•
⎫
∂ 2 E mx • •
+ ω ε μ E mx = 0, ⎪
2
∂z 2 ⎪
• ⎬ (6.4-4)
∂ E my
2 • • ⎪
+ ω 2 ε μ E my = 0.⎪
∂z 2
⎭
•
Аналогічний вигляд має система для вектора напруженості магнітного поля H :
•
⎫
∂ 2 H mx • •
⎪
+ ω 2
ε μ H mx = 0,
∂z 2 ⎪
• ⎬ (6.4-5)
∂ H my
2 • • ⎪
+ ω 2 ε μ H my = 0.⎪
∂z 2 ⎭
• •
k 2 = −ω 2 ε μ , (6.4-6)
або
• •
k = jω ε μ . (6.4-6а)
100
•
∂ 2 E mx • 2 •
− k E mx = 0 , (6.4-7)
∂z 2
•
∂ 2 E my • 2 •
− k E my = 0 , (6.4-8)
∂z 2
•
∂ 2 H mx • 2 •
− k H mx = 0 , (6.4-9)
∂z 2
•
∂ 2 H my • 2 •
− k H my = 0 . (6.4-10)
∂z 2
• •
rot H m = jωε E . (6.4-11)
•
∂ H my • •
− = jω ε E mx , (6.4-13)
∂z
•
∂ H mx • •
= jω ε E my . (6.4-14)
∂z
Тобто проекція Етх пов’язана з Нту, а Нтх пов’язана Ету. ці пари створюють поперечну
хвилю (типу Т).
З’ясуємо, яким чином описують процес поширення електромагнітних хвиль в просторі та
вплив на цей процес параметрів середовища.
101
6.5 Особливості поширення однорідних плоских хвиль в
різних середовищах
• • • • •
E mx = E x1 e − k x + E x 2 e k x . (6.5-1)
•
Комплексний коефіцієнт k , який має назву коефіцієнт поширення, запишемо у формі:
•
k = α + jβ , (6.5-2)
•
E mx = Emx1e−α z e− j β z + Emx 2 eα z e jβ z . (6.5-3)
102
Ще раз уважно розглянемо суть фази хвильового процесу (ω t − β z) , яка має дві складові
2π
ωt , де ω = 2π f = , тобто характеризує відношення періодів: на тригонометричному полі -
T
2π
2π , в часі - T ; й β z , де β = , тобто характеризує відношення періодів: на
λ
тригонометричному полі - 2π та за відстанню – довжина хвилі λ .
Встановимо зв'язок між складовими Етх та Нту. На підставі (6.4-13) після диференціювання
•
(6.5-5) з у рахуванням k з (6.5-2) та перегрупування доданків маємо:
⎛• • • •
⎞ − k• z ⎛ • • • •
⎞ k• z
⎜ k H my1 − jω ε E mx1 ⎟ e − ⎜ k H my 2 + jω ε E mx 2 ⎟ e = 0 . (6.5-7)
⎝ ⎠ ⎝ ⎠
Рівняння (6.5-7) є справедливим для будь яких значень z , якщо обидві складові (у дужках)
тотожно дорівнюють нулю, тобто із (6.5-7) маємо два рівняння:
• • • •
k H my1 − jω ε E mx1 = 0 (6.5-8)
• • • •
k H my 2 + jω ε E mx 2 = 0 . (6.5-9)
• •
З виразів (6.5-8) та (6.5-9) випливає, що між E та H існує взаємозв’язок. Цей
взаємозв’язок визначають величиною:
103
• •
• E mx1 k
Z w1 = •
= •
, (6.5-10)
H my1 jω ε
• •
• E mx 2 k
Z w2 = •
=− •
, (6.5-10а)
H my 2 jω ε
яка має одиницю виміру [Ом] та відповідну назву – хвильовий опір, точніше – імпеданс –
внаслідок комплексного характеру. З урахуванням (6.4-6а):
• μ jωμ
Zw = = . (6.5-11)
ε
•
jωε + σ
•
Хвильовий імпеданс Z w можна представити в алгебраїчній формі:
де дійсна складова:
βωμ
Xw = , (6.5-13)
α2 + β2
уявна складова:
αωμ
Yw = . (6.5-14)
α2 + β2
• •
• E mx1 e jϕ1 E mx1
Zw = •
= •
e j (ϕ1 −ϕ2 ) = Z w e jφ , (6.5-15)
jϕ2
H my1 e H my1
μω
Zw = X w2 + Yw2 = , (6.5-16)
α2 + β2
Yw α
φ = arctg = arctg . (6.5-17)
Xw β
Таким чином, хвильові імпеданси для прямої та зворотної хвиль однакові за модулем, але
відрізняються за фазою на кут π.
104
Тоді співвідношення (6.5-6) можна записати у вигляді:
Emy1e −α z Emy 2 e −α z
H y (t , z ) = cos(ωt − β z + ψ 1 − φ ) + cos(ωt + β z + ψ 2 − φ + π ) . (6.5-19)
Zw Zw
θ = ωt1 − βz1 + ϕ ,
(6.5-20)
θ = ωt 2 − β z 2 + ϕ .
Тоді
β ( z 2 − z1 )
t 2 = t1 + . (6.5-21)
ω
105
Визначимо довжину хвилі, що поширюється. Нехай t2 - t1 =T період гармонічної функції.
Тоді довжина хвилі
ωT 2π fT 2π
λ = z2 − z1 = vT = = = . (6.5-23)
β β β
•
−ω 2 ε μ = α 2 + j 2αβ − β 2 . (6.5-24)
З урахуванням (4.5-8), де
σ •
ε−j =ε ,
ω
маємо
− ω 2εμ + jωμσ = α 2 − β 2 + j 2αβ . (6.5-25)
α 2 − β 2 = −ω 2εμ ,⎫
⎬ (6.5-26)
2αβ = ωμσ . ⎭
εμ ⎡ σ ⎞
2 ⎤
α =ω ⎢ 1 + ⎛⎜ ⎟ − 1⎥ , (6.5-27)
2 ⎢ ⎝ ωε ⎠ ⎥
⎣ ⎦
εμ ⎡ ⎛ σ ⎞
2 ⎤
β =ω ⎢ 1+ ⎜ ⎟ + 1⎥ . (6.5-28)
2 ⎢
⎣ ⎝ ωε ⎠ ⎥
⎦
σ
З урахуванням тангенса кута втрат tgδ = отримаємо:
ωε
εμ ⎡
α =ω 1 + tg 2δ − 1⎤ , (6.5-29)
2 ⎣ ⎦
εμ ⎡
β =ω 1 + tg 2δ + 1⎤ . (6.5-30)
2 ⎣ ⎦
106
6.5.2 Діелектрики та провідники
В пункті 6.5.1 наведені формули, які характеризують процес поширення електромагнітних
хвиль в напівпровідному середовищі (діелектрик з втратами). Ознакою діелектрика або
провідника є співвідношення між густиною струму провідності та зміщення, або значення
тангенса кута втрат tgδ<<1 – діелектрик, α=0; tgδ>1 – провідник.
Величини, що характеризують процес поширення електромагнітних хвиль в різних
середовищах, для зручності користування зведено в таблицю 6.2.
Таблиця 6.2 Величини, які характеризують процес поширення електромагнітних хвиль в різних
середовищах
Параметр Середовище
Напівпровідне
Символ Назва Діелектричне Провідне
(діелектрик з втратами)
⎡ ⎤
εμ ⎢ ωμσ
2
Коефіцієнт ⎛ σ ⎞
α ω 1+ ⎜ ⎟ − 1⎥⎥ 0
загасання 2 ⎢ ⎝ ωε ⎠ 2
⎢
⎣ ⎥ ⎦
εμ ⎡ σ ⎞
2 ⎤ 2π ωμσ
β
Коефіцієнт
ω ⎢ 1 + ⎛⎜ ⎟ + 1⎥
фази 2 ⎢ ⎝ ωε ⎠ ⎥ λ 2
⎣ ⎦
Модуль ωμ
Zw μ ωμ
хвильового
імпедансу α2 +β2 ε σ
Фаза α
arctg π
φ хвильового 0
імпедансу
β 4
Дійсна
частина βωμ μ ωμ
X
хвильового α + β2
2
ε 2σ
імпедансу
Уявна
частина αωμ ωμ
Y 0
хвильового α2 +β2 2σ
імпедансу
Швидкість ω 1 2ω
ν поширення β εμ μσ
Довжина 2π ν 2
λ 2π
хвилі β f ωμσ
107
призвело до поширеного поняття “витискання” поля змінного струму до його поверхні, тобто в
провіднику має місце, так званий, поверхневий ефект (skin-effect).
iП x = −kEz × jH y ⎪⎫
⎬ (6.6-1)
kП z = iEx × jH y ⎪⎭
108
Скористаємось співвідношенням:
E( z) J ( z)
= = e −α z , (6.6-4)
E (0) J (0)
звідки маємо e −1 = e −αδ , де параметр δ має назву глибина проникнення поля й струму в провідник
(skin depth).
1 2
δ= = . (6.6-5)
α ωμσ
l l
Rf = = , (6.6-6)
π d δσ Sσ
де l – довжина провідника.
Для постійного струму значення опору:
4l
R0 = . (6.6-7)
π d 2σ
1 ⎛⎜ f ⎞
⎟,
R f = R0 1 + 3 (6.6-8)
4 ⎜ f гр ⎟
⎝ ⎠
9
f гр = . (6.6-9)
π d 2 μσ
109
6.7 Висновки
1. На підставі першого та другого рівнянь Максвелла отримано хвильові рівняння, в яких
вектори поля пов’язані з простором, часом та величиною, яка визначає швидкість.
2. З метою спрощення розв’язання хвильового рівняння та з урахуванням практичної
можливості доцільно вважати фронт хвилі плоским на великій відстані від джерела
випромінювання в однорідному середовищі, введено до розгляду однорідні плоскі хвилі.
3. За класифікацією електромагнітних хвиль розрізняють поперечні хвилі типу Т (ТЕМ),
повздовжні електричні хвилі типу Е (ТМ), повздовжні магнітні хвилі типу Н (ТЕ).
4. Поширення електромагнітних хвиль обумовлено процесом поляризації: лінійна, колова
(правостороння та лівостороння), еліптична.
5. Із розв’язання хвильового рівняння випливає, що існує два процеси – прямий (хвиля,
що падає) та зворотній (відбита, вторинна хвиля).
6. Параметр, який характеризує процес поширення хвилі - коефіцієнт поширення
•
k = α + j β , де α – коефіцієнт загасання, β – коефіцієнт фази.
7. Як випливає з розв’язання хвильового рівняння, між значеннями напруженості
електричного та магнітного полів існує взаємозв’язок, визначений величиною, яка має
одиницю виміру [Ом], й тому має назву – хвильовий імпеданс (опір) й залежить від
•
i Em jωμ
параметрів середовища Z w = = .
•
Hm jωε + σ
8. Електромагнітні хвилі поширюються в різних середовищах. Ознакою діелектрика або
провідника є співвідношення між густиною струму та зміщення, або значення тангенса
кута втрат tgδ. Якщо tgδ<<1 – діелектрик, α=>0; tgδ>1 – провідник.
9. В діелектричному середовищі хвиля поширюється без втрат, фаза хвильового опору
дорівнює нулю.
10. В провідному середовищі втрати пропорційні σ , фаза хвильового опору незмінна,
довжина хвилі залежить від параметрів середовища й частоти.
11. Найбільш сприйнятливим для поширення електромагнітних хвиль є діелектричне
середовище.
12. В реальних провідниках в напрямі до центра електромагнітне поле швидко згасає, що
призвело до поширеного поняття “витискання” поля змінного струму до його поверхні.
13. Ефект загасання поля (й струму) в провіднику має назву поверхневий (skin-effect), який
полягає в тому, що струм протікає в деякому поверхневому шарі кулі на поверхні
провідника, тобто значення сили струму в напрямку до центру провідника зменшується.
14. Із виразу δ = 2 випливає, що глибина проникнення поля у провідник
ωμσ
зменшується із зростанням питомої електропровідності, магнітної проникності та
частоти.
15. В зв’язку із зменшенням перерізу протікання струму на високих частотах опір
1
провідника збільшується. Його значення, за умови d >>δ, дорівнює: R f = .
π d δσ
110
7 ОСНОВИ ВИПРОМІНЮВАННЯ
ЕЛЕКТРОМАГНІТНИХ ХВИЛЬ
7.1 Елементарний електричний випромінювач (диполь Герца, електричний
вібратор)
7.1.1 Загальний випадок
7.1.2 Ближня зона (зона індукції)
7.1.3 Дальня зона (зона випромінювання)
7.1.4 Проміжна зона
7.1.5 Діаграма спрямованості випромінювача
7.1.6 Потужність та опір випромінювання диполя Герца
7.2 Магнітний елементарний випромінювач
7.2.1 Метод вирішення задач
7.2.2 Ближня зона
7.2.3 Дальня зона
7.2.4 Потужність та опір випромінювання елементарного магнітного
випромінювача
7.3 Елементарний щілинний випромінювач
7.3.1 Метод вирішення задач
7.3.2 Потужність та опір випромінювання елементарного щілинного
випромінювача
7.4 Елемент Гюйгенса
7.5 Висновки
111
G G G
2. Потрібно знайти: функції E (t , r ), H (t , r ) стосовно сферичної системи координат (r , θ, ϕ) (див
рис.7.1).
3. Стратегія розв’язку: нагадаємо схему взаємозв’язку параметрів електромагнітного поля
G G G
J,I H E
JG
A
4. Розв’язок.
G JG
За значенням густини струму J визначаємо A з урахуванням, що векторний потенціал
JG
A є таким, що запізнюється (4.8-33):
G⎛ r ⎞
G μ J ⎜t − ⎟
⎝ v ⎠ dV ,
A= ∫
4π V r
(7.1-1)
•G
Вектор H визначимо через векторний потенціал:
112
G• •G
1
H m = rot Am . (7.1-3)
μ
•G •G •
G
•
μ J m e− jβ r μ J m e− j β r μ I m e− j β r G
Am =
4π ∫V r dV = 4π ∫V r dS ⋅ dl = 4π ∫
l
r
dl . (7.1-2а)
• ⎫
Amx = 0, ⎪
⎪
•
⎪
Amy = 0, ⎬. (7.1-5)
• ⎪
• μ I m le− j β r ⎪
Amz = ⎪⎭
4π r
Тобто векторний потенціал має тільки одну проекцію вздовж осі z . Оскільки маємо
вібратор – провідник зі струмом І, - він утворює електромагнітне поле. Хвиля поширюється в
навколишньому просторі й для розгляду цього поля в просторі використаємо сферичну
систему координат (див рис.7.1).
•G • JG • JG • JJG
Задачу розв'язуємо за допомогою вектора Am = Amr 1r + Amθ 1θ + Amϕ 1ϕ в точці P .
Знайдемо його складові.
Радіальна складова:
•
• • μ I m le− j β r
Amr = Amz cosθ = cos θ . (7.1-6)
4π r
Меридіанна складова:
•
• • μ I m le − j β r
Amθ = − Amz sin θ = − sin θ . (7.1-7)
4π r
113
Азимутна складова:
•
Amϕ = 0 . (7.1-8)
• JG JG
Мінус в співвідношенні (7.1-7) свідчить, що напрями векторів Amθ 1θ та 1θ протилежні
визначеним в сферичній системі координат.
Розглянемо рівняння (7.1-3). Із використання представлення ротора вектора в
сферичній системі координат в загальному вигляді, отримаємо:
⎧ ⎡ ⎛ • •
⎞⎤
•G 1 •G
1 ⎪G ⎢ 1 ⎜ ∂ ( Amϕ sin θ ) ∂ Amθ ⎟ ⎥
H m = rot Am = ⎨1r − +
μ μ ⎪ ⎢ r sin θ ⎜ ∂θ ∂ϕ ⎟ ⎥
⎩ ⎣ ⎝ ⎠⎦
⎡ ⎤
JJG 1 ⎢ 1 ⎛ ∂ Amr ⎞ ∂ (r Amϕ ) ⎥ JJG 1 ⎡ ∂ (r Amθ ) ∂ Amr ⎤ ⎪⎫
• • • •
+1θ ⋅ ⎢ ⎜ ⎟− ⎥ +1ϕ ⋅ ⎢ − ⎥ ⎬.
r ⎢ sin θ ⎜ ∂ϕ ⎟ ∂r ⎥ r ⎢ ∂r ∂θ ⎥ ⎪
⎝ ⎠ ⎣ ⎦⎭
⎣ ⎦
(7.1-9)
• •
∂ Amr ∂ Amθ
= 0; = 0. (7.1-10)
∂ϕ ∂ϕ
114
На основі співвідношень (7.1-4) та (7.1-12) визначимо вектор напруженості
G
електричного поля E .
⎧ ⎡ ⎛ • ⎞ ⎤
⎢ ∂ ⎜⎝ H mϕ sin θ ⎟⎠ ∂ H mθ
•
•G
1 ⎪⎪G 1 ⎥
Em = − j ⎨1r ⋅ ⎢ − ⎥+
ωε ⎪ r sin θ ⎢ ∂θ ∂ϕ ⎥
⎪⎩ ⎢⎣ ⎥⎦
(7.1-13)
⎡ ⎛ • ⎞⎤ ⎡ ⎛ • ⎞ ⎤⎫
⎛ • ⎞ ∂ ⎜ r H mϕ ⎟ ⎥ G ∂ ⎜ r H mθ ⎟ •
⎪
G 1⎢ 1
+ 1θ ⋅ ⎢ ⎜ ∂ H mr ⎟ − ⎝ ⎠ ⎥ + 1ϕ ⋅ 1 ⎢⎢ ⎝ ⎠ − ∂ H mr ⎥⎥ ⎪ .
⎬
r ⎢ sin θ ⎜ ∂ϕ ⎟ ∂r ⎥ r⎢ ∂r ∂θ ⎥ ⎪
⎝ ⎠ ⎥⎦ ⎭⎪
⎣⎢ ⎦⎥ ⎢⎣
• •
Оскільки H mr = 0 , H mθ = 0 то в співвідношенні (7.1-13) лишаються тільки такі
складники:
⎧ ⎛ • ⎞ ⎛ • ⎞⎫
∂ H mϕ sin θ ⎟ ∂
•G G • G • ⎪
1 ⎪G 1 ⎜
⎝ ⎠ G 1 ⎝⎜ r H mϕ ⎟⎠ ⎪⎪
E m = 1r E mr + 1θ E mθ = − j ⎨1r ⋅ ⋅ − 1θ ⋅ ⋅ ⎬. (7.1-13а)
ωε ⎪ r sin θ ∂θ r ∂r ⎪
⎩⎪ ⎭⎪
Звідки:
⎛ • ⎞
• 1
∂ ⎜ H mϕ sin θ ⎟
E mr = − j ⋅ ⎝ ⎠. (7.1-14)
ωε r sin θ ∂θ
⎛ • ⎞ ⎛ • ⎞
∂ ⎜ r H mϕ ⎟ ∂ ⎜ r H mϕ ⎟ π
• 1 ⎠= 1 ⋅ ⎝
E mθ = j ⋅ ⎝ ⎠ ⋅ej2 ; (7.1-15)
ωε r ∂r ωε r ∂r
•
E mϕ = 0 .
•
Значення E mϕ , дорівнює нулю, це отримано з формальних математичних перетворень,
JJG
а також випливає з фізичної сутності процесів – складова 1ϕ Emϕ – відсутня (див рис.7.1).
Підставимо в вирази (7.1-14) та (7.1-15) попередньо отримане значення H mϕ з (7.1-12).
Після диференціювання та перетворення задля отримання складових із компонентами
n
⎛ λ ⎞
⎜ ⎟ маємо:
⎝ 2π r ⎠
•
• I l β 2e − jβ r ⎡ λ ⎛ λ ⎞ ⎤
2
115
•
I m l β 2e − jβ r ⎡ λ ⎛ λ ⎞ 1⎤
2
= ⎢ − j⎜ ⎟ ⎥ cos θ =
2πωε ⎣⎢ 2π r
2
⎝ 2π r ⎠ r ⎥⎦
•
I m l β 2e − jβ r β ⎡ λ ⎛ λ ⎞ λ 2 ⎛ λ ⎞⎤ (7.1-14а)
=
2πωε ⎢ 2π r 2 ⋅ ⎜ 2π ⎟ − j 4π 2 ⎜ 2π r 3 ⎟ ⎥ cos θ =
⎣ ⎝ ⎠ ⎝ ⎠⎦
•
I l β 3e − jβ r ⎡⎛ λ ⎞ 2 ⎛ λ ⎞ ⎤
3
= m ⎢⎜ ⎟ − j⎜ ⎟ ⎥ cos θ .
2πωε ⎣⎢ ⎝ 2π r ⎠ ⎝ 2π r ⎠ ⎥⎦
1
На підставі (6.5-10), з урахуванням (6.5-22) та формули v = , використаємо заміну
εμ
β
для дальнього поля = Zw :
ωε
•
• I l Z w β 2e− j β r ⎡⎛ λ ⎞ 2 ⎛ λ ⎞ ⎤
3
•
За аналогією знаходимо вираз для складової E mθ :
⎛ • ⎞
∂ ⎜ r H mϕ ⎟ ⎧ • ⎡ λ ⎛ λ ⎞2 ⎤ ⎫⎪
⎪ r I lβ e
2 − jβ r
• 1 1 ⎝ ⎠= j 1 1 ∂
E mθ = j ⋅ ⋅ ⋅ ⋅ ⎨ m ⋅⎢ j +⎜ ⎟ sin θ ⎥ ⎬ =
ωε r ∂r ωε r ∂r ⎪ 4π ⎢⎣ 2π r ⎝ 2π r ⎠ ⎥⎦ ⎪
⎩ ⎭ (7.1-15а)
•
I m l β 3e − j β r ⎡ λ ⎛ λ ⎞ ⎛ λ ⎞ ⎤
2 3
= ⎢j +⎜ ⎟ − j⎜ ⎟ ⎥ sin θ .
4πωε ⎣⎢ 2π r ⎝ 2π r ⎠ ⎝ 2π r ⎠ ⎦⎥
β
Використаємо заміну = Z w й отримаємо:
ωε
•
• I m lZ w β 2e − j β r ⎡ λ ⎛ λ ⎞2 ⎛ λ ⎞
3
⎤
E mθ = ⎢j +⎜ ⎟ − j⎜ ⎟ ⎥ sin θ . (7.1-15б)
4π ⎢⎣ 2π r ⎝ 2π r ⎠ ⎝ 2π r ⎠ ⎥⎦
λ
якщо: r << - ближня зона, (7.1-16)
2π
λ
якщо : r >> - дальня зона. (7.1-16а)
2π
116
λ
rгр = . (7.1-17)
2π
Між ближньою та дальньою зонами розташована проміжна зона (див. п.7.1.4). Розглянемо
особливості електромагнітного поля в кожній зоні.
λ λ
В ближній зоні r << rгр = , тобто >> 1 .
2π 2πr
n
⎛ λ ⎞
Тобто у виразах (7.1-12), (7.1-14а,б), (7.1-15а,б) доданками ⎜ ⎟ з меншими
⎝ 2π r ⎠
степенями n можна знехтувати, а співмножник e − j β r за цих умов буде прямувати до одиниці:
2π r
−j
− jβ r λ
e =e → 1. (7.1-18)
• • •
3
• I m l ⎛ 2π ⎞ λ3 Iml I m l − j π2
E mr =−j ⎜ ⎟ ⋅ cosθ = − j cosθ = e cosθ . (7.1-20)
2πωε ⎝ λ ⎠ ( 2π )3 r 3 2πωε r 3 2πωε r 3
Аналогічно з формули (7.1-15а) отримаємо:
• • •
3 3
• I m l ⎛ 2π ⎞ ⎛ λ ⎞ Iml I m l − j π2
E mθ =−j ⎜ ⎟ ⋅⎜ ⎟ sin θ = − j sin θ = e sin θ (7.1-21)
4πωε ⎝ λ ⎠ ⎝ 2π r ⎠ 4πωε r 3 4πωε r 3
117
Миттеві значення вектора Пойнтінга коливаються з подвійною частотою, його середнє
значення у ближній зоні дорівнює нулю (Пср=0) – перенесення енергії відсутнє (режим
стоячих хвиль), має місце коливальний процес.
• •
• E E mθ I m l sin θ 4π r 2 j 1
Z бз = =−j ⋅ • =− = , (7.1-22)
•
H mϕ 4πωε r 3
sin θ ωε r jωε r
Iml
118
1
Z бзE = . (7.1-22а)
ωε r
Побудуємо графік модуля Z бзE в ближній зоні (рис.7.4). Слід звернути увагу, що в п.
6.5.1 співвідношення між складовими E та H отримало назву хвильового імпедансу,що є
коректним для зони хвильового процесу – дальньої зони.
1 1
E≡ 3
, H≡ 2. (7.1-23)
r r
λ λ
Як вже зазначено в дальній зоні r >> , тобто << 1 .
2π 2πr
n
⎛ λ ⎞
В такій ситуації у виразах (7.1-12),(7.1-14а),(7.1-15а) доданками ⎜ ⎟ з більшими
⎝ 2π r ⎠
− jβ r
степенями n можна знехтувати, а запізнення, яке відображає множник e слід враховувати.
Тоді вирази для складових електромагнітного поля в дальній зоні матимуть вигляд:
•
• I m l β e− j β r
H mϕ = j sin θ , (7.1-24)
4π r
119
•
• I m l β 2e− jβ r
E mθ = j sin θ , (7.1-25)
4πωε r
•
• I m l β ⋅ e− j β r
E mr = cosθ . (7.1-26)
2πωε r 2
β
З урахуванням заміни = Z w отримаємо:
ωε
•
• I m lZ w β e− j β r
E mθ = j sin θ , (7.1-25а)
4π r
•
• I m lZ we− j β r
E mr = cos θ . (7.1-26а)
2π r 2
• •
Порівняння максимальних значень (7.1-25) E mθ та E mr (7.1-26) показує, що
π
θ= θ =0
2
Emr λ
= << 1 , тобто для умов дальньої зони Emr << Emθ . Тому в подальшому враховуємо
Emθ π r
• •
пару E mθ та H mϕ , й вважаємо, що фронт хвилі можна розглядати як плоский в наслідок
малої його кривизни.
• •
З аналізу виразів (7.1-24) - (7.1-26) випливає, що комплексні величини E m та H m
змінюються в фазі (рис. 7.5), таким чином середнє значення вектора Пойнтинга Π cep ≠ 0 ,
отже, в дальній зоні існує процес перенесення електромагнітної енергії.
•
Emθ j I m l β 2 sin θ ⋅ 4π r β 1 εμ μ
Z дзE = = • = = = = . (7.1-27)
H mϕ
j I m l β sin θ ⋅ 4πωε r
ωε λf ε ε ε
120
Зауважимо, що у дальній зоні виконуються такі співвідношення:
1 1
E≡ ;H ≡ . (7.1-28)
r r
121
Рисунок 7.7 Стадії формування електромагнітного
поля: а-д силові лінії; е-к часові діаграми струму в диполі
Розглянемо діаграми поля в даному випадку та.
Пояснимо кожний рисунок детальніше:
а – до появи коливань обидві половини диполя не заряджені;
е – струм відсутній;
б – з’явився струм провідності; через чверть періоду він зарядив верхню половину
вібратора позитивним зарядом, а нижню половину – негативним, при цьому лінії
електричного струму зміщення поля починаються на верхній половині вібратора і
закінчуються на нижній;
T
є – струм в межах від 0 до ;
4
122
в – на цьому етапі заряди зменшуються (спадають); зовнішня частина поля
просувається далі, одночасно починають “відшнуровуватись” лінії поля;
T
ж– струм в межах від 0 до ;
3
г – в кінці другої чверті періоду обидві половини вібратора не заряджені;
“відшнуровування” лінії поля не закінчено;
T
з – струм в межах від 0 до ;
2
д – під час третьої частини періоду струм протікає в зворотному напрямку, тому
верхня половина вібратора заряджається позитивним зарядом, а нижня – негативним.
3
к– струм в межах від 0 до T ;
4
В кінці третьої чверті періоду перейдемо до рисунку аналогічному випадку 2), але лінії
поля змінюють напрям і т.д.
Умовно для диполя Герца лінії електричного поля представлені на рис.7.8б, магнітного
поля – на рис.7.8а.
а б
123
В азимутальній площині для складової H ϕ – діаграма спрямованості – круг (рис. 7.7б).
Введемо безрозмірну функцію – нормовану характеристику, що визначає діаграму
спрямованості в меридіанній площині:
Emθ
F (θ , ϕ ) = = sin θ . (7.1-30)
Emax
де
124
dS = r 2 sin θdθdϕ − (7.1-32)
⎡ ⎤G
G 1 ⎧ •G ∗G ⎫ ( I m l ) 2
Пcep = Re ⎨ Eθ × H ϕ ⎬ = ⎢ 2 2 Z w sin 2 θ ⎥ 1r , (7.1-33)
2 ⎩ ⎭ ⎢⎣ 8r λ ⎥
⎦
як відомо
π
4
∫ sin θdθ = 3 ,
3
G G
тоді, з урахуванням що напрями векторів Пcep та dS співпадають, маємо:
π 2π
( I m l ) 2 sin 3 θ ⋅ Z w π Z w ( I ml ) 2
PΣ = ∫ ∫ d ϕ dθ = . (7.1-35)
0 0
8λ 2 3λ 2
I m2 RΣ
PΣ = , (7.1-36)
2
де RΣ - опір випромінювання.
Вираз для опору випромінювання, з урахуванням (7.1-35):
2
2P 2πZ w ⎛ l ⎞
RΣ = 2Σ = ⎜ ⎟ . (7.1-37)
Im 3 ⎝λ⎠
μ0
Zw = = 120π ,
ε 0
2
⎛l⎞
RΣ = 80π ⎜ ⎟ . 2
(7.1-38)
⎝λ⎠
125
7.2 Магнітний елементарний випромінювач
7.2.1 Метод вирішення задач
Eθ ⇔ Hθ , Er ⇔ H r , H ϕ ⇔ Eϕ , I ⇔ −I М , ε ⇔ −μ . (7.2-1)
На рис. 7.10а показано електричний вібратор Герца, але з магнітним струмом ІM, який
створює силові лінії електромагнітного поля.
Зауважимо, що такі самі лінії поля (відповідно й таке саме поле) формує рамка із
електричним струмом (рис.7.10а), замість фіктивного магнітного диполя. Тому реальним
магнітним елементарним випромінювачем є рамка із струмом.
H mr = mM ⎢⎜ ⎟ − j ⎜ ⎟ ⎥ cos θ , (7.2-3)
2πωμ ⎢⎣ ⎝ 2π r ⎠ ⎝ 2π r ⎠ ⎥⎦
126
•
• ⎡ λ
I l β 3e − j β r
⎛ λ ⎞
2
⎛ λ ⎞ ⎤
3
H mr = ⎢⎜ ⎟ − j⎜ ⎟ ⎥ cos θ , (7.2-
2π ⎣⎢ ⎝ 2π r ⎠ ⎝ 2π r ⎠ ⎦⎥
7)
•
− j I m S β 3e − j β r ⎡ λ ⎛ λ ⎞ ⎤
2 3
•
⎛ λ ⎞
H mθ = ⎢j +⎜ ⎟ − j⎜ ⎟ ⎥ sin θ . (7.2-8)
4π ⎣⎢ 2π r ⎝ 2π r ⎠ ⎝ 2π r ⎠ ⎦⎥
E
Визначимо співвідношення для магнітного випромінювача:
H
127
•
• H E mϕ
Z бз = •
= jωμ r (7.2-15)
H mθ
• H
Z бз = ωμ r (7.2-15а)
128
Звідки також випливає, що з точністю до знака, фази півхвиль Е(t) та Н(t) співпадають,
тобто середнє значення вектора Пойнтінга існує – існує процес перенесення
електромагнітної енергії.
Визначимо хвильовий опір з (7.2-16) та (7.2-18) або (7.2-19) та (7.2-21):
•
Eϕ ωμ μ μ
Zw = = = = (7.2-22)
•
Hθ β εμ ε
потужність випромінювання:
S2
PΣ = I 2160π 4 . (7.2-24)
λ4
129
Якщо в щілині створити змінне електричне поле, то така щілина стане елементом по
якому протікає магнітний струм I M в напрямку паралельному довгим краям щілини.
Для того, щоб дана щілина могла вважатися елементарним випромінювачем, необхідне
виконання наступних нерівностей: l << λ , та Δ << l .
У відповідності до принципу переставної двоїстості щілинний випромінювач дуальний
по відношенню до електричного випромінювача, тому він є різновидом магнітного
випромінювача.
Немає потреби вирішувати нову задачу електродинаміки, використаємо принцип
переставної двоїстості до знайдених раніше проекцій векторів поля елементарного
електричного випромінювача в дальній зоні:
•
• − j I M l β e− jβ r
Eϕ = sin θ (7.3-1)
4π r
•
• j I M l β e− j β r
Hθ = sin θ (7.3-2)
4π rZ w
Слід звернути увагу на те, що в дальній зоні елементарний щільовий випромінювач має
G
електричний вектор з єдиною складовою направленою по орту азимутної координати ϕ . Це
означає, що силові лінії вектора напруженості електричного поля, виходячи з щілини, на
деякій відстані приймають форму кіл (рис.4.4б). На практиці в якості величини, що
характеризує збуджуюче джерело, замість фіктивного магнітного струму I M зручно
•
використовувати комплексну амплітуду U Щ напруги в щілині, що вимірюється
безпосередньо у вольтах. Врахувавши те, що комплексна амплітуда магнітного струму
чисельно дорівнює подвоєній комплексній амплітуді напруги в щілині:
• •
I M = 2U Щ , (7.3-3)
запишемо кінцеві формули для розрахунку проекцій векторів електромагнітного поля в
дальній зоні для щілинного випромінювача:
•
• − jU Щ l β e − j β r
Eϕ = sin θ (7.3-4)
2π r
•
• jU Щ l β e− j β r
Hθ = sin θ (7.3-5)
2π rZ w
7.3.2 Потужність та опір випромінювання елементарного щілинного
випромінювача
У відповідності до (7.3-4) та (7.3-5) усереднений за період коливальний вектор
Пойнтінга має єдину складову, направлену по радіальному орту:
1 • U 2 (l β ) 2 sin 2 θ
Псрr = − E ϕ Hθ = Щm 2 2 (7.3-6)
2 8π r Z w
Потужність, що випромінюється елементарним щілинним вібратором, знаходимо
шляхом інтегрування Псрr по поверхні S сфери достатньо великого радіуса, точки якої
розміщені в дальній зоні випромінювача:
2
U Щm (l β )2 2π π 3 2
U Щm (l β ) 2
PΣ = ∫ Псрr dS =
8π 2 Z w ∫0
dϕ ∫ sin θ dθ = . (7.3-7)
S 0
3π Z w
130
Оскільки потужність випромінювання є пропорційною квадрату напруги в щілині,
формулу (7.3-7) можна записати в наступному вигляді:
2
U Щm
PΣ = , (7.3-8)
2 R ЩΣ
131
Таблиця 7.3 Дані для характеристики спрямованості елемента Гюйгенса
кути cos θ cos θ + 1
0 1 2
π 2 0 1
π -1 0
3π 2 0 1
7.5 Висновки
1. Випромінювання електромагнітних хвиль здійснюють спеціальні пристрої, які
мають назву випромінювачі.
2. Найпростішими (базовими) випромінювачами є електричний вібратор (диполь
Герца) та магнітний елементарний випромінювач (рамка з електричним струмом та
щілина).
3. Елементарні випромінювачі збуджують (створюють) просторову електромагнітну
хвилю, яку за умов великої відстані точки спостереження, можна вважати локально
плоскою з основними складовими поля H ϕ , E θ - для елементарного електричного
випромінювача; H θ , E ϕ - для елементарного магнітного.
4. Аналіз процесу випромінення електричного елементарного вібратора виконано за
•
G G μ I m e− j β r
4π ∫l
схемою: задано величини: J , І; на підставі співвідношення A = dl
r
визначено векторний магнітний потенціал в декартовій та сферичній системах
G• G•
координат; на підставі співвідношення H m = 1 μ (rot Am ) визначено вектор
напруженості магнітного поля; на підставі першого рівняння Максвела возначено
132
G• G• G
вектор напруженості електричного поля Em = (1 jωε ) H m , тобто процедура така J ,
G G G
I → A→ H → E.
5. На підставі аналізу отримано для електричного випромінювача (вібратора) одну
складову магнітного поля H ϕ ; та дві складові електричного E θ , E r , але важливою
для подальшого розгляду є складові E θ та Hϕ (створюють радіальну складову
G G G
вектора Пойнтінга 1r П r = 1θ Eθ × 1ϕ Hϕ ).
6. Формули складових поля елементарного магнітного вібратора отримано на підставі
принципу переставної двоїстості E ϕ , H θ , H r .
7. Залежно від відстані між випромінювачем та точкою спостереження простір можна
умовно поділити на ближню r<< rкр. та дальню зони r>> rкр.=λ/2π.
G
8. В ближній зоні електромагнітна хвиля не поширюється (це зона індукції) Псер. = 0.
9. В ближній зоні електричного вібратора електромагнітне поле є переважно
1 1 1 μ0
електричним: Z бзE = ; E= 3 ; H= 2; Z бзE > Z w0 = = 120π Ом (поле
ωε r r r ε0
високоомне).
10. В ближній зоні магнітного вібратора електромагнітне поле є переважно магнітним :
1 1 μ0
Z бзH = ωμε r ; E = 2 ; H = 3 ; Z бзH < Z w0 = = 120π Ом (поле низькоомне).
r r ε0
11. В дальній зоні існує електромагнітне поле(це зона хвильового процесу), у вільному
μ0 1 1
просторі: Z w0 = ; E= ;H= .
ε0 r r
12. В проміжній зоні силові лінії поля відокремлюються від вібратора – починає
формуватися електромагнітна хвиля.
13. Інтенсивність випромінення елементарних випромінювачів різна в різних напрямах,
що показує діаграма спрямованості, для електричного та магнітного вібраторів
характеристика спрямованості: F (θ , ϕ ) = sin θ ; для елемента
Гюйгенса F (θ , ϕ ) = 1 + cos θ .
133
8 ХВИЛЬОВІ ЯВИЩА НА ГРАНИЦІ РОЗПОДІЛУ ДВОХ
СЕРЕДОВИЩ
Припустимо, що на границю розподілу двох середовищ під кутом ϕ падає плоска ЕМХ
(пряма хвиля) – рис. 8.1.
134
Вектори E та H можуть бути орієнтовані в площині падіння довільно, але в цій
площині вони завжди розкладаються на дві складові. Тому окремо розглянемо випадки, коли
вектор E розташовано нормально відносно площини падіння, та коли вектор E паралельний
площині падіння.
У загальному випадку вектори E та H довільної орієнтації можна отримати як
суперпозицію цих двох часткових випадків. Встановимо зв’язок між кутами падіння,
відбиття, заломлення та параметрами середовища, а також співвідношення між амплітудами
хвиль, що падає, відбивається і заломлюється.
E (t , l ) = Em e −α l cos(ωt − β l + θ ) .
E (t , l ) = Em cos(ωt − β l + θ ) ,
звідки:
i i
E = E m e jωt e − j β l .
Розглянемо рис. 8.2.
135
З креслення (рис. 8.2) можна записати:
i i
E пад = E m пад е − j β1 ( x sin ϕ + z cosϕ ) , (8.1-7)
i i
E від = E m від е − j β1 ( x sin ϕвід − z cosϕвід ) , (8.1-8)
i i
E зал = E m зал е − j β 2 ( x sinψ + z cosψ ) . (8.1-9)
Eτ 1 = Eτ 2 z =0 . (8.1-10)
i i i
E mx пад е − j β1x sin ϕ + E mx від е − j β1x sin ϕвід = E mx зал е − j β 2 x sinψ . (8.1-11)
sin ϕ β
= 2. (8.1-14)
sin ϕ зал β1
n2 β 2
= .
n1 β1
136
З урахуванням того, що σ1 = σ 2 = σ та кутова частота процесу в обох середовищах
однакова (тобто ω1 = ω2 = ω ), з останнього виразу отримуємо:
⎡ 2 ⎤
ε μ ⎛σ ⎞
ω 2 2 ⎢ 1 + ⎜ 2 ⎟ + 1⎥
2 ⎢ ⎝ ωε 2 ⎠ ⎥
n2 β 2 ⎣⎢ ⎦⎥ ε 2 μ2
= = = . (8.1-14а)
n1 β1 ⎡ 2 ⎤ ε1μ1
ε1μ1 ⎢ ⎛ σ1 ⎞ ⎥
ω 1+ ⎜ ⎟ + 1⎥
2 ⎢ ωε
⎝ 1⎠
⎢⎣ ⎥⎦
n2 ε ε
= 2 = r2 . (8.1-14б)
n1 ε1 ε r1
137
Вплив орієнтації векторів на загальну картину поля ілюструє рис. 8.3. Вектори
побудовані з використанням принципу дзеркального відображення. Картини поля є різними
при різних орієнтаціях векторів E та H , тому слід окремо розглянути ці ситуації.
i i
Eτ 1 = Eτ 2 ,
тобто на границі розподілу ( z = 0 ), маємо:
i i i
E пад + E від = E зал . (8.2-1)
i i
Eτ 1 Eτ 2
138
i
i E
З врахуванням H = i отримаємо з (8.2-2) та (8.2-2а):
Zw
i
i i i Z w1 cosψ
E пад − E від = E зал i
. (8.2-3)
Z w2 cos ϕ
⎧ i i
⎪1 + R ⊥ = T ⊥
⎪ i
⎨ i i Z cosψ . (8.2-4)
⎪1 − R ⊥ = T ⊥ w1
i
⎪
⎩ Z w2 cos ϕ
139
Вважаємо, що обидва середовища – діелектрики, та на границі розподілу струму немає.
З рис. 8.5, користуючись граничними умовами, записуємо:
i i
Hτ1 = Hτ 2 ,
i i i
H пад + H відб = H зал . (8.2-7)
i i i
( E пад − E відб ) cos ϕ = E зал cosψ . (8.2-8)
i i i cosψ
E пад − E відб = E зал . (8.2-9)
cos ϕ
E
На підставі (8.2-7) з врахуванням того, що H = , отримаємо рівність:
Zw
i
i i i Z w1
E пад + E відб = E зал i
. (8.2-10)
Z w2
⎧ i i Z
i
⎪1 + R = T w1
ΙΙ ΙΙ i
⎪
⎪ Z w2
⎨ i i cosψ . (8.2-11)
⎪1 − R ΙΙ = T ΙΙ
⎪ cos ϕ
⎪
⎩
i
i 2 Z w2 cos ϕ
T ΙΙ = i i
, (8.2-12)
Z w2 cosψ + Z w1 cos ϕ
i i
i Z w1 cos ϕ − Z w2 cosψ
R ΙΙ = i i
. (8.2-13)
Z w2 cosψ + Z w1 cos ϕ
140
8.3 Явище повного внутрішнього відбиття
Визначимо кут падіння ЕМХ на границю розподілу двох діелектриків, при якому
заломлена хвиля відсутня - рис. 8.6. Будемо вважати, що : ε1 ≠ ε 2 та μ1 = μ2 = μ0 .
Ситуації різні для різних співвідношень між ε1 та ε 2 .
За другим законом Снелліуса:
sin ϕ ε
= r2 . (8.3-1)
sinψ ε r1
В цих умовах ЕМХ буде поширюватись лише у приграничному шарі без проникнення в
інше середовище. Тобто якщо ϕ ≥ ϕ0 можна вважати, що заломлення хвилі відсутнє, а є
повне внутрішнє відбиття. Таким чином для sinψ = 1 отримаємо:
εr2
sin ϕ0 = . (8.3-2)
ε r1
εr2
ϕ0 = arcsin . (8.3-3)
ε r1
141
8.4 Явище повного проходження ЕМХ. Кут Брюстера
З’ясуємо, за яких умов хвиля, що падає на границю двох середовищ, повністю
i i
проходить в інше середовище без відбиття від границі, тобто R = 0 , а T = 1 для двох ситуацій
розміщення векторів E відносно площини падіння.
Кут падіння хвилі, за якого відсутнє відбиття від границі розподілу, має назву кут
Брюстера.
За умови ε1 ≠ ε 2 та μ1 = μ2 = μ0 маємо:
jωμ1 μ1
i
Z w1 jωε1 + σ ε1 ε
= = = 2. (8.4-2)
i jωμ2 μ2 ε1
Z w2
jωε 2 + σ ε2
ε2
cos ϕ − cosψ
i ε1
R ΙΙ = . (8.4-3)
ε2
cos ϕ + cosψ
ε1
i
У зв’язку з умовою R ΙΙ = 0 , маємо з (8.4-3):
ε2
cosψ = cos ϕ Бр , (8.4-4)
ε1
де ϕ Бр - кут Брюстера.
Наведемо перетворення для знаходження кута Брюстера:
142
ε2
cos 2 ψ = cos 2 ϕ Бр , (8.4-5)
ε1
або
ε2
1 − sin 2 ψ = cos 2 ϕ Бр . (8.4-6)
ε1
ε1
sinψ = sin ϕ Бр , (8.4-7)
ε2
ε1 2
sin 2 ψ = sin ϕ Бр . (8.4-8)
ε2
ε1 2
Скориставшись перетворенням 1 − sin 2 ψ = 1 − sin ϕ Бр з (8.4-8) та (8.4-6), отримаємо:
ε2
ε1 2 ε ε ε
1− sin ϕ Бр = 2 (1 − sin 2 ϕ Бр ) = 2 − 2 sin 2 ϕ Бр , (8.4-9)
ε2 ε1 ε1 ε1
або
ε1 ⎛ ε 2 ε1 ⎞ 2
1− = ⎜ − ⎟ sin ϕ Бр , (8.4-9а)
ε 2 ⎝ ε1 ε 2 ⎠
далі
⎛ ε12 − ε 22 ⎞ 2
ε1 − ε 2 = ⎜ ⎟ sin ϕ Бр , (8.4-9б)
⎜ ε2 ⎟
⎝ ⎠
звідки
ε2 1
sin 2 ϕ Бр = = . (8.4-9в)
ε1 + ε 2 1 + ε1 / ε 2
Після перетворень маємо:
ε1 1 1 − sin 2 ϕ Бр cos 2 ϕ Бр
= −1 = = , (8.4-9г)
ε 2 sin 2 ϕ Бр sin 2 ϕ Бр sin 2 ϕ Бр
тобто
ε1
= ctg 2ϕ Бр . (8.4-10)
ε2
143
8.4.2 Вектор E розташований у площині, що є перпендикулярною до
площини падіння
ε2
cos ϕ Бр = cosψ . (8.4-12)
ε1
ε ε
1 − sin 2 ϕ Бр = 2 − 2 sin 2 ψ . (8.4-13)
ε1 ε1
sin ϕ Бр ε2
= ,
sinψ ε1
звідки маємо:
ε1 2
sin 2 ψ = sin ϕ Бр . (8.4-14)
ε2
ε 2 ε 2 ε1 2
1 − sin 2 ϕ Бр = − sin ϕ Бр ,
ε1 ε1 ε 2
ε
1 − sin 2 ϕ Бр = 2 − sin 2 ϕ Бр , (8.4-15)
ε1
ε
1 = 2 або ε 2 = ε1 . (8.4-16)
ε1
144
Z w2 − Z w1
З формули R = (нормальне падіння ЕМХ на границю розподілу) випливає,
Z w2 + Z w1
що коефіцієнт відбиття від границі розподілу буде дорівнювати нулю лише за умови
Z w2 = Z w1 . Ця рівність еквівалентна наступній:
μ2 / ε 2 = μ1 / ε1 (8.5-1)
На даний час немає ефективної методики синтезу таких середовищ, у яких рівність
(8.5-1) виконується у достатньо широкому діапазоні частот.
Потрібно відмітити, що збільшення міри загасання хвиль у середовищі (тобто
збільшення кута втрат або коефіцієнта загасання) веде не до зменшення, а до збільшення
модуля коефіцієнта відбиття. Дійсно - чим більше значення кута δ = arctg (σ / wε ) , тим
більше значення модуля комплексної діелектричної проникності середовища. Тому при
σ → ∞ буде lim Z w2 = 0 . Відповідно lim R = −1 , тобто середовище з нескінченно великим
загасанням веде себе як ідеально відбиваюче.
Практичний метод створення невідбиваючого покриття полягає у використанні ефекту
багатократних відбивань. Для прикладу розглянемо середовище, поверхня якого виконана
ребристою - рис. 8.7.
8.6 Висновки
1. За умов падіння ЕМХ на границю розподілу двох середовищ відбувається відбиття
та заломлення хвилі.
2. Перший закон Снелліуса - кут відбиття дорівнює куту падіння: ϕ пад = ϕвід .
3. Другий закон Снелліуса - відношення синусів кутів падіння і заломлення обернено
пропорційне до відношення коефіцієнтів заломлення відповідних середовищ:
sin ϕ пад β 2 ε
= = r2 .
sin ϕ зал β1 ε r1
4. Зв'язок між амплітудами хвилі, що падає, відбитої та заломленої хвиль визначають
i i
коефіцієнтами відбиття та проходження (коефіцієнтами Френеля) - R та T .
145
i
i E від
Коефіцієнт відбиття: R = i .
E пад
i
i E зал
Коефіцієнт заломлення: Т = i .
E пад
5. Коефіцієнти Френеля для випадку, коли вектор E розташований у площині, яка є
перпендикулярною до площини падіння:
i i i
i 2 Z w2 cos ϕ i Z w2 cos ϕ − Z w1 cosψ
T⊥ = i i
, R⊥ = i i
.
Z w2 cos ϕ + Z w1 cosψ Z w2 cos ϕ + Z w1 cosψ
Далі треба розглянути хвильові явища над плоскою ідеальною провідною поверхнею.
146
9 ПОШИРЕННЯ ЕЛЕКТРОМАГНІТНИХ ХВИЛЬ НАД
ПЛОСКОЮ ІДЕАЛЬНОЮ ПРОВІДНОЮ ПОВЕРХНЕЮ
9.1 Загальні поняття
9.1.1 Типи хвиль
9.1.2 Поняття рухомої та стоячої хвилі
9.1.3 Фазова та групова швидкості
9.2 Структура електромагнітного поля над ідеальною провідною поверхнею
G
9.2.1 Вектор E , перпендикулярний до площини падіння
G
9.2.2 Вектор E ,паралельний площині падіння
9.3 Висновки
147
9.1.2 Поняття рухомої та стоячої хвилі
Нехай на ідеально провідну поверхню падає однорідна плоска поперечна хвиля (хвиля типу
Т). Оскільки глибина проникнення в ідеальному провіднику дорівнює нулю ( σ ⇒ ∞ ):
2
δ= = 0,
ωμσ
хвиля, що падає, повністю відбивається, а це призводить до утворення двох плоских хвиль: такої,
що падає та відбитої. Результатний вектор:
G G G
П рез = Ппад + Пвід . (9.1-1)
G G G
Пвід = iП x від + kП z від . (9.1-2а)
Умови перенесення енергії вздовж осі x і z різні (складові вздовж осі z П z пад та П z від -
скеровані однаково, а складові вздовж осі x П x пад та П x від - протилежно). В середньому за
період вздовж осі z перенесення енергії є, а вздовж осі x - відсутнє.
Режим, за якого є перенесення енергії - хвильовий режим (рухома хвиля), а режим, за якого
немає перенесення енергії - коливальний режим (стояча хвиля) - рис 9.2. Таким чином за умов
ϕ = 0 утворюється режим стоячої хвилі; ϕ = 90D - режим рухомої хвилі; 0 ≤ ϕ ≤ 90D -
комбінований режим: існують рухома та стояча хвилі.
148
Нехай в момент часу t = 0 фронт хвилі, що падає, існує у вільному просторі в точці О', а в
момент t = T в точці O′′ . Якщо Т - період гармонічного процесу, то відстань між точками O′ та
O′′ відповідає довжині хвилі у вільному просторі λ . Довжина хвилі - це мінімальна відстань між
двома точками з однаковою фазою. Такі відстані можна показати на осях x і z , та
позначити λc , λ р - довжини стоячої та рухомої хвиль відповідно.
З’ясуємо, як між собою співвідносяться ці три довжини хвиль.
λ
λc = , (9.1-3)
cos ϕ
λ
λр = . (9.1-4)
sin ϕ
З (9.1-3) та (9.1-4) також випливає, якщо ϕ = 0 , то рухомої хвилі немає, а якщо ϕ = 90D -
немає стоячої хвилі. Це положення ілюструє рис. 9.3.
149
Рисунок 9.3 Залежності довжин хвиль від кута падіння
З розгляду рис. 9.4 випливає, що ця ж швидкість є швидкістю фронту хвилі, яку визначає
формула:
l1
vфр = . (9.1-5)
Δt
150
l2 l l vфр
vфз = = 1 2 = . (9.1-6)
Δt Δt l1 sin ϕ
l3 l l
v грп = = 1 3 = vфр sin ϕ . (9.1-7)
Δt Δt l1
Рисунок 9.5 Залежність швидкостей vфз , v грп , vфр від кута падіння ϕ
151
9.2 Структура електромагнітного поля над ідеальною
провідною поверхнею
G G
Поняття “структура поля” визначає сукупність в просторі векторів E та H результатної
хвилі. Необхідно з’ясувати структуру поля ЕМХ для двох ситуацій:
G
- вектор E хвилі, що падає, перпендикулярний до площини падіння;
G
- вектор E хвилі, що падає, розташований в площині падіння.
G
9.2.1 Вектор E перпендикулярний до площини падіння
G
Рисунок 9.6 Складові поля за умови, якщо вектор E перпендикулярний до площини падіння
G G G
H пад = −iH x пад − kH z пад . (9.2-2)
152
E y пад = Emу cos ωt , (9.2-5)
⎛ 2π cos ϕ ⎞
E y max = -2 Emy sin ⎜ x⎟. (9.2-9)
⎝ λ ⎠
Таким чином, амплітуда результатного поля залежить від координати x . На осі x існують
точки, де E y max = 0 , що мають назву вузли, та пучності - E y max = 2 Em , тобто вздовж осі x
сформована стояча хвиля (рис. 9.7)
153
nλ
xn = . (9.2-10)
2 cos ϕ
λ
λс = . (9.2-11)
cos ϕ
G
Для знаходження складових вектора H можна піти двома шляхами:
G
- виконати усі операції, як із вектором E ;
G G
- використавши співвідношення між E та H через хвильовий імпеданс.
Скористаємось останнім; враховуючи, що середовище – вільний простір, для якого
хвильовий імпеданс – активний : Z wD = μ0 / ε 0 = 120π .
Визначимо співвідношення між складовими E y та H x .
E y пад Eпад -Z D
= = w = - Rch , (9.2-12)
H x пад - H пад sin ϕ sin ϕ
Z wD
де Rch = ,так званий, характеристичний опір. За аналогією для відбитої хвилі:
sin ϕ
E y від - Eвід -Z D
= = w = - Rch , (9.2-12а)
H x від H від sin ϕ sin ϕ
З (9.2-12) та (9.2-12а), якщо вважати, що Rch - дійсна додатна величина (за умов вільного
простору), випливає, що поперечні складові електричного та магнітного полів хвилі, що падає та
відбитої, однакові, тобто змінюються за тим самим законом.
Тоді:
E y рез E 2π cos ϕ
H x рез = - = 2 m sin( x) sin ωt =
Rch Rch π
Em 2π cos ϕ
=2 sin ϕ sin( x) sin ωt =
Zw λ
2π cos ϕ
= 2 H m sin ϕ sin( x ) sin ωt =
λ
2π cos ϕ
= 2 H mx sin( x) sin ωt . (9.2-13)
λ
G
Визначимо H z рез на підставі граничних умов для тангенціальних складових вектора H на
межі розподілу з ідеальним провідником. Як видно з рис. 9.6 тангенціальна складова після
відбиття не змінюється, тобто:
154
2π cos ϕ
Hz рез = -2 H m cos ϕ cos( x) sin ω t =
λ
2π cos ϕ
= -2 H mz cos( x) sin ω t . (9.2-14)
λ
В співвідношеннях між E та H для будь-якої точки поля вздовж осі z для конкретного
значення координати маємо додатковий зсув за фазою β z = 2π z / λ .
Запишемо співвідношення (9.2-8а), (9.2-13), (9.2-14) з урахуванням додаткового зсуву за
фазою наступним чином:
⎛ 2π cos ϕ ⎞
Eу рез = −2 Еmy sin ⎜ x ⎟ sin (ωt − β z ) ; (9.2-15)
⎝ λ ⎠
⎛ 2π cos ϕ ⎞
H x рез = 2 Н mx sin ⎜ x ⎟ sin (ωt − β z ) ; (9.2-16)
⎝ λ ⎠
⎛ 2π cos ϕ ⎞
Hz рез = −2 Н mz cos ⎜ x ⎟ cos (ωt − β z ) . (9.2-17)
⎝ λ ⎠
x z
Ey − −
Hx + −
Hz − +
155
x x
Hy
Ex
Ez
z z
y
x в
б Hy
y Ez
Ex
z
G
Рисунок 9.8 Структура поля за умови, що E перпендикулярний до площини падіння:
а – складові вздовж осі z ; б – складові вздовж осі x ; в - результатна
G
9.2.2 Вектор E , паралельний площині падіння
G
Рисунок 9.9 Складові поля за умови, якщо вектор E паралельний площині падіння (в
площині падіння)
156
Нагадаємо - площина падіння є площиною, що містить вектор Пойнтінга та нормаль до
G G
границі поділу середовищ. В цій ситуації вектори E та H хвилі, що падає, мають такі складові:
G G
H пад = jH y , (9.2-18)
G G G
Eпад = iEx + kEz . (9.2-19)
⎛ 2π cos ϕ ⎞
Hу рез = 2 Н m cos ⎜ x ⎟ cos (ωt − β z ) . (9.2-20)
⎝ λ ⎠
Складові електричного поля Ex рез разом з H y рез формують рухому хвилю уздовж осі z ,
G
тому вони знаходяться в “фазі” ( Пcр ≠ 0 ), тобто знову використовуємо функцію cos :
⎛ 2π cos ϕ ⎞
E x рез = 2 Еmx cos ⎜ x ⎟ cos (ωt − β z ) , (9.2-21)
⎝ λ ⎠
де Еmx = Еm sin ϕ .
Складова електричного поля Ez рез разом з вектором H y рез утворюють уздовж осі x
стоячу хвилю, тому вони в квадратурі. Для забезпечення відповідного позитивного напряму
вздовж осі x виразу Ez рез передує знак мінус:
⎛ 2π cos ϕ ⎞
Ez рез = −2 Еm sin ⎜ x ⎟ sin (ωt − β z ) , (9.2-22)
⎝ λ ⎠
де Еmz = Еm cos ϕ .
Далі за визначеними вище правилами виконуємо побудову картини поля: уздовж осі z (рис
9.10а), осі x (рис 9.10б) та загальну (рис 9.10в). Для зазначених складових H у рез , Ex рез , Ez рез
G
знаки вздовж осей x, z прийняті +. Додатково перевіряємо, щоб лінії поля вектора E
„спирались” на межу розподілу (рис 9.10в).
157
Hzрез
x
x x
Ey
Eурез
Eурез
Hxрез
Hz
Hx
z
в в z
y
б y x
б Ey Hx Hz
a
а
G
Рисунок 9.10 Структура поля за умови, що E паралельний площині падіння:
а - вздовж осі z ; б - вздовж осі x ; в - результуюча
Внаслідок падіння на ідеальну провідну поверхню хвилі типу Т формується хвиля типу Е -
поздовжня електрична, поперечна магнітна (TM).
9.3 Висновки
1. Електромагнітні хвилі можна розділити на дві групи. До першої групи належать ті, що
мають тільки поперечні складові - це пари Ex - H y та E y - H x , а поздовжні відсутні. Така
хвиля має назву хвиля типу Т або поперечна електромагнітна (ТЕМ).
2. Однак, як випливає з рівнянь Максвелла в замкнутому просторі можуть існувати і хвилі
іншої групи, тобто хвилі, до складу яких входять складові H z та Ez : якщо H z ≠ 0 ⇒
E z = 0 , або E z ≠ 0 ⇒ H z = 0 . Ці хвилі, відповідно, мають назву хвилі типу H , або
поперечні електричні (ТЕ) та хвилі типу E , або поперечні магнітні (ТМ).
158
3. За умов падіння електромагнітної хвилі типу Т на ідеально провідну поверхню
утворюється відбита хвиля, при цьому результатне поле спрямовано вздовж ідеальної
провідної поверхні.
G
4. Результатний вектор П має дві складові:
- уздовж осі x (характеризує режим стоячої хвилі);
- уздовж осі z (характеризує режим рухомої хвилі).
5. За довільних значень кута ϕ результатне поле має дві складові: рухому, яка
поширюється у додатному напрямку осі z , та стоячу вздовж осі x .
6. У напівобмеженному просторі електромагнітна хвиля характеризується трьома
швидкостями: фронту vфр , фази vфз = vфр / sin ϕ та групової v гр = vфр sin ϕ
2
(зауважимо, що vфз v гр = vфр ). У вільному просторі vфр = с .
7. За умов падіння ЕМХ на ідеальну провідну поверхню доцільно ввести поняття
характеристичного опору Rch , який визначають через хвильовий імпеданс Z w та кут
падіння: Rch = Z w / sin ϕ .
8. Структури полів електричних та магнітних векторів різні за умов різної орієнтації
G
вектора E хвилі типу Т, що падає відносно площини падіння:
G
- якщо вектор E перпендикулярний до площини падіння - в результаті утворюється
хвиля типу Н (ТЕ);
G
- якщо вектор E паралельний до площини падіння - в результаті утворюється хвиля
типу Е (ТН).
159
10 ЕЛЕКТРОМАГНІТНІ ХВИЛІ У РАДІОХВИЛЕВОДАХ
10.1 Необхідність застосування принципово нової елементної бази в діапазонах
НВЧ та вище
10.2 Хвилі у хвилеводах з поперечним перерізом прямокутної форми
10.2.1 Поздовжньо-магнітна хвиля – хвиля типу H
10.2.2 Поздовжньо-електрична хвиля – хвиля типу E
10.2.3 Структура струму в стінках і порожнині хвилеводу
10.2.4 Основні співвідношення для хвиль у хвилеводі
10.2.5 Середня потужність, що предається по хвилеводу
10.2.6 Хвиля основного типу. Хвилі вищих порядків
10.2.7 Коефіціент поширення хвилі у хвилеводі
10.2.8 Вибір поперечних розмірів хвилеводу з хвилею основного типу
10.3 Хвилеводи з круглим поперечним перерізом
10.4 Висновки
160
Тобто довжина хвилі – л має розмір, що можна порівняти з розміром приладів та
елементної бази, тому такі хвилі мають квазіоптичні властивості, зберігають когерентність,
властивості когерентності дуже важливі для радіолокації та радіомовлення.
На відміну від хвиль НЧ, хвилі НВЧ та вище проходять крізь наносферу без відбиття,
що дає можливість організувати зв’язок з космічним простором.
Частоти НВЧ мають настільки широкий діапазон, що в ньому можна розмістити значно
більшу кількість каналів зв’язку. Наприклад, при f сер = 10 ГГц в смузі ΔF = 300 MГц , що
складає 1% від f сер , розміститься стільки ж каналів, скільки розміститься в усьому діапазоні
до УВЧ.
Зобразимо зміни напруги та струму в залежності від довжини хвилі на НВЧ та вище
(рис.10.2):
Таким чином, із зростанням частоти, вимоги та реалізація елементної бази інші, ніж в
діапазонах частот, за яких довжини хвиль значно більші розмірів елементів.
Тому в діапазонаі НВЧ та вище для передачі електромагнітних хвиль застосовують
хвилеводи, які характеризуються:
– жорсткою конструкцією та однорідністю вздовж всієї довжини;
– відсутністю втрат випромінювання;
– значно меншими втратами, ніж в провідниках звичайних ліній;
– високою пробивною знатністю (30 кВ/см).
161
10.2 Хвилі в хвилеводах з поперечним перерізом прямокутної
форми
162
На прикладі хвиль типу H mn розглянемо методику зображення структури поля у
хвилеводах. Для цього слід спиратись на положення:
– ознака хвилі типу H mn – H z ≠ 0, Ez = 0 , а хвилі типу Emn – Ez ≠ 0, H z = 0 ;
– у відповідності до значень m та n треба виявити розподіл поля уздовж поперечних
координатних осей хвилевода;
– слід пам`ятати, що E ⊥ H в буд-якій точці простору;
163
Аналогічно будують структуру хвиль інших типів. Нехай, наприклад, потрібно
показати структуру хвилі H11 у хвилеводі прямокутного перерізу. Вектор E у даному
випадку змінює свій напрям радіально, бо Eτ = 0 , але En ≠ 0 , оскільки вектор H
перпендикулярний до вектора E , то і він матиме подібну структуру (рис.10.5).
n=1 b λ
2
x
а
z
m=1
m=1
Рисунок 10.5 Структура поля для хвилі типу Н11
На підставі аналізу структури поля хвилі типу “Е” , як і у випадку хвилі типу “Н”, у
вузлових площинах складові Ex або в площинах пучності складові H y виконуються умови,
тотожні граничним, тому будь-яку з них можна замінити ідеально провідною поверхнею, яка
паралельна площині yОz. Очевидно, що на них повинні виконуватися граничні умови.
Оскільки H n = 0 , а Hτ ≠ 0 , то вектор H , який проходить через точку x=0, повинен,
утворюючи складову H x замикатись через складову H y , яка проходить через точку x=x1.
Оскільки вектор E перпендикулярний вектору H , то за наявності складової H x з`являється
складова E y , при чому внаслідок дотримання граничних умов m ≥ 1, n ≥ 1 .
Методика побудови структури поля хвилі Emn аналогічна. Особливість у тому, що
побудову силових ліній слід починати з вектора H .
Оскільки вектор H завжди вихровий, а для хвилі типу Emn він розташований у
поперечній площині, то у базовому перерізі силові лінії вектора H матимуть вигляд
замкнутої фігури (рис.10.6). При цьому граничні умови та вимоги m=1 та n=1 виконуються
автоматично (самі собою).
164
Вектор E починається і закінчується на стінках хвилеводу, перпендикулярний вектору
H у кожній точці і утворює поздовжню складову E z . Складова E z на стінках хвилеводу
дорівнює нулеві, а її максимальна амплітуда – у центрі хвилеводу.
n=1
n=1 b λ
2
x
а
z
m=1
m=1
Рисунок 10.6 Основні фрагменти структури поля хвилі E11
165
Знання розподілу струмів у стінках хвилеводу необхідні для виготовлення хвилеводно-
щілинних антен, вимірювальних ліній та інших технічних пристроїв, для реалізації яких в
стінках хвилеводу необхідно створювати випромінюючі щілини.
Рисунок 10.8 Розгортка хвилеводу з хвилею типу H10 та струми провідності в ньому
166
10.2.4 Основні співвідношення для хвиль у хвилеводі
Розглянемо процес передачі енергії електромагнітного поля у хвилеводі. Нехай на
ідеальну провідну поверхню падає хвиля під кутом ϕ . Напрямок поширення хвилі задається
вектором П пад , а напрямок поширення відбитої хвилі - вектором Пвідб (рис.10.9).
Якщо на відстані x1 від цієї поверхні розміщена інша провідна поверхня, то і від неї
відбудеться відбиття. Отже, процес поширення хвилі у хвилеводі полягає у послідовному її
відбитті від протилежних стінок.
Розглянемо основні співвідношення, які характеризують процес поширення хвиль у
хвилеводах, на прикладі хвилі типу Н m 0 .
При побудові хвилеводу координати вузлових площин xm фіксовані:
mλ
xm = a = ,
2 cos ϕ
звідки
mλ
cos ϕ = . (10.2 − 1)
2a
З формули (10.2-1) бачимо, що, на відміну від вільного простору, кут ϕ пов`язаний з
довжиною хвилі.
Для хвиль типу Н m 0 критична довжина хвилі, при якій припиняється процес передачі
енергії :
2a
λкр ( H m 0 ) = , (10.2 − 2 )
m
для хвиль типу Н 0m :
2b
λкр ( H 0 m ) = . (10.2 − 2а )
n
167
Із співвідношень (10.2-2) та (10.2-3) випливає, що критична довжина хвилі залежить від
поперечних розмірів хвилеводу і порядку хвилі, який визначається індексами m та n.
Запишемо зв’язок хвильових чисел h та g, відповідно поздовжнього та поперечного:
h = β sin ϕ ,
g = β cos ϕ ,
h2 + g 2 = β .
У хвилеводі можна збуджувати хвилю з λ < λкр , при цьому реалізується умова ϕ > 0 ,
при якій забезпечується прцес передачі енергії у хвилеводі. На основі формул (10.2-2) –
(10.2-3) формулу (10.2-1) представимо у вигляді:
λ
cos ϕ = (10.2 − 4 )
λ' кр
З формул (9.1-3) та (10.2-4) визначимо довжину рухомої хвилі вздовж повздовжньої осі
хвилеводу:
λ
λр =
2
, (10.2 − 7 )
⎛ λ ⎞
1− ⎜ ⎟⎟
⎜λ
⎝ кр ⎠
Z ch ( H mn ) = Z w 1 - (λ / λкр ) 2 . (10.2 − 8)
З формули ( 9.2 − 23) можна визначити характеристичний опір хвилеводу для хвиль
типу Emn :
Z ch ( H mn ) = Z w 1 - (λ / λкр ) 2 . (10.2 − 9 )
mπ
E y рез = -2Em sin x sin(ωt -β р z ) , (10.2 − 10 )
a
168
mπ
H x рез = 2 H xm sin x sin(ωt -β p z ) , (10.2 − 11)
a
mπ
H z рез = -2H zm cos x cos(ωt -β p z ) , (10.2 − 12 )
a
де β p = 2π / λ p ,
H xm = H m 1-(λ / λкр ) 2 ,
H zm = H m (λ / λкр ) .
Аналогічним чином можна отримати складові поля для хвиль типу H 0 n , а складові
хвиль вищих порядків можуть бути визначені на основі аналізу рівнянь Максвелла.
тут dS = kdxdy .
У загальному випадку амплітудне значення вектора Умова-Пойтінга:
2
ab ⎛ λ ⎞
Pсер =E 2
m 1− ⎜
⎜λ ⎟⎟ . (10.2 − 18)
4ZW ⎝ кр ⎠
169
Для хвилі типу H11 вищезгадана формула матиме вигляд:
Em2
Pcеp = ab ⎡1 + (b / a) 2 ⎤⎦ 1-(λ / λкр ) 2 . (10.2-18а)
8Z w ⎣
Em2 λкр
Pcеp = ab (λкр / λ ) 2 -1. (10.2-18б)
8Z w λ
Отже, від порядку хвилі залежить значення критичної довжини хвилі λкр . Враховуючи
умову а>b, за формулою (10.2 − 3) побудуємо шкалу розподілу λкр (рис10.10).
H10
H 20 область
H 01 відсікання
E11
E21 H11
H 21
2b a 2a л кр
Для збудження хвилі заданого типу довжина хвилі джерела повинна бути менше λкр .
Хвилі з найбільшим λкр у своєму класі називають хвилями нижчих порядків.
Серед хвиль типу H mn хвилею нижчого порядку є H10 , а серед хвиль типу Emn - E11 .
Хвилі H mn та Emn з однаковими значеннями λкр називаються виродженими.
Хвиля, яка серед усіх типів хвиль характеризується найбільшим значенням λкр ,
називається хвилею основного типу. При збудженні у хвилеводі хвилі заданого типу робоча
довжина хвилі джерела повинна вибиратися з співвідношення:
λкр ближ. < λ < λкр збудж.
Так, при збудженні хвилі типу Н10 робоча довжина хвилі згідно з умовою
λ ( H 20 ) < λ < λ ( H 10 ) вибирається за критерієм а< λ <2а.
170
10.2.7 Коефіцієнт поширення хвилі у хвилеводі
Згадаємо, що процес поширення хвилі характеризується комплексним коефіцієнтом:
i
k = α p + jβ p ,
де α p - коефіцієнт загасання; β p - коефіцієнт фази.
Визначимо залежність α p і β p від розмірів хвилеводу. Нехай складова поля вздовж
напрямку поширення хвилі описується як:
E ( z ) = E0e
−α p z
, (10.2 − 19 )
dPсер −2α р z
= −2α р Pcер0 e = −2α р Pсер ( z ) ,
dz
звідки
dPсер ( z ) / dz
αр = − . (10.2 − 21)
2 Pсер ( z )
dPсер ( z )
− = k1 ( a + b ) . (10.2 − 22 )
dz
Але за (10.2-18)–(10.2-18б)
Pсер ( z ) = k2 ab, (10.2 − 22а )
тоді
a
1+
α р = k3
a+b
= k3 b. (10.2 − 23)
ab a
c λ
f кр = , cos ϕ = .
λкр λкр
171
загасання збільшується. Для двох хвилеводів з однаковими розмірами b, але різними
розмірами a1 і a2 коефіцієнт загасання α p буде різним (рис.10.11).
αрα
a1
a1> a2
fкр=c / λкр f
Рисунок 10.11 Графік залежності α p від частоти f
β p = β 2 -β кр2 , (10.2 − 24 )
2р 2π
де в кр = – коефіцієнт фази у вільному просторі при критичній довжині хвилі, а β =
лкр λ
– коефіцієнт фази у вільному просторі для довжині хвилі λ .
Якщо β > β кр , то значення β p – дійсне; якщо β < β кр , то β p – уявна величина.
Хвилеводи, що збуджуються на довжинах хвиль λ > λкр , називаються хвилеводами у
режимі відсікання.
172
збудженні хвилі H10 робоча довжина хвилі джерела повинна задовольняти умові
λ > λкр ( H 01 ) , тобто λ > 2b .
Звідси випливає, що вертикальний розмір хвилеводу обирається із співвідношення:
кр
HH
10 H11
H кр
Y 10 10
173
Відповідно, хвиля H10 – це хвиля у прямокутному хвилеводі, а хвиля H11кр – хвиля у
круглому хвилеводі. Як видно з рис.10.12, вертор E хвилі H11кр має форму дуги, що повністю
відповідає граничним умовам: лінії вектора E підходять до стінок хвилеводу по нормалі.
Вектор H при цьому залишається перпендикулярним вектору E в будь-якій точці простору,
а тому форма ліній вектора H також змінюється.
Розглянемо перетворення хвилі H 21 прямокутного хвилеводу в відповідну хвилю
круглого хвилеводу (рис.10.13).
кр 5
Н 21 H 31
6
Y 4 5 6 4
b
n =1 n =1
3 7 3 7
2 8
0 2 1 8 b X 1
m= 2 m= 3
Рисунок 10.13 Перехід від хвилі типу H 21 до хвилі типу H 31кр
Y кр
E11 E01
b
a X
кр
Рисунок 10.14 Перехід від хвилі типу E11 до хвилі типу E01
174
В круглому хвилеводі може існувати особлива хвиля H 01кр , яка не має аналога в
прямокутному хвилеводі (рис.10.15). Так хвиля E01кр єдина серед хвиль всіх типів, при якій в
стінках хвилеводу немає поздовжніх струмів, а лінії струмів провідності J пр є замкнутими
самі на себе.
λв / 2
Z
Рисунок 10.15 Структура поля хвилі типу E01кр
л кр
1. 14 R 1. 64 R 2. 61R 3. 41R
Рисунок 10.16 Розподіл критичних хвиль для хвилеводів
з круглим поперечним перерізом
В розглянутому випадку коефіцієнти при R визначаються відповідними значеннями функції
Бесселя. Із рис.10.16 видно, що для хвилеводів з круглим поперечним перерізом хвилею
основного типу є хвиля H11кр .
10.4 Висновки
1. В діапазоні НВЧ та вище, для передачі електромагнітних хвиль використовується
принципово інша елементна база – радіохвилеводи .
2. Ознакою хвилі типу H mn є H z ≠ 0 , Ez = 0 , а ознакою хвилі типу Emn –
Ez ≠ 0, H z = 0 .
175
3. Відповідно до граничних умов, вектор E завжди перпендикулярний до стінок
хвилевода, а вектор H – дотичний.
4. Відповідно до першого рівняння Максвела, вектор H у хвилеводі завжди має
вихровий характер, а вектор E може бути як замкненим, так і розімкненим.
5. Лінії вектора густини струму зміщення у хвилеводі співпадають за формою з
лініями вектора E , але між ними має місце фазовий зсув на 90o в одній і тій же
точці простору та в один і той же момент часу.
6. Відповідно до граничних умов, лінії вектора H завжди перпендикулярні лініям J пр .
Лінії струму провідності та струму зміщення утворюють замкнений контур.
7. Процес передачі електромагнітної енергії у хвилеводі буде мати місце при умові
λ < λкр , коли забезпечуються співвідношення ϕ > 0 .
8. Критична довжина хвилі λкр , при якій припиняється процес передачі енергії у
хвилеводі для хвилі заданого типу:
2
λкр = .
2 2
⎛m⎞ ⎛n⎞
⎜ ⎟ +⎜ ⎟
⎝ a ⎠ ⎝b⎠
9. Максимальна потужність випромінюється хвилею типу H10 , яка є хвилею основного
типу.
10. Коефіціент загасання у хвилеводі α p залежить від розмірів поперечного перерізу
хвилевода a і b та від частоти f . Коефіціент фази у хвилеводі:
β p = β 2 − β кр2 .
Хвилеводи, що збуджуються на довжинах хвиль λ > λкр (при цьому β < β кр ),
називаються хвилеводами у режимі відсікання
11. Хвилевід з круглим поперечним перерізом можна отримати при деформації
прямокутного хвилевода (рис.10.12).
12. В круглому хвилеводі існує особлива хвиля типу E01кр , яка не може існувати в
прямокутному хвилеводі.
176
11 ЛІНІЇ ПЕРЕДАЧІ
11.1 Теоретичні засади
11.2 Параметри ліній передачі
11.3 Графічний метод визначення параметрів лінії передачі. Діаграма Сміта
11.4 Висновки
1/ 2 Rл Δz 1/ 2Rл Δz 1/ 2 Lл Δz 1/ 2 Rл Δz
+ +
I + ΔI
U C л Δz U + ΔU
Gл Δz
– –
U = Um cos(ω t − β z + ψ ) . (11.1-1)
177
В комплексній формі:
U = U m e − j β z = Um e jψ e − j β z . (11.1-2)
R Δz ω Lл Δz Rл Δz ω Lл Δz
U = ( л +j )I + ( +j )(I + ΔI) + U + ΔU , (11.1-3)
2 2 2 2
або
ΔU R ω Lл
= −(Rл + jω Lл )I − ( л + j )ΔI . (11.1-4)
Δz 2 2
З першого та другого рівнянь Максвелла складемо рівняння для складових хвилі типу «Т»,
а також напруги й струму в лінії передачі, відповідно:
dE x dU
= − jωμ H y , = −(Rл + jω Lл )I ; (11.1-5)
dz dz
dH y dI
= −(σ + jωε )E x , = −(Gл + jωCл )U ; (11.1-6)
dz dz
ω
υфз = (11.1-8)
β
і цей вираз справедливий для однорідної плоскої хвилі та для ліній передачі.
Для ідеальних кіл без втрат (Rл = Gл = 0) k = j β = jω LлCл . Отже
1
υфз = . (11.1-9)
LлCл
178
За виразом для напруженості магнітного поля:
E
H my = mx e − kz
ZW
запишемо аналогічне для хвилі струму:
U
Im = m e − kz ,
(11.1-10)
Zл
звідки випливає, що хвильовий опір лінії Z л також аналогічний ZW (див. (11.1-5) та (11.1-6)).
Оскільки
jωμ Rл + jωLл
ZW = , тоді Z л = . (11.1-11)
σ + jωε Gл + jωCл
Якщо однорідна плоска хвиля із одного середовища падає на границю розподілу з іншим
середовищем, то цей процес можна охарактеризувати коефіцієнтом відбиття R . За умови
вертикального падіння ( ϕ = 0 ):
Z − ZW 1 E x від
R = W 2 = . (11.1-12)
ZW 2 + ZW 1 E x пад
1 + R
s= . (11.1-14)
1 − R
E mx e j β1l + R ⋅ e − j β1l
ZWвх = = ZW 1 ⋅ , (11.1-15)
Hmx z =− l e j β1l − R ⋅ e − j β1l
де l - довжина лінії.
Використовуючи формулу (11.1-12) та формулу Ейлера, маємо:
179
ZW 2 + jZW 1 ⋅ tg ( β1l )
ZWвх = ZW 1 ⋅ , (11.1-17)
ZW 1 + jZW 2 ⋅ tg ( β1l )
де l - довжина лінії.
і тоді вхідний імпеданс лінії:
Z л 2 + jZ л 1 ⋅ tg ( β 1l )
Z лвх = Z л1 ⋅ , (11.1-18)
Z л 1 + jZ л 2 ⋅ tg ( β 1l )
Ці рівняння використовують для аналізу ліній передач за відомих параметрів Rл, Lл, Gл та
Cл.
σ пр
σ пр
σ ,ε , μ t σ пр
a a
b
σ ,ε , μ d σ ,ε , μ
c d
а б в
μ b μ d μd
Lл ln ln (a « d)
2π a π a b
2πσ πσ σb
Gл
ln(b a ) arch(d / 2a ) d
1 ⎡⎛ 1 1 ⎞ ⎤ 1 2
Rл + ( δ « a) ( δ « b)
2πδσ пр ⎢⎣⎜⎝ a b ⎟⎠ ⎥⎦ πaδσ пр δσb
1 μ b 1 μ d μd
Zл ln arch
2π ε a π ε 2a ε b
μ ⎡ b δ ⎛ 1 1 ⎞⎤ μ⎡ ⎡d ⎤ δ ⎤
Lhigh
2π ⎢ln a + 2 ⎜ a + b ⎟⎥ ⎢
π ⎣
arch ⎢ ⎥ + ⎥ ( δ « a)
⎣ 2a ⎦ 2a ⎦
⎣ ⎝ ⎠⎦
U Z − Z1 − j 2 β1Z j (ϕ − 2 β Z )
R = від = н е = R ⋅ е н 1 ,
Uпад Zн + Z1
Z н + jZ л ⋅ tg ( β l )
Z лвх = Z л ⋅ .
Z л + jZ н ⋅ tg ( β l )
r2
-jx ϕ r
r1 M
Z R ± jX
Z' = = = R '± jX ', (11.3-1)
ZX ZX
де Z X - опір хвилеводу.
Довжина хвилеводу нормують шляхом ділення на довжину хвилі в хвилеводі:
l
l'= , (11.3-2)
λx
де λx - довжина хвилі в хвилеводі.
За умови відсутності втрат, в лінії передачі амплітуди падаючої і відбитої хвилі від перерізу
до перерізу незмінні. Тому в будь-якому перерізі значення модуля коефіцієнта відбиття R є
величиною незмінною, а фаза змінюються від перерізу до перерізу. Отже, переміщення точки
спостереження вздовж осі хвилеводу відповідає переміщенню точки М вздовж кола радіусом
R .
0
0,2
0,5
1
2 jx
Рисунок 11.4 Вигляд ліній модуля коефіцієнта відбиття на круговій діаграмі Сміта
1 1− R
= (11.3-4)
s 1+ R
відповідно.
183
Шкала для вимірювання КРХ від 0 до 1 і для КСХ від 1 до ∞ нанесені на дійсній
λx
(вертикальній) осі. Фази коефіцієнта відбиття змінюються на 360о на відстані, що дорівнює .
2
λx
Тому один оберт на діаграмі відповідає переміщенню вздовж хвилеводу на відстань l = ,а в
2
l
нормованих величинах l ' = = 0,5 . Лінії фази являють собою радіальні прямі. Зазвичай їх не
λx
наносять, а для відліку використовують шкалу-лінійку, що нанесена навколо діаграми (рис. 11.8).
Лінії фази являють собою радіальні прямі (рис. 11.5 ).
ϕ= 180ο
270ο
225ο
} Uмин
135ο
90ο
}
jx
Uмакс
315ο 45ο
ϕ= 0
y
На всіх діаграмах будують шкали нормування відстаней (від 0 до 0,5), які відповідають
певній фазі. Наносять дві шкали, одну для відліку відстаней в напрямку до генератора, а іншу –
до кола навантаження. Початок шкал суміщають з перерізом мінімуму напруги
( ϕ = 180o , U = Umin = Uпад − Uвід ), адже його точніше можна знайти експериментально.
Лінії нормованого активного опору R ' являють собою ексцентричні кола з центрами на
дійсній осі. Максимальне коло відповідає R ' = 0 . Точка R ' = 0 на дійсній осі відповідає короткому
замиканню хвилевода. Мінімальне коло відповідає розкриву провідника ( R ' = ∞ ), воно
вироджене в точку, де дотикаються всі інші кола (рис. 11.6).
Кругова діаграма повних опорів одночасно є круговою діаграмою повних провідностей, але
потрібно враховувати відмінності, що пов’язані з фізичною сутністю процесів. Оскільки Y = 1Z і
Y = G ± jB , то точка G ' = 0 відповідає розриву провідника, а точка G ' = ∞ - короткому замиканню.
Тому перерізи Umin та Umax порівняно з діаграмою опорів переставлені місцями (рис. 11.7). Тобто
додатна реактивна провідність відповідає ємності, а від’ємна – індуктивності. Нормують
провідність шляхом множення на хвильовий опір хвилеводу:
Тобто, якщо на діаграму опорів нанесена точка Z ' , то для визначення Y ' необхідно на тому
ж колі КРХ (КСХ) знайти діаметрально протилежну точку.
}
+
Uмакс
Z
}
jx
Y
Uмин
185
На рисунку 11.8 зображено загальний вигляд діаграми Сміта.
Для розв’язку задач розрахунку довгих ліній передач за допомогою діаграми Сміта
необхідно дотримуватись такої послідовності дій:
2) рухаємось вздовж лінії постійних значень КСХ (КРХ) на круговій діаграмі від відомого
перерізу до перерізу, в якому необхідно визначити шукану величину (при цьому рух
вздовж лінії постійних значень КСХ (КРХ) на діаграмі Сміта відповідає рухові вздовж
лінії, що розглядається);
Стратегія:
Zн
1. Обчислюємо Z 'н = .
ZX
2. Знаходимо на діаграмі опорів точку, що відповідає нормованому опору навантаження Z 'н .
l
3. Обчислюємо нормовану відстань Z ' = l ' = .
λx
4. За діаграмою Сміта знаходимо точку Z 'вх , що відповідає вхідному опору лінії.
5. Обчислюємо фактичне значення вхідного опору Z вх = Z 'вх ⋅ Z x .
Розв’язок:
1. Визначаємо нормоване значення навантаження лінії:
Zн 26 40
Z 'н = = −j = 0,37 − j 0,57.
Z X 70 70
Zн
2
3,7
Zвх
1,7
0,25
2. З точки Z 'н вздовж кола постійного КСХ, що дорівнює 3,7 , перемістимось в сторону
генератора за часовою стрілкою на нормовану відстань:
187
l 3
Z'=l'= = = 0,3.
λx 10
Z 'вх = 2 + j1, 7.
Задача 2
Дано:
Яким повинен бути опір навантаження відрізка ліній довжиною l = 0,97 ⋅ λx , щоб вхідний
опір лінії був лише активним і дорівнював Z вх = Rвх = 25 Ом. Хвильовий опір лінії
Z х = 100 Ом.
Стратегія:
Z
1. Обчислюємо Z 'вх = вх .
Zx
2. Знаходимо на діаграмі опорів точку Z 'вх , що відповідає вхідному опору лінії.
3. Знаходимо на діаграмі опорів точку Z 'н , яка відповідає нормованому опору навантаження.
4. Обчислюємо фактичне значення опору навантаження Zн = Z 'н ⋅ Z X .
Розв’язок:
1. Визначаємо нормоване значення вхідного опору лінії:
25
Z 'вх = R 'вх = = 0,25.
100
Відмічаємо на діаграмі опорів точку Z 'вх , що відповідає вхідному опору лінії (рис. 11.10).
Проводимо через точку Z 'вх радіальну пряму і фіксуємо положення початку лінії.
188
Рисунок 11.10 До розв’язку задачі 2.
2. Вздовж кола постійного КРХ, що дорівнює 0,25, яке проходить через точку Z 'вх ,
переміщуємось в сторону навантаження (проти годинникової стрілки) на нормовану
відстань l ' = 0,97 . Відмічаємо точку Z 'н , яка відповідає нормованому опору навантаження.
3. Зчитуємо нормований опір навантаження:
11.4 Висновки
1. Лінії передачі використовують для передачі електромагнітної енергії з однієї точки до
іншої. Наприклад: радіо або телевізійний передавач, фідер, антена, навколишній
простір і відповідно приймальна антена, фідер і сам телевізійний приймач; регістр
зсуву і елемент пам'яті комп'ютера; гідроелектростанція та підстанція за сотні
кілометрів від неї.
2. Існує аналогія між однорідною лінією передач (ОЛП) і однорідною плоскою
хвилею(ОПХ), що поширюється як електромагнітна хвиля типу “Т”.
3. З першого та другого рівнянь Максвелла отримують рівняння для складових хвилі
типу «Т», а також для напруги й струму в лінії передачі, відповідно:
dE x dU
= − jωμ H y , = −(Rл + jω Lл )I ;
dz dz
dH y dI
= −(σ + jωε )E x , = −(Gл + jωCл )U .
dz dz
189
4. Граничні умови для U та E mx однакові, так само і для I та H y , тобто розв'язок двох
рівнянь для лінії можна одержати на основі відомого рішення рівнянь поля
E x = E mx e − kz , тобто за аналогією U = U m e − kz .
5. Фазову швидкість визначають як:
ω
υфз = .
β
Для ідеальних кіл без втрат [ (Rл = Gл = 0) k = j β = jω LлCл ]:
1
υфз = .
LлCл
Z н + jZ л ⋅ tg ( β l )
Z лвх = Z л ⋅ .
Z л + jZ н ⋅ tg ( β l )
190
12 РЕЗОНАНСНІ СИСТЕМИ ТА ІНШІ ЗАСОБИ В
ДІАПАЗОНІ НАДВИСОКИХ ЧАСТОТ
12.1 Порожнисті об’ємні резонатори
12.2 Коаксіальні об’ємні резонатори
12.3 Квазістаціонарні об’ємні резонатори
12.4 Інші пристрої тракту НВЧ
12.4.1 Елементи ліній передачі
12.4.2 Феритові пристрої НВЧ
12.5 Висновки
Основним видом коливальних або резонансних систем в діапазоні НВЧ є пристрої, які
називають об'ємними резонаторами. Як правило, це системи з розподіленими параметрами,
основою яких є конкретний вид ліній передачі.
Об’єм резонатора може бути обмежений поверхнями поділу діелектрик-метал
(порожнисті металеві резонатори) або поверхнями поділу діелектриків з різними
проникностями (діелектричні резонатори). Металеві об’ємні резонатори не мають втрат на
випромінювання у зовнішній простір. Об’ємний резонатор – частина простору, яка обмежена
з усіх боків поверхнями поділу середовищ або частково геометричними поверхнями в
просторі, за якими поле резонатора різко загасає.
Поширеними і найпростішими для аналізу є резонатори, виготовлені з відрізків
хвилеводів, ліній, які закорочені з двох боків, або з відрізків діелектричних хвилеводів. За
формою такі резонатори є прямокутними або циліндричними. Резонатори спеціальної форми
(сферичні, тороїдальні) мають інколи зосереджені елементи настройки. Наприклад,
тороїдальний резонатор настроюють ємністю між круглими дисками. Відкриті резонатори
(плоскі) або резонатори з профільними дзеркалами мають поле, яке зосереджене біля вісі
резонатора, а поле коливань не проникає за деяку циліндричну поверхню, що охоплює цю
вісь у вільному просторі.
Енергію електромагнітного поля вводять і виводять з об’єму резонатора за допомогою
хвилеводів або ліній, використовуючи елемент зв’язку лінії (хвилеводу) і резонатора у
вигляді отвору, витка чи штиря (вібратора). Прохідний резонатор має два елементи зв’язку: з
боку живлення і з боку навантаження. Непрохідний резонатор має лише один елемент
зв’язку з лінією живлення. Резонатор з елементами зв’язку стає навантаженим за рахунок
впливу зв’язків з генератором і навантаженням. Навантаженим вважають також резонатор,
заповнений діелектриком із втратами. Найпростішим для аналізу є ненавантажений
резонатор, який характеризують власними параметрами.
191
всередині утвореного об'єму виникнуть незагасаючі коливання типу H mnl або Emnl , які
існують в режимі резонансу. Якщо ж другу стінку встановити на відстані z < d, то виконання
граничних умов буде автоматичним, але амплітуда результуючого коливання не досягне
можливого максимуму, тому коливання не буде резонансним.
Δϕ = 2 β хв d + π , (12.1-2)
l 2π 2π
π = ( )2 − ( )2 . (12.1-4)
d λ0 λ
192
Підставляючи у формулу (12.1-4) значення λкр , яке визначає вираз (10.2-3), отримаємо:
2
λ0 = . (12.1-5)
2 2 2
⎛m⎞ ⎛n⎞ ⎛ l ⎞
⎜ ⎟ +⎜ ⎟ +⎜ ⎟
⎝ a ⎠ ⎝b⎠ ⎝d ⎠
2 2 2
c 1 ⎛m⎞ ⎛n⎞ ⎛ l ⎞
f0 = = ⎜ ⎟ +⎜ ⎟ +⎜ ⎟ , (12.1-6)
λ0 2 εμ ⎝ a ⎠ ⎝b⎠ ⎝d ⎠
ε Emy
2
W= abd , (12.1-7)
8
Wв = W0 + Wзовн . (12.1-8)
W
Qн = 2π . (12.1-9)
Wв
193
1 1 W0 1 Wзовн
= + . (12.1-10)
Qн 2π W 2π W
W
Q0 = 2π . (12.1-11)
W0
W
Qзовн = 2π . (12.1-12)
Wзовн
1 1 1
= + . (12.1-13)
Qн Q0 Qзовн
W = k1V . (12.1-14)
W0 = k2 S . (12.1-15)
V
Q0 = k , (12.1-16)
S
k1
де k = .
k2
Таким чином, при одному й тому ж об'ємі V власна добротність Q0 тим більша, чим
менша площа стінок, які обмежують об'єм V. Наприклад, найменшим значенням відношення
площі поверхні до об'єму характеризують сферу. При інших рівних умовах найбільшу
добротність буде мати резонатор сферичної форми.
194
12.2 Коаксіальні об'ємні резонатори
Припустимо, що двопровідна лінія передачі довжиною l навантажена з боку входу і
виходу на комплексні опори Z1 і Z 2 (рис.12.2).
Нехай Z1 = Z1e jϕ1 , а Z 2 = Z 2 e jϕ2 . Тоді умову резонансу в лінії можна записати у вигляді:
ϕ1 + 2 β l + ϕ 2 = 2π n, (12.2-1)
де β = 2π
λ0 , n = 1, 2...
Розглянемо перший частковий випадок, коли ϕ1 = π , ϕ 2 = 0 . Умова ϕ1 = π може
бути технічно реалізована при закорочуванні входу двопровідної лінії, а умова ϕ 2 = 0 - при
розімкнутому виході. Для випадку, який розглядається, рівність (12.2-1) перетворимо до
вигляду:
l
4 = 2n − 1. (12.2-2)
λ0
4
λ0 = l, (12.2-3)
2n − 1
2n − 1
l= λ0 , (12.2-4)
4
195
Рисунок 12.3 Реалізація чвертьхвильового коаксіального резонатора
2l
λ0 = ; (12.2-5)
n −1
(n − 1)λ0
l= . (12.2-6)
2
λ0
При n = 2 мінімальна довжина лінії становить lmin = , таку систему називають
2
півхвильвовим коаксіальним резонатором (рис. 12.4).
196
у вигляді торцевого плунжера, можна забезпечити плавне регулювання λ0 . Аналогічно
можна отримати резонансні системи на базі симетричних смужкових ліній передачі.
μ A
L= h ln ; (12.3-1)
2π a
S h
C =ε + 4ε h ln . (12.3-2)
d d
197
Рисунок 12.6 Багатокамерний квазістаціонарний резонатор
Кількість камер для забезпечення нерозривності структури поля повинна бути парною.
У вузькому плоскопаралельному проміжку шириною d зосереджено електричне поле, камери
зв'язані між собою магнітним полем. Резонансна частота всієї системи дорівнює резонансній
частоті окремої камери, яку визначають формулою Томпсона. Зображений багатокамерний
резонатор використовують як анодний блок магнетрона. В його порожнині розміщують
циліндричний катодний блок. В проміжку між блоками обертається потік електронів.
Ємність резонатора визначають ємністю щілинного зазору:
h
Cщ = ε l (12.3-3)
d
h D
Cак = 2ε ln . (12.3-4)
π d
ld
Lщ = μ , (12.3-5)
2h + D
π D2
Lк = μ . (12.3-6)
2(2h + D)
198
12.4 Інші пристрої тракту НВЧ
199
Комбіновані навантаження є каскадним з’єднанням ЛП з поверхневим і об'ємним
поглинанням та поєднують в собі переваги об'ємних і поверхневих навантажень. Це дозволяє
розширити робочий діапазон частот як у бік НЧ, так і у бік ВЧ, збільшити потужність
розсіювання, підвищити повторюваність параметрів навантажень, особливо на частотах вище
за 30 ГГц. Розширити робочий діапазон частот дозволяють навантаження на основі
багатоступінчатої структури.
Атенюатори. Це пристрої для зменшення потужності у тракті НВЧ. Існує два типи
атенюаторів: поглинаючий та граничний. Принцип дії поглинаючого атенюатора базується
на перетворенні електромагнітної хвилі у теплову енергію шляхом введення діелектричних
пластин, покритих поглинаючим матеріалом, у відрізок хвилеводу (рис. 12.8).
200
Трійники. Трійниками називають триплечові пристрої, в яких зчленовуються три лінії
передачі. В залежності від того, в якій площині знаходяться розгалуження – в площині
вектора E чи в площині вектора H , вони поділяються на відповідні трійники.
На рис. 12.10, а зображено Y-трійник, якому властива центральна симетрія. Отже, кожне
плече такого трійника має однакові електричні властивості. Оскільки з'єднання ліній передач
виконане в площині Н, то еквівалентна схема (рис.12.10, б) — це паралельне з'єднання трьох
ліній з хвилями типу Т. Але на відміну від хвилеводного трійника кути між плечима із
симетричних двопровідних ліній майже не впливають на властивості зчленування.
201
s = S12 = S13 = S 21 = ... = S32 .
Матриця розсіювання пристрою набуває вигляду
⎡Γ s s ⎤
S = ⎢⎢ s Γ s ⎥⎥ .
⎢⎣ s s Γ ⎥⎦
Навантаженням будь-якого плеча є паралельне з'єднання двох інших плечей, тобто опір
навантаження дорівнює ZW / 2 , де ZW - хвильовий опір ліній. Можна показати, що для даного
пристрою Г = -1/3, s = 2 / 3 . Отже, матриця розсіювання хвилеводного Y-трійника в площині
Н, а також паралельного з'єднання ліній з хвилею типу Т має вигляд:
⎡− 1 2 2 ⎤
1⎢
S = ⎢ 2 − 1 2 ⎥⎥ . (12.4-5)
3
⎢⎣ 2 2 − 1⎥⎦
Якщо підвести хвилю до плеча 1, то
1 4 4
S11S11* = ; S 21S 21
*
= ; S31S31
*
= ,
9 9 9
де знаком «*» позначені спряжені елементи, розміщені у тому самому рядку з іншого
стовпця. Отже, частина хвилі з потужністю, що дорівнює 1/9 потужності падаючої хвилі,
відбиватиметься, а в плечах 2 і 3 потужності хвиль будуть однаковими і такими, що
дорівнюють 4/9 потужності падаючої хвилі.
На рис. 12.10, в зображено Н-трійник з узгодженим плечем 1. Для узгодження цього
плеча передбачено узгоджувальну діафрагму шириною біля чверті довжини хвилі у хвилеводі,
що розташована в площині симетрії з'єднання. Хвиля, яка відбивається від передньої кромки
діафрагми, знаходиться у протифазі до хвилі, що відбивається від плеча 1, завдяки чому
можна досягти компенсації відбитих хвиль у плечі 1.
Матриця розсіювання Н-трійника з узгодженим плечем має наступний вигляд:
⎡0 2 2⎤
1⎢ ⎥
S = ⎢ 2 −1 1 ⎥ . (12.4-6)
2⎢ ⎥
⎣ 2 1 −1⎦
З цієї матриці видно, що потужність, яка надходить в плече 1 (при u2 = 0 і u3 = 0 ),
ділиться на дві рівні частини в плечах 2 і 3. Крім того, напруженості електричного поля
знаходяться у фазі (рис. 12.10, г). Якщо в плечі 2 і 3 подати синфазні хвилі однакових
амплітуд u2 = u3 , то вся потужність зосередиться в плечі 1, а в плечах 2 і 3 відбитих хвиль не
буде.
Матриця розсіювання дає можливість розглянути інші випадки. Схеми трійників,
з'єднання хвилеводів в яких проводиться в площині Е, зображено на рис.12.11. Основні
властивості Е-трійника (рис.12.11, а) полягають в тому, що потужність, яка подається в плече
1, розподіляється при рівних навантаженнях плечей 2 і 3 на дві однакові частини. При цьому
на однакових відстанях від площини симетрії напруженості електричних полів у плечах 2 і З
знаходяться у протифазі, а магнітних полів — у фазі. Еквівалентною схемою такого пристрою є
послідовне з'єднання двопровідних ліній передачі (рис.12.11, б). Повної електричної симетрії
трійник набуває при виконанні його в Y-подібній формі (рис.12.11, в).
Для Y-трійника навантаження кожного плеча дорівнює 2Z w , а матриця розсіювання Y-
трійника в Е-площині має такий вигляд:
202
⎡ 1 2 − 2⎤
1⎢
S = ⎢ 2 1 2 ⎥⎥ . (12.4-7)
3
⎢⎣− 2 2 1 ⎥⎦
203
Існує багато пристроїв на мостових схемах, наприклад, Т–подібні, кільцеві, квадратні
мости, мости на зв’язаних лініях тощо. Як приклад більш докладно розглянемо кільцевий
міст.
Кільцевий міст можна побудувати на хвилеводах, двопровідних лініях передачі,
коаксіальних, смужкових лініях і т. ін. Конструкція кільцевого моста — це замкнена на себе лінія
передачі довжиною 1,5Λ0, в якій через три інтервали в 0,25Λ0 приєднуються чотири плеча. На
рис.12.12 зображено схему кільцевого моста, виконаного на коаксіальній лінії передачі.
Приєднаємо до плеча 1 генератор, який збуджує електромагнітну хвилю з довжиною Λ0. Від плеча
1 поширюються дві хвилі: за годинниковою стрілкою і проти руху годинникової стрілки.
Оскільки довжина шляху до плеча 3 однієї хвилі буде більшою від довжини шляху іншої до того
самого плеча на Λ0/2, то в перерізі с плеча 3 ці хвилі будуть у протифазі, тобто тут утворюється
вузол напруги. Отже, хвиля в плече 3 не проходить, і плечі 1 та 3 будуть розв'язаними (S13 =S31
=0). Це дає змогу в перерізі с закоротити лінію передачі, в результаті чого виникають дві
короткозамкнені лінії: від плечей 2 і 4 до плеча 3. Вхідний опір цих ліній у перерізах b і d
наближається до нескінченності, тому лінії між точками dc і bc не впливатимуть на процеси в
мості.
204
⎡ 0 − 1 0 1⎤
⎢ ⎥
i ⎢ − 1 0 1 0⎥
S =− . (12.4-9)
2 ⎢ 0 1 0 1⎥
⎢ ⎥
⎣ 1 0 1 0⎦
При виконанні кільцевих мостів на хвилеводах принципова схема залишається
незмінною, отже, кожне плече являє собою трійник. При паралельному з'єднанні
еквівалентних ліній передачі це буде Н-трійник, при послідовному — Е-трійник.
Основними недоліками кільцевого моста є його вузькосмуговість і значні габарити.
Узгодження, розв'язка плечей, поділ потужності погіршуються при зміщенні робочої довжини
хвилі від розрахункового значення.
Відгалужувачі. Направленні відгалужувачі створюються на основі взаємних
восьмиполюсників таким чином, що здійснюють передачу потужності з одного плеча
пристрою в два інших. Четверте плече при цьому залишається незбудженим. Розглянемо
восьмиполюсник, що має горизонтальну і вертикальну площини симетрії.
Оскільки його плечі фізично ідентичні, а сам пристрій взаємний, справедливі наступні
співвідношення:
S11 = S 22 = S 33 = S 44 = a,
S12 = S 21 = S 34 = S 43 = b,
(12.4-10)
S13 = S 31 = S 24 = S 42 = c,
S14 = S 41 = S 23 = S 32 = d .
Таким чином, матриця розсіювання симетричного взаємного восьмиполюсника
містить чотири незалежні елементи:
⎡a b c d⎤
⎢b a d c ⎥⎥
S=⎢ . (12.4-11)
⎢c d a b⎥
⎢ ⎥
⎣d c b a⎦
Якщо багатополюсник узгоджувати з боку одного з плечей, тобто за рахунок введення
в конструкцію додаткових елементів, що не порушують симетрію пристрою, добитися
рівності нулю коефіцієнта відбиття в одному з плечей (при під’єднанні до інших
узгоджених навантажень), то він виявиться узгодженим з боку решти плечей. В цьому
випадку а = 0. Вважатимемо, що при збудженні з боку плеча 1 частина енергії надходити в
плече 2. Тоді для того, щоб прилад слугував направленим відгалужувачем, енергія не
повинна надходити в плече 3 або в плече 4. У першому випадку с = 0 (співнаправлений
відгалужувач, рис. 12.13, а), в другому випадку d=0 (протинаправлений відгалужувач, рис.
12.13, б). Матриці розсіювання цих пристроїв мають наступний вигляд:
⎡0 b 0 d ⎤ ⎡0 b c 0⎤
⎢b 0 d 0 ⎥ ⎢b 0 0 c ⎥⎥
S спів = ⎢ ⎥ ,S =⎢ . (12.4-12)
⎢ 0 d 0 b ⎥ прот ⎢c 0 0 b⎥
⎢ ⎥ ⎢ ⎥
⎣d 0 b 0 ⎦ ⎣0 c b 0⎦
205
Рисунок 12.13 Схеми співнаправленого (а) і протинаправленного (б) відгалужувачів
206
- вношуваними втратами A = −20 lg S 21 ;
- загасанням L = −20 lg S12 ;
- коефіцієнтом стоячої хвилі в плечах 1 і 2;
- робочою смугою частот, в якій зміни параметрів знаходяться в межах допусків.
Існують вентилі двох типів: резонансні та зі зміщенням поля.
У резонансних вентилях використовується явище феромагнітного резонансу.
Правополяризована хвиля при напруженості постійного магнітного поля Н0, що дорівнює
резонансному значенню (Н0=Нр), інтенсивно поглинається у феритовому середовищі.
Обираючи довжину фериту у хвилеводі та напруженість магнітного поля, можна досягти
повного поглинання потужності у фериті. Вентилі, в яких використовується поздовжнє
відносно вектора H 0 поширення хвилі, створюються на хвилеводах круглого перерізу
(рис.12.15).
207
Рисунок 12.16 Вентиль зі зміщенням поля
208
Рисунок 12.17 Символічні позначення триплечового і чотиплечового циркуляторів
209
Фазообертачі з феритами можуть бути взаємними і невзаємними. Найпростіший взаємний
фазообертач з поздовжньо-намагніченим феритом, розміщеним на осі прямокутного
хвилеводу, зображений на рис.12.19.
Напруженість постійного магнітного поля обирається так, щоб режим роботи фериту
відповідав наступним умовам:
- Н0<<Hp;
- μ ± = μ ±′ ;
- 0 < μ+′ < μ−′ ,
де μ± - комплексна магнітна проникність для право- та лівополяризованих хвиль;
μ±′ - дійсна частина комплексної магнітної проникності для право- та лівополяризованих
хвиль.
При виконанні цих умов хвилі з протилежними напрямками обертання вектора
H поширюються практично без втрат, але з різними фазовими швидкостями ( μ −′ > μ +′ ). Для
усунення ефекту Фарадея висота вузької стінки береться настільки малою, щоб в робочому
діапазоні частот у хвилеводі не могла поширюватися хвиля з вектором E , паралельним
широкій стінці. Коефіцієнт фази хвилі, а також і фазовий зсув залежатимуть від
напруженості постійного магнітного поля Н0. Втрати потужності в такому фазообертачі не
перевищують 1 дБ.
Робоча смуга частот сягає декількох відсотків від середньої частоти, яка може
знаходитися в діапазоні 8 — 70 ГГц. При відносно невеликих рівнях керуючого магнітного
поля фазовий зсув можна встановлювати в межах від 0° до 360°.
Ідеальний невзаємний фазообертач є чотириполюсником без втрат, яки пропускає
електромагнітні хвилі в обидва боки з різними фазовими зсувами. Його матриця розсіювання
має два незалежних елементи
⎡ 0 e −iϕ1 ⎤
S = ⎢ −iϕ ⎥. (12.4-15)
⎣e 0 ⎦
2
210
наведена на рис.12.20, б. Вектор Н0 направлений паралельно осі у в бік від'ємних значень.
Вважаючи, що структура поля у хвилеводі така сама, як і без фериту, для хвилі Н10 запишемо:
2a πx
H x = ± iH m sin e ∓iβz ,
Λ a
(12.4-16)
πx ∓iβz
H z = H m cos e ,
a
де H m — комплексна амплітуда напруженості магнітного поля;
2π
β= — коефіцієнт фази хвилі;
Λ
Λ — довжина хвилі у хвилеводі;
а — розмір широкої стінки хвилеводу;
верхні знаки відносяться до хвиль, що поширюються в бік додатних значень z, нижні — в бік
від'ємних значень z.
π
Складові вектора напруженості магнітного поля зсунуті за фазою на кут ± і взаємно
2
перпендикулярні, тобто магнітне поле має обертову поляризацію в площині Н (площині
рисунка).
211
фериту, і хвиля правого обертання дуже взаємодіє з феритом. Хвиля лівого напрямку
обертання не зазнає значного впливу фериту, та її фазова швидкість менша від фазової
швидкості хвилі з правим обертанням за умови, що напруженість постійного магнітного поля
істотно менша від значення, яке призводить до феромагнітного резонансу. Отже, фазовий зсув
буде необоротним: відрізнятиметься при прямому і зворотному поширенні електромагнітної
хвилі. Напруженість постійного магнітного поля Н0 у фазообертачі вибирається меншою від
резонансного значення, щоб у робочій смузі частот уявні складові магнітної проникності були
малі, що забезпечувало б малі втрати потужності хвиль. Значення фазового зсуву змінюється за
допомогою напруженості постійного магнітного поля.
12.4 Висновки
212
Додаток A
Градієнт G ∂ϕ G ∂ϕ G ∂ϕ
скалярної grad ϕ = i ⋅ + j⋅ +k⋅
∂x ∂y ∂z
величини
Дивергенція G ∂A ∂A ∂Az
векторної div A = x + y +
∂x ∂y ∂z
величини
G G G
Ротор вектора i j k
G ∂ ∂ ∂ G ⎛ ∂A ∂ A y ⎞ G ⎛ ∂ Ax ∂ Az ⎞ G ⎛ ∂ A y ∂ Ax ⎞
rot A = = i⎜ z − ⎟+ j⎜ − ⎟+k ⎜ − ⎟
∂x ∂y ∂z ⎝ ∂y ∂z ⎠ ⎝ ∂z ∂x ⎠ ⎝ ∂x ∂y ⎠
Fx F y Fz
213
Деякі важливі векторні тотжності
G K K
Якщо divL = 0 , то існує такий вектор M , що rot M = L
G G G G G G
div ( A × B ) = BrotA − ArotB
G
div ( rotA) ≡ 0
G G G
rot ( rotA) = grad ( divA) − ΔA
G G
∫ EdGl =0 ∫ HdGl = IG Σ
rotE = 0 rotH = J
G
E = − gradϕ G 1 G
G G H = rotA
ϕ = ∫ Ed l + C μ
G G G G G G G
∫
S
D ⋅ d S = ∫ dV
divD
V
∫
l
H ⋅ d l = ∫ rot H
S
⋅ dS
ρ G G
∇ 2ϕ = − ∇ 2 A = − μJ
ε
G
1 ρ G μ J ⎛ μ I ⎞G
ϕ=
4πε ∫ r dV A=
4π ∫ r
dV = ⎜ ∫ dl ⎟1 A
⎝ 4π r ⎠
Граничні умови
Eτ 1 = Eτ 2 Hτ 1 − Hτ 2 = J l
214
Dn1 − Dn 2 = ρ s Bn1 = Bn 2
Граничні умови, якщо одне з середовищ – ідеальний провідник
Е1τ = 0 Н1τ ≠ 0
Е1n ≠ 0 Н1n = 0
Енергія
G G G G
E⋅D εE 2 H ⋅B μH 2
WE = ∫ dV = ∫ dV WH = ∫ dV = ∫ dV
V
2 V
2 V
2 V
2
CU 2 LI 2
WE = WH =
2 2
q ψ
C= L=
U I
Рівняння Максвелла
Рівняння
1. Закон повного
G G G G G G
струму або коловий
закон Ампера
rotH = Jпр (t ) + J зм (t ) + Jстор (t )
G
∫ dl = I пр (t ) + I зм (t ) + I стор (t)
H
l
G G ∂E (t ) G G G G G
rotH (t ) = σ E (t ) + ε
∂t
+ J стор (t ) ∫ H (t ) d l = ∫ σ E (t ) d S +
S
G
∂ E (t ) G G G
+ ∫ε dS + ∫J стор (t ) d S
S
∂t S
G
2. Закон Фарадея G ∂B (t ) G dФ(t )
rotE (t ) = −
∂t
= v∫l (t )dl = − dt =
E
G G G G G
∂H (t )
= −μ ∂ ∫ B(t )dS ∂ ∫ H (t )dS
∂t
=− S = −μ S
∂t ∂t
G G G G
3. Закон Гаусса –
Остроградського
divD(t ) = divε E (t ) = ρ (t )
∫
S
D (t ) dS = q(t )
G G G
4. Закон divB(t ) = 0 ∫ B ( t ) dS = qм = 0 ,
неперервності S
силових ліній
магнітного поля
G G
5. Перше матеріальне D (t ) = ε E (t )
рівняння
G G
6. Друге матеріальне B (t ) = μH (t )
рівняння
215
Рівняння Максвелла в комплексній формі
або G• G G• G G• G
G• G• G•
∇ × H m = σ E m + jωε E m
∫ H m dl = ∫ I ∫
m пр dS + I m зм dS
друге G• G• •G G
rot E m = − jω Bm , ∫ E m d l = − jω Ф m ,
G• G• l
rot E m = − jωμ H m , •G G •G G
або ∫
l
E ∫
m dl = − jω B m dS
G• G•
∇ × E m = − jωε H m G
• G •G
G
∫E
l
m dl = − jωμ ∫ H m ds
третє G
• •G •G G •
div D = divε E m = ρ m , ∫ m dS = q m ,
D
або S
•
G• •
G G qm
•
∇ ⋅ Dm = ρ m
∫ E m dS =
S
ε
четверте •G •G G
div B m = 0 , ∫ m dS = 0
B
або
•G
∇ ⋅ Bm = 0
•G •G
п‘яте
Dm = ε E m
шосте •G •G
Bm = μ H m
Вектор Пойнтинга
G G G
П = E×H
G G
P = ∫ Пds
216
Величини, які характеризують процес поширення електромагнітних хвиль в різних
середовищах
Параметр Середовище
Напівпровідне
Символ Назва Діелектричне Провідне
(діелектрик з втратами)
εμ ⎡ ⎤
2
σ ⎞ ωμσ
α
Коефіцієнт
ω ⎢ 1 + ⎜⎛ − 1⎥ 0
загасання 2 ⎢ ⎝ ωε ⎟⎠ ⎥ 2
⎣ ⎦
εμ ⎡ σ ⎞
2 ⎤ 2π ωμσ
β
Коефіцієнт
ω ⎢ 1 + ⎛⎜ ⎟ + 1⎥
фази 2 ⎢ ⎝ ωε ⎠ ⎥ λ 2
⎣ ⎦
Модуль ωμ
Zw
μ ωμ
хвильового
імпедансу α +β
2 2
ε 2
Фаза α π
φ хвильового arctg 0
імпедансу β 4
Дійсна
частина βωμ μ ωμ
X
хвильового α2 + β2 ε 2
імпедансу
Дійсна
частина αωμ ωμ
Y 0
хвильового α2 +β2 2
імпедансу
Швидкість
поширення ω 1 2ω
v
фронта β εμ μσ
хвилі
Довжина 2π υ 2
λ 2π
хвилі β f ωμσ
217
Основні співвідношення для хвиль в хвилеводах прямокутної форми
218
Фізичні константи
219
Додаток Б
220
17) Енергія магнітного поля, поняття індуктивності.
18) Сформулювати висновки до розділу 3. Магнітне поле постійного струму.
19) Навести фізичний зміст другого рівняння Максвелла.
20) Скласти повну систему рівнянь Максвелла в комплексній формі у вигляді
таблиці.
21) Обґрунтуйте принцип переставної двоїстості.
22) Проаналізуйте класифікацію середовищ за провідністю.
23) Опанувати лапласіан у сферичній, декартовій, циліндричних системах.
24) Сформулювати висновки до розділу 4. Основні рівняння електродинаміки.
25) Отримайте теорему Пойтинга у диференціальній формі та поясніть її сутність.
26) Проаналізуйте теорему Пойтинга для гармонічних процесів.
G G G G G G
27) Довести тотожність KrotM − MrotK = div ( M × K) .
221
• • • •
40) Записати коефіцієнти R ⊥ , R& , T & , T ⊥ на границі розділу двох середовищ.
41) Пояснити сутність випадку, коли вектор напруженості електричного
G
поля E розташований в площині падіння.
42) Паралельна та перпендикулярна поляризація.
43) Утворення не відбиваючого середовища.
44) Опанувати граничні умови Леонтовича Щукина.
45) Сформулювати висновки до розділу 8. Хвильові явища на границі розділу
двох середовищ.
46) Наведіть формули та поясніть сутність фазової та групової швидкості.
47) Проаналізуйте структуру ЕМП над ідеально провідною поверхнею.
48) Сформулювати висновки до розділу 9. Поширення ЕМХ над ідеальною
провідною поверхнею.
49) Хвилеводи з прямокутним перерізом.
50) Хвилеводи з круглим перерізом.
51) Сформулювати висновки до розділу 10. Електромагнітні хвилі.
52) Проаналізувати основні параметри провідних ліній передач. Скласти
таблицю.
53) Сформулювати та опанувати методи вирішення задач лінії передач.
54) Навести модель лінії передачі електромагнітної енергії.
55) Сформулювати висновки до розділу 11. Лінії передачі.
56) Вивести формулу навантаженої добротності Qн об’ємного резонатора.
57) Опанувати коаксіальні об’ємні резонатори.
58) Замалювати схему однокамерного та багатокамерного квазістаціонарного
резонатора.
59) Навести та пояснити сутність формул для обчислення індуктивності щілини
та окремої резонансної камери.
60) Сформулювати висновки до розділу 12. Резонансні системи та елементи в
діапазоні надвисоких частот.
222
ЛІТЕРАТУРА
223