Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.

Національна мова- це мова, що є засобом усного й письмового спілкування

нації.

Літературна мова- це унормована, загальноприйнята форма національної

мови, що має розвинену систему стилів, наявність усної й писемної форм
багатий лексичний фонд.

Ознаки: унормованість; стандартність; наддіалектність;

поліфункціональність; стилістична диференціація;наявність усної і писемної
форм вираження.

Мовні норми. Типи мовних норм.

Мовна норма – сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної

системи, які закріплюються у процесі спілкування.

Типи: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передача звуків

на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання),
морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки
побудови словосполучень і речень), стилістичні (відбір мовних елементів
відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.

Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між

людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками,
почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного результату,

вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є
необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається
навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального
досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.

Комунікація - це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних

процесах спілкування.

Функції спілкування: контактна, інформаційна, спонукальна, координаційна,

розуміння, емотивна, встановлення стосунків, намагання впливу;
регулювання спільної діяльності; пізнання; формування свідомості людини;
самовизначення індивіда як фактор розвитку суспільства, як фактор розвитку
особистості.

Поняття національної, літературної, державної мови. Державна мова –

мова професійного спілкування.

Національна мова - це мова, що є засобом усного й письмового спілкування

нації.

Літературна мова - це унормована, загальноприйнята форма національної

мови, що має розвинену систему стилів, наявність усної й писемної форм
багатий лексичний фонд.

Державна мова – це закріплена традицією або законодавством мова,

вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства,
громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти,
науки, культури, у сферах зв’язку та інформації.

Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі.

На сучасному етапі спостерігаємо такі основні тенденції розвитку:

• Розширення суспільних функцій(швидше бажане), сфер застосування,

входження в нові галузі знань.
• Поповнення великою кількістю номінативних сполучень, що
відображають реалії економічного та суспільно життя правова
держава, соціальний захист, відкритий чемпіонат.
• Поява нових, активізація вживання та розширення значень раніше
відомих слів перемовини, летовище, намет.
• Інтенсивне збагачення за рахунок запозичень української термінології
сертифікат, менеджмент, раунд, принтер.
• Переміщення певної частини спеціальної лексики до розряду
широковживаної електорат, ротація, інвестор, ліцензія.
• Посилення явище інтернаціоналізації українського словотвору
автошоу, експрес-тест, допінг-контроль, прес-секретар, хіт-парад.
• Намагання вилучити ті іншомовні слова, які стали органічними
компонентами вертоліт – гвинтокрил, аеродром – літовище,
фотографія – світлина.
• Лібералізація мовних норм
 • Намагання звільнитися від тотального впливу російської мови
• Зближення діалектів з літературною мовою.

Види, типи, форми професійного спілкування. Основні закони

спілкування.

Види: вербальне і невербальне.

Типи: безпосереднє (пряме) та опосередковане (непряме).

Форми: усна і писемна.

Спілкування людей здійснюється згідно з певними законами. Закони

спілкування (комунікативні закони) – це особливі закони.

• Закон дзеркального розвитку спілкування – співбесідники у процесі

розмови імітують (автоматично, підсвідомо) стиль один одного (крик
одного змушує кричати іншого або ж переходити на тиху розмову,
якщо її почав інший)
• Закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль.
Ефективність спілкування прямо пропорційна комунікативним
зусиллям: чим більше витрачає зусиль адресант, тим вища
ефективність його мовленнєвого впливу.
• Закон прогресивного зростання нетерпіння слухачів. Ефективне
мовлення – не більше 10 хвилин.
• Закон комунікативного самозбереження. Людині простіше
пристосуватися до поведінки групи, ніж протистояти їй. Нова ідея,
висловлена співрозмовником, може піддаватися сумніву (ним самим),
бути відхиленою, а згодом прийнятою. Закон дає змогу людині
підтримати внутрішній спокій, рівновагу, відкидаючи дратівливу
інформацію, трансформуючи її в спокійну. Людина у спілкуванні
намагається зберегти досягнуту нею комунікативну рівновагу.
• Закон мовленнєвого самовпливу. Словесне втілення ідеї або емоції
формує цю ідею або емоцію у мовця. Словесне вираження думки дає
змогу людині впевнитися в ній, остаточно утвердити її для себе.
• Закон довіри до зрозумілих висловлювань. Що простіше мовець
висловлює свої думки, то краще його розуміють і більше йому вірять.
• Закон протягування критики. Що більше людина виділяється в
оточенні, то більше про неї лихословлять, критикують її вчинки. Дія
 закону пояснюється психологічно: критикуються недоліки з метою
приниження людини до свого рівня.
• Закон самовиникнення інформації. За браком інформації виникають
чутки, які можуть породжувати інші чутки.
• Закон модифікації нестандартної комунікативної поведінки учасників
спілкування. Якщо співрозмовник порушує норми комунікації, інший
змушує його змінити комунікативну поведінку.
• Закон прискореного поширення негативної інформації. Негативна
інформація поширюється швидше, ніж позитивна, оскільки позитивна
швидко приймається за норму і перестає бути предметом
обговорення.
• Закон спотворення інформації («зіпсутого телефону»). Будь-яка
інформація спотворюється в процесі її передавання, Міра спотворення
прямо пропорційна кількості учасників спілкування. Причини
спотворення – суб’єктивна інтерпретація інформації, невміння
слухати, небажання демонструвати те, що все зрозуміло.
• Закон емоційної афіліації («зараження»). Особи, які перебувають в
однаковому емоційному настрої, шукають собі подібних; веселих і
збуджених тягне до таких самих і навпаки.
• Закон мовленнєвого посилення емоцій. Емоційні вигуки людини
посилюють емоцію, яку людина переживає в момент мовлення. Це
явище використовують у пропаганді, рекламі тощо.
• Закон мовленнєвого поглинання емоцій. Слова поглинають емоцію.
Емоційне переживання «щезає» разом із вимовленими словами. Людині
стає краще, коли в емоційному стані їй дати виговоритися.
• Закон емоційного пригнічування логіки. Перебуваючи в емоційному
стані, людина втрачає логічність і аргументованість мовлення. У
такому разі починає домінувати права півкуля головного мозку , яка
відповідає за емоції, а ліва, що відповідає за логіку, розуміння і
породження зв’язного мовлення, - пригнічена, ніби вимкнута. Саме
тому збуджену людину логікою не переконати, з нею слід спілкуватися
спокійно не сперечатися, щоб згодом залучити логіку.

Ознаки художнього стилю (призначення, сфера вживання, мовні засоби).

У художньому стилі широко використовуються всі мовні засоби, увесь

лексичний потенціал мови. Художній стиль реалізований у формі драми,
прози та поезії, які, своєю чергою, розподіляються на відповідні жанри.
Особливістю стилю художніх творів є емоційна виразність. Основна сфера
використання стає зрозумілою з назви: це художня література у всіх її
проявах.

Літературна та державна форми національної мови. Відмінності та сфера

функціонування.

Літературна мова - це найвищий ступінь мови, який використовується в

літературних творах, таких як поезія, проза, драма тощо. використовується в
художніх та наукових текстах, а також може впливати на мовленнєві
стандарти загалом. Вона може бути використана для збереження та розвитку
культурної спадщини.

Державна мова - це мова, яку обрано в країні як офіційну мову для

комунікації в державних установах, освітніх закладах та інших сферах
державного життя. Вона використовується в офіційних документах,
державних установах, судах, парламенті та інших сферах, пов'язаних із
державним управлінням.

Відмінності:

• Літературна мова спрямована на високий ступінь точності та

естетичності висловлення. Державна мова спрямована на забезпечення
ефективного комунікаційного процесу в різних сферах суспільства.
• Літературна мова частіше використовується в галузі літератури,
мистецтва та науки. Державна мова використовується в офіційних та
побутових ситуаціях, пов'язаних із діяльністю державних інституцій.
• Літературна мова регулюється літературними стандартами та
традиціями. Державна мова може бути об'єктом мовної політики та
офіційних норм, що регулюються державою.

Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і

розмовного стилів.

Професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі у єдності

спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна
людина, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища, стикається з
проблемою написання заяви, службової довідки, листа, виступу.
Основою професійної підготовки є комунікативна компетенція, тобто уміння
і навички говорити, запитувати, відповідати, аргументувати, переконувати,
висловлювати точно і ясно думку, правильно поводити себе в конкретній
ситуації. І тут на допомогу прийде розмовний стиль, зокрема його різновид -
розмовно-професійний.

Особливості усного та писемного мовлення в професійній сфері.

Усне мовлення часто відбувається в режимі реального часу, особливо під час
зустрічей, нарад, телефонних розмов і т.д. Включає невербальні елементи,
такі як міміка, жести, тон голосу, які можуть мати велике значення для
зрозуміння повідомлення.

Письмова комунікація в професійній сфері часто вимагає формальності та

точності у висловленнях. включає документацію, звіти, листування та інші
формальні види тексту. Письмовий текст можна переглядати та редагувати
перед відправкою, що дозволяє уточнити висловлення та уникнути
непорозумінь.

Невербальні компоненти спілкування. Гендерні аспекти спілкування.

Невербальні компоненти спілкування включають такі елементи: жести,

міміка, пози, інтонація, одяг, зовнішність.

Гендерні аспекти спілкування:

• Мовлення: Існує вірування, що чоловіки і жінки можуть

використовувати різні стилі мовлення. Наприклад, чоловіки частіше
використовують прямі твердження, тоді як жінки можуть виявляти
більше турботи та вживати більше виразності.
• Невербальні засоби: Способи вираження емоцій та комунікативні
жести також можуть відрізнятися в залежності від статі.
• Контакт очей: Деякі культурні аспекти гендерного спілкування можуть
впливати на те, як люди реагують на контакт очей, наприклад, жінки
можуть більше приділяти уваги контакту очей у спілкуванні.

Поняття ділового спілкування. Стилі та моделі ділового спілкування.

Ділове спілкування являє собою вид взаємодії між людьми з приводу
професійної діяльності. У ділового спілкування завжди є певна мета, яку
співрозмовники намагаються досягти в ході розмови. Крім того, у ході такого
спілкування відбувається обмін інформацією, знаннями, досвідом.

Стилі – певні стійкі набори способів спілкування або дій, які спрямовані на
отримання результату. Існують:

• авторитарний стиль одноосібне прийняття рішень одним учасником

комунікацій.
• демократичний стиль передбачає орієнтацію суб’єкта комунікації на
партнера по спілкуванню.
• ліберальний стиль основою є невтручання, обумовлене відсутністю
інтересів до загальних проблем.

Моделі: запобіглива (намагання догодити іншим), звинувачувальна

(отримати владу над іншими), розважлива (в основі поведінки спокійність та
коректність), віддалена (людина не реагує на жодні запитання, говорить
невлучно, невчасно і недоречно) та врівноважена (поведінка людини
спокійна, гармонійна).

Поняття функціонального стилю. Стилі української літературної мови.

Функційний стиль – це різновид літературної мови, що має певне функційне

призначення, систему мовних елементів, способи їх добору, вживання,
взаємного поєднання та зв'язку.

На сьогодні виділяють п’ять стилів української літературної мови: художній,

розмовний, науковий, офіційно-діловий та медійний.

Поняття “документ”. Класифікація документів. Вимоги до тексту

документа.

Документ — це матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді

інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до чинного
законодавства юридичну силу.

Класифікація документів:
 • За найменуванням – заява, лист, телеграма, службова записка, протокол
тощо.
• За походженням – службові (офіційні) та особисті документи.
• За призначенням – щодо особового складу (заява, автобіографія,
резюме, наказ), довідково-інформаційні (довідка, службова записка,
протокол, витяг із протоколу, телеграма, факс, стаття), обліково-
фінансові (акт, доручення, розписка, список, таблиця), розпорядчі
(постанова, ухвала, вказівка, розпорядження), організаційні
(положення, статут, інструкція), господарсько-договірні (договір,
трудова угода, контракт).
• За формою – стандартні (типові) й індивідуальні (нетипові).
• За терміном виконання – звичайні безстрокові, термінові, дуже
термінові.
• За ступенем гласності – для загального користування, для службового
користування, таємні, цілком таємні.
• За стадіями створення – оригінали й копії.
• За терміном зберігання – тимчасового (до 10 років), тривалого (понад
10 років), постійного зберігання.

Документ має відповідати таким основним вимогам:

• видаватися уповноваженим органом або особою відповідно до її

компетенції;
• не суперечити чинному законодавству і директивним вказівкам вищих
органів влади;
• бути точним, достовірним і переконливим;
• бути належно відредагованим та оформленим відповідно до чинних
стандартів;
• містити конкретні й змістовні вказівки та пропозиції;
• бути придатним для тривалого зберігання.

Презентація як різновид публічного мовлення.

Презентація - спеціально організоване спілкування з аудиторією, мета якого

переконати або спонукати її до певних дій. Презентацію здійснюють через
три канали: вербальний - те, що я говорю; вокальний - те, як я говорю;
невербальний - вираз очей, жести, рухи. Вплив на аудиторію суттєво
посилюється завдяки володінню вокальним і невербальним засобами.
Презентація може бути успішною і неуспішною. Успішна - це презентація,
під час якої досягнуто поставлену мету; неуспішна -аудиторію не вдалося
переконати, підсумком стало розчарування як аудиторії, так і презентатора.

Особливості оформлення сторінки документа (поля, особливості

нумерації та переходу до нової сторінки, розташування реквізитів на
сторінці).

Організаційно-розпорядчі документи укладають на аркуші «форматом А4

(297x210 мм) та А5 (148x210 мм). Документи повинні мати такі береги: 30-
лівий; 10- правий; 20 - верхній та нижній.

Нумерація сторінок. Документ, який займає одну сторінку, не нумерується. У

документах, що укладені на двох і більше аркушах (з одного боку), нумерація
починається з другого аркуша арабською цифрою 2 посередині верхнього
берега на відстані не менше 10 мм від краю. Біля цифр не пишуться ніякі
позначки чи символи.

Якщо документ укладено з обох боків аркуша, то непарні сторінки

позначаються у верхньому кутку праворуч, а парні – ліворуч.

Реквізити документа (крім тексту), що складаються з кількох рядків,

друкують через 1 міжрядковий інтервал. Складові частини реквізитів
"Адресат", "Гриф затвердження", "Гриф погодження" відокремлюють одну
від одної 1,5-2 міжрядковими інтервалами.

Назву виду документа друкують великими літерами.

Етикет ділового листування. Означення особи адресата. Типові мовні

звороти.

"Особа адресата" вказує на конкретну особу, якій призначено або адресовано

повідомлення, документ, лист, електронний лист, чи будь-який інший вид
комунікації. Це та особа, до якої звертається відправник з метою спілкування
або надсилання інформації.

Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою

ввічливості. Найпоширенішими є такі звертання: Шановний (ім 'я та по
батькові)! Шановний пане/пані... (ім'я, ім'я й прізвище)! У листуванні
прийнято зазначати звання адресата чи вказувати його професію:
Високоповажаний міністре! Вельмишановний (високоповажний) професоре!
Шановний директоре! Високоповажний пане прокуроре! Шановний суддя!

Якщо цей лист - відповідь на запрошення, запит, подяка, то вже у першому

реченні буде доречним ввічливо висловити вдячність. Висловлюємо свою
найщирішу вдячність за ... Щиро дякуємо Вам за лист з порадами та
рекомендаціями щодо ... У листах-підтвердженнях варто скористатися
такими початковими фразами: Із вдячністю підтверджуємо отримання
листа-відповіді... Офіційно підтверджуємо свою згоду на ... На
підтвердження нашої попередньої домовленості повідомляємо ...
Підтверджуємо отримання Вашої телеграми ... Ми отримали Вашого листа
з повідомленням про ...і щиро Вам вдячні... Поширеними вступними фразами
в ділових листах є посилання на зустріч, попередній лист, телефонну
розмову, подію: У відповідь на Ваш лист від (дата) ... Відповідно до
контракту № що був підписаний між нашими установами, ... До інвесторів,
керівників установ (організацій, підприємств), клієнтів, партнерів нерідко
доводиться звертатися з проханнями. Початковими фразами цих листів
можуть бути такі: Будь ласка, повідомте нас про... У діловому світі з різних
причин (ви на кілька днів затрималися з відповіддю, не змогли вчасно
виконати доручення, не з'явилися чи запізнилися на зустріч, переплутали
документацію) іноді виникають ситуації, коли потрібно вибачитися,
перепросити за неприємності, яких ви завдали адресату. У такому разі листа
слід розпочинати так: Просимо вибачення за прикре непорозуміння, що
сталося... У листах-нагадуваннях, що належать до психологічно складних,
потрібно ввічливо, тактовно і ненав'язливо вказати нате, що, наприклад,
термін оплати рахунка чи виконання замовлення минув. Такі листи варто
розпочати так: Вважаємо за свій обоє 'язок нагадати Вам про ... Нам дуже
незручно, що змушені нагадати Вам про ... Вибачте, що знову турбуємо Вас,
але ми не отримали відповіді на лист від (дата).

Не слід забувати при прощальну фразу. Найчастіше в листах уживаються такі

форми: З повагою З повагою і найкращими побажаннями.

Текст документа. Особливості побудови та вимоги до складання.

Основою службового документа є текст, який має чітко й переконливо

відображати причину й мету його написання, розкривати суть конкретної
справи.
Текст документа повинен містити певну аргументовану інформацію,
викладену стисло, грамотно, зрозуміло та об'єктивно, без повторень і
вживання слів і зворотів, які не несуть змістового навантаження.

Текст переділяється на взаємозумовлені логічні елементи: вступ, основну

частину (доказ), закінчення.

У вступі зазначається причина написання документа; в основній частині

викладається суть питання, наводяться докази, пояснення, міркування; у
закінченні вказується мета, заради якої складено документ.

Визначити ознаки офіційно-ділового стилю мовлення.

Офіційно-діловий стиль - різновид мови, який слугує для спілкування в

державно-політичному, громадському й економічному житті.
Найхарактерніші ознаки цього стилю: офіційність, конкретність, стислість,
точність формулювань, логічна послідовність.

Термінологія як система. Історія і сучасні проблеми української

термінології.

Актуальність теми обумовлена поширенням наукових знань та

професіоналізму в Україні та намаганнями наукових фахівців у різних
галузях знань і мовознавців – унормовувати галузеві термінології.

На сьогодні виділяють 6 основних етапів історії української термінології:

1. Період стихійного нагромадження термінологічної лексики (ІХ –

перша половина ХІХ ст.).
2. Період другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст. Діяльність Наукового
товариства імені Тараса Шевченка.
3. Пов’язаний з утворенням наукових товариств у Східній Україні (1913
р. – у Києві, 1918 р. – у Луганську).
4. Період діяльності Інституту української наукової мови.
5. Період функціонування української термінології 1932–1990 років.
6. Сучасний період розвитку української термінології (90-ті роки ХХ ст. –
початок ХХІ ст.).
Термінологія у професійному спілкуванні. Кодифікація та
стандартизація термінів.

Кодифікація термінів це систематизація термінів у словниках, довідниках, що

орієнтують мовців на правильне їх використання.

Стандартизація термінології це вироблення термінів еталонів, зразків,

унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний
стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт).
Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних
наукових, ділових, виробничих текстах.

Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки.

Науковий текст- спосіб репрезентації наукової інформації, результат

наукового дослідження.

Особливості наукового тексту:

• науковий текст обов'язково відображає ту чи іншу проблему, висуває

гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризуються доцільністю і
раціональністю усіх положень, орієнтований на досягнення
дослідницької мети та завдань;
• він має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів,
побудованих за правилами логіки науки і формальної логіки;
• широке використання понятійного, категоріального апарату науки;
• текст не грунтується на образі, не активізує почуттєвий світ його
читача, а орієнтований на сферу раціонального мислення;
• його призначення не в тому, щоб змусити повірити, а в тому, щоб
довести, обгрунтувати, аргументувати істину.

Особливості професійного викладу наукової думки:

• Композиціність. Текст має бути чітко структурованим, переділятися на

розділи і параграфи. Потрібно прагнути того, щоб кожен розділ був
самостійним науковим дослідженням з певної складової загальної
проблеми, щоб кожну складову було викладено в тексті, а текст був
цілісним, а не фрагментарним.
• Крім членування тексту на розділи і параграфи, він має деталізований
розподіл на значеннєві частини, абзаци і речення. Абзаци мають бути
обґрунтованими і зводитися до викладу однієї думки.
 • Початок і кінець абзаців у науковому тексті - це найбільш
інформативні місця; інші речення тільки розкривають, деталізують,
обґрунтовують, конкретизують головну думку або є сполучними
елементами.
• Під час викладу матеріалу необхідно уникати понять, які не можна
тлумачити однозначно.
• Він має вирізнятися стислістю і ясністю викладу, відповідати формулі
"Думкам просторо, а словам тісно". Ця вимога передбачає запобігання
повторів, багатослів'я, зайвих слів, канцеля-ризмів тощо.

Особливості публіцистичного стилю (сфера застосування та лексико-

граматичні засоби).

Сфера використання публіцистичного стилю — громадсько-політична,

суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання.

До основних ознак публіцистичного стилю належать: спрямованість на

новизну; динамічність; актуалізація сучасності; інформаційність; політична,
суспільна, морально-етична оцінка того, про що пи-шеться або мовиться;
синтез логізації та образності мовного вираження, що нагадує про близькість
публіцистичного стилю з науковим і художнім; документально-фактологічна
точність; декларативність; закличність; поєднаність стандарту й експресії;
авторська пристрасність; емоційність, простота і доступність;
переконливість.

Основні мовні засоби публіцистичного стилю — це сплав елементів

наукового, офіційно-ділового, художнього стилів. З одного боку, у ньому
широко використовують суспільно-політичну лексику, політичні заклики,
гасла, точні найменування (події, дати, учасники), а з іншого — багатозначна
образна лексика, що здатна привернути увагу читача й вплинути на нього,
художні засоби — тропи і фігури.

Термінологія обраного фаху. Способи творення термінів певного фаху.

Термін - слово або словосполучення, що чітко й однозначно визначає

наукове або спеціальне поняття.
Всі терміни української мови, як правило, утворюються такими основними
способами: зміною значення (вторинна лексична номінація), словотвірним,
синтаксичним, запозиченням.

Вторинна лексична номінація – це використання вже наявних у мові

номінативних засобів у новій для них функції – функції найменування.
Розрізняють два основних види вторинної номінації – метафору і метонімію:
– метафора – це особливий вид узагальнення, який включає розвиток
переносних значень, основаних на подібності (функціональній та зовнішній)
предметів і формування абстрактних понять (ручка, провідник, стрічка,
рамка, сітка); – метонімія – це метонімічний перенос значення, при якому
назви одного предмета переносяться на інший, який перебуває з ним у
відношенні асоціації за суміжністю (вимір – визначення будь-якої величини
чогось і вимір – величина, що вимірюють).

Словотвірний: утворення термінів за допомогою префіксів (префіксальний

спосіб): надвиробництво, перезволоженість; суфіксів (суфіксальний спосіб):
підгортальник, оборотність; суфіксів і префіксів (суфіксально-префіксальний
спосіб): перезволожений, супероборотність; складання слів і основ: вакуум-
помпа, матеріаломісткість, сумішоутворювач; абревіації: СЕП (система
електронних платежів), МК (магістральний канал).

Синтаксичний: використання словосполучень для називання наукових

понять: маркетингове планування, капіталодефіцитні країни, ливарне
виробництво, рудиментарні органи, органи влади. Терміни-словосполучення
становлять понад 70% сучасних термінів.

Запозичення: називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг,

картридж, роумінг. Запозичення може бути повним або частковим. При
повному запозиченні відбувається пристосування до фонетичних і
морфологічних особливостей мови-реципієнта: irigasion (фр.) – іригація,
liquidate (лат.) – ліквідат. При частковому запозиченні відбувається
калькування, тобто буквальний переклад елементів слова з мови-продуцента
мовою-реципієнтом: hydrogenium – рос. водород (повне калькування),
hydrogenium – укр. водень (часткове калькування).

Особливості художнього стилю (сфера застосування та лексико-

граматичні засоби).
Їх дуже просто виокремити: це описи певного явища (персонажа, групи,
символу тощо) через інше, що яскравіше та конкретніше відбивається у
свідомості.

Широке використання засобів художнього мовлення; - образність та

експресивність мовлення; - можливе використання фразеологізмів та
діалектизмів; - поєднання всіх лексичних та граматичних стилів.

Основна сфера використання стає зрозумілою з назви: це художня література

у всіх її проявах.

Класифікація документів за призначенням. Визначити вивчені

документи за цим рівнем класифікації.

За призначенням документи поділяють на розпорядчі, виконавчі,

бухгалтерського оформлення та комбіновані.

• Розпорядчими є документи, які містять розпорядження (наказ,

завдання) на здійснення певної господарської операції. До них
належать: накази про прийняття та звільнення з роботи, чеки на
отримання готівки в касі банку, платіжні доручення банку на
перерахування коштів, довіреність на отримання матеріальних
цінностей тощо.
• Виконавчими є документи, де підтверджується факт здійснення
господарської операції, її виконання певною особою, що подала
документ. До них належать: авансові звіти, виписки банків, касові
прибуткові й видаткові ордери, акти, квитанції та ін.
• Бухгалтерського оформлення складаються на основі виконавчих та
розпорядчих документів самими працівниками бухгалтерії.
Самостійного значення не мають, але необхідні в обліковому процесі.
До таких документів належать: меморіальні ордери, бухгалтерські
довідки, різні розрахунки (амортизації, розподілу витрат, звітні
калькуляції) та ін.
• Комбіновані поєднують функції перелічених вище документів
(розпорядчих, виконавчих, бухгалтерського оформлення). До них
належать: авансові звіти, вимоги, наряди та ін.

Текст як форма реалізації професійної діяльності. Правила укладання

тексту документа.
Текст - це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну
послідовність висловлень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність.
Отже, текст виступає обов'язковим складником комунікативного процесу,
допомагає фіксувати, зберігати і передавати інформацію в просторі й часі.
Лінійно розташована сукупність речень є одиницею тексту. Найменша
одиниця тексту - надфразна єдність, абзац, що є одиницями різних принципів
членування тексту, хоча абзац структурно й композиційно може
виокремлювати надфразну єдність.

Етикет телефонної розмови.

Будь-яку телефонну розмову починаємо коротким виявленням ввічливості:

Добрий день (ранок вечір)! Доброго (ранку, вечора)!

Якщо телефонуєте у справі, то потрібно назвати не лише прізвище, ім'я та по

батькові, а й посаду, що її ви обіймаєте.

Якщо той, хто телефонує, забув назвати себе, співрозмовник має право
запитати: Вибачте, з ким я розмовляю? У відповідь ви не повинні
обурюватися чи одразу класти слухавку - згідно з правилами етикету вам слід
відрекомендуватися; на анонімний дзвінок можна не відповідати й одразу
покласти слухавку.

Якщо до телефону підійшов не той, хто вам потрібен, ви повинні

перепросити і звернутися з проханням покликати потрібну вам людину:
Добрий день. Перепрошую за турботу, чи не могли б ви запросити до
телефону Івана Петровича (пана Петренка); Дуже прошу, попросіть до
телефону Ольгу Власівну (пані Ольгу, пані Романчук); Будь ласка, покличте
до телефону... Зазвичай відповідають так: Добрий день. Зачекайте, будь
ласка, хвилиночку, я зараз передам їй слухавку; ...Прошу зачекати; ...Будь
ласка, зачекайте. ...На жаль (шкода, вибачте), Іван Петрович вийшов,
повернеться о 14 годині. Можливо, ви хотіли б йому щось передати. Є його
заступник, можливо, він зміг би допомогти вам. Коли до телефону підійде
потрібна вам людина, неодмінно слід знову привітатись і назвати себе.

Якщо телефонуєте ви:

• насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а

також своє прізвище, ім'я та по батькові. Зазвичай перші слова
телефонної розмови сприймаються погано, а тому називайте своє
прізвище та ім'я останнім — принаймні це буде почуто;
 • якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати
прізвище, ім'я та по батькові свого співрозмовника. Можете також
повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити;
• якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спочатку, чи є у вашого
співрозмовника достатньо часу для бесіди;
• попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з'ясувати, і
тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди;
• не закінчуйте розмову першим: завжди закінчує розмову той, хто
телефонує. Завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся, нетактовно
класти слухавку, не дочекавшись останніх слів вашого співрозмовника;
• у разі досягнення важливих домовленостей згодом надішліть
підтвердження листом або факсовим повідомленням.

Якщо телефонують вам:

• спробуйте якомога швидше зняти трубку й назвіть організацію, яку ви

представляєте;
• у разі потреби занотуйте ім'я, прізвище та контактний телефон
співрозмовника;
• розмовляйте тактовно, ввічливо: демонструйте розуміння сутності
проблем того, хто телефонує;
• не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є нецікавою,
нудною та надто тривалою для вас.

Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу.

У публічних виступах важливо все: і зміст, і інтонація, і манера викладу, і

жести, і міміка, і мовна грамотність. Необхідно пам’ятати, що майже
половина інформації передається через інтонацію. Одні й ті ж слова, сказані
по-різному, можуть привести до протилежних результатів. Говорити слід
достатньо голосно, ясно, чітко, виразно і просто, щоб забезпечити
дохідливість, не монотонно, але й не присипляючими “хвилями” (то вище, то
нижче). Емоційність виступу повинна відповідати змісту і враховувати
ситуацію. Не треба прагнути до гучності за рахунок голосових зв’язок,
необхідно навчитися використовувати резонатори: порожнину рота,
носоглотку, лобові пазухи, грудну клітку.

Щоб не втомити слухачів “сухом’яткою” мови, доповідач повинен при

підготовці виступу підібрати свіжі, цікаві, несподівані факти, афоризми,
намалювати яскраві картини. Темп мовлення також відображає певні
відчуття: швидкий – схвильованість або стурбованість чим-небудь чи
особисті проблеми. Повільний - свідчить про пригноблений стан, горе,
зарозумілість або втому.

Етикет проведення ділової зустрічі.

Етикет ділового спілкування — це набір правил поведінки, звичаї та

соціальні норми, необхідні в ділових відносинах і особистому спілкуванні.
Протокол, який регулює взаємовідносини між партнерами, колегами,
підлеглими й начальником.

Зустрічі зазвичай плануються заздалегідь. Готуючись до них, необхідно

визначити коло питань для обговорення, перелік документів, які необхідно
прийняти, спрогнозувати хід бесіди. Місце і час зустрічі визначається
заздалегідь. Запізнення або відсутність особи, яка призначила зустріч, є
порушенням правил етикету, особливо це стосується зустрічі з незнайомими
людьми. Перше враження, як відомо, буває найсильнішим, надовго
залишається у пам’яті, а помилки, у тому числі пов’язані з порушенням
правил етикету, можуть сприйматися як риси особистості, прояв
невихованості і стати бар’єром у спілкуванні.

При зустрічі чоловіки обмінюються рукостисканнями, жінки - за спільною

згодою.

Після привітання упорядник зустрічі запрошує присутніх до зали засідань і

пропонує їм зайняти місця обличчям до вікна, до світла. Це вважається більш
чемним.

Розмова на офіційній зустрічі розпочинається з питань загального характеру:

"Як ви доїхали? ", "Як розмістилися в готелі? " тощо.

Ділова зустріч не повинна тривати більше двох годин. Через 20 хвилин після
початку зустрічі секретар може подати на вибір каву або чай. Спершу
пропонують керівникові групи гостей, потім - "господарю" та всім
присутнім.

Першим після закінчення зустрічі підводиться "господар" і прощається з

кожним із гостей. Виходити з кабінету разом із гостями не рекомендується.
Гостей проводжає відповідальний за зустріч.