Екзамен укр..м (проф.

)
1.Державна роль мови. Функції мови. Стилі і типи мовлення.Літературна мова.
Державна мова - закріплена традицією або законодавством. Мова, вживання якої є обов'язкове в органах державного
управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки,
культури, в сферах зв'язку та інформатики. Термін державна мова з'явився у часи виникнення національних держав. В
однонаціональних державах немає необхідності юридичного закріплення державної мови. Статус державної мови в
багатонаціональних країнах, закріплюється законодавчо (конституцією) як правило, за мовою більшості населення. З другого
боку, у деяких країнах статус державних надано двом і більше мовам незалежно від чисельності мовних меншин. Українська
мова мала статус, близький до державного, вже у XIV — першій половині XVI століття, оскільки функціонувала в
законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному і приватному листуванні. Літературна мова - наддіалектна, нормалізована
форма національної мови ; це мова офіційно-ділових документів, викладання в освітніх закладах, різних рівнів наукової і художньої
літератури., ЗМІ,роботи державних установ.. Літ.мова виконує важливі для спільноти функції: комунікативну( засіб спілкування
та обміну інформації між людьми), експресивну( вираження внутрішнього світу людини), ідентифікаційну ( забезпечення
відчуття належності індивіда до певної спільноти), носи логічну,( засіб мовлення, пізнання оточуючого світу)
культуроносну( через мову відбувається передача духовних цінностей від покоління до покоління), номінативна( пізнання
людиною світу, невідємне від називання його реалій). Відмінною рисою літ. М є її унормований характер. Єдині літ. Норми-
загальнообовязкові правила в галузі вимови звукосполучень, слів, побудові фраз, речень, що забезпечують швидкість
сприймання і правильність розуміння висловлених думок. Роль літ.мови в політико-економічному та духовно-культурному
житті нації надзвичайно велика. Вона є могутнім засобом і чинником історичного поступу народу. Літ.мов обслуговує різні
сфери життєдіяльності суспільства:від особистих стосунків до загальнодержавних.

2.Поняття про функціональний стиль, класифікація стилів мови

Функціональний стиль літературної мови — різновид літературної мови , що характеризується відбором таких засобів із
багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Сучасна
літературна українська мова має виділяє такі стилі: розмовний, художній, публіцистичний, епістолярний, конфесійний
офіційно-діловий .Розмовний стнль. Сфера використання — усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на
виробництві. Основне призначення — бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками,
судженнями, оцінками. Основні ознаки:безпосередня участь у спілкуванні; усна форм спілкування;неофіційність стосунків
між мовцями;невимушеність спілкування;використання позамовних чинників; Основні мовні засоби:емоційно-експресивна
лексика;прості, переважно короткі речення фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені
слова, вигуки й т. Публіцистичний стиль. Сфера використання — громадська, суспільно-виробнича, культурно-освітня
діяльність, Основне призначення:інформаційно-пропаґандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні
суспільно-політичні проблеми;активний вплив на читача ;спонукання його до діяльності.Основні ознаки:доступність мови й
формулювань;поєднання логічності доказів і полемічності викладу;сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості,
висловлення наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю;широке використання художніх
засобів.Основні мовні засоби:синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;лексика
насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, уживання в переносному значенні
наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів Художній стиль. Цей найбільший і найпотужніший стиль
української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи
інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій. Основні ознаки:—
образність, експресія як інтенсивність вираження;відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі,
та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи;Основні мовні засоби:наявність усього багатства найрізноманітнішої
лексики, переважно конкретно-чуттєвої;використання емоційно-експресивної лексики ;уведення до творів, зі стилістичною
метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, Науковий стиль. Сфера використання — наукова діяльність, науково-технічний
прогрес, освіта.Основне призначення — викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи,
обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, Основні ознаки:ясність і предметність тлумачень;логічна послідовність і
доказовість викладу;об'єктивний аналіз;Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і
характеризуються:великою кількістю наукової термінології наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем
математичних, фізичних, хімічних та ін. Епістолярний стиль. Сфера використання — приватне листування. Цей стиль може
бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики Основні ознаки — наявність певної
композиції: початок,; головна частина,; кінцівка, де Основні мовні засоби — поєднання елементів художнього,
публіцистичного та розмовного стилів.Конфесійний стиль. Сфера використання — релігія та церква. Призначення —
обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних
відправах, проповідях, й у Біблії та інших церковних книгах, молитовниках, требниках Основні засоби:суто церковна
термінологія і слова-символи непрямий порядок слів у реченні та словосполученні наявність архаїзмів. Офіційно-діловий
стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й
економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.Основне призначення —
регулювати ділові стосунки бачених вище сферах та обслуговувати громадянські по--си людей у типових ситуаціях.
3. Офіційно-діловий стиль. Параметри офіційно-ділового стилю.

Офіційно-діловий стиль (ОДС) відносять до книжних стилів , джерела яких сягають ще часів Київської Русі . Це стиль, який
задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного , політичного, економічного
життя, ділових стосунків між державами , організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування.
Ділове мовлення визначають насамперед як вияв політичного та правового мислення і вже потім як мовлення
управлінського апарату, що забезпечує господарські та ділові стосунки між членами суспільства. Парам.оф.діл.ст – сфера
вживання одл це функціо.різновид мови який слугує для спілк. в держван., політ, громадськ, економ, житті призначення-
одс регулює ділові відносини в зазначених вище сферах та обслуговує громадські потреби людей. Жанри реалізації- одс
вживається в текстах указів, розпоряджень, діловому листуванні,Позамовні ознаки одс: офіційний характер, адресність,
повторність дії і ситуацій, тематична обмеженість кола завдань, смислова точність, ясність, висока стандартність вимови та
сувора регламентація тексту, документальність.

4.Поняття документа. Основні терміни і визначення. Функції документів.

Документ — зафіксована на матеріальному носієві інформація з реквізитами, які дозволяють її ідентифікувати.

Документування та організація роботи з документами, що охоплює сукупність форм, прийомів, способів і методів їх
укладання й обробки, називається діловодством . Носій — це матеріальний об'єкт, що використовується для закріплення та
зберігання на ньому мовної, звукової чи зображувальної інформації, у тому числі в перетвореному вигляді Документування
— регламентований процес запису інформації на папері чи іншому носії, який забезпечує її юридичну силу. Юридична сила
— здатність офіційного документа, яка надається йому чинним законодавством, компетенцією органу, що його видав, та
встановленим порядком його оформлення. Юридична сила документа забезпечується встановленим для кожної
різновидності документів комплексом реквізитів1 — обов'язкових елементів укладання документа. Сукупність реквізитів і
схема їх розташовування на документі складають його формуля
До загальних функцій документа належать: Інформаційна — будь-який документ створюється для збереження інформації,
оскільки необхідність її зафіксувати — причина укладання документа. Соціальна — документ є соціально значущим об'єктом,
оскільки його яких поява спричинена тією чи іншою соціальною потребою. Комунікативна — документ виступає як засіб
зв'язку між окремими елементами офіційної, громадської структури Культурна — документ є засобом закріплення та
передавання культурних традицій, що найкраще простежується на великих комплексах документів, де знаходить
відображення рівень наукового, технічного й культурного розвитку суспільства. До специфічних функцій документа
належать:Управлінська — документ є інструментом управління; ця функція притаманна низці управлінських документів , які
спеціально створюються для реалізації завдань управління. Правова — документ є засобом закріплення і змін правових
норм та правовідносин у суспільстві; ця функція є визначальною в законодавчих та правових нормативних актах, що
створюються з метою фіксації правових норм і правовідносин, а також будь-які документи, які набувають правової функції
тимчасово.Історична — коли документ є джерелом історичних відомостей про розвиток суспільства; цієї функції набуває
певна частина документів лише після того, як вони виконають свою оперативну дієву роль і надійдуть до архіву на
збереження.

5. Підстилі офіційно-ділового стилю.

ОДС має такі функціональні підстилі: Законодавчий— використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує
офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в
Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін. Дипломатичний—використовується у сфері міждержавних офіційно-
ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій,
структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях , комюніке , нотах , протоколах, меморандумах, договорах, заявах,
ультиматумах і т. ін. Юридичний— використовується у юриспруденції . Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та
конфліктні відносини: між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності; між підприємствами,
організаціями та установами; між державою та приватними особами; між підприємствами, організаціями й установами всіх
форм власності та приватними особами; між приватними особами. Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах,
постановах, запитах, повідомленнях Адміністративно-канцелярський— використовується у професійно-виробничій сфері,
правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та регламентує: службові відносини між підприємствами одного й різного
підпорядкування; службові відносини між структурними підрозділами одного підпорядкування;службові відносини між
приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки; приватні відносини між окремими громадянами.
Реалізується в офіційній кореспонденції , договорах, контрактах,.заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях,
розписках та ін.

6.Особливості мови ділових паперів

Стислість і уніфікованість( виявляється в широкому використанні кліше-словесні форми, закріплені за певними ситуаціями;
наявність стандартних висловів полегшує та скорочує процес укладання текстів) точність формулювань( точності ділової
мови сприяють такі чинники-використання слів тільки в прямому значенні) уникнення небажаної синонімії, широке
використання суспільно-політичної та адміністративно канцелярської термінології, широке використання простих,
непоширених речень, використання цифр, точних вказівок на факти, логічність та аргументованість
викладу( відображеня .правильного стану речей, розкриття суті питання, відсутність зайвих слів), безособовість тексту
( вимого безособов. тексту передбачає відсутність у діловій мові засобів емоційності, експресивності, використання
безособових, наказових форм дієслова).

7. Особливості офіційно-ділового стилю

Особл. офіц..діл.стил. виявляється у суттєвій різниці між його усною та писемною формами. Особливість писемної формив
порівн.. з усною виявляється у такому : відсутність співрозмовника в момент викладення думки , відсутність самої мовної
ситуації; не завжди відома кількість співрозмовникі, якісний склад аудиторії; наявна закріпленість текстів за формами
існування , не всі писемні тексти можуть озвучуватися; наявність системи графічних знаків , властивій тільки писемній
формі( літери, цифри, символи); спілкування опосередковане, через посередництво документа;писемна форма щодо усної
спирається на усну як на своє джерело.

8.Оформлення сторінки документа, нумерація сторінок

У діловодстві діють певні вимоги і правила щодо оформлння сторінки та її нумерації. Організаційно-розпорядчі документи
укладають на аркуші :форматом А4 (297x210 мм) та А5 (148x210 мм). Ліворуч залишають вільний берег у 35 мм для
збереження тексту в разі - склеювання, підшивання, затискування документа, праворуч - 8 мм; верхній — 20 мм, нижній —
19 мм (для форматі А4) та 16 мм (для формату А5). Нумерація сторінок. Документ, який займає одну сторінку, не
нумерується. У документах, що укладені на двох і більше аркушах , нумерація починається з другого аркуша арабською ю 2
посередині верхнього берега на відстані не менше 10 мм . Біля цифр не пишуться ніякі позначки чи символи. Якщо документ
укладено з обох боків аркуша, то непарні сторінки позначаються у верхньому кутку праворуч, а парні — ліворуч.

9. Вимоги до оформлення тексту документа

Головною складовою документа є текст, який визначається назвою та метою ділового папера. Укладаючи текст, слід
дотримуватися певних технічних вимог, а саме:на бланку друкується тільки перша сторінка, а друга й наступні — на чистих
аркушах однакового з бланком розміру, кольору й ґатунку; підпис укладача чи відповідальної особи можна переносити на
другу сторінку лише за умов наявності на ній не менше двох рядків тексту;у складних документах текст членується для
зручності та швидшого опрацьовування й уникнення плутаниниСтупінь складності й форма поділу безпосередньо залежить
від обсягу, змісту, складу, тематики і призначення документу Найпростішим видом рубрикації є поділ на абзаци. Інформація,
що вміщена в межах одного абзацу, повинна виражати закінчену думку. Типовий абзац має бути із 4 —5 речень. Нумерація
рубрик тексту існує для чіткого зазначення і вказування на взаємозалежність певних розділів, частин, пунктів та їх
підпорядкування, Розрізняють традиційну й нову системи нумерації.Заголовок має бути лаконічним, але логічно
повноцінним Система арабських цифр (нова) базується на чіткому поділі на частини, які включають усі цифри відповідних
складових частин вищих ступенів поділу.Нумерація розділів, підрозділів, пунктів, підпунктівРозділи, наприклад звіту, повинні
мати порядкову нумерацію в межах викладення суті змісту й позначатися арабськими цифрами без крапки:Підрозділи
повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного розділу.Номер підрозділу складається з номера розділу й порядкового
номера підрозділу, відокремлених крапкою.Після номера підрозділу крапку не ставлять:Пункти повинні мати порядкову
нумерацію в межах кожного розділу або підрозділу.Номер пункту складається з номера розділу й порядкового номера
пункту, або з номера розділу, порядкового номера підрозділу та порядкового номера пункту, відокремлених крапкою. Після
номера пункту крапку не ставлять:Якщо текст поділяють тільки на пункти, їх слід нумерувати, за винятком додатків,
порядковими номерами.Номер підпункту складається з номера розділу, порядкового номера підрозділу, порядкового
номера пункту й порядкового номера підпункту, відокремлених крапкою.

10. Стандартизація ділового тексту.

Укладач документів завжди обмежений щодо форми та способу викладу певними правилами й мусить не відходити від них,
тобто дотримуватися унормованих стандартів. Вимоги щодо укладання і форма кожного документа, як правило, обумовлені
його призначенням (соціальними, економічними та психологічними особливостями офіційного спілкування). Усі ділові
папери за ступенем стандартизації можна умовно поділити на три категорії - Документи з низьким ступенем стандартизації,
спосіб викладу тексту яких залежить від конкретної ситуації, обставин та змісту, що спричинили їх укладання й тому для них
не можна навіть передбачити бланка .Документи, у яких для зручності й пришвидшення їх укладання та обробки частину
даних готують друкарським способом заздалегідь. Документи з високим ступенем стандартизації, котрі мають точні
стандарти, у яких передбачено не лише формуляр, вид і розмір шрифту, а навіть словосполучення, якими має
послуговуватися той, хто заповнює бланк1, за винятком цілком конкретних індивідуальних відомостей у відведених для
цього місцях (. Укладаючи документи з низьким рівнем стандартизації , послуговуються такими видами викладу текстів, як
розповідь, опис, міркування.Розповідь — спосіб викладу подій, явищ, фактів у їх хронологічній послідовності. Опис — це
спосіб загальної характеристики явища, події, факту, коли укладач, перелічуючи його ознаки чи властивості, використовує
елементи опису, які обґрунтовують і конкретизують цю характеристику Міркування — це спосіб викладу, у якому логічно
послідовна низка визначень, суджень і висновків допомагає розкрити внутрішню цілісніть явища і, як правило, доводить
певне положення шляхом причиново-наслідкових зв'язків, зіставленням, порівнянням і розкриттям змісту цих зв'язків.

11. Мовні штампи. Мовні кліше

Мовні штампи — це стерті, колись образні вислови, зайві слова, неточні вислови, які створюють негативний і стилістико-
смисловий ефект. Хоч мовні кліше рідко породжують штамп, але наявність таких конструкцій не на своєму місці або
багаторазове їх повторення призводить до появи штампів.Головною причиною породження штампів є відсутність в
авторській мові тих засобів, які допомогли б швидко, зручно й економне висловити думку. Штампи трапляються в мовленні
на всіх рівнях — фонетичному, лексичному, фразеологічному, словотворчому, морфологічному, і синтаксичному, Під
мовними кліше розуміються мовні одиниці, яким властиві постійний склад компонентів, звичність звучання, відтворюваність
готових мовних блоків і водночас семантичне членування, характерне для вільних словосполучень. Поява кліше зв'язана з
частотністю й повторюваністю ситуацій. Сюди зараховуються вільні синтаксичні словосполучення, До мовних кліше належать
конструкції, побудовані за від повіднимимоделями словосполучень, зрідка речень, які функціонують переважно в
інформаційних жанрах засобів масової інформації й часто відтворюються у мові. Вони виконують роль стандарту,
забезпечують найповнішу інформацію і економлять мовлення.

12.Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення

Дотримуючись вимоги лаконічного, максимально стислого письма, під час укладання ділових паперів на позначення понять
чи значень широко користуються системою скорочень. Види скорочень: загальновживані, спеціальні локальні.До загально
вжив. належать скороч. після переліків;перед іменами та прізвищами;перед географічними назвами;при цифрах;при
посиланнях. До спеціальних належать скорочення в бібліографічних описах. Скороченню підлягають різні частини мови.
Одне й те саме скорочення застосовується для всіх граматичних форм одного й того самого слова, незалежно від роду,
числа, відмінка й часу.Неприпустиме одне скорочення для двох різних за значенням слів без додаткового
пояснення.Лексичні скорочення (абревіатури) функціонують як самостійні слова. Графічні ж скорочення не є словами й
використовуються лише на письмі. На відміну від лексичних вони обов'язково розшифровуються та читаються
повністю.Лексичні скорочення бувають декількох типів.Ініціальні (абревіація)—утворені з початкових букв слів,що означають
поняття; вони, у свою чергу, поділяються на:буквені — звукові — читаючи їх, вимовляють звуки ,буквено-звукові — частина
слова
Складові скорочення — утворені з частин складів слів: Частково скорочені слова — утворені з частини або частин слів і
повного Телескопічні скорочення — утворені з початкової та кінцевої частини складових слів
Розрізняють декілька типів графічних скорочень:крапкові,дефісні , дробові комбінованіГрафічні скорочення, як правило, не
подвоюються.

13. Становлення і розвиток ОДС (Офіційно-діловий стиль)

Функціонування державної мови, перш за все, пов’язане із її статусом як мови справочинства, а поняття ділова мова
насамперед пов’язане із розвитком офіційно-ділового стилю Учені схильні вважати, що цей стиль є одним із
найдавніших.ОДС української мови історично грунтується на документах доби Київської Русі, адміністрації Великого
князівства Литовського Його ознаки знаходимо в документах Х ст.Становлення і розвиток одс має кілька періодівІ період – Х-
ХIII ст. Після прийняття християнства у східних слов’ян паралельно існували дві літературні писемні мови: книжна
старослов’янська мова, , і давньоруська мова, яка відбита, в художній літературі Другий період формування офіційно-
ділового стилю ХІY-ХYІ ст, У ХIY-ХY ст, склалася лексична, фонетична й граматична системи мови української народності, але
роль літературної писемної мови, мови офіційних документів і листування за традицією виконувала книжна мова Київської
РусіЗагалом в історії формування ОДС та української юриспруденції надзвичайно важливим є період Литовської доби (ХІУ-ХУІ
ст.), III період – кінець XVI – І пол. XVII ст. Упродовж XVI – 1 пол. ХYII ст. в українській мові формуються стилі публіцистичної
мови наукової мови, подальшого розвитку набуває мова літописної літературиі актово-урядова, документальна мова
Документи (акти) цього періоду відзначені наявністю формуляра Четвертий період становлення і подальший розвиток ОДСIV
період – II пол. XVII – І пол. XVIII ст. Застосуванняофіщйноділового стилю української мови було обмежене за часів Речі
Посполитої. V період – II пол. XVIII ст. – поч. XX ст- приєднання до Росії, скасування гетьманства поклали край українській
державності. У цьому періоді можемо виділити три етапи: 20 – 30-ті рр.; 2) 40- 80-ті рр.; 3) 90-ті рр. ХХст. – поч. XXI ст.
Перший період пов’язаний із політикою українізації – впровадженням української мови у всі галузі суспільного життяУ 40 –
70-ті рр. ділова українська мова обслуговувала лише деяку політичну та ідеологічну літературу, У 70 – 80-ті рр. – період
суцільної русифікації
14.Реквізити документів. Вимоги до оформлення реквізитів, дата , підпис, адресат, віза, резолюція, гриф затвердження .

Для оформлення організаційно-розпорядчих документів використовують реквізити Державний Герб України ,Емблема
організації.Зображення нагород.Код організації за класифікатором підприємств і організацій .Код форми документа за
класифікатором управлінської документації .Назва міністерства чи відомства Назва організації автора документаНазва
структурного підрозділуІндекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа , номер телефону ,
вихідні дані електронних засобів зв'язку, номер рахунка та назва банку.Назва документа.Дата.Індекс .Посилання на індекс та
дату вхідного документа.Місце укладання та виданн.Адресат.Гриф затвердження Резолюція.Заголовок до тексту.Позначка
про контроль.Текст.Позначка про наявність додатка.Підпис.Гриф погодження.Віза.Відбиток печатки.Позначка про
засвідчення копії.Прізвище виконавця та номер його телефону.Позначка про виконання документа та направлення його до
справи.Позначка про перенесення даних на машинний носій..Позначка про надходження.Реквізити в документі розміщують
з урахуванням послідовності операцій його підготовки, оформлення й виконання.Дата — обов'язковий реквізит усіх
документів; оформляється арабськими цифрами в одному рядку в такій послідовності: день місяця, місяць, рік.Якщо день
місяця або порядок місяця позначається цифрою до 10, то перед нею пишеться 0 . Рік зазначають лише двома останніми
цифрами без крапки після них (якщо це не кінець речення), без слова «рік» і без скороченої позначки «р.»,.У міжнародній
практиці листування та в документах, що містять відомості фінансового характеру, дату зазначають словесно-цифровим
способом, тобто назва місяця пишеться літерами, а цифри року — повністю зі скороченою позначкою слова «рік» (р.)із
крапкою, Дати на певну тривалість події, заходу, роботи тощо зазначають у такий спосіб:10—15.07.99 (у межах одного
місяця); з 16.09 до 09.10.99 (протягом двох місяців, у межах одного року)на 07.12.99 — 07.04.2000 (протягом п'яти місяців, у
межах двох років).Роки, що не збігаються з календарними, слід подавати за таким шаблоном: 1999/02 бюджетний
рік;.Позначення десятиріч і сторіч слід подавати за таким шаблоном: у 60-ті роки XX ст.; у ХІ-ХУ сторіччях.АдресатКожний
елемент цього реквізиту подають із нового рядка, бажано без перенесення. Якщо документ адресовано службовій особі , то
назва установи є складовою назви посади адресата.У документах , адресованих декільком однорідним організаціям чи
службовим особам, які обіймають однакові посади, можна написати узагальнене значення.Якщо до складу реквізиту
«адресат» входить і поштова адреса, то вона зазначається в документі після назви організації, структурного підрозділу й
прізвища службової особи (для офіційної зовнішньої кореспонденції).Але поштову адресу не зазначають у документі, якщо
він (лист) адресований до урядових установ, органів державної влади.Ґриф затвердженняДокумент може затверджуватися
відповідними органами або посадовими особами, компетенцією яких є розв'язання питань, що викладені в документі після
його підписання й потребують затвердження або ж шляхом видання відповідного розпорядчого документа.Якщо
затвердження документа відбувається посадовою особою, ґриф затвердження складається зі слова ЗАТВЕРДЖУЮ (без
лапок), повного найменування посади, особистого підпису з розшифруванням та дати затвердження, Якщо документ
затверджується спеціально для цього виданим документом, то ґриф повинен містити повну назву, номер і дату останнього,
наприклад:Як у першому, так і у другому випадках гриф затвердження розміщують у верхній правій частині документа.
РезолюціяУ резолюції фіксується вказівка керівника щодо виконання документа. Резолюція пишеться від руки і
проставляється у верхньому правому куті під текстом документа. Якщо документ містить більше однієї резолюції, то друга й
наступні проставляються на будь-якому вільному місці лицьового боку документа. Якщо вільного місця немає, то резолюція
може бути оформлена на додатковому аркуші формату .Віза — реквізит, близький за змістом і призначенням до грифа
узгодження, підвищує якість внутрішнього документа шляхом компетентної оцінки, редакції, оформлення відповідними
службовими особами.У внутрішніх документах віза ставиться лише на першому примірнику, а в зовнішніх візується тільки
екземпляр, що залишається в організації.Підпис — обов'язковий реквізит більшості документів, який засвідчує законність
документа та відповідальність особи за його зміст і наслідки дії. У бланкових документах назва установи не зазначається,
назву посади дозволено скорочувати. У наказах, розпорядженнях, деяких видах листів тощо право підпису належить лише
керівникові організації. У випадках його відсутності або за відсутності особи, підпис якої зазначено на проекті документа,
право підпису належить особі, яка виконує її обов'язки. При цьому обов'язково зазначається посада, ініціали та прізвище
особи, яка підписала документ та її тимчасовий статус (в. о., зам.). У цих випадках не припускається підписання документа з
прийменником за, чи з похилою рискою перед найменуванням посади.Підписи кількох службових осіб розташовують одна
під одною в послідовності ієрархії посад:Підписи осіб, які обіймають рівнозначні посади, розташовують на одному рівні:В
актах, висновках та подібних документах, укладених групою або комісією, позначають не посади осіб, які підписували
документ, а розподіл їх обов'язків у конкретній комісії. Після підпису голови — за абеткою підписи членів комісії, групи чи
свідків:У витягах із наказу чи протоколу прізвище та ініціали керівника або голови, а іноді й секретаря зборів, позначають без
їхнього підпису.

15.Комунікативна професіограма фахівця

Важливою складовою діяльності будь-якого фахівця є комунікативна компетенція, яка належить до ключових професійних
характеристик. Вона містить три основні компоненти: робота з документами, вміння вести міжособистісний і соціальний
діалог, виступати публічно. З огляду на це можна виокремити низку характеристик, які репрезентуватимуть професійний
портрет фахівця:уміння формувати мету і завдання професійного спілкування;аналізувати предмет спілкування,
організовувати обговорення;керувати спілкуванням, регламентуючи його; уміти аналізувати конфлікти, кризові ситуації і
вирішувати їх;уміти перефразовувати, тезово висловлюватися, володіти навичками вербалізації;володіти основними
жанрами ділового спілкування володіти технікою спілкування; уміти адекватно послуговуватися тропами та риторичними
фігурами: ^ уміти використовувати "слово" для коректування поведінки співбесідника.Це лише частина професійних
навичок, без яких не може бути справжнього фахівця. Мати здібності розмовляти так, щоб тебе розуміли правильно інші,
слухати і розуміти інших, уміти впливати на рішення співбесідника, ненав'язливо переконувати, створювати атмосферу
довіри та взаєморозуміння - вельми важливі атрибути комунікативної професіограми.

16. Культура фахового мовлення

Культ. Фахового мовл-функціонально-стильові особливості фахового мовлення, визначаються насамперед взаємодією

наукового та ділового стилів мови, вживання мовних засобів( фахових термінів) високого ступеня стандартизації, точністю
формулювань. Культура усного проф.. мовл передбачає оволодіння мовними етикетами та правилами мовленнєвої
поведінки співрозмовників під час проведення телефонної розмови, нарад, дискусій.

17.Види і жанри усного професійного мовлення

Основними видами усного професійного мовлення монолог та діалог.Усний монолог-це безтекстові та зафіксовані форми,
розраховані на усне відтворення. Особливим жанровим різновидом мовленнєвої діяльності є публічне монологічне
мовлення. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування виділяють такі жанри усного
мовлення: доповідь, промова, виступ, повідомлення. Доп. – одна з найпоширеніших форм монологічного мовлення.
Промова - публічний виступ, присвячений злободенній, суспільно значущій темі. Виступ - це короткотривале усне мовлення з
приводу одного чи кількох питань Повідомлення - невелика доповідь на якусь тему.

18Жанри усного діалогічного професійного мовлення.

Серед жанрів діалогічного професійного мовлення виділяють:дискусія, полеміка, диспут, дебати, суперечка, бесіда. Дискусія
— це обговорення певної проблеми або групи питань чи одного дуже важливого питання з метою досягнення
істиниПолеміка— це також обговорення певної важливої проблеми чи окремого питання. Проте якщо для дискусії головним
є пошук істини шляхом вдалої постановки і зіставлення аргументів і контраргументів, то для полеміки головним є досягнення
перемоги шляхом зіткнення різних поглядів, Диспут — це заздалегідь підготовлена і проведена у певний час на обрану тему
публічна суперечка між попередньо визначеними опонентами. Дебати це представлення своїх ідей, поглядів, концепцій,
програм, свого бачення розв'язання важливих державних, громадських проблем на протива¬гу іншій стороні дебатів. бесіда
— діалогічна форма викладу і вивчення нового матеріалу. Суперечка – це публічне обговорення питань, що цікавлять
учасників обговорення; це зіткнення різноманітних поглядів у процесі доказу та спростування.

19. Жанри усного монологічного професійного мовлення

Виділяють такі основні жанри усного мовлення: доповідь, промова, виступ, повідомлення, лекція. доповідь – це одна із
найпоширеніших форм монологічного мовлення. Доповідь може бути політичною, діловою, звітною, науковою.Промова – це
усний виступ для висвітлювання певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів. Вона відзначається логічною
стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами .Виступ – це участь в обговоренні якоїсь проблеми.
Повідомлення – невелика доповідь на якусь тему. Якщо тема широка, пишуть доповідь, вузька – повідомлення. Лекція, як і
доповідь, є однією з найскладніших і найпоширеніших форм публічних виступів. Найважливішою її ознакою є науково-
теоретична база.

20. Телефонна розмова

Тел. Роз. - найбільш розповсюджений у наш час спосіб безпосереднього обміну інформацією, який здійснюється на будь-якій
відстані і може мати миттєвий результат. Проте при зовнішній легкості ділової розмови за допомогою технічних засобів
реакція на репліки не може бути повністю об'єктивною, Мінімізація мовних засобів у цьому виді приватного ділового спі-
лкування доведена до крайньої межі, що ускладнює можливості встановлення психологічного контакту.Протиріччя,
зумовлюють загальні рекомендації до етикету, тону спілкування і конкретні вимоги до мови на різних етапах здійснення
безпосереднього спілкування за допомогою технічних засобів. До загальних рекомендацій належать:Ретельна підготовка до
спілкування, максимальне виключення таких "рис" усної форми, як спонтанність і ситуативність: попереднє складання плану
з розташуванням пріоритетності питань; підбір цифр, фактів і доказів; підбір лексичних і фразеологічних засобів, точних і
зрозумілих термінів. Для досягнення позитивного результату головні питання краще виносити на початок розмови.
Постійний контроль за веденням діалогу. Ясна й виразна вимова складів, слів і речень. Ведення розмови середнім темпом і
середнім за силою голосом.При звертанні до співрозмовника його слід називати на ім'я та по батькові або на прізвище з
обов'язковим уживанням слів пан, добродій Службова телефонна розмова не безперервна. Вона чітко членується на три
частини: момент встановлення зв'язку; виклад справи; заключну частину, яка свідчить про те, що розмову закінчено.
21.Невербальні засоби спілкування
Невербальні засоби спілкування - це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між
людьми.Кінетичні невербальні засоби є найважливішими у спілкуванні. Серед них важлива роль відводиться міміці. Міміка -
це експресивні рухи м'язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу.Міміка
репрезентує шість основних емоційних станів: гнів, радість, страх, страждання, подив і презирство. З мімікою тісно
пов'язаний візуальний контакт, тобто погляд, що становить важливу частину спілкування. Розрізняють діловий, світський та
інтимний погляди залежно від локалізованої спрямованості на співрозмовника. Неабияке значення у спілкуванні відіграють
жести.Жести - це виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини.За функціональним призначенням і
природою вирізняють такі їх види:1. Ритмічні жести 2. Емоційні жести. Вказівні жести Поза - це мимовільна або зумисна
постава тіла, яку приймає людина. Вирізняють "закриті" й "відкриті" пози.

22. Український мовленнєвий етикет

Життя людини в суспільстві регламентоване системою різних правил, законів. Правила соціальної поведінки людини, які
виробилися впродовж усієї культурної еволюції людства і враховують його соціально-історичний досвід, становлять зміст
поняття "етикет". вироблені суспільством норми поведінки. За ступенем ритуалізації поведінки виділяють різні види
етикету:Повсякденний. Оказіональний. Святковий. Етикет має багаторівневу будову вербальний (словесний) рівень ;
паралінгвістичний рівень ; кінетичний рівень; проксемічний рівень .Мовленнєвий етикет - це національно-специфічні
правила мовленнєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і висловів, що рекомендуються для висловлення
подяки, прощання тощо в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співбесідником, зокрема, під час привітання, знайомства,
звертання тощо.Мовний етикет українців постає із живої мовної практики українського народу. Він вироблявся впродовж
тисячоліть і відбиває культурні традиції української нації, відповідає її духовним засадам. Без сумніву, в основі національних
традицій спілкування лежать загальнолюдські морально-етичні цінності-доброзичливість, повага, привітність, ґречність.
Поборник національного відродження, За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українського мовленнєвого
етикету розрізняють 15 видів стійких мовних висловів:Звертання. Вітання.Знайомство.Запрошення. Прохання.Вибачення.
Згода. Незгода.Скарга. Втішання. Комплімент. Несхвалення. Побажання.Вдячність.Прощання. Відбором етикетних мовних
формул у кожному виді мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто соціальна якість
спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм у процесі комунікації. В українському культурному
ареалі виділяють п'ять видів тональностей спілкування:Висока. Нейтральна.Звичайна. Фамільярна.Вульгарна.
23. Подяка, вибачення як види ділового мовленнєвого етикету

Подяка висловлюється за надану допомогу, послугу, підтримку, надіслане запрошення тощо."Кодекс ввічливості" ділової
людинипередбачає: не варто чекати слушної нагоди, щоб висловити адресатові подяку. Робити це слід завжди вчасно.
Зрозуміло, не можна перелічити всі форми висловлення подяки, проте наведемо приклади найтиповіших із них.
Скориставшись ними, ви зможете зажити слави ґречної людини. Типові форми Шановні панове,З повагою .., щиро вдячні,
бажаємо висловити подяку ,Користуючись нагодою, хочемо також щиро подякувати Вам …,Ще раз дякуємо. Колектив
фірми .. У скарбниці мовного етикету українців чимало формул для того, щоб попросити вибачення. Такі вислови вживаються
у напів офіційному й неофіційному спілкуванні: вибач(те), пробач(те), вибачай(те), даруйте, прошу вибачення, я дуже
жалкую, мені дуже шкода, прийміть мої вибачення, приношу свої вибачення, перепрошую, я не можу не вибачитися перед
вами В українській мові вживання слова вибачаюся ненормативне, оскільки поєднання цього кореня і постфікса означає,що
мовець адресує вибачення за образу, завдану самому собі.

24. Звертання, знайомство як види як види ділового мовленнєвого етикету

Звертання - найяскравіший і часто вживаний вид мовленнєвого етикету. Суть його полягає в тому, щоб назвати
співрозмовника з метою привернути його увагу, звернутись з проханням.Сьогодні реєстр слів-звертань офіційного вжитку
складають пане (пані, панове), добродію, друзі, товариство, колеги, громадо, громадянине, товаришу, які супроводжують
етикетні означення вельмишановний, вельмиповажний, глибокоповажний. Вибір звертання значною мірою залежить від
тональності спілкування. В офіційному, здебільшого усному, спілкуванні послуговуються цим звертанням у поєднанні з
прізвищем або назвою особи за фахом чи родом діяльності. Звертання добродію вартов живати сьогодні в різних сферах
суспільного життя, зокрема діловій. Звертання товаришу з'явилося в українській мові наприкінці XIX-початку XX ст. і
використовувалося в інтелігентському середовищі. Звер. Громадянин обмежується правовою, юридичною сферою і
підкреслює рівність усіх членів суспільства перед законом Однією з форм звертання до незнайомих людей, яким наперед
виказуємо "кредит довіри", є слово друзі. Урозмові з колегами, звертаючись до керівників установи, організаціїузвичаєною є
форма звертання на ім'я та по батькові, напр.:ВіктореАндрійовичу. Перше враження про людину складається від того,
наскількищиро і привітно вона вітається. Набір українських народних вітань надзвичайно різноманітний і
поліфункціональний, напр.: Доброго ранку! Добрий день! Добрий вечір! Здрастуйте! Привіт! Дай, Боже! Існуєцілий ряд
сакральних вітань, напр.: Христос воскрес! Христос рождається! Етикет знайомства – дотримання цілого ряду
загальноприйнятих правил знайомства, знання яких необхідне кожній вихованій людині. Їх дотримання допоможе досягти
успіху. Рекомендації при знай. Не варто представляти один одному незнайомих людей «на ходу», для цього потрібно
зупинитись. Згідно етикету, при знайомстві обов'язково називають своє повне ім'я та прізвище.Першими представляються
чоловіки.Чоловіка представляють жінці.Під час знайомства відкрито дивляться співбесідникові в обличчя. Жваве знайомство
зазвичай починається з доброзичливої усмішки.При знайомстві з ровесником молода людина першим називає себе, а
дівчина подає руку. Якщо чоловік сидить, то він встає, під час коли його представляють дівчині.Чоловіки встають і для
рукостискання.Етикет знайомства передбачає, що в гостях господарі будинку обов'язково знайомлять запрошених один з
одним, якщо вони до цього часу один одного не знали.Запрошуючи жінку на танець, чоловік не представляється. Це
необхідно тільки у тому випадку, коли чоловік запрошує жінку кілька разів поряд.Непотрібно прагнути дуже швидко
перетворити просте знайомство на близькі відносини, дружбу. І вам, і вашому знайомому потрібен час, щоб оцінити ваші
взаємини. Крім того, вас можуть визнати дуже настирливими. Познайомившись з цікавою або потрібною людиною,
обміняйтеся з ним телефонами. Жінці можна послати квіти або невеликий подарунок.

25. Вітання, прощання як види ділового мовленнєвого етикету

Перше враження про людину складається з того, наскільки щиро й привітно вона вітається, а поганий настрій може
викликати зустрічну неприязнь. Також загальна й мовна культура людини виявляється у вмінні обрати доречну форму
привітання чи прощання.Вибір привітальної фрази залежитьвід часу зустрічі. Вранці доцільно буде сказати: Добрий ранок!
або Доброго ранку/ Здобримранком вас/ Доброго ранку, колего!; удень - Добрий день! або Доброго дня/ Добридень!;
увечері –Добрий вечір! Вечір добрий! Добривечір. Будь-яка зустріч закінчується прощанням, для якого теж залежно від часу
потрібно дібрати вислови: До побачення! Бувайте здорові! Ходіть здорові! Прощавайте! На все добре! Усього найкращого!
Щасливої дороги! До зустрічі! До завтра! До наступної зустрічі! Добраніч! На добраніч!

26. Прохання, згода, комплімент як види ділового мовленнєвого етикету.

Прохання – спонукальна мовленнєва дія у ввічливій формі з метою чогось домогтися від адресата. Мовні засоби прохання
можуть використовувати як вислови привернення уваги, напр.: Будьте ласкаві! Будь ласка! Ласкаво прошу. Вживаючи
стрижневе слово ласка, ми виявляємо привітність, доброзичливість.Серед форм висловлення прохання в ситуаціях ділового
спілкування використовують формули:Будь ласка! - функціонує в українській мові з XVI ст. для вираження прохання,
запрошення, вибачення. В ситуації чемного звертання до незнайомих старших за віком осіб вживають вислови Будьте (такі)
ласкаві! Якщо Ваша ласка! З Вашої ласки! Прошу! - Поширеними у діловій сфері є ситуації, які передбачають оцінку діяльності
людини, висловлених думок тощо. їх мовне забезпечення пов'язане з умінням вибрати та застосувати у звичаєні стандартні
формули для вираження компліментучи згоди.Комплімент слова, які містять невелике перебільшення позитивних якостей
людини, а також стосуються зовнішнього вигляду тощо.Особливість компліменту як елемента мовленнєвого етикету –
викликати симпатію співрозмовника, піднести йому настрій, зробити приємність. Він допомагає людям спілкуватися, жити
разом, працювати. "Вибір компліменту залежить від статі (здебільшого компліменти говорять жінкам), соціального
становища адресата, характеру взаємин чи ступеня близькості (неввічливо, наприклад, казати компліменти малознайомим
чи незнайомим людям), від ситуації спілкування і попереднього змісту розмови. Вдалий комплімент завжди спонукає до
зворотної люб'язності, напр.: Я щасливий працювати під Вашим керівництвом!Відповідями на комплімент можуть бути
вислови: Дякую! Дякую, але Ви перебільшуєте! Я радий (рада) це чути. Мені приємно це чути.Комплімент повинен
констатувати, стверджувати наявність характеристики, а не містити рекомендації щодо її покращення. Краще сказати людині
добрі слова з авансом, ніж моралізувати. Вміння радіти чужим успіхам – це мірило шляхетності, доброго тону.Згода - це
позитивна відповідь на прохання, наказ, погодження з думкою, твердженням співрозмовника. Виражають переважно
фразами Так! Звичайно! Безперечно! Добре! Будь ласка! Погоджуюсь! Репліка адресата на прохання щось зробити, яка має
відтінок небажання, відмови чи сумніву, містить слова доведеться; очевидно (цесаме так); правдоподібно.
27.Лексика за сферою вживання
за сферами вживання словниковий склад української мови поділяється на загальновживану і спеціальну лексику,
аболексикуобмеженоговживання.Загальновживану лексику називають ще загальнонародною. До її складу належать слова,
використовувані всіма носіями літературної мови. Це слова, що позначають:предмети побуту,процеси трудової
діяльності ,явища природи ,назви тварин, людей назви розміру, ваги суспільно-політичні поняття (держава, народ)Крім
основного лексичного складу української мови, є слова, користування якими обмежене або територією, або тією чи іншою
групою суспільства - представниками науки, техніки, мистецтва, виробництва. Такі слова використовуються лише в певних
стилях і тому називаються стилістично маркованими. Це:ДіалектизмиТерміниПрофесіоналізмиЖаргонізмиДо пасивної
лексики належать:Застарілі слова (архаїзми та історизми)Неологізми

28Лексика з погляду походження та її функціонування в текстах документів

Словниковий склад української мови об’єднує дві генетично різнопланові групи лексичних одиниць: споконвічно українські
слова, слова, запозичені з інших мов.До споконвічно української лексики належать успадковані найдавніші індоєвропейські
слова, спільні для багатьох індоєвропейських мові власне українські слова, утворені безпосередньо тією частиною
слов'янської людності, яка сформувала українську націюМова збагачується не лише завдяки розвиткові багатозначності слів і
постійному творенню нових лексем, а й за рахунок запозичень.Запозичення полягає в засвоєнні слів однієї мови
іншою.Слова, запозичені з інших мов, не завжди пристововані до фонетичних законів української мови. Вони навіть пишуться
за іншими правилами, ніж українські. Найрухоміший в офіційно-діловому мовленні, як і в мові взагалі, –лексичний склад, що
активно й безпосередньо реагує на всісоціально-економічні зрушення, оскільки основним його масивом єсуспільно-
політична й спеціальна термінологія. Лексичний складофіційно-ділового мовлення виявляє тенденцію мови до адекватності,
тобтодо встановлення такого зв’язку між позначуваним і позначенням, Оскільки діловодство, ведеться в писемному вигляді,
цей різновид мовлення передбачаєпродумування, монологічний характер викладу, прагнення до логічноївпорядкованості
тексту, до точної відповідності між позначуваним іпозначенням, а також передачі думок лише традиційними мовними
засобами.У складі лексики офіційно-ділового мовлення можна виділити такі доситьвиразні ряди: а) загальномовну, або
міжстильову, лексику та фразеологію;б) напівтерміни – спеціальну терміновану і детерміновану лексику,фразеологію та
номенклатуру; в) терміни різних галузей науки івиробництва; г) власне ділову – стилістично марковану – лексику
тафразеологію.

29Лексичні засоби ділового мовлення. Пряме і переносне значення слова. Багатозначність.Омоніми.

Слово – одиниця мови, яка служить для найменування предметів, явищ, процесів навколишньої дійсності. Словом можна
назвати практично все, що нас оточує – предмети, відношення, явища природи, явища суспільного життя та внутрішнього
світу людини.Слово – основнаодиницямови. Кожне слово має лексичнезначення – узагальнене відображення основних
ознак предмета, явища, відношення у свідомості людини. Слова можутьіснувати в мові
у прямому (первинному)і переносному (вторинному) значенні. Слова з прямим значенням – це звичайні назви предметів,
явищ( зошит, книга, дерево, велосипед)У прямому значенні слова зрозумілі не тільки в реченнях, а й без контексту,
вжитіокремо. Натомість переносне значення зрозуміле тільки в контексті (золоте серце, спокійно життя)В українськіймові є
слова, які називають лише один предмет і мають одне значення( Але більшість слів є багатозначними, тобто мають кілька
значень (земля, площа). Омоніми – це слова, які мають однаковий звуковий склад, але відмінні за значенням (коса, ключ,
рукав): Омоніми бувають повні (абсолютні) і часткові. Повні омоніми збігаються у всіх граматичних формах:
До часткових омонімів належать омографи, омофони і омоформи.

30. функціонування термінів та професіоналізмів у текстах ОДС.

Термін — це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не
називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. Усі терміни мають низку
характерних ознак, до яких належать:системність терміна;наявність дефініції , відсутність експресії. Терміни поділяються на
загальновживані та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки .На відміну від загальнолітературної, мова професійного
спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Професіоналізми —
слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на
позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам
літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна
вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних
характеристик.На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної
системи. В ОДС професіоналізми використовують із певними застереженнями. Професіоналізми пов’язані зі сферою
діяльності відповідної професії, наприклад Слова та словосполучення, притаманні мові моряків ; Професіоналізми
працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: .Назви фігур вищого пілотажу в льотчиків:
ін.Професіоналізми користувачів ПК:

31. Функціонування неологізмів і запозичень у текстах ОДС

Неологізми — слова, що позначають нові поняття і предмети, поділяють на дві групи: неологізми, які стали термінами, та
неологізми-професіоналізми, або слова професійного жарґону. Використання нових слів у тексті документа повинно
ґрунтуватися на оцінці того, чи є це слово терміном, чи називає поняття, яке має усталене позначення в мові.Неологізми
першої групи доцільно використовувати в діловій мові.Неологізми другої групи не варто вживати в офіційній діловій
Декілька порад щодо вживання неологізмів, іншомовних слів у діловій мові та в науковому стилі:не слід використовувати
іншомовні слова, якщо в українській мові є їхні прямі відповідники;треба використовувати іншомовні слова лише в тому
значенні, у якому вони зафіксовані в сучасних словниках а якщо є синоніми — добирати потрібні найточніші відповідники,
виходячи з контексту;не можна використовувати в одному документі іншомовне слово та його український
відповідник.Перевага надається державній мові, що значною мірою полегшить ведення діловодства й допоможе уникнути
небажаних двозначностей і помилок.
32. Синоніми, антоніми, пароніми в службовому тексті

Пароніми - слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а
відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся. Синоніми - це слова відмінні одне
від одного своїм звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням. Синоніми поділяються на три основні групи: 1)
лексичні синоніми, що відрізняються смислових відтінками 2) стилістичні синоніми 3) абсолютні синоніми - зовсім не
відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності Антоніми – це слова з
протилежним лексичним значенням, однак поєднані певним спільним фактором, антоніми поєднуються у пари. Багатозначні
слова можуть входити у різні антонімічні пари з різним відтінками своїх значень. Структурно антоніми діляться на дві групи:.
Однокореневі антоніми, або афіксальні, що творяться за допомогою додавання префіксів:. Різнокореневі антоніми

33.Плеоназм. Тавтологія як порушення норм лексичної сполучуваності слів.

Плеоназм – словосполучення, у складі якого є зайві, однозначні слова чи вирази. Тавтологія – різновид плеоназму, що
характеризується повторенням того самого тими чи іншими словами зі спільним коренем. Ці фігури нерідко вживаються як
художньо-стилістичний засіб: (каже – промовляє, плакати – ридати,Таких утворень слід уникати, тому що кожне зайве слово
засмічує мову, зневиразнює думку, іноді просто забирає місце, якого на шпальтах не так і багато

34. Заява

заява це вид документа, за допомогою якого громадяни реалізують через державні, приватні або громадські організації
(установи, заклади) надані їм права (на працю, відпочинок, матеріальне і соціальне забезпечення тощо) чи захищають свої
інтереси.Розрізняють два основних види заяв:особиста заява, яка містить прохання до керівної посадової особи, пишеться
власноручно в одному примірнику;службова заява, що укладається посадовою особою від власного імені або від організації ,
які він репрезентує, до посадової особи іншої організації, структури .За походженням заяви буваютьЗовнішні особисті, у яких
обов'язково зазначається повна домашня адреса чи данідокумента.Подаючи їх,слід уникати абревіатур та скорочень (окрім
загальноприйнятих);службові, у яких подається повна поштова та юридична адреса підприємства з усіма належними
реквізитами. Внутрішні, де не є обов'язковими викладені вище вимоги .Реквізити заявиАдресат (з великої літери праворуч)
— посада, назва установи, звання, прізвище та ініціали посадової особи, на ім'я якої подається заяваАдресант (без
прийменника з малої літери) — посада, звання, назва закладу, прізвище, ім'я та ім'я по батькові особи, яка звертається із
заявоюНазва документа.Текст .Додаток (підстава): перелік інших документів із зазначенням кількості сторінок, що додаються
до заяви на підтвердження її правомірності чи вагомості аргументації.Дата написання (ліворуч).Підпис адресанта (праворуч).

35. Автобіографія

Автобіографія' — це документ, у якому особа власноручно у хронологічному порядку подає стислий опис свого життя та
діяльності.Незважаючи на довільний виклад тексту, обов'язково зазначаються від імені першої особи такі відомості:Назва
документа.Прізвище, ім'я та ім'я по батькові теперішні та колишні, якщо були зміни .Дата народження: число, місяць
(літерами), рік.Місце народження село, селище, місто), район край, країна Усі дані про місце народження пишеться так, як
вони зазначені у свідоцтві про народження. Відомості про навчання: повне найменування навчальних закладів), назви
спеціальностей, які отримали (за дипломом).Перебування на військовій службі, у місцях позбавлення волі та ін.Відомості про
трудову діяльність (повне найменування місць роботи та посад). Нагороди, стягнення, заохочення.Відомості про громадську
роботу..Короткі відомості про склад родини (без займенників). Якщо неодружені:батько, мати (прізвище, ім'я та ім'я по
батькові, рік народження, посада та місце роботи);сестри, брати, якщо вони не мають своєї родини (прізвище, ім'я та ім'я по
батькові, рік народження, місце навчання, роботи, посада).Якщо одружені:дружина, чоловік (прізвище, ім'я та ім'я по
батькові, рік народження, місце роботи чи навчання);діти.Існують: а) автобіографія-розповідь, яку укладають в описовій
формі; б) автобіографія-документ, у якій точно викладають основні факти; в) автобіографія-документ спеціального
призначення, у якій детально викладаються факти життя та діяльності як укладача, так і його родичів.

36. Резюме

Для участі в конкурсі на заміщення вакантної посади укладають резюме — документ, де у стислій формі (не більше 1с.)
претендент викладає такі основні відомості:Назва документа.Ім'я, ім'я по батькові та прізвище.Дата й місце
народження .Домашня адреса та номер телефону. Родинний стан.Навчання (вищі, середні спеціальні, професійно-технічні
заклади освіти, курсова підготовка, спеціалізована СЗШ чи ліцей, наприклад із поглибленим вивченням певної дисципліни
тощо).Науковий ступінь.Досвід роботи (за спеціальністю, на яку претендує кандидат, зазначається окремо).Трудова
діяльність (якщо немає досвіду роботи за спеціальністю, на яку претендує кандидат).Додаткові відомості (дані, які не
ввійшли до попередніх пунктів, але які доцільно висвітлити: індивідуальні позитивні якості, працездатність, знання, навички
роботи, володіння суміжними спеціальностями тощо) Дата.Підпис.Оскільки резюме належить до документів із низьким
рівнем еаадартизації, у ньому можуть міститися й інші відомості.

37. Характеристика

Характеристика — це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника (учня).Характеристика
дається, як правило, з останнього місця роботи або навчання. Готує її керівник структурного підрозділу (у школі — класний
керівник). Підписується керівником установи або ж керівником установи й керівником структурного підрозділу та
засвідчується гербовою чи круглою (що прирівнюється до гербової) печаткою.Характеристика подається при вступі до
навчальних закладів, висуванні на виборні посади, переобранні, атестації, оформленні на роботу тощо. Залежно від
призначення може бутивиробничою, атестаційною, рекомендаційною, нейтральною.Характеристика складається, як
правило, з таких реквізитів:1. Назва документа.2. Прізвище, ім’я, по батькові особи (повністю), на яку складається
характеристика, у родовому відмінку.3. Посада, науковий ступінь, учене звання (якщо є), місце роботи, навчання.4. Рік
народження (за необхідності — національність, домашня адреса, освіта).5. Текст.6. Дата укладання характеристики.7. Підпис
керівника установи (другим може бути підпис керівника структурного підрозділу, інших посадових осіб).8. Печатка
установи.Текст характеристики містить, як правило, такі дані:короткі анкетні дані про особу, на яку складається
характеристика; відомості про трудову діяльність особи (де, з якого часу працює, на яких посадах працює або дані про
навчання);оцінка ділових і моральних якостей особи, ставлення до колег, риси характеру, відомості про стягнення,
заохочення, нагороди;висновки про особу, на яку складається характеристика; місце, куди подається характеристика.

38. Види службових листів. Ділове листування. Вимоги до офіційного листування. Етикет ділового листування .

Службовий лист — це один із різновидів інформаційних документів для писемного спілкування й оперативного управління
процесами діяльності організацій. Принцип побудови змісту службового листа: вступ, докази, висновки й закінчення. За
функціональними ознаками поділяються на: листи, що потребують відповіді — запити, прохання, пропозиції, звернення,
вимоги; що не потребують відповіді —відповіді, попередження, розпорядження, відмови, нагадування, подяки,
підтвердження, запрошення, комерційні, супровідні, гарантійні, рекламні, рекомендаційні та інформаційні листи. За
кількістю адресатів розрізняють звичайні(на одну адресу), циркулярні(надсилається керівною установою до своїх
структурних підрозділів) та колективні листи. Текст повинен бути простим і розкривати тільки одне питання (спрощує
реєстрацію та контроль за проходженням). Службовий лист є документом, тому він повинен бути чітким, лаконічним,
зрозумілим, не містити нічого зайвого, що б заважало сприйманню основної інформації.Ділові взаємини краще розпочинати
з особистого, безпосереднього спілкування і вже потім можна продовжувати закріплювати контакти службовим
листуванням. Реквізити :Назва міністерства .Назва й адреса адресанта (ліворуч або посередині).Номер і дата листа. Назва й
адреса установи адресата, його посада, прізвище та ініціали (праворуч).Заголовок листа («про...»). 6.Текст (зміст).Перелік
додатків із зазначенням кількості сторінок. Посада; звання; ранґ; статус адресанта (ліворуч).Підпис, ініціали та прізвище
адресанта (праворуч). Вимоги до тексту: лаконічність, логічність та послідовність, однозначність, ввічливість, вдячність.Уже
написаний лист не відправляйте одразу, перечитайте. Правила реагування на листи за термінами: Відповідь слід дати не
пізніше, ніж через десять днів. Якщо запит, прохання тощо потребує ґрунтовнішого вивчення, то протягом трьох днів
сповіщають адресатові, що інформацію отримало й над розв'язанням питання вже працюють. Остаточну идповідь слід дати
не пізніше, ніж через місяць. Як правило, службові листи укладаються на бланку, що містить віддруковані реквізити установи,
закладу, організації.

39. Записки (доповідні, службові, пояснювальні).

Доповідна записка — це документ на ім'я керівної посадової особи зі звітом про виконання певної роботи, завдань,
зобов'язань; може містити висновки та пропозиції укладача. Укладається за вказівкою керівника або ж з ініціативи її автора й
може також містити повідомлення про ситуацію, що склалася з укладачем на підприємстві. Здебільшого мета — спонукати
керівника до прийняття конкретних рішень.Поділяються: За походженням на внутрішні ( керівникові організації, де працює
укладач, він же підписує їх) і зовнішні (керівництву, якому підпорядкована дана організація; оформляються на службовому
бланку організації з підписом автора та його керівника). За призначенням на звітні, інформаційні та ініціативні.
Пояснювальна записка укладається на вимогу керівника. Вона може бути: 1.Службовою складовою частиною чи додатком,
доповненням іншого документа У ній укладач обґрунтовує мету, актуальність, новизну й перелік дії основного документа.
Викладає структуру, зміст, функціональне призначення і термін його дії з поясненням можливих позитивних чи негативних
наслідків. 2. Документом особистого характеру, у якому аргументовано
й доказово пояснюються певні дії укладача або його підлеглих чи причини якихось подій, фактів, провин та ін. Реквізити:
Місце укладання (для зовнішніх). Адресат — посада, звання, прізвище та ініціали посадової особи, якій подається записка, у
Д. відмінку.Адресант — посада, назва підрозділу, дільниці (для внутрішніх), звання, прізвище, ім'я та ім'я по батькові особи,
яка подає записку, у Р. відмінку.Назва документа, номер (для внутрішніх).Заголовок («про...»). Текст (частини: загальна,
описова, висновкова). Додаток (якщо є) із зазначенням кількості сторінок, примірників тощо.

40. Доручення. Розписка

Доручення - це письмове повідомлення, за яким юридична чи фізична особа надає право іншій особі від її імені здійснювати
якісь юридичні чинності або отримувати матеріальні цінності. Видають на розпорядження майном, отримання грошових і
матеріальних цінностей. Вони поділяються на особисті (видаються окремими особами, які передають свої права іншим
особам) та офіційні.У офіційному зазначають:назву організації, яка його видає; номер і дату видачі; посаду, прізвище, ім'я та
по батькові особи, якій видано доручення; назву організації чи підприємства, від якого мають бути отримані матеріальні
цінності; перелік цінностей із вказівкою на їх кількість і суму; строк дії доручення; зразок підпису особи, якій видано
доручення; назву документа, що посвідчує особу – отримувач цінностей (паспорт, посвідчення); підписи посадових осіб, які
видали доручення; печатку організації, що видала доручення.Вони можуть бути разовими, спеціальними й загальними.
Розписка - це письмове підтвердження певної дії, яка мала місце, - передачі й отримання документів, товарів. грошей,
матеріальних цінностей. Реквізити: прізвище, ім'я, по батькові та посада того, хто дає розписку;посада, прізвище, ім'я та по
батькові того, кому її дають; у чому конкретно дано розписку (обов'язково слід зазначити точне найменування матеріальних
цінностей, предметів); дата й підпис того, хто отримує цінності. Якщо передаються суми грошей, у розписці вказують адресу,
номер і серію паспорта того, хто їх одержує. Грошові суми пишуться словами, а в дужках - цифрами. Підпис особи, яка дає
розписку, засвідчується нотаріальною конторою. Розписка пишеться лише в одному примірнику. Жодні виправлення в ній
неприпустимі.

41. Довідка

Довідка - це документ інформаційного характеру, що підтверджує факти з життя й діяльності окремих громадян, а також
діяльності установ, організацій, підприємств. Довідки можуть бути особистими (підтверджують певний юридичний факт)і
службовими (складають на запит або за вказівкою вищої організації чи службової особи. Довідки, що відображають основну
діяльність організації, можуть бути зовнішніми (укладаються для подання до іншої, як правило, вищої організації і
підписуються, крім укладача, ще й керівником організації чи установи та завіряються печаткою)і внутрішніми (укладаються
для подання керівництву організації або на розгляд до колегіального органу, підписуються лише укладачем і не потребують
печатки) Реквізити:назва організації, що видає довідку;дата видачі й номер; прізвище, ім'я та по батькові особи, якій
видається довідка; текст; призначення (куди подається); підписи службових осіб та печатку, без якої довідка не має
юридичної сили.

42. Звіт

Звіт - це письмове повідомлення про виконання певної роботи. Звіти бувають статистичні (цифрові) (спеціальних
виготовлених друкарським способом бланках) й текстові (на звичайному папері). Матеріал звіту охоплює чітко визначений
період часу. Звіт містить такі складові: заголовок, у якому крім слова Звіт зазначають назву організації чи установи, яка звітує,
період, вид роботи; вступну частину, в якій вказують коло завдань, поставлених перед організацією чи установою за звітний
період; докладний опис виконаної роботи з наведенням позитивних і негативних прикладів; висновки, пропозиції,
перспективи; підпис відповідальної особи з організації чи установи або посадової особи, яка складала звіт; дату складання;
печатку установи (якщо це потрібно). Звіт має характеризуватися чіткістю побудови, логічною послідовністю викладу
матеріалу й містити вичерпні відповіді на всі запитання схеми, а також узагальнення і висновки. Якщо звіт надто великий за
обсягом, його частини матимуть заголовки, які повинні бути короткими і відповідати змісту. Звіт допомагає вивчити,
перевірити й узагальнити чиюсь роботу, знайти в ній позитивне і негативне, зробити висновки, накреслити перспективи.

43. Оголошення. Запрошення

Оголошення - це повідомлення про час і зміст нарад, засідань; необхідність виконати якусь роботу; потребу в заміщенні
вакантної посади чи набір працівників та ін. В оголошенні обов'язково вказується, хто й про що повідомляє; дата виділяється
іншим шрифтом; текст повідомлення стислий. За формою оголошення бувають: писані, мальовані, друковані в газетах,
журналах, на окремих аркуша та афіші. Велике значення має оформлення: використання різних шрифтів, добір кольорів,
симетричність розташування повідомлень, а по радіо і телебаченню - час повідомлень, чіткість вимови, оригінальність
композиції тексту. Оголошення бувають як окремих організацій, підприємств, державних установ, навчальних закладів, так і
приватних осіб. Запрошення— це документ, що містить коротку інформацію про подію або захід і адресується конкретній
особі, особам чи організації. Запрошуючи взяти активну або пасивну участь в анонсованому заході, цей документ завжди
повинен бути за змістом увічливим та коректним і містити дані про дату, місце, час, характер зібрання й умови, що
висуваються перед його учасниками. Назва документа. Звертання до" адресата(у Кл. відмінку): статус
(посада);прізвище;ім'я;ім'я по батькові.Текст, що містить:дату й час заходу;
місце проведення;назву заходу;порядок денний, тематику подій;прізвища доповідачів у послідовності заявленого
виступу;маршрут проїзду (якщо треба);контактний телефон для довідок. Посада (статус), підпис, ініціали та прізвище
адресанта або назва структури, яка запрошує. Печатка (якщо треба). Текст запрошення (повідомлення) залежить від
характеру заходу, статусу й місця, яке відводиться в ньому адресатові. Документ може бути й без назви і починатися з
шанобливого звертання у Кл. відмінку:

44. Пропозиція. Скарга

Пропозиція — документ, що є різновидом доповідної записки й містить перелік конкретних пропозицій із певних питань.
Текст пропозиції не містить аналітичної частини, а лише вступну (обґрунтування) та висновкову (перелік
пропозицій).Реквізити: Місце укладання (для зовнішніх).Адресат — посада, звання, прізвище та ініціали посадової особи,
якій подається записка, у Д. відмінку. Адресант — посада, назва підрозділу, дільниці (для внутрішніх), звання, прізвище, ім'я
та ім'я по батькові особи, яка подає записку, у Р. відмінку. Назва документа, номер (для внутрішніх). Заголовок
(«про...»).Текст (з трьох частин: загальна, описова, висновкова) Скарга – це документ, у якому особа (установа) вказує на
порушення її прав та інтересів з боку іншої особи (установи) і пропонує вжити належних заходів для ліквідації такого
порушення. Реквізити: Адресат (назва установи або посада, прізвище та ініціалт особи, яка має повноваження щодо розгляду
цієї скарги). Адресант. Назва виду документа. Текст. Дата. Підпис. Засвідчення підпису (якщо потрібно).

45. Протокол. Витяг з протоколу

Протокол — це документ колегіальних органів, у якому фіксують місце, час, мету й результат проведення зборів,
конференцій, засідань, нарад та ін. У протоколі занотовують склад присутніх і відсутніх, зміст доповідей, що заслухані, та
винесені ухвали з обговорених питань. Зміст інших протоколів — об'єктивний опис певного факту чи події. Поділяють на три
групи: Стислі (короткі), текст яких містить лише назви обговорених питань (під рубрикою «СЛУХАЛИ:») та ухвалу або
поширену резолюцію щодо цих питань (під рубрикою «УХВАЛИЛИ:»). Повні, у тексті яких окрім ухвал стисло записують
виступи доповідачів та інших учасників зібрання. Стенографічні, у яких дослівно зафіксовано виступи, репліки, запитання,
обговорення та весь хід засідання, зборів. У протоколах зазначають такі відомості: Назва документа (посередині) та
порядковий номер. Дата проведення заходу, засідання та ін. (ліворуч). Місце проведення (праворуч). Назва заходу. Назва
установи. Посада, прізвище та ініціали особи, яка веде збори.Посада, прізвище та ініціали особи, яка укладає протокол.Склад
учасників заходу.Порядок денний (питання, що розглядаються, формулюють у Н. відмінку, зазначивши посаду, прізвище та
ініціали особи доповідача). Текст поділяють на розділи, що відповідають пунктам порядку денного. Кожний розділ містить
пункти:«СЛУХАЛИ:», «ВИСТУПИЛИ:», «УХВАЛИЛИ:» (ці слова подають із нового рядка великими літерами). Перелік додатків
до протоколу із зазначенням кількості сторінок і примірників. Посади керівників засідання або наради (ліворуч), підписи та
їх розшифрування (праворуч). Текст протоколу повинен бути стислим і лаконічним (для стислих і повних), але має містити
інформацію, яка всебічно та зрозуміло характеризує обговорення конкретних питань. Витяг із протоколу — один із
найпоширеніших видів документаації. Він є короткою (усіченою) формою повного протоколу зображає конкретне окреме
питання.Витяг надається окремим особам чи надсилається організа-'. установам на їх письмовий запит. У протоколі, із якого
лено витяг, зазначають, на якій підставі, кому й коли подано надіслано документ.

46. Мовні норми сучасної українскої мови

В УЛМ виробились стабільні мовні норми, які встановлюють найтиповіше в мовному вжитку. Орфоепічні норми – сукупність
правил вимови голосних, приголосних звуків та звукосполучень в мовному потоці. Забезпечують безперешкодне
сприймання виголошеного тексту, а також унеможливлюють створення змісту слів і речення вцілому. Акцентуальні –
передбачають дотримання правил наголошення слів.Наголос – елемент інтонації мови, який творить її ритмомелодику
сприяє розрізненню значень слів чи їх форм відомості, допомагає наділити в реченні важливе за змістом слово.
Орфографічні норми – є єдині загально прийняті правила передачі звукової мови на письмі, а саме: написання слів та їх
частин, вживання великої літери, написання слів разом, окремо, через дефіс,правила переносу. Пунктуаційні норми –
правила вживання розділових знаків у реченні. Здійснюють структурне смислове та інтонаційне членування тексту на
частини· Лексичні норми – регламентують використання слів відповідно до їх лексичного значення та не допускають
вживання жаргонічних діалектних, просторічних слів. Словотвірні норми – закономірності утворення нових слів за наявними
в мові словотвірними моделюваннями

47. Засоби милозвучності української мови

Для усунення збігів голосних і приголосних українська мова має спеціальні фонетичні засоби. Найуживанішим засобом
милозвучності мови є чергування у - в та і - й: день у день; підняв угору, піднявся вгору; степ і море, море й степ; дощ іде,
дощ не йде. Іноді прийменник у набирає форм ув, уві, вві: 1. Петриків батько був ув економії за корівника. Проте, щоб
уникнути важких збігів вв, еф, навіть після голосних вживається у: у військо. В іншомовних словах та в деяких словах
переважно книжного походження нема чергування у - в, і - й: був на Уралі, вступив до інституту, виконаєш вправу, уклали
угоду. У кінці деяких префіксів, прийменників та прислівників можуть додаватись або відкидатися голосні звуки: відірвати
(від + рвати) - відрізати, переді мною, - перед тобою, знову промовив - знов обізвався, пізніше сталося - пізніш усвідомив.
Прийменник з- може мати форми із, зі, зрідка зо: виглядати із хмари. Після приголосних вживаються частки би, же, після
голосних - б, ж: зробив би - зробила б, як же - що ж. Перед приголосними вживаються форми дієслів на-ся, перед голосними
- на -сь: дивлюся на воду – дивлюсь у воду; зібралися всі - зібрались усі; повернемося вночі повернемось уночі.Але після
приголосних завжди пишеться -ся: дивишся, дивиться, дивляться, дивився (і рідше - дививсь).У дієприслівниках, як правило,
виступає форма -сь: подивившись,звернувшись, дивлячись, зупиняючись.

48. Вживання апострофа

Апостроф - це графічний знак, який не позначає звука. Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї: 1) після літер, що позначають
губні тверді приголосні звуки, якщо перед ними немає приголосного (крім р), який належав би до кореня: сім 'я, м 'ята, торф
'яний; 2) після р в кінці складу: довір 'я, сузір 'я, матір 'ю; 3) після префіксів, що закінчуються буквою на позначення
приголосного звука: без'ядерний, об'єднаний, з'єднати;4) після к в імені Лук 'ян та похідних від нього: Лук 'янівка, Лук
'яненко, Лук 'янчук; 5) у складних словах, перша частина яких закінчується на приголосний: двох'ярусний, дит'ясла, пів
'яблука. Апостроф не ставиться: 1) після б, п, в, м, ф, що позначають тверді губні звуки, якщо перед ними стоїть інша, крім р,
літера на позначення кореневого приголосного звука: Святослав, святковий, тьмяний, морквяний, медвяний (але: черв'як,
верб'я); 2) після літери р, що позначає м'який приголосний на початку слова чи в середині складу: порятунок, рясний,
гарячий,буряк.

49. Вживання мякого знака

Найуживанішим графічним знаком для позначення на письмі м'яких приголосних звуків є знак м'якшення (ь). Це єдина
літера українського алфавіту, що самостійно не позначає звука. Завжди вживається після букв, що позначають приголосні
звуки. Пишеться: 1. Після літер д, т, з, с, ц, л, н, які позначають м'які приголосні в кінці слова (молодь, юність, відстань), та в
середині слів перед літерами, що позначають тверді приголосні звуки (батько, донька, спільний).2. Для позначення м'якості
приголосних у середині складу перед о: льотчик, п'ятьох, сьомий. 3. У прикметникових суфіксах -ськ(ий), -цьк(ий),-зьк(ий):
український, товариський, ризький. 4. Після літери н у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-,-ісіньк-, -юсіньк-: калинонька,
серденько, тихесенький, ріднюсінький, повнісінький.5. У буквосполученнях льц, ньц, ньч, льч, що походять із льк, ньк:
неньці, неньчин (із ненька), доньчин, доньці (із донька), Юльці, Юльчин (із Юлька).6. Після л перед літерами, що позначають
м'які приголосні звуки: учительський, ковальський, сільський, їдальня.II. Знак м'якшення не пишеться: 1. Після літер, що
позначають губні та шиплячі звуки: степ, голуб, сім. 2. Після р у кінці слова і складу: календар, бібліотекар, чотирма (але:
Горький). 3. Між двома однаковими літерами, що позначають м'які подовжені приголосні: навчання, стаття. 4. Між двома
літерами на позначення м'яких приголосних звуків - м'якість першого виникає як результат впливу наступного м'якого
приголосного: майбутнє, радість, гордість, кінця. 5. Після літери н перед шиплячими та перед суфіксами -ськ(ий), -ств{о):
менший, кінчик, тонший, селянський, громадянство. 6. У буквосполученнях лц, нц, лч, нч, які походять із лк, нк. матінці,
матінчин (ізматінка),рибалчин, рибалці (прибалка).

50. Вживання великої літери

З великої літери пишуть: назви документів — акта, заяви, доручення, угоди, автобіо-. графи, характеристики,
розпорядження тощо; перше слово, з якого починається документ, перше слово в реченні після крапки, знаків оклику та
запитання, коли ними закінчується попереднє речення, а також після двокрапки, якщо далі йде пряма мова; індивідуальні
імена, по батькові, прізвища, псевдоніми — Іваненко Степан Андрійович, псевдонім — Панас Мирний; індивідуальні назви
літаків, кораблів, підприємств, газет, журналів тощо — літак "Руслан", завод "Арсенал", газета "Вечірній Київ";географічні й
астрономічні назви — Африка, Україна, село Броварки, Чорне море, сузір'я Велика Ведмедиця, Оріон, Марс; перше слово і
власні імена у назвах історичних епох, подій, визначних свят: Дев'яте травня (але 9 Травня), епоха Відродження, День
Незалежності, Велика Вітчизняна війна; у складних географічних назвах типу Кривий Ріг (місто), Великі Кринки (село),
Булонський Ліс (парк), Нова Гвінея (острів); в офіційних назвах зарубіжних держав — Грецька Республіка, Ісламська
Республіка Іран; перше слово в назвах центральних установ, установ місцевого значення, промислових і торговельних
підприємств, міжнародних організацій — Міністерство освіти України, Академія наук України, Печерський торговельний
центр та ін.; назви посад, звань, титулів Президент України, Голова Верховної Ради, Прем'єр-міністр Канади.

51. Спрощення у групах приголосних

Спрощення відбувається:а) при відмінюванні та творенні слів, коли до існуючих звукосполучень жд, зд, ст, рд додається звук
-н-, -л-, -ц-:тиждень - тижні, тижнів, тижнями; проїзд - виїзний, об'їзний, проїзний; якість - якісно, якісний; честь – чесний;
лестощі - облесливий, улесливо, улесливість; містити - місце, місцевість, місцина; серденько - серце, серцевина, серцевий. А
також у звукосполученні с(л)н випадає л: масло — масний, Масниця; б)у групах приголосних зк, ск при творенні дієслів із
суфіксом -ну- та закінченням -е (випадає к):брязк - брязнуло, брязнути, брязне; тиск - тиснуло, тиснути, тисне. Винятки:
кістлявий, пестливий, хвастливий, шістнадцять, зап'ястний, хворостняк, шістсот, буквалістський, випускний, вискнути,
рискнути, тоскно. Спрощення не відбувається:а) у словах іншомовного походження, що мають кінцеві приголосні:аґент -
агентство, студент - студентський, гігант - гігантський, курсант - курсантський, парламент – парламентський; баласт -
баластний, контраст - контрастно, нацист - нацистський, компост - компостна, форпост - форпостний, пацифіст -
пацифістськийб) у групах приголосних: невістка - невістці, невістчин, артистка – артистці. В окремих словах спрощення
відбувається лише в усному мовленні, а на письмі не передається: шістнадцять [ш'існаи'ат'], шістсот [ш'іс:от], баластний,
контрастний, компостний, аванпостний, форпостний. Аналогічно не вимовляється приголосний [т] у прикметниках,
утворених за допомогою суфікса -ськ- від іменників іншомовного походження: студент - студентський, інтелігент -
інтелігентський, турист - туристський. У словах кістлявий, пестливий, хвастливий, випускний спрощення у вимові не
відбувається й на письмі не передається.

52. Правопис префіксів

1. Перед буквами, що позначають голосні та дзвінкі й сонорні приголосні звуки, пишеться префікс з-: згаяти, зорати, зв
'язати, зробити. 2. Перед глухими приголосними [к], [и], [т], [ф], [х] вимовляється і пишеться префікс с-: сказати, спитати,
стерпіти, схвалити, сфотографувати. 3. Якщо корінь слова починається сполученням приголосних,то вживається префікс зі-
(варіант префікса з-): зібраний, зітхнути, зізнання, зірвати. 4. Префікси роз-, без-, воз-, через- завжди пишуться з буквою з:
розвиднілось, возвеличити, безсистемний, черезсідельник. 5. Префікси пре-, при-, прі- різняться значенням:а) префікс пре- в
українській мові виражає найвищий ступінь ознаки, якості й своїм значенням близький до словадуже {предобрий, премудро,
пречудово); б) префікс при- має значення приєднання, наближення (приписати, прилетіти, приклеїти); частковості дії
(присісти, причинити); результату дії (приборкати, прив 'язати); в) префікс прі- вживається тільки у словах прізвище,
прізвисько, прірва. 6. У префіксах від-, під-, над-, об-, між- кінцевий приголосний не змінюється: відзначати, обстеження,
міжрайонний, підходити, надрізати.

53. Зміни приголосних при їх збігу

1. При словотворенні приголосні звуки часто змінюються:а)-цьк- на -чч- при творенні іменників із суфіксом -ин а):
донецький - Донеччина, вояцький - вояччина, козацький - козаччина, німецький - Німеччина, гайдамацький -
гайдамаччина;б) -ськ-, -ск- на -щ- за аналогічних умов: полтавський -Полтавщина, луганський - Луганщина, віск -
вощина;в)-ск-, -шк- на -щ- при творенні іменників та прикметників із суфіксом -ан- (-ян-): віск - вощанка - вощаний, піски -
піщаний, дошка - дощаний; г)-ск-, -ст- на -щ- при творенні форм дієслів II дієвідміни: вереск - верещати, верещу, верещить і т.
ін.; простити - прощу, прощаю, прощаєш і т. ін. (але: простиш, простять і т. ін.); д)-зк- на -жч- за аналогічних умов: брязк-
бряжчати, бряжчу, бряжчиш і т. ін.; е)-ськ-, -зьк- на -щ-, -жч- при творенні прізвищ на -енко,-ук: Васько - Ващенко, Ващук,
Кузько - Кужченко,Водолазький – Водолажченко. Зубні д, т перед свистячими й шиплячими на письмі зберігаються: учиться,
коротший, льотчик, молодший, погодься. 2. При творенні прикметників за допомогою суфікса -ськ-від географічних назв і
назв народів приголосні на стику їх із твірною основою змінюються, змінюючи й самі суфікси: Рига – ризький, француз –
французький, грек – грецький, волох – волоський, чех – чеський. 3. Якщо твірна основа закінчується на д або т, то у вимові
відбуваються зміни, які, проте, на письмі не позначаються: людський, людство, заводський, братський, братство,
інтелігентський, багатство, юннатський (юннат), але: хвацький (хват), міський (місто), соцький (сотня). 4. У вищому ступені
прикметників і прислівників: а)г, ж, з із суфіксом -ш (ий) дає сполучення -жч (ий): дорогий - дорожчий, дорожче; б)с
змінюється на -щ (ий): високий - вищий, вище. в) к, ц (ь) - приголосні основи перед суфіксом -н- змінюються на ч, утворюючи
-чн-: безпека - безпечний, безпечність, безпечно; Винятки: дворушник, мірошник, рушник, рушниця, соняшник, торішній,
сердешний (бідолашний).

54. Кличний відмінок іменників

Закінчення -у мають: а)іменники твердої групи із суфіксами -ик, -ок,-к(о): ударнику, синку, батьку, робітнику (робітниче),
Шевченку;б)іншомовні імена з основою на ґ, к, х: Людвіґу, Джеку, Жаку, Фрідріху;в)іменники мішаної групи з основою на
шиплячий(крім ж): погоничу, слухачу, товаришу;г)також іменники: діду, сину, тату.Закінчення -ю мають
іменниким'якої^групи: Віталію, учителю, Григорію, краю, лікарю, Ігорю (Ігоре), місяцю, розмаю Сале Господи).Закінчення –е
мають:а)безсуфіксні іменники твердої групи: друже, дяче, мосте,орле, голубе, Петре, Степане, козаче, чумаче,
соколе;б)іменники м'якої групи із^ суфіксом -ець: женче (віджнець), кравче, молодче, хлопче, шевче, старче —старалюдина
Сале: бійцю, знавцю, старцю —жебрак);в)іменники мішаної групи - власні назви з основою нашиплячий і загальні назви з
основою на р, ж: Дбвбу-ше, маляре, стороже, тесляре, школяре, Черемоше;г)географічні назви із суфіксами -ів (-їв), -ов, -ев (-
єв),-ин, -ін (-їн): Харкове, Львове, Києве, Тамбове, Лоєве, Лебедине, Любліне. Примітки: 1. Обидва слова набувають форми
Кл. відмінка: а) у звертаннях, що складаються із загальної назви та імені: брате Петре, друже Миколо, колеґо Грицю,
товаришу Віталію; б)у звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища: друже Карпенку, колеґо Петрове,
добродію Комарю, товаришу Гармашу; в)у звертаннях, що складаються з імені та імені по батькові: Володимире Хомичу,
Петре Михайловичу. 2. У звертаннях, що складаються із двох загальних назв, переважають форми: добродію бригадире,
пане лейтенанте. Форми типу пане капітан іноді вживаються для підкреслення офіційності звертання.
55. Родовий відмінок однини іменників ІІ відміни чоловічого роду

У родовому відмінку однини іменники II відміни мають закінчення -а, -у (у м'якій групі - -я, -ю). При визначенні закінчення
беруть до уваги семантико-морфологічні та акцентологічні (наголос) ознаки іменника. Наприклад: папір - папера (документ) -
паперу (матеріал): акт - акта (документ) - акту (дія). Закінчення -а, -я мають іменники чоловічого роду, що означають: -
загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, Івана, Львова, Севастополя;- інші географічні
(власні) назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -с в, -ськ: Дніпра, Трудежа,
Ірпеня; Здвижа, Дніпропетровська; - назви речей, предметів: комп 'ютера. ксерокса, стола, автомобічя, мікроскопа,
документа, плаща, векселя, стільця; - назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, місяця, тижня (але року, віку); - назви
окремих днів тижня: понеділка; місяців: січня, листопада (листопаду - з іншим значенням): - назви будівель, приміщень,
споруд: коридора, погреба (але льоху); Деякі назви цієі групи вживаються лише із закінченням -у: поверху, палацу, залу,
магазину. вокзалу, метрополітену та ін.- наукові й технічні терміни іншомовного походження, що означають одиничні
поняття: ромба, квадрата, діаметра, куба, катода, реферата; - українські терміни, коли вони утворені за допомогою суфіксів:
відмінка, іменника, прикметника, ступеня, рівня (але складу, способу, роду, виду, стану і в загальному, і в термінологічному
значеннях).Закінчення -у, -ю мають іменники чоловічого роду, що означають:- збірні поняття: колективу, пленуму, (але
вишняка, березняка, чагарника):- речовину, масу, матеріал: меду, спирту, сиропу, снігу, агмазу, кисню, водню;- різні почуття,
відчуття: гніву, відчаю, гумору;- назви установ, закладів, організацій: університету, штабу, комітету;- назви процесів, станів,
властивостей, ознак: руху, польоту, ремонту, успіху, імпорту;- явища природи:грому, вітру, морозу, вогню;- місце, простір
тощо: світу, степу, яру, краю (але хутора, берега, горба);- назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей тощо:
Херсону, Кавказу, Дунаю, Алтаю; але іменники з наголосом на останньому складі мають закінчення -а, -я: Дністра, Остра.

56. Відмінювання прізвищ, імен та імен по батькові

Особливості відмінювання прізвищ в українській мові зумовлені їх походженням: І. Прізвища іменникового типу
відмінюються за зразком іменників відповідної відміни і групи. І відміна (іменники чол. і жін. роду на -а, -я): Негода, Негоди,
Негоді, Негоду, Негодою, на Негоді, Негодо. Боловня, Боловні, Боловні, Боловню, Боловнею, на Боловні, Боловне. ІІ відміна
(іменники сер. роду на -о, -е, -я та чол. роду на -о та з нульовим зукінченням: Симоненко, Симоненка, Симоненкові,
Симоненку, Симоненка, Симоненком, на Симоненкові, Симоненку. Сапсай, Сапсая, Сапсаєві, Сапсаю, Сапсая, Сапсаєм, на
Сапсаєві, Сапсаю. 1. Прізвища, що закінчуються на -р, належать до твердої, м’якої та мішаної груп. За типом твердої
групи відмінюються всі прізвища, крім тих, що мають у своєму складі суфікс -ар (-яр): Вихор, Кушнір, Снігур, Тур – Вихора,
Кушніра, Снігура, Тура.До м’якої групи належать частина прізвищ належить частина прізвищ із суфіксом -ар: Бондар(я),
Крамар(я), Пушкар(я), Стрихар(я). До мішаної групи – прізвища із суфіксом -яр: Дігтяр, Золяр; але прізвища Гайдар, Гончар
відмінюються за типом твердої, а не мішаної групи (хоча гончар – гончаря, гончареві). Прізвище Швець має такі відмінкові
форми – Швеця, Швецю, Швецем, а не Шевця, Шевцю. 2. За типом ІІ відміни змінюються чоловічі прізвища Піч, Рись, Розкіш
– Піча, Рися, Розкоша; Пічем, Рисем,Розкошем, хоч вони утворені від іменників жіночого роду ІІІ відміни. 3. На відміну від
однозвучних загальних назв, що мають у Р.в. однини закінчення -у (-ю), прізвища в цьому відмінку закінчуються на -а (-я):
Борщ – Борща, Гай – Гая, Вітер – Вітра, Соловей – Соловея, а не Солов’я.ІІ. До прикметникових прізвищ належать прізвища із
суфіксом -ин, що означали національну приналежність: Волошин, Турчин, Русин, Литвин. О.в. однини в таких чоловічих
прізвищах має закінчення –ом, а не -им: Волошином, Турчином, Русином, Литвином. Прізвища прикметникового
походження мають закінчення прикметників чоловічого чи жіночого роду відповідної групи – твердої або м’якої.Прізвища,
що походять від коротких форм якісних та відносних прикметників (Буй, Глух, Куц, Молод), коротких форм дієприкметників
(Бажан, Рубан), відмінюються як іменники м’якої або мішаної групи ІІ відміни: Молот, Коць. 1. У прізвищах на -ів звук і
чергується у відкритому складі з о тільки після твердих приголосних (Степанів – Степанову, бо Степан), і з е тільки після
м’яких та шиплячих приголосних (Іванців – Іванцева, бо Іванець). 2. Нормативними є також відмінювання прізвищ на -ів (-їв)
за таким зразком: Михайлів – Михайліву, Луків – Луківом (що зумовлено традицією різних територій, а не фонетичними
правилами). 3. Форми множини утворюються тільки на позначення родини (з особливостями форм Р.в.): Голоблі – Голоблів,
Паляниці – Паляниців.4. У скалдних прізвищах, які поєднують два рівноправних, відмінюються обидві частини: Нечуй-
Левицький – Нечуя-Левицького, Антоненко-Давидович – Антоненка-Давидовича, але Ірина Коваль-Фучило – Ірини Коваль-
Фучило. 5. Коли перша чатисна складного прізвища – односкладове слово, відмінюється тільки остання: Гай-Головко – Гай-
Головка, Драй-Хмара – Драй-Хмари. При творенні чоловічих імен по батькові вживається суфікс -ович, який додається до
основи слова: Васильович, Юрійович. Від імен Лука, Ілля, Лев – Лукич, Ілліч, Львович. Імена по батькові від імен Микола та
Григорій мають такі форми: Миколайович, Миколаївна, Григорович, Григорівна; іноді вживаються форми з розмовним
відтінком: Миколович, Миколівна, Григорійович, Григорівна. При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -
івн(а), який додається до основи слова, від імен на -й- -ївн(а): Василівна, Сергіївна. У Р. і Д. відмінках жіночі імена по батькові
мають лише закінчення -івни (-ївни); -івні (-ївні) Р. Людмили Тимофіївни (а не Тимофіївної) Д. Людмилі Тимофіївні (а не
Тимофіївній) При творенні імен по батькові в основах імен відбуваються чергування і – о: Антін – Антонович, Антонівна; Яків –
Якович, Яківна. Офіційно-діловий стиль вимагає обов’язкового вживання тричлена: прізвища, ім’я та ім’я по батькові.

57. Правопис іншомовних прізвищ та географічних назв

Написання прізвищ, географічних назв іншомовного походження в цілому підпорядковується принципам української
орфографії, але є цілий ряд специфічних правил.І. Російський, болгарський, чеський е, польський іе передаються: літерою е:
1. Після букв, що позначають приголосні звуки: Кузнецов, Петров, Лєрмонтов, Сенкевич; Пенза, Воронеж. 2. У суфіксі -ев
після букв ц, р та шиплячих (ж, ч, ш, щ): Муромцев, Писарев, Нехорошеє; мис Рум 'янцева; літерою є: 1. На початку слова:
Єлизаров, Єфремов, Єпифанов, Єреван, Єнісей. 2. У середині слова після букви, що позначає голосний, після апострофа й
м'якого знака: Гуляев, Благоєв, Алябьев, Аркадьев; Колгуєв, Єгор 'євськ. 3. У корені російських прізвищ, якщо в цьому корені
російському е відповідає український звук і: Бєдний, Слепцов, Сеченов; Бєлгород, Благовєщенськ. Російська літера ё
передається: сполученням літер йо: На початку слова й складу: Йолкін, Бугайов; Соловйова', сполученням літер ьо: У
середині чи в кінці складу: Корольов, Семьоркін, Верьовкін; мис Дежньова; літерою е: Якщо прізвище утворене від спільних
для української і російської мов імен: Артемов, Семенов, Федоров; Орел; літерою о: Під наголосом після ч, щ: Грачев,
Щипачов; Рогачово.III. Болгарське, сербське и(і) передається: літерою и: Між буквами, що позначають приголосні: Христов,
Радим, Ягич; літерою ї: Після букв, що позначають голосні: Стоїч, Раїч; літерою І: На початку слова: Ілієв, Івич, Ільєску. IV.
Польське, чеське, словацьке и(і) передається:літерою І: На початку слова та після приголосного: Івашкевич, Лінда,
Міцкевич;літерою и: Після шиплячих та у суфіксах -ик, -ицьк, -ич: Шимчак, Мі-клошич, Бжозович, Козацький.V. Російська
літера и передається: літерою і: 1. На початку слова: Ігнатов, Ісаєв. 2. Після приголосних (крім шиплячих і ц): Бірюков, Пушкін,
Мічурін;літерою ї 1. Після букв, що позначають голосні: Воїнов, Ізмаїлов. 2. Після апострофа та м'якого знака: Гур 'їн, Ільїн;
літерою и 1. Після ж, ч, ш, щ, ц перед буквою, що позначає приголосний: Чичиков, Жилін, Щипало; Нальчик. 2. У прізвищах,
утворених від людських імен та загальних назв, спільних для російської і української мов: Борисов, Сидоров, Пивоваров,
Васильєв; Гаврилово. 3. У префіксі при-: Привалов, Пришвін. 4. У суфіксах -ик, -ич, -иц, -ищ, -ович, -євич: Засулич, Голик,
Радищев, Станкович, Трублаевич. VI. Російське ы передається літерою и: Крутих, Рыбаков.

58. Видмінювання числівників

Кількісні числівники змінюються за відмінками, а порядкові — за відмінками, родами й числами. 1. Числівники один, одна,
одно (одне) відмінюються, як займенники той, та, те. 2. Числівники два, три, чотири у непрямих відмінках мають однакові
закінчення (крім знахідного й орудного). 3. Числівники від п'яти до тридцяти, а також від п'ятдесяти до вісімдесяти та
кільканадцять, стонадцять, кількадесят становлять один тип відмінювання.У складних числівниках змінюється тільки друга
частина. 4. Числівники сорок, дев'яносто, сто у непрямих відмінках мають флексію -а: 5. Складні назви сотень двісті,
триста...дев'ятсот змінюються в обох частинах. Числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль відмінюються, як іменники в
однині: тисяча — за системою відмінювання іменників І відміни мішаної групи; мільйон, мільярд — як іменники II відміни
твердої групи; нуль — як іменники II відміни м'якої групи. Дробові числівники відмінюються в обох частинах: чисельникове
слово змінюється, як кількісний числівник, а знаменникове — як порядковий: одна друга, одної другої, одній другій, одну
другу, однією (одною) другою, (на) одній другій; три п'ятих, трьох п'ятих, трьом п'ятим, три п'ятих, трьома п'ятими, (на) трьох
п'ятих. Керований іменник при цьому не змінюється: дві третіх гектара, двом третім гектара, двох третіх гектара, дві третіх
гектара, двома третіми гектара, (на) двох третіх гектара. З усіх збірних числівників повну систему відмінкових форм має слово
обоє, що змінюється, як числівник два: обоє, обох, обом, обох і обоє, обома, (на) обох. За цим же типом відмінюються
неозначено-кількісні числівники кілька, декілька і багато, небагато, якщо вони поєднуються з іменниками, які означають
конкретні предмети, що підлягають лічбі: багато днів, багатьох днів, багатьом дням, багато днів, багатьма днями, (по)
багатьох днях. У складених кількісних числівниках відмінюється кожне слово: сто п'ятдесят вісім, ста п'ятдесяти восьми
(вісьмох), ста п'ятдесяти восьми (вісьмом) і т. д. Порядкові числівники відмінюються за відмінками, родами і числами.
Числівник третій відмінюється, як прикметник м'якої групи, усі інші порядкові числівники відмінюються, як прикметники
твердої групи. У складених порядкових числівниках відмінюється тільки останнє слово. У назвах дати іменник при числівнику
ставиться в родовому відмінку: сьомого січня, перед двадцять другим лютого.

59. Зв'язок числівників з іменником

Після числівника один іменник ставиться завжди в однині: 51 кілометр, 21 день. Але якщо числівник є означенням, яке стоїть
у множині, узгодження здійснюється за загальною цифрою: Серед цих 41 (сорока одного) учасників, які були
зареєстровані...Після числівників 2, 3, 4 іменник завжди стоїть у формі Н. відм. мн.: два тижні, три квартали, чотири шістсот
вісімдесят чотири стільці, а при числівниках 5> -у формі Р. відмінка множини: п'ять (рідних) братів, тридцять (цегляних)
будинків. Лише іменники, які в множині втрачають суфікс -ин-, та іменники IV відміни при числівниках два, три, чотири стоять
у формі Р. відмінка однини: двадцять три харків'янина (бо харків'яни), тридцять два слобожанина (бо слобожани), два імені,
чотири чоловіка (у значенні лічильного слова) , але три грузини. Якщо іменник указує на приблизність і стоїть перед
числівником, то перед 2, 3, 4 він ставиться в Р. відм. мн.: років два, днів три, тижнів чотири. Прикм. після числівників 2, 3, 4
вживається у формі Н. (3.) або Р. відмінка множини: два розбиті (розбитих) вікна, три зелені (зелених) дуби, чотири азійські
(азійських) країни. У непрямих відмінках іменник і числівник стоять в одному відмінку, із трьома братами, шістдесяти
будинкам. Числ., ужитий у сполученні з більш на... або менш на..., має форму 3. відм., яка залежить від семантики іменника:
у назвах істот паралельно вживаються 3., Р. чи Н відм., у назвах неістот лише 3. чи Н. відм.: більше на сімох (сім) аспірантів,
але більше на сім книжок. Дробові числівники означають кількість, що є частиною від цілого числа: дві третіх, сім цілих і
чотири десятих — і виражаються сполученням кількісних та порядкових числівників: сорок шість сотих гектара, три цілих
одинадцять сотих відсотка. Порядковий числівник — еліптична конструкція, оскільки: а) поєднується з іменниками, що
позначають предмети, які не піддаються лічбі (збірними, речовинними) і стоять завжди в Р. відмінку множини: одна друга
потрібної рідини, три десятих міського населення; б) після дробових числівників іменник стоїть лише в Р. відмінку однини:
двох десятих відсотка, двом десятим, відсотка, двома десятими відсотка; в) після числівників півтора, півтори іменник має
форму Р. відмінка однини в Н., Р. та 3. відмінках, а в Д., Ор. та М. відмінках набуває форми цих відмінків, але множини. Після
числівників половина, третина, чверть імешшк уживаться в Р. відмінку однини, а після числівника півтораста в Р. відмінку
множини: половина вантажу, третина ящика. У датах назви місяців уживаються в Р. відмінку: перше лютого, першому
лютого, з першим лютого.

60. Написання числівників і відчислівникових слів

У складних числівниках у кінці першої частини м'який знак не пишеться і вона не змінюється (на позначення сотень -
змінюється): п'ятнадцять - п'ятнадцятьом, шістдесят - шістдесяти, але: двісті — двохсот, шістсот — шестисот, дев'ятсот —
дев'ятисот. Порядк. числ. на -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний пишуться одним словом, і перша частина стоїть у Р.
відмінку (крім сто і дев'яносто): трьохсотий, двохтисячний, п'ятнадцятимільйднний, трьохсотп'ят-десятимільярдний але
стотисячний). Порядк. числ., до складу яких входять слова з половиною, із чвертю й под., пишуться окремо: п'яти з
половиною тисячний загін. На початку складних слів (прикметників, іменників) числ. одно-, дво-, три-, чотири- закінчуються
на голосний, якщо друга частина починається на приголосний: одноповерховий, двоскладовий.Форми двох-, трьох-,
чотирьох- уживаються лише перед частинами, що починаються з голосного: двохелементний, трьохактний (хоча
трьохлінійка) чотирьохосьовий (але чотиривісний) та із числівниками сто, тисяча, мільйон і под. (трьохтисячний і
тритисячний, чотирьохмільйонний і чотиримільйднний).Числівники п'ять і т. д. (крім сто та дев'яносто) на початку складних
слів мають форму Р. відмінка: п'ятиденний(але: стодбларовий, дев'яностовідсбтковий — у формі Н. відмінка. Це стосується й
числівників два, три, чотири, якщо вони є частиною складного числівника: двадцятидвохрічний, трид-цятитрьохденний.
Якщо числівники п'ятсот, шістсот, сімсот, вісімсот, дев'ятсот стоять після числівника, що позначає тисячі, при творенні
складних слів їхні основи виступають у формі Н. відмінка: шестисотріччя, але тисячошестисотріччя. Якщо перша частина
відчислівникового слова записується цифрами, то кінцева частина приєднується через дефіс: 53-мільйбнний, 125-річчя, 12-
поверхбва, 250-квартйрний.

61. Ступені порівняння прикметників

Прикметник називає ознаку, якість або властивість предмета, явища, істоти. За значенням прикметники поділяються
на якісні, відносні й присвійні. Усі вони змінюються за родами, числами й відмінками, а якісні, окрім того, мають ступені
порівняння.Ступені порівняння якісних прикметників.Окрім звичайної форми, прикметник має ще два ступені порівняння -
вищий і найвищий.Прикметники вищого ступеня вживаються зі словами за, від, ніж, як, проти: Ваші факти є
переконливішими, ніж їхні аргументи; Цей контракт вагоміший від минулорічного. Найвищий ступінь означає, що в одному
предметі чи понятті є найбільше певної якості: Цей архів мав найбільший за обсягом і кількістю стародруків матеріал
пам'яток періоду Київської Русі. Не утворюються ступені порівняння від якісних та присвійних прикметників: білозубий,
гнідий, чалий, фіолетовий, світло-зелений, кисло-солодкий, порожній, босий, архіскладний, мертвий, сліпий, німий;
харківський, материн, морський, тітчин, степовий, Оксанин, Сизоненків, Андріїв.

62. Правопис складних слів

Разом пишуться:1. Усі складноскор. слова й похідні від них: держбанк, колгосп, міськом; колгоспний, комсомольський.
Сюди належать і всі складноскорочені слова з першими частинами авіа-, авто-, біо-, зоо-, водо-, газо-, гідро-, електро-, мета-,
метео-, соціо-, стерео-, супер-, теле-, термо-, турбо-, фото- й подібні: стереосистема, газопостачання. 2. Складні слова,
першою частиною яких є кількісний числівник: двобічний, трипроцентний, сімдесятиріччя.3. Складні іменники, утворені
шляхом поєднання за допомогою сполучного звука двох або кількох основ: самокат, лісосплав, краснопис. 4. Складні
іменники, утворені шляхом поєднання дієслова в 2-й особі однини наказового способу з іменником: вернигора, горицвіт,
перекотиполе. 5. Іменники, утворені шляхом поєднання трьох ібільше основ: веломотоспорт. 6. Складні прикметники,
співвідносні з складними іменниками, що пишуться разом: електросиловий, самохідний. 7. Складні прикметники, утворені
від сполучення іменника та узгоджуваного з ним прикметника: народнопоетичний, первіснообщинний. 8. Складні
прикметники з другою дієслівною частиною: деревообробний. 9. Складні прикметники, у яких перша частина
співвідноситься з прислівником: доброзичливий. 10. Складні прикметники, утворені з 2-х або кількох прикметників, якщо
основне смислове навантаження передається останнім прикметником: вузькодіалектний. 11. Складні прикметники, що
виступають як наукові терміни: головоногі, грудочеревна (перепона), умовнорефлекторна (дія). Через дефіс пишуться: 1.
Повторення того самого слова з метою підсилення його повного значення, зокрема, в дієсловах для підсилення інтенсивності
дії: писав-писав, ходив-ходив; у прикметниках і прислівниках для вираження великої міри, ознаки: білий-білий, легенький-
легенький. 2. Поєднання синонімічних слів: гидко-бридко, зроду-віку, тишком-нишком, часто-густо; антонімічних слів: більш-
менш, видимо-невидимо; близьких за значенням слів, що передають єдине поняття: батько-мати (батьки), хліб-сіль (їжа);
слів із тим самим коренем, але з різними закінченнями, префіксами і суфіксами: великий-превеликий, давним-давно, з
давніх-давен. 3. Поєднання слів, що означають приблизність: день-другий, година-дві, не сьогодні-завтра, три-чотири.4.
Складні вигуки та звуконаслідування: гей-гей, ого-го, бом-бом.5. Іменники, що означають науковий ступінь, спеціальність,
професію:магнітолог-астроном, член-кореспондент.6. Іменники, що означають державні посади, військові звання: генерал-
губернатор, генерал-майор.7. Іменники, у яких перше слово підкреслює основну прикмету чи особливість предмета, що
передається другим словом: блок-система, жар-птиця, крекінг-процес. 8. Іменники, що означають складні одиниці виміру:
кіловат-година.9. Складні іменники з першою складовою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міні-, обер-, унтер-, штаб-
(штабс-): віце-президент, екс-чемпіон, штабс-капітан. 10. Складні прикметники, утворені з двох чи більше прикметникових
основ, що означають рівноправні поняття (між компонентами можна ставити і): аграрно-сировинний, плоско-опуклий,
столярно-механічний.11. Складні прикметники з першою частиною на -ико (-іко): діалектико-матеріалістичний, політико-
економічний, ритміко-інтонаційний.12. Складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-: військово-морський,
воєнно-стратегічний. Виняток: військовозобов’язаний, військовополонений.

63. Функціонування активних та пасивних дієслівних конструкцій у текстах ОДС

Деякі ділові документи, зокрема положення, інструкції, до недавно передбачали вираження присудка формою дієслова
теперішнього часу на –ся і з зазначення постійності, почасовості. Такі присудки входять до складу пасивних конструкцій,
щодо використання яких в укр. мові в цілову в укр. діл. мовленні думки фахівців не збігаються. Одні з них вважають такі
конструкції доцільними, бо вони мають тривалу традицію свого використання,інші вважють, що пасивні конструкції не
властивві укр. мові. Вони поширилися в деяких стилях, зокрема в науковому офіц-діл, під впливом аналогічних стилей рос.
мови. У звязку з цим пасивні конструкції прпонують замінити активними, у яких присудок виражений дієсловами
теперішнього часу у формі 3-ї особи одн. чи множ. Саме цими формами вираження присудка в активних
конструкціяхвіддають перевагу в діловому мовленні.Речення з такими присудками є одними із різновидів пасивних
конструкцій, що співвідносяться з активними конструкціями, присудок яких виражений дієсловом доконаного
виду(зауваження враховані студентом-студент врахував зауваження). Такі пасивні конструкції не властиві укр. мові, тому їх
варто замінити конструкціями з присудковими формами на –но, -то, які здавна вживаються в укр. мові і є органічними для
неї. Вони виразно вказують на результативність дії

64. Функціювання дієприкметників у текстах ОДС

Дієприкметник — це не особова форма дієслова, яка називає ознаку предмета за дією і відповідає на питання який? яка?
яке? які? Наприклад: Документ підписаний керівником організації; Вже давно укладені угоди, накреслені ціани
співробітництва.За своїми морфологічними ознаками дієприкметники схожі на прикметники, бо узгоджуються з іменниками
у роді, числі й відмінку: проголошений закон про мови, надрукований указ, наказ. У реченні дієприкметник виступає
узгодженим означенням або іменною частиною складного присудка. Наприклад: У кімнаті було чути звуки працюючої
машинки; Задачі підібрані для співробітників тресту. Дієприкметникам властиві категорії виду — доконаного або
недоконаного, часу —теперішнього чи минулого: пишучий — написаний, складаючий — складений. Дієприкметник із
залежними словами утворює Дієприкметниковий зворот: Майданчик, поділений від загальної площі, був засипаний світлим
піском; Ци надрукований секретаркою, лежав на столі. Дієприкметники, що виражають ознаку за дією, яку здійснює сам
діяч, є активними. Наприклад: згасаючий вечір, читаючий контингент, крокуючий екскаватор. Архаїчні форми активних
дієприкметників із суфіксом -ш-(-вш-) типу перемігший, побігший, побудувавший у сучасній українській мові, зокрема і в
діловому мовленні, не вживаються. Дієприкметники, що виражають ознаку предмета, що зазнає на собі дії іншого предмета,
є пасивними. Наприклад: збудований об'єкт, споруджений палац, завізований документ. Активні дієприкметники
утворюються від основи теперішнього часу перехідних дієслів за допомогою суфіксів -уч-(-юч-) або -ач-(-яч-): жевріти —
жевріючий; читати - читаючий; писати — пишучий; сидіти — сидячий.На сучасному етапі розвитку термінології вчені-
мовознав-пі пропонують вживання суфікса -увальн(ий): крокувальний емігрувальний, копіювальний.Активні дієприкметники
минулого часу творяться від основи неозначеної форми дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-: осісти —осілий;
зів'янути —зів'ялий. Пасивні дієприкметники минулого часу творяться від перехідних дієслів переважно доконаного виду
додаванням суфіксів -н- -ен- або -т-: зробити — зроблений; закінчити — закінчений; подвоїти— подвоєний; бити—битий;
закрити—закритий.

65. Особливості вживання в діловому мовленні речень різних за структурою та метою висловлювання

У текстах ділового мовлення вживаються прості та складні речення, проте прості переважають над складними.
Перетворення складних речень на прості внаслідок трансформації підрядних частин на прикладки, обставини, додатки,
відокремлені і невідокремлені означення сприяє чіткості і лаконічності ділового спілкування. Поміж складних речень
перевага належить складнопідрядним. Складносур. і безсполучн. складні речення трапляються зрідка. Найуживанішими є
складнопідрядні речення з підрядною причиновою, цільовою, наслідковою, часовою, означальною та зясувальною
частинами. У діловому писемному мовленні вживають розповідні речення, бо ділові папери мають переважно розповідний
характер. В усному діловому мовленні (виступ, нарада) можуть використовуватися окличні і питальні речення. У діловому
мовленні вживають повні речення. Переважають двоскладні речення. Споміж односкладних ширше представлені безособові
речення, головний член яких виражений незмінними присудковими формами на –но, -то та інфінітивними реченнями.

66. Порядок слів у діловому мовленні

Для ділових паперів характерний прямий порядок слів, бо він передає загальний зміст речення без спеціального
наголошення певних його компонентів. Суть його полягає в тому, що: 1) підмет виступає перед присудком; 2) узгоджене
означення виступає перед означувальним словом, неузгоджене-після; 3) додаток після слова від якого залежить (виконувати
доручення); 4) звертання і вставні слова стоять здебільшого на початку речення; 5) обставини причинової, цільової, часової
семантики повинні стояти на початку (в наказах, розпорядженнях, характеристиках) або наприкінці (в заявах, поясн.
записках) речення. Недотримання цих правил призводить до нечіткого, нелогічного викладу інформації.

67. Типові форми вираження присудків у текстах ОДС

. В ОДС в реченнях використовують присудки ускладненої форми, які ще називають розщепленими присудками-
фразеологізовані дієсловно-іменні сполуки. Вони є стандартизованими засобами висловлення. Частина з них має в суч. укр.
мові паралельні прості дієслівні присудки (давати вказівки-розпоряджатися). Проте багато стійких дуєслівно-іменних сполук,
що вживаються в ролі присудка не мають дієслівного відповідник (провести захід). Щодо використання в ділових документах
розщеплених присудків фахівці не є одностайними. Одні вважають, що ці присудки поширюються в укр. мові під впливом
рос. і відображають іменний характер рос. синтаксису. Тому вони не відповідають синтаксичним нормам сучасної укр. літ.
мови. Інші, вважаючи те, що ОДС укр. мови формували під впливом цього стилю рос. мови і що розщеплені присудки мають
низку переваг над дієслівними. Одна з них полягає в тому, що вони створюють офіційних колорит висловлювання,
виражають та нейтралізують розмовність, якої надає простий дієслівний присудок. Саме тому їх використання вважають
виправданим і доречним. Основними вимогами до вживання розщеплених присудків є потреби контексту і їх нормативність.
Останнім часом в укр. діл. мовленні зявилося багато невдалих штучних розщеплених присудків (забезпечити покращення).
Варто уникати конструкцій, у яких дієслівний компонент є надлишковим, бо дублює семантику дії, виражену безсуфіксним
іменником, або шменником із суфіксами –ан-, -ен-, -ін-. Деякі розщеплені присудки є ненормативними через неправильне
семантичне узгодження їхніх компонентів, невдале калькування з російської мови(піднимати питання-порушувати питання).
У суч. укр. літ. мові для вираження присудка вживається низка допоміжних дієслів, серед яких: бути, ставати, робитися,
зробитися. У мові діл. документах, зокрема у формулюваннях і визначеннях, вживається переважно дієслово-звязка бути у
формі теперішньго часу, або у 0-вій формі. Інщі діслівні звязки іменного складеного присудка обмежені у своєму вжитку, бо
вони тою чи тою мірою зберігають свої лексичні значення.

68. Особливості вживання речень з однорідними членами в текстах ділових документів

В оф-ділов. документах використовують прості але досить поширені речення. Для легкості сприймання їх виділяють у пункти
та підпункти, тобто використовують рубрикацію тексту. Поділ на однорідні члени речення мусить мати одну підставу, бо
однорідність як мовне явище підпорядковано логічному законові класифікації. Члени однорідного ряду мають виключати
один одного, тобто однорідний ряд це видові поняття, обєднані родовими. При побудові однорідного ряду варто
враховувати важивість повноти переліку. На ньому наголошують узагальнювальні слова, водночас вони допомагають
зорієнтуватися у складних нагромадженнях однорідних членів, виділяючі головні. Часто між родовим поняттям, яке виражає
узагальнювальне слово, й видовим, яке містить у собі однорідні члени, виникає пояснювальний зв'язок, що передається
словами, а саме: наприклад, тобто, як от. Праавильна побудова однорідних рядів забезпечую чіткість і логічність висловленої
думки.

69. Речення з відокремленими членами речення, звертаннями та вставними словами і словосполученнями в діловому
мовленні

Відокремленими називаються другорядні члени, виділені в реченні для посилення їхнього змісту і значення. Це один із видів
ускладнення речення.Умови відокремлення членів речення:1) набуття другорядним членом речення додаткового до
основного значення. 2) бажання мовця виділити, актуалізувати член речення шляхом зміни порядку членів речення, 3)
обтяженість члена речення залежними від нього словами. 4) неможливість деяких членів речення утворювати звичайне
підрядне словосполучення з провідним членом речення. Відокремлюватися можуть: означення, додатки, обставини,
прикладки. У вимові при відокремлених членах речення робиться інтонаційна пауза; на письмі вони виділяються
комами.Звертання — це слово чи словосполучення в реченні, до якого звернена мова. Звертання може стояти на початку, в
середині і в кінці речення. Воно відокремлюється комою чи знаком оклику, якщо стоїть на початку речення; комами з обох
боків, якщо стоїть у середині речення; й комою від попередніх слів, якщо стоїть у кінці речення. При звертанні можуть стояти
пояснювальні слова. Таке звертання називається поширеним.Особовим займенником у сучасній літературній мові звертання
ніколи не виражається. В офіційно-діловому мовленні звертання найчастіше вживається в офіційному листуванні, в усному
мовленні — в промовах, бесідах, диспутах та ін. Вибір відповідної форми залежить від характеру і стилю документа. Так, у
дипломатичній та офіційній сферах вживаються звертання добродію, пане, пані, іноді — колего. Слова і словосполучення,
введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень,
називаються вставними. Вони не пов'язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за
смислом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не
порушує синтаксичної будови. Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні
ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено.Діляться на три групи:1.
ті, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. Вони можуть означати ступінь впевненості або невпевненості
в повідомленні: звичайно, напевно, безумовно, на жаль, на щастя, як на зло, можливо, може, мабуть, видимо, либонь та
ін.2. ті, що вказують на те, кому належить висловлена думка: по-моєму, по-нашому, по-вашому, кажуть.3. ті, що вказують на
зв'язок висловлюваного з контекстом: отже, наприклад, значить, виходить, до речі. Вставні слова і словосполучення в
писемному мовленні виділяються комами, в усному — паузами.

70. Нанизування відмінникових форм іменників

Нанизування відмінникових форм прикметника (переважно віддієслівних), тобто вживання кількох іменників підряд в
одному відмінку (здебільшого в родовому) - одна з характерних ознак укр. діл. мовлення.Напр. Порушення терміну надання
послуг, підбиття підсумків. У деяких офіційних документах спостерігають зловживання такими формами. Уникнути
надмірного нанизування відмінникових форм можна замінивши віддієслівні іменники формою інфінітива. Напр: Покарання
не має на меті завдання фізичних страждань і приниження людської гідності=Покарання не має на меті завдати фізичних
страждань або принизити людську гідність.

71. Складні випадки узгодження членів речення

З підметом типу 5 осіб, 10 працівників присудок вживається переважно у формі однини-5 осіб пише. Якщо підмет у своєму
складі має числівник, що закінсується на одиницю (21, 31) то присудок з ними вживається у формі однини-21 депутат
балотується. З підметом, до складу яких входять іменники більшість, меншість, частина, загал, низка, прислівникм- багато,
мало, чимало, числівники-кілька декілька, кільканадцять присудки вживають у формі однини (більшість людей читає). З
такими підметами присудок вживається у формі множини лише тоді, коли між ними є багато інших членів речення. З
підметами до складу входять числівники 2, 3,4 означення вживаються у формі Р.в. множ.-чотири останні дні.

72. Складні випадки керування

До складних випадків граматичного керування належать такі:1.Дієслова або віддієслівні іменники, які керують різними
відмінками не можуть мати спільного додатка(неправильна конструкція: управління зібрало й проінформувало про факти;
правильна конструкція: управління зібрало факти й проінформувало про них)2.Керування не може збігатися в словах, що
мають близьке значення: властивий(кому?), характерний(для кого?), опановувати(що?), оволодіти(чим?),
повідомити(кому?), проінформувати(кого?).Порушення дієслівного керування часто трапляється під впливом російської
мови: уступить место – поступитися місцем, испытать поражение – зазнати поразки, ухаживать за больным – доглядати
хворого.Прикметники вищого ступеня порівняння можуть керувати кількома прийменниково-відмінковими формами.
Основним з них є модель: прийменник «за»+знахідний відмінок (рівень рентабельності мусить бути більшим за шістдесят
відсотків).Менш уживаною є форма або модель: «порівняно з»+орудний відмінок; прийменник «щодо»+родовий відмінок
(цей проект перспективніший щодо інших).Вживання прикметників вищого ступеня порівняння з родовим
безприйменниковим є ненормативним для української мови.

73. Вживання дєприкметникових зворотів у текстах офіційно-ділового стилю. Особливості перекладу з російської мови

В українській мові вживаються речення з відокремленими поширеними означеннями, вираженими тільки пасивними
дієприкметниками минулого часу доконаного виду(виступи, заслухані на конференції, одержали високу оцінку).В російській
мові вживаються прості ускладнені речення з дієприкметниковими зворотами утвореними дієприкметниками теперішнього
часу(суфікси –ющ-,-ящ-,-ем-) і з залежними словами(объект, исследуемый учеными, засекречен). В українській мові таким
конструкціям відповідає переважно підрядна частина складнопідрядного означального речення(об’єкт, який досліджувався
вченими, засекречений). Також подібні конструкції російської мови перекладаються українською мовою за допомогою
зворотів із пасивними дієприкметниками із суфіксом –ен- (об’єкт, досліджений вченими, засекречено).Активні
дієприкметники з суфіксами –ущ-, -ющ- у складі зворотів в російській мові можна перекласти українською мовою за
допомогою прикметників із суфіксами –льн-, -н-, -лив-, а також іменників(получены результаты очень обнадеживающие нас
– одержано дуже обнадійливі для нас результати).

74. Складне речення в професійному спілкуванні.

Речення, яке складається з двох і більше предикативних частин, що утворюють змістову, структурну та інтонаційну
єдність, називається складним Складне речення має два або більше синтаксичних центрів. Складні речення поділяються на
складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові. У складносурядному реченні предик. частини відносно рівноправні і
поєднуються між собою сполучниками сурядності. У складнопідрядних реченнях одна частина головна, друга підрядна. Вони
об'єднуються сполучниками підрядності або сполучними словами (які є членами речення). Частини безсполучникових
поєднуються без сполучника. Між частинами складносурядного та складнопідрядного речень звичайно ставляться коми. Але
не ставиться кома між двома частинами складного речення, з'єднаними одиничним сполучником і, та або, чи, якщо обидві
частини мають спільне слово або спільну частину. Також коми не ставляться у складносурядному реченні зі сполучниками і,
та або, чи, якщо речення питальне або окличне. У безсполучникових реченнях відносно рівноправні частини
відокремлюються комами. Двокрапка ставиться, якщо друга частина виражає причину того, про що говориться у першій
частині, або доповнює та розкриває зміст першої частини. Тире ставиться, якщо перша частина вказує начас або умову того,
про що говориться в другій, якщо друга частина виражає наслідок або висновок з першої частини, якщо зміст обох частин
зіставляється.

Автобіографія

Я, Комарчук Ольга Петрівна, народилась 17 листопада 1983 року в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області.

У 1990 році пішла в перший клас середньої школи № 66 м. Кривого Рогу. Після закінчення 9 класів у 1999 році
вступила до Криворізького будівельного технікуму, який закінчила в 2004 р.

У 2004 році вступила на економічний факультет Криворізького технічного університету, де зараз і навчаюсь.

На громадських засадах є членом студради факультету.

Склад сім’ї:

батько – Сергієнко Петро Станіславович, старший майстер сортопрокатного цеху № 2 Міттал Стіл Кривий Ріг;

мати – Сергієнко Марія Олегівна, вчителька історії середньої школи №56 м.Кривого Рогу;

чоловік – Комарчук В’ячеслав Іванович, електрик ЖКК № 5 м. Кривого Рогу.

18 вересня 2004 р. Підпис

Резюме

Шевченка Юрія Івановича

Мета: заміщення вакантної посади менеджера.

 Досвід роботи:

Упродовж 2000 року працював на посаді помічника менеджера з питань реклами та маркетингу у ВАТ
«Криворіжсталь».

Маю досвід: 1) вивчення та аналіз ринку продажу металопродукції в Україні; 2) вивчення та аналіз попиту на
металопрокат за межами України (країни СНД та далекого зарубіжжя); 3) розроблення та подальша реалізація комплексних
рекламних кампаній з продажу.

Набув досвіду співробітництва із засобами масової інформації (розроблення макетів рекламних оголошень).

На початку 2002 року переведений на посаду менеджера з питань маркетингу ВАТ “Криворіжсталь”. Обізнаний з 1)
дослідженням та аналізом ринку продажу виробів з металу; 2) розробленням та втіленням іміджу кожної з фірм (логотипи,
представницька продукція).

Працюю на комп’ютері.

Освіта:

1999- 2004 – навчання на металургійному факультеті Криворізького технічного університету. Кваліфікація: інженер з
обробки металів тиском.

Знання мов: вільно володію англійською, українською та російською мовами.

Атестаційна характеристика

Титової Марії Федорівни,

бухгалтера планового відділу

Криворізького технічного

університету, 1965 р. нар., освіта

вища

Пані Титова М.Ф. працює на посаді бухгалтера з 1999 р. після закінчення Криворізького технічного університету.

Службові інструкції та доручення виконує сумлінно. Має високий професійний рівень із питань нарахування коштів,
оплати праці та бухгалтерського обліку.

Пані Титова М.Ф. користується повагою й авторитетом серед співробітників університету. У спілкуванні ввічлива, в
побуті скромна. Бере участь у роботі профкому, членом якого є з 2002 року.
 Пані Титовій М.Ф. рекомендується більше уваги приділяти питанням господарсько-фінансової діяльності та опанувати
роботу та ПОМ.

Характеристика видання для подання в атестаційну комісію університету.

Ректор КТУ (підпис) Ю.Г.Вілкул

Головний бухгалтер (підпис) З.А. Шпилька

10.09.2006

М.П.

Зразок наказу щодо особового складу (груповий)

Криворізький технічний університет

Наказ

22 грудня 2006 р. м. Кривий Ріг № 126-к

Щодо особового складу

1 ПРИЗНАЧИТИ:

1.1. ГРИГОРЕНКО Ірину Миколаївну на посаду бухгалтера розрахункового відділу з 25 грудня 2006 р. з посадовим
окладом 620 грн. на місяць.

Підстава: заява Григоренко І.М.

1.2. ПЕТРОВА Миколу Івановича на посаду заступника головного бухгалтера з 29 грудня 2006 р. з посадовим
окладом 840 грн. на місяць.

Підстава: заява Петрова М.І.

2. ПЕРЕВЕСТИ:

2.1. МОВЧАНА Павла Петровича, асистента кафедри хімії, на посаду старшого викладача цієї ж кафедри з посадовим
окладом 920 грн. на місяць.

Підстава: заява Мовчана П.П.

3. НАДАТИ:

3.1. МАЙБОРОДІ Тарасу Васильовичу, заступникові головного бухгалтера, щорічну відпустку на 24 робочі дні з 25
грудня 2006 р. до 20 січня 2007 р. за період роботи з 20 листопада 2005 р. до 25 грудня 2006 р.

Підстава: графік відпусток.

Ректор підпис А.Г.Темченко

Візи:

Трест «Криворіжіндустрбуд»

Наказ № 57

25.11.2005 м. Кривий Ріг

Про перехід діловодства

тресту на українську мову

Згідно з Законом України «Про мову» та постанови Кабінету Міністрів України № 1546 «Про затвердження Державної
програми розвитку у функціонуванні української мови на 2004 – 2010 роки» діловодство на підприємстві буде переходити на
українську мову. У зв’язку з цим

НАКАЗУЮ:

1. Усю систему документації у тресті з 3.01.06 р вести державною мовою.

2. Заст. директора Білоцерківському В.С., завідувачеві канцелярією Пархоменко Н.П., начальникову відділу
стандартизації Петренко М.П. організувати проведення занять із документознавства українською мовою з працівниками, що
зайняті підготовкою і оформленням документів, а також з управлінським персоналом у термін до 25.12.2005 р.
 3. Заступникові директора Білоцерківському В.С., зав. канцелярією Пархоменко Н.П. забезпечити розробку бланків
розпорядчих, інформаційних, обліково-фінансових документів у термін до 10.12.2005 р. і подати до друкарні тресту. Бланки
документації погодити з відділом стандартизації.

4. Начальникові друкарні Савченко Л.В. друкування бланків виконувати лише за наявності макетів, що складені
українською мовою.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника директор Білоцерківського В.С.

Генеральний директор

тресту «Криворіжіндустрбуд» підпис Ю.І.Кононенко

Розпорядження

17.09.2006 № 23 м. Кривий Ріг

Про підвищення рівня знань

керівного персоналу заводу

У відповідності до наказу директора заводу від 15.09.2006 № 128 і для підвищення рівня знань керівного персоналу
заводу

ПРОПОНУЮ:

1. Організувати відділу технічного навчання з 01.10.2006 семінар для керівного персоналу заводу за 20-годинною
програмою.

2. Проводити заняття по понеділках та четвергах о 16.00 у кімнаті № 205 відділу технічного навчання.

3. Заступнику директора з кадрових питань п. Овсієнку С.М. забезпечити присутність на семінарі всіх начальників цехів,
їх заступників, завідуючих відділами заводу.
Заступник директора

заводу (підпис) О.В.Сіренко

Протокол № 6

загальних зборів студентів гр. СУА-06-2 факультету інформаційних

технологій Криворізького технічного університету

25.02.2006 м. Кривий Ріг

Присутні: декан факультету доц. Вербицький В.І., доц. Смірнова Н.В., асистент Курганов І.П., студенти ІІ курсу.

Голова: Пархоменко С.В.

Секретар: Шульга М.В.

Порядок денний

1. Результати першої атестації студентів.

2. Робота з опорядження навколишньої території.

І СЛУХАЛИ: по першому питанню інформацію старости Шевчука В.С. про результати першої атестації.

ВИСТУПИЛИ:

Курганов І.П., куратор групи, який звернув увагу окремих студентів на незадовільні оцінки з першої атестації.

Вербицький В.І. довів до відома студентів наказ ректора університету про заходи, які будуть застосовані до тих
студентів, які мають багато пропусків занять і не встигають у навчанні.

УХВАЛИЛИ:

1. Студентам, які мають незадовільні оцінки з атестації протягом двох тижнів здати всі заборгованості.
2. Кураторові групи Курганову І.П. проконтролювати виконання пункту 1.
2 СЛУХАЛИ: по другому питанню Смірнову Н.В.

ВИСТУПИЛИ:

УХВАЛИЛИ:

Голова зборів підпис С.В.Пархоменко

Секретар підпис М.В.Шульга

Витяг із протоколу № 5

засідання профспілкового комітету будівельного факультету

09.09.2006

Присутні:

2. СЛУХАЛИ: заяву ст. гр. ПЦБ – 06-2 Грачова П.М. про виділення путівки до профілакторію університету на жовтень 2006 р.
УХВАЛИЛИ: виділити Грачову П.М. путівку до профілакторію з 02.10.2006 року.

Оригінал підписали:

Голова Я.В.Зінов’єв

Секретар О.Г.Олексієнко

М.П.

Вірно: підпис
Економічний факультет Деканові економічного

Пояснювальна записка факультету

10.02.2006 № 2 проф. Ковальчуку В.А.

Про порушення навчальної

дисципліни

Студенти групи ЕП-05-3 не з’явилися на заняття з математики (І пара) тому, що знаходилися в лікарні на медичному
огляді.

Староста групи ЕП-05-3 (підпис) О.П. Сагайда

Центральний ГЗК Заступникові директора

Доповідна записка ЦГЗК

10.01.2006 № 3 п. Павленку В.Ф.

Про залучення інших

обчислювальних центрів

У відповідності з розпорядженням Кабінету Міністрів України необхідно підготувати звіт про роботу комбінату за
поточний рік.

Для якісного та своєчасного виконання вказаної роботи, у зв’язку з великою кількістю інформаційного матеріалу, а
також завантаженістю інформаційно-обчислювального центру комбінату виникла необхідність залучення інших
обчислювальних центрів для машинного оброблення матеріалів. З цією роботою може впоратися обчислювальний центр
фірми «Артекс».

Начальник інформаційно -

обчислювального центру

комбінату підпис М.М. Бабенко

Криворізький технічний університет

Довідка

20.09.2004 № 54

м. Кривий Ріг
 Шевченкові Олегу Андрійовичу в тому, що він навчається на І курсі економічного факультету.

Видано для подання в СШ № 5.

Декан ЕФ підпис В.А.Ковальчук

М.П.

ЖЕК № 7 м. Кривого Рогу

Довідка

25.11.2004 № 214

Журавльовій Оксані Петрівні в тому, що вона мешкає в м. Кривому Розі з 7 червня 1985 року за адресою: вул.
Ватутіна, буд. 10, кв. 15. Займає загальну житлову площу 42,7 кв. м.

Видано для подання до Жовтневої райдержадміністрації.

Головний інженер

житлово-експлуатаційної контори підпис Ф.С.Ільїн

М.П.
 Зразок особистого доручення

Доручення

Я, Горбачевська Ольга Кіндратівна, паспорт серія АК № 124150, виданий 11.03.99 Дзержинским РВ Криворізького МУ
УМВС України в Дніпропетровській області доручаю Альохіну Івану Миколайовичу, паспорт серія АЕ № 174050, виданий
11.03.95 Дзержинским РВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області, отримати у відділенні зв’язку № 55
бандероль.

26.08.2006 підпис

Підпис Горбачевської О.К. засвідчую

Начальник ЖЕК № 7 підпис О.П.Бондаренко

27.08.2006

М.П.
 Розписка

Мною, студентом будівельного факультету Криворізького технічного університету М.П.Майбородою, отримано від зав.
бібліотеки В.І.Тесленко для тимчасового користування на заняттях з української мови 10 (десять) журналів «Будівництво
України».

17 вересня 2006 р. (підпис)

М.П.

Розписка

Я, Степчук Андрій Іванович, одержав від Проценко Ганни Петрівни 3000 (три тисячі) гривень. Зобов’язуюся цю суму
повернути до 10 грудня 2006 р. Домашня адреса: вул. Якіра, 4, кв. 26, м. Кривий Ріг, 50025. паспорт серія АЕ № 540523.

02 березня 2006 року (підпис)

М.П.

Криворізький технічний університет

Трудова угода

м. Кривий Ріг 16 травня 2006 р.

 Криворізький технічний університет в особі ректора університету проф. Темченка Анатолія Георгійовича, що далі
йменується «Замовник» з одного боку, і Немцова Олега Петровича, що далі йменується «Виконавець», з іншого боку, уклали
угоду про таке:

1. Предмет угоди

1.1. Замовник доручає, а Виконавець перебирає зобов’язання виконати такий обсяг робіт:

 виготовити вікна для 2, 3 і 4 поверхів з металопластику в кількості 54 шт.;

 встановити й провести штукатурні роботи.
1.2. Замовник зобов’язується своєчасно прийняти і оплатити роботу.

2. Розмір і порядок оплати

2.1. За виконану роботу Замовник оплачує Виконавцеві п’ятдесят тисяч (50000) гривень.

2.2. Оплата здійснюється після виконання робіт.

3. Відповідальність сторін

3.1. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них
зобов’язань згідно з чинним законодавством.

4. Дострокове розірвання угоди

4.1. У разі порушення однією зі сторін зобов’язань за угодою інша сторона має право розірвати її в односторонньому
порядку.

5. Розв’язання суперечок

5.1. У разі виникнення суперечок за цією угодою вони розв’язуватимуться судовими органами того району, де
проживає Виконавець.

6. Юридичні адреси сторін

Замовник: Виконавець:

вул. ХХІІ партз’їзду, 11, пр. Гагаріна, 15

м. Кривий Ріг, 50021 м. Кривий Ріг, 50105

__________А.Г.Темченко __________Немцов О.П.