УДК 811.161.

2'42
Сірант А. М., кандидат
філологічних наук, асистент
кафедри української мови
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КОГНІТИВНОЇ ЛІНГВІСТИКИ
(аналітичний огляд)
Анотація. Стаття присвячена аналізу досліджень у галузі когнітивної
лінгвістики. Здійснено опис термінів, якими послуговуються лінгвісти-
когнітологи у своїх працях. Окреслено коло актуальних питань, які поки що
залишаються нез’ясованими або мають дискусійний характер
Ключові слова: когнітивна лінгвістика, концепт, концептосфера, мовна
картина світу.
Визначальною рисою лінгвістики на сучасному етапі є вивчення мови у
тісному взаємозв’язку з людиною. У мові відбивається не лише об’єктивна
реальність, а й сам суб’єкт (людина, що пізнає світ). Результатом пізнання
людиною світу є її знання про довкілля, організовані у вигляді концептів.
„Останнім часом в Україні надзвичайно активним стало вивчення різних
фрагментів національно-мовної картини світу з огляду на специфіку етнічної
свідомості мовців, вплив звичаїв, соціокультурних, фонових знань, традицій,
обрядів, вірувань, міфології і т. ін.” [9, с. 84]. На сучасному етапі розвитку
лінгвістичної науки мовознавців усе більше цікавлять принципи організації
знань і способи їх репрезентації у мові. „Співвідношення мислення і мови
неадекватне до співвідношення змісту і форми: мовна система накладає на
гносеологічну картину світу концептуальну сітку. Мова знаходить своє втілення
у способі мислення народу, а спосіб мислення народу втілюється у мові – і
важко уявити собі щось більш тотожне” [2, с. 68].
Становлення когнітивної парадигми в сучасному мовознавстві зумовило
активність дослідників у різних напрямках когнітивної лінгвістики. Результатом
цього процесу стало введення до наукового обігу термінів „концепт”,
„концептуальний аналіз”, „концептуальна семантика”, „концептуальна картина
світу”. Останніми десятиліттями в українському мовознавстві з’явилася низка
досліджень, у яких розглядають як теоретичні питання когнітивної лінгвістики,
так і конкретні концепти. Це роботи С. Жаботинської, В. Іващенко,
В. Кононенка, Т. Космеди, М. Кочергана, Ж. Краснобаєвої-Чорної,
Л. Лисиченко, В. Манакіна, П. Мацьківа, Н. Мех, Т. Радзієвської,
О. Селіванової, М. Скаб, Ж. Соколовської, Т. Сукаленко та ін. Сьогодні в
лінгвоконцептології розроблено основні напрями, у руслі яких виконують
дослідження. У сфері когнітивної семантики досі окремо постає проблема
осмислення мовних одиниць як структур передачі знань. Саме за сукупністю
концептів (концептосферою) можна судити про ментальну модель дійсності, яка
відображається у мові взагалі та у свідомості конкретних мовних особистостей.
Цим зумовлене звернення до конкретних художніх концептів, структура яких
передає співвідношення колективного та індивідуального знання [7, с. 162].
Російський лінгвіст Д. Лихачов розглядав концептосферу як сукупність
концептів нації й зауважував, що чим багатшими є культура нації, її фольклор,
література, наука, образотворче мистецтво, історичний досвід, релігія, тим
багатшою є концептосфера народу [5, с. 261]. Кожна мовна одиниця,
зорієнтована на концептуальний простір, стає засобом його мовленнєвого
вираження. Мовні одиниці, що відображають концептуальну картину світу,
зазнають певних трансформацій і при цьому розширюють семантичне поле
мовного знака. У колективній монографії за загальною редакцією З. Попової та
Й. Стерніна [8, с. 28–29] національну концептосферу визначено як сукупність
категоризованих, опрацьованих, стандартизованих концептів у свідомості
народу (менш стандартизованими є концептосфери різних соціальних груп, а
концептосфери індивідуальної свідомості взагалі неможливо стандартизувати), а
семантичний простір мови як частину національної концептосфери, яка
позначена мовними засобами, названа у мові і представлена семемами і семами
(тобто значеннями і компонентами значень). О. Селіванова на позначення
системи концептів у свідомості людини використовує термін „концептуальна
система”, указуючи на те, що він відповідає терміну „концептосфера”, введеному
Д. Лихачовим у російську гуманітарну традицію. Концептуальну систему
характеризує, на думку дослідниці, сукупність структурованих й упорядкованих
знань, уявлень про світ, дійсність і результати внутрішнього рефлексивного досвіду
людини. Тобто в концептуальній системі сконденсовано та зафіксовано
інформацію, отриману у вербальній та невербальній формі різним шляхом: від
органів чуття у результаті осмислення або у функціональному континуумі
взаємодії різних пізнавальних механізмів [10, с. 261].
В. Іващенко вважає, що поняття „концептосфери” вимагає диференціації в
чотирьох основних площинах, відповідно до яких його можна кваліфікувати як таке,
що вживається на означення: 1) особливого способу пізнання світу та самого себе, у
якому задіяні всі рівні психічної організації людини; 2) певного місцетворення в
загальнолюдській культурі як того чи того способу концептуалізації дійсності;
3) певного місцетворення в етнокультурі того чи того способу концептуалізації
дійсності; 4) окремої концептуальної структури, яка покриває якусь сферу знання
(нефункціональну) і організована в ту чи ту систему підмножин / підмножинностей,
які, у свою чергу, покривають дещо вужчу сферу знання, − концептосфера як
фрагмент когніції, структурований в інших фрагментах, проте дещо менший, ніж
функціональна сфера (наприклад, концептосфери „колір”, „число”,
„темпоральність” тощо) [3, с. 86–87].
Отже, попри розбіжності в термінологічному визначенні цього поняття,
спільним для усіх дефініцій є твердження про те, що концептосфера – це
сукупність концептів, яка має системність, структурованість, категоріальний
статус. Концепти в цій системі взаємодіють між собою, формуючи ментальну
модель дійсності. Крім того, концептосфера має ще таку важливу
характеристику, як здатність розвиватися. Визначальною для розширення її меж
є наявність культурного досвіду. З цього приводу Т. Вільчинська зазначає, що
„концептуальна сфера, у якій живе будь-яка національна мова, постійно
змінюється та збагачується завдяки наявності необхідного культурного досвіду,
зокрема розвитку словесного мистецтва” [1, с. 122].
Концепт, як основна структурна одиниця концептосфери, є, на нашу
думку, одним із компонентів, який опосередковує процес реалізації мислення в
конкретних вербальних формах. Введення терміна „концепт” у галузь
лінгвістичних досліджень викликано зокрема тим, що при аналізі художніх
текстів були виявлені смислотворчі функції тексту, які вимагали перегляду
фундаментальних постулатів про людину як носія мови [6, с. 148–149]. Попри
існування великої кількості різнопланових лінгвістичних праць, присвячених
дослідженню теорії „концепту”, поняття концепту поки що не має однозначного
визначення. Відсутність єдиної дефініції пов’язана з тим, що концепт має
складну багатовимірну структуру, яка, крім понятійної основи, містить соціо-
психо-культурну частину, яку носій мови не стільки осмислює, скільки
переживає, тому до неї входять ще й асоціації, емоції, оцінки, національні
образи та конотації, що є характерними для цієї культури. Загалом і розбіжності
у визначеннях концепту, і відмінності у виявленні особливостей його
формування лише підтверджують входження концепту до понятійного апарату
одразу декількох галузей лінгвістики, а це, у свою чергу, зумовлює і
різноманітні підходи до його вивчення. Найактивніше термін „концепт”
функціонує в когнітивній лінгвістиці та лінгвокультурології, об’єктом
дослідження яких виступає саме картина світу – національна, індивідуально-
авторська, концептуальна, тощо [1, с. 30]. Лінгвокогнітивний напрямок
представлений працями О. Кубрякової, О. Бабушкіна, Й. Стерніна, З. Попової,
які визначають концепт як одиницю оперативної свідомості, як глобальну
мисленнєву одиницю, що є квантом структурованого знання, відображає
предмет реального чи ірреального світу та зберігається в національній пам’яті
носіїв мови у вербально означеному вигляді. Питання про семантичне
співвідношення таких термінів як „одиниці пам’яті”, „ментальний лексикон”,
„концептуальна система”, „мова мозку”, „картина світу” та про семантичну
мотивованість сурядного зв’язку між ними, а також про сполучуваність з ними
терміна „концепт”, що експлікує уявлення авторів словника про нього як про
„квант знання”, потребують спеціального розгляду та викликають наукові
дискусії. О. Кубрякова висловлює думку, що концепти незалежні від мови, і
пояснює це тим, що тільки частина їх не знаходить мовної об’єктивації, проте
найважливіші концепти набувають кодифікації саме у мові [10, с. 92].
Цінною з погляду теоретичного обґрунтування розрізнення термінів
„концепт”, „поняття”, „смисл”, „значення (слова)”, а також „пропозиція”,
„стереотип”, „гештальт”, „фрейм”, „художня дефініція” є лінгвістична розвідка
Ж. Краснобаєвої-Чорної „Термінополе концепт”. Дослідниця аналізує
взаємодію понять-термінів під кутом зору логіко-філософського, філософського,
лінгвістичного, лінгвокультурологічного, когнітивного, літературно-
культурологічного векторів інтерпретації концепту та робить висновок про те,
що структура термінополя концепт зумовлена векторами інтерпретації терміна
„концепт”, для неї характерна восьмичленна побудова (концепт, поняття,
пропозиція, лексичне значення, стереотип, фрейм, гештальт, художня дефініція),
що формує шість мікротермінополів (концепт – поняття; концепт – пропозиція;
концепт – поняття – лексичне значення; концепт – стереотип; концепт – фрейм –
гештальт; концепт – художня дефініція) [4, с. 78].
Попри досить широкий спектр лінгвокогнітивних та
лінгвокультурологічних досліджень, досі немає одностайності у розмежуванні
термінів. Тому когнітивна лінвістика є перспективною наукою як в
практичному, так і в теоретичному аспектах.
Summary. The article deals with the analysis of the research works in the
branch of cognitive linguistics. The description of the terms, which are used in the
reserches of the linguists-cognitologists is carried out. The set of the relevant
problems, which are so far uninvestigated or the subject of the discussion is outlined.
Key words: cognitive linguistics, concept, conceptosphere, the language
picture of the world
Список використаних джерел:
1. Вільчинська Т. П. Концептуалізація сакрального в українській поетичній
мові XVII –XVIII ст. Монографія / Т. П. Вільчинська. – Тернопіль : Джура,
2008. – 424 с.
2. Гумбольдт В. О различии строения человеческих языков и его влиянии на
 духовное развитие человеческого рода / В. Гумбольд // Хрестоматия по
истории языкознания ХІХ – ХХ веков. – М. – 1956. – С. 68–86.
3. Іващенко В. Л. Концептуальна репрезентація фрагментів знання в
науково-мистецькій картині світу (на матеріалі української
мистецтвознавчої термінології): монографія / В. Л. Іващенко. – К. :
Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2006 – 328 с.
4. Краснобаєва-Чорна Ж. В. Термінополе „концепт” / Ж. В. Краснобаєва-
Чорна // Українська мова. – 2006.  № 3. – С. 67–79.
5. Лихачев Д. С. Концептосфера русского языка / Д. С. Лихачев // Русская
словесность. От теории словесности к структуре текста: антология. – М.,
1997. –С. 280–287.
6. Общее языкознание. Методы лингвистических исследований / [отв. ред.
Б. А. Серебренников]. – М. : Наука, 1973. – 318 с.
7. Петрова Л. А. Лингвокогнитивные основы художественной картины
мира / Л. А. Петрова; научн. ред. Н. Д. Бурвикова. – Сімферополь : ОАО
„СГТ”, 2006. – 283 с.
8. Попова З. Д. Очерки по когнитивной лингвистике / З. Д. Попова,
И. А. Стернин. – Воронеж : Истоки, 2001. – 191 с.
9. Селіванова О. О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики (аналітичний
огляд) / О. О. Селіванова. – К. : Вид-во Українського фітосоціологічного
центру, 1999. – 148 с.
10.Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія /
О. О. Селіванова. – Полтава ; К. : Дозвілля, 2006. – 716 с.
11.Сірант А. М. Розробка теорії „концепту” в сучасній лінгвістиці /
А. М. Сірант // Українська культура та ментальність: самобутність в
умовах глобалізації / Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної
конференції 26-28 січня 2012 р. / [редкол. В. І. Тарасов, В. В. Трофимова,
Д. А. Сініца]. – Сімферополь : Кримський інститут бізнесу УЕУ, 2012. –
С. 99–101.