Комунальний заклад вищої освіти

«Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж»

Філологічний факультет

Кафедра германської та слов`янської філології

ЗАТВЕРДЖУЮ

Заступник директора з
навчальної роботи
____________ О. В. Когутюк
«___» ________ 2022 р.

Лекція №1 «Предмет мовознавства. Зміст і основні завдання

загального мовознавства. Місце мовознавства в системі наук. Прикладне
мовознавство»

Галузь знань 03 Гуманітарні науки

Спеціальність 035 Філологія (Германські мови та літератури

(переклад включно), перша – англійська)

Ступінь вищої освіти: «Бакалавр»

Укладач: к.філол.н., старший викладач кафедри

германської та слов’янської філології
Коломієць О.М.

Вінниця – 2022
 Тема 1. Лекція 1. Предмет мовознавства. Зміст і основні завдання
загального мовознавства. Місце мовознавства в системі наук. Прикладне
мовознавство.

Навчальна мета: ознайомити студентів зі змістом і основними

завданнями загального мовознавства та місцем мовознавства в системі наук.
Виховна мета: формувати професійні якості особистостей студентів,
точність та акуратність під час здійснення перекладу, виховувати культуру
мовлення загалом і загальну культуру студентів зокрема.
Розвивальна мета: спонукати до пізнавальної, наукової, творчої
діяльності; розвивати самостійність та творчість мислення.
Методична мета: використання презентації на занятті як засобу
активізації процесу навчання з метою формування ділової та професійної
компетентності майбутніх фахівців.
План
1. Предмет мовознавства. Зміст і основні завдання загального
мовознавства.
2. Місце мовознавства в системі наук.
3. Прикладне мовознавство.

Технічні засоби навчання:

 Персональний комп’ютер

Наочність:
 Тематична презентація в Power Point.
 Опорний конспект до лекції №1

Література:

Основна
1. Дорошенко С. І. Загальне мовознавство : навч. посіб. Київ : Центр
навчальної літератури, 2006. 288 с.
2. Зеленько А. С. Загальне мовознавство : навч. посіб. Київ : Знання,
2010. 380 с.
3. Кочерган М. П. Загальне мовознавство : підруч. 3-тє вид. Київ : ВЦ
«Академія», 2010. 464 с.
4. Семчинський С. В. Загальне мовознавство. Київ : АТ «ОКО», 1996.
 416 с.
5. Супрун Л. В. Загальне мовознавство. Практичні заняття, самостійна
робота : навч. посіб. Київ : Знання, 2012. 335 с.
Додаткова
1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : підруч. Київ : ВЦ
«Академія», 2009. 376 с.
2. Бацевич Ф. С. Вступ до лінгвістичної прагматики : підруч. Київ :
ВЦ «Академія», 2011. 304 с.
3. Білецький А. О. Про мову й мовознавство : навч. посіб. Київ : АртЕк,
1996. 224 с.
4. Масенко Л. Нариси з соціолінгвістики. Київ : Вид. дім
«Києво-Могилянська академія», 2010. 243 с.

5. Перебийніс В. І. Статистичні методи для лінгвістів : посіб. Вид. 2,

випр. і допов. Вінниця : Нова Книга, 2013. 176 с.
6. Потапенко О. І. Цікаве мовознавство : посіб. Біла Церква : Буква,
1996. 190 с.
7. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями і проблеми. Київ,
Полтава : Довкілля-К, 2008. 712 с.
8. Соссюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики. Київ : Основа, 2006. 464 с.
Інші інформаційні ресурси

1. Бибик С. П. Словник іншомовних слів : Тлумачення, словотворення

та слововживання: Близько 35 000 слів і словосполучень. Харків : Фоліо,
2006. 623 с.
2. Левицький Ю. М. Мови світу : енциклопедичний довідник. Львів,
1988. 440 с.
3. Лингвистический энциклопедический словарь / гл. ред. В. Н.
Ярцева. Москва : Сов. энциклопедия, 1990. 685 с.
4. Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія.
Полтава : Довкілля-К, 2006. 716 с.
5. Словник синонімів української мови: У 2 т. / Уклад. : А. А.
Бурячок, Г. М. Гнатюк, С. І. Головащук та ін. Київ : Наукова думка, 1999–
 2000. Т. 1. 1047 с.; Т. 2. 955 с.

МОВОЗНАВСТВО, або ЛІНГВІСТИКА, - наука про природну

людську мову загалом і про всі мови світу як її індивідуальних
представників.
Мовознавство поділяється на конкретне (часткове) і загальне
мовознавство. КОНКРЕТНЕ мовознавство вивчає окремі науки
(україністика, полоністика, богемістика, русистика) або групи споріднених
мов (славіністика, германістика, романістика тощо). ЗАГАЛЬНЕ
мовознавство вивчає загальні особливості мови як людського способу
спілкування, а також структуру і закономірності функціонування всіх мов
світу.
Деякі вчені пропонують розбити коло питань, що вивчають у курсі
загального мовознавства, на дві групи, розподіливши їх між власне
загальним (у вужчому значенні) і теоретичним мовознавством. У такому
випадку загальне мовознавство – лінгвістична дисципліна, яка вивчає всі
мови світу і є ніби узагальненням конкретних лінгвістик (загальна фонетика,
загальна граматика, структура всіх мов світу, типологія мов тощо). На
відміну від власне загального мовознавства до теоретичного мовознавства
можуть бути віднесені лише лінгвістичні проблеми, що стосуються
найсуттєвіших ознак мови як суспільного явища у відношенні до інших
явищ дійсності. Цю науку можна назвати наукою про мову взагалі, наукою
про природу і сутність мови. Уся проблематика теоретичного мовознавства
може бути зведена до трьох проблем: 1) природа і сутність мови; 2)
відношення мови до позамовних явищ; 3) методологія мовознавства.
Між конкретним і загальним мовознавством існує тісний зв’язок: усе
нове, відкрите при вивченні мов окремих мов, з часом входить до теорії
загального мовознавства і навпаки – кожне теоретичне досягнення
використовується у практиці дослідження конкретних мов.
 Існують й інші детальніші класифікації мовознавчих дисциплін. Так,
зокрема, в конкретному (частковому) мовознавстві виділяють синхронічне і
діахронічне. Б.М.Головін, скажімо, пропонує розрізняти конструктивне
(лінгвістика мови), функціональне (лінгвістика мовлення) і генетичне
(історичне) мовознавство.
Головне завдання курсу загального мовознавства – розширення
загальнолінгвістичної підготовки словесника, а також поглиблене вивчення
проблем, які не могли бути висвітлені в попередніх курсах, ознайомлення з
основними напрямами, ідеями і проблемами сучасного мовознавства,
озброєння майбутнього спеціаліста методами наукового дослідження мови.
Мета курсу загального мовознавства – поглиблення теоретичного і
професійного рівня як майбутнього дослідника мови, так і майбутнього
вчителя.

Оскільки мова – єдиний універсальний засіб спілкування, то зв’язки

мовознавства з іншими науками є надзвичайно різноманітними і глибокими.
Мовознавство, особливо загальне, органічно пов’язане з філософією. Жодна
лінгвістична наука не може обійти питання про відображення людським
мисленням довколишнього середовища та про відношення мислення до
мови. І це цілком закономірно, бо мислення здійснюється переважно за
допомогою мови і дослідити характер мислення можна тільки через мову. В
історії теоретичного мовознавства
відображені всі різновиди філософських концепцій, У свою чергу,
мовознавство збагачує філософію новими фактами, які ілюструють
філософські положення.
Зв’язок мовознавства з історією є обопільними. З одного боку,
мовознавство допомагає історії, проливаючи світло на певні історичні факти,
з іншого – користується фактами історії для пояснення суто мовних явищ.
Особливо помітні зв’язки з історією в словниковому складі мови і в сфері та
в характері функціонування мови. За даними словника можна відтворити
картину економічного, суспільного і культурного життя слов’ян (гетьман,
яничар, булава). Словник засвідчує контакти народів. Говорячи про словник
як історичне джерело, треба пам’ятати, що мовні матеріали потребують
уточнення істориків, археологів, етнографів. Комплексне використання
мовних даних, пам’яток матеріальної культури та історичних джерел може
дати реальну картину.
Зв’язок мовознавства з логікою, яка вивчає форми вираження одиниць
мовлення – понять, суджень, умовиводів, полягає в тому, що проникнути в
мислення можна тільки через мову. Фактично мовознавець і логік вивчають
однакове явище – мову людини, але концентрують свою увагу на різних їх
сторонах, бо різна у них мета.
Тісний зв’язок мовознавства з соціологією – наукою про
закономірності і рушійні сили розвитку та функціонування соціальних
систем – суспільства загалом і його соціальних груп. Цей зв’язок
детермінований тим, що мова є явищем суспільним, виникає і розвивається
тільки в суспільстві, впливає на суспільство, і водночас стан мови багато в
чому залежить від суспільства.
На стику соціології і мовознавства виникла соціолінгвістика – наука,
яка вивчає соціальну природу мови, її суспільні функції, вплив соціальних
чинників на мову і роль мови в суспільному житті.
Оскільки мова – важлива етнічна ознака, то неможливим є її
повноцінне вивчення без етнографії – науки про побут і культуру народів.
Без даних етнографії лінгвіст не може правильно пояснити значення окремих
слів та виразів, які стосуються побуту, матеріальної та духовної культури,
тим більше не зможе розкрити правильно їх етимологію. Зв’язок
мовознавства з етнографією зумовив виникнення окремої науки –
етнолінгвістики, яка вивчає мову в її стосунках до культури, а також
взаємодію мовних, етнокультурних і етнопсихологічних чинників у
функціонуванні й еволюції мови.
Суто практичний характер має зв’язок мовознавства з археологією –
наукою, що вивчає історичне минуле людського суспільства за виявленими
при розкопках пам’ятками матеріальної культури. Археологи знаходять
стародавні предмети, а мовознавці розшифровують на них написи.
Дуже прозорим є зв’язок мовознавства з літературознавством. Мова є
першоелементом літератури, її будівельним матеріалом. Тому мовознавство
настільки тісно переплетене з літературознавством, що вони об’єднані в одну
комплексну науку – філологію. Відмінність між мовознавчим і
літературознавчим підходом до вивчення мови художнього твору, на думку
В.В.Виноградова, в тому, що лінгвіст йде у вивченні мови художнього твору
від мовних одиниць і категорій, їх організації до художньо-естетичного
змісту твору, а літературознавець, навпаки, від ідейно-художнього змісту до
втілення його засобами мови.
З мовознавством і літературознавством тісно пов’язана герменевтика –
мистецтво тлумачення текстів, учення про принципи їх інтерпретації,
розуміння.
Із природничих наук мовознавство пов’язане з біологією, анатомією,
фізіологією, психологією, медициною, географією, семіотикою, фізикою,
математикою, кібернетикою, інформатикою.
 На сучасному етапі зв’язок мовознавства з біологією засвідчується
американською генеративною лінгвістикою (Н.Хомський та його
послідовники), особливо гіпотезою вроджених мовних структур.
Дослідження можливого спадкового характеру мовних здібностей людини,
що пов’язано з проблематикою глотогенезу, та ідея моногенезу мови також
спирається на біологічне підґрунтя.
Анатомічні знання потрібні мовознавцеві для вивчення будови і
функціонування мовного апарату людини, а без знань фізіології неможливо
пояснити не тільки творення і сприйняття звуків, а взагалі породження і
сприйняття мовлення.
Давню традицію взаємозв’язків засвідчують мовознавство і психологія
– наука про процеси й закономірності психічної діяльності. Психологічні
теорії мови набули поширення у ІІ-й половині Х1Х ст. ( психологічний
напрям у мовознавстві, представлений німецькими лінгвістами, як
Г.Штейнталь, В.Вундт, і видатним українським мовознавцем О.Потебнею).
У 50-х роках ХХ століття на стику мовознавства і психології виникла
психолінгвістика – наука, яка вивчає процеси формування і сприйняття
мовлення.
В останні роки пожвавилися зв’язки мовознавства з медициною.
Медики використовують мовні факти для діагностики захворювання, а
мовознавці користуються медичними даними для прогнозування
мовленнєвої поведінки.
Зв’язок мовознавства з географією полягає у використанні поряд з
історичними географічних даних для встановлення давніх місць поселень
певного народу, у зверненні до географії при дослідженні топоніміки,
мовних контактів тощо.
Семіотика – наука про загальні властивості знаків і знакових систем –
спирається на багато ідей і результатів мовознавства, а мовознавству дає нові
погляди на мову і методи її дослідження.
 Мовознавство є тією гуманітарною наукою, яка першою стала
використовувати математичні методи для дослідження свого об’єкта – і для
одержання, і для оформлення (запису) своїх результатів. Особливого
поширення в мовознавчих дослідженнях набула статистика та побудова
моделей і графіків. Помітним явищем у мовознавстві стали частотні
словники. Для формального опису мов ефективно використовують поняття і
методи математичної логіки. Так виникла математична лінгвістика.
Значно пожвавилися в останній час зв’язки мовознавства з
кібернетикою – наукою, яка дає математичне обґрунтування законів, що
керують діями живих організмів і машин-автоматів. На стику мовознавства і
кібернетики виникла кібернетична лінгвістика, яка розглядає мову як одну з
керуючих і керованих систем.
Теорія інформації, або інформатики, вивчає проблеми передавання,
приймання, зберігання й обчислення інформації. Її власний об’єкт –
функціонування інформації в системах “людина – людина” і “людина –
машина – людина”. Одночасно одним із об’єктів вивчення теорії інформації
є мова як засіб зберігання, переробки і видачі інформації.
Таким чином, мовознавство являє собою складний комплекс
численних дисциплін і напрямів, які то зближуються і перехрещуються, то
розходяться.

Стрімкий науково-технічний розвиток, який став особливо помітним у

другій половині ХХ ст., характеризувався тим, що наука і техніка входили у
всі сфери людської діяльності. Лінгвістика з периферійної науки стає однією
з найвагоміших.
Суттєвою особливістю сучасної науки загалом і мовознавства є
прагнення до фундаментальних теоретичних досліджень. Водночас з
теоретичним поглибленням пізнання свого об’єкта наука розширює сферу
практичного застосування своїх результатів. Саме в другій половині ХХ ст.
 виникають такі нові галузі мовознавства, як лінгводидактика,
інтерлінгвістика, обчислювальна, інженерна лінгвістика тощо, які належать
до галузі прикладної лінгвістики.
Прикладна лінгвістика – напрям у мовознавстві, який опрацьовує
методи розв’язання практичних завдань, пов’язаних з використанням мови, і
зорієнтований на задоволення суспільних потреб.
До традиційних проблем прикладної лінгвістики належать: укладання
словників, розробка алфавітів і систем письма, транскрипції усного
мовлення і транслітерації іншомовних слів, лінгвістичне обґрунтування
викладання рідної та іноземних мов, переклад однієї мови на іншу,
стандартизація і уніфікація науково-технічної термінології, створення
спеціальних лінгвістичних довідників, створення штучних мов,
удосконалення орфографії і пунктуації тощо.
До нових проблем прикладної лінгвістики належать автоматичний
(машинний) переклад, створення інформаційних мов, автоматичне
анотування та індексування документів, лінгвістичне забезпечення роботи
інформаційних систем, автоматична переробка текстової інформації,
лінгвістичне забезпечення автоматичних систем управління (АСУ),
автоматичний аналіз (розпізнання) й автоматичний синтез тексту та ін.
Прикладна лінгвістика тісно пов’язана з математикою, кібернетикою та
інформатикою.
Найважливіші проблеми прикладного мовознавства – автоматичний
переклад та інформаційна служба.
Проблемі машинного перекладу вже більше 40 років. Першого робота-
перекладача демонстрували в 1954 році у Нью-Йорку. Він перекладав окремі
фрази з російської мови на англійську. Однак оптимістичні заявки вчених
щодо можливостей автоматичного перекладу не справдилися. Поки що
результати в цій галузі дуже скромні. Пояснюється це багатьма труднощами,
які на сучасному етапі подолати важко.
 Однією з актуальних проблем прикладної лінгвістики є проблема
інформаційної служби, точніше проблема забезпечення інформаційно-
пошукових систем машинного типу, метою яких є зберігання, пошук і
видача інформації. З проблемою пошуку інформації пов’язані питання
компресії тексту й автоматичного реферування. Тут велике значення має
статистика.
У нашій країні створено Український мовно-інформаційний фонд
НАН, завданням якого є організація автоматизованої системи для укладання
одномовних українських та двомовних словників. Там готується
фундаментальна академічна електронна лексична картотека, яку невдовзі
зможуть використовувати мовознавці для своїх теоретичних досліджень.

English block
Additional information

Course in General Linguistics[edit]

Main article:  Course in General Linguistics

Saussure's most influential work, Course in General Linguistics (Cours de

linguistique générale), was published posthumously in 1916 by former
students Charles Bally and Albert Sechehaye, on the basis of notes taken from
Saussure's lectures in Geneva.[30] The Course became one of
the seminal linguistics works of the 20th century not primarily for the content
(many of the ideas had been anticipated in the works of other 20th century
linguists) but for the innovative approach that Saussure applied in discussing
linguistic phenomena.
Its central notion is that language may be analyzed as a formal system of
differential elements, apart from the messy dialectics of real-time production and
comprehension. Examples of these elements include his notion of the linguistic
sign, which is composed of the signifier and the signified. Though the sign may
also have a referent, Saussure took that to lie beyond the linguist's purview. [citation
needed]

Throughout the book, he stated that a linguist can develop a diachronic analysis of
a text or theory of language but must learn just as much or more about the
language/text as it exists at any moment in time (i.e. "synchronically"): "Language
is a system of signs that expresses ideas". A science that studies the life of signs
within society and is a part of social and general psychology. Saussure believed
that semiotics is concerned with everything that can be taken as a sign, and he
called it semiology.[31]
Laryngeal theory[edit]
Main article: Laryngeal theory
While a student, Saussure published an important work about Proto-Indo-
European, which explained unusual forms of word roots in terms of lost phonemes
he called sonant coefficients. The Scandinavian scholar Hermann
Möller suggested that they might actually be laryngeal consonants, leading to what
is now known as the laryngeal theory. After Hittite texts were discovered and
deciphered, Polish linguist Jerzy Kuryłowicz recognized that a Hittite consonant
stood in the positions where Saussure had theorized a lost phoneme some 48 years
earlier, confirming the theory. It has been argued[citation needed] that Saussure's work on
this problem, systematizing the irregular word forms by hypothesizing then-
unknown phonemes, stimulated his development of structuralism.
Influence outside linguistics[edit]
The principles and methods employed by structuralism were later adapted in
diverse fields by French intellectuals such as Roland Barthes, Jacques
Lacan, Jacques Derrida, Michel Foucault and Claude Lévi-Strauss. Such scholars
took influence from Saussure's ideas in their own areas of study (literary
studies/philosophy, psychoanalysis, anthropology, respectively).[citation needed]

View of language[edit]
Saussure approaches theory of language from two different perspectives. On the
one hand, language is a system of signs. That is, a semiotic system; or a
semiological system as he himself calls it. On the other hand, a language is also a
social phenomenon: a product of the language community.
Language as semiology[edit]
The bilateral sign[edit]
One of Saussure's key contributions to semiotics lies in what he called semiology,
the concept of the bilateral (two-sided) sign which consists of 'the signifier' (a
linguistic form, e.g. a word) and 'the signified' (the meaning of the form). Saussure
supported the argument for the arbitrariness of the sign although he did not deny
the fact that some words are onomatopoeic, or claim that picture-like symbols are
fully arbitrary. Saussure also did not consider the linguistic sign as random, but as
historically cemented.[a] All in all, he did not invent the philosophy of arbitrariness,
but made a very influential contribution to it.[32]
The arbitrariness of words of different languages itself is a fundamental concept in
Western thinking of language, dating back to Ancient Greek philosophers. [33] The
question whether words are natural or arbitrary (and artificially made by people)
returned as a controversial topic during the Age of Enlightenment when the
medieval scholastic dogma, that languages were created by God, became opposed
by the advocates of humanistic philosophy. There were efforts to construct a
'universal language', based on the lost Adamic language, with various attempts to
uncover universal words or characters which would be readily understood by all
people regardless of their nationality. John Locke, on the other hand, was among
those who believed that languages were a rational human innovation, [34] and
argued for the arbitrariness of words.[33]
Saussure took it for granted in his time that "No one disputes the principle of the
arbitrary nature of the sign."[b] He however disagreed with the common notion that
each word corresponds "to the thing that it names" or what is called the referent in
modern semiotics. For example, in Saussure's notion, the word 'tree' does not refer
to a tree as a physical object, but to the psychological concept of a tree. The
linguistic sign thus arises from the psychological association between the signifier
(a 'sound-image') and the signified (a 'concept'). There can therefore be no
linguistic expression without meaning, but also no meaning without linguistic
expression.[c] Saussure's structuralism, as it later became called, therefore includes
an implication of linguistic relativity. However, Saussure's own view has been
described instead as a form of semantic holism that acknowledged that the
interconnection between terms in a language was not fully arbitrary and only
methodologically bracketed the relationship between linguistic terms and the
physical world.[35]
The naming of spectral colours exemplifies how meaning and expression arise
simultaneously from their interlinkage. Different colour frequencies are per se
meaningless, or mere substance or meaning potential.
Likewise, phonemic combinations which are not associated with any content are
only meaningless expression potential, and therefore not considered as signs. It is
only when a region of the spectrum is outlined and given an arbitrary name, for
example 'blue', that the sign emerges. The sign consists of the signifier ('blue') and
of the signified (the colour region), and of the associative link which connects
them. Arising from an arbitrary demarcation of meaning potential, the signified is
not a property of the physical world. In Saussure's concept, language is ultimately
not a function of reality, but a self-contained system. Thus, Saussure's semiology
entails a bilateral (two-sided) perspective of semiotics.
The same idea is applied to any concept. For example, natural law does not dictate
which plants are 'trees' and which are 'shrubs' or a different type of woody plant;
or whether these should be divided into further groups. Like blue, all signs gain
semantic value in opposition to other signs of the system (e.g. red, colourless). If
more signs emerge (e.g. 'marine blue'), the semantic field of the original word may
narrow down. Conversely, words may become antiquated, whereby competition
for the semantic field lessens. Or, the meaning of a word may change altogether.[36]
After his death, structural and functional linguists applied Saussure's concept to
the analysis of the linguistic form as motivated by meaning. The opposite direction
of the linguistic expressions as giving rise to the conceptual system, on the other
hand, became the foundation of the post-Second World War structuralists who
adopted Saussure's concept of structural linguistics as the model for all human
sciences as the study of how language shapes our concepts of the world. Thus,
Saussure's model became important not only for linguistics, but
for humanities and social sciences as a whole.[37]
Opposition theory[edit]
See also: Binary opposition and Markedness
A second key contribution comes from Saussure's notion of the organisation of
language based on the principle of opposition. Saussure made a distinction
between meaning (significance) and value. On the semantic side, concepts gain
value by being contrasted with related concepts, creating a conceptual system
which could in modern terms be described as a semantic network. On the level of
the sound-image, phonemes and morphemes gain value by being contrasted with
related phonemes and morphemes; and on the level of the grammar, parts of
speech gain value by being contrasted with each other. [d] Each element within each
system is eventually contrasted with all other elements in different types of
relations so that no two elements have the exact same value:
"Within the same language, all words used to express related ideas limit
each other reciprocally; synonyms like
French redouter 'dread', craindre 'fear,' and avoir peur 'be afraid' have value
only through their opposition: if redouter did not exist, all its content would
go to its competitors."[e]
Saussure defined his own theory in terms of binary oppositions: sign—
signified, meaning—value, language—speech, synchronic—diachronic,
internal linguistics—external linguistics, and so on. The related
term markedness denotes the assessment of value between binary oppositions.
These were studied extensively by post-war structuralists such as Claude Lévi-
Strauss to explain the organisation of social conceptualisation, and later by
the post-structuralists to criticise it. Cognitive semantics also diverges from
Saussure on this point, emphasizing the importance of similarity in defining
categories in the mind as well as opposition.[38]
Based on markedness theory, the Prague Linguistic Circle made great advances
in the study of phonetics reforming it as the systemic study of phonology.
Although the terms opposition and markedness are rightly associated with
Saussure's concept of language as a semiological system, he did not invent the
terms and concepts which had been discussed by various 19th century
grammarians before him.[39]
Language as a social phenomenon[edit]
In his treatment of language as a 'social fact', Saussure touches topics that were
controversial in his time, and that would continue to split opinions in the post-
war structuralist movement.[37] Saussure's relationship with 19th century
theories of language was somewhat ambivalent. These included social
Darwinism and Völkerpsychologie or Volksgeist thinking which were regarded
by many intellectuals as nationalist and racist pseudoscience.[40][41][42]
Saussure, however, considered the ideas useful if treated in a proper way.
Instead of discarding August Schleicher's organicism or Heymann Steinthal's
"spirit of the nation", he restricted their sphere in ways that were meant to
preclude any chauvinistic interpretations.[43][40]
Organic analogy
 Saussure exploited the sociobiological concept of language as a living
organism. He criticises August Schleicher and Max Müller's ideas of languages
as organisms struggling for living space, but settles with promoting the idea of
linguistics as a natural science as long as the study of the 'organism' of
language excludes its adaptation to its territory. [43] This concept would be
modified in post-Saussurean linguistics by the Prague circle linguists Roman
Jakobson and Nikolai Trubetzkoy,[44] and eventually diminished.[45]
The speech circuit[edit]
Main article: Langue and parole
Perhaps the most famous of Saussure's ideas is the distinction between
language and speech (Fr. langue et parole), with 'speech' referring to the
individual occurrences of language usage. These constitute two parts of three
of Saussure's 'speech circuit' (circuit de parole). The third part is the brain, that
is, the mind of the individual member of the language community.[f] This idea
is in principle borrowed from Steinthal, so Saussure concept of a language as a
social fact corresponds to "Volksgeist", although he was careful to preclude
any nationalistic interpretations. In Saussure's and Durkheim's thinking, social
facts and norms do not elevate the individuals, but shackle them. [40]
[41]
 Saussure's definition of language is statistical rather than idealised.
"Among all the individuals that are linked together by speech, some sort of
average will be set up : all will reproduce — not exactly of course, but
approximately — the same signs united with the same concepts."[g]
Saussure argues that language is a 'social fact'; a conventionalised set of rules or
norms relating to speech. When at least two people are engaged in conversation,
there forms a communicative circuit between the minds of the individual speakers.
Saussure explains that language, as a social system, is neither situated
in speech nor in the mind. It only properly exists between the two within the loop.
It is located in – and is the product of – the collective mind of the linguistic group.
[h]
 An individual has to learn the normative rules of language and can never control
them.[i]
The task of the linguist is to study language by analysing samples of speech. For
practical reasons, this is ordinarily the analysis of written texts. [j] The idea that
language is studied through texts is by no means revolutionary as it had been the
common practice since the beginning of linguistics. Saussure does not advise
against introspection and takes up many linguistic examples without reference to a
source in a text corpus.[43] The idea that linguistics is not the study of the mind,
however, contradicts Wilhelm Wundt's Völkerpsychologie in Saussure's
contemporary context; and in a later context, generative grammar and cognitive
linguistics.[46]

A legacy of ideological disputes[edit]

Structuralism versus generative grammar[edit]
Saussure's influence was restricted in American linguistics which was dominated
by the advocates of Wilhelm Wundt's psychological approach to language,
especially Leonard Bloomfield (1887–1949).[47] The Bloomfieldian school rejected
Saussure's and other structuralists' sociological or even anti-psychological
(e.g. Louis Hjelmslev, Lucien Tesnière) approaches to theory of language.
Problematically, the post-Bloomfieldian school was nicknamed 'American
structuralism', causing confusion.[48] Although Bloomfield denounced
Wundt's Völkerpsychologie and opted for behavioural psychology in his 1933
textbook Language, he and other American linguists stuck to Wundt's practice of
analysing the grammatical object as part of the verb phrase. Since this practice is
not semantically motivated, they argued for the disconnectedness of syntax from
semantics,[49] thus fully rejecting structuralism.
The question remained why the object should be in the verb phrase, vexing
American linguists for decades.[49] The post-Bloomfieldian approach was
eventually reformed as a sociobiological[50] framework by Noam Chomsky who
argued that linguistics is a cognitive science; and claimed that linguistic structures
are the manifestation of a random mutation in the human genome.[51] Advocates of
the new school, generative grammar, claim that Saussure's structuralism has been
reformed and replaced by Chomsky's modern approach to linguistics. Jan
Koster asserts:
it is certainly the case that Saussure, considered the most important linguist of the
century in Europe until the 1950s, hardly plays a role in current theoretical
thinking about language. As a result of the Chomskyan revolution, linguistics has
gone through a number of conceptual transformations which have led to all kinds
of technical pre-occupations that are far beyond linguistic practice of the days of
Saussure. For the most it seems Saussure has rightly sunk into near oblivion.[52]
French historian and philosopher François Dosse however argues that there have
been various misunderstandings. He points out that Chomsky's criticism of
'structuralism' is directed at the Bloomfieldian school and not the proper address of
the term; and that structural linguistics is not to be reduced to mere sentence
analysis.[53] It is also argued that
"‘Chomsky the Saussurean’ is nothing but “an academic fable”. This fable is a
result of misreading – by Chomsky himself (1964) and also by others – of
Saussure’s la langue (in the singular form) as generativist concept of
‘competence’ and, therefore, its grammar as the Universal Grammar (UG)."[54]
Saussure versus the social Darwinists[edit]
Saussure's Course in General Linguistics begins[k] and ends[l] with a criticism of
19th century linguistics where he is especially critical of Volkgeist thinking and
the evolutionary linguistics of August Schleicher and his colleagues. Saussure's
ideas replaced social Darwinism in Europe as it was banished from humanities at
the end of World War II.[55]
The publication of Richard Dawkins's memetics in 1976 brought the Darwinian
idea of linguistic units as cultural replicators back to vogue.[56] It became necessary
for adherents of this movement to redefine linguistics in a way that would be
simultaneously anti-Saussurean and anti-Chomskyan. This led to a redefinition of
old humanistic terms such as structuralism, formalism, functionalism and
constructionism along Darwinian lines through debates which were marked by an
acrimonious tone. In a functionalism–formalism debate of the decades
following The Selfish Gene, the 'functionalism' camp attacking Saussure's legacy
includes frameworks such as Cognitive Linguistics, Construction
Grammar, Usage-based linguistics and Emergent Linguistics.[57][58] Arguing for
'functional-typological theory', William Croft criticises Saussure's use or
the organic analogy:
When comparing functional-typological theory to biological theory, one must take
care to avoid a caricature of the latter. In particular, in comparing the structure of
language to an ecosystem, one must not assume that in contemporary biological
theory, it is believed that an organism possesses a perfect adaptation to a stable
niche inside an ecosystem in equilibrium. The analogy of a language as a perfectly
adapted 'organic' system where tout se tient is a characteristic of the structuralist
approach, and was prominent in early structuralist writing. The static view of
adaptation in biology is not tenable in the face of empirical evidence of
nonadaptive variation and competing adaptive motivations of organisms.[59]
Structural linguist Henning Andersen disagrees with Croft. He criticises memetics
and other models of cultural evolution and points out that the concept of
'adaptation' is not to be taken in linguistics in the same meaning as in biology.
[45]
 Humanistic and structuralistic notions are likewise defended by Esa Itkonen[60]
[61]
 and Jacques François;[62] the Saussurean standpoint is explained and defended
by Tomáš Hoskovec, representing the Prague Linguistic Circle.[63]
Conversely, other cognitive linguists claim to continue and expand Saussure's
work on the bilateral sign. Dutch philologist Elise Elffers, however, argues that
their view of the subject is incompatible with Saussure's own ideas.[64]
The term 'structuralism' continues to be used in structural– functional linguistics[65]
[66]
 which despite the contrary claims defines itself as a humanistic approach to
language.[67]

Works[edit]

 (1878) Mémoire sur le système primitif des voyelles dans les langues

indo-européennes [= Dissertation on the Primitive System of Vowels in Indo-
European Languages]. Leipzig: Teubner. (online version in Gallica
Program, Bibliothèque nationale de France).
 (1881) De l'emploi du génitif absolu en Sanscrit: Thèse pour le
doctorat présentée à la Faculté de Philosophie de l'Université de Leipzig [= On
the Use of the Genitive Absolute in Sanskrit: Doctoral thesis presented to the
Philosophy Department of Leipzig University]. Geneva: Jules-Guillamaume Fick.
(online version on the Internet Archive).
 (1916) Cours de linguistique générale, eds. Charles Bally & Alert
Sechehaye, with the assistance of Albert Riedlinger. Lausanne – Paris: Payot.
 o 1st trans.: Wade Baskin, trans. Course in General Linguistics. New
York: The Philosophical Society, 1959; subsequently edited by Perry Meisel &
Haun Saussy, NY: Columbia University Press, 2011.
o 2nd trans.: Roy Harris, trans. Course in General Linguistics. La Salle,
Ill.: Open Court, 1983.
 (1922) Recueil des publications scientifiques de F. de Saussure. Eds.
Charles Bally & Léopold Gautier. Lausanne – Geneva: Payot.
 (1993) Saussure’s Third Course of Lectures in General Linguistics
(1910–1911) from the Notebooks of Emile Constantin. (Language and
Communication series, vol. 12). French text edited by Eisuke Komatsu & trans. by
Roy Harris. Oxford: Pergamon Press.
 (1995) Phonétique: Il manoscritto di Harvard Houghton Library bMS
Fr 266 (8). Ed. Maria Pia Marchese. Padova: Unipress, 1995.
 (2002) Écrits de linguistique générale. Eds. Simon Bouquet & Rudolf
Engler. Paris: Gallimard. ISBN 978-2-07-076116-6.
o Trans.: Carol Sanders & Matthew Pires, trans. Writings in General
Linguistics. NY: Oxford University Press, 2006.
o This volume, which consists mostly of material previously published
by Rudolf Engler, includes an attempt at reconstructing a text from a set of
Saussure's manuscript pages headed "The Double Essence of Language", found in
1996 in Geneva. These pages contain ideas already familiar to Saussure scholars,
both from Engler's critical edition of the Course and from another unfinished book
manuscript of Saussure's, published in 1995 by Maria Pia Marchese.
 (2013) Anagrammes homériques. Ed. Pierre-Yves Testenoire.
Limoges: Lambert Lucas.
 (2014) Une vie en lettres 1866 – 1913. Ed. Claudia Mejía Quijano. ed.
Nouvelles Cécile Defaut.