Практичне заняття № 8

Рух бітників а Америці. Творчість Дж. Керуака («В дорозі»),

К.Кізі «Політ над гніздом зозулі».

1. Біт-покоління у США в 40-50-ті рр. ХХ ст.:

а) протиставлення письменників-бітників і письменників «втраченого
покоління» (у чому проявлялась «побитість» (вибитість зі звичного
життя) молоді воєнного і повоєнного часу?);
б) бітники і хіпстери (значення понять «біт» і «хіп»);
в) стиль життя бітників, культ нової чуттєвості, емоційності;
г) бітники і релігії;
ґ) основні представники розбитого покоління (Уільям Берроуз, Ален
Гінзбург, Джек Керуак.
2. Імпровізація, руйнування логічної побудови мовлення, розвиток теми
великої американської мандрівки у романі «В дорозі»:
а) новаторство оповіді в романі, «спонтанна» проза Дж.Керуака;
б) тема джазу в романі; «В дорозі» як джазова імпровізація;
в) хронотоп дороги і символіка дороги.
г) жанрова своєрідність, риси шахрайського роману;
ґ) характеристика головних персонажів: Сал Парадайз і Дін Моріарті
(прототипи, еволюція образів, стиль мовлення).
3. Історичний, соціальний, літературний контекст роману К. Кізі «Політ
над гніздом зозулі»:
а) нонконформізм К. Кізі: образ героя-бунтаря, Макмерфі як трікстер
(його способи протистояння системі).
б) трактування божевілля в романі;
в) психіатрична лікарня як зразок тоталітарного суспільства, символіка
назви роману, символіка будинку для душевнохворих.

1) а) «Бітництво почалося приблизно в 1944-45 рр., коли зустрілися Джек

Керуак, Вільям Берроуз, я і ще кілька наших друзів, – згадує один із
основоположників цього скандального на той час світогляду протесту
Ален Гінзберг. – Берроуз вже тоді писав, Керуак був поетом і
письменником – автором кількох книг, ми були молодими».

Нині вже нікого не здивуєш субкультурними молодіжними угрупуваннями, які

відкидають суспільну мораль, прагнуть вирізнятися та сповідують певну
філософію. Однак мало хто знає, що саме бітники впровадили нестандартне
мислення та поведінку, чий світогляд згодом перейняли неформали.

Вважається, що термін «бітник» (від англ. beat) увів у вжиток письменник Джек
Керуак. У той час це означало «пошарпаний життям», «поношений»,
«втомлений» (сленгове). До того ж слово «beat» позначало ритм у джазових
композиціях, а джаз для бітників мав особливе значення – він був основним
культурним супроводом течії. Найчастіше йшлося про боп – різновид джазу,
що виник незадовго до появи бітників. Боп зробив виконавця майже
священною постаттю і привніс у «розбите покоління» поняття спонтанності й
самотності. Керуак не лише дав назву літературному й молодіжному рухові
(«beat generation» – «розбите покоління»), а й створив неологізм «beatitude»,
з’єднавши слова «beat» і «attitude», який вживали для означення певного,
бітницького, світогляду, ставлення до життя.

Батьківщиною провісників неформалізму – «розбитого покоління» – стала

Каліфорнія, що два століття потому дала світові Джиммі Хендрикса і Дженіс
Джоплін, звідси ж вийшов психоделічний рок і саме у цьому штаті знімався
культовий фільм 1970-х «Забрискі Пойт» Мікеланджело Антоніоні. Бітницький
рух очолювали освічені випускники університетів, а їх лави поповнювала
молодь – представники середнього класу, яким набридла буденність. Бітники
пропагували відчуження від соціальних проблем, відмову від усіляких статків
та бродяжили країною.

«Треба, щоб світ заполонили мандрівники з рюкзаками, які відмовляються

коритися загальній вимозі споживання продукції, за якою люди змушені
працювати заради привілею споживати увесь цей непотріб, який насправді їм ні
до чого…» – так формулював ідеї бітництва Керуак.

Не слід забувати, що бітництво зародилося у повоєнній Америці, в роки

переоцінки моральних цінностей і серйозних змін у суспільстві. «Розбите
покоління» вступило в свій час як доволі агресивно налаштоване та ідеологічно
озброєне угрупування молоді, яке протестувало проти американської
зовнішньої політики, натомість приймало ідеї марксизму та анархізму. Цей
протест також був спрямований проти суспільної думки та моралі і святая
святих – американського стилю життя. Не випадково Джон Чіарді у відомій
статті «Епітафія розбитим» обґрунтував масовий успіх бітників, пояснюючи,
що «молодь має всі підстави, щоб бунтувати проти нашого американського
самовдоволення. Щодня прокидатися о пів на сьому, о восьмій реєструватися в
табельника, о п’ятій повертатися додому й дивитися телевізор, куплений у
кредит, – такий спосіб життя навряд чи привабить молодь».

Бітники вибирали найрадикальнішу форму бунту проти суспільної моралі, а

саме: нетрадиційну сексуальну орієнтацію, що швидко набула популярності
серед молодих інтелектуалів. Ще одним зацікавленням бітників стало
захоплення дзен-буддизмом. Звідси й пішла інша форма протиставлення
суспільству – заглиблення в себе. Не варто, однак, забувати, що від самого
початку бітництво сформувалося як літературне угрупування, що не визнавало
існуючих суспільних цінностей і не приймало естетичних установок
традиційного мистецтва. Ядром грути були Ален Гінзберг, Вільям Берроуз та
Джек Керуак. Окрім того, згадують Ніла Кесседі, Лоуренса Ферлінгетті,
Грегорі Корсо, Герберта Ханке і ще кількох молодих письменників, які тяжіли
до безсюжетності, вільного вірша та імпресіонізму; мова віршів – метафорична,
з шокуючою лексикою та натуралізмом описів.
 Випускник Колумбійського університету Джек Керуак, який дав ім’я
напрямку й покинув його лави найраніше – буддист, філософ і мандрівний
письменник. Основний і найвідоміший роман Керуака «На дорозі» був
написаний за три тижні блукань і цілком відповідав бітницькій ідеології
повної свободи. Він уявляв свою книгу у вигляді рулону: читач, гортаючи її,
мав відчувати рух, у якому написано твір. Окрім того, зміст роману – це
купа неопрацьованих вражень, які Керуак вирішив зберегти без змін, не
розкладаючи на свої місця для зручності сприйняття.

Помер Керуак у сорок сім років від алкоголізму.

Найстаршим і найефектнішим бітником був Вільям Берроуз, випускник

Гарварда, який першим заговорив про свою гомосексуальність; відомий
завдяки книзі «Голий сніданок» і впровадженню колажної техніки письма.

Ален Гінзберг, найпопулярніший поет свого часу, став відомим завдяки

збірці «Сутра соняшника», що стала основою бітницької ідеології. Помер, як
і Берроуз, 1997 року.

Бітники, як і всі освічені люди, мали свої зразки для наслідування. Так,
одним із бітницьких героїв був Артюр Рембо, який у двадцять один рік
покинув віршування й поїхав до Африки. Був у «розбитого покоління» і свій
сленг, який згодом від них перейняли інші неформальні угрупування. Саме
завдяки бітникам набуло популярності джазове слово «cool», яке вживають
досі, а також «cat», тобто «чувак», «dig» – «в’їжджати», та багато інших.

б) І навіть наступна неформальна течія, яка згодом запозичила бітницьку

романтику – хіпі – завдячує бітникам своєю назвою (від англ. hippy або
hippie; з розм. hip або hеp — «модний, стильний»; за Оксфордским
словником англ. мови., походження hip невідоме). Хіпстери в США –
шанувальники джазу, особливо бібопа, що став популярним на початку
1940-х. Хіпстер приймав образ життя джазового музиканта, включаючи
все або багато з наступного: одяг, сленг, вживання марихуани та інших
наркотиків, іронічне ставлення до життя, саркастичний гумор,
добровільна бідність і ослаблені сексуальні норми. Назва утворилося від
навколо джазового словечка «hip» (раніше «hep»), що означало «той, хто
в темі».

Слова «hep» і «hip» виникли в США в 1930-і роки і використовувалися для

опису людини, яка дуже добре розбиралася в джазі, яка «по-справжньому»
цінувала музику і виконавців. У 1939 році Кеб Келлоувей (Cab Calloway)
опублікував «Словник Хепстера» (Hepster's Dictionary), в якому вираз «hep cat»
тлумачиться як «людина, яка знає відповіді на всі питання, розуміє джайв».
Слідуючи тій же логіці, хіпстери – «персонажі, які люблять гарячий джаз».
Термін «втрачене покоління» звучить настільки романтично, що його
починають експлуатувати абсолютно різні соціальні групи людей в прагненні
привернути увагу, вразити, здивувати. Хоча насправді вперше це
словосполучення як науковий термін застосували для позначення покоління
молодих людей повоєнного часу (після Першої та Другої світових воєн),
більшість з яких побувало на війні в юні роки, побачили і чинили насильство,
смерть, а по закінченню війни відчайдушно намагалися знайти своє місце в
житті. Однак історія знає чимало випадків, коли сплін і ностальгія в
соціальному суспільстві змінюються на кардинально протилежний настрій:
недивно, адже жага життя людини часто перемагає сумовитість.

Так сталося і з поняттям «втрачене покоління» — згодом воно

трансформувалося і видозмінилося в течію, представники якої називали себе
бітниками або «розбите покоління». Вони вже не відчували себе настільки
втраченими, як молодь післявоєнного часу, але причин радіти так і не знайшли.
Замість цього ідейним стрижнем свого світогляду вони вибрали протест
(звичайно, молодим людям властиво виступати всупереч будь-яким
переконанням). Оскільки батьківщина перших бітників це США, вони в першу
чергу виступали з критикою тієї самої «американської мрії», що активно
нав’язувалася суспільством . Бітники відчували себе вище всіх стандартних
уявлень про життя, їм було ближче асоціальне, артистичне сприйняття світу,
бажання в першу чергу думати про нагальні потреби, жити сьогоднішнім днем і
повною мірою відчувати свою обраність і богемність.

Звідки виникла назва “бітники”? Як завжди, варіантів відповіді багато, але

можна вибрати найбільш вподобаний.

Отже, варіант музичний: у молодіжному середовищі надзвичайну популярність

здобув джаз, молоді люди слухали джазові платівки, ходили на живі виступи
метрів джазу і навіть ззовні намагалися походити на виконавців! І саме з
музичного сленгу позичили нехитре слово beat (з англ. бити), що означало не
стільки поняття «удар», скільки соціальний статус (злидні, розбитість, втома).

Варіант соціальний: Джек Керуак, відомий і популярний поет і прозаїк, ідеолог

руху в своїй статті назвав «beat generation» молодих людей, які прийшли на
зміну «втраченого покоління». Він вплинув на ставлення «зношених» до життя
і прищепив їм такі поняття як самотність у натовпі і спонтанність, яку бітники
вважали основою своєї творчості. Ці мотиви особливо помітні у творах
раннього Керуака, наприклад у «Підземних», який закликав відмовитися від
крапок при написанні, а використовувати лише прогалини. Бітники втомилися
жити за нормами і законам консервативного світу, яким здавна керують одні й
ті ж правила. Так народилася ідея нонконформізму: юні максималісти вважали,
що працювати в офісах великих корпорацій нестерпно нудно, адже життя дано
для пізнання себе, світу, набуття свободи (до речі, бітники стали ідейними
натхненниками хіпі) . Працювати за зарплату, мріяти про будинок «за білим
парканчиком», жити в кредитах на авто і намагатися бути схожим на інших –
хіба таке прозове животіння можна назвати життям? Представники «розбитого
покоління» виступили проти такого неминучого варіанту у своїй
одноманітності буття.

Ззовні бітники теж прагнули «не відповідати» розхожим уявленням про те, як
повинні виглядати молоді люди. З часом навіть з’явилася певна асоціація:
молодий чоловік у чорному светрі з високим коміром і береті, весь час із
компанією в закладах сумнівного типу. Сумнівними тоді називали кафе та
паби, в яких збиралися музиканти, емігранти, поети і письменники, артисти
дрібного розливу і люди з нігілістичним сприйняттям світу. Одяг для бітників
став демонстрацією їх ідей: охайність і манірність, буйство фарб вони також
відмітали. Зате в їх гардеробі (якщо такий у них взагалі був) можна було знайти
чорні прямі брюки, чорні светри і штани, майки без малюнків та емблем, іноді в
одязі допускалися смугасті принти (наприклад, піджаки у чоловіків). Дівчата
носили довгі спідниці, брюки-капрі, чорні або однотонні штани та светри – вся
увага на особу, без відволікання на одяг. В макіяжі переважали темні, готичні
відтінки – з часом готи позичили таку палітру у бітників і взяли за основу свого
стилю. Сонцезахисним окулярам взагалі відводилася велика роль в образі
бітників: непроникне скло приховувало емоції, надаючи образу наліт
загадковості. А ще за ними приховували не зовсім здоровий колір обличчя.
Чому так? Бітники не соромилися звертатися до алкоголю і наркотиків з метою
розширити межі свідомості, а іноді і просто заради звичайного задоволення.
Тому до простоти в одязі додавався недбалий зовнішній вигляд: скуйовджене
волосся, затуманений погляд.

Суспільство не могло позитивно сприймати такий спосіб життя бітників,

найчастіше їх критикували і в пресі, і під час кухонних пліток, але менш за все
«розбите покоління» думало про те, як їх сприймають інші. Бітники стали
першими «неформалами», і незважаючи на захоплення наркотиками та
алкоголем, незважаючи на свої нігілістичні погляди та безладний спосіб життя
вони зробили міні революцію суспільної свідомості. Вони стерли межі того, що
було прийнято називати правильним. Не завжди правильно жити так, як
вказують інші, людина народжена для того, щоб самостійно знайти себе в
цьому житті. Не завжди будинок, успішна робота і забезпечена старість – це
межа мрій, для когось щастя – гітара під рукою і ковток пива в компанії друзів-
романтиків.

Літературні та художні відкриття руху бітників зробили величезний вплив на

світову культуру. Бітники залишили після себе як мінімум три гучних імені, що
стали справжніми класиками руху: Берроуз, Керуак і Гінзберг:

В кінці 60-х бітництво стало зменшувати оберти, про них почали писати книги і
знімати фільми, з’явилося багато кафе і пабів, які пропагують епоху «розбитого
покоління». У 1967 бітники зібралися на фестивалі «Літо любові», що повністю
перевернув їх свідомість: так у світі з’явилася нова соціальна група – хіпі.
г) Вільям Берроуз – найстарший і найбільш помітний. Закінчив Гарвард і один з
перших відкрито заговорив про свою гомосексуальність. У 1951 році вистрілив
з пістолета у свою дружину Джоан, розігруючи сцену про Вільгельма Телля.
Потім він довго подорожував Південною Америкою, експериментуючи з
наркотиками. Нашумів своєю книгою «Голий сніданок», що не перекладається
на інші мови і створив колажну техніку письма, популярну серед богеми,
включаючи Девіда Боуї. В кінці життя він подружився з Томом Уейтсом, знявся
в культовому фільмі «Аптечний ковбой» і помер, проживши 83 роки,
незважаючи на бурхливий спосіб життя.

Аллен Гінзберг – закінчив Колумбійський університет, змінив багато професій.

Вважається, що його «Сутра соняшнику» лягла в основу бітницької ідеології.
Поема «Виття» Гінзберга призвела до відкритого переслідування
гомосексуалістів. Гінсберг здобув лаври одного з найпопулярніших поетів і
помер також як і Берроуз у 1997 році.

Джек Керуак – закінчив Колумбійський університет, служив деякий час на

флоті, звідки був комісований з підозрою на шизофренію. Буддист, філософ і
вільний мандрівник, він складав свої книги спонтанно, в дорозі. Основна і
найбільш відома книга Керуака «В дорозі» створена згідно бітницької ідеології.
Він хотів видати книгу рулоном, щоб читач, розкручуючи його, відчував рух.
Керуак помер в 1969 році від алкоголізму. Йому було 47 років.

2) Роман «На дорозі» виходить у 1957 році. У його основі – подорожні

записки Керуака, які в 1951 були складені ним у цілісний текст,
написаний суцільним письмом на сувої, створеному зі склеєних між
собою листів паперу. Уже сам цей спосіб організації текстової площини
відсилає до ідеї спонтанного письма, знакової для Керуака, і загалом
спонтанності, знакової для всіх бітників. Спонтанність – це повна
протилежність спланованості, а спланованість – уособлення розміреного
й ситого життя культурно примітивного й духовно збіднілого
американського середнього класу. Саме таке життя підважували бітники
своїм власним життям, в основі якого була спонтанність. Формально в
тексті прийом спонтанного письма втілювався за допомогою легкого
стилю, сугестивної, асоціативної оповіді, недотримання правил
синтаксису й пунктуації, вільного потоку думки й часом нехтування
законами витворюваної художньої реальності на користь дотримання
історичної правди.

Властиво, серед критиків існує думка, що художні якості роману «На дорозі»
такі незначні, а письменницький «талант» Керуака такий зародковий, що своїм
успіхом роман завдячує винятково дотриманню автором достовірності. З цих
позицій пишуть про автобіографізм роману як визначальну його рису, якій
підпорядковується все інше, у тому числі композиція. У випадку з Керуаком
можна сміливо говорити про вторинність тексту відносно дійсності і про
справді всеохопну автобіографічність, яка тут радше корелює з ідеєю
життєтексту. Звичайно, матеріалом для роману слугували події декількох
попередніх років із життя Керуака, а саме подорожі через усю Америку з Нілом
Кесседі та – ситуативно – іншими представниками тодішньої богеми, розмови,
пошуки, відкриття. Та це аж ніяк не знецінює художні якості роману, який,
будучи своєрідним документом епохи, залишається спостережливим,
витонченим, проникливим художнім текстом.

Композиційно «На дорозі» складається з п’яти частин, чотири з яких

розповідають про тривалі подорожі головних персонажів Села Парадайза
(наратора) і Діна Моріарті 1947, 1949 і 1950 років. Ентузіастами складені карти
подорожей, описаних у романі (можна глянути, наприклад, цей ресурс). Три
сталі точки на карті – це Нью-Йорк, де живе Сел, Сан-Франциско, де вирує
життя, і Денвер, де виріс Дін і де збирається компанія друзів. У перших трьох
поїздках Сел мислить категоріями схід-захід, і вже четверта мандрівка збагачує
карту світу і вводить координати північ-південь.

Жанрово текст Керуака є романом дороги, «road story», тобто художнім текстом
про мандри, що відкривають перед героями можливості зустрічей і змін. В
історії дороги просторові переміщення відіграють важливу композиційну,
сюжетотворчу і смислотворчу роль.

Для роману дороги визначальними є хронотопи дороги й зустрічі. Дорога –

місце, де відбуваються зустрічі, і ці зустрічі є переважно випадковими.
Випадкові зустрічі ламають усталений світопорядок, ієрархічне співвідношення
людей і цінностей у світі. У дорозі нівелюються соціальні дистанції, і в одній
точці перетинаються найрізноманітніші люди. За інших умов такі зустрічі
просто неможливі; дорога їх уможливлює. Виходячи на дорогу, герої виходять
за межі застиглого часопростору безподієвого життя у часопростір,
пересичений подіями. Саме тому важливим є рух, а не точка призначення. Саме
тому герої Керуака не можуть довго засиджуватися на місці. Це спонтанність;
це авантюрний час: на необдуманих рішеннях і різких поворотах будується
сюжет роману, що у своєму плині повторює звивисту дорогу, по якій
пересуваються персонажі.

Спонтанність як домінанта письма і життя бітників є дуже видимою в романі.

Основними її втіленнями є спонтанне рішення і спонтанна зустріч. Кожного
разу, коли персонажі вирушають у дорогу, вони не збираються довго, не
виношують планів і, тим більше, не бронюють готелів. Їхні рішення завжди
імпульсивні, а прагнення мандрів – модус їхньої свідомості, як і бажання тіла.
Душі персонажів, як і тіла, потребують невпинного руху, і будь-яка затримка в
дорозі починає викликати фізичний дискомфорт і моральну втому.

У своїх подорожах Сел і Дін не мають ніякої артикульованої, фіксованої мети;

здається, вони просто хочуть побачити світ, послухати світ, відчути світ, і в
реалізації цього бажання знаходять свою самодостатність. Їхня дорога
неодмінно веде їх за межі обжитого топосу – у віддалені краї, де життя тече по-
іншому. І поки вони дістаються до омріяного місця, за вікном змінюються
ландшафти: засніжені вершини, гори, наче з пап’є-маше, безликі рівнини,
пустелі заходу, мілковода Міссіссіпі, безкраї виноградники, від яких повітря
наповнюється густим солодким запахом, вологі тропіки півдня. Тут, у самому
серці Америки, персонажі здійснюють свої відкриття.

Прикметно, що кожна наступна подорож, описана в романі, стає дедалі більш

релігійною, дедалі більш метафоричною, і за всіма територіальними
переміщеннями можна впізнати вигадливий шлях персонажів до себе і до того,
що в культурі прийнято називати Богом. (Звісно, дорогу можна легко
протрактувати як шлях, скажімо, до істини, до знання, як висхідну траєкторію,
у кінці якої чекає винагорода.) Апофеозом релігійного просвітлення персонажів
стає подорож у Мексику; у цей момент дорога цілком переходить у містичну
площину, а за фізичною реальністю наочним стає символічний пласт.

Кожна з чотирьох мандрівок героїв роману є не окремою подією, а логічним

продовженням попередньої, накопиченням досвіду, знань і спостережень, що в
результаті мають дати героям якесь цілісне, сукупне і глибинне розуміння
світу. Тож стає зрозуміло, що множинні суто географічні цілі героїв роману,
якраз-таки первинно артикульовані, складаються в одну метафізичну мету.

Подорож у «На дорозі» – це ще й своєрідний пошук альтернативної

американської мрії, витворення нових способів розуміння світу. Як відомо,
американська мрія – це неписаний ідеал рівності й справедливості, що їх
пропонує Америка як земля можливостей. Керуак, як і інші бітники, витворює
нову американську мрію. Під час подорожей герой «На дорозі» бачить і
розуміє, що справжня Америка далека від ідеалу середнього класу й значно
ширша за масово культивований взірець особистого успіху й щастя. Відчуття
постійного руху, що на метафоричному рівні є невпинним пошуком смислу в
усьому довкола, дає персонажам змогу переконатися в розмаїтості реальностей
і особистих трактувань щастя та успіху серед американців. Соціальний статус і
матеріальний статок, а також респектабельність не мають жодної аксіологічної
ваги в системі цінностей роману. Основна цінність бітників – свобода, і її
втілює насамперед ідеал Села, Дін Моріарті. Пошуки свободи – це пошуки
автентичності, справжнього життя, не регламентованого і не кодифікованого,
ніким не нав’язаного, а витворюваного тут і зараз.

Взірцем вільного й автентичного життя для Села є загалом маргіналізовані

суб’єкти: не тільки Дін, напівбожевільний, безвідповідальний, гіперактивний,
маніакальний, екстатичний злочинець, а й волоцюги, повії, чорношкірі джазові
музиканти, індіанці. Вони уособлюють свободу самовираження, свободу
вибору, свободу жити це життя спонтанно і як заманеться. Таке життя, як каже
Дін, значно ближче до святості, ніж будь-яке інше.

Перебування в дорозі – це спосіб пізнання світу, обраний персонажами. І якщо

Сел ближче перебуває до суспільства, має з ним тісніші зв’язки, то Дін цілком
пориває із зовні нав’язуваними означниками й шукає первинності, яка б дала
йому змогу заново означити світ, дати імена речам (тобто стати Богом).
Спочатку він робить це вголос і відкрито: він проводить ночі, обговорюючи все
на світі з Карло Марксом, коментує те, що бачить у поїздках із Селом,
безперестанку говорить. Пізніше ж він майже замовкає, видаючи розрізнені
звуки й стверджуючи, що нема сенсу говорити, треба тільки вслухатися у світ і
поглинати його в себе. Пізній Дін – це «містик», як називає його Сел. Про нього
також говорять як про пророка, святого, навіть Бога. У романі саме він
найбільш наближений до сакрального знання, він шукає його інтуїтивно і
підходить впритул, і вказує на нього Селу, який врешті-решт лишається чи не
єдиним, хто ще намагається зрозуміти.

***

Успіх роману «На дорозі» враз робить Джека Керуака відомим. Видавців
починають цікавити його неопубліковані тексти, і Керуак пише й видає нові
романи, що зазнають критики. Письменник гостро реагуватиме на критику,
зокрема на обговорення його трактування буддизму. Він питиме й важко
переживатиме втрати близьких людей.

file:///C:/Users/Titko/Downloads/2441-4887-1-SM.pdf
Персонажі

3) Смисл назви романаНазвание романа взято з дитячої пісеньки-епіграфа:

"Хтось полетів на захід, хтось полетів на схід, а хтось полетів над гніздом
зозулі" (дослівний переклад з оригіналу: ".. one. flew east, one flew west.
One flew over the cuckoo's nest"). У вільній інтерпретації літературного
перекладача Віктора Петровича Голишева твору К. Кизі вийшла більш
ритмизованная і додатково рифмованная, як і в оригіналі, считалочка:
"Хто з будинку, хто в будинок, хто над зозулиним гніздом". Але в ній, на
жаль, пропав мотив географічної распахнутости простору, відкритого на
різні сторони світла. Насамперед розберемося, чому автор в назві вжив
оксюморон "зозулине гніздо". По-перше, гніздо зозулі - це як квітка
папороті - вигадане людиною явище. Парадокс. Виходить, що
психіатричні лікарні - щось, чого не повинно бути. Але, всупереч законам
природи і людської логіки, вони існують. По-друге, на американському
жаргоні "зозулине гніздо" - це божевільня. І втеча назустріч свободі - як
політ над гніздом зозулі. Таким чином, ми розуміємо, що в назві твору
Кизі використовує метафору. Але, крім того, на думку згаданого раніше
кінокритик Сергія Кудрявцева, назва має інакше значення. "Зозулине
гніздо - це гніздо без птенцов. Вона кидає їх напризволяще - нехай
викарабкуватися самі. Як ні парадоксально, це цілком нагадує типовий
американський принцип: "створи самого себе". Так що Америка - це
пусте гніздо зозулі, а її рідні діти виявляються безпритульними
пасинками, нескінченно блукаючими по дорогах. У даному плані "Хтось
полетів над гніздом зозулі" виявляється точно в контексті американської
прози кінця 60-х - початки 70-х років. Але одночасно сприймається і як
загальнолюдська притча, повествующая про відношення особистості до
проблеми свободи, будь вона тільки власна або ж суспільно значуща.
 Тепер ми постараємося розібрати, до кого автор прив'язував
дієприслівник "пролітаючи".1) автор міг мати на увазі індіанця Бромдена.
Він не тільки був повествователем в романові, але і індикатором думок,
міркувань, почуттів самого Кена Кизі, до того ж в кінці романа Бромден
збігає з больници.2) інше наше припущення, що автор мав в зв'язку з
новим пацієнтом Р. П. Макмерфі. Цей персонаж, дійсно, неначе б
пролетів крізь стіни лікарні і покинув її. Дія в книзі також починається
тільки з появою героя, і закінчується на його смерті, після чого
залишається лише підвести читача до логічного завершення розповіді. Не
варто забувати, що Макмерфі, на відміну від інших героїв романа, був
людиною "ззовні", здатним неупереджено оцінити ситуацію в больнице.

"Аналіз проблем, піднятих в романові"; висновку і списку, літератури, що

використовується. У введенні позначені актуальність дослідження, мета, задачі,
предмет і об'єкт, а також теоретична база дослідження.

У першому розділі розказується про самого автора твору, що розглядається.

Дається його повна біографія, щоб мати більш точне уявлення про те, що
вмотивовувало Кена Кизі до створення свого самого відомого романа. У
другому розділі, по-перше, ми представимо короткий переказ романа для
початкового ознайомлення.У другому пункті ми спробуємо розшифрувати
назву книги, оскільки назва відображає значення твору, отже, це допоможе нам
виділити основні проблеми тексту і дати їм адекватну інтерпретацію. У
ув'язненні узагальнюються результати дослідження.

Розділ 1. Кен Кизі автор славнозвісного романаКен Елтон Кизі (англ. Ken Elton
Kesey, 17 вересня 1935 - 10 листопада 2001) народився в Ла-Хонда, штат
Колорадо. У 1957 році К. Кизі закінчив факультет журналістики університет
штату Орегон. Почав захоплюватися літературою, був нагороджений
Національною стипендією Вудро Уїлсона і зарахований на курси
письменницької майстерності в Стенфордський університет.

Там же в 1959 році в Стенфордськом університеті К. Кизі пішов працювати

помічником психіатра в госпіталь ветеранів "Menlo Park", де добровільно брав
участь в експериментах по вивченню впливу на організм ЛСД, мескалина і
інших психоделиков. Саме там до письменника і прийшла ідея романа
"Пролітаючи над гніздом зозулі". Він часто проводив час в розмовах з
пацієнтами, іноді перебуваючи під впливом галлюциногенов. Він не вірив, що
ці пацієнти були ненормальними, швидше суспільство відкидало їх, оскільки
вони не вписувалися в загальноприйняті уявлення про те, як людина повинна
себе вести.

Опублікований в 1962 році, роман мав негайний успіх; в 1963, він був
перероблений в постановку Дейлом Вассерманом; в 1975, Мілош Форман зняв
однойменний фільм, що отримав 5 премій "Оскар", а також 28 інших нагород і
11 номінацій. Після, в 1962 році, К. Кизі купив землю в Ла Хонда, Каліфорнія.
Там він написав нову книгу "Порою шаленство велике" (англ. Sometimes а great
notion) (1964), потім автора запросили в Нью-Йорк. У 1964 році, разом з
друзями-однодумцями, він організував хипповскую комуну під назвою "Веселі
Пустуни" (англ. Merry Pranksters). Купивши старий шкільний автобус
"Інтернешнл Харвест" 1939 року випуску, "Пустуни" розфарбували його
яскравими флуоресцентними фарбами, назвали "Furthur" і відправилися в
подорож по Америці.
Вони часто влаштовували концерти-хеппенинги під назвою "кислотні тести"
(англ. Acid Tests) з роздачею ЛСД всім бажаючим. "Кислотні тести" нерідко
супроводилися світловими ефектами і музикою. Коли ЛСД був оголошений
поза законом в США, "Веселі Пустуни" перебралися в Мексіку. Але після
повернення в США К. Кизі був арештований за зберігання марихуани і
осуджений на 5 місяців. Після звільнення К. Кизі переїхав в Плезент Хилл,
штат Орегон, щоб присвятити себе сім'ї. Він став вести розмірене, відокремлене
життя, зайнявся сільським господарством, але продовжував писати. Пізніше
написав свого третього романа "Гімн моряка" (англ. Sailor Song), який
видається лише в 1992 і не має великого успіху. К. Кизі створив безліч есе і
розповідей. Останні роки К. Кизі дуже багато болів.

У нього був діабет, рак печінки, також він пережив інсульт. Йому зробили
операцію, але через 2 тижні стан письменника різко погіршився. Помер Кен
Кизі 10 листопада 2001 року в Sacred Heart Hospital в місті Юджін, штат
Орегон, у віці 66 років.

Біографія автора насамперед пов'язана з темою тим, що з її допомогою нам

надається можливість прослідити зародження в письменникові ідеї його
головного романа. Своє бачення у автора формується здебільшого під час
роботи нічним санітаром в госпіталі ветеранів. Він сприймає пацієнтів як
нормальних, здорових людей, знехтуваних суспільством тому, що ті не
підходили під загальноприйняті стандарти поведінки і мислення.

Так лікарня стає для нього способом придушення інакодумства. Медсестра і

інший службовий персонал агресорами, що примушують людей ним
підкоряться. А "Веселі Пустуни", що являють собою хипповскую комуну і
колесити по всій Америці, роздаючи наркотики на ліво і на право, як було
сказано вище, на наш погляд як не можна більш ясно відображають картину
світогляду Кена Кизі 1964 року.

Цей період життя і діяльності К. Кизі і "Веселих Пустунів" навіть запечатлен в

документальному романові Тому "Вулфа Електропрохладітельний кислотний
тест" (англ. The Electric Kool-Aid Acid Test). Газета "Нью-Йорк Таймс" назвала
цей роман кращою книгою про хіппі. Згідно з словником Ожегова: "ХІППІ,
нескл., м. Людина, що порвала зі своєю середою і ведучий (звичайно з іншими)
бродяжнический образ життя; взагалі люди, що об'єдналися в знак протесту
проти чого склався відносин в суспільстві, що кидають йому виклик своєю
пасивністю і бездіяльністю.".
Основною філософією хіппі є братство народу, свобода особистості, мир і
любов. Одна з цих ідей (свобода особистості) і була взята в романові Кизі
як основна проблема.

Розділ 2. "Хто над зозулиним гніздом... "2.1 Короткий виклад

романаЗаголовком книги, а також її епіграфом послужили дві останні строчки
дитячої считалки: ".. one. flew east, one flew west. One flew over the cuckoo's nest.
"Дія відбувається в психіатричній лікарні в місті Сейлем (Орегон).

Оповідання йде від імені оповідача Вождя Бромдена, одного з пацієнтів. Одним
з головних героїв є вільнолюбний пацієнт Рендл Патрік Макмерфі, переведений
в психіатричну лікарню з в'язниці. Передбачається, що він симулював
психічний розлад тільки для того, щоб уникнути каторжних робіт. Інші
пацієнти представлені в романові, можливо, не як душевнохворі, а як нормальні
люди, знехтувані хворим суспільством. "- До чого сумовита команда, рис
візьми. Хлоп'ята, здавайся ви не такі уже божевільні. - Він старається
розворушити їх на зразок того, як аукционщик сиплет жартами, щоб
розворушити публіку перед початком торгів. - Хто тут називає себе самим
божевільним? Хто у вас головний псих?, - "Йди ти до біса, Хардінг, я не про це.
Не такий ненормальний. У значенні... Рис, я дивуюся, до чого ви всі нормальні.
Якщо мене спитати, ви нічим не гірше будь-якого оглоеда з вулиці...".
Макмерфи протистоїть старша сестра - немолода жінка, працююча у відділенні
лікарні "- Цієї брехни про ніжну мамочку мені, браток, не треба.

Може, вона і матуся, але вона велика, як бульдозер, і вся залізна, як молоток. І
цим номером з доброї старої мамочкой вона обдурила мене сьогодні, коли я
прийшов, хвилини на три, не більше. Думаю, що і вас, хлоп'ята, вона водила за
ніс не рік і не півроку. Уй, бачив я сука на своєму віку, але ця всіх обскаче.".
Старша сестра старанно зміцнює свою владу над пацієнтами і персоналом
відділення. Бунтар і індивідуаліст Макмерфі приймається рушати влаштований
нею порядок і впливає значний чином на інших пацієнтів, вчачи їх
насолоджуватися життям і навіть звільняючи від хронічних комплексів. Це
доходить до порушення всіляких правил лікарні, аж до нічної вечірки у
відділенні з рясним вживанням алкоголю і участю повій.

Будучи не в змозі тримати ситуацію під колишнім контролем, старша сестра

виводить Макмерфі з себе, і, користуючись випадком, відправляє його на
лоботомию. Життя Макмерфі уривається, але інші пацієнти стають сміливіше,
упевненіше в собі і звільняються від влади старшої сестри.

2.2Смисл назви романа

Название романа взято з дитячої пісеньки-епіграфа: "Хтось полетів на захід,

хтось полетів на схід, а хтось полетів над гніздом зозулі" (дослівний переклад з
оригіналу: ".. one. flew east, one flew west. One flew over the cuckoo's nest"). У
вільній інтерпретації літературного перекладача Віктора Петровича Голишева
твору К. Кизі вийшла більш ритмизованная і додатково рифмованная, як і в
оригіналі, считалочка: "Хто з будинку, хто в будинок, хто над зозулиним
гніздом". Але в ній, на жаль, пропав мотив географічної распахнутости
простору, відкритого на різні сторони світла. Насамперед розберемося, чому
автор в назві вжив оксюморон "зозулине гніздо". По-перше, гніздо зозулі - це як
квітка папороті - вигадане людиною явище. Парадокс. Виходить, що
психіатричні лікарні - щось, чого не повинно бути. Але, всупереч законам
природи і людської логіки, вони існують.

По-друге, на американському жаргоні "зозулине гніздо" - це божевільня. І

втеча назустріч свободі - як політ над гніздом зозулі. Таким чином, ми
розуміємо, що в назві твору Кизі використовує метафору. Але, крім того, на
думку згаданого раніше кінокритик Сергія Кудрявцева, назва має інакше
значення.

"Зозулине гніздо - це гніздо без птенцов. Вона кидає їх напризволяще - нехай

викарабкуватися самі. Як ні парадоксально, це цілком нагадує типовий
американський принцип: "створи самого себе". Так що Америка - це пусте
гніздо зозулі, а її рідні діти виявляються безпритульними пасинками,
нескінченно блукаючими по дорогах. У даному плані "Хтось полетів над
гніздом зозулі" виявляється точно в контексті американської прози кінця 60-х -
початки 70-х років. Але одночасно сприймається і як загальнолюдська притча,
повествующая про відношення особистості до проблеми свободи, будь вона
тільки власна або ж суспільно значуща.

Тепер ми постараємося розібрати, до кого автор прив'язував дієприслівник

"пролітаючи".

1) автор міг мати на увазі індіанця Бромдена. Він не тільки був повествователем
в романові, але і індикатором думок, міркувань, почуттів самого Кена Кизі, до
того ж в кінці романа Бромден збігає з больници.

2) інше наше припущення, що автор мав в зв'язку з новим пацієнтом Р. П.

Макмерфі. Цей персонаж, дійсно, неначе б пролетів крізь стіни лікарні і
покинув її. Дія в книзі також починається тільки з появою героя, і закінчується
на його смерті, після чого залишається лише підвести читача до логічного
завершення розповіді. Не варто забувати, що Макмерфі, на відміну від інших
героїв романа, був людиною "ззовні", здатним неупереджено оцінити ситуацію
в больнице.

2.3Анализ проблем, піднятих в романе

Кен Кизі зачіпає безліч самих різних тим, що стосуються як безпосередньо

внутрішніх конфліктів особистості, так і взаємодії особистості з навколишнім
середовищем. Давайте розглянемо їх і проаналізуємо:1. перша проблема - це
відносини між людиною і свободою. Свобода передбачає, передусім, свідомий
вибір лінії життя, сфери і видів діяльності, вибір зі знанням справи. Людина
вільна тоді, коли він здійснює цей вибір самостійно, без примушення з боку
зовнішніх сил, без нав'язування йому чужих думок, при умові знання ним
законів реального світу, в тому числі і історії. Але людина вільна лише в тій
мірі, в якій умови суспільного буття дозволяють це.

Свобода крім цих найважливіших умов передбачає розумну організацію

економіки, політичного і духовного життя. Свобода означає, що особистість
володіє можливостями вибору лінії поведінки в різних ситуаціях, образу дій,
більше того, свого місця в житті і т. д. Простіше говорячи, свобода є тоді, коли
людина виступає не просто як пасивний об'єкт, але як активний суб'єкт, не
тільки самостійно і при тому свідомо діючий, але і готовий відповідати за свої
дії.

Свобода і самореалізація особистості невіддільні від соціальної політики,

підлеглої задоволенню її інтересів і потреб, як матеріальної, так і духовних.
Людина народжена вільним. Однак, протягом всього життя йому диктують
правила, вимушують підкорятися законам, нехтують його власними бажаннями
- роблять таким, яким він був би корисним системі.

Герой Кизі - Макмерфі - не згодний підкорятися системі. Собою він втілює

силу і рух до свободи. Він збуджує в інших пацієнтах бажання виритися з
"гнізда" і прокладати свій шлях. Але система настільки привчила їх
потребувати своєї опіки, що ті не представляють життя на свободі, життя за
стінами поліклініки здається їм недоброзичливої і навіть небезпечної "- Містер
Макмерфі... Друг мій... Я не курка, я кролик. Лікар - кролик.

Ось Чесвік - кролик, Біллі Біббіт - кролик. Всі ми тут кролики різного віку і
категорій і скачемо - приг-скок - по країні Уолта Діснея. Тільки зрозумійте
мене правильно, ми тут не тому, що ми кролики - кроликами ми були б всюди, -
ми тут тому, що не можемо пристосуватися до нашого кролячого положення.
Нам потрібен хороший волчище на зразок сестри - щоб знали своє місце.". У
романові образ медсестри міс Мерзотний має на увазі собою саму систему або
закони. "Під її керівництвом внутрішній світ - відділення - майже завжди
знаходиться в повній відповідності. Але біда в тому, що вона не може бути у
відділенні постійно.

Частина її життя проходить у зовнішньому світі. Так що вона не геть і

зовнішній світ привести у відповідність. Трудиться вона разом з іншими такими
ж, я їх називаю комбінатом - це величезна організація, яка прагне привести у
відповідність зовнішній світ так само, як приведений внутрішній" або ".. Я їх
тисячу бачив, старих і молодих, мужиків і баб. І на вулиці бачив і в будинках -
ці люди хочуть зробити тебе слабим, щоб тримався в рамочках, виконував їхні
правила, жив, як вони велять. А як це краще зробити, як тебе скрутити, як
стреножить? А так: ударити коліном де усього більш боляче. Тобі в бійці не
давали коліном? Вирубуєшся начисто, а? Гірше немає. Сил ні краплини не
залишається. Якщо проти тебе такий, який хоче перемогти, але не тим, щоб
самому бути сильніше, а тим, щоб тебе слабіше зробити, тоді стеж за його
коліном, буде бити по хворому місцю.
Ось і старша стервятница тим же займається, б'є по хворому.".

2. також в романові можна помітити проблему феминистского руху, що тільки

зароджувався тоді в Америці. "- В цій лікарні, - говорить Хардінг, - лікар не має
права наймати і звільняти. Це робить інспектор, а інспектор - жінка, старовинна
подруга нашої міс Мерзотний; в тридцяті роки вони служили сестрами в армії.
Ми жертви матріархату, друг мій, і лікар так само безсилий перед цим, як будь-
яким з нас. Він знає, що їй досить зняти трубку з телефону, який висить у неї
під рукою, подзвонити инспектрисе і упустити в розмові, ну, скажемо, що лікар
робить забагато замовлень на метилпиперидин... "Однак неможливо точно
визначити, яку сторону приймає Кен Кизі.

Можливо, він був противником жіночої влади, тому головний негативний герой
- міс Мерзотний - єдина жінка у всій поліклініці, що втілює собою систему. Але
доречно і інша думка, що автор був навпаки прихильником розвитку нової
течії, оскільки ймовірно проблема міс Мерзотний була в тому, що сама вона
була жертвою тією ж системою, яка відмовлялася приймати її тільки через
статеву приналежність. Таким чином, вона виражала своє незадоволення від
суспільного статусу на хворих поликлиники.3. К. Кизі звертається і до
проблеми расизму. Це простежується по відношенню до індіанця - Бромдену. "-
Ф-прізвище Бромден. Вождь Бромден.

Але всі зо-кличуть його вождь Швабра, тому що санітари примушують його м-
багато підмітати. П-мабуть, він мало на що ще годиться..., - "Геть він, вождь.
Головний вождь, хлоп'ята. Вождь Швабра. Поди-ка, вождек... Сунуть мені
ганчірку, показують, де сьогодні мити, і я йду. Один уперіщив мене позаду по
ногах щіткою: ворушися.". А так само в тому, що всі санітари - підопічні міс
Мерзотний - були неграми і сприймалися нею ж як люди другого сорту. "Вона
помітила чорних санітарів. Вони всі ще рядком, шепотяться. Не чули, як вона
увійшла у відділення.

Тепер відчули її злий погляд, але пізно. Хватити розуму зібратися і ляси точити
перед самим її приходом. Їх обличчя відскакують в різні сторони, збентежені.
Вона, пригнувшись, рухала на них - вони попалися в кінці коридора. Вона знає,
про що вони тлумачили, і, видно, себе не пам'ятає від люті. У клапті розірве
чорних паразитів, до того разъярилась.".

Ще одна проблема "Пролітаючи над гніздом зозулі" - відношення великий

- маленька людина. Проблему можна розглянути на прикладі героя романа
Вождя - Швабри Бромдена (маленький) і пацієнта Р. П. Макмерфі (великої). З
опису К. Кизі, по їх фенотипическим ознаках герої повинні б помінятися
місцями. "- А ти що скажеш, вождь? Ти прямо як Сидячий Бик [Сидячий Бик
Вождь індіанців племені сиу (1834-1890). З початку 60-х років до 1877 року
воював з білими. Убитий поліцією.] на сидячому страйку. "і Макмерфі - "А цей
рудий, з довгими рудими баками і всклокоченними, давно не стриженим кучері,
що вибиваються з-під шапки, і весь він такий же широкий, як тато був високий,
- щелепа широка, і плечі, і груди, і широка зубата усмішка, і твердість в ньому
інша, чому у тата, - твердість бейсбольний м'яча під обшарпанной шкірою.

Упоперек носа і через вилицю у нього рубець - хтось добре йому заклав в бійці,
- і шви ще не зняті."- невисокий, але коренастий. Г. Васильович дає свою
характеристику великої людини: "Велика людина - та, в кому готовність
жертвувати іншим ради себе менше готовності самопожертвування". Д. Биков
переконує, що "масштаб особистості визначається її послідовністю, в деякому
розумінні упертостью - і масштабом жертви, яку сама ця особистість (нікого не
підставляючи) здатна принести". Таким і був персонаж книги Макмерфі,
породжуючи в інших пацієнтах віру в себе і виховуючи в кожному з них
"велику" людину: У. Е. Давидова: "велика людина наглядає за маленькими".

Література:

1. Антология поэзии битников. Пер. с англ. Д. Борисова, М. Гунина,

А. Касьяненко, И. Кормильцева, В. Минушина, А. Сергеева и др. / Сост.
Г. Андреева. М.: Ультра. Культура, 2004. 784 с.
2. Биченова Е. С. Основные мотивы романа Кена Кизи «Полет над гнездом
кукушки»// Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 9. Филология.
Востоковедение. Журналистика. 2009. № 3.
http://cyberleninka.ru/article/n/osnovnye-motivy-romana-kena-kizi-polet-nad-
gnezdom-kukushki
3. Горбатов А.В., Ахметшин А.Р. Атрибутивные признаки архетипа
Трикстера // Вестник Кемеровского государственного университета культуры и
искусств. 2015. № 32. http://cyberleninka.ru/article/n/atributivnye-priznaki-arhetipa-
trikstera
4. Денисова Т. Історія американської літератури / НАН України, Інститут
літератури ім. Т. Г. Шевченка / Тамара Денисова. К.: Вид. дім «Києво-Моги-
лянська академія», 2012. 487 с.
5. Мулярчик А. С. Спор идет о человеке. М., 1985.
6. Писатели США о литературе: В 2 т. / Сост. А. Н. Николюкина: Пер. с
англ. М. 1982.
7. Писатели США / Сост. Я.Засурского, Г.Злобина, Ю.Ковалева. М. 1990.
8. Aldridge J. After the Lost Generation: A Critical Study of the Writers of Two
Wars.-N.Y., 1951.
9. Lawlor, William. Beat culture: lifestyles, icons, and impact. — ABC-CLIO,
2005. — 392 p.
10. Who’s Who: A Guide to Kerouac’s Characters. http://www.beatdom.com/?
page_id=349