Особливості "глибинного" психологізму в романі «Пан»:

- своєрідність постановки проблеми кохання у романі (розрив між ідеалом і реальністю;

суперечливість почуттів героїв; розкриття в коханні героїв їх кризового психологічного стану);

- образ головного героя як героя суперечливого часу «переоцінки цінностей»;

- образи жінок, їх психологічне навантаження та художні функції.

Роман «Пан» норвезького письменника Кнута Гамсуна створений у формі

спогадів кількарічної давнини мисливця лейтенанта Глана, що втік від
цивілізації, поселився у маленькому містечку на півночі Норвегії. Головний
герой - мисливець, який відчуває себе щасливим лише на лоні природи (ми
знаходимо цьому неодноразове підтвердження). Глан – аскетична, проста
людина. Йому для щастя потрібно усамітнення й єднання з дикою природою. Як
мисливець, він знає й поважає мисливські звичаї та намагається їм слідувати.
Також він є привабливим для жінок – своєю простотою та звірячим поглядом.
Він закохується – спочатку в Едварду, дочку торгівця – добродія Мака, а потім в
Єву – яку він вважав донькою коваля, поки не зрозумів, що вона є його
дружиною. Зрозуміло, що сам Глан покохав обох жінок, покохав їх по-різному, і
саме тому постає перед важким вибором. Історія трагічного кохання
розвертається на лоні прекрасної норвезької природи.

Стосунки між Гланом та Едвардою не є ідеальними: з самого початку вона

провокує його робити дивні вчинки й страждати, бо таким чином вона хоче
змусили Глана підкоритися їй. Едварда була примхливою, уміла керувати
почуттями, і доводила Глана до Часто через ревнощі він може нашкодити собі
або комусь іншому. Едварда сама змушує Глана ревнувати (наприклад, до
лікаря, який приходить до неї і одного забуває палицю. Ревнощі стають
причиною сварки, внаслідок чого Глан повертається до свого помешкання, де
нібито випадково робить постріл собі у ногу.). Навіть освідчення Едварди у
коханні, нібито щире, все одного не дозволило їм бути разом: дівчина виходить
заміж за барона.

Єва, ж на відміну від Едварди, щиро та міцно покохала Глана. Вона не має
бажання ні маніпулювати ним, ні змушувати його страждати й боротися за неї.
Вона лише відчуває до нього потяг, відкривається йому, втішає його та дозволяє
йому відкрити свою душу, хоча можна зрозуміти, що почуття Глана до неї
суттєво відрізняються від почуттів, які він відчуває стосовно Едварди. На
щирість її почуттів вказує те, що вона рада бачити його навіть тоді, коли
втомлена. Кохання допомагає їй розкритись як особистості і розвиватись, навіть
якщо взяти до уваги той факт, що воно не знаходить відповіді. Навіть не
зважаючи на те, що серце мислився належало Едварді, він все одно відчуває
щастя й полегшення, спілкуючись із Євою. Правда про те, що коваль є її
чоловіком, а не батьком, ранить Глана. Але почуття Єви до мисливця є чистими,
хоч вона і не отримує від нього суттєвої взаємності. Єва гине в результаті
обвалу скелі, спричиненого вибухом: у ньому винен добродій Мак, що підірвав
міну, упевнений, що постраждати має саме Глан. Ця подія стала найвищою
точкою кипіння почуттів Мака, якому, взагалі дуже не подобались стосунки
Глана із його дочкою.

Глан обриває зв’язок із цим місцем. Едварда просить його на прощання перед
від’їздом подарувати їй Езопа – вірного пса лейтенанта Глана. Однак, на таку
пропозицію Глан не погодився: це змусило його застрелити свого собаку. Саме
тіло собаки отримала Едварда у якості подарунка на пам’ять. Це рішення є
інтуїтивним, воно ніяк не пояснюється у творі.
Образ лейтенанта Томаса Глана – приклад романтичного типу героя. Можна
вважати його таким через дії, які він вчиняє протягом усього сюжету,
починаючи від відчуженого способу життя, і закінчуючи смертю цього героя
(була представлена у новелі «Смерть Глана», яку можна вважати епілогом):
Глан зустрічає смерть з честю, спровокувавши оповідача (в новелі його ім’я не
згадувалось) на постріл під час полювання. Сила кохання керує ним – це
помітно за діями героя, причиною яких є ревнощі. Його впертість, темперамент,
поведінка, що проявляється у складних ситуаціях – все це вказує на складність
образу цього героя, цього непередбачуваність. Можливо, саме тому автор
роману обрав для свого твору таку назву – бо Пан в античній міфології є
образом, що втілює невгамовність, дикість. Порівнюючи Глана з Паном,
письменник робить акцент не лише на любові мисливця до природи, серед якої
той почуває себе, як риба у воді, а й на запальному, однак великодушному
характері героя. Пан уособлює й те, що зустрічається не лише в одному Глані, а
й Едварді та навіть її батькові. Крім того, героя до Пана уподібнює й його жага
до жінок. Він закохує їх у себе своїм поглядом.

Гамсун переосмислює, піддає аналізу легенду про Дідеріха та Ізелінду. Глан

ніби є дійовою особою цієї легенди: в одну жінку він палко закоханий, хоча й
змушений страждати, а друга сама кохає його, та не може дочекатись відповіді.