Лекція.

Тема. Творчість Девіда Герберта Лоуренса (1885-1930)

Мета. Висвітлити основні етапи творчості Д.Г.Лоуренса, окреслити особливості творчого

методу, світогляду, ідіостилю. Охарактеризувати проблематику та художні особливості роману
“Коханець леді Чатерлей”

Вступ.

Д.Г.Лоуренс – один із найбільш відомих англійських письменників. Увійшов у літературу як

романіст, поет, драматург, есеїст, займався малярством. Світову славу здобув завдяки
романові “Коханець леді Чатерлей”, став класиком англійської літератури.

План.

1.Життєвий і творчий шлях Д.Г.Лоуренса.

2. Творчий метод і світоглядні принципи автора.

3. Проблематика та художні особливості роману “Коханець леді Чатерлей”.

Зміст лекції.

1.Життєвий і творчий шлях Д.Г.Лоуренса.

Народився в Іствуді (Ноттінґем) в сім’ї шахтаря. Мати – вчителька, у соціальному плані була
вищою за батька. Стосунки батьків суттєво вплинули на сюжети творів Лоуренса, в основі
яких – нерівні сім’ї. Відвідував Ноттінгемську середню школу, а потім університетський
коледж. У 16 років захворів на туберкульоз, з яким боровся все життя. Деякий час працював
учителем, а пізніше присвятив себе письменницькій діяльності. Перший роман “Білий
павич” (“The White Peacock”) був опублікований 1911 року. Далі твори видавалися один за
другим. За 20 років написав 10 романів, низку поетичних книг, 10 п’єс, шість збірок новел,
декілька повістей, велику кількість есе, подорожніх заміток. Відзначався різкістю суджень,
непримиренністю у питаннях, що стосувалися мистецтва.
1913 року вийшов роман “Сини і коханці” (Son and Lovers), проте критики демонстративно
проігнорували новизну роману, яка полягала в глибокому психологізмі, лексико-
стилістичній своєрідності, широкому культивуванні просторічної та неформальної лексики.
Зобразивши два покоління шахтарської сім’ї, Лоуренс виступив проти устоїв та моральних
цінностей пуританської Англії. В романі “Веселка” (1915), який є своєрідною сімейною
сагою, зобразив історію трьох поколінь фермерського роду: з 1840 до перших років 20 ст.
Поєднав природне й духовне, зачепив психічні, фізіологічні та еротичні сторони життя
людей. Окрім того, у творі виразно звучали антивоєнні та антимілітаристські ідеї. За “образу
суспільної моралі” видавець та автор “Веселки” постали перед судом. Книга була вилучена з
продажу і спалена.
1912 року Лоуренс познайомився з Фрідою Віклі, сильною і владною жінкою, німкою за
походженням (1879-1956), з якою пізніше взяв шлюб. Кохання до Фріди, пристрасть, яку
відчував до неї, пізніше втілить у романі “Коханець леді Ч.”. Після війни (мобілізації
уникнув через хворобу) письменник багато подорожує: Італія, Німеччина, США, Мексика,
Австралія. Далі продовжує писати. 1920 року виходить ще один його знаменитий роман
“Закохані жінки” (Weman in Love), а у 1923 році видано один із найкращих поетичних циклів
Лоуренса «Птахи, звірі і квіти».
Над романом “Коханець леді Чатерлей” почав працювати 1926 р., створив два варіанти, але
був незадоволений. Лише третій варіант роману став кінцевим. На прохання видавців
пом’якшити деякі моменти у тексті категорично відмовився. Підготовлені 1928 року до
видання примірники роману рішенням суду (від 1929 року) були повністю конфісковані.
Одночасно була закрита й конфіскована в Лондоні виставка його полотен, які не судилось
нікому побачити.
У цей час загострюється хвороба Лоуренса. Важко переживаючи конфлікт з офіційною
мораллю, він пише свої “Останні вірші”, які побачать світ 2 роки після смерті автора. Помер
Д. Лоуренс на півдні Франції 2 березня 1930 року, де й похований.

2. Творчий метод і світоглядні принципи автора.

Д. Лоуренс – майстер портретної характеристики, психологічного аналізу, живописних

ландшафтів. Широко вдається до прийомів міфопоетики, уводить елементи неоромантизму,
імпресіонізму, натуралізму.
Як романіст не пориває з принципами реалістичної оповіді, проте прагне передати
безпосередність і спонтанність почуттів, людину в русі через її емоційне життя, тому
конкретність бачення поєднує із узагальненнями, символами, за якими – філософська
глибина, власна концепція буття та дійсності. Тому пріоритетними в текстах є не дидактичні
авторські судження, а голоси самих персонажів.
Власні естетичні погляди виразив у працях «Чому важливий роман», «Мораль і роман» та ін.,
в яких естетичне розглядав невіддільно від етичного. Вважав, що лише роман спроможний
вирішити це завдання. У романі бачив велику перетворюючу силу, здатну оновити життя. Як
романіст Лоуренс відчував свою вищість над святим, вченим, філософом чи поетом. Адже
кожен з них міг вивчити якусь одну сторону живої людини, але не був здатний осягнути її у
всій цілісності. Він писав: «Я - жива людина і маю намір залишатися таким, доки зможу. З
цієї причини я - романіст… Роман - зрозуміла книга життя. Книги не є життям. Вони – це
лише коливання в повітрі. Але роман - це коливання, яке здатне сколихнути все живе в
людині. … якщо трепет народжується зі спілкування з книгою, це відбувається лише тоді,
коли цілісний роман розкриє мені себе.
Філософсько-світоглядна концепція Лоуренса - релігія плоті і крові (варіанти:
неоязичництво, неоруссоїзм). Основний зміст творів Лоуренса – спроба самореалізації
людини у сфері особистого життя. На думку письменника, приватна (інтимна) сфера,
знаходячись на відстані від центрів традиційного суспільного буття, є найбільш придатною
для втілення закладених у людині начал, оскільки сприяє автономії індивідуальності, її
звільненню від пуританської моралі, класових та матеріальних обмежень.
Власну концепцію, в якій поєднувались вірування давніх племен з елементами буддизму,
християнства, руссоїзму, ніцшеанства, інтуїтивізму тощо, письменник назвав «релігією
плоті і крові». «Моя велика релігія, - твердив він, - віра у плоть та кров, у те, що вони
могутніші за інтелект. Наш розум здатний помилятися, а те, що промовляє наша кров, -
завжди правда. Мені здається, що тіло людини підвладне полум’ю, що схоже на полум’я
свічки, а розум - це лише відблиск, що світить на все навколишнє. Мене мало тривожить
реальне, народжене розумом, мене захоплює таємниця вічно палаючого полум’я».
На думку Лоуренса, життя лише тоді більш-менш терпиме, коли розум і тіло – в гармонії,
рівновазі, взаємній повазі. При цьому саме тілесне, зігріте внутрішнім полум’ям, голосом
крові, спонтанною і таємничою силою, є основою всього. Тіло керує людиною не менше,
ніж розум, бо воно єдине з природою, її циклами. Розум тоді добрий, коли безпосередньо
пов'язаний з цією природою, тобто тілом. Тіло, таким чином, у письменника
одухотворяється, набуває універсального змісту, стаючи синонімом людяності.
У процесі зближення тіло як носій інформації виконує функцію ідентифікації спорідненої
душі, тож взаємне «пізнання» тіл, за Д. Лоуренсом, веде до глибшого осягнення
внутрішнього світу одне одного, бо здоровий дух може бути лише у наповненому
життєвим бажанням тілі. Така модель відповідає його ідеалу духовної й тілесної
взаємодії чоловіка та жінки. В есе «Фантазія несвідомого» він, зокрема, пише: «Ми всі
помиляємося, коли говоримо, що немає життєво важливої різниці між статями […].
Жінки ніколи не можуть відчувати і розуміти світ так, як чоловіки. І навпаки, чоловіки
ніколи не можуть відчувати і розуміти так динамічно, як це роблять жінки». Однак, як
проводить думку письменник, і одні, і другі доповнюють одне одного: «чоловіки вчаться
в жінок почуттів, жінки в чоловіків – розумового мислення». Саме таку єдність, ідеальну
у своїй основі, спостерігаємо в романі «Коханець леді Чатерлей», де Констанція завдяки
Мелорзу пізнає себе, своє тіло, а лісник наснажується від неї вірою й надією. Правда,
Лоуренс добре розумів утопічність думки про абсолютну гармонію між чоловіком і
жінкою, зважаючи, з одного боку, на разючу відмінність їхнього світоустрою, з іншого, –
на руйнівний чинник з боку цивілізації, зосередженої на грошах і механізмах.
Песимістичні настрої письменника виразилися в мотивах трагізму буття,
невлаштованості людини у світі та ін., відгомін яких відчутний в аналізованому романі.
Д.Г.Лоуренса вважають послідовником Фройда, проте проблема інтимного в нього
поставлена у значно ширшу площину. У працях «Психоаналіз і несвідоме» і «Фантазія
несвідомого» письменник погоджується, що в психіці людини наявні глибинні,
неусвідомлені імпульси і потяги. Герої його творів часто діють «не думаючи», «не
усвідомлюючи», тобто «несвідомо». Однак поняття «несвідоме» наповнене у З. Фройда і
Д.Г.Лоуренса принципово різним змістом. У З.Фройда – це «сфера потягів, у першу чергу
сексуальних». Для Д.Г.Лоуренса несвідоме – джерело рушійної, творчої сили в людині,
«надзвичайно унікальне в кожному індивідуальному живому організмі; це активна душа,
яка саморозвивається, яка народжує своє власне втілення і прояв». Лоуренсівську теорію
несвідомого можна охарактеризувати як індивідуалістичну, що цілком узгоджується з
пафосом усієї творчості автора, який утверджує незалежність, самостійність особистості.
Найбільш яскравого втілення авторські візії набувають у романі “Коханець леді Чатерлей”.

3. Проблематика та художні особливості роману “Коханець леді Чатерлей”.

Конфлікт роману полягає у протиставленні природних, почуттєвих, стихійних начал

особистості, з одного боку, вікторіанській пуританській моралі, з другого – механістичному
принципу цивілізованого світу. Автор прагне довести, що тілесний бік кохання не менш
прекрасний, ніж духовний. Мистецтво має повне право описувати не лише психологію, але
й фізіологію кохання. Мета автора - «показати значення сексуального в житті, його цінність,
а не ганебність».
Складним був пошук назви роману. Спершу збирався назвати «Джон Томас та леді Джейн»,
пізніше з’явилась ідея «Ніжності», яка й лягла в основу сучасної назви, адже «коханець» і
«ніжність» у словнику Лоуренса - поняття семантично близькі.
У романі йде мова про кохання леді Чатерлей і лісника Олівера Меллорза. Леді Чатерлей –
дружина Кліфорда Чатерлея. За національністю шотландка, народилася в сім’ї заможних
інтелігентів. Батько – художник, мати – жінка освічена, прибічниця фабіанства. Тож Коні
виховувалась у свободолюбивій атмосфері, позбавленій міщанських умовностей. Натомість
Кліфорд походив із бунжючної аристократичної родини. Його батько носив титул баронета,
а мати була графською дочкою. Кліфорд навчався в Кембриджі, а коли почалась війна, пішов
на фронт у чині лейтенанта. 1917 року, під час відпустки Кліфорда, молоді люди
одружилися. Їй було 23, йому 29. Через місяць чоловіка привезли важко пораненого. Після
тривалого лікування його вдалося виходити, проте нижня частина тіла так і залишилася
нерухомою.
1920 р. Кліф і Коні оселяються в родовому маєтку чоловіка – Реґбі. Подружнє життя
молодих людей протікало мирно й спокійно, однак було позбавлене щирості й теплоти, в
результаті, зводилося до добросовісного виконання кожним своїх обов’язків. Щоб
виправдати власне існування, Кліфорд вдається до письменницької діяльності – пише
оповідання, першим рецензентом яких є Констанс. Новоспечений письменник досягає
визнання та навіть слави в літературних колах, його фото друкують у журналах, а маєток
стає своєрідним мистецьким центром. Сюди приїжджають представники мистецького світу,
в основному чоловіки – ведуть розмови, сперечаються, обговорюють літературний процес
тощо. Та Коні чимраз стає пустинно в цьому замкненому просторі. Їй не вистачає справжніх
почуттів і живих вражень. Весь маєток навіює нудьгу, оповідання чоловіка викликають
роздратування, адже є радше грою в реальність. Недаремно батько Коні після візиту до
маєтку зауважує, що в них – пустота, порівнюючи оповіді з метеликами-одноденками.
Натомість Кліфорд не помічає такого стану дружини, адже є людиною неглибокою,
обмеженою, позбавленою проникливості. Ба більше, він пишається своїм статусом і нічого
не хоче міняти. Він впевнений, що й жінку все влаштовує.
Констанс, на вигляд свіжа, рум’яна й повновида, поступово втрачає інтерес до життя, що
відбивається на зовнішності. «Напівдіва» – так характеризує її батько та рекомендує їй
завести коханця. Тимчасовий флірт з одним із гостей маєтку – драматургом Майклісом – не
приносить очікуваного задоволення. Чутлива, емоційна, здатна на справжні почуття, Коні не
може змиритися з чоловічим егоїзмом. Після історії з драматургом вона відкидає ідею
тілесного зв’язку з особою протилежної статі. Та якось Кліфорд представив їй нового
лісника, який доглядав лісові угіддя Чатерлеїв. Між Коні та Мелором відразу ж виникає
взаємне зацікавлення, яке можна розцінювати як тілесний потяг, що пізніше переростає у
справжнє кохання (йдеться про ідею первинності тілесного).
Саме любов у творах постає важливим чинником реалізації внутрішнього потенціалу героїв,
єдино можливим порятунком у хаосі зовнішнього світу, формою щирого спілкування, де
людина здатна вийти за власні межі, зливаючись з іншою. Любов як форма щирого
спілкування розкріпачує героїв, робить вільними у вираженні думок. Каталізатором
зближення двох людей виступає природа з її вічним прагненням до оновлення і відродження,
що відповідає авторському розумінню людини як органічної частки природи.
Автор досить детально й неодноразово зупиняється на фізіологічній стороні любові. Це й
викликало обурення у британських властей, тому роман був вилучений з продажу.
Слід взяти до уваги, що Англія – історично консервативна країна. Англійське дворянство,
незважаючи на блискучу буржуазну революцію, зуміло знайти консенсус з буржуазією, при
цьому залишити за собою привілейоване місце, а також своєрідність моралі, культури,
життєвих манер. У романі бачимо кохання леді й лісника. Для леді – майже аристократки –
зв’язок із представником третього класу, сином коваля – річ ганебна й неприпустима. Це
грубо, вульгарно й низько. Однак лісник виявляється людиною освіченою (знав декілька
мов, багато читав, закінчив граматичну школу), мислячою, не позбавленою хороших манер,
джентльменської поведінки (дослужився в Індії до офіцерського чину). Мелорз висловлює
глибокі критичні думки щодо сучасної цивілізації, в яких звучить виклик усій системі
усталених цінностей.
Він ненавидить суспільство, в основі якого гроші й у якому відсутні природні людські
відчуття. За словами М., кохання перетворилось на «безглузді механічні рухи. Гроші
позбавляють людину сили, мужності і краси. Скоро на землі залишаться лише нікчемні
маріонетки». Тупість, мертвотність, твердолобість людей багатих йому ненависна, тому М.
ніколи не прагнув до наживи і просування по службі. Чи не символічною є інвалідність
(імпотентність) Кліфорда – представника аристократії, людини обміркованої, статечної, але
обмеженої, позбавленої гармонії духу й тіла. У статті «З приводу роману «Коханець леді Ч.»
щодо образу Кліфорда» Лоуренс писав: «У ньому немає теплоти, його серце мертве,
домашнє вогнище застигло. Це чистий продукт нашої цивілізації, смертельно небезпечний
для всього людства. Сер Кліфорд добрий настільки, наскільки цього вимагає етикет, однак
він і гадки не має, що означає сердечне співчуття. Він завжди залишається тим, що є. І
втрачає жінку, свою обраницю […] каліцтво Кліфорда символізує параліч, глибокий
чуттєвий і сексуальний параліч, яким вражені більшість чоловіків його типу і стану».
Мелорз вважає, що світ приречений на загибель через свій ідіотизм: «З Місяця, напевне,
добре видна наша бідна земля – брудна, запакощена людиною. Люди ж перетворилися у
мурашок, у них забрали їх людську гідність. Виною всього є цивілізація, машина, яка забрала
у людини право на життя… Я б стер з лиця землі всі машини і механізми; раз і назавше
покінчив з індустріальною ерою, з цією роковою помилкою людства”. Мелорз хоче
відлюднитися, втекти від цього брудного світу, жити своїм життям, але розуміє, що це
неможливо. Водночас визначальною рисою його характеру є здатність приймати рішення й
відповідати за нього: «якщо тепер він узяв жінку, то муситиме пройти крізь пекельне коло,
крізь страшний суд».
Бунт Мелорза, ненависть його до бундючності та святенництва аристократів виявляється і в
мові. Добре володіючи англ. літературною мовою, лісник з представниками вищого світу
розмовляє на місцевому діалекті, що викликає обурення, але М. непохитний – йому ніхто не
може заборонити говорити так, як він хоче: тра нам, тута, робе, всьо буде добре, любко, нє-
а тощо. Мова – ознака власної ідентичності Мелорза.
Викривальним змістом сповнені слова художника Дункана – давнього друга Коні: “Повірте,
вони не заспокояться, поки не доконають хлопця. Адже він піднявся на сходинку вище свого
класу, але лицемірство нашого класу відштовхнуло його. І він віддав перевагу одинокості.
Таким не прощають. Особливо не прощають прямоту і свободу в сексі. Можна бути по самі
вуха у бруді, ніхто і слова не скаже. Бруд по-своєму привабливий. Але якщо при цьому ти не
відчуваєш за собою вини і відстоюєш право любити, як хочеться, бережись: ці святенники
не заспокояться, поки не зживуть тебе зі світу”. Мабуть, саме ці слова дають пояснення
роману. І вони, як і багато що у творчості Лоуренса, стали пророчими по відношенню до
автора.
Відомо, що через клеймо аморальності його романи відразу ж після публікації піддавалися
забороні. Як живописець він також не зміг порозумітися із загалом: його власні полотна,
виставлені в Лондоні, було звинувачено в тій же непристойності й конфісковано з галереї.
Врешті, роман «Коханець леді Чатерлей», який вважається одним з найкращих, суд
присяжних назвав порнографічним. Реабілітовано твір лише 1960 року. У відповідь на
заборону книги Д.Лоуренс написав статтю “Порнографія і непристойність”, в якій дав
глибше трактування роману, засудивши не без певного пафосу твердолобу і суху
пуританську мораль, снобізм англійського суспільства.

Висновки.

Таким чином, автор у своїй творчості зосереджується на емоційному стані героїв, їхніх
життєвих поривах, описує красу природи, відчуття повноти життя. Природа в Лоуренса –
потужне джерело життя і людської мудрості, водночас це місце для вияву людських
інстинктів. Вона протиставлена умовностям мертвого, сірого і безрадісного цивілізованого
світу, де вміють говорити, писати, аналізувати тощо, але позбавлені можливості відчувати.

Література.

1. Глінка Н. В. Концепт любові у прозі Д.Г.Лоуренса / Н. В. Глінка. // Гуманітарний

вісник [Текст] : зб. наук. пр. : у 2 т. Серія: Іноземна філологія. Т. 1. – Проблеми сучасної
світової літератури. – Черкаси : Видавництво ЧДТУ, 2007. [Електронний ресурс]. Режим
доступу: http://bj.fl.kpi.ua/sites/default/files/Glinka_concept_ljubovi_2007.PDF
2. Девдюк І. В. Дискурс ескейпізму в англійській літературі перших десятиліть ХХ століття /
І. В. Девдюк // Іноземна філологія : український науковий збірник. – Львів, 2014. – Вип. 126.
– Ч. 1. – [Електронний ресурс]. Режим доступу:
http://old.lingua.lnu.edu.ua/Foreign_Philology/Foreign_Philology/Philology_126/Philology126_1/a
rticles/10Devdyuk.pdf
3. Жлуктенко Н. Девід Лоуренс та його утопія «легкого полум’я»
https://andronum.com/index.php?dispatch=products.download_fragment2&product_id=17255
4. Жлуктенко Н. Концепция характера в романах Дэвида Герберта Лоуренса и Джеймса
Джойса // Жлуктенко Н. Ю. Английский психологический роман ХХ века. – К., 1988.

Запитання.

У якому соціальному середовищі народився Лоуренс?

Що письменника пов’язує з живописом?
Елементи яких літературних течій наявні в його прозі?
У чому суть концепції природної людини Лоуренса?
Проти яких негативних явищ виступає автор у романі «Коханець леді Чатерлей»?
Які різні точки зору на кохання (секс) висловлювали молоді інтелектуали, що приїжджали у
гості до Кліфорда?
Що є найбільшим злом на землі, на думку Мелорза?
Символічний зміст хвороби Кліфорда.
Оцінка фіналу роману.