“Чума” А.

Камю аналіз твору

Рік написання: 1947

Літературний рід: епос

Жанр: філософський роман-притча; роман-парабола

Стиль: екзистенціалізм

Тема: боротьба людської спільноти проти конкретного зла (мешканців алжирського міста
Оран проти чуми); у символічному значенні: боротьба проти нацизму та фашизму.

Ідея: люди доброї волі здатні перемогти конкретне зло, але не можуть знищити його як
категорію світобудови. Тож єдине, що “винна” і повинна людина, – це бути і завжди
залишатися Людиною.

Головні герої “Чума”: доктор Бернар Ріє, Жан Тарру, священик отець Панлю, репортер
Раймон Рамбер, Коттар, Гран, мадам Ріє (мати доктора).

Проблематика роману “Чума”

зло, абсурд у житті людини і добро;
активне протистояння злу;
відповідальність за власний вибір;
моральність та аморальність;
життя і смерть.
Сюжет роману “Чума”
В алжирське місто Оран приходить чума. На вулицях міста та в будинках знаходять дохлих
пацюків, але ніхто ще не помічає небезпеки. Доктор Ріє проводжає свою хвору дружину (не
чума) на лікування до санаторію, до нього переїжджає мати. Першим помирає воротар у
будинку, в якому живе доктор. Кількість померлих зростає щодня. Доктор Ріє замовляє в
Парижі сироватку, яка може незначно допомогти хворим, а через декілька днів префектура
оголошує місто закритим. Одного вечора доктора викликає його пацієнт Гран, чий сусід
Коттар намагався покінчити життя самогубством. Ще на початку епідемії Ріє знайомиться з
журналістом Рамбером, який протягом карантину постійно здійснює спроби втекти з міста
до коханої в Париж, та з таємничим Жаном Тарру, який докладно записує всі своє
спостереження щодо жителів Орану. Місцеві жителі відчувають, що вони знаходяться у
в’язниці, та починають спалювати свої домівки , у місті закінчуються харчі. Похоронні
обряди вже відбуваються не відповідно до правил. Взимку чума відступає: хворі все частіше
видужують. Але саме в цей час чума вбиває друга доктора Ріє Тарру. Коттар, який єдиний не
чекав закінчення чуми, починає стріляти з вікна в перехожих, поліція затримує його. Доктор
Ріє отримує телеграму, з якої дізнається, що його дружина померла. Місто радіє.

Композиція роману “Чума”

Роман складається з 5 частин.

Роман “Чума” у творчості А. Камю знаменує перехід від анархічно-руйнівного бунтарства до

захисту загальнолюдських цінностей: протистояння злу, відповідальності й солідарності. На
думку самого Камю, роман “Чума” засвідчив його перехід від “етапу абсурду” до “етапу
протесту”.

Аналіз роману «Чума» А. Камю, характеристика образів

Роман “Чума”, з його філософсько-інтелектуальним змістом, можна розглядати як
своєрідний авторський монолог, розбитий на окремі партії, вручені різним персонажам, котрі
виступають носіями різних сторін авторського світогляду, різних його аспектів і тенденцій.

У цьому розумінні роман – це розмова з самим собою, що, втім, не позбавляє персонажів
індивідуальних рис характеру, а також глибокої мотивації їх вчинків.

Роман “Чума” складений у вигляді хроніки. Автором цих подій є лікар – доктор Ріє, що живе
в місті Оран. Він визнає лише факти, тому в його викладі події втрачають домішку будь-яких
художніх прикрас.

Взагалі-то боротьба з чумою – справа практично безнадійна.

Тверезо розуміючи це, доктор Ріє ні на секунду не припиняє своєї роботи, ризикуючи
власним життям.

Завдяки логіці і серйозності доктора, ми бачимо реальну картину епідемії. Доктор Ріє
неодноразово, в силу своєї професії, стикався віч-на-віч зі смертю. Смерть дитини, що
пробудила до справжнього буття батька Панлю, стала серйозним випробуванням і для
доктора Ріє. Здавалося б, глобальні світоглядні питання давно вирішені доктором: він не
визнає Бога не тому, що його немає, а тому, що він не потрібен:

«Так от, раз порядок речей визначається смертю, можливо, для господа бога взагалі краще,
щоб в нього не вірили…».
Чума змінила і ставлення пацієнтів до доктора «ніколи ще професія лікаря не здавалося Ріє
настільки важкою. Досі виходило так, що самі хворі полегшували йому завдання, повністю
йому ввірялись. А зараз, доктор наштовхувався на незрозумілу замкнутість пацієнтів.
Починалася боротьба, до якої доктор ще не звик».

Наступний образ – це батько Панлю. Спочатку він постає перед читачем в досить
відразливому вигляді проповідника, який мало не радіє з приводу епідемії. У ній він вбачає
божу кару за гріхи оранців. Цей досить трафаретний для християнства хід думок свідчить
про те, що священик продовжує існувати за інерцією, – «бути» він ще не почав. Панлю хоче
використовувати страх своїх парафіян для зміцнення їх ослабілої і тьмяної віри.
Великим випробуванням для батька-єзуїта стає власна хвороба: приймати допомогу лікарів –
значить визнати слабкість і непослідовність власних переконань. Священик, крім того,
чудово розуміє, що допомога ця не допоможе йому врятуватися. Судячи з первісним
варіантом роману, Камю наводив Панлю, який захворів чумою до релігійної катастрофи. Але
в остаточному варіанті роману Панлю залишається вірний власним вибором.

Розглянемо ще один не менш значимий образ. У числі тих, хто намагається залишити
захоплене чумою місто – єдиний персонаж, що має ім’я, Рамбер. Камю дає йому ім’я по
одній тільки причині: він не біжить. Не біжить, незважаючи на те, що він сторонній в місті,
незважаючи на те, що десь чекає його кохана жінка і Рамбер щиро вірить у те, що він
повинен бути поряд з нею.

Моментом пробудження людської сутності стає для Рамбера напад помисливості, коли йому
«раптом привиділося, ніби залози в нього в паху розпухли і щось під пахвами заважає вільно
рухати руками. Він вирішив, що це чума».

Можна сказати, що чума змусила оранцев перевірити ще раз своє ставлення до звичних
моральних норм і цінностей. Варіанти імморального поведінки (мародерство, пияцтво, жага
сатурналих т. д.) перед обличчям смертельної небезпеки не заперечуються Камю, але роман
побудований так, що читач розуміє: люди, які вибирають їх – не сіль землі.

«Чума» (фр. La Peste) — філософський роман-притча французького письменника Альбера

Камю, виданий у 1947 році.
У романі висвітлено боротьбу людської спільноти проти конкретного ворога (за словами
автора, зміст «Чуми» — це боротьба європейського опору проти нацизму), проте цим зміст
його не вичерпується. Як зазначив Альбер Камю, він «поширив значення цього образу
(чуми) на буття в цілому». Це не тільки чума (коричнева чума, як називали нацизм у Європі),
а зло взагалі, невіддільне від буття, властиве йому завжди. Чума — це й абсурд, який
осмислюють як форму існування зла, це й трагічна доля, що ініціює перехід самого
письменника від самотнього бунтарства до визначення спільноти, чию боротьбу треба
поділяти, еволюцію в напрямі до солідарності та співучасті.
Сюжет роману ґрунтується на подіях чумного року в Орані (Французький Алжир),
жахливої епідемії, яка штовхнула городян у безодню страждань і смерті. Розповідає про
це доктор Ріє — людина, що визнає лише факти, прагне до точності їх викладу, не вдаючись
ні до якого «художнього» прикрашення. За вдачею, світосприйняттям, характером занять,
перебігом подій він орієнтується лише на розум та логіку, не визнає двозначності, хаосу,
ірраціональності. Ріє виконує свій обов'язок лікаря, допомагає хворим, ризикує власним
життям, жодного разу не піддавши сумніву свою роль у боротьбі з конкретною хворобою, зі
злом взагалі. Навколо нього гуртуються інші персонажі, передусім Тарру. Для них чума,
зло — це щось невіддільне від людини, і навіть той, хто не хворіє, все одно носить хворобу в
своєму серці.
Люди доброї волі здатні перемогти конкретне зло, але вони не можуть його знищити як
категорію світобудови. І тому у фіналі роману під радісні вигуки городян, які святкують
звільнення від страшенної хвороби, доктор Ріє думає про те, що ця радість тимчасова, він
знає, що «…можливо, настане день, коли на лихо і науку людям, чума розбудить пацюків і
пошле їх конати на вулиці щасливого міста».
Роман написаний у формі хроніки однієї епідемії, спрямованої передусім на об'єктивну
фіксацію подій. Це монолог доктора Ріє, який подекуди переривається словами і думками
Тарру, зрідка — роздумами інших персонажів. Інтелектуали Ріє і Тарру — головні герої —
часто виступають від імені автора, їм він доручає формування ключових думок, їхніми
виступами описує найважливіші події чумної епідемії. Вони виконують свій професійний і
людський обов'язок, свідомо нехтують небезпекою, сімейним затишком, подружніми
почуттями.
Характерна й історія паризького журналіста Рамбера, який поривався із зачумленого Орана
до коханої жінки, а коли така можливість з'явилася, відмовився нею скористатися і
залишився в санітарній дружині доктора Ріє. Він це зробив тому, що інакше вчинити йому не
дозволило сумління, бо в час лихоліття «соромно бути щасливим одному». Привертає до
себе увагу і образ Грана — маленької людини з її безневинним графоманством і
невичерпною добротою та самовідданістю. Панлю, мати Ріє, контрабандисти, інші
епізодичні персонажі часто з'являються на сторінках твору, щоб висловити певну думку.
Вони мають індивідуальні риси, не позбавлені деяких вад, але виявляються готовими до
самопожертви. Усі вони разом і побороли страшенне лихо, їхня солідарність стала
запорукою спільної перемоги. Це важливий момент у творчості А. Камю, який почав
мистецький шлях з утворенням індивідуалістичних позицій і абсурдності буття.
Жанр роману-хроніки зумовлює особливості стилю цього твору. Підкреслена об'єктивність
визначає добір лексики, позбавленої яскравого емоційно-експресивного забарвлення,
стриманий виклад подій та коментарів до них. Але загальний зміст роману-притчі набагато
глибший. Він має «загальнолюдський» і позачасовий підтекст. У філософсько-
інтелектуальному розумінні, його можна розглядати як своєрідний авторський монолог.
Окремі персонажі, що виголошують його, відтворюють різні сторони авторського світогляду.
У цьому розумінні роман — це полілог і водночас розмова з самим собою, що, однак, не
позбавляє персонажів індивідуальних рис, глибокої мотивації їхніх вчинків.
Особливості стилю роману підкреслюють послідовність розвитку творчої манери в А. Камю,
дотримання традицій поширеного в новітній інтелектуальній прозі жанру, що відзначається
універсальністю змісту. «Чума» алегорична, як стародавні міфи, як Біблія, але на відміну від
стародавніх притч, які тяжіли до прямолінійних алегорій, відзначається смисловою
багатозначністю. З цього погляду вона наближається до міфу, стає надкультурним явищем.
«Чума» — одне з найдавніших подій у цьому жанрі, поряд з «Мобі Діком» Германа
Мелвілла, «Процесом» Франца Кафки, «Котлованом» Андрія Платонова, водночас це роман-
попередження, роман-пересторога, що також робить явище позачасовим і загальнолюдським.

Композиція[ред. | ред. код]
Композицію твору підпорядковано хронікальному викладу подій. Роман складається з п'яти
частин, у яких іде розповідь про чумний рік. У творі послідовно описано всі фази епідемії:
початок, наростання, загострення та спад. Портрети персонажів подано з документальною
точністю, що фактично виключає використання автором художніх засобів. Зрідка автор
вплітає стислі описи природи чотирьох пір року, які увиразнюють особливості клінічного
перебігу чуми та душевний стан оранців під час епідемії.

Висловлювання критиків про роман[ред. | ред. код]

Камю представляв у нашому столітті — й усупереч з теперішньою історією —
сьогоднішнього спадкоємця старовинної породи тих моралістів, чия творчість являє собою
найсамобутнішу лінію розвитку у французькій літературі. Його наполегливий гуманізм,
вузький і чистий, суворий і чуттєвий, вів сумнівну за своїми наслідками битву проти
потворних віянь епохи
Жан Поль Сартр
«Чума» Камю — роман філософський, і природно, що на першому плані в ньому
філософська проблематика, філософське, тобто узагальнено-універсальне трактування зла в
контексті людського буття. Саме так і осмислюється чума головними героями роману,
інтелектуалами Ріє і Тарру, устами яких найчастіше говорить автор. Для них чума, зло — це
щось невіддільне від людини та її існування, найстрашніша ж вона тим, що навіть той, який
не хворий, все одно носить хворобу в своєму серці.
У контексті роману чума — універсальна метафора зла в усій його багатоликості й
нездоланності. Стан «зачумленості» — той стан, якого майже нікому не вдається уникнути, а
його подолання вимагає повної мобілізації волі, духовних і моральних сил особистості. Бути
«зачумленим», за Камю, — це не тільки чинити насильство, а й не повставати проти нього.
“Зачумленість” — не тільки готовність убивати, а й примиреність із тим, що вбивають.
Дмитро Наливайко
«Центральна постать роману — лікар Ріє у “межовій ситуації” здійснює свій вибір: зло
непереможне, але Ріє, як і Сізіф, продовжує робити свою справу — лікувати стражденних,
втішати їх і підтримувати. Ріє — не герой, але він вірний самому собі, в екстремальних
умовах він зберігає людську гідність і відповідальність перед своєю совістю
Валерій Триков