Бойко Ольга 401 анн

Семінар №5
1.Визначте в одному літературному творі всі три аспекти тематики (вічний,
культурно-історичний, екзистенціальний)

Тема – це те, що покладено в основу твору, що надає йому єдність. Тематика ж це

сукупність тем. Якщо говорити про більш науково, то тематику можна поділити на три
аспекти. За В.Є. Халізев є вічна тематика, культурно-історична, а також
екзистенціальна.

Для розглянення цих трьох аспектів я вибрала твір Патріка Зюскінда «Запахи, або
Історія одного вбивці». Розпочнемо з вічної тематики. Вічні теми - одні із
найпоширеніших в світі. В будь-якій історії можна віднайти добро і зло, любов і
ненависть ( ворожнечу) , а також свободу та рабство. Цей список можна продовжувати
дуже довго, що призводить до поділення на різновиди. Отже, в нас є :
- онтологічна тематика, яка представляє собою добро і зло, темряво та світло,
життя і смерть
- антропологічна тематика, що описує людські прояви, такі як вікові особливості,
надепохальні ситуації, інстинкти…

Як ми знаємо «Запахи,або Історія одного вбивці» - це історія життя Жана-Батіста

Гренуя, найгеніальнішого парфюмерно усіх часі та народів. Наше знайомство з ним
розпочинається з опису як і де його народжувала мати, потім в якому середовищі він
зростав, хто його підбирав та давав розквітну його талантові, з яких причин він стає
відлюдником та що призводить до його смерті.
«І ось тут, у найсмердючішому місці всього королівства, 17 липня 1738 року народився
Жан-Батіст Гренуй. То був один із найспекотніших днів року. Спека, мов олово, висіла
над цвинтарем, вичавлюючи в сусідні провулки тлінний чад, що віддавав гнилими
кавунами та обвугленими ратицями. Коли почалися перейми, Гренуєва мати саме
стояла біля рибної ятки на вулиці о'Фер і чистила рибу, яку нібито вранці виловили в
Сені, але вона смерділа так, що її запах перевершував трупний. Проте Гренуєва мати
не звертала жодної уваги ні на рибний, ні на трупний дух, бо її ніс геть отупів до
запахів, а крім того, в неї боліло все тіло, і біль заглушав будь-яку чутливість
до зовнішніх подразників. Їй хотілось одного: щоб ущух біль, — і вона намагалася
якнайшвидше здихатися огидних пологів. Це були в неї вже п'яті.»
«Коли він підріс, діти відмовилися від наміру заподіяти йому смерть. Вони, мабуть,
зрозуміли, що знищити його неможливо. Натомість вони сходили йому з дороги,
втікали від нього, щоразу уникаючи будь-якого зіткнення. Не можна сказати, що діти
ненавиділи його. Вони не вміли ні ревнувати, ні заздрити йому. Для таких почуттів у
домі мадам Гайяр місця не було. Дітям просто заважало те, що він був серед них. Вони
не відчували його запаху. Вони його боялися.»
Отже, з впевненістю можна сказати,що цей роман є антропологічним різновидом вічної
тематики, адже тут присутнє дитинство, а також до онтологічної адже простежується
життя і смерть героя та як він сам забирав життя своїх жертв. Не треба тож забувати,
що були присутні моменти смерті й другорядних героїв, які хоч і не довго, але
контактували з Гренуєм.

Про смерть мадам Гайяр:

« І аж із десяти— чи двадцятирічним запізненням прийшла смерть у вигляді затяжної
онкологічної хвороби, яка почалася в мадам у горлі, забравши апетит, а потім і голос,
отож коли її відвозили до Отель Дью, вона не могла вимовити жодного слова протесту.
Там її занесли до тієї самої наповненої сотнями смертельно хворих людей зали, в якій
помирав її чоловік, поклали на одне із загальних ліжок до п'яти інших старих і зовсім
чужих їй бабів, які лежали щільно, тіло до тіла, одна побіля одної, і залишили на три
тижні помирати — прилюдно, на очах у всіх. Потім її зашили в мішок, о четвертій ранку
кинули разом із п'ять-десятьма іншими трупами на воза… »

Про смерть Джузеппе Бальдіні:

«І якщо він переживе цю подорож, то купить у селі біля Мессіни маленьку хатинку, де
вони дешеві. Там він і зустріне смерть, Джузеппе Бальдіні, колись великий парфюмер
Парижа, — у гірких злиднях, якщо на те Божа воля. Що ж, хай так і буде.»

Цей список смертей можна продовжувати й далі, але я надіюсь, що цього буде
достатньо. Ще одним основним аспектом цього твору є й творення та руйнування,
адже розпочалося з того, що в Жана-Батіста був дар творення, розробка духів, але
щоб їх створити треба було чимось пожертвувати, щось зруйнувати. І якщо прості
парфюмери використовували ладан, корицю, трояндові пелюстки, цвіт лаванду, то
Жан-Батуст брав за основу живих дівчат. По більшій частині ним керували інстинкти,
бажання заволодіти ароматом.
«Гренуй невимовно страждав. Уперше страждала не тільки його несита вдача, а й
серце. Він у якийсь дивний спосіб відчув, що цей аромат має стати ключем до цілої
низки інших ароматів, і неможливо буде зрозуміти їх, не зрозумівши цього одного.
Отож він, Гренуй, можна вважати, прожив життя даремно, якщо не заволодіє цим
одним. Він мусить його дістати — не просто щоб бути його володарем, а заради свого
душевного спокою.»
Також тут парфуми становляться символом влади.
«Все це Гренуй міг би зробити, якби тільки захотів. Мав владу для цього. Її він тримав у
руці. Владу, що була сильнішою, ніж влада грошей, чи влада терору, чи влада смерті:
невідпорна змога викликати в людей любов. Тільки одного не могла дати ця влада —
людського запаху. Хай навіть перед цілим світом він, завдяки своїм парфумам, явиться
Богом, — якщо ж не має власного запаху, то й сам ніколи не довідається, хто він є
насправді, відтак йому на все наплювати — на світ, на себе, на парфуми.»

Тим не менш, хоча твір наповнений погонею за запахами та розповіддю про життя
Жана-Батіста Гренуя мимохідь можна побачити життя Франції в ті часи, а саме життя
простого люду в столиці та війну.
«Так минав день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем. Так минуло цілих сім
років.
Тим часом у зовнішньому світі панувала війна. Бої точилися у Сілезії й Саксонії, в
Ганновері й Бельгії, в Богемії й Померанії. Солдати короля гинули в Гессені й
Вестфалії, на Балеарських островах, в Індії, на Міссісіпі і в Канаді, якщо вони не
помирали від тифу ще в дорозі. Мільйону людей це коштувало життя, королю Франції
— його колоніальних володінь, а всім країнам, що брали у ній участь, стільки грошей,
що вони нарешті, згнітивши серце, вирішили її закінчити.»
Наступним пунктом для розгляду пропоную культурно-історичну тематику. Зазвичай
культурно-історичні теми прив'язані до конкретного місця і часу. Епоха і країна, які
зображуються в літературному творі, не завжди збігаються з епохою і країною, де живе
автор. Тому не має нічого дивного, що Патрік Зюскінд - німецький письменник 1950-го
року народження пише про Францію 18 століття. Тут надзвичайно близько автор
намагається поглибити читача в жахливість тогочасного суспільства, а саме на їхню
проблему з гігієною.

«На той час, про який ми оце говоримо, у містах панував такий сморід, що його нам,
сучасним людям, навряд чи й можна уявити. Вулиці смерділи гноєм, задвірки — сечею,
коридори — гнилим деревом і щурами, кухні — затхлою пилюкою, спальні — масними
простирадлами, вологими перинами та різким солодкавим духом нічних горщиків. Із
камінів смерділо сіркою, з чинбарень — їдким лугом, з різниць — пролитою кров'ю.
Люди смерділи потом та невипраним одягом, з їхніх ротів смерділо гнилими зубами, із
шлунків тхнуло цибулею, а від тіл, якщо вони були вже не зовсім молоді, — старим
сиром, кислим молоком та гнійними болячками. Смерділи річки, смерділи майдани,
церкви, сморід стояв під мостами й у палацах. Селянин смердів, як священик,
підмайстер — як майстрова дружина, смерділо все дворянство, навіть король — як
хижий птах, а королева — як стара коза, і то влітку й узимку. Бо нищівній активності
бактерій у вісімнадцятому столітті ще не було стриму, отож не було жодної сфери
людської діяльності, творчої чи руйнівної, жодного вияву життя — коли воно
народжується чи вже занепадає, — що його не супроводжував би сморід.
І, звичайно, в Парижі сморід стояв найбільший, бо Париж був найбільшим містом у
Франції. А в самому Парижі, знову ж таки, було місце, в якому сморід панував аж надто
нестерпний. Це місце між вулицями о'Фер та де ля Феронері, а саме на Кладовищі
невинних. Протягом восьмисот років спроваджували сюди мерців із лікарні Отель Дью
та навколишніх парафій, протягом восьмисот років день у день привозили сюди
десятки трупів, звалювали їх у довжелезні могили, нашаровуючи у склепах та на
звалищах кісток. І лише згодом, напередодні Французької революції, після того як
кілька могил небезпечно обвалились і нестерпний сморід змусив жителів не просто
запротестувати, а повстати, цвинтар нарешті закрили і, закопавши мільйони кісток та
черепів у катакомбах Монмартру, влаштували на тому місці ринковий майдан для
торгівлі харчем.»

Для підсумку даної теми, пропоную розглянути останній аспект тематики,

екзистенціальний або ж авторського самопізнання.
Цей аспект тематики найбільш очевидний у творах автобіографічних або таких, в яких
показаний яскравий індивідуальний образ автора. Але також він може проявлятися
менш помітно в зображуваних обставинах, до якихось важливих для автора ідей. Якщо
автор тексту невідомий або про нього мало відомостей, про цей аспект тематики
говорити нічого. Хоча на перший погляд «Запахи, або Історія одного вбивці» не мають
нічого спільного з автором, але насправді детальніші проаналізувавши біографію
Зюскінда можна помітити спільні аспекти життя.

Так, Жан-Батіст провів в печері на горі 7 років на самотині, тим часом Патрік Зюскінд
веде життя відлюдника. Зюскінд майже не дає інтерв’ю, не виступає на публіці і
відхилив декілька нагород, які йому були присудженні за досягнення в області
літератури. До того ж, майже немає зображень із Зюскіндом. В цих обох були цілі в
житті, які не майже себе не виправдували. Отже, Гренуй намагався стати членом
суспільства, тим кого б признали б за людину, а не чудовисько. Так він створивши
парфуми,розчарувався у всьому до чого прагнув. Зюскінд же одного разу на уроці
літератури заявив, що в майбутньому напише книгу, яка обесмертить його імя, що й
сталося. Але призвело до того, що йому не давали спокій, весь час бентежили з
приводу його творчості, «нещадно примушували до глибини», що сприяло його
відлюдності. Він навіть не з’явився на світову презентацію екранізації роману в
Мюнхені.

Література

1. Конспект "Тематика"
2. Хализев В.Е. Теория литературы. – М., 2002. – С. С. 49-60 (Тематика искусства)
https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2F11klasov.ru%2Findex.php%3Fdo
%3Ddownload%26id%3D9946%26viewonline%3D1
3. Патрік Зюскінд. Парфуми: Історія одного вбивці. Переклад з німецької: Ірина Фрідріх.
Харків: Фоліо, 2016. 287 стор.
4. Посилання на біографію Патріка Зюскінда https://uk.wikipedia.org/wiki/Патрік_Зюскінд