1)

Просвітництво — це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний,

антиабсолютистський настрій освіченої частини населення в другій половині XVII —
XVIII століття. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, вважали метою
суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до
принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права.
Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого
абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації
людини людиною, утвердження самосвідомості й самооцінки особи. Цим просвітники
відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу.
Ідеологію Просвітництва визначали дві головні риси:
1) віра в безмежні можливості людського розуму, який став для ідеологів
Просвітництва мірилом усього сущого;
2) віра в те, що, використовуючи можливості людського розуму, можна поліпшити світ,
побудувавши людське суспільство, засноване на засадах розуму, а отже, істини і
справедливості.
Звідси поставала і практична мета просвітницької ідеології: перетворити людину
«природну», себто нерозвинуту, в людину цивілізовану, тобто культурну й освічену.
Цього, на думку просвітників, можна було досягти, пробуджуючи і виховуючи,
розвиваючи і вдосконалюючи в людині її розумний початок, тобто ту властивість,
завдячуючи якій вона початково і виділилась із природи і світу її примітивних творінь-
істот.
Вінцем німецького Просвітництва є Йоганн Вольфганг Гете (1749-1832) - геніальний
поет, глибокий мислитель, видатний учений, природознавець - національна гордість
німецького народу. Гете втілив єдність німців в області духовного життя і мови, він вніс
вирішальний внесок у справу формування німецької національної свідомості. Значною
мірою завдяки йому німецька література піднялася до рівня розвинених національних
літератур і увійшла в скарбницю світової класики.Гете - одне з найскладніших явищ в
історії німецької та світової літератури. Його світогляд і творчість дуже суперечливі, і
це не просто індивідуальні протиріччя. Він - найбільший лірик, чудовий романіст,
плідний драматург, залишив помітний слід в історії філософії, естетики,
природознавства, педагогіки. Лірика Гете життєрадісна і життєлюбива, перейнята
світлими, гуманістичними почуттями, де людина і природа у єднанні - її головні герої.
За своє довге життя він написав понад 1600 віршів в різних поетичних
жанрах.Соціально-економічні перетворення доби Просвітництва вплинули на духовний
світ людей через різні види мистецтва, в тому числі й через літературу. За словами А.
Єлистратової, «література стала передовим плацдармом, де перевірялися найновіші й
найсміливіші погляди на людину й суспільство». Різноманітні філософські теорії
знаходили відображення на сторінках літературних творів, а письменники нерідко самі
ставали філософами, висуваючи власні концепції.
Найвідомішими літературними творами доби Просвітництва стали:
Вольтер «Простак»
Даніель Дефо «Робінзон Крузо»
Джонатан Свіфт «Мандри Гуллівера»
Йоган Вольфганг Гете «Фауст»
Генрі Філдінг «Історія Тома Джонса, знайди»
Фрідріх Шиллер «Вільгельм Телль».
2)
Проблематика трагедії “Фауст”:
1.проблема пошуку людиною сенсу буття та сили 2.людського розуму (головна
проблема твору)
3.проблема співвідношення віри і безвір’я, добра і 4.зла, любові і ненависті
5.проблема людського щастя
6.проблема свободи життєвого вибору людини, 7.суспільного та духовного
призначення людини
3)
Образ Фауста позбавлений цілісності: молодий Фауст — людина почуття, Фауст
похилого віку — людина розуму.
Гете писав про свого героя: «Щоб правильно зрозуміти Фауста, треба знати його
характер — характер людини нетерплячої і незадоволеної земною дійсністю, людини,
яка прагне оволодіти вищим знанням, прагне насолоджуватися прекрасним добром, і
не може навіть незначною мірою задовольнити своє прагнення, тому знов і знов
повертається назад ще більш нещасною».
Фауст — справжній учений, бо його допитливий розум прагне усвідомити себе у світі,
осягнути загальну й абсолютну істину. Доля Фауста трагічна, адже відповіді, які він
знаходить, здаються йому неповними, а істина — частковою. Трагедія героя
починається у сфері свідомості: це трагедія духа, що зважився на осмислення
абсолютного і розуміє марність своїх поривань.

Природо безконечна! Де ж, коли ж

Знайду ту грудь, що нею світ ти поїш,
І небо, й землю — все живиш?
Невже ж ти болю в серці не загоїш,
Жаги палкої в нім не заспокоїш?

Фауст завжди самотній: поруч із ним немає нікого, крім чорта. Мета його — осягнути
сенс буття в цілому, знайти форму життя, яка найбільше відповідала б людській
гідності. Розчарування у можливостях людського розуму змушує його звернутися до
потойбічних сил, щоб об’єднати два світи, дві душі, які живуть у ньому.

У мене в грудях дві душі живуть,

Між себе вкрай несхожі — і ворожі.
Одна впилась жадливо в світ земний
І розкошує з ним в любовній млості,
А друга рветься в тузі огневій
У неба рідні високості.

Отже, Бог і чорт, безсмертний дух і смертне тіло сперечаються між собою в натурі
Фауста. Два світи, дві душі — це смертна плоть і безсмертний творчий дух, що
становлять людську сутність. Своє перше життя Фауст віддав науці, другий термін,
відпущений йому, він хоче покласти на саме життя, протягом якого не раз знехтує
підступними спокусами Мефістофеля і жодного разу не буде слухняним знаряддям у
його руках. Навіть коли Фауст чимось поступався, це була поступка другій частині душі,
яка, власне, і містила мефістофельське начало.
Фауст — не ідеальний герой. Упродовж життя він припускався багатьох помилок, але
вперто шукав сенсу людського існування і безстрашно йшов до своєї мети.Так.