1.Тема художника та його творчості у новелі «Смерть у Венеції».

Манн створює разючий по художності і силі викриття образ

письменника - модерніста, автора «Нікчемного». Характерно, що Манн
обрав саме таку назву для шедевра Ашенбаха. Ашенбах -той, то
«відлив в настільки зразково чисті форми своє неприйняття боегми,
митних глибин буття, той, хто встояв перед спокусою безодні і
знехтував ганебне».

Головний герой новели, письменник Густав Ашенбах, - людина

внутрішньо спустошений, але щодня зусиллям волі і самодисципліною
спонукає себе до наполегливої, копіткої праці. Витримка і
самовладання Ашенбаха роблять його схожим на Томаса
Будденброка. Однак його стоїцизм, позбавлений моральної опори,
виявляє свою неспроможність. У Венеції письменник потрапляє під
нездоланну владу принизливої протиприродною пристрасті.
Внутрішній розпад прориває неміцну оболонку витримки і
доброчесності. Але тема розпаду і хаосу пов'язана не тільки з
головним героєм новели. У Венеції спалахує холера. Над містом
висить солодкуватий запах гниття. Нерухомі обриси прекрасних
палаців і соборів приховують заразу, хвороба і смерть. У такого роду
«тематичність» картин і деталей, гравірування «за тим самим
написаному» Т. Манн досяг унікального, витонченого майстерності.

Фігура художника виявляється незамінним фокусом, здатним звести

до єдності процеси внутрішні і зовнішні. Смерть у Венеції - це не тільки
смерть Ашенбаха, це розгул смерті, що означає і катастрофічність всієї
європейської дійсності напередодні першої світової війни. Недарма в
першій фразі новели говориться про «19.. рік, який протягом такого
довгих місяців грізним оком дивився на наш континент ... ».

Тема мистецтва та художника - головна в новелі «Смерть у Венеції»

(1912). У центрі новели - психологічно складний образ письменника
декадентсткого толку Густава фон Ашенбаха. Разом з тим
неправомірно вважати, що Ашенбах - чи не квінтесенція декадентських
настроїв. Ашенбах відливає в "зразково чисті форми своє
неприйняття богеми". Для Ашенбаха важливі позитивні цінності, він
хоче допомогти собі та іншим. В образі гл. гер. є автобіографічні риси,
наприклад в описі його життєвих звичок, особливостей роботи,
схильності до іронії і сумнівам. Ашенбах - уславлений майстер, який
претендує на духовний аристократизм, а обрані сторінки з його творів
включені в шкільні хрестоматії.

варіант 2

Тема художника та його творчості у новелі "Смерть у Венеції" Томаса

Манна є однією з головних. Головний герой новели - письменник
Густав Аскет - відчуває внутрішню потребу в творчості, але не може
знайти натхнення. Він вирушає до Венеції, де знаходить натхнення у
молодому хлопці на ім'я Тадзіо. Густав переживає дивні почуття до
нього, які надихають його на нову творчість.

Але тема художника в новелі є не тільки про творчість, але і про

життя та смерть. Густав Аскет вбачає в Тадзіо не тільки натхнення для
своєї творчості, а й символ краси та ідеалу. Він захоплюється його
юністю, бездоганною зовнішністю та грацією. Але згодом
виявляється, що Тадзіо хворіє на чуму, і Густав стає свідком його
мученицької смерті.

У новелі Манн висвітлює тему краси та смерті, а також проблему

залежності від ідеалу. Густав Аскет знаходить свій ідеал у Тадзіоі, але
це веде до його власної загибелі. Новела також ставить питання про
мистецтво та його роль у суспільстві. Чи має мистецтво бути віддане
ідеалам краси та гармонії, чи має воно відображати реальність?

Таким чином, тема художника та його творчості у новелі "Смерть у

Венеції" є багатогранною та відображає важливі питання мистецтва,
життя та смерті.

(Зустріч із Тадзіо немов пробуджує Ашенбаха від тривалого сну. Він

зрозумів, що краса реального життя - неперевершена цінність, без неї
мистецтво втрачає свій сенс, а світ постає сірим і безбарвним.
Змушений переоцінити свій життєвий і творчий шлях, Густав
усвідомлює, що не він є справжнім переможцем, незважаючи на славу,
а Тадзіо з його життєдайною силою, оптимізмом, енергією. З цього
моменту на перший план у новелі виходить хлопчик, за яким митець
визнає право бути своїм учителем.
Спостерігаючи за фрагментами буденного життя Тадзіо, Ашенбах
відчув нарешті справжню радість і повноту буття - як людина і як
письменник. До нього прийшло мистецьке щастя - «думка, що
переходить у почуття, і почуття, що переходить у думку». Образ і його
прекрасне відображення злилися в єдине ціле і надихнули Густава до
літературної творчості, але вже нової. Він прагнув зробити свій стиль
подібним до витонченої краси Тадзіо, а творчу манеру - такою ж
натхненною, як погляд хлопчика, що завжди сяяв добром, мрією і
радістю.

Символічно, що внутрішні відкриття Ашенбаха немовби наповнюють

його і навколишній світ чудовими звуками, блискучим світлом,
кольоровими картинами. Емоційна тональність оповіді змінюється:
натомість нудьги й суму з’являється романтична піднесеність.

Однак щастя, яке відчув Ашенбах, тривало недовго. У Венецію

прийшла страшна хвороба - холера. Влада замовчувала масштаби
епідемії, побоюючися паніки і матеріальних збитків від масового
від’їзду відпочиваючих. Т. Манн поступово переходить до сатиричного
викриття абсурдного суспільства, яке заради імітації благополуччя
жертвує життям людей. Густав Ашенбах, дізнавшись про епідемію,
спочатку хотів попередити про загрозу холери сім’ю Тадзіо і тим
самим врятувати його. Але злякавшись того, що він більше ніколи не
побачить хлопчика і не відчує щасливих хвилин його присутності,
вирішив мовчати. Цей момент можна вважати психологічною
кульмінацією твору: душа опинилася на межі між добром і злом,
життям і смертю, спогляданням і дієвістю, проте людина зробила
хибний вибір, який став початком її кінця)

А/ Порівняйте Густава Ашенбаха і Тоніо Крегера?

Густав Ашенбах і Тоніо Крегер - це два головних герої Томаса Манна,

які мають схожі та відмінні риси.

З одного боку, обидва герої є представниками інтелігенції та

мистецтва, вони обидва займаються творчістю і стикаються з
проблемами, пов'язаними зі своїм художнім даром. Вони обидва
переживають духовні та естетичні кризи, стикаються зі змінами в
своїй творчості та пошуках нових натхнень. Обидва також
характеризуються внутрішньою замкненістю та роздумами про життя
та смерть.

З іншого боку, Густав Ашенбах та Тоніо Крегер є досить різними за

своїми характерами та світоглядом. Ашенбах - це людина, яка прагне
до ідеалів краси та гармонії, він захоплюється молодістю та ідеалізує
її. Крегер же - це більш прагматична особистість, яка більше цінує
життєвий досвід та реалії. Він не шукає ідеалів у житті, а
зосереджується на тому, що є.

Крім того, Тоніо Крегер характеризується більшою суспільною

активністю, він є більш інтегрованою особистістю у світ, ніж Густав
Ашенбах, який майже завжди замкнений у собі та своїх роздумах.

Отже, обидва герої мають схожість у своїй творчій діяльності та

пошуках нових натхнень, але вони різні у своїх характерах, світогляді
та способах сприйняття життя

Б/ Чим, з вашої точки зору, є пристрасть до Тадзьо?

можна розглядати з різних точок зору. З одного боку, ця пристрасть

може бути спричинена просто фізичною привабливістю Тадзьо, адже
Густав був знаменитим письменником, який проживав у своєму світі і
не мав ніяких особистих зв'язків з іншими людьми. Тож, можливо,
він просто потребував емоційної збудженості, яку надавала йому
пристрасть до Тадзьо.

З іншого боку, можна розглядати цю пристрасть як прояв прагнення

до краси та ідеалу. Густав Ашенбах, як і автор новели, був
представником стилю "старійшина", який прагнув до ідеального
порядку і гармонії. Тадзьо, з його точки зору, був втіленням ідеалу
краси і гармонії, і Густав пристрастів до нього як до ідеалу, який він
ніколи не зустрічав у своєму житті. Ця пристрасть може відображати
ідеалізований погляд на красу і гармонію, які Густав бачив в Тадзьо.
Нарешті, можна розглядати пристрасть до Тадзьо як прояв прагнення
до самореалізації через естетичне сприйняття. Густав Ашенбах був
письменником, який прагнув до творення вишуканих творів
мистецтва, а Тадзьо, як молодий талант, міг бути втіленням його
творчої самореалізації. Проте, це прагнення через пристрасть до
Тадзьо призводить Густава до дестабілізації його життя та падіння в
останній етап свого життя.

В/ Як змінюється ставлення Ашенбаха до своєї творчості?

У новелі «Смерть у Венеції» Тоніо Крегера головний герой Густав

Ашенбах пройшов складний емоційний шлях від самовпевненості та
відчуття успіху до розчарування та втрати віри в себе.

На початку твору Ашенбах відчуває велику пристрасть до своєї

творчості та переконаний у своїй високій майстерності. Він вважає,
що його творчість є дуже важливою для культури і не може бути
замінена. Він зосереджується на своїй роботі та ставить перед собою
нові творчі завдання.

Проте, коли Ашенбах приїжджає до Венеції, його ставлення до своєї

творчості змінюється. Він вже не відчуває такої самовпевненості та
відчуття успіху, і це викликає у нього страх перед занепадом та
забуттям. Він відчуває, що його творчість більше не така важлива для
світу, як раніше, і це призводить до депресії та втрати віри в себе.

На кінці твору, коли Ашенбах помер, його творчість не має значення

для світу, але для нього самого вона стала дуже важливою. Він
зрозумів, що творчість - це його життя, його пристрасть, і навіть якщо
вона не має великої значимості для інших, вона все ще є важливою
для нього. Таким чином, ставлення Ашенбаха до своєї творчості
змінилося від самовпевненості та відчуття успіху до болюсної
свідомості про власну невдачу, а потім до відновлення важливості
творчості для самого Ашенбаха.

Г/ Чому окрилений Ашенбах не створює нового шедевра?

У новелі «Смерть у Венеції» окрилений Ашенбах не створює нового
шедевра через те, що його творчість та натхнення були пов'язані з
його раціональним розумом, а не з емоціями. Після того, як він почув
внутрішній виклик до своєї любові до Тадзіо, його творчість та
раціональність почали розходитися. Він більше не здатен був
сконцентрувати своє увагу на своїй творчості, оскільки його думки
постійно поверталися до Тадзіо. Таким чином, Ашенбах був
змушений покинути свою творчість і зосередитися на своєму
підсвідомому бажанні, що врешті-решт призвело до його смерті.
Тому, окрилений Ашенбах не зміг створити новий шедевр, оскільки
його творчість і пізнання були пов'язані з його раціональним
мисленням, а це було неможливо зберегти у стані емоційного
збудження.

Д/ Чому автор приводить свого героя до смерті?

Автор новели «Смерть у Венеції» Томас Манн приводить свого героя,

Густава Ашенбаха, до смерті, оскільки це є логічним завершенням
його історії. Смерть Густава Ашенбаха є наслідком його пристрасті до
Тадзіо, що виявилася для нього непереборною. Герой був зовсім не
готовий до такого роду почуттів і відчував, що це зраджує його
принципи і ідеали. Але в той же час, він не міг приборкати свої емоції,
що вів до його кінцевого занепаду і смерті.

Крім того, смерть Ашенбаха виступає як символічний акт в новелі,

який відображає загальнолюдську трагедію людини, яка не може
досягти своїх мрій і ідеалів. Автор показує, що Ашенбах, який був
високо цінуваним та успішним художником, не знайшов сенсу життя
та виявився безпорадним перед своєю власною пристрастю. Таким
чином, смерть Ашенбаха слугує автору для підкреслення теми
загальнолюдської трагедії, коли людина не може знайти своє місце в
житті та досягти щастя.

А/ Де відбуваються події новели? Чому саме у цій країні?

Події в новелі «Маріо та чарівник» Тоніо Крегера відбуваються в
Італії, а саме в місті Торре-дель-Лаго на березі Адриатичного моря.

Крегер обрав Італію як місце дії своєї новели з кількох причин. По-
перше, в Італії в той час було розвинене мистецтво, особливо музика,
що дозволяло авторові яскраво показати тему мистецтва та його
впливу на життя людей. Крім того, Італія була в той час однією з
провідних держав, яка пройшла шлях національного об'єднання та
знаходилася на шляху до фашизму. Це дало можливість показати в
новелі місце і роль мистецтва в політичному та соціальному житті
країни.

Крім того, автор використовує Італію як метафору для зображення

життя взагалі. Італія у новелі є символом краси, гармонії та розквіту,
що згодом руйнується насильством та фашизмом. Це є своєрідним
пророчеством та попередженням про те, що може трапитися з будь-
якою країною або суспільством, якщо вони дозволять насильству та
політичному терору.

Отже, Італія в новелі «Маріо та чарівник» Тоніо Крегера відображає

не тільки конкретну країну, а й ширший світовий контекст, де
культура, мистецтво, політика та соціальні проблеми взаємодіють та
впливають одне на одного.

Томас Манн у своєму творі "Маріо та чаклун" критикує ідеологію

буржуазного індивідуалізму, яка передбачає, що успіх в житті
залежить від особистих зусиль і таланту кожної окремої людини.
Водночас, Манн показує, що ця ідеологія є помилковою, оскільки
багато факторів, таких як народження в багатій родині, соціальний
статус, можуть вплинути на успіх в житті.

Проте, у творі є одна помилка в ідеології, яку вважає Манн. Він

вважає, що шлях до щастя полягає відмові від індивідуальних цілей і
ідеалів на користь загальнолюдських. Ця ідея відображається в
образі чаклуна, який захищає загальні цінності і відмовляється від
індивідуальної слави та успіху. Проте, ця ідея може бути
помилковою, оскільки успіх і задоволення в житті можуть бути
досягнуті і через індивідуальні досягнення та розвиток власних
талантів

Антифашистська спрямованість новели «Маріо та чарівник».

Антифашистська спрямованість новели «Маріо та чарівник» Тоніо

Крегера є досить очевидною. Відображення соціально-політичної
дійсності Італії того часу, а також місця і ролі мистецтва в цій
дійсності, є ключовими моментами новели.

Головним героєм твору є Маріо Руї, молодий музикант, який

зустрічається з чарівником, який відкриває йому таємниці мистецтва.
У своїх роздумах Маріо звертає увагу на соціальні проблеми Італії,
зокрема на зростання фашизму та националізму, і на те, як вони
впливають на мистецтво. Він відчуває відповідальність за те, що
відбувається в його країні та використовує свою музику, щоб
відстоювати прогресивні цінності та протистояти фашизму.

Один з ключових моментів новели полягає у тому, що Маріо виступає

проти використання мистецтва як інструменту політичної пропаганди
та насильства. Він стверджує, що мистецтво повинно служити красі та
гармонії, а не фашизму та насильству. Це можна розглядати як явний
протест проти фашизму, який засуджує насильство та політичну
репресію.

Отже, можна зробити висновок, що антифашистська спрямованість

новели «Маріо та чарівник» Тоніо Крегера виявляється у його критиці
фашизму та насильства, а також у підтримці мистецтва як символу
гармонії та краси.
Б/ Чому літературознавці вважають «Маріо та чарівник» першою
антифашистською новелою, адже прямо про це в тексті нічого не
сказано? Знайдіть події твору, які доводять вашу думку.

На перший погляд, може здатися, що у тексті прямо не йдеться про

фашизм, адже німецький нацизм на той момент ще не був на піку
своєї сили, і Тоніо Крегер не може бути відомий як прямий борець з
фашизмом. Але, насправді, у творі є кілька елементів, які
підтверджують антифашистську спрямованість новели.

По-перше, сама сюжетна лінія новели відображає конфлікт між

індивідуумом та колективом, де Маріо як індивідуум вступає в
опозицію до загального менталітету і підкреслює свою
індивідуальність та унікальність. Це можна сприймати як
попередження про те, що колективність та сліпе підпорядкування
авторитету можуть вести до насильства та диктатури.

По-друге, у творі зображено насильство та загальний руйнівний вплив

влади на суспільство. Наприклад, у фінальних главах новели
описується терор фашистської влади, яка прагне знищити кожну
форму індивідуальності та свободи в ім'я загального блага. Автор
ніби пророкує майбутнє тоталітарного режиму, що стане домінуючим
в Німеччині в наступному десятилітті.

Крім того, зверніть увагу на образ чаклуна в творі. Він може бути
сприйнятий як алегорія на фашизм, оскільки він представляє те, що
стоїть на шляху індивідуальності та свободи. Чаклун завойовує повну
влад

В/ Схарактеризуйте образ Чіполли. Як він пов'язаний із головною

ідеєю новели?

Він є невеликим, хитрим, забавним, але досить злим і заздрісним

буратіно, який заздрить Маріо й прагне заважати йому у його
взаєминах з чарівником.
Образ Чіполлі відіграє важливу роль у втіленні головної ідеї новели -
боротьбі між світом добра та зла, між індивідуальністю та загальною
ментальністю. Чіполлі може бути сприйнятий як символ зла, або
дурості, що заважає розвитку особистості Маріо та обмежує його
можливості до самовираження. Він представляє собою все те, що
може завадити досягненню свободи та розвитку індивідуальності.

Протистояння Маріо та Чіполлі в новелі може бути розглянуто як

суперечність між прагненням до індивідуальності та намаганням
контролювати інших. У цьому контексті образ Чіполлі може бути
сприйнятий як один з образів, що символізують колективну
свідомість, тобто загальний менталітет, що затісняє індивідуальність
та творчість. Таким чином, образ Чіполлі допомагає підкреслити ідею
твору про необхідність захисту індивідуальності та свободи від
загального менталітету.

Г/ Яке ідейне навантаження образу Маріо?

На перший погляд, Маріо може здатися просто дитиною, яка живе в

своєму світі фантазій і мріє про втечу від реальності. Однак, при
ближчому дослідженні, Маріо стає символом індивідуальності та
творчості, яка бореться зі загальним менталітетом і колективними
уявленнями.

Маріо віддає перевагу своїй уяві та творчості, замість того, щоб

пристосовуватися до норм та вимог оточуючого світу. Це робить його
чужим і не зрозумілим для більшості людей, але саме ця
індивідуальність дозволяє Маріо створювати свій власний світ та бути
творцем своєї власної історії. Його уява допомагає йому бачити світ
інакше, відмінно від загального менталітету.

Ідейне навантаження образу Маріо полягає в показі важливості

творчості та індивідуальності у світі, де домінують загальні стандарти
і вимоги. Маріо символізує тих, хто не може вписатися у шаблони та
стандарти, але які є носіями інновацій та новацій у суспільстві. Він
нагадує про важливість творчості, яка здатна змінювати світ, а не
тільки пристосовуватися до нього.

Д/ Розмежуйте соціальний та моральний аспекти головної проблеми

твору.

Головною проблемою твору «Маріо та чарівник» Тоніо Крегера є

взаємодія між мистецтвом та життям. У цьому контексті можна
виділити і соціальний, і моральний аспекти.

Соціальний аспект проблеми проявляється у зіткненні двох світів:

світу мистецтва та світу реального життя. Маріо, що є представником
світу мистецтва, знаходиться в конфлікті зі світом реального життя,
який представлений родиною й громадськістю, з якою він повинен
спілкуватися під час виконання своїх обов'язків. Через цей конфлікт
Маріо відчуває, що його творчість та особистість неповноцінні,
оскільки не можуть існувати в світі реальності.

Моральний аспект проблеми проявляється в тому, що Маріо вирішує

віддати своє життя мистецтву, вважаючи це за найвищу моральну
цінність. Він віддає перевагу своїй пристрасті до мистецтва над
зобов'язаннями перед родиною та суспільством, і тим самим
приймає ризик відчуження від них. Це викликає у читача питання про
те, чи можна вважати моральним таке ставлення до життя та
суспільства, або ж можливо знайти баланс між творчістю та реальним
життям.

Отже, соціальний та моральний аспекти проблеми у творі «Маріо та

чарівник» Тоніо Крегера пов'язані з протистоянням мистецтва та
життя, а також з вибором між цими двома світами.