3.

Основні жанри давньоєгипетської літератури класичного періоду

На ниві літератури єгиптяни не дали творів найвищого рівня. В їхніх
письменницьких працях виявляється тверезість і поміркованість, яка
примушує їх триматись конвенціональних зразків і не дозволяє розвинути
ширше індивідуальні сили. Коли з’являлась якась літературна форма,
письменники трималися її цілими століттями, не зважуючись будь-чим
змінити спосіб писання. Тому єгипетське письмо здається нам сірим і
одноманітним.
Приповідки
Найстаріший вид літератури в Єгипті – це приповідки філософсько-
морального змісту. Вже з часів IV династії зберігся збірник таких повчань
міністра Кагеммі. Життєві науки цього мудреця доволі обмежені.
"Треба бути поміркованим – води й зілля вистачить на поживу. Але неможна
воювати з людьми, що інакше думають, - навіть із пияком можна сидіти за
одним столом аби тільки самому зберегти поміркованість. Не варто говорити
зайвого перед людьми, які не вміють мовчати. Не треба бути занадто
гордовитим, бо майбутнє – непевне... "
Птахотеп, королівський міністр із часів V династії, починає свої міркування
такими словами:
"Приходить слабість, і людина стає дитиною. Кожний день приносить свою
біду. Очі слабнуть, вуха глухнуть; серце затикається, вуста мовкнуть; пам’ять
зникає і її не вистачає, щоб згадати те, що сталось вчора. Що було добрим,
стає лихим. Людина втрачає апетит; ніс її затканий, вже не видихає..."
Старий філософ звертається до людей різних класів і дає їм практичні
вказівки, як жити.
Письменник Енеї у своїх повчаннях говорить багато про жінок. Він наказує
мати найглибшу пошану до матері й вірність для дружини. Мудрий чоловік
старається утримати жінку в доброму гуморі, не докучає їй непотрібними
наказами, завжди є лагідним, не починає сварки. Але від чужих жінок треба
триматися здалека.
Найглибші за змістом є повчання фараона Аменемхета І, які він залишив
своєму синові. це вже не практичні вказівки щодо життя, а поважний погляд
на світ і його вартість. Заповіт фараона сумний: він зневірений у людях – всі
вони зрадливі й невірні, важко знайти між ними добро і чесноту...
Сатира
До найстаріших зразків сатири належить історія про "красномовного
мужика". Нечесний урядовець безправне забрав у селянина віслюка, але
мужик так хитро й красномовно боронив свою справу, що його промову
записали й передали фараонові. "Серцю його світлості це було приємніше,
ніж усе, що є в усій країні". Це – сатира на єгипетське урядництво.
У сатирі "На вибір" автор жартує з долі військового старшини:
"Що ти кажеш, що офіцерові доводиться краще, ніж писареві? Ходи оповім
тобі про долю славетного офіцера! Приводять його ще дитиною й замикають
в казармі. Дістає кулаком у живіт, дістає вдруге в чоло, голову має розлупану
раною, кладуть його і б’ють, аж нагаї ріжуть йому шкіру. Ходи, я скажу тоді,
як він іде походом до Сирії, як марширує через гори; свої харчі і воду несе
сам на рамені, навантажений, наче віслюк... Коли зійдеться з ворогом, то як
впійманий птах. Коли повернеться назад, до Єгипту, то є як дерево, яке
перегриз хробак. Він хворий, лежить, везуть його на віслюкові додому, його
вбрання розкрадають, а його служник утікає. Тому, писарю, звертай назад зі
своєю думкою про щастя офіцера".
Ту саму тему зустрічаємо в листах писаря Веннофре до його приятеля
Нехтсотепа. І тут із гумором й іронією описано, як амбітний старшина
намагається здобути собі вищу кар’єру й як потрапляє у всілякі трагікомічні
ситуації.
Роман
Коли в приповідках і сатирах проявляється духовна тверезість єгипетського
народу, то в казках і оповіданнях єгиптянин дає волю своїй буйній фантазії.
Першою спробою роману є оповідання про пригоди князя Сінуге – свояка
Аменемхета І, який, хвилюючись за своє життя, втік з Єгипту до Сирії. Князь
сам описує свою втечу, під час якої в тривозі ховався в чагарнику, на човнику
без керми переправлявся через ріку, перекрадався пустелею, щоб не зустріти
нікого з людей. Він зайшов над "гірке озеро" й тут упав, знеможений
спрагою. "Так смакує смерть!" - сказав собі. Але почув мекання овець.
Підійшли степові пастухи, дали йому води, зварили молока й забрали із
собою. В Сирії князь Тену прийняв його гостинно, віддав йому за жінку
найстаршу доньку і зробив його намісником країни Яа.
Більш фантастичний зміст має казка про князя, якому ворожка заповіла, що
він загине від крокодила, гадюки або собаки. Князь подався у мандри й
зайшов до Нагарини в Сирії. Тамтешній король оголосив, що віддасть свою
доньку за жінку тому, хто дістанеться її вікна, а вікно було на висоті сімдесят
ліктів від землі. Князь здобув королівну, і вона стала йому вірною дружиною.
Вона вбила гадюку, яка вночі наблизилася до князевої постелі, врятувала
його з пащеки крокодила, але князь не минувся своєї долі й загинув від свого
улюбленого пса...
Із часів Середньої держави походить оповідання про моряка, що розбився на
морі й потрапив на таємничий острів, де панувала цариця-гадюка. Тут
знайшов він розкішну рослинність і усілякі багатства. Царицю він
причарував своїм оповіданням про свої пригоди й повернувся щасливо
додому з різними дорогоцінними речами. Це – прототип поширеного потім
на Сході оповідання про моряка Синдбада.
Жіноча зрада – це головний мотив оповідання про двох братів – Анупа й Бату
(Казка про двох братів).
Гімни і пісні
Улюбленою поетичною формою Стародавнього Єгипту були гімни на честь
богів і фараонів. У них єгипетський поет оповідав про свою любов до
природи, до сонця, до всесвіту, до всього далекого й недосяжного.
Найстаріші гімни мають будову доволі просту. Але пізніше зміст пісні стає
багатший, а форма – більш витонченою.
До найвищої форми довів цей вид поезії фараон Ехнатон.
Простою і маловибагливою була єгипетська народна пісня. Маємо лише
невеликі її зразки з надгробних написів.
На народних мотивах розвинулась любовна лірика. Коханці звали один
одного словами: "мій брат", "моя сестра".
За XIX – XX династій постали майстерні любовні пісні, в яких виступають
різні дерева як символи кохання. Поет оспівує сикомору, яку посадила любка
власною рукою.