Залік зі «Вступу до літературознавства» 014.

021
Делідон Арини Юріївни
07.12.2022
Варіант 9
1. Як виник структуралізм у літературознавстві? Назвіть його
основні принципи тлумачення твору.
Передумови виникнення структуралізму в літературознавстві пов’язують з
працями ОПОЯЗу ще в 20-х роках ХХ ст. Але дослідники вважають, що
власне структуралізм виник у середині минулого сторіччя. Це абсолютно
новий підхід до вивчення літератури, який докорінно відрізняється від інших
літературознавчих підходів (психологічного та культурно-історичного
зокрема). Його прибічники пропонують при аналізі творів залучати
кібернетику, математику, семіотику та інші контрастні з літературою науки.
Аналізують сам твір формально, без усякого зв’язку зі змістом, приділяючи
увагу лише поетиці, яку теж розглядають без проникнення у глибину
естетичної складової твору. Твір, за судженням структуралістів – частина,
елемент словесного повідомлення, що має на меті лише одну функцію –
передача мовного матеріалу (новаторська тріада «адресант – повідомлення –
адресат»). Літературний доробок не має пізнавального контексту в
традиційному сенсі, а отже тлумачиться як іманентний текст, взятий поза
життям.
2. Охарактеризуйте завдання такого розділу літературознавства як
літературна критика.
Літературна критика є однієї з трьох провідних літературознавчих галузей
на рівні з теорією та історією літератури, як вважає більшість вітчизняних
дослідників. Цей розділ поціновує, аналізує мистецькі явища, виконує щодо
них прогностичну функцію, а також роль кваліфікованого посередника між
письменником і читачем. Критик має бути водночас істориком,
компаративістом, теоретиком та мати хороший естетичний смак. Завдання
цього розділу літературознавства можна сформулювати в декількох пунктах:
1) Аналізувати нові явища сучасної літератури та давати оцінку з
точки зору того етапу розвитку, на якому перебуває суспільство;
2) Критика мусить зрозуміти і відчути твір, індивідуальність автора,
його стан душі на тлі життя людства;
3) Зрозуміти не лише ідею митця, а й форму, що в ній проявилась.
 3. Які композиційні елементи драми як жанру нагадують про
комедію?
Для драми як роду поняття композиції є надважливим, адже вона
характеризує її естетизм та успішність сприйняття читачем. Зазвичай
композиція будь-якого драматичного жанру однакова: експозиція, зав’язка,
розвиток дії та розв’язка. Це ж сама характеристика стосується і власне
драми, і сучасної комедії, і трагедії. Але, якщо ми розглянемо аттичну
комедію та порівняємо її композицію з композицією власне драми, знайдемо
ряд відмінностей. Староаттична комедія мала свою структуру: пролог, парод
епісодій, стасим, агон, парабаса, ексод. Пролог можна зіставити із сучасною
експозицією – це роз'яснення змісту комедії і виклад фантастичного плану
героя. Парод, тобто перший виступ хору з лірико-драматичною піснею або
декламацією, нерідко можна порівняти із зав’язкою в драмі. А епісодій та
стасим являються чимось схожим з розвитком дії з кульмінацією-агоном. На
завершення староаттична комедія закінчується ексодом (заключною піснею
хору, у якій підбивають підсумки або ж оповідають про подальші долі
героїв), що я прямим відповідником сучасній розв’язці. Отже, з усього
вищенаведеного можна зробити висновок про генезу сучасної драми та про
тісний взаємозв’язок між компонентами творів.
4. Які жанрові риси споріднюють оду та елегію?
Ода та елегія як ліричні жанри мають багато спільних рис, але водночас і
відмінностей теж. Обидва жанри мають найдовшу історію в світовому
літературному процесі, яка тягнеться ще від часів античності. Ода та елегія
були нерозривно пов’язані з музикою, виконувались під акомпанемент ліри,
кіфари, арфи або флейти. Найчастіше їх об’єднує спільна громадянська
тематика, історичне підґрунтя. Точну генезу обох жанрів назвати досить
складно, але можливе припущення, що ода та елегія утворились від пісні-
посвяти. Але важливим є уточнення, що ода – від дифірамбу, гімну, а елегія –
від епітафії. Тому відповідно настрої цих двох жанрів абсолютно різняться:
ода має піднесену, урочисту емоцію, у той час як елегія характеризується
медитативним пафосом. Також різняться віршові розміри написання, адже
елегія має класичну структуру (гекзаметр + пентаметр). Загалом можна
сказати, що риси оди та елегії схожі між собою, але відповідні вищезгадані
відмінності розз’єднують ці два унікальні жанри.
5. Визначте до якого розділу літературознавства належить це
визначення й обґрунтуйте свою думку. Який інший розділ
літературознавства міг би бути корисним цьому досліднику?
«Особливий інтерес викликає та стародрукована книга, що зберегла
сліди спілкування зі своїм читачем і дозволяє нам зазирнути в його
 духовний світ, прочитати богослужебні тексти очима людини тієї
епохи».
Це визначення є класичним прикладом текстології. Це один з найдавніших
методів дослідження літератури. Саме текстологія займається вивченням
історії тексту, його варіантів, джерел, датує, визначає авторство, якщо воно
втрачене. Також встановлює канонічний (вивірений) текст. У наведеному
уривку йдеться мова про богослужебні тексти, критичним вивченням яких
займається текстологія вже дуже давно, починаючи ще від рукописних
пам’яток культури. Досліджуючи священні книги, дослідники не можуть без
текстології, адже завдяки цьому розділу літературознавства відновлюються
втрачені частини, закриваються пропуски і в кінці виходить саме той
доробок, що має максимальну наближеність до першотвору, що дає
можливість, як сказано вище «прочитати богослужебні тексти очима людини
тієї епохи». Але лише однієї текстології тут буде замало. На мою думку,
дослідник ще міг би залучити палеографію, адже цей розділ шляхом
порівняння матеріалу, на якому написана пам’ятка, її зовнішнього вигляду,
прикрас, особливостей письма тощо допомагає визначити справжність
пам’ятки. Ще корисним став би такий допоміжний розділ як літературне
архівознавство. Так як дослідник працює з пам’яткою давньою,
стародрукованою, то залучення цієї наукової системи буде не зайвим. Звісно,
що також можна звернутися й до історії літератури. Але це вже залежить від
кінцевої мети дослідника: чи його цікавить власне процес створення цієї
пам’ятки в історичному просторі, чи, можливо, власне текст книги. Усе ж, я
вважаю, що пріоритетнішим варіантом буде другий.