1

УДК [94(73):327(73:510)] «189/190»

П’ятничук Тарас

Доктрина «відкритих дверей» Дж. Хея та перша спроба її реалізації

Анотація. В статті розкриті передумови та причини американської
експансії в Китаї, охарактеризовано її особливості. Автором проаналізовано
зміст доктрини «відкритих дверей», а також розкрито позицію урядів великих
держав щодо її появи. Головний акцент зроблений на практичній спробі
реалізації доктрини «відкритих дверей» та її наслідках.
Ключові слова: великі держави, доктрина «відкритих дверей»,
експансія, боксерське повстання, сфера впливу, концесії, зовнішня політика.
Abstract. The article reveals preconditions of and reasons for the American
expansion in China, as well as the characteristic of its features. The author has
analyzed and also characterized the content of the «open doors» doctrine. Also the
author has characterized attitude to appearance of the doctrine the governments of
Great powers. The main emphasis has been made on the practical attempt of the
implementation of the «open doors» doctrine and its consequences.
Keywords: Great powers, «open doors» doctrine, expansion, Boxer Rebellion,
sphere of influence, concessions, foreign policy.
Аннотация. В статье раскрыты предпосылки и причины американской
экспансии в Китае, а также дана характеристика её особенностей. Автором
проанализировано содержание доктрины «открытых дверей»,
рассматривается позиция правительств великих государств касательно
появления доктрины. Главный акцент сделан на практической попытке
реализации доктрины «открытых дверей», а также её на последствиях.
Ключевые слова: великие государства, доктрина «открытых дверей»,
экспансия, боксёрское восстание, сфера влияния, концессии.
Рубіж ХІХ-ХХ ст., з одного боку, став часом суттєвого загострення
відносин та протистояння за колонії між великими державами Старого Світу,
яке набуло прояву в низці локальних конфліктів (англо-бурська війна,
 2

фашодська та дві марроканські кризи, балканські війни і т. д.), що загрожували

перерости у світову війну. З іншого, цей період можна охарактеризувати як час
виходу США на міжнародну арену з метою отримання належного місця в
системі міжнародних відносин. Першим кроком цього акту стала американо-
іспанська війна 1898 р., в ході якої США нанесли поразку Іспанії та отримали
власні «колонії», такі як Пуерто-Ріко, Гаваї, Філліпіни та Куба. Здобувши
опорні пункти в Карибському басейні й Тихому океані, правлячі кола США
спрямували свої зусилля на те, щоб забезпечити американському капіталу
доступ до китайського ринку. З огляду на це автор ставить собі за мету
дослідити практичні спроби США здобути вихід на китайський ринок та їх
наслідки.
Переш ніж розглянути заходити США, спрямовані на проникнення до
Китаю, необхідно визначити причини, що викликали американський інтерес до
«Піднебесної» та змусили підняти цю проблему на державному рівні.
Зацікавленість американців Китаєм була спричинена економічними факторами.
Китай позиціонувався в США, зокрема – серед представників американської
буржуазії, як щось найбільш бажане і потрібне. Так, в 1873 р. одна
американська компанія, що займалася прокладанням телеграфних ліній,
випустила брошуру, в якій з цього приводу зазначалося: «…якби нам вдалося
змусити 414 млн. китайців купувати наших товарів, в середньому на суму в 1
долар на рік, це подвоїло б всю нашу торгівлю» [5, с. 129-130].
США, внаслідок Другої науково-технічної революції, за обсягами
промислового виробництва значно випередили найбільш економічно розвинуті
країні тогочасного світу – Великобританію та Німеччину. Економічне
зростання, в свою чергу, зумовило потребу у здобутті додаткових ринків збуту
для вітчизняної продукції. Один із сенаторів, Альберт Беверідж, свого час
зазначив з цього приводу: «Ми виробляємо більше, ніж можемо споживати.
Відповідно, нам слід шукати нові ринки для нашої продукції, новий додаток до
наших капіталів і нове поле діяльності для наших робітників» [9]. В
протилежному випадку подальше перенасичення внутрішнього ринку могло
 3

призвести до кризи перевиробництва, що, в свою чергу, стало б колапсом для

американської економіки та суспільства.
Однак в Китаї американська буржуазія наштовхнулася на значний
супротив з боку інших великих держав, що мали тут свої інтереси. Після японо-
китайської війни, яка продемонструвала усю слабкість Китаю, провідні
держави нав’язали маньчжурським імператорам договори, які надавали
іноземцям право на будівництво залізниць і підприємств на орендованих
територіях. Свої сфери впливу в «Піднебесній» одержали Японія (о. Тайвань і
Фуцьзянська протока), Німеччина (Шаньдунський півострів та військова база в
Цзяочжоу), Росія (Ляодунський півострів із портами Далян і Порт-Артур),
Франція (Гуанчжоу) та Великобританія (півострів Цзюлун, Вейхайвей та
долину річки Янцзи). Незабаром територіальні зазіхання щодо Китаю висунули
також Італія та Австро-Угорщина [15, c. 158].
Орендовані території фактично стали приватною власністю держав, що
ними володіли. Окрім будівництва залізниць, орендарі мали право й на
отримання прибутку від її експлуатації, а разом з ним – і право на встановлення
митних зборів, причому без погодження з імператорським двором Китаю.
Російський кореспондент Дмитро Янчєвецький, який на початку ХХ ст.
побував в Китаї, так охарактеризував позиції, що займали в Китаї великі
держави: «Концесії користуються повним внутрішнім самоуправлінням і мають
свої міські муніципалітети, члени яких обираються іноземцями…» [11, c. 33].
Загалом, станом на кінець ХІХ ст. в Китаї діяло вже 11 іноземних залізничних
компаній і декілька промислових підприємств [7, c. 15]. Хоча імперія Цин і
залишилася на політичній карті світу як окрема держава, свій суверенітет вона
втратила, по суті перетворившись у напівколонію.
Сполучені Штати, на відміну від інших держав, не мали власної сфери
впливу, а тому були позбавлені надійного торгівельного форпосту. Звісно,
помилково було б вважати, що США не мали хоча б якихось дивідендів в
Китаї. Згідно американо-китайському договору від 17 листопада 1880 р. США
одержали право на безмитну торгівлю у відкритих для іноземців китайських
 4

портах [26, c. 239-241]. Завдяки цьому обсяги американської торгівлі з Китаєм

за період 1896-1899 рр. зросли у двічі: з 7 до 14 млн. доларів [20, c. 172]. Однак,
якщо порівняти ці показники із загальними обсягами американської зовнішньої
торгівлі (станом на 1899 р. – 1,2 млрд. доларів), можна дійти висновку, що ця
частка була досить малою [18, c. 250].
У 1895 р. в США виник синдикат «Амерікен Чайна діволепмент компані»
(American China Development company), який мав організувати будівництво
залізниць та розробку копалень в Китаї [2, c. 297]. У 1898 р. компанія навіть
отримала концесію на будівництво залізничного сполучення Ханькоу-Кантон,
щоправда вже наступного року у зв’язку із недостатньою прибутковістю цього
проекту концесія була продана бельгійцям [2, c. 299].
Однак, найбільшою проблемою для США була не стільки відсутність
власної сфери впливу в Китаї, скільки їх наявність в інших великих держав.
Переваги, які вони мали, зокрема – можливість регулювати митні збори та
оплату за транспортні перевезення у своїх сферах впливу, а також виключне
право на будівництво залізниць, створювали економічний бар’єр для США,
через який можна було здійснювати лише доволі обмежені торгівельні операції,
не кажучи вже про можливість розширити політичний вплив.
Доволі суттєвою перешкодою для США залишалася також й
адміністративна система Китаю, чи, якщо послуговуватися сучасною
термінологією – бюрократичне свавілля. Провінційні чиновники в Цинській
імперії були напівнезалежними від центральної влади і мали право укладати з
іноземцями торгівельні контракти чи угоди щодо продажу концесій. За таких
умов США мусили домовлятися не тільки з центральним урядом, але і з
провінційною владою. Цю тезу підтверджує випадок, що мав місце в 1896 р.
«Амерікен Чайна діволепмент компані» отримала від імператорської
адміністрації концесію на будівництво залізничного сполучення Пекін-
Ханькоу, однак не змогла досягнути домовленості із провінційними
чиновниками. В 1898 р. склалася прямо протилежна ситуація, коли та ж
компанія досягнула компромісу з провінційною адміністрацією, отримавши
 5

концесію на будівництво залізниці Тяньцзінь-Чженцян, але не змогла

отримати згоди від Пекіну [13, c. 152].
Такий стан речей змусив американських підприємців, наляканих
ймовірністю повного закриття китайського ринку, тиснути на уряд для того,
щоб той приділив більше уваги Китаю і проводив щодо нього більш послідовну
і виважену політику [10, c. 412]. Перед американським урядом постала дилема:
викликати невдоволення з боку великих підприємців та фінансистів, втративши
тим самим їхню підтримку на наступних виборах, або забезпечити вільний
доступ для американських товарів на китайський ринок.
Принципово важливим моментом тут було те, що за умов перетину
інтересів великих держав в Китаї діяти силовими методами, як от в Латинській
Америці чи Тихоокеанському регіоні, було практично неможливо, оскільки це
могло б призвести до військового протистояння між США, з одного боку, та
Великобританією, Францією, Росією, Німеччиною та Японією, з іншого.
Єдиним механізмом вирішення цієї проблеми залишалась дипломатія.
Вироблення принципів далекосхідної політики США було покладено на
дипломата Вільяма Рокхілда – американського експерта по Китаю. Разом зі
своїм знайомим, британцем Альфредом Хіппслі, який тривалий час прослужив
чиновником китайських морських митниць, В. Рокхід розробив і представив
держсекретарю США Джону Хею принципи далекосхідної політики, що
отримали назву доктрина «відкритих дверей», або «доктрина Хея» [15, c. 158-
160].
6-го вересня 1899 р. Дж. Хей передав через американських послів
дипломатичні ноти до урядів Великобританії, Франції, Німеччини, Росії, Японії
та Італії, з пропозицією прийняти принципи доктрини «відкритих дверей» [13,
c. 148]. Попри те, що текст у кожній дипломатичній ноті дещо відрізнявся, суть
доктрини залишалася однаковою. Головні постулати цієї доктрини були
наступними: 1) жодна з країн в межах своєї сфери впливу чи орендованої
території не повинна якими-небудь засобами перешкоджати торгівельним
операціям інших країн; 2) китайські митні тарифи повинні збиратися в усіх
 6

портах (окрім порто-франко), включно з тими, які перебувають у сфері впливу

тієї чи іншої країни, а також з усіх товарів, незалежно від їх виробника; 3) в
портах, що розташовані в сфері впливу, а також на залізницях, та чи інша
країна не повинна збирати з підданих/громадян іншої країни тарифні збори, за
перевезення товарів і вантажу, вищі, аніж із власних [22, c. 256-258]. Окрім
цього, в доктрині висувалась необхідність підтримки проведення в Китаї
адміністративної реформи задля зміцнення влади правлячої династії, а також
необхідність підтримати територіальну цілісність країни [21, c. 249-251].
На перший погляд доктрина «відкритих дверей» не містила жодних
експансіоністських мотивів щодо Китаю, чи спроб з боку американського уряду
якимось чином зазіхати на сфери впливу інших держав. Доктрина, по суті,
пропонувала запровадити вільну торгівлю для всіх країн, ліквідувавши
економічні бар’єри, що їй перешкоджали. Прагнення доволі прогресивне.
Запровадження такої політики на міжнародному рівні сприяло б зростанню
економічної конкуренції, а разом з цим – і пришвидшеному розвитку країн, що
долучилися б до цієї політики.
Проте, якщо врахувати той факт, що США, які подали таку ініціативу, за
економічними показниками значно переважали будь-яку з європейських та
азійських країн, стає зрозумілим, хто б найбільше виграв від скасування
економічних бар’єрів. До того ж, висуваючи принцип вільної торгівлі в Китаї,
США одночасно підтримували високі митні тарифи на китайські товари. В
цьому плані доктрину «відкритих дверей» можна розглядати як завуальоване
обґрунтування права США на економічну експансію. При цьому Китай був
першою країною, а водночас і ареною для репетиції, де на практиці
планувалося застосувати дану доктрину.
Реакція урядів країн, що отримали ноту Дж. Хея, була неоднозначною.
Італія, яка не мала власної сфери впливу у Китаї, одразу погодилася з
американською пропозицією [2, c. 310-311]. Уряд Великобританії, хоча і
співчутливо поставився до пропозиції Хея, сподіваючись таким чином
використати доктрину «відкритих дверей» для розширення своєї сфери впливу,
 7

тим не менше, зробив обмовку, відповідно до якої принципи даної доктрини

не поширюватимуться на Гонконг та Коулун [5, c. 193]. Уряди Франції та
Німеччини дали через своїх послів усну згоду на свободу торгівлі в Китаї.
Погодилася з принципами, висунутими Хеєм, і Японія [5, c. 194]. Росія, для якої
прийняття принципу «відкритих дверей» означало б послаблення позицій в
Маньчжурії (потік американських товарів завдав би російським підприємцям
значних збитків), погодилася лише на прийняття 1-го і 2-го пункту,
категорично відмовившись від 3-го [13, c. 159-160].
Американська преса одразу ж розрекламувала це як успіх дипломатії
США. Так, вже 31 грудня того ж року на шпальтах річмондської газети
«Таймс» (The Times) чимало уваги було приділено доктрині «відкритих
дверей». Редактори газети підкреслили, що переговори між Дж. Хеєм і
представниками великих європейських держав та Японії, щодо виголошеної
доктрини, мали втішні результати [27]. Схожу думку висловили редактори
вірджинської газети «Віргініан-пілот» [28] (Virginian-pilot) та індіанопольскої
«Індіанополіс джорнал» (The Indianapolis journal) [25]. Журналісти відомої нью-
йоркської газети «Нью-Йорк тріб’юн» (New-York tribune) висловилися ще
більш одіозно, вказавши, що вільний доступ на китайський ринок відтепер
забезпечений, оскільки п’ять великих держав дали свої гарантії з цього приводу
[23].
З огляду на позицію великих держав, а також беручи до уваги ейфорію в
пресі, яка продовжувалася, Держдепартамент США 20 березня 1900 р.
офіційно оголосив, що доктрина «відкритих дверей» прийнята іншими
державами і віднині є загальновизнаною [19, c. 260]. Оскільки жодних
заперечень з боку країн, до яких були надіслані дипломатичні ноти, не було,
американський уряд констатував, що доктрина «відкритих дверей» відтепер є
основною і діючою політикою США щодо Китаю.
Тим не менше, проголошення доктрини «відкритих дверей» не означало її
миттєвої реалізації, оскільки в США для цього не були жодних важелів та
механізмів впливу [17, c. 603].
 8

Економічні претензії США співпали з бурхливими подіями в Китаї,

тобто повстанням іхетуанів, а спроба практичної реалізації доктрини
«відкритих дверей» була пов’язана із участю США в його придушенні. Саме
тому на розгляді цього епізоду слід зупинитися трохи детальніше.
Як вже було вказано вище, Китай, внаслідок його поділу на сфери впливу
між великими державами перетворився у напівколонію, що в сукупності із
діяльністю місіонерів та зростаючим впливом західної культури на Китай
сприяло зростанню невдоволення серед різних верств китайського населення.
Падав і авторитет маньчжурської династії Цин. Маньчжурів китайці сприймали
як завойовників, а тому негативно ставились до них. Поразка у двох опіумних
війнах та японо-китайському військовому конфлікті наряду із постійними
потаканнями іноземцям викликало ще більше невдоволення і презирства до
правлячої династії. В силу цього представники династії Цин теж прагнули
виправити існуючу ситуацію і повернути собі колишню могутність та престиж.
Ініціатором повстання стала одна із воєнізованих таємних організацій, які
почали виникати після японо-китайської війни – «іхетуань» (Загони миру та
справедливості). Її члени практикувалися у занятті східними єдиноборствами,
через що європейці та американці прозвали їх «боксерами». Головна мета
організації полягала не лише у вигнання всіх іноземців з Китаю, але й знищенні
китайців-християн [12, c. 37-38]. Представники правлячої династії, які спершу
зайняли негативну позицію щодо таких об’єднань, з часом дійшли думки, що
іхетуанів можна використати для звільнення Китаю від засилля іноземців [14, c.
11].
Спочатку іхетуані здійснювали напади лише на китайців-християн. Але в
1900 р. ситуація кардинально змінилася: жертвами агресії іхетуанів стали вже
іноземці (в тому числі й американців). Іхетуані підпалювали церкви, нищили
майно та залізничні лінії, що належали громадянам тієї чи іншої держави тощо.
Неодноразові скарги з боку постраждалих до цинського уряду не були
задоволені, а 19-го червня 1900 р. іноземні представництва в Пекіні навіть
одержали від Пекінського двору ультиматум – покинути місто впродовж 24-х
 9

годин [14, c. 54]. Ще через два дні, тобто 21 червня, вийшов імператорський
указ, який закликав усіх китайців повстати і вигнати іноземців з країни [6, c.
116-117]. Імператриця Цисі вирішила відкрито підтримати іхетуанів, що де-
факто означало вступ Китаю у війну з великими державами.
Загострення ситуації в Цинській імперії загрожувало планам та інтересам
США: іхетуані нищили майно американських громадян, а вигнання всіх
іноземців могло б означати закриття китайського ринку для імпортних товарів.
Незабаром сталася ще одна подія, яка підштовхнула американський уряд
вдатися до рішучих дій: 20 червня 1900 р. іхетуані за підтримки китайської
регулярної армії розпочали штурм Посольського кварталу в Пекіні, в якому
перебували іноземні дипломати, їх оточення, військові та китайці-християни.
Серед захисників Посольства були й громадяни США.
16 липня держсекретар Дж. Хей отримав депешу від захисників
Посольського кварталу, в якій недвозначно говорилося, що: «Бійні може
перешкодити лише своєчасна допомога» [24, c. 237]. Зрештою, після деяких
дискусій в американському уряді (спершу виникли сумніви у справжності даної
депеші) Держдепартамент США відіслав до Китаю американські війська, які
приєдналися до міжнародної експедиції, що вже включала військові підрозділи
Великобританії, Франції, Німеччини, Росії, Японії, Італії та Австро-Угорщини.
Участь американських військових у придушенні повстання боксерів мала
б вбити одним пострілом одразу «трьох зайців»: посилити вплив та авторитет
США в Китаї, спробувати втілити у життя доктрину «відкритих дверей» на
майбутніх мирних переговорах, а також захистити американських громадян.
Для порятунку захисників Посольського кварталу було відправлено дві
експедиції – адмірала Е. Сеймура загальною чисельністю 2000 чол. (в тому
числі й 100 американців), а після його оточення регулярними китайськими
військами – міжнародний корпус генерала А. Гейзлі чисельністю 17 тис. чол. (у
тому числі і 2200 американців) [4, c. 539-540].
25 червня корпус А. Гейзлі деблокував загін Е. Сеймура, а 14 липня
союзники взяли Тянцзінь. Нарешті, 14 серпня, після декілька годинного бою
 10

союзні війська вступили до Пекіну, звільнивши тим самим обложених

захисників посольства [14, c. 81-83].
Американський історик Г. Адамс, сучасник тих подій, відзначав у своїх
мемуарах наступне: «Драма, що розгорнулася в Пекіні влітку 1900 р. була
найбільш серйозною з усіх, які могли б привернути увагу: в Пекіні йшла
боротьба за панування над Китаєм, від результатів якої залежало панування над
світом» [1]. Слова Адамса доволі влучно характеризують тодішню ситуацію.
Увага політиків була прикута до китайських подій. Підтримка повсталих
цинським урядом ставала головним приводом, на основі якого кожна з держав,
чиї війська входили до складу міжнародної експедиції, могла б вимагати від
Китаю нових дивідендів в якості відшкодування заподіяних збитків.
Уряд США, який також вирішив скористатися цією нагодою, був
занепокоєний тим, що військова інтервенція восьми держав може привести до
розчленування Китаю, а це поставило б великий хрест на доктрині «відкритих
дверей». Прагнучи не допустити цього, держсекретар США Дж. Хей 3 липня
1900 р. звернувся з дипломатичною нотою до урядів країн, що взяли участь в
придушенні боксерського повстання. В ноті відзначалося, що мета
американської політики в Китаї полягає в захисті власних громадян, їх майна, а
також забезпеченні миру і порядку в «Піднебесній». Окрім цього, Дж. Хей
закликав інші країни підтримати територіальну цілісність Китаю [29, c. 438-
439].
Після взяття Пекіну союзники впродовж 1900 – на початку 1901 року
придушували останні вогнища супротиву повсталих, проявляючи при цьому
неабияку жорстокість [14, c. 87-90]. Придушивши повстання, союзники
розпочали консультації з приводу відшкодування цинським урядом завданих
збитків. В ході тривалих дебатів американські дипломати спробували здобути
для США власну сферу впливу в Китаї. Як варіанти розглядалися порт
Циньвандао, острів Чусан, а також Маньчжурія, де мали бути створені
військово-морські бази [3, c. 56-57]. Однак, прагнення США наштовхнулися на
рішучий супротив британців, японців та росіян, які мали свої плани щодо цих
 11

пунктів. Так, в ході консультацій, метою яких мало стати вироблення статей
мирного договору з Китаєм, американські дипломати намагалися одержати
згоду від представників великих європейських держав та Японії на оренду
одного з портів. Проте, досягнути позитивного результату американська
дипломатія не змогла [3, c. 65-67].
Зазнавши фіаско у прагненні заволодіти власною сферою впливу, урядові
кола США спробували хоча б реалізувати доктрину «відкритих дверей». 3 січня
1901 р. Держдепартамент США надіслав дипломатичну ноту урядам
європейських країн та Японії із пропозицією організувати нову конференцію,
мета якої полягала в перегляді укладених раніше торгівельних договорів з
Китаєм, а також запровадження над ним фінансового контролю. Місцем
проведення такої конференції мав би стати Вашингтон. Однак, і цього разу
США не змогли досягнути бажаного, оскільки уряди країн, яким було
адресовано дану ноту, не дали позитивної відповіді [3, c.69-70].
Єдиними здобутками, які США спромоглися одержати внаслідок
попередніх консультацій, стали: право на розміщення своїх окупаційних військ
в Китаї (1750 чол.) та сплата китайським урядом компенсацій за витрати на
організацію американської військової експедиції, а також завдані
американським громадянам збитки в ході повстання іхетуанів (25 млн. лан) [16,
c. 2006-2012]. У 1908 р. Конгрес США прийняв постанову про відмову від своєї
частки контрибуції і повернення вже отриманої суми китайському уряду для
забезпечення китайських студентів, що навчаються в США [8, c. 41]. Цим
жестом доброї волі урядові кола США прагнули заручитися китайською
прихильністю і забезпечити собі підтримку в реалізації доктрини «відкритих
дверей».
Підбиваючи підсумки, можна констатувати, що американська експансія в
Китаї була викликана економічними потребами країни та пошуком нових
ринків для збуту вітчизняної продукції. Зіштовхнувшись із низкою проблем, які
не давали можливості застосувати силові методи в Китаї, правлячі кола США
проголосили доктрину «відкритих дверей» та здійснили першу спробу її
 12

реалізації на практиці, яка співпала із боксерським повстанням. Однак,

відсутність, з одного боку, належних важелів впливу, а з іншого – сприйняття
великими державами США як другорядної країни, з інтересами якої рахуватися
було зовсім не обов’язково, стали об’єктивними причинами, що не дали
можливості реалізувати на практиці доктрину «відкритих дверей». Друга
серйозна спроба її реалізації була здійснена вже президентом В.Вільсоном після
Першої світової війни, під час переговорів, що відбувалися між представниками
держав-переможців на Паризькій мирній конференції.

Джерела та література
1. Адамс Г. Воспитание Генри Адамса. [Електронный ресурс]. – Режим доступа:
http://lib.ru/INPROZ/ADAMS_G/educatio.txt Williams W.A. Op. cit. – Р. 438-439
2. Американский экспансионизм: новое время / под ред. Севостьянова Г.Н. – М.: Наука,
1985. – 341 с.
3. Бродский Р. М. Американская экспансия в Северо-Восточном Китае: 1898-1905. – Львов :
Изд-во Львовского ун-та, 1965. – 168 с.
4. Вэнь-Лань Ф. Новая история Китая / Пер. с кит. Р. Вятлина и др. – М.: Издат. ин. лит.,
1955. – 630 с.
5. Жуков Е. М. Международные отношения на Дальнем Востоке. В 2-х кн. – М.: Мысль,
1973. – Кн. І. С конца XVI в. до 1917 г. – 324 с.
6. Императорский указ, 21 июня 1900 г. // Восстание ихэтуаней. Документы и материалы. –
М.: Наука. 1968. – С. 116-117
7. Калюжная М. Н. Восстание ихэтуаней (1898-1901). – М.: Наука, 1978. – 363 с.
8. Косов А. П. Политика США в отношении Китая в ХIХ – начале ХХ века / А.П. Косов
//Ученые записки УО «ВГУ им. П.М. Машерова». – 2011. – № 11. – С. 34 – 42.
9. Маккинерни Д. США: История страны. [Електронный ресурс]. – Режим
доступу:http://www.ereading.link/chapter.php/146881/100/Makinerni__SShA__Istoriya_strany.ht
ml
10. Невинс А., Коммаджер Г. История США: от английской колонии до мировой державы /
Пер. с англ. В.Оболенского, Б. Прянишникова. – Нью-Йорк: Телекс, 1991. – 442 с.
11. У стен недвижного Китая. Дневник корреспондента «Нового Края» на театре военных
действий в Китае в 1900 году Дмитрия Янчевецкого. – СПб.: Порт-Артур, издание П. А.
Артемьева, 1903. – 618 с.
12. Устав ихэтуаней // Восстание ихэтуаней. Документы и материалы. – М.: Наука. 1968. – С.
27-29
13. Фурсенко А. А. Борьба за раздел Китая и американская доктрина открытых дверей 1895-
1900. – М.-Л.: Акад. Наук СССР, 1956. – 247 с.
14. Харрингтон П. Пекин 1900 год. Китай против Европы, Америки и Японии / Пер. с англ.
О.В. Строгановой. – М.: Эксмо, 2012. – 96 с.
15. Combs J. A. The American Foreign Policy (First Edition). – New York, 1986. –516 p.
 13

16. Final Protocol Entered into between the Plenipotentiaries of Various Powers at the
Conclusion of the So-Called «Boxer» Troubles in 1900, 7 September 1901 // Treaties, Conventions,
international acts, protocols and agreements between the United States of America and other
powers, 1776-1909: In 2 vol. – Washington: Government Printing Office, 1910. – Vol. 2. – P.
2006-2012
17. Henretta J.A., Brody D. America`s History. – Chicago-Illinois: The Dorsey Press,1987. – 1052
р.
18. Historical Statistics of the United States:1789-1945. – Washington: U.S. Dept. of Commerce,
1949. – 363 p.
19. Instruction sent mutatis mutandis to the United States ambassadors at London, Paris, Berlin, St.
Petersburg, and Rome, and to the United States Minister at Tokyo, 20 March 1900 // Treaties,
Conventions, international acts, protocols and agreements between the United States of America
and other powers, 1776-1909: In 2 vol.– Washington: Government Printing Office, 1910. – Vol. 1.
– P. 260
20. LaFeber W. The American Search for Opportunity, 1865–1913 / W. LaFeber / The Cambridge
History of American Foreign Relations: In 4 vol. – Vol. 2. – Cambridge: Cambridge University
Press, 1998. – 263 p.
21. Mr. Choate to Lord Salisbury // Treaties, Conventions, international acts, protocols and
agreements between the United States of America and other powers, 1776-1909: In 2 vol.–
Washington: Government Printing Office, 1910. – Vol. 1. – P. 249-251
22. Mr. Hay to Mr. Tower, 6 September 1899 // Treaties, Conventions, international acts, protocols
and agreements between the United States of America and other powers, 1776-1909: In 2 vol.–
Washington: Government Printing Office, 1910. – Vol. 1. – P. 256-258
23. New-York tribune. (New York, N.Y.]. – 31 Dec. 1899. [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://chroniclingamerica.loc.gov/lccn/sn83030214/1899-12-31/ed-1/seq-1/
24. Thayer W.R. Life and Letters of John Hay: Vol. – Boston; New York: Houghton Mifflin
Company, 1915. – 492 p.
25. The Indianapolis journal. (Indianapolis, Ind.). – 31 Dec. 1899. [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://chroniclingamerica.loc.gov/lccn/sn82015679/1899-12-31/ed-1/seq-
1/#date1=09%2F06%2F1789&sort=relevance&date2=&searchType=advanced&language=&seque
nce=0&index=11&words=China+door+Door+open+Open+Open-
Door+Policy+policy&proxdistance=5&state=&rows=20&ortext=&proxtext=Open+Door+Policy+i
n+China&phrasetext=&andtext=&dateFilterType=range&page=9
26. Treaty as to Commercial Intercourse and Judicial Procedure, 17 November 1880 // Treaties,
Conventions, international acts, protocols and agreements between the United States of America
and other powers, 1776-1909: In 2 vol.– Washington: Government Printing Office, 1910. – Vol. 1.
– P. 239-241
27. The times. (Richmond, Va.). – 31 Dec. 1899. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://chroniclingamerica.loc.gov/lccn/sn85034438/1899-12-31/ed-1/seq-
1/#date1=09%2F06%2F1789&index=5&date2=&searchType=advanced&language=&sequence=0
&words=CHINA+DOOR+OPEN+POLICY&proxdistance=5&state=&rows=20&ortext=&proxtext
=Open+Door+Policy+in+China&phrasetext=&andtext=&dateFilterType=range&page=1
28. Virginian-pilot. (Norfolk, Va.). – 31 Dec. 1899. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://chroniclingamerica.loc.gov/lccn/sn86071779/1899-12-31/ed-1/seq-
1/#date1=09%2F06%2F1789&sort=relevance&date2=&searchType=advanced&language=&seque
 14

nce=0&index=6&words=China+door+open+policy&proxdistance=5&state=&rows=20&ortext=
&proxtext=Open+Door+Policy+in+China&phrasetext=&andtext=&dateFilterType=range&page=1
3
29. Williams W. A. The Shaping of American Diplomacy: Readings and Documents in American
Foreign Relations. In 2 vol. – Chicago: Rand McNally, 1956. – Vol. 1. (1750-1900). – 448 p.