ТЕМА 7.

РИНКОВЕ ГОСПОДАРСТВО КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОЇ

ЦИВІЛІЗАЦІЇ В ПЕРІОД МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ
(ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ — ПОЧАТОК ХХ СТ.)

7.1. Основні тенденції розвитку світової економіки у другій половині ХІХ –

на початку ХХ ст
7.2. Нова історична школа Німеччини
7.3. Порівняльна характеристика шкіл мікроекономічного аналізу
(австрійська, американська, кембріджська, математична)

Основні тенденції розвитку світової економіки у другій половині ХІХ

– на початку ХХ ст.

Велика Британія. Розвиток досягався за рахунок захоплення

величезних територій у Африці протягом 20-ти років у останній третині 19
ст.
Територія англійських колоній була у сто разів більше території самої
Англії. Колонії забезпечували Англії величезні переваги перед іншими
країнами: 2/3 споживаних сільськогосподарських продуктів поступало.
Одночасно загальмувалося зростання внутрішньої англійської економіки:
фермери не могли витримати конкуренції і розорялися. Напередодні першої
світової війни тільки 8% населення Англії займалося сільським
господарством, яке збереглося тільки приміським.
Англія стала найбагатшою країною світу. Фунт стерлінгів був
основною одиницею міжнародного обігу. Англія займала перше місце в світі
по вивозу капіталу, з якого до 15% прямувало в колонії /переважно в
продуктивній формі: англійці їхали з капіталом до колоній і там вкладали в
господарство/. Прибутки від вивозу капіталу стали головною статтею
національного доходу Англії. Вони були вчетверо більше доходу від своєї,
англійської промисловості.
Французький «лихварський» імперіалізм. Якщо світове промислове
виробництво у період 1870 - 1913 рр. зросло у 5 разів, то французьке – тільки
в 3 рази. Для Франції цього часу величезну роль відігравав вивіз капіталу.
75% нагромаджених у Франції капіталів вивозилося і лише 15% вкладалося в
господарство Франції. Доходи від вивозу капіталу були більше доходів від
вітчизняної промисловості. Франція вивозила капітали переважно у формі
кредиту: надавала позики іншим державам. Відстаючи у промисловості,
Франція лідирує в концентрації банків, розвитку фінансового капіталу.
Франція в цей час захопила великі колоніальні володіння, по території в 20
разів більше самої Франції. Але колонії не грали істотної ролі для
французького господарства. Напередодні першої світової війни в колонії
прямувало лише 10% експорту капіталу і 10% експорту товарів з Франції.
Японія вступила на шлях капіталізму тоді, коли світ вже переходив до
імперіалізму. Тому японський капіталізм зароджувався відразу в
імперіалістичній формі. Імперіалізм тут виник до завершення промислового
перевороту при збереженні багатьох пережитків азіатського способу
виробництва. Тому японський імперіалізм прийнято відносити до військово-
феодального типу. Особлива форма монополій – дзайбацу – виникає не в
процесі конкурентної боротьби та концентрації виробництва, а внаслідок
передачі державних підприємств у приватні руки. Люди, що мали хороші
зв'язки, могли захопити цілу групу підприємств. Саме така група підприємств
в одних руках називалася дзайбацу .
Німеччина. Німецький імперіалізм прийнято називати «юнкерсько-
буржуазним» і «військово-державним» тому, що:
1) поміщики-юнкери зберегли пануюче положення в сільському
господарстві, брали участь в промисловій і банківській сфері, в їх руках
залишалася армія, вони були зацікавлені в мілітаризації, зростанні військових
асигнувань, військових приготуваннях. Німецька буржуазія теж була
зацікавлена у військових приготуваннях, бо її «обділили» при розділі
колоній, і вона прагнула до їх перерозподілу на свою користь;
2) держава у військово-політичних цілях втручалася в господарське
життя: вона не тільки надавала військові замовлення промисловцям, але й
займалася організацією промислових підприємств, ставила перед
промисловцями конкретні завдання. Німецька промисловість у 1870-1913 рр.
розвивалося випереджаючими темпами, обігнала англійську, французьку і на
початок століття вийшла на перше місце в Європі і на друге в світі. На перше
місце в світі вийшли німецька металургія, хімічна, електротехнічна
промисловість.
Оскільки підприємства важкої промисловості були великими,
Німеччина виходить на перше місце в Європі по концентрації виробництва.
Висока концентрація полегшувала утворення монополій, і на початку 20 ст.
Німеччина стає класичною країною монополій. Серед німецьких монополій
особливе місце займав військовий концерн Круппа. Створений за участю
держави і такий, що діяв за державною програмою, він став державою в
державі. До складу концерну входили не тільки військові підприємства, але і
шахти, металургійні і машинобудівні заводи. У електротехнічній
промисловості виникли корпорації, що збереглися до теперішнього часу:
«Загальне електричне товариство» (АЕГ) і товариство «Сименс».
США. До кінця 19 ст. США перетворилися на найбільшу індустріальну
державу. Якщо світове промислове виробництво у 1870 - 1913 рр. виросло у 5
разів, то промислове виробництво США – у 8,6 р. США виходять на 1-е місце
в світі по промисловому виробництву. В американській промисловості в цей
час відбуваються структурні зміни: на перше місце висувається важка
промисловість. Вирішальну роль в цьому відіграли нові галузі:
електротехнічна, нафтова, гумова, алюмінієва, автомобільна. Американська
промисловість відчувала нестачу робочих, тому винахідництво, нова техніка
знайшла тут особливо сприятливий ґрунт.
В результаті серії винаходів Едісона в області електротехніки в 80-х
роках 19 ст. народжується знаменита фірма Едісона, яка переростає в
електротехнічну корпорацію «Дженерал Електрик». Однією з перших
монополій США став заснований Рокфеллером нафтовий трест «Стандарт
Ойл», який вже в 1880 р. переробляв понад 90% всієї американської нафти.
Рокфеллеру вдалося домовитися із залізничними компаніями про знижену
плату за перевезення вантажів свого тресту, що значно полегшило йому
конкуренцію з суперниками. Під тиском громадської думки в 1890 р. був
прийнятий «антитрестовий» закон Шермана. У відповідь поширюється нова
форма монополій – холдинг-компанії – це товариства, які контролюють
портфелі акцій різних фірм, отримують дивіденди і розподіляють їх між
пайовиками.

Нова історична школа Німеччини

Історичні умови виникнення:

1) завершення об'єднання німецьких земель, формування внутрішнього
ринку країни;
2) швидкий розвиток промисловості на основі досягнень науки і
техніки другого етапу промислового перевороту;
3) поява перших монополістичних угруповань у промисловості;
4) розвиток капіталістичних відносин у сільському
господарстві /«прусський шлях»/;
5) загострення соціально-економічних суперечностей, поширення
робітничого руху і посилення впливу соціально-демократичних партій.
Особливості економічних поглядів:
1) продовження наукових традицій «старої історичної школи
Німеччини» у трактуванні предмета і методів дослідження, широке
використання історичного методу на практиці;
2) нормативні дослідження, підпорядковані обґрунтуванню політичних
реформ;
3) антимарксистський характер.
На відміну від старої історичної школи, молода історична школа не
була однорідною і розпалась на дві течії: консервативну, яку очолив Г.
Шмоллер (прихильник традиційних підвалин німецького суспільства), та
буржуазно-ліберальну, яку очолив Л. Брентано (прихильник поступового
реформування буржуазного суспільства з метою досягнення класового миру).
К. Бюхер (1847 - 1930 рр.). Головні ідеї: у розвитку народного
господарства виявляє три етапи, закладаючи в основу класифікації ступінь
віддаленості споживача від виробника продукції: 1) замкнене господарство –
продукти виступають як споживчі вартості; 2) міське господарство – частина
продуктів виступає як мінова вартість; 3) народне господарство – більшість
продуктів є міновими вартостями.
Г. Шмоллер (1838-1917 рр.). Головні ідеї:
1) пруська монархія є «соціальною монархією» з надкласовим
характером, і веде боротьбу за скасування привілеїв у суспільстві;
2) розповсюдження профспілкового руху є шкідливим;
3) необхідно запобігати революційному руху шляхом проведення
своєчасних соціальних реформ;
4) «етичний принцип» – господарське життя визначається не тільки
природними, а також і моральними факторами: без міцної моральності немає
ринку, грошового обігу, поділу праці, держави;
5) виступав за примусове картелювання у промисловості, розглядаючи
монополізацію економіки як оздоровчий захід.
Л. Брентано (1844 - 1931 рр.). Головні ідеї:
1) головним фактором «класового миру» вважає активну діяльність
профспілок, які здатні знищити експлуатацію і поліпшити економічне
становище трудящих;
2) закладає основи теорії «організованого капіталізму», де картелі
виступають дієвим інструментом запобігання кризам надвиробництва, так як
намагаються пристосувати за допомогою планування виробництво до потреб
споживачів;
3) підкреслював необхідність роздрібнення сільськогосподарських
господарств;
4) теорія «високої заробітної плати» – між прибутком капіталіста та
заробітною платою робітника немає суперечності, оскільки підприємці також
зацікавлені в зростанні заробітної плати найманих робітників.
Соціальна школа Німеччини. Історичні умови:
1) перехід німецького суспільства до монополістичної стадії
економічного розвитку;
2) посилення ролі держави, корпорацій, суспільних інститутів в
управлінні економікою.
Особливості економічних поглядів:
1) предмет дослідження – правові та етичні норми, що встановлюють
зв'язок між людьми;
2) методи дослідження – аналіз, міждисциплінарний підхід, індукція;
3) характеристика категорій політичної економії з позицій суб'єктивної
теорії цінності;
4) аналіз соціальних суперечностей і пошук шляхів їх усунення шляхом
державно-монополістичного регулювання.
Р. Штаммлер, Р. Штольцман починають:
1) формування соціально-правового напрямку соціальної школи;
2) дослідження правових норм поведінки суб'єктів /що лежать в основі
ринкового обміну/.
Р. Опенгеймер висунув теорію»ліберального соціалізму»:
1) природним станом суспільства є просте товарне виробництво /ПТВ/;
2) капіталізм – відхилення від ПТВ, викликане соціальними
причинами;
3) метою розвитку суспільства є повернення до ПТВ, «ліберального
соціалізму».
 Порівняльна характеристика шкіл мікроекономічного аналізу
(австрійська, американська, кембріджська, математична)

Історичні умови виникнення:

1) домінування ринків досконалої конкуренції та ринкових форм
зв'язку між самостійними економічними суб'єктами;
2) погіршення економічної ситуації на початку 70-х років 20 ст.
внаслідок надмірного втручання держави в ринкові процеси.
Особливості економічних поглядів:
1) ідеалізація вільного конкурентного ринкового механізму та визнання
його виключної ролі у вирішенні економічних проблем;
2) деідеологізація економічної науки і пошук загальних, правильних
для будь-якого суспільства законів і закономірностей;
3) акцент на дослідженні проблематики пропозиції і процесів на
мікрорівні економіки;
4) визнання предметом економічної науки проблем раціонального
використання обмежених ресурсів у виробництві благ для задоволення
людських потреб.
Методи: 1) граничного аналізу; 2) рівноважного підходу до аналізу
економічних явищ; 3) суб'єктивізму; 4) позитивізму; 5) моделювання.
Виникнення теорії граничних величин було визнано «маржинальною революцією» в економічній науці.
Порівняння теоретико-методологічних засад
маржиналізму та класичної школи*
Маржиналізм Класична політична економія
Предмет дослідження
раціональна поведінка суб’єктів нагромадження капіталу та розподіл
господарювання доходів між класами
Вихідний пункт аналізу
суб’єктивно-психологічний підхід причинно-наслідковий підхід
(вивчення індивідуальних оцінок (узагальнення економічних фактів)
учасників економічних відносин)
Сфера дослідження
споживання виробництво
Теорія вартості
корисний ефект блага трудова теорія вартості
методологія
граничний аналіз, вивчення сукупної виявлення причинно-наслідкових
та граничної корисності, кількісні залежностей, довгостроковий аналіз,
методи аналізу, короткостроковий вивчення споживчої та мінової
аналіз вартості
*Джерело: [1, с. 434]

Австрійська школа виникає в 70-ті роки 19-го ст. і отримує назву

–«маржиналізм» /від англ. «marginal» – граничний/. Відмітність основних
положень маржиналізму від уявлень класиків була визнана як переворот в
науці («маржиналістська революція»). Австрійська школа сформувала: 1)
кардиналістський варіант теорії граничної корисності; 2) поставила питання
про місце фактора часу в розвитку економіки.
К. Менгер (1840 - 1921 рр.). Головний твір: «Основи політичної
економії». Основні ідеї:
Теорія граничної корисності: 1) сформував фактори поведінки
людини – інтенсивність індивідуального споживання, рідкість економічного
блага; 2) відмовився від аналізу впливу цін на величину граничної користі;
3) вважав, що ціни на ринку диктує попит.
Вчення про блага: 1) блага є предметами, які задовольняють людські
потреби; 2) класифікація благ: нижчого та вищого порядку, компліменти та
субститути, економічні та неекономічні, блага та товари; 3) «таблиця
Менгера» – шкала корисностей, яка відобразила систему потреб конкретного
споживача та міру їх задоволення.
Ф. Візер (1851 - 1926 рр.). Головний твір: «Витоки і основні закони
господарської цінності». Основні ідеї:
Теорія цінності: 1) цінність товару формується суб’єктивним
відношенням до нього людини і визначається граничною корисністю, тобто
корисністю останньої одиниці блага, яка задовольняє найменш настійну
людську потребу; 2) верхня максимальна межа зміни ринкової ціни будь-
якого товару залежить від суб’єктивної оцінки споживачем його корисності
для споживання; 3) гранична корисність блага, що споживається, формує
максимальну ціну, за яку покупець ще згоден придбати це благо; 4) гранична
корисність має тенденцію до зниження з насиченням потреби даним товаром;
5) теорія приписування – цінність споживчих благ зумовлює оцінку
виробничих ресурсів, формуючи витрати виробництва.
О. Бем-Баверк (1851 - 1919 рр.). Головний твір: «Основи теорії
цінності господарських благ». Основні ідеї: запропонував закон, за яким
гранична користь граничного продукту обумовлює ціну блага, що
виробляється, а також витрат на його виробництво.
Теорія ціни: 1) ціна блага формується в результаті конкуренції
виробника і споживача як рівнодіюча їхніх суб’єктивних оцінок корисності;
2) витрати виробництва визначають граничну вартість інших неграничних
«споживацьких» продуктів, які виробляються із зазначеного блага; 3) ціна
блага, що використовується, визначається найменшою величиною його
граничної корисності.
Теорія альтернативних витрат: витрати виробництва продукту
залежать від альтернативних можливостей, якими доводиться жертвувати
заради виробництва.
Американська школа розповсюджує принцип маржинального аналізу
на фактори виробництва і створює теорію граничної продуктивності
факторів.
Д. Б. Кларк (1847 - 1938 рр.). Головний твір: «Сутність економічної
теорії. Розподіл багатства». Основні ідеї:
Фактори виробництва і гранична продуктивність: 1) фактори
вартості товару – капітал в грошах, капітальні блага /засоби виробництва і
земля/, підприємництво, праця робітників; 2) участь кожного фактора у
створенні вартості визначається його граничною продуктивністю;
3) граничний продукт – приріст продукції, одержаний у результаті
збільшення використання даного фактора на одну одиницю при незмінній
величині застосування всіх інших факторів.
Закон зниження граничної продуктивності: при незмінному рівні
знань і техніки послідовне зростання одного з виробничих факторів на
одиницю і незмінності інших веде до зниження приросту продукції.
Доходи: 1) на кожний фактор покладена певна частка виробленого за
його допомогою продукту. Ця частка залежить від граничної продуктивності
фактора і становить його доход; 2) підприємець – новатор, який досягає
зниження виробничих витрат на своєму підприємстві, і отримує за це
додатковий доход /підприємницький прибуток/.
Економічна статики і динаміка: 1) статика – опис умов необхідних і
достатніх для становлення ринкової рівноваги; 2) динаміка – пояснює
причини порушення статики.
Теорія Кембриджської школи стала систематизацією та
узагальненням ідей пізньої класики і австрійської школи. Започатковує
неокласичний напрямок сучасної економічної думки.
А. Маршалл (1842 - 1924 рр.). Професор Кембриджського
університету. Головний твір: «Принципи економікс» (1899 р.). Основні ідеї:
Ціноутворення: 1) визначення ціни витратами виробництва і
граничною корисністю; 2) ціна, яку згоден заплатити споживач, визначається
граничною корисністю; 3) ціна, яку призначає виробник, залежить від витрат
виробництва; 4) ціна рівноваги – максимальна ціна споживача і одночасно
мінімальна ціна виробника; 5) ножиці Маршалла: «принцип витрат і принцип
кінцевої корисності, без сумніву, є складовими частинами одного загального
закону попиту і пропонування; кожний з них можна порівняти з одним із лез
ножиць»:

P S

Ро E

0 Qd = Qs Q

Доходи: 1) заробітна плата є винагородою за негативні емоції

робітників, пов’язані з важкістю праці; 2) прибуток складається з двох
самостійних видів винагороди: підприємницького доходу та процента;
3) квазірента – прибуток, який одержується за рахунок використання
особливого або унікального штучного блага; 4) рента споживача – доход,
який одержує споживач внаслідок того, що купує товари за ринковою ціною,
а не за цінами попиту.
Закони віддачі факторів виробництва: динаміки витрат виробництва
в залежності від змін масштабів випуску продукції: постійна, зростаюча,
спадна віддача.
Кількісна теорія грошей:
M=k*p*y,
де M - грошова маса; p - загальний рівень цін; y - обсяг ВВП; k -
коефіцієнт, що відображає частку готівкових грошей на руках споживачів,
які не вкладено в цінні папери і не витрачено на споживання.
Перехід до неокласичної парадигми, який сприяв подальшому розвитку
неокласичної теорії, отримав назву «маршаллівської революції», яка
базувалась на мікроекономічному аналізі та дослідженні економічних
взаємозв’язків на системній та функціональній основі.
Математична школа. Методологія:
1) побудова теоретичних моделей на основі синтезу уявлень про
граничну корисність, граничну продуктивність і теорію попиту і пропозиції;
2) використовується апарат математики і здійснюється перша спроба
опису ринку конкуруючих товаровиробників як замкненої системи
кількісних взаємозалежностей;
3) створено теорію загальної рівноваги і ординалістський варіант теорії
граничної корисності.
В. Джевонс (1835 - 1882 рр.). Головний твір: «Теорія політичної
економії». Основні ідеї:
1) предмет політичної економії – пошук шляхів максимізації
корисності. «Насолода і страждання суть, без сумніву, дві кінцеві основи
економічного розрахунку... Збільшити в максимальному ступені насолоду –
така проблема політичної економії»;
2) гранична корисність не підлягає кількісному виміру, а лише
проявляється у ринкових цінах споживчих товарів, послуг і факторів
виробництва;
3) закон байдужості: «на одному і тому ж вільному ринку в один і той
же момент не може існувати дві різні ціни на один і той же вид продукції»;
4) рівновага споживача в обміні:
MUx/MUy=Px/Py,
де MUx, MUy -граничні корисності благ х і у; Рх, Ру -ціни одиниці благ
х і у;
5) загальна економічна рівновага виражається рядом співвідношень, які
пов'язують пропорції обміну, цін, граничної корисності і продуктивності;
6) умова рівноваги – «кількості обмінюваних товарів прямо
пропорційні продуктивності витраченої праці і обернено пропорційні
цінностям цих товарів і питомим витратам виробництва так же, як і їх
граничним корисностям»;
7) математична умова рівноваги:
Qx/Qy =Wx/Wy=MUx/MUy=Cx/Cy=Pzx/Pzy,
де Q - кількість товару; W - цінність одиниці товару; С - витрати на
виробництво одиниці товару; Рz - продуктивність праці у виробництві
одиниці товару; х,у - товари.
Ф. Еджуорт (1845 - 1926 рр.). Професор економіки Оксфордського
університету. Головний твір: «Математична психіка». Основні ідеї:
1) умова рівноваги виробника: зростання обсягів виробництва вигідно
продовжувати доти, доки граничний доход не вирівняється з граничними
витратами:
MR=MC,
де МR - граничний доход; МС - граничні витрати;
2) гранична норма заміщення /МRS/ одного блага іншим дорівнює
відношенню граничних корисностей даних благ:
MRSxy = MUx/MUy;
4) рівновага в обміні на товарних ринках: всі учасники обміну не
сприймають ринкову ціну як дану, а здійснюють ряд заходів, намагаючись
одержати максимальну вигоду від існування різних цін на одному і тому ж
ринку. І чим більше суб'єктів діє в межах ринку, тим імовірніше, що ціна
встановиться на єдиному рівні, який виражає єдину ринкову цінність даного
блага. Ця закономірність отримала назву «теореми еквівалентності
Еджуорта», в процесі доведення якої було висунуто поняття «контрактної
кривої» і «кривої байдужості».
Л. Вальрас (1834 - 1910 рр.). Професор економіки Лозанського
університету. Головний твір: «Елементи чистої політичної економи».
Розробив модель загальної ринкової рівноваги:
1) передумови моделі – вільна конкуренція; досконала інформація;
миттєве пристосування цін до змін в ринковому середовищі; жорстка
технологія і технічний зв'язок між витратами факторів і випуском продукції;
2) дві групи економічні суб'єкти: а) власники виробничих послуг –
продають фактори виробництва і купують споживчі товари; б) підприємці –
продають товари і купують фактори виробництва;
3) рівновага товарного ринку і ринку ресурсів – «це стан, за яким
ефективна пропозиція і ефективний попит на виробничі ресурси
урівноважуються на ринку послуг, ефективний попит і ефективна пропозиція
урівноважується на ринку продуктів і, нарешті, ціна продажу продуктів
урівноважується з витратами виробництва, вираженими у виробничих
послугах».
В. Парето (1848 - 1923 рр.). Професор економіки Лозанського
університету. Головний твір: «Підручник політичної економії». Основні ідеї:
Порядкове визначення гранична корисності: 1) гранична корисність
не підлягає кількісному виміру; 2) споживач може лише визначити, чи
приносить йому дана комбінація благ меншу, більшу чи таку ж величину
корисності у порівнянні з іншою комбінацію цих благ; 3) крива байдужості
описує однакові за порядком набори.
Загальна економічна рівновага. П'ять умов характеризують стан
загальної економічної рівноваги: 1) урівноважені за цінами граничні
корисності рівні для всіх суб'єктів; 2) для будь-якого суб'єкта сума доходів
дорівнює сумі витрат; 3) кількість товарів до встановлення рівноваги і після
неї однакова; 4) ціни товарів дорівнюють витратам виробництва; 5) запас
виробничих благ є величина дана і використовується повністю.
Оптимум Парето, або критерій стійкої рівноваги: рівновага буде
стійкою, коли неможливо покращити положення кого-небудь з учасників
обміну без того, щоб не погіршити положення хоча б одного з інших.
 ТЕМА 8. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РИНКОВОГО
ГОСПОДАРСТВА ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЕКОНОМІЧНОЇ
ДУМКИ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХIХ — ПОЧАТОК ХХ СТ.)

8.1. Економічний розвиток України в др. пол. ХІХ – на початку ХХ ст.

8.2. Дворянсько-ліберальна та ліберально-буржуазна думка
8.3. Економічні погляди революційної та радикальної демократії
8.4. Економічні ідеї народників
8.5. Розвиток політичної економії в Україні
8.6. Відображення марксизму в працях українських економістів
8.7. Соціальний напрям в економічній думці України
8.8. Розвиток економічної думки в Галичині

Економічний розвиток України на рубежі ХІХ-ХХ ст.

З першої половини 19 ст. соціальний розвиток українських земель

характеризувався: занепадом феодально-кріпосницької системи
господарювання та кріпосницької мануфактури, розвитком товарно-
грошових відносин і проникненням капіталістичних відносин в сільське
господарство, руйнуванням селянських господарств, поглибленням
розшарування селянства і подальшим використанням вільнонайманої праці й
машин, поступовим формуванням нових соціальних прошарків /підприємців
і найманих робітників/ та загальноімперського внутрішнього ринку.
Промисловий переворот (почався у 30 - 40 рр. і завершився у 60 - 80
рр.) сприяв розвитку промисловості, у наслідок чого фабрично-заводське
виробництво утвердилося у металообробній, текстильній, тютюновій,
склодувній, паперовій і інших галузях. Перше місце в промисловому
виробництві України займала цукрова галузь /80% виробництва цукру в
Російській імперії/.
Виникає новий вид транспорту – залізниця. Модернізується річковий і
морський флот. Переживає бум гірничодобувна промисловість, змінюється
енергетична база, прискореними темпами розвивається машинобудування,
легка і харчова промисловість, застосовуються нові технології. Фабрика стає
основною формою виробництва, а фабричний робітник – основною
продуктиною силою.
Активізується внутрішній ринок, отримує розвиток кредитна система,
торгові біржі. Міста перетворюються на крупні промислові і торгово-
адміністративні центри.
У другій половині 19 ст. істотні зміни відбулися і в сільському
господарстві: скасування кріпацтва /царський маніфест від 19 лютого 1861
р./; земля стає предметом купівлі – продажу; активне втягнення селянських
господарств у товарно-грошові відносини; декларативність багатьох прав
селян /наприклад, для зміни місця проживання селянину необхідно було
відмовитися від наділу, ліквідовувати особисту і сімейну заборгованість/.
Індустріалізація в Україні починається з перших років 20 сторіччя.
 Етапи розвитку:
1) криза 1900 - 1902 рр., коли в результаті масового банкрутства
дрібних підприємств росте концентрація виробництва, кількість
монополістичних об'єднань, їх зв'язок з іноземним капіталом;
2) депресія /тривала до кінця 1909 р./;
3) підйом 1910-1913 рр.
Аграрна реформа сприяла переходу сільського господарства на
індустріальну основу, шляхом закріплення за кожним хазяїном, що володів
зелею на основі общинного права, приналежну йому частку у приватну
власність; надання кредитів сільським селянським банком; переселення селян
до малозаселених районів Сибіру, Кавказу, Середньої Азії /однак селянин міг
переселитися і на хутір/; формування сприятливих умов для розвитку
приватного сільськогосподарського виробництва.
У Східній Україні відбувся промисловий переворот, почався процес
індустріалізації, за рівнем промислового розвитку вона вийшла на одне з
перших місць в Російській імперії, наздогнала передові країни світу.
Західноукраїнські землі знаходилися на низькому рівні розвитку і відставали
від передових частин світу.
У період 1-ї світової війни розвиток індустріалізації був перерваний.
Україна входила до складу двох ворогуючих країн (Росії і Австро-Угорщини)
і стала ареною бойових дій.
Промислове виробництво в Україні на початку війни:
1) зросло, виконуючи армійські замовлення;
2) поповнилося евакуйованими підприємствами з районів бойових
дій /Прибалтика, Польща/;
3) підвищило концентрацію виробництва /найвища була в
металургійній і машинобудівній промисловості. Наприклад,
Південноросійське дніпровське металургійне товариство об'єднувало 12
підприємств і 30 тис. працівників/, через створення нових об'єднань і
товариств, хоча загальна їх чисельність зменшилася /з 3381 у 1913 р. до 2849
у 1915 р./;
4) зазнало раптового спаду /1917 р./ та невдалих спроб відновлення
основного капіталу за рахунок іноземних інвестицій;
5) потерпало від нестачі кваліфікованої робочої сили /30% довоєнної
чисельності робочих Донбасу були мобілізовані з перших днів війни, в
Катеринославської губернії не вистачало 104 тис. працівників/.
Сільськогосподарське виробництво скорочувалося з перших днів
війни, унаслідок поголовної мобілізації селянства /у 1917 р. в Україні
залишилося 40% працездатного населення в сільському господарстві/, та не
могло вирішити проблему забезпечення промислових центрів хлібом.
Торгівля і фінансова системи країни набули негативного розвитку:
скорочення виробництва предметів масового споживання; зменшення обсягів
торгівлі; знецінення рубля.
Отже, перша світова війна спровокувала: деструктивні процеси в
господарстві України; мілітаризацію промисловості; старіння основного
капіталу; скорочення виробництва засобів виробництва, предметів
споживання; занепад сільського господарства.

Дворянсько-ліберальна та ліберально-буржуазна думка

Історичні умови виникнення:

1) скасування кріпосного права, яке вивільнило стрімкий розвиток
капіталістичних відносин;
2) поглиблення соціально-економічної багатоукладності, яку
утворювали патріархальний, дрібнотоварний, приватнокапіталістичний,
державний уклади;
3) розвиток соціальних класів і прошарків – чиновників, крупної й
дрібної буржуазії, найманих робітників.
Зазначені передумови сприяли активному розвитку національної
економічної думки, її асиміляції з досягненнями світової економічної думки.
Представники дворянсько-ліберальної думки виражали інтереси
селянства /зменшити кріпосницький гніт/ та власні /підвищити доходи від
дворянських помість/.
В. Каразін (1773 - 1842 рр.). Засновник Харківського університету.
Основні ідеї:
1) прихильник «прусського» шляху розвитку сільського
господарства /поступова довгорічна трансформація/;
2) на першому етапі селяни мають лишитися підлеглими поміщика;
3) необхідно ліквідувати найобтяжливіші форми особистої залежності
через визначення виключного обсягу повинностей селянина перед
поміщиком та заміну панщини грошовим оброком;
4) перейти на договірні відносини «селянин-поміщик»;
5)частина поміщицької землі має оброблятися також і найманими
робітниками;
6) вважав, що головною причиною відставання України від
європейських держав є однобічний аграрний розвиток;
7) запропонував розвивати форсованими темпами промисловість
шляхом прийняття державою відповідних законів, надання власникам
фабрик певних привілеїв, залучення до промисловості іноземного
підприємницького капіталу, акціонування підприємств.
Д. Журавський (1810 - 1856 рр.). Видатний економіст і статистик.
Основні ідеї:
1) проаналізував фактичний матеріал щодо соціально-економічного
стану сыльського населення, розвитку капіталізації тощо;
2) виявив головну причину низького рівня розвитку села та
промисловості – бідність, породжену кріпосним правом;
3) пропонував розвивати крупну промисловість за державні кошти;
4)зняти бюрократичні перепони на шляху розвитку дрібної
промисловості /фінансово відокремити селянське господарство від
поміщицького/.
 Ідеї ліберально-дворянського напрямку виражали інтереси дрібної та
крупної буржуазії, що зароджувалася. Осередками такої думки були
«Громади». В. Білозерський (1825 - 1899 рр.), М. Костомаров (1817 - 1885
рр.), О. Кістяковський (1833 - 1885 рр.) входили у редколегію журналу
«Основи». Основні ідеї:
1) вважали реформу 1861 р. необхідною, але половинчастою, тому що
скасувалося лише кріпосне право поміщика над селянами, а залишилося
кріпосне право самодержавця над населенням, яке треба скасувати
конституційно;
2) характеризували стан поміщицьких і селянських господарств й
нагромаджували досвід реформування з огляду на негативний вплив
чиновників, куркульства, лихварства, нестачі грошей тощо;
3) для забезпечення швидкого капіталістичного розвитку обґрунтували
необхідність урядової децентралізації та народної централізації шляхом
передачі частини повноважень губерніям, розвитку акціонерних компаній,
фінансування будівництва шляхів сполучення, промисловості, культурної
просвіти народу.

Економічні погляди революційної та радикальної демократії

Історичні умови виникнення:

1) розорення значної частини селян у результаті реформи;
2) існування селян на межі виживання;
3) поширення повстань, революційних ідей;
4) необхідність вираження інтересів збіднілих селян.
І. Фесенко (1846 - 1882 рр.). Революціонер-семидесятник. Основні ідеї:
1) скасування кріпацького права, самодержавства революційним
шляхом;
2) не вважав селянство революційною силою, бо у нього відсутні
комуністичні інстинкти;
3) головними революціонерами мають бути члени раціоналістичних
сект.
С. Подолинський (1850 - 1891 рр.). Активний діяч Київської
«Громади». Головний твір: «Праця людини і її відношення до розподілу
енергії». Основні ідеї:
1) вважав культурно-просвітницьку діяльність підготовчим етапом до
революційної боротьби. Для неї необхідна соціал-демократична партія та
головна рушійна революційна сила – селянство;
2) констатує наявність капіталістичних відносин в Україні та виділяє їх
стадії: ремесло, мануфактура, великий фабричний здобуток;
3) намагається пояснити трудящим суть капіталістичної експлуатації за
К. Марксом;
4) на перехресті природничих і соціальних наук сформулював закон
Подолинського: «людська праця має властивість нагромаджувати сонячну
енергію на поверхні землі»;
 5) найсприятливіший спосіб виробництва – соціалізм, бо нагромаджена
працею енергія слугує усьому народу, а не окремим особам /це положення
визнано Ф.Енгельсом/.
М. Драгоманов (1841 - 1895 рр.). Соціально-політичний діяч. Основні
ідеї:
1) викриває антинародну суть самодержавства;
2) виступає за об'єднання Українських земель та слов'янських народів
на демократичних засадах;
3) вважав, що реформа 1861 р. була проведена в інтересах поміщиків,
капіталістів, самодержавства бо у селян відібрали землю, яка у них була, а до
феодальних форм експлуатації додалися капіталістичні;
4) зазначив, що капіталістичний розвиток сприяє технічному прогресу;
5) виділив негативи капіталізму – кризи, безробіття, важке становище
робітників;
6) майбутнє України пов'язує з ліквідацією приватної власності,
розбудовою «громадівства» /спосіб виробництва, у якому фабрики, заводи,
продукти праці належать робітничим громадам, а земля і
сільськогосподарські продукти – сільським громадам/;
7) пропонує перехід до «громадівства» еволюційним шляхом реформ.
Завдання – завоювання політичної свободи.

Економічні ідеї народників

Ліберальні народники виражали специфічні інтереси дрібної

буржуазії й селянства, які тільки виходили з кріпацьких тортур.
П. Чубинський (1839 - 1884 рр.). Український етнограф, фольклорист.
Основні ідеї друкував у газетах і журналах:
1) дослідження реального стану сільського господарства /40% доходів
селянина йдуть на податки, збори, повинності, а 60% – це акциз на горілку/;
2) підкреслював напівкріпосницький характер реформ;
3) пропонував надавати селянину кредит через ощадно-позичкові
товариства, знищити перешкоди для вільного переміщення робочої сили,
фінансувати кустарні промисли.
П. Червінський (1849 - 1931 рр.). Земський статист, голова
ліберального народництва. Основні ідеї:
1) перший серед народників використав деякі положення
марксистського історичного матеріалізму і виділив 4 типи господарств:
патріархальне, рабське, кріпосне, товарне /ідеалізує господарства на
натуральній основі/;
2) економіку України та Росії вважає перехідною від натурального до
товарного виробництва;
3) неможливість розвитку крупного виробництва й капіталізму
пояснює натуральністю господарства, общинною власністю, відсутністю
пролетаріату;
4) пропонував комбінувати особисте господарство з технічними
удосконаленнями.
М. Кожанов (1898 - 1956 рр.). Учасник революційного руху на
Західній Україні. Основні ідеї:
1) рекомендував запроваджувати машинно-асоціативні форми
/землеробська община на артільних засадах користується фабрикою або
заводом/;
2) пропонував використовувати селянську працю взимку у
промисловості /на кустарних промислах, мануфактурах, машинних
асоціаціях/.

Розвиток політичної економії в Україні

Історичні умови розвитку політичної економії в Україні:

1)загострення тривалої кризи, як наслідок процесів розкладу
феодально-кріпосницької системи. Занепад поміщицького та селянського
господарства, посилення кріпосницької експлуатації. Розвиток капіталізму в
промисловості, землеробстві;
2) відставання рівня економічного розвитку від передових
західноєвропейських держав;
3) розвиток капіталістичних відносин, формування класу буржуазії
вимагає наукового обґрунтування переваг цього ладу, його основних
принципів вільної конкуренції та невтручання держави в економіку.
Визначення предмету політичної економії з точки зору:
Т. Степанова (професора Харківського університету): це закони
багатства. Політична економія показує яким чином багатство в суспільстві
накопичується, розподіляється, споживається.
М. Вольського (професора Новоросійського університету): праця з
суспільної точки зору, що охоплює усі сфери діяльності як матеріальної, так і
духовної (наука про людину та її діяльність, спрямовану на задоволення
матеріальних і моральних потреб);
А. Антоновича (професора Київського університету): наука про
суспільний елемент у діяльності людей, спрямованій на задоволення як
духовних, так і матеріальних потреб.
М. Бунге (ректора Київського університету, міністра фінансів): наука
про суспільну сторону господарських явищ і законів, яким ці явища
підпорядковані.
Т. Степанов (1795-1847 рр.). Професор Харківського університету,
один з перших авторів курсу політичної економії російською мовою.
Головний твір: «О теории и практике политической экономии». Основні ідеї:
1) виступав проти механічного, некритичного перенесення теорій
західних економістів на вітчизняний ґрунт;
2) вважав, що політекономію не можна змішувати з галузевими
науками бо вона вивчає суспільні економічні процеси, закони їх реалізації;
3) відстоював ідеали свободи економічної діяльності, критикував
меркантилізм, кріпосництво, мальтузіанство /бо розвиток науки і
виробництва безмежний/;
4) наголошував на посиленні соціального аспекту політичної економії;
5) розподіл багатства між усіма громадянами має відбуватися за
рахунок установлення розміру податків відповідно до «частки прибутку
громадян»;
6) виступав проти того, що «бідний, нижчий клас народу платить
більше, якщо порівнювати його достатки з достатками багатіїв»;
7) відстоював спрямування податків на суспільні потреби;
8) праця виступає суб'єктом багатства, а природа – об'єктом;
9) склад капіталістичного багатства: природа, праця та капітал;
10) праця тим продуктивніша, чим вона вільніша від усяких утисків /за
А.Смітом/;
11) прибуток є частиною вартості, створеної працею;
12) мета капіталістичного виробництва – прагнення до збагачення.
М. Бунге (1813 - 1895 рр.). Ректор Київського університету, міністр
фінансів. Головні твори: «О возрастании неметаллического обращения в
России»(1877 р.), «Основания политической экономии» (1870 р.). Основні
ідеї:
1) прибічник економічного лібералізму класичної політичної економії;
2) відстоював максимальний розвиток буржуазної приватної ініціативи,
вільної конкуренції та торгівлі, обмежене втручання держави в економіку;
3) вбачав можливість гармонії суспільних відносин лише за умов, коли
суспільний устрій буде пов'язаний із природними суспільними законами
/саме такі умови при капіталізмі, а усі інші способи виробництва або штучні,
або не відповідають людській природі/;
4) вважав, що підприємства, які перебувають під опікою уряду, не є
«здоровими», тому що позбавлені стимулів суперництва;
5) передбачав витіснення дрібної промисловості фабричним
виробництвом.
І. Вернадський (1821 - 1884 рр.). Професор Київського університету.
Головний твір: «Предмет политической экономии». Основні ідеї:
1) як палкий прихильник англійської економічної школи, вважав, що
економічні закони проявляються у всій своїй силі скрізь, де існують праця і
обмін;
2) відстоював доктрину невтручання держави до економічних справ та
лібералізм у соціально-політичній сфері;
3) стверджував, що головним і єдиним джерелом багатства є праця і
вона – в основі вартості;
4) відкидає соціалістичні ідеї й звинувачує соціалістів у нерозумінні
природи людини /це ідеї незрілих общинних форм господарювання/.
Розвиток маржиналістських ідей:
Д. Піхно (1853 - 1909 рр.). Професор Київського університету. Головні
твори: «Основания политической экономии» (1890 р.), «О свободе торговли
и протекционизме»(1889 р.). Розглядає:
1) споживання, обмін як основні сфери економічних досліджень;
 2) корисність речей як джерело й мірило цінності й ціни;
3) засади теорії попиту і пропозиції;
4) діяльність окремої фірми.
Р. Орженцький (1863 - 1923 рр.). Професор Новоросійського,
Петербурзького університетів, академік УАН з 1919 р. Головний твір:
«Учение о ценности у классиков и канонистов». Основні ідеї:
1) досліджував елементи зародження і розвитку маржинальних ідей від
Аристотеля до сучасників;
2) поширив принцип граничної корисності на оцінку витрат
виробництва згідно з теорією «продуктивних благ»;
3) визначає величину цінності величиною почуттєвого стану;
4) вважав, що ціна є результатом взаємодії граничної корисності з
соціальними факторами, які обмежують економічну поведінку людей;
5) вважав, що конкретні види праці неможливо звести до простої праці;
6) кількість праці – не причина вартості, а її вимірювач.
О. Білімович (1876-1963 рр.). Професор Київського університету.
Головні твори: «Подъём товарных цен в России» (1900 р.), «К вопросу о
расценке хозяйственных благ» (1914 р.). Основні ідеї:
1) противник трудової теорії вартості;
2) розуміє основу ціни господарських благ в існуванні у кожної
господарської людини притаманних їй потреб;
3) вважає, що теорія граничної корисності доповнює теорію витрат
виробництва;
4) відмітив регулювання ціни продуктів цінами факторів виробництва,
кожен з яких має свою продуктивність і створює свій доход.
Є. Слуцький (1880 - 1948 рр.). Економіст - статистик. Головний твір:
«Теория предельной полезности», «До теорії збалансованого бюджету
споживача» (1915 р.). Внесок:
1) вперше запропонував ординаліський підхід до визначення рівноваги
споживача;
2) вважається засновником праксеології – науки про раціональну
поведінку людей;
3) вводить поняття компенсованої зміни ціни та алгебраїчно
обгрунтовує дію ефекту доходу та ефекту заміни, що увійшли до економічної
науки у вигляді рівняння Слуцького:
S I
ΔX i=ΔX i + ΔX i
М. Туган-Барановський (1868-1919 рр.). Міністр Центральної Ради,
видатний економіст. Головні твори: «В поисках нового времени» (1913 р.),
«Очерки из новейшей истории политической экономии социализма» (1903
р.), «Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние
на народную жизнь» (1894 р.), «Русская фабрика в прошлом и настоящем»
(1898 р.). Головні ідеї:
Теорія динаміки виробництва: 1) ґрунтовно проаналізував сутність,
причини промислових криз; 2) критикував Сісмонді за пояснення криз через
недоспоживання народних мас; 3) вважає, що «межа виробництва полягає у
рівні продуктивних сил суспільства, а не у розмірах його споживання», тому
що структура економіки, розподіл капіталу між галузями економіки не
відповідає структурі споживання; 4) вважає, що зростання виробництва
породжує попит з боку промислових капіталістів на проміжний товар, але на
споживчі – може не породжувати. Звідси, І підрозділ суспільного
виробництва може розвиватися майже незалежно від ІІ підрозділу; 5) виділив
у якості причини криз диспропорції у русі заощаджень та інвестицій, у
пояснення економічного зростання ввів функцію інвестицій.
Соціальна теорія розподілу: 1) розглядав розподіл доходів між
класами і соціальними верствами як складний результат боротьби соціальних
класів за зростання належної їм частки суспільного продукту, боротьби, у
якій сили сторін є вищою мірою нерівні. Наприклад, заробітна плата
залежить від рівня продуктивності суспільної праці та соціальної сили
робочого класу; 2) цими ж факторами визначається й прибуток, як дохід, що
базується на експлуатації робітників.
Ідея синтезу теорії граничної корисності та теорії трудової
вартості: 1) вперше здійснив спробу поєднання трудової теорії вартості і
теорії граничної корисності; 2) цінність блага – вигода від споживання благ –
вимірюється граничною корисністю; 3) вартість вимірюється витратами
праці; 4) спільно цінність блага та вартість впливають на господарський
процес /«гранична корисність визначає у першій інстанції розцінку
господарського предмета. Але сама гранична корисність стосовно вільно
відтворюваних продуктів – у другій інстанції вимірюється трудовою
вартістю останніх»/.
Теорія кооперації: 1) кооперація є продуктом капіталістичної системи і
не може існувати без використання її господарських принципів, але
одночасно кооперація несе в собі зародки нових некапіталістичних засад; 2)
кооперативні підприємства існують тільки в середині трудових класів
/пролетаріату, селянства, дрібної буржуазії/; 3) для селян кооперація – єдино
можливий засіб піднесення їх економічного добробуту.
Концепція соціалізму: 1) критикував концепцію державного соціалізму
Маркса, Леніна, бо вважав, що соціалізм є устроєм більш складним, ніж
капіталізм, і не може бути суто державним, а має бути державним,
кооперативним, муніципальним, соціальним /щоб кожна особа виконувала
функції співвласника/.

Відображення марксизму в працях українських економістів

Економічні ідеї наприкінці 19 ст. в Україні формувалися під впливом:

1) розвитку марксизму за напрямами: розповсюдження ідей,
пропаганда та удосконалення теоретичних концепцій марксизму з
урахуванням нових історичних умов; розробка ідеї революційного
перевороту та побудови нового суспільства; аналіз закономірностей,
еволюційного розвитку суспільства;
2) широкої популяризації марксистського вчення на передодні
соціалістичної революції у поглядах І. Плеханова (1856-1918 рр. –
революційний діяч, засновник групи «Визволення праці», яка була першою
російською соціал-демократичною організацією), В. Леніна (1870-1924 рр. –
політичний і революційний діяч, засновник комуністичної партії), Е.
Бернштейна (1850-1932 рр.), К. Каутського (1854- 1938 рр.),
Р.Гільфердінга (1877-1941 рр.).
Напрями відображення марксизму в працях українських економістів:
1) заперечення ідей марксизму в напрацюваннях представників
класичної політекономії, прихильників маржиналістських поглядів,
дворянсько-ліберальної та ліберально-буржуазної думки. Наприклад, Б.
Кістяковський вказав на обмеженість економічного детермінізму
марксистського методу, моністичного погляду на розвиток людського
суспільства, М. Соболєв відкидав ідею «насильницького перевороту», Т.
Осадчий розцінював марксистську доктрину як утопічну, що не може мати
практичного застосування;
2) критика й творчий розвиток окремих положень марксизму в працях
М.Туган-Барановського /заперечував зубожіння робочого класу внаслідок
дії основного закону капіталістичного нагромадження, вважав незавершеною
трудову теорію вартості/, В.Железнова /запропонував соціальну концепцію
заробітної плати/, О. Миклашевського, М. Лежнєва, С. Булгакова, П.
Струве /ставили під сумнів метод історичного матеріалізму, як єдино
науковий/, П. Ляшенко /виявляв недосконалість марксизму в частині
вирішення аграрного питання, проблем відтворення, ринків, криз/;
3) підтримка і пропаганда марксизму – О. Шліхтер, О. Цюрупа, П.
Попов, які конкретизували основні положення стосовно умов України;
4) популяризація марксизму – М. Зібер (1844 - 1888 рр.). Професор
Київського університету. Головний твір: «Давид Рікардо та Карл Маркс в їх
суспільно-економічних поглядах» (1885 р.). Основні ідеї: 1) відстоював
зв'язок між англійською класичною політекономією та марксизмом,
критикував теорію граничної корисності; 2) сформулював предмет
політичної економії, як суспільні відносини людей з приводу речей; 3)
здійснив спробу застосування ідей «Капіталу» до аналізу умов російської
дійсності і довів наявність капіталістичних відносин в сільському
господарстві Росії; 4) виклав основи теоретичної системи марксизму, не
визнаючи її революційної сторони; 5) вважав, що вартість існує завжди, а
мінова вартість має історичний характер; 6) бачив у формах вартості форми
мислення; 7) вважав, що нагромадження припиняється після насичення усіх
ринків; 8) досліджував питання розвитку первісного суспільства, виникнення
різних форм власності, великого й дрібного виробництва у землеробстві.

Соціальний напрям в економічній думці України

На відміну від західноєвропейської та американської думки, російська

та українська економічна думка була соціально-економічною, що характерно
для марксистського напряму і соціального інституціоналізму.
 Соціальні ідеї представлені в поглядах Т.Степанова, М.Коссовського,
В.Желєзнова, М.Туган-Барановського. Головні ідеї:
1) прагнення пояснити економічні явища з точки зору їх соціальної та
історичної обумовленості;
2) намагання надати економічним дослідженням правовий та етичний
аспект /«є можливість піднестися над відмінностями інтересів різних класів,
знайти таку точку зору, з якої практичні висновки науки повинні бути
обов'язковими для всіх суспільних груп, незалежно від їх приватних
інтересів»/ [М.Туган-Барановський];
3) визначення предмету політекономії як відносин у виробництві самої
людини.

Розвиток економічної думки в Галичині

В. Навроцький (1847 - 1882 рр.). Талановитий публіцист. Основні ідеї:

1) критикував зубожіння народу внаслідок концентрації землі в руках
великих земельних магнатів і обезземелення селянства;
2) критикував пропінацію /монополію шляхти на виробництво й
продаж спиртних напоїв/ та показував її негативний вплив на становище
селянства;
3) з позицій трудової теорії вартості аналізував проблеми експлуатації
та продуктивної праці;
4) критикував теорію економічної гармонії Ф. Бастіа, адже ключовими
відносинами у сучасному йому суспілстві є експлуатація панами і
капіталістами трудящих.
О. Терлецький (1850 - 1902 рр.). Основні ідеї:
1) вважає, що вирішити аграрне питання можна лише революційним
шляхом;
2) треба створювати господарства, засновані на громадській власності
на землю;
3) критикує капіталізм як спосіб виробництва, заснований на
експлуатації трудящого народу, звязуючи майбутнє суспільства з
соціалізмом.
М. Павлик (1853 - 1915 рр.). Основні ідеї:
1) пов'язує майбутнє українського народу з соціалізмом;
2) основу соціалізму буде становити колективна власність громадян та
колективне господарювання;
3) виступав за еволюційний шлях до соціалізму.
І. Франко (1856 - 1916 рр.). Розробник української економічної
термінології. Основні ідеї:
1) вважає політекономію безперечно найважливішою з усіх наук;
2) предмет політекономії – це дослідження не лише економічних
законів «теперішньої суспільності, а й загальних законів праці людської»;
3) визнає минущий характер капіталізму;
 4) вбачає майбутнє у соціалізмі, підґрунтя якого складуть громади, як
основні господарські одиниці, а централізоване керівництво не буде
жорстким;
5) підтримував базові положення марксизму /додаткова вартість,
експлуатація/;
6) запропонував поділ суспільства на класи – ті, що виробляють
матеріальні блага /робітники, ремісники, селяни, дрібні підприємці/ та ті, що
споживають;
7) не підтримував ідею диктатури пролетаріату, обережно ставився до
революції, відстоював мирний шлях об'єднання українських земель.