Тетчеризм в зовнішній політиці Великої Британії

1.Сутність тетчеризму
Тетчеризм, як політичний феномен, використовується вперше
наприкінці 70-х років 20 ст. Стюартом Голом. Ця політична ідеологія є
різновидом консерватизму— політичної філософії, яка прагне зберегти те,
що вважають за найкраще в усталеному суспільстві, й чинить спротив
радикальним змінам.
В історії Сполученого Королівства починається період, відомий як
«криза Британії», причиною якої стала нездатність правлячих кіл
сформулювати стратегію, яка б відповідала національним інтересам і
реальному статусу, можливостям держави. «Криза Британії» тривала до кінця
1970-х років і була подолана лише Маргарет Тетчер і тетчеристською
моделлю зовнішньої політики.
Найважливішими завданнями консерваторів на той час були: боротьба з
інфляцією; створення конкурентоспроможної економіки; піднесення статусу
Британії у світі; зміна «почуттів і думок» британського народу у зв’язку з
питанням про межі врядування; протистояння британському соціалізмові.
Для реалізації цих завдань необхідно було переосмислити деякі принципи
реальної політики. Маргарет Тетчер насамперед піддала ґрунтовній критиці
одну з ортодоксальних догм тодішньої політичної науки — положення про
те, що історія людського прогресу в сучасному світі — це історія посилення
державної влади.
За словами М. Тетчер, економічний і соціальний прогрес залежить не від
посилення ролі держави в суспільстві, а від рівня свободи індивідів у ньому.
У стосунках з державою, вважає М. Тетчер, людина повинна мати вибір.
Вона має вибирати між витратами і ощадністю, між придбанням власного
будинку чи квартири і залежністю від держави, яка дасть їй житло коштом
від її співгромадян, між роботою за певну платню і самостійним
господарюванням.
 Моральною основою цієї системи, вважає М. Тетчер, є християнський
світогляд, а інституційною — верховенство права. Саме ці основні риси на
практиці нехтуються соціалістами.
Варто зазначити, що розважлива й поміркована в оцінках «залізна леді»
відверто визнавала й суттєві помилки, яких припускалися її уряди,
наприклад, у керуванні фінансами, дозволивши економіці «перегрітись»,
тобто розвиватись надто високим темпами, що призвело до підвищення
інфляції. Однак, незважаючи на хиби і упущення, Британія, йдучи до
наступного тисячоліття, за словами М. Тетчер, «мала величезні переваги над
європейськими конкурентами у сфері оподаткування та витрат» .Справді-бо,
тетчеризм здобув успіх, і його головною причиною, головною постаттю, яка
перебувала в центрі такої інтерпретації, булла сама М. Тетчер. Саме завдяки
її волі, переконанням і авторитетові тетчеризм сформувався як послідовна
доктрина, яку наполегливо і ретельно запроваджували в життя і яка майже
ніколи не відкочувалася назад.
2. Зовнішньополітичні принципи тетчеризму.
На зовнішню політику Великої Британії традиційно впливали три
головних фактори: відносно ізольоване географічне положення, внаслідок
якого держава перебувала відносно поодаль основного театру геополітичних
подій (до ХХ століття — Європи, і протягом та після ХХ ст. — Америки та
Азії), а також володіла перевагою на морі; значна роль колоній, які за своєю
площею в 9, а за кількістю населення — в 14 разів перевищували територію
метрополії, а отже, були чудовими ринками збуту та сировинними
придатками для Сполученого Королівства; і, зрештою, консерватизм і
традиціоналізм, що виявлявся у всіх аспектах суспільно-політичного життя:
від становлення двопартійної політичної системи до збереження інституту
монарха, який, крім того, наділений відносно значними повноваженнями:
оголошення війни і миру, помилування злочинців, відкриття сесії парламенту,
проведення бесід із прем’єр-міністром з актуальних питань зовнішньої та
внутрішньої політики, статус Верховного Головнокомандувача Збройних Сил
тощо.
Тим не менше, зазначені вище фактори значною мірою визначали
зовнішньополітичний курс Сполученого Королівства в ХІХ і в першій
половині ХХ століття (згадаймо лишень доктрину «блискучої ізоляції»), але й
з настанням епохи «тетчеризму» (1979 р.) не втратили своєї ролі. У своїй
зовнішній політиці Маргарет Тетчер орієнтувалася на Сполучені Штати,
встановила партнерські відносини з Р. Рейганом. Жорсткий характер
зовнішньополітичного курсу і небажання йти на компроміси засвідчила
висадка контингенту англійських військ у 1982 р. на Фолклендські острови.
Що стосується участі в інтеграційних об’єднаннях, то Тетчер прагнула
закріпити провідне положення країни в Європейському Економічному Союзі,
послідовно відстоюючи інтереси Королівства в ньому.
За часів урядів М. Тетчер набули завершеності концептуальні підходи
британського політикуму до євроінтеграції, в основі яких лежать принципи
держави. Європейська політика Великої Британії після приходу до влади 121
коаліції консерваторів і ліберальних демократів воцентризму, міжурядового
характеру інституційного функціонування Співтовариства, пріоритетності
атлантичних зобов’язань, доцільності розширення євроінтеграції за рахунок
приєднання нових держав. Консерватори закріпили практику політики
вибірково-секторальної участі в євроінтеграції. Уряд гальмував поглиблення
європейської співпраці в інституційній, валютно-фінансовій, соціальній,
гуманітарній, військово-політичній сферах.
3.Вплив тетчеризму на британську зовнішньополітичну традицію та
міжнародні відносини.
Що стосується зовнішньополітичного курсу часів тетчеризму, то з
приходом до уряду Маргарет Тетчер він був різко змінений. Пріоритетними
напрямками стали відносини з Європейським Союзом, з СРСР та
продовження «особливих відносин» з США, що традиційно склалися між
цими державами.
 У відносинах з ЄС реалізовувалась політика євроінтеграції з одночасним
збереження національної самостійності Великої Британії, виходячи з одного з
головних принципів неоконсервативної ідеології-принципу унікальності та
самобутності кожного.
Що стосується міжнародних відносин з СРСР, то М.Тетчер завжди була
прихильницею крайнього антикомунізму, роблячи у своїх промовах жорсткі
антирадянські заяви. Але прихід до влади М.Горбачова та радикальні зміни,
що почалися в СРСР услід за тим, посприяли зміні тактики щодо цього
політичного вектору. Головним досягненням періоду тетчеризму у
відносинах з СРСР слід вважати закінчення «холодної війни».
Отже, у сфері зовнішньої політики силовий чинник виходив на перший
план для посилення вплину на міжнародній арені заради збільшення власної
могутності та економічної стабільності.
4.Тетчер і тетчеризм. Фактор особистості.
Тетчер прийняла Британію далеко не в «найліпшому порядку». За три
десятиріччя — з 1945 по 1975 рік — частка колишньої «майстерні світу» у
світовому промисловому виробництві зменшилася рівно вдвічі: з 10 до 5
відсотків. Її обійшли і переможена у Другій світовій Західна Німеччина, і
Франція. Британська економіка ставала дедалі відсталішою порівняно з
іншими країнами, що стрімко розвивалися, якість британських товарів не
підвищувалася, і вони ставали неконкурентоспроможними на світовому
ринку.
Величезним ударом для Британії став крах її найбільшої в історії світу
імперії, який відбувся саме в ці десятиріччя. Причому проблема була не лише
економічно-політична, а й психологічна. Британію дедалі частіше називали
«хворою людиною Європи», яка переживала надглибоку внутрішню кризу.
Хоча, як вже згадувалося, лейбористи та консерватори постійно чергувалися
при владі, у країні встановився своєрідний «соціалістичний консенсус».
Більшість консерваторів не наважувалася піддавати сумніву основні
положення «демократичного соціалізму» лейбористів. Роль держави в усіх
сферах життя неухильно зростала разом із часткою націоналізованої
власності, податки та інфляція ставали дедалі вищими, а ефективність
економіки — дедалі нижчою. І саме Тетчер зупинила цей «соціалістичний
наступ» і організувала потужний контрнаступ. Нова керівниця британського
уряду поставила перед своєю командою чітке завдання: максимально
обмежити втручання держави в життя суспільства. А за рахунок цього дати
простір вільній ініціативі людини, звільнивши її від дріб’язкової опіки з боку
держави, і водночас повернути державі традиційний авторитет і владу в
принципових питаннях суспільного життя.
Епоха Тетчер — це час, коли після 30-річного панування
колективістських цінностей у Британії на перший план стала висуватися
значущість людської особистості, вільної, але й відповідальної за все, що
відбувається в суспільстві. Її економічна політика базувалася на ідеях
неомонетаризму Мілтона Фрідмана та його Чиказької школи.
Найголовнішим пріоритетом нового уряду став суворий контроль над
грошовою масою заради приборкання інфляції. Для цього було різко
зменшено всі статті витрат державного бюджету (крім витрат на оборону) і
суттєво скорочено, причому не на рівні завдань, а на ділі, кількість
державних службовців. Особливо гостре невдоволення у багатьох британців
викликало скорочення державних витрат на житлове будівництво і
«обрізання» бюджетів місцевих органів влади, здійснене урядом Тетчер.
Втручатися в справи бізнесу Тетчер вважала можливим лише в крайньому
разі. Єдиним винятком з цього правила стала її послідовна і жорстка
боротьба проти будь-яких монополій, як державних, так і приватних.
Зокрема, Тетчер зробила все, щоб зруйнувати вже практично створену в
попередні десятиліття лейбористами при майже повному непротивленні
консерваторів державну монополію на освіту та охорону здоров’я. Було
запроваджено суттєві податкові пільги для середнього та малого бізнесу.
Більшість націоналізованих лейбористами в попередні роки промислових
підприємств Тетчер реприватизувала, докладаючи при цьому максимум
зусиль, щоб якомога більша частина їхніх акцій потрапила до рук дрібних
акціонерів.
Прем’єр-міністр від початку свого правління стверджувала, що
структурна перебудова економіки потребує вісім-десять років. Натомість
перші два роки її правління суттєвих позитивних змін в економіці не дали,
число безробітних збільшилося майже втричі. Кількість же невдоволених її
реформами зростала в геометричній прогресії. «Трон» під Тетчер захитався. І
цілком можливо, що вона так і не змогла б до кінця реалізувати свою
програму ліберальноконсервативних реформ, якби на допомогу їй 1982 року
несподівано не прийшла... аргентинська військова хунта. Аргентина ніколи
не визнавала британського суверенітету над островами і вимагала їхнього
повернення спочатку через Лігу Націй, а потім через ООН. Британці
натомість пропонували провести серед острів’ян референдум про належність
островів і виконати його рішення. Конфлікт тягнувся десятиліттями, аж доки
12 квітня 1982 року аргентинські десантники несподівано не висадилися на
островах, не роззброїли без єдиного пострілу два десятки британських
військовослужбовців і не вислали їх через Бразилію додому. До Південної
Атлантики було відряджено більшу частину британського флоту. 2 травня за
особистим наказом Тетчер було потоплено флагман аргентинського флоту
крейсер «Белграно», 21 травня британські десантники висадилися на
Фолклендах, а 15 червня після запеклих боїв аргентинці капітулювали. І хоча
Британія втратила під час цієї війни 255 військовослужбовців убитими,
рішучі дії Тетчер отримали масову підтримку в суспільстві. Саме завдяки
фолклендській перемозі Тетчер вдалося перемогти на призначених нею
позачергових парламентських виборах 1983 року й отримати мандат
суспільства на продовження своїх реформ. 1984-1985 років Тетчер виграла
«другу фолклендську війну». Її уряд сам спровокував новий
загальнонаціональний страйк вугільників, відмовившися надалі виплачувати
дотації збитковим шахтам. Тетчер підготувалася до цієї генеральної битви з
тред-юніонами набагато краще, ніж її попередник Хіт до загального страйку
шахтарів 1974 року. Було нагромаджено великі запаси вугілля, і, що
важливіше, уряд провадив рішучу і послідовну стратегію в цій боротьбі.
Після багатомісячного напруженого протистояння ліві зрештою зазнали
рішучої поразки — вплив тред-юніонів було кардинально підірвано.
А тим часом почали приносити довгоочікувані плоди і тетчерівські
економічні реформи. Інфляцію справді було приборкано, безробіття почало
стрімко знижуватися, в країні почалися покращення у сфері високих
технологій. Як з’ясувалося вже після відставки Тетчер, за 11 років її
правління середні темпи економічного зростання в Британії були втричі
вищі, ніж у попереднє десятиріччя, і стали найвищими серед усіх великих
промислово розвинутих країн світу за винятком Японії. Тетчерівській
Британії вдалося здійснити структурну перебудову і модернізацію своєї
економіки. «Хвора людина Європи» одужала.
5. Тетчерівська революція
Британську перебудову часто називають «тетчеризмом» або революцією
М.Тетчер. «Тетчеризм» - це програма економічна, а «тетчерівська
революція» - це наслідки.
Будь-який розумний спостерігач за розвитком подій у Великій Британії
у 1979 році помітив би декілька великих недоліків в соціально-економічній
системі. Серед них:
1) надмірна влада в руках профспілкового керівництва, часто доволі
далекого від робітників, яких воно повинно було представляти;
2) надмірне оподаткування з найвищими в світі податковими ставками
на особисті прибутки;
3) надмірна інфляція;
4) надмірна влада в руках держави, котра здійснювалася повільною і
гальмуючою все більше бюрократією.
Для вирішення економічних проблем, що стали перед Великою
Британією у 1979 році, з яких найгострішою була інфляція. Уряд Тетчер взяв
на озброєння економічну доктрину монетаризму. Суть цієї теорії в тому, що
причина інфляції криється у підвищенні темпів росту кількості грошей, що
знаходились в обігу, над темпами росту економічного продукту. На це
співвідношення можна вплинути за допомогою політичної волі, тому що
уряд має технічну можливість контролювати випуск грошей в обігу і, як
наслідок, може зменшити цю різницю. Другий важливий бік теорії
монетаризму складається з положення про те, що економічна політика не
повинна обмежити свободу дій підприємців, втручання в механізм
капіталізму не є необхідним і може привести лише до зниження
продуктивності. Всіляке регулювання економіки повільно бути залишене
«вільному ринку».
Перші випробовування чекали Маргарет Тетчер вже при обговоренні її
радикальної програми на відкритій сесії парламенту та при обговоренні
нового державного бюджету, який передбачав різке скорочення державної
власності, суттєве урізання асигнувань на промисловість, освіту, охорону
здоров'я, енергетику, транспорт, будівництво житла, допомогу містам, рішучі
заходи щодо обмеження діяльності тред-юніонів. З іншого боку, ще однією
особливістю програми уряду було зниження податкової ставки особливо на
великі прибутки. Одночасно збільшувався податок на додану вартість,
підвищувались акцизи на споживання цигарок, алкогольних напоїв, бензину.
Всі ці заходи робили новий бюджет надзвичайно непопулярним, що призвело
до небувалого падіння рейтингу уряду. Одночасно зростав курс фунту, який
досяг свого піку у 1981 році. Це призвело до падіння експорту
промисловості, виробництва і різкого падіння зайнятості в промисловості.
Але це не лякало М. Тетчер та її однодумців. Але результати були
катастрофічні. В наступні два с половиною роки тисячі фірм збанкрутіли,
промислове виробництво впало на 9 %, армія безробітних зросла на 1,5 млн.
чоловік.
Нападки на Тетчер у парламенті посилювалися, але це тільки
зміцнювало її дух.
.
 В оправдання зросту безробіття уряд приводив багато доказів, а точніше
виправдань, такі як збільшення випускників шкіл, бажання жінок працювати
та інші.
Взагалі, консерватори, підкреслюючи універсальний характер
безробіття, уникали нагадувати, що в Англії безробіття було набагато вищим,
ніж у інших країнах. Уряд поряд із цим намагався запевнити народ, що
приймає заходів для збільшення зайнятості.
Кабінет Тетчер відчував відверту неприязнь до націоналізації компаній.
До 1983 року був організований розпродаж акцій «Брітіш петролеум»,
«Брітіш ейроспейс» та інших - усього восьми найбільших компаній.
Прибуток уряду від цього склав 1,8 млд. фунтів стерлінгів.
Приватизація була однією з форм реорганізації державного сектора.
Основною її метою було пожвавлення конкуренції. Друга мета тісно
пов'язана з першою і складається з підвищення ефективності промисловості,
тому що зміна клімату на ринку повинно було стимулювати більш вільні дії
менеджменту, більшу зацікавленість в результатах праці робітників та
службовців. Третьою метою приватизації було скорочення розхідних статей
бюджету. Четвертою метою було залучення інвесторів, зацікавлених у
кінцевому результаті праці і створенні «народного капіталізму». Подібну
мету переслідувало створення спільних підприємств і реструктуризація
націоналізованих галузей, створення декількох компаній, можливо навіть
державних, які могли б конкурувати між собою. Отже, проводячи
приватизацію, уряд хотів зменшити дефіцит державного бюджету,
акціонувати населення, підвищити конкурентоспроможність підприємств.
Близько 40% підприємств, націоналізованих у 1945 - 1979 роках, було
надано у приватні руки.
Кількість індивідуальних власників акцій зросла з 2 млн. у 1979 році до
9, 2 млн. у 1987 році, а у 1990 році цей показник сягнув 11 млн. і вперше
перевищив кількість членів профспілок. Більшість нових власників акцій
придбали їх у приватизованих компаній, причому деякі з них продавалися за
заниженими цінами (акції компанії «Брітіш телеком»). Це значною мірою
стало чинником демократизації власності. Понад 2/3 державного сектора
було надано у руки приватних осіб, кооперативних підприємств. 1981 року
уряд Британії продав приватним власникам акції 18 великих промислових
компаній із загальним капіталом 14 млрд. фунтів стерлінгів.
Водночас уряд зберігав за собою «особливий» пакет акцій у ряді
компаній, щоб вони не потрапили під контроль іноземних акціонерів. Також
створювались спеціальні ревізії та контрольні інститути, які мали стежити за
тим, щоб приватизовані компанії забезпечували попит та послуги для
населення.
Одним з найважливіших заходів, котрі здійснив уряд М.Тетчер, була
приватизація житла, оскільки до початку 1980-х років основна частина
міського населення орендувала житло у муніципальної влади. Житлове
господарство було збитковим, тому його утримання важким тягарем лягав на
місцеві бюджети, а в кінцевому рахунку - на державу.Новий курс тоді
призвів до пожвавлення ділової активності, прискорив модернізацію
економічної структури країни. Британська економіка зросла у 80-тї роки на 3
- 4% швидше, ніж в інших провідних західних країнах, за винятком хіба що
Японії. Водночас, у 80-тї роки скоротилися темпи зростання споживчих цін.
1988 року вони становили 4,9 %, тоді як 1979 року - 13,6%.
Слід, щоправда, зазначити, що процеси приватизації і поширення
кількості власників акцій, хоч вони й охопили значну частину суспільства,
мали й своїх опонентів, оскільки, за визначенням фахівців, більшість
населення країни, навіть у самій Британії, залишалася малосвідомою щодо
того, як функціонує британська економіка. Саме ця необізнаність
пояснювала, чому значна частина суспільства ставилася до процесів
приватизації та масового акціонування з певною осторогою, а подекуди
навіть вороже. Єдиним шляхом подолання такої упередженості М. Тетчер
вважала якнайшвидше залучання британців до цього процесу, щоб реально
продемонструвати їм переваги приватної власності перед державною.