Вихідний рівень знань:

1.Анатомія і гістологія зв’язків мозочка, таламуса.

Мозочок (cerebellum)- надсегментарний відділ мозку,
розташований позаду великих півкуль над довгастим
мозком і мостом, лежить у задній черепній ямці.
Анатомічно в мозочку виділяють середню частину -
черв’як (vermis), розміщені по обидва боки від нього
півкулі (hemispheria cerebelli) і бокові флокуло-
нодулярні частки (flocculus,nodulus).За Ларселом у
мозочку виділяють десять часток 1-Х. Розташування:
Мозочок розташований у задній частині черепа під
мозковою корою та з'єднаний з мозком через мозковий
стовбур.
Структура: Мозочок складається з двох головних
півкуль: лівої та правої. Кожна півкуля має складну
поверхню, яка складається з глибоких борозен і виступів,
називаних "виворотками". Поверхня мозочка містить
багато нейронів та сірої речовини.
Функція: Мозочок відповідає за координацію та
регулювання рухів. Він контролює точність, гладкість і
координацію рухів, а також впливає на м'язовий тонус.
Мозочок також грає важливу роль у вестибулярній
функції та в управлінні рівновагою.
Мозочок забезпечує оптимальну регуляцію статичних і
статокінетичних рефлексів та взаємодію між ними (шляхом
постійної корек - стану центрів). Зокрема, мозочок
залучається до регуляції м'язового тонусу, пози, рівноваги;
постійно забезпечує узгодження в діяльності м'язів
синергістів і антагоністів, особливо при здійсненні швидких
рухів. При цьому мозочок діє як таймер, забезпечуючи
тривалість і послідовність включен ня ефекторів та
своєчасність заміни дії одних ефекторів на інші. снюються на
рівні автоматизованих Мозочок за допомогою нейронних
ланцюгів бере участь у регуляції і корекції рухових функцій.
Причетний мозочок і до регуляції вегетативних функцій.
Вагома роль мозочка в організації та ініціації рухових
програм складних рухових актів, які здій-
лишнім середовищем.
Крім контролю над внутрішніми органами, мозочок за-
безпечує реалізацію когнітивних функцій, пов'язаних із
психічною активністю людини. При ураженні мозочка по-
рушуються абстрактне мислення, пам'ять, емоційна сфера
Кора і навіть змінюється характер. У пацієнтів відзначаються
емоційна нестійкість, агресія, розлади уваги, відчуття три-
воги, депресія. Виникає так званий мозочковий когнітив- но-
афективний синдром

Таламус , зоровий горб- велике парне скупчення сірої

речовини в бокових стінках проміжного мозку по боках (3)
шлуночка . Білими прошарками сіра речовина поділяється
на окремі ядра, що мають назву залежно від їх топографії –
переднє, центральне, медіальне, латеральне та ряд
вентральних. Усього в таламусі виділяють близько 40 ядер.
Функціонально ядра поділяють на три великих групи :
релейні, асоціативні ( ці групи відносять до специфічних) і
неспецифічні. Розташування: Таламус розташований вгорі
мозкового стовбура і знаходиться між гіпоталамусом та базальними
ядрами.
Структура: Таламус - це парний орган, який складається з двох
половинок, або ядер. Усередині таламусу розташовані різні ядра,
які мають різні функції. Він має білу та сіру речовину.
Функція: Таламус відіграє роль в обробці та передачі сенсорної
інформації в головний мозок. Він фільтрує та направляє сенсорні
сигнали в різні області кори головного мозку для подальшої
 обробки. Таламус також грає важливу роль у регуляції
свідомості, сні та біоритмів.
Гістологічно, і мозочок, і таламус містять нейрони і гліальні клітини, які складають сір ку та
білку речовину. Глибокі структури мозочка, зокрема виворотки, містять численні нейрони,
які відповідають за різні аспекти рухової координації та регуляції. Таламус містить різні
ядра, які спеціалізовані для обробки різних видів сенсорної інформації та передачі її до
кори головного мозку.

2.Анатомія моторних відділів проміжного мозку і кори

великих півкуль

Моторні відділи проміжного мозку (Мозковий стовбур): Мозковий стовбур

(Brainstem): Мозковий стовбур розташований між мозочком і спинним мозком і включає в себе
три основні частини: міжмозковий, середній і задній мозковий стовбур. Задній мозковий
стовбур (Medulla Oblongata): В задньому мозковому стовбурі розташовані моторні ядра, які
відповідають за автономні функції, такі як дихання і серцева діяльність. Він також включає моторні
шляхи, які пересилають сигнали між мозком і спинним мозком для регулювання рухів.

Моторні відділи кори великих півкуль (Кора головного мозку): Первинний

моторний кортекс (Primary Motor Cortex): Цей кортекс знаходиться в передній частині
центральної борозни головного мозку, в області відомій як роландовий віл. Він відповідає за
ініціацію і контроль вольових рухів. Кожен рух має відповідну "моторну кору", де нейрони
активуються для виконання певного руху. Премоторний кортекс (Premotor Cortex): Ця
область кори розташована перед первинним моторним кортексом і відповідає за планування та
координацію рухів. Вона допомагає організувати послідовність дій для досягнення конкретної
мети. Соматосенсорний кортекс (Somatosensory Cortex): Цей кортекс знаходиться поруч з
первинним моторним кортексом і відповідає за обробку сенсорної інформації, такої як дотик і
відчуття. Він важливий для сприйняття оточуючого середовища і взаємодії з ним. Зв'язки між цими
відділами і структурами у головному мозку, такими як мозковий стовбур і мозочок, дозволяють
координувати і контролювати рухи. Інформація передається від кори головного мозку до моторних
ядер і шляхів у проміжному мозку і далі до м'язів, що дозволяє виконувати вольові рухи та
реагувати на зовнішні подразники.

3. Рефлекторний принцип діяльності ЦНС

Рефлекторний принцип діяльності центральної нервової системи (ЦНС) - це принцип, за яким ЦНС
може автоматично реагувати на певні стимули, без участі свідомого контролю, для забезпечення
швидкого та координаційного відгуку на подразники.

Основні риси рефлекторного принципу включають:

Стимул та реакція: Рефлекси виникають відповідно до певних стимулів або подразників.
Наприклад, коли ви чіпаєте гарячий предмет, ваша рука відразу відступає без того, щоб ви цього
хотіли.

Автоматизм: Рефлекти являють собою автоматичні реакції, які не потребують свідомого контролю
або відомого наміру. Вони відбуваються швидко і без участі свідомості.

Одноразовість: Рефлекти зазвичай є одноразовими і непов'язаними з більшими руховими або

психологічними актами. Вони викликаються конкретним подразником і призводять до конкретної
реакції.

Захист: Рефлекти відіграють важливу роль у збереженні організму, оскільки вони можуть швидко
відповідати на небезпеку або небажані подразники для забезпечення безпеки.

Простота: Рефлекси зазвичай мають просту структуру з обмеженою кількістю нейронів, які
безпосередньо взаємодіють у відповідь на стимул.

Приклади рефлексів включають пателлярний рефлекс (удар по коліну, що викликає скорочення

квадрицепсового м'язу), фотофобний рефлекс (моргання очима при яскравому світлі), глотковий
рефлекс (реакція на ковзання їжі по глотці), тощо.

1
Роль мозочка в регуляції підтримки пози і локомоцій.

Взагалі, мозочок є важливою структурою для підтримки

рухів і позиції тіла, і він співпрацює з іншими частинами
головного мозку та нервової системи для забезпечення
правильної регуляції рухів і утримання стійкості тіла.
Координація рухів: Мозочок допомагає в регулюванні та
координації м'язових рухів, зокрема, відповідає за виконання
точних і гладких рухів. Наприклад, коли ви намагаєтеся виконати
точну маніпуляцію, таку як написання або малювання, мозочок
допомагає забезпечити високий ступінь точності та координації
рухів.
 Стабільність позиції: Мозочок впливає на м'язовий тонус і
регулює стабільність та утримання позиції тіла у просторі. Він
допомагає уникнути небажаних коливань та дрейфу тіла,
підтримуючи стійкість під час стояння або сидіння.
Контроль балансу і руху:Мозочокграєважливу роль у контролі
балансу та руху. Вінотримуєінформаціювід вестибулярного
апарату у внутрішньомувусі, якийвідповідає за відчуття руху і
орієнтацію в просторі, і використовуєцюінформацію для
регулюванням'язовоїактивності і збереження балансу.
Участь у локомоції:Мозочокдопомагає у контролі і
покращеннілокомоції, забезпечуючиточність і координаціюрухів
при ходьбі, бігу, а також при виконаннірізнихвидів спорту та
фізичноїактивності.
Виправленняпомилок у рухах:Мозочокмаєможливістьвиявляти
та виправлятипомилки у рухах в реальному часі,
допомагаючипідтримувативисокийрівеньточності і
виконаннярухів.

2
До кори мозочка надходить імпульсація вестибулярних ядер, від соматосенсорної
системи, а також від кори півкуль великого мозку (мал. 50).

Нейрони кори мозочка мають фонову активність, що тонічно гальмує нейрони-

мішені. їх збудження посилює гальмівний вплив на:

 а) різні підкіркові ядра самого мозочка;

 б) ядра стовбура мозку (червоне й вестибулярне);
 в) моторну зону кори півкуль великого мозку.

Унаслідок цих гальмівних впливів вимикається або ослаблюється вплив усіх

зазначених центрів під час виконання рухів. Природно, що гальмування кори
мозочка посилює їх вплив на мотонейрони спинного мозку.

 Особливо слід виділити роль мозочка в регуляції рухів, що починаються з

кори півкуль великого мозку (у тому числі й усвідомлених). Від різних
відділів кори, і особливо від соматосенсорної і рухової її ділянок, через різні
зв'язки (див. нижче) і колатералі надходять сигнали до проміжної частини
мозочка. Звідси йдуть еферентні сигнали до стовбурових рухових центрів.
До того ж частина еферентних сигналів від мозочка повертається до рухової
кори. Призначення цих зв'язків зводиться до такого: o аферентні сигнали
від рухової ділянки кори інформують мозочок про цілеспрямований рух, що
готується;
 o сигнали від соматосенсорної ділянки створюють канал зворотного зв'язку
для інформування про виконання цих рухів;
  o еференти від мозочка в кору слугують для уточнення програми рухів, що
виконуються.

У керуванні позою, тонусом м'язів, що підтримуються рухами під час виконання

складних локомоцій крім проміжної частини мозочка велике значення має
черв'як мозочка, що також отримує аферентацію від соматосенсорної системи.

Зазначені відділи мозочка забезпечують:

 а) взаємну координацію рухів для підтримання пози й цілеспрямованих

рухів;
 б) корекцію виконуваних рухів.

Але останнє можливе в тому разі, якщо рухи виконуються відносно повільно.
Якщо ж довільні рухи швидкі, зворотний зв'язок просто за часом не встигне їх
скоригувати. Тому зворотний зв'язок від мозочка бере участь в уточненні
програми таких рухів на майбутнє, тобто в її запам'ятовуванні - навчанні.

Основні моторні впливи мозочка можна звести до таких:

 а) співучасть у регуляції пози й м'язового тонусу;

 б) виправлення (за потреби) повільних цілеспрямованих рухів під час
їхнього виконання;
 в) координація цих рухів з рефлексами підтримання пози;
 г) правильне, точніше виконання швидких цілеспрямованих рухів, команда
до виконання яких надходить від кори півкуль великого мозку;
 г) уточнення і завчання програм складних усвідомлених рухів.

3
Рухові функції мозочка.

Участь у регуляції тонусу м’язів – виявляє, головним чином, гальмівний вплив

посередництвом червоних ядер і вестибулярних ядер, РФ стовбуру мозку (г.ч.,
стародавній мозочок).

Підтримка рівноваги (пози), що здійснюється посередництвом перерозподілу

м’язевого тонусу переважно стародавнім мозочком і частково старим
мозочком, що входять до складу медіальної зони черв’яка. Отримуючи
імпульсацію від вестибулярних рецепторів, пропріорецепторів, шкірних, зорових і
слухових рецепторів мозочок здатний оцінити стан м’язів, положення тіла у
просторі і посередництвом ядер шатра, а також прямого виходу на вестибулярні
ядра змінити позу тіла і зберегти рівновагу. Найбільш характерним симптомом
ураження стародавнього мозочку є порушення рівноваги.

Координація рухів реалізується старим та новим мозочком, що входять до

складу білячерв’якової зони. Сюди потрапляє інформація від пропріорецепторів і
від моторної кори великого мозку (програма довільного руху). Координація
досягається з допомогою аналізу через свої проміжні ядра, що мають виходи на
червоне ядро і моторну кору. При цьому регулюються амплітуда, спрямованість і
темп руху. Найбільш характерним симптомом порушення функції проміжної зони
мозочка є порушення координації руху (атаксія).

Корекція швидких рухів, яка через велику швидкість їх розвитку не може бути
здійснена в процесі руху з допомогою імпульсацій від пропріорецепторів. Мозочок
отримує копію еферентної програми руху від моторної кори великого мозку до
початку руху. У корі мозочка в процесі філо - та онтогенезу виробилась здатність
виправляти можливі помилки, з врахуванням яких змінюється еферентна програма
руху. До таких рухів відносять різні види швидких спортивних рухів, професійні
рухи, гра на музичних інструментах та інш.(балістичні рухи).

Програмування цілеспрямованих рухів здійснюється корою нового

мозочка, яка отримує імпульсацію переважно від асоціативних зон кори великого
мозку через ядра моста. Ця інформація характеризує замисел руху. Ініціація руху
забезпечується лімбічною системою та асоціативною корою. У корі нового
мозку (а також у базальних ядрах, у моторній корі) вона переробляється у
програму руху і через таламус потрапяє у премоторну кору. Там
відбувається подальша переробка інформації, і через пірамідну та
екстрапірамідну системи (в т.ч. до червоних ядер, вестибулярних ядер) вона
реалізується у вигляді складного цілеспрямованого руху. Таким чином, вся
аферентна інформація, що надходить до мозочка, через систему вставних
нейронів спрямовується до його кори (складається з 3 шарів – молекулярного,
гранулярного, клітини Пуркін’є).

Вегетативні функції мозочка полягає у тому, що він, як і гіпоталамус,

приймає участь в узгодженні вегетативного забезпечення соматичної
діяльності організму (модулюючий вплив на діяльність внутрішніх органів)
посередництвом РФ, АНС і ендокринної системи. Після видалення мозочка в
експерименті гомеостаз стає нестійким.

Роль мозочка у когнітивних процесах (пізнавальних) досліджена мало.

Відомо, що після видалення мозочка в експерименті у тварин когнітивні
процеси погіршуються. Для клітин Пуркін’є властива тривала слідова
гіперполяризація і повторні розряди, що, на думку деяких авторів, сприяє
виробленню рухових навиків (навчання).

Ураження мозочка викликає розлади ходи, інтенційне тремтіння (під час

виконання довільних рухів), ністагм, адіадохокінез(нездатність виконувати рухи
синхронно, послідовно і швидко), дисметрію(порушення амплітуди
рухів), дизартрію(розлади організації мовної моторики, скандована
мова), атакcію (розлади величини, сили, швидкості, напряму рухів, які внаслідок
втрачають плавність і стабільність, хода п’яного), астенію (зниження сили
м’язевого скорочення, швидка втомлюваність), дистонію(порушення тонусу –
підвищення або зниження), астазія (втрата здатності до тетанічних скорочень,
внаслідок чого голова, кінцівки та тулуб безперервно тремтять), асинергія
(порушення співдружності рухів, хворий торкається носа у 3
прийоми), дезеквілібрація(порушення здатності підтримувати рівновагу). Завдяки
особливостям будови та тісним взаємозв’язкам із корою (сенсомоторною),
підкірковими утворами та спинномозковими центрами мозочка є головним
керуючим органом рухової системи, що здійснює контроль всіх видів рухів від
простих рухових актів до складних форм рухової поведінки.
 4
фізіологічна роль.

Таламус , зоровий горб – колектор всіх сенсорних систем за винятком нюхової, що

йдуть до півкуль головного мозку . таламус - велике скупчення сірої речовини в
бокових стінках проміжного мозку по боках 3 шлуночка

Ядра таламуса:

1.Релейні(специфічні) у них відбувається перемикання всіх видів сенсорної

інформації( зорова , слухова, тактильна)приклад латеральні і медіальні колінчасті
тіла

До цих ядер належать вентролатеральні і вентромедіальні .

2. неспецифічні вторинні структури перемикання – підтримка тонуса всіх зон кори ,

в тому числі і моторних, включають ядра , що належать до ретикулярної формації.

3. асоціативні – володіють зв*язками з специфічними ядрами і асоціативними

зонами кори гол.мозку:

-Латеральні ядра- передача імпульсів в тім*яну частку кори

-Медіодорзальні- надсилають імпульси в лобні частки

-Подушка- латеральна частина – передача імпульсів до асоціат. зони зорової кори

потиличної частки, медіальна – пов*язана з асоц.зоною в скроневій частці.

4.моторні – (вентральне латеральне ядро)- з*єднають мозочок і базальні ганглії

Участь таламуса у рухових реакціях здійснюється 2 факторами

 на основі сенсомоторної імпульсації оцінка характеру руху

 приймає участь в рух. Активності через моторні ядра

5
Базальні ганглії (смугасте тіло й бліда куля) - важлива підкіркова сполучна ланка між
асоціативними й руховими ділянками півкуль великого мозку. Більша частина
аферентної імпульсації приходить до базальних гангліїв від сенсорних й асоціативних
зон кори півкуль великого мозку, звідки імпульсація спрямовується через таламус до
моторних зон кори або до ядер стовбура (мал. 52). Тому патологічні зміни базальних
гангліїв зазвичай супроводжуються значними порушеннями виконання довільних
рухів.
Нейрони базальних ядер беруть участь у плануванні і програмуванні рухів, або,
ширше, у процесах, за допомогою яких абстрактна думка втілюється в вольову рухову
реакцію. У результаті ці структури, що не мають прямого виходу на мотонейрони
спинного мозку, беруть участь у корковій регуляції рухів. Вони відповідають
за переведення задуму про довільний рух у фазу його виконання. За посередництвом
пірамідних каналів вони справляють тонізувальний вплив на а-мотонейрони м'язів.
Ця система при виконанні повільних рухів попередньо набудовує тонічні м'язи й
сегментарні рефлекторні механізми, модулюючи їх, полегшуючи виконання складних
рухових програм.

Крім того, смугасте тіло разом з мозочком бере участь у запам'ято-вуваннірухових

програм під час навчання. Унаслідок багаторазових повторень рухи стають настільки
мимовільними, що роль кіркових моторних центрів в організації їхнього виконання
зводиться до мінімуму

6
Рухові зони півкуль великого мозку, базальних гангліїв і таламуса функціонують у
нерозривній єдності й тому розглядати їх необхідно разом.

Рухова ділянка кори розміщується в передній центральній звивині, де існує чітко

виражена соматотопічна її організація, що полягає в правильній просторовій
проекції м'язів контрлатеральної половини тулуба в певних зонах звивини. У
передній центральній звивині (мал. 51) значне місце посідають ділянки, які
відповідають за ті частини тіла, що виконують більш різноманітні й значущі для
людини рухи (кисть, губи, язик).

У передній центральній звивині людини кора має більшу глибину (3,5-4,5 мм) і
характеризується наявністю гігантопірамідальних нейронів (гігантських
пірамідальних клітин Беца) діаметром 50- 100 мкм, розташованих в V шарі. Аксони
цих клітин разом з меншими клітинами III шару є еферентними шляхами
від рухової ділянки кори до нижчих моторних центрів і утворюють пірамідний канал.

Гігантопірамідальні нейрони, що виконують подібні функції, розташовані поруч і

утворюють функціональні кортикальні стовпчики. В один функціональний стовпчик
входить до кількох сотень великих пірамід, тому вони

мають діаметр до 800 мкм. Характерно, що суміжні стовпчики нерідко трохи

перекриваються навіть у тому разі, якщо спричинюють протилежні рухи. Одночасним
збудженням їх визначають здатність фіксувати суглоб при скороченні м'язів-згиначів
і м'язів-розгиначів.

Головним фактором, що відбиває характер збуджень нейронів стовпчика, слугує рух у

суглобі. У такому разі у великих пірамідальних клітинах відповідних стовпчиків
можна виявити виникнення ПД. На відміну від цього в малих пірамідах і в стані
спокою існує постійна імпульсація, але під час рухів вона посилюється. За допомогою
методу реєстрації викликаних потенціалів при здійсненні рухів було встановлено, що
ПД з'являється в декількох колонках. Це свідчить про наявність представництва
одного м'яза в декількох моторних ділянках кори.

Взаємозв'язки моторних зон кори

Аферентні зв'язки до моторних зон кори надходять через моторні ядра таламуса.
Через них кора зв'язана як із сенсорною системою ЦНС, у тому числі іншими зонами
самої кори, так і з підкірковими моторними (базальними) гангліями й мозочком.

Моторна ділянка кори регулює рухи за допомогою еферентних зв'язків:

 а) безпосередньо на мотонейрони спинного мозку;

 б) опосередковано за допомогою зв'язку з нижчими руховими центрами.

Кортикоспінальний (пірамідний) канал складається приблизно з мільйона

еферентних волокон, що починаються від різних рухових зон кори. Близько 30 %
волокон ідуть від нейронів передньої центральної звивини, стільки ж від вторинної
моторної зони й близько 40 % - від первинної і вторинної соматосенсорних зон кори.
За посередництвом вставних нейронів або через прямий контакт вони беруть участь у
регуляції моторних ядер спинного мозку. Спускаючись до мотонейронів спинного
мозку, волокна віддають численні колатералі іншим руховим центрам: таламусу,
червоному ядру, ядрам мосту (від яких імпульси надходять до кори мозочка).
Особливо важливу роль відіграє коркова регуляція точних рухів кисті.

Екстрапірамідні шляхи ідуть від тих самих мотосенсорних полів кори півкуль
великого мозку до відповідних рухових центрів стовбура спинного мозку. За
посередництвом цих шляхів кора посилює позні й підтримувальні рухи кінцівок і
тулуба, забезпечуючи точне виконання всіх цілеспрямованих рухів (довільних і
мимовільних).
7
8.
9
10
 11.
Жувальний апарат є функціональною одиницею організма, відповідальною
наперед всього за жування, ковтання та мову. Її компоненти також грають
важливу роль в створенні почуття смаку та диханні. Апарат складається з
кісток, суглобів, зв `язок, зубів і м `язів. Окрім того, нервова система регулює
та кординує усі структурні компоненти.
Під жувальним апаратом слід розуміти систему органів і тканин, які
сприяють прямо або побічно виконанню жувального акту.
Сюди відносяться:
 1) скелет жувального апарату,
 2) жувальні і мімічні м`язи,
 3) скронево-нижнє щелепний суглоб,
 4) зуби і зубні ряди з їх зв`язочныим апаратом
парадонту,
 5) м`яке піднебіння,
 6) язик і слюнні залози,
 7) слизнева оболонка порожнини рота.
Жувальні проби.
Процес жування в кожної людини має свої властивості й особливості,
які забезпечують швидкість і адекватність формування харчової грудки.
Повноцінність цієї функції вимагає оцінки, особливо за наявності
патологічних змін у зубощелепній системі, зокрема, при зубощелепних
аномаліях. Повинні бути оцінені і результати проведеного ортодонтичного
лікування - відновлення функції жування, тобто його ефективність.
Ефективність жування - це ступінь подрібнення їжі зубощелепною
системою під час виконання функції жування.
Проба Гельмана (1932). Пацієнту пропонують прожувати 5 г мигдалю
протягом 50 секунд. Розжовану і просушену масу просівають через сито з
отворами діаметром 2,4 мм. Жувальна ефективність оцінюється за залишком
на ситі. За 20 % утрати жувальної ефективності приймають залишок у 1 г.
Проба Рубінова (1951) належить до найбільш фізіологічних способів
визначення жувальної ефективності. Як тестовий матеріал використовують
ядро лісового горіха (фундук) вагою 800 мг, яке досліджуваному пропонують
жувати до моменту появи рефлексу ковтання. Розжовану масу промивають і
просівають через сито з круглими отворами діаметром 2,4 мм. За відсутності
залишку діагностується 100 % жувальна ефективність. За наявності залишку
його зважують і визначають відсоткове відношення до
первісної маси горіха. Ця величина служить показником втрати ефективності
жування. Оцінюється також і час жування.
Зовнішня робота
– це робота щодо переміщення вантажу, тіла або окремих його частин у
просторі. Вона здійснюється в експериментальних умовах при ізотонічному
режимі скорочення, в умовах організму при ауксотонічних скороченнях.
Максимальна зовнішня робота виконується при середніх навантаженнях
(закон середніх навантажень)
Мімічні м'язи,
або м'язи обличчя (лат. mm. faciei) розвиваються із зябрових дуг. Від інших
скелетних м'язів вони відрізняються низкою особливостей своєї будови..
Мімічні м'язи не мають подвійного кріплення до кісток — вони починаються
від кісток лицевого черепа і кріпляться двома або одним кінцем до шкіри або
до слизових оболонок, завдяки чому при їхньому скороченні міняється міміка
обличчя (рельєф шкіри). Мімічні зв'язки є відносно тонкими, позбавлені
фасцій і містяться в шарі жирової клітковини безпосередньо під шкірою. Ще
однією особливістю мімічних м'язів є те, що, кріплячись до шкірного
покриття, вони своїми окремими пучками з'єднуються між собою. Одиничне
скорочення мімічних м'язів трапляється рідко, зазвичай відбувається
скорочення цілої групи м'язів, але при цьому лише один із м'язів є
визначальним. Від комбінацій цих скорочень залежить різноманітність
міміки.
Жувальні м'язи
(лат. mm. masticatorii) розвиваються з мезодерми першої зябрової дуги,
пов'язані один із одним морфологічно (кріпляться до нижньої щелепи) і
функціонально (виконують жувальні рухи нижньої щелепи). Жувальні м'язи,
на відміну від мімічних, покриті щільними фасціями, мають двостороннє
кріплення до кісток і виконують такі функції: закривання рота, рух нижньої
щелепи вперед, назад і вбік, артикуляція.
контрактура жувальних м'язів
Тривала напруга та скорочення м'язів, що забезпечують рух нижньої
щелепи при жуванні (musculi masticatorii), діагностується як контрактура
жувальних м'язів.
До ускладнень і наслідків контрактури жувальних м'язів відносяться
хворобливий м'язовий спазм і обмеження функцій скронево-
нижньощелепного суглоба і рухливості нижньої щелепи, яке може
визначатися як лицьовий міофасціальний больовий синдром, жувальний
міофасціальний синдром, синдром Костена або больовий дисфункціональний
синдром лиця.