Анатомія п.з.

Тема «Анатомія довгастого мозку. IV шлуночок. Ромбоподібна ямка. Оболони

головного і спинного мозку та їх похідні. Пазухи. Цистерни. Утворення і шляхи
циркуляції спинномозкової рідини»

1) Анатомія довгастого мозку. IV шлуночок:

А) Анатомія довгастого мозку:
Довга́стий мо́зок (лат. myelencephalon, medulla oblongata), заст. цибулина спинного
мозку (bulbus medullae spinalis) — нижня частина стовбура головного мозку, що
безпосередньо переходить у спинний мозок і значною мірою зберегла його сегментарні риси
будови. У людини довгастий мозок становить порівняно невелику частку від загального об'єму
головного мозку: має довжину приблизно 3 см, а ширину 2 см у найширшому місці і 1.5 см — у
найвужчому. Це філогенетично найдавніший відділ головного мозку. Розташований
між варолієвим мостом і спинним мозком, в який непомітно переходить у ділянці великого
отвору потиличної кістки. Верхня частина довгастого мозку розширена у вигляді цибулини,
тому його інколи називають цибулиною.
У довгастому мозку розташовані ядра деяких із черепних нервів, зокрема язиково-
глоткового, блукаючого, під'язикового. Цими нервами він пов'язаний з
різними органами і тканинами організму, а низхідними і висхідними провідними шляхами — з
усіма відділами ЦНС. В цій ділянці головного мозку знаходиться частина ретикулярної
формації, а також дихальний і серцево-судинний нервові центри і
центри рефлексів чхання, кашлю, ковтання, гикання, блювання та смоктання.

Анатомія[ред. | ред. код]
Вентральна поверхня[ред. | ред. код]
На вентральній поверхні довгастого мозку добре помітна глибока щілина (лат. fissura mediana
anterior), обабіч якої розташовані виступи — піраміди довгастого мозку (pyramis medullae
oblongatae), сформовані волокнами кірково-спинномозкових (кортико-спінальних,
пірамідальних) провідних шляхів, що сполучають моторну кору головного мозку
із нейронами передніх рогів спинного мозку. Кірково-спинномозковий шлях є провідником
свідомих рухових імпульсів від кори головного мозку в спинний мозок. На межі довгастого і
спинного мозку розташоване перехерестя пірамід, де дві третини рухових волокон кірково-
спинномозкового шляху перехрещуються, після чого спускаються в бічних канатиках спинного
мозку. Решта волокон проходять у спинному мозку в складі переднього канатика (передній
кірково-спинномозковий шлях). Вони перехрещуються вже у межах того сегмента, де
передають імпульси до рухових нейронів переднього рогу. Тому, рухові волокна кірково-
спинномозкового шляху повністю перехрещені, внаслідок чого кора правої півкулі передає
імпульси до м'язів лівого боку тіла і навпаки.

Латеральна поверхня[ред. | ред. код]

З боків від пірамід на латеральній поверхні довгастого мозку добре помітні
випуклі оливи (лат. oliva), сформовані переважно ядрами оливи (лат. nucleus olivaris inferior),
що передають мозочку сенсорну інформацію про стан розтягу від м'язів та суглобів. Оливи
мають довжину приблизно 1.25 см, у верхній частині межують із мостом, із борозни, що
розділяє ці дві структури починаються корінці лицевого нерва. Із заглибини між оливами та
пірамідами виходять корінці під'язикового нерва, від боків довгастого мозку також
відходять блукаючий та язико-глотковий і частина корінців додаткового нервів.

Дорзальна поверхня[ред. | ред. код]

Центральний канал спинного мозку, заповнений спинномозковою рідиною, у місці переходу в
головний мозок розширюється, формуючи порожнину четвертого шлуночка. Таким чином
довгастий мозок бере участь у формуваннІ вентральної стінки цього шлуночка (із дорзального
боку він обмежений судинним сплетенням).
На задній поверхні довгастого мозку помітні чітко розділені тонкий (лат. fasciculus gracilis) і
клиноподібний (лат. fasciculus cuneatus) пучки, що є продовженнями задніх канатиків спинного
мозку. У верхній частині цибулини вони V-подібно розходяться розширюються, формуючи
тонкий (лат. clava) і клиноподібний горбки (лат. tubercle cuneate) відповідно . Перший
розташований присередньо і нижче, другий — латеральніше і вище. У цих горбках
розташовані тонке (лат. nucleus gracilis) і клиноподібне (лат. nucleus cuneatus) ядра, що
відіграють роль реле провідних шляхів, які передають інформацію про загальне чуття від
спинного мозку до соматосенсорної кори.
У верхній частині довгастого мозку від його дорзальної поверхні відходять нижні мозочкові
ніжки (лат. pedunculus cerebellaris inferior), які розходяться у боки, частково формуючи
латеральні стінки четвертого шлуночка, і сполучають цибулину із мозочком.

Ядра довгастого мозку[ред. | ред. код]

У довгастому мозку розташовуються ядра черепних нервів:

 Ядро під'язикового нерва (лат. nucleus nervi hypoglossi);

 Ядро додаткового нерва (лат. nucleus nervi accessorii);
 Дорзальне ядро блукаючого нерва (лат. nucleus dorsalis nervi vagi, nucleus posterior nervi
vagi);
 Спинномозкове ядро трійчастого нерва (лат. nucleus spinalis nervi trigemini);
 Подвійне ядро (лат. nucleus ambiguus) — дає початок черепним корінцям додаткового
нерва і моторним волокнам блукаючого та язикоглоткового нервів;
 Ядро одинокого шляху (лат. nucleus tractus solitarii) — тут закінчуються чутливі волокна
лицевого, язикоглоткового та блукаючого нервів.
Велику частину довгастого мозку займають ядра оливи, вони пов'язані з мозочком і беруть
участь у регуляції рівноваги тіла. Також у довгастому мозку розташовані тонке і клиноподбіне
ядра, аркоподібне ядро (лат. nucleus arcuatus), що бере участь у комунікації між мозочком та
кортикоспінальним провідним шляхом.
В центральній частині довгастого мозку знаходиться частина ретикулярної
формації (сітчастого утвору), що складається із великої кількості нервових волокон, що
проходять перпендикулярно одне до одного — частина у повздовжньому напрямку, інші — в
поперечному. У передній частині сітчастого утвору фактично відсутні тіла нейронів, через що
вона називається білою ретикулярною формацією, у латеральній частині їх навпаки багато,
через те вона виглядає, і відповідно називається, сірою. У ретикулярній формації також
розташовуються два маленькі ядра — ядро Роллера і латеральне ядро.

Функції довгастого мозку[ред. | ред. код]

Всі функції довгастого мозку в організмі можна поділити на три основні групи: провідникові,
рефлекторні та тонічні.

Провідникові функції[ред. | ред. код]

Через довгастий мозок проходять всі висхідні і нисхідні шляхи, що сполучають спинний мозок
із головним. Тут формуються присінковоспинномозкові та сітчастоспинномозкові провідні
шляхи і закінчуються кірковобульбарні волокна.

Рефлекторні функції[ред. | ред. код]

Довгастий мозок бере участь у рефлекторній регуляції вегетативних функцій організму,
зокрема він пов'язаний із регулюванням дихання і артеріального тиску, також тут замикаються
деякі захисні і харчові рефлекси.
Дихальний центр[ред. | ред. код]
У довгастому мозку розташована основна частина дихального центру:
центри вдиху (інспіраторний центр) та видиху (експіраторний центр), тоді як пневмотаксичний
центр та центр апное містяться у варолієвому мості. Нейрони дихального центру нерівномірно
розподілені в межах довгастого мозку: найбільша їх концентрація спостерігається у
ядрі одинокого шляху (дорзальна респіраторна група), де переважають інспіраторні нейрони,
та у подвійному ядрі (вентральна респіраторна група), що містить як інспіраторні так і
експіраторні нейрони. В обидвох групах містяться бульбоспінальні нейрони, що передають
збудження дихальним мотонейронам спинного мозку, переважна більшість із яких є повними
інспіраторними нейронами, решта ж нервових клітин (ранні і пізні інспіраторні та експіраторні)
пропріобульбарні — тобто не виходять за межі довгастого мозку.
У стані спокою дихальні рухи забезпечує тільки дорзальна респіраторна група, що відповідає
за вдих, а видих відбувається пасивно. Чинники, що активують вдих, збуджують три групи
нервових клітин у цій групі: бульбоспінальні клітини передають збудження до мотонейронів
спинного мозку, забезпечуючи вдих, в той час як ранні інспіраторні нейрони пригнічують пізні,
проте активність перших триває недовго, і після її завершення другі розгальмовуються і
пригнічують повні інспіраторні нейрони, внаслідок чого вдих припиняється і починається видих.
Експіраторні нейрони задіюються тільки під час глибокого дихання.
Судинноруховий центр[ред. | ред. код]
У передньобічній ділянці довгастого мозку близько до його поверхні розташовані так звані
зони M і S, при активації яких аретріальний тиск збільшується, а трохи нижче — зона L, що
пригнічує зону S. Найважливішою із зазначених зон, ймовірно, є зона S, оскільки саме від неї
нервові волокна прямують до спинного мозку, де утворюють синапси із
передвузловими симпатичними нейронами, від яких починаються симпатичні судинно-
звужувальні нерви.
Нейрони судиннорухового центру тонічно активні — вони постійно підтримують стан
збудження, необхідний для підтримання нормального артерільаного тиску. Судинноруховий
центр також відповідає за нормалізацію тиску в разі його відхилення від норми — здійснення
так званих судиннорухових рефлекісів.
Інші рефлекси довгастого мозку[ред. | ред. код]
На рівні довгастого мозку замикається велика кількість харчових
(слиновидільний, жування, смоктання, ковтання) та захисних
(кашлю, чхання, гикання, блювання) рефлексів, центри яких розташовані у ядрах черепних
нервів.

Тонічна функція[ред. | ред. код]

Тонічна функція довгастого мозку полягає у тому, що він забезпечує підтримання деяких
структур у головному та спинному мозку у стані постійного збудження. Виконання цієї ролі
забезпечуються ретикулярною формацією (сітчастим утвором).

Б) IV шлуночок:
Четвертий шлуночок (лат. ventriculus quartus) - одна з чотирьох поєднаних між собою
порожнин, заповненими спинномозковою рідиною (ЦСР) всередині головного мозку людини.
Система порожнин, або шлуночків головного мозку, складаються з лівого і правого бічних
шлуночків, третього шлуночка, четвертого шлуночка. Четвертий шлуночок простягається
від мозкового водогону (Сільвієввий водгін, лат. aqueductus Sylvii) до задньонижнього кута
ромбоподібної ямки (лат. fossa rhomboidea), що носить назву перепони (лат. obex). 
Четвертий шлуночок має характерну ромбоподібну форму на зрізах мозку. Він розташований
у межах мосту або у верхній частині довгастого мозку. ЦСР входить до четвертого
шлуночка через водогін мозку може вийти в субарахноїдальний простір спинного мозку через
парну бічну апертуру (отвір Люшка) і одиночну, серединну апертуру (отвір Мажанді).
Покрівля та основа четвертого шлуночка [ред. | ред. код]
Покрівля четвертого шлуночка розташована дорзально, основа - вентрально, бічні стінки
утворені ніжками мозочку. Покрівля формується мозочком . Пікова точка,
або фастігіум (лат. fastigium - на вищому рівні), - це найвища точка четвертого шлуночка.
[1]
Ядра в ньому (лат. nuclei fastigii) лежать відразу над покрівлею четвертого шлуночка.

2) Ромбоподібна ямка:
Ромбоподібна ямка[ред. | ред. код]
Основу четвертого шлуночка утворює ромбоподібна ямка (лат. fossa rhomboidea).
Особливості її анатомії:

1. Лицевий горбок (лат. colliculus facialis): утворений внутрішньою частиною лицевого

нерва, який петлеподібно обвивається навколо ядра додаткового нерва;
2. Межова борозна (лат. Sulcus limitans): яка представляє кордон між крилоподібною
(дорсолатеральну, лат. lamina alaris) і базальною (вентролатеральною, лат. lamina
basilaris) пластинами нервової трубки;
3. Перепона (лат. obex): каудальний кінець четвертого шлуночка; Перепона також
слугує маркером рівня великого потиличного отвору черепа, а отже, й маркером для
уявної розділової лінії між довгастим мозком і спинним мозком.
4. Серединна борозна (лат. sulcus medianus) ділить основу четвертого шлуночка на
праву і ліву половини. Вона простягається від водогону середнього мозку до
центрального каналу спинного мозку.
5. Медіальне підвищення (лат. eminentia medialis) - підвищення по обидві сторони
від серединної борозни.
6. Межова борозна (лат. sulcus limitans) - борозна, що обмежує з боків
(латерально) медіальне підвищення.
7. Вестибулярна зона (лат. area vestibularis) - латеральніше межової борозни лежать
вестибулярні ядра присінково-завиткового нерва.
8. Верхній край межової борозни розширюється в трикутне заглиблення, або "верхню
ямку" (лат. fovea superior). Над верхньою ямкою на свіжих препаратах мозку помітна
сіро-блакитна ділянка (лат. locus ceruleus).
9. Нижній край межової борозни також розширюється в трикутне заглиблення, або
"нижню ямку" (лат. fovea inferior).
10. В нижніх відділах ромбоподібної ямки підвищення звужується й утворює під'язичний
трикутник (лат. trigonum nervi hypoglossi), латеральніше знаходиться менший за
розмірами вагусний трикутник (лат. trigonum nervi vagi).
У задньому нижньому кутку ромбоподібної ямки відкривається центральний канал спинного
мозку, а в передньому верхньому кутку — IV шлуночок з'єднується з
водогоном. Латеральні кути закінчуються сліпо у вигляді двох кишень (лат. recessus laterales
ventriculi quarti), що загинаються вентрально навколо нижніх ніжок мозочка.
 3) Оболони головного і спинного мозку та їх похідні:

А) Оболони головного мозку:

У головному мозку (encephalon) розрізняють такі ж самі оболони,

як і у спинному мозку (medulla spinalis):
- тверду оболону (dura mater);
- павутинну оболону (arachnoidea mater);
- м’яку оболону (pia mater).
Черепна тверда оболона ; тверда оболона головного мозку
(dura mater cranialis; dura mater encephali)
Вона є міцною, вистиляє зсередини порожнину черепа (cavitas
cranii) і слугує окістям для внутрішньої поверхні кісток черепа.
Із кістками склепіння черепа (calvaria) тверда оболона (dura
mater cranialis) зв’язана пухко і легко відділяється, а в ділянці
кісток основи черепа (basis cranii) вона зрощена щільно.
Виділяють надтвердооболонний простір (spatium epidurale),
який розміщений між кістками черепа та черепною твердою
оболоною, і підтвердооболонний простір (spatium subdurale),
який розміщений між твердою і павутинною оболонами.

Надтвердооболонний простір та підтвердооболонний
простір (spatium epidurale et spatium subdurale) за нормальних
умов не існують .
Павутинна оболона прикріплюється до твердої оболони, а
тверда оболона прикріплюється до черепа, при цьому не виникає
порожнин.
Поява цих порожнин – це наслідок травми або патологічного
процесу, що штучно відокремлює павутинну оболону від твердої, а
тверду – від черепа.
Черепна тверда оболона (dura mater cranialis) оточує нерви,
утворюючи для них піхви і зростається з краями отворів, через які
ці нерви виходять з порожнини черепа (cavitas cranii).
На внутрішній основі черепа (basis cranii interna), в ділянці
довгастого мозку (medulla oblongata) черепна тверда оболона (dura
mater cranialis) зростається з краями великого отвору потиличної
кістки (foramen magnum ossis occipitalis) та продовжується в
спинномозкову тверду оболону (dura mater spinalis).
Черепна тверда оболона (dura mater cranialis) з внутрішньої
сторони розгалужується на відростки, які заходять у вигляді
пластинок в щілини між окремими частинами головного мозку,
відокремлюючи їх.
При цьому утворюються наступні вирости:
- серп великого мозку (falx cerebri), який розташований у
поздовжній щілині великого мозку (fissura longitudinalis cerebri) і
відокремлює праву та ліву півкулі великого мозку (hemispheria
cerebri dextrum et sinistrum):

- серп мозочка (falx cerebelli), який заходить в задню вирізку

мозочка (incisura posterior cerebelli) і відокремлює праву та ліву
півкулі мозочка (hemispheria cerebelli dextrum et sinistrum);
- намет мозочка (tentorium cerebelli), який заходить у
поперечну щілину великого мозку (fissura transversa cerebri);
- діафрагма сідла (diaphragma sellae), яка закриває
гіпофізну ямку (fossa hypophysialis), відмежовуючи гіпофіз від
проміжного мозку. У цій діафрагмі (diaphragma sellae) є отвір
(foramen), через який проходить лійка (infundibulum), до якої
прикріплений гіпофіз (hypophysis);
- трійчаста порожнина (cavum trigeminale), що утворена
розщепленням черепної твердої оболони (dura mater cranialis) в
ділянці трійчастого втиснення (impressio trigeminalis) і
розміщується на передній поверхні кам’янистої частини скроневої
кістки (facies anterior partis petrosae ossis temporalis) біля верхівки
кам’янистої частини (apex partis petrosae).
Відростки твердої оболони (dura mater cranialis), підходячи до
борозен на мозковій поверхні кісток черепа, розщеплюються і
прикріплюються до країв борозен, утворюючи пазухи черепної
твердої оболони (sinus durae matris cranialis), по яких тече венозна
кров:
- верхню стрілову пазуху (sinus sagittalis superior):
 нижня стрілова пазуха (sinus sagittalis inferior);
 - пряму пазуху (sinus rectus);
- потиличну пазуху (sinus occipitalis);
- поперечну пазуху (sinus transversus);
- печеристу пазуху (sinus cavernosus)

Б) Оболони спинного мозку:

У спинному мозку налічують три оболони:

 Тверда оболона (лат. dura mater)

 Павутинна оболона (лат. tunica arachnoidea)
 М'яка оболона (лат. pia mater)
Спинний і головний мозок вкриті трьома сполучнотканинними оболонами, які розвиваються з
оточуючої мозкову трубку мезодерми. Ззовні розташована тверда оболона (лат. dura mater),
яка утворена щільною волокнистою сполучною тканиною. Глибше знаходиться павутинна
оболона (лат. tunica arachnoidea), яка є тонким, безсудинним листком пухкої волокнистої
сполучної тканини. Безпосередньо до речовини мозку прилягає м'яка (судинна)
оболона (лат. pia mater), яка утворена також волокнистою сполучною тканиною, але на
відміну від павутинної оболони містить мережі кровоносних судин мозку. Всі три оболони у
вигляді єдиного, безперервного футляра покривають спинний і головний мозок.

Тверда оболона спинного мозку[ред. | ред. код]

Тверда оболона (dura mater spinalis) являє собою мішок циліндрової форми, який вільно
покриває спинний мозок. В ділянці великого потиличного отвору вона щільно зрощена з його
краєм, а на рівні II поперекового хребця загострюється і переходить в кінцеву нитку твердої
оболони спинного мозку (filum terminale dura mater medulla spinalis). Вона доходить до II
поперекового хребця, де і прикріпляється. Між твердою оболоною і окістям хребтового каналу,
яке називають зовнішнім листком твердої оболони, є значний за об'ємом надтвердооболонний
(епідуральний) простір (cavum epidurale), який заповнений жировою клітковиною і венозним
сплетенням. У епідуральному просторі також проходять покриті відрогами твердої оболони
корінці спинномозкових нервів. Ці відроги мають вид рукава і зазвичай містять обидва корінці.
Відроги твердої оболони, її нитка і фіброзні пучки волокон, які сполучають її передню
поверхню із задньою поздовжньою зв'язкою хребта, фіксують тверду оболону в хребтовому
каналі. Між внутрішньою поверхнею твердої оболони, яка покрита ендотелієм, і глибше
розташованою павутиновою оболоною є вузький субдуральний простір (cavum subdurale).

Павутинна оболона спинного мозку[ред. | ред. код]

Павутинна оболона (arachnoidea spinalis) повторює форму твердої оболони і місцями міцно з
нею зв'язана сполучнотканинними волокнами. Створюючий її тонкий, прозорий листок з обох
боків покритий ендотелієм. Між павутинною і судинною оболонами є широкий підпавутиновий
простір (cavum subarachnoidale) заповнений спинномозковою рідиною (liquor cerebrospinalis).
Цей простір особливо широкий в ділянці «кінського хвоста» спинного мозку. Краніально
підпавутинний простір спинного мозку безпосередньо продовжується в однойменний простір
головного мозку.

М'яка оболона спинного мозку[ред. | ред. код]

М'яка оболона (pia mater spinalis) безпосередньо прилягає до мозкової речовини і утворює
розташовану в передній серединній щілині передню поздовжню перегородку (septum
longitudinale anterior). М'яка оболона разом з мозковими судинами проникає в мозкову тканину.
Павутинна і м'яка оболони сполучені між собою тонкими сполучнотканинними нитками, які
пронизують підпавутинний простір. Спинний мозок зв'язаний з твердою оболоною симетрично
розташованими з боків зубчастими зв'язками (ligamentum denticulatum).

Функції оболон головного і спинного мозку:

Головний і спинний мозок покриті трьома оболонками — ззовні знаходиться тверда
мозкова оболонка (dura mater), потім - павутинна (arachnoidea) і м'яка (pia mater).
Оболонки головного і спинного мозку виконують насамперед захисну функцію.

4) Пазухи і цестерни головного мозку:

А) Пазухи головного мозку:

Венозні пазухи[ред. | ред. код]

Ім'я Впадають до

Передні

Сфенопаріетальні (клино-
До печеристих пазух
тім'яні) пазухи

Печеристі пазухи До верхньої й нижньої кам'янистих пазух

Середні

Зазвичай переходить у правий поперечний

Верхній сагітальний синус
синус або синусний стік (злиття пазух)

Нижній сагітальний синус До прямого синуса

Зазвичай до лівого поперечного синуса або до синусного

Прямий синус
стоку

Задні

Потиличний синус До синусного стоку

Синусний стік До правго та лівого поперечних синусів

Бічні

Верхня кам'яниста пазуха До поперечного синуса

Поперечний синус До сигмовидного синуса

Нижній кам'янистий синус До внутрішньої яремної вени

Сигмоподібні пазухи До внутрішньої яремної вени

Будова[ред. | ред. код]
Стінки венозних пазух складаються з твердої мозкової оболони, вистеленої шаром епітелію,
типовому для судин. Вони відрізняються від інших судин тим, що мають неповний набір шарів
судин (наприклад, середнього шару, лат. tunica media), характерного для артерій і вен. У
венозних пазух мозку також відсутні клапани (які є в більшості вен).

Клінічна значимість[ред. | ред. код]

Пазухи можуть пошкоджуватися в результаті травми з порушенням цілісності твердої мозкової
оболони й виникненням тромбозу. Тромбоз синусів може також виникати через проникнення
інфекції через очну вену при запальному інфекційному процесі в ділянці орбіт. Іноді тромбоз
дуральних синусів може призвести до геморагічного інсульту або набряку мозку з серйозними
наслідками, включно з епілепсією, вираженим неврологічним дефіцитом або смертю[4].

Б) Цестерни головного мозку:

Субарахноидальные цистерны головного мозга - выделенные в

отдельные сущности расширения субарахноидального пространства
между мягкой мозговой оболочкой и паутинной оболочкой. Поскольку
субарахноидальное простраснтво практически не содержит тканей и
заполнено  спинно-мозговой жидкостью , в местах расширений жидкость
собирается в так называемые бассейны или цистерны, взаимосвязанные
друг с другом, что позволяет спинно-мозговой жидкости свободно
циркулировать между ними. Так же в них проходят сосуды и черепно-
мозговые нервы.
Основные субарахноидальные цистерны:
    •    большая цистерна мозга (cisterna magna): наиболее крупная
цистерна
    •    премостовая (препонтийная) цистерна: располагается кпереди от
моста
    •    супраселлярная цистерна: окружает воронку гипофиза
    •    межножковая цистерна: между ножками мозга
    •    цистерна четверохолмия
    •    обводная цистерна: окружает срдедни мозг
    •    мосто-мозжечковая цистерна: в области мосто-мозжечкового
угла
    •    Сильвиева цистерна: располагается по конвексу островка

Потеря визуализации одной или более цистерн указывает на повышение

внутричерпного давления.
Снижение симметрии одной или более цистерн является
признаком  смещения срединных структур .

5) Утворення і шляхи циркуляції спинномозкової рідини:

А) Утворення спинномозкової рідини:

СПИННОМОЗКОВА РІДИНА (лат. liqnor cerebrospinalis) утворюється в шлуночках

мозку шляхом пропотівання плазми крові крізь стінки судин, а також секретується
клітинами судинних сплетінь. Зі шлуночків вона надходить у цистерни мозку та
субарахноїдальний простір.

Б) Шляхи циркуляції спинномозкової рідини:

Спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) циркулює: - в шлуночках кінцевого
мозку (telencephalon); - в центральному каналі спинного мозку (canalis
centralis medullae spinalis); - в підпавутинному просторі (spatium
subarachnoideum).

Функції спинномозкової рідини:

За допомогою спинномозкової рідини здійснюється видалення продуктів
метаболізму з клітин центральної нервової системи (ЦНС), з одного боку, та
транспортування поживних речовин з крові до клітин ЦНС, з другого боку.