Анатомія (ост П.З.

) Тема «Судини і нерви голови та

шиї»

Підсумкове заняття «Судини і нерви голови, шиї, тулуба

та кінцівок».

1) Судини голови та шиї:

Судинна система голови і шиї Щоб зрозуміти, як циркулює кров,
необхідно мати хоча б найменшими відомостями про анатомічну
будову системи судин. Отже, кров пересувається в верхньому циклі
через брахіоцефальних артерії, сонну і підключичну ліву, після чого
очищується безпосередньо в яремну і підключичну вени. Найбільшою і
першої вважається брахіоцефальнихартерій, яка формує праву сонну і
праву підключичну артерію. Завдяки великій артерії забезпечується
кров`ю практично весь організм і зокрема головний мозок через
хребетні судини. А вони в свою чергу живлять киснем всю кровоносну
систему шиї і мозку. Сонні артерії умовно діляться на внутрішні і
зовнішні судини. Судини голови: анатомія зовнішньої і внутрішньої
сонної артерії: Зовнішні сонні артерії постачають кров`ю виключно
обличчя і шию, знаходяться переважно за рівнем привушної залози.
Вони мають і свої гілки: верхньощелепної посудину і поверхневий
скроневий. Зовнішні артерії поділяються на 3 групи. Це передня, задня
і медійна. Внутрішні сонні артерії постачають кров`ю мозок і очну
область, і діляться на 4 частини: шийна, пещеристая, кам`яниста і
мозкова. Внутрішній сонний посудину закінчується передньої мозкової
артерією, яка забезпечує кров`яної рідиною великі півкулі (медіальну
поверхню). Ще однією гілкою можна назвати задню артерію мозку, що
постачає скроневу, потиличну область і середній мозок. Крім того, є
ще й середня артерія мозку, яка кровоснабжает майже всі частини
головного мозку. Кровоносні судини голови і шиї: анатомія включає
спинилася всередині черепа за допомогою яремної вени, яка випливає
з правого і лівого боку з волосяної частини голови, привушної залози і
м`язової системи особи в підключичну вену. Підключичні судини
постачають кров`ю практично весь організм і мозкову систему голови і
спини. Вони мають ліві і праві артерії, причому права коротша за ліву
на 4 см. Є в підключичної артерії поперечний посудину шиї, при цьому
права і ліва гілка переплітається з зовнішньої сонною артерією,
пахвовими і підлопаткова судинами. Це дає унікальну можливість
перенаправляти потік крові в інше русло, що називається
колатеральним кровообігом. гематоенцефалічний бар`єр Анатомія
судин голови і шиї включає в себе і гематоенцефалічний бар`єр, тобто
гематоенцефалічний бар`єр, що складається з напівпроникною
мембрани. Саме ця мембрана керує всією капілярної системою. Як
відомо, капіляри кровоносної системи вистилаються ендотеліальними
клітинними утвореннями, але в різних ділянках тіла по-різному.
Наприклад, у всьому організмі, крім мозку, клітини мають невеликі
проміжки між собою. А в мозковій області клітини на капілярах щільно
стикаються один з одним, завдяки чому створюється максимально
щільне з`єднання. Ендотеліальні клітини з`єднуються за допомогою
гліальних клітин (астроцити), завдяки чому створюється навколо всіх
судин надійний захисний бар`єр. Крім цього, астроцити сприяють
транспортуванні електролітів безпосередньо з мозку в кров`яну рідина.
Загальна сонна артерія Особливу увагу потрібно приділити загальної
сонної артерії, яка є парною. Наприклад, права артерія бере початок
на ділянці біфуркації в безіменній артерії позаду ключичних суглобів.
При цьому прив`язана вона переважно до шиї. А ось артерія з лівого
боку починається ззаду безіменного судини, але у верхній ділянці дуги
аорти. Таким чином, ліва сонна артерія відноситься до грудної і шийної
частини. Обидві сонні артерії в шийній частині виходять з-під грудини і
ключичного суглоба, піднімаючись косо вгору. І вже на верхній межі
хряща щитовидки розділяється на зовнішню і внутрішню сонну
артерію. Як правило, дані артерії не дають відгалужень, але в деяких
випадках посудина може дати гілку до хребетних венах, гортані,
щитовидної залозі або глотці.

2) Судини тулуба:

Артерии туловища, аrteriae trunci

Грудная аорта, aorta thoracica, имеет длину около 17 см, диаметр её от 2,1 до
3,8 см. Она располагается слева от тел V-VIII и спереди тел IX-XII грудных
позвонков. Через hiatus aorticus диафрагмы аорта проникает в брюшную
полость. Грудная аорта лежит в заднем нижнем средостении, непосредственно на
позвоночном столбе. Слева от аорты располагается полунепарная
вена, v. hemiazygos, спереди – околосердечная сумка и левый бронх. Справа
грудной лимфатический проток, ductus thoracicus, и непарная вена, v.
azygos. На уровне IV-VII грудных позвонков аорта лежит слева от пищевода, на
уровне VIII-IX позвонков – позади и на уровне Х-ХП – справа и позади от него. От
грудной аорты отходит два вида ветвей, внутренностные или висцеральные
ветви, rr. viscerales, и пристеночные, или париетальные ветви, rr. parietales.
Внутренностные ветви грудной аорты, rr. viscerales:

1. Бронхиальные ветви, rr. bronchiales, в количестве 3-4 штук вступают в

ворота правого и левого легких и кровоснабжают бронхи, соединительнотканную
строму легкого, околобронхиальные лимфатические узлы, околосердечную сумку,
плевру и пищевод;

2. Пищеводные ветви, rr. esophagei, от 3 до 6 штук кровоснабжают пищевод;

3. Средостенные ветви, rr. mediastinales, многочисленные ветви,

кровоснабжающие соединительную ткань и лимфатические узлы средостения;

4. Перикардиальные ветви, rr. pericardiaci, направляются к задней поверхности

сердечной сумки.

Пристеночные ветви грудной аорты, rr. parietales:

1. Верхние диафрагмальные артерии, аа. phrenicae superiores, в количестве

двух, кровоснабжают поясничную часть диафрагмы;

2. Задние межреберные артерии, аа. intercostales posteriores, в количестве 9-

10 пар. Девять из них залегают в межреберных промежутках, от третьего до
одиннадцатого включительно, самые нижние идут под XII ребрами и называются
подреберными артериями, a. subcostalis; в каждой из межрёберных артерий
различают дорсальную ветвь, r. dorsalis, к глубоким мышцам и коже спины и
спинальную ветвь, r. spinalis, к спинному мозгу и его оболочкам.

Верхние межреберные артерии кровоснабжают грудную стенку; от IV-VI

межреберных артерий отходят ветви к молочной железе, нижние три
кровоснабжают брюшную стенку и диафрагму.

Брюшная аорта, aorta abdominalis, является продолжением грудной аорты.

Начинается на уровне XII грудного позвонка и доходит до IV-V поясничного
позвонка. Располагается слева от срединной линии, длина ее 13-14 см, диаметр
17-19 мм. Затем брюшная аорта делится на две общие подвздошные артерии, аа.
iliacae communes dextra et sinistra. От места деления аорты книзу отходит,
являясь ее продолжением, тонкая веточка, залегающая на передней поверхности
крестца – срединная крестцовая артерия, a. sacralis mediana.

От брюшной аорты отходит два вида ветвей пристеночные ветви, rr. parietals, и

внутренностные ветви, rr. viscerales.

Пристеночные ветви брюшной аорты, rr. parietales:

1. Нижняя диафрагмальная артерия, a. phrenica inferior, отходит сразу по

выходе аорты через диафрагмальное отверстие на уровне XII грудного позвонка и
направляется к нижней поверхности сухожильной части диафрагмы. Правая
артерия проходит позади нижней полой вены, левая – позади пищевода.
Кровоснабжает диафрагму, отдает верхние надпочечниковые артерии, aа.
suprarenales superiores.
 Рис. 2.14. Ветви брюшной части аорты (схема).

1 – colon transversum; 2 – truncus coeliacus; З – a. gástrica sinistra; 4 – а. splenica

(Henaus); 5 – cauda pancreatis; 6 – v. henaus; 7 – а. mesenterica superior; 8 – aa.
jejunales et ileales; 9 – а. cólica sinistra; 10 – a. mesenterica inferior; 11 – a. sigmoidea;
12 – a. iliaca communis; 13 – a. rectalis superior; 14 – rectum; 15 – colon sigmoideum;
16 – a. appendicularis; 17 – caecum; 18 – a. ileocaecalis; 19 – a. cólica dextra; 20 – a.
cólica media; 21 – v. mesenterica superior; 22 – v. mesenterica inferior; 23 – v. porta
hepatis; 24 – caput pancreatis; 25 – duodenum; 26 — hepar; 27 – vesica felae; 28 – a.
hepática communis.

2. Поясничные артерии, аа. lumbales, в количестве 4-5 ветвей, отходят на

уровне тел I-IV поясничных позвонков, идут параллельно задним межреберным
артериям. Две верхние ветви проходят позади почек и диафрагмы, две нижние
ложатся позади m. psoas major. Достигнув поперечных отростков позвонков,
каждая поясничная артерия делится на спинномозговую и дорсальную ветви, r.
spinalis et r. dorsalis. Кровоснабжают мышцы и кожу спины, спинной мозг с его
оболочками.

3. Срединная крестцовая артерия, a. sacralis mediana, является продолжением

брюшной аорты у места ее деления на две общие подвздошные артерии.
Кровоснабжает крестец, окружающие мышцы и прямую кишку.

Внутренностные ветви брюшной аорты, rr. viscerales, делятся на парные и

непарные.
Непарные висцеральные ветви:

1. Чревный ствол, truncus coeliacus. Сосуд длиной 1-2 см, отходит на уровне XII

грудного – верхнего края тела I поясничного позвонка, разделяется на три ветви:

1.1. Левая желудочная артерия, a. gastrica sinistra, подойдя к кардиальной

части желудка, отдает пищеводные ветви, rr. esophagei, затем идет между
листками малого сальника по малой кривизне желудка слева направо, посылая
веточки к передней и задней стенкам желудка;

Рис. 2.15. Артерии желудка, двенадцатиперстной кишки, поджелудочной

железы и селезёнки. Желудок отвёрнут кверху.

1 – a. gastrica sinistra; 2 – a. splenica; 3 – a. gastroepiploica sinistra; 4 – aa. gastricae

breves; 5 – a. gastroepiploica sinistra; 6 – a. caude pancreatis; 7 – a. pancreatica
magna; 8 – a. pancreatica inferior; 9 – a. pancreatica dorsalis; 10 – a.
pancreaticoduodenalis inferior; 11 – a. pancreaticoduodenalis anterior inferior; 12 – a.
pancreaticoduodenalis posterior inferior; 13 – a. pancreaticoduodenalis anterior
superior; 14 – a. pancreaticoduodenalis posterior superior; 15 – a.
pancreaticoduodenalis anterior superior; 16 – a. gastroduodenalis; 17 – a.
gastroepiploica dextra; 18 – a. hepatica propria; 19 – a. gastrica dextra; 20 – a. hepatica
communis; 21 – truncus coeliacus.

1.2. Общая печеночная артерия, a. heratica communis, располагается позади и

параллельно пилорической части желудка, входит в толщу малого сальника и
разделяется на две ветви:

1.2.1. Желудочно-двенадцатиперстную артерию, a. gastroduodenalis, которая

идет книзу, позади привратниковой части желудка, пересекая её сверху вниз, и
разделяется на два сосуда:

 Верхняя поджелудочно-двенадцатиперстная артерия, a.

pancreaticoduodenalis superior, которая располагается между головкой
поджелудочной железы и нисходящей частью 12-перстной кишки и отдает
ветви к головке поджелудочной
железы, rr.pancreatici, к двенадцатиперстной кишке, rr. duodenales.
 Правая желудочно-сальниковая артерия, a. gastroomentalis
dextra, проходит вдоль большой кривизны желудка между листками
большого сальника и отдает веточки: к передней и задней поверхности
желудка, rr. gastrici, а также к большому сальнику, rr.omentales.

1.2.2. Собственная печеночная артерия, a. hepatica propria, направляется к

воротам печени в толще lig. hepatoduodenale, слева от ductus choledochus и
несколько кпереди от v. portae. Подойдя к воротам печени, собственная
печеночная артерия делится на правую, r. dextra, и левую, r. sinistra, ветви. От
неё отходят:

 Правая желудочная артерия, a. gastrica dextra, направляясь к малой

кривизне желудка, идет между листками малого сальника справа налево,
где анастомозирует с левой желудочной артерией.
 Желчнопызырная артерия, а. cystica, отходит от правой ветви собственной
печеночной артерии.

1.3. Селезеночная артерия, a. lienalis, проходит позади желудка по верхнему

краю поджелудочной железы. Дойдя до хвоста поджелудочной железы, она
входит в желудочно-селезеночную связку, lig. gastrolienale, и в воротах селезенки
разделяется на 3 – 6 ветвей. Селезеночная артерия дает ветви:

1.3.1. К телу и хвосту поджелудочной железы, rr. pancreatici;

1.3.2. Короткие желудочные артерии, аа. gastricae breves, к задней стенке

желудка;

1.3.3. Левую желудочно-сальниковую артерию, a. gastroomentalis sinistra, самая

крупная ветвь, находится между листками большого сальника по большой
кривизне желудка, идет слева направо и анастомозирует с правой желудочно-
сальниковой артерией.

2. Верхняя брыжеечная артерия, a. mesenterica superior, отходит на уровне I

поясничного позвонка. Начало ее располагается между головкой поджелудочной
железы и горизонтальной частью 12-перстной кишки, затем она проходит в щель
между нижним краем поджелудочной железы и восходящей частью дуоденум,
вступает в корень брыжейки тонкой кишки на уровне II поясничного позвонка,
образуя дугу, выпуклостью обращенную влево, и доходит до правой подвздошной
ямки.

От верхней брыжеечной артерии отходят:

2.1. Нижняя поджелудочно-двенадцатиперстная

артерия, a. pancreaticoduodenalis inferior, которая идет по передней
поверхности поджелудочной железы, огибает ее головку, где анастомозирует с
верхней поджелудочно-двенадцатиперстной артерией. Отдает веточки к
поджелудочной железе и 12-перстной кишке.

2.2. Артерии тощей, aa. jejunales, и подвздошной кишок, aa. ilei, в количестве 16-

20, заходят между листками брыжейки тонкой кишки. Идут веерообразно,
соединяясь между собой 3-4 артериальными дугами. Кровоснабжают тонкую
кишку и ее брыжейку.

2.3. Подвздошно-ободочно-кишечная артерия, a. ilеocolica. Кровоснабжает

слепую и концевой отдел подвздошной кишок. Отдает артерию червеобразного
отростка, a. appendicularis, которая располагается в брыжеечке отростка.

2.4. Правая ободочная артерия, a. colica dextra, кровоснабжает восходящую

ободочную кишку. Дает восходящие и нисходящие ветви.

2.5. Средняя ободочно-кишечная артерия, a. colica media, идет в толще

брыжейки поперечной ободочной кишки, кровоснабжает кишку, отдавая правые и
левые ветви.

3. Нижняя брыжеечная артерия, a. mesenterica inferior.

Отходит от аорты на уровне нижнего края III поясничного позвонка. Отдает

следующие ветви:

3.1. Левая ободочно-кишечная артерия, a. colica sinistra, располагается

забрюшинно, впереди левого мочеточника и левой яичковой (яичниковой
артерии). Делится на восходящие и нисходящие ветви, кровоснабжает
нисходящую ободочную кишку. Все ободочные артерии образуют между собой
анастомозы (риолановы дуги).

3.2. Сигмовидные артерии, aa. sigmoideaе, кровоснабжают сигмовидную кишку,

располагаются сначала забрюшинно, а затем между листками ее брыжейки.

3.3. Верхняя прямокишечная артерия, a. rectalis superior, кровоснабжает

верхнюю треть прямой кишки.

Парные висцеральные ветви

1. Средняя надпочечниковая артерия, aa.suprarenalis media, отходит от

брюшной аорты на уровне нижнего края 1 поясничного позвонка, Кровоснабжает
надпочечник.
2. Почечная артерия, a.renalis, отходит на уровне 2 поясничного позвонка.
Правая почечная артерия длиннее левой, так как аорта лежит слева от срединной
линии позвоночника. Правая почечная артерия располагается позади нижней
полой вены. В воротах почки артерии распадаются на 4-5 сегментарных артерий,
проникающих в паренхиму почки, образуя интраорганную систему. В воротах
почки от артерии отходят нижние надпочечниковые артерии, aa. suprarenales
inferiores, кровоснабжающие надпочечник и жировую капсулу почки, которые
анастомозируют с верхними и средними артериями надпочечника.

3. Яичковая артерия, a. testicularis, у мужчин или яичниковая, a. ovarica, у

женщин, отходит на уровне II поясничного позвонка Она направляется вниз и
латерально, ложится на m. psoas major, пересекает мочеточник и наружную
подвздошную артерию. Затем у мужчин направляется к глубокому отверстию
пахового канала, проходит через паховый канал в мошонку и распадается на
веточки идущие в паренхиму яичка и его придатка, rr.epididymales.

У женщин яичниковая артерия, a. ovarica, не заходит в паховый канал, идет в

малый таз, подходит к яичнику в составе lig. suspensorium ovarii, отдает веточки
к маточной трубе.

Анастомозы между висцеральными ветвями брюшной аорты

Висцеральные ветви брюшной аорты соединены между собой многочисленными

анастомозами. Среди них можно выделить следующие:

1. Анастомоз между пищеводными ветвями, rr.esophagei (из грудной аорты) и

левой желудочной артерией, a. gastrica sinistra (из чревного ствола);

2. Анастомоз в области малой кривизны желудка: левая (из чревного ствола)

анастомозирует c правой желудочной артерией, a. gastrica dextra (ветвь
собственной печеночной артерии);

3. Анастомоз в области большой кривизны желудка: правая желудочно-

сальниковая артерия, a.gastroomentalis dextra (из желудочно-
двенадцатиперстной артерии) анастомозирует с левой желудочно-сальниковой
артерией, a. gastroomentalis sinistra, (ветвь селезеночной артерии);

4. Анастомозы в толще поджелудочной железы: верхняя поджелудочно-

двенадцатиперстная артерия, a. pancreaticoduodenalis superior (из желудочно-
двенадцатиперстной артерии) анастомозирует с нижней поджелудочно-
двенадцатиперстой артерией, a. pancreaticoduodenalis inferior (из верхней
брыжеечной артерии);

5. Анастомозы в брыжейке тонкой кишки: тощекишечные артерии, aa.jejunales,

соединяются между собой и с подвздошно-кишечными артериями, aa. ilei;
подвздошно-кишечные артерии анастомозируют между собой и с подвздошно-
ободочной артерией, a. iliocolica;

6. Анастомозы между ветвями артерий толстой кишки: подвздошно-ободочная

артерия, a.iliocolica, соединяется с правой, a. colica dextra, и со средней
ободочными артериями, a. colica media (из верхней брыжеечной артерии);
средняя ободочная артерия анастомозирует с левой ободочной
артерией, a. colica sinistra (из нижней брыжеечной артерии);

7. Анастомозы артерий прямой кишки: верхняя

прямокишечная, a.rectalis superior (из нижней брыжеечной) со средней
прямокишечной, a. rectalis media (из внутренней подвздошной артерии) и с
нижней прямокишечной, a. rectalis inferior (ветвь внутренней половой артерии)
артериями;

8. Анастомозы надпочечниковых артерий: верхняя надпочечниковая

артерия, a. suprarenalis superior (из нижней диафрагмальной артерии), средняя
надпочечниковая артерия, a. suprarenalis media (ветвь брюшной аорты) и нижняя
надпочечниковая артерия, a. suprarenalis inftrior (из почечной артерии).

3) Судини кінцівок:

Судини верхньої кінцівки: Долонна зап'ясткова гілка,

долонна зап'ясткова сітка, тильна зап'ясткова гілка, тильна
зап'ясткова сітка, тильні п'ясткові артерії, тильні пальцеві
артерії, поверхнева долонна гілка, головна артерія великого
пальця, променева артерія вказівного пальця, глибока
долонна дуга, долонні п'ясні артерії.

До артерій нижньої кінцівки (arteriae membri inferioris) належить

стегнова артерія, яка проходить вниз у передньому і присередньому
відділах стегна, кровопостачаючи його; підколінна артерія, яка
залягає в підколінній ямці і розгалужується на передню і задню
великогомілкові артерії, що живлять колінний суглоб, гомілку і
стопу .
Стегнова артерія (a.femoralis) є продовженням зовнішньої клубової
артерії, виходить через судинну затоку (lacuna vasorum) на
передньомедіальну поверхню стегна в межах стегнового
трикутника, а потім направляється в провідний канал, виходить з
каналу через сухожильну щілину на задню поверхню стегна,
переходячи в підколінну артерію. Від стегнової артерії відходять
три поверхневі артерії і глибока артерія стегна. До поверхневих
артерій відносяться: поверхнева надчеревна артерія, поверхнева
артерія огинаюча клубову кістку, зовнішні статеві артерії. Всі ці
гілки відходять від стегнової артерії на її початку (під пахвинною
зв’язкою) і кровопостачають шкіру відповідних ділянок. Глибока
артерія стегна – найбільша гілка стегнової артерії, відходить від
задньої поверхні стегнової артерії на 3-4 см нижче пахвинної
зв’язки і віддає гілки: медіальну артерію огинаючу стегнову кістку і
латеральну артерію огинаючу стегнову кістку, обидві ці артерії
ділиться на гілки, які кровопостачають оточуючі м’язи та капсулу
кульшового суглоба; проникаючі артерії в кількості трьох
досягають задніх м’язів стегна і їх кровопостачають. Гілки глибокої
артерії стегна широко анастомозують з гілками підколінної артерії;
що потрібно враховувати при накладанні лігатури на стегнову
артерію нижче місця відходження глибокої артерії стегна. В
привідному каналі від стегнової артерії відходить низхідна колінна
артерія, яка через передній його отвір потрапляє в підколінну ямку,
приймаючи участь в утворенні колінної суглобової сітки.
Підколінна артерія – безпосереднє продовження стегнової артерії,
розташовується в глибині підколінні ямки і віддає п’ять гілок: бічна
верхня колінна артерія, присередня верхня колінна артерія, бічна
нижня колінна артерія, при середня нижня колінна артерія і середня
колінна артерія. Всі ці гілки приймають участь в утворенні колінної
артеріальної сітки. Підколінна артерія при вході в гомілково-
підколінний суглоб ділиться на передню і задню великогомілкову
артерії. Передня великогомілкова артерія через верхній отвір
міжкісткової мембрани потрапляє на передню поверхню гомілки,
проходить між м’язами передньої групи до стопи, де переходить в
тильну артерію стопи. На своєму шляху передня великогомілкова
артерія віддає гілки: задню і передню поворотні великогомілкові
артерії, які приймають участь у формуванні колінної суглобової
сітки; передні присередні кісточкові артерії, які приймають участь
у формуванні відповідних кісточкових сіток. Безпосереднє
продовження передньої великогомілкової артерії є тильна артерія
стопи, яка тягнеться по всій тильній поверхні стоп. На своєму
шляху тильна артерія стопи віддає гілки: присередня та бічна
передплеснові артерії, дугоподібну артерію. Дугоподібна артерія
анастомозує з бічною передплесновою артерією з утворенням
тильної артеріальної дуги стопи. Від дуги відходять тильні плеснові
артерії, які діляться на дві тильні артерії пальців. Між тильними
плесновими артеріями і підошвовими плесновими артеріями
знаходяться передні та задні проникаючі гілки (анастомоз між
системою передньої і задньої великогомілкових артерій).
Кінцевими гілками тильної артерії стопи є глибока підошвова гілка,
яка анастомозує з підошвовою дугою. Перша тильна плеснова
артерія, яка кровопостачає дорсальну поверхню першого пальця
стопи. Задня великогомілкова артерія є безпосереднім
продовженням підколінної артерії, розташовується в гомілково-
підколінному каналі і позаду медіальної кісточки ділиться на
медіальну і латеральну підошвові артерії, які приймають участь в
формуванні підошвової дуги від останньої відходять підошвові
плеснові артерії, які продовжуються в загальні підошвові пальцеві
артерії, а останні поділяються на власні підошвові пальцеві артерії.
Крім того, від підошвових плесневих артерій відходять передні та
задні проникаючі гілки, які приймають участь в утворенні
вертикальної дуги стопи. По ходу задньої великогомілкової артерії
відходять наступні гілки: малогомілкова огинальна гілка,
малогомілкова артерія, бічна кісточкова гілка, яка приймає участь в
формуванні бічної кісточкової сітки. Вени нижньої кінцівки
поділяються на поверхнві та глибокі. До поверхневих вен
відносяться: 1) Велика підшкірна вена (v.saphena magna) та її
притоки; бере початок від медіальної половини дорсальної венозної
сітки стопи, піднімається до пахвинної зв’язки і через hiatus
saphenus впадає в стегнову вену; 2) Мала підшкірна вена (v.saphena
parva) бере початок від зовнішнього відділу дорсальної венозної
сітки стопи, піднімається до підколінної ямки і впадає в підколінну
вену. Глибокі вени стопи і гомілки по дві супроводжують
однойменні артерії. Підколінна і стегнова вени теж супроводжують
однойменні артерії, але вони є непарними. Стегнова вена в нижній
половині привідного каналу розташовується латерально до
стегнової артерії, в верхній половині – ззаду, а в межах стегнового
трикутника і судинної затоки – медіально.

4) Нерви голови:
Черепні нерви, черепно-мозкові нерви (лат. nervi craniales) — нерви, що
починаються безпосередньо у головному мозку. Більшість підручників з анатомії
вказують на те, що в людини дванадцять пар черепних нервів, хоча, враховуючи і
термінальний нерв, у людини наявні тринадцять пар черепних нервів: перші три
відходять від переднього мозку, решта десять — від стовбура.  У різних
хребетних кількість черепних нервів може різнитися.
12 пар черепних нервів разом з парою термінальних нервів та 31 парою
спінальних нервів складають периферичну нервову систему.
Черепні нерви позначаються римськими цифрами починаючи із
найбільш рострального до найбільш каудального, крім того, кожен із них має
власну назву, що відбиває його розміщення або функцію.
Всі черепні нерви, крім блукаючого, іннервують голову та шию. Блукаючий нерв
іннервує ще й органи грудної та черевної порожнин. При пошкодженні черепних
нервів функції, які вони забезпечують, погіршуються або зникають.

Загальні принципи будови та функціонування[ред. | ред. код]

Розглядати черепний нерв в контексті тільки нервового стовбура хибно. Черепний нерв — це
система, яка складається з власне нерва, ядер, вузлів, нервових
шляхів, кіркових та підкіркових аналізаторів, які з ним пов'язані.

Список черепних нервів людини та їх функції[ред. | ред. код]

Назва нерва Чутливі/ Хід нерва Функція
Рухові
волокна[ко
мент. 1]

0, Чутливі Починається від Функція до кінця не з'ясована. Серед

N Термінальни носової перегородки можливих функцій — відчуття феромонів.
й та прямує до Відіграє важливу роль в розвитку
(лат. nervus термінальної гіпоталамуса та статевої системи[4]
terminalis) пластинки головного
мозку (кінцеве
галуження нерва є
варіабельною
ознакою для
різних класів)[4].

I Нюховий Чутливі Починається Забезпечує відчуття нюху.[7]

(лат. nervus із нюхових
olfactorius) рецепторів носа,
нервові волокна
через отвори
в решітчастій
кістці прямують
до нюхових цибулин.
[5][6]

II Зоровий Чутливі Починається Передача інформації

(лат. nervus у сітківці ока, пучки від паличок та колбочок, тобто
opticus) волокон від кожного забезпечення функції зору[10]
ока прямують до
головного мозку, де
частково
перетинаються,
утворюючи зорове
перехрестя, і
 продовжуються як
зорові шляхи
до таламуса.[8][9]

III Окоруховий Рухові Починається у Соматичні рухові волокна іннервують

(лат. nervus вентральній чотири м'язи, що забезпечують рух
oculomotorius) частині середнього очей: нижній
мозку, проходить косий, нижній, медіальний і верхній прямі. 
через верхню Парасимпатичні рухові волокна
очноямкову щілину, іннервують м'яз-звужувач
після чого зіниці та війковий м'яз, який регулює
розгалужується на опуклість кришталика.[12]
кілька гілок, що
іннервують окорухові
(окрім верхнього
косого та бічного
прямого) м'язи.[11]

IV Блоковий Рухові Починається у Соматичні рухові волокна

(лат. nervus дорсальній частині іннервують верхній косий м'яз ока.[14]
trochlearis) (єдиний нерв, який
виходить з
дорсальної
поверхні стовбура
мозку) середнього
мозку, прямує
вперед до верхньої
очноямкової щілини,
через який
проходить разом із
окоруховим нервом.
[13]

V Трійчастий Чутливі та Нерв виходить двома

(лат. nervus рухові корінцями спереду
trigeminus) середньої
ніжки мозочка;
прямує до чутливого
трійчастого вузла,
який власне утворює
чутливий корінець
своїми аксонами;
рухові та
пропріоцептивні
волокна проходять
транзитом вузол;
перед виходом з
черепа стовбур
ділиться на три гілки:
[13]

Очний нерв (V1) Передає сенсорну інформацію від

 (лат. nervus верхньої частини обличчя,
ophthalmicus) — верхніх повік, носа, слизової
проходить через оболонки носової
верхню очну щілину порожнини, рогівки та слізних залоз.[16]
та прямує до лобної
ділянки, очного
яблука, слізної
залози, решітчастої
кістки і частини її
комірок, частини
носової порожнини.
[15]

Верхньощелепний Передає сенсорну інформацію від

нерв (V2) (лат. nervus слизової оболонки носової
maxillaris) — порожнини, піднебіння, верхніх зубів,
проходить через верхньої губи, щік, нижніх повік.[16]
круглий отвір та
виходять в
крилопіднебінну
ямку.[15]

Нижньощелепний Передає сенсорну інформацію від

нерв (V3) (лат. nervus нижньої третини обличчя, підборіддя,
mandibularis) — передньої частини язика (крім смакових
проходить цибулин), нижніх зубів. Рухові волокна
через овальний іннервують жувальні м'язи.[18]
отвір клиноподібної
кістки, віддає рухові
гілочки певним
м'язам та
розгалужується у
нижній третині
обличчя.[17]

VI Відвідний (ла Рухові Виходить з нижньої Містить соматичні рухові волокна, що

т. nervus частини мосту (на іннервують бічний прямий м'яз ока.[20]
abducens) межі з пірамідою
довгастого мозку) до
ока через верхню
очноямкову щілину.
[19]

VII Лицевий Чутливі та Виходить з мосто- Рухові волокна іннервують мімічні м'язи,

(лат. nervus рухові мозочкового кута, рухові волокна парасимпатичної нервової
facialis) (до його входить до скроневої системи іннервують слізні залози, залози
складу входить кістки через внутрішн носової порожнини та
проміжний нерв
(лат. nervus ій слуховий прохід, піднебіння, підщелепні та під'язикові слин
intermedius)) деяку відстань ні залози. Чутливі волокна передають
проходить всередині інформацію від смакових бруньок двох
кістки, де від нього передніх третин язика.[22]
поступово
 відходять великий
кам'янистий, стремін
цевий нерви
та барабанна струна.
Гілочки до мімічний
м'язів виходять через
шило-соскоподібний
отвір.[21]

VIII Присінково- Чутливі Присінковий та Передає сенсорну інформацію від органів

завитковий завитковий нерви слуху та рівноваги.[24]
(лат. nervus починаються
vestibulocochlea від волоскових
ris) клітин апарату
рівноваги та
слухового
апарату внутрішньог
о вуха відповідно,
проходять через
внутрішній слуховий
прохід, зливаються в
один присінково-
завитковий нерв, що
входить до мозку на
межі між мостом та
довгастим мозком.[23]

IX Язико- Чутливі і Починається в Рухові волокна іннервують верхні

глотковий рухові довгастому мозку, м'язи глотки, парасимпатичні еферентні
(лат. nervus через яремний волокна — привушні слинні залози.
glossopharynge отвір прямує Чутливі волокна передають інформацію
us) до горла, задньої від смакових рецепторів та
третини відчуття дотику, тиску, болю від глотки і
язика, каротидного задньої третини
синуса та слинної язика, хеморецепторів каротидного
залози.[25] тільця і барорецепторів каротидного
синусу.[26]

X Блукаючий Чутливі і Починається в Рухові волокна іннервують м'язи глотки

(лат. nervus рухові довгастому мозку, та гортані. Більшість еферентних волокон
vagus) виходить із черепа є парасимпатичними, вони передають
через яремний отвір, нервові імпульси до серця, легень та
після чого його гілки органів черевної порожнини. Чутливі
розгалужуються в волокна доносять інформацію від органів
область шиї, горла, черевної та грудної порожнини,
та тулуба. Єдиний із барорецепторів дуги аорти,
черепних нервів, що хеморецепторів каротидного та
виходить за межі аортального тілець, смакових рецепторів
голови і шиї.[27] задньої частини язика.[28]

XI Додатковий Рухові Утворений двома Черепномозкова гілка іннервує м'язи

(лат. nervus корінцями: глотки, гортані та м'якого піднебіння,
accessorius) черепномозковим, спинномозкова — трапецієподібний та гру
що відходить від динно-ключично-сосцеподібний м'язи.[29][30]
довгастого мозку, та
спинномозковим, що
відходить від
верхньої частини (C1
—C5) спинного мозку.
Спинномозковий
корінець входить у
череп через великий
отвір, об'єднується із
черепномозковим у
єдиний додатковий
нерв, який після
виходу із черепа
через яремний отвір
знову ділиться на дві
гілки:
черепномозкова
приєднується до
блукаючого нерва, а
спинномозкова
іннервує м'язи шиї.[29]

XII Під'язиковий Рухові Починається рядом Іннервує м'язи язика, котрі забезпечують

(лат. nervus корінців у довгастому перемішування їжі, ковтання та
hypoglossus) мозку, виходить із утворення звуків під час мовлення.[32]
черепа через канал
під'язикового нерва і
прямує до язика.[31]

розгорнути
Галерея зображень черепних нервів
Шляхи[ред. | ред. код]

Кірково-ядерний (кірково-цибулинний) шлях на прикладі лицевого нерва

Загальна схема будови шляхів для черепних нервів є такою[33]:

 для чутливих нервів (або змішаних, які містять чутливі волокна):

 o Перший нейрон міститься в чутливому вузлі (виняток лише для пропріоцептивних
волокон трійчастого нерва, які прямують одразу в ЦНС);
o Другий нейрон розташований в стовбурі мозку;
o Третій нейрон міститься в передньому ядрі передньобкової групи таламуса.
Нейрони в таламусі в основному надсилають свої аксони до зацентральної звивини кінцевого
мозку

 для соматомоторної складової (назва шляху — кірково-ядерний (лат. tractus

corticonuclearis))[34]:
o перший нейрон розміщений в моторних ділянках кори кінцевого мозку;
o другий нейрон — це нейрон одного з моторних ядер.

 для вісцеромоторної складової характерний такий шлях [35][36]:

o перший нейрон — це нейрон гіпоталамуса чи іншого вищого вегетативного центра;
o перший нейрон — нейрон вегетативного ядра стовбура мозку;
o другий нейрон — нейрон вегетативного вузла.

Ядра[ред. | ред. код]
Загальні відомості[ред. | ред. код]
Ядро є сукупністю нейронів, які компактно розташовані серед білої речовини у ЦНС[37]. Кожен
такий утвір виконує певні функції, тобто є рухові ядра (складаються з рухових нейронів, що
іннервують м'язи) та чутливі ядра (переважно другі нейрони чутливого нервового шляху).
Вегетативні ядра (у контексті черепних нервів — парасимпатичні ядра) часто наводяться
окремо, проте вони також бувають руховими (вісцеромоторними), які спричиняють скорочення
гладкої мускулатури чи виділення секрету залозами, або чутливими (вісцеросенсорними), які
забезпечують чутливість внутрішніх органів. За винятком зорового, нюхового та термінального
нервів, одне або більше ядер є у кожного нерва[38][39]. Усі ядра також є парними утворами (окрім
дискутабельного ядра Перлія, яке пов'язане з III парою черепних нервів) [40][41].
 Рухові (червоним) та чутливі (синім) ядра черепних нервів, римська цифра відповідає нерву.
Зверніть увагу: а) волокна від ядра IV нерва перехрещуються усередині стовбура та виходять ззаду
(єдиний такий нерв), прямуючи до верхнього косого м'яза на протилежній від ядра стороні; б)
спинномозкове ядро трійчастого нерва частково розташоване в спинному мозку; в) рухові волокна VII
нерва всередині стовбура мозку «оббігають» ядро VI нерва; г) чутливе ядро одинокого шляху спільне
для VII, IX та X нервів; ґ) рухове подвійне ядро спільне для IX та X нервів; д) XI нерв формується двома
популяціями клітин: одна розташована в стовбурі, інша — у спинному мозку.

Нерв Чутливе ядро Моторне ядро Вегетативне ядро

 Ядро Едінгера-
Вестфаля (ядро
III - Ядро окорухового нерва Якубовича)
 Ядро Перлія [комент. 2]
IV - Ядро блокового нерва -
 Головне ядро
трійчастого нерва
 Спинномозкове ядро
Рухове ядро трійчастого
V трійчастого нерва -
нерва
 Середньомозкове
ядро трійчастого
нерва
VI - Ядро відвідного нерва -
Верхнє слиновидільне
VII Ядро одинокого шляху Ядро лицевого нерва
ядро
  Завиткове ядро
VIII - -
 Вестибулярні ядра
Нижнє слиновидільне
IX Ядро одинокого шляху Подвійне ядро
ядро
Заднє ядро блукаючого
X Ядро одинокого шляху Подвійне ядро
нерва
 Подвійне
ядро (черепна
частина)
XI -  Спинномозкове ядро -
додаткового нерва
(спинномозкова
частина)
XII - Ядро під'язикового нерва -

У таблиці, яка наведена вище, перелічені ядра черепних нервів людини. Не у всіх тварин така
їх кількість чи анатомія буде ідентичною. Так, до черепних нервів відносять і нерви бічної лінії.
Ці нерви мають свої специфічні ядра і вони відсутні у людини [42]. Кажани
підродини Desmodontanae, змії родини Boidae та змії підродини Crotalinae здатні
вловлювати інфрачервоне випромінювання, що необхідно їм у процесі полювання. Інформація
по трійчастому нерві прямує до специфічного ядра (лат. nucleus trigeminalis lateralis), якого не
мають жодні інші тварини[43].
Ще одна модифікація наявна у коропових та сомових, які володіють дуже розвинутою
смаковою системою: не тільки ротова порожнина, а й все їх тіло вкрите смаковими
рецепторами. Крім того, ці риби фільтрують воду в пошуках поживи, тому добрий смак їм
вкрай потрібен. Наслідком такого розвитку є розростання гомологічних смаковому ядру утворів
у стовбурі мозку, які називають частками: частка, пов'язана з блукаючим та язико-глотковим
нервами, називається язико-глотково-блукаючою, а та, яка пов'язана з лицевим нервом —
лицевою[44].
Організація ядер в стовбурі мозку[ред. | ред. код]
По волокнах черепних нервів можуть прямувати імпульси як в напрямку до ЦНС (аферентні,
або чутливі волокна), так і в напрямку від ЦНС на периферію (еферентні, або рухові волокна).
Відповідно, іннервація нервом може бути або чутливою, або моторною, або змішаною, якщо
нерв складається з волокон обох типів[45]. Не для всіх волокон кожного нерва існують окремі
ядра. Наприклад, VII, IX та X пари черепних нервів несуть чутливі смакові волокна, але
закінчуються вони в одному місці — в ядрі одинокого шляху. Те ж саме з трійчастими ядрами,
до яких прямує уся поверхнева та глибока чутлива інформація та подвійним ядром, яке є
спільним для трьох нервів[46].
Топічно моторні ядра розташовані поздовжньо одне над одним, у напрямку від верхівки
голови, і дещо прямолінійно, ніби утворюючи «стовпи». Теж саме стосується чутливих ядер. Ці
«стовпи» подібні за організацією до рогів спинного мозку і вказують
на ембріональний розвиток компонентів нервів (чутливі «стовпи» розташовані дорсально і
виникають з крилової пластинки нервової трубки, а моторні — розташовані вентрально і
розвиваються з однойменної пластинки. Однак слід пам'ятати, що така організація більше
теоретична, адже низка ядер розташовані в неочікуваних з точки зору ембріології місцях, що
пов'язано з міграцією деяких груп нейронів з їхньої оригінальної області виникнення та
утворення[47][48].
Отже, залежно від іннервації є сім «стовпів» ядер, які відповідають сімом основним видам
(модальностям) іннервації: чотирьом чутливим (аферентним) та трьом руховим (еферентним).

 Чутлива іннервація може бути[48][49] :

o загальною соматичною (англ. general somatic afferent (GSA) )  — «стовп» утворений
трійчастими ядрами та сприймає тактильну, больову та температурну інформацію від 
 шкірних покривів і слизових оболонок та пропріорецептивну інформацію від м'язів
та зв'язок (волокна V, VII, IX та X пар нервів прямують до цих ядер);
o загальною вісцеральною (англ. general visceral afferent (GVA) )  — «стовп» утворений
ядром одинокого шляху, сприймає чутливу інформацію від органів шиї, грудної
порожнини, живота, а також привушної залози (волокна IX та X пар нервів).
 Окрім цих двох основних видів інформації, які характерні і для спинномозкових нервів, для
черепних нервів розрізняють ще два спеціальних чутливих типи іннервації , які,
відповідно, мають свої анатомічні субстрати [48][49] :
o спеціальна вісцеральна (англ. special visceral afferent (SVA) )  — частина ядра
самотнього шляху, яка сприймає смак (так зване «смакове ядро»); волокна прямують
від VII, IX та X пар нервів;
o спеціальна соматична (англ. special somatic afferent (SSA) )  — «стовп» утворений
вестибулярними та завитковими ядрами, пов'язаний з VIII парою (а у тварин з бічною
лінією  — ще й з нервами, які її іннервують, та їхніми ядрами).
Є декілька нюансів, пов'язаних з класифікацією іннервації. По-перше, спеціальна та загальна
інформація не різняться за способом утворення чи опрацювання. Це штучний поділ, який
склався історично. По-друге, такі відчуття як зір та нюх теж відносять до спеціальних чутливих
(хоч у нервів, які забезпечують ці чуття, ядра відсутні) [50].

 Моторна іннервація може бути[48][51]:

o загальною вісцеромоторною (англ. general visceral efferent (GVE) )  — «стовп»
утворений всіма парасимпатичними вісцеромоторними ядрами (III, VII, IX та X пара
нервів) та іннервує органи голови, шиї, грудної клітки, черевної порожнини (виділення
слини, сповільнення серцебиття, спазм бронхів тощо);
o загальною соматомоторною (англ. general somatic efferent (GSE) )  — «стовп», який
іннервує м'язи, що утворилися із сомітів; складається з ядер черепних нервів
окорухової групи та ядра під'язикового нерва.
 Як і у випадку з аферентними стовпами є спеціальна еферентна іннервація та її
«стовп»[48][51] :
o спеціальна вісцеромоторна (бранхіомоторна) (англ. special visceral efferent (SVE) )  —
забезпечує іннервацію м'язів, що утворилися з глоткових дуг (жувальні, мімічні, м'язи
горла); нерви, які несуть таку інформацію  — V, VII, IX та X.
Спеціальна моторна іннервація не відрізняється за своєю суттю від загальної, цей поділ також
утворився штучно та історично[50].
У таблиці нижче наведені дані щодо наявності тих чи інших типів волокон у складі кожного
черепного нерва (без врахування термінального нерва та додаткового нерва):

Чутлива іннервація Моторна іннервація

Нерв Примітки
GSA GVA SSA SVA GSE GVE SVE

[52]
I

II [10]

[46]
III
 [14]
IV

V [53]

[20]
VI

VII [22]

[24]
VIII

IX [26]

[54]
X

XII [55]

Проблема додаткового нерва[ред. | ред. код]

У таблиці навмисно не наведені дані щодо додаткового нерва. Річ у тім, що серед науковців
немає єдності щодо класифікації нерва та його анатомії. В одних підручниках іннервацію
нерва відносять до SVE, у інших — до GSE. Черепна частина додаткового нерва, з'єднуючись
з блукаючим нервом, іннервує м'язи м'якого піднебіння та гортані, які є похідними глоткових
дуг, тобто такий тип іннервації відноситься до SVE, але деякі спеціалісти вважають, що
черепна частина повинна опусуватися як складова блукаючого нерва [56]. Інші фахівці або не
поділяють такої думки, або вказують на тісний філогенетичний зв'язок додаткового та
блукаючого нервів: по суті додатковий нерв, в еволюційному контексті, є похідним блукаючого
нерва. Останній є нервом зябрових дуг, тобто його іннервацію можна описати як SVE, а
оскільки додатковий нерв є його похідним, то він забезпечує аналогічний тип іннервації [57].
Прихильники GSE вказують на те, що м'язи, які іннервує додатковий нерв, не належать до
похідних зябрових дуг, тому нерв не може бути вісцеромоторним [57], але існують і протилежні
погляди[56].
З огляду сучасних даних, які ґрунтуються на використанні генетичного аналізу, правда
належить як тим, так і іншим. Частини трапецієподібного та грудинно-ключично-
сосцеподібного м'язів, які іннервуються додатковим нервом, розвиваються подібно до м'язів
зябрових дуг, тобто необхідний контакт клітин нервового гребеня та парааксіальної
мезодерми. Так розвиваються місця прикріплення цих м'язів до кісток. Більша частина м'язів
розвивається із сомітів. Таким чином, зважаючи на подвійну природу м'язів, нерв може бути
одночасно і SVE, і GSE. Беннінгер та Макніл запропонували ввести новий термін —
перехідний нерв (лат. transitional somatic efferent) — який би мав стосуватися відвідного нерва
та показував його проміжне становище між спинним та черепним нервами, а також показував
наявність двох нервових структур (спинномозкової та черепної), які належать додатковому
нерву[58].
Вузли[ред. | ред. код]

4 вузли на прикладі IX та X черепних нервів (на малюнку sup. gang (яремний) та petrosus (кам'янистий).
gang. відносяться до IX нерва, а jugular. gang. (яремний) і gang. nodosum (вузлуватий) — до X)
Вузол — це сукупність компактно розташованих нейронів, які винесені за межі ЦНС, по суті це
ж те ядро, тільки на периферії[37].
Черепні нерви пов'язані з вузлами двох типів — чутливими та вегетативними. Перші наявні
тільки тоді, коли до складу нерва входять волокна загальної чи спеціальної чутливості, другі —
коли є парасимпатичні волокна[38][39]:

 Чутливі вузли містять нейрони, чиї відростки власне і формують нерв на периферії.

o Термінальний вузол  — належить однойменному нерву[5] .
o Трійчастий вузол  — містить первинні чутливі нейрони, що формують трійчастий
нерв[13] .
o Завитковий вузол  — пов'язаний із завитковою (слух ) частиною завитково-
присінкового нерва[23] .
o Присінковий вузол  — пов'язаний із присінковою (рівновага) частиною завитково-
присінкового нерва[23] .
o Колінчастий вузол  — пов'язаний з лицевим (точніше проміжним) нервом [21] .
o Верхній (яремний ) та нижній (кам'янистий ) вузли під'язикового нерва[25] .
o Верхній (яремний ) та нижній (вузлуватий ) вузли блукаючого нерва[27] .
 Черепні нерви пов'язані з п'ятьма великими вегетативними вузлами голови. Нерви несуть
передвузлові гілки, що передають інформацію нейронам у вузлі, від яких відходять
завузлові волокна, що безпосередньо іннервують орган-ціль [59] .
o Крило-піднебінний вузол  — пов'язаний з лицевим нервом, чиї волокна формують
парасимпатичний корінець цього вузла. Через нього транзитом проходять аксони
верхньощелепного нерва (гілка трійчастого нерва), які формують чутливий корінець
цього вузла[60] .
o Вушний вузол  — пов'язаний з язико-глотковим нервом, який підходить до вузла у
вигляді парасимпатичного корінця. Чутлива гілка формується чутливими волокнами
нижньощелепного нерва (гілка трійчастого нерва), які минають його транзитом [17] .
o Піднижньощелепний вузол  — парасимпатичний корінець утворений лицевим нервом,
чутливий — трійчастим[61] .
o Під'язиковий вузол  — парасимпатичний корінець формується лицевим нервом, а
чутливий — трійчастим[61] .
o Війковий вузол  — парасимпатичний корінець формується окоруховим нервом, а
чутливий — носовійковим нервом, однією з дрібних гілочок трійчастого нерва [15] .
 Окоруховий, лицевий та язико-глотковий нерви окрім вище названих великих вегетативних
вузлів пов'язані з великою кількістю маленьких нервових вузликів, які складаються з
декількох десятків або декількох сотень нейронів [62] .

 Блукаючий нерв пов'язаний з великою кількістю парасимпатичних вузлів в черевній та

грудній порожнинах, які розташовані всередині органів (так звані інтрамуральні вузли) [63] .
Вихід з черепа[ред. | ред. код]

Отвори, через які виходять черепні нерви

Черепні нерви виходять з черепа (хоча про чутливі волокна правильніше казати «входять»)
через наступні отвори:

 термінальний (0) та нюховий (I) нерви виходять через отвори решітчастої пластинки
(лат. foramina laminae cribrosae) решітчастої кістки;
 зоровий нерв (II) виходить зоровий канал (лат. canalis opticus) клиноподібної кістки;
 окоруховий (III), блоковий (IV), гілочки очного (V1) та відвідний (VI) нерви покидають
порожнину черепа через верхню очноямкову щілину (лат. fissura orbitalis superior),
утвореної між крилами клиноподібної кістки;
 верхньощелепний нерв (V2) прямує з черепа через круглий отвір (лат. foramen rotundum)
клиноподібної кістки;
 нижньощелепний нерв (V3) виходить через овальний отвір (лат. foramen ovale)
клиноподібної кістки;
 лицевий (VII) та присінково-завитковий нерви (VIII) покидають череп через внутрішній
слуховий отвір (лат. meatus acusticus internus) скроневої кістки;
 язико-глотковий (IX), блукаючий (X) та низхідна частина додаткового (XI) нерва виходять з
черепа через яремний отвір (лат. foramen jugulare), що формується скроневою
та потиличною кістками;
 під'язиковий нерв (XII) виходить на зовні через канал під'язикового нерва (лат. canalis
hypoglossus) у потиличній кістці;
 висхідна частина додаткового нерва (та, що починається в спинному мозку) входить в
череп через великий отвір (лат. foramen magnum).
Кровопостачання[ред. | ред. код]
Кровопостачання черепних нервів є мінливим, бо їхню васкуляризацію забезпечують дрібні
судини, що відходять від гілок трьох основних артерій голови — внутрішньої сонної
артерії, зовнішньої сонної артерії та основної артерії — при цьому у різних осіб до одного ж і
того нерва можуть відходити гілочки від різних великих судин. Найчастіше нюховий нерв
забезпечений кров'ю від нюхової артерії, яка відходить від A2-сегменту передньої мозкової
артерії. Зоровий нерв майже на всій довжині від виходу з мозку кровопостачається очною
артерією, і тільки кінцевий відділ кровопостачається задніми короткими війковими артеріями.
Група окорухових нервів (III, IV та VI) в початкових відділах кровопостачаються з вертебро-
базилярного басейну, та частина, яка прямує в печеристій пазусі — з басейну внутрішньої
сонної артерії. Трійчастий нерв в початковому відділі може бути васкуляризований як завдяки
трійчастій артерії чи іншій гілці від мозочкової або основної артерії, так і завдяки оболонково-
під'язиковій артерії (басейн внутрішньої сонної артерії), так і гілочкою від висхідної глоткової
артерії (зовнішня сонна артерія). Кінцеві гілки кровопостачаються з басейну обидвох сонних
артерії. До лицевого нерва підходять гілки від передньої нижньої мозочкової чи лабіринтної
артерій (басейн основної артерії) та від середньої оболонкової артерії (басейн зовнішньої
сонної артерії). Кінцеві гілочки кровопостачаються від артерій, що розташовані поруч з ними.
Присінково-завитковий нерв живиться від тих же артерій, що й лицевий. Бульбарна група (IX,
X, XI та XII) живляться в основному від гілок основної артерії, хоча доволі часто і від
зовнішньої сонної артерії.[64][65][66]

Подібність та відмінність зі спинномозковими нервами[ред. | ред.

код]
Спинномозкові нерви — це нерви, які відходять безпосередньо від спинного мозку. Є ряд
ознак, які є спільними і для них, і для черепних; є ряд ознак, які відмінні. Так, черепні нерви є
більш спеціалізованими: якщо всі спинномозкові нерви несуть усі можливі «загальні» (GSA,
GSE, GVA, GVE) види інформації у свій сегмент іннервації, то не всі черепні нерви мають усі
можливі види волокон. «Спеціальні» види інформації забезпечуються тільки черепними
нервами, спинномозкові нерви таких волокон не мають. Задня гілка спинно-мозкового нерва
пов'язана з чутливим вузлом; теж саме є у чутливих (загальна чутливість) нервів. Подібно
розташовані ядра як черепних, так і спинномозкових нервів: чутливі ядра розташовані
вентрально (спереду), моторні — дорсально (ззаду). Спинномозкові нерви іннервують тіло за
сегментарним типом; сегментарність голови поки що лежить в площині дискусії [48][67].

Розвиток[ред. | ред. код]

Черепні нерви шеститижневого людського ембріона

Анатомічна будова нервів, їхнє розміщення у ЦНС у вигляді вище згаданих функціональних
«стовпів» та у ПНС визначається онтогенезом. Водночас закономірності, які визначають
розвиток інших анатомічних складових нервової системи та їхнє розміщення, впливають і на
черепні нерви.

Розвиток центральних складових[ред. | ред. код]

Вентрально-дорсальна вісь: крилова та вентральна пластинки [ред. | ред. код]
Так, вже було згадано про закономірність розміщення чутливих та рухових ядер уздовж
вентрально-дорсальної осі. Під час розвитку нервової трубки (похідне ектодерми, з якої
утворюється в подальшому вся ЦНС) її бічна пластинка ділиться на вентральну (базальну), з
якої виникатимуть рухові компоненти, та дорсальну (алярну, крилову), з якої виникатимуть
чутливі компоненти. Таким чином, моторні (сомато- та вісцеро-) ядра виникають у вентральній
пластинці, а чутливі — у дорсальній пластинці.[68] На рівні ромбоподібного мозку крилову та
передню пластинки можна розділити на ще дві поздовжні ділянки: крилову пластинку — на
дорсально та проміжнодорсальну ділянки, а вентральну пластинку — на проміжновентральну
та вентральну ділянки[69]. Кожна з цих ділянок дає початок специфічним ядрам, звідси і поділ
на типи інформації[70]:

 у вентральній ділянці утворюються усі моторні ядра, як вісцеромоторні, так і

соматомоторні, проте згодом вісцеромоторні ядра мігрують у проміжновентральну ділянку;
 у проміжнодорсальній ділянці утворюються вісцеросенсорні ядра;
 у дорсальній ділянці утворюються соматосенсорні ядра.
 На малюнку 1 схематично зображено нервову трубку та розташування рухових нейронів у вентральній
пластинці та чутливих — у дорсальній. З нервової трубки формується вся ЦНС, а вже згаданий принцип
формування і розташування ядер повністю зберігається у спинному мозку сформованої ЦНС. У стовбурі
мозку, що розвивається, поділ на пластинки і принципи розташування загалом ті самі (малюнок 2), але
не завжди і не всюди, що пов'язане з міграцією деяких нейронів з первинних місць утворення та
особливостями формування інших анатомічних утворів (зокрема, якщо у майбутньому спинному мозку
порожнина розташована у центрі, то у майбутньому довгастому мозку та мості вона зміщена більше
дозаду). Наприклад, на малюнку 3 рухове ядро відвідного нерва (на малюнку №4) розташоване
дорсальніше щодо чутливого спинномозкового ядра трійчастого нерва (№11).
Передньо-задня вісь: невромери[ред. | ред. код]
З ростральної частини нервової трубки формується головний мозок, попередньо проходячи
стадію трьох первинних та п'яти вторинних міхурців. Кожен первинний міхурець складається з
певної кількості невромерів[71]. Середній мозок складається з двох
мезомерів, ромбоподібний — з дванадцяти ромбомерів, до яких зачасту відносять
невромер перешийка[72]. Кожен невромер експресує унікальні для нього гомеозисні гени, і,
таким чином, є місцем розвитку специфічних структур (у контексті черепних нервів — певних
ядер чи частин ядер)[73]. Важливим є те, що кожен невромер містить як алярну та і вентральну
пластинки, і, таким чином, у ньому розвиваються і чутливі, і рухові ядра [72].
Розвиток специфічних структур найкраще простежується на рухових ядрах [74]. Так, з мезомера
1 розвиваються рухові ядра окорухового нерва (ядро окорухового нерва та ядро Едінгера —
Вестфаля)[75], з невромера перешийка (ромбомер 0) — ядро блокового нерва[72], з ромбомера 2
та 3 — рухове ядро трійчастого нерва, з ромбомерів 4 та 5 — відповідно рухове ядро лицевого
нерва та верхнє слиновидільне ядро, з ромбомера 6 — ядро відвідного нерва, з ромбомерів 7-
9 — подвійне ядро, а з 9-11 ромбомерів — ядро під'язикового нерва[74].
З алярної пластинки ромбомера 3 утворюється головне ядро трійчастого нерва,
спинномозкове ядро трійчастого нерва простягається від ромбомера 4 до ромбомера 11 та
продовжується далі на спинний мозок[72].

Розвиток периферичних складових[ред. | ред. код]

Похідні нервового гребеня та нервових плакод[ред. | ред. код]
Чутливі та вегетативні вузли черепних нервів формуються з нервового гребеня та нервових
плакод: чутливі вузли формуються як з клітин нервового гребеня, так і з клітин плакод,
вегетативні вузли формуються тільки з нервового гребеня [71]. З черепними нервами пов'язані
нюхова плакода[76], вентролатеральна, або надзяброва, група плакод, до якої належать чутливі
плакоди, що утворюватимуть чутливі вузли нервів глоткових дуг (всіх, окрім трійчастого
нерва), та дорсолатеральна група плакод, до якої належать вушна плакода, плакоди бічної
лінії в анамній, верхньощелепно-нижньощелепна та очна трійчасті плакоди. [71][77][78] В анамній
очна трійчаста плакода називається глибокою і вона не з'єднюється з верхньощелепно-
нижньощелепною трійчастою плакодою, таким чином вона дає початок окремому вузлу і,
відповідно нерву, який виконує функцію подібну до очної гілки трійчастого нерва амніотів. В
амніотів та деяких видів риб очна та верхньощелепно-нижньощелепна трійчасті плакоди у
більшій чи меншій мірі з'єднані та дають початок трійчастому вузлу.[79][80][81]
Нюхова плакода дає початок нюховому епітелію, а отже й нюховому нерву[78][82]. Проте це не
єдиний нерв, який розвивається з неї. Ще одним таким нервом є лемешево-носовий нерв, або
нерв Якобсона, який у людини наявний лише до народження, проте який відіграє важливу
роль у формуванні аденогіпофіза статевої системи.[82] Ще один нерв, який пов'язаний
з нюховим мозком — це термінальний нерв. Довгий час велася дискусія про ембріональний
початок нерва: вважалося, що він походить з тої частини носової плакоди, з якої походить і
лемешево-носовий нерв, однак сучасна точка зору полягає у тому, що термінальний нерв є
похідним нервового гребеня. [78][83]
Зоровий нерв, який разом з нюховим відносять до несправжніх, є істинним
продовженням переднього мозку (лат. prosencephalon) на периферію[84].

Зяброві дуги
Соміти, сомітомери та зяброві дуги[ред. | ред. код]
Рухові гілочки пов'язані з сомітами, сомітомерами та глотковими дугами. Соміти та
сомітомери — це похідні мезодерми. Мезодерма складається з трьох частин: парааксіальної
мезодерми, або епімеру, мезомеру та гіпомеру. Епімер є єдиною частиною мезодерми, яка
пов'язана з черепними нервами: у каудальній частині голови вона простягається у вигляді
чітко окреслених потовщень — сомітів, а у ростральній частині голови ці потовщення не такі
виражені, тому вони низиваються сомітомерами. Соміти та сомітомери дають початок усім
посмугованим м'язам голови, як м'язам, пов'язаним з зябровими дугами, так і окоруховим
м'язам, так і м'язам язика[85][86][87]
Проте, окрім власне розвитку, для м'яза є важливим правильне розміщення відносно інших
анатомічних утворів та утворення функціональних зв'язків з цими утворами, насамперед з
нервом. Місцями, де формуватимуться такі зв'язки для ряду м'язів, є зяброві дуги, де дуже
важливим є вплив нервового гребеня на клітини мезодерми. [88][89] Зяброва (глоткова) дуга — це
ембріональне утворення, яке складається з мезенхіми, ззовні покритої ектодермою, а з
середини — ентодермою[90]. Мезенхіма глоткових дуг походить з нервового гребеня та
епімеру[91]. Глоткових дуг є п'ять; нерв, який пов'язаний з нею, іннервує її похідні:

Глоткова дуга Нерв М'язи

Жувальні м'язи, переднє

Перша
черевце двочеревцевого м'яза, м'яз-натягувач
(нижньощелепна Трійчастий
барабанної перетинки, м'яз-натягувач
)
піднебінної завіски

Друга
Лицевий нерв Мімічні м'язи
(під'язикова)

Третя Язико-глотковий нерв Шило-глотковий м'яз

Четверта та Звужувачі глотки, м'яз-підіймач піднебінної

Блукаючий нерв
шоста завіски, персне-щитоподібний м'яз

Порівняльна анатомія[ред. | ред. код]

Черепні нерви коня

Черепні нерви катрана звичайного
Дванадцять пар черепних нервів є поняттям класичним, і таким, що насамперед стосується
людини та медицини[92]. У людини та у більшості хребетних наявний ще один нерв —
термінальний[93][94]. Під час ембріонального розвитку у людини наявний лемешево-носовий
нерв, який згодом редукується[82]; у деяких тварин цей нерв розвинутий та його легко
ідентифікувати у дорослих особин[95]. Описаний ще один світлочутливий нерв, який в
англомовній літературі отримав назву epiphyseal nerve[51]. У водних анамній наявні нерви бічної
лінії, кількість яких може сягати шести[42].

Спільні нерви[ред. | ред. код]

Дванадцять класичних нервів[ред. | ред. код]
Серед «канонічних» дванадцяти пар черепних нервів у анамній знаходять десять відповідних
(XI пара є складовою X пари, XII пари нема, є тільки її гомологи) [96]. Решту десять пар мають
лише деякі незначні модифікації. Так, у саламандр наявних окремий глибокий очноямковий
нерв (у більшості тварин він разом зі своїм вузлом об'єднався з першою гілкою трійчастого
нерва). У акул наявна четверта гілка трійчастого нерва — поверхневий очноямковий нерв.[97]
Невеликі модифікації пов'язані з окоруховими м'язами, кількість яких різниться у різних видів
та класів. В більшості випадків III пара іннервує медіальний, нижній та верхній прямі м'язи та
верхній нижній косий м'яз. IV пара іннервує верхній косий м'яз. VI пара іннервує зовнішній
прямий м'яз. У міксин відсутні м'язи ока, а у мурен відсутній медіальний прямий м'яз — це
відбивається на кількості та функції нервів. [98]
Окрім очей ці нерви відповідають за рухи повік. Зазвичай рухати можливо тільки верхню
повіку, але деякі тварини можуть рухати обидвома повіками: верхня іннервується III парою
черепних нервів, а нижня — V парою. В амфібій, птахів, плазунів та деяких ссавців (зайцеві)
наявна «третя» повіка. В ящірок та птахів вона іннервується VI парою (основний нерв,
іннервує м'яз-втягувач очного яблука) та III парою (допоміжний нерв, іннервує квадратний
м'яз). У крокодилів та черепах III нерв теж допоміжний, але він іннервує інший м'яз —
пірамідний.[98]
Термінальний нерв[ред. | ред. код]
Термінальний нерв (лат. nervus terminalis) є найбільш ростаральним нервом[94], який наявний у
всіх хребетних, хоча довгий час вважалося, що він відсутній у птахів та у безщелепних[95].
Дендрити аксона галузяться в нюховій ділянці разом з дендритами нюхового та лемешево-
носового нерва[93]. У дорослої людини він слабо розвинутий, проте його можливо
ідентифікувати[94]. Основна кількість нейронів розміщена в термінальному вузлі (кількість
вузлів серед хребетних різниться), хоча нейрони можуть траплятися вздовж усьога нерва.
Аксони прямують до кінцевого мозку[4].
Особливістю нерва є те, що його нейрони містять гонадоліберин (єдине виключення —
термінальний нерв міногових)[4]. Під час ембріонального розвитку термінальний та лемешево-
носовий нерви грають роль своєрідних «містків», по яким нейрони, які здатні синтезувати
гонадоліберин, мігрують у гіпоталамус (лат. hypothalamus)[99]. Таким чином, термінальний нерв
відіграє важливу роль у формуванні гіпоталамуса, статевої системи, здатності до репродукції
та формуванні сексуальної поведінки. Вважається, що термінальний нерв пов'язаний зі
сприйняттям феромонів, проте беззаперечних доказів цьому не існує [93].
У зубатих китів нюховий та лемешево-носовий нерв відсутні, наявний лише добре розвинутий
термінальний[100].

Інший світлосприймальний нерв[ред. | ред. код]

Окрім оптичного нерва у багатьох хребетних є ще один світлосприймальний нерв. В
англомовній літературі він називається epiphyseal nerve. Нейрони, відростки яких формують
цей нерв розміщені в епіфізі, інформація по нерву прямує до епіталамуса (лат. epithalamus).
Однак це світлосприйняття не використовується для візуального аналізу в ЦНС, а забезпечує
регулювання циркадних ритмів.[51][101]
Нерв складається з немієлінізованих волокон і онтогенетично дуже подібний до оптичного
нерва, тобто теж є відростком переднього мозку на периферію. Саме тому багато авторів не
вважають його нервом, а лише нервовим шляхом.[101]
Цей нерв може бути розділений на два нерви: pineal nerve та власне epiphyseal nerve[51]. Поділ
залежить від будови епіфізу: у деяких тварин окрім власне шишкоподібної залози наявна ще
одна додаткова частка, яка також містить нейрони, що формують нерв [102][103]. У міног
та латимерій цю частку називають парапінеальною залозою, або органом (лат. organum
parapineale)[102][103], у жаб — лобним, або фронтальний органом (лат. organum frontale)[103][104],
у ящірок та гатерій — парієтальним, або тім'яним органом (лат. organum parietale)[103][104]. Усі ці
додаткові частки часто називають «третім оком», або ж замість слова «орган» зачасту
використовують слово «око» [103].

Нерви бічної лінії[ред. | ред. код]

Бічна лінія риби

Докладніше: Бічна лінія
У анамній окрім загальних для всіх хребетних органів відчуттів є ще бічна лінія, яка
забезпечує електрорецепцію та механорецепцію, що дозволяє краще орієнтуватися у
водному середовищі[105]. Нервовий апарат бічної лінії складається з нервів бічної лінії, чиї
дендрити закінчуються в нейромастах, механічних рецепторах бічної лінії[106],
та ампулярних чи горбкових рецепторах, електрорецепторах бічної лінії[107].
Зазвичай цих нервів є шість і вони поділяються на дві групи: передвушну, яка розміщена
між трійчастим та лицевим нервами, та післявушну, яка розташована між язико-глотковим
та блукаючим нервами. До першої групи належать передньозадній нерв бічної лінії,
задньозадній нерв бічної лінії та вушний нерв бічної лінії. До другої групи відносять
середній нерв бічної лінії, надскроневий нерв бічної лінії та задній нерв бічної лінії.
В амбістом відсутній вушний нерв.[108]
Окрім сполучення з рецепторами нерви дають комунікативні гілки до інших нервів: очні та
щічні гілки задньозаднього нерва до перших двох гілок трійчастого нерва, передньозадній
нерв разом з лицевим формує під'язиково-нижньощелепний стовбур. [96]

Якобсонів нерв людського ембріона

Лемешево-носовий нерв[ред. | ред. код]

Докладніше: Якобсонів орган
Лемешево-носовий нерв (лат. nervus vomeronasale), або нерв Якобсона — це нерв,
який іннервує однойменний орган — орган Якобсона. Він наявний у амфібій, ящірок та
змій, деяких ссавців (доброго розвитку, наприклад, досягає у мишоподібних)[109].
Відсутній у птахів, крокодилів, черепах [110]. Щодо приматів, у тому числі і людини, то
вважається, що у цього ряду він наявний тільки під час ембріонального розвитку[82],
хоча наявні дані, які вказують на те, що нерв присутній у всіх ссавців і в дорослому
віці[110]. Нерв тісно пов'язаний з нюховим нервом як анатомічно, так і функціонально.
Волокна його прямують до додаткової нюхової цибулини[111].
Досліди вказують на те, що лемешово-носовий нерв пов'язаний із сексуальною
поведінкою у ссавців[4], а його ембріональний розвиток, подібно термінальному нерву,
важливий для розвитку статевої системи[99]. Досліди ж на зміях показали, що цей нерв
є надзвичайно важливим при полюванні, оскільки вловлює молекули-одоранти
потенційної здобичі[110].

Класифікація[ред. | ред. код]
Отже, в залежності від ембріонального розвитку, анатомічної будови, функцій,
топографії існує багато класифікацій черепних нервів.
Насамперед, розрізняють справжні черепні нерви та несправжні — I та II, які
розвиваються як вирости головного мозку на периферію. Несправжніми їх називають
через їхній тісний зв'язок з переднім мозком: нюховий нерв тісно пов'язаний з кінцевим
мозком (лат. telencephalon), а зоровий нерв — з проміжним мозком (лат. diencephalon).
[112]
 Через цей зв'язок класично вони розглядаються як продовження переднього мозку
на периферію, хоча ембріональне походження у них різне [113]. Їхня гістологічна будова
також відмінна від будови типового периферичного нерва. Так, зоровий нерв
покритий мієліном не периферичного типу, а центрального, який
утворюється олігодендроцитами[112], оточений трьома мозковими оболонами, як і
головний мозок[8]. Ці нерви є чутливими у функціональному плані[114].
Функціонально справжні нерви ділять на три великі групи [112][115]:

 рухові (містять тільки соматоматорні та/або вісцеромоторні волокна) — III, IV, VI, XI
та XII пари черепних нервів;
 чутливі (містять тільки соматосенсорні волокна) — VIII пара черепних нервів;
 змішані (місять волокна обох типів) — V, VII, IX та X пари черепних нервів.
Топічно нерви ділять на[114]:
 нерви переднього мозку
o I пара нервів пов'язана з кінцевим мозком;
o II пара нервів — з проміжним мозком;
 нерви середнього мозку (лат. mesencephalon) — III та IV пари нервів;
 нерви ромбоподібного мозку;
o нерви заднього мозку (лат. metencephalon), а саме моста (лат. pons) — V, VI, VII
та VIII пари нервів;
o нерви довгастого мозку (лат. myelencephalon) — IX, X, XI та XII пари нервів.
Клінічно нерви (справжні) поділяють на[114]:

 окорухові нерви — III, IV та VI пари нервів;

 нерви мосто-мозочкового кута — V, VI, VII та VII пари нервів;
 каудальні нерви — IX, X, XI та XII пари нервів.

Медичні питання[ред. | ред. код]

Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад!
Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до
лікаря.

 Зовнішні відеофайли

Клінічні тести

Тестування черепних
нервів(англ.)

Обстеження та симптоми[ред. | ред. код]

Таблиця Головіна-Сівцева для визначення гостроти зору

Відхилення язичка при ураженні блукаючого нерва

Відхилення язика при ураженні під'язикового нерва
Кожен нерв виконує специфічну функцію, яку перевіряють для визначення
правильного функціонування нерва та виключення ураження. Тестування виконується
в порядку, який відповідає номеру черепного нерва. У разі знаходження порушення
воно диференціюється з всіма іншими можливими, які, однак, пов'язані з ураженням
інших відділів нервової системи. Нижче наведені тести для кожного нерва.

 Оскільки нюховий нерв відповідає за сприйняття запахів, то для його перевірки

пацієнта просять закрити одну ніздрю, а до іншої підносять подразник (запах).
Хворий має вказати, який запах він відчуває. Не можна використовувати речовини
на кшталт аміаку чи бензину. Порушення, які можуть знайти — аносмія (втрата
нюху), гіпосмія (зниження нюху), гіперосмія (підвищення нюху).[116]
 Для дослідження функціонування зорового нерва використовують таблицю
Головіна-Сівцева чи таблицю Снеллена (визначення гостроти
зору), периметроскопія (поля зору), таблицю Рабкіна (кольоросприйняття),
дослідження очного дна та диску зорового нерва, перевірка зіничного рефлексу.
Можливі порушення — амавроз, геміанопсія,
порушення кольоросприйняття, скотоми, застійні диски.[117]
 Щоб дослідити функцію окорухового нерва, насамперед звертають увагу на
позицію очного яблука; якщо наявна зовнішня косина, це може вказувати на
порушення іннервації цим нервом. Також звертають увагу на повіку (чи
наявний птоз — її опущення). Також перевіряють реакцію зіниці на
світло, акомодацію, рухи очима. Можливі порушення —
зовнішня косина, анізокорія (внаслідок нечутливості до світла), відсутність
акомодації, птоз і двоїння при погляді в протилежний до ураження бік.[118]
 Якщо уражений блоковий нерв, людина не може направити око вниз і вбік, також
виникатиме двоїння.[119]
 При дослідженні трійчастого нерва перевіряють поверхневу та глибоку чутливості,
рефлекси, ланкою якого є трійчастий нерв
(надбрівний, підборідний, корнеальний, кон'юнктивальний), жувальні рухи.
Тактильну чутливість перевіряють ваткою в зонах іннервації гілок нерва і в зонах
Зельдера, больову — завдяки гострому предмету і в тих самих зонах. Пацієнта
просять зціпити зуби, порухати нижньою щелепою. Можливі порушення —
анестезія, гіпестезія, гіперстезія, біль, відсутність жувальних рухів, тризм.[120]
 Відвідний нерв забезпечує рух ока назовні. Саме цю функцію тестують при
перевірці нерва. Можливі порушення — двоїння, внутрішня косина.[121]
 Лицевий нерв містить і чутливі, і рухові волокна. Перевіряють загальну чутливість
вушної мушлі (аналогічно до трійчастого нерва). Смакову чутливість перевіряють
наносячи на язик певний смаковий подразник (солодке, гірке, кисле, солене).
Просять пацієнта усміхнутися, зімкнути очі — перевіряють функцію мімічних м'язів.
Перевіряється слух (функція стремінцевого м'яза, який іннервується нервом).
 Використовують тест Ширмера для перевірки іннервації слізної залози. Можливі
порушення — агевзія, лицеві парези або паралічі, гіперакузія, порушення сльозо-
та слиновиділення.[122]
 Слух і рівновага залежать від стану присінково-завитикового нерва. Для перевірки
слуху лікар може прошепотіти слово чи речення, а пацієнт має повторити за ним.
Проводять тест Ріннеттаест Вебера; .іЛар спостерігає за ходьбою пацієнта,
стійкістю в позі Ромберга. Можливі порушення — гіпо- або гіперакузія, атаксія (з
ністагмом), повна глухота.[123]
 Дев'ятий та десятий нерви перевіряються одночасно. Перевіряють стан м'якого
піднебіння, просять пацієнта ковтнути, говорити, прислуховуються до голосу
пацієнта (чи він не хрипкий), перевіряють глотковий рефлекс. Можливі порушення:
звисання піднебіння (половини або тотальне звисання), порушення ковтання,
хрипкість голосу. Також при патології блукаючого нерва можуть виникати
вегетативні розлади.[124][125]
 Тестування додаткового нерва полягає в просьбі до пацієнта повернути голову в
бік, підняти плечі, тобто перевірити іннервацію м'язів. У випадку порушення рухи
будуть обмежені або відсутні.[126]
 Щоб перевірити функцію під'язикового нерва, пацієнта просять висунути язик (в
нормі висувається по середній лінії), дивляться на стан язика (відсутність чи
наявність атрофій, фасцикуляцій).[127]
Захворювання[ред. | ред. код]
Периферійні нейропатії та невралгії[ред. | ред. код]
Під нейропатією розуміють будь-який, запальний (неврит) та незапальний, процес
в стовбурі нерва, який веде до погіршення або випадіння іннервації цим нервом та
больових відчуттів. При цьому причинами запалення можуть бути найрізноманітніші
чинники: бактерії, віруси (найчастіше герпевіруси), травматичні ушкодження, фізичні
чинники (наприклад, переохолодження чи стиснення нерва), радіація, пухлини. Як вже
було сказано, нейропатія веде до випадіння іннервації нерва: при нейропатії лицевого
нерва випадатиме міміка обличчя, порушуватиметься функції слинних та слізних
залоз. При нейропатії присінково-завиткового нерва випадатиме слух,
погіршуватиметься координація та рівновага. [128][129]
Невралгія — це стан, при якому у зоні іннервації чутливого нерва виникає сильний
біль. Найчастішим захворюванням цього типу є невралгія трійчастого нерва. При ній
виникатиме пекучий різкий біль в ділянці іннервації трійчастого нерва. Язико-глоткова
невралгія проявлятиметься болями в ділянці глотки, мигдаликів, язика, тобто в зоні
іннервації однойменного нерва. Інколи в процес залучаються тільки окремі гілочки
нервів.[130]
Ушкодження в ЦНС[ред. | ред. код]
Оскільки окрім стовбура в систему нерва входять шляхи в ЦНС, ядра та кіркові центри,
то їх ушкодження також проявлятиметься випадінням іннервації. Причини можуть бути
різними (запальний процес, ріст пухлини, травма), проте найчастішою причиною є
інсульт.
Якщо геморагічний чи ішемічний інсульт трапляється в ділянці стовбура і впливає на
ядра, то нерв може бути залучений до альтернуючого синдрому — випадіння функції
певного черепного нерва на стороні ураження та паралічі чи парези, втрата чутливості
на протилежній стороні на тілі. Якщо інсульт трапляється в ділянці внутрішньої
капсули чи променистого вінця, то випадатиме уся чутливість та моторика на
протилежному до сторони ураження боці, в тому числі і та, що забезпечується
черепними нервами. При ураженні кіркового аналізатора, якщо ушкодження
розташоване в ділянці, яка сприймає інформацію від певного черепного нерва,
випадатиме функція цього нерва.[131]
Історія відкриття та найменування[ред. | ред. код]
Відкриття[ред. | ред. код]
Античний час та Середньовіччя[ред. | ред. код]

Клавдій Гален

Андреас Везалій
Томас Вілліс

Самуель Томас Земмерінг

Перші документальні описи черепних нервів знаходять в працях Клавдія Галена, однак
є дані, що вже Герофіл розрізняв деякі черепні нерви (точно відомо, що він описав
оптичний нерв, але назви не дав і вважав, що це не нерв, а канал (poroi)). Також у
своїх працях Гален посилався на Маріноса з Александрії, який був вчителем його
вчителів. Гален описав (але не дав сучасної назви) сім пар черепних нервів; за черепні
нерви він визнавав не тільки власне черепні нерви, але й корінці трійчастого нерва.
Отже Галенова класифікація така (римськими цифрами вказаний номер пари черепних
нервів в його класифікації)

 I — оптичний нерв;

 II — окоруховий нерв;
 III — чутливий корінець трійчастого нерва;
 IV — моторний корінець трійчастого нерва;
 V — лицевий нерв + вестибуло-кохлеарний нерв;
 VI — язико-глотковий нерв + блукаючий нерв + додатковий нерв;
 VII — під'язиковий нерв
Нюховий нерв він не вважав нервом, а лише відростком мозку.
Також він класифікував чутливі та рухові нерви: перші були «м'якими», другі —
«твердими».
Така система класифікації зберігалася дуже довго, аж до початку Ренесансу. Цьому
сприяло декілька факторів: розтини людських тіл були заборонені як у Римській
імперії, так і під час Середньовіччя, Гален мав дуже великий авторитет у світі
тогочасної медицини, Церква пильно стежила за наукою, а зі
створенням інквізиції збільшила свій вплив.
Після загибелі Римської імперії центр наукових пошуків змістився на Близький Схід.
Однак праці Галена використовувалися і тут, тому класифікація черепних нервів
залишалася незмінною.[132][133]
Новий час[ред. | ред. код]
Зміни настали з приходом епохи Відродження, коли збільшився доступ до тіл і можна
було перевірити правильність старих ідей.
Перша відмінна від Галенової класифікація була створена Алессандро Бенедетті у
його Historia corporis humani 1502 року. Так VII нерв Галена став II у його класифікації,
нюхова цибулина та нюховий тракт стали III парою черепних нервів, окоруховий та
зоровий нерв утворювали I пару черепних нервів.
 Андреас Везалій у своїй De humani corporis fabrica (1543) теж дещо змінив
класифікацію нервів: два корінця трійчастого нерва утворювали III пару черепних
нервів, IV парою ставала піднебінна гілка верхньощелепного нерва. Інші нерви були на
тих позиціях, що і у Галена. Також Везалій був першим, хто описав відвідний та
блоковий нерви, однак вважав їх частиною окорухового нерва.
Вклад у розуміння будови та галуження нервів зробив Фаллопій, який описав усі три
сучасні гілки трійчастого нерва, лицевий канал скроневої кістки та барабанну струнну.
Першою класифікацією, яка вийшла за межі семи нервів, була класифікація Вілліса у
його праці Cerebri anatome (1664). Він виділяв такі нерви:

 I пара — нюхові тракт та цибулина

 II пара — оптичний нерв
 III пара — блоковий нерв
 IV пара — трійчастий нерв
 V пара — відвідний нерв
 VII пара лицевий нерв + слуховий нерв
 VIII пара — язико-глотковий нерв + блукаючий нерв + додатковий нерв
 IX пара — під'язиковий нерв
Робота Вілліса була дуже популярною в Європі. Користуючись нею голландський
хірург Годефрой Бідло описав вже 11 черепних нервів: окремо описав язико-глотковий,
блукаючий та додатковий нерви. Однак ця класифікація не набула особливої
популярності, і до Зоммерінга користувалися класифікацією Вілліса.
Остання класифікація (сучасна) належить Самуелю Томасу Земмерінгу, який у 1778
році описав усі 12 черепних нервів та розставив їх згідно з сучасною класифікацією.
Саме така класифікація була прийнята за стандарт під час затвердження BNA у 1895
році. Незмінною вона залишилася і при прийнятті PNA (1955) та при затвердженні
останньої анатомічної термінології в Ріо-де-Жанейро у 1997 році.
Однак у 1878 році Фрітіш описав знайдений у риб найростральніший нерв, який згодом
назвали термінальним. У 1905 році досліди де Врієса на людських ембріонах, а у
1914 — досліди Бруковера та Джонстона на дорослих людях — підтвердили наявність
цього нерва у людини. Оскільки усі нерви вже мали своє число від I до XII, він отримав
неримський символ «0». Також його позначають римською літерою «N».

Термінологія[ред. | ред. код]
Історія терміну «черепні нерви»[ред. | ред. код]
Також у різні часи різнився термін «черепні нерви». Гален вважав, що черепні нерви є
такими, що закінчуються в головному мозку. Везалій вживав термін «nervi a cerebro
originem ducentes», тобто нерви, які починаються в мозку, або нерви мозку. Вілліс
називав їх такими, що «народжуються» в черепі. В 1895 році відбулося прийняття
першої уніфікованої анатомічної термінології (Базельської — BNA); для нервів
вирішили використовувати термін nervi cerebrales — мозкові нерви. У 1935 році
відбувся перегляд номенклатури у Єні; цього разу був прийнятий термін nervi
capitales — головні нерви. Тільки у 1955 році, у Парижі, почали використовувати
термін nervi craniales — черепні нерви — та при перегляді PNA у 1980 році
альтернативний термін nervi encephalici. Однак при останньому перегляді та
затвердженні Terminologia Anatomica був прийнятий єдиний термін — nervi craniales.[132]
[133][134]

Історія найменувань окремих нервів[ред. | ред. код]

   Назва походить від функції
   Назва походить від розташування
   Назва походить від вигляду
   Інші причини

Нерв Етимологія назви Вперше Науковець, Причина назви

 який дав
названий
назву

Назву отримав
Термінальний через близькість
нерв (лат. nervus від лат. terminalis — крайній 1905 до термінальної
terminalis) пластинки головн
ого мозку

Альберт
Вільям Лосі

класичне лат. olfacere —
нюхаю,
посткласичне olfactorius, утво Нерв отримав
Нюховий нерв
рене додаванням -tor -(суфікс, свою назву через
(лат. nervus 1651
для утворення іменника від зв'язок з
olfactorius)
певного дієслова) та - функцією нюху
ius (використовується для
утворення прикметника) Томас
Бартолін

точно не
відомо;
Гален
надає
інформаці Нерв названий так
Зоровий нерв
ю, що деякі через
(лат. nervus від дав.-гр. ὀπτικός (optikos) ????
його приналежність до
opticus)
попередни функції зору
ки
називали
нерв
оптичним

Названий так
посткласичне латинське слово,
через свою
Окоруховий комбіноване з двох
функцію (іннервує
нерв (лат. nervus латинських слів: oculus — око 1783
м'язи очного
oculomotorius) та motore — рухаю; також
яблука і, таким
додані два суфікси: -tor та -ius
Йоганнес чином, рухає ним)
Пфеффінгер

Нерв названий
через те, що він
Блоковий нерв іннервує верхній
(лат. nervus від лат. trochlea — блок 1670 косий м'яз,
trochlearis) сухожилок якого
робить перегин,
що нагадує блок
 Вільям Молінс

Назву отримав
через свою форму:
основний стовбур,
Трійчастий нерв
від лат. trigeminus — який виходить з
(лат. nervus 1732
потрійний мосто-
trigeminus)
мозочкового кута,
ділиться на три
гілки
Якоб Вінслов

Нерв отримав
назву через
Відвідний нерв
функцію, яку
(лат. nervus від лат. abducere — відводити 1798
забезпечує, а саме
abducens)
відведення ока
назовні
Самуель
Томас
Земмерінг

Свою назву нерв

отримав через
Лицевий нерв від лат. faciei — обличчя; іннервацію
(лат. nervus посткласичне facialis — те, що 1762 мімічних м'язів
facialis) відноситься до обличчя обличчя, свою
«приналежність»
до обличчя
Альбрехт фон
Галлер

Через близьке
розташування
лицевого та
присінково-
завиткового
Проміжний нерв нервів їх довго
(лат. nervus від лат. intermedius — вважали одним
intermedius) 1778
проміжний нервом; в цьому
частина лицевого нерва випадку
проміжний нерв
Генріх Август розглядався як
Врізберг єднальна гілочка
між ними, тобто
проміжна
Присінково- від лат. vestibulum — Назва пішла від
завитковий нерв присінок; двох анатомічних
Колегія при
(лат. nervus 1960 структур, з якими
від лат. cochlea — завиток, перегляді PNA
vestibulocochlear нерв комунікує у
закрутка
is) внутрішньому вусі
 Назва пішла від
того, що
Язико- від дав.-гр. γλῶσσα анатомісти, які
глотковий нерв
(glossa) — язик та від дав.- досліджували
(лат. nervus 1762
гр. φάρυγξ (pharynx) — нерв, описували,
glossopharyngeus
глотка, горло що він вплітається
)
в глотку та корінь
Альбрехт фон язика
Галлер

Нерв отримав
Блукаючий нерв свою назву через
від лат. vagus — блудний,
(лат. nervus 1651 довжину та велике
бродячий, мандрівний
vagus) галуження в тілі
людини
Томас
Бартолін

Через близьке
розміщення до
від посткласичного
Додатковий блукаючого та
латинського
нерв (лат. nervus 1666 гілочки до нього
слова accesorius —
accessorius) розглядався як
додатковий
«додаток» до
сучасної X пари
Томас Вілліс

від дав.-гр. γλῶσσα Назва
Під'язиковий
(glossa) — язик та з характеризує
нерв (лат. nervus 1732
додаванням префікса hypo- — анатомічне
hypoglossus)
під- розміщення нерва

Якоб Вінслов

Примітки:[132][134]

5) Нерви шиї:

Нерв поділяється на верхні та нижні гілки, які

проходять через підшкірний м'яз шиї, але не
іннервують його. Верхні гілки (rr. superiores) іннервують
шкіру ...
 6) Нерви тулуба:
Нд

7) Нервы конечностей:

Нервы нижней конечности исходят из поясничного и

крестцового сплетений [1-7].

Поясничное сплетение

Поясничное сплетение образовано передними ветвями

первых четырех поясничных
нервов (рис. 1).

Рисунок 1. Поясничное сплетение

образовано передними ветвями
первых четырех поясничных нервов.

Строение
 Первый поясничный нерв получает ветвь от последнего
грудного нерва ( DXII ), и разделяется на верхнюю и нижнюю
ветви . Верхняя ветвь делится на подвздошно-подчревный и
подвздошно-паховый нервы. Второй поясничный нерв
получает нижнюю ветвь от первого поясничного нерва и дает
начало двум нервам: бедренно-половому нерву и кожному
нерву бедра. Оставшиеся второй, третий и четвертый нервы
делятся на вентральные и дорсальные ветви. Вентральные
ветви второго, третьего и четвертого нервов объединяются,
формируя запирательный нерв; а дорсальные ветви тех же
поясничных нервов соединяется, формируя бедренный нерв.
Формирование и локализация

Сплетение имеет форму треугольника с верхушкой

расположенной вдоль тел позвонков, основание - по линии
соединения передней верхней подвздошной ости, паховой
связки и лобкового бугорка. Сплетение проходит между
двумя пучками большой поясничной мышцы.
Анастомозы

Помимо описанных выше нервов, поясничные нервы

соединяются с симпатическим стволом посредством серых и
белых соединительных ветвей ( rami communicantes ).
Ветви поясничного сплетения ( рисунок 2)

Поясничное сплетение дает начало коллатеральным и

терминальным ветвям. Коллатеральные ветви иннервируют
квадратную мышцу поясницы, а также большую и малую
поясничные мышцы. Терминальные ветви - это подвздошно-
подчревный, подвздошно-паховый, бедренно-половой нервы,
кожный нерв бедра, запирательный нерв и бедренный нерв.
 Рисунок 2. Ветви поясничного
сплетения.

Подвздошно-подчревный нерв (T12- L1)

Подвздошно-подчревный нерв выходит из верхнего отдела

латерального края большой поясничной мышцы, идет косо к
подвздошному гребню по передней поверхности квадратной
мышцы поясницы. Затем он прободает заднюю часть
поперечной мышцы живота и разделяется на латеральную и
переднюю кожную ветви. Латеральная ветвь (подвздошная)
прободает внутреннюю и наружную косые мышцы, и
распределяется в коже ягодичной области. Передняя кожная
ветвь (подчревная) идет кпереди между внутренней косой и
поперечной мышцами. Затем она проходит через
внутреннюю косую и становится кожной после прохождения
через фасцию наружной косой мышцы. Кожная ветвь
иннервирует кожу подчревной области.
Подвздошно-паховый нерв ( T12- L1)

Начало, ход и расположение подвздошно-пахового нерва

такое же, как у подвздошно-подчревного, только подвздошно-
паховый нерв расположен ниже подвздошно-подчревного
нерва.
Бедренный кожный нерв (L2)

Бедренный кожный нерв выходит с латерального края

большой поясничной мышцы и пересекает нижнюю часть
квадратной мышцы поясницы и подвздошную мышцу,
поворачивая в ее фасцию по направлению к передней
верхней подвздошной ости. Затем он выходит под паховой
связкой на бедро по передней поверхности портняжной
мышцы, где нерв разделяется на переднюю и заднюю ветви.
Передняя ветвь делится на ветви, снабжающие кожу
передней и боковой поверхности бедра. Задняя ветвь
(ягодичная) иннервирует кожу ягодичной области и заднюю
поверхность бедра.
Бедренно-половой нерв ( L2)

Бедренно-половой нерв проходит по передней поверхности

большой поясничной мышцы в ее фасции; затем он
продолжается по наружной границе общей подвздошной
артерии и наружных подвздошных сосудов (направляя
вазомоторные нити к ним). Затем он разделяется на две
ветви на различном уровне выше паховой связки: половая
ветвь, которая проходит через паховое кольцо и
обеспечивает иннервацией мошонку или большие половые
губы, и бедренную ветвь, которая направляет ветви
к надчревной и наружной подвздошной артериям, к
внутренней косой и поперечной мышцам. Затем нерв
проходит ниже паховой связки, располагаясь латерально по
отношению к бедренной артерии и проходит через
решетчатую фасцию, снабжая кожу треугольника Scarpa .
 Запирательный нерв ( L2- L3- L4 передние отделы)

Запирательный нерв спускается вдоль медиального края

большой поясничной мышцы; пересекает переднюю
поверхность крестцово-подвздошного сустава, идет вдоль
латеральной стенки малого таза впереди запирательных
сосудов. Затем он входит в запирательный канал, где нерв
делится на терминальную и коллатеральную ветви.
Коллатеральные ветви – это два суставных нерва, которые
иннервируют тазобедренный сустав, а мышечная ветвь
снабжает наружную запирательную мышцу.
Терминальные ветви

Передняя ветвь

Передняя ветвь спускается впереди наружной

запирательной мышцы и короткой приводящей мышцы; затем
она разделяется на три мышечные ветви, иннервирующие
тонкую мышцу, короткую приводящую мышцу и длинную
приводящую мышцу; до ответвления нерва к последней
мышце передняя ветвь отдает большую кожную ветвь,
которая спускается к колену по медиальному краю длинной
приводящей мышцы, затем проходит через ее фасцию и
соединяется с подкожным нервом, распределяясь в коже по
большеберцовой поверхности конечности и коленного
сустава.
Задняя ветвь

Задняя ветвь проходит через наружную запирательную

мышцу и спускается между этой мышцей и короткой
приводящей мышцей; она иннервирует запирательную
наружную мышцу, короткую приводящую мышцу и коленный
сустав.
Добавочный запирательный нерв ( L3- L4)

Добавочный запирательный нерв присутствует в 10%

случаев. Он идет вместе с запирательным нервом до
запирательного канала, а затем отделяется от него и идет по
внутренней стороне подвздошно-гребешкового возвышения.
Окончание нерва варьирует: он может соединяться с
бедренным нервов, снабжая кожу медиальной поверхности
бедра; а иногда заканчивается в капсуле коленного сустава.
Бедренный нерв ( L2- L3- L4 задние отделы)

Бедренный нерв формируется из дорсальных отделов L 2,

L 3, L 4 в теле большой поясничной мышцы. Это самая
большая ветвь поясничного сплетения . Нерв выходит из
мышцы по ее боковой поверхности, спускается в углубление,
ограниченное большой поясничной и подвздошной мышцами,
покрытое подвздошной фасцией. Это углубление исчезает
вблизи паховой связки. Затем бедренный нерв идет вниз по
поверхности большой поясничной мышцы; он истончается и
проходит под паховой связкой латерально к бедренной
артерии, выходя на бедро. Пересекая паховую связку, нерв
отдает четыре терминальные ветви; иногда эти ветви четко
не выделяются, но ветви могут различаться по
иннервируемой области.

Терминальные ветви бедренного нерва располагаются в

двух различных плоскостях:

 Поверхностная ветвь: наружный и внутренний мышечно-

кожный нерв.
 Глубокая ветвь: нерв для четырехглавой мышцы бедра и
кожный нерв.
Наружный мышечно-кожный нерв

Наружный мышечно-кожный нерв разделяется на

мышечные ветви для верхней половины портняжной мышцы
и на три кожные ветви: верхняя кожная прободающая ветвь,
средняя кожная прободающая ветвь и внутренняя кожная
ветвь подкожного нерва.

Верхняя и средняя кожные прободающие ветви : эти ветви

берут начало под портняжной мышцей; затем они проходят
через ее фасцию, первая в верхней трети, последняя в
средней трети мышцы. Они иннервируют кожу передней
поверхности бедра.
 Внутренняя кожная ветвь подкожного нерва: эта ветвь
разделяется еще на две ветви: a) Поверхностная ветвь или
добавочная ветвь внутренней подкожной вены. Эта ветвь
проходит через широкую фасцию в среднем отделе бедра и
идет вдоль подкожной вены по медиальной стороне колена;
b) Глубокая ветвь или добавочная ветвь бедренной артерии.
Ветвь входит во влагалище бедренных сосудов и идет вместе
с бедренной артерией до канала Hunter , где она становится
подкожной и распределяется по медиальной стороне колена.

Эти две ветви (поверхностная и глубокая) соединяются с

кожной ветвью запирательного и подкожного нерва,
формируя сплетение, иннервирующее кожу ноги и
латеральную поверхность колена.
Внутренний мышечно-кожный нерв

Внутренний мышечно-кожный нерв разделяется на кожную

и мышечную ветви. Мышечные ветви проходят позади
бедренной артерии, иннервируя гребенчатую мышцу и
длинную приводящую мышцу. Кожные ветви в дальнейшем
разделяются еще на две ветви, которые идут спереди от
бедренной артерии; проходя через решетчатую фасцию,
иннервируя медиальную поверхность проксимального отдела
бедра. Они также дают ветви к коленному суставу.
Четырехглавый нерв

Четырехглавый нерв снабжает четыре головки

четырехглавой мышцы бедра. А именно:

 Нерв к прямой мышце бедра.

 Нерв к латеральной широкой мышце бедра.
 Нерв к промежуточной широкой мышце бедра
(бедренный).
 Нерв к медиальной широкой мышце бедра, который
спускается вместе с подкожным нервом к верхушке
треугольника Scarpa , где нерв покидает подкожный нерв
и входит в мышцу; отдавая ветви к промежуточной
широкой мышце бедра и ветви к коленному суставу.
 Подкожный нерв

Подкожный нерв идет впереди бедренной артерии из

треугольника Scarpa до канала Hunter . Затем он проходит в
нижнем отделе апоневротической выстилки канала и
спускается по медиальной поверхности колена позади
портняжной мышцы до суставной линии колена. Затем нерв
проходит через широкую фасцию, разделяясь на
коллатеральную и терминальную ветви.

Коллатеральные ветви

1. Бедренная кожная ветвь (медиальная сторона бедра и

колена).
2. Большеберцовая кожная ветвь (медиальная
поверхность голени).
3. Суставная ветвь (медиальная поверхность коленного
сустава).

Терминальные ветви

1. Подколенная ветвь (передняя поверхность колена).

2. Большеберцовая ветвь - идет вместе с подкожной веной,
иннервирует медиальную сторону передней поверхности
стопы, медиальную лодыжку и тибиотарзальное
сочленение.

Коллатеральные ветви бедренного нерва

1. Ветви к подвздошной и поясничной мышцам .

2. Ветви к бедренной артерии, которые берут начало чуть
выше паховой связки и идут вместе с артерией до
середины бедра.
3. Верхне-наружный кожный нерв бедра - является
непостоянным; обычно соединяется с латеральным
кожным нервом бедра.

Анастомозы бедренного нерва: Кожные ветви бедренного

нерва объединяют:

 Кожный нерв бедра .

  Запирательный нерв (кожная ветвь).
 Поверхностный малоберцовый нерв (ветвь общего
малоберцового нерва).

Крестцовое сплетение

Крестцовое сплетение формируется пояснично-крестцовым

стволом и первым, вторым и третьим крестцовыми нервами
(рисунок 3). Пояснично-крестцовый ствол идет вниз по крылу
крестца и крестцово-подвздошному сочленению к большому
седалищному отверстию, где соединяется с первым
крестцовым нервом. Крестцовые нервы уменьшаются в
размере сверху вниз; они входят в таз через переднее
крестцовое отверстие (первый крестцовый нерв проходит
через верхний край грушевидной мышцы, второй крестцовый
нерв проходит впереди мышцы, а третий идет по ее нижней
границе) направляясь к плоской связке. Сплетение по форме
напоминает треугольник с основанием у крестцовых
отверстий и верхушкой у седалищного отверстия.

Рисунок 3. Крестцовое сплетение

формируется пояснично-крестцовым
стволом и первым, вторым и третьим
крестцовыми нервами.

Локализация и взаимоотношения
 Крестцовое сплетение четко связано с половым
сплетением. Оно располагается на передней поверхности
тела грушевидной мышцы и покрыто тазовой фасцией.
Тазовая фасция отделяет сплетение от подчревных сосудов
и тазовых органов.
Анастомоз

 С поясничным сплетением.
 С половым сплетением.
 С симпатическим стволом.
 С подчревным сплетением.
Ветви крестцового сплетения

Есть 6 коллатерльных ветвей и одна терминальная ветвь

крестцового сплетения.
Коллатеральные ветви

 Нерв к внутренней запирательной мышце: берет начало

из брюшных отделов четвертого и пятого поясничного
нервов, первого крестцового нерва. Он покидает таз
через большое седалищное отверстие и возвращается
обратно через малое седалищное отверстие; затем он
выходит на тазовую поверхность внутренней
запирательной мышцы, где и заканчивается.
 Верхний ягодичный нерв: происходит из дорсального
отдела четвертого и пятого поясничного нервов и
первого крестцового нерва. Он покидает таз через
большое седалищное отверстие выше грушевидной
мышцы вместе с верхними ягодичными сосудами,
делится на верхнюю (иннервирует срединную и малую
ягодичные мышцы) и нижнюю ветви (иннервирует те же
мышцы, заканчивается в мышце, напрягающей широкую
фасцию бедра).
 Нерв к грушевидной мышце: происходит из дорсальных
отделов второго крестцового нерва и идет по передней
поверхности мышцы.
 Нерв к верхней близнецовой мышце: берет начало из
вентральных отделов сплетения, покидает таз через
 большое седалищное отверстие, спускается и входит в
мышцу.
 Нерв к квадратной мышце бедра и нижней близнецовой
мышце: происходит из вентральных отделов четвертого
и пятого поясничного нервов и первого крестцового
нерва; он покидает таз через большое седалищное
отверстие, проходит по передним поверхностям мышц и
дает ветвь к тазобедренному суставу.
 Задний кожный нерв бедра, известный также как «малый
седалищный нерв»: происходит из дорсальных отделов
L4- S2, выходит из таза через большое седалищное
отверстие ниже грушевидной мышцы. В ягодичной
области он делится на две ветви:

A. Нижний ягодичный нерв (LS-S1-S2): идет по глубокой

поверхности большой ягодичной мышцы.

B. Ветвь к задней поверхности бедра и ноги (S2): ветвь

спускается под большой ягодичной мышцей с нижней
ягодичной артерией, идет вниз по задней поверхности бедра
под широкой фасцией и над длинной головкой двуглавой
мышцы бедра к подколенной ямке. Здесь ветвь нерва
пронизывает глубокую фасцию и идет вниз в середине
задней поверхности ноги. По ходу нерв отдает кожную
ягодичную ветвь, которая огибает нижний край большой
ягодичной мышцы и идет по направлению вверх, иннервируя
кожу нижней ягодичной области, и отдает промежностную
ветвь, иннервирующую кожу промежности, кожу мошонки у
мужчин и кожу больших половых губ у женщин; заканчивается
терминальной ветвью, которая соединяется с икроножным
нервом.