1

МОДУЛЬ 3
ЛЕКЦІЯ 2
Тема: Розвиток серця та судин.
План.
1) Розвиток серцево- судинної системи в онтогенезі.
2) Вади розвитку (тетрада та тріада Фалло).
3) Кровообіг плоду.

Розвиток серця і кровоносних судин

Серце розвивається із двох симетричних зачатків, які згодом зливаються в
одну трубку, розміщену в ділянці шиї. Завдяки швидкому росту трубки у
довжину вона утворює S-подібну петлю. Перші скорочення починаються у
досить ранньому періоді розвитку, коли м'язова тканина ледве помітна. У S-
подібній серцевій петлі розрізняють передню артеріальну, або шлуночкову
частину, яка продовжується в артеріальний стовбур, truncus arteriosus, що
поділяється на дві первинних аорти, та задню, венозну, або передсердну, в яку
впадають жовтково-брижеві вени, venae omphalomesentericae. На цій стадії серце
має одну порожнину, поділ його на праву і ліву половину починається з
утворення перегородки передсердь. Шляхом росту зверху вниз перегородка
поділяє первинне передсердя на два – ліве та праве, причому таким чином, що
згодом місце впадіння порожнистих вен знаходиться у правому, а легеневих вен –
у лівому передсерді. Перегородка передсердь має посередині овальний отвір,
foramen ovale, через який у плода частина крові з правого передсердя поступає
безпосередньо у ліве. Шлуночок також поділяється на дві половини
перегородкою, яка росте знизу в напрямку до перегородки пересердь, не
здійснюючи повного поділу порожнини шлуночка. Зовні відповідно до меж
перегородки шлуночків з'являються міжшлуночкові борозни, sulci
interventriculares. Завершення утворення перегородки відбувається після того, як
артеріальний стовбур у свою чергу поділяється фронтальною перегородкою на
два стовбури: аорту і легеневий стовбур. Перегородка, яка поділяє артеріальний
 2
стовбур на два, продовжуючись у порожнину шлуночків назустріч перегородці
шлуночків і утворюючи перетинчасту частину міжшлуночкової перегородки, pars
membranacea septi interventriculare, завершує розподіл шлуночків один від одного.
До правого передсердя спочатку примикає венозний синус, який складається
із трьох пар вен: загальної кардинальної вени (приносить кров від усього тіла
зародка), жовткової вени (приносить кров із жовткового мішка) та пупкової вени
(із плаценти). Протягом п’ятого тижня отвір, який веде із венозного синусу у
передсердя сильно розширяється, так що його стінка стає стінкою самого
передсердя. Лівий відросток синуса разом із лівою кардинальною веною
зберігається і залишається як вінцевий синус серця. При впадінні у праве
передсердя венозний синус має два венозних клапани. Лівий клапан зникає, а із
правого розвивається клапан верхньої порожнистої вени і клапан вінцевого
синусу. Як аномалія розвитку може з'явитися третє передсердя, яке являє собою
або розтягнутий вінцевий синус, у який впадають всі легеневі вени, або
відокремлену частину правого передсердя.
Розвиток артерій. Відображаючи перехід у процесі філогенезу від
зябрового кола кровообігу до легеневого, у людини в процесі онтогенезу
спочатку закладаються артеріальні дуги, які потім перетворюються в артерії
легеневого і тілесного кіл кровообігу. У тритижневого зародка артеріальний
стовбур, вийшовши із серця, дає початок двом артеріальним стовбурам, які
мають назву вентральних аорт (правої і лівої). Вентральні аорти ідуть у
висхідному напрямку, потім повертають назад на спинний бік зародка; тут вони,
проходячи з боків від хорди, ідуть уже у низхідному напрямку і мають назву
дорзальних аорт. Дорзальні аорти поступово наближаються одна до іншої і в
середньому відділі зливаються в одну непарну низхідну аорту. В міру розвитку
на головному кінці зародка зябрових дуг у кожній із них утворюється так звана
аортальна дуга, або артерія; ці артерії з’єднують між собою дорзальну і
вентральну дуги, аорти на кожному боці. Таким чином, у ділянці зябрових дуг
вентральні (висхідні) і дорзальні (низхідні) дуги, аорти з'єднуються між собою за
допомогою 6 пар аортальних дуг.
У подальшому частина аортальних дуг і частина дорзальних аорт, особливо,
 3
правої, редукуються, а із решти первинних судин розвиваються великі
присердечні і магістральні артерії, а саме: артеріальний стовбур (про це йшлося
вище), поділяється фронтальною перегородкою на вентральну частину, із якої
утворюється легеневий стовбур, та дорзальну, яка перетворюється на висхідну
аорту. Цим пояснюється розташована аорти позаду легеневого стовбура. Слід
відзначити, що остання по току крові пара аортальних дуг, яка у
подвійнодихаючих і земноводних набуває зв’язку з легенями, перетворюється і в
людини на дві легеневі артерії – праву та ліву гілки легеневого стовбура. При
цьому, якщо права шоста аортальна дуга зберігається на невеликому
проксимальному відрізку, то ліва залишається по всій довжині, утворюючи
аортальну протоку, який зв’язує легеневий стовбур з кінцем дуги аорти, що має
значення для кровообігу плода. Четверта пара аортальних дуг зберігається з обох
боків по всій довжині, але дає початок різним судинам. Ліва четверта аортальна
дуга разом із лівою вентральною аортою і частиною лівої дорзальної аорти
утворюють дугу аорти, arcus aortae.
Проксимальний відділ правої вентральної аорти перетворюється на
плечеголовний стовбур, truncus brachiocephalicus, права четверта аортальна дуга –
на початок стовбура правої підключичної артерії, arteria subclavia dextra. Ліва
підключична артерія виростає із лівої дорзальної аорти каудальніше останньої
аортальної дуги. Дорзальні аорти на ділянці між третьою і четвертою
аортальними дугами облітеруються (заростають); крім того, права дорзальна
аорта облітерується також на ділянці від місця відходження правої підключичної
артерії до злиття з лівою дорзальною аортою.
Обидві вентральні аорти на ділянці між третьою і четвертою аортальними
дугами перетворюються на загальні сонні артерії, arteriae carotides communes,
причому внаслідок зазначених вище перетворень проксимального відділу
вентральної аорти права загальна сонна артерія відходить від плечеголовного
стовбуру, а ліва – безпосередньо від дуги аорти. В подальшому вентральні аорти
перетворюються на зовнішні сонні артерії, arteriae carotides externae.
Третя пара аортальних дуг і дорзальні аорти на відрізку від третьої до першої
зябрової дуги перетворюються на внутрішні сонні артерії, arteriae carotides
 4
internae, чим і пояснюється, положення внутрішніх сонних артерій латеральніше
від зовнішніх. Друга пара аортальних дуг перетворюється на язикові і глоткові
артерії, arteriae linguales et pharingeae, а перша пара – у щелепні, лицеві і скроневі
артерії. При порушенні звичайного перебігу розвитку виникають різні аномалії.
Із дорзальних аорт виникає низка дрібних парних судин, які йдуть у
дорзальному напрямку з двох боків від нервової трубки. Оскільки ці судини
відходять через однакові інтервали у пухку мезенхімну тканину, розміщену між
сомітами, вони називаються дорзальними міжсегментарними артеріями. У
ділянці шиї вони з обох боків рано з'єднуються серією анастомозів, утворюючи
поздовжні судини – хребтові артерії.
На рівні шостої і сьомої шийних міжсегментарних артерій закладаються
бруньки верхніх кінцівок. Одна з артерій, зазвичай сьома, вростає у верхню
кінцівку і з розвитком руки збільшується, утворюючи дистальний відділ
підключичної артерії (проксимальний її відділ, як уже зазначалось вище,
розвивається справа із четвертої аортальної дуги, ліворуч виростає із лівої
дорзальної аорти, з якими сьомі між сегментарні, що з'єднуються).
В подальшому шийні міжсегментарні артерії облітеруються, внаслідок чого
хребетні артерії відходять від підключичних артерій.
Грудні та поперекові міжсегментарні артерії дають початок заднім
міжреберним і поперековим артеріям, arteriae intercostales posteriores et lumbales.
Вісцеральні артерії черевної порожнини розвиваються частково із жовтково-
брижової артерії, частково – із аорти.
Артерії кінцівок спершу закладені вздовж нервових стовбурів у вигляді
петель.
Одна із цих петель (вздовж стегнового нерва) розвивається в основні артерії
кінцівок, інші (вздовж серединного та сідничного нерва) залишаються
супутниками нервів.
Розвиток вен. На початку плацентарного кровообігу, коли серце
знаходиться у шийній ділянці і ще не розділене перегородками на венозну та
артеріальну половини, венозна система має порівняно просту будову. Вздовж тіла
зародка проходять великі вени: у ділянці голови і шиї – передні кардинальні вени
 5
(права і ліва), а в решті тіла – права і ліва задні кардинальні вени. Підходячи до
венозного синуса серця, передня і задня кардинальні вени з кожного боку
зливаються одна з іншою, утворюючи загальні кардинальні вени (праву і ліву),
які, маючи спочатку строго поперечний хід, впадають у венозний синус серця.
Поряд із парними кардинальними венами є ще одна непарна венозна судина –
первинна нижня порожниста вена, яка у вигляді незначної судини впадає також у
венозний синус. Таким чином, на цій стадії розвитку серце впадають три
венозних стовбури: парні загальні кардинальні вени і непарна первинна нижня
порожниста вена.
Подальші зміни у розташуванні венозних стовбурів пов’язані зі зміщенням
серця із шийної ділянки вниз та поділом його венозної частини на ліве і праве
передсердя. Завдяки тому, що після поділу серця дві загальні кардинальні вени
виявляються такими , що впадають у праве передсердя, тік крові у правій
загальній кардинальній вені виявляється у більш сприятливих умовах. У зв’язку з
цим, між правою і лівою передніми кардинальними венами з'являється анастомоз,
по якому кров із голови стікає у праву загальну кардинальну вену. Внаслідок
цього ліва загальна кардинальна вена перестає функціонувати, її стінки
спадаються і заростають, за винятком невеликої частини, яка стає венозним
синусом серця, sinus coronarius cordis. Анастомоз між передніми кардинальними
венами поступово збільшується і перетворюється на ліву плечеголовну вену, vena
brachiocephalica sinistra, а ліва передня кардинальна вена нижче відходження
анастомозу облітерується. Із правої передньої кардинальної вени утворюються
дві судини: частина вени вище впадіння анастомозу перетворюється на праву
плечеголовну вену, vena brachiocephalica dextra, а частина нижче його разом із
правою загальною кардинальною веною перетворюється на верхню порожнисту
вені, яка збирає, таким чином, кров від усієї краніальної частини тіла.
Утворення нижньої порожнистої вени пов’язане з появою анастомозів між
задніми кардинальними венами. Один анастомоз, розташований у клубовій
ділянці, відводить кров від лівої нижньої кінцівки у праву задню кардинальну
вену; внаслідок цього відрізок лівої задньої кардинальної вени, розміщений вище
анастомозу, редукується, а сам анастомоз перетворюється на ліву загальну
 6
клубову вену. Права задня кардинальна вена на ділянці до впадіння анастомозу
(який став лівою загальною клубовою веною) перетворюється на праву загальну
клубову вену, а на протязі від місця злиття обох клубових вен до впадіння
ниркових вен розвивається у вторинну нижню порожнисту вену. Решта вторинної
нижньої порожнистої вени утворюється із непарної первинної нижньої
порожнистої вени, яка впадає у серце. Первинна нижня порожниста вена
з’єднується з правою нижньою кардинальною веною у місці впадіння ниркових
вен (тут є другий анастомоз між кардинальними венами, який відводить кров від
лівої нирки). Таким чином сформована нижня порожниста вена складається із
двох частин: із правої задньої кардинальної вени (до впадіння ниркових вен) та із
первинної нижньої порожнистої вени (після їх впадіння). Оскільки по нижній
порожнистій вені відводиться кров від усієї каудальної частини тіла, то значення
задніх кардинальних вен слабшає, вони відстають у розвитку і перетворюються
на непарну вену, vena azygos (права задня кардинальна вена) та напівнепарну
вену, а також додаткову напівнепарну вену, vena hemiazygos et vena hemiazygos
accessorius (ліва задня кардинальна вена). Напівнепарна вена впадає у непарну
вену через третій анастомоз, який розвився у грудній ділянці між колишніми
задніми кардинальними венами.
Ворітна вена утворюється у зв’язку з перетворенням жовткових вен, по яких
кров від жовткового мішка потрапляє до печінки. Жовтково-брижеві вени на
протязі від впадіння у них брижевих вен до воріт печінки перетворюються на
ворітну вену.
При утворенні плацентарного кровообігу пупкові вени, які з'являються,
вступають у безпосереднє з’єднання з ворітною веною, а саме: ліва пупкова вена
відкривається у ліву гілку ворітної вени і таким чином несе кров із плаценти у
печінку, а права пупкова вена облітерується. Частина крові іде, обминаючи
печінку, через анастомоз між лівою гілкою ворітної вени і кінцевим відрізком
правої печінкової вени. Цей анастомоз, який утворився раніше, разом з ростом
зародка, а, отже, і збільшення крові, яка проходить через пупкову вену, значно
розширюється і перетворюється у венозну протоку, ductus venosus. Після
народження він облітерується у венозну зв’язку.
 7
Вроджена вада серця - це патологічний стан, який характеризується
аномаліями розвитку серця та магістральних судин, що виникає внаслідок
порушення ембріогенезу в період 2-8 -го тижнів вагітності під впливом
несприятливих факторів зовнішнього та внутрішнього середовища.
Вроджені вади серця є однією з поширених аномалій розвитку, вони
становлять 30 % від числа всіх вад. За даними ВООЗ, серед новонароджених
кількість дітей з вродженими вадами серця становить близько 1 %. В Україні
щорічно народжується 4,5 - 6 тис. дітей з патологією серця. Надзвичайно важливими
є своєчасна діагностика цієї патології і проведення відповідної хірургічної корекції.
Якщо остання не проводиться, то на 1-му році життя помирає близько 55 % дітей з
вродженими вадами серця, а до 5-річного віку - 85 %. Отже, тяжкий перебіг
захворювання, виникнення незворотних ускладнень, що інвалідизують дитину,
висока смертність визначають актуальність раннього виявлення уроджених вад
серця, точної топічної діагностики й своєчасного хірургічного лікування.
Дефект міжшлуночкової перетинки. Порушення внутрішньосерцевої
гемодинаміки при ДМШП визначаються патологічним ліво-правостороннім
скиданням крові Тяжкість стану визначається співвідношенням загальнолегеневого
й загальнопериферійного опору. При значному скиданні крові у легеневу артерію у
25%-50% хворих розвивається легенева гіпертензія.
Дефект міжпередсердної перетинки. Дефект міжпередсердної перетинки
(ДМПП) - сполучення між двома передсердями. Серед ДМПП, що часто
зустрічаються, розглядаються наступні:
1. Дефект овальної ямки або центральний дефект (вторинний ДМПП).
2. Дефект венозного синуса (в області впадання верхньої порожньої вени -
високий дефект) і біля нижньої порожньої вени - близько 1%.
3. Комбіновані дефекти.
4. Повна відсутність міжпередсердної перетинки - загальне передсердя.
Відкрита артеріальна протока. Відкрита артеріальна протока (ВАП) -
судина, що з'єднує аорту та легеневу артерію. Після народження дитини протока
перестає функціонувати в перші 15-20 годин життя. ВАП - вада блідого типу (без
ціанозу), оскільки скидання крові походить із аорти в легеневу артерію. При цьому
 8
кров скидається як у систолу, так і в діастолу, тому що в обидві фази тиск в аорті
перевищує тиск у легеневій артерії.
Ізольований стеноз легеневої артерії. Визначають 4 анатомічних варіанти
ізольованого стенозу легеневої-артерії (ІСЛА):
1. Клапанний - клапани легеневої артерії зрослися між собою.
2. Інфундибулярний – підклапанний.
3. Суправентрикулярний - надклапанний.
4. Атрезія легеневої артерії.Можливі комбіновані варіанти стенозу легеневої
артерії.
Тріада Фалло - поєднаний трикомпонентний порок серця, що включає дефект
міжпередсердної перегородки, клапанний стеноз легеневого стовбура (або
обструкцію вихідного відділу правого шлуночка) і вдруге розвивається гіпертрофію
міокарда правого шлуночка. Останні два компоненти також входять в тетраду
Фалло; відмінність полягає в тому, що при тетраде Фалло є дефект міжшлуночкової
перегородки і декстрапозіція аорти.
У кардіології терміном хвороба Фалло об'єднують тріаду, тетраду і пентаду
Фалло, що отримали назву на честь французького патологоанатома Fallot. На частку
тріади Фалло доводиться 1,6-1,8% випадків всіх вроджених вад серця.
Причини тріади Фалло. Морфологічна закладка серця плоду відбувається в
перший триместр ембріонального розвитку. У цей період під впливом різних
несприятливих причин нормальне формування серця дитини може порушуватися.
Негативними факторами можуть виступати вірусні захворювання вагітної (краснуха,
грип, кір), ендокринні розлади (цукровий діабет), вживання алкоголю, прийом
лікарських засобів, авітамінози, хронічна гіпоксія плода, опромінення гамма-
променями і ін. Будь-який з перерахованих факторів може викликати неповне
закриття септальних перегородок, звуження і аномальне розташування судин. У
формуванні тріади Фалло заперечується роль спадкового чинника і хромосомних
мутацій.
Формування тріади Фалло пов'язано з порушенням розвитку ендокардіальних
складок, що утворюють пульмональні клапани, а також резорбцією первинної
міжпередсердної перегородки, що становить клапан овального вікна. Стеноз
 9
легеневої артерії зазвичай розташований на рівні клапана, зрощені стулки якого
утворюють конусоподібну мембрану, втягнути в просвіт легеневого стовбура.
Приблизно в 10% тріади Фалло зустрічається інфундибулярного стеноз легеневої
артерії. Вище рівня стенозу стовбур легеневої артерії розширено.
Міжпередсердна комунікація при тріаді Фалло може бути представлена
відкритим овальним вікном, дефектом або відсутністю клапана овального вікна,
дефектом міжпередсердної перегородки. Гіпертрофія правого шлуночка при тріаді
Фалло носить вторинний характер; в термінальній стадії вади порожнина правого
шлуночка дилятується (розширюється, розтягується). Також відзначається
гіпертрофія і дилатація правого передсердя, ліві відділи серця не змінені.
Тетрада Фало. Тетрада Фало відноситься до ціанотичних вад. Ця вада
складається з 4 анатомічних ознак: звуження легеневої артерії на різних рівнях,
дефект міжшлуночкової перетинки, декстрапозиція аорти, гіпертрофія правого
шлуночка.
Вада має прогресуючий перебіг, оскільки з віком ступінь стенозу вивідного
тракту правого шлуночка збільшується. Крайня форма обструкції - атрезія клапанів
легеневої артерії, при якій легеневий кровоток здійснюється за рахунок ВАП або
аортолегеневих колатеральних судин. Одним з головних симптомів тетради Фало є
ціаноз, що наростає, і стає стійким до 6-12 місяців життя дитини. Проте, у половини
хворих на першому році життя ціаноз може бути слабким або помірним, що
частково обумовлено супутньою відносною (релятивною) анемією. Залежно від
ступеня гіпоксії на 1-2 році життя з'являється симптом «барабанних паличок» і
«годинникового скла». Знижена толерантність до фізичних навантажень. Діти часто
сідають навпочіпки або лягають з підведеними до живота ногами, при цьому
зменшується венозний приплив крові до серця, що трохи полегшує стан дитини.
Патогномонічним симптомом тетради Фало є задишково-ціанотичні напади, що
виникають на 5-6 місяці життя дитини Напад виникає раптово, дитина стає
неспокійною, підсилюється задишка, різко наростає ціаноз, зменшується
інтенсивність шуму. Можливий ровиток гіпоксичної коми (апное, втрата
Свідомості), з'являються судоми з наступним геміпарезом. У деяких випадках
розвиваються лише зквіваленти нападів. Виникнення задишково-ціанотичних
 10
нападів пояснюється спазмом інфундибулярного відділу правого шлуночка. У
результаті вся венозна кров через ДМШП надходите в аорту, при цьому різко
підсилюється гіпоксія ЦНС, ціаноз, задишка. Після трирічного віку дитини ці
напади припиняються. В 1/3 хворих визначається значний дефіцит маси - гіпотрофія
ІІ-ІІІ ступеня. На першому і другому році життя при тетраді Фало дитина значно
зідстає в психомоторному розвитку. Характерні також повторні ГРВІ, карієс зубів,
хронічний тонзиліт, гайморит. Рецидивуючі пневмонії зустрічаються рідко. Діти
погано переносять фізичне навантаження, і з віком толерантність до фізичних
навантажень знижується ще більше, з'являються скарги на болі в області серця,
серцебиття. Задишка при цій ваді протікає по типу диспное - поглиблений
аритмічний подих. Частота дихання змінюється в меншому ступені. Серцевий горб
відсутній, тому до серце завжди невеликих розмірів. Іноді відзначається систолічне
земтіння. При аускультації: 1тон посилений, 2тон над легеневою артерією
послаблений. Вислуховується грубий систолічний шум вигнання з епіцентром
звучання в ІІІ-ІV міжребір'ї ліворуч (при інфундибулярному стенозі) або в II
міжребір'ї ліворуч (при сполученні із клапанним стенозом).
Стеноз аорти. Стеноз аорти (СА) - уроджена вада серця, що
супроводжується деформацією стулок клапана аорти або звуженням клапанного,
надклапанного або підклапанного отвору.При вираженому стенозі можливий
розвиток аневризми лівого шлуночка, некрозу папілярного м'язу із вторинною
недостатністю мітрального клапана.При стенозі аорти також може бути
характерним зовнішній вигляд: плоске обличчя, високе опукле чоло, гіпертелорізм,
інтелект при цьому збережений. При об'єктивному обстеженні дитини: серцевий
горб відсутній, тому що серце довгий час залишається незбільшеним. При пальпації
- систолічне тремтіння в II міжребір'ї праворуч при клапанному й надклапанному
стенозі, а при підклапанному - в ІІІ-ІI міжребір'ї ліворуч.
Коарктація аорти. Коарктація аорти (КА) - уроджене звуження або повна
облітерація аорти в області перешийка її дуги. Найбільш типовим місцем коарктації
є місце переходу дуги аорти в її нисхідну частину.

Особливості кровообігу плода

 11
Кисень і поживні речовини доставляються до плода за допомогою плаценти –
плацентарний кровообіг. Він відбувається наступним чином. Збагачена киснем кров
потрапляє із організму матері в пупкову вену, яка входить у тіло плода у ділянці
пупка і направляється вверх до печінки, лягаючи у ліву поздовжню борозну. На
рівні воріт печінки пупкова вена поділяється на дві гілки, яких одна відразу впадає у
ворітну вену, а інша, яка носить назву венозного протоку, проходить по нижній
поверхні печінки до її заднього краю, де впадає у стовбур нижньої порожнистої
вени.
Той факт, що одна з гілок доставляє до печінки чисту артеріальну кров,
зумовлює відносно більші розміри печінки; остання обставина пов’язана із
необхідною для організму, який розвивається, кровотворною функцією печінки, що
переважає у плода і зменшується після народження. Пройшовши через печінку, кров
по печінкових венах вливається у нижню порожнисту вену.
Таким чином, уся кров із пупкової вени або безпосередньо (через венозну
протоку), або опосередковано (через печінку) попадає у нижню порожнисту вену, де
доповнюється до крові, яка відтікає по нижній порожнистій вені від нижньої
половини тіла плода.
Змішана (артеріальна і венозна) кров по нижній порожнистій вені впадає у
праве передсердя. Із правого передсердя вона направляється заслінкою нижньої
порожнистої вени через овальний отвір (розміщений у перегородці передсердь) у
ліве передсердя. Із лівого передсердя змішана кров попадає у лівий шлуночок, потім
у аорту, обминаючи ще не функціонуюче мале (легеневе коло) кровообігу.
У праве передсердя впадають, окрім нижньої порожнистої вени, також верхня
порожниста вена і венозний (вінцевий) синус серця. Венозна кров, яка поступає у
верхню порожнисту вену від верхньої половини тіла, далі попадає у правий
шлуночок, а із останнього – у легеневий стовбур. Однак, через те, що легені ще не
функціонують як орган дихання, тільки незначна частина крові поступає у
паренхіму легенів і звідти по легеневих венах у ліве передсердя. Більша частина
крові по легеневому стовбуру і далі по артеріальній протоці переходить у низхідну
аорту і звідти до нутрощів і нижніх кінцівок. Таким чином, не зважаючи на те, що
взагалі по судинах плода тече змішана кров (за винятком пупкової вени і венозної
 12
протоки до її впадіння у нижню порожнисту вену), якість її нижче впадіння
артеріальної протоки значно погіршується. Отже, верхня частина плода (голова)
отримує кров, більш багату на кисень і поживні речовини. Нижня половина тіла
живиться гірше, ніж верхня, і відстає у своєму розвитку. Цим пояснюється відносно
малі розміри таза і нижніх кінцівок новонародженого.
Акт народження являє собою стрибок у розвитку організму, при якому
відбувається якісні корінні зміни життєво важливих процесів. Плід, який
розвивається, переходить із одного середовища (порожнина матки з її відносно
постійними умовами: температура, вологість та інші) в інше (навколишє середовище
з його мінливими умовами), внаслідок чого докорінно змінюється обмін речовин, а
також способи дихання і живлення. Замість поживних речовин, які раніше плід
отримував через кров, їжа поступає у травний тракт, де вона підлягає травленню і
всмоктуванню, а кисень починає надходити не з крові матері, а із зовнішнього
повітря завдяки включенню органів дихання. Все це відображаються і на кровообігу.
При народженні відбувається різкий перехід від плацентарного кровообігу до
легеневого. При першому вдиху і розтягненні легенів повітрям легеневі судини
різко розширюються і наповнюються кров’ю. Тоді артеріальна протока спадається і
протягом перших 8 – 10 днів облітерується, перетворюючись на артеріальну зв’язку.
Пупкові артерії заростають протягом перших 2 – 3 днів життя, пупкова вена –
трохи пізніше (6 – 7 днів). Доставка крові із правого передсердя у ліве через
овальний отвір закінчується відразу після народження, оскільки ліве передсердя
виповнюється кров’ю, яка надходить сюди із легенів, і різниця у тиску між правим і
лівим пересердями вирівнюється. Закриття овального отвору відбувається значно
пізніше за облітерацію артеріальної протоки, і часто отвір зберігається протягом
першого року життя, а у третині випадків – усе життя (результати отримані на
живих людях за допомогою рентгенанатомічних способів дослідження).