Міністерство освіти і науки України

Криворізький державний педагогічний університет

Реферат
З навчальної дисципліни «Основи медичних знань безпеки життєдіяльності»

«Невідкладні стани, спричинені порушенням

серцево-судинної системи. Термінальні стани.
Серцево-легенева реанімація.»

Виконала:
студентка факультету іноземних мов

групи АНФ-20
Айзенберг Валерія

Кривий Ріг
 2020р

План
1. Визначення серцево-судинна система.

2. Основні показники функціонального стану серцево-

судинної системи (пульс та артеріальний тиск).

3. Основні ознаки захворювань серцево-судинної

системи.Перша долікарська допомога.

4. Лікування захворювань серцево-судинної системи.

5. Невідкладні стани.
5.1 Визначення шоку, фактори , що його спричиняють.
5.2 Види шоку залежно від характеру травмуючого фактору,
невідкладна допомога.

6. Перша допомога при зупинці серця: проведення серцево-

легеневої реанімації дитині.

2
1. Визначення серцево-судинна система.

Серцево-судинна система головним чином здійснює транспорт крові в

замкненій трубчастій системі — кров'яній. До якої відноситься серце-
артерії-капіляри-вени-серце. По ній циркулює рідка сполучна
тканина — кров. В системі крові задіяні і інші органи, такі
як печінка (деактивація токсичних речовин), легені (збагачення киснем крові
за допомогою процесу, який називається — вентиляція), кровотворні органи (
постійно замінюють елементи крові, що загинули
шляхом апоптозу чи некрозу), ендокринні залози (виділяють в
кров гормони). Паралельно з кров'яною системою нерозривно пов'язана і
функціонує лімфатична система (капіляри, судини, вузли, протоки і головний
лімфатичний колектор — грудна протока, яка впадає в венозну систему) — в
якій циркулює тканинна рідина — лімфа.

Кровоносна система забезпечує обмін речовин в організмі. Вона

переносить кисень, який зв'язується з гемоглобіном в легенях,
гормони, медіатори, виводить продукти обміну — вуглекислий газ , водні
розчини азотистих шлаків через нирки.

В серцево-судинній системі виділяють центральний орган — серце, трубки

які відводять кров від нього — артерії, трубки, по яких кров іде до серця —
вени, і проміжну між ними частину — мікроциркуляторне русло (куди
входять артеріоли, капіляри, венули ).

3
2. Основні показники функціонального стану серцево-
судинної системи (пульс та артеріальний тиск).

Пульсом називають поштовх подібні коливання стінок артерій внаслідок зміни

в них тиску крові при кожному скороченні серця. Характер пульсу залежить
від діяльності серця і стану артерій. Зміни пульсу легко виникають при
психічних збудженнях, роботі, коливаннях температури навколишнього
середовища, при введенні в організм різних речовин (алкоголь, ліки).

Найпростішим методом дослідження пульсу є обмацування, яке проводять

звичайно на долонній поверхні передпліччя біля основи великого пальця, на
променевій артерії, зважаючи на її поверхневе розміщення. При цьому рука
хворого повинна лежати вільно, без напруження.

Пульс можна промацати йна інших артеріях: висковій, стегновій, ліктьовій

тощо. При дослідженні пульсу звертають увагу на його частоту, ритм,
наповнення і напруження.

Збільшення частоти серцевих скорочень називається тахікардією, а

зменшення - брадикардією. Брадикардія найчастіше буває у спортсменів у
стані спокою - 50 ударів за хвилину («наполеонівський пульс»).

Наповненням пульсу називається ступінь наповнення кров'ю артерії під

час систоли серця. При хорошому наповненні ми намацуємо під пальцями
високу пульсову хвилю, а при поганому - пульсові хвилі малі, погано
відчутні.

4
 Напруженням пульсу називають ступінь опору артерії натискуванню
пальця, який залежить від тиску крові в артерії, що зумовлено діяльністю
серця і тонусом судинної сітки.

При захворюваннях серцево-судинної системи часто виникають

порушення ритму серцевих скорочень, які називаються аритміями.

Артеріальний тиск.

Рух крові в артеріях відбувається при певному тиску, який залежить від
скорочувальної здатності серцевого м'яза й тонусу судинної стінки.
Вимірюють артеріальний тиск спеціальним приладом – тонометром.

Максимальний кров'яний тиск - це той тиск, який утворюється під

час викидання крові в аорту в період систоли. У здорової людини залежно
від віку й навколишніх умов максимальний кров'яний тиск коливається в
межах 110-140 ммрт. ст.

При дальшому зниженні тиску в манжетці пульсові удари зникають,

рівень шкали тонометра вказує мінімальний, або діастолічний тиск, який у
здорової людини дорівнює 60-80 ммрт. ст. Мінімальним кров'яним тиском
називається тиск крові на артеріальну стінку в період діастоли.

Артеріальний тиск підвищується при деяких захворюваннях. Стале

підвищення в межах 140/90 мм рт. ст. називається гіпертонічною хво-
робою.Зниження систолічного тиску нижче 100 ммрт. ст., а діастолічного -
нижче 60 ммрт. ст. називається гіпотонічною хворобою.

Різниця між систолічним і діастолічним артеріальними тисками на-

зивається пульсовим тиском.У нормі він дорівнює 40-50 ммрт. ст.

3. Основні ознаки захворювань серцево-судинної

системи. Перша долікарська допомога.

5
За наявності серцево-судинних захворювань хворі скаржаться на задишку,
серцебиття, перебої в роботі серця, біль у ділянці серця і за грудниною,
набряки, кашель, головний біль.

Задишка- часта й нерідко основна скарга хворих із недостатністю

кровообігу, її виникнення зумовлене надмірним накопиченням у крові
вуглекислоти і зменшенням вмісту кисню внаслідок застійних явищ у малому
колі кровообігу.Під час такого нападу хворі скаржаться на крайню нестачу
повітря. Часто в них дуже швидко розвивається набряк легенів, який
супроводжується сильним кашлем, появою клекотіння в грудях, виділенням
пінистого рідкого харкотиння рожевого кольору.

Серцебиття - відчуття сильних і частих, а іноді неритмічних скорочень

серця. Воно зазвичай виникає під час частих скорочень серця, але може
відчуватись в осіб без розладів серцевого ритму. Оскільки серцебиття буває
пов'язаним із підвищеною збудливістю нервового апарату, який регулює
серцеву діяльність, воно може спостерігатися у здорових людей під час
значного фізичного навантаження, хвилювання, у разі зловживання кавою,
алкоголем, тютюном.

Часто хворі скаржаться на відчуття «перебоїв» у серці,які су-

проводжуються відчуттям завмирання, зупинки серця й переважно пов'язані з
такими порушеннями серцевого ритму, як екстра систолічна аритмія синусно-
артеріальна блокада.

З особливою увагою потрібно ставитися до хворих, котрі скаржаться на

біль у ділянці серця та за грудниною, що спостерігається під час перебігу
різних захворювань. Він може бути спричинений порушенням коронарного
кровообігу (найчастіше виникає під час розвитку стенокардії або інфаркту
міокарда), захворюваннями перикарда, особливо гострим сухим
перикардитом; гострим міокардитом, неврозом серця, ураженнями аорти.

6
Проте слід знати, що нерідко хворі скаржаться на «біль у ділянці серця» або
на «біль у серці» тоді, коли уражуються органи і тканини, які оточують серце,
зокрема ребра (забиття, перелом, періостит, туберкульоз), міжреберні м'язи
(міозит), міжреберні нерви (невралгія, неврит), плевра (плеврит).

Перебіг різних захворювань серця характеризується болем, який має

різний характер, тому під час розпитування хворого потрібно докладно
з'ясувати його точну локалізацію, місце іррадіації, причини й умови
виникнення (фізичне або психоемоційне перенапруження, поява в спокої, під
час сну), характер (колючий, стискаючий, пекучий, відчуття тяжкості за
грудниною), тривалість, від чого він минає (від зупинки під час ходьби, після
вжиття нітрогліцерину тощо). Часто спостерігають біль, зумовлений ішемією
міокарда, яка виникає внаслідок недостатності коронарного кровообігу. Цей
больовий синдром називається стенокардією. У разі розвитку стенокардії
біль локалізується звичайно за грудниною і (або) в проекції серця та іррадіює
під ліву лопатку, шию і ліву руку. Переважно він має стискаючий або пекучий
характер, його виникнення пов'язане з фізичною працею, ходьбою, зокрема з
підйомом угору, з хвилюванням. Біль, що триває 10-15 хвилин, припиняється
або зменшується після прийому нітрогліцерину.

Для неврозу найбільш характерною є локалізація болю на верхівці серця

або частіше в лівій половині грудної клітки. Цей біль має колючий або
ниючий характер, буває тривалим - може не зникати протягом годин і днів,
посилюється під час хвилювання, але не під час фізичного навантаження та
супроводжується іншими проявами загального неврозу.

Хворих із захворюваннями серця може турбувати кашель, причиною якого

є застій крові в малому колі кровообігу. В цьому випадку звичайно
відзначається сухий кашель, іноді виділяється невелика кількість харкотиння.
Сухий, часто надривний кашель спостерігають у разі збільшення серця,
головним чином, лівого передсердя за наявності аневризми аорти.

7
 Кровохаркання у хворих на захворювання серця в більшості випадків
буває спричиненим застоєм крові в малому колі кровообігу і полегшеним
виходом еритроцитів із розтягнутих кров'ю капілярів у просвіт альвеол, а
також розривом дрібних судин бронхів.

Набряки,як і задишка, є найбільш частою скаргою хворих із захво-

рюваннями серця у стадії декомпенсації. Вони з'являються як симптом
венозного застою у великому колі кровообігу і спочатку визначаються лише в
другій половині дня, звичайно увечері, на тильній поверхні стоп і в ділянці
кісточок, а за ніч зникають. У разі прогресування набрякового синдрому і
накопичення рідини в черевній порожнині хворі скаржаться на тяжкість у
животі й збільшення його розмірів. Особливо часто відзначається тяжкість у
ділянці правого підребер'я внаслідок застою в печінці та її збільшення. У
зв'язку з порушенням кровообігу в черевній порожнині, крім вказаних ознак, у
хворих можуть відзначатися поганий апетит, нудота, блювання, здуття живота,
розлади випорожнення.

Головний біль (цефалгія)може бути проявом підвищення артеріального

тиску. В разі ускладнення гіпертонічної хвороби - гіпертонічної кризи -
головний біль посилюється, супроводжується запамороченням, шумом у
вухах, блюванням.

1. Основні захворювання серцево-судинної системи та стани при них.

Серцево судинні захворювання поділяються умовно на три групи: хвороби
Ішемічна хвороба серця.

Терміном ішемічна хвороба серця поєднують групу таких захворювань:

стенокардію, інфаркт міокарда, коронарокардіосклероз. В основі
патологічного процесу лежить невідповідність між потребою серця у
кровопостачанні та його реальним забезпеченням. Ця невідповідність може
виникнути при збереженому на певному рівні кровопостачанні міокарда, але
при різко підвищеній потребі в цьому або при зниженому кровообігу.

8
Першопричиною зниженого кровотоку при ішемічній хворобі серця є
атеросклероз коронарних судин (відкладання на внутрішній поверхні судин
холестерину у вигляді бляшок, які з часом кальцифікуються).

Стенокардія («грудна жаба»).

Існує афоризм, що «грудна жаба» - це хвороба, на яку можна страждати 30

секунд або 30 років. Клініка приступу стенокардії типова. У ділянці серця,
частіше всього за грудниною, з'являється стискуючий біль різної тривалості та
інтенсивності. Біль може поширюватись (іррадіювати) в ліве плече, руку, ліву
половину тіла. Інтенсивність болю у важких випадках набуває жорсткого
характеру, захоплюючи передній відділ грудної клітки та поширюючись у
плечі та спину.

Біль виникає за різних умов. Існує стенокардія напруження та спокою.

Найчастіше напади з'являються при фізичному навантаженні, хвилюванні,
при різкій зміні температури повітря, наприклад при виході із приміщення на
холод. Біль також може бути пов'язаним із прийомом їжі, здуттям кишківника.
Іноді спостерігається неспокій хворих, тривожний стан, відчуття страху
смерті. У деяких хворих приступи гострої коронарної недостатності бувають
без болю, а проявляються астматичним станом (астматичним еквівалентом).

Перша допомога. Необхідно створити фізичний та емоціональний спокій.

Дати хворому нітрогліцерин під язик (у таблетках, капсулах, краплях або у
вигляді аерозолю). Застосовують також валідол, спазмолітики, заспокійливі
засоби (корвалол, валокордин, валеріану), знеболювальні (анальгін, баралгін),
комбіновані препарати (краплі Стражеско).Прогноз при стенокардії завжди
серйозний. Будь-який напад може закінчитися смертю.

Інфаркт міокарда.

9
 Захворювання, яке характеризується утворенням некротичного
вогнища в серцевому м'язі внаслідок порушення коронарного
кровообігу.

Більшість хворих за кілька днів до інфаркту відмічають погіршення

самопочуття, відчувають нестачу повітря і загальну слабкість.
Найчастіше інфаркт міокарда настає після фізичного або психічного
перенапруження чи безпосередньо під час нього. Перші симптоми
інфаркту — біль за грудиною (здавлюючий, «кинджальний», пекучий або
сковуючий), що віддає у ліву руку, ліве плече, лопатку. Тривалість больового
нападу - від кількох годин до однієї доби і більше. Дуже часто біль
супроводжується почуттям страху смерті, збудженням. Ні у спокої, ні
після прийому нітрогліцерину біль не минає, а лише слабшає, але ненадовго.

Перша медична допомога при болях у ділянці серця.

При виникненні гострого болю в ділянці серця хворий повинен:

- терміново припинити роботу, сісти або лягти;

- розстебнути комірець і ремінь;
- покласти під язик таблетку нітрогліцерину або валідолу, прийняти 30
крапель валокордину або корвалолу і 0,25 або 0,5 аспірину;
- якщо після цього біль зберігається протягом 5 хв, необхідно прийняти
другу таблетку нітрогліцерину під язик, попросити домашніх або
співпрацівників викликати карету «Швидкої допомоги».
Ті, хто знаходиться поруч із хворим, повинні:

- не залишати людину з болями в ділянці серця одну;

- забезпечити їй приплив свіжого повітря;
- в очікуванні лікаря поставити хворому два гірчичники на ділянку
груднини, надати йому напівсидяче положення і, якщо він у
свідомості, ноги занурити по щиколотки в таз із гарячою водою;
- якщо зупинилося серце й порушилося дихання, потрібно, не чекаючи

10
 лікаря, починати проводити весь комплекс серцево-легеневої
реанімації, включаючи закритий масаж серця та штучну вентиляцію
легенів.
Гіпертонічна хвороба.

Гіпертонічна хвороба- це окреме самостійне захворювання, головним

симптомом якого є підвищення артеріального тиску, зумовлене нервово-
функціональними розладами регуляції судинного тонусу. Для гіпертонічної
хвороби характерні періодичні загострення - гіпертонічні кризи, під час яких
усі основні симптоми набувають різко вираженого характеру.

Гіпертонічна криза характеризується раптовим підвищенням АТ, що

супроводжується сильним головним болем, запамороченням, відчуттям жару
або, частіше, ознобом, пітливістю, серцебиттям, нерідко виникають біль у
ділянці серця, нудота, блювання, розлади зору та інші симптоми. Під час
кризи хворі збуджені, перелякані або в'ялі, сонливі, загальмовані. У тяжких
випадках хворі можуть непритомніти. Відбувається прискорення частоти
пульсу, артеріальний тиск різко підвищується. У пізніх стадіях гіпертонічної
хвороби, коли вже наявні органічні зміни в судинах, під час кризи можуть
виникнути розлади мозкового кровообігу, інфаркт міокарда, крововилив у
мозок - інсульт.

Перша допомога.Треба забезпечити хворому фізичний і психічний спокій,

постільний режим, тишу. В приміщені, де перебуває хворий, світло не
повинно бути яскравим. До ніг кладуть грілки або ставлять гірчичники, до
голови кладуть пухир із льодом або холодні примочки, які періодично
змінюють.

Хворому дають препарати, які знижують артеріальний тиск. У разі

відсутності ефекту викликають карету «Швидкої допомоги».

Нейроциркуляторна (вегето-судинна) дистонія.

11
 Судинний тонус має важливе значення для життєдіяльності організму,
тому що середній тиск є константою, яка забезпечує рух крові по судинах.

Нейроциркуляторна дистонія - це функціональне неврогенне за-

хворювання системи кровообігу, важливою клінічною й патогенетичною
особливістю якого є лабільність і зниження артеріального тиску нижче від
100/60 мм рт. ст. у чоловіків і нижче від 95/60 мм рт. ст. у жінок.

Причиною розвитку нейроциркуляторної дистонії є тривале пси-

хоемоційне напруження, а в 50 % хворих в анамнезі є вказівки про психічні
травми, нервові перевантаження, перенесену контузію, різні інфекції. Це
особи, які мало займаються фізичною працею.Нейроциркуляторна дистонія
виникає в осіб віком 20-40 років, частіше у жінок.

Скарги:головний біль різних локалізацій, інтенсивності й тривалості,

запаморочення (наслідок кисневого голодування), загальна слабкість,
потемніння в очах при швидкому вставанні, дратівливість, зниження пам'яті,
неприємні відчуття в ділянці серця, серцебиття внаслідок негативних емоцій,
похолодіння й оніміння верхніх і нижніх кінцівок, пітливість.

Профілактика й лікування нейроциркуляторної дистонії гіпотонічного

типу включають такі заходи:

- зміцнення нервової системи;

- врегулювання робочого дня;
- правильне чергування праці й відпочинку;
- раціональне харчування;
- заняття фізкультурою і спортом;
- свіже повітря (холодні обтирання):
- боротьба зі шкідливими звичками (вживанням алкоголю,
тютюнопалінням);
- гіпнотерапія (після 2—4 сеансів стан поліпшується);
- фізіотерапія - душ, іонофорез кальцію;

12
 - засоби, які «тонізують» ЦНС (кофеїн, жень-шень, лимонник).
Непритомність.

Непритомність - раптове короткочасне потьмарення свідомості,

зумовлене різким зменшенням приливу крові до головного мозку.

Причини: надмірні переживання, переляк (коли людина бачить кров);

сильний біль, хвороби серцево-судинної і нервової систем; перевтома;
виснаження; перебування в задушливому приміщенні, де мало повітря
(особливо при підвищеній температурі повітря; при позаматковій (трубній)
вагітності, гострій шлунково-кишковій кровотечі; виникає у людей, які
вживають препарати, що знижують артеріальний тиск, особливо при переході
з горизонтального у вертикальне положення.

Симптоми: раптово виникає сильна слабкість, зівота; шкірні покриви

бліді, холодний піт; нудота і блювання; потемніння в очах; пульс
сповільнюється до 40-50 уд. за 1 хв; дихання прискорене; запаморочення.

Перша медична допомога: покласти людину на спину з трохи опущеною

головою і піднятими ногами (на 15 см); розстебнути комір, розслабити пояс,
забезпечити доступ свіжого повітря (відчинити кватирку, вікно тощо); дати
понюхати вату, змочену розчином аміаку (нашатирного спирту); збризкати
обличчя холодною водою; у тяжких випадках відправити до лікувального
закладу.

Колапс - порушення кровообігу внаслідок гострої судинної не-

достатності. Причини виникнення колапсу майже ті ж самі, що й не-
притомності. Серед них виділяють різку зміну положення тіла, сильний біль,
отруєння снодійними, застосування заспокійливих засобів, при виснаженні,
туберкульозі та інших захворюваннях виникає різкий спад тонусу переважно
дрібних судин. Це призводить до розширення та переповнення їх кров'ю. Але
розширюються переважно судини через порожнини, які іннервуються
черевним сплетінням. У свою чергу кровопостачання судин головного мозку,

13
 ендокринних залоз, шкіри, м'язів різко зменшується. Внаслідок такого
перерозподілу крові падає артеріальний тиск, зменшується хвилинний об'єм
крові.

Але найчутливішою до кисневого голодування (гіпоксії) є центральна

нервова система, тому основним проявом гострої судинної недостатності є
порушення свідомості.

Симптоми: початок не такий гострий, як при непритомності.

Починається з відчуття загальної слабкості, запаморочення, шуму у вухах.
Хворий покривається холодним липким потом. Артеріальний тиск падає,
зменшується частота серцевих скорочень. Зазвичай колапс має
короткотривалий перебіг.

Перша медична допомога.Необхідно хворого покласти без подушки, з

трохи піднятими нижніми кінцівками, прикласти до ніг грілку. На ноги
накласти стискаючі пов'язки, починаючи від ступней до колін для
збільшення приливу крові до головного мозку. Негайно викликати карету
«Швидкої допомоги».

4. Лікування захворювань серцево-судинної системи.

Згідно з даними, наданими Всесвітньою організацією охорони здоров'я,
основною причиною смертності в світі є серцево-судинні захворювання.
Найбільш небезпечними серед них вважаються ішемічна хвороба серця -
причина інфаркту міокарда, та захворювання судин головного мозку, що
призводять до інсульту.

Більшу частину серцево-судинних захворювань можна запобігти, якщо

вчасно вжити заходів, які знижують фактори ризику, що сприяють появі цих
хвороб.

Найбільш поширені причини захворювань серцево-судинної системи:

 малорухливий спосіб життя;

14
 неправильне, незбалансоване харчування;
 зайва вага та ожиріння;
 гіперхолестеринемія:
 нервово-психологічні навантаження;
 куріння, зловживання алкоголем.

Деякі серцево-судинні хвороби можуть бути також викликані:

 вродженими проблемами зі здоров'ям, наприклад, пороком серця;

 запальним процесом, що є наслідком перенесених інфекційних
захворювань - грипу або ангіни (ендокардит, перикардит, міокардит).

Діагностика захворювань серцево-судинної системи, лікуванням яких

займається лікар-кардіолог, складається з таких етапів:

 збір анамнезу захворювання;

 аналіз скарг пацієнта, його огляд;
 інструментальні методи дослідження (ЕКГ, УЗД серця, добове
моніторування ЕКГ і рівня артеріального тиску);
 лабораторна діагностика.

При необхідності лікар, який проводить лікування, може порекомендувати

пацієнту проконсультуватися у інших вузькопрофільних фахівців: невролога,
окуліста, ендокринолога, нефролога.

Симптоми захворювань серцево-судинної системи:

 головний біль;
 скачки тиску;
 болі в серці;
 неприємні відчуття в грудній клітці, плечі, руці, спині;
 слабкість, стомлюваність;
 блідість шкірних покривів;
 прискорене, рідкісне або неритмічне серцебиття;
 набряклість нижніх кінцівок, що з'являється наприкінці дня;
 запаморочення, заколисування в транспорті, непритомність;
 задишка;
 сухий кашель;
 підвищення температури тіла;
 ускладненість дихання, відчуття нестачі повітря;
 нудота і блювота.

15
5. Невідкладні стани.

5.1 Визначення шоку, фактори , що його спричиняють.

Шок – це комплекс загрозливих симптомів, які супроводжуються різким

порушенням нервової регуляції життєво важливих органів і систем
(кровообігу, дихання, метаболізму та ін.).
Залежно від причини шоку виділяють такі його види: травматичний,
післяопераційний, кардіогенний, геморагічний, гіповолемічний,
пострансфузійний, анафілактичний, ендотоксичний та ін.
При шоку будь-якої етіології страждає передусім центральна нервова
система. Найголовніші безпосередні причини шоку це надмірні подразнення
центральної нервової системи і значна крововтрата.
Шок настає або зразу після нанесення пошкодження, або через деякий
час. Шок виникає через сильні болі, охолодження, перегрівання тіла,
незадовільну іммобілізацію при переломах, нервово-психічні пригнічення та
інше.
Механізм розвитку шокового стану. Всі органи, тканини пов'язані з
центральною нервовою системою численними доцентровими (аферентними)
нервами. Всі без винятку подразнення цих нервів адресуються до
центральної нервової системи, зокрема, і обов'язково до кори головного
мозку. Надмірні патологічні подразнення (а вони, як правило діють на
організм при ушкодженнях), численні імпульси з місць пошкодження
надходять у головний мозок і швидко виснажують його кору. Цьому
небезпечному явищу протидіє гальмівний захисний процес. У зв'язку з
гальмуванням кори головного мозку порушується регуляція корою відділів
мозку, які лежать нижче ("підкірка"). Це веде до дезорганізації фізіологічних
функцій організму, яка виявляється в порушенні кровообігу, у зменшенні
маси циркулюючої крові, у недостатності окисних процесів, у депонуванні
крові і т. ін.
У клінічній картині шоку розрізняють дві фази:
Перша еректильна фаза характеризується збудженим станом хворого і
протікає короткочасно. Для цієї стадії характерним є напруження м'язів,
підвищення температури тіла, підвищення артеріального тиску, тахікардія,
прискорене неглибоке дихання, рухова активність, пітливість.
Якщо не усунути подразник, швидко настає друга, торпідна, фаза, яка
практично не відрізняється від колапсу, оскільки на перший план виступають
порушення кровообігу, кисневе голодування тканин, порушення обміну
речовин і внаслідок цього порушення функцій усіх органів і систем.

16
 При торпідній фазі превалюють "гальмівні процеси. Хворий пасивний,
індиферентний, не скаржиться, якщо зберігається свідомість, пошепки
просить лише пити. Шкірні покриви мозаїчно ціанотичні (синюшні) на
блідому фоні, вкриті холодним липким потом. Риси обличчя загострені,
артеріальний тиск низький, пульс ниткоподібний. Дихання неглибоке, часте
або рідке. З часом, якщо не вжити екстрених заходів, свідомість
затьмарюється, пульс і артеріальний тиск не визначаються, дихання
зупиняється і настає клінічна смерть (детальний опис клінічних ознак шоку
дивись на прикладі травматичного шоку).

5.2 Види шоку залежно від характеру травмуючого

фактору, невідкладна допомога.

Види шоку:
Геморагічний шок – є наслідком гострого зниження обсягу циркулюючої
крові (ОЦК) на 40-50%. У розвитку клінічної картини геморагічного шоку
певну роль відіграє не лише абсолютна кількість втраченої крові, але й
швидкість крововтрати. Розрізняють три стадії геморагічного шоку:
1) Компенсований;
2) Декомпенсований;
3) Незворотній.
Компенсований шок спричиняється втратою такого обсягу крові, який
компенсується механізмами адаптації і саморегуляції. У цій стадії
захворювання свідомість хворого збережена, він трохи збуджений, шкіра
бліда, кінцівки холодні, пульс слабого наповнення, артеріальний тиск
залишається нормальним.
Декомпенсований зворотній шок характеризується більш глибокими
розладами кровообігу, при яких спазм периферичних судин не в змозі
компенсувати малий серцевий викид, артеріальний тиск знижується,
прогресують блідість шкіри, похолодання кінцівок, тахікардія, акроціаноз,
задишка, тони серця стають глухими.
Незворотній геморагічний шок мало чим відрізняється від
декомпенсованого і є стадією глибших порушень кровообігу. Артеріальний
тиск не визначається, свідомість відсутня, кінцівки холодні, шкіра синюшна,
ацидоз поглиблений і виділення сечі зменшене, а потім зовсім припиняється.

17
 Пригеморагічному шоку розлади починаються в системі кровообігу.
Зменшення внаслідок крововтрати ОЦК призводить до обмеження
надходження крові в серце і відповідно до обмеження подачі її в систему
гемоциркуляції. Внаслідок розвитку кисневого голодування тканин у них
накопичуються токсичні продукти обміну, які призводять до інтоксикації
організму. Недостатній викид крові серця компенсується збільшенням
частоти скорочень. У медичній практиці існує поняття критичного рівня
артеріального тиску, який становить 80 мм. рт. ст.
Зниження тиску понад критичний рівень свідчить про декомпенсацію
кровообігу, коли всі захисні механізми організму виявляються недостатніми.
При виникненні кровотечі потерпілого в максимально короткий термін
необхідно доставити в лікувальний заклад. Щоб врятувати життя
потерпілого, необхідно зупинити кровотечу та поновити крововтрату.
Анафілактичний шок. Одним із проявів гострої алергічної реакції є
анафілактичний шок. Він найчастіше виникає як прояв медикаментозної
алергії, однак відомі випадки шоку після вживання харчових продуктів,
укусів бджіл, ос, джмелів тощо.
Найчастіше він розвивається при застосуванні антибіотиків, особливо
пеніциліну та його похідних, сульфаніламідів, вітамінів, ренгеноконтрастних
речовин тощо.
Виникнення анафілактичного шоку нерідко пов'язане з безсистемним,
тривалим, не завжди достатньо обґрунтованим прийомом медикаментів.
Переважно шок виникає при повторному попаданні алергену в організм
сенсибілізованих осіб, але він може виникнути і при первинному
застосуванні медикаментів, особливо у медичних працівників або у дітей,
матері яких під час вагітності чи вигодуванні дитини груддю отримували
даний препарат. Метод введення та доза препарату не мають значення для
розвитку шоку у сенсибілізованих осіб, хоча частіше шок виникає після
парентерального введення препарату. Шок може виникнути також у хворих з
холодовою алергією при купанні у холодній воді.
Клінічна картина анафілактичного шоку незалежно від етіологічного
фактора характеризується раптовим гострим початком. Відразу після
попадання в організм специфічного алергену виникає різка загальна
слабкість, загрудинний біль, страх смерті. Протягом кількох секунд або
хвилин ці явища наростають і хворий втрачає свідомість. Такий
блискавичний перебіг нерідко закінчується смертю. Клінічно вираженими є
різка блідість шкіри, холодний липкий піт, ниткоподібний пульс, раптове
падіння артеріального тиску, ядуха, клінічні корчі. У деяких випадках шок
розвивається повільніше, спочатку з'являється відчуття жару, почервоніння
шкіри, шум у вухах, свербіння очей і носа, чхання, сухий кашель, голосне
дихання, переймоподібний біль у животі.

18
 Долікарська допомога. При розвитку гострого алергічного стану або
анафілактичного шоку необхідно припинити введення препарату, що діє як
алерген.
Для поліпшення гемодинаміки хворого кладуть у горизонтальне
положення або навіть з трохи опущеною головою або опускають край ліжка.
Щоб уникнути асфіксії блювотними масами, голову повертають на бік,
висовують язик та фіксують нижню щелепу, щоб запобігти западанню язика;
якщо є зубні протези, їх виймають. Хворого тепло закутують і обкладають
грілками, забезпечують доступ свіжого повітря. Для зменшення
всмоктування алергену до місця його введення прикладають мішечок з
льодом. Жало після укусу оси або бджоли видаляють. Дають протиалергічні
засоби (димедрол, тавегіл, діазолін, хлористий кальцій). При пероральному
прийомі алергену хворому промивають шлунок. При закапуванні
алергенного препарату в ніс або кон’юнктивний мішок їх промивають
проточною водою. При необхідності паралельно здійснюють реанімаційні
заходи: непрямий масаж серця, штучну вентиляцію легень. Особи, які
перенесли анафілактичний шок, мають перебувати на диспансерному обліку
у алерголога в поліклініці за місцем проживання.
Кардіогенний шок. Надзвичайно важким ускладненням гострого
інфаркту міокарда є кардіогенний шок.
Інфаркт міокарда – гостре, стійке, тривале порушення живлення міокарда,
що призводить до його некрозу.
Безпосередньою причиною цього стану є різке звуження або повне
перекриття просвіту вінцевих артерій серця атеросклеротичною бляшкою або
тромбом. Супутній спазм вінцевих артерій ще більше погіршує
кровопостачання міокарда. Раннім симптомом інфаркту міокарда є біль, який
виникає раптово за грудиною або зліва від грудини. Біль стискаючий,
роздираючий, іноді пекучий. Переважно він іррадіює в ліве плече, руку,
лопатку.
Тривалість больового приступу від 20-30 хвилин до кількох годин або діб.
Виникають порушення ритму серця, гостра судинна недостатність,
кардіогенний шок. Шок проявляється різкою слабкістю скорочувальної
здатності міокарда і падінням тонусу периферичних судин. Стан хворого
важкий, риси обличчя загострені, шкіра бліда, іноді з ціанотичною
мармуровістю, покрита потом, пульс частий, слабкий, іноді ниткоподібний,
артеріальний тиск низький, іноді зовсім не визначається. Діурез переходить у
повну анурію .
Травматичний шок
Безпосередньою причиною травматичного шоку є механічна травма, яка
викликає подразнення рецепторного апарату. Кількість і ступінь ушкодження
рефлексогенних зон визначають особливості функціональних розладів при
травматичному шоку. Переважна більшість вчених поділяє думку М.І.
Пирогова, І.П. Павлова та інших дослідників про те, що основною причиною
19
травматичного шоку є механічна травма, яка викликає подразнення
рецепторного апарату.
Умовами, які сприяють розвиткові шоку, є фізична і нервово-психічна
перевтома, охолодження, перегрівання, недокрів'я, виснаження, що виникли
внаслідок холоду і хвороб, страх, іонізуюче випромінювання тощо.
Найістотніше значення для розуміння патогенезу шоку мають такі теорії:
токсемії, крово- і плазмовтрати, недостатньої або неадекватної реакції
ендокринних залоз і рефлекторна теорія шоку.
Теорія токсемії. У 1919 р. відомий вчений Кеню спостерігав розвиток
тяжкого шоку у потерпілого після вивільнення його кінцівки з-під завалу.
Кеню вважає, що шок був викликаний токсичними продуктами, які
утворилися в здавленій кінцівці і після вивільнення її проникли у кров.
Подальше вивчення показало, що синдром стиснення кінцівки
відрізняється від травматичного шоку раптовим настанням недостатності
нирок.
При патолого-анатомічному дослідженні у потерпілих спостерігається
жирове переродження печінки, некрози звивистих канальців нирок, які
наповнені м'язовим пігментом і білковими масами.
При травматичному шоку таких змін немає, до того у перші години після
травми виявити токсичні речовини в крові не вдається. Отже, інтоксикація не
є первинним фактором виникнення шоку, хоча пізніше, з розвитком тяжкого
стану, вона очевидно, може спостерігатися (інтоксикація продуктами
тканинного розпаду, продуктами порушення обміну білків, жирів і
вуглеводів, а також бактеріальними токсинами).
Деякі зарубіжні автори. (Блелок, Фріман, Парсон, Фемістер та ін.) у 30-х
рр. ХХ ст. пояснювали виникнення шоку первинним зменшенням маси
циркулюючої крові, викликаним крововтратою через рану і плазмовтратою у
тканинах через підвищення проникності судинних стінок.
Проте шок спостерігається і без крововтрати. У розвитку гіпотонії
провідне значення належить патологічному депонуванню крові, пояснити яке
можна порушенням рефлекторної регуляції кровообігу і спазмом судин.
Безперечно, що крововтрата і виникаюча пізніше плазмовтрата погіршують
перебіг шоку.
Судинно-рухова теорія. Згідно з цією теорією, яку висунув Крайль, шок
розвивається внаслідок рефлекторного паралічу судин і накопичення крові у
венозній системі. Однак параліч судин є лише однією з ланок у ланцюгу
патологічних явищ, які відбуваються під впливом нервоворефлекторних
процесів і змін в корі головного мозку.
Ендокринна теорія. Дехто із зарубіжних авторів порушення життєвих
функцій організму пов'язує з первинним розладом гормональних функцій.
Так, травматичний шок, за Сельє, характеризується виснаженням і
недостатністю кори надниркових залоз. Але автор не акцентує увагу у
20
випадках розвитку шоку на нервову систему і зміну функції інших систем
організму, що робить його теорію "стресу” недостатньою.
Рефлекторна теорія. Вже достатньо доказаною є нервово-рефлекторна
теорія шоку. У багатьох дослідженнях вітчизняних, а останнім часом і
зарубіжних авторів наголошено на рефлекторному розвитку шоку.
Наприклад, шок вдається викликати у тварин подразненням сідничного нерва
без ушкодження інших тканин.
Травматичний шок при глибокому наркозі з гальмуванням нервової
системи майже ніколи не настає у тварин в експерименті, а у людей під час
операції; шок не виникає при травмі кінцівки, наперед денервової, або після
проведення новокаїнової циркулярної блокади.
У тварин з перехресним кровообігом кінцівок після подразнення
сідничного нерва шок розвивається лише у тому випадку, коли цей нерв
травмовано. Отже, посилений потік імпульсів, що утворюються на місці
травми, є провідним фактором у розвитку еректильного і торпідного шоку. В
еректильній фазі виникає розлите збудження нервової системи, яке
супроводжується руховою реакцією, посиленим кровообігом, задишкою з
підвищенням обміну речовин і функції ендокринної системи. У розвитку
торпідної фази шоку істотне значення має зміна периферійного кровообігу.
Відбувається спазм дрібних судин, депонування крові, зменшення маси
циркулюючої крові та гіпоксія органів і тканин. Наростає порушення функції
мозку, серця, печінки і кишківника. Підвищується проникність судин,
плазмовтрата і об'єм циркулюючої крові дедалі зменшується. Більша частина
змін функцій в еректильній фазі шоку має пристосувальний характер і під
впливом цих реакцій функції організму можуть нормалізуватися. Але при
тяжкій травмі нервової системи під впливом зростаючої гіпоксії виникають
значні зміни головного мозку, серцевого м'язу, печінки, ендокринних залоз та
інших органів, які призводять до гальмування та виснаження нервової
системи і розвитку торпідної фази шоку. Пристосувальними реакціями при
шоку є такі: гальмування в еферентній ланці нервової системи і кори мозку,
рефлекторний перерозподіл крові, розширення судин мозку і серця,
посилення дихання, тахікардія, підвищення гормонів надниркових залоз і
помірне гальмування підкіркових центрів. До патологічних явищ шоку
відносять: глибоке гальмування життєво важливих центрів, виснаження
нервової системи, пригнічення діяльності серця, патологічне депонування
крові та підвищення проникності судин, кисневе голодування, розлад обміну
і посилені реакції щитовидної та ниркових залоз.
Зазначені зміни тісно пов'язані між собою. З розвитком травматичного
шоку, поряд з основною, провідною ланкою, виникають порочні коло-
причинно-наслідкові зв'язки. Так, первині зміни нервової системи стають
причиною гострої судинної і дихальної недостатності, внаслідок чого
розвивається гіпоксемія та гіпоксія органів і тканин, гіпоксія головного мозку
посилює зміни функції нервової системи, тобто замикає порочне коло.
Порушення тканинного обміну, гормональної функції, гіпотонія судин і
21
плазмовтрата у свою чергу посилюють зміни, що сталися в центральній
нервовій системі.
Тяжкість шоку залежить від локалізації, обсягу травми, а також від ряду
факторів, які погіршують перебіг шоку. До таких факторів належать
охолодження, виснаження, крововтрата, втома, безсоння, психічна травма і т.
ін.
Стосовно обсягу травми, то слід наголосити, що, чим більша кількість
нервових рецепторів зазнає ушкодження, тим важче протікає шок Так,
відомо, що шок частіше виникає при травмі живота, стегон і грудей, де є
значні рефлексогенні зони.
Розвиток шоку залежить також від опору організму і своєчасно вжитих
лікувальних протишокових заходів.
Клініка травматичного шоку. Як уже було вказано, розрізняють
еректильну і торпідну фази травматичного шоку.
Еректильна фаза шоку коротка, тривалість її вимірюється хвилинами (10-
30 хв.), рідше – кількома годинами.
Торпідна фаза шоку триває протягом кількох годин, а іноді добу і більше.
Клінічні ознаки еректильної фази характеризуються руховим і мовним
збудженням при збереженні свідомості. Хворий скаржиться на різкий біль і
вимагає від оточуючих негайної допомоги. При огляді – обличчя і слизові
оболонки або різко гіперемійовані від напруження, або вже вкрились різкою
блідістю і холодним потом. Погляд насторожений, голос глухий, фрази
уривчасті. Помітно підвищуються шкірні і сухожильні рефлекси,
відмічається загальна гіперестезія. Зіниці розширені, реакція їх на світло
помітно прискорена. Пульс іноді сповільнений, напружений. Артеріальний
тиск нормальний або трохи підвищений: максимальний –150-190 мм. рт. ст.,
а мінімальний – 100 мм. рт. ст. Венозний тиск нормальний або трохи
знижений. Чим різкіше виражене збудження в еректильній фазі, тим тяжчим
є перебіг торпідної фази шоку. М.І. Пирогов, характеризуючи клініку
еректильного шоку, зазначав: "Якщо сильний зойк і стогін чути від
пораненого, в якого змінилися риси обличчя, що зробилося довшим і
судорожно скривленим, блідим, посинілим і розпухлим від крику, якщо у
нього простежується напружений і прискорений пульс, дихання коротке й
часте, то хоч би яке було його ушкодження, треба поспішити на термінову
допомогу”.
Торпідна фаза шоку характеризується загальним тяжким станом і
пригніченням майже всіх функцій потерпілого організму.
Хворий звичайно не висловлює скарг внаслідок загальмованості психіки і
депресії. Його шкірні покриви і слизові оболонки блідо-сірого кольору.
Обличчя вкрите липким потом, кінцівки холодні, пульс частий, слабкого
наповнення, артеріальний і венозний тиск знижений, підшкірні вени
зменшені, температура тіла знижена, дихання прискорене й ослаблене.

22
 Класичний опис торпідного шоку дав М.І. Пирогов: "З відірваною ногою
або рукою лежить такий закляклий на перев'язочному пункті нерухомо. Він
не кричить і не галасує, не скаржиться, до всього байдужий, нічого не
вимагає, тіло холодне, обличчя бліде, як у трупа, погляд нерухомий і
звернений у далину, пульс як нитка, ледь відчутний під пальцем і з частими
перебоями. На запитання закляклий або зовсім не відповідає, або тільки сам
собі пошепки, дихання теж ледь помітне. Рана і шкіра майже зовсім
нечутливі, але коли великий нерв, що звисає з рани, буде чим-небудь
подразнений, то хворий самим лише легким скороченням лицьових мускулів
виявляє ознаки чуття. Іноді цей стан минає через кілька годин від вживання
збудливих засобів, іноді ж він триває до самої смерті.
Описана клінічна картина шоку є характерною. При достатній мобілізації
резервних сил організму, а також при відповідному лікуванні розвиток шоку
можна спинити; при вичерпанні захисних сил організму перебіг шоку стає ще
тяжчим. Зважаючи на динаміку функціональних змін, шок за важкістю
перебігу поділяється на три ступеня.
Перший ступінь шоку характеризується відносно задовільним загальним
станом. Свідомість збережена, але відмічається легка загальмованість,
дихання трохи прискорене, пульс – 90-100 ударів за хвилину, артеріальний
тиск – 100/60 мм. рт. ст., рефлекси знижені, скелетна мускулатура
розслаблена.
Перший ступінь шоку спостерігається у осіб з відкритим переломом
кісток гомілки, стегна, при травмі органів черевної і грудної порожнини та
інших ушкодженнях середньої тяжкості.
Другий ступінь шоку супроводжується тяжким загальним станом.
Свідомість збережена, але загальмована. Шкіра і слизові покриви бліді,
вкриті холодним потом, дихання прискорене, неглибоке, голос тихий, мова
сповільнена, температура тіла знижена, пульс – 120-130 ударів за хвилину,
артеріальний тиск – 80/55 мм. рт. ст.
Другий ступінь шоку відмічається при переломах кісток тазу, трубчастих
кісток, множинному переломі ребер і при відриві або розтрощенні кінцівок.
Шок третього ступеня також характеризується тяжким загальним станом.
Свідомість у потерпілого збережена, але буває й помутнілою, на запитання
він або зовсім не відповідає, або відповідає дуже повільно, пошепки. Пульс
дорівнює 130-140 ударів за хвилину, нитковидний, артеріальний тиск – 70/40
мм. рт. ст. Шкіра і слизові оболонки блідо-сірі, іноді з ціанотичним
відтінком. Кінцівки холодні, температура знижена, відмічається загальна
загальмованість.
Шок третього ступеня спостерігається при відриві стегон, проникаючому
пораненні тазу, черевної і грудної порожнини з ушкодженням тканин. У
хворих при шоку третього ступеня може настати раптове різке погіршення
стану. Пульс зникає, дихання припиняється, артеріальний тиск падає до 50-40
мм. рт. ст. і потім зовсім не відчувається. Слід підкреслити, що нормалізація
23
артеріального тиску ще не вказує на відновлення периферичного кровообігу.
Але коли зігріваються ноги (без застосування грілки), то як правило,
відновлюється й периферичний кровообіг.
Зниження рівня венозного тиску і тахікардія є ранніми ознаками шоку.
При комбінованій травмі голови і тулуба шок маскується комоційно-
контузійним синдромом. У таких потерпілих спостерігається не падіння, а
підвищення артеріального тиску, відсутність свідомості, виникнення
брадикардії. Шок при ушкодженні грудної клітки супроводжується серцево-
легеневими порушеннями, пов'язаними з пневмотораксом, крововтратою і
подразненням блукаючого нерва. У хворого різко виражені задишка, ціаноз.
Затяжний і тяжкий перебіг шоку буває також при переломі хребта. При
травмі живота, шок може поєднуватися з ознаками порушення цілісності
внутрішніх органів, кровотечею і перитонітом.
Перша медична допомога при травматичному шоку багато в чому
залежить, від організації лікувального процесу на всіх етапах евакуації
потерпілого: на місці події, в машині швидкої допомоги і в стаціонарі.
На місці, де сталася травма, потерпілого необхідно звільнити від дії
травмуючого агента, зупинити зовнішню кровотечу джгутом, зігріти його
теплим одягом, дати гарячий чай або каву, а в разі потреби зробити
іммобілізацію імпровізованою шиною пораненої кінцівки і за показаннями
провести штучне дихання "рот у рот` або "рот у ніс”.
Першу медичну допомогу надають лікарі пунктів охорони здоров'я,
медпунктів, поліклінік і, найчастіше, лікарі швидкої допомоги. За
показаннями лікарі швидкої допомоги повинні зробити інтубацію для
штучного дихання, артеріальне переливання крові, ввести протишокові
розчини, накласти затискач на поранену судину, ввести знеболюючі та
серцеві засоби.
Лікування травматичного шоку провадиться комплексно. Зважаючи на
патогенез шоку, застосовуються лікувальні засоби, спрямовані на
нормалізацію функцій нервової системи, кровообігу, зовнішнього дихання,
обміну речовин і на ліквідацію ендокринних порушень. Оскільки розвиток
шоку проходить по-різному з переважанням гемодінамічних порушень,
дихальних розладів або змін інших функцій організму, – лікувальні заходи
проводяться комплексно з акцентом на ліквідацію провідних розладів.
Долікарська допомога. Основними заходами першої долікарської
допомоги є забезпечення повного фізичного і психічного спокою, положення
лежачи з виключенням будь-яких рухів.
Коли у хворого є ознаки ядухи, його слід покласти на спину і трохи
підняти верхню частину тіла. Саме таке положення поліпшує кровообіг
дихання, зменшує навантаження на хворе серце. Під язик хворому дають
таблетку валідолу або нітрогліцерину, знеболюючі засоби (анальгін,
пенталгін, баралгін). Через деякий час знову дають валідол та нітрогліцерин.

24
Накладають на ділянку серця гірчичники і грілки до ніг. Викликають
спеціалізовану кардіологічну бригаду "швидкої допомоги".

6. Перша допомога при зупинці серця: проведення

серцево-легеневої реанімації дитині.

Ви виявили дитину, що нерухомо лежить на землі. По-перше, будьте

впевнені, що місце події безпечне.
Визначте присутність свідомості у дитини
 Голосно запитайте: «Вам потрібна допомога?»

 Похлопайте в долоні.

 Стисніть трапецієвидний м яз, якщо дитина не реагує.

Якщо дитина без свідомості:

 Обережно переверніть дитину на спину
(тільки коли це необхідно).
Відкрийте дихальні шляхи та перевірте наявність дихання
 Закиньте голову та підніміть підборіддя
дитини.

25
  Для визначення наявності дихання використовуйте зоровий, слуховий
та дотиковий контроль протягом 5 секунд.

Якщо дитина не дихає:

 Зробіть 2 повних вдування «із рота в рот»
Затисніть ніздрі дитини і щільно охопіть губами її рот.
 Зробіть 2 повних вдування протягом 1,5--2 секунди.

 Стежте за підняттям грудної клітки, щоб переконатися, що повітря

проходить у легені.

Перевірте наявність пульсу

 Перевіряйте пульс на сонній артерії протягом 10 секунд.

Якщо у дитини відсутній пульс:

 Викликайте «швидку допомогу» Пошліть кого-небудь викликати
«швидку допомогу».

Висновки

Серцево-судинна система головним чином здійснює транспорт крові в

замкненій трубчастій системі — кров'яній. До якої відноситься серце-
артерії-капіляри-вени-серце.
За наявності серцево-судинних захворювань хворі скаржаться на задишку,
серцебиття, перебої в роботі серця, біль у ділянці серця і за грудниною,
набряки, кашель, головний біль.
Згідно з даними, наданими Всесвітньою організацією охорони здоров'я,
основною причиною смертності в світі є серцево-судинні захворювання.
Найбільш небезпечними серед них вважаються ішемічна хвороба серця -
причина інфаркту міокарда, та захворювання судин головного мозку, що
призводять до інсульту.
Більшу частину серцево-судинних захворювань можна запобігти, якщо

26
вчасно вжити заходів, які знижують фактори ризику, що сприяють появі цих
хвороб.

Список використаних джерел

1. Петриченко Т.В. Перша медична допомога. Підручник. — К.: ВСВ
Медицина, 2010. — 272 с.

2. Основы безопасности жизнедеятельности. Основы медицинских знаний и

здорового образа жизни - Смирнов А.Т., Хренников Б.О.

3. https://doctorpro.ua/uk/departments/family-medicine/cardiovascular-
system

4. http://medbib.in.ua/pervaya-meditsinskaya-pomosch-pri-
neotlojnyih21950.html

5.http://medbib.in.ua/pervaya-meditsinskaya-pomosch-pri-
neotlojnyih21950.html

27
28