Вінницький національний медичний

університет
ім. М. І. Пирогова Кафедра медицини
катастроф
та військової медицини
Тема 5 : Зупинка кровообігу та дихання. Технологія
надання екстреної медичної допомоги дорослим
 Навчальні питання:
1. Раптова смерть. Класифікація та оцінка серцевого ритму при зупинці
серця.
2. Серцево-легенева реанімація.
2.1. Базова серцево-легенева реанімація (згідно Європейської
конференції 2000р.)
2. 2. Базові реанімаційні заходи, автоматична зовнішня дефібриляція
(АЕД) (Європейська конференція, 2000р.)
2.3. Спеціалізовані заходи
2.4. Рекомендації американської Асоціації серця (АНА) з СЛР і
невідкладної допомоги при серцево-судинних захворюваннях (2010).
Діагностика причин РЗК, які можна усунути у процесі реанімації −
чотири «Г» та чотири «Т».
2.5. Серцево-легенева реанімація (СЛР) і принципи ведення
післяреанімаційного періоду в Україні (Усенко Л.В. та інші, 2011р.).
Фармакологічне забезпечення реанімації.
3. Поняття про комплексне післяреанімаційне лікування, його
інтерпретація.
4. Помилки та ускладнення, які виникають під час проведення серцево-
легеневої реанімації. Правові та етичні аспекти серцево-легеневої
реанімації.
 Стадії та етапи серцево-легеневої реанімації
Стадія І – стадія елементарного підтримання життя.
Етапи: А (air way open) – відновлення прохідності верхніх дихальних
шляхів;
В (breathe for victim) – екстрена штучна вентиляція легень (ШВЛ) та
оксигенація;
С (circulation his blood) – підтримання кровообігу, масаж серця.
Стадія ІІ – стадія подальшого підтримання життя, відновлення
самостійного кровообігу, стабілізації кровообігу та дихання.
Етапи: D (drug) – медикаментозна та інтенсивна терапія;
Е (ECG) – електрокардіоконтроль;
F (fibrillation) – дефібриляція.
Стадія ІІІ – стадія тривалого підтримання життя, післяреанімаційної
інтенсивної терапії.
Етапи: G (ganging) – оцінка загального стану пацієнта;
Н (human mentation) – оцінка ступеня відновлення свідомості;
І – корекція недостатності функцій організму (ШВЛ та ін.)
Своєчасність застосування СЛР здебільшого визначається
підготовленістю медичного персоналу і населення.
 Раптова серцева смерть
Це смерть, яка настає несподівано і миттєво або протягом 1 години після
появи перших симптомів погіршення загального стану. До цього поняття
не відносять випадки насильницької смерті або смерті, що виникає в
результаті отруєння, асфіксії, травми або іншого якого-небудь
нещасного випадку.
Механізм раптової серцевої смерті
• Фібриляція шлуночків зустрічається приблизно в 75 - 90% випадків.
Часто їй передують епізоди пароксизмальної шлуночкової тахікардії, що
переходить потім у тріпотіння або мерехтіння шлуночків.
• Асистолія. Первинна асистолія шлуночків відзначається в 5-10%
випадків РЗК і відразу призводить до припинення кровообігу. Асистолія
може бути наслідком атріовентрикулярної блокади або слабкості
синусового вузла. Асистолія іноді виникає після одиничної
екстрасистоли або групи екстрасистол, на тлі пароксизму
суправентрикулярної або шлуночкової тахікардії, мерехтіння або
тріпотіння передсердь.
• Електромеханічна дисоціація. Відсутність механічної активності серця
при наявності електричної (тобто наявність ЕКГ на моніторі при клініці
зупинки кровообігу). Прогноз часто поганий. Причини ЕМД -
гіповолемія, гіпоксія, ацидоз, тяжка гіперкаліемія, гіпотермія, масивна
тромбоемболія легеневої артерії, клапанний пневмоторакс, тампонада
серця, передозування деяких лікарських препаратів, або неприпустиме їх
поєднання (наприклад в/в введення b-блокаторів і антагоністів кальцію).
Базова СЛР забезпечує прохідність дихальних шляхів (Airway),
проведення штучного дихання (Breathing) і непрямого масажу серця
(Circulation) – прийоми АВС.
Спеціалізована серцево-легенева реанімація (Advanced
Cardiovascular Life Support) - спеціалізовані реанімаційні заходи, які
виконуються медичним персоналом (службою швидкої медичної
допомоги, лікарями відділень реанімації та інтенсивної терапії), що
підготовлений та оснащений відповідною медичною апаратурою,
медикаментами.
Виживання потерпілих буде залежати від раннього і своєчасного:
- виявлення зупинки кровообігу (дихання) і виклику швидкої
медичної допомоги, чи реанімаційної бригади для проведення
спеціалізованої СЛР;
- проведення основної (базової) СЛР;
- здійснення електричної дефібриляції;
- раннього проведення спеціалізованої СЛР.
Показання до серцево-легеневої реанімації. Основним показанням
до серцево-легеневої реанімації (СЛР) є зупинка кровообігу і зупинка
дихання.
Існує два методи масажу серця: відкритий (прямий) і закритий
(непрямий). Відкритий масаж серця можливий при
розкритій грудній клітці під час проведення
кардіоторакальних операцій. Механізм закритого масажу
серця пояснюється двома видами дій: як грудного насоса
так і безпосередньо компресією серця.

Правильно виконана компресія грудної клітки може викликати

підвищення систолічного артеріального тиску від 60 до 80
мм рт. ст., показник діастолічного тиску залишається на
низькому рівні.
 Техніка виконання непрямого масажу серця.

Кисть однієї руки покласти на нижню третину груднини

(проекція шлуночків серця), а кисть другої руки покласти
на першу руку, зафіксувати «в замку».

Частота компресій складає 100 за 1 хвилину, глибина

компресії, тобто прогинання груднини, складає 5-6 см.
Отже, приступивши до реанімаційних заходів, починають з
30 компресій грудної клітини з послідуючими двома
видихами повітря рятівником в дихальні шляхи
потерпілого (30:2).
 Типові помилки при проведенні непрямого масажу
серця.

Найбільш розповсюдженою помилкою вважають

недостатню інтенсивність стискання грудної клітки.
Про це свідчить відсутність синхронної пульсації на
великих артеріях.
Помилкою вважаються також перерви при проведенні
масажу серця більше 5-10 сек. (наприклад, при
проведенні лікувальних або діагностичних заходів).
Частим ускладненням при проведенні масажу серця
бувають переломи кісткового каркасу грудної клітки,
особливо у людей похилого віку.
 Базові реанімаційні заходи, автоматична зовнішня
дефібриляція (АЕД) (Європейська конференція, 2000р.)
Якщо електрична дефібриляція залучена в реанімаційний
процес з першої хвилини зупинки кровообігу, то результат
виживання складає 80%, запізнення на 5 хвилин зменшує
виживання потерпілого до 50%.
Рекомендовані параметри дефібриляції у дорослих: перша
спроба – 200 дж, невдала – 300 дж, після невдалої спроби -
360 дж (енергія імпульсу в 200 дж дорівнює рівню напруги
в дефібриляторі біля 2500 В). Якщо потерпілий почав
дихати правильно, але знаходиться в непритомному стані,
потрібно надати йому безпечну позицію.
Типові помилки при проведенні дефібриляції:
- Пізнє підключення дефібрилятора.
- Відсутність СЛР при підготовці до дефібриляції.
- Недостатній контакт між електродами і тканинами.
- Неправильно підібраний показник енергії дефібрилятора.
СЛР застосовують при клінічній смерті, основні
характерні ознаки якої такі:
 Непритомний стан (через 6-12 с після зупинки
серця);
 Зупинка дихання (через 30-60 с після зупинки серця);
 Зупинка кровообігу.
Додатково слід звертати увагу на колір шкірних
покривів (ціаноз, блідість) і ширину зіниць
(переважно мідріаз через 30-40 с після зупинки
серця).
Наявність не менше ніж трьох клінічних ознак дає
змогу протягом 10-15 с діагностувати клінічну
смерть і негайно розпочати реанімаційні заходи, як
правило, з реанімації дихання.
 ЧОТИРИ Г
1. гіпервентиляція: збільшення допоміжної або штучної вентиляції
на 25-30% хвилинного об’єму крові крім поліпшення оксигенації дасть
змогу видалити з організму пацієнта надлишковий вміст СО2 з
подальшим зменшенням об’ємного мозкового кровотоку і зниженням
імовірності розвитку набряку мозку;
2. гемодилюція: згущення крові, зумовлене термінальним станом,
необхідно коригувати шляхом уведення рідини з розрахунку 10 мл/кг.
Застосовують кристалоїди, розчини крохмалю, декстрану, але не
розчини глюкози;
3. гіпертензія артеріальна: на ділянках капілярного русла, де
підвищенавязкість крові й ускладнена циркуляція, необхідно на 5-10
хв. створити підвищення тиску до рівня 90-100 мм рт.ст., чого
досягають шляхом застосування адреналіну (дофаміну,
норадреналіну);
4. гепаринізація: у постгіпоксичний період потреба в гепарині різко
зростає, насамперед унаслідок згущення і порушення реології крові,
підвишення імовірності мікротромбоутворення. Тому застосовують
антиагреганти, потім антикоагулянти (якщо немає кровотечі).
 ЧОТИРИ Т
Первинною причиною PЗК може бути напружений
пневмоторакс, утворений внаслідок безуспішних спроб
введення катетера до центральної вени.
Важко розпізнати тампонаду серця, тому що такі типові
симптоми, як роздування шийних вен та гіпотензію важко
виявити під час зупинки кровообігу. При зупинці кровообігу у
пацієнта з проникаючою травмою грудної клітки виникає підозра
тампонади, якщо виключена гіповолемія.
Випадкове або навмисне вживання токсичної речовини або
медичного препарату, при відсутності характерного анамнезу,
можна виявити тільки за допомогою лабораторних тестів. Якщо є
покази, потрібно дати антидот, проте в більшості випадків
лікування симптоматичне.
Масивна емболія легеневої артерії є найчастішою причиною
серед механічних або тромбоемболійних перешкод у системі
кровоообігу. Якщо є підозра, що зупинка кровообігу виникла
внаслідок емболії легеневої артерії, треба негайно ввести
тромболітичний препарат.
Помилки та ускладнення, які виникають під час проведення
серцево-легеневої реанімації. Правові та етичні аспекти
серцево-легеневої реанімації.

Різні ускладнення реанімації пов'язані з відхиленнями від

викладеної вище методики. До асфіксії і незворотної зупинці
серця призводить тривала інтубація трахеї - понад 15 с. Інше
ускладнення - розрив паренхіми легень, напружений
пневмоторакс - виникає в ході форсованого нагнітання
повітря під тиском і частіше спостерігається у дітей раннього
віку.

Якщо при закритому масажі серця точка максимального тиску на

грудину надмірно зміщена вліво, то поряд з переломом ребер
пошкоджується тканина легені; якщо вона зміщена вниз, то
може статися розрив печінки; якщо вгору - перелом грудини.
 Алгоритм серцево-легеневої реанімації
(Усенко Л.В., Царев А.В., Кобеляцький Ю.Ю., 2011р.)

Діагностика зупинки кровообігу (не більше 10 секунд)

Визвати реанімаційну бригаду

Початок серцево-легеневої реанімації:

компресія грудної клітки/вентиляція легень 30:2

Оцінити ритм Підключити дефібрилятор

(монітор)

ФШ/ШТ без пульсу ЕАБП/асистолія

Дефібриляція
1-й розряд
біфазний 150-360
монофазний – 360 Дж
СЛР протягом 2 хв.
Під час СЛР:
а) інтубація трахеї ШВЛ з частотою 10 за хв., дихальний
об’єм 400-600мл (6-7 мл/кг FiO2 1,0);
б) компресія грудної клітини з частотою 100/хв
в) введення катетера в вену;
г) при асистолії – адреналін 1 мг в/в кожні 3-5 хв.;
при фш/шт без пульсу – адреналін 1мг і аміодарон 300
мг в/в після 3-го неефективного розряду;
д) виключити помилки при проведенні СЛР, провірити СЛР протягом 2 хв.
правильність підключення електродів і контакт;
е) пошук потенційних причин повторної зупинки
кровообігу, алгоритм «чотири Г – чотири - Т»

Алгоритм «чотири Г – чотири - Т»

Гіпоксія Tension (напружений) пневмоторакс
Гіповолемія Тампонада серця
Гіпер/гіпокаліємія, метаболічні порушення Тромбоз (коронарний, легеневий)
Гіпотермія Токсичне передозування
 Припинення реанімаційних заходів можливе якщо:
 під час проведення заходів виявилося, що СЛР хворому не
показана (див. нижче),
 при використанні всіх доступних методів немає ознак
ефективності СЛР на протязі 30 хв.
 спостерігаються багаторазові зупинки серця, які не проходять від
всіх лікувальних заходів.
 Серцево-легеневу реанімацію не проводять якщо:
 встановлено, що від часу зупинки кровообігу в умовах
нормотермії пройшло більше 25 хв.
 у пацієнта термінальна стадія встановленого і задокументованого
прогресуючого захворювання: злоякісні захворювання, порушення
мозкового кровообігу, не сумісні з життям ушкодження (в таких
випадках реанімаційні заходи можна проводити із співчуття, або
на вимогу близьких)
 смерть не була раптовою, а настала на фоні проведення повного
комплексу лікування захворювання, яке стало причиною умирання
 наявні ознаки біологічної смерті (гемостаз, трупні плями, трупне
задубіння)
 відмова пацієнта (документ) від СЛР
 Фармакологічне забезпечення реанімації:
1. Адреналін. Якщо у потерпілого електрична активність без пульсу
(ЕАБП/асистолія) - адреналін вводять 1 мг кожні 3-5 хвилин внутрішньовенно. Вплив
адреналіну на серце відбувається за посередництвом рецепторів β1, і полягає у
пришвидшенні діяльності і збільшенні сили систол. Адреналін збільшує збудливість
серцевого м’яза і, тим самим, є потенційно аритмогенним, особливо при накопиченні
недоокислених продуктів у міокарді й анемії.
2. Аміодарон - антиаритмічний препарат при фш/шт при відсутності пульсу
вводиться після третього неефективного розряду 300 мг в 20 мл фізрозчину або 5%
глюкозі (болюсно). Аміодарон — це препарат, який стабілізує мембрани, подовжує час
функціонального потенціалу і періоду рефракції в кардіоміоцитах передсердь і шлуночків.
3. Лідокаїн – вводять (якщо відсутній аміодарон) 100 мг (1-1,5 мг/кг) в/в. Лідокаїн
метаболізується в печінці, і його період напіврозпаду подовжується, якщо кровообіг через
печінку зменшенується, напр., у випадку зменшеного серцевого викиду, хвороб печінки чи
у похилому віці.
4. Сульфат магнію - при стійкій до дефібриляції VF варто розглянути можливість
введення початкової дози 2 г внутрішньовенно (4 мл 50% сульфату магнію = 8 ммоль), яку
можна повторити через 10-15 хв. Він відіграє важливу роль у процесах нейрохімічної
трансмісії, оскільки зменшує вивільнення ацетилхоліну і понижує вразливість нервово-
м’язевих рецепторів.
5. Бікарбонат натрію (сода). Не рекомендується стандартне застосування
бікарбонату натрію під час зупинки кровообігу і СЛР (особливо на догоспітальному етапі)
і після відновлення спонтанного кровообігу. Рекомендовано ввести бікарбонат натрію (50
мл розчину 8,4%, який містить 1 ммоль/мл) при зупинці кровообігу внаслідок
гіперкаліемії та при отруєнні трициклічними антидепресантами.
 Анафілактична реакція

Анафілактична реакція — тяжка, небезпечна для життя

системна реакція гіперсенсибілізації. Причинами її розвитку
можуть бути прийом ліків, укуси комах, певна їжа.
При анафілактичній реакції може розвинутися набряк
гортані, спазм бронхів, у результаті чого виникають стридор
та свисти або значний опір у дихальних шляхах при
механічній вентиляції.

Смерть може настати у результаті зупинки дихання,

внаслідок спазму бронхів або непрохідності верхніх
дихальних шляхів, кардіогенного шоку — безпосереднього
впливу на серце медіаторів, що вивільняються під час
анафілактичної реакції та розширення судин, що призводить
до розвитку відносної гіповолемії, яка підсилюється втратою
рідини, що переходить у позасудинний простір, як наслідок
збільшення проникливості стінок судин.
 Лікування:
1. Надати зручне положення — горизонтальне з піднятими нижніми
кінцівками.
2. Усунути фактор, що, можливо, став причиною реакції.
3. Кисень 100% — 10–15 л/хв.
4. Адреналін внутрішньом’язово (в/м), дорослим особам — 0,5 мл розчину
адреналіну 1:1000 (0,5 мг), за відсутності ефекту — ввести наступну
дозу через 5 хв.
5. Блокатори рецепторів Н1 — хлорфенамін 4 мг перорально або повільно
в/в 10–20 мг. Можна застосувати блокатори рецепторів Н2 — ранітидин
(50 мг в/в).
6. Для запобігання розвитку пізніх симптомів використовують
кортикостероїди: сальбутамол інгаляційно (5 мг, за необхідності дозу
можна повторити) зменшує стійкий спазм бронхів; іпратропіум
інгаляційно (доза 0,5 мг, за необхідності можна повторити) допомагає
в лікуванні пацієнтів, які приймають блокатори b-адренорецепторів.
7. При розвитку гіпотонії та за відсутності реакції на введення ліків
необхідно проводити інфузійну терапію в об’ємі до 2 л.
8. Глюкагон (1–2 мг, кожні 5 хв в/в) може бути ефективним у випадку
відсутності ефекту від застосування адреналіну, особливо якщо пацієнт
приймає блокатори b-адренорецепторів.
 Бронхіальна астма
Критерії визначення ступеня тяжкості бронхіальної астми (БА):
- критична астма: підвищення РаСО2 та/або необхідність механічної
вентиляції із використанням підвищеного тиску на вдиху;
Частий симптом, що супроводжує напад БА, — свисти над легеневими
полями при аускультації. Їх інтенсивність не корелює зі ступенем звуження
дихальних шляхів.
Лікування:
1. Киснева терапія має проводитися у режимі, що забезпечує сатурацію
>92%.
2. Сальбутамол (5 мг інгаляційно) — першочергове лікування. За
необхідності повторно вводити препарат кожні 15–20 хв.
3. Кортикостероїди (преднізолон 30–40 мг перорально або
гідрокортизон 200 мг в/в).
4. Антихолінергічні ліки, введені за допомогою небулайзера
(іпратропіум 0,5 мг кожні 4–6 годин), ефективні у пацієнтів, що не
зреагували на лікування ?-агоністами.
5. Магнію сульфат у дозі 2 г (8 ммоль повільно в/в).
6. Амінофілін застосовується лише у разі тяжкого та небезпечного для
життя нападу БА. Доза насичення становить 5 мг/кг, вводиться протягом 20–
30 хв. Підтримуюча доза при тривалій інфузії — 500–700 мг/кг на годину.
 Електролітні порушення. Гіперкаліємія
Гіперкаліємією називається стан, за якого рівень
іонів калію в плазмі крові вище 5,5 ммоль/л, при
тяжкій гіперкаліємії цей показник вище 6,5 ммоль/л.

Основні цілі лікування:

- захист серцевого м’яза шляхом застосування
препаратів, що діють антагоністично до іонів калію;
- перехід іонів калію до клітин;
- виведення іонів калію з організму;
- визначення рівня іонів калію з метою попередження
рикошетної гіперкаліємії;
- запобігання повторному розвитку гіперкаліємії.
 Гіпокаліємія
При гіпокаліємії рівень калію в плазмі крові становить менше
3,5 ммоль/л.
Причини: діарея, вживання ліків (діуретики, послаб­лювальні
засоби, стероїди, адреналін, ізопреналін), захворювання ниркових
канальців, цукровий діабет, порушення функцій залоз
внутрішньої секреції (синдром Кушинга, гіперальдостеронізм),
метаболічний алкалоз, дефіцит магнію.
Зміни на ЕКГ:
- зубець U;
- сплощення зубця T;
- зміщення сегмента ST вгору;
- ТШ/ФШ, асистолія, безпульсова електрична активність.
Лікування залежить від ступеня тяжкості гіпокаліємії,
загальних симптомів та змін при записі ЕКГ. Рекомендується
поступове підвищення рівня іонів калію у плазмі крові, але у
випадку загрози для життя необхідно швидко ввести калій в/в.
Максимальна допустима доза калію — 20 ммоль на годину.
 Гіперкальціємія
При гіперкальціємії рівень кальцію в плазмі крові становить >2,6
ммоль/л.
Причини: первинна або третинна гіперфункція паращитоподібних
залоз, злоякісне новоутворення, саркоїдоз.
Діагностика: дезорієнтація, слабкість, біль у животі, гіпотонія,
порушення ритму, РЗК.
Зміни на ЕКГ:
- скорочення інтервалу QT;
- подовження тривалості QRS;
- плоский зубець T;
- АВ блокада.
Лікування:
- інфузійна терапія;
- фуросемід 1 мг/кг в/в;
- гідрокортизон 200–300 мг в/в;
- памідронат 60–90 мг в/в;
- кальцитонін 6–8 ОД/кг на 8 годин в/в;
- гемодіаліз.
 Гіпертермія
Гіпертермія виникає при порушенні механізмів
терморегуляції, внаслідок чого температура тіла
піднімається вище верхньої границі норми.
Клінічні симптоми: температура тіла 40,6°С та вище,
тепла суха шкіра, сильне виснаження, головний біль,
зомління, припливи тепла, блювання, діарея; розлади
серцево-судинної системи: порушення ритму, гіпотонія;
порушення дихання, у тому числі респіраторний дистрес-
синдром дорослих (ARDS); порушення з боку центральної
нервової системи (ЦНС): конвульсії та кома; недостатність
печінки та нирок; коагулопатії, рабдоміоліз.
Способи охолодження пацієнта: вживання холодних
розчинів, використання вентилятора, що обвіває пацієнта,
зрошення тіла холодною водою, компреси з льодом над
місцями проходження великих судин (пахвова та пахова
ділянки та шия), промивання холодними розчинами
шлунка, черевної порожнини, сечового міхура, в/в інфузія
холодних розчинів.
 Гіпотермія
Гіпотермія розвивається при зниженні температури тіла нижче 35°С.
Розрізняють легку (35–32°С), помірну (32–30°С) та тяжку (нижче 30°С)
гіпотермію.
Інтубація трахеї, по можливості слід використовувати підігрітий (40–46°С) та
зволожений кисень.
Необхідно уникати введення адреналіну чи інших ліків, поки не зігрієте
пацієнта до температури тіла вище 30°С. Якщо температура тіла досягне 30°С,
слід удвічі збільшити проміжок часу між наступними введеннями. Цей принцип
слід використовувати до моменту досягнення нормальної температури тіла
(>35°С), потім застосовувати стандартні проміжки часу між повторними
введеннями.
Методи зігрівання:
1. Якнайшвидше зняти мокрий та холодний одяг, висушити шкіру, вкрити
постраждалого теплими ковдрами. Ці маніпуляції ефективні при легкій гіпотермії.
2. Зігрівання за допомогою джерел теплого повітря та вливань теплих
розчинів ефективне при лікуванні пацієнтів із тяжкою гіпотермією зі збереженим
крово­обігом. Також можна використовувати теплу вологу дихальну суміш,
промивання розчинами з температурою 40°С шлунка, черевної, плевральної
порожнин чи сечового міхура.
3. У випадку зупинки кровообігу застосування екстракорпорального
кровообігу — оптимальний метод зігрівання пацієнта.
4. Уникайте надмірного зігрівання пацієнта. У пацієнтів, що залишаються у
комі, терапевтична гіпотермія (32–34°С) може бути корисною.
 Утоплення

А. Справжнє утоплення. У більшості потерпілих внаслідок

енергійних дихальних рухів під водою вона безперешкодно проникає у
легені. Прісна вода при цьому, будучи гіпоосмолярною по відношенню
до плазми, легко дифундує через альвеоло-капілярну мембрану в
кров'яне русло, збільшуючи об'єм циркулюючої крові. Поступлення
1500 - 2000 мл води на фоні гіпоксії приводить до зупинки кровообігу.

Б. Асфіктичне утоплення. У 8-10% потерпілих внаслідок

рефлекторного змикання голосової щілини та зупинки дихання вода не
проникає в дихальні шляхи. Причиною зупинки серця виступає
гіпоксія.

В. Синкопальне утоплення. Спостерігається у 5% випадків

Внаслідок переляку, впливу холодної води, травмування
рефлексогених зон при падінні у воду виникає первинна зупинка серця
- синкопа.
 Травма
При РЗК у постраждалих із травмою реанімаційні заходи є ефективними
приблизно у 3% випадків. Причини зупинки кровообігу при травматичних
пошкодженнях: тяжка травма ЦНС, гіповолемія, викликана масивною втратою крові,
гіпоксія внаслідок зупинки дихання, безпосереднє пошкодження життєво важливих
органів, напружений пневмоторакс, тампонада серця.
Згідно з протоколами пропонується не розпочинати реанімацію у таких випадках:
- тупа травма, відсутність дихання без відчутного пульсу та серцевої активності;
- проникаюча травма, відсутність дихання та пульсу, при швидкому фізикальному
обстеженні немає реакції зіниць на світло, спонтанних рухів та серцевої діяльності.
Пам’ятайте, що рішення щодо початку реанімаційних заходів необхідно приймати
в кожному випадку індивідуально!
Лікування:
1. Використання схеми ABCDE з метою встановлення діагнозу та вибору
лікування. Лікування на місці випадку має проводитися згідно з універсальним
протоколом.
2. Вентиляція дихальною сумішшю з високою концентрацією кисню.
3. Слід розпочати натискання грудної клітки, як тільки буде діагностовано
зупинку кровообігу.
4. Пам’ятайте про можливість напруженого пневмотораксу.
5. Швидка зупинка кровотечі та відновлення об’єму циркулюючої крові.
6. До зупинки кровотечі слід застосовувати стратегію виваженої інфузійної
терапії. У випадках неконтрольованої кровотечі введення великого об’єму розчинів
може її підсилити.
 Ураження електричним струмом та блискавкою
До чинників, які мають вплив на важкість ураження,
відносяться вид струму (постійний, змінний), напруга,
вивільнена кількість енергії, опір, шлях проходження через
тіло, поверхня та тривалість контакту з джерелом струму.
При ударі блискавкою протягом декількох мілісекунд
створюється напруга до 300 кВ. У випадку ураження
блискавкою, більша частина струму проходить по поверхні
тіла, викликаючи так зване епідермальне явище (flashover).
Ураження промисловим струмом, як і ураження
блискавкою, спричиняє глибокі опіки в місці контакту.
У потерпілих може виникнути первинна зупинка
дихання (судомне скорочення дихальних м'язів, ураження
дихального центру), фібриляція серця чи ураження ЦНС з
мінімальними проявами життєдіяльності. 
 Странгуляційна асфіксія
Причинами странгуляційної асфіксії можуть бути повішення
(самогубство або насильницьке), удушення шляхом
перетискання шиї з обох боків і задушення шляхом
перетискання шиї петлею.
Повішення буває повним або неповним (якщо частини тіла
мають опору).
Тяжкість асфіксії залежить від тривалості странгуляції та
ступеня перетискання гортані, сонних і хребтових артерій,
яремних вен. При цьому порушується дихання, різко наростає
застій венозної крові в головному мозку і смерті.
За наявності чітких ознак смерті ні до чого не можна
торкатися і необхідно сповістити міліцію.
Невідкладна допомога: постраждалого з ознаками життя
необхідно вийняти з петлі, провести санацію ротової порожнини
глотки, іммобілізувати шийний відділ хребта, за наявності
показань або в сумнівних випадках виконати інтубацію трахеї,
ШВЛ, ЕКГ-контроль, протинабрякову (манітол, діуретики) та
протисудомну терапію (седуксен, натрію оксибутират). Потім
потерпілого госпіталізують у відділення інтенсивної терапії.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!