Лекція 8

Тема: «Фізіологія серцево-судинної системи»

Зміст:

1. Загальна характеристика системи кровообігу, її роль в організмі. Структорно-

функціональна організація серця, його функції. Фізіологічні властивості міокарда,
автоматизм серця. Провідна система, її функціональні особливості. Серцевий цикл,його
фазова структура. Тиск крові в порожнинах серця та робота клапанного апарату під час
серцевої діяльності.
2. Систолічний і хвилинний об`єм крові, серцевий індекс. Регуляція серцевої
діяльності: міогенна, нервова, гуморальна. Закон Франка-Старлінга. Механізми впливів
парасимпатичних та симпатичних нервів на фізіологічні властивості серця. Механизм
гуморального впливу.
3. Основні закони гемодинаміки. Механізм формування судинного тиску. Загальний
периферійний опір судин. Лінійна та об`ємна швидкості руху крові.
4. Кров`яний тиск: артеріальний, капілярний, венозний. Фізіологічні основи
вимірювання кров`яного тиску. Артеріальний тиск, його основні параметри.
Функціональна класифікація кровоносних судин,їх фізіологічна характеристика. Нервовий
і гуморальний механізми регуляції тонусу судин. Роль серцево-судинного центру в
регуляції судинного тонусу.
5. Регуляція кровообігу під час зміни положення тіла та при фізичній роботі.
Фізіологічні особливості регіонарного кровообігу: легеневого, коронарного, мозкового,
черевного.
6. Лімфа: склад,кількість,функції,механізм утворення та руху лімфи.

1. Загальна характеристика системи кровообігу, її роль в організмі. Будова серця, його

функції. Фізіологічні властивості міокарда, автоматизм серця. Провідна система, її
функціональні особливості. Серцевий цикл, його фазова структура. Тиск крові в
порожнинах серця та робота клапанного апарату під час серцевої діяльності.

Система кровообігу людини складається з серця та судин, завдяки яким кров

циркулює по тілу та виконує всі функції (транспортну, трофічну, захисну тощо)
СИСТЕМА КРОВООБІГУ

ВИКОНАВЧІ ОРГАНИ МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЯЦІЇ

Серце Судини Нервові Гуморальні

Хвилинний об’єм крові (ХОК), адекватний потребам організму

СЕРЦЕ — порожнистий м'язовий орган кровоносної ситеми, який забезпечує

перекачування крові по судинах.
 У дорослого центральний орган кровоносної системи завбільшки з кулак (завдовжки
12 – 13 см, завширшки 9 – 10 см у діаметрі, маса дорівнює 200 – 360г, що становить
близько 1/200 маси тіла людини. Розташоване асиметрично в грудній порожнині за
грудиною (двома третинами — у її лівій половині, а однією третиною—у правій) у
серцевій виїмці і майже повністю оточене легенями. Знизу до серця прилягає діафрагма.

БУДОВА СЕРЦЯ

Серце людини чотирикамерне: два шлуночки і два передсердя (праві й ліві).

Суцільна поздовжня м'язова перегородка ділить серце на дві ізольовані одна від одної
частини — праву й ліву, у камерах правої частини міститься тільки венозна кров, а в
камерах лівої — тільки артеріальна.
У передсердя кров збирається з вен, з шлуночків надходить в артерії.
Серце міститься в навколосерцевій сумці, або перикарді, що утворений сполучною
тканиною. Перикард відокремлює серце від інших органів; запобігає його зміщенню й
надто сильному розтягуванню; рідина, яка виділяється на його внутрішній поверхні,
зменшує тертя від скорочень.
Серцеві м'язи – попереково-смугасті м’язи специфічної будови Кардіоміоцити
(КМЦ, клітини серцевих м’язів) прямокутної форми, мають одне або два ядра, що
розташовані в центрі клітини. Кардіомиоцити утворюють синцитій, тобто спільний
цитоплазматичний простір, з'єднаний містками, по яких поширюються імпульси
збудження.
Клапани серця забезпечують рух крові в одному напрямку. Серце людини має такі
клапани: мітральний (двостулковий, ліва половина) клапан, тристулковий клапан
(права половина), аортальний клапан та клапан легеневої артерії.
Мітральний (двостулковий) регулює потік крові з лівого передсердя серця в лівий
шлуночок. 2 стулки: передня (аортальна) та задня (муральна).
В тристулковому (атріовентрикулярному) до стулок кріпляться сухожилкові
струни, а до струн – сосочкові м'язи серця.
 Аортальний лежить між лівим шлуночком та висхідною аортою та регулює потік
крові з лівого шлуночку серця в аорту.
Клапан легеневої артерії – півмісяцевий клапан між правим шлуночком і легеневим
стовбуром – туди виштовхується кров під час систоли. Функція клапана – запобігання
зворотному току крові під час діастоли шлуночків.

Серцевий цикл – період функціональної діяльності серця. Кожен цикл включає три
фази:
 І фаза, систола передсердь 0,1 сек.
 ІІ фаза , систола шлуночків 0,3 сек.
 ІІІ фаза, загальна діастола 0,4 сек.

Початку нового СЦ передує загальна пауза. В її кінці тиск в шлуночку приблизно

рівний 5 мм рт. ст.. Мітральний клапан відкритий; кров дуже повільно тече з передсердя в
шлуночок, а з вен – в передсердя. Тиск в аорті набагато вищий, ніж у шлуночку, тому
півмісяцеві клапани закриті.
І. Систола передсердь. Починається скорочення передсердя з м’язових пучків, які
охоплюють гирла вен; це попереджує зворотний рух крові. Тиск в передсердях в
результаті їх скорочення підвищується до 8 мм рт. ст. і в шлуночки надходить остання
порція крові (8% - 30% від всього об’єму крові), всього у шлуночках 110 – 140 мл крові.
ІІ. Систола шлуночків. Систола шлуночка складається з 2-ох періодів:
1. Період напруження (0,08 с):
а) фаза асинхронного (неодночасного) скорочення (0,05 с). Хвиля збудження
поширюється по міокарду шлуночків: одні КМЦ при цьому скорочуються, інші (ще не
збуджені) – розтягуються. Рух крові через порожнини серця не відбувається та не
змінюється положення клапанів.
б) фаза ізометричного скорочення (0,03 с). в скорочення залучається більшість КМЦ
шлуночків. Коли тиск стає вищим, ніж в передсердях, закриваються атріовентрикулярні
клапани. Шлуночки скорочуються при закритих стулкових клапанах. Йде фаза уже
значного підвищення тиску (від 8 до 70-80 мм рт. ст.) та відкриваються півмісяцеві
клапани.
2. Період вигнання (0,25 с):
а) фаза швидкого вигнання (0,12 с) відкриття півмісяцевих клапанів. Шлуночки
скорочуються і виштовхують кров в судини.
б) фаза повільного вигнання (0,13 с), вигнання продовжується, але шлуночки
виганяють менший об’єм крові.
ІІІ. Діастола шлуночків (0,47 с). На початку закриваються півмісяцеві клапани,
передсердно-шлуночкові клапани відкриваються і кров із передсердь іде до шлуночків,
наповнюючи їх на 2/3 об'єму. 1/3 крові наповнює шлуночки під час систоли передсердь.

Провідна система серця – система, яка генерує та проводить збудження в серці,

Функції провідної системи серця:
1. Місце виникнення імпульсів (потенціалів дії) в серці
2. Координоване та послідовне скорочення передсердь та шлуночків
 3. Синхронне залучення у процес скорочення всіх клітин міокарду шлуночків (для
збільшення ефективності систоли)
4. Визначає частоту серцевих скорочень.

Складається з синоатріального і атріовентрикулярного основних вузлів,

міжвузлових і міжпередсердних утворень, передсердно-шлуночкового пучка Гіса і
мережи волокон Пуркін’є.
Атріовентрикулярний (передсердно-шлуночковий) вузол розташований у товщі
міжшлуночкової перегородки на межі передсердь і шлуночків. Збудження до цього вузла
передається по міжвузлових провідних трактах (пучки Бахмана, Венкебаха та Тореля), що
йдуть від синоатріального вузла. Від атріовентрикулярного вузла йде міжшлуночковою
перегородкою пучок Гіса (передсердно-шлуночковий пучок), який ділиться на дві ніжки
(праву і ліву), що йдуть до лівого і правого шлуночка серця. Ліва ніжка в свою чергу
ділиться на передню та задню гілки. Права ніжка та гілки лівої ніжки переходять у
волокна Пуркін'є, які безпосередньо контактують із клітинами скорочувального
міокарда.
Крім основних елементів провідної системи серця є додаткові її елементи: пучок
Кента, пучок Джеймса і пучок Махейма. Ці пучки можуть проводити збудження із
передсердь до шлуночків. Пучок Кента може проводити збудження від передсердь, в
обхід атріовентрикулярного вузла, до правого шлуночка. Пучок Джеймса може проводити
імпульси з передсердь до пучка Гіса в обхід атріовентрикулярного вузла. Пучок Махейма
може нести імпульси від атріовентрикулярного вузла, обминаючи пучок Гіса і нижче
лежачі відділи, до лівого шлуночка.
Виходячи з того, що синоатріальний вузол нав'язує свій ритм нижче лежачим відділам
його називають водієм ритму першого порядку або пейсмекером першого порядку. Водієм
ритму другого порядку, або пейсмекером другого порядку є атріовентрикулярний вузол
міжшлункової перегородки. Хвиля збудження в стінці шлуночка поширюється від
ендокарда до епікарда.

Рух крові по судинах (та через камери серця) забезпечується різницею (градієнтом)
тисків, що створюється завдяки:
- нагнітальній (насосній) функції серця;
- тонусу судин.
Односторонність току крові гарантує певний “напрям” градієнта тиску в системі (від
аорти до порожнистих вен градієнт біля 100 мм рт. ст., від легеневого стовбура до
легеневих вен – близько 20 мм рт. ст. – в такому напрямку рухається кров судинами).
Клапани серця також діють згідно градієнта тиску а також за анатомічними
особливостями власної будови: перешкоджають руху крові в передсердя із шлуночків під
час систоли (скорочення) останніх; з аорти та легеневого стовбура в шлуночки під час їх
діастоли (розслаблення).
Причиною безперервного руху крові в системі є судини компресійної камери –
камери стиснення:
 аорта
 крупні артеріальні судини.
 В їх стінках переважають еластичні волокна, тому вони досить пружні та здатні до
розтягнення. Серцевий цикл триває в стані спокою 0,8 с, період вигнання – 0,25 с. Коли
кров у судини серцем не виштовхується, але рухається по ним безперервно, це
відбувається завдяки судинам компресійної камери.

2.

Кількість крові, що викидається шлуночком серця при кожному скороченні,

називається систолічним об’ємом серця (СОС), або ударним об’ємом (УО). В
середньому він становить 60-70 мл крові. Кількість крові, що викидається правим і лівим
шлуночками, однакова. Знаючи частоту серцевих скорочень (ЧСС) і систолічний об’єм,
можна визначити хвилинний об’єм серця (ХОС, або кровообігу=ХОК), або серцевий
викид:
ХОС=СОС х ЧСС.

У стані спокою у дорослої людини ХОС в середньому складає 5л. При фізичних
навантаженнях СОС може збільшуватися вдвоє, а серцевий викид досягати 20-30 л.

Серцевий індекс – показник функції серця (гемодинаміки). Це відношення

хвилинного об’єму серця до площі поверхні тіла (л/ (хв. х м2)):
СІ =ХОС/S
S - це площина тіла, вона розраховується за спеціальними номограмами.
Наприклад, у людині, масою тіла 65 кг і зростом 165 см S=1,6.

Регуляція серцевої діяльності – нервова, рефлекторна, гуморальна

Нервова регуляція серцевої діяльності здійснюється імпульсами, що надходять до
серця з центральної нервової системи по парасимпатичних і симпатичних нервах.
Серцеві нерви мають двонейронну структуру. Перший нейрон, відростки якого
утворюють блукаючий нерв, розташований у довгастому мозку. Закінчується цей нейрон у
інтрамуральних гангліях серця. Тут знаходиться другий нейрон, відростки якого йдуть до
синусного вузла, м'язових волокон передсердя й атриовентрикулярного вузла.
Нейрони симпатичної нервової системи, що передають імпульси до серця,
розташовані в бічних рогах п'яти верхніх сегментів грудного відділу спинного мозку.
Відростки цих нейронів накопичуюється в шийних і верхніх грудних симпатичних вузлах.
У цих вузлах знаходиться другий нейрон, відростки якого йдуть до серця. Найбільша
частина симпатичних волокон відходить від зірчастого вузла.
Впливи на серце можуть бути такі:
I. зміна частоти серцевих скорочень (хронотропний ефект);
2. зміна сили серцевих скорочень (інотропний ефект);
3. зміна збуджуваності серцевого м'яза (батмотропний ефект);
4. зміна провідності в серці (дромотропний ефект);

Блукаючий нерв дає негативний хронотропний ефект, або зменшує частоту серцевих
скорочень, негативний інотропний ефект, або зменшує силу серцевих скорочень;
негативний батмотропний ефект, або зменшує збуджуваність серцевого м'яза; і
негативний дромотропний ефект, або зменшує швидкість проведення імпульсу
збудження по серцю. При тривалому подразненні блукаючого нерва навіть після зупинки
серця, воно знову починає скорочуватися. Таке явище називають висковзуванням серця
з-під впливу блукаючого нерва.
При подразненні симпатичних нервів серця ритм його скорочень пришвидшується.
Встановлено також, що на відміну від блукаючого нерва симпатичний нерв робить
на серце позитивний хронотропний ефект, позитивний інотропний афект,
або посилення сили серцевих скорочень, позитивний батмотропний ефект
або посилення збуджуваності серцевого м'яза і покращує провідність у серце. Дія самого
подразнення симпатичного нерва починається після латентного періоду (10с) і
продовжується ще довгий час після припинення подразнення.
Обидва нерви – блукаючий і симпатичний – впливають на серце постійно, тому що
центри цих нервів знаходяться у стані безупинного порушення, що підтримується
імпульсами, що надходять до них. Такий стан безупинного збудження нервових центрів
одержало назву тонусу нервових центрів.
Рефлекторна регуляція забезпечується центрами довгастого і спинного мозку,
корою великих півкуль (моторною і пре моторною зоною), а також гіпоталамічною
ділянкою проміжного мозку. Зміна ритму і сили скорочень серця відмічається при
емоційному збудженні (страх, загальне збудження – збільшення швидкості), больові
подразники, зниження або підвищення температури (якщо зміни будуть різкі, тобто
стресові фактори, патології, захворювання) викликають зміни серцевого ритму
(уповільненні або прискорення) у залежності від фізіологічного стану організму.
При механічному подразненні черевної стінки і кишечника відмічається уповільнення
роботи або навіть зупинка серця.
Рефлекс Гольца – рефлекторна зупинка серця при сильному ударі по вентральній
стінці живота (не плутати з ударом в грудину!). Подразнення механорецепторів шлунка,
кишок та брижі спричинює потік імпульсів, які чутливими волокнами черевного нерва
передаються через спинний мозок до довгастого, а звідти по рухових волокнах
блукаючого нерва — до серця, що і спричинюється до гальмування функції серця.
Рефлекс Ашнера – при надавлюванні пальцями на очні яблука відбувається
уповільнення серцебиття на 10-20 ударів за хвилину.
Рефлекс Бейнбріджа. Підвищення тиску крові у порожнистих венах і правому
передсерді зумовлює збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Мехапорецептори
зазначеного рефлексогенного поля подразнюються при розтягненні цих ділянок серцево-
судинної системи підвищенням тиску крові, імпульси від них надходять до центру
довгастого мозку через аферентні волокна блукаючого нерва, а звідти імпульси, що
передаються по симпатичних нервових волокнах, зумовлюють прискорення ЧСС. Це, в
свою чергу, прискорює перекачування крові з венозного русла в артеріальне, знижує
венозний тиск, усуває накопичення крові у венозному руслі й подразнення зазначених
механорецепторів.

Гуморальна регуляція роботи серця.

Основними гормонами, що посилюють серцеву діяльність, є адреналін та
норадреналін (гормони надниркових залоз). Норадреналін (симпатін) виділяється при
подразненні симпатичних нервів.
 Гормон щитовидної залози – тироксин підвищує чуттєвість серця до дії симпатичних
нервів. Іони кальцію (Са2+) підвищують збудливість і провідність міокарду, посилюють
серцеву діяльність.
Уповільнює серцеву діяльність – ацетилхолін. Ацетилхолін виділяється при
подразненні кінців блукаючого нерва,
Іони калію (К+) зменшують силу скорочень, уповільнюють ритм і проведення
збудження по провідній системі серця, можлива зупинка серця в діастолі.

Нервово-рефлекторна регуляція
Центри, що регулюють гемодинаміку. Основні відділи нервових центрів, що
регулюють функцію серця, розміщені в довгастому мозку: у ньому можна виділити два
основних відділи: пресорний і депресорний. Крім того, у задньобічних відділах довгастого
мозку міститься сенсорна ділянка. Сюди надходять сенсорні імпульси, що потім
передаються до відповідного відділу (пресорного або депресорного).
Нарівні довгастого мозку за регуляцію роботи серця відповідає парасимпатичний
"центр". Структури довгастого мозку, особливо ті, що належать до пресорного відділу,
тісно взаємодіють із торакальным відділом симпатичної нервової системи, що дає змогу
об'єднати їх у єдиний центр, що регулює стан серцево-судинної системи.
Збудження пресорного відділу через підключення симпатичних нервів посилює роботу
серця й звужує просвіт судин. Депресорний відділ дає протилежний ефект. Між цими
відділами існує реципрокна взаємодія. З одного боку, її зумовлено реципрокним
гальмуванням активності пресорного відділу, а з іншого, - прямим впливом блукаючого
нерва на серце.
Крім того, необхідно враховувати, що нейрони бульварного відділу центру, що регулює
серцево-судинну систему, перебувають разом з нейронами дихального центру. А оскільки
найважливіша функція систем кровообігу і дихання збігається (транспортування газів),
між цими центрами наявний тісний взаємозв'язок. І тому аферентні імпульси, що
надійшли до одного з них, можуть утягувати й інший.

Рефлексогенні зони.
Параметри кровообігу контролюють за допомогою хемо-
й механорецепторів, розміщених як в утвореннях самої системи кровообігу, так і поза
нею. Основну роль у виникненні рефлекторних впливів відіграють рефлексогенні зони -
скупчення закінчень чутливих нейронів - у власне серцево-судинній системі. У стінках
багатьох її відділів розміщені рецептори, що подразнюються під впливом АТ
(барорецептори) або внаслідок впливу хімічних агентів (хеморецептори).
Найбільше значення, особливо при регуляції кровотоку в умовах фізіологічного спокою,
мають рефлексогенні зони дуги аорти, розгалужень сонних і легеневих артерій. Звідси
починаються рефлекси, що регулюють системну геодинаміку. Так, подразнення
барорецепторів цих зон трапляється при підвищенні кровонаповнення. Наприклад, це
відбувається щоразу під час викидання крові зі шлуночка впродовж систоли. Замикання
цих рефлексів відбувається через центр блукаючого нерва, розміщений у довгастому
мозку. Імпульси блукаючими нервами спрямовуються до серця, знижуючи силу і частоту
його скорочень. У результаті тиск у судинах знижується, усуваючи джерело подразнення.
 3. Основні закони гемодинаміки.
Наука, що вивчає рух крові по судинах зветься гемодинаміка. Вона базується на
законах гідродинаміки, на основі різниці гідростатичного тиску - кров рухається із
ділянки високого тиску в ділянку з низьким тиском.
Рушійною силою руху крові служить різниця тисків, яка виникає на початку і в кінці
судини. Кров рухається по судинах згідно закону гідродинаміки, який свідчить, що
кількість рідини Q, що протікає через будь-яку трубу, прямо пропорційно різниці тисків
на початку (Р1) і в кінці (Р2) труби і назад пропорційно опору (R) току рідини: Виходячи з
того, що тиск в кінці судинної системи, тобто в місці впадання порожнистих вен в серці,
близький до нуля, то рівняння приймає наступний вигляд: де: Q – об'ємна швидкість
кровотоку Р – величина середнього тиску в аорті R – величина судинного опору Опір току
рідини (R) залежить від її в'язкості де: l – довжина судини η – в'язкість крові r – радіус
судини 8 – коефіцієнт пропорційності Основний закон гемодинаміки – кількість крові, що
протікає за одиницю часу через кровоносну систему тим більша, чим вища різниця тисків
її артеріальному та венозному кінцях та чим менший опір току крові з боку судин
Основними показниками гемодинаміки є об'ємна швидкість та лінійна швидкість руху
крові, а також час кругообігу крові (кровообігу).
Об'ємна швидкість руху крові – це кількість крові, яка протікає через поперечний
переріз судин за одиницю часу. Об'ємна швидкість руху крові прямо пропорційна
перепаду тиску на початку і в кінці судини і обернено пропорційна опору току крові. У
нормі відтік крові від серця відповідає її притоку до нього. Це означає, що об'єм крові,
який протікає за одиницю часу через всю артеріальну і венозну систему великого і малого
кола кровообігу – однаковий.
Лінійна швидкість руху крові – це швидкість переміщення її частинок вздовж судини
за умови ламінарного потоку. Визначається вона відношенням об'ємної швидкості
кровотоку до площі поперечного перерізу судини: Отримана таким чином величина є
сугубо середнім показником, так як згідно законів ламінарного руху, швидкість
переміщення крові в центрі судини є максимальною і зменшується в шарах, які
прилягають до судинної стінки.
Час кругообігу крові. Кров, викинута з лівого шлуночка в аорту, повертається в
праве передсердя, зробивши повний кругообіг. Поверненню крові в серце сприяє ряд
факторів. Найважливішим з них є різниця тиску крові між аортою і порожнистими
венами. Час кругообігу крові в людини в стані спокою рівне 20–25 сек. Це складає
приблизно 27 систол. Біля половини цього часу витрачається на рух крові по малому колу,
незважаючи на те що мале коло значно коротше. Це зв’язано з тим, що кров по широких
судинах протікає швидко, тому що їх сумарний просвіт невеликий, а основний час
затрачається на просування крові по артеріолам і капілярах. Їх особливо багато у
великому колі, кровообігу, і їх сумарний просвіт великий.

4. Кров`яний тиск: артеріальний, капілярний, венозний. Фізіологічні основи

вимірювання кров`яного тиску. Артеріальний тиск,його основні параметри.
Функціональна класифікація кровоносних судин,їх фізіологічна характеристика. Нервовий
і гуморальний механізми регуляції тонусу судин. Роль серцево-судинного центру в
регуляції судинного тонусу.

Кров’яний тиск поділяється на артеріальний, венозний і капілярний.

 Артеріальний тиск поділяється на:
1) Систолічний тиск Рс – тиск в аорті під час систоли лівого шлуночка. На максимумі
вигнання крові = 120-130 мм рт.ст. Залежить від серцевого викіду і еластичності аорти.
2) Діастолічний тиск Рд – складає в аорті 80 мм рт.ст. Визначається кількістю крові,
яка залишилася в судині попереду надходженням у нього нової порції. Залежить
надходження крові від опору нищерозташованих резистивних судин.
3) Пульсовий тиск (Рп) – різниця між систолічним і діастолічним тиском. В аорті =40
мм рт.ст. Пульсовий тиск в малих судинах зростає (зростає Рс, знижується Рд).
Середній артеріальний тиск – тиск за час всього серцевого циклу. Для плечової
артерії Рср = Рд +1/3 Рп =90 мм рт.ст. Середній пульсовий тиск має велике значення,
оскільки визначає об’ємну швидкість кровотоку в системній циркуляції.
Венозний тиск (центральний венозний тиск, ЦВТ) - тиск крові в порожнистих венах у
місці впадання в праве передсердя. ЦВТ відображає повернення крові до серця та його
здатність проштовхувати кров в артеріальне русло.
На відміну від артеріального тиску, рівень ЦВТ зазвичай вказують не в міліметрах
ртутного стовпчика, а в міліметрах водного стовпчика.
Нормальним вважається тиск в межах 60-120 мм вод. ст., Слід пам'ятати, що ЦВТ
істотно залежить від віку пацієнта. Так у новонароджених він становить 0-30 мм вод. ст., у
грудних дітей - 10-50 мм вод. ст., у дітей старшого віку - 60-120 мм вод. ст.
Важливу інформацію дає не тільки абсолютна величина, а й динаміка її зміни.
Низький ЦВТ, як правило, вказує на невідповідність об'єму крові ємності судинного русла
Для визначення величини кров'яного тиску в людини користуються непрямим
методом, запропонованим Н.С. Коротковим. З цією метою використовують
сфігмоманометр Ріва-Роччі. У людини звичайно визначають величину кров'яного тиску в
плечевій артерії.

Рефлекторна регуляція тонусу судин. Розрізняють власні серцево-судинні рефлекси

і сполучені.
Сполучені серцево-судинні рефлекси поділяють на дві групи: екстерорецептивні (
що виникають при подразненні рецепторів, що лежать на поверхні тіла)
і інтерорецептивні ( що виникають при подразненні рецепторів внутрішніх органів).
Будь-який вплив на організм, що приходить від екстерорецепторів, насамперед
підвищує тонус судинорухального центра і викликає пресорную реакцію. Так, при
механічному чи больовому подразненні шкіри, сильному подразненні зорового й інших
рецепторів настає рефлекторне звуження судин. Із судинними реакціями зв’язаний
перерозподіл крові в організмі і кровопостачання працюючих органів.
Особливо велике значення в перерозподілі крові в організмі мають реакції, що
виникають при подразненні інтерорецепторів і рецепторів із працюючих м’язів.
Забезпечення працюючих м’язів киснем і живильними речовинами відбувається за
рахунок розширення судин і збільшення кровопостачання працюючих м’язів. Розширення
судин відбувається при подразненні хеморецепторів продуктами обміну – АТФ,
молочною, вугільною й іншою кислотами, що викликають зменшення тонусу і
розширення судин. У розширені судини надходить більше крові і тим поліпшується
харчування працюючих м’язів. Але при цьому рефлекторно відбувається перерозподіл
крові. Під впливом еферентних імпульсів із судинорухового центру відбувається звуження
судин непрацюючих органів. Розширені судини працюючих органів виявляються не
чуттєвими до цих судинозвужувальних імпульсів.
Гуморальна регуляція тонусу судин. Хімічні речовини, що впливають на просвіт
судин, поділяються на судинозвужувальні і судинорозширюючі.
Найбільш могутньою судинозвужувальною дією володіють адреналін і норадреналін.
Вони викликають звуження артерій і артеріол шкіри, легень і органів черевної порожнини.
Одночасно вони викликають розширення судин серця і мозку.
Адреналін – біологічно активна речовина і діє в дуже малих концентраціях. Достатньо
0,0002 мг адреналіну на 1 кг маси тіла, щоб викликати звуження судин і підвищення
кров’яного тиску. Судинозвужувальна дія адреналіну здійснюється різними шляхами. Він
діє безпосередньо на стінку судин і зменшує мембранний потенціал її м’язових волокон,
підвищуючи збудливість і створюючи умови для швидкого виникнення збудження.
Адреналін впливає на гіпоталамус і приводить до посилення потоку судинозвужувальних
імпульсів і збільшенню кількості виділення вазопресину.
Непрямий вплив на зміну просвіту судин і підтримка сталості кров’яного тиску
має ренін, що утворюється в нирках. Його утворення збільшується при зменшенні
кількості натрію в крові і зниженні кров’яного тиску. Взаємодіючи з білком
плазми гипертензиногеном, він утворює біологічно активну речовину гіпертензин, що
викликає звуження судин і підвищення тиску крові.
До судинозвужувальних факторів відноситься серотонін, що, звужуючи ушкоджену
судину, сприяє зменшенню кровотечі.
Судинорозширюючою дією володіють ацетилхолін, проти-гіпертензиноген, медулин,
брадикинін, простогландини, гистамін і ін.
Ацетилхолін викликає розширення дрібних артерій і зменшення кров’яного тиску.
Його дія короткочасна, тому що в крові він швидко руйнується.
Протигіпертензиноген постійно знаходиться в крові поряд з гіпертензиногеном,
врівноважуючи його дію. Коливання його кількості в крові спрямовано на підтримку
сталості кров’яного тиску.
У нирках утворюється медулин, що викликає розширення
судин. Брадикинін утворюється в тканинах підшлункової і підщелепної залоз, у легенях,
шкірі та ін. Він знижує тонус гладкої мускулатури артеріол, сприяючи зниженню тиску
крові.
Гістамін утворюється в процесі обміну речовин у скелетній мускулатурі, у шкірі, у
стінках шлунка і кишечнику та ін. Під впливом гістаміна розширюються артеріоли і
збільшується кровонаповнення капілярів, у зв’язку з чим у них затримується велика
кількість крові. Тому зменшується приплив крові до серця, що приводить до падіння
кров’яного тиску в артеріях.

Регуляція кровообігу при фізичній роботі

Фізична робота – одна з найприродніших для організму адаптивних поведінкових
реакцій, яка потребує ефективної взаємодії усіх ланок системи кровообігу. Тому в
організмі сформувалися найтісніші взаємозв'язки м'язових скорочень з однією з
найважливіших систем – серцево-судинною. Ці взаємозв'язки спрямовані на максимальне
поліпшення умов кровопостачання скелетних м'язів навіть унаслідок зниження кровотоку
в інших органах і системах організму. Сформувався умовний рефлекс регуляції
кровообігу - передстартова реакція. Значення їх полягає в мобілізації серцево-судинної
системи для майбутньої м'язової діяльності. Ця мобілізація опосередковується
симпатичним впливом на серце й судини, унаслідок чого ще перед початком м'язової
діяльності серцеві скорочення частішають, а тиск підвищується. Сюди також варто
зарахувати подібну реакцію під час емоцій, що в природних умовах, як правило, також
супроводжуються м'язовою активністю.
Послідовність залучення утворень серцево-судинної системи під час фізичної роботи
схематично можна простежити під час інтенсивного навантаження. М'язові скорочення
відбуваються під впливом імпульсів, що йдуть пірамідними шляхами, розпочинаючись у
прецентральній звивині. Спускаючись до м'язів, вони разом з моторними відділами ЦНС
збуджують дихальні й вазомоторні центри довгастого й спинного мозку. Звідси через
симпатичну нервову систему стимулюється робота серця, що необхідно для збільшення
ХОК. У м'язах, що працюють, різко розширюються кровоносні судини. Це відбувається за
рахунок метаболітів, що накопичуються в них, таких як Н1, СО2, К аденозин тощо.
Унаслідок цього спостерігається виражена перерозподільна реакція кровотоку: що більше
м'язів скорочується й що вища інтенсивність скорочень, то більше крові, викинутої лівим
шлуночком серця, до них надходить. У цих умовах попереднього ХОК уже недостатньо й
мають різко зростати сила й ЧСС. При інтенсивному м'язовому навантаженні
збільшується як У О, так і ЧСС. Унаслідок ХОК може зрости в 5-6 разів (до 20-30 л1хв).
До того ж з цього об'єму до 80- 85 % крові надходить до функціонувальних скелетних
м'язів. У результаті, якщо в стані спокою через м'язи в разі викиду в 5 л1хв проходить 900-
1200 мл1хв (15-20 % ХОК), то в разі викиду у 25-30 л1хв м'язи можуть отримувати до 20
л1хв і більше. У перерозподільній реакції кровотоку беруть участь симпатичні
судинозвужувальні впливи, що йдуть з того самого пресорного відділу довгастого мозку.
Одночасно під час м'язової роботи з надниркових залоз у кровотік викидаються
катехоламіни, що посилюють серцеву активність і звужують судини м'язів, які не
працюють, внутрішніх органів.
На кровотік впливає й саме скорочення м'язів. У разі інтенсивного скорочення через
стиснення судин надходження крові в м'язи знижується, але під час розслаблення-різко
зростає. На відміну від цього незначна сила скорочення сприяє підвищенню
кровопостачання їх як у фазі скорочення, так і розслаблення. Крім того, скорочувальні
м'язи витискають кров з венозного відділу, що, з одного боку, забезпечує зростання
венозного повернення до серця, а з іншого-створює передумови для збільшення
надходження крові в м'язи у фазі розслаблення.

Кровообіг плода
Кровоносна система плода має ряд таких особливостей, що відрізняють її від
кровоносної системи дорослої людини:
- артеріальна кров (sanguis arteriosus) подходять до плода по непарній пупковій
вені від матері. Ця вена після народження заростає, утворюючи круглу зв’язку печінки
(lig. teres hepatis);
- кров у судинах,які забезпечують тканини киснем, є мішаною.Тільки у пупковій
вені кров артеріальна;
- між пупковою і нижньою порожнистою венами функціонує анастомоз – венозна
протока (ductus venosus), яка після народження заростає, утворюючи венозну зв’язку
печінки (lig. venosum hepatis);
 - кров із нижньої порожнистої вени надходить з правого передсердя в ліве через
овальний отвір (foramen ovale),що розміщений у міжпередсердній перегородці(septum
interatriale);
- мале коло кровообігу (circulus sanguineus minor) не функціонує;
- між дугою аорти і легеневим стовбуром функці-онує артеріальна протока (ductus
arteriosus) – про-тока Ботала, через яку кров, що потрапила з правого шлуночка у
легеневий стовбур, проходить у велике коло кровообігу (circulus sanguineus major);
- більш насичену киснем мішану кров одержують
голова (caput), шия (collum;cervix), верхні кінцівки (membra superiora) і верхня
частина тулуба (pars superior trunci). Нижня частина тулуба і нижні кінцівки (pars inferior
trunci et membra inferiora) постачаються змішаною кров’ю,зі значним вмістом
вуглекислоти та продуктів обміну клітин.
Від плода до плаценти кров поступає по парній пупковій артерії (a. umbilicalis).
Після народження, у зв’язку з появою дихання,починає функціонувати мале коло
кровообігу(circulus sanguineus minor).
Пупкові судини плода заростають на 6-7-й день. Протока Ботала заростає на 9-10-й
день.
Овальний отвір у міжпередсердній перегородці заростає на 30-ту добу після
народження

Лімфа

Лімфа – легко-жовтувата рідина білкової природи . протікає в лімфатичних капілярах

і судинах, вона містить воду, мінеральні солі, глюкозу, амінокислоти, О 2, СО2. Вміст
білків у лімфі в 3-4 разів менший ніж у плазмі крові – це лімфоплазма. До формених
елементів лімфи належать лімфоцити, моноцити, іноді еритроцити. Склад лімфи не
постійний і залежить від органа, з якого вона витікає.
Лімфа утворюється в лімфатичних капілярах (замкнених з одного кінця) завдяки
фільтрації з тканинної рідини.
Сліпі кінці капілярів переходять у лімфатичні судини, які поступово збільшуються,
зливаючись одна з одною. Нарешті, вони утворюють дві лімфатичні протоки, які у верхній
частині грудної порожнини впадають у вени великого кола кровообігу. Лімфатичні
судини на своєму шляху проходять через лімфатичні вузли. Течія лімфи у вузлах
сповільнюється, тут утворюються лімфоцити.
Якщо у лімфі, яка проходить крізь вузол є бактерії, вони тут затримуються і
знищуються лімфоцитами. В такому випадку може наступити запалення вузла і
розміщених навколо нього судин. Вони набрякають, шкіра в їх ділянці червоніє і стає
болючою. (У лімфатичних судинах є багато клапанів вен. Завдяки клапанам
забезпечується однобічний рух лімфи).
Отже, лімфатичні вузли виконують подвійну роль: це кровотворні органи та
внутрішні бар’єри організму.
Лімфатичні вузли розташовані групами. Є шийні, підщелепні, пахвові, бронхо-
легеневі, пахвинні та інші групи вузлів. Утворені лімфатичні вузли з лімфоїдної тканини і
покриті щільною сполучнотканинною оболонкою.
 За добу у людин утворюється 2-4 л лімфи. Проходячи крізь тканини організму лімфа
вбирає в себе продукти обміну клітин і проникає в капіляри. Завдяки цьому
лімфатична система виконує такі функції: дренажу – відведення з тканин рідини і
білків, що всмокталися у кров, капіляри і повернення їх у кров’яне русло; захисну –
знешкодження мікроорганізмів, токсинів, фільтрацію сторонніх часточок; кровотворну
(утворення лімфоцитів) і поживну (відведення з кишок жирів).

Література:
1. Нормальна фізіологія / За ред. В.І. Філімонова. — К.: Здоров’я, 1994.— 608 с.
2. Фізіологія: Навч. посіб / За ред. В.Г. Шевчука. — Вінниця: Нова книга, 2005.
3. Філімонов В.І. Фізіологія людини у питаннях та відповідях: Посібник для студентів
вищих навчальних закладів. — Вінниця: Нова книга, 2009. — 488 с.
4. Філімонов В.І. Фізіологія людини: Підручник для мед. ВНЗ І-ІІІ рівнів акред. — К.:
Медицина, 2011 — 488 с.