Будова та функції кровоносних судин

Кровоносні судини – еластичні трубки, якими кров транспортується до всіх органів і

тканин, а потім знову збирається до серця. Вивченням кровоносних судин, поряд із
лімфатичними, займається розділ медицини – ангіологія. Кровоносні судини
утворюють: а) макроциркуляторне русло – це артерії і вени, якими кров рухається від
серця до органів і повертається до серця; б) мікроциркуяяторне русло – включає в себе
капіляри, артеріоли й венули, розташовані в органах, які забезпечують обмін речовин
між кров'ю і тканинами.

Артерії – кровоносні судини, якими кров рухається від серця до органів і тканин. Стінки
артерій мають три шари:

• зовнішній шар побудований з пухкої сполучної тканини, у ньому проходять нерви, що

регулюють розширення і звуження судин;

• середній шар складається з гладком'язової оболонки і еластичних волокон (завдяки

скороченню чи розслабленню м'язів може змінюватися просвіт судин, регулюючи течію
крові, а еластичні волокна надають судинам пружності);

• внутрішній шар – утворений особливою сполучною тканиною, клітини якої мають

дуже гладкі оболонки, що не перешкоджають руху крові.

Капіляри – найдрібніші кровоносні судини, які з'єднують між собою артерії і вени та
забезпечують обмін речовин між кров'ю і тканинною рідиною. їх діаметр – близько 1
мкм, загальна поверхня всіх капілярів тіла складає 6300 м2. Стінки складаються з
одного шару плоских епітеліальних клітин – ендотелію.

Вени – кровоносні судини, якими кров рухається від органів і тканин до серця. Вони
мають таку саму будову стінок, як і артерії, але тонші і менш еластичні. У середніх і
деяких великих венах є півмісяцеві клапани, що забезпечують течію крові тільки в
одному напрямку. Вени є м'язові (порожнисті) і безм'язові (сітківки ока, кісток)

Кровообіг у головному мозку. Об’єм крові, що циркулює по судинах мозку не

змінюється тому що мозок розташований в черепній коробці, що запобігає значному
розширенню кровоносних судин. Але кровообіг може підсилюватись за рахунок
прискорення течії. Наявність на рівні вен мозку – венозних синусів – розширень
обмежених тонкою мембраною, а з останньою контактує спинномозкова рідина, яка
шляхом фільтрації переміщується у венозні синуси. Це призводить до того, що венозні
анастомози можуть з’єднуватись з вену лами минаючі капіляри. Регуляція мозкового
кровоточу залежить від метаболічних факторів: - напруження СО2 в капілярах; -
концентрація іонів водню і напруження кисню. В судинах мозку добре виражена так
звана міогенна ауто регуляція, тому при змінах гідростатичного тиску, у зв’язку зі
зміною положення тіла, мозковий кровоток залишається постійним.
Кровообіг у серці. Кровопостачання поліпшується під час діастоли, а під час систоли
воно незначне. Кровопостачання міокарда значне – 6-10% крові, що виштовхується в
аорту і потрапляє на кровопостачання серцевого м'яза. Кров, що витікає від серця має
значно менший вміст кисню. Кровоносні судини серця забезпечуються сіткою
анастомозів, що сприяє компенсаторному зрошенню міокарду кров’ю. На швидкість
коронарного кровоточу впливає: тиск в аорті, частота скорочень серця, вегетативні
нерви, але найбільший ефект від метаболічних факторів.

Кровообіг у печінці. Постачається артеріальною кров’ю через печінкову артерію,

венозною – через ворітню вену. Кров, що проходить через печінку проходить 2
капілярні системи: 1) капілярна система ШКТ; 2) капілярна система самої печінки. Кров,
проходячи через печінку звільняється від токсичних речовин.

Кровообіг у легенях.. Отримують кров із великого та малого кіл кровообігу. На

кровообіг в легенях впливають дихальні рухи, під час дихання кровопостачання
поліпшується у капілярах легень, а також інтенсивність кровообігу залежить від
активності організму. В судинах легень є рецептори, що обумовлюють розгрузочний
рефлекс, за рахунок якого кров з легень швидко переходить у велике коло кровообігу,
що запобігає набряку.

Кровообіг у нирках. Постачається артеріальною кров’ю, яка живить паренхіму і

проходить крізь судинні клубочки, де відбувається її фільтрація. Тиск крові в цих
клубочках значно більший, ніж в інших артеріолах.

Кровообіг у селезінці. Кров, яка надходить в селезінку по артеріям не потрапляє в

артеріоли і капіляри, а потрапляє в сліпі виступи – лакуни. Потім в паренхіму селезінки,
остання як губка всмоктує кров і виводить її у венозні синуси і потім в кровоносні
судини. Селезінка затримує і руйнує старі еритроцити, тому що вони наприкінці свого
життя втрачають еластичність і не можуть цілими пройти через паренхіму.

Лімфати́ чна систе́ма — мережа судин, тканин і органів (анатомія), яка слугує джерелом
клітин, що забезпечують імунітет, фільтрувальним комплексом, переносником жирів і
інших речовин, а також дренажною системою, що сприяє поверненню надлишку
тканинної рідини в кров.

Лімфатичні судини мають клапани, що запобігають ретроградному току лімфи і мають

чоткоподібний вигляд. Судини, що несуть лімфу від шкіри, підшкірної клітковини,
лежать зовні від поверхневої фасції і називаються поверхневими (епіфасціальними). У
ділянці суглобів вони зазвичай знаходяться на згинальних поверхнях.
Тісний зв’язок лімфатичної і венозної систем організму призводить до того, що всі
випадки хронічної венозної недостатності тою чи іншою мірою супроводжуються
порушеннями циркуляції лімфи.