Міністерство освіти й науки України

Національний медичний університет імені О. О. Богомольця

РЕФЕРАТ
З дисципліни «Фізіологія»
Тема: «Особливості кровообігу в мозку»

Виконала:
Студентка 2 курсу 11116 групи
Медичного факультету №1
Бондарчук Єлизавета Олесівна
Викладач:
Коник Уляна Василівна

Київ 2023
 План реферату
1. Вступ
2. Джерела кровопостачання головного мозку
3. Джерела відтоку крові
4. Особливості мозкових судин
5. Вплив спинномозкової рідини на регуляцію кровообігу
6. Фізіологія церебрального кровообігу
7. Регуляції мозкового кровообігу
8. Висновок
9. Джерела
 Вступ
Мозковий кровообіг — рух крові через мережу мозкових артерій і вен,
що забезпечують кров'ю мозок. Швидкість мозкового кровотоку у дорослої
людини — зазвичай 750 мл на хвилину, що становить 15 % серцевого
викиду. Артерії постачають насичену киснем кров, глюкозу та інші поживні
речовини до мозку, а вени несуть венозну кров назад до серця, видаляючи з
мозку вуглекислий газ, молочну кислоту та інші продукти обміну речовин.
Оскільки мозок дуже вразливий до змін у кровопостачанні, порушеннь
мозкового кровообігу, організм має багато запобіжних механізмів і структур,
для авторегуляції судин. Наявність гравітаційного поля або прискорення,
також визначає відмінності в русі й розподілі крові в мозку.
Тканина головного мозку є найбільш чутливою до порушення обміну і
гіпоксії. У головний мозок людини по артеріях надходить від 750 до 1000
мол крові за хвилину. Раптове тотальне припинення кровообігу в мозку
викликає виснаження запасів кисню і несвідомий стан через 7—10 с, через 20
—30 с на електрокортикограмі зникає спонтанна активність кори мозку, а
через 5—10 хв розвивається некроз тканини мозку.

Джерела кровопостачання головного мозку

Головний мозок забезпечують кров'ю дві парні магістральні артерії
голови — внутрішні сонні та хребтові, які відходять від гілок дуги аорти.
Дві третини всієї кількості крові постачають у мозок внутрішні сонні артерії
(ВСА), одну третину — хребтові артерії (ХА).
Перші утворюють передню каротидну систему, другі — задню
вертебрально-базилярну систему.
Артерії головного мозку з'єднують між собою численні анастомози,
вони забезпечують колатеральне кровопостачання головного мозку,
відіграють важливу роль у компенсації порушень кровообігу у разі закупорки
однієї з мозкових артерій. Розрізняють чотири рівня колатерального
артеріального кровопостачання головного мозку. Це система анастомозів на
його поверхні та всередині — через капілярну сітку між гілками передньої,
середньої та задньої мозкових артерій, позачерепний рівень анастомозів —
між гілками екстра- та інтракраніальних судин голови та система
артеріального (вілізієвого) кола великого мозку.
Слід зазначити, що в підкірковій ділянці анастомозів між глибокими
перфорівними артеріями немає, внаслідок чого за умови ураження однієї з
артерій у ділянці, що кровопостачається нею, тканини мозку зазнають
необоротних змін.
 Однак в певних умовах настільки важливе компенсаторне
пристосування, яким є колатеральний кровообіг, може набувати негативне
значення для організму. Прикладом тому може служити так званий синдром
«обкрадання» мозку : при виключенні будь-якої судини в її басейн надходить
частина крові з інших, розташованих поблизу судин, в результаті чого в
сусідніх, раніше здорових ділянках мозку порушується кровообіг.

Джерела відтоку крові

Венозна система виконує переважно дренажну функцію. Вона має
значно більшу місткість порівняно з артеріальною системою. Тому вени
мозку називають ще ємнісними судинами. Вени беруть участь у регуляції
мозкового кровотоку та циркуляції спинномозкової рідини.
Вени великого мозку поділяються на поверхневі та глибокі.
1. Поверхневі вени великого мозку, vv. superficiales cerbri, збирають
кров від венозної сітки м'якої оболонки головного мозку, пронизують
павутинну оболонку і впадають у пазухи твердої мозкової оболонки. Ці вени
позбавлені клапанів і широко анастомозують між собою.
2. Глибокі вени великого мозку, vv. profundae cerebri, лежать у товщі
мозку і збирають кров від його внутрішніх структур: базальних ядер,
судинних сплетень шлуночків мозку, гіпокампа, прозорої оболонки,
гіпоталамуса тощо. До глибоких вен належать такі вени.
3. Основна вена (Розенталя), v. basalis (Rosenthal), парна, бере
початок в ділянці передньої пронизної речовини, огинає збоку ніжку мозку і
вливається у велику мозкову вену.
 4. Внутрішні вени мозку, vv. internae cerebri, зазвичай дві вени, що
формуються в ділянці міжшлуночкових отворів, йдуть назад через судинну
основу III шлуночка, зливаються одна з одною над чотиригорбиковою
пластинкою середнього мозку і формують велику мозкову вену.
5. Велика мозкова вена (Галена), v. cerebri magna (Galenas) - коротка
непарна судина, завдовжки до 1 см, залягає над пластинкою середнього
мозку і вливається у пряму пазуху. Утворюється внаслідок злиття внутрішніх
вен мозку. Крім обох основних вен приймає задню та дорзальну вени
мозолистого тіла (v. posterior/ dorsalis carporis callosi).
6. Гіпофізарні ворітні вени, vv. portales hypophysiales, йдуть від
гіпоталамуса та гіпофіза до печеристої пазухи.
Диплоїтичні вени, vv. diploicae, розміщені у каналах губчастої
речовини кісток склепіння черепа, широко анастомозують між собою і
сполучаються з пазухами твердої мозкової оболонки та з підшкірним
венозним сплетенням склепіння черепа через емісарні вени.
Внутрішньочерепні вени та пазухи сполучаються
з позачерепними венами за допомогою емісарних вен та венозних сплетень.
Описують такі  емісарні (випускні) вени, vv. emissariae: 
1) тім'яна емісарна вена, v. emissaria parietalis, що проходить крізь
однойменний отвір тім'яної кістки;
2) соскоподібна емісарна вена, v. emissaria mastotidea, що проходить крізь
однойменний отвір скроневої кістки;
3) виросткова емісарна вена, v. emissaria condylaris, що проходить через
однойменний канал потиличної кістки;
4) потилична емісарна вена, v. emissaria occipitalis, що проходить через
потиличну луску біля зовнішнього потиличного виступу
Відтік венозної крові у венозні синуси твердої мозкової оболонки
відбувається саме через поверхневі (у верхній сагітальний, печерний та інші)
та глибокі вени мозку, основним колектором яких є велика вена мозку (вена
Галена), яка впадає в прямий синус. Із синусів кров відтікає у внутрішні
яремні вени, потім у плечоголовні та верхню порожнисту вени.
 Особливості мозкових судин
Судини головного мозку за своїми функціями поділяються на кілька
груп.
 Магістральні судини — це внутрішні сонні та хребтові
артерії в екстракраніальному відділі, а також судини вілізієвого кола.
Основне їх призначення — регуляція мозкового кровообігу за
наявності змін системного AT.
 Піальні артерії — судини з явно вираженою нутритивною
функцією. Розмір їх просвіту залежить від обмінних потреб тканини
мозку. Головним регулятором тонусу цих судин є продукти
метаболізму мозкової тканини, особливо вуглекислота, під впливом
якої судини мозку розширюються.
 Внутрішньомозкові артерії та капіляри безпосередньо
забезпечують одну з основних функцій серцево-судинної системи —
обмін між кров'ю і тканиною мозку. Це «обмінні судини».
Необхідним елементом мозкового кровообігу виступає
гематоенцефалічний бар’єр, котрий має вибіркову проникність для
речовин. Забезпечується він зокрема капілярами, що володіють меншою
проникністю для білків, різноманітних пептидів та іонів. Це дозволяє
підтримувати склад позаклітинної рідини відносно сталим, для
нормального функціонування нейронів.
У зв’язку з постійністю обсягу черепної коробки в мозкових
судинах не відбуваються пульсаторні зміни маси крові. Вона тече
безперервним струменем. При цьому пульсові коливання гасяться
вигинами («сифонами») сонних і хребетних артерій, а також потужно
розвиненою еластичною оболонкою мозкових артерій, завдяки чому
запобігається шкідлива дія пульсової хвилі. У мозку більшість капілярів
постійно знаходиться у відкритому стані і не відчуває поперемінного
звуження і розширення, як в судинній системі інших органів, хоча і є
незначна кількість нефункціонуючих капілярів.
Артерії мозку мають як адренергічну, так і холінергічну інервацію.
Крім того, церебральні судини, поряд із позачерепним джерелом
іннервації, мають і внутрічерепне джерело, представлене ядрами
блакитної плями в довгастому мозку. Парасимпатична іннервація артерій
головного мозку здійснюється з ядра блукаючого нерва, а також око
рухового і лицевого.
 Вплив спинномозкової рідини на регуляцію кровообігу
На величину мозкового кровообігу впливає спинномозкова рідина
(СМР), що в об'ємі 150 мл заповнює порожнини шлуночків та
субарахноїдальний простір. Склад її майже такий, як і позаклітинної рідини
(ПКР). Щодня утворюється близько 500 мл СМР, із них 350 мл адсорбується
арахноїдальними ворсинками у вени венозних синусів. При підвищенні
внутрішньочерепного тиску більше ніж на 33 мм рт. ст. (норма 0 мм рт. ст.)
мозковий кровотік значно послаблюється. Будь-які зміни венозного тиску
позначаються на тиску СМР.
У зв'язку з тим, що тканина мозку і спинномозкова рідина не можуть
стискатися, об'єм крові і СМР повинні бути незмінними.
Ці взаємодії допомагають компенсувати зміни артеріального тиску на
рівні голови. Прикладом може бути вплив прискорення. Якщо тіло рухається
догори, то кров – до ніг, і артеріальний тиск на рівні голови знижується.
Паралельно знижується венозний і внутрішньочерепний тиск, і мозковий
кровотік залишається в межах норми. І навпаки, при русі тіла донизу
артеріальний тиск у голові підвищується. Разом із ним підвищується
внутрішньочерепний тиск, що попереджає пошкодження судин. Незважаючи
на суттєві зміни мозкового кровообігу від нервової та фізичної активності
організму, загальний кровотік залишається постійним.
Крім того, регулююча роль венозної системи складається в активному
перерозподілі тиску в судинній системі головного мозку. Підвищення
внутрічерепного венозного і ликворного тиску викликає зниження загального
артеріального тиску і розширення піальных артерій.

Фізіологія церебрального кровообігу

У фізично здорової людини середнього років величина мозкового
кровотоку складає від 430 до 670 мл/(кг-хв), у середньому 550 мл/(кг-хв). У
дітей кровотік і споживання кисню значно вище, ніж у дорослих. Мається
визначена залежність рівня кровотоку від віку. Якщо за 100% прийняти
рівень кровотоку у віці 25 років, то в перші роки життя дитини він складає
160%, а після 70 років - 80%.
Відзначається нерівномірний розподіл кровотоку по окремих
структурах і різке розходження його в корі і білій речовині мозку. Так,
наприклад, у корі сенсомоторної зони він може досягати 1400 мл/(кг-хв), а в
білій речовині складати тільки 23 мл/(кг-хв).
 Рівень РО2 для головного мозку складає в середньому 10-20 мм рт. ст. і
може варіювати в широких межах від 1 до 85 мм рт. ст. Головний мозок
одержує в 6 разів більше кисню, ніж це необхідно нейронам для їхнього
окисного метаболізму. Це кількість цілком покриває потреби клітини при
зростанні її активності без додаткового постачання. При активації нейронів
кори відзначається достовірне збільшення кровотока і РО2.
Електрична стимуляція кори приводить до збільшення кровотоку в
залежності від подаваної напруги на 27-49%. Сенсорна стимуляція викликає
підвищення кровонаповнення в коркових відділах тих аналізаторів, куди
адресується аферентна імпульсація. При розвитку епілептичного припадку
кровотік збільшується в 2-3 рази. Ці зміни не залежать від системного
артеріального тиску, а зв'язані тільки з підвищенням функціональної
активності відповідних областей мозку.
З іншого боку, гноблення діяльності мозку (при наркозі) приводить до
зниження кровотоку. При гіпотермії кровотік знижується в пропорції 5% на
1°С. При цьому рівень РО2 у тканині, незважаючи на зниження кровотоку,
залишається досить стабільним. Це зумовлено тим, що паралельно зниженню
кровотоку знижується і споживання кисню на 40-60%. Таким чином, мається
досить чіткий взаємозв'язок між електрогенезом нейронів, їх метаболізмом і
кровопостачанням. Забезпечення постійної відповідності метаболічної
потреби нервової тканини і доставки енергетичного матеріалу здійснюється
системою регулювання кровопостачання головного мозку.
Механізм підтримки незалежності церебрального кровотоку від
коливань системної гемодинаміки (ауторегуляція) містить у собі два
регуляторних контури, один із яких направлений на зміни артеріального
тиску, інший - венозного. Регуляція тиску в артеріях головного мозку, що
охороняє мозок при значних коливаннях загального артеріального тиску,
здійснюється рефлекторним шляхом. Аферентні імпульси з барорецепторів,
закладених у стінці дуги аорти і каротидному синусі, досягають
судинорухового і дихального центрів довгастого мозку, а звідси еферентні
імпульси по системі симпатичних і парасимпатичних волокон надходять до
серця і судин. Зниження перфузійного тиску в синокаротидній зоні викликає
підвищення артеріального тиску в середньому на 40-50 мм рт. ст., причому
максимум підйому спостерігається вже через 10-25с: Підвищення
перфузійного тиску до 180-200 мм рт. ст. приводить до рефлекторного
зниження системного тиску на 15-20% уже через 10-15 с.
 Регуляції мозкового кровообігу
Регуляція мозкового кровообігу, як і інших органів, включає:
нейрогенний, гуморально–метаболічний, міогенний і ендотелійзалежний
механізми. 
Мозок забезпечується кров’ю по оптимальному режиму, що забезпечує
в процесі життєдіяльності безперервне своєчасне поповнення його
енергетичних і інших витрат. Цей процес характеризується відносною (в
певних межах) незалежністю мозкового кровотоку від загальної
гемодинаміки, обумовленої різними механізмами саморегуляції.
Міогенна саморегуляція. Здійснюється власними гладкими м'язами
артеріальних судин і ефективна при коливанні артеріального тиску в межах
80-180 мм рт. ст. При збільшенні тиску крові у віллізієвих і піальних судинах
– вони звужуються, при зменшенні – розширюються. Ці ефекти не зникають
після перерізування симпатичних і парасимпатичних нервів, що йдуть до
мозкових судин і не блокуються адрено- і холіноблокаторами.
Нейрогенні впливи. Вони простежуються у судинах діаметром 25-30
мкм. їх ефект проявляється у разі зміни кровопостачання мозку, вихідного
тонусу судин та напруги O2 і СO2 в крові.
Гуморальна регуляція забезпечується прямою дією на гладкі м'язи
мозкових судин вазоактивних речовин. До вазоконстрикторів належать –
катехоламіни, ангіотензин II, серотонін, простагландин F, брадикінін (тільки
у людини); вазодилататорів – ацетилхолін, гістамін, оксид азоту, аденозин,
ГАМК, що діють через специфічні рецептори.
Метаболічна регуляція. Пов'язана з функцією та метаболізмом мозку.
Суттєвим метаболічним регулятором є підвищення напруги СO2 в
артеріальній крові і зростання концентрації іонів Н+ у навколосудинному
середовищі, що призводить до падіння pH (ацидозу) в спинномозковій рідині.
На кожен міліметр градуальної зміни напруги СО2 величина мозкового
кровотоку змінюється на 6 %. Збільшення СO2 в крові (гіперкапнія) викликає
розширення мозкових судин, зменшення (гіпокапнія) – їх звуження.
Локальне збільшення функціональної активності нейронів викликає
зростання в міжклітинному середовищі аденозину і особливо іонів К+, які
призводять до суттєвого розширення судин мозку і підвищення його
кровотоку. Враховуючи, що рівень іонів К+ змінюється за частки секунди від
моменту підвищення функції нейрона, описаний механізм є терміновим
контуром регуляції мозкового кровообігу. Повільний контур пов'язаний з
накопиченням іонів Н+ та ацидозом.
 Висновок
Отже, фізіологія мозкового кровообігу забезпечуєть відмінними
шляхами та має свої особливості (наявність гематоенцефілічного бар’єру,
характерні риси судин, залежність від внутрішньочерепного тиску та ін.) А
одержання об'єктивної інформації про функціональний стан регуляторних
систем мозкового кровообігу становить практичну цінність для оцінки
ступеня порушення регуляції мозкового кровообігу і проведення активної
профілактики і патогенетичної терапії різних цереброваскулярних
захворювань.
Джерела інформації (в алфавітному порядку)
1) Екстрена медична допомога (базова підтримка життя) / За ред. Г.Г.
Рощина. – К., 2009. – 138 с.
2) Знаменська Т., Мартинюк В., Швейкіна В. Морфофункціональні
особливості розвитку головного мозку та системи кровообігу в
онтогенезі. МІЖНАРОДНИЙ НЕВРОЛОГІЧНИЙ ЖУРНАЛ. 2019. Т. 6,
№ 108.
3) Кровопостачання головного мозку. Агенція Екстренної Медичної
Допомоги. https://aemc.org.ua/info/article/121/
4) Саник О. Кровопостачання головного мозку, його регуляція. Анатомо-
фізіологічні особливості артеріальної, капілярної і венозної системи
головного та спинного мозку. Басейни кровопостачання каротидної і
вертебробазилярної систем. Клінічні синдроми ураження різних
артерій мозку. Ауторегуляція мозкового кровообігу (міогенна,
метаболічна, нейрогенна) : МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ЛЕКЦІЇ З
ФАХУ «НЕВРОЛОГІЯ». Полтава, 2020. 20 с.
5) Фізіологія. — 5-те вид. // Шевчук В. Г. та ін.
6) Яхно Н.Н., Парфенов В.А. Общая неврология.- М.И.А., 2006.- 199с.