Клітинна імунна відповідь та ії етапи. Імунний синапс.

Диференціація ефекторних Т-
клітин (хелперів, цитотоксичних лімфоцитів, клітин пам'яті)
1. Клітинна імунна відповідь та ії етапи
2. Імунний синапс
3. Диференціація ефекторних Т-клітин (хелперів, цитотоксичних лімфоцитів, клітин пам'яті)

Клітинний імунітет підтримується неспецифічними та специфічними факторами

захисту.
До клітинних неспецифічних факторів захисту слід віднести дві категорії клітин:
фагоцити й природні кілери (ПК).
Серед фагоцитів слід розрізняти професійні й факультативні фагоцити.
1. Професійні фагоцити - це поліморфноядерні нейтрофіли (мікрофаги), моноцити крові й
макрофаги тканин (клітини мікроглії нервової тканини, макрофаги печінки, сполучної
тканини, альвеолярні макрофаги легенів, остеобласти кісткової тканини). Мікрофаги
забезпечують захист переважно від піогенних бактерій, макрофаги - від бактерій та
вірусів, а також внутрішньоклітинних патогенних найпростіших.
2. До факультативних фагоцитів слід віднести фібробласти сполучної тканини,
ендотеліоцити синусів селезінки та печінки, ретикулярні клітини кісткового мозку,
селезінки, лімфатичних вузлів, клітини Лангерганса та еозинофіли крові. Ці клітини
мають слабку фагоцитарну активність.
Фагоцити свою неспецифічну захисну дію реалізують через фагоцитоз та піноцитоз.
Фагоцитоз (піноцитоз) являє собою процес активного поглинання чужорідного агента та здійснюється в 3 стадії:
1 - адгезія часточок або молекул на фагоциті;
2 - поглинання фагоцитом твердих або розчинених часточок, формування фагосоми, яка зливається з лізосомами клітини, утворюючи фаголізосому;
3 - стадія перетравлення, у якій поглинені речовини під впливом лізосомальних ферментів піддаються дезінтеграції.

Природні кілери (ПК) також беруть участь в неспецифічному захисті організму

людини у вигляді прямої цитотоксичної дії - цитоліз клітин трансплантату, пухлинних
клітин, клітин, які інфіковані вірусом.

До клітинних специфічних факторів захисту слід віднести:

 Т-лімфоцити,
 В-лімфоцити,
 макрофаги (у периферійній крові - моноцити).
Клітинну імунну відповідь забезпечують Т-лімфоцити (тимусні). Причому, в організмі
існують спеціальні клітини-пам'яті - лімфоцити, які після контакту з антигеном
вертаються в неактивний стан, але зберігають інформацію (пам'ять) про чужорідну
речовину, що діяла.
У розвитку імунної реакції як гуморального, так і клітинного типу, розрізняють 3 етапи:
1. Аферентний;
2. Центральний;
3. Еферентний.

Розвиток імунних реакцій гуморального й клітинного типу починається з проникнення

антигену в організм людини й взаємодії з ним імунокомпетентних клітин. Імунний процес
носить генералізований характер, зачіпляючи, не залежно від місця втручання антигенів, всі
органи імунітету. Це обумовлено деякими факторами, у тому числі тім, що лімфоїдні
клітини постійно циркулюють між усіма лімфоїдними органами й тканинами.

На аферентному етапі відбувається розпізнавання антигенно чужорідного агента

(наприклад, патогенних мікроорганізмів) антигенпрезентуючими клітинами
(макрофагами, дендритними клітинами, В-лімфоцитами), його поглинання, процессинг
антигену і його презентація в спеціальній імуногенній формі. На цьому етапі
спостерігається посилення міграції імунокомпетентних клітин у зони концентрації
антигенів.
На центральному етапі спостерігаються реакції міжклітинних взаємодій,
проліферація й диференціювання клонів специфічних Т- і В-лімфоцитів, формування
ефекторних клітин і клітин імунної «пам'яті». У випадку розвитку гуморальної імунної
реакції утворюються плазматичні клітини - продуценти антитіл, при розвитку клітинного
імунітету - цитотоксичні ефекторні клітини.
На еферентному етапі відбувається реалізація імунної реакції, що проявляється в
знищенні чужорідних клітин-мішеней цитотоксичними лімфоцитами й макрофагами або
нейтралізації розчинного антигену (наприклад, екзотоксину бактерій), лізисі
позаклітинних бактерій антитілами.
Стадії розвитку реакцій імунної системи. Реакцію системи неспецифічного захисту умовно можна поділити на реакцію, яка забезпечуються
"локальними силами" природного захисту, що знаходяться у місці проникнення антигену, та реакцію, яка потребує додаткового залучення
"допоміжних сил" з кровотоку. В першому випадку реакція включає три етапи: розпізнавання антигену (I етап), взаємодія факторів природного
захисту з антигеном (II етап) та елімінація антигену (III етап). У другому випадку неспецифічна реакція складатиметься з таких етапів: розпізнавання
антигену (I етап), формування осередку запалення та залучення додаткових лейкоцитів у осередок запалення (II етап), активація лейкоцитів під час
взаємодії з антигеном (III етап) та елімінація антигену (IV етап). Специфічна реакція на антиген складається з більшого ряду послідовних етапів:
транспортування антигену в лімфоїдні органи (I етап), розпізнавання антигену лімфоцитами та активація (II етап), проліферація і клональна
експансія цих лімфоцитів (III етап), диференціювання активованих антигеном клітин, кількість яких збільшилася внаслідок проліферації (IV етап),
утворення ефекторних клітин та розвиток реакцій за їх участю (V етап). Тому умовно імунну відповідь можна поділити на індуктивну (I і II етапи),
продуктивну (III і IV етапи) й ефекторну (V етап) фази. Вдалим завершенням специфічної реакції є повна елімінація антигену з організму. Отже,
імунна відповідь є наслідком метаболічних процесів, що відбуваються в лімфоїдній тканині переважно на рівні АПК та лімфоцитів після активації
останніх антигеном, і завершується утворенням ефекторних факторів, що характеризуються суворою реактивністю щодо антигену.

Імунна відповідь розвивається за участю лімфоцитів та допоміжних клітин у спеціалізованій лімфоїдній тканині, об’єднаних у єдину лімфоїдну
систему. Лімфоїдна система забезпечує концентрування антигену у вторинних лімфоїдних органах і рециркуляцію лімфоцитів між цими органами.
Завдяки цьому створюється оптимальна можливість для кожного антигенспецифічного лімфоцита знайти антигенпрезентувальну клітину, яка
представляє відповідний антиген.

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%98%D0%BC%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%BE%D0%BB
%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_
%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%BF%D1%81
https://ukrayinska.libretexts.org/%D0%91%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%BE
%D0%B3%D1%96%D1%8F/%D0%92%D1%81%D1%82%D1%83%D0%BF%D0%BD%D0%B0_
%D1%82%D0%B0_%D0%B7%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD
%D0%B0_%D0%B1%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F/
%D0%9A%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B0%3A_%D0%91%D1%96%D0%BE%D0%BB
%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F_(Kimball)/15%3A_%D0%90%D0%BD
%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%8F_%D1%96_
%D1%84%D1%96%D0%B7%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F_
%D1%82%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD/15.04%3A_%D0%86%D0%BC
%D1%83%D0%BD%D0%BD%D0%B0_
%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0/15.4N%3A_
%D0%86%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%BE%D0%BB%D0%BE
%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%B8%D0%BD
%D0%B0%D0%BF%D1%81
https://bio.libretexts.org/Bookshelves/Introductory_and_General_Biology/Book
%3A_Biology_(Kimball)/15%3A_The_Anatomy_and_Physiology_of_Animals/
15.04%3A_Immune_System/15.4N%3A_The_Immunological_Synapse
10.3. ДОДАТКОВІ СИГНАЛИ, ЯКІ НЕОБХІДНІ ДЛЯ АКТИВАЦІЇ ЛІМФОЦИТІВ Для
повноцінної активації лімфоцитів потрібно три сигнали. Перший сигнал клітина отримує, як
зазначалося вище, при розпізнаванні антигену за допомогою специфічних до антигену
рецепторів за участю корецепторних молекул. Цей сигнал називають специфічним, тому що
антиген розпізнається лише певними клонами лімфоцитів за допомогою специфічних до нього
рецепторів. Другий сигнал клітина отримує при безпосередньому контакті з іншою клітиною,
яка також розпізнала той самий антиген і є вже активованою. Цей сигнал зумовлений
взаємодією мембранних костимуляторних молекул обох клітин, і для його отримання
необхідний щільний контакт між мембранами клітин, що взаємодіють. Зону контакту між
клітинами називають імунним синапсом. Як правило, імунний синапс формується між АПК і
Т-клітиною. Третій сигнал клітина отримує від цитокінів – розчинних білкових факторів, що
діють на спеціалізовані рецептори клітин. Цитокіни, по суті, є гормонами, які регулюють
функції клітин імунної системи. Проте, на відміну від гормонів, концентрація цитокінів у крові
та лімфі дуже мала, тому вони діють локально в місці їх синтезу. Цитокіни продукуються
лейкоцитами і можуть діяти як на власне клітину- продуцента (аутокринно), так і на інші
клітини (паракринно): безпосередньо в "щілині" імунного синапсу або дистантно в разі
відсутності тісного контакту між клітинами
https://biology.univ.kiev.ua/images/stories/Kafedry/Microbiologiya/Library/Rozdil_10.pdf
(з 17 ст, 21 ст)

Усі етапи диференціювання більшості типів клітин мієлоїдного ряду, за винятком моноцитів,
здійснюються безпосередньо в кістковому мозку і завершуються утворенням функціонально
повноцінних клітин, що виходять на периферію, де й виконують притаманні їм функції
(див.розд. 1, 2). Диференціювання спільних попередників лімфодних клітин у напрямі Т- та В-
лімфоцитів потребує різних умов мікрооточення і відбувається в різних лімфоїдних органах.
Крім того, навіть проходження послідовних стадій диференціювання клітин однієї лімфоїдної
лінії всередині одного органа залежить від факторів мікрооточення в різних його
компартментах. Диференціювання В-лімфоцитів відбувається безпосередньо в кістковому
мозку. Диференціювання Т-лімфоцитів здійснюється за умови спрямованої міграції їх
попередників з кісткового мозку до тимуса, в різних компартментах якого і відбуваються різні
стадії диференціювання. Особливістю лімфоїдних клітин-попередників, яка відрізняє їх від
клітин-попередників інших ліній кровотворення, є збереження в них експресії унікального
ферменту СКК - теломерази, що відновлює довжину теломер) хромосоми. Це свідчить про
закладені в них великі проліферативні можливості, які будуть реалізовані цими клітинами не
лише у лімфопоезі, а й у процесі розвитку лімфоцитами імунної відповіді. У життєвому циклі
лімфоцитів можна виділити дві фази: дозрівання в центральних лімфоїдних органах за
відсутності антигенного стимулу та постактиваційне диференціювання на периферії після
контакту з чужорідним антигеном. Процес дозрівання супроводжується позитивним і
негативним відбором репертуару рецепторів, зумовленим взаємодією незрілих лімфоцитів з
власними антигенами, і завершується утворенням зрілих наївних лімфоцитів, які несуть
рецептори, реактивні щодо чужорідних і толерантні щодо власних антигенів.
Диференціювання, індуковане активацією наївних лімфоцитів чужорідним антигеном,
призводить до збільшення кількості специфічних до цього антигену лімфоцитів і до утворення
клонів ефекторних клітин та клітин пам’яті. Постактиваційне диференціювання Т- і В-клітин
було розглянуто у розд. 10 і 11. Тому в цьому розділі детально розглянемо лише
антигеннезалежне диференціювання Т- і В-лімфоцитів зі стовбурових гемопоетичних клітин і
процеси відбору рецепторів певної специфічності, які відбуваються ще до контактування
лімфоцитів з чужорідними антигенами. 12.2. РОЗВИТОК Т-ЛІМФОЦИТІВ У ТИМУСІ
Розвиток Т-лімфоцитів відбувається в тимусі, куди мігрують їхні кістково-мозкові
попередники, і тому їх назвали тимусзалежними лімфоцитами, або Т- клітинами. Роль тимуса
в розвитку Т-клітин було доведено в експериментах, в яких цей орган вилучали у нормальних
мишей або пересаджували його безтимусним мишам.
https://new.meduniv.lviv.ua/uploads/repository/kaf/kaf_immunology/09.PhD/05.Metodychne
%20zabezpechennia/02.Seminarski%20zaniattia/01.Nowe%20imunopatologia.pdf