Імунологія - це наука про імунітет.

Імунологія вивчає будову імунної системи та закономірності

реагування на генетично чужорідні фактори екзогенного чи ендогенного походження, які звуться
антигенами.
Імунна реакція може бути як захистом для організму, так і причиною розвитку захворювання. В
окремих випадках цей захист може бути націлений як на змінені (наприклад, злоякісно перетворені)
субстанції, так і на субстанції незміненої власної тканини. Імунна відповідь - це процес, за допомогою
якого імунна система розпізнає і виводить із системи "чужорідні" речовини. Цю відповідь можна
умовно поділити на вроджений імунітет і адаптивний імунітет.

Імунний захист організму обʼєднує два терміни: вроджений (природжений) імунітет, який забезпе-
чує негайний захист від мікробного проникнення, і адаптивний імунітет, який розвивається повільні-
ше і забезпечує більш спеціалізований захист від патогенів. Адаптивний імунітет, який також
називають специфічним імунітетом або набутим імунітетом, передбачає розмноження і
диференціацію клітин у відповідь на мікроби, перш ніж він зможе забезпечити ефективний захист і
адаптуватися до впливу постійних змін мікробних патогенів.

Вроджений (або природний) імунітет

представлений механізмами захисту, які
першими формують відповідь на
вторгнення чужорідних речовин. До них
належать фізичні барʼєри, такі як шкіра і
поверхні слизових оболонок, хімічні
речовини (переважно білки), що
нейтралізують мікроорганізми, та інші
молекулярні структури і спеціа- лізовані
клітини, котрі здатні знищувати, поглинати
й перетравлювати сторонні часточки.
Механізми вродженого імунітету
неспецифічні, тобто вони не розрізняють
видів чужорідних речовин. Імунна система класично складається із двох окремих, але
взаємозалежних компонентів, спря- мованих на захист від позаклітинних і внутріш- ньоклітинних
патогенів: гуморального імунітету, опосередкованого розчинними білками й антитілами, та
клітинного імунітету, опосередкованого лімфоцитами.
Гуморальний імунітет найчастіше асоціюється з білками - антитілами, які виробляються клітинами В-
лімфоцитами. Секретовані антитіла надходять у кровоток і на поверхню слизової оболонки,
нейтралізують і видаляють мікроби й мікробні токсини, присутні позаклітинно в крові, плазмі й у
просвітах слизових оболонок шлунково-кишкового, дихального й урогенітального тракту.

Захист проти таких внутрішньоклітинних мікробів називають клітинно-опосередкованим імунітетом,

тому що він опосередкований клітинами, які називаються Т-лімфоцитами. Більшість Т-клітин
розпізнають тільки білкові антигени, тоді як В-клітини й антитіла здатні розпізнавати безліч різних
типів молекул, включаючи білки, вуглеводи, нуклеїнові кислоти й ліпіди. При активному імунітеті
індивідуум, що зазнає впливу антигенів мікроба, активно реагує на викорінювання інфекції й
розвиває стійкість до наступного зараження цим мікробом.
При пасивному імунітеті індивідуум одержує антитіла або клітини від іншої людини, уже імунізованої
до даної інфекції.
Специфічність - це здатність адаптивної імунної системи розрізняти мільйони різних антигенів.
При цьому сукупність специфічних особливостей(рецепторів) лімфоцитів іноді називають
репертуаром лімфоцитів.
Адаптивна імунна система забезпечує ширшу й ефективнішу відповідь на повторні впливи того
самого антигену. Ця особливість адаптивних імунних реакцій передбачає, що імунна система
запамʼятовує вплив антигену, і тому така властивість адаптивного імунітету називається імунною
пам'яттю. Відповідь на перший вплив антигену, назвна первинною імунною відповіддю, ініціюється
так званими наївними лімфоцитами - лімфоцитами, які зустрічаються з антигеном уперше.
Термін"наївний" означає, що ці клітини імунологічно недосвідчені й раніше не реагували на антигени.
Наступні зустрічі з тим самим антигеном приводять до реакцій, названих вторинними імунними
реакціями, Вторинна імунна відповідь є результатом активації лімфоцитів памʼяті, які являють собою
клітини з тривалим періодом життя, індуковані під час первинної імунної відповіді.
Вроджена імунна система завжди однаково реагує на повторні зустрічі з мікробом, тоді як адаптивна
імунна система забезпечує щораз сильнішу й ефективнішу відповідь на кожне наступне зіткнення з
патогеном. Інакше кажучи, вроджена імунна система не запамʼятовує попередні зустрічі з
мікроорганізмами й скидається до вихідного рівня після кожної такої зустрічі, тоді як імунна памʼять є
основною характеристикою адаптивної імунної відповіді.
Особливості неспецифічних захисних реакцій:
• найдавніші з точки зору еволюції;• спрямовані на всі або більшість чужорідних агентів;• негайна дія
• через них реалізуються специфічні імунні реакції.
Фактори вродженого імунітету підрозділяють на декілька основних категорій:
1) фізичні барʼєри - непошкоджена шкіра, нормальна мікрофлора тіла
2) фізико-хімічні барʼєри, що утворюються з протимікробних хімічних сполук, які синтезуються
клітинами шкіри, нормальної мікрофлори тіла та слизових оболонок;
3) клітинні фактори, такі як дендритні клітини, природні кілерні клітини, нейтрофільні гранулоцити

Цитокіни - це розчинні білки, які опосередковують імунні й запальні реакції та відповідають за

механізми міжклітинної взаємодії. Більшість описаних цитокінів називаються інтерлейкінами (IL).
Опосередковують свої ефекти,звʼязуючись зі специфічними високочутливими рецепторами на
клітинах-мішенях.
Цитокіни індукують свої ефекти трьома способами:
1) діють на ту саму клітину, яка хї продукує (аутокринний ефект).Напр,коли IL-2,продукований
активованими Т-клітинами,сприяє проліферації Т-клітин;
2) впливають на інші клітини, що хї оточують(паракринний ефект), як це відбувається,коли IL-7
продукується клітинами строми кісткового мозку і сприяє диференціаціїВ-клітинних попередників;
3) впливають на клітини системно (ендокринний еф). IL-1 і TNF, які викликають реакцію гострої фази
запалення.
Цитокіни можуть діяти в посилюючих каскадах. Таким чином,TNF індукує вироблення IL-1, що, у свою
чергу, стимулює синтез IL-6. За продуцентами всі цитокіни підрозділяються на наступні категорії:
1. Цитокіни - медіатори і регулятори вродженого імунітету. Ці цитокіни продукуються в осн
макрофагами, активованими ліпополісахаридом (LPS)
2. Цитокіни - медіатори і регулятори адаптивного імунітету. Ці цитокіни продукуються в основному
активованими Т-лімфоцитами у відповідь на специфічні антигени.
3. Цитокіни, що активують запальні клітини. У цю категорію входять IFN-у ,лімфотоксин (TNF-B) і
фактор, що інгібує міграцію (MIF).
4. Хемокіни - це цитокіни, які діють для залучення запальних клітин до місць ураження. дві основні
групи позначені як хемокіни С і СХС на підставі розташування певних залишків цистеїну (С).
5. Цитокіни - стимулятори кровотворення.
6. Цитокіни, які опосередковують і регулюють системний імунітет.

Фагоцитоз - процес поглинання часточок- починається з мембранних рецепторів, що

звʼязуються з мікробом. Основними фагоцитарними рецепторами є рецептори розпізнавання образів
Мікроби, опсонізовані антитілами і фрагментами комплементу, здатні активно звʼязуватися
із специфічними рецепторами на фагоцитах, що призводить до значного посилення поглинання.
За звʼязуванням мікроба з клітиною йде розширення плазматичної мембрани фагоцита навколо
часточки. Потім мембрана закривається, стискається, і мікроб поглинається у мембранозвʼязаний
міхур, названий фагосомою. Фагосоми зливаються з лізосомами з утворенням фаголізосом.
У той же час, коли мікроб звʼязується з рецепторами фагоцитів і поглинається, фагоцит одержує
сигнали від різних рецепторів, які активують декілька ферментів у фаголізосомах.
Один із цих ферментів, фагоцитарна оксидаза, швидко перетворює молекулярний кисень у
супероксидний аніон і вільні радикали. Цей процес називається окисним (кисневим) вибухом
Нейтрофіли, поліморфноядерні лейкоцити (PMN), є найпоширенішими лейкоцитами крові. У
відповідь на інфекції продукція нейтрофілів кістковим мозком швидко збільшується, і їх кількість у
крові може швидко зрости. Виробництво нейтрофілів стимулюється цитокінами, відомими як
колонієстимулюючі фактори (CSF). Нейтрофіли здатні поглинати мікроби в кровіі швидко проникати у
позасудинні тканини в місцях інфекції, де також активно фагоцитують і знижують мікроби.
Моноцити здатні поглинати мікроорганізми в крові і тканинах. Під час запальних реакцій моноцити
проникають у різні тканини і диференціюються в клітини, які називають макрофагами. Макрофаги
виживають у цих місцях протягом тривалих періодів. Моноцити крові й тканинні макрофаги є двома
стадіями одного і того ж клітинного процесу, який характеризує так звану мононуклеарну
фагоцитарну систему.
Макрофаги виявляють у всіх сполучних тканинах організму.На поверхні макрофагів експресується ряд
підмножин клітинних рецепторів, які беруть участь у процесах активації й функціональної активності
цих клітин. Недавно відкриті рецептори розпізнавання образів (шаблонів), включаючи TLR і NLR,
розпізнають продукти життєдіяльності різних мікроорганізмів та ушкоджених клітин і сприяють
активації макрофагів.
Дендритні клітини реагують на мікроорганізми, продукуючи численні цитокіни, які виконують дві
основні функції: вони ініціюють запалення і стимулюють адаптивну імунну відповідь. Поглинаючи
різні мікроорганізми і взаємодіючи з лімфоцитами, особливо з Т-клітинами, дендритні клітини
утворюють важливий міст між вродженим і адаптивним імунітетом.

Опасисті клітини - це клітини кістковомозкового походження звеликою кількістю цитоплазматичних

гранул, присутні в епітелії шкіри і слизової оболонки.
Вроджені лімфоїдні клітини (ILC) - це лімфоцитоподібні клітини, які продукують цитокіни і виконують
функції, подібні до функцій Т-лімфоцитів, але не експресують Т-клітинних рецепторів (TCR). ILCs були
розділені на три основні групи на основі спектра секретованих цитокінів.спрямовують наступну
реакцію Т-лімфоцитів. Натуральні кілерні клітини (NK) розпізнають інфіковані й піддані стресу клітини
організму і від- повідають на них шляхом знищення або секретуючи цитокін, що активує макрофаги,
інтерферон-у (IFN-y). При активації інфікованими клітинами NK-клітини виділяють вміст своїх
цитоплазматичних гранул у позаклітинний простір у точці контакту з інфікованою клітиною.
Розпізнавання клітин, покритих антитілами, призводить до знищення цих клітин. Цей феномен
названий антитілозалежною клітинною цитотоксичністю (ADCC).

Інтерферони (IFN) - білки, що здійснюють імунорегуляторну, противірусну чи іншу біологічну

дію тільки в межах того виду, до якого належить їх продуцент. Існують три класи інтерферонів:
лейкоцитарний, або альфа-інтерферон(IFN-a), що продукується макрофагами, моноцитами і В-
лімфоцитами;
фібробластний, або бета-інтерферон (IFN-ß), який синтезується фібробластами та іншими
вірусінфікованими клітинами;
імунний, або гамма-інтерферон (IFN-y), який виробляється активованими Т-хелперами 1 типу і
природними кілерами. Головна функція IFN-a і IFN-B - це захист від вірусів.
Продукцію інтерферонів індукують інтерфероногени. Для IFN-a i IFN-ß це дволанцюгова вірусна РНК
та проміжні продукти ї реплікації,внутрішньоклітинні паразити, імуностимулятори та
мітогени,дволанцюгові полінуклеотиди,синтетичні поліаніонні полімери(поліфосфати), деякі
антибіотики (канаміцин) та акридинові барвники. Продукцію IFN-y активують мітогени й антигенна
стимуляція.

Комплемент являє собою багатофункціональну систему захисних білків сироватки крові, яка
залишається неактивною, якщо людина перебуває у нормальному стані. Систему комплементу
активують певні структури патогенів чи їх комплекси з антитілами. Після активації вона функціонує як
мультиферментний каскад, у якому продукт однієї реакції ініціює більш потужну наступну літичну
реакцію. Система комплементу містить понад 30 компонентів (фракцій).>
1) власне сироваткові білки комплементу, які позначаються як компоненти С1-С9.
2) мембранні рецептори до компонентів комплементу (CRI-CRIV);
3) регулятори активності комплементу
Класичний шлях активації комплементу ініціюється утворенням імунного комплексу "антиген (АГ) -
антитіло (АТ)", в якому беруть участь тільки IgG та IgM. Безпосереня акт комплементу індивідуальним
антигеном чи антитілами у такий спосіб неможлива. Бактерії гинуть у результаті осмотичного лізису та
порушення іонної асиметрії між внутрішньо- і позаклітинним середовищем, що необхідна для
генерування енергії та транс- мембранного перенесення речовин.
Альтернативний шлях активується безпосередньо компонентами поверхневих структур
мікроорганізмів (ліпополісахаридами, полісахаридами бактерій та грибів) не повʼязаний з /gG чи /gM
не містить C1, С2 та С4. Для його здійснення необхідні сироваткові фактори В, D і Р, що належать до
так званої пропердинової системи. Спочатку фрагмент СЗЬ, який спонтанно генерується у кровоносній
системі, приєднується до активатора на поверхні клітини-мішені.
Лектиновий шлях активації комплементу здійснюється за рахунок лектинів, які є білками, що
звʼязують вуглеводи клітинних стінок бактерій. До лектинів належить манозозвʼязуючий
протеїнсироватки крові, який відіграє таку ж саму роль, що й субодиниця C1q.
Найважливішими біологічними ефектами комплементу
1. Опсонізація
2) хемотаксис - СЗа і С5а сприяють надходженню нейтрофілів, еозинофілів і моноцитів до вогнища;
3) адгезія нейтрофілів до клітин ендотелію посилюється фрагментом С5а;
4) анафілотоксини (СЗа, С4а і С5а) викликають вивільнення гістаміну, розвиток гіперемії, г-і пертермії
та набряку тканин;
5) цитоліз - вбудова МАК в мембрани клітин- мішеней призводить до лізису бактерій, еритроцитів,
вірусінфікованих і пухлинних клітин;
6) пряма противірусна дія - певні компоненти комплементу здатні перешкоджати пенетраці деяких
вірусів у клітини;
7) посилення продукції антитіл у результаті звʼязування СЗЬ з CRI рецептором В-лімфоцитів.
До гуморальних факторів спадкового імунітету належать також такі білки плазми крові, як
фібронектин та бета-лізини.
Фібронектин є опсоніном глікопротеїнової природи, який синтезується макрофагами (насамперед
альвеолярними). Він екранує ушкоджені ділянки ендотелію і в такий спосіб перешкоджає утворенню
тромбів. Бета-лізини синтезуються тромбоцитами. Ці білки здатні до руйнування цитоплазматичних
мембран бактерій.