СИСТЕМА ОРГАНІВ КРОВОТВОРЕННЯ ТА ІМУННОГО ЗАХИСТУ

Органи кровотворення та імунного захисту – це система органів, яка забезпечує постійне

відновлення та стабільність клітинного складу периферичної крові, а також підтримку імунного гомеостазу
організму на різноманітних рівнях його організації.
Компоненти СК та ІС:
· центральні органи (ЧКМ – аналог сумки Фабріціуса у птахів та тимус / вилочкова залоза), що
відповідають за лімфопоез;
· периферичні органи (селезінка, лімфатичні вузлики, лімфатичні вузли, гемалімфатичні вузли тощо),
в яких відбувається розмноження В- та Т-лімфоцитів, спеціалізація генерацій цих клітин (під впливом
«клітин пам’яті») та загибель клітин крові, що завершили життєвий цикл;
· власне кров.
ЧКМ
(medulla ossium rubra)

– центральний орган кровотворення, який має самопідтримуючу популяцію стовбурових клітин

кровотворних клітин мієлоїдного та лімфоїдного рядів.
Функції ЧКМ:
· утворення всіх формених елементів крові із СКК;
· дозрівання клітин мієлоїдного ряду (еритроцитів, тромбоцитів, гранулоцитів, моноцитів);
· антигенНЕзалежна проліферація та диференціація B-лімфоцитів;
· утворення уніпотентих попередників Т-лімфоцитів.
ЧКМ складається з:
Паренхіми, що містить стовбурові, напівстовбурові та наступні класи гістогенетичних рядів
клітин ероцитарного, тромбоцитарного, гранулоцитарного, моноцитарного та лімфоцитарного диферонів
(+ характерною рисою є наявність острівців гемопоезу).
Грубої строми, що утворена кістковими трабекулами, які відходять від компактної кістки і
забезпечують опорно-захисну функцію.
Ніжної строми, що представлена ретикулярною сполучною тканиною (інтерстицій), яка
створює мікрооточення для кровотворних клітин.
Клітинний склад строми ЧКМ: 1) ретикулярні клітини (ін. назва – інтердигітуючі клітини) –
утворюють власне інтерстицій і визначають ростовий фактор; 2) остеогенетичні клітини; 3) адипоцити; 4)
ендотеліальні клітини; 5) макрофаги; 6) колоніє стимулюючий фактор (КСФ).
Він заповнює губчасту речовину плоских і епіфізи трубчастих кісток. У дорослому організмі він
становить близько 4-5 % від загальної маси тіла.
ЖоКМ може перетворюватися на ЧКМ в ході екстремальних умов, тобто ЖоКМ є частковим
резервом. З віком ЧКМ перетворюється на ЖеКМ.

Вилочкова залоза
(thymus)

– центральний орган лімфоцитопоезу та імуногенезу.

Функції тимуса:
· з попередників Т-лімфоцитів, що мігрували з ЧКМ, відбувається антигенНЕзалежна
проліферація та диференціація їх у Т-лімфоцити, різновиди яких здійснюють реакції клітинного імунітету;
· забезпечення імунної пам’яті;
· синтез гормонів.
Будова тимуса:
Ззовні тимус покритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину відходять перегородки, що
поділяють тимус на частки. Між капсулою і паренхімою тимуса розташовується базальна мембрана, яка
має пори. Структурно-функціональною одиницею тимуса є частка, основу якої становлять
епітеліоретикулоцити – клітини зірчастої форми, які контактують своїми відростками, утворюючи
сітчастий симпласт, своєрідний каркас, проміжки якого заповнені Т-лімфоцитами і макрофагами, і бувають
такої типології: опорні, секреторні, тільця Гассаля.
Тимусова частка складається з:
Кіркової речовини, що містить Т-лімфоцити, які щільно заповнюють проміжки між
епітеліоретикулоцитами; дещо рідше трапляються макрофаги та їхня різновидність – дендритні клітини.
Субкапсулярна зона кіркової речовини містить більші лімфоїдні клітини – лімфобласти, це попередники Т-
лімфоцитів, які мігрували з ЧКМ; під впливом тимозину, який виділяється епітеліоретикулоцитами строми і
макрофагами, вони проліферують.
Епітеліоретикулярні клітини, макрофаги і дендритні клітини субкапсулярної зони називають
«клітинами-няньками», бо вони створюють необхідні умови для визрівання Т-лімфоцитів.
 Клітини кіркової речовини відокремлені від крові гемато-тимусним бар’єром, що захищає
диференціюючі лімфоцити кіркової речовини від надлишку антигенів; він складається з ендотеліальних
клітин гемокапілярів, перикапілярних просторів з поодинокими лімфоцитами, макрофагами і міжклітинною
речовиною та ендотеліоретикулоцитів.
Мозкової речовини, що утворена малими, середніми та великими Т-лімфоцитами, Т-лімфобластами,
епітеліоретикулоцитами та макрофагами.
На гістологічних препаратах мозкова речовина має більш світле забарвлення, тому що містить меншу
кількість лімфоцитів, що являють собою рециркулюючий пул клітин, які здатні надходити до кровотоку і
виходити з нього через посткапіляри, венули та лімфатичні судини.
Особливістю мозкової речовини є наявність у ній тілець Гассаля, що утворені концентричними
нашаруваннями зірчастих епітеліоретикулоцитів, цитоплазма яких містить великі вакуолі і майже немає
ядер, гранули кератину та грубі пучки фібрил.
У тимусі синтезуються біологічно активні сполуки – тимозин, тимулін, тимопоетин, що сприяють
проліферації та визріванню Т-лімфоцитів, а також синтезу деяких сполук, наприклад, інсуліноподібного
фактора, кальцитонінподібного фактора та фактора росту.
Після 13-16 років відбувається інволюція тимуса.

Селезінка
(lien/splen)

– периферичний орган кровотворення та лімфоцитопоезу.

Функції селезінки:
· утилізація формених елементів крові, що завершили свій цикл;
· антигензалежна проліферація та диференціація В- та Т-лімфоцитів;
· захисна реакція від антигенів;
· депонування крові (до 50 гр.).
Будова селезінки:
Селезінка людини покрита сполучнотканинною капсулою й очеревиною. Всередину від капсули
відходять перекладки – трабекули, які в глибоких частинах органа анастомозують між собою. В трабекулах
селезінки міститься невелика кількість гладких м’язових клітин. Еластичних волокон у трабекулах більше,
ніж у капсулі.
У селезінці розрізняють:
Червону пульпу, що становить більшу частину маси селезінки і складається з ретикулярної тканини
з розміщеними в ній еритроцитами, які надають їй червоного забарвлення, а також кровоносними судинами
синусоїдного типу.
Білу пульпу, що являє собою це сукупність лімфоїдної тканини, розташованої в адвентиції її артерії
у вигляді кулеподібних скупчень, або лімфатичних вузликів, і лімфатичних періартеріальних вульв.
У лімфатичних вузликах селезінки є нечітко розмежовані зони: 1) періартеріальна (T-лімфоцити);
2) герментативний центр (ін. назва – центр розмноження); 3) мантійна (B- та Т-лімфоцити); 4) маргінальна,
або крайова (синусоїдні капіляри). Через лімфатичний вузлик проходить, як правило, ексцентрично, артерія
вузлика, від якої радіально відходять капіляри. На препараті біла пульпа забарвлюється гематоксиліном у
синій колір.

Лімфатичний вузол
(nodus lymphaticus)

– бобоподібні утворення розміром 0,5-1 см, які розташовуються за ходом лімфатичних судин і є
периферичними органами лімфоцитопоезу, імунного захисту і депонування крові, що протікає.
Функції ЛВ:
· антигензалежна проліферація та диференціації В-лімфоцитів за участі Т-хелперів;
· утворення «клітин пам’яті»;
· імунний захист;
· депонування крові;
· бар’єрна функція.
Будова ЛВ:
Ззовні вузол покритий сполучнотканинною капсулою, яка щільніша в ділянці воріт. Капсула містить
багато колагенових і мало еластичних волокон, крім того, в ділянці воріт розміщуються окремі пучки
гладких м'язових волокон.
Всередину від капсули через відносно правильні проміжки відходять тонкі сполучнотканинні
перегородки – трабекули, що з’єднуються між собою в глибоких частинах вузла.
ЛФ складається з:
 Кіркової речовини, більш щільної, яка містить лімфатичні вузлики різної стадії розвитку:
формування центру розмноження; його укрупнення; корона з малих лімфоцитів, моноцитів, В-лімфоцитів і
«клітин пам’яті». За тенденцією лімфовузликів визначаються запальні процеси. Імунні відповідь
відповідають дендритні клітини.
Паракортикальної (ін. назва – дифузної) зони, що представлена тимусозалежною зоною, де
локалізуються Т-лімфоцити, що стимулюють розвиток фагоцитів; ще вони перетворюються на Т-кілери.
Мозкової речовини, більш світлої, що утворена мозковими тяжами.