1.

Авторами клітинної теорії вважаються…

Маттіас Шлейден та Теодор Шванн

2. За якою ознакою клітини розділяють на прокаріоти та еукаріоти?

Наявність у клітині ядра

3. Структурно-функціональні особливості прокаріот.

Прокаріотичні клітини складаються з таких основних частин, як
поверхневий апарат, цитоплазма та нуклеоїд. Зовні клітини розташована
клітинна стінка, яка забезпечує її структурну цілісність та захист від
внутрішнього тиску, викликаного набагато вищими концентраціями білків та
інших молекул усередині клітини, порівняно з оточенням. Прокаріотична
клітинна стінка відрізняється від стінки всіх інші організмів наявністю
муреїну, який відносно пористий і не протидіє проникненню малих молекул.
Обов'язковим компонентом поверхневого апарату прокаріотичної клітини є
цитоплазматична мембрана. Цитоплазматична мембрана є основним бар'єром
на межі із зовнішнім середовищем, вона здійснює транспортну, рецепторну та
інші функції. У прокаріотів, джерелом енергії для яких є процеси дихання або
фотосинтезу, усередині клітини формуються внутрішньоклітинні мембрани з
упорядкованим розташуванням ферментів та фотосинтезуючих пігментів.
У цитоплазмі прокаріотичних клітин є такі структурні елементи, як
рибосоми, цитоскелет, магнетосоми, плазміди, включення та інші.

4. Структура, основні складові частини еукаріотичних клітин.

До складу клітин еукаріотів входять поверхневий апарат, цитоплазма,
ядро, немембранні та мембранні органели.
Поверхневий апарат клітин еукаріотів складається з:
o надмембранного комплексу (у рослин - клітинна стінка);
o плазматичної мембрани (плазмалеми);
o підмембранного комплексу (цитоскелету, що складається з мікрот-
рубочок і мікрониток, і виконує опорну функцію).
Цитоплазма - неоднорідний колоїдний вміст клітини. Цитоплазма
еукаріотичних клітин поділена мембранами на окремі функціональні ділянки,
що забезпечує одночасний перебіг багатьох несумісних біохімічних процесів/
Ядро - складова частина живої клітини, яка зберігає спадкову інформацію,
передає її дочірнім клітинам під час поділу і керує життєвими процесами.
Немембранні органели:
• Клітинний центр
• Рибосоми
Одномембранні органели:
• Комплекс (апарат) Гольджі
• Ендоплазматична сітка
• Лізосоми
 • Вакуолі
Двомембранні органели:
• Пластиди
• Мітохондрії

5. Клітинна оболонка плазмолема, її функції.

Клітинна мембрана (плазмалема) – зовнішня оболонка живої клітини, яка
відокремлює цитоплазму клітини від навколишнього середовища.

Функції плазмолеми:

o бар’єрна — відмежування вмісту клітини від її оточення. Завдяки цій

функції забезпечується характерна структура клітинної поверхні і захист
від випадкового проникнення речовин у клітину;

o транспортна — вибіркове надходження речовин до клітин шляхом

односпрямованого перенесення молекул певної речовини або спільного
транспорту двох різних молекул в одному або протилежних напрямках.
Мембранний транспорт буває трьох видів: пасивний, активний,
транспорт у мембранному впакуванні;

o рецепторна — це сприйняття клітиною хімічних сигналів з її

мікрооточення. Рецепторна функція лежить в основі таких явищ, як
запліднення, переміщення клітин, відповідь на гормональні впливи.
Вважають, що кожна клітина має рецептори до інсуліну, існують
рецептори до лецитину, дофаміну тощо;

o комунікативна — взаємовідносини клітин з навколишнім середовищем і з

сусідніми клітинами.

o Завдяки розмежувальній функції клітина зберігає свою індивідуальність,

тоді як транспортна функція надзвичайно важлива для її життя і
діяльності.
Поєднання цих функцій забезпечує гомеостаз клітини — підтримування
сталого складу її внутрішнього середовища.

6. До мембранних органел належать….

Одномембранні органели:
 Комплекс (апарат) Гольджі
 Ендоплазматична сітка
 Лізосоми
  Вакуолі
Двомембранні органели:
 Пластиди
 Мітохондрії

7. Структура і функція клітинного ядра.

В ядрі виділяють поверхневий апарат і внутрішнє середовище.
Поверхневий апарат складається з двох мембран, які формують ядерну
оболонку. В певних місцях внутрішня і зовнішня мембрани з'єднуються навколо
отворів, які називаються ядерними порами. Кожна пора прикрита особливими
тільцями – поросомами, які регулюють транспортування речовин між ядром і
цитоплазмою. Зовнішня мембрана ядра має зв'язок з гранулярною ЕПС.
Зсередини ядерна оболонка вкрита ядерною пластинкою, що зумовлює форму й
об'єм ядра.
Внутрішнє середовище ядра складається з таких основних компонентів, як
каріо- плазма, ядерця і хроматин. Каріоплазма є внутрішнім вмістом ядра,
який за складом та властивостями подібний до цитоплазми і забезпечує
взаємодію між структурами ядра. Ядерця – це щільні структури, у яких
утворюються велика та мала субодиниці рибосом, які виходять через пори в
цитоплазму і поєднуються в тільця для біосинтезу білків. У ядрі може бути
одне або декілька ядерець. Хроматин – генетичний матеріал, основу якого
складають нуклеопротеїдні комплекси.
Функції ядра:
1) збереження спадкової інформації в ДНК і передавання її дочірнім
клітинам під час поділу;
2) формування рибосом за участю ядерець;
3) регуляція процесів у клітині.

8. Ендоплазматична сітка, функції її складових частин.

Ендоплазматична сітка виконує головну функцію транспортування та
синтезу органічних речовин у цитоплазмі клітини. Спочатку продукти синтезу
накопичуються в порожнинах та канальцях, а потім транспортуються до всіх
органел клітини. Також вона зв’язує основні органели клітини між собою.
Ендоплазматична сітка буває:
 Гранулярна
 Гладенька
 Зерниста
Гранулярна ендоплазматична сітка функції:
 Синтез білків, які виробляються клітинами
 Синтез мембран за допомогою виробництва фосфоліпідів
Функції гладенької ендоплазматичної сітки:
 Синтез гормонів в надниркових залозах
  Накопичення і перетворення вуглеводів за рахунок трансформування
гліколізу та глюкози
 Нейтралізація отрути і токсинів
Зерниста ендоплазматична сітка функції:
 Інгібування ферментів
 Експресія генів
 Звільнення антитіл з клітин імунної системи

9. Функції апарата Гольджі.

Комплекс (апарат) Гольджі - одномембранна органела, що забезпечує
дозрівання, розподіл і транспорт синтезованих у клітині речовин; бере участь
в утворенні лізосом.

10. Лізосоми, пероксісоми, вакуоль рослинних клітин – їх функції.

Лізосоми – це невеликі тільця, обмежені захисною мембраною. Містять
понад 40 різних гідролітичних ферментів (глікозидази, протеїнази, фосфатази,
нуклеази, ліпази тощо), здатних розщеплювати білки, жири, нуклеїнові
кислоти, вуглеводи, тому вони беруть участь у процесах руйнування окремих
органоїдів або ділянок цитоплазми. Лізосоми виконують важливу роль у
захисних реакціях і внутрішньоклітинному харчуванні.
Пероксисоми - це дрібні органели, що містяться в клітинах рослин і
тварин еукаріотів . Сотні цих круглих органел можна знайти в клітині .
Пероксисоми зв’язані однією мембраною і містять ферменти, які утворюють
пероксид водню як побічний продукт. Ферменти розкладають органічні
молекули в результаті реакцій окислення, утворюючи в процесі перекис водню.
Перекис водню токсичний для клітини, але пероксисоми також містять
фермент, здатний перетворювати перекис водню у воду. Пероксисоми беруть
участь принаймні в 50 різних біохімічних реакціях в організмі. Типи органічних
полімерів, які розщеплюються пероксисомами, включають амінокислоти,
сечова кислота та жирні кислоти. Пероксисоми в клітинах печінки сприяють
детоксикації алкоголю та інших шкідливих речовин шляхом окислення.
Вакуоль – найважливіша складова протопласта, характерна тільки для
рослинних клітин. У молодих клітинах зазвичай присутні кілька невеликих
вакуолей, але з подальшим ростом, розвитком і старінням клітини, дрібні
вакуолі зливаються в одну велику (центральну) вакуоль. Вона являє собою
обмежений мембраною резервуар, наповнений всередині клітинним соком.
Основний компонент клітинного соку – це вода (70 – 95%), в якій знаходяться
розчинені органічні та неорганічні сполуки: солі, цукри (фруктоза, глюкоза,
сахароза), органічні кислоти (щавлева, яблучна, лимонна, оцтова та ін.), білки,
амінокислоти.
11. Структура і функція мітохондрій.
Мітохондрії – це невеликі утворення переважно циліндричної, але також
гранульоподібної, ниткоподібної або округлої форми.
Зовнішня мембрана мітохондрії складається з ліпідів і вдвічі меншої
кількості білкових сполук, вона має гладку поверхню. У складі внутрішньої
мембрани переважають білкові комплекси, а кількість ліпідів не перевищує
третьої частини від них. Внутрішня мембрана має нерівну поверхню, вона
утворює гребінчасті складки (кристи). Така форма мембрани сприяє значному
збільшенню площі її поверхні. Всередині мітохондрія заповнена щільнішою за
цитоплазму, в'язкою речовиною білкового походження – матриксом.
Мітохондрії надзвичайно чутливі до умов навколишнього середовища, і під його
впливом вони можуть руйнуватися або змінювати форму. Вони виконують
дуже складну фізіологічну роль у процесах обміну речовин клітини. Саме в
мітохондріях відбувається ферментативне розщеплення органічних сполук
(жирних кислот, вуглеводів, амінокислот), і, знову-таки під впливом ферментів,
синтезуються молекули аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ), що є
універсальним джерелом енергії для всіх живих організмів. Мітохондрії
синтезують енергію і є, по суті, «енергетичної станцією» клітини. Кількість
цих органоїдів в одній клітині не постійна і коливається в межах від декількох
десятків до декількох тисяч. Чим активніша життєдіяльність клітини, тим
більшу кількість мітохондрій вона містить. У процесі поділу клітини
мітохондрії також здатні ділитися шляхом створення перетяжки. Крім того,
вони можуть зливатися між собою й утворювати одну мітохондрію.

12. Де зустрічаються пластиди, їх функція?

Пластиди є основними цитоплазматичними органелами клітин
автотрофних рослин.
Головна функція пластид - синтез органічних речовин, завдяки наявності
власних ДНК і РНК та структур білкового синтезу. У пластидах також
містяться пігменти, що зумовлюють їх колір. Всі види даних органел мають
складну внутрішню будову. Зовні пластиди покривають дві елементарні
мембрани, є система внутрішніх мембран, занурених у строму або матрикс.

13. Немембранні органели.

o центріолі
o війки
o джгутики
o ядерце
o рибосоми

14. Рибосоми: їх структура, місце синтезу, локалізація в клітині, функції окремих

частин.
Рибосоми - невеликі сферичні тільця, які лежать вільно або на мембранах
ендоплазматичної сітки. До складу рибосом входить білок і рибосомальна
 РНК, магній. Ці органели клітини здійснюють біосинтез білків. Рибосоми або
знаходяться в рідині всередині клітини, що називається цитоплазмою, або
приєднані до мембрани. Їх можна знайти як в прокаріотах (бактерій), так і в
еукаріотах (тварини і рослини). Рибосома має два основні компоненти, які
називаються великою та малою субодиницями. Ці дві одиниці об'єднуються,
коли рибосома готова виробити новий білок. Вони складаються з ланцюгів РНК
і різних білків. У великій субодиниці містяться сайти, де створюються нові
зв’язки при створенні білків. Мала субодиниця насправді не така вже й мала,
лише трохи менша, ніж велика. Вона відповідає за потік інформації під час
синтезу білка.

15. Неклітинні форми життя.

o Віруси — позаклітинні форми життя, які являють собою автономні
генетичні системи, нездатні до самостійного існування поза організмом
або клітиною хазяїна, тобто є облігантними внутрішньоклітинними
паразитами. Віруси займають суміжне положення між живою і
неживою матерією. До основних рис, що відрізняють їх від живих
організмів, належать: відсутність клітинної будови; відсутність власної
білок-синтезуючої системи; геном вірусів може бути представлений не
тільки ДНК, але й РНК; деякі віруси можуть формувати всередині
клітини кристали. Навпаки, як і всі живі об’єкти, віруси здатні: до
розмноження; успадковування ознак; генетичної і фенотипічної
мінливості; адаптації до умов навколишнього середовища.

o Віроїди. Від вірусів віроїди відрізняються за такими ознаками:

1. Відсутня білкова оболонка, віроїди складаються тільки із
інфекційної РНК.
2. Віроїди – найменші, здатні до розмноження частинки, які відомі у
природі. Їх РНК становить тільки 300-400 нуклеотидів.
3. Віроїди – це однокільцеві РНК.
4. Молекули РНК віроїдів не кодують власних білків.

o Пріони. Це низькомолекулярні білки, які не містять нуклеїнових кислот.

Пріони складаються із особливого білка, який існує у вигляді двох
ізомерів. Один з них – нормальний клітинний протеїн. Він складається із
254 амінокислотних залишків і, на думку вчених, беруть участь у
регуляції добових циклів багатьох гормонів.