Автоматія серця

План лекції: Структурно-функціональні особливості системи кровообігу. Роль системи

кровообігу в організмі. Класична схема кровообігу за Гарвеєм. Сучасні доповнення до неї.
Автоматія серця. ЇЇ докази: ізольоване серце, дослід з лігатурами Станніуса, вплив
температури на різні відділи серця. Провідна система серця. Сучасні уявлення про
механізм автоматії. Потенціал дії синоатріального вузла.

Роль системи кровообігу в організмі'

До системи кровообігу належать серце і кровоносні судини. Серце виконує насосну
функцію і разом з кровоносними судинами забезпечує безперестанний рух крові в
організмі. Система кровообігу об,єднує всі органи в одне функціональне ціле,
забезпечуючи їх узгодження при виконанні різних функцій в стані спокою, а також при
реагуванні на зміни у внутрішньому і зовнішньому середовищі.Система кровообігу
забезпечує гуморальну регуляцію, постачає кисень і поживні речовини тканинам і
органам, забираючи від них вуглекислий газ і метаболіти . В серці є рецептори, що
реагують на об,єм його порожнин, перед усім передсердь і регулюють діяльність самого
серця. В передсердях є секреторні клітини, що виробляють декілька видів Na-уретичного
гормону, що регулює осмотичний тиск і об ,єм рідини в організмі. Серце змінює свою
діяльність відповідно потребам організму.

Морфо-функціональна характеристика серця

Серце належить до життєво важливих органів і має велике кровопостачання. 50%
маси серця складають кровоносні судини. Серце використовує біля 80 джерел енергії для
скорочення. Кажуть, що перше скорочення серця виникає з появою першої жирної
кислоти. Головним джерелом енергії в серці є креатинфосфат, а головним регулятором
обміну речовин – інсулін. Міокард повністю обмінюється протягом 24 годин. Він
складається з кардіоміоцитів, що з,єднуються нексусами.Завдяки нексусам міокард
функціонує як одне ціле. Існує декілька видів нексусів. Серед них трофічні і електричні із
змінним опором. При збільшенні опору в нексусі кардіоміоцит виключається з процесу
скорочення. Завдяки цьому кардіоміоцити мають можливість поперемінно відпочивати
під час скорочення серця в стані спокою. При необхідності скорочуються всі
кардіоміоцити. При виникненні інфаркту міокарду нексуси ізолюють некротичну ділянку
від скоротливого міокарду, що дає можливість замінюватись мертвій тканині на
сполучну. Якщо цього не відбувається, то мертва тканина може розірватись під час
скорочення і виникає так званий „ розрив серця".

Структурно-функціональні особливості системи кровообігу. Сучасні доповнення до

класичної схеми кровообігу В.Гарвея.
Серце виконує функцію насосу, що викидає кров у кровоносну систему і
забезпечує рух крові по великому і малому колам кровообігу. Мале або легеневе коло
вперше було описано в 13 столітті арабським вченим Ібн Нафісом, а в 16 столітті іспанець
Мігель Сервет відкрив його вдруге. Велике і мале кола були описані англійським вченим
Вільямом Гарвеєм у 1628 році в трактаті „ Анатомические исследования о движении
сердца и крови у животных”. Велике коло починається аортою з лівого шлуночка. Вона
розгалужується на артерії, а вони в свою чергу на артеріоли. Останні – на капіляри, що
приносять кисень, поживні речовини і фактори регуляції тканинам і органам. До
венозного кінця капіляра переходять з тканин вуглекислий газ і продукти обміну речовин.
Капіляри переходять у венули, з яких кров збирається у вени. Закінчується велике коло
верхньою і нижньою порожнистими венами у правому передсерді.

1
 Мале або легеневе коло починається легеневою артерією з правого шлуночка,
розгалужується на судини , що несуть до легень кров, що насичена вуглекислим газом і
летючими продуктами обміну . В капілярах легень відбувається насичення крові киснем .
По чотирьом легеневим венам кров приходить до лівого передсердя. Таким чином завдяки
великому і малому колам права і ліва половини серця пов ,язані одна з одною. Існують
сучасні доповнення до класичної схеми кровообігу В.Гарвея:
1. Було відкрито органні або місцеві кола кровообігу – мозкове, серцеве, шлункове,
ниркове та інші.
2. У 1661 році італійським вченим М. Мальпігі були відкриті капіляри , про наявність яких
здогадувався В Гарвей.
3. Кровоносна система є відносно замкненою внаслідок обміну між кров ,ю і тканинами у
капілярах.
4. Встановлено, що більша частина крові міститься у венах, менша – в артеріях. Цьому
сприяє супроводження кожної артерії двома венами .
5. Були відкриті депо крові - печінка, селезінка, шкіра, легені.Вперше професор С.П.
Боткін, пальпуючи селезінку у хворого, звернув увагу на те, що вона при цьому
зменшується в розмірах. Хворий хвилювався при огляді професором, і кров з селезінки
надходила в загальне русло. Експериментально це було доведено Дж. Баркрофтом у
досліді на селезінці собаки. До капсули селезінки прикріпляли срібні кнопки для
рентгенологічного визначення контурів селезінки і відповідно розмірів органу в стані
спокою, після крововиливу, фізичного та емоційного навантаження. Фізичне
навантаження створювали за допомогою біжучої доріжки, а емоційне, показуючи кішку.
Пізніше було встановлено, що депонування крові обумовлене особливостями капілярів і
кровообігу в органах, що функціонують, як депо.
6. Фолков запропонував функціональну класифікацію кровоносних судин: аорту і великі
артерії було названо компресійними або амортизуючими судинами. Вони завдяки
еластичним волокнам зменшують різкі коливання артеріального тиску , пов ,язані із
скороченнями і розслабленнями серця. Ці судини забезпечують безперервну течію крові..
Кінцеві артерії і артеріоли віднесено до резистивних судин. І.М.Сєченов назвав їх кранами
судинної системи. Завдяки наявності гладенького м ,язового шару вони здатні змінювати
свій діаметр і тиск у кровоносній системі. Тривалий спазм артеріол є однією з причин
розвитку гіпертонічної хвороби. Капіляри є обмінними судинами, про що йшлося вище (в
них відбувається обмін газами, поживними речовинами та метаболітами з тканинами). До
ємкісних судин відносять вени, які здатні розтягуватись і накопичувати велику кількість
крові. Були відкриті пре- і посткапілярні сфінктери, артеріо-венозні анастомози або
шунти, що забезпечують перерозподіл крові між робочими органами, викликаючи при
необхідності кровотік по капілярам. Було введено поняття про мікроциркуляторний або
регіональний кровообіг.
7. Також було відкрито клапани у венах.

Фактори, що допомагають серцю виконувати насосну функцію, сприяючи його

наповненню.
Це перш за все від’ємний тиск у грудній порожнині, що присмоктує кров до серця.
Допомагає насосній функції серця скорочення діафрагми. При цьому збільшується тиск на
органи черевної порожнини, перш за все на печінку, з якої кров витискається до нижньої
порожнистої вени і надходить до правого передсердя. Скорочення самої печінки 2-3 рази
на хвилину теж сприяє цьому. Крім того, скелетні м’язи, які називають периферійним
серцем, при скороченні просувають кров у напрямку серця. Існує також лімфатичне серце
- це грудна лімфатичні протока, що скорочується 6-8 разів на хвилину і проштовхує кров
до серця. Наявність клапанів у венах заважає крові рухатись донизу завдяки земному
тяжінню при вертикальному положенні тіла.

2
 Будова серця
Серце складається з правої і лівої половин. В кожній є передсердя з вушком і шлуночок.
Чотирьохкамерне серце з атріо-вентрикулярними клапанами, сосковими м,язами і
сухожилковими нитками було описано у 15 столітті великим італійцем Леонардо да Вінчі.
Вушка відіграють роль додаткових резервуарів для крові. Вони разом із передсердями
зменшують різницю тиску між артеріальною і венозною системою в стані спокою, при
навантаженні збільшують об,єм крові, що надходить до шлуночків. Між передсердями і
шлуночками розташовані атріо-вентрикулярні, стулкові клапани: зліва - двостулковий,
мітральний, праворуч – тристулковий клапан. До вільного краю стулок прикріплюються
сухожилкові нитки соскових м,язів. Сухожилкові нитки запобігають вивертанню стулок у
порожнину передсердь при скороченні шлуночків. Аорта і легенева артерія
відокремлюються від шлуночків півмісяцевими або кишеньковими клапанами.
Передсердя ізолюються від вен, що надходять до них , скороченням циркулярних волокон,
розташованих у гирлі цих вен. Циркулярні волокна скорочуються першими на початку
систоли передсердь, і кров не має можливості повернутись назад до вен. Клапанний
апарат серця забезпечує спрямований рух крові з передсердь до шлуночків, а з них до
аорти та легеневої артерії, тобто запобігає зворотньому току крові.

Автоматія серця та її докази

Серце має таку властивість, як автоматія, тобто здатність скорочуватись під
впливом імпульсів, що виникають в ньому самому. Доказом цього є: підтримання
життєдіяльності ізольованого серця, дослід з лігатурами Станніуса і впливом тепла і
холоду на різні ділянки серця (дослід У.Х.Гаскелла). Для підтримання життєдіяльності
ізольованого серця необхідно подавати через канюлю, введену в аорту під тиском , щоб
розкрились гирла коронарних судин теплий (37-38 0 С), поживний ізотонічний та
ізоіоничний розчин, збагачений глюкозою і киснем. В таких умовах серце, видалене з
грудної порожнини, може скорочуватись досить тривалий час і використовуватись для
дослідження дії гормонів, біологічно активних речовин, іонів та лікарських препаратів.
Дослід з лігатурами Станніус провів на серці жаби з розкритою грудною
порожниною. Перша лігатура – ізолююча накладалась між венозним синусом і
передсердями. Після цього венозний синус продовжував скорочуватися з тією ж
частотою, що і до накладання лігатури, а передсердя і шлуночок зупинялися, тому що
імпульси від вузла Ремака, розташованого у венозному синусі не надходять до передсердь
і шлуночка. Друга лігатура – подразнююча накладалась вільно між передсердям і
шлуночком, механічно подразнювала вузол між ними і викликала скорочення передсердь і
шлуночка у більш рідкому ритмі у порівнянні з венозним синусом. Без накладання другої
лігатури через деякий час можуть самостійно відновитись скорочення передсердь і
шлуночка. Цей час названо преавтоматичною паузою. Третя лігатура – ізолююча
накладалась на верхівку серця, яка після цього переставала скорочуватися, тому що
імпульси до неї не надходили. На підставі отриманих даних Станіус зробив слідуючі
висновки:
1. Серце має здатність до автоматії.
2. Водієм ритму або пейсмекером є вузол розташований у венозному синусі.
3. Менша ступінь автоматії притаманна вузлу, який розташований на межі між
передсердями і шлуночком.
4. Верхівка не має здатності до автоматії
5. Серцю притаманний убуваючий градієнт автоматії.
Слідуючим доказом автоматії і наявності водія ритму є дослід У.Х.Гаскелла з
впливом тепла і холоду на різні ділянки серця жаби. Прикладання пробірки з теплою
водою до венозного синуса викликає збільшення частоти серцевих скорочень, а з
холодною водою - зменшення частоти серцевих скорочень. Аналогічний вплив тепла і
холоду на верхівку серця не викликає зміни частоти серцевих скорочень.

3
 Провідна система серця
Імпульси автоматії виникають у провідній системі серця людини. Вона являє собою
пейсмекерну атипову ембріональну м,язову тканину , що утворює вузли і пучки. Ця
тканина втратила здатність до скорочення і набула властивість генерувати імпульси
автоматії. Синоатріальний вузол Кіс-Флека, що розташований у правому передсерді
ближче до гирла верхньої порожнистої вени. Від нього до лівого передсердя відходить
частина пучка Бахмана. Атріовентрикулярний вузол Ашоф-Тавара знаходиться у нижній
частині міжпередсердної перетинки. До нього від синусового вузла йдуть пучки –
передній Бахмана, середній Венкебаха, та задній Тореля. Від атріовентрикулярного вузла
починається пучок Гіса, що поділяється на 2 ніжки – праву і ліву . Ліва ніжка має 2 гілки –
передню і задню. Ніжки закінчуються на скоротливому міокарді волокнами Пуркіньє. В
нормі існують нефункціонуючі пучки, що йдуть поза атріовентрикулярним вузлом від
передсердь до шлуночків – бокові Кента і Паладіно та задній – Мегайма. Швидкість
розповсюдження імпульсів по провідній системі серця складає від 1 до 5 м/с. Затримка у
атріовентрикулярному вузлі дорівнює 0,02-0,04 с. Вона дає можливість послідовно
деполяризуватися і скоротитись спочатку передсердям, а потім шлуночкам.
Волокна Пуркіньє є фільтром, який в нормі не пропускає більше 180 імпульсів за
хвилину, що дає можливість серцю виконувати повноцінно нагнітальну функцію.

Сучасні уявлення про механізм виникнення імпульсів автоматії.

Імпульси автоматії або пейсмекерні потенціали виникають на базі повільної діастолічної
деполяризації (ПДД) внаслідок відкриття повільних Са2+ або Na + каналів під
подразнюючим впливом крові, що тече по верхній порожнистій вені в праве передсердя
під час його діастоли.За своїми властивостями ПДД є локальним або місцевим
потенціалом. Досягаючи критичного рівня деполяризації (КРД) – 40-50 mv, вона
переходить у потенціал дії (ПД), що розповсюджується провідною системою і волокнами
скоротливого міокарду. Висхідна частина ПД обумовлена відкриттям швидких Са2+ або Na
+
каналів, нисхідна – К+ каналів. Вона переходить у повільну діастолічну деполяризацію і
все повторюється спочатку. Таким чином потенціал спокою у провідній системі фактично
відсутній. Частота ПД – імпульсів автоматії дорівнює в стані спокою 60-80 за хвилину. В
атріовентрикулярному вузлі теж виникають імпульси з частотою 40-50 за хвилину. ПДД в
ньому повільніше і пізніше досягає КРД внаслідок більш низької проникності для Са2+ та
Na +. ПД, що надходить з сино-атріального вузла, підвищує рівень збудливості клітин
атріо-вентрикулярнорго вузла, прискорює досягнення КРД і виникнення ПД в цьому
вузлі. Тому в нормі частота імпульсів в ньому відповідає частоті, що виникає в сино-
атріальному вузлі. В тих випадках, коли порушено надходження імпульсів з сино-
атріального вузла, функцію водія ритму бере на себе атріовентрикулярний вузол. При
необхідності імпульси автоматії можуть виникати у пучку Гіса з частотою 30-40 за
хвилину та волокнах Пуркіньє – до 20 за хвилину. При цьому серце не може виконувати
повноцінно насосну функцію. У кардіології використовуються штучні водії ритму для
відновлення нормальної діяльності серця.