_______________

(дата)
Заняття № 5
ТЕМА 5: «Традиційні методи визначення інтегральних показників системи кровообігу.
Функціональні проби серцево-судинної системи організму»

Питання для поточного контролю знань

1. Доплерографічні дослідження серця і судин.
2. Методи діагностики функціонального стану серцево-судинної системи.
3. Методи визначення артеріального тиску.
4. Зміни ЕКГ показників при навантаженні. Вивчення основних параметрів ЕКГ. Їх
значення в оцінці ефективності фізичної реабілітації.
5. Реографія, сфігмографія, фонокардіографія: коротка характеристика методів
діагностики функціонального стану серцево-судинної системи.

Перелічти комплекс методів оцінки функціонального стану серцевосудинної

системи осіб, які систематично займаються фізичною культурою і спортом:
1. традиційні методи визначення інтегральних показників системи кровообігу
(ЧСС, АТ, СОК, ХОК, ШРПХ (швидкості розповсюдження пульсової хвилі), фаз
серцевого циклу, ОШК (об’ємної швидкості кровотоку) - електро-, рео- фоно-, сфігмо-,
полікардіографія, плетизмографія тощо
2. розрахункові методи визначення інтегральних параметрів серцево-судинної
системи
3. нетрадиційні методи визначення функціонального стану серцево-судинної
системи (варіаційна й амплітудна пульсометрія, баллістокардінографія, сейсмографія,
ехокардіографія тощо 4. функціональні проби системи кровообігу, за допомогою яких
оцінюється тип реакції апарату кровообігу на дозоване фізичне навантаження, орто- і
кліно-ортостатичні проби, що надають можливість оцінки функціонального стану
вегетативної регуляції системи кровообігу).

Традиційні методи визначення інтегральних показників системи кровообігу

ДОПЛЕРОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕРЦЯ І СУДИН.

Доплерографію серця проводять в імпульсному режимі. Завдяки їй вдається вивчити рух

клапанів і стінок серця в будь-якій фазі серцевого циклу, а також в обраному
контрольному об*ємі виміряти швидкість руху крові, напрямок і характер її течії. В нормі
кровоток в усіх відділах ламінарний (односпрямований та рівномірний). Він записується
на кривій доплерограми як вузька лінія, а на звуковому виході приладу обумовлює чіткий
тональний сигнал. За кривою можна розрахувати об*єм крові, що потрапліє за один цикл
із передсердя в шлуночок.

+За кольорової доплерографії напрямок і характеристики потоків крові записуються

різними кольорами. Рух крові в бік датчика відображається червоним кольором, рух від
датчика - синім. Змішування ж обох кольорів вказує на різноспрямоване переміщення
елементів крові.

МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ.

 пальпаторного метода Рива-Роччи
Метод Короткова
ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФІЯ.
метод графічної реєстрації електричних явищ, які виникають у серцевому м'язі під
час його діяльності, з поверхні тіла. Криву, яка відображає електричну активність серця,
називають електрокардіограмою (ЕКГ)
Зміни різниці потенціалів на поверхні тіла, що виникають під час роботи серця,
записуються за допомогою різних систем відведень ЕКГ. Кожне відведення реєструє
різницю потенціалів, що існує між двома певними точками електричного поля серця, в
яких встановлені електроди
Три стандартних відведення утворюють рівносторонній трикутник (трикутник
Ейнтховена), вершинами якого є права і ліва руки, а також ліва нога з встановленими на
них електродами.

Стенокардія (основні електрокардіографічні ознаки ішемії міокарду)

ЗНИЖЕННЯ АБО РІДКО ПІДЙОМ СЕГМЕНТА ST.
СПЛОЩЕННЯ АБО ІНВЕРСІЯ ЗУБЦЯ Т.
ЗУБЕЦЬ Т МОЖЕ БУТИ ГЛИБОКО НЕГАТИВНИМ, ПІКОПОДІБНИМ - ТАК
ЗВАНИЙ ІШЕМІЧНИЙ ЗУБЕЦЬ Т.
• Класичними ознаками інфаркту міокарда на ЕКГ вважають реєстрацію глибокого
зубця Q (OS),
• піднесення сегмента ST, який деформує R, згладжуючи його,
• поява в подальшому негативного гострокінцевого рівнобедреного зубця Т.
Таке піднесення сегмента ST візуально нагадує котячу спинку («кішка»).

РЕОГРАФІЯ.
неінвазивний метод дослідження кровопостачання органів, в основі якого лежить
принцип реєстрації змін електричного опору тканин у зв'язку з мінливим
кровонаповненням
РЕОГРАМА записується за допомогою металевих електродів, накладених на цільові
ділянки тіла
Перед реографією між електродом і поверхнею тіла пацієнта поміщають тканинну
прокладку, просочену розчином натрію хлориду (це поліпшить їх взаємний контакт), а
саму шкіру протирають спиртовим розчином, щоб зняти жирову плівку.

СФІГМОГРАФІЯ.
 бескровный метод исследования кровообращения человека и животных, основанный
на графической регистрации пульса — колебаний стенок артерий при прохождении
пульсовой волны. Для записи пульсовых кривых (сфигмограмм) применяют датчики,
которые фиксируют над сонной артерией (сфигмограмма центрального пульса,
отражающая главным образом процесс изгнания крови из левого желудочка сердца в
аорту) или поверхностно расположенными артериями конечностей (сфигмограмма
периферического пульса, характеризующая особенности распространения пульсовой
волны в артериях). Синхронная запись этих кривых позволяет измерить время
запаздывания периферического пульса по отношению к центральному и определить
скорость распространения пульсовой волны. 
ФОНОКАРДІОГРАФІЯ.
диагностический метод графической регистрации сердечных тонов и сердечных
шумов. Применяется в дополнение к аускультации (выслушиванию), позволяет
объективно оценить интенсивность и продолжительность тонов и шумов, их характер и
происхождение, записать неслышимые при аускультации 3-й и 4-й тоны. Синхронная
запись фонокардиограммы (ФКГ), электрокардиограммы и сфигмограммы
(см. Сфигмография) центрального пульса – поликардиография – позволяет определить
длительность фаз сердечного цикла, т. е. получить косвенные данные о сократительной
способности миокарда. 

Ситуаційні завдання
Завдання 1. Після проведення проби з дозованим фізичним навантаженням 20
присідань за 30 сек. у обстежуваного Л., 30 років збільшився пульс з 14 уд. за 10 сек. до 28
уд. за 10 сек., артеріальний тиск змінився з 130/80 до 180/90 мм рт.ст. Відновний період
склав 4 хв. Завдання:
1. Визначте тип реакції серцево-судинної системи на навантаження;
(Гипертонический тип)
2. Охарактеризуйте відновний період; ( характерний для гіпертонічного типу)
3. Оцінить якість реакції серцево-судинної системи на навантаження; (реакція
свідчить про неблагоприємний механізм адаптації)
4. Оцінить механізм адаптації серцево-судинної системи на навантаження; ??
5. Дайте висновок відносно можливості допуску пацієнта до фізичних навантажень
та рекомендації відносно необхідного рухового режиму та рівня фізичних навантажень.
(пацієнт може бути допущен до помірних фізичних навантажень, необхідна корекція
рухового режиму (Підвищення ))

Завдання 2. Після проведення проби з дозованим фізичним навантаженням 20

присідань за 30 сек. у обстежуваного В., 33 років збільшився пульс з 12 уд. за 10 сек. до 26
уд. за 10 сек., артеріальний тиск змінився з 120/80 до 145/0 мм рт.ст. Час відновлення
склав 30 сек. Завдання:
1. Визначте тип реакції серцево-судинної системи на навантаження; (Дистонічний
тип реакції)
2. Охарактеризуйте відновний період; (швидкий відновний період )
 3. Оцінить якість реакції серцево-судинної системи на навантаження; (свідчить про
несприятливі механізми адаптації)
4. Оцінить механізм адаптації серцево-судинної системи на навантаження; ??
5. Дайте висновок відносно можливості допуску пацієнта до фізичних навантажень
та рекомендації відносно необхідного рухового режиму та рівня фізичних навантажень.
(обмежити фізичні навантаження до моменту відновлення адаптивних можливостей,
збереження рухової активності)
ВІДПРАЦЮВАННЯ ПРАКТИЧНИХ НАВИЧОК (на занятті в учбовій
аудиторії):

Завдання 1. Визначення інтегральних показників системи кровообігу.

Традиційно виокремлюють такі основні види артеріального тиску, величини яких
також традиційно виміряють за допомогою непрямого методу Н.С. Короткова з
використанням тонометру і фонендоскопу:
• АТс – артеріальний тиск систолічний, мм рт.ст;
• АТд – артеріальний тиск діастолічний, мм рт.ст;
• АТп – пульсовий артеріальний тиск, який розраховується як різниця між
величинами артеріального тиску систоли і діастоли, мм. рт. ст.;
АТсер. – середній артеріальний тиск, який визначається за формулою: АТ сер. =
АТд+ 0,33 х АТп.
Артеріальний тиск систолічний (АТс) є одним із найбільш інформативних
функціональних параметрів організму Згідно з останніми експериментальними даними,
виявлення АТс >120 мм рт. ст. у жінок і >125 мм рт. ст. у чоловіків, обстежуваного
доцільно відносити до групи з чинником ризику порушення регуляції артеріального тиску.
Критеріями зриву адаптації, незалежно від віку, слід вважати величини АТс >150 мм
рт.ст. у жінок і >170 мм рт.ст. у чоловіків. Артеріальний тиск діастолічний (АТд)
залежить, у свою чергу, від тонусу дрібних і середніх судин і пов’язаний з активністю
парасимпатичної іннервації та станом судинної стінки. Збільшення АТд понад8 0 мм рт.
ст. як у чоловіків, так і у жінок (у молодому віці понад 75 мм рт. ст.) слід вважати
прогностично несприятливим. Критерієм зриву адаптації систем, що регулює рівень
артеріального тиску діастоли, можна визначити АТд > 95 мм рт. ст. у чоловіків і > 85 мм
рт. ст. у жінок. Розрахунок артеріального тиску можна провести за формулами:
АТс = 1,7 х вік + 83;
АТд = 1,6 х вік + 42.
Відхилення артеріального тиску систолічного (відх. АТ, мм рт. ст.) визначають за
такими формулами:
Відх. АТс = фАТс – (91 + 0,5 х В + 0,10 х МТ) (для чоловіків);
Відх. АТс = фАТс – (88 + 0,7 х В + 0,15 х МТ) (для жінок),
де відх. АТс – величина відхилення фактичного значення артеріального тиску
систолічного від належного, мм рт. ст.;
фАТс – фактична (реєстрована в цей момент часу) величина артеріального тиску
систолічного, мм рт. ст.;
В – вік, роки;
МТ– маса тіла, кг. Нормальні величини відх. АТс складають від0 до 30 мм рт. ст.
Відхилення артеріального тиску діастолічного (відх. АТд, мм рт. ст.) визначають за
формулами:
Відх. АТд = фАТд – (58 + 0,10 х В + 0,15 х МТ) (для чоловіків);
Відх. АТд = фАТд – (62 + 0,17 х В + 0,10 х МТ) (для жінок),
де відх. АТд – величина відхилення фактичного значення артеріального тиску
діастолічного від належного, мм рт.ст.; фАТд – фактична (реєстрована в цей момент часу)
величина артеріального тиску діастолічного, мм рт. ст.; В – вік, роки; МТ – маса тіла, кг.
 Нормальні величини відх. АТд складають від 0 до 30 мм рт. ст. Поширеним
розрахунковим параметром є коефіцієнт економічності системи кровообігу (КЕК, у.о.),
величина якого визначається за такою формулою: КЕК = ЧССхАТп, де КЕК– коефіцієнт
економічності кровообігу, у.о.; ЧСС – частота серцевих скорочень, уд./хв.; АТп –
пульсовий артеріальний тиск, який розраховується як різниця між артеріальним тиском
систолічним і діастолічним, мм рт. ст.

Завдання 2. Визначення й оцінка рівня функціонального стану системи

кровообігу у людини.
Рівень функціонального стану (РФС) системи кровообігу визначається за
показниками ЧСС і артеріального тиску з урахуванням віку, маси тіла і зросту
обстежуваних. Вихідні показники обстеження визначаються в один і той же час, в умовах
відсутності попередніх емоційних і фізичних перенапружень. Розрахунки РФС проводять
за формулою:

Завдання 3. Дослідження змін основних показників роботи серця в умовах

фізичних навантажень.
Функціональна проба Руф’є (згідно із Наказом Міністерства охорони здоров’я
України та Міністерства освіти і науки України від 20.07.2009 р., № 518/674).
Після 3–5 хв. відпочинку, у положенні сидячи, в обстежуваного підраховують
пульс кожні 15 сек., доки не буде отримано 2-3 однакові цифри. Отримані дані записують
до протоколу, і пропонується виконати навантаження – 30 присідань з витягнутими
вперед руками протягом 45 сек. Під час виконання проби необхідно стежити за
збереженням стандартних умов виконання навантаження, за зовнішніми ознаками втоми.
Після закінчення присідань обстежений сідає, і проводиться підрахунок пульсу за перші
15 сек. та останні 15 сек. першої хвилини відновлення. Розрахунок індексу Руф’є
проводять за формулою:

де: ІР – індекс Руф’є, ЧСС1 – частота серцевих скорочень за 15 сек. у стані спокою,
ЧСС2 – частота серцевих скорочень за перші 15 сек. першої хвилини відновлення, ЧСС3 –
частота серцевих скорочень за останні 15 сек. першої хвилини відновлення. Рівні
функціонального резерву серця визначаються з урахуванням п’яти градацій: менше 3 –
високий рівень; 4 – 6 – вище середнього (добрий); 7 – 9 – середній; 10 – 14 – нижче
середнього (задовільний); більше 15 – низький.

Завдання 4. Визначення фізичної працездатності за індексом Гарвардського

степ-тесту.
Фізична працездатність характеризується максимальною роботою, яку може
виконати обстежуваний. Фізичну працездатність пов’язують з певним обсягом м’язової
роботи, яка може бути виконана без зниження заданого (або встановленого на
максимальному рівні для певної особи) рівня функціонального стану організму, в першу
чергу серцево-судинної та дихальної. Виходячи з цього, існує припущення, що фізичні
можливості організму – це той рівень фізичної працездатності, який може бути
досягнутий без перенапруги та виснаження механізмів адаптації. Встановлено, що
найбільше уявлення про функціональні резерви організму може бути висвітлене в умовах
навантаження, які включають не менш 2/3 м’язового масиву. Таке навантаження
забезпечує крайню інтенсифікацію усіх фізіологічних систем і дозволяє виявити не лише
глибинні механізми забезпечення працездатності, але й граничний з нормою стан і
приховану нестачу функцій. Подібні тести-навантаження досить популярні у клінічній
практиці, фізіології праці та спорту. Всесвітньою організацією охорони здоров’я висунуті
такі вимоги до тестування з навантаженням: - навантаження повинно кількісно
вимірюватися; - при повтореннях точно відтворюватися; - забезпечувати роботою близько
2/3 м’язевого масиву та максимальну інтенсифікацію фізіологічних систем; - бути
простою та виключати високо координовані рухи; - забезпечувати змогу реєстрації
фізіологічних показників під час виконання тесту. Фізичну працездатність визначають за
зміною та відновленням пульсу при дозованому навантаженні. Цей спосіб ґрунтується на
тому, що збільшення ЧСС в певних межах відповідає інтенсивності фізичної роботи.
Тривалість відновлення ЧСС свідчить про працездатність організму. До тестів на
відновлення відносяться різні варіанти тесту зі сходинкою (step-test), серед яких
виділяють Гарвардський степ-тест. Сутність гарвардського степ-тесту у підйомах на
сходинку висотою 50 см для чоловіків і 43 см для жінок упродовж 5 хвилин у заданому
темпі. Темп руху постійний і дорівнює 30 циклам за хвилину. Кожен цикл складається з
чотирьох кроків. Темп задається метрономом або за командою дослідника – 120 ударів за
хвилину. За командою «раз» обстежуваний ставить ногу на сходинку, «два» – стає на неї
двома ногами і випрямляється, «три» – опускає на підлогу ту ногу, з якої починав хід, і
«чотири» – стає на підлогу двома ногами і приймає вертикальне положення. Хід
рекомендується починати з тієї ж ноги. За 5 хвилин можна кілька разів змінювати ногу.
Якщо обстежуваний втомлюється та відстає від ритму на 20 секунд, дослідження
припиняється, та фіксується час виконаної роботи. Після завершення тесту обстежуваний
сідає на стілець і на першій половині другої хвилини (а2), на першій половині третьої
хвилини (а3) і на першій половині четвертої хвилини (а4) за 30 секунд підраховує свій
пульс. Фізичну працездатність або індекс гарвардського степ-тесту (ІГСТ) обчислюють за
формулою:

Критерії оцінки результатів гарвардського степ-тесту зведено в таблиці