ГОЛОВНИЙ МОЗОК

Загальний огляд головного мозку

Головний мозок (encephalon) міститься в порожнині мозкового черепа.

Маса його у людини в віці 20–60 років становить приблизно 2 % від
загальної маси тіла.

За будовою та розвитком виділяють п’ять відділів головного мозку –

кінцевий мозок (telencephalon), проміжний мозок (diencephalon), середній
мозок (mesencephalon), задній мозок (metencephalon), який складається з
мосту (pons) i мозочка (cerebellum), та довгастий мозок (myelencephalon).
diencephalon
​

mesencephalon

pons
 cerebellum

За формою і топографічними співвідношеннями структур головний мозок

поділяють на великий мозок (cerebrum), мозочок (cerebellum) i стовбур
головного мозку (truncus encephalicus) (який складається з myelencephalon,
pons i mesencephalon). Такий розподіл частин encephalon в нейроанатомії є
найдавнішим і залишається до цього часу завдяки особливостям
структурних проявів різних груп неврологічних захворювань, які дуже часто
обмежуються ізольованими пошкодженнями саме цих структур. Треба
зазначити, що truncus encephalicus є філогенетично найстарішою частиною
головного мозку (paleencephalon). Він є не тільки безпосереднім
продовженням, але й морфологічним перетворенням спинного мозку. Саме
з цієї частини головного мозку виходять у певному порядку послідовно
III–ХII пари черепних нервів, подібно до того як від спинного мозку
відходять спинномозкові нерви. Отже, є всі підстави вважати, що стовбур
головного мозку являє собою сегментарний апарат головного мозку.
Стовбур головного мозку продовжується через великий потиличний отвір у
спинний мозок. В задній черепній ямці стовбур розташований на
потиличній кістці. Він переходить крізь вирізку намету (incisura tentorii) в
середню черепну ямку, де лягає на тіло клиноподібної кістки.
Мозочок розміщується дорсальніше стовбура головного мозку і займає
задню черепну ямку. Великий мозок займає більшу частину середньої і
передньої черепних ямок: скронева частка (lobus temporalis) розташована
латерально на клиноподібній і скроневій кістках, лобова частка (lobus
frontalis) міститься на очноямковій поверхні лобової кістки.

Вивчення головного мозку звичайно починають із зовнішніх структур, які

добре помітні на поверхні головного мозку.

Вивчаючи головний мозок людини з дорсального боку, можна бачити

півкулі великого мозку (hemispheria cerebri), вкриті борознами та звивинами
і відокремлені одна від одної глибокою щілиною – поздовжньою щілиною
великого мозку (fissura longitudinalis cerebri).
 fissura longitudinalis cerebri
​

Коли розглядати мозок ззаду, видно мозочок і довгастий мозок. Мозочок від
великого мозку відокремлює поперечна щілина великого мозку (fissura
transversa cerebri).

На поверхні півкуль розрізняють звивини великого мозку (gyri cerebri), які

обмежовані борознами великого мозку (sulci cerebri). Звивини і борозни
достатньо мінливі, але деякі з них є постійними і можуть бути застосовані
для опису рельєфу.

Глибокі борозни розділяють частки, які звичайно називаються так само, як і

кістки, до яких вони прилягають: лобова частка (lobus frontalis), скронева
частка (lobus temporalis), тім’яна частка (lobus parietalis), потилична частка
(lobus occipitalis), острівець (insula), лімбічна або обідкова частка (lobus
limbicus).

insula
​

lobus limbicus
 Між лобовою і скроневими частками залягає бічна борозна (sulcus lateralis)
– борозна Сільвія. Між лобовою і тім’яною частками розташована
центральна борозна (sulcus centralis) – борозна Роланда.

sulcus centralis
​

sulcus
lateralis

Між тім’яною і потиличною частками на присередній поверхні визначається

тім’яно-потилична борозна (sulcus parietooccipitalis).
 sulcus
parietooccipitalis

Виділення в межах півкуль великого мозку часток зручне тому, що вони

безпосередньо пов’язані з тими чи іншими функціями.

Лобова частка розташована попереду від центральної і бічної борозни; її

кора виконує такі функції: рухова, функція мови, мислення, вищий рівень
афективної поведінки.

Тім’яна частка залягає між центральною і тім’янопотиличною борознами; її

кора відповідає за соматосенсорні процеси.

Потилична частка розміщується позаду тім’янопотиличної борозни; її кора

містить зоровий центр.
Скронева частка міститься нижче бічної борозни; її кора пов’язана з
реалізацією пам’яті і слуху.

Острівець, або острівцева частка, розташований в глибині бічної борозни;

його кора є регулятором вегетативних функцій.

Лімбічна, або обідкова частка залягає на присередній поверхні півкуль; в

її корі локалізуються нюхові центри, регулятори функцій внутрішніх
органів, регулятори базових (первинних) емоцій та поведінкової
активності.

Більшість часток великого мозку розташовані з внутрішнього боку

відповідної кістки черепа (і мають таку ж назву) і цим відрізняються від
лімбічної частки. Проте структури, що утворюють лімбічну частку, мають
функції, характерні тільки для цієї частки, й відокремлюються від структур
прилеглих часток борознами: sulcus cinguli – sulcus subparietalis – sulcus
collateralis – sulcus rhinalis. Коли термін ‘’lobus limbicus’’ не вживається, ця
сукупність розглядається як присередні ділянки лобової, тім’яної і
скроневої часток, або, іноді, склепінна звивина (gyrus fornicatus).

sulcus cinguli
​
Дві півкулі великого мозку з’єднані за допомогою мозолистого тіла (corpus
callosum), яке утворене комісуральними волокнами.

Найбільше зовнішніх структур головного мозку розташовано на його

нижній поверхні (основі головного мозку) .

У передній частині основи мозку залягає fissura longitudinalis cerebri. З обох

боків від неї, у парній паралельній їй нюховій борозні (sulcus olfactorius),
розташована нюхова цибулина (bulbus olfactorius), з нею пов’язаний
нюховий тракт (tractus olfactorius), який позаду закінчується горбиком з
трикутною вентральною поверхнею – нюховим трикутником (trigonum
olfactorium). Позаду від trigonum olfactorium розміщена невелика площадка,
на якій можна бачити значну кількість дрібних отворів для кровоносних
судин; це – передня пронизна речовина (substantia perforata anterior). Одразу
медіальніше останньої лежить зоровий шлях (tractus opticus), який виходить
із зорового перехрестя (chiasma opticum), до якого вступає зоровий нерв
(nervus opticus). Позаду до зорового перехрестя прилягає невеликий випин
речовини проміжного мозку – сірий горб (tuber cinereum), який
продовжується в лійку (infundibulum), що переходить в гіпофіз (hypophysis).
До сірого горба тісно примикають два білі горбики – сосочкові тіла (corpora
mamillaria).
sulcus olfactorius
​

tractus opticus
​
 bulbus
olfactorius

Позаду сосочкових тіл помітна глибока міжніжкова ямка (fossa

interpeduncularis), яка обмежована з обох боків товстими волокнами, що
виходять з-під переднього краю мосту – ніжками мозку (pedunculi cerebri).

Міст має вигляд товстого поперечно розміщеного утворення, яке

заглиблюється своїми звуженими бічними відділами в мозочок.

До моста ззаду своїм потовщеним ростральним кінцем примикає довгастий

мозок (medulla oblongata). Якщо трохи припідняти довгастий мозок, то на
дні долинки мозочка (vallecula cerebelli) можна побачити середній непарний
відділ мозочка – черв’як (vermis), який зв’язує разом дві півкулі мозочка
(hemispheria cerebelli).

Ззаду міст відокремлений від передніх відділів довгастого мозку

поперечною борозною, з якої виходить відвідний нерв (n.abducens) – VІ
пара черепних нервів. Вниз по вентральній поверхні довгастого мозку йде
передня серединна щілина (fissura mediana anterior). На рівні першого
шийного нерва вона переривається утвореним тут перехрестям пірамід
(decussatio pyramidum). У верхніх відділах з кожного боку серединної
щілини тягнеться валок – піраміда довгастого мозку (pyramis medullae
oblongatаe; pyramis bulbi). Парне підвищення овальної форми, відмежоване
від пірамід передньобічною борозною (sulcus anterolateralis), носить назву
оливи (oliva).

pyramis medullae oblongatаe

​

На основі мозку можна бачити, як послідовно виходять всі 12 пар черепних

нервів.
Розвиток головного мозку та його вікові особливості

Вже на ранніх стадіях розвитку нервової трубки передній кінець її

відзначається своєю шириною і намічається зачаток головного мозку, який
потім двома перехватами ділиться на три первинні мозкові міхури:

1) ромбоподібний мозок (rhombencephalon),

2) середній мозок (mesencephalon),
3) передній мoзoк (prosencephalon).

Дуже швидко перший і третій міхури поділяються кожний ще на два

вторинні: передній розчленовується на кінцевий (telencephalon) i проміжний
мозок (diencephalon); ромбоподібний мозок ділиться на задній мозок
(metencephalon) i довгастий мозок (myelencephalon).
Перелічені вище відділи мозку тільки на самому початку розвитку лежать в
одній площині; далі в зв’язку зі швидким ростом головного мозку
утворюються згини:

1) тім’яний – в ділянці середнього мозку;

2) мостовий – в ділянці заднього мозку;
3) потиличний – в ділянці довгастого мозку, на межі зі спинним мозком.

Перший і третій згини обернені опуклістю дорcально, другий – вентрально.

Утворення зазначених згинів пояснюється нерівномірним ростом окремих
частин головного мозку (за рахунок цього також утворюються різні
складки, неоднаковою стає товщина стінок мозкових міхурів). Таким чином
головний мозок людини набуває надзвичайно складної будови.

Найбільше розвивається кінцевий мозок. При цьому підкіркові ядра

розвиваються повільно, півкулі в той же час інтенсивно розростаються і у
вигляді плаща вкривають інші частини. Особливо швидко розвивається
філогенетично молодша частина – новий плащ (neopallium), який займає у
дорослої людини 95–96 % всієї кори; а старий плащ (archipallium), який
виконує головним чином нюхову функцію, згортається і перетворюється на
структури нюхового мозку (rhinencephalon).

У порівнянні з основною масою півкуль великого мозку людини,

rhinencephalon здається неважливим і несамостійним. Насправді
порівняльна анатомія вказує на те, що півкулі великого мозку розвинулися
як структури, залежні від нюхового мозку. Нюх і тісно пов’язаний з ним
смак забезпечують хімічний контакт організму з навколишнім
середовищем. Всі інші види чутливості мають справу з фізичними
факторами: світло, звук, гравітація та ін. Ми потребуємо нюхових сигналів
не тільки щоб відчувати смак їжі; нюхові сигнали забезпечують сексуальну
поведінку і, врешті-решт, продовження нашого біологічного виду.
Встановлено, що хімічні фактори обслуговують інстинктивну поведінку
краще, ніж фізичні. Наприклад, сліпа і глуха самка щура харчується,
захищається, парується, вагітніє і народжує щурят успішніше, ніж така, що
втратила нюх. Інстинктивна поведінка (статевий, захисний, харчовий
рефлекси) у людини залишилися більш тісно пов’язані з нюховим мозком і
його лімбічними похідними, ніж з раціональними філогенетично молодими
ділянками кори решти кінцевого мозку. Рудименти нюхового мозку людини
формують 3 концентричних кола: 1) нюхову частку (нюхове кільце, або
власне нюховий мозок); 2) лімбічну частку (lobus limbicus); 3)
супралімбічне кільце.

Маса головного мозку у плодів 4-го місяця розвитку складає 11,2 % маси
тіла; у 6-місячних плодів – 16 %; але потім вона поступово зменшується.
Від 4 до 7 років головний мозок збільшується головним чином догори, а
потім спостерігається його деяке подовження і звуження.

Вже протягом першого року життя головний мозок збільшується у 2,5 рази,
до 3 років – у 3 рази, до періоду статевої зрілості – в 4 рази. Ріст мозку в
цілому продовжується і після 16 років, до 20 років, а іноді й пізніше. Ріст
півкуль великого мозку продовжується у людини до 40 років, а підкоркових
ядер – до 15 років; після 50 років півкулі дещо зменшуються.

Мікроскопічний розвиток кори великого мозку передує її макроскопічному

оформленню: поява основних цитоархітектонічних полів спостерігається на
5–6-му місяці внутрішньоутробного розвитку і визначається ще до
утворення більшості борозен і звивин. На 6-му місяці ембріонального
розвитку кора вже має шестишарову будову, але диференціація клітин
відбувається пізніше і йде повільно. Кора в цей час розвинена слабко і
майже не відмежована від білої речовини, що спостерігається і у
новонароджених, оскільки більшість нервових клітин знаходиться ще в
глибині, в білій речовині.

Мієлінова оболонка в провідних шляхах головного мозку розвивається дуже

повільно: вперше мієлінізовані нервові волокна з’являються у плода на 9-му
місяці розвитку у верхній частині тім’яної частки, а в потиличній – тільки
на 2–3-му місяці позаутробного життя. На деяких довгих відростках
нейронів мієлінова оболонка утворюється лише через декілька років після
народження. З віком маса провідних шляхів (або ж білої речовини) за
рахунок мієлінізації стає більшою, ніж маса кори.

Поверхня кори півкуль у зародків 2,5–3 місяців розвитку гладенька, потім

на ній починають виникати і швидко потовщуватися смужки, які поступово
піднімаються і перетворюються на звивини, а поглиблення між ними
видозмінюються на борозни. Головні борозни, що утворюються внаслідок
глибоких перетворень частин мозку, виникають у зародка наприкінці 3-го
місяця: спочатку нюхова борозна (sulcus olfactorius); потім –
морськоконикова борозна (sulcus hippocampalis) i бічна борозна (sulcus
lateralis).

Головні ж борозни з’являються на 5-му і 6-му місяцях; це центральна

борозна (sulcus centralis), тім’янопотилична борозна (sulcus parietooccipitalis)
i острогова борозна (sulcus calcarinus). На 6-му місяці бічна ямка великого
мозку (fossa lateralis cerebri), внаслідок занурення острівця (insula), починає
поступово закриватися, але у новонароджених вона ще повністю не закрита.
На 6–7 місяцях з’являється більшість інших борозен. У 8-місячного плода
намічені вже всі борозни і звивини, а до народження великий мозок вкритий
звивинами і борознами на зразок мозку дорослого.

Третинні і четвертинні борозни з’являються у зародків нечасто; звичайно

вони з’являються вже після народження. Розвиток борозен і звивин, а також
їх кінцеве формування, поділ, розгалуження і злиття тривають і після
народження, до 6-ти місяців. З віком деяка частина, прихована в борознах,
виходить назовні; борозни як би частково розправляються, а звивини
збільшуються. Таким чином мікрогірія (яка виникає в дитинстві) поступово
змінюється на макрогірію, характерну для дорослих. Остаточної форми
рельєф мозку набуває у віці 7–14 років.

За ступенем важливості, частотою наявності і послідовністю появи всі

борозни можна класифікувати на 5 категорій. Вже у новонароджених
спостерігаються їх помітні індивідуальні відмінності.

Найбільший ріст кори півкуль відбувається в перші три місяці життя

дитини; до кінця 3-го року її головний мозок вже є порівняно високо
диференційованим у гістологічному відношенні. У новонародженого
відрізняється і внутрішня будова великого мозку. Бічні шлуночки і
водопровід мозку відрізняються значними розмірами; нюхові цибулини в
дитячому віці ще містять порожнину. Мозолисте тіло нерозвинене, тонке і
скорочене; типового вигляду воно набуває лише до 20 років.

З віком мозочок скорочується, його борозни стають глибші, біла речовина

вимальовується різкіше, півкулі збільшуються. Диференціація його
клітинних елементів відбувається протягом першого року життя.

Процеси старіння в корі півкуль великого мозку супроводжуються

збільшенням клітин глії і збільшенням розмірів клітин Беца. Загальна маса
головного мозку зменшується.

Аномалії розвитку головного мозку

Природжені вади розвитку головного мозку є наслідком порушення одного

або декількох основних процесів розвитку мозку: утворення нервової
трубки, розділення її краніального відділу на парні утворення, міграція і
диференціація нервових клітинних елементів. Це положення повною мірою
стосується кінцевого мозку і меншою мірою стовбура головного мозку,
структурні порушення якого можуть бути наслідком ушкодження кінцевого
мозку.

До вад розвитку кінцевого мозку, пов’язаних з порушенням змикання

(дизрафія) краніальної ділянки нервової борозни при утворенні нервової
трубки, відносяться аненцефалія, екзоенцефалія, ініоненцефалія,
черепно-мозкові грижи (менінгоцеле, енцефалоцеле), аплазія і гіпоплазія
мозолистого тіла, поренцефалія. Ці аномалії пов’язані з дефектами розвитку
ектодермального та мезодермального зародкових листків, внаслідок чого
вади розвитку мозку часто супроводжуються порушеннями розвитку
мозкових оболон, кісток черепа і м’яких покривів голови.

При аненцефалії відсутній великий мозок, кістки склепіння черепа, м’які

тканини, часто пошкоджується задній мозок. Екзенцефалія являє собою
відсутність кісток склепіння черепа і м’яких покривів голови, в результаті
чого півкулі великого мозку розміщуються відкрито на основі черепа у
вигляді окремих вузлів, вкритих м’якою мозковою оболоною.
Ініоненцефалією називається відсутність частини або всієї потиличної
кістки зі значним розширенням потиличного отвору (іnion – потилиця),
внаслідок чого більша частина головного мозку виявляється розташованою
в ділянці задньої черепної ямки і частково у верхньому відділі хребтового
каналу, хребці якого не мають дуг і остистих відростків.

В ділянках природжених дефектів кісток черепа утворюються

черепно-мозкові грижі. Вони характеризуються розташуванням мозкових
оболон (менінгоцеле), а в більшості випадків і самого мозку (енцефалоцеле),
поза порожниною черепа, під його м’якими покривами.
Часткова або повна відсутність мозолистого тіла має відповідно назву
гіпоплазії та аплазії (агенезії). При гіпоплазії та аплазії мозолистого тіла ІІІ
шлуночок мозку залишається відкритим.

Поренцефалія – це наявність у тканині кінцевого мозку додаткових

порожнин, які вистелені епендимою і сполучаються з шлуночками мозку і з
субарахноїдальним простором.

Внаслідок персистенції в ембріогенезі переднього мозкового міхура і

затримки розвитку на різних стадіях кінцевого мозку утворюються так звані
прозенцефалічні вади розвитку головного мозку: прозенцефалія, алобарна
прозенцефалія, голопрозенцефалія.

При прозенцефалії весь кінцевий мозок розділяє поздовжня борозна, але в

глибині її обидві півкулі зв’язані одна з одною пластинкою сірої і білої
речовини. При алобарній прозенцефалії розділена тільки задня третина
кінцевого мозку, лобові частки залишаються нерозділеними і значно
гіпоплазованими. Найважчою формою прозенцефалічних вад розвитку є
голопрозенцефалія, коли внаслідок незмикання краніального кінця нервової
трубки кінцевий мозок залишається не поділеним на півкулі. Його єдина
вентрикулярна порожнина відкрита і вільно сполучається з підпавутинним
простором. При цьому страждає і проміжний мозок.

Вади прозенцефалічної групи супроводжуються різними, іноді доволі

важкими, порушеннями будови лиця та його кісток: цебоцефалією,
етмоцефалією та циклопією. Такі аномалії вважають вторинними і
патогенетично пов’язаними з дефектами розвитку мозку. Діти з циклопією
звичайно народжуються мертвими.

Вади розвитку кінцевого мозку, пов’язані з порушенням міграції і

диференціації нервових клітин, частіше проявляються гетеротопією, при
якій в кінцевому мозку виявляються острівці сірої речовини в білій
речовині. Ці острівці утворені клітинами нервової трубки, які втратили
здатність до міграції і диференціації в місці зупинки. Більш виражені зміни
міграції нервових клітин призводять до порушень утворення звивин півкуль
великого мозку: мікрогірії (зменшення звивин); полігірії (збільшення мілких
і аномально розташованих звивин); пахігірії (стовщення звивин); агірії
(відсутність звивин і борозен – гладенький великий мозок).

Ці вади звичайно супроводжуються зменшенням (мікроенцефалія) або

збільшенням (макроенцефалія) маси і розмірів головного мозку.

Щодо вад розвитку стовбура головного мозку, то структурні порушення

стосуються головним чином провідних шляхів, які, в залежності від ступеня
ураження кінцевого мозку, бувають гіпоплазованими або повністю
відсутніми. Первинні дефекти розвитку стовбура головного мозку –
гіпоплазія або аплазія ядерних груп (наприклад, окорухових і блокових
черепних нервів). Відомі також природжені гіпоплазії та аплазії пірамід і
олив довгастого мозку.

Вади розвитку мозочка (гіпоплазія, аплазія, гетеротопії) трапляються доволі

часто і звичайно поєднуються з іншими порушеннями головного мозку,
наприклад, з гіпоплазією ядерних груп стовбура головного мозку і
відповідних черепних нервів.

Довгастий мозок
Довгастий мозок (myelencephalon s. medulla oblongata) за свою форму
одержав також назву цибулини (bulbus). Він становить відділ головного
мозку, що найближчий до спинного мозку і є його безпосереднім
продовженням. Його довжина приблизно 25 мм. У довгастому мозку
розрізняють вентральну, дорсальну і бічні поверхні.

medulla oblongata
​
Нижня межа довгастого мозку відповідає рівню великого потиличного
отвору черепа, рівню перехрестя пірамід, а також місцю виходу корінців
першої пари спинномозкових нервів. Верхня межа довгастого мозку на
дорсальній поверхні стовбура мозку відповідає розташуванню мозкових
смужок (striae medullares), які ділять ромбоподібну ямку (fossa rhomboidea)
(дно ІV шлуночка) на верхній і нижній відділи.

fossa rhomboidea
​

Верхня межа довгастого мозку на вентральній поверхні стовбура мозку

проходить біля заднього краю моста, де розташована поперечна борозна, з
якої виходить VІ пара черепних нервів. В середині борозни залягає сліпий
отвір довгастого мозку (foramen caecum medullae oblongatae). Від отвору
прямує вниз по вентральній поверхні довгастого мозку передня серединна
щілина (fissura mediana anterior), яка продовжується на спинний мозок.

На вентральній поверхні по боках fissura mediana містяться два видовжених

підвищення – піраміди довгастого мозку (pyramides medullae oblongatae),
або піраміди цибулини (pyramides bulbi). Всередині кожної піраміди
проходять волокна кірково-спинномозкових (пірамідних) шляхів. У
каудальному напрямі піраміди поступово звужуються по мірі того, як
більша частина волокон пірамідних шляхів перехрещується протягом 6–7
мм у перехресті пірамід (decussatio pyramidum).

decussatio pyramidum
​

Перехрещені волокна потім ідуть у бічні канатики спинного мозку

протилежних сторін, утворюючи бічний кірково-спинномозковий шлях
(tractus corticospinalis lateralis). Неперехрещені волокна продовжуються в
передні канатики спинного мозку по тій самій стороні, утворюючи передній
кірково-спинномозковий шлях (tractus corticospinalis anterior).

Збоку від пірамід лежить олива (oliva); вона має вигляд еліпсоїдного
підвищення, складається з сірої речовини – нижній оливний комплекс
(complexus olivaris inferior), або нижні оливні ядра (nuclei olivares inferiores),
вкритої тонким шаром білої речовини. Олива відмежована від піраміди
передньобічною борозною (sulcus anterolateralis), з якої виходять корінці ХІІ
пари черепних нервів.
 nuclei olivares inferiores
​

Дорсальна поверхня довгастого мозку складається з двох відділів: нижній

лежить відкрито, верхній входить до складу ромбоподібної ямки, яка
утворює дно ІV шлуночка. Посередині нижнього відділу тягнеться задня
серединна борозна (sulcus medianus posterior), яка розмежовує правий та
лівий тонкі пучки. Тонкий пучок відмежовується від клиноподібного пучка
за допомогою задньої проміжної борозни (sulcus intermedius posterior).
Обидва пучки закінчуються у стовщеннях, що мають назву горбків,
відповідно: тонкий горбок (tuberculum gracile) та клиноподібний горбок
(tuberculum cuneatum). У товщі цих горбків лежать однойменні ядра. Всі
описані вище пучки і борозни є продовженням однойменних утворень
спинного мозку.

По бічній поверхні збоку від заднього канатика довгастого мозку

піднімається продовження бічного канатика спинного мозку; ці утворення
відділяє одне від одного задньобічна борозна (sulcus posterolateralis), з якої
виходять корінці ІХ, Х, ХІ пар черепних нервів.

Бічний канатик безпосередньо продовжується в нижню мозочкову ніжку

(pedunculus cerebellaris inferior), яка з’єднує довгастий мозок з мозочком.
 pedunculus cerebellaris inferior

На фронтальному розрізі, проведеному через довгастий мозок на рівні олив,

можна бачити білу та сіру речовину. В нижньобічних відділах розміщений
нижній оливний комплекс (complexus olivaris inferior), який утворений
складно побудованим скупченням сірої речовини. Загальний обрис цього
комплексу нагадує зубчасте ядро мозочка і зв’язаний з ним нервовими
волокнами оливо-мозочкового шляху (tractus olivocerebellaris). Від ядер
нижнього оливного комплексу до шийних сегментів спинного мозку йде
екстрапірамідний оливо-спинномозковий шлях (tractus olivospinalis).

Збоку від клиноподібного ядра розміщене додаткове клиноподібне ядро

(nucleus cuneatus accessorius), яке розглядають як гомолог nucleus thoracicus
posterior s. nucleus dorsalis спинного мозку. До цього ядра йдуть
колатеральні гілки від fasciculus cuneatus у вигляді fibrae spinocuneatae, а від
нього починаються fibrae cuneospinalis.

Від додаткового клиноподібного ядра починаються задні зовнішні

дугоподібні волокна (fibrae arcuatae externae posteriores), які далі входять до
складу нижніх мозочкових ніжок. Ці волокна формують
клиноподібно-мозочковий шлях (tractus cuneocerebellaris) – провідник
пропріоцептивних імпульсів від верхньої кінцівки – і таким чином
заміщують задній спинномозково-мозочковий шлях у сегментах спинного
мозку, розташованих вище C8.

У вентральному шарі білої речовини, що оточує піраміди, розташовані

дугоподібні ядра (nuclei arcuati), які є каудальним продовженням ядер моста
(nuclei pontis). Від nuclei arcuati починаються передні зовнішні дугоподібні
волокна (fibrae arcuatae ехternae anteriores), які йдуть у білій речовині, що
обмежовує fissura mediana anterior назад і догори по поверхні оливи і
піраміди, а потім вступають до нижніх мозочкових ніжок.

Між нижніми оливними комплексами міститься так званий міжоливний

шар, утворений внутрішніми дугоподібними волокнами (fibrae arcuatae
internae) – відростками клітин, що утворюють тонке і клиноподібне ядра. На
нейронах цих ядер перемикаються волокна fasciculus gracilis i fasciculus
cuneatus i далі йде цибулинно-таламічний шлях (tractus bulbothalamicus) –
пропріоцептивний шлях кіркового напрямку. Цей шлях формує присередню
петлю (lemniscus medialis) i перехрещується в перехресті присередніх петель
(decussatio lemniscorum medialium). Волокна цього перехрестя утворюють
шов довгастого мозку (raphe medullae oblongatae), розташований вздовж
серединної лінії довгастого мозку. Поблизу від шва містяться ядра шва
(nuclei raphes), які належать ретикулярній формації.
 lemniscus medialis

Дорсально у білій речовині довгастого мозку визначається задній

поздовжній пучок (дорсальний поздовжній пучок), fasciculus longitudinalis
posterior (fasciculus longitudinalis dorsalis), утворений головним чином
серотонінергічними та пептидергічними волокнами, що з’єднують між
собою гіпоталамус, верхні горбки покрівельної пластинки та ядра V, VII, ІХ,
Х, ХІ, ХII пар черепних нервів. Завдяки таким поздовжнім і поперечним
зв’язкам нюхові і смакові імпульси впливають на рефлекси, що
проявляються поєднанням між собою жування, ковтання, секреції слини і
шлункового соку.
 fasciculus longitudinalis dorsalis

Вентрально по відношенню до fasciculus longitudinalis posterior

розташований присередній поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis
medialis). Він починається в середньому мозку від екстрапірамідних ядер –
проміжного ядра, або ядра Кахаля (n. interstitialis) i ядра присереднього
поздовжнього пучка, або ядра Даркшевича (n. fasciculi longitudinalis
medialis). Волокна цього пучка з’єднують між собою в поздовжніх і
поперечних напрямках рухові ядра III, ІV, VІ пар черепних нервів; крім
того, ці окорухові ядра – з вестибулярними ядрами VIII пари черепних
нервів і з ядрами ХІ пари черепних нервів, а також мотонейронами передніх
рогів спинного мозку, які іннервують м’язи шиї. Завдяки цьому пучку стає
можливою співдружність і узгодженість руху очей (бінокулярний
стереоскопічний зір), а також фіксація погляду при рухах.

У довгастому мозку розташовані ядра ІХ, Х, ХІ, ХII пар черепних нервів, які
беруть участь в іннервації внутрішніх органів і похідних зябрового апарату.
Тут проходять висхідні провідні шляхи до інших відділів головного мозку.
Вентральні відділи довгастого мозку представлені низхідними шляхами.
Довгастий мозок, як і деякі інші відділи мозку, слугує місцем локалізації
ретикулярної формації, а також таких життєво важливих центрів, як центри
кровообігу і дихання.
Ретикулярна (сітчаста) формація складається з розповсюджених на
значному просторі перикаріонів нейронів, об’єднаних в нечітко окреслені
ядерні групи. Перикаріони сусідніх нейронів розмежовані широкими
дендритними розгалуженнями і з’єднані великою кількістю колатералей
аферентних і еферентних аксонів. Як тип нейрональної організації
ретикулярна формація є характерною особливістю дорсальної частини
стовбура великого мозку.

Крім участі в регуляції ряду життєво важливих функцій і впливу на

рефлекторну діяльність спинного мозку, ретикулярна формація бере участь
у механізмах сну і неспання, чинить генералізовану як активуючу, так і
пригнічуючу дію на кору великого мозку. Неспецифічна система сітчастої
формації сама діє на специфічні структури – рухові, сенсорні, мовні та інші,
виконуючи функцію “генератора енергії”, “настроювача” рівня їх
збудження, регулятора ступеня їх активності. Постійна діяльність як
висхідних, так і низхідних її систем підтримується імпульсами, які
надходять по колатералях від різних специфічних, що проходять поряд,
аферентних шляхів. Таким чином, ретикулярна формація діє як
неспецифічна сенсорна система паралельно специфічній сенсорній, тобто як
друга аферентна система ЦНС.

Є декілька груп ядер ретикулярної формації в довгастому мозку:

1) ядра шва (nuclei raphes), розташовані вздовж серединної лінії стовбура

мозку;
2) сітчасті ядра (nuclei reticulares), які поділяються на:
● присередню групу гігантськоклітинних ядер (nuclei gigantocellulares);
● бічну групу дрібноклітинних ядер (nuclei parvocellulares).
 nuclei raphes

Що стосується структурного оформлення дихального центру, то з’ясовано,

що головними в цьому плані є інспіраторні нейрони передньолатеральної
частини ядра одинокого шляху (nucleus tractus solitarii), від цих нейронів
починається tractus solitariospinalis. Важливими структурами дихального
центру є також подвійне ядро (nucleus ambiguus) i позаподвійне ядро
(nucleus retroambiguus), які складаються як з інспіраторних, так і з
експіраторних нейронів. Дихальний центр продовжується з довгастого
мозку в міст і середній мозок.

Важливими низхідними шляхами дихального центру, які йдуть через

довгастий мозок, є:

1) від ядер шва стовбура мозку – tractus raphespinalis anterior, tractus

raphespinalis lateralis;
2) від nuclei reticulares – fibrae reticulospinalis i їх частини – tractus
bulboreticulospinalis i tractus pontoreticulospinalis;
3) від блакитного місця – tractus cаerulospinalis. Велика кількість
подібних шляхів пов’язана з тим,
що дихання обслуговує 3 важливі для людини функції: 1) гомеостаз; 2)
членоподільну мову, в тому числі і такі складні її прояви, як спів тощо; 3)
автоматичну емоційну експресію (сміх, плач тощо).

Міст
Міст (pons​) був названий так італійським анатомом Вароліо (1543–1575)
тому, що з’єднує вентрально дві півкулі мозочка, розташовані над
четвертим шлуночком. Міст з’являється тільки у ссавців у зв’язку з
розвитком плаща головного мозку (у людини він найбільш розвинений).
Знизу міст межує з довгастим мозком, зверху з’єднується за допомогою
верхніх мозочкових ніжок (pedunculi cerebellares superiores) із середнім
мозком. Між верхніми мозочковими ніжками натягнута пластинка білої
речовини – верхній мозковий парус (velum medullare superius). Раніше, за
ВNA, всі ці структури, разом з трикутником петлі (trigonum lemnisсi)
належали до перешийка ромбоподібного мозку (isthmus rhombencephali).

Міст має дві частини: основну частину моста (pars basilaris pontis) і покрив
моста (tegmentum pontis), a також, відповідно, дві поверхні: вентральну (що
прилягає до clivus основи черепа) і дорсальну (що обернена в порожнину ІV
шлуночка). Межою між pars basilaris pontis i tegmentum pontis на
фронтальному зрізі є трапецієподібне тіло (corpus trapezoideum), утворене
поперечними волокнами, які йдуть від передніх завиткових ядер (nuclei
cochleares anteriores) VIII пари черепних нервів.

Pars basilaris pontis ​– це широкий поперечний виступ білого кольору.

Задній його край виразно відмежований від довгастого мозку глибокою
горизонтальною борозною – цибулинно-мостовою борозною (sulcus
bulbopontineus), з глибини якої виходить VI пара черепних нервів. В обох
бічних кінцях цієї борозни між мостом, довгастим мозком і мозочком
міститься мосто-мозочковий кут (angulus pontocerebellaris), з якого виходять
корінці VII і VIII пари черепних нервів.

Передній край мосту на вентральній поверхні стовбура головного мозку

також різко відокремлений від ніжок мозку.

У бічному напрямі міст, поступово звужуючись, переходить у середні

мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares medii). У тому місці, де міст
переходить у pedunculus cerebellaris medius, з нього своїми двома корінцями
виходить V пара черепних нервів. Умовна лінія, що з’єднує місця виходу з
мозку V та VII пари (трійчасто-лицева лінія) є межею, що відокремлює
середню мозочкову ніжку.

На вентральній поверхні моста по серединній лінії прямує досить широка

основна борозна (sulcus basilaris). Ця борозна обумовлена розташуванням
обох пірамідних шляхів, які лежать досить поверхнево у товщі вентрального
відділу моста. У цій борозні лежить однойменна артерія.

На фронтальному зрізі моста в tegmentum pontis (вище трапецієподібного

тіла) можна побачити ядра VIII–V пар черепних нервів. По середній лінії
моста проходить утворений волокнами головного ядра трійчастого нерва
шов моста (raphe pontis). Поблизу нього розташовані сформовані переважно
серотонінергічними нейронами ядра шва (nuclei raphes) – nucleus raphes
magnus, nucleus raphes pontis, nucleus raphes medianus, nucleus raphes
posterior. Збоку від raphe pontis проходять волокна
покривно-спинномозкового шляху (tractus tectospinalis), a також fasciculus
longitudinalis medialis i fasciculus longitudinalis posterior.

Позаду трапецієподібного тіла міститься сітчаста формація (formatio

reticularis), a збоку від неї медіальна петля (lemniscus medialis), яка об’єднує
шляхи кіркового напрямку: tractus bulbothalamicus, спинномозкову петлю
(lemniscus spinalis) i трійчасту петлю (lemniscus trigeminalis). До складу
спинномозкової петлі входять tractus spinothalamicus anterior i tractus
spinothalamicus lateralis. Трійчаста петля утворена волокнами, які йдуть від
чутливих ядер трійчастого нерва: спинномозкового ядра трійчастого нерва
(nucleus spinalis nervi trigemini) – ядра больової і температурної чутливості;
головного ядра трійчастого нерва (nucleus principalis nervi trigemini) – ядра
тактильної чутливості; середньомозкового ядра трійчастого нерва (nucleus
mesencephalicus nervi trigemini) – ядра пропріоцептивної чутливості. Всі ці
волокна прямують до таламуса, тому інша назва трійчастої петлі –
трійчастоталамічний шлях (tractus trigeminothalamicus).

Pars basilaris pontis містить поздовжні і поперечні волокна. Серед

поздовжніх низхідних волокон слід відзначити: кірково-спинномозкові
волокна (fibrae corticospinales); кірково-ядерні волокна моста (fibrae
corticonucleares pontis); кірково-сітчасті волокна (fibrae corticoreticulares);
кірково-мостові волокна (fibrae corticopontinae) (зв’язують кору півкуль
великого мозку з ядрами моста). Більшу частину поперечних волокон
складають мосто-мозочкові волокна (fibrae pontocerebellares), які йдуть від
nuclei pontis через середні мозочкові ніжки до кори півкуль мозочка.