СПИННИЙ МОЗОК (​medulla spinalis)

medulla spinalis

Розвиток і вікові особливості спинного мозку

Спочатку, на ранніх ступенях ембріонального розвитку людини, спинний

мозок є дуже довгим і тягнеться по всій довжині хребтового каналу,
розташовуючись і в первинному хвостовому відділі зародка. В
подальшому задній кінець спинного мозку починає редукуватися і від
нього залишається хвостове ниткоподібне закінчення – кінцева нитка
(filum terminale).

Хребтовий стовп в онтогенезі росте швидше, ніж спинний мозок,

внаслідок чого кінець останнього поступово зміщується краніально.
“Сходження” спинного мозку відбувається за часом наступним чином:
його кінець розміщений у зародка людини у віці 1-го місяця каудальніше
хребтового стовпа; на початку 2-го місяця – на одному рівні з куприком;
на 3-му місяці – на рівні заднього кінця крижів; на 4-му місяці – на рівні їх
переднього кінця; до 5 місяців на рівні ІV або V поперекових хребців, а до
10 місяців досягає рівня III поперекового хребця. Завдяки такому
“сходженню” спинного мозку нервові корінці, які відходять від нього,
приймають косий напрямок. При цьому у 4–10-місячних плодів у 26 %
випадків вздовж мозкового конуса і кінцевої нитки зустрічаються від 1 до
7 рудиментарних вузлів. На 3-му місяці розвитку розміри шийного
стовщення більші, ніж поперековокрижового, але з 4-го місяця картина
стає зворотною.

На початкових стадіях онтогенезу спинний мозок достатньо товстий, а

його центральний канал широкий, але потім настає потоншення каналу.
Канал зазнає поступової редукції, яка закінчується протягом першого року
життя дитини і супроводжується змінами його вистелення. На різних
рівнях спинного мозку канал може заростати, причому спостерігається
його велика індивідуальна мінливість; повна прохідність на всьому його
протязі зберігається у дорослої людини тільки в 7 % випадків.

Мієлінізація нервових волокон спинного мозку здійснюється повільно.

Першими на 4-му місяці розвитку зародка людини мієлінізуються
аферентні волокна бічних канатиків; потім на 6-му місяці мієлін
визначається в еферентних волокнах бічних канатиків і в аферентних
волокнах задніх канатиків. Мієлінізація пірамідних шляхів починається на
останньому місяці внутрішньоутробного розвитку і триває протягом року
після народження. Це свідчить про те, що процес мієлінізації нервових
волокон поширюється спочатку на філогенетично старші структури
(шляхи протопатичної чутливості й екстрапірамідні шляхи), а потім на
молодші структури (шлях епікритичної чутливості та пірамідні шляхи).
Від послідовності мієлінізації визначених нервових структур залежить
послідовність формування їх функцій. Зокрема, цим пояснюється пізнє
дозрівання пірамідної системи і поступовий характер виявлення її функції
в перші два роки життя дитини. Структурне становлення спинномозкових
шляхів пірамідної системи, яка відповідає за цілеспрямовані вольові рухи,
інтенсивно продовжується протягом першого десятиріччя, що пов’язане з
бурхливим розвитком нервових елементів кори великого мозку, де в цей
час проходить не тільки мієлінізація нервових волокон, а й функціональна
диференціація клітинних елементів та їх поступове визрівання.

Аномалії розвитку спинного мозку

Найбільш поширеними аномаліями розвитку спинного мозку і хребта є

такі, що пов’язані з дизрафічним станом, який виникає внаслідок
незамкнення нервової трубки. До них, зокрема, належить розщеплення
хребта (spina bifida). Зазвичай це дефекти задніх відділів хребта у вигляді
аплазії дуги хребця і остистих острівців. Подібні вади розвитку
трапляються у одного з 3000 новонароджених і можуть поєднуватися з
іншими вадами. Переднє розщеплення хребта (spina bifida anterior)
трапляються надзвичайно рідко і являє собою дефект розвитку тіл хребців.
Розщеплення хребта спостерігається в різних відділах хребта, але
найчастіше буває в поперековому (60 %) і крижовому (23 %). Кількість
уражених хребців доволі варіабельна. В ділянці дефекту спинний мозок
звичайно деформований, лежить відкрито або розташований
безпосередньо під м’якими тканинами (м’язами, шкірою), з якими часто
зрощений. В залежності від ступеня недорозвинення хребта, спинного
мозку і його оболон, а також покривних тканин розрізняють декілька форм
таких вад.

Закрите розщеплення хребта (spina bifida occulta) являє собою

розщеплення тільки дуги хребців, без грижоподібних випинань елементів
спинного мозку та його оболон, і правильний розвиток м’яких тканин над
ділянкою кісткового дефекту.

При відкритому розщепленні хребта (spina bifida aperta) крізь дефект

хребтового каналу може випинати: грижа мозкових оболон, менінгоцеле;
грижа мозку, мієлоцеле; грижа мозку з оболонами, менінгомієлоцеле.
При повному розщепленні хребта з дефектом мозкових оболон і м’яких
покривів, яке одержало назву повний рахісхізис (rachischisis),
грижоподібних випинань немає. Спинний мозок лежить в ділянці дефекту
відкрито і має вигляд деформованої тонкої пластинки або жолоба. Відомі
тотальні і субтотальні форми, що охоплюють майже всі хребці. Діти з
такими вадами часто бувають нежиттєздатними.

При дизрафічному стані може мати місце також розщеплення спинного

мозку, шистомієлія (schistomyelia) – розділення спинного мозку по
довжині на дві частини кістковою, хрящовою або фіброзною перетинкою.
Трапляється також дипломієлія – подвоєння спинного мозку в ділянці
шийного або поперековокрижового стовщень. Іноді подвоюється весь
спинний мозок і це парне утворення оточують спільні м’яка і тверда
оболони.

Може мати місце також амієлія – повна відсутність спинного мозку зі

збереженням твердої мозкової оболони і чутливих вузлів спинномозкових
нервів. На місці спинного мозку іноді розміщується тонкий фіброзний тяж.

При водянці спинного мозку, гідромієлії центральний канал спинного

мозку розширений, вистелений епендимою і заповнений спинномозковою
рідиною.

Синдром Кліппеля – Фейля має місце при зрощенні першого шийного

хребця з потиличною кісткою, що призводить до звуження і деформації
потиличного отвору; іноді зрощені і деформовані всі шийні хребці.
Розрізняють два типи цієї вади. При першому – кількість шийних хребців
зменшена (не більше 4), тіла їх злиті в суцільну кісткову масу. Для другого
типу характерний синостоз 2–3 розташованих поруч хребців (наприклад, І
шийного хребця з потиличною кісткою, нижнього шийного хребця з
верхнім грудним). Ці ізольовані і множинні синостози шийних хребців
супроводжуються розумовою відсталістю, спинномозковими грижами
шийного відділу, відходженням ребер від шийних хребців, синдромом
Арнольда – Кіарі та деякими іншими вадами розвитку. Смерть хворого
може настати раптово внаслідок вклинення довгастого мозку в вузький і
деформований потиличний отвір.

Зовнішня будова спинного мозку

Спинний мозок (medulla spinalis) лежить у хребтовому каналі, оточений

трьома спинномозковими оболонами і становить циліндрично подовжену
частину ЦНС. Рострально спинний мозок переходить у довгастий мозок.
Рівень виходу корінців І спинномозкового нерва є умовною межею між
спинним і довгастим мозком; скелетотопічно ця межа відповідає
верхньому краю І шийного хребця.

Каудально, звужуючись конічно, спинний мозок утворює на рівні І

поперекового хребця мозковий конус (conus medullaris).
Від мозкового конуса на рівні II поперекового хребця відходить
спинномозкова частина кінцевої нитки (pars spinalis filum terminale), яка є
рудиментом спинного мозку і утворена нейроглією. Спинномозкова
частина кінцевої нитки спускається разом з корінцями поперекових і
крижових нервів, які всі разом оточені спинномозковими оболонами, до
рівня II крижового хребця (довжина її у дорослої людини становить
приблизно 15 см). Далі всі три мозкові оболони продовжуються в
сполучнотканинну кінцеву нитку (довжина приблизно 8 см), яка
прикріплюється до окістя II куприкового хребця і фіксує каудально тверду
спинномозкову оболону з її вмістом.
У перші місяці утробного розвитку довжина спинного мозку приблизно
дорівнює довжині хребтового каналу. Далі в пренатальному онтогенезі
спинний мозок починає відставати в рості від хребтового стовпа. Filum
terminale витягується в міру “сходження” спинного мозку в пренатальному
розвитку. У зв’язку з нерівномірністю росту в ході онтогенезу спинний
мозок дорослої людини коротший від хребтового стовпа. У дорослої
людини в шийному і верхньогрудному відділах сегменти спинного мозку
розташовані на один хребець вище відповідного їм за рахунком хребця, в
середньогрудному – вище на два хребці, в нижньогрудному (Th10, Th11,
Th12) – вище на три хребці (правило Шипо). В міру “сходження” спинного
мозку передні і задні корінці спинномозкових нервів відхиляються косо
донизу і, перш ніж досягти відповідних міжхребцевих отворів, проходять
всередині хребтового каналу більший або менший відрізок. Корінці
чотирьох нижніх поперекових, п’яти крижових і куприкового нервів
розміщені майже прямовисно й утворюють “кінський хвіст” (cauda equina).

Спинний мозок має метамерну будову і складається з сегментів.

Сегментом спинного мозку називається його ділянка з парою передніх і
задніх корінців, що розвилися з одного невротому.
Перша пара спинномозкових нервів покидає хребтовий канал між
потиличною кісткою і атлантом, тридцять перша – між першим і другим
крижовими хребцями.

Спинномозковий нерв (nervus spinalis) ​

з’єднується зі спинним мозком за
допомогою заднього (чутливого) корінця, radix posterior (sensoria), i
переднього (рухового) корінця, radix anterior (motoria).

Кожний задній корінець має потовщення – чутливий вузол

спинномозкового нерва (ganglion sensorium nervi spinalis).
Цей вузол містить псевдоуніполярні нейрони, аксон яких у складі заднього
корінця йде до спинного мозку, а дендрит іде на периферію, де й
закінчується тим або іншим чутливим закінченням. Таким чином, задній
корінець – це сукупність аксонів чутливих псевдоуніполярних нейронів.
Передній корінець – це сукупність аксонів моторних мультиполярних
клітин переднього стовпа та (на рівні С8–L2;S2–S4) аксонів вегетативних
мультиполярних клітин проміжного стовпа спинного мозку.

Поблизу спинного мозку (здебільшого в міжхребцевих отворах), по обидва

боки, його передні і задні корінці однакового рівня з’єднуються один з
одним, утворюючи з кожного боку мішаний стовбур спинномозкового
нерва (truncus nervi spinalis). Коли стовбур досягає чутливого вузла
спинномозкового нерва, його волокна поділяються на групи відповідно до
своєї спеціалізації і в задньому корінці вже займають певне положення.
Нервові волокна, які починаються від пропріорецепторів, мають
найтовстішу мієлінову оболонку і розташовані в задньому корінці
найбільш присередньо. В середній частині корінця містяться волокна, які
йдуть від інкапсулованих рецепторів і забезпечують вібраційну, тактильну
чутливість та відчуття тиску. Найбільш латерально виявляються
безмієлінові волокна, які проводять больову та температурну чутливості.

Спинний мозок має діаметр 1–1,5 см і змінює форму по своїй довжині від
округлої до овальної.

Товщина спинного мозку не на всьому його протязі однакова. Грудна

частина спинного мозку найвужча. Найбільшого поперечника спинний
мозок досягає у двох місцях, утворюючи в верхніх відділах ​
шийне
стовщення (intumescentia cervicalis)​
, відповідне до виходу спинномозкових
нервів, які йдуть до верхніх кінцівок, і в нижніх відділах
попереково-крижове стовщення (intumescentia lumbosacralis)​
, місця виходу
нервів до нижніх кінцівок. Шийне стовщення, починаючись на рівні II
шийного хребця, доходить до II грудного, досягаючи максимуму ширини
на рівні VII шийного хребця. Попереково-крижове стовщення, яке
починається на рівні Х грудного хребця, досягає найбільшої ширини в
ділянці XII грудного хребця і далі переходить у мозковий конус.
Виділяють 31 пару спинномозкових нервів (як варіант може бути 32 чи 33
пари). Порожниною спинного мозку є центральний канал (canalis centralis).
Центральний канал рострально сполучається з ІV шлуночком головного
мозку, каудально в ділянці мозкового конуса утворює невелике
розширення – кінцевий шлуночок (ventriculus terminalis). Центральний
канал містить спинномозкову рідину; він оточений сірою речовиною
(substantia grisea), назовні від якої розташована біла речовина (substantia
alba).

По передній периферії спинного мозку, по всій його довжині, проходить

глибока передня серединна щілина (fissura mediana anterior), в яку
вгинається м’яка спинномозкова оболона, що щільно охоплює мозок. По
задній периферії спинного мозку проходить дуже вузька задня серединна
борозна (sulcus medianus posterior). До останньої примикає гліальна задня
серединна перегородка (septum medianum posterior), яка розміщується в
задньому відділі білої речовини і простягається аж до задньої сірої спайки.
Описані вище заглибини поділяють спинний мозок по всій його довжині
на праву та ліву симетричні половини.

По зовнішній периферії кожної половини спинного мозку проходять дві

борозни: передньобічна борозна (sulcus anterolateralis), що розміщується
зовні від передньої серединної щілини, і задньобічна борозна (sulcus
posterolateralis), що лежить зовні від задньої серединної борозни. Вздовж
передньобічних борозен зі спинного мозку виходять з обох боків передні
(рухові) корінці; вздовж задньобічних виходять задні (чутливі) корінці
спинномозкових нервів.

Вказані борозни розділяють білу речовину кожної половини спинного

мозку на три так звані канатики:

1) передній канатик (funiculus anterior), ділянку білої речовини,

обмежовану передньою серединною щілиною і передньобічною
борозною;
2) бічний канатик (funiculus lateralis), який лежить між передньобічною
і задньобічною борознами;
3) задній канатик (funiculus posterior), розміщений між задньобічною і
задньою серединною борознами.
У верхніх відділах грудної і всієї шийної частини спинного мозку між
задньобічною та задньою серединною борознами лежить задня проміжна
борозна (sulcus intermedius posterior), яка ділить задній канатик на два
пучки:

1) один тонший, що лежить присередньо, так званий тонкий пучок

(fasciculus gracilis);
2) другий потужніший, бічний, так званий клиноподібний пучок
(fasciculus cuneatus).
Біла речовина кожної половини спинного мозку зв’язана між собою
передньою білою спайкою (commissura alba anterior), що йде поперечно і
утворює дно передньої серединної щілини.

Як уже згадувалось раніше, розташована по периферії спинного мозку біла

речовина утворена пучками нервових волокон, глією та кровоносними
судинами. Розміщена в центрі спинного мозку сіра речовина складається з

● глії,
● кровоносних судин і, головне, з
● відростків нейронів та їх перикаріонів (тіл), що утворюють
скупчення – ядра, а також об’єднаних у 10 спинномозкових
пластинок (за Рекседом).

Сіра речовина розміщена вздовж спинного мозку у вигляді двох бічних

вертикальних колон, що тягнуться у кожній його половині і зв’язані одна з
одною перекладкою – спинномозкова пластинка Х (lamina spinalis X). У
товщі цієї перекладки міститься центральний канал, який ділить її на
передню сіру спайку (commissura grisea anterior) i задню сіру спайку
(commissura grisea posterior). У кожній колоні розрізняють три стовпи:

1) передній стовп (columna anterior);

2) задній стовп (columna posterior);
3) розташований між ними проміжний стовп (columna intermedia) –
утворений спинномозковою пластинкою VII (lamina spinalis VII).

На поперечному зрізі спинного мозку сіра речовина за формою нагадує

літеру Н або метелика з розправленими крилами. При цьому передній
стовп кожної половини спинного мозку утворює стовщений передній ріг
(cornu anterius), a задній стовп – більш тонкий і загострений задній ріг
(cornu posterior). В середньому відділі спинного мозку, на протязі від VIII
шийного до ІІ–ІІI поперекових сегментів, є ще парний бічний ріг (cornu
laterale), який являє собою виступ проміжного стовпа (columna intermedia).
У задньому розі виділяють такі чотири складові частини:

● верхівку (apex), загострену частину заднього відділу заднього рогу;

● головку (caput), найбільш розширений відділ рогу;
● шийку (cervix), найбільш звужений відділ рогу;
● основу (basis), який зв’язує задній ріг з бічним і переднім.

Шляхи заднього канатика

Тонкий пучок (fasciculus gracilis)​
, розташований присередніше, та
клиноподібний пучок (fasciculus cuneatus) являють собою аферентні пучки,
які закінчуються відповідно у тонкому та клиноподібному ядрах
довгастого мозку і відповідають за свідому пропріоцептивну і тактильну
чутливість. Ці пучки передають імпульси епікритичної чутливості; є
полімодальними; утворені найтовщими і найбільш швидкопровідними
нервовими волокнами в ЦНС.

В задніх канатиках є також система низхідних шляхів, які належать до

власного сегментного апарату спинного мозку. Серед них слід відмітити
міжпучковий пучок (fasciculus interfascicularis), утворений низхідними
гілками аксонів псевдоуніполярних нейронів чутливих вузлів
спинномозкових нервів. Ці аксони частково досягають нейронів nucleus
thoracicus posterior, частково – нейронів середньої частини пластинки VІ.
Ці низхідні волокна в шийному і верхніх грудних сегментах утворюють
пучок у формі коми, а в поперековому відділі продовжуються в
перегородковокрайовий пучок (fasciculus septomarginalis).

Безпосередньо до сірої речовини спинного мозку прилягає задній власний

пучок (fasciculus proprius posterior). Він утворений перехрещеними та
неперехрещеними короткими гілками аксонів інтернейронів сірої
речовини спинного мозку та аксонами нейронів чутливих вузлів
спинномозкових нервів. Цей пучок зв’язує групи нейронів одного й того ж
сегмента та різних сегментів, тобто відноситься до власного
сегментарного апарату спинного мозку.

Шляхи бічного канатика

У складі бічного канатика проходять багато еферентних та аферентних
шляхів, а також волокна власного сегментарного апарату і вегетативні
шляхи.

Серед еферентних шляхів є один пірамідний шлях і ціла група

екстрапірамідних шляхів.

Бічний кірково-спинномозковий шлях (tractus corticospinalis lateralis)​

, є
пірамідним шляхом і відповідає за свідомі, вольові рухи, починається від
V шару кори великого мозку.

Червоноядерно-мозковий шлях (tractus rubrospinalis) відноситься до

екстрапірамідної системи, починається від nucleus ruber середнього мозку.
Він, разом з оливоспинномозковими волокнами (librae olivospinales)
(починаються від нижнього оливного комплексу довгастого мозку),
закінчується в шийному відділі спинного мозку і відповідає за м’язовий
тонус і координацію рухів голови та верхньої кінцівки.

Трійчасто-спинномозковий шлях (tractus trigeminospinalis) є

екстрапірамідним шляхом, який починається від ядер трійчастого нерва.
Через цей шлях реалізуються і мимовільні рухи м’язів при больовому чи
температурному подразненні слизових оболонок і шкіри ділянки голови
(особливо обличчя).

Всі інші екстрапірамідні шляхи бічного канатика забезпечують

координацію рухів дихальних м’язів і регулюють вдих та видих при
диханні, розмові, співі тощо. Це наступні шляхи:

1. цибулинно-сітчасто-спинномозковий шлях (tractus

bulboreticulospinalis) – починається від formatio reticularis довгастого
мозку;
 2. блакитно-спинномозковий шлях (tractus caerulospinalis) –
починається від нейронів locus caeruleus моста;
3. одиноко-спинномозковий шлях (tractus solitariospinalis) –
починається від nucleus tractus solitarius VII, ІХ, Х пар черепних
нервів.

Серед аферентних шляхів бічного канатика є чотири шляхи протопатичної

больової і температурної чутливості; решту складають чотири шляхи
несвідомої пропріоцептивної чутливості.

Бічний спинномозково-таламічний шлях (tractus spinothalamicus lateralis)

протопатичної больової (гострий локалізований біль) та температурної
чутливості йде до таламуса. Відгалуженням його в спинному мозку є
спинномозково-шийний шлях (tractus spinocervicalis) (шлях вісцеральної
больової чутливості), який досягає ядер шийного відділу спинного мозку.
Ще одним відгалуженням tractus spinothalamicus lateralis у спинному мозку
є спинномозково-сітчастий шлях (tractus spinoreticularis), який іде до
formatio reticularis, відповідає за проведення відчуття дифузного
соматичного та вісцерального болю.

Спинномозково-покрівельний шлях (tractus spinotectalis) є шляхом

протопатичної больової чутливості, йде до lamina tecti середнього мозку,
забезпечує реалізацію зіничного больового рефлексу (звуження зіниці).

Передній спинномозково-мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris

anterior) та задній спинномозково-мозочковий шлях (tractus
spinocerebellaris posterior) відповідають за проведення імпульсів
несвідомої пропріоцептивної чутливості до мозочка, забезпечують через
зв’язки мозочка з екстрапірамідними руховими центрами можливість
регуляції м’язового тонусу та координації рухів.
Спинномозково-оливний шлях (tractus spinooliviaris) (йде до нижнього
оливного комплексу довгастого мозку), спинномозково-присінковий
шлях (tractus spinovestibularis) (йде до присінкових ядер VIII пари
черепних нервів) відповідають за проведення імпульсів несвідомої
пропріоцептивної чутливості до ядер екстрапірамідної системи і являють
собою, таким чином, шляхи зворотної аферентації.

Власний сегментарний апарат спинного мозку представлений у бічному

канатику бічним власним пучком (fasciculus proprius lateralis) та
задньо-бічним шляхом (tractus posterolateralis). Задньо-бічний шлях
(крайовий пояс Лісауера) – місце входу в спинний мозок аксонів
псевдоуніполярних нейронів чутливих вузлів спинномозкових нервів.
Аксони поділяються на коротку низхідну та довгу висхідну гілки.
Задньобічний шлях містить також аксони інтернейронів спинного мозку.

Що стосується вегетативних шляхів, які проходять у білій (і, можливо, в

сірій) речовині спинного мозку, то їх важко віддиференціювати, тому що
їх волокна слабо мієлінізовані. До вегетативних волокон бічного канатика
відносяться гіпоталамо-спинномозкові волокна (fibrae
hypothalamospinales).

Важливим вегетативним шляхом бічного канатика є бічний

шовно-спинномозковий шлях (tractus raphespinalis lateralis), який
починається від серотонінергічних нейронів nuclei raphes стовбура мозку
(одних з найбільш точно визначених ядер сітчастої формації). Волокна
цього шляху утворюють інгібуючі моносинаптичні зв’язки з
симпатичними вегетативними ядрами спинного мозку і формують ланку
серцево-судинних рефлексів.
Шляхи переднього канатика

Довгі волокна переднього канатика утворюють тільки один аферентний

шлях, решту складають еферентні шляхи.

Передній спинномозково-таламічний шлях (tractus spinothalamicus

anterior)​
, шлях протопатичної тактильної чутливості (грубий дотик і тиск),
іде до таламуса.

Передній кірково-спинномозковий шлях (tractus corticospinalis anterior) є

пірамідним шляхом і відповідає за свідомі вольові рухи, починається від V
шару кори великого мозку.

Покрівельно-спинномозковий шлях (tractus tectospinalis) є

екстрапірамідним шляхом, відповідає за м’язовий тонус і координацію
рухів голови та верхньої кінцівки, забезпечує захисний зорово-слуховий
рефлекс, починається від ядер lamina tecti середнього мозку.

Сітчасто-спинномозкові волокна (fibrae reticulospinales) (починаються від

сітчастої формації) та оливоспинномозкові волокна (fibrae olivospinales)
(починаються від нижнього оливного комплексу довгастого мозку)
являють собою типові екстрапірамідні волокна.

Бічний присінково-спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis lateralis)

(починається від бічного присінкового ядра VIII пари черепних нервів) та
присередній присінково-спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis
medialis) (починається від присереднього присінкового ядра VIII пари
черепних нервів) є одними з головних шляхів екстрапірамідної системи,
регулюють м’язовий тонус і координацію рухів м’язіврозгиначів,
забезпечують вертикальне положення тіла людини в просторі.

Присередній присінково-спинномозковий шлях практично є

продовженням присереднього поздовжнього пучка (fasciculus longitudinalis
medialis). Волокна tractus vestibulospinalis medialis, які проходять поблизу
передньої серединної борозни шийного відділу спинного мозку,
утворюють пучок крайової борозни (fasciculus sulcomarginalis). Волокна
цього пучка впливають на тонус м’язів шиї у відповідності до різних
положень голови.

Каудальним продовженням розташованого в стовбурі мозку fasciculus

longitudinalis medialis слід вважати проміжно-спинномозковий шлях
(tractus interstitiospinalis). Цей екстрапірамідний шлях починається від
розміщених у середньому мозку проміжного ядра (nucleus interstitialis) i
ядра присереднього поздовжнього пучка (nucleus fasciculi longitudinalis
medialis).

Мосто-сітчасто-спинномозковий шлях (tractus pontoreticulospinalis)

(починається від розташованого у formatio reticularis моста дихального
центра) відноситься до екстрапірамідної системи, відповідає за
координацію рухів дихальних м’язів.

Передній шовно-спинномозковий шлях (tractus raphespinalis anterior) ​є

вегетативним шляхом, який починається від серотонінергічних нейронів
nuclei raphes стовбура мозку і виконує функції, подібні до таких бічного
шовно-спинномозкового шляху (підтримка гомеостазу, регуляція
серцево-судинної системи тощо).

Власний сегментарний апарат спинного мозку в передніх канатиках

представлений переднім власним пучком (fasciculus proprius anterior).

Оболонки спинного мозку

Спинний мозок вкритий з усіх боків сполучнотканинними оболонками
(meninges), які становлять безпосереднє продовження оболон головного
мозку.

Розрізняють спинномозкову тверду оболонку (dura mater spinalis),

спинномозкову павутинну оболонку (arachnoidea mater spinalis),
спинномозкову м’яку оболонку (pia mater spinalis). Тверда мозкова
оболона одержала також назву pachymeninx, павутинна і м’яка оболони
одержали спільну назву – leptomeninx.

Зовнішня, найбільш міцна тверда оболона (dura mater) становить в цілому

довгий, великий мішок, який достатньо вільно вкриває спинний мозок. До
стінок хребтового каналу dura mater безпосередньо не примикає; тому між
нею і окістям хребців (endorachis) утворюється надтвердооболонний
простір (spatium epidurale), або (інша назва) позатвердооболонний простір
(spatium extradurale). У spatium epidurale міститься значна кількість
жирової клітковини та широка сітка венозних судин – plexus venosi
vertebrales interni.

Тверда мозкова оболона залишає дуже вузьку щілину –

підтвердооболонний простір (spatium subdurale), який розташований між
нею та arachnoideа mater. Краніально spatium subdurale вільно
сполучається з таким самим простором у порожнині черепа; каудально
сліпо закінчується на рівні другого крижового хребця. Саме через цей
простір проходять корінці спинномозкових нервів, чутливі вузли
спинномозкових нервів, стовбури спинномозкових нервів. Тверда мозкова
оболона утворює для них щільну лійкоподібну піхву, яка йде до кожного
міжхребцевого отвору; внаслідок цього dura mater міцно фіксується до
стінок хребтового каналу.

Павутинна оболона (arachnoidea mater) – тонка безсудинна

сполучнотканинна пластинка, яка прилягає зсередини до твердої мозкової
оболони і зростається з нею в ділянці міжхребцевих отворів, а також біля
місць прикріплення зубців зубчастої зв’язки (lig. denticulatum).

Між arachnoidea mater i pia mater міститься досить великий підпавутинний

простір (spatium subarachnoideum), або ж підм’якооболонний простір
(spatium leptomeningeum). Цей простір містить значну (біля 130 мл)
кількість прозорої рідини – спинномозкової рідини (liquor cerebrospinalis).

Spatium subarachnoideum краніально сполучається з однойменним

простором головного мозку (що є дуже важливим для циркуляції liquor
cerebrospinalis), а каудально в ділянці кінського хвоста утворює кінцевий
шлуночок. Саме з цього шлуночка одержують спинномозкову рідину, коли
здійснюють з діагностичною або лікувальною метою пункцію. Без ризику
пошкодити спинний мозок (він закінчується на рівні І поперекового
хребця) виконувати пункцію найкраще між III та ІV поперековими
хребцями.

Підпавутинний простір пронизується lig. denticulatum (яка розміщена

фронтально) і проміжною шийною перегородкою (septum cervicale
intermedium), яка розміщена сагітально, а також численними непостійними
тонкими нитками і пластинками. У нижній поперековій і крижовій
ділянках lig. denticulatum i septum cervicale intermedium відсутні, тому
cauda equina міститься в порожнині, яка не поділена перегородками.

М’яка оболона (pia mater) (в буквальному перекладі з лат. – благочестива

мати) дуже тісно прилягає до спинного мозку. Вона побудована зі
сполучної тканини, між двома шарами якої проходять численні кровоносні
судини (тому раніше pia mater мала назву судинної оболони). Ці
кровоносні судини розгалужуються в pia mater, а потім заглиблюються в
речовину спинного мозку.

Pia mater i arachnoidea з’єднуються за допомогою своєрідного зв’язкового

апарату, який відіграє важливе значення у фіксації спинного мозку. До
нього належить lig. denticulatum – тонка, але дуже міцна парна пластинка.
Вона починається від pia mater, що вкриває бічні поверхні спинного мозку,
і прикріплюється не тільки латерально до павутинної, але й
опосередковано до твердої мозкової оболони. Зубчаста зв’язка має два
краї: прямий, на всьому протязі з’єднаний зі спинним мозком, і зубчастий
(кількість зубців 20–30), який прикріплюється верхівками зубців до
твердої мозкової оболони.
Механічні властивості зв’язкового апарату і розташованої в spatium
subarachnoideum спинномозкової рідини роблять умови, в яких перебуває
спинний мозок, дуже сприятливими в плані захисту його від струсів і
пошкоджень під час рухів людського тіла.