Міністерство освіти та науки України

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

Факультет іноземної філології

Реферат на тему:
«Функціональне значення вестибулярного аналізатора»

Виконала:студентка 1 курсу
факультету іноземної філології
12 групи
Халанцева Єлизавета Сергіївна

Харків

2021
 ЗМІСТ

ВCТУП……………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. Вестибулярний апарат…………………………………….4
1.1 Будова вестибулярного аналізатора……………………………………...5
1.2 Функція вестибулярного аналізатора…………………………………….6
1.3 Вестибулярні рефлекси……………………………………………………7
РОЗДІЛ 2. Pозвиток вестибулярного апарату у дітей………………8
РОЗДІЛ 3. Подразнення вестибулярного апарата…………………..9

ВИСНОВОК……………………………………………………………..11

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………..12

2
 Здатність орієнтуватися в просторі при виконанні складних рухів потребує
підтримки певної стійкості. Без відповідного рівня її розвитку досить
проблематично оволодіти раціональною технікою складних рухових дій
спортсменів. Функціональний стан вестибулярного аналізатора не тільки значно
впливає на стан людини, але часто зумовлює показання до занять тією чи іншою
діяльністю. Симптоматика вестибулярних порушень, як правило,
характеризується підвищеною збудливістю, що супроводжується
вегетативносенсорними і руховими розладами. Відомо, що низькі пороги
чутливості вестибулярного аналізатора трапляються і у 25–40 % практично
здорових людей. Вестибулярні порушення можуть проявлятися у здорових осіб
навіть при незначних впливах, що не перевищують побутових, адекватних
подразнень вестибулярного апарату (гойдання на гойдалці, їзда в громадському
транспорті тощо). Водночас помічено, що особливістю вестибулярного апарату є
можливість його тренування. Так, люди, професія яких пов’язана зі значними
вестибулярними перевантаженнями (пілоти, артисти балету і цирку, моряки та
ін.), з часом звикають до умов праці. Це дає можливість обґрунтовувати і
практично застосувати тренування вестибулярного аналізатора для зниження його
фізіологічної та патологічної збудливості.

3
 РОЗДІЛ 1. Вестибулярний апарат
Вестибулярний апарат (від лат. vestibulum) — орган чуття, що відповідає за
сприйняття лінійних та кутових прискорень, а також положення тіла у просторі.
Він сприймає зміни положення голови й тулуба, напрям руху тіла й призначений
для координації рухів та збереження рівноваги тіла. У людини і хребетних тварин
є частиною внутрішнього вуха.

Вестибулярний аналізатор здійснює функцію рівноваги тіла як у стані спокою,

так і під час руху. Рецептори, розташовані в присінку (отолітовий апарат),
відповідають за координацію тіла в стані спокою (статику), а рецептори
півколових проток (ампулярний апарат) відповідають за координацію тіла під час
руху (кінематику). Разом вони виконують стато-кінематичну функцію.
Вестибулярний апарат на відміну від інших аналізаторів ніколи не перебуває в
стані спокою. Він постійно зазнає подразнення в результаті дії на нього
сили земного тяжіння. Навіть в стані спокою поза тіла підтримується імпульсами,
які йдуть від вестибулярного аналізатора. Відсутність постійного подразнення
отолітового апарата за рахунок сили земного тяжіння в стані невагомості
призводить до численних порушень в організмі.

Вестибулярний аналізатор, як інші аналізатори, складається з периферичного

відділу (рецептора), провідникової частини з ядрами в стовбурі мозку та
центрального (кіркового) відділу. Кіркова обробка вестибулярного відчуття
(рівноваги) проходить в острівцевій корі[1]

Рецептори вестибулярного аналізатора розташовані у внутрішньому вусі. В

мішечках присінку розташований отолітовий апарат у вигляді macula utriculi та
macula sacculi. Отолітовий апарат являє собою скупчення нейроепітеліальних або
чутливих клітин, які розташовані поміж опорними клітинами.

Адекватним подразником отолітового апарату є будь-яка сила, що може

викликати прямолінійне прискорення.

Адекватним подразником ампулярного апарата є кутове прискорення. Порогом

збудження для півколових каналів є кутове прискорення, рівне 0,12-2 м/с2.
4
1.1 Будова вестибулярного аналізатора. 

Периферичний відділ вестибулярного аналізатора людини є частиною

внутрішнього вуха. Він складається з трьох напівкружних каналів, розташованих
у взаємно перпендикулярних площинах сферичного й еліптичного мішечків
переддвер’я (круглого й овального) (Рис.25). У порожнині їх знаходитьсярідина –
ендолімфа. У мішечках переддвер’я розташовані рецепторні волоскові клітини,
що утворюють узвишшя – плями.

Волоскові клітини можуть бути кулястої і циліндричної форми, їх поверхня

вкрита волосками, а до підстави підходять безмієлінові закінчення чутливих
волокон вестибулярно-преддверного нерва Волоски рецепторних клітин занурені
в студенисту отолітову мембрану, у якій знаходяться кристали кальциту–
статоконії (отоліти). Кожна клітина має 40–110 нерухомих волосків і один
довгий– рухливий. Простір між волосками пронизано ниткоподібними
структурами. Сенсорні клітини розташовані групами. Кожна включає декілька
сотень клітин. Рухливі волоски усередині групи мають однакову орієнтацію, але
самі групи орієнтовані по різному.

В ампулах напівкружних каналів розташовані гребінці – крісти, утворені

рецепторними клітинами, що забезпечені пучком волосків. Число їх у кожному
пучку складає 50–80. У різних каналах орієнтація волосків різна. Волоски покриті
желеподібним ковпачком – купулою.

Волокна, що підходять до волоскових клітин, є відростками біполярних клітин

вузла переддвер’я, що розташований на дні внутрішнього слухового проходу.
Другий відросток цих клітин направляється в складі переддверно-равликового
нерва в довгастий мозок, звідки збудження передається на мотонейроны спинного
мозку,.нейрони мозочка і ядер окорухових нервів. Корковий кінець
вестибулярного аналізатора локалізується в скроневій ділянки кори.

5
1.2 Функція вестибулярного аналізатора.

 Рецепторні утворення мішечків переддвер’я призначені для сприйняття змін

положення голови. Збудження волоскових клітин виникає в результаті згинання
волосків під впливом ковзання отолітової мембрани, при натягу їх у результаті її
відвисання, при тиску отолітової мембрани.

Рецептори напівкружних каналів реагують на зміни швидкості руху організму в

горизонтальній площині і кутові прискорення при його обертальних рухах. При
цих прискореннях під впливом руху ендолімфи відбувається зсув купули, що і є
подразником. Рух ендолімфи в протилежних напрямках викликає протилежно
спрямовані зміни збудливості, тобто відбувається зрушення убік або збудження,
або гальмування.

У нерві, що відходить від вузла переддвер’я, завжди реєструється фонова

електрична активність. При подразненні волоскових клітин частота импульсації
міняється.

Ядро переддверно-равликового нерва, розташоване в довгастому мозку, має

численні зв’язки зі спинним мозком, мозочком, центрами, що регулюють роботу
внутрішніх органів, з ядрами окорухальних нервів. Тому подразнення
вестибулярного апарата супроводжується перерозподілом тонусу м’язів,
спрямованим на установлення вихідного пороження тіла.

Одночасно виникає ряд вегетативних рефлексів зміни кров’яного тиску, шкірної

температури, частоти скорочення серця, частоти дихання і т.д. При враженні
вестибулярного апарату зникає здатність збереження вертикального положення
тіла і ряд вегетативних розладів (запаморочення, нудота). Однак через декілька
місяців недостатність функції вестибулярного апарату компенсується діяльністю
інших аналізаторів, головним чином рухового і зорового. Інтенсивність
вегетативних розладів, що виникають при подразненні вестибулярного апарату,
можна зменшити, а іноді і цілком зняти шляхом систематичного тренування.

6
 1.3 Вестибулярні рефлекси

При збільшенні тиску отолітової мембрани маточки на чутливі клітини

рефлекторно підвищується тонус згиначів кінцівок, тулуба і шиї і знижується
тонус їх розгиначів. Це спостерігається, наприклад при швидкому підйомі і
спуску у вигляді так званих ліфтних рефлексів. Зі збільшенням тиску на
рецептори мішечка на тій же стороні тіла 32 рефлекторного підвищується тонус
м’язів, що відводять кінцівки і бічних м’язів шиї і тулуба, при зменшенні тиску -
тонус їх знижується. Ці рефлекси відіграють важливу роль у збереженні рівноваги
тіла при переміщеннях у фронтальній площині. Кутові прискорення викликають
ністагм, тобто вимушені ритмічні рухи очних яблук (ністагм очей) і голови
(ністагм голови). Крім ністагму під час і після обертання спостерігається зміна
тонусу м’язів. Внаслідок цього після обертання людина не завжди може йти
прямолінійно і відхиляється в ту сторону, на яку зменшувався тонус м’язів.
Збудження рецепторів ампули шляхом зміни кутових прискорень викликає
вимушені ритмічні рухи очних яблук (ністагм очей) і голови. При цьому
розрізняють два типи рухів, повільний – у бік, протилежний напрямку обертання,
і швидкий – за напрямком обертання. Ця реакція є формою пристосування до
орієнтації в просторі під час швидких рухів за допомогою зорового аналізатора.
При сильних подразненнях вестибулярного апарату виникають рефлекторні
реакції, які погіршують стан організму - закачування, або так звана «морська
хвороба». Вона викликає м’язову слабкість, запаморочення, збліднення, нудоту,
блювоту. Вестибулярний апарат має велике значення при виконанні фізичних
вправ. Тому зниження порогу його чутливості є однією з задач тренування. Цьому
сприяють фізичні вправи пов’язані з різними обертаннями, швидкими поворотами
та іншими спеціальними вправами. Збільшення тиску на рецептори мішечка (при
зміщеннях голови і тулуба в горизонтальній площині) рефлекторно підвищує
тонус відповідних м’язів кінцівок, бокових м’язів тулуба, шиї тієї сторони, на якій
відбулося збільшення тиску. При зниженні тиску тонус м’язів знижується. За
допомогою цих рефлексів зберігається рівновага тіла під час ходіння і бігу.

7
 РОЗДІЛ 2. Розвиток вестибулярного апарату у дітей

У людини до 7 тижнях внутрішньоутробного розвитку виявляються

сформованими півкруглі канали і починається поділ клітин-гребінців і крист на
чутливі і підтримуючі волоскові клітини. На 8-10-му тижні відбувається
відокремлення мішечків передодня. У підсумку вестибулярний апарат у дітей
дозріває раніше інших і у 6-місячного плода розвинений майже як у дорослого.
Мієлінізація волокон всього шляху, по якому проходять імпульси від
периферичного відділу вестибулярного аналізатора і до довгастого мозку,
відбувається в період від 14 до 20 педель внутрішньоутробного періоду. На 21-22-
му тижні внутрішньоутробного розвитку починають миелинизироваться волокна,
що з'єднують ядра переддверно-улітковий нерва, розташовані в довгастому мозку,
з мотонейронами спинного мозку. Дещо раніше (на 20-му тижні) встановлюється
зв'язок між ядрами переддверно-улітковий і окорухового нервів.

Раннє морфологічне дозрівання вестибулярного аналізатора забезпечує появу

вже на 4-му місяці внутрішньоутробного розвитку різних рефлекторних реакцій з
вестибулярного апарату. Вони виявляються в зміні тонусу м'язів кінцівок, шиї,
тулуба, м'язів очних яблук.

Збудливість вестибулярного апарату проявляється з народження, її функції

тренуються при ритмічної стимуляції (закачуванні і носінні на руках).
Вестибулярні механізми тісно пов'язані з синхронізацією ритмів мозку, що
забезпечує процеси сну і активно формується в перші місяці постнатального
онтогенезу; ритмічна стимуляція вестибулярного апарату сприяє їх формуванню.

8
РОЗДІЛ 3. Подразнення вестибулярного апарата

Подразнення вестибулярного апарата приводить до виникнення рефлексів, які

можна звести в три групи:

1. Вестибулосоматичні, тобто рефлекси з вестибулярного апарата на

поперечносмугасту мускулатуру шиї, тулуба, кінцівок, очей. Ці рефлекси
досліджуються при виконанні пацієнтом пози Ромберга, ходи (вперед, назад та
флангової), координаторних проб (пальце-носової, вказівної, коліно-п'яточної),
при визначенні ністагму очей. Ці рефлекси виникають за рахунок наявності:
tractus vestibulo-spinalis, tractus vestibulocerebellaris, tractus vestibulo-longitudinalis.

2. Вестибуловегетативні, тобто рефлекси з вестибулярного апарата на гладку

мускулатуру внутрішніх органів. Ці рефлекси проявляються побліднінням або
почервонінням шкірного покриву, посиленням потовиділення, зміною серцевої та
дихальної діяльності, нудотою, блювотою, порушенням випорожнення, частим
сечовиділенням. Ці рефлекси обумовлені наявністю tractus vestibulo-reticularis.

3. Вестибулосенсорні, тобто рефлекси обумовлені зв'язком вестибулярного

апарата з корою великих півкуль. Проявом цих рефлексів в нормі є свідоме
відчуття положення тіла в просторі, вестибулярна ілюзія протиобертання, а при
патології - запаморочення та порушення просторового відчуття. Ці рефлекси
здійснюються за рахунок наявності tractus vestibulo-corticalis.

Перш ніж перейти до методів дослідження вестибулярного аналізатора,

необхідно розглянути закономірності, які характеризують діяльність ампулярного
рецептора. Інша їх назва - закономірності ністагменої реакції. Вони складаються
із законностей Евальда та "залізних" законів Воячека.

Свої законності Евальд вивів на підставі виключно тонких дослідів, які він
проводив на півколових протоках голубів. Ці птахи були обрані у зв"язку з тим,
9
що в них півколові протоки досить доступні для проведення експерименту.
Методика дослідів полягала в тому, що гладке коліно однієї з півколових проток
пломбували, а поміж ампулою та запломбованим гладким коліном розташовували
поршень. Коли поршень вводили в прозір півколової протоки, утворювалася течія
ендолімфи від гладкого коліна до ампули (ампулопетальнатечія), а коли поршень
виводили в протилежний бік, виникала течія ендолімфи від ампули до гладкого
коліна (ампулофугальна течія).

10
ВИСНОВОК

Рецептори вестибулярного аналізатора належать до вторинночутливих. У них

перед чутливими нейронами містяться спеціальні рецепторні клітини.
Рецепторний потенціал виникає у цих клітинах. На аферентний нейрон
збудження передається за допомогою медіатора ацетилхоліна, який виділяється із
рецепторної клітини. Причому до рецепторної клітини підходить і аферентне
волокно, за допомогою якого регулюється функціональний стан клітини, а отже, її
чутливість.
Рецепторні клітини війчастого типу вестибулярного органа згруповані у трьох
ампулах напівкружних каналів і макулі мішечка. Кожна клітина має одну довгу
волосину — кіноцилій та 50—60 коротших — стереоцилії. Природним стимулом
рецепторної клітини є зсув пучка війок у бік кіноцилії волосини. Внаслідок цього в
клітині підвищується проникність мембрани для Na+, що призводить до
виникнення рецепторного потенціалу. У відповідь на його появу в синапсі, що
міститься між клітиною і аферентним волокном, виділяється медіатор, під
впливом якого у постсинаптичній мембрані, котра належить аферентному
волокну, з'являється генераторний потенціал. При сумації генераторний потенціал
переходить у потенціал дії. Треба враховувати, що і у звичайних умовах
від рецепторних клітин вестибулярного аналізатора з визначеною частотою
постійно відводяться потенціал дії. Але під час нахилу війок у бік довгої волосини
частота потенціалів дії збільшується, а у протилежний бік - зменшується.

11
 Список використаної літератури

1. Физиология человека. / Под ред. В.М. Смирнова.- М.: Медицина, 2001.

2. Физиология человека: Учебник / Под ред. В.М. Покровского, Г.Ф.
Коротько. - 3-е изд., перераб. и доп.- М.: «Медицина», 2003, 2011.
3. Фундаментальная и клиническая физиология / Под ред. А.Г. Камкина и
А.А. Каменского,-М., 2004.
4. Шмидт Р. Физиология человека: в 3-х т./ под ред. Р. Шмидта и Г. Тевса;
пер. с англ. М.: Мир, 1996, 2005.
5. Кучеров, І.С. Ф. Фізіологія людини / І.С. Кучеров., М.Н. Шабатура, І.М.
Давиденко. – К. : Вища школа, 1981. – 406 с.
6. Чайченко Г. М. та ін. Фізіологія людини і тварин: Підручник. – К.: Вища
школа, 2003. – 463 с.
7. Хорошуха, М.Ф. Функціональна діагностика : навч. посіб для студ. вищ.
навч. закл. / М.Ф. Хорошуха, В.П. Мурза, М.П. Пушкар. – К. : Університет
“Україна”, 2007. – 308 с.
8. Филимонов, В.И. Физиология человека : учебник / В.И. Филимонов. – К. :

Медицина, 2008. – 816 с.

12