Зміст

Вступ
1. Загальні відомості про будову нервової системи людини
2. Значення нервової системи в життєдіяльності людини
Висновки
Список використаної літератури
 Вступ

Призначення нервової системи можна звести до збору інформації,

прийняттю рішень і роз приділення обов’язків між окремим частинами тіла.
Центр керування нашим організмом представлений головний мозком. Він
зв’язаний з усіма ділянками нашого тіла за допомогою великої кількості
нервових волокон. Частина волокон дає інформацію головному мозку – це
чутливі нерви. Друга частина волокон передає розпорядження мозку
внутрішнім органам – це вегетативні нерви.
Таким чином, координуюча діяльність нервової системи починається з
чутливих, а закінчується вегетативними нервами. Яке це має значення? Велике.
По-перше, можна змінити інформацію, яка входить в головний мозок, і він
через вегетативні нерви змінить стан і функцію якоїсь частини тіла або всього
організму. Для цього потрібно подіяти лише на чутливі рецептори або чутливі
нерви. По-друге, можна змінити інформацію, яка йде по вегетативним нервам і
тоді наперекір бажанню і команди головного мозку можна змінити стан і
функцію тієї чи іншої ділянки тіла. Змінюючи нервовий сигнал, який
передається вегетативними нервами, можна підсилити або послабити роботу
серця, легень, шлунка, кишечника та інших органів.
 1. Загальні відомості про будову нервової системи людини

Усі функції людського організму – рухова діяльність, робота внутрішніх

органів, тканинні процеси регулюються нервовою системою. Результатом
фізіологічної діяльності головного мозку є психічна діяльність людини, її
розумова робота.
ЦНС складається з великої кількості нейронів – нервова клітина, що
складається з тіла і відростків (дендритів і аксона). Дендрити – це короткі
відростки, що сприймають і передають інформацію до тіла клітини. Аксон – це
довгий відросток, який передає нервові імпульси від нервової клітини до інших
клітин або робочого органу. Передача збудження, як і в периферичній нервовій
системі, здійснюється через синапси за допомогою медіаторів: ацетилхоліну,
норадреналіну, дофаміну, серотоніну, гамма-аміномасляна кислота (FАМК) та
ін.
Нервова система (як і серцево-судинна, м’язова, дихальна і т. ін.) є
фізіологічною системою. Фізіологічна система – це сукупність об’єднаних
організацією та управлінням живих структур і елементів, які характеризуються
певними властивостями та функціями, що відрізняють їх від інших структур і
елементів. Діяльність системи характеризується проявами її основних
функціональних властивостей, тобто специфічними реакціями.
Нервова система людини складається з двох великих відділів:
● центральної нервової системи (ЦНС), яка включає головний і спинний
мозок;
● периферійної нервової системи, яка складається з нервових волокон, що
відходять від головного і спинного мозку. Збираючись у пучки різної товщини,
нервові волокна утворюють нерви, які зв’язують головний і спинний мозок зі
всіма органами та системами організму.
За функціями нервову систему поділяють на соматичну і вегетативну.
Соматична нервова система іннервує опорно-руховий апарат і всі органи чуттів,
а вегетативна нервова система регулює процеси обміну речовин та роботу всіх
внутрішніх органів (серця, нирок, легень та ін.).
Нервова система людини являє собою складне утворення і виконує
різноманітні функції.
Спинний мозок розміщений у хребтовому каналі. В ньому розрізняють
сіру речовину, в якій переважають нервові клітини різного розміру та форми, і
білу речовину, утворену відгалуженнями нейронів довжиною 1 м і більше. Зі
спинного мозку виходить 31 пара змішаних нервів, які своїми тонкими
гілочками обплітають всі частини тіла.
Головний мозок заповнює порожнину черепа і включає мозковий стовбур
у складі продовгуватого, середнього, проміжного мозку й мозочка та передній,
або великий мозок, поділений на дві півкулі.
Стовбур мозку зверху покритий білою речовиною, а сіра речовина
всередині утворює ядра, від яких відходять 12 пар черепно-мозкових нервів. У
сірій речовині мозкового стовбура містяться дихальний, серцевий, судинно-
руховий центри, а також центри, які регулюють скорочення м’язів, обмін
речовин, потовиділення. Мозочок виконує функції координації рухів, регулює
м’язові скорочення та діяльність внутрішніх органів. В центральній частині
стовбура мозку міститься ретикулярна формація у вигляді сітчастого
утворення, так звана неспецифічна. Призначення її – за допомогою імпульсів
регулювати збудливість центральної нервової системи (підвищувати або
пригнічувати).
Великі півкулі головного мозку також складаються із сірої і білої
речовини. Біла речовина утворена нервовими волокнами і розміщена всередині.
Сіра речовина складається з нервових клітин і глії, розміщена зверху і утворює
кору головного мозку. Товщина кори 2-3 мм, у ній налічується 15-18 млрд
нервових клітин, 140 млрд міжнейронних елементів і понад 1000 млрд зв’язків
між нейронами.
Глії – це допоміжні клітини, які є опорою для нервових клітин,
виконують функцію їх живлення і зосереджують резервні енергетичні
речовини. Періодично ці речовини виходять із депо і надходять до нервових
клітин.
Нервові клітини кори головного мозку за допомогою відгалужень зв’язані
між собою та нервовими клітинами, розміщеними в різних ділянках тіла.
Кора головного мозку є вищим відділом центральної нервової системи і
функціонує у взаємодії з нижніми відділами. Вона забезпечує взаємодію
організму із зовнішнім середовищем, регулює і контролює всі функції
організму.
Центри регуляції різних функцій організму локалізовані в певних зонах
кори. Розрізняють сенсорні, моторні та асоціативні зони. Сенсорні зони – це
мозкові відділи різних органів чуттів (зорового, слухового, больового і т. ін.).
Моторні зони кори управляють рухами.
Сенсорна і моторна зони займають невелику частину поверхні кори.
Основна її частина являє собою асоціативні зони, які здійснюють зв’язок між
всіма сферами кори. Діяльність асоціативних зон лежить в основі вищих
психічних функцій – пам’яті, логічного мислення, уяви, навчання.
Головною структурною і функціональною одиницею нервової системи є
спеціалізована нервова клітина – нейрон (неврон). Вона складається з тіла і
відгалужень: одного довгого – аксона і багатьох коротких – дендритів.
Аксон простягається від центральної нервової системи до того чи іншого
органа. З аксонів складаються нерви і нервові волокна. Функція аксона полягає
у проведенні нервових імпульсів до інших нейронів або виконавчих органів –
м’язів, залоз, кровоносних судин тощо.
Дендрити здійснюють зв’язок між окремими нервовими клітинами і, як
правило, не виходять за межі центральної нервової системи.
Тіло клітини виконує функцію живлення відгалужень.
Основними властивостями нервової тканини, а також м’язової є
збудливість і провідність. Збудливість – це здатність розвивати збудження у
відповідь на подразнення; провідність – це здатність передавати збудження від
одних клітин до інших. Передача збудження з одного нейрона на інший, на м’яз
чи інші периферійні органи здійснюється за допомогою спеціального механізму
– синапса. Аксони утворюють синапси на тілі іншої нервової клітини або на її
відгалуженні. На кожному нейроні може бути 15-20 тис. синапсів.
Функціями нейронів є сприймання подразнень, їх перероблення,
передавання інформації (імпульсів) і формування відповідної реакції.
За функціями розрізняють три групи нейронів:
● аферентні (чутливі, сенсорні), які сприймають, переробляють і
передають інформацію до центральної нервової системи;
● проміжні, або вставні, які здійснюють контакт між нервовими
клітинами;
● еферентні (рухові, моторні), які посилають імпульси до робочих
органів, забезпечуючи ефект діяльності.
Нервові волокна (відгалуження нейронів, покриті оболонкою)
поділяються на два види:
● аферентні (доцентрові), які передають інформацію від периферійних
тканин і органів до центральної нервової системи;
● еферентні (відцентрові), які передають команди від центральної
нервової системи до робочих органів.
Швидкість передачі інформації залежить від товщини аксона і
коливається від 1 до 120 м/с.
Доцентрові нерви мають особливі сприймальні апарати в усіх органах і
тканинах організму – рецептори. Рецептор – нервово-фізіологічний апарат,
який сприймає подразнення із зовнішнього або внутрішнього середовища і
перетворює його на нервовий імпульс. У рецепторах різні види енергії
перетворюються на нервовий процес – збудження.
Рецептори, які сприймають подразнення із зовнішнього середовища,
називаються екстерорецепторами. Сигнали від органів і тканин самого
організму сприймають інтерорецептори. Подразниками клітин, які мають
особливо важливе значення в життєдіяльності організму, є нервові імпульси.
Вони виникають в рецепторах тканин і розглядаються як природні подразники.
Особливу підгрупу серед останніх утворюють рецептори, розміщені в м’язах і
сухожиллях, - пропріорецептори. Вони сигналізують про рівень напруження
м’язів чи позу, дозволяють людині орієнтуватися у просторі.
2. Значення нервової системи в життєдіяльності людини

Нервова система поєднує діяльність всіх органів і забезпечує

функціонування організму як єдиного цілого. Вона сприймає зовнішні й
внутрішні подразнення, аналізує цю інформацію, вибирає та координує функції
організму.
Людина має центральну і вегетативну нервові системи. Центральна
нервова система керує зв'язком людини із зовнішнім світом і включає: спинний
мозок, стовбур мозку, більші півкулі головного мозку, пов'язані із проміжним
мозком.
На мозок людини безупинно діють різноманітні по кількості і якості
множинні подразники із внутрішнього і навколишнього середовища, що
викликають створення безумовних і умовних рефлексів в організмі людини, і
все це взаємодіє, систематизується, урівноважується і закінчується створенням
динамічної рівноваги. Виникнення несподіваної та напруженої ситуації
приводить до порушення рівноваги між організмом і навколишнім
середовищем, тобто до стресу.
Вегетативна нервова система пов'язана із центральною системою і
підтримує сталість внутрішнього середовища (температуру тіла, склад крові),
регулює роботу органів кровообігу, дихання, травлення, ендокринних залоз,
обмін речовин.
Наявність мозку, нервової системи, ендокринних залоз дає можливість
організму реагувати охоче до можливих змін. Зв'язок між відчуттям і
поведінкою установлюється в певних ділянках кори головного мозку, тобто
виробляється рефлекс. Рефлекси можуть бути безумовні й умовні. Безумовні
рефлекси - це стереотипи поведінки, придбані людиною в постійних умовах
зовнішнього середовища, сформовані в процесі всієї попередньої історії
розвитку, і передаються в спадщину. Умовні рефлекси - це поведінка, що
здобувається у результаті навчання або у випадку повторюваних дій, що
називаються динамічним стереотипом.

Висновки

Отже, виконавши роботу ми дослідили, що ЦНС складається із головного

і спинного мозку, де обробляється інформація, яка поступає по чутливим
волокнам периферичних нервів від рецепторів шкіри, слизових оболонок,
м'язів, і внутрішніх органів (т.б. із навколишнього середовища і внутрішнього
середовища організму), а також йде відповідна реакція організму, яка
здійснюється за допомогою сигналів, які посилаються до м'язів, залоз,
кровоносних судин і внутрішніх органів по руховим і вегетативним волокнам
перифіричих нервів ЦНС регулює і забезпечує функціональну єдність всіх
органів і систем людини і здійснює двохсторонній зв’язок організму з
навколишнім середовищем. Безпосередній зв’язок з периферичними нервами
здійснює спинний мозок, який розташований у каналі хребта і являє собою тяж
в середньому 45 см. Від травм спинний мозок захищають мозкові оболонки, які
його оточують в нижній частині хребта і оболонковий мішок, який містить
спинномозкову рідину. Товщина спинного мозку неоднакова: найбільші
потовщення є – шийне і попериково-крижове, де формуються нерви для
іннервації відповідно верхніх і нижніх кінцівок. Спинний мозок має сегментну
будову, складається із 31-33 сегментів, об’єднаних у відділи: шийний, грудний,
поперековий, крижовий. Від кожного сегмента вправо і вліво відходять по
одній парі задніх і передніх корінців, що утворюють спинно-мозкові нерви.
Спинний мозок виконує рефлекторну і провідникові функції. Рефлекторна
функція полягає у забезпеченні рефлексів, пов’язаних з роботою м'язів:
підтримання постави, ходіння та регуляція функцій внутрішніх органів.
Провідникову функцію виконує біла речовина, забезпечуючи зв’язок і
узгоджену роботу всіх відділів ЦНС.
 Список використаної літератури

1. Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В. М.

Мухін та ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. - 3тє вид., випр. і допов. - К.:
Вища шк., 2002. - 622 с.: іл.
2. Енциклопедія анатомії людини. – К., 2000.
3. В.Г. Западнюк. М.О.Гарбарець. Фармакологія з рецептурою.
4. М.П. Скакун, К.А.Посохова. Основи фармакології з рецептурою.
5. Привес М.Г. и др. Анатомия человека. – СПб.: Гиппократ, 2001 –
704 с.
6. Анатомия человека. В 2-х томах // Под ред. М.Р. Сапина.– М.:
Медицина, 2001. – 544 с.
7. Анатомия человека // Под ред. С.С. Михайлова. – М.: Медицина,
1999. – 735 с.
8. Анатомія людини. В 3-х томах // Під ред. В. Г. Ковешнікова. –
Луганськ: Шико, 2005.
9. Дюбенко А.А., Коломійцев А.К. , Чайковський Ю.Б. Анатомія
людини. В 2-х томах. - К., 2004.
10. Гайворонский И.В. Нормальная анатомия человека. В 2-х томах. –
СПб: СпецЛит, 2001.
11. Свиридов А.И. Анатомия человека. – К.: «Вища школа», 1983. –
347 с.
12. Синельников Р.Д., Синельников Я.Р. Атлас анатомии человека. В 4-
х томах. – М.: Медицина, 1996.
13. Неттер Ф. Атлас анатомії людини // Під. ред. проф. Ю.Б.
Чайковського. – Львів: Наутілус, 2004. – 592 с.